КАТЕГОРІЯ „ЧАС” У ПРАВОВОМУ ВИМІРІ :

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Час у правовій системі 14
1.1. Методологічні засади дослідження правової системи в часі.
Правовий час як один з найважливіших проявів часу в правовій системі 14
1.2. Час у правовому регулюванні 61
1.3. Суб’єктивний правовий час 68
1.4. Своєчасність у правовій системі 73
Висновки до розділу 1. 82
Розділ 2. Дія в часі правових норм 86
2.1. Поняття дії в часі правових норм 86
2.2. Календарна дія в часі правових норм.
Початок календарної дії в часі правових норм 89
2.3. Припинення календарної дії в часі правових норм 103
2.4. Фактична дія в часі правових норм 118
2.5. Дія в часі норм міжнародних договорів – складової
частини системи національного законодавства України 148
2.5.1. Календарна дія норм міжнародного права
у внутрішньому правопорядку України 148
2.5.2. Фактична дія норм міжнародного права
у внутрішньому правопорядку України 161
Висновки до розділу 2 166
Висновки 174
Список використаних джерел 180

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап існування української правової системи може бути охарактеризований як перехідний, який характеризується великою кількістю запроваджуваних змін. Відбуваються значні перетворення в різних її частинах. У зв’язку з цим загострюється актуальність дослідження часу як форми змінності, руху, розвитку правових явищ. Пізнання часової форми суспільних процесів у правовій сфері створює можливість глибше осягнути динаміку триваючих перетворень, по-новому підійти до розв’язання існуючих проблем правової дійсності. При цьому постає потреба в виділенні специфічної форми часу, притаманної правовій дійсності, яка б була органічно пов’язана з процесом існування відповідних юридичних об’єктів, відбивала реалії їх розвитку і функціонування, вказувала на їх власні дійсні часові параметри. Це зумовлює необхідність розширення наукових уявлень про час у праві, який вже не може розглядатися лише як час фізичний.
Запроваджуваний підхід дасть змогу по-новому підійти до розв’язання існуючих проблем правової дійсності. Йдеться, зокрема, про проблеми часової узгодженості правової системи та своєчасності в ній; правового регулювання темпоральних параметрів суспільних відносин; правової культури та правосвідомості, через яку переломлюються об’єктивні часові властивості правової дійсності, реальний час, в якому здійснюється юридична діяльність.
Свою актуальність має й інший аспект правового виміру часу – існування права в календарному часі, зокрема, чинність правових норм у часі. Потребують свого уточнення окремі питання початкового та кінцевого моментів їх чинності. Багато нез’ясованого залишається й стосовно видів (напрямків) дії норм права в часі. Остання сторона досліджуваної проблеми характеризується неодностайністю підходів до її розв’язання, що не дає можливості чітко врегулювати це питання в законодавстві, а також є відчутною перешкодою в правореалізаційній діяльності. Тоді як один із видів дії в часі норм права – зворотна дія – часто є предметом уваги на сторінках юридичної наукової та навчальної літератури, інші види – негайна і, особливо, перспективна дія – досить рідко стають об’єктом аналізу. У цілому ж види дії норм права на монографічному рівні досліджувалися лише в комплексі з іншими питаннями або мимохідь у рамках дослідження інших проблем. На стан розробленості змісту цих питань вплинуло те, що з 70-х років ХХ ст. у радянській теорії права вони майже не досліджувалися. Виняток становлять поодинокі роботи, як правило, невеликі за обсягом. Деяке пожвавлення у правовій літературі України, Російської Федерації спостерігається лише з початку 90-х років, що пов’язано з активізацією законотворчої діяльності. Проте проблема вивчається переважно на галузевому рівні стосовно питань дії в часі окремих актів тієї чи іншої галузі, у загальнотеоретичній же науці з’являються тільки лічені праці.
Між тим дослідження цих питань із загальнотеоретичних позицій має важливе значення для правотворчості і правозастосування. Детально розроблена теорія дії в часі нормативно-правових актів необхідна перш за все для правильного формулювання норм про порядок введення в дію актів законодавства. Не менш важливу роль ці теоретичні положення відіграють у випадках, коли суб’єкт правозастосування для з’ясування порядку введення в дію акта змушений звертатися до доктрини. Така ситуація складається часто, коли у відповідному нормативному акті немає вказівки нормотворця щодо питань його дії в часі (наприклад, у Сімейному кодексі України від 2002 р.). Це обумовлено тим, що законодавство не встановлює чіткого та вичерпного загального правила, яким можна було б керуватися в такому разі.
Значною перешкодою для правозастосування є нечітке розмежування негайної, зворотної і перспективної дії. Наведені вище прогалини в законодавстві на загальному рівні та на рівні конкретних окремих нормативних актів щодо врегулювання темпоральної дії, відсутність законодавчого визначення зазначених видів темпоральної дії правових норм (єдиним винятком є ч. 1 ст. 5 Кримінального кодексу України) створюють ситуацію, коли незрозуміло, за яким принципом діє певний нормативний акт щодо тих чи інших суспільних відносин.
Інтеграція України до світового співтовариства і, зокрема, зближення національного права України і права міжнародного, породжують ще низку важливих питань стосовно теми дисертації. Конституція України 1996 р. визнає численну групу міжнародних договорів України частиною її національного законодавства. Дія на внутрішньодержавні відносини норм права, що містяться у них, становить окремий актуальний напрямок досліджень, оскільки межі та види дії таких норм залишаються до кінця нез’ясованими. Питання ускладнюється і певною специфікою дії в часі згаданої категорії правових норм.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми № 0186.0.070866 “Розвиток демократичних процесів у правовій державі”.
Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному теоретичному аналізі проблеми співвідношення часу і правової системи, який передбачає виявлення всіх форм часу, які стосуються останньої. У зв’язку з цим двоєдиною ціллю праці є аналіз особливої форми часу, породжуваної правовою системою, розкриття її змісту, природи, а також розробка окремих питань у таких аспектах проблеми, як співвідношення часу із правовим регулюванням і чинність права в календарному часі, формулювання теоретичних положень та практичних висновків і рекомендацій, спрямованих на удосконалення юридичної діяльності стосовно її часової форми, законодавчого регулювання часових показників суспільних відносин, а також часових параметрів дії самого права.
Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні передбачається вирішення низки наукових завдань, зокрема, таких, як:
– розрізнити форми часу, з якими пов’язана правова дійсність;
–охарактеризувати особливу форму часу, властиву правовій дійсності, – правовий час, виділити властивості, функції, модуси останнього, увести поняттєвий апарат, необхідний для опису та аналізу цієї форми часу;
– з’ясувати значення виокремлених форм часу для правового регулювання;
–охарактеризувати функції права з регулювання часових параметрів діяльності, засоби та способи, які використовуються при цьому;
– розглянути відображення об’єктивних часових характеристик правових явищ у індивідуальній та суспільній правосвідомості, розкрити зміст „часової складової” правової культури;
– дослідити проблему своєчасності в правовій системі;
– уточнити наукові уявлення щодо дії норм права в календарному часі, розкрити її календарні межі та фактичні види, розробивши єдині теоретичні засади дослідження темпоральної дії норм права юридичною наукою, визначити зміст і відмежувати одне від одного поняття негайної, зворотної та перспективної дії правових норм;
– проаналізувати дію в часі норм міжнародних договорів, що є складовою національного законодавства, виявити її особливості.
Об’єктом дослідження є різноманітні аспекти прояву часу в правовій системі.
Предметом наукового дослідження є часові параметри існування правових явищ, правове регулювання часових проявів суспільних відносин, дія в часі правових норм.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу часу в правовій системі, зумовлений специфікою теми роботи і пов’язаний з використанням загальнонаукових і спеціальнонаукових методів. На всіх стадіях опрацювання теми автор використовував метод діалектики з метою виділення форм часу, пов’язаних з правовою системою, з’ясування змісту та сутності особливого правового часу. На окремих етапах дослідження автор використовував наступні методи. Системний і структурно-функціональний методи дослідження застосовувалися, зокрема, при дослідженні такого явища як правовий час, у структурі якого виділені окремі елементи, при з’ясуванні функціонального впливу норм права на часові параметри суспільних відносин, а також основних напрямків впливу самого правового часу, при дослідженні часового аспекту будови правосвідомості та правової культури. Методи тлумачення використовувалися для з’ясування змісту норм, що здійснюють темпорально-юридичне регулювання. Методом порівняльно-правового аналізу досліджувались нормативні приписи, за допомогою яких визначається дія в часі правових норм вітчизняної та зарубіжних систем права. Широке застосування в роботі знайшли категорії та способи формальної логіки: поняття, визначення, доказ і спростування, судження, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо.
Дисертаційна робота виконувалася на певних загальних методологічних орієнтирах, які закріплені у Конституції України: орієнтації на загальнолюдські цінності, побудову демократичної соціальної правової держави, додержання принципів гуманізму, поваги людської гідності, свободи, справедливості.
Теоретична і практична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на працях і висновках науковців у галузі теорії та історії держави і права, філософії права, соціології і філософії, адміністративного, кримінального, міжнародного, податкового та цивільного права. Зокрема, йдеться про праці А.С. Алексєєва, С.С. Алексєєва, Е.М. Аметистова, М.Л. Андрєєвої, В.А. Артемова, Я.Ф. Аскіна, Д.М. Бахраха, В.Е. Беляневича, Ж.-Л. Бержеля, І.Г. Блауберга, І.П. Бліщенка, М.І. Блум, В.Г. Буткевича, Р.О. Гаврилюк, В. Гайдіса, В.П. Грибанова, Ю.С. Гамбарова, М.А. Дамірлі, Г.Є. Зборовського, С.Н. Іванова, Г.В. Ігнатенко, Р.А. Каламкарян, В.А. Канашевського, В.А. Канке, М.А. Капустіної, Д.А. Керімова, М.І. Козюбри, К.І. Коміссарова, О.А. Красавчикова, В. Крохмаля, Р. Кукурудза, А.М. Лоя, І.І. Лукашука, В.В. Луць, І.С. Марусіна, Г.П. Орлова, Г.І. Петрова, А.І. Смирнова, В.В. Сорокіна, С.П. Погребняка, Ю.О. Пономаренка, П.М. Рабіновича, О.Н. Талалаєва, М.В. Тесленко, А.О. Тіллє, В. П. Тихого, Ю.М. Тодики, В.О. Туманова, Є.Т. Усенко, Г.Ф. Шершеневича, Е.Г. Юдіна, Ф.Ф. Яхіна та ін.
Дисертація має характер теоретичного дослідження, емпіричну базу якого складає чинне законодавство України та зарубіжних країн, рішення Конституційного Суду України, довідкова література.
Наукова новизна дисертації. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, першим комплексним дослідженням загальнотеоретичних і практичних аспектів співвідношення правової системи й часу. Сформульовані в ній положення і наукові результати мають наукове і практичне значення. Вони побудовані на основі особистого дослідження і критичного аналізу численних наукових і нормативних джерел, розгляду відповідної юридичної практики.
Автор наводить теоретичні положення, а також дає практичні рекомендації щодо цілого ряду питань, пов’язаних із проблемою часу в правовій системі, у тому числі в правовому регулюванні, зокрема, стосовно темпоральної чинності правових норм. Окремі питання розглядаються вперше, інші – аналізуються по-новому, додатково обґрунтовуються.
До цього часу в Україні не з’явилось спеціальних і водночас комплексних теоретичних досліджень часу в правовій системі. Окремі аспекти проблеми знайшли своє часткове відображення в роботах, що переважно відносяться до галузевих юридичних наук. Не дивлячись на існування окремих праць з цієї проблематики, на сьогоднішній день не існує оновленого підходу до розуміння часу. Панує досить спрощений порівняно з сучасним рівнем знань підхід до розуміння часу, що зводить останній виключно до часу як фізичного явища, тоді як досягнення науки дають підстави дивитися на проблему значно ширше.
