ГУМАНІСТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ :

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП ....................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні проблеми взаємовідносин людини і влади
1.1. Історико-правовий аналіз проблеми співвідношення держави та особи ...........................................................................................................
14
1.2. Методологічні підвалини дослідження ............................................ 52
1.3. Людиноцентричні детермінанти організації державної влади в демократичному суспільстві .....................................................................
94
Висновки до Розділу 1 ............................................................................... 136

РОЗДІЛ 2. Теоретичні основи взаємовідносин людини та державної влади
2.1. Основні засади правового статусу особи ......................................... 140
2.2. Загальна характеристика державної влади ...................................... 181
2.3. Взаємопов’язанісь держави і громадянського суспільства ............ 222
Висновки до Розділу 2 ............................................................................... 261

РОЗДІЛ 3. Правові механізми забезпечення гуманістичного виміру державної влади
3.1. Самообмеження держави як фактор поєднання особистісного та суспільного інтересів ................................................................................
265
3.2. Структурно-функціональна характеристика української державної влади .........................................................................................
295
3.3. Організаційні основи інституційної взаємодії держави і громадянського суспільства .....................................................................
340
Висновки до Розділу 3 ............................................................................... 388

ВИСНОВКИ .............................................................................................. 392

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................. 405

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Питання організації державної влади є однією з актуальних проблем сучасної юридичної науки. Політико-правова думка постійно здійснює пошук шляхів оптимальної моделі організації державної влади. Протягом всієї історії нашої країни комплекс питань, пов’язаних з організацією державної влади виступає наріжним каменем в становленні та зміцненні української державності. В процесі формування структури державної влади прослідковуються дві тенденції: етатизації та гуманізації. На різних етапах розвитку суспільства вплив зазначених тенденцій визначає не тільки історичні особливості форми держави, а й пріоритетні напрями державної політики в цілому.
Особливого значення питання організації державної влади набувають в переломні, кризові моменти історії, коли держава і суспільство постають перед вибором оптимального шляху подальшого розвитку. Проблема гуманістичних основ організації державної влади значною мірою актуалізується в умовах сучасної України, яка переживає один із найвідповідальніших періодів в своїй історії.
Економічна та політична криза, що торкнулася практично всіх сфер життєдіяльності українського суспільства детермінує виникнення суперечностей і в сфері організації державної влади, зокрема, в сфері ефективності влади як цілісної системи з точки зору якісних показників її організації; сприяє загостренню колізій в процесі правотворчої та правозастосовної діяльності; обумовлює деградацію морально-етичних цінностей; створює ситуації, за яких відбувається приниження індивідуальності, виховання поневоленої людини, не здатної на виявлення всіх своїх творчих здібностей. Однак, саме особистість, її інтереси і прагнення, ціннісні орієнтації і цілі повинні виступати своєрідним мірилом організації державної влади.
При розв'язанні сучасних проблем організації державної влади часто пропонується спрощене механічне копіювання найдосконаліших структур влади сучасних демократичних держав. Однак це не може призвести до очікуваних позитивних результатів, оскільки не враховуються якісні особливості сучасного світу з існуючими в ньому комунікаціями мультикультурних суспільств. Постійні ж протистояння між складовими системи влади знижують ефективність її діяльності і гальмують трансформаційні процеси в суспільстві.
Проблема не відсутності або нестачі влади, а у хибності її цілей: ігноруванні принципів солідарності, справедливості, рівності. Діяльність влади часто здійснюється поза межами правового поля, яке засновано на вказаних принципах. Це свідчить, в першу чергу, про певні вади реалізації прав людини, що є основним показником політичних, соціальних, економічних, моральних, соціокультурних процесів. Права людини – людський вимір розвитку суспільних відносин в нашій країні. Тільки забезпечення невід’ємних прав людини дає позитивний імпульс суспільній динаміці. Якщо життя, гідне існування, екологічна безпека, свобода думки, переконань, совісті, здатність брати участь в політичному житті країни не захищені державою, то це свідчить про глибинну кризу сучасної держави, що швидко котиться у прірву, відкинувши найвищу цінність – людину, її права і свободи.
Блага, створені цивілізацією, можуть бути забезпечені лише за умови коли всі процеси у владі розвиваються в межах правового простору, на принципах рівності та справедливості. Сьогодні держава знаходиться перед необхідністю вдосконалення системи ціннісних орієнтирів суспільства суттю та стрижнем яких повинно стати право.
Концептуальні засади, напрями і тенденції державно-правових реформ в Україні стали об’єктом дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, про що свідчить низка монографічних досліджень, конференцій та «круглих столів» останніх років. Різні аспекти новітньої теорії і практики сучасної держави та права досліджують українські правознавці – В. Авер’янов, В. Бабкін, І. Голосніченко, С. Гусарєв, М. Гуренко-Вайцман, А. Заєць, О. Зайчук, В.Журавський, М. Козюбра, А. Козловський, О.Копиленко, Є. Кубко, В. Погорілко, П. Рабінович, А. Селіванов, В.Сіренко, С. Сливка, О. Скакун, В. Тацій, Є. Тихонова, Н. Оніщенко, М. Цвік, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, А. Шевченко та ін.
Проблеми трансформації державної влади на шляху до демократичної і правової, роль свободи, справедливості і природного права в цих перетвореннях, взаємозв’язок між правовою державою і громадянським суспільством розкривають у своїх працях російські правознавці – С. Алексеєв, О. Васильєв, В. Карташов, Д. Керімов, В. Кудрявцев, О. Лукашова, О. Малько, М. Марченко, М. Матузов, В. Нерсесянц, В. Синюков, Л. Тіунова, Ю. Тихомиров, Л. Явич та ін.
Серед теоретиків далекого зарубіжжя гносеологічні, онтологічні, антропологічні проблеми демократичної правової організації державної влади розробляють Г. Берман, Н. Луман, Р. Нозік, М. Новак, Т. Оноре, К. Поппер, Д. Роле, П. Рікер, О. Хеффе, Л. Фуллер, Л. Фрідман, К. Хабермас, Р. Циппеліус, Я. Шапп та ін.
