ПРАВА ЛЮДИНИ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА ЦІННІСТЬ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА :

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Ціннісний вимір прав людини 14
1.1. Поняття та види прав людини 14
1.2. Права людини і право 44
1.3. Аксіологічна природа прав людини 62
Висновки до розділу 1 91
Розділ 2. Реалізація прав людини у громадянському суспільстві 98
2.1. Об’єднання громадян як основа реалізації прав і свобод
людини і громадянина 98
2.2. Основні особливості реалізації прав людини
у громадянському суспільстві 120
2.3. Способи захисту прав людини і громадянина в умовах
громадянського суспільства 137
2.4. Правова активність на етапі формування громадянського
суспільства 152
Висновки до розділу 2 172
Висновки 179
Список використаних джерел 188

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку українського суспільства і держави може бути охарактеризований як трансформаційний, у якому наявні дві тенденції розвитку: прагнення створення громадянського суспільства та забезпечення максимальної реалізації прав і свобод людини й громадянина. У зв’язку з цим загострюється актуальність дослідження прав людини як фундаментальної цінності громадянського суспільства, особливостей реалізації останніх, правової активності носіїв прав. При цьому постає потреба у виділенні окремих аксіологічних властивостей, притаманних правам людини, які відбивали б пов’язаність останніх із духовними складовими суспільства, включення у систему цінностей, як на загальносоціальному, так і на індивідуальному рівні. Це зумовлює необхідність розширення наукових уявлень про права людини, заснованих на подвійності їх морально-правової природи, співвідношенні загальносоціальних та юридичних аспектів у правах.
Запроваджуваний підхід дасть змогу по-новому звернутися до розв’язання існуючих проблем правової реальності. Йдеться, зокрема, про проблеми механізму реалізації та захисту прав і свобод людини й громадянина; правового регулювання взаємодії названих прав з інституціями громадянського суспільства; співвідношення універсального та культурно-особливого у правах; правової культури та правосвідомості, через які переломлюються об’єктивні ціннісні властивості правової дійсності в цілому і прав людини зокрема.
Актуальність проблеми дослідження підсилюється тим, що в умовах методологічного плюралізму сучасної юриспруденції, залучення досвіду зарубіжних правознавців у сфері досліджень громадянського суспільства і прав людини, постає завдання переглянути основні питання щодо місця прав людини у правовій системі. Особливо це стосується реалізації та захисту прав, а також деяких аспектів у визначенні змісту прав людини в цілому, оскільки радянською наукою розглядалися і виносилися на передній план соціально-економічні права, декларувалося їх здійснення при відсутності реальної можливості використання, обмеження втручання держави у простір, окреслюваний правами людини.
Попри сплеск інтересу до тематики прав людини та громадянського суспільства, у наукових працях існують поодинокі спроби теоретичної розробки ціннісного виміру прав людини у громадянському суспільстві. Існуючі дослідження у цій сфері часто характеризуються фрагментарністю, спрямованістю на окремі аспекти дослідження прав. На монографічному рівні вони або звернені до проблем громадянського суспільства у цілому, або до розгляду прав людини, особливо до їх тлумачення і захисту. Майже поза увагою правознавців залишаються аксіологічні властивості прав людини, недостатньо повно досліджено правову активність носіїв прав у громадянському та трансформаційному суспільствах, реалізація прав людини часто висвітлюється лише на рівні законодавчих механізмів. На стан розробленості змісту цих питань вплинуло і те, що у радянській теорії держави і права вони майже не досліджувалися, виняток становлять поодинокі роботи, а відповідне пожвавлення у правовій літературі спостерігається лише з 90-х років ХХ ст. До цього треба додати, що нові суспільні реалії зумовили потребу пошуку власної концепції прав людини, найбільш прийнятної для українського суспільства.
Між тим, теоретичне дослідження цих питань має важливе значення для правотворчості і правозастосування. Детально розроблена ціннісна теорія прав людини необхідна передусім для правильного формулювання норм відповідного законодавства, а також у випадках звернення суб’єкту правозастосування до юридичної доктрини. Значною перешкодою для правозастосування є відсутність умов ефективної дії механізму реалізації та захисту прав людини, що особливо відчувається на рівні судового захисту останніх.
Слід зазначити, що інтеграція України у світове співтовариство, а також урахування вимог міжнародно-правових актів, породжують також низку питань, пов’язаних з тематикою дисертаційного дослідження. Зокрема, це стосується обрання відповідної концепції прав людини, її обґрунтування у національно-культурному контексті, а також відповідності інтерпретації та здійснення конкретних прав певним міжнародним стандартам з прав людини.
Проблема визначення змісту поняття прав людини для громадянського суспільства ускладнюється тому, що останні розглядаються одночасно і як складова цього суспільства, і як вимір його відповідності певній ідеальній моделі. На відповідне визначення впливає також зміна напрямків трансформації правової системи у процесі суспільно-державних перетворень.
З огляду на вищеозначене, можна констатувати, що на цей час існує потреба концептуального, заснованого на сучасній методології дослідження прав людини як фундаментальної цінності громадянського суспільства, що сприятиме вирішенню низки проблем теорії держави і права, формуванню виваженої правової політики у цій сфері, а також підвищенню якості та ефективності правотворчої і правозастосовної діяльності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах Державної цільової комплексної програми «Загальнотеоретичні проблеми правотворення та правозастосування в умовах формування правової держави» (номер державної реєстрації – 0106U002283).
Мета й завдання дослідження. З урахуванням сучасного стану наукової розробки проблеми мета дослідження полягає у комплексному теоретичному аналізі прав людини як фундаментальної цінності громадянського суспільства, встановленні особливостей реалізації прав у громадянському суспільстві та визначенні на цій основі напрямків запровадження прав людини в умовах його формування.
Відповідно до поставленої мети, у дисертаційному дослідженні передбачається вирішення низки завдань, таких як:
– встановити основні особливості ціннісного виміру прав людини, з’ясувати головні властивості прав людини як фундаментальної та універсальної цінності;
– уточнити наукові уявлення щодо поняття і видів прав людини;
– проаналізувати взаємодію прав людини з інституціями громадянського суспільства;
– охарактеризувати специфіку реалізації прав людини у громадянському суспільстві з огляду на аксіологічну природу останніх, відмінності їх здійснення від інших типів суспільств;
– визначити і розглянути способи захисту прав людини у громадянському суспільстві;
– дослідити проблему взаємодії громадянського суспільства та держави у сфері реалізації й захисту прав людини;
– виявити та проаналізувати риси правової активності, напрямки підвищення останньої у трансформаційних суспільствах;
– сформулювати напрямки утвердження прав людини як цінностей в умовах формування громадянського суспільства.
Об’єктом дослідження є права людини у громадянському суспільстві.
