СТРИМУВАННЯ І ПРОТИВАГИ В СИСТЕМІ ПОДІЛУ ВЛАДИ В УКРАЇНІ (загальнотеоретичні проблеми) :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП.............................................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ І ТЕОРІЯ СТРИМУВАНЬ І ПРОТИВАГ, ЯК НЕОБХІДНИХ
ЕЛЕМЕНТІВ ПОДІЛУ ВЛАДИ ............................................................................10
1.1. Методологічні засади дослідження поділу влади і формування в його системі
стримувань і противаг ......................................................................................................10
1.2. Система стримувань і противаг: місце в системі поділу влади, поняття, ознаки
і зміст ..................................................................................................................................32
1.2.1. Місце стримувань і противаг в системі поділу влади. Їх цінність та значущість
для цієї системи .................................................................................................................32
1.2.2. Поняття, ознаки і зміст системи стримувань і противаг ........................................... 47
1.3. Фактори, що визначають специфіку сучасного механізму дії системи
стримувань і противаг між гілками влади ....................................................................64
Висновки до розділу 1..................................................................................................................87
РОЗДІЛ 2. СТРИМУВАННЯ І ПРОТИВАГИ МІЖ ЗАКОНОДАВЧОЮ,
ПРЕЗИДЕНТСЬКОЮ І ВИКОНАВЧОЮ ГІЛКАМИ ВЛАДИ
В УМОВАХ ТРАДИЦІЙНИХ І ЗМІШАНИХ ФОРМ ПРАВЛІННЯ.............91
2.1. Загальна характеристика взаємодії законодавчої і виконавчої гілок влади .............91
2.2. Стримування і противаги між законодавчою, президентською і виконавчою
гілками влади в окремих сферах їх взаємодії..............................................................110
2.3. Значення парламентського контролю для удосконалення діяльності уряду і
Президента України.........................................................................................................131
Висновки до розділу 2...............................................................................................................142
РОЗДІЛ 3. МІСЦЕ І РОЛЬ СУДОВОЇ ВЛАДИ В СИСТЕМІ СТРИМУВАНЬ І
ПРОТИВАГ МІЖ ГІЛКАМИ ВЛАДИ ..............................................................145
Висновки до розділу 3................................................................................................................179
ВИСНОВКИ................................................................................................................................182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...............................................................................191

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. За останній час у політико-правовому житті України відбулися масштабні зміни. Прийняття нової редакції Конституції України зумовлює необхідність перегляду теоретичних підходів до позначення характеру взаємовідносин між різними гілками влади у межах дії конституційного принципу поділу влади. Це, у першу чергу, стосується системи стримувань і противаг.
Виникає необхідність теоретичного обґрунтування шляхів забезпечення в нових умовах самостійності гілок влади і шляхів їх співробітництва, ліквідації дисбалансів, що виникають у середині державного механізму, запобігання претензій будь-якої з гілок влади на пріоритет у відносинах із іншими гілками. Актуальним є теоретичне обґрунтування нової системи рівноваги в середині державної влади, зміни ролі політичних партій в системі поділу влади, що пов’язано з виробленням нових підходів до розуміння традиційних державно-правових інститутів.
Очевидно, що потреба у фундаментальних наукових дослідженнях, присвячених механізму забезпечення рівноваги в середині державної влади, актуальна не лише для України. Пошуками джерела такої рівноваги переймаються й у країнах, що мають усталену конституційну систему. Це дозволяє нам говорити про універсальність даної проблеми. Її правильне вирішення має не тільки теоретичне, але й важливе практичне значення - від нього залежить розв’язання ряду інших питань теорії і практики державного будівництва, рівень ефективності і демократичності державної влади, ступінь захищеності прав і основних свобод людини, зокрема, в Україні. Все це зумовлює високу актуальність дисертаційного дослідження теми, що розробляється. В дисертації зроблена спроба внести посильний внесок у вирішення названих питань.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження погоджена з цільовою комплексною програмою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 2001-2005 роки «Розвиток прав людини як головна частина розвитку демократичних процесів у правовій соціальній державі Україна» (номер державної реєстрації 0186.0.070866).
Мета і задачі дослідження. Мета – загальна постановка найбільш значущих, таких, що мають вихід у практику, мало досліджених теоретичних проблем, що стосуються державно-правових аспектів стримувань і противаг в системі поділу влади, і спроба намітити шляхи їх вирішення з метою раціоналізації системи стримувань і противаг. Йдеться про спробу запропонувати раціональну, а, отже, ефективну систему стримувань і противаг між гілками влади, яка б відображала потреби розвитку сучасної державності України. Поставленою метою обумовлені наступні задачі:
- обґрунтувати свою точку зору з дискусійних питань вчення про поділ влади;
- уточнити категоріально-понятійний апарат теорії стримувань і противаг;
- розкрити юридичну природу системи стримувань і противаг та її основні функції;
- виявити властиві еволюції системи стримувань і противаг закономірності і суперечності, запропонувати заходи по використанню перших і розв’язанню других;
- спираючись на позитивний світовий досвід по забезпеченню рівноваги між гілками влади, визначити та обґрунтувати відповідні науково-теоретичні та практичні пропозиції і рекомендації по удосконаленню правового регулювання стримувань і противаг в системі поділу влади в Україні.
Об'єктом дослідження є принцип поділу влади, як основа організації та здійснення влади у конституційній демократичній правовій державі, з його особливостями, своєрідністю реалізації на сучасному етапі розвитку державності.
Предметом дослідження є загальнотеоретичні проблеми, що постають у процесі становлення, розвитку та функціонування стримувань і противаг в системі поділу влади, а також шляхи їх вирішення.
Методологічною основою дослідження обраний діалектичний метод наукового пізнання державно-правових процесів і явищ, що дозволяє розглядати їх у розвитку та взаємозв'язку, виявляти найбільш загальні тенденції і закономірності розвитку системи стримувань і противаг між гілками влади у різних політико-правових умовах. Використовуються також спеціальні наукові методи: історичний - при дослідженні генези стримувань і противаг; системно-функціональний – для виявлення ознак системи стримувань і противаг, її призначення в механізмі здійснення державної влади; метод порівняльно-правового аналізу – при дослідженні практики реалізації принципу поділу влади у сучасних демократичних державах; формально-логічний – при аналізі наукових джерел, національного законодавства, судової практики тощо.