Не применшуючи ролі й значущості доробки попередніх науковців, необхідно визнати, що в Україні ще немає фундаментальних досліджень гуманістичних основ організації державної влади, на основі яких можливо було б опрацювати новітню методологію, теорію і практику сучасних українських держави та права.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Відповідно до договору про співробітництво та науковий обмін між Київським національним торговельно-економічним університетом та Інститутом законодавства Верховної Ради України від 26 червня 2007р. дисертація виконана як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема, програми “Стратегія розвитку законодавства України” (номер державної реєстрації 0103U007975). Дисертаційне дослідження зорієнтоване на наукове забезпечення процесів створення на засадах знання особливостей взаємодії держави та громадянського суспільства в межах конкретно-історичних умов гуманістичних основ для побудови на вітчизняному правовому просторі правової держави та демократичного громадянського суспільства.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення окремих загальних закономірностей функціонування державної влади в ціннісному аспекті її взаємовідносин із суспільством, його складовими частинами та індивідами. Досягнення цієї мети вимагає вирішення низки завдань. Зокрема необхідно:
— узагальнити напрацювання теоретико-правової думки в контексті гуманістичної проблематики та виявити недосліджені питання в даному напрямі;
— розкрити евристичний потенціал методологічного підходу, що базується на використанні гуманістичної теорії, системного, структурно-функціонального, і аксіологічного методів при розробці механізму організації державної влади;
— обґрунтувати поняття гуманістичних основ організації державної влади як основи теоретичного фундаменту характеристики її аксіологічних властивостей;
— виявити взаємопов'язаність прав і свобод людини з її суверенітетом та суверенітетом держави;
— визначити механізм трансформації інституту правового статусу особи в процесі побудови ефективної та сильної державної влади в Україні на гуманістичних засадах;
— обґрунтувати тенденції зміни ідеологічної парадигми влади, формування нової світоглядно-ціннісної доктрини організації державної влади на засадах, що є природними: справедливість, рівність, свобода, тощо
— розробити інституційну структуру організації державної влади з позиції єднання індивідуальних та колективних форм реалізації свободи та здійснення державної влади;
— дослідити взаємодію, взаємопроникнення, взаємодоповнення урівноважуючих інституційних принципів колективізму та автономії особистості та поділу державної влади по горизонталі (на законодавчу, виконавчу та судову) та по вертикалі, що включає специфічну правову характеристику та особливості взаємовідносин з особою органів влади муніципального рівня;
— розробити правові механізми ефективного виконання функцій держави.
Об’єктом дослідження є гуманістичні (ціннісні) основи державної влади, які виявляються в процесі її організації.
Предметом дослідження є закономірності формування, прояву та розвитку гуманістичних основ організації державної влади в умовах становлення правової соціальної держави.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають філософські засади соціального детермінізму у виникненні, функціонуванні, розвитку, а також у дослідженні державної влади, системний, структурний, функціональний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, соціолого-політичний методи наукового пізнання. Для формулювання загальних понять застосовано діалектичні методи сходження від абстрактного до конкретного, з'ясування співвідношення загального, особливого та одиничного, а також частини й цілого та деякі інші. Висновки та положення, які містяться в роботі, спираються на сучасні досягнення загальної теорії держави і права, низки суміжних наук (історії держави і права, історії політичних і правових учень тощо), аналіз наукових праць з досліджуваної проблеми та державно-правову практику України в умовах ринкових перетворень.
У дослідженні також використана система принципів, прийомів та підходів, яка заснована на філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методах. Філософську методологію дослідження складає антропологічна філософія і споріднені з нею онтологічний, феноменологічний, герменевтичний методи. Використання сучасних методів дослідження дає змогу осмислити людину як носія свободи первинного суб'єкта права, невід'ємних прав і свобод, дозволяє з'ясувати сутність, онтологічне місце, функції і значення гуманізму для демократичної правової організації державної влади в умовах інтеграції України у ЄС, глобалізованих демократії, ринку, громадянського суспільства та правової держави.
З арсеналу наукових методів використано спостереження, опис, експеримент, теоретичне та практичне моделювання, формально-логічне узагальнення спостереженого та ін.
Особливої уваги заслуговує застосування принципу універсалізму науки права і тісно зв'язаного з ним компаративного методу. Орієнтація на універсалізм науки права надає змогу дійти згоди про сутність права як соціального феномена на рівні принципів (доктрини, концепції), що не виключає різноманітних національних засобів досягнення єдиної мети і неповторної юридичної емпірії. Використання компаративного методу обумовлює необхідність порівняння різних типів праворозуміння, правотворення і правореалізації з метою виявлення їх загальних рис і специфічних особливостей, пошуку шляхів оптимізації правової системи в Україні на основі збагачення найвидатнішими здобутками цивілізованої правової думки.
Субстанційну основу гуманістичної парадигми системного підходу до організації державної влади в громадянському суспільстві складає принцип гуманізму як осьовий і системоутворюючий, визначальна основа нової методології. Будучи універсальним, він дозволяє розглянути сучасний світ в єдності його формаційних і цивілізаційних механізмів, класових, національних та загальнолюдських інтересів. Завдячуючи своїй універсальності, даний принцип адекватно реалізує свій теоретико-методологічний потенціал за умови забезпечення виходу як на індивідуальний так і на загальнолюдський рівні.
Наукова новизна одержаних результатів. У межах здійсненого дисертаційного дослідження отримано результати, які мають наукову новизну. Зокрема:
вперше:
— обґрунтовано розуміння гуманістичних основ організації державної влади як духовного феномена, що має суперечливу раціонально-ірраціональну, об’єктивно-суб’єктивну, дієво-вольову природу і є проявом не лише соціально-класового, але й духовно-ментального, ціннісно-орієнтаційного і культурно-національного факторів;
— запропоновано концепцію органічного взаємозв’язку світогляду людини та державної влади, яка базується на єдності їх духовно-практичних основ, переосмисленні сутності протиріччя “державна влада – людина”, його ролі у світоглядному аналізі перспектив історичного існування цивілізації;
— сформульовано методологію шляхів розвитку юридичної теорії яка вимагає глибокого системного аналізу у вимірі розуміння ставлення до взаємозв’язку і взаємозалежності людини і влади, розгляду влади як цілісної системи з точки зору якісних показників її організації, розв’язання сучасних етико-гуманістичних аспектів організації державної влади;
— обґрунтовано ідею, що до проблеми організації державної влади необхідно підходити з наступних принципів: принципу гармонії людини і державної влади – балансу, пропорційності та органічного поєднання інтересів, тобто такого світогляду, який забезпечує усвідомлення людиною себе невід’ємною часткою громадянського суспільства та державної влади; принципу особистої відповідальності кожної людини (громадянина) за організацію державної влади, усвідомлення її залежності як від суспільства, так і від кожної особи;
— запропоновано гуманістичну модель взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства, яка базується на рівновазі у відносинах влади і особи, встановленні меж, ціннісних та етичних критеріїв державної влади, створенні державою умов для задоволення духовно-моральних потреб суспільства і особистості, високого рівня правової культури та ефективного правового виховання;
удосконалено:
— теоретико-методологічні підходи до організації державної влади не тільки як вертикально чи горизонтально поділеної системи органів, а й взаємовідносин влади та особи, заснованих на інтелектуальних, загальнокультурних та моральних якостях особистості, що вимагає від особи постійного вдосконалення рівня політичної та правової культури, високосвідомого ставлення до участі в процесі формування державної влади, активної громадянської позиції;