Предметом дослідження є окремі ціннісні аспекти прояву прав людини у громадянському суспільстві, особливості реалізації останніх, правова активність носіїв прав.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу прав людини як фундаментальної цінності громадянського суспільства, зумовлений специфікою теми роботи і пов’язаний із застосуванням загальнонаукових і спеціально-наукових методів. Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний метод, який використовувався на всіх етапах дослідження для з’ясування сутності прав людини, способів їх обґрунтування, взаємодії з іншими державно-правовими явищами. На окремих етапах роботи застосовувалися різноманітні методи дослідження. Системний і структурно-функціональний методи застосовувались, зокрема, при дослідженні зв’язків між громадянським суспільством і державою у процесі реалізації та захисту прав людини, їх окремими елементами, а також при аналізі взаємодії прав людини з інституціями громадянського суспільства. Герменевтичний метод використовувався при розгляді проблеми універсальності прав людини, з’ясуванні культурних особливостей концепцій та реалізації прав. Феноменологічним методом досліджувалася структура та особливості правової й політичної свідомості, утвердження прав людини як цінностей на індивідуальному рівні сприйняття. Синергетичний метод застосовувався при виділенні особливостей трансформаційних суспільств у зв’язку з орієнтацією останніх на впровадження прав людини. Історико-правовий – у процесі звернення до генезису предмета дослідження. Порівняльно-правовий метод використовувався у процесі розгляду природно-правового та позитивного підходів до розуміння прав людини, загальносоціальної та юридичної природи прав. Формально-юридичний метод отримав застосування при співставленні положень нормативно-правових актів, що регулюють права і обов’язки людини і громадянина, механізм реалізації та захисту прав. Широкого застосування в роботі отримали категорії та прийоми формальної логіки: поняття, визначення, доведення і спростування, судження, аналіз і сінтез, порівняння, узагальнення тощо.
Дисертаційна робота виконувалася на загальних методологічних орієнтирах, закріплених у Конституції України: пріоритету загальнолюдських цінностей, побудови демократичної, соціальної, правової держави, принципів гуманізму, поваги людської гідності, свободи, прав людини і громадянина.
Теоретична і практична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на працях і висновках науковців у галузі теорії держави і права, філософії права, соціології та філософії, конституційного й міжнародного права. Зокрема, йдеться про роботи таких авторів, як М.М. Алексєєв, С.С. Алексєєв, М.М. Антонович, Е. Арато, В.Ю. Барков, В.А. Бачинин, М.О. Бердяєв, А.Г. Бережнов, Ю. Габермас, Г.Л.А. Гарт, Г.В.Ф. Гегель, Т. Гоббс, О.В. Грищук, Д.А. Гудима, О. Ґьоффе, Р. Дворкін, Дж. Донеллі, І.І. Кальной, І. Кант, Г. Кельзен, Дж.Л. Коен, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, О.О. Лукашова, П.М. Любченко, І.Й. Магновський, В.О. Максименко, С.І. Максимов, О.В. Малько, М.І. Матузов, В.С. Нерсесянц, О.В. Петришин, А.В. Поляков, П.М. Рабінович, Т.В. Розова , Дж. Ролз, Ю.М. Тодика., С.В. Шевчук, К. Штерн та ін.
Дисертація має характер теоретичного дослідження, емпиричну базу якого складає законодавство України та міжнародно-правові акти, рішення Конституційного Суду України, довідкова література.
Наукова новизна дисертації. Дисертаційне дослідження є самостійною, завершеною науковою роботою, першим комплексним дослідженням загальнотеоретичних і практичних аспектів аксіологічного виміру прав людини у громадянському суспільстві. Сформульовані у ньому положення та наукові результати мають теоретичне і практичне значення. Останні побудовані на основі особистого дослідження та аналізу численних наукових і нормативних джерел, розгляду відповідної юридичної практики.
Автор наводить теоретичні положення, а також дає практичні рекомендації щодо цілої низки питань, пов’язаних із проблемою прав людини як цінності, у тому числі при реалізації та захисті їх у громадянському суспільстві, а також утвердженні як цінностей для трансформаційних суспільств. Окремі питання розглядаються вперше, інші – по-новому аналізуються, додатково обґрунтовуються.
До цього часу в Україні не проводилося спеціальних і водночас комплексних досліджень прав людини як фундаментальної цінності громадянського суспільства. Окремі аспекти проблеми знайшли часткове відображення у роботах, що належать до теорії держави і права, а також філософії права. Не дивлячись на існування окремих праць з цієї проблематики, на сьогодні немає єдиного підходу до аксіологічного розуміння прав людини.
Усе вищеозначене зумовило необхідність глибокого теоретичного осмислення проблем, пов’язаних з аксіологічною тематикою у правах людини, а також окремого наукового дослідження загальнотеоретичних аспектів останніх.
Наукова новизна отриманих результатів дослідження проявляється у таких теоретичних положеннях та висновках дисертації, що виносяться на захист:
Уперше:
– виділено основні властивості прав людини як фундаментальної цінності громадянського суспільства; визначено, що, по-перше, права у рівній мірі належать кожному члену суспільства та окреслюють йому певний простір свободи, в якому можлива реалізація потреб людини, й межі, за якими розпочинається відповідний простір інших; по-друге, права людини передбачають ставлення до іншої людини як до такого ж носія прав, тобто як до рівного; по-третє, виступають як втілення гідності, поваги і до інших, і до себе; по-четверте, за допомогою прав можуть бути максимально реалізовані потреби та інтереси їх власників; по-п’яте, права виражають ступінь захищеності від неправомірних посягань, є гарантією захисту індивідів від свавілля як з боку інших носіїв прав, так і держави;
– у процесі розгляду взаємодії прав людини з інституціями громадянського суспільства виокремлено такі форми вияву прав, як, право – підстава створення і функціонування інституцій громадянського суспільства, право – засіб реалізації інтересу (індивідуального чи співпадаючого), право – принцип визначення меж втручання держави у простір громадянського суспільства, право – принцип розподілу меж простору свободи індивідів, включених до громадянського суспільства, право – цінність;
– визначено головні особливості реалізації прав людини у громадянському суспільстві: об’єктивні, до яких належать наявність специфічних структур і процедур для їх реалізації, альтернативність засобів захисту прав, суб’єктивні, до яких належать суспільна активність носіїв прав, усвідомлення себе їх власниками і сприйняття прав як підстав ставитися до іншого члена суспільства як до рівного;
– обґрунтовано, що об’єднання громадян є основою реалізації прав людини внаслідок того, що можуть протистояти силі і впливовості держави, виступають суб’єктом контролю за її діяльністю, використовують специфічні засоби реагування у випадку надмірного втручання останньої у простір громадянського суспільства, поєднують інтереси окремих власників прав людини;
– запропоновано та аргументовано розподіл способів захисту прав людини у громадянському суспільстві на основні та допоміжні: до основних віднесено використання національних і міжнародних судових установ та звернення до уповноважених державних органів і посадових осіб й органів місцевого самоврядування, допоміжними є звернення до суспільних інституцій спеціального чи загального спрямування на реалізацію прав, привертання уваги до порушення права, надання приватному інтересу публічного статусу;
– виділено, класифіковано та проаналізовано форми правової активності, визначено основні властивості правової активності індивідів; обґрунтовано, що напрямки впровадження прав людини, пріоритетні для українського суспільства, полягають передусім у підвищенні правової активності власників прав людини;
Набуло подальшого розвитку:
– визначення прав людини через розуміння її можливостей, зокрема, сформульовано, що права людини є можливостями, реалізованими у певному просторі свободи (як від держави, так і від інших осіб), межі якого окреслюються відповідними просторами свободи інших власників прав;
– розрізнення поняття прав у «широкому» розумінні, до яких включаються будь-які відповідні можливості, та у «вузькому», котрі відповідають конкретним можливостям, здебільшого реалізованим за участі держави;
– обґрунтування прав людини через свободу, інтерес, «справедливість як обмін», додатково аргументовано, що теорія «справедливості як обміну» є найбільш відповідною змісту і сутності прав людини;
– доведення, що юридична природа в цілому і позитивування прав людини зокрема, не виключають їх значення як соціальних явищ, тоді як наділення прав виключно соціальною природою ускладнює їх визнання, гарантування й забезпечення достатньо впливовими засобами; визначено співвідношення природно-правового та позитивного підходів розуміння прав людини як цінностей;
Удосконалено:
– бачення теоретичної моделі співвідношення громадянського суспільства і правової держави, доведено, що права людини є спільною цінністю останніх, а їх реалізація та захист виступає спільним завданням, здійснюваним специфічними способами;
– розуміння співвідношення універсального та культурно-особливого у правах людини, доведено, що права є універсальними цінностями для будь-якого громадянського суспільства, незалежно від національно-культурного контексту.