Теоретико-концептуальна основа дисертаційного дослідження базується на працях і висновках українських і зарубіжних учених різних історичних періодів у сфері філософії, теорії та історії держави і права, історії політичних та правових учень, конституційного права України і зарубіжних країн, інших галузей наук. Емпіричною основою дослідження є вітчизняне і зарубіжне законодавство, практика Конституційного Суду України, довідкова література, аналітичні і статистичні матеріали.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим в Україні спеціальним монографічним, заснованим на комплексному підході, дослідженням загальнотеоретичних проблем стримувань і противаг в системі поділу влади, специфіки їх функціонування у сучасних умовах. В ній висуваються нові положення про: ознаки і структуру системи взаємного стримування між гілками влади; основні закономірності розвитку нетрадиційних форм правління; кількість гілок влади; правову природу президентської влади та її місце в системі поділу влади; особливості дії стримувань і противаг під впливом фактору посилення ролі політичних партій; особливості української політичної системи у контексті забезпечення поділу влади тощо.
Наукова новизна даного дослідження полягає у наступних положеннях, які виносяться на захист:
1. Обґрунтовується безпідставність розвинутого у різних джерелах ототожнення або протиставлення систем поділу влади та стримувань і противаг. Якщо поділ влади в цілому забезпечує багатополюсність і деконцентрацію влади, то в основу системи стримувань і противаг покладено ідею взаємовідносин між її гілками. Останні забезпечують відсутність пріоритету однієї з них, саморегулювання, взаємозалежність, взаємодію, взаємостримування, взаємоурівноваження та співробітництво.
2. Доповнений опорний понятійний ряд теорії поділу влади. Сформульовано визначення системи стримувань і противаг як сукупності техніко-юридичних засобів (техніко-правових інститутів), дія яких забезпечує урівноваження, взаємостримування, переборення протиріч та взаємне співробітництво між гілками державної влади. Стримування дозволяють кожній гілці влади впливати на сферу функціонального призначення інших гілок. Противаги, у свою чергу, визначаються як техніко-правові засоби забезпечення рівної значимості (вагомості) гілок влади у різних сферах відправлення державної влади. В цілому, система стримувань і противаг аналізується як багатоаспектне та багатофункціональне явище – засіб підтримання стану рівноваги гілок влади, їх взаємодії та взаємовпливу, механізм розв’язання конфліктів між ними в ім’я їх співробітництва.
3. Доводиться велика роль для ефективної дії системи стримувань і противаг між гілками влади фактору підтримування соціальної рівноваги, яка забезпечується, у першу чергу, збалансованістю представництва різних соціальних верств суспільства в органах державної влади.
4. Вперше обґрунтовується теза, що система стримувань і противаг є основою саморегуляції державної влади. Остання полягає у підтриманні балансу між її гілками шляхом урегулювання виникаючих в ході їх взаємодії протиріч виключно у середині системи поділу влади, не звертаючись до використання зовнішніх механізмів.
5. Доповнений і розширений аналіз ознак системи стримувань і противаг – функціональна спрямованість, поєднання стабільності і динамічності, інституціоналізм, цілісність, самодостатність; і факторів, що впливають на зміст її дії – різні засоби формування гілок влади і терміни їх повноважень; демократичні принципи; спеціальні повноваження гілок влади і строки їх реалізації; конституційно-правова відповідальність; механізми контролю і судового захисту.
6. Обґрунтована багатоваріантність моделей системи стримувань і противаг між гілками влади в залежності від форми правління, форми державного устрою тощо. Вперше формулюються тенденції та закономірності розвитку систем стримувань і противаг в умовах переходу від традиційних до змішаних форм правління, робляться висновки щодо особливості цих процесів у посттоталітарних державах.
7. Вперше науково обґрунтовуються підстави і доцільність надання в умовах парламентсько-президентської республіки політично надпартійному Президенту спеціального статусу четвертої гілки влади.
8. Зроблено висновок про умовний характер численних стверджень про суттєву відміну між «парламентаризмом», «міністеріалізмом», «державою суддів», «державою партій» тощо. У межах державного поділу влади ці терміни не можуть претендувати більше, аніж на намагання підкреслити підвищення активності окремих гілок влади або партій у різних історичних умовах.
9. Обґрунтовуються зміни в системі стримувань і противаг в умовах підвищення ролі партій, простежується трансформація дії ряду конституційних стримувань і противаг між гілками влади. Доводиться, що найбільш сприятливі умови для дієвості і ефективності системи стримувань і противаг забезпечує розділене правління.
10. Аргументується необхідність і своєчасність визнання в Україні опозиції конструктивним елементом поділу влади і механізму дії стримувань і противаг між гілками влади. Підкреслюється особливе значення, якого набуває опозиція в умовах нерозділеного правління у зв’язку із контролем, що здійснюється нею за урядом.
11. Додаткове обґрунтування отримала позиція, що класичний варіант співробітництва законодавчої і виконавчої гілок влади є найбільш характерним для взаємовідносин гілок влади, що складаються у президентській республіці. У сучасному парламентаризмі, навпаки, вищі носії цих двох гілок влади – парламентська більшість та уряд - репрезентують не дві різні волі, які потрібно привести до загального знаменника, а одну волю – правлячої партії або коаліції.
12. Обґрунтовується необхідність посилення гарантій виконання юридичних актів, зокрема, рішень Конституційного Суду України. Доводиться доцільність надання йому повноважень з розгляду і вирішенню справ у зв’язку з невиконанням власних рішень.