— ефективність методологічного застосування поняття “гуманістичні основи” оскільки вони є важливим регулятором гармонійного функціонування відносин “державна влада - людина”, фактором інтеграції суспільства. Гуманістичні цінності набувають для людини і суспільства самоцінного значення, відносяться до вищих цілей життя, організують життєві цілі в ієрархію, вершиною якої є феномени, що відображені в категоріях прав людини: свободи, рівності, справедливості;
— світоглядно-ціннісну доктрину організації державної влади, що має віддзеркалювати перш за все інтереси соціальних суб’єктів і тенденцію розвитку суспільних відносин, однак завдяки поточним потребам, інколи може бути механізмом духовного закріпачення суспільства;
— співвідношення понять “суверенітет особи” як свобода, самостійність людини, залежність від самої себе, приватна філософія особистісного, індивідуального вдосконалення, самоутвердження і самореалізація та “суверенітет державної влади” як універсальність її владної сили, можливість впливу на всі інші види суспільної влади, наявність в її арсеналі спеціальних засобів впливу, монопольне право вільно вирішувати всі свої справи як в середині країни так і за її межами;
набуло подальшого розвитку:
— узагальнення зарубіжного та вітчизняного політико-правового досвіду, у результаті якого встановлено, що певним історичним етапам розвитку суспільства було притаманне бачення відносин “державна влада – людина”, пронизане відповідною світоглядною ідеєю, яка забезпечує поступальний розвиток суспільної самосвідомості і її предметно-перетворювальної діяльності. Виділено положення про те, що в умовах сучасної соціально-політичної ситуації відбувається суттєва зміна системи ціннісної орієнтації влади;
— дослідження тенденції змін світоглядних уявлень (посилення ролі етико-гуманістичної домінанти, посилення прагматичної тенденції (утилітарної), розмитість та еклектичність домінуючих світоглядних систем,), що визначають трансформацію змісту державної влади та форм його реалізації та відбиваються на змісті й спрямованості процесу організації державної влади;
— виявлення взаємодії соціальних сил суспільства із організацією державної влади, що дає можливість виявити логіку подальшого вдосконалення відносин в системі “державна влада - особа” в напрямку здійснення конструктивних схем розумної та цілеспрямованої державної політики в різних сферах суспільного життя;
— виокремлення причин виникнення духовної кризи державної влади до яких віднесено кризу людського духу, бездумність і швидке збагачення за рахунок інтенсивного використання владних повноважень, надзвичайно низький рівень правової культури у окремих державних діячів, недостатню правову освіту більшості урядовців та керівників, громадянську некомпетентність особи стосовно своїх прав та нехтування своїми обов’язками;
— осмислення єдності та цілісності державної влади, що забезпечується наявністю стійких взаємозв`язків між її гілками на основі соціальної єдності влади як єдності принципових ідей та цінностей суспільства. Обґрунтовано аксіологічні та етичні питання, що передбачають можливість нового діалогу людини і державної влади в якому загальнолюдські цінності не повинні сприйматися поза національною культурою кожного народу, який намагається, насамперед, спертися на власну мораль і традиції.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони сприятимуть впровадженню в діяльність державної влади нових методологічних підходів щодо гуманістичних основ організації державної влади, а саме: визначення державною владою цінності людини, повагу до людської особистості, її гідності, прагнення забезпечити і гарантувати основні права і свободи, ефективне здійснення соціальних завдань та функцій держави, підвищення рівня загальної та правової культури та створення комплексної гуманістично орієнтованої системи правового виховання.
Основні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути використані у науково-дослідній роботі: для визначення сучасних методологічних підходів до дослідження державно-правових явищ, їх оцінки та прогнозування, оновлення вітчизняного правознавства на основі сучасних досягнень європейської та світової правової думки; у вдосконаленні законодавства; у реформуванні інститутів українського права; в активізації процесу інтеграції України у світову та європейські правові системи. Одержані в ході дослідження результати відкривають можливості їх практичного впровадження. Зокрема, розглянуті в роботі питання і проблеми, їх системний аналіз дають змогу вдосконалювати технологію владних відносин на загальнодержавному і регіональному рівнях; вони можуть використовуватися при розробці нормативних документів у сфері діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування (довідка про впровадження від 04.04.2008 № 242/15 ), кадрової та інформаційної політики, методології прийняття управлінських рішень; окремі положення можуть застосовуватись при розробленні загальнодержавних стандартів підготовки юристів, формуванні навчальних планів і програм фахової підготовки спеціалістів у галузі права, при підготовці та викладанні навчальних курсів з теорії держави та права, історії держави і права, порівняльного правознавства, філософії права, політології, теорії управління в державних установах (акт про впровадження у Київському національному торговельно-економічному університеті).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, яка містить одержані автором результати, що забезпечують розв’язання важливої теоретико-прикладної проблеми у межах нових розробок у галузі теоретичного обґрунтування гуманістичних основ організації державної влади.
Особистим внеском автора в розв'язання обраної проблеми є опрацювання на основі застосування сучасних методів дослідження гуманістичної концепції організації державної влади, заснованої на визнанні людини, її цінностей, основою правової демократичної держави.
Апробація результатів дисертації здійснювалась на наукових та науково-практичних конференціях, в тому числі міжнародних, на круглих столах та семінарах. Найбільш вагомі з них: “Правове становище жінок в процесі соціального реформування в Україні” (Київ, 2005 р.); Всеукраїнська наукова конференція “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (Острог, 2005 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні” (Ялта, 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Формування громадянського суспільства в Україні” (Львів, 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Інноваційні технології у вищій юридичній освіті” (Київ, 2005 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі» (Київ, 2006 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Конституційні засади державотворення в Україні» (Київ, 2006 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (Ялта, 2006 р.); Державній науковій конференції “Сучасні правові проблеми українського державотворення” (Біла Церква, 2007 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток демократії в Україні” (Київ, 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування національних та загальнолюдських цінностей на заняттях історії та суспільних дисциплін» (Ніжин, 2008 р.).
Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції опубліковані автором у 24 працях, в тому числі: в одній монографії та 23 статтях у наукових фахових виданнях. Результати дослідження висвітлено також в 18 додаткових друкованих наукових працях, серед яких розділи у 3 навчальних посібниках, рекомендованих МОН України.
Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Робота викладена на 439 сторінках комп’ютерного тексту, з яких список використаних джерел складає 34 сторінки ( 456 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

В дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної наукової проблеми щодо гуманістичних основ організації державної влади та розроблено прикладні пропозиції, які забезпечують взаємодію особистості, громадянського суспільства та державної влади.
Сьогоднішнє українське суспільство – це суспільство реабілітації гуманістичних цінностей, повернення до першооснов людського буття, розумної взаємодії людей на основі їх здібностей, творчої співпраці і внутрішньої, детермінованої обов’язком і совістю, поваги до закону і справедливості. Таке суспільство ґрунтується на забезпеченні функціонування державної влади і місцевого самоврядування як народовладдя, дійсної, а не ілюзорної демократії, суб’єктом якої є кожен свідомий громадянин як особистість.
Під впливом потреб практики розробка питань державної влади вимагає глибокого системного аналізу. Наведені аргументи та твердження дають підставу зробити висновок, що дослідження влади потребує застосування різноманітних прийомів та способів пізнання цього феномену, не обмежуючись формально-юридичним методом.