Практичне значення отриманих результатів полягає у спрямованості останніх на подальший розвиток теорії держави і права, поглиблення знань про права людини у громадянському суспільстві, вдосконалення законодавства щодо реалізації та захисту прав людини.
Практичне значення одержаних автором результатів виражається у такому:
– у науково-дослідницькій сфері – матеріали дисертації можуть стати підґрунтям для подальших досліджень проблем обґрунтування прав людини, ціннісної природи та універсальності, а також реалізації і захисту останніх, правосвідомості й правової активності, взаємодії держави та громадянського суспільства;
– у сфері правовстановлення та правозастосування – висновки та пропозиції роботи можуть бути використані для вдосконалення чинного законодавства, що регламентує права і обов’язки людини і громадянина, механізм їх реалізації та захисту, при розробці правових приписів, спрямованих на впровадження у сучасні реалії прав людини та громадянського суспільства;
– у навчальному процесі – положення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників за курсами «Теорія держави і права», «Філософія права», «Історія політичних і правових учень», при викладанні відповідних навчальних дисциплін, а також у науково-дослідницькій роботі студентів;
– у правовиховній сфері – запропоновані положення можуть бути матеріалом у роботі з підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення та державних службовців.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані у дисертаційному дослідженні, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Положення дисертації викладалися й обговорювалися у доповідях на наукових конференціях, зокрема, «Правова система, громадянське суспільство та держава» (м. Львів, 2006 р.); «Україна – Європейський Союз: перспективи поглиблення партнерства» (м. Донецьк, 2006 р.); «Від громадянського суспільства – до правової держави» (м. Харків, 2006 р.); «Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства» (м. Харків, 2006 р.); «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очами молодих дослідників» (м. Київ, 2006 р.); «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави», (м. Одеса, 2006 р.); «Правова система, громадянське суспільство та держава» (м. Львів, 2007 р.); «Сучасні проблеми юридичної науки» (м. Харків, 2008 р.); круглих столах «Актуальні проблеми філософії права» (м. Одеса, 2006 р.); «Актуальні проблеми філософії права (аксіологічний аспект)» (м. Одеса, 2007 р.) та наукових семінарах. Окремі результати дослідження використовувались у навчальному процесі при проведенні занять з теорії держави і права у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки, сформульовані у дисертаційному дослідженні знайшли відбиття у одинадцяти публікаціях, зокрема у п’яти наукових статтях, чотири з яких опубліковані у наукових фахових періодичних виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією України, та тезах шести доповідей, опублікованих за результатами виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації визначена предметом і метою дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, що об’єднують сім підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації – 215 сторінок, з них основного тексту – 187 сторінок. Кількість використаних джерел – 250.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у комплексному теоретичному аналізі прав людини як фундаментальної цінності громадянського суспільства, встановленні особливостей реалізації прав у громадянському суспільстві та визначенні на цій основі напрямків запровадження прав людини в умовах його формування. Вирішення цього наукового завдання є однією з необхідних умов наукового пізнання аксіологічних аспектів прояву прав людини у громадянському суспільстві, особливостей реалізації останніх, правової активності власників прав, а також підвищення ефективності правотворчої та правозастосувальної діяльності зокрема та правової системи у цілому.
Основними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:
1. На основі сучасних наукових досліджень значно розширються розуміння прав людини, що ґрунтуються на визначенні їх через поняття можливостей, домагань або надбань людини. Найбільш точним і арґументованим є визначення прав людини як можливостей, що реалізуються у певному просторі свободи (як від держави, так і від інших осіб), межі якого окреслюються відповідними просторами свободи інших власників прав.
2. При цьому розподіл загальних прав людини окремо на права і свободи не завжди виправданий інакше, ніж історичною традицією, тому доцільно розрізнити поняття прав у «широкому» розумінні, що до них включаються будь-які відповідні можливості, та у «вузькому», які відповідають конкретним можливостям, здебільшого реалізованим за участі держави. Такий розподіл дозволить, по-перше, зберегти те розрізнення, що склалося історично щодо закріплення прав людини у міжнародно-правових актах та законодавстві окремих держав, по-друге, підкреслити відмінності загальних і конкретних можливостей людини та їх реалізації, по-третє, використовувати термін «права» як загальний для всіх видів можливостей їх власника.
3. Права людини обґрунтовуються через свободу, коли власнику прав надається можливість вчинків, незалежних від чиєїсь волі; через інтерес, коли права надають власнику можливість здійснення та захисту своїх інтересів; через «справедливість як обмін». Найбільш аргументованою і точною визначається теорія «справедливості як обміну», що передбачає дворівневий стан суспільства, де першому рівню (до відмови від необмежених прав) відповідає простір усіх прав, частина якого заблокована необхідністю постійного захисту, а інша частина пересікається з відповідними правами інших осіб; а другому рівню (після відмови від необмежених прав) – частина простору прав людини, межі якого є початком чужого простору свободи.