Висувається ряд практичних положень та додаткових обґрунтувань з питань щодо удосконалення функціонування системи стримувань і противаг між гілками влади, законодавчого врегулювання цих питань. Підтримується думка про перевагу двопалатної структури Верховної Ради України з метою забезпечення представництва інтересів регіонів. Пропонується надати Верховному Суду України право законодавчої ініціативи; Конституційному Суду України – право перегляду після спливу певного строку справ, що знаходилися у конституційному провадженні, у зв’язку зі зміною обставин справи тощо.
З позицій забезпечення за допомогою системи стримувань і противаг рівноваги гілок влади підтримується і обґрунтовується прийняття Законів «Про Президента України», «Про порядок виконання рішень Європейського Суду», «Про нормативно-правові акти України», «Про парламентську більшість», «Про опозицію», про державне регулювання лобізму, про гарантії виконання юридичних актів тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дослідження спрямоване на подальший розвиток теорії держави і права, поглиблення і втілення в життя знань про стримування і противаги в системі поділу влади. Сформульовані в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані у науково-дослідницьких цілях - для подальших розробок теорії поділу влади, проблеми забезпечення взаємодії та співробітництва гілок влади, юридичної конфліктології. Чимало з висунутих положень має позитивне значення для правотворчої роботи - як теоретична основа розробки, прийняття та удосконалення нормативно-правових актів України, що регламентують різні аспекти взаємодії гілок державної влади. У навчальному процесі висновки дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників із теорії держави і права, конституційному праву України; при викладанні курсу теорії держави і права. У правовиховній роботі дисертація може слугувати матеріалом для проведення роботи по підвищенню рівня правової та політичної культури населення.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювалися на кафедрі теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого та на наукових конференціях молодих учених.
Публікації. Сформульовані в дослідженні положення, висновки і пропозиції знайшли відображення в трьох статтях і двох тезах виступів, опублікованих у провідних наукових спеціалізованих періодичних виданнях по юридичних науках, затверджених Вищою атестаційною комісією України.
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, 3 розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел (311 найменувань). Загальний об'єм дисертації – 221 сторінка, з яких основного тексту - 190 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у встановленні з позицій сучасного рівня розвитку теорії держави і права основних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування стримувань і противаг в системі поділу влади, перспектив подальшої еволюції системи стримувань і противаг, раціоналізації механізму їх дії в умовах сучасної демократичної держави.
Здійснене дослідження дозволяє зробити такі найбільш загальні наукові висновки та надати наступні рекомендації стосовно використання отриманих результатів:
1. Ідея взаємного стримування між гілками влади має багатовікову історію. Згадки про неї ми спостерігаємо зі стародавніх часів (Полібій, Н. Макіавеллі та ін.), а доктринальне обґрунтування цього принципу знаходимо у Дж. Локка і Ш.-Л. Монтеск’є. Цінність американської доктрини поділу влади у цьому аспекті полягає у деталізації і конституційній легалізації стрункої системи взаємного стримування і контролю між гілками влади.
2. Застосування принципу поділу влади є історично обумовленим і закономірним результатом розвитку демократичної державності. Відхід від суто догматичного розуміння принципу поділу влади висунув на передній план проблему встановлення природи і змісту механізму, що забезпечує координацію дій усіх гілок державної влади, їх взаємодію і конструктивне співробітництво з метою досягнення поставлених перед державою задач на благо суспільства.
3. Необґрунтованими є будь-які спроби ототожнення або протиставлення систем поділу влади і стримувань і противаг. Поняття системи поділу влади є ширшим, аніж поняття системи стримувань і противаг, оскільки остання є складовою першої, ніби-то її підсистемою. Якщо в основі поділу влади лежить ідея багатополюсності і деконцентрації влади, що досягається шляхом її поділу на окремі гілки, то в основі системи стримувань і противаг - ідея взаємовідносин між цими гілками. Останні засновані на відсутності пріоритету однієї з них, саморегулюванні, взаємозалежності, взаємодії, взаємостримуванні, взаємоурівноваженні і співробітництві.
4. Система стримувань і противаг між гілками влади є комплексним, багатоаспектним і багатофункціональним державно-правовим феноменом. Вплив стримувань і противаг на державну владу здійснюється по різних напрямах: встановлення і підтримання рівноваги між гілками влади; забезпечення їх взаємодії на базі конструктивної співпраці; здійснення виховно-стимулюючого впливу на гілки влади; перешкоджання трансформації політико-правових конфліктів між ними у кризи, що загрожують конституційному ладу; забезпечення спадкоємності влади і стійкості політичної системи тощо.
5. Система стримувань і противаг є основою саморегуляції державної влади. Вона дозволяє виправляти помилки, допущені однією з гілок влади, іншими гілками. Націлюючи гілки влади на потребу у компромісі, вона виступає засобом самозбереження державної влади. Механізм стримувань і противаг між гілками влади забезпечує державній владі можливість підтримувати баланс між її складовими, врегульовувати виникаючі в ході їх взаємодії конфлікти за допомогою власних, внутрішніх засобів, не звертаючись по допомогу ззовні.
6. Система стримувань і противаг представляє собою сукупність техніко-юридичних засобів (техніко-правових інститутів), дія яких забезпечує урівноваження, взаємостримування, переборення протиріч та взаємне співробітництво гілок державної влади. Побудова і дія системи стримувань і противаг характеризується такими ознаками, як функціональна спрямованість, поєднання стабільності і динамічності, відповідність суспільним потребам, об'єктивний характер, інституціоналізм, цілісність, узгодженість, самодостатність, саморегуляція.
Одна з насущних проблем системи стримувань і противаг між гілками влади полягає у забезпеченні її повноцінності та достатності, тобто подоланні недостатності або надмірності застосування її складових. Неприпустимо й, щоб засоби, передбачені як противаги, мали потенцію переходу в іншу якість – переваг. Це небезпечне порушенням рівноваги гілок і, як наслідок, можливістю авторитаризації влади.
7. Інститути, що охоплюються системою стримувань і противаг, є самостійними структурними або функціональними елементами державної влади, оформленими у правовому або організаційному відношенні і спрямованими на забезпечення функціонування цієї системи. Їх основними ознаками є відокремленість, можливість самостійного застосування і, водночас, єдність, взаємодоповнюваність і взаємозалежність із іншими елементами системи стримувань і противаг, наявність стійких зв'язків із демократичними принципами.