Методологічною базою дослідження є системний підхід – складноорганізоване утворення, що є цілісною єдністю різнопорядкових елементів-принципів, фундаментальним серед яких можна визначити принцип гуманізму. Системний підхід спрямований на досягнення системної якості, що визначається: осягненням сутності місця і ролі об’єктів аналізу в плюралістичних картинах соціуму; виявленням гносеологічних та соціокультурних джерел доктрин, що розглядаються; здійсненням аналізу концептуальних побудов державної влади у відповідності до загальнолюдських цінностей та ідеалів. Системний підхід об’єднує дві групи принципів дослідження організації державної влади. Ядром в системі принципів є принцип гуманізму в осмисленні організації державної влади, що своєю дією пронизує та об'єднує усі інші принципи, проявляючись у кожного елемента окремо та у всіх разом взятих. Саме тому зазначений принцип і виконує інтегровану та регулятивну функції в системі принципів.
Державна влада в правовій державі повинна бути цілісною системою. Гілки влади підпорядковуються спільним для них правовим цінностям та діють з метою досягнення спільних цілей. Необхідно формування внутрішньо владних підвалин для стримування тенденцій до абсолютизації державної влади та її можливого намагання постати над правом. Тому, досліджуючи гуманістичні основи організації державної влади ми повинні віднести їх до фундаментальних властивостей правової держави та усвідомити логіку їх взаємозв’язку з принципами обмеженості державної влади правом, верховенства права, поділу державної влади тощо. Держава лише тоді насправді стає підпорядкованою праву і лише тоді виступає гарантом реалізації в суспільному житті фундаментальних гуманістичних цінностей, коли сама державна влада несе у собі, у своїй внутрішній будові запобіжні механізми, що протистоять владним тенденціям до розширення сфери свого впливу та посилення своїх повноважень.
Збалансованість системи державної влади, забезпечення ефективного функціонування механізму стримувань і противаг, взаємозалежність та взаємодія гілок влади залежатиме від здатності державної влади переосмислити та сприйняти гуманістичні цінності та забезпечити їх реалізацію у повсякденній практиці взаємовідносин держави і особи.
В умовах сучасної соціально-політичної ситуації відбувається суттєва зміна системи ціннісної орієнтації влади. Розмитість та еклектичність домінуючих світоглядних систем відбиваються на змісті й спрямованості процесу організації державної влади. Нові світоглядні та методологічні тенденції ведуть до гуманізації юридичної науки. Сучасна методологія дослідження державної влади пов’язана по-перше, із розглядом влади як цілісної системи з точки зору якісних показників її організації, по-друге, з прагненням більш рельєфно проаналізувати і можливо, збалансувати пріоритети державної влади з точки зору живої конкретної людини, по-третє, необхідністю скорегувати процес владної діяльності в бік переходу від класово-антагоністичної парадигми панування в бік гуманістичної.
Влада – це змістовний бік свободи. Цілісне функціонування права та влади формує юридичний континуум свободи. Відмінність права влади (правління законом) та влади права (верховенство, панування права) на законодавчому рівні породжує неідентичність права та закону, створює можливість існування правового закону та закону, що не відповідає праву. Водночас з’являються закони, що забезпечені владою і тому вони реалізуються, втілюються в дійсність поряд з законами, які носять сугубо формальний характер та не реалізуються, тому що вони не забезпечені владою та реальною силою.
Влада як явище формується цілісним функціонуванням сили, права та волі. Виключення будь-якого з цих елементів з влади виключає можливість говорити про саму владу. Створені владою матеріальні та духовні цінності розглядаються крізь призму так званого людського виміру та за умов відчуження можуть перетворитися із авторитета влади у владу сили і примусу.
Сьогодні є потреба забезпечення нової організації державної влади, яка б базувалася на пріоритетах сталого, упорядкованого людського розвитку з метою забезпечення рівності всіх громадян в соціально-справедливому, гарантованому, захищеному і матеріально забезпеченому соціально-історичному просторі. Тому необхідно по-перше, дослідження влади як цілісної системи з точки зору якісних показників її організації, по-друге, більш рельєфно проаналізувати і можливо, збалансувати пріоритети державної влади з точки зору живої конкретної людини.
Цілісна державна влада – це внутрішнє єдина влада, що має одне джерело та спирається на загальні обов’язкові основи системоутворення: соціальну рівність, гуманізм, стабільність суспільних відносин, єдність економічного, політичного правового та територіального простору. Єдність та цілісність державної влади забезпечується наявністю стійких взаємозв`язків між елементами її системи. На цьому шляху важливе значення набуває соціальна єдність влади як єдність принципових ідей та цінностей суспільства.
Аксіологічна сутність влади виявляється в її функціональних проявах, які досліджуються за допомогою системно-структурного та системно-функціонального методів. Розглядаючи владу як цілісну систему, при аналізі слід органічно поєднувати гуманістичну сутність влади та функції, в яких вона проявляється. Ідеал влади є результатом єдності ціннісного та пізнавального ставлення до дійсності. Загалом суспільний ідеал влади віддзеркалює перш за все інтереси соціальних суб’єктів і тенденцію розвитку суспільних відносин. Такою тенденцією є формування нової світоглядно-ціннісної доктрини організації державної влади.
Основи організації державної влади базуються на збереженні всіх гуманістичних досягнень, здобутих самовідданою працею всіх поколінь в межах історії. Еволюція сприйняття проблеми співвідношення інтересів держави та особи в політико-правовій думці проходить три основних етапи:
1) ідеї античної філософії про роль людини в суспільстві та державі, про оптимальне співвідношення інтересів індивіда та суспільства. Але, незважаючи на певні передумови на цьому етапі ще не склалися чіткі уявлення про юридичну автономність особистості та про індивідуальну свободу, тобто про фундаментальні поняття концепції прав людини;
2) теологічні погляди середньовіччя, що розвивають ідею духовного звільнення особистості;
3) ідеї лібералізму, об'єднані в єдину концепцію загальними уявленнями про свободу індивіда як вищу цінність та про безмежні можливості розуму, здатного раціонально організувати природний, соціальний і індивідуальний світ. Остаточну оформленість концепція прав людини отримала в рамках вчення про правову державу, як про державу обмеженому правом, де пріоритетними стають природні й невід'ємні права людини.
Субстанційну основу гуманістичної парадигми до організації державної влади в громадянському суспільстві складає принцип гуманізму як осьовий і системоутворюючий, визначальна основа нової методології. Будучи універсальним, він дозволяє розглянути сучасний світ в єдності його формаційних і цивілізаційних механізмів, класових, національних та загальнолюдських інтересів. Завдячуючи своїй універсальності, даний принцип адекватно реалізує свій теоретико-методологічний потенціал за умови забезпечення виходу як на індивідуальний так і на загальнолюдський рівні.
Гуманізм є фундаментальною основою організації державної влади. Він має загальне значення для устрою всієї держави. Даний принцип означає визнання цінності людини як особистості, затвердження пріоритету її інтересів у діяльності держави. Гуманізм – це орієнтація на приватні інтереси, на права і свободи людини як вищу цінність. А народовладдя виходить із пріоритету загальних інтересів народу, його цілісності і суверенітету. Кожна з цих двох категорій відображає зміст реального вектору соціальної активності, а їх єдність і оптимальна збалансованість забезпечують змістовну цілісність влади. Тому названі основи пропонується називати основами змісту влади.