4. Права людини є результатом взаємодії природного та позитивного права, оскільки одночасно характеризуються підвищеною значущістю, цінністю для індивідів та включенням до правової системи як основи законодавчого регулювання, особливим захистом з боку держави. Позитивування прав не є посяганням на їх природність та невідчужуваність, і при відповідному контролі з боку суспільства може сприяти реалізації прав людини, тоді як неврахування юридичних проявів прав людини може призвести до стирання грані між суто правовими вимогами, що повинні виконуватися, незалежно від мети та мотивації зобов’язаних суб’єктів, та іншими суспільними, передусім, політичними, для яких характерна можливість поступитися чимось незначним з точки зору спільноти (певним індивідуальним інтересом чи благом) в ім’я загальної мети або блага.
5. Аксіологічний вимір права і прав людини передбачає встановлення співвідношення останніх з мораллю, а також з моральністю. Хоча право і мораль є нормативними регуляторами суспільних відносин, реалізація правової норми не залежить від мотивації суб’єкта, примусовий характер дотримання права іншого індивіда випливає з юридичного обов’язку, а не з самозобов’язання, тоді як реалізація моральної норми спирається на усвідомлення індивідом її необхідності на підставі його власних принципів та переконань, а наслідки її нездійснення отримують вираження лише у вигляді певного суспільного осуду, тобто не мають характеру примушення, обмежуючись спрямуванням, спонуканням названого індивіда до певних дій чи бездіяльності. Від права моральність відрізняється однобічною структурою, відсутністю права, корелятивного моральному обов’язку, а від моралі байдужістю до мотивів виконання тих чи інших дій, що в цілому відповідає розумінню її як суспільної моралі, тобто системи поглядів і переконань, прийнятих у певному соціумі, недотримання яких викликає відповідний суспільний осуд.
6. Співвідношення правової та моральної свідомості засноване на тому, що правосвідомість є більш структурованою та спрямована на формування активної поведінки індивіда, метою діяльності її носія виступає здебільшого позитивний результат; моральна ж свідомість акцентує увагу на утриманні від скоєння тих дій, які людина вважає неправильними, спрямована на негативний результат у розумінні його як відмови від чогось, та побудована на системі заборон. При цьому права людини є сферою перетину правової та моральної свідомості, тому набувають властивості двоїстості, належності до врегулюваних правом і водночас такими, що визнаються мораллю, явищ.
7. Цінність прав людини обумовлюється таким: 1) права у рівній мірі належать кожному члену суспільства та окреслюють йому певний простір свободи, в якому можлива реалізація потреб людини, й межі, за якими розпочинається відповідний простір інших; 2) наявність у кожного відповідних прав передбачає ставлення до іншої людини як до такого ж власника прав, тобто як до рівного; 3) права людини мають виховний зміст як втілення гідності, поваги і до інших, і до себе; 4) за допомогою прав можуть бути максимально реалізовані потреби та інтереси їх носіїв; 5) права виражають ступінь захищеності від неправомірних посягань, є гарантією захисту індивідів від свавілля, як з боку інших власників прав людини, так і держави.
8. Структуру ціннісних проявів прав людини як окремих правових явищ, з урахуванням деяких особливостей останніх, складають три рівні: 1) соціальна (загальнолюдська) цінність містить три аспекти: по-перше, права здатні бути об’єднуючою суспільною силою, засобом подолання конфліктів, як на рівні відносин між окремими індивідами, так і їх групами та державою; по-друге, права людини можуть виступати як підстави порозуміння представників будь-яких держави, суспільства, культури; по-третє, права втілюють загальнолюдські цінності, такі як свобода, рівність, справедливість; 2) інструментальна ціність прав полягає у тому, що права людини виступають як підстави для реалізації певних можливостей та інтересів їх власників; 3) власна (особистісна) цінність прав проявляється через дві характеристики: по-перше, цінність прав проявляється у тому, що права акцентують на гідності і самоповазі людини; по-друге, проголошують цінність кожної окремої людини нарівні з будь-якими іншим індивідом, незалежно від розрізнювальних характеристик.
9. Права людини є універсальними цінностями для будь-якого суспільства громадянського типу, незалежно від національно-культурного контексту. Універсальність прав людини не містить посягання на культурну різноманітність, а навпаки, є підставою для міжкультурного діалогу, способом визначення ознак, загальних для його учасників. Співвідношення універсальності та культурної особливості прав людини не є усталеним, воно постійно змінюється, що пов’язано безпосередньо з динамікою суспільних відносин, зокрема у сфері визнання та реалізації прав.
10. Слід розрізнити два поняття, пов’язані з обмеженням у правах: безпосередньо обмеження прав (як вилучення частини прав або певного права у їх власників); обмеження у здійсненні прав (як повна або часткова неможливість їх реалізації). При цьому другий підхід до розуміння обмежень припускає, що усі права у повному обсязі залишаються у власника, а припиняється тільки можливість їх реалізації.
11. Права людини є спільною цінністю громадянського суспільства та правової держави, що особливо проявляється в процесі їх реалізації та захисту. Взаємодія прав людини з інституціями громадянського суспільства ґрунтується на такому: 1) права людини є підставою утворення і дії деяких інституцій громадянського суспільства; 2) названі права захищають основні інтереси людини, забезпечують їх реалізацію, при цьому співпадаючі інтереси осіб у громадянському суспільстві реалізовуються здебільшого через його інституції; 3) права виступають як фундаментальні принципи, що відображають межі втручання держави у сферу діяльності інституцій громадянського суспільства; 4) права людини визначають міру втручання індивідів у справи інших, і у цьому сенсі громадянське суспільство в цілому і його інституції зокрема є простором взаємодії носіїв прав, побудованої на залагодженні конфліктів, що виникають у процесі реалізації прав людини, виключно правовими засобами; 5) права мають власну цінність як надбання людства, що виражають найбільш загальну, безумовну значущість для всіх індивідів, одночасно вони є засобом встановлення чи визнання цінностей через інституції громадянського суспільства.
12. Об’єднання громадян як елемент громадянського суспільства є основою реалізації прав людини, оскільки можуть протистояти силі і впливовості держави; виступають суб’єктом контролю за діяльністю держави; використовують специфічні засоби реагування на надмірне втручання останньої у простір громадянського суспільства; є безпосереднім поєднанням інтересів окремих осіб – членів громадянського суспільства. Однак більш точним для позначення сутності цієї інституції громадянського суспільства, передусім у політичній сфері, є термін «неурядові організації», який доцільно законодавчо закріпити. Звідси громадянське суспільство може бути визначене не просто як суспільство-сукупність автономних індивідів, а й таких, що володіють ознакою активності та можливістю виражати свої інтереси як особисто, так і через інституції названого суспільства.