Головну роль в урівноваженні гілок влади відіграють стримування, тобто техніко-правові засоби, що дозволяють кожній гілці влади впливати на сферу функціонального призначення інших гілок. Противаги, у свою чергу, є техніко-правовими засобами забезпечення рівної значимості (вагомості) гілок влади у різних сферах відправлення державної влади. Водночас стримування і противаги часто фактично не відрізняються один від одного, як за характером, так і за умовами застосування. Це пояснює поширеність визначення їх сукупності як системи взаємного стримування.
8. Існує шість основних факторів, що становлять зміст побудови і дії системи стримувань і противаг. Такими визнаються: 1. Встановлення різних засобів формування гілок влади, різних термінів їх повноважень; 2. Встановлення і послідовне проведення у життя демократичних принципів організації і діяльності гілок влади, що лежать в основі побудови системи поділу влади; 3. Наявність спеціальних повноважень кожної гілки влади, за допомогою яких здійснюється стимулювання або стримування інших гілок влади для сприяння позитивним і переборення негативних тенденцій державного розвитку; 4. Неухильне дотримання гілками влади встановлених строків можливості (обов’язку) використання ними відповідних повноважень по взаємостримуванню; 5. Встановлення конституційно-правової відповідальності за порушення приписів, що забезпечують ефективну дію системи стримувань і противаг; 6. Здійснення конституційного контролю і судового захисту для забезпечення панування принципу верховенства права у взаємовідносинах між гілками влади.
Усі елементи цієї системи знаходяться у стані безперервної взаємодії між собою. Їх взаємодоповнюваність, взаємозалежність і взаємовплив – форми існування системи поділу влади.
9. Система стримувань і противаг, як сукупність спеціальних повноважень гілок влади, може розумітися у широкому і вузькому плані. Основним критерієм віднесення тих або інших повноважень до системи стримувань і противаг у вузькому розумінні є обов'язковість настання певних правових наслідків у разі їх використання. Отже, якщо у першому випадку нею охоплюються усі повноваження гілок влади, що забезпечують їм можливість співробітництва і взаємного інформування, то у вузькому розумінні її складовими слід вважати лише ті повноваження, які забезпечують рішуче вторгнення кожної гілки влади у сферу функціонального призначення інших гілок.
10. Визнання інституту конституційно-правової відповідальності складовою системи стримувань і противаг між гілками влади потребує встановлення певних процедурних гарантій її реалізації. Однією з них може стати надання Конституційному Суду України повноважень щодо офіційного визнання дій або бездіяльності будь-якого конституційного органу влади неконституційними, як у разі вчинення дій, що суперечать Конституції, так і у разі невиконання або неповного виконання приписів Конституції, які забезпечують поділ влади.
11. Система стримувань і противаг, як невід’ємна складова системи поділу влади, є, передусім, характеристикою юридичних аспектів здійснення державної влади. Тому оптимальним є її правовий вираз, насамперед, в Конституції. Використання інших джерел права (політичних угод, звичаїв) як правової основи взаємостримування і взаємоурівноваження між гілками влади в Україні є передчасним.
12. Система стримувань і противаг та її удосконалення потребує інституційно-правових гарантій. Цьому сприятиме проголошення вимоги співробітництва і взаємодії гілок влади на основі конституційної системи стримувань і противаг; чітке визначення функціонального призначення кожної гілки влади; встановлення вичерпного переліку повноважень гілок влади шляхом їх позитивного переліку; усунення прогалин у правовому регулюванні найважливіших аспектів взаємодії гілок влади; встановлення чітких механізмів розв’язання виникаючих між гілками влади протиріч і конфліктів; введення конституційно-правової відповідальності за недотримання або неналежне дотримання гілками влади приписів Конституції тощо.
13. Важливим аспектом феномену стримувань і противаг є їх ефективність, тобто здатність вирішення за їх допомогою задач, здійсненню яких вони функціонально призначені. Вирішальним критерієм при оцінці ефективності стримувань і противаг виступають їх якісні показники, тобто дані про одержання очікуваних результатів, реального і активного використання гілками влади відповідних конституційних важелів впливу одна на одну.
14. На сучасний механізм стримувань і противаг, що діє у правових формах, впливає ряд сторонніх факторів – політичних (діяльність політичних партій, капіталу і його лобі, державної бюрократії, міждержавних співтовариств), економічних (стан економіки країни), ідеологічних (громадська думка, діяльність засобів масової інформації, менталітет нації, ступінь розвитку політичної і правової культури, особисті якості політичних лідерів) і т.п.
15. Капітальний вплив на фактичний поділ влади здійснюють політичні партії. На системі стримувань і противаг це позначається певною трансформацією механізму дії ряду конституційних стримувань і противаг між гілками влади. Найбільш сприятливі умови для попередження послаблення їх дієвості та ефективності складаються в умовах розділеного правління. Вирішальним значенням при цьому відзначаються чинники характеру виборчої системи, особливості партійної системи, партійної дисципліни тощо. При пропорційній виборчій системі вплив партій на механізм здійснення державної влади значно посилюється. В умовах парламентарного режиму, а, отже, певної концентрації влади, природним наслідком переходу до пропорційної виборчої системи є різке посилення виконавчої гілки влади.
За нових для України умов формування і функціонування вищих органів державної влади опозиція має розглядатися конструктивним елементом поділу влади і механізму стримувань і противаг між її гілками. Це обумовлюється, насамперед, тим значенням, якого вона набуває у зв’язку з контролем, що здійснюється нею за урядом. Це вимагає правової легалізації опозиції, встановлення певних механізмів залучення її до участі у здійсненні державної влади.
16. Характерні риси вітчизняної політичної системи - багатопартійність, біполярність, слаба структурованість партій, необхідність створення коаліцій тощо, всупереч поширеній думці, насправді мають певне позитивне значення. Ці особливості заважають одній партії (або партійній еліті) зосередити у своїх руках надмірні можливості, що впливатимуть на конституційне співвідношення гілок влади.