Все це зумовило необхідність глибокого теоретичного переосмислення проблем, пов’язаних з часовою тематикою в правовій системі, а також окремого наукового дослідження її загальнотеоретичних аспектів.
Наукова новизна одержаних результатів проявляється в наступних теоретичних положеннях та висновках дисертації, що виносяться на захист:
– обґрунтовується думка про те, що правову систему слід розглядати у співвідношенні не тільки з календарним часом, але й із часом соціальним, а також з правовим часом; при цьому останній розглядається як породжувана явищами правової дійсності форма соціального часу, що не збігається з часом фізичним (астрономічним, календарним), і розуміється як система часових параметрів існування, тобто розвитку і функціонування певного юридичного об’єкта;
– виділяються властивості правового часу, його функції, а також система підпорядкованих часових понять (тривалість, послідовність, ритм, темп), в яких конкретизується поняття „правовий час”
– відповідно до нового підходу в темпоральних дослідженнях юридичної дійсності створюється відповідний поняттєвий апарат, до якого пропонується включити такі поняття: актуальний час, елементний час, системний час, час правової системи, час функціонування та час розвитку, реальний, перцептуальний та концептуальний правовий час (об’єктивний та суб’єктивний час);
– додатково підтверджується думка про те, що звернення до понять соціального та правового часу є потрібним не тільки при дослідженні питань існування в часі правової системи та її складових, але й також у ході аналізу правового регулювання часових параметрів поведінки, оскільки воно не обмежується використанням виключно календарного часу; при цьому розширюється коло функцій, що виконуються нормами права, які здійснюють темпорально-правове регулювання;
– обґрунтовується існування у правовій системі поряд із об’єктивним часом також і суб’єктивного правового часу, виділяється „часова складова” у структурі правосвідомості та правової культури, виявляються показники, які характеризують рівень правової культури особи та суспільства стосовно до їх „часової” культури;
– розширюються уявлення щодо проблеми своєчасності, яка може бути розглянута як проблема скоординованості, узгодженості часових параметрів будь-яких явищ правової системи між собою та по відношенню до оточуючого соціального середовища;
– обґрунтовується той факт, що правила, відповідно до яких нормативно-правові акти набувають чинності з дня їх опублікування, а також з дня отримання нормативно-правового акта при доведенні його до відома виконавців шляхом відомчої розсилки, не забезпечують реальність презумпції знання закону;
– доводиться думка про те, що для вирішення питання про те, який нормативно-правовий акт є попереднім, а який наступним, слід брати до уваги дату набуття ними чинності, а не дату їх прийняття;
– додатково аргументується думка про те, що визнання нормативно-правового акта нечинним за рішенням судового органу не відноситься до такої підстави припинення чинності як пряме скасування, а також, що воно в цілому не є окремою підставою припинення дії нормативних актів (за винятком певної категорії рішень Конституційного Суду України);
– обґрунтовується те, що вказівка на преюдиційність у рішенні Конституційного Суду про визнання неконституційними приписів нормативно-правового акта фактично означає визнання їх нечинними з моменту прийняття;
– формулюється висновок про необхідність законодавчого закріплення правила про те, що нормативний акт, його окремі приписи, визнані судовим органом неконституційними чи незаконними, втрачають чинність з дня набрання ними чинності або з дня набрання чинності тим актом вищої або рівної юридичної сили, з яким вони вступають у розбіжність;
– вказується на наявність потреби в загальному законодавчому визначенні видів темпоральної фактичної дії норм права;
– додатково обґрунтовується розуміння негайної дії правових норм як поширення дії норм, що містяться у новому нормативно-правовому акті, на ті правові наслідки, які хоча й випливають з юридичних фактів, що виникли під час дії старого нормативного акта, проте настають уже після моменту набрання чинності новим (поширення дії новоприйнятих правових норм на існуючі суб’єктивні права та юридичні обов’язки, змінюючи при цьому на майбутнє їх зміст, порядок реалізації тощо, або взагалі припиняючи їх);
– додатково доводиться тлумачення зворотної дії норм права в часі як поширення дії новоприйнятих норм на юридичні факти і їх правові наслідки, які настали до моменту набрання чинності цими нормами (на вже реалізовані або припинені, тобто неіснуючі в указаний момент права й обов’язки учасників правовідносин);
– додатково мотивується те, що перспективною дією правових норм є їх поширення на будь-які юридичні факти, права і обов’язки учасників правовідносин, цілі правовідносини, які виникають після моменту набуття такими нормами чинності, а також проводиться виділення видів перспективної дії правових норм;
– уточнюється поняття „ультраактивна (переживаюча) дія норм скасованого нормативного акта”, під якою розуміється їх дія після втрати формальної чинності таким актом, а також здійснюється виділення різновидів такої дії;
– відстоюється думка про те, що зроблені щодо календарної та фактичної дії в часі норм права висновки є справедливим не тільки для первинного набуття чинності правовими нормами та остаточної її втрати, але й для призупинення та відновлення чинності норм, а також для випадків подолання прогалин у праві за допомогою аналогії закону та аналогії права;
– додатково обґрунтовується положення про те, що міжнародний договір, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, стає частиною національного законодавства з моменту набуття ним міжнародно-правової чинності для України, але не раніше дня його оприлюднення в офіційних виданнях України;
– констатується відсутність в Україні механізму внутрішньої імплементації норм тимчасово застосовуваних договорів, що унеможливлює їх реалізацію у внутрішньодержавних правовідносинах, а також формулюються відповідні рекомендації щодо законодавчого регулювання цих питань;
– робиться висновок щодо необхідності збереження особливостей темпоральної дії норм міжнародних договорів після входження останніх до складу національного законодавства.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони спрямовані на подальший розвиток теорії держави і права, поглиблення знань про час у правовій системі.