13. Для громадянського суспільства характерна не тільки наявність певної кількості впливових об’єднань громадян, а й згуртованість їх у питаннях контролю над втручанням держави у простір такого суспільства, досягненні відповідних загальносоціальних інтересів, спрямованості на максимальну реалізацію прав індивідів тощо. У цьому сенсі об’єднання громадян є не просто сукупністю індивідів, а своєрідною якісною спільністю, що заснована на окремих інтересах, проте спрямована на співвіднесення їх з інтересами інших осіб та відповідних інституцій, а також на реалізацію і захист прав людини.
14. Процес зміни способів регулювання суспільних відносин в сторону передання державою повноважень інституціям громадянського суспільства повинен бути поступовим, а набуття об’єднаннями громадян впливу на суспільні відносини повинне мати своєрідний перехідний період накопичення досвіду, впровадження теоретичних положень у дійсність та залучення до своєї діяльності якомога більшої кількості індивідів.
15. Особливості реалізації прав індивіда у громадянському суспільстві зумовлені існуванням у ньому специфічних інституцій і відносин, а також більш широкими й різноманітними засобами захисту цих прав. До названих особливостей слід віднести такі: (1) об’єктивні – наявність специфічних структур і процедур для їх реалізації, альтернативність засобів захисту прав; (2) суб’єктивні – суспільна активність носіїв прав, усвідомлення себе їх власниками і сприйняття прав як підстав ставитися до іншого члена суспільства як до рівного.
16. Право особи на захист належних їй прав може виражатися як у самозахисті, так і у використанні основних або допоміжних способів захисту. Право на захист, здійснюване за допомогою державних структур і процедур, містить два основні способи захисту: використання судових установ (як національних, так і міжнародних) та звернення до уповноважених державних органів і посадових осіб та органів місцевого самоврядування. Здійснення права на захист за допомогою суспільних інституцій полягає у таких допоміжних способах захисту: звернення до суспільних інституцій спеціального чи загального спрямування на реалізацію прав, привертання уваги громадськості до порушення права, надання приватному інтересу публічного статусу.
17. Особливе значення судового способу захисту прав людини породжує проблему надійності судових рішень, яка у громадянському суспільстві набуває змісту виваженості і незмінності останніх інакше, як за особливих і виняткових умов, що означає максимальну обґрунтованість, як загальними принципами права, так і конкретними нормативними актами, переконливу сутність відповідних рішень. Разом з тим, в умовах формування громадянського суспільства надійність судових рішень стосується, перш за все, можливості їх реального виконання, яке є нагальною проблемою і українського суспільства.
18. Допоміжний характер названих способів захисту прав людини означає, по-перше, те, що останні не є у суворому сенсі правовими способами, оскільки звертаються і до моральних, соціальних, політичних сторін суспільного життя; по-друге, можливість застосовування одночасно із основними. У той же час, для громадянського суспільства не менше, а навіть більше значення та ефективність мають неюридичні способи, а властивість додатковості у суворому сенсі вони мають скоріше у суспільстві трансформаційному, де відповідні форми не укорінені у свідомості та культурі індивідів, інституцій та соціуму в цілому.
19. Визначення правової активності містить два аспекти: діяльнісний та правовий. Діяльнісний аспект ґрунтується на двох підходах: ототожнення активності з будь-якою діяльністю людини, з об’єктивованою назовні поведінкою; визначенння активної поведінки через діяльність людини, яка має певну мету, результат і потребує деяких зусиль для їх досягнення. Підставами віднесення суспільної активності до правової у найбільш загальному вигляді можуть бути запропоновані такі: по-перше, наявність правового суб’єкта (фізичні особи, юридичні особи, об’єднання індивідів, що не мають статусу юридичних осіб, держава тощо); по-друге, наявність специфічного об’єкта (того, з приводу чого названі суб’єкти провадать активну діяльність – реалізації прав та захисту законних інтересів); по-третє, наявність правових наслідків діяльності (реалізація права, захист законного інтересу).
20. Правова активність може бути визначена у «широкому» розумінні як цілеспрямована діяльність усіх суб’єктів правовідносин, що здійснюється для реалізації прав та законних інтересів останніх. Відповідно до такого поняття правової активності, нею можуть володіти і такі суб’єкти правовідносин, як суспільні інституції і держава. Особливістю правової активності такого суб’єкта як держава є те, що вона спрямована на реалізацію та захист публічних інтересів. Правова активність у «вузькому» розумінні є ініціативною діяльністю індивідів, що проявляється у взаємодії з іншими суб’єктами правовідносин, спрямована на досягнення позитивного результату.
21. Види правової активності визначаються за різними критеріями, в залежності від розуміння останньої. У «широкому» розумінні правової активності, за суб’єктами вона може бути розподілена на відповідну активність індивідів, суспільних інституцій, а також держави в особі її органів та посадових осіб. У «вузькому» розумінні, за суб’єктами можна виділити правову активність громадян певної держави, іноземців, осіб без громадянства тощо. Залежно від правового становища суб’єктів у певних суспільних відносинах – правову активність, що провадиться у межах дозволяючого або забороняючого типів правового регулювання. За правовими наслідками діяльності доцільним є такий розподіл: правова активність, результатом якої є реалізація певного комплексу прав, окремого права або його частини, а також правова активність, результатом якої є захист певного комплексу інтересів, окремого інтересу або його частини.
22. Специфіка правової активності на етапі формування громадянського суспільства обумовлена відповідними об’єктивними та суб’єктивними чинниками. До об’єктивних належать: (1) відсутність налагоджених механізмів участі членів суспільства в управлінні державою; (2) відсутність налагоджених механізмів реалізації та захисту прав людини тощо. До суб’єктивних належать: (1) відсутність звички до відповідної активної діяльності; (2) недостатньо високий рівень правосвідомості й правової культури в цілому і необхідних правових знань та навичок зокрема; (3) розшарування суспільства на групи за ціннісними орієнтаціями протилежного напрямку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев Н.Н. Основы философии права / Алексеев Н.Н. – Спб. : Лань, 1999. – 256 с.
2. Алексеев С.С. Теория права / Алексеев С.С. – М. : БЕК, 1995. – 320 с.
3. Антонович М.М. Універсальність прав людини : проблеми визначення і тлумачення / Антонович М.М. // Часопис Київського ун-ту права. – 2004. – № 4. – C. 46-52.
4. Антонович М.М. Універсальність прав людини чи культурний релятивізм? / Антонович М.М. // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. : У 2-х ч. – Ч.1. – Х. : Нац. юрид. акад. України, 2000. – C.91-94.
5. Арендт Х. Vita activа, или О деятельной жизни / Арендт Х. ; пер. с нем. и англ. В.В. Бибихина / Под. ред. Д.М. Носова. – Спб. : Алетейя, 2000. – 437 с.