17. Встановлення виняткової залежності усіх органів державної влади від політичних партій позначається позаконституційним перерозподілом влади. Це відбувається внаслідок перенесення центру прийняття державних рішень із власне органів державної влади до партійних структур. За таких умов актуальним стає пошук засобів зменшення надмірного впливу партій на механізм здійснення державної влади. Цьому сприятиме підйом альтернативних рухів, зростання впливу справжнього громадського лобі, позапартійність позиції державної бюрократії, деполітизація президентської влади тощо.
18. Процес лібералізації і демократизації державного і суспільного життя закономірно супроводжується поглибленням і загостренням соціальних протиріч у середині суспільства. Соціальна рівновага, як одна з ключових вимог і цілей поділу влади і стримувань і противаг між її гілками, не може вважатися забезпеченою, поки певні верстви населення при його загальній значній майновій диференціації не будуть репрезентовані у парламенті.
19. У різних країнах різноманітність, багатоваріантність поєднань стримувань і противаг між гілками влади обумовлюється різноманітністю форм правління, форм державного устрою, специфікою основних напрямів державної діяльності, різними системами органів влади тощо. При цьому, навіть у державах із однаковою формою правління їх конституційні системи стримувань і противаг можуть відзначатися одна від одної за рівнем ефективності, здатністю захистити ідеали поділу влади.
20. Неправильним є ототожнення жорсткого поділу влади, що асоціюється з президентською формою правління, з режимом ізоляції гілок влади. Система стримувань і противаг була введена в основи президентства саме з метою подолання роз’єднаності гілок влади, недопущення можливості їх свавільної або безконтрольної діяльності, дій у протилежних напрямах.
21. Можна погодитися з тією думкою, що так званий жорсткий поділ влади скоріше передбачає конфліктність між її гілками, аніж поділ влади у парламентаризмі. Цьому сприяє режим так званого поділеного правління, який є можливим лише у президентстві і напівпрезидентстві. Сучасний парламентаризм, навпаки, не передбачає можливості будь-якого протистояння між законодавчою і виконавчою гілками влади, оскільки їх носії - парламентська більшість і кабінет міністрів – репрезентують не дві різні волі, які потрібно привести до загального знаменника, а одну волю – правлячої партії (коаліції). Однак, у протилежність доволі поширеній думці про деструктивізм запрограмованої поділом влади конфліктності її гілок, цей аспект їх взаємодії відзначається своїм позитивним змістом. Можливість певного протистояння між гілками влади є запорукою ухвалення зважених, поміркованих державних рішень, недопущення зловживань владою і встановлення авторитаризму, більш надійного забезпечення недоторканості прав і свобод громадян.
22. Система стримувань і противаг постійно знаходиться у процесі еволюції, пристосовування до нових умов функціонування. Основними закономірностями її розвитку є постійне оновлення і вдосконалення її інститутів; підвищення її ролі і значення в механізмі здійснення державної влади; посилення правової забезпеченості взаємодії гілок влади; удосконалення використання людського фактору тощо.
23. Ці процеси є найбільш інтенсивними на етапах переходу від однієї до іншої форми правління. Перехід від традиційних до змішаних форм правління ми спостерігаємо у державах, що знаходяться на зламі формацій, зокрема, у посттоталітарних держав. Встановлення у переважній більшості з останніх саме змішаної форми правління було зумовлено потребою поєднання демократизації державної влади зі збереженням, у певній мірі, авторитарних тенденцій.
24. Змішана форма правління, встановлена, зокрема, у Франції, у більшості колишніх країн СРСР, як результат певного компромісу, не відрізняється стійкістю, яка притаманна традиційним формам правління. Головною тенденцією її розвитку є тяжіння до перетворення в одну з них. Це позначається на зміні системи стримувань і противаг між гілками влади шляхом введення додаткових їх елементів, притаманних президентській (як це відбувається в Росії та Білорусі) або парламентській (як це сталося в Україні під час конституційної реформи) формі правління.
25. Розв’язання протиріччя між теорією і практикою поділу влади за умов змішаної форми правління може відбуватися у різних напрямах. Одним із них є визнання президентської влади, поряд із законодавчою, виконавчою і судовою, окремою гілкою влади. Такий шлях, водночас, є доречнішим за умов парламентсько-президентської форми правління, оскільки президентсько-парламентська республіка відзначається дуалізмом виконавчої влади, фактичним поглинанням президентом виконавчої гілки влади, злиттям із нею.
26. За новою редакцією Конституції України президентська влада має усі ознаки самостійної гілки влади, а саме: відокремленість від інших гілок влади; відповідну функціональну спрямованість діяльності (гарантування Конституції); наявність особливої форми правової діяльності; наявність компетенційних зв’язків із усіма конституційними гілками влади, важелів впливу на кожну з них тощо.
27. Особлива функціональна спрямованість діяльності президентської гілки влади в Україні визначається статусом Президента як вищої посадової особи держави – глави держави і, головне, гаранта Конституції. Останнє розуміється не як необхідність виконання ним спеціальних повноважень контрольного характеру, а як можливість спілкування з усіма гілками влади з широкого кола питань, виявлення ним ініціативи у зв’язку із тими або іншими політичними подіями. Не втручаючись у функціональну діяльність кожної з трьох гілок влади, Президент має, водночас, право консультувати їх, давати свої поради, висувати пропозиції.
Заради запобігання переваги Президента над урядом, у тому числі, через партійну дисципліну, Президенту України було б доцільно діяти на надпартійних засадах.
28. Ключовою категорією системи стримувань і противаг є рівновага (баланс) гілок влади, що розуміється як встановлення їх правильного співвідношення. У будь-якій державі рівновага гілок влади, недопущення переваги однієї гілки над іншою забезпечується різними шляхами. Належна конституційна система стримувань і противаг між гілками влади має забезпечувати: парламенту - право вирішального голосу у сферах законодавства, здійснення установчої влади, державного бюджету, зовнішньої політики і національної безпеки, контролю за виконавчою владою; урядові – у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності; судовій владі – у сфері правосуддя і здійснення конституційного контролю.