Практичне значення результатів, одержаних автором, полягає:
– у науково-дослідницькій сфері – матеріали дослідження можуть стати підґрунтям для подальших розробки концепції правового часу, загальнотеоретичних досліджень його природи та взаємодії з іншими формами часу в праві – соціальним та календарним, аналізу часу в правовому регулюванні, вдосконалення теорії темпоральної чинності правових норм;
– у правотворчій сфері – висновки та пропозиції можуть бути використані при розробці правових приписів, що регулюють часові параметри діяльності суб’єктів права, визначають правила дії в часі правових приписів;
– у навчальному процесі – положення і висновки дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників з курсу „Філософія права”, „Загальна теорія держави і права”, „Історія держави і права”, викладанні відповідних навчальних дисциплін;
– у правовиховній сфері – запропоновані положення можуть бути матеріалом у роботі по підвищенню рівня правової культури населення та державних службовців.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Положення дисертації доповідалися й обговорювалися на ХV політологічних читаннях “Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності” (м. Харків, 2004 р.); науковій конференції „Актуальні проблеми правознавства” (м. Харків, 2004 р.); наукових семінарах та круглих столах.
Публікації. Основні теоретичні положення й висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відбиття в шести публікаціях, зокрема, у чотирьох наукових статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, двох тезах доповідей за результатами доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації визначена предметом і метою дослідження. Праця складається зі вступу, двох розділів, що об’єднують дев’ять підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації – 201 сторінка, із них основного тексту – 179 сторінок. Кількість використаних джерел – 256.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні аспектів прояву часу в правовій системі. Вирішення цього наукового завдання є однією з необхідних умов її пізнання, підвищення ефективності юридичної діяльності, правової системи в цілому, а також вдосконалення правового регулювання темпоральних параметрів суспільних відносин і питань чинності в часі самого права.
Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:
1. На основі останніх наукових досліджень значно розширюються уявлення про час у правовій системі, який уже не можна розглядати як винятково фізичне явище. Несамостійність, обумовленість часу відповідною специфікою руху того чи іншого об’єкта, у тому числі соціального, дає підстави виділяти окремі форми часу, пов’язані з певними соціальними системами, окремими їх елементами. Правову систему слід розглядати не тільки у співвідношенні з астрономічним (календарним) часом, але й із часом соціальним, а також породжуваним явищами правової дійсності особливим правовим часом, який є системою темпоральних проявів існування, тобто розвитку і функціонування певного юридичного об’єкта. Правовий час на відміну від астрономічного часу органічно пов’язаний із процесом існування відповідного юридичного об’єкта, відбиває реалії його розвитку і функціонування, вказує на його власні справжні часові параметри.
2. Такий підхід до темпоральних досліджень юридичної дійсності потребує створення в юриспруденції відповідного поняттєвого апарату, до якого доцільно включити такі поняття: актуальний час, елементний час, системний час, час правової системи, час функціонування та розвитку (історичний час), реальний, перцептуальний, концептуальний час (об’єктивний та суб’єктивний час). Саме ж загальне поняття „правовий час” слід розглядати через низку темпоральних понять, в яких воно знаходить свою конкретизацію: тривалість, послідовність, ритм, темп, які сутнісно пов’язані з категорією становлення – основою темпоральності.
3. Правовий час може бути охарактеризований як такий, що володіє низкою властивостей. До них відносяться: об’єктивність; обумовленість процесами, які протікають у правовій системі, в основі яких лежить юридична діяльність; упорядкованість; одномірність; односпрямованість і незворотність; конструктивна спрямованість; відносна зворотність; неоднорідність, багатовимірність; системність часових проявів юридичної дійсності; нерівномірність; єдність перервності та безперервності; накопичувальна властивість. Правовому часу також притаманний ряд власних функцій, до яких можуть бути віднесені: сприяння розвитку соціальної та правової системи; стримування; регламентації; кореляції; оціночна; установча.
4. Залучення понять соціального та правового часу є потрібним не тільки при дослідженні питань існування в часі правової системи та її складових, але й також у ході аналізу темпорально-правового регулювання, яке досить часто використовує ці поняття. До переліку функцій, які виконують норми права при регулюванні часових параметрів поведінки, слід додати такі: гарантування; стабілізації і уповільнення; сприяння розвитку.
5. Поряд із об’єктивним часом у правовій системі існує і суб’єктивний правовий час, який є відображенням у свідомості проявів реального календарного, соціального і правового часу. У зв’язку з цим у структурі правосвідомості слід виділити так звану „часову складову”. Відповідну темпоральну складову потрібно виокремити й у складі правової культури.
6. Виходячи зі сформульованих вище методологічних позицій проблема своєчасності в правовій системі може бути розглянута як проблема скоординованості, узгодженості часових параметрів будь-яких явищ правової системи між собою та по відношенню до оточуючого соціального середовища. Своєчасними слід визнати ті явища, часові параметри яких збігаються, узгоджуються, відповідають одні одним у часі.
7. Окремі прояви несвоєчасності в праві, зокрема, передчасність, слід відрізняти від тих випадків, коли правові норми виступають засобом випереджаючого відображення суспільних відносин. Виступаючи в такій якості, правові норми є спробою наукового передбачення майбутнього на підставі пізнаних суспільних закономірностей, спрямовуючим чинником розвитку суспільних відносин, гарантією стабільності права.
8. Дія правових норм в календарному часі має два аспекти: власне календарний – чинність норми протягом певного календарного періоду; фактичний – поширення чинності норми на ті чи інші юридичні факти, правові відносини, права й обов’язки в залежності від того, як вони розташовані в часі по відношенню до моменту набуття чинності нормою.
9. Для забезпечення дієвості й непорушності принципів порядку введення в дію нормативно-правових актів їх закріплення має бути здійснене в акті юридичної сили вищої, ніж юридична сила тих нормативно-правових актів, визначення правил набуття чинності яких є метою нормотворця. Найважливіші, всезагальні принципи мають знайти своє місце в Конституції України.
10. Закріплений у ст. 57 Конституції України принцип, відповідно до якого нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, які не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними, підлягає розширенню – він повинен стосуватися не тільки таких суб’єктів права, як громадяни чи фізичні особи, але й юридичних осіб.