6. Архипов В.В. Леон Фуллер о соотношении права и морали / Архипов В.В. // Известия вузов. Правоведение. – 2004. – №6. – С.145-152.
7. Бабенко К. Політичні чинники впливу на процес реалізації Конституції України / Бабенко К. // Вісник Конституційного Суду України. – 2007. – №2. – С.57-64.
8. Бадирян Г.М. Права личности: исторические и теоретические аспекты обоснования и признания / Бадирян Г.М. // Государство и право. – 2006. – № 8. – C. 54-61.
9. Байтин М.И. О принципах и функциях права: новые моменты / Байтин М.И. // Известия вузов. Правоведение. – 2000. – №3. – С. 4-16.
10. Балінський А.В. Право людини на правовий захист як парадигма сучасної юридичної науки / Балінський А.В. // Митна справа. – 2007. – № 1. – C. 72-76.
11. Баранець М.М. Права людини як об’єкт судового захисту / Баранець М.М. // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса : Юрид. літ., 2002. – Вип. 13-14. – C. 184-188.
12. Батанов О.В. Муніципальна влада та проблеми реалізації прав людини у місцевому самоврядуванні / Батанов О.В. // Часопис Київського ун-ту права. – 2006. – № 2. – C. 3-9.
13. Бахин С.В. О классификации прав человека, провозглашенных в международных соглашениях / Бахин С.В. // Известия вузов. Правоведение. – 1991. – №2.– С. 41-52.
14. Бачинин В.А. Морально-правовая философия / Бачинин В.А. – Х. : Консум, 2000. – 208 с.
15. Баштанник В. Регламентація захисту прав людини у системі права ЄС: організаційно-правовий аспект / Баштанник В. // Право України. – 2006. – № 9. – C. 56-60.
16. Безродна В.І. Становлення громадянського суспільства в Україні: проблеми і перспективи / Безродна В.І. // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 15. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – C. 562-565.
17. Бердяєв Н.А. Царство Духа и царство Кесаря / Бердяєв Н.А. / Сост. и послесл. П.В. Алексеева; Подгот. текста и прим. Р.К. Медведевой. – М. : Республика, 1995. – 383 с.
18. Бережнов А.Г. Права личности: некоторые вопросы теории / Бережнов А.Г. – М. : Изд-во МГУ, 1991. – 142 с.
19. Білоскурська О.В. Про єдність прав і обов’язків людини і громадянина / Білоскурська О.В. // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 16. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – C. 120-123.
20. Битяк Ю.П. Адміністративна юстиція і права людини / Битяк Ю.П. // Проблеми законності : респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х. : Нац. юрид. акад. України, 2000. – Вип. 42. – C.113-118.
21. Бичкова Л. Універсальність прав людини і відмінності в культурі, традиціях та історичному досвіді / Бичкова Л. // Слобідський край. – 2002. – 7 грудня (№ 138). – C. 11.
22. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації / Бородін І. // Право України. – 2001. – №12. – С.32-34.
23. Буриан А. Защита прав человека: внутригосударственный механизм / Буриан А. // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса : Юрид. літ., 2002. – Вип. 13-14. – C. 799-803.
24. Відносини між державою і громадянським суспільством : матеріали «круглого столу». 19 листопада 2003 р. / Ред. кол. Барков В.Ю., Розова Г.В., Степико М.Т., Пищуліна О.М. – К. : Нац. ін-т стратегічних досліджень, 2003. – 115 с.
25. Власов Ю.Л. Дослідження зв’язків реалізації права з ідеологічною підсистемою правової системи / Власов Ю.Л. // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип.28. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 10-14.
26. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России. Учебное пособие / Воеводин Л.Д. – М. : Издательство МГУ, Издательская группа ИНФРА • М–НОРМА, 1997. – 294 с.
27. Волинка К.Г. Проблеми становлення єдиного механізму забезпечення прав і свобод особи / Волинка К.Г. // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. – №3. – C.38-48.
28. Волков Д.О. Права негромадян: поняття та дефінітивне визначення / Волков Д.О. // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 32. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – C. 458-463.
29. Воронцова А.А. Экологические права граждан в международных документах о правах человека и гражданина / Воронцова А.А. // Экологическое право. – 2005. – № 1. – C. 96-99.
30. Гарнік О.В. Проблема філософського осмислення прав людини / Гарнік О.В. // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод : матеріали міжнар. наук.-практ. конф : У 2-х ч. – Ч.1. / За ред. проф.М.І. Панова – Х. : Нац. юрид. акад. України, 2000. – С.87-91.
31. Гасанов К.К., Стремоухов А.В. Абсолютные права человека и ограничения прав / Гасанов К.К., Стремоухов А.В. // Известия вузов. Правоведение. – 2004. – №1. – С.164-173.
32. Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права або Природне право і державознавство / Гегель Г.В.Ф.; пер. з нім. Р.Осадчука та М.Кушніра. – К. : Юніверс, 2000. – 336 с.
33. Гейда О.В. Місце та роль політичних партій у процесі формування громадянського суспільства в Україні / Гейда О.В. // Вісник Національного ун-ту внутрішніх справ. Вип. 29. – Х. : Нац. ун-т внутр. справ, 2005. – С.258-262.
34. Герасіна Л.М. Розиток проблеми прав людини в ліберальній традиції філософії права / Герасіна Л.М. // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод : матеріали міжнар. наук.-практ. конф : У 2-х ч. – Ч.1. / За ред. проф.М.І. Панова – Х. : Нац. юрид. акад. України , 2000. – С.81-84.
35. Гірц К. Інтерпретація культур / Гірц К. ; пер. з англ. – К. : Дух і літера, 2001. – 542 с.
36. Глухарева Л.И. Методологические аспекты развития теории прав человека / Глухарева Л.И. // Государство и право. – 2006. – № 3. – C. 14-19.
37. Гнатюк М.Д. Поняття, сутність та ознаки застосування права / Гнатюк М.Д. // Держава і право : зб.наук.праць. Юридичні і політичні науки. Вип.29. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. –С.95-102.
38. Гоббс Т. Сочинения в 2 т. / Гоббс Т. – Т. 2 / Сост., ред., авт., примеч. В.В.Соколов; пер. с лат. и англ. – М. : Мысль, 1991. – 731 с.
39. Годованець В.Ф. Правова просвіта як важливий елемент забезпечення процесу реалізації прав людини і громадянина в Україні / Годованець В.Ф. // Наукові записки. Серія «Право». – Острог, 2001. – Вип. 2. – Ч. 1. – C.31-35.
40. Горбаль В.М. До проблеми теоретичного обгрунтування другого покоління прав людини / Горбаль В.М. // Вісник Запорізького юридичного інституту : наук.-практ. зб. – 2001. – №1(14). – C.279-284.