В контексті дослідження фундаментальних підвалин організації державної влади найбільш повне методологічне навантаження буде нести поняття “основи організації державної влади” під якими слід розуміти провідні принципи, правила, вихідні положення, головні засади системи внутрішніх зв`язків органів державної влади, що включає відносини участі у формуванні державної влади та відносини участі в її реалізації.
Розглядаючи гуманістичну основу організації державної влади в сучасних умовах, виділимо три принципи, на яких ґрунтується така організація:
сила меншості – принцип, що не дозволяє більшості приймати рішення що спроможні пригнічувати інших, але водночас, підсилюючий роль різноманітних меншин, надаючи їм основи для формування більшості;
непрямої демократії – принцип, що здійснює перехід від залежності від представників до самого представництва;
розподілу рішень – принцип, що спрямовано на логіку побудови рішень та реалізацію рішень там, де вони необхідні.
Права і свободи людини і громадянина, виступаючи обмеженням влади держави, одночасно розкріпачують владу індивіда, підносять його суверенітет, надаючи особі простір і свободу дії на власний розсуд. У цьому контексті принципу гуманізму, права і свободи людини вбачаються основою нового концептуального підходу до взаємовідносин між державою і громадянином. Найважливішими складовими цих відносин є суверенітет особи, і суверенітет держави. Суверенітет особи – це свобода, самостійність людини, залежність від самої себе, приватна філософія особистісного, індивідуального вдосконалення, самоутвердження і самореалізації. Особа характеризується як творець самого себе, безмежною свободою волі, самодостатністю та самовідповідальністю за власне життя. Суверенітет державної влади характеризується універсальністю її владної сили, можливістю впливу на всі інші види суспільної влади, наявністю в її арсеналі спеціальних засобів впливу, монопольному праві вільно вирішувати всі свої справи як в середині країни так і за її межами. Такі взаємовідносини повинні складатися на основі оптимального балансу суверенітету особи, і суверенітету держави.
Ефективною державна влада є тоді, коли вона має розвинену спроможність впливу одних органів влади на інші, підпорядкування нижчестоящих посадових осіб вищестоящим структурам. Забезпечується це дією принципів суверенітету і єдності держави, оптимальними моделями взаємодії із соціальним середовищем. Суверенітет державної влади в сучасних умовах вбачається в сильній державній владі, що діє винятково в межах права, не суперечить політичному плюралізму, не створює перешкоди практиці прав і свобод особистості. За таких умов організація державної влади повинна враховувати не тільки вертикально чи горизонтально поділену систему органів, а й взаємовідносини влади та особи, рівень інтелектуальних, загальнокультурних та моральних якостей особистості.
Організація державної влади повинна здійснюватися на основі гармонії людини і державної влади – балансу, пропорційності та органічного поєднання їх інтересів, тобто такого зв’язку, який забезпечує усвідомлення людиною себе невід’ємною часткою державної влади, а також усвідомлення особистої відповідальності кожного громадянина за організацію державної влади, та її залежності як від суспільства, так і від кожної особи. Саме при такому розгляді мова піде не про абстрактно існуючі моральні заборони чи правила, а про правові, гуманістичні умови розв’язання проблеми співвідношення людини і державної влади в цілому. Тому, найбільш прийнятний варіант взаємодії держави та особи вбачається нами в балансі, пропорційності інтересів особистості та держави. Оптимальний баланс полягає в необхідності для суспільства, держави і кожної окремої людини визначення міри прояву і захисту як індивідуальних, так і спільних інтересів.
В сьогоднішніх умовах необхідно прагнути до такого стану державної організації суспільства, коли баланс інтересів буде здійснюватися в гуманістичних формах, враховуючи ідеї справедливості. Пошук підвалин для цієї тенденції можливий на шляхах утвердження загальнолюдських цінностей, виділивши загальнолюдський зміст гуманістичних основ організації державної влади та аналізуючи їх особливості. Справедливість є однією з таких основ що затвердилася як момент духовного життя, що виражає цілісну оцінку всіх суспільних відносин і людської діяльності в галузі обміну її результатами, розподілу матеріальних благ і духовних цінностей. У понятті справедливості виражені зміст, оцінка вчиненого людиною з позиції історично сформованих уявлень про належне й бажане.
Справедливість – цілісна система, що функціонує за рахунок взаємодії її об'єктивної основи, якою є всі суспільні відносини, і суб'єктивної форми, що діє на різних рівнях індивідуальної й суспільної свідомості. Ідея справедливості пронизує всі сфери життя суспільства, але найбільш яскраве втілення вона дістає в праві, що регулює найбільш важливі суспільні відносини. Так проявляється сутнісна єдність права і справедливості.
Особа, ґрунтуючись на усвідомленні справедливості, формує для себе моральні обов'язки, виробляє спроможність здійснювати моральний самоконтроль. Тобто, мова йде про формування совісті як складової частини правосвідомості. Людина, керуючись совістю, оцінює свої вчинки від власного імені. Суть справедливості полягає в тому, щоб встановити, знайти, сконструювати міру для людських вчинків. Це свого роду міра-оцінка. Оцінка вчинку людини, що орієнтована на існуючу в конкретному суспільстві ієрархію цінностей.
Справедливість є вираження суспільного змісту людської діяльності. У цьому понятті відбита система відносин між суспільством і його соціальними утвореннями, між самими соціальними утвореннями, між всім суспільством і кожною особою, між окремими людьми. Справедливість переставляє собою компроміс інтересів окремих людей, соціальних груп. Оскільки саме знаходження компромісу й становить сутність управління суспільством у сучасних умовах. Устрій людського суспільства, полягає в ідеї гармонійного примирення інтересів особистості і суспільства і становить зміст вищої справедливості. Тому ідеальним варто розуміти такий суспільний устрій, що цілком відповідає даному принципу.
Використання вказаного методологічного підходу безпосередньо пов'язане з проблемою захисту прав і свобод людини від необґрунтованих обмежень.
Під юридичною конструкцією правового статусу особи слід розуміти випливаючий з основоположних ідей її взаємовідносин з суспільством і державою правовий інститут, що закріплює систему основних прав, свобод і обов'язків, реалізація яких значною мірою обумовлена певним ступенем дієздатності і громадянством відповідних осіб, а також гарантіями.
Категорія “обмеження основних прав” є центральною в юридичній конструкції правового статусу особи. Як один з принципів вона пронизує і інтегрує систему її елементів. Використання поняття обмеження як методологічної основи аналізу основних прав, свобод і обов'язків дозволяє виявити їх суть. Категорія “обмеження” виявляється в передумовах правового статусу особи, наявність яких зумовлює володіння всіма основними правами та обов'язками.
Під обмеженням основних прав розуміється обумовлена природними, соціальними і духовними причинами система правових засобів, що визначають носія, сферу нормативного змісту і порядок реалізації основних прав і свобод людини і громадянина, але допустима лише у разі відповідності формальним і матеріальним критеріям.