11. Слід визнати такими, що не забезпечують реальність презумпції знання закону, правила, відповідно до яких нормативно-правові акти набувають чинності з дня їх опублікування, а також з дня отримання нормативно-правового акта при доведенні його до відома виконавців шляхом відомчої розсилки так само, як і з дати їх прийняття чи реєстрації.
12. При розв’язанні темпоральних колізій для вирішення питання про те, який нормативно-правовий акт є попереднім, а який наступним, слід брати до уваги дату набуття ними чинності, а не дату їх прийняття.
13. Визнання нормативно-правового акта нечинним за рішенням судового органу не відноситься до такої підстави припинення чинності як пряме скасування. Також воно в цілому не є окремою підставою припинення дії нормативних актів. Про визнання нечинним нормативно-правового акта за рішенням судових органів як про окрему підставу втрати ним чинності можна говорити лише в одному випадку – щодо непреюдиційних рішень Конституційного Суду про визнання неконституційними певних нормативно-правових актів. Вказівка на преюдиційність (на підставі ст. 74 Закону України „Про Конституційний Суд України”) у рішенні Конституційного Суду про визнання неконституційними приписів нормативно-правового акта фактично означає визнання їх нечинними з моменту прийняття.
14. Існує потреба в законодавчому закріпленні того, що нормативний акт, його окремі приписи, визнані судовим органом неконституційними чи незаконними, втрачають чинність з дня набрання ними чинності або з дня набрання чинності тим актом вищої або рівної юридичної сили, з яким вони вступають у розбіжність.
15. Правила фактичної дії в часі правових норм різняться в залежності від того одномоментні чи тривалі ті юридичні явища, які підпадають під їх дію. Відповідно фактична дія новоприйнятої норми може мати або два види: зворотну і перспективну (пряму) – стосовно одномоментних явищ, або три: зворотну (ретроактивну), негайну (пряму, звичайну) і перспективну (майбутню) – стосовно триваючих відносин. Отже, лише щодо дії правових норм на триваючі відносини можна говорити про такий вид темпоральної фактичної дії як негайна дія. Негайна дія є звичайним „нормальним” видом чинності нормативно-правових актів у часі.
16. Під негайною дією розуміється поширення дії норм, що містяться у новому нормативно-правовому акті на ті правові наслідки, які хоча й випливають з юридичних фактів, що виникли під час дії старого нормативного акта, проте настають уже після моменту набрання чинності новим. Іншими словами, норми нового акта з моменту набуття ними чинності діють на права й обов’язки учасників правовідносин, які виникли до цього моменту, змінюючи при цьому на майбутнє їх зміст, порядок реалізації тощо, або взагалі припиняючи їх. При цьому слід враховувати, що негайна і зворотна дія правових норм чітко розмежовуються між собою.
17. Загальним визначенням поняття „зворотна дія правової норми в часі” є поширення її на юридичні факти і їх правові наслідки, які настали до моменту набрання нею чинності (на вже реалізовані або припинені, тобто неіснуючі в указаний момент права й обов’язки учасників правовідносин). Щодо дії в часі нормативних приписів стосовно одномоментних юридичних фактів та правовідносин, які не мають тривалості в часі (приміром, тих, що визначають юридичну відповідальність), зворотною дією вважається їх поширення на ті з перерахованих явищ, які мали місце до набрання ними чинності.
18. Перспективною дією правових норм є їх поширення на будь-які юридичні факти, права і обов’язки учасників правовідносин, цілі правовідносини, які виникають після моменту набуття ними чинності. Перспективна дія норм має різні підвиди, які визначаються віддаленістю від указаного моменту тих явищ, на які розповсюджена їх дія: повна й обмежена (останній підвид може мати різні ступені). Указаний вид дії нововведених правових норм має місце у поєднанні з переживаючою дією скасованих правових норм. Проте він можливий і сам по собі – коли відповідні відносини стають предметом правового регулювання вперше.
19. Ультраактивна (переживаюча) дія норм скасованого нормативного акта – це їх дія після втрати формальної чинності таким актом. Відповідно до виду відносин, на які поширюються його приписи, така дія має два різновиди.
20. Сформульовані з приводу календарної та фактичної дії в часі правових норм висновки є справедливим не тільки для первинного набуття чинності правовими нормами та остаточної її втрати, але й для призупинення та відновлення чинності норм, а також і для випадків застосування права за аналогією.
21. Міжнародний договір, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, стає частиною національного законодавства з моменту набуття ним міжнародно-правової чинності для України (оскільки така чинність є передумовою для внутрішньої чинності), але не раніше дня його офіційного оприлюднення (що випливає з положень Конституції і поточного законодавства).
22. В Україні відсутній механізм внутрішньої імплементації норм тимчасово застосовуваних договорів, що унеможливлює їх реалізацію у внутрішньодержавних правовідносинах. У дисертації сформульовано рекомендації щодо внесення відповідних змін до чинного законодавства.
23. У міжнародному праві порівняно з внутрішнім правом держав існують певні особливості дії в часі правових норм. По-іншому, зокрема, вирішуються питання щодо розв’язання колізій між нормами договорів, щодо критерію визначення більш пізнього договору при застосуванні принципу „lex posterior derogat priori”, щодо можливості надання нормам зворотної дії. Така специфіка дії договірних норм має зберігатися і після того як відповідні договори стануть частиною національного законодавства, що випливає з необхідності забезпечення неухильного виконання Україною міжнародних зобов’язань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авраменко Л.В. Преемственность и заимствование в праве (общетеоретический аспект): Дис… канд. юрид. наук: 12.00.01.– Х., 2000. – 210с.
2. Алексеев А.С. Русское государственное право. Конспект лекций. Изд. 4-е.– М., 1897.– 583 с.
3. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 608 с.
4. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций в 2-х томах.– Свердловск, 1973. – Т.2. – 399 с.
5. Алексеев С.С. Общая теория права: Учебное издание: В 2-х т. – М.: Юридическая литература, 1982. – Т. 2. – 360 с.