41. Горобец В.Д. Пределы правового регулирования и деятельности государства / Горобец В.Д // Теория права и государства / Под ред. проф. В.В. Лазарева. – М. : Новый юрист, 1997. – С. 370-375.
42. Горова О.Б. Громадянські права в системі конституційних прав і свобод людини та громадянина / Горова О.Б.// Часопис Київського ун-ту права. – 2006. – № 2. – C. 38-42.
43. Государственное право Германии ; Сокр. пер. нем. 7-томного изд. – Т. 2. – М.. : Ин-т гос-ва и права РАН, 1994. – 319 с.
44. Гражданское общество: истоки и современность / Научный ред. проф. И.И. Кальной. — СПб. : «Юридический центр Пресс», 2000. — 256 с.
45. Гражданское общество, правовое государство и право («Круглый стол» журн. «Гос-во и право» и «Вопр. философии») // Вопр. философии. – 2002. – №1. – С. 3-51.
46. Грищенко А.В. Роль закону в розбудові громадянського суспільства в Україні / Грищенко А.В. // Вісник Академії праці і соціальних відносин федерації профспілок України : науково-практичний збірник. – К., 2001. – № 2 (11). – С. 78-83.
47. Грищук О. Антропна гідність – джерело прав і свобод людини / Грищук О. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : матеріали IХ регіон. наук.-практ. конф. (13-14 лютого 2003 року). – Л. : Юридичний ф-т Львівського Національного ун-ту ім. Івана Франка, 2003. – C. 9-10.
48. Грищук О.В. Людська гідність як антропологічна підстава прав людини / Грищук О.В. // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Сер. юридична : зб. наук. праць / Голов. ред. В.Л. Ортинський. – Л. : Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2006. – Вип. 1. – C.317-324.
49. Грищук О. Принципи співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права щодо прав людини / Грищук О. // Вісник Львівського Університету. Серія юридична. – 2006. – Вип. 42.– C. 3-9.
50. Грищук О. Природне право як форма об`єктивації цінності людини / Грищук О. // Вісник Львівського Університету. Серія юридична. – 2006. – Вип. 43. – C. 3-8.
51. Громадські об’єднання в Україні : навч. посіб. / За ред. В.М. Бесчастного. – К. : Знання, 2007. – 415 с.
52. Гудима Д.А. Деякі антропологічні засади прав людини / Гудима Д.А. // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць.– Одеса : Юрид. літ., 2003. – Вип.18. – C. 21-24.
53. Данілов С.О. Ідея невід’ємних прав людини у Конституції України / Данілов С.О. // Держава і право : зб. наук. праць. Юрид. і політичні науки. Вип.18. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002.– С.61-65.
54. Дашо Т.Ю. Забезпечення та захист прав і свобод людини і громадянина – передумова формування громадянського суспільства / Дашо Т.Ю. // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип. 32. – Х. : Нац. ун-т внутр. справ, 2006. – C.246-253.
55. Дворкін Р. Серйозний погляд на права / Дворкін Р.; пер. з англ. А. Фролкін. – К. : Основи, 2000. – 519 с.
56. Дженис М., Кэй Р., Брэдли Э. Европейское право в области прав человека. (Практика и комментарии) / Дженис М., Кэй Р., Брэдли Э. ; пер. с англ. – М. : Права человека, 1997. – 640 c.
57. Дідковська І.О. Діяльність інституту омбудсмена як одна з форм реалізації принципів правової держави / Дідковська І.О. // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 29. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – C.665-671.
58. Добрянський С. Вихідні засади прав людини: до характеристики сучасної інтерпретації / Добрянський С. // Вісник Львівського Університету. Серія юридична. – 2004. – Вип. 39.– C. 28-36.
59. Добрянський С. Загальнотеоретичні дослідження прав та свобод людини: окремі проблеми / Добрянський С. // Вісник Львівського Університету. Серія юридична. – 2005. – Вип. 41.– C.14-22.
60. Добрянський С. Права людини з позицій універсалізму та релятивізму / Добрянський С. // Вісник Львівського Університету. Серія юридична. – Л. : ЛДУ, 2004. – Вип. 40. – C .3-7.
61. Добрянський С. Права людини як її можливості : деякі загальнотеоретичні міркування / Добрянський С. // Вісник Львівського Університету. Серія юридична. – 2006. – Вип. 43. – C. 9-15.
62. Донеллі Дж. Права людини у міжнародній політиці / Донеллі Дж.; пер. з англ. Т. Завалія. – Л. : Кальварія, 2004. – 280 с.
63. Дулина Н.С. Права человека и правовое государство / Дулина Н.С. // Актуальні проблеми політики. Зб. наук. праць. Вип. 13-14. – Одеса : Юрид. літ., 2002. – C.701-705.
64. Європейська конвенція з прав людини. – К. : Рад. шк., 2000. – 38 c.
65. Європейський Суд з прав людини : матеріали практики (2005-2006 рр.). Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України. – Сер. ІІ. Коментарі прав і законодавства. Вип. 7. – К. : Фенікс, 2007. – 272 c.
66. Заверуха О. Суб’єктивні публічні права як об’єкт судового захисту / Заверуха О. // Право України. – 2004. – №4. – С.49-52.
67. Заворотченко Т.М. Поняття і види організаційно-правових гарантій конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні / Заворотченко Т.М. // Часопис Київського ун-ту права. – 2006. – № 4. – C. 75-78.
68. Заворотченко Т. Система конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні / Заворотченко Т. // Право України. – 2002. – №5. – С.110-116.
69. Заворотченко Т.М. Юридична відповідальність за порушення прав і свобод людини і громадянина в Україні / Заворотченко Т.М. // Держава і право : Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 16. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – C.123-129.
70. Загальна декларація прав людини. – К. : Укр. Правнича Фундація, 1995. – 12 c.
71. Загальна теорія держави і права : Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищіх навчальних закладів / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х. : Право, 2002. – 432 с.
72. Залюбовська І.К. Акти реагування Уповноваженого Верховної Ради України як засіб забезпечення реалізації прав людини в Україні / Залюбовська І.К. // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. Л.І. Кормич.– Одеса : Юрид. літ., 2002. – Вип. 13-14. – C.727-732.
73. Захарчук С. Співвідношення права та моралі: історико-теоретичні аспекти / Захарчук С. // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – №4. – С. 133-136.
74. Ильенков Э.В. Свобода воли / Ильенков Э.В. / Вопр. филосифии – 1990. – №2. – С.69-75.
75. История философии : учебник для вузов / В. Ильин. – Спб. : Питер, 2003. – 732 с.
76. Кагадій М.І. Поняття конституційних юридичних обов’язків людини і громадянина / Кагадій М.І // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 15. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – C. 167-173.
77. Калинин И.К. К дискуссии о гражданском обществе / Калинин И.К. // Социологические иследования. – 2001. – №4. – С.112-122.