29. Здійснена в Україні конституційна реформа, безумовно, має прогресивний характер, оскільки спрямована на подальшу демократизацію державної влади, посилення її парламентарних засад, підвищення ефективності системи її поділу. Позитивними можна вважати положення реформи щодо удосконалення механізмів стримування між гілками влади при здійсненні установчої влади, у законодавстві і підзаконній правотворчості, при формуванні органів державної влади, зокрема, уряду; моделі розпуску парламенту; звільнення Президента від виконання ряду функцій виконавчого характеру; означення ролі політичних партій, як постійного фактору впливу на механізм здійснення державної влади тощо.
З іншого боку, ряд позитивних рекомендацій, напрацьованих світовим досвідом, реформою не були враховані. Це стосується, зокрема, введення другої палати парламенту, реформування інституту імпічменту Президентові, уточнення порядку використання права вето на закони тощо. Зауваження громадськості викликав і запропонований реформою варіант виборчої системи. Поряд із властивими їй позитивними рисами, вона ускладнює контакти виборців із депутатами, створює умови для фактичної переваги у депутатському корпусі представників партійної і столичної еліти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Президент і уряд: новий розподіл повноважень // Юридичний вісник України. – 2003. – 9-16 травня 2003 року. – С. 8.
2. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 48 с.
3. Адамович Л. Конституційний Суд Австрії... // Юридичний вісник України. – 2002. – 23-30 березня 2002 року. – С. 10.
4. Акситіс Р. Основні риси конституційної юрисдикції в Латвії // Вісник Конституційного Суду України – 2002. - № 1. – С. 76-79.
5. Алексеев А.С. Безответственность монарха и ответственность правительства. – М., 1907. – 106 с.
6. Алексеева Л. Судебный прецедент: произвол или источник права? // Советская юстиция. – 1991. - № 14. – С. 2-3.
7. Ардан Филипп. Франция: государственная система / Л.М. Энтин (отв.ред.), Л.С. Филиппова (пер.). — М. : Юрид. лит., 1994. — 176с.
8. Аристотель. Политика. Сочинения в 4-х томах. Т. 4. – М.: «Мысль», 1983. - 580 с.
9. Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления. – М.: Юридическая литература, 1990. – 351 с.
10. Афанасьев В.Г. Системность и общество. М.: «Политиздат», 1980. – 368 с.
11. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для юрид. вузов и фак. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА–М, 1999. – 760 с.
12. Баренбойм Петр. 3000 лет доктрины разделения властей. Суд Сьютера: Учебное пособие. – М.: Белые альвы, 1995. – 176 с.
13. Баренбойм П.Д. Взаимоотношения президента и конгресса США в сфере финансовых полномочий: Автореф. дис… канд. юрид. наук. М.: Изд-во МГУ, 1977. – 18 с.
14. Бентам И. Тактика законодательных собраний. СПб, 1907. – 188 с.
15. Бірюк Л. Конституційна юрисдикція та свобода законодавця при оформленні законів // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. - № 5. – С. 49-50.
16. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: Инфра. – М., 1998. – У1, 790 с.
17. Бромхед П. Эволюция британской конституции: Пер. с англ. - М., «Юридическая литература», 1978. – 336 с.
18. Бульба О. Питання поділу влади в Україні: пошук оптимальних варіантів // Право України. - № 4. – 2003. – С. 8-11.
19. Бюджетний кодекс України // Офіційний вісник України. – 2001. - № 29 (03.08.2001). - Ст. 1291.
20. Василевич Г. Актуальні проблеми діяльності Конституційного Суду Республіки Білорусь на сучасному етапі // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. - № 1. – С. 60-68.
21. Великий тлумачний словник сучасної української мови. 170 000 слів: Уклад. і голов. ред. Бусел В.Т. – К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. – 157 с.
22. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учеб. для юрид. вузов. – М.: Новый Юрист, 1998. – 624 с.
23. Веніславський Ф. Проблеми української моделі організації державної влади // У зб.: Конституційна реформа: експертний аналіс. - Харків: Фоліо, 2004. – С. 73-84.
24. Верховний Суд України: історія і сьогодення, портрети й події / За заг. ред. В.Ф. Бойка. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2001. – 320 с.
25. Вільдхабер Л. Місце Європейського Суду з прав людини у європейському конституційному контексті // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. - № 1. – С. 56-59.
26. Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України „Про внесення змін і доповнень до Конституції України” вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа щодо внесення змін до статей 81, 82, 85, 87, 89, 90, 94, 97, 98, 106, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 118, 122 Конституції України та доповнення її статтею 89-1) від 16 жовтня 2002 року № 1-в/2002 // Офіційний вісник України. – 2002. - № 42. – Ст. 1958.
27. Висновок щодо трьох проектів Законів про внесення змін до Конституції України, прийнятий Венеціанською комісією 12-13 грудня 2003 року // У зб.: Конституційна реформа: експертний аналіз / - Харків: Фоліо, 2004. – 184 с. – С. 21 – 41.
28. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс: Учебное пособие. – М.: Закон и право, 1998. – 136 с.
29. Воробей Г. Чи надала Конституція Республіки Білорусь громадянину право звертатися до конституційного Суду за захистом порушених своїх прав і свобод? // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. - № 1. – С. 80-82.
30. Вятр Е. Социология политических отношений: Пер. с польского / Под ред. и с предисл. Ф.М. Бурлацкого. – М.: Издательство «Прогресс», 1979. – 463 с.
31. Гавриш С.Б. Последний канкан? // Зеркало недели. – 2004. – 25 сентября. - № 38 (513). – С.1, 3.
32. Гегель Г. Философия права / АН СССР; Институт философии / сост.: Керимов Д.А. Пер. с нем. – М.: Мысль, 1990. – 527 с.