6. Аметистов Э.М. Международное право и труд: Факторы имплементации международных норм о труде. – М.: Международные отношения, 1982. – 272 с.
7. Андреева М.Л. Действие налогового законодательства во времени: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.07. – М., 2004.– 25 с.
8. Анисов А.М. Темпоральный универсум и его познание. – М.: РАН, 2000. – 208с.
9. Артемов В.А. Социальное время: проблема изучения и использования. – Новосибирск: Наука, 1987. – 237 с.
10. Аскин Я.Ф. Время и процесс развития // Некоторые проблемы диалектической концепции развития. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1966. – 210 с.
11. Аскин Я.Ф. Проблема времени. Её философское истолкование. – М.: Мысль, 1963. – 200 с.
12. Афанасьев В.Г. Научно-техническая революция, управление, образование. – М.: Наука, 1973. – 270 с.
13. Ахундов М.Д. Проблема прерывности и непрерывности пространства и времени. – М.: Наука, 1974. – 256 с.
14. Барг М.А. Категории и методы исторической науки. – М.: Наука, 1984.– 234 с.
15. Бардонов С.Н. О множественности форм пространства и времени // Философская и социологическая мысль. – 1990. – № 4. – С. 96-100.
16. Батурин Ю.М., Лифшиц Р.З. Социалистическое правовое государство: от идеи – к осуществлению. – М.: Юридическая литература, 1989. – 253 с.
17. Бахрах Д.Н. Действие правовой нормы во времени // Советское государство и право. – 1991. – № 2. – С. 11-20.
18. Бахрах Д.Н. Действие норм права во времени: Теория, законодательство, судебная практика. – М.: Норма, 2004. – 224 с.
19. Беляневич В.Е. До питання про момент визнання недійсними нормативних актів державних та інших органів // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3. – С. 207-211.
20. Бережной А.И. Соотношение преюдиции и принципа независимости судей // Проблеми законності: Республіканський міжвідомчий науковий збірник / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Національна юридична академія України.– 2001. – Вип. 46. – С. 190-197.
21. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Под общ. Ред. В.И. Даниленко / Пер. с фр. – М. NOTA BENE, 2000.– 576 С.
22. Бич А.М. Основы теории времени. Закономерная эволюция реляционной концепции времени. – К.: Знания Украины, 2005. – 116 с.
23. Блауберг И.Г., Юдин Э.Г. Системный подход в социальном познании // Исторический материализм как теория социального познания и деятельности. – М.: Наука, 1972. – 320 с.
24. Блауберг И.Г., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. – М.: Наука, 1973. – 270 с.
25. Блищенко И.П. Международное и внутригосударственное право. Научное издание. – М., 1960. – 237 с.
26. Блищенко И.П. Международное и национальное право: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.11. – М., 1957. – 30 с.
27. Блум М.И., Тилле А.А. Обратная сила закона. Действие закона во времени. – М.: Юридическая литература, 1969. – 136 с.
28. Брагина Н.Н., Доброхотова Т.А. Функциональная асимметрия человека. – М.: Медицина, 1981. – 288 с.
29. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: общие положения.– М.: Статут, 1998. – 682 с.
30. Бурлай Є.В. До питання про функції права // Вісник Академії правових наук: Зб. наук. праць: Научное издание. – Х.: Право, 2002. –№ 3 (42). – С.31-42.
31. Бурлай Е.В. Социальная природа и взаимосвязь социалистических правовых норм и правоотношений: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.01. – К., 1984. – 21с.
32. Буткевич В.Г. Советское право и международный договор. – Киев: Гол. изд-во изд. объединения «Вища школа», 1977. – 263 с.
33. Бюджетний кодекс України N 2542-III від 21 червня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – N 29. – Ст. 1291.
34. Вахонєва Т. Поняття та юридична природа строків (термінів) за новим цивільним законодавством України // Право України. – 2003. – № 12. – C. 40-44.
35. Вишновецька С.В. Строки в цивільному праві. – Чернівці: Рута, 1996. – 208 с.
36. Вільнянський С.І. Радянське цивільне право. – Х., 1966. – 320 с.
37. Власенко Н.А. Коллизионные нормы в советском праве. – Иркутск, 1984. – 189с.
38. Гаврилов О.А. Стратегия правотворчества и социальное прогнозирование. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – 128 с.
39. Гаврилов Э. Об обратной силе действия Закона об авторском праве и смежных правах // Российская юстиция. – 1995. – № 2. – С. 22-25.
40. Гаврилюк Р.О. Дія норм податкового права в часі, просторі та за колом осіб. – Чернівці: Рута, 2002. – 392 с.
41. Гайденко П.П. Постметафизическая философия как философия процесса // Вопросы философии. – 2005. – № 3. – С. 128-139.
42. Гайдис В. Время в социологических исследованиях. Методологические и методические проблемы.– Вильнюс: Минтис, 1986. – 136 с.
43. Гамбаров Ю.С. Курс гражданского права. – СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1911. – Т.1: Часть общая: Учебник: Ниучное издание. – 780 с.
44. Галущенко Г.В. Міжнародні договори України про правову допомогу в цивільних справах і внутрішнє законодавство: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.11: Научное издание – К., Радянська школа, 2001. – 20 с.
45. Ганцева Л.М. Правовое пространство: социально-философский анализ: Автореф. дис… канд. филос. наук: 09.00.03. – Уфа, 2001. – 21 с.
46. Гендин А.М. Проблема реальности будущего и методологические основания социального предвидения // Мировоззренческие вопросы предвидения и времени: Межвузовский научный сборник. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1986. – С. 14-28.
47. Господарський кодекс України № 436-IV від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – N 11. – Ст. 462.
48. Господарський процесуальний кодекс України № 1798-XII від 06 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992 р. – N 6. – Ст. 56.
49. Гражданское право / Под ред. проф. М.М. Агаркова и проф. Д.М. Генкина. – М.: Юридическое издательство НКЮ СССР, 1944. – Т. 1. – 420 с.