Аналіз різних концепцій показав, що держава як особливого роду соціальний інститут незалежно від політичного режиму для свого нормального функціонування, а саме, досягнення мети, потребує інтеракцій з громадянським суспільством, які можуть бути визначені як зворотний зв'язок (категорія системного підходу) або легітимність (категорія права). Останнє і складає невідчужуване право і відкриту можливість особи знову ж таки незалежно від існуючого політичного режиму залишатися джерелом життєздатності держави і критерієм її адекватності соціальній системі. Фундаментальна роль особи і громадянського суспільства (як асоціації вільних осіб) в збереженні соціальної системи заснована на їх “укоріненості в бутті” – з погляду онтології, а також їх атрибутивній можливості бути джерелом ідей в комунікативному дискурсі і виступати суб'єктом рефлексії соціальних фактів.
Тим самим, свобода волевиявлення особи, заснована на її природному праві, іманентно присутня навіть в тоталітарній державі. З цього випливає, що свобода іманентна будь-якій соціальній організації, оскільки саме через свободу як атрибутивну властивість особи відбувається прискорення соціального в бутті.
Трансформація правової ідеології в умовах сьогодення призводить до заміни класової парадигми в організації державної влади гуманістичною, за якою людина не тільки є первинним елементом системи, а й найвищою цінністю. Крізь призму уявлень людини про свободу, рівність, справедливість і повинна аналізуватися система організації державної влади.
Державна влада в умовах формування громадянського суспільства повинна залишатися міцною. Ця міць полягає не в посиленні репресій, переслідуванні інакомислення, війні з громадянами і інститутами громадянського суспільства, а в забезпеченні і захисті прав і свобод особи, зовнішніх і внутрішніх суспільних і державних інтересів, громадської і міжнародної безпеки, проведенні розумної і науково-обґрунтованої соціально-економічної політики, заохоченні прогресу в науковій і культурній сферах життя суспільства, створенні умов для зростання творчого потенціалу особи на благо всього суспільства.
В сучасних умовах для створення балансу у відносинах державної влади і громадських інститутів автору представляється доцільним вирішення наступних основних завдань: 1) зниження або усунення політичного протистояння в суспільстві, соціальній напруженості; позбавлення суспільства від недоречних амбіцій окремих політиків і зайвого його політизування; 2) концентрація зусиль державної влади, місцевого самоврядування і інших інститутів громадянського суспільства, досвіду, знань і умінь посадовців на вирішенні конкретних соціально-економічних і духовно-культурних проблем; 3) посилення боротьби із злочинністю і корупцією; 4) забезпечення умов реалізації прав і свобод громадян, розвиток і зміцнення інститутів і механізмів їх захисту; 5) створення умов для забезпечення правової освіти і виховання у населення поваги до закону.
Формами взаємодії держави і громадянського суспільства в умовах формування останнього можуть стати: а) взаємна цілеспрямована дія держави на громадянське суспільство і громадянського суспільства на державу, при певних межах втручання в цілях ефективного і якісного виконання ними їх завдань і функцій; б) взаємодопомога держави і громадянського суспільства в правовій формі і за наявності справжнього правосуддя; в) взаємний контроль держави і громадянського суспільства, зокрема силами правозахисних організацій, інституту Уповноваженого з прав людини тощо; г) участь громадянського суспільства в здійсненні державної влади шляхом впливу на неї через виборчу систему, засоби масової інформації, а також здійснення влади через органи місцевого самоврядування; д) взаємна відповідальність громадянського суспільства і держави; е) співпраця громадянського суспільства і держави по адаптації до реальних умов різних форм власності, включаючи приватну власність на землю; ж) співпраця інститутів громадянського суспільства і державної влади у вирішенні внутрідержавних соціальних і культурних проблем: охорона навколишнього природного середовища, розвиток науки, охорона здоров'я, освіта, культура, тощо; з) взаємодія громадянського суспільства і держави з міждержавною системою при вирішенні проблем глобального характеру.
В зв'язку з цим, вдосконалення всіх зазначених форм взаємодії інститутів громадянського суспільства і держави можна розглядати як умову досягнення балансу в їх взаєминах або наближення до такого. Розглядаючи механізм співвідношення інтересів особистості і інтересів держави по відношенню до концепції демократичної правової держави варто зробити висновок про те, що їхня взаємодія припускає неминучий (обумовленою діалектикою соціального розвитку) конфлікт частини й цілого (окремого суб'єкта й суспільства в цілому). Компроміс цих конфліктуючих сторін можливий тільки в тому випадку якщо вони фактично поважають інтереси одна одної і несуть конкретну персоніфіковану відповідальність за вчинені дії. Однак, врахування взаємних інтересів і взаємна відповідальність влади і підвладних можливі тільки тоді, коли в суспільстві на всіх його рівнях сформувалася цивілізаційна культура, під впливом якої в абсолютної більшості суб'єктів виробляється почуття реальної поваги до сформованої і функціонуючої у суспільстві системи. А це, у свою чергу можливе тільки в державі з високорозвиненою економікою, ефективною системою соціального забезпечення всіх верств населення, що сформувалася демократичною політичною системою. Якщо ж відсутня (або перебуває в зародковому стані) хоча б одна з названих умов, говорити про реальний компроміс публічних і приватних інтересів не варто.
Вирішення проблеми співвідношення інтересів особистості і держави сучасне українське суспільство може здійснити в рамках концепції “сильної демократичної держави”, що багато в чому кореспондується з ідеєю правової державності в її традиційно-ліберальній інтерпретації. Але на відміну від останньої, де пріоритет віддається інтересам індивіда, концепція “сильної демократичної держави” має на увазі баланс інтересів, індивід з його невід'ємними правами і свободами не піднімається над державою, а виступає як своєрідний партнер в процесі здійснення спільних справ. У рамках такого підходу важливий паритет прав людини і державного суверенітету. Але такий паритет повинно бути досягнуто не за допомогою якогось зовнішнього обмежуючого трансагресивні державні тенденції фактору (з боку, суспільства або якихось політичних сил), а тільки в умовах самообмежуваної держави. Таким чином, у змісті теоретичної моделі сильної демократичної держави особливе місце приділяється принципу обмеження державою своєї ж трансагресивності, стримуванні загальної тенденції етатизації різних сфер громадського життя.
В такій сильній демократичній державі результатом проведення грамотної правової політики стане нормальний, спокійний хід перетворень, кореспондучихся з інтересами і потребами кожної людини, що приведе до політичної і соціальної стабільності в суспільстві, стане засобом попередження і приборкання можливих конфліктів, що виникають при будь-якому реформуванні, забезпечить безпеку від свавілля влади і злочинності.
Правовий механізм контролю громадянського суспільства за діяльністю органів державної влади – це одна з форм здійснення народовладдя, інструмент захисту і забезпечення прав і свобод особи, що проявляє себе в діяльності окремих індивідів, їх колективних утворень в рамках політико-правової системи, з використанням механізму державного устрою.