33. Глухова А.В. Политические конфликты и кризисы. Консенсус и политические методы его достижения // Государство и право. - 1993. - № 6. – С. 3-14.
34. Гоббс Т. Сочинения в двух томах. М., 1991. - Т. 2. – 815 с.
35. Господарський кодекс України // Офіційний вісник України. – 2003. - № 11 (28.03.2003). - Ст. 462.
36. Государственный строй США (Отв. ред. А.С. Никифоров). – М., «Юридическая литература», 1976. – 328 с.
37. Гражданское общество и правовое государство: предпосылки формирования (отв. ред. д.ю.н., проф. Г.Н. Манов). М., 1991. - 120 с.
38. Гранкин И.В. Парламент России. – М.: Издательство гуманитарной литературы, 2001. – 368 с.
39. Грассхоф К. Обов’язковість підстав рішення // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. - № 5. – С. 60-63.
40. Гюлумян А. Проблеми розвитку конституційного правосуддя у перехідний період // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. - № 1. - С. 83-85.
41. Даль Роберт. Демократия и ее критики. – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2003. – 576 с.
42. Дашковская Е.Р. Теоретические аспекты разделения властей в Украине: Дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.01. - Харьков, 1997. – 177 с.
43. Декларація єднання та співпраці заради майбутнього України, підписана 14 вересня 2005 року Президентом України, Головою Верховної Ради України, В.о. Премьер-міністром України та уповноваженими представниками депутатських фракцій (груп) у ВРУ // http://www.president.gov.ua/documents/p¬_3159.html.
44. Демиденко Г.Г. История учений о праве и государстве: Курс лекций. – Х.: Факт, 2001. – 384 с.
45. Демишель А., Демишель Ф., Пикемаль М. Институты и власть во Франции. Институционные формы государственно-монополистического капитализма / Пер. с фр. под ред. и с послесловием доктора юрид. наук М.А. Крутоголова. – М., Издательство «Прогресс», 1977. – 232 с.
46. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування. Ч. 1: Збірник наукових праць / Наук. ред. Нижник Н.Р. - К.: Видавництво УАДУ. – К., 2000. – 224 с.
47. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / Ю.С. Шемшученка (ред.). - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 632 с.
48. Дидро Д. Сочинения в 2-х Т: Пер. С фр. – М., Мысль. – Т. 2 / Сост. и ред. В.Н. Кузнецова. - 1991. – 604 с.
49. Дирингъ Кристофер. Конгресс, Президент и чрезвычайные полномочия на время войны: непрекращающиеся дебаты // В кн.: Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгрессом. – М., 1994. – с. 211-240.
50. Дискуссия о разделении труда // Вопросы философии. – 1980. - № 10. – С. 3-10.
51. Дмитриев Ю.А. Соотношение понятий политической и государственной власти в условиях формирования гражданского общества // Государство и право. – 1994. - № 7. – С. 28-34.
52. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии: [Пер. с фр.] / Изд. подгот. А.Б. Гофман. – М.: Наука, 1991. – 572 с.
53. Євграфов П. Вплив Конституційного Суду України на формування громадянського суспільства і правової держави // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. - № 5. – С. 36-41.
54. Євграфова Є. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства // Право України. – 2001. - № 10. – С. 66-68.
55. Жданов І. Програми політичних партій про організацію державної влади в Україні // «Вибори – 2002: позиції політичних партій і блоків з питань організації державної влади в Україні». Український Центр економічних і політичних досліджень ім. О. Розумкова. – Київ, 2002. – березень.
56. Жук Н. Роль політичних партій у здійсненні принципу поділу влади // Вісник Академії правових наук України. – 2004. - № 2 (37). – С. 46-54.
57. Журавський В.С. Парламент у двох вимірах // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. - № 3. – С. 5-10.
58. Журавський В.С. Теоретичні та організаційно-правові проблеми становлення і розвитку українського парламентаризму. Автореферат дис. ... докт. юрид. наук. – Одеса, 2001. – 36 с.
59. Загальна теорія держави і права: Навч. Посіб. / За ред. Копєйчикова В.В. – Стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
60. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л. Л. Рогачова та ін.; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
61. Заєць А.П. Правова держава в Україні: концепція і механізми реалізації. Автореферат дис. ... докт. юрид. наук. – К., 1999. – 35 с.
62. Заєць А. Конституційно-правові засоби обмеження держави і контролю над владою // Вісник Академії правових наук України. – 1998. - № 3(14). – С. 15-28.
63. Закон Республики Армения о Конституционном Суде // http://www.parliament.am/legislation.php?sel=show&ID=1737&lang=rus .
64. Закон України „Про внесення зміни до статті 3 Закону України „Про статус народного депутата України” від 8 липня 2005 року № 2784-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 34 (12.08.2005). - Ст. 445.
65. Закон України „Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності” від 8 липня 2005 року № 2783-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 34 (12.08.2005). – Ст. 444.
66. Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року № 2222-ІУ // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 2. – Ст. 44.
67. Закон України „Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 року N 2365-III // Офіційний вісник України. – 2001. - № 17. - Ст. 728.
68. Закон України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" від 7 грудня 2000 року N 2120-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - N 2 – 3. - Ст. 10.
69. Закон України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" від 17 лютого 2000 року N 1458-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - N 14 - 15 – 16. - Ст. 121.
70. Закон України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року N 1459-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - N 13. - Ст. 102.
71. Закон України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" від 31 грудня 1998 року N 378-XIV // Офіційний вісник України. – 1999. - № 4 (12.02.99). - Ст. 123.
72. Закон України „Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР // Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність: Зб. нормат. актів. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
73. Закон України „Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України” від 10 грудня 1997 року N 709/97-ВР // Офіційний вісник України.- 1998. - № 4 (12.02.98). - Ст. 132.
74. Закон України „Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” від 7 липня 1997 року № 475/97-ВР // Офіційний вісник України. – 1997. - число 29 №с. 10.
75. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року N 422/96-ВР (із змінами) // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996.- N 49. - Ст. 272.