78. Калюжний Р.А., Андрущенко І.Г. Зловживання правом: сутність та шляхи протидії / Калюжний Р.А., Андрущенко І.Г. // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 8. – C. 16-22.
79. Кант И. Сочинения. / Кант И. – В 8-ми т. Т. 7. М. : Чоро, 1994. – 495 с.
80. Кельзен Г. Чисте правознавство : З дод. : Пробл. справедливості / Кельзен Г.; пер. з нім. О. Мокровольського. – К. : Юніверс, 2004. – 496 с.
81. Кельман Л.М. Захист прав і свобод громадян в процесі правозастосовної діяльності / Кельман Л.М. // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Сер. юридична : зб. наук. праць / Голов. ред. В.Л. Ортинський. – Л. : Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2006. – Вип. 1. – C. 19-30.
82. Керимов Д.А. Гражданское общество и правовое государство / Керимов Д.А. // Право и образование. – 2004. – №1. – С.5-16.
83. Климович О. Система національних засобів захисту прав людини (в контексті положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини) / Климович О.// Право України. – 2001. – №1. – С.34-36.
84. Коваль М., Кузьменко О. Морально-правові основи управління як фактор формування нової ідеології для реалізації державної влади / Коваль М., Кузьменко О. // Вісник прокуратури. – 2007. – №12. – С.96-105.
85. Ковальчук В.Б. Афінська демократія та права людини / Ковальчук В.Б. // Наукові записки. Серія «Право». – Острог, 2001. – Вип. 2. – Ч. 1. – C. 26-35.
86. Ковальчук В. Легітимність державної влади та права людини / Ковальчук В. // Вибори та демократія. – 2006. – № 1. – C. 60-63.
87. Коен Дж. Л, Арато Э. Гражданское общество и политическая теория / Коен Дж. Л, Арато Э.; пер. с англ. / Общ. ред. И.И. Мюрберг. – М. : Весь мир, 2003. – 784 с.
88. Козюбра М. Загальнотеоретична юриспруденція: радянська традиція та європейська перспектива / Козюбра М. // Українське право. – 2005. – №1. – С.7-21.
89. Козюбра М.І. Межі діяльності державної влади / Козюбра М.І. // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку : короткі тези доповідей та наук. повідомлень Республіканської наук.-практ. конф. – Х. : Нац. юрид. акад. України, 1995. – С.7-9.
90. Козюбра М. Попередній конституційний контроль і захист прав людини / Козюбра М. // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – №2. – С.54-61.
91. Козюбра М. Природа соціальних прав людини та особливості механізмів їх реалізації / Козюбра М. // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – №5. – С.57-61.
92. Козюбра М. Природа прав людини : пошук нових концептуальних підходів / Козюбра М. // Наукові записки. Серія «Право».– Острог, 2001. – Вип. 2. – Ч. 1. – C. 14-18.
93. Коломоєць Т. До питання співвідношення державно-правового примусу і суміжних понять / Коломоєць Т. // Право України. – 2005. – № 1. – C. 91-94.
94. Кондрашов В.А. Новейший философский словарь / В.А. Кондрашов, Д.А. Чекалов, В.Н. Корпулина; под. общ. ред. А.П. Ярощенко. – Изд. 2-е. – Ростов-на/Д : Феникс, 2006. – 672 с.
95. Конрад С.С. Юридично значуща поведінка основні концепції та підходи до вивчення / Конрад С.С. // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 30. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С.73-77.
96. Конституційне право зарубіжних країн : навч. посібник / М.С. Горшеньова, К.О. Закоморна, В.О. Ріяка та ін.; під заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.
97. Короткий філософський словник-довідник : Українсько-англо-німецько-французький словник-довідник / За ред. І.П. Чорного та О.Є. Бродецького. – Чернівці : Рута, 2006. – 288 с.
98. Корчевна Л. До питання про концептуальну єдність моралі і права / Корчевна Л. // Юридична Україна. – 2004. – №6. – С.11-14.
99. Кочетков А.П. Гражданское общество: проблемы исследования и перспективы развития / Кочетков А.П. // Вестн. МГУ : Сер. 12 : Полит. науки. – 1998. – №4. – С. 85-97.
100. Кравченко Л., Цимбалюк М. Розбудова українського громадянського суспільства: крізь призму бачення окремих проблем / Кравченко Л., Цимбалюк М. // Право України. – 2003. – №10. – С.17-20.
101. Кравчук В. Місце і роль громадських організацій у громадянському суспільстві / Кравчук В. // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №9. – С.102-104.
102. Кресіна І., Полішкарова О. Громадянське суспільство: відокремимо зерна від полови / Кресіна І., Полішкарова О. // Віче. – 2002. – №4. – С. 23-26.
103. Крижанівський А.Ф., Крезе О.О. Громадянське суспільство і механізм дії права: проблеми співвідношення і взаємодії / Крижанівський А.Ф., Крезе О.О. // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. – Одеса: Юрид. літ., 2003. – Вип. 21. – С. 22-27.
104. Ку А.С. Парадокс – гражданское общество без гражданства / Ку А.С. // Социологические исследования. – 2003. – №12. – С. 11-20.
105. Кулик О. Роль молодіжних громадських організацій у становленні громадянського суспільства (на матеріалах м. Києва) / Кулик О. // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2005.– № 4. – С.358-365.
106. Култыгин В.П. Исследования социальной структуры в переходных обществах (историко-методологический обзор) / Култыгин В.П. // Социологические исследования. – 2002. – №4. – С.121-129.
107. Кульбашна О.А. Про рівні права і рівні можливості / Кульбашна О.А. // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса : Юрид. літ., 2002. – Вип. 13-14. – C. 697-700.
108. Куц Ю. Реалізація прав людини і націй / Куц Ю. // Юридический вестник. – 2002. – № 1. – C. 82-85.
109. Ладиченко В.В. Правова автономія особи – неодмінна умова самореалізації індивіда в громадянському суспільстві / Ладиченко В.В. // Часопис Київського ун-ту права. – 2006. – № 4. – C. 10-15.
110. Ладиченко В.В. Теоретичні основи правового статусу особи / Ладиченко В.В. // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 32. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – C. 32-39.
111. Легуша С.М. Правозастосовча діяльність: теоретико-правовий та історичний аспекти / Легуша С.М. // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 30. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С.31-40.
112. Легуша С.М. Реалізація та дія права: проблеми співвідношення та взаємозв’язку / Легуша С.М. // Часопис Київського ун-ту права. – 2006. – № 4. – C. 24-28.
113. Лєсогоров М.М. Виконання судових рішень як інститут гарантії захисту прав людини / Лєсогоров М.М. // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса : Юрид. літ., 2002. – Вип. 13-14. – C. 112-118.
114. Линник І. Філософські поблеми перехідного суспільства / Ли