Пропонуємо наступну класифікацію видів громадського контролю за діяльністю державних органів:
 всенародне голосування і місцеві референдуми;
 використання громадянами всього комплексу політичних прав і свобод (свобода слова, друку, мітингів і т. д.);
 звернення, заяви, скарги, петиції громадян на адресу органів влади;
 проведення походів, пікетувань, маніфестацій;
 діяльність суспільної палати, що включає обговорення проектів законів, підзаконних актів, участь в ухваленні нормативних актів;
 звіти депутатів і державних органів перед громадянами;
 здійснення контролю через погоджувальні органи при парламенті;
 використовування організаційно-правових гарантій забезпечення прав і свобод людини;
 оскарження до суду неправомірних дій органів влади і державних службовців;
 громадські ініціативи і акти громадянської непокори, використання права на створення громадських об'єднань з метою здійснення громадянського контролю в тій або іншій сфері суспільних відносин.
З ефективною розробкою правових механізмів перерахованих каналів громадяни матимуть нагоду виражати свою підтримку або незадоволення щодо всіх органів влади, звертаючи увагу останніх на вирішення тих або інших соціально значимих питань, що дозволить попередити руйнівні процеси в суспільстві.
Офіційно визнаний контроль знизу, реалізований, організований і цілеспрямований в рамках політико-правової системи, дозволить вирішувати виникаючі проблеми між громадянами і державою цілком цивілізовано: шляхом використання певних встановлених законодавством каналів дії. В такій ситуації влада не зможе грати на труднощах громадян, а сяде за круглий стіл переговорів з метою вирішення тих або інших соціально значимих питань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М. И. Права человека (историко-сравнительный анализ) / Абдулаев М. И. – СПб. : СПбУ, 1998. – 217 с.
2. Авер’янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап / В. Б. Авер’янов // Право України. – 2000. – № 7. – С. 5–8.
3. Автономов А. С. Правовая онтология политики. К построению системы категорий / Автономов А. С. – М. : ИНФОГРАФ,, 1999. – 383с.
4. Азми Д. М. Эрих Фромм о нормативно-правовом регулировании межличностных и межгрупповых отношений с корпорациями и государством / Д. М. Азми // Право и политика. – 2000. – № 8. – С. 21–24.
5. Алексеев А. С. Русское государственное право: пособие к лекциям / Алексеев А. С. – М. : Типолитогр. Г. И. Простакова, 1905. – 281с.
6. Алексеев Н. Н. Идея государства / Алексеев Н. Н. – Нью-Йорк : Изд-во им. Чехова, 1955. – 407 с.
7. Алексеев Н. Н. Русский народ и государство / Алексеев Н. Н. – М. : Аграф, 1998. – 635с.
8. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения / Алексеев С. С. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Изд-во НОРМА, 2002. – 748 с.
9. Алексеев С. С. Основы правовой политики в России : курс лекций / Алексеев С. С. – М. : Де-юре, 1995. – 58 с.
10. Алексеев С. С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования / Алексеев С. С. – М. : Статут, 1999. – 709 с.
11. Алексеев С. С. Проблемы теории права: Основные вопросы общей теории социалистического права. Курс лекций в 2-х томах. / Алексеев С. С. – Свердловск: Из-во Свердл. юрид. ин-та, 1972-1973. –
Т. 1 – 396с.
12. Алексеев С. С. Теория права / Алексеев С. С. – М. : Бек, 1993. – 222 с.
13. Алексеев С. С. Юридические конструкции – ключевое звено права (в порядке постановки проблемы) / С. С. Алексеев // Цивилистические записки. – М. : МГУ, 2001. – С. 5–20.
14. Амеллер М. Парламенты / Амеллер М. – М. : Прогресс, 1967. – 512 с.
15. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. 2-е изд. / Ананьев Б. Г. – СПб. : Питер, 2001. – 272с.
16. Аникевич А. Г. Политическая власть. Вопросы методологии исследования / Аникевич А. Г. – Красноярск : Изд-во КГТУ, 1986. – 194 с.
17. Антология мировой правовой мысли : в 5 т. / Нац. обществ.-науч. фонд. – М. : Мысль, 1999– . –
Т. 1: Античность. Восточные цивилизации / [Отв. ред. Л.Р. Сюрияйнен]. – 1999. – 749 с.
18. Антологія української юридичної думки : в 10 т. / [за ред. Ю. С. Шемшученко]. – К. : Видавничий Дім "Юридична книга", 2002– . –
Т. 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права. – 2002. – 568 с.
19. Антонов И. П. Суды в Германии : Учеб. пособие / Антонов И. П.; Рос. агентство по патентам и товар. знакам, Рос. гос. ин-т интеллектуал. собственности. – М. : Изд-во Рос. гос. ин-та интеллектуал. собственности, 2003. – 57 с.
20. Арутюнян Э. А. Социальная активность личности в условиях социализма / Арутюнян Э. А. - Ереван : О-во "Знание" АрмССР, 1986. - 31,[1] с.
21. Ардан, Филипп. Франция: государственная система : [Пер. с фр.] / Филипп Ардан; [Вступ. ст. Л. М. Энтина]. – М. : Юрид. лит., 1994. – 174,[1] с.
22. Аристотель. Политика / Аристотель. // Сочинения : в 4 т. – М. : Мысль, 1976 - 1983. –
Т. 4. – 1983. – 832 с.
23. Атаманчук В. Г. Управление: сущность, ценность, эффективность / Атаманчук Г. В. – М. : Культура : Акад. проект, 2006 (Киров : Дом печати - Вятка). – 542, [1] с.
24. Афанасьев В. Г. Системность и общество / Афанасьев В. Г. – М. : Политиздат, 1980. – 368 с.
25. Бабаев В. К. Теория права и государства в схемах и определениях : Учеб. пособие / В. К. Бабаев, В. М. Баранов, В. А. Толстик. – М. : Изд. группа "Юристъ", 1998. – 250,[1] с.
26. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации : Учеб. для юрид. вузов и фак. / М. В. Баглай. – М. : ИНФРА-М : Норма, 1997. – 741 с.
27. Баглай М. В. Малая энциклопедия конституционного права / М. В. Баглай, В. А. Туманов. – М. : Бек, 1998. – XII,505,[2] с.
28. Байтин М. И. Сущность права : (Соврем. норматив. правопонимание на грани двух веков) / М. И. Байтин; М-во образования Рос. Федерации. Сарат. гос. акад. права. – Саратов : Изд-во Сарат. гос. акад. права, 2001. – 413 с.
29. Байтин М. И. Государство и политическая власть / Байтин М. И. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1972. – 240 с.
30. Бандура О. О. Єдність цінностей та істини в праві : монографія / Бандура О. О. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – 200 с.
31. Барський В. Р. Нормотворчість представницьких органів місцевого самоврядування в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 “Конституційне право” / В. Р. Барський. – Одеса, 2006. – 18 с.
32. Бауман Зигмунт. Мыслить социологически / Зигмунт Бауман; Пер. с англ. под ред. А. Ф. Филиппова. – М. : Аспект-пресс, 1996. – 254,[1] с.
33. Бачинін В. А. Філософія права / В. А. Бачинін, М. І. Панов. – К. : Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. – 472 с.
34. Бейтсон Грегори. Экология разума : Избр. ст. по антропологии, психиатрии и эпистемологии / Грегори Бейтсон; [Пер. с англ. Д.Я. Федотова, М.П. Папуша]. – М. : Смысл, 2000. – 476 с.