76. Закон України „Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України” від 2 лютого 1994 року № 3911-ХП // Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність: Зб. нормат. актів. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
77. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 3 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 33. – Ст. 471.
78. Закон України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 27-28. – Ст. 180.
79. Закон України „Про судоустрій України” від 5 червня 1981 року № 2022-Х // Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність: Зб. нормат. ктів. – К.: Юрінком Інтер, 2001. - 352 с.
80. Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність: Зб. нормат. ктів. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
81. Законопроект про внесення змін до Конституції України (№ 4105) // У зб.: Конституційна реформа: експертний аналіз / - Харків: Фоліо, 2004. – С. 3-15.
82. Заява Верховної Ради України з приводу ситуації, що склалася у зв'язку з порушенням органами виконавчої влади вимог законодавства України щодо проведення Дня Уряду України від 23 вересня 1999 року // Голос Украины. – 24 вересня 1999 року. - № 177.
83. Звернення Верховної Ради України до Конгресу Сполучених Штатів Америки, схвалене Постановою Верховної Ради України 12 жовтня 1999 року N 1148-XIV // Голос Украины. – 1999. – 19 жовтня 1999 року. - № 194.
84. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Россия на путях преодоления кризиса: Учеб. пособие для студ. вузов. – 2. изд., доп. – М.: Аспект-Пресс, 1995. – 320 с.
85. Золоторев В. Конституционная реформа и ее последствия // У зб.: Конституційна реформа: експертний аналіз / Харківська правозахисна група - Харків: Фоліо, 2004. – 184 с. - С. 93-111.
86. Зяблюк Н.Г. Лоббизм в политическом механизме США. – США: экономика, политика, идеология. – 1974. - № 12. – с. 112 – 139.
87. Ильин И. А. Лисица Ю.Т. Собрание сочинений в 10 т. М.: Русская книга, 1994. – Т. 4. – 621 с.
88. История государства и права зарубежных стран. Учебник для студентов юридически вузов и факультетов в 2 частях /Под ред. проф. Крашенинниковой Н.А. и проф. Жидкова О.А. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – Ч. 1. – 480 с.
89. История государства и права зарубежных стран. Учебник для студентов юридически вузов и факультетов в 2 частях /Под ред. проф. Крашенинниковой Н.А. и проф. Жидкова О.А. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – Ч. 2. – 712 с.
90. Кант И. Сочинения в 6 томах. Т. 4. Ч. 2. – М., 1965. – 544 с.
91. Ковлер А.И. Политическая система Пятой республики во Франции: конституционные нормы и политическая практика // В сб.: Политические партии и государственный механизм капиталистических стран. Свердловск, СЮИ, 1982. – С. 68-81.
92. Колісник В. Процесуально-процедурні аспекти проведення конституційної реформи // Зб.: Конституційна реформа: експертний аналіз / - Харків: Фоліо, 2004. – с. 63-72.
93. Комітети – основа діяльності законодавчих органів // Програма сприяння парламентові України. – 1997.
94. Комментарий к Конституции Российской Федерации (ред. кол. Л.А. Окуньков). – М.: «Юристъ», 2002. – 956 с.
95. Комментарий к Конституции Российской Федерации: Подгот. Институтом законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ / Авт. Абрамова А.И. и др., І –е изд. - М.: Издательство БЕК, 1994. – 445 с.
96. Конституции государств Европейского Союза. Под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л.А. Окунькова. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 816 с.
97. Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост. проф. В.В.Маклаков. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 592 с.
98. Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С. Головатий. – К.: Українська Правнича Фундація, видавництво Право, 1996. – 544 с.
99. Конституційне право України: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. Тація В.Я., Погорілка В.Ф., Тодики Ю.М. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.
100. Конституція незалежної України: У 3-х кн. / Під заг. ред. Головатий С. / – К.: Право, 1997. – Книга 2. Ч. 3. – 298 с.
101. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер”янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевий та ін. - Харків: Видавництво „Право”; К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 808 с.
102. Концепція Конституції України від 19 червня 1991 року // Бюлетень Верховної Ради України. – 1991. - № 51.
103. Копєйчиков В. Теоретичні та практичні питання тлумачення конституції // Вісник Академії правових наук України. – 1996. - № 7. – С. 61-68.
104. Копейчиков В.В. Механизм советского государства. М.: «Юридическая литература», М., 1968. – 215 с.
105. Коркунов Н.М. Русское государственное право. – СПб., 1908, изд. 7. – 540 с.
106. Кресіна І., Перегуда С. До питання про законодавче забезпечення політичної реформи // Право України. – 2003. - № 3. – С. 9-14.
107. Кривенко Л. Інституціоналізація конституційно-правової відповідальності – необхідна складова розширення та оновлення судової системи України // Право України. – 2003. - № 1. - С. 20-24.
108. Кривенко Л. Конституційна відповідальність глави держави // Віче. – 2001. - № 10. – С. 3-18.
109. Кримінальний кодекс України: офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 204 с.
110. Кросс Руперт. Прецедент в английском праве: Пер. с англ. / Под общ. ред. Ф.М. Решетникова. – М., 1985. – 238 с.
111. Круіс К. Граничні спори у здійсненні конституційного судочинства. Конституційне судочинство та політичні питання // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. - № 5. – С. 46-48.
112. Крутоголов М.А. Президент Французской Республики (правовое положение). – М., 1980. – 336 с.
113. Кузьменко О. Проблеми співвідношення компетенції парламенту і Рахункової палати // Право України. – 2001. - № 4. – С. 101-104.
114. Кучма Л. Не людина для держави, а держава для людини – нова формула суспільних відносин // Вісник Конституційного Суду України. - 2002.- № 1. – С. 45-49.
115. Кучма Леонід. Про найголовніше. – К., 1999. – 352 с.
116. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права: Учебник. – М.: «Спарк», 1998. – 449 с.
117. Левин И.Д. Современная буржуазная наука государственного права. Критика основных направлений. М., Издательство АН СССР, 1960. – 401 с.
118. Лисенко А. Конституційна реформа в Україні та права людини // У зб.: Конституц