35. Белов Г. А. Политология : Курс лекций / Белов Г. А. – М. : ТОО "ЧеРо", 1996. – 302,[1] с.
36. Бердяев Н. А. О назначении человека / Н. А. Бердяев. – М. : Терра-Кн. клуб : Респ., 1998. – 382 с.
37. Бержель Жан-Луи. Общая теория права / Жан-Луи Бержель; Под общ. ред. В.И. Даниленко. – М. : Nota Bene, 2000. – 574, [1] с.
38. Берман Г. Дж. Право і революція: Формування західної традиції права / Берман Г. Дж. – К. : IRIS, 2001. – 652 с.
39. Блауберг И. В. Системный подход в современной науке / И. В. Блауберг, В. Н. Садовский, Э. Г. Юдин // Проблемы методологии системного исследования. – М. : Наука, 1970. – С. 7 – 48.
40. Блауберг И. В. Становление и сущность системного подхода / И. В. Блауберг, Э. Г. Юдин. – М. : Наука, 1973. – 270 с.
41. Блауберг И. В. Проблема целостности и системный подход / Блауберг И. В. – М. : Эдиториал УРСС, 1997. — 448с.
42. Боботов С. В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ) / Боботов С. В. – М. : ЕАВ, 1994. – 128 с.
43. Богданова Н. А. Категория статуса в Конституционном праве / Н. А. Богданова // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1998. – № 3. – С. 3 – 20.
44. Богданова Н. А. Система науки конституционного права / Богданова Н. А. – М. : Юристъ, 2001. – 254 с.
45. Бойцова В. В. Народный правозащитник: статус и функционирование : Опыт сравнит. изуч. (с авт. коммент.) / Бойцова В. В. – Тверь : ТГУ, 1994 – . –
Ч. 2. – Тверь : ТГУ, 1994. – 252 с.
46. Бондарь Н. С. Права человека и Конституция России: трудный путь к свободе / Бондарь Н. С. – Ростов-на-Дону : Изд-во Ростовского ун-та, 1996. –
239 с.
47. Бутылин В. Н. Институт государственно-правовой охраны конституционных прав и свобод граждан / В. Н. Бутылин // Право и власть. – 2002. – № 2. – С. 35 – 45.
48. Валла Лоренцо. Об истинном и ложном благе. О свободе воли / Лоренцо Валла ; [пер. с латин. В. А. Андрушко и др.]. – М. : Наука, 1989. – 474,[1] с.
49. Варкалло В. Ответственность по гражданскому праву : (возмещение вреда - функции, виды, границы) / Варкалло В. ; [пер. с польск. Залесского В. В.] –Москва : Прогресс, 1978. – 327, [1] с.
50. Василенко И. А. Политический консенсус в гуманитарном диалоге культур / И. А. Василенко // Вопросы философии. – 1996. – № 8. – С. 42 – 53.
51. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К., Ірпінь : ВПР “Перун”, 2001 – 1440 с.
52. Венгеров А. Б. Теория государства и права : Учеб. для юрид. вузов / Венгеров А. Б. – М. : Новый юрист, 1998. – 621,[1] с.
53. Виг Й. Соотношение прав и обязанностей человека и проблемы преступности / Й. Виг // Государство и право. – 1995. – № 5. – С. 15–19.
54. Вимір людського розвитку: Права і свободи людини в Україні : результати загальнонаціонального опитування громадської думки / ПРООН; Ін-т політики. – К. : Сфера, 2000. – 115 с.
55. Витрук Н. В. Конституционное правосудие в России (1991–2001 гг.): Очерки теории и практики / Витрук Н. В. – М. : Городец-издат, 2001. – 507 с.
56. Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / Витрук Н. В. – М. : Наука, 1979. – 229 с.
57. Витрук Н. В. Права человека: состояние и перспективы развития / Н. В. Витрук // Право и власть. Человек, право, государство. Человек, закон и правосудие / Под общ. ред.: Вышинского М.П. – М. : Прогресс, 1990. – 528с.
58. Витрук Н. В. Правовой статус личности в СССР / Витрук Н. В. – М. : Юрид. лит., 1985. – 175 с.
59. Воєводин Л. Д. Конституционные права и обязанности советских граждан / Воєводин Л. Д. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1972. – 300 с.
60. Волков Б. С. Проблема воли и уголовная ответственность / Волков Б. С. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1965. – 136 с.
61. Вольманн Г. Чем объяснить стабильность политического и экономического развития Федеративной Республики Германии / Г. Вольманн // Государство и право. – 1992. – № 1. – С. 132–140.
62. Воронов І. О. Людина і політика: У пошуках гуманістичної альтернативи / Воронов І. О. – К. : Генеза, 2004. – 320 с.
63. Гавриленко І. М. Соціальний розвиток / Гавриленко І. М., Мельник А. В., Недюха М. П. – Ірпінь : Академія ДПС України, 2001. – 484 с.
64. Гаджиев К. С. Политическая наука / Гаджиев К. С. – М. : Междунар. отношения, 1995. – 397 с.
65. Гегель Г. В. Ф. Основи філософії права, або природне право і державознавство / Гегель Г. В. Ф. ; [пер. з нім.]. – К. : Юніверс, 2000. – 329 с.
66. Гегель Г. В. Ф. Сочинения : в 14 т. / Гегель Г. В. Ф. – М. : РГБ, 2006–2007. –
Т. 3. – 2007. – 371 с.
67. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Гегель Г. В. Ф. ; [пер. с нем.]. – М. : Мысль, 1990. – 527 с.
68. Гершензон М.О. Тройственный образ совершенства / Гершензон М.О. – Томск : Водолей, 1994. – 63 с.
69. Глебов А. П. Социальное демократическое правовое государство: иллюзии и реальность / А.П. Глебов // Российское государство и правовая система. Современное развитие, проблемы, перспективы: Монография / Баев О.Я., Баулин О.В., Бирюков П.Н., Бялкина Т.М., и др.; [под ред.: Старилова Ю.Н.] – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1999. – 704 c.
70. Горшнев В. М. Правовые формы деятельности в общенародном государстве / Горшнев В.М. - Харьков: Юридический институт, 1985. – 83 с.
71. Государственное право Германии : в 2 т. / [ред. Б.Н. Топорнин] – М. : ИГиП РАН, 1994. –
Т. 2. –1994. – 320 с.
72. Государственный и общественный контроль в СССР / [ред. В.И. Туровцев] – М.: Наука, 1970. – 335 с.
73. Государство, гражданское общество и процесс демократизации в Латинской Америке : [Сборник] / [ред. Б. М. Мерин ]. – М. : Ин-т Латинской Америки РАН, 1995. – 254 с.
74. Гражданское общество: истоки и современность / [ред. И. И. Кальной]. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2000. – 255 с.
75. Грамши Л. Избранные произведения / Грамши Л. – М. : Политиздат, 1980. – 422 с.
76. Грецова О. Г. Общенаучные принципы и методы адекватного понимания человека в философской антропологии / О. Г. Грецова // Нова парадигма : альмана