50. Грибанов В.П. Сроки в гражданском праве // Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – 411 с.
51. Гуляев А. М. Русское гражданское право. Обзор действующего законодательства и проекта гражданского уложения. – Киев, СПб., 1907.– 438 с.
52. Гуревич А.Я. Время как проблема истории культуры // Вопросы философии. – 1969. – № 3. – С. 105-116.
53. Дамирли М.А. Право и история: эпистемологические проблемы. Опыт комплексного исследования проблем предмета и структуры историко-правового познания. – СПб: Издательство Санкт-Петербургского университета, 2003. – 256 с.
54. Даньшин И.Н. Правоотношения в уголовном праве // Вопросы государства и права: Сборник статей – Вып. 2. – М., 1974. – С. 234-246.
55. Джамалдинов С.А., Иваненко В.С. Вопросы официального опубликования международных договоров в России // Известия вузов. Правоведение. – 2001. – № 4. – С. 117-131.
56. Дроздова Л., Каган Е. Постановление Конституционного Суда РФ: решение судебного органа или закон? // Хозяйство и право. – 1999. – № 8. – С. 80-85.
57. Європейська конвенція з прав людини 1950 р. // www.nau.kiev.ua.
58. Ежов О.Н. Будущее в структуре времени человека // Мировоззренческие вопросы предвидения и времени: Межвузовский научный сборник. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1986. – С. 115-124.
59. Жаров А.М. Об эмпирическом и теоретическом обосновании одномерности времени // Вопросы философии. – 1968. – №7. – С. 105-112.
60. Жилин Г. Признание нормативных актов недействительными // Российская юстиция. – 1998. – № 7. – С. 40-42.
61. Жученко А.А. К вопросу об обратной силе решений Конституционного Суда России // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2002. № 5. – С. 84-89.
62. Загальна теорія держави і права: Підручник / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право. 2002. – 432 с.
63. Зборовский Г.Е. Пространство и время как формы социального бытия.– Свердловск: Издательство ун-та, 1974. – 223 с.
64. Земельний кодекс України № 2768-III від 25 жовтня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – N 46. – Ст. 2038.
65. Зотов А.Ф. Современная западня философия: Учебник / А.Ф. Зотов. – 2-е изд., испр. – М.: Высшая школа, 2005. – 781 с.
66. Иванов С.А. Применение конвенций МОТ в России в переходный период. Некоторые проблемы // Государство и право. – 1994. – № 8-9. – С. 37-41.
67. Иванов С.Н. Действие во времени международных договоров и договорных норм: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.11: Н. и. – Свердловск: Б. и., 1982. – 16 с.
68. Игнатенко Г.В. Международное и советское право: проблемы взаимодействия правовых систем // Советское государство и право. –1985. – №1. – С. 73-77.
69. Ильин И.А. Теория права и государства / Под ред. и с предисл. В.А. Томсинова. – М.: Издательство «Зерцало», 2003. – 400 с.
70. Исаева Е.В. Процессуальные сроки в гражданском и арбитражном процессе. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 224 с.
71. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М., 1984. – 144 с.
72. Казарян В.П. Понятие времени в структуре научного знания. – М.: Изд-во МГУ.– 1980.– 175 с.
73. Каламкарян Р.А. Фактор времени в праве международных договоров. – М.: Наука, 1989. – 176 с.
74. Канашевский В.А. О квалификации международного договора как источника внутреннего права // Российский юридический журнал. – 1999. № 2. – С. 57-64.
75. Канке В.А. Формы времени. – Томск: Издательство томского университета, 1984. – 225 с.
76. Капустина М.А. Действие юридических норм: темпоральный аспект. Дис… канд. юрид. наук: 12.00.01: Научное издание. – СПб, 1997. – 247 с.
77. Кельзен Ганс. Чисте правознавство: з дод.: Пробл. справедливості / Пер. з нім. О. Мокровольського. – К.: Юніверс, 2004. – 496 с.
78. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права).– М.: Аванта +, 2000. – 560 с.
79. Ковалев С.Н., Гижа А.В. Феномен времени и его интерпретация. – Х.: Коллегиум, 2004. – 428 с.
80. Ковальзон М.Я., Эпштейн Р.И. О специфике пространства и времени как категорий социально-философской теории // Философские науки. – 1988. – № 8. – С.18-27.
81. Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. – М.: Наука, 2003. – 486 с.
82. Кодекс адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06 липня 2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – N 32. – Ст. 1918.
83. Козеллек Райнгарт. Минуле майбутнє. Про семантику історичного часу / Пер. з нім. – К.: Дух і літера, 2005. – 380 с.
84. Колокол В.А. Модуси історичного часу (філософський аналіз): Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.03. – Сімферополь, 1998. –18 с.
85. Комиссаров К.И. Задачи судебного надзора в сфере гражданского судопроизводства. – Свердловск: Юридический институт, 1971. – 167 с.
86. Конституція України: Наук.–практ. коментар / Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк та ін. – Х.: Право, 2003. – 808 с.
87. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 184 с.
88. Краснухина Е.К. Время как форма социально-исторического процесса // Вестник Ленинградского университета. Серия 6.– 1990. – Вып. 3.– С. 30-38.
89. Кримінальний кодекс України № 2341-III від 05 квітня 2001 р. // Офіційний Вісник України. – 2001. – N 21. – Ст. 920.
90. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. // www.nau.kiev.ua.
91. Крохмаль В. Про юридичну дійсність міжнародних договорів // Право України. – 1996. – № 5. – С. 74-77.
92. Кукурудз Р. Межі обов’язковості актів Конституційного Суду України за колом осіб, у часі та просторі // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 4. – С. 49-52.
93. Курбатов А. Оспаривание актов нормативного характера // Хозяйство право. – 2004. – № 9. – С. 129-133.
94. Лазарев В.В. Применение советских правовых норм: Науч. изд. – Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1972. – 200 с.
95. Левич А.П. Научное постижение времени // Вопросы философии. – 1993. – № 4. – С. 115-124.
96. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. Изд. 5-е.– М.: Госполитиздат, 1963. – Т.29: Философские тетради. – 782 с.
97. Листвина Н.И. Время и общественное развитие: Автореф. дис… канд.филос. наук: 09.00.03. – Саратов. – 1975. – 21 с.
98. Литвинова Г.Л., Закурін М.К. Межі дії господарського процесуального закону // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 3. – С. 106-108.
99. Ліщина І.Ю. Міжнародні договори як частина національного законодавства України: проблеми і перспективи // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України.– 2001. – Вип. 47. – С. 3-7.
100. Лой А.Н. Социально-историческое содержание категорий «время», «пространство». – Киев: Наукова думка, 1978. – 135 с.
101. Лолаев Т.П. Время и прогресс // Философия и общество: Научно-теоретический журнал. – 2000. – № 4 (21). – С. 65-75.
102. Лолаев Т.П. Философские и естественнонаучные основания необратимости времени // Вестник Московского университета. Серия 7. Философия. – 1995. – № 3. – С. 15-25.
103. Лолаев Т.П. Что такое время // Вестник Российского философского общества. – 2004. – № 1. – С. 141-145.
104. Лосев А.Ф. Античная философия истории. – М.: Знание, 1978. – 230 с.
105. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. – М., Изд-во БЕК, 1997. – 371 с.
106. Луць В.В. Сроки в гражданских правоотношениях // Правоведение. – 1989. – №1. – С.37-43.
107. Макаренко Л.О. Теоретичні закономірності дії правових приписів: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01. – К., 2004. – 20 с.
108. Маляренко В. Щодо строків кримінального процессу // Право України. – 2000. – № 1. – C. 16-23.
109. Маркс К., Энгельс Ф. Собрание сочинений. – М.: Госполитиздат, 1959. – Т.13. – 770 с.
110. Маркс К., Энгельс Ф. Собрание сочинений.– М.: Госполитиздат, 1961. – Т.20. – 827 с.
111. Мармазов В.Є., Пушкар П.В. Захист прав та майнових інтересів у європейському суді з прав людини. – К.: Видавничий дім „Юридична книга”, 2001. – 160 с.
112. Мартенс Ф.Ф. Современное международное право цивилизованных народов: В 2-х т. – СПб: Тип А. Бенке, 1888. – Т. 2. – 575 с.
113. Марусин И.С. О порядке временного применения международных договоров РФ // Известия вузов. Правоведение. – 1998. – № 3. – С. 129-133.
114. Марченко М.Н. Международный договор как источник современного российского права // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2004. – № 3. – С. 3-18.
115. Митний кодекс України N 92-IV від 11 липня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – N 31. – Ст. 1444.
116. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1996 р. // www.nau.kiev.ua.
117. Молчанов Ю.Б. Четыре концепции времени в философии и физике. – М.: Наука, 1977. – 192 с.
118. Мостепаненко А.М. Проблема универсальности основных свойств пространства и времени. – Ленинград: Наука, Ленинградское отделение, 1969. – 230с.
119. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред.. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104с.
120. Наумова Н.Ф. Время человека // Социологический журнал. – 1997. – № 3. – С. 165-173.
121. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник. М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М. 1999. – 552 с.
122. Нестик Т.А. Социальное конструирование времени // Социологические исследования. – 2003. – № 8. – С. 12-21
123. Новий тлумачний словник української мови: У 3-х томах.– К.: Аконіт, 2001. – Т.1. – 928 с.
124. Новий тлумачний словник української мови: У 3-х томах.– К.: Аконіт, 2001. – Т.3. – 864 с.
125. Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии: Монография. – Одесса: Юридична література, 2001. – 160 с.
126. Оборотов Ю.Н. Традиции и обновление в правовой сфере: вопросы теории (от познания к постижению права): Монография: Научное издание. – Одесса: Юридична література, 2002. – 280 с.
127. Общая теория государства и права: Академический курс в 3-х томах / Отв. ред. проф. М.Н.Марченко. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. – Т. 3. – 528 с.
128. Окрема думка судді Конституційного Суду України М. І. Козюбри стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів // Вісник конституційного Суду України. – 1999. – № 2. – С. 25-26
129. Окрема думка судді Конституційного Суду України Мироненка О. М. стосовно рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 р. у справі про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата) // Конституційний Суд України: правові засади, рішення, висновки та ухвали / За заг. ред. І.А. Тимченка. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 1999. – 300 с.
130. Окрема думка судді Конституційного Суду України Савенка М. Д. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 53 і 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 103 Конституції України (справа щодо строків перебування на посту Президента України) // Офіційний вісник України. – 2003. – N 52. – Ст. 2830. – С. 335-341.
131. Окрема думка судді Конституційного Суду України Савенка М. Д. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів // Вісник конституційного Суду України. – 1999. – № 2. – С. 25-26
132. Окрема думка судді Конституційного Суду України Скоморохи В. Є. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів // Вісник конституційного Суду України. – 1999. – № 2. – С. 25-26
133. Окрема думка судді Конституційного Суду України Шаповала В. М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 53 і 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 103 Конституції України (справа щодо строків перебування на посту Президента України) // Офіційний вісник України. – 2003. – N 52. – Ст. 2830. – С. 331-333.
134. Оніщук М.В. Подолання колізій у законодавстві як фактор підвищення ефективності його застосування // Вісник Вищого Арбітражного Суду України. – 1998. – № 1. – С. 183-186.
135. Орлов Г.П. Свободное время и личность. – Свердловск: Среднеуральское книжное издательство, 1983. – 175 с.
136. Орлов Г.П. Свободное время как социологическая категория.– Свердловск: Изд-во Свердловск. ун-та, 1973. – 189 с.
137. Ортега-и-Гассет Х. История как система // Вопросы философии. – 1996. – № 6. – С. 92-101.
138. Паліюк В. Місце конвенції про захист прав людини та основних свобод у правовій системі України // Практика Європейського Суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2003. – № 1. – C. 211-223.
139. Петров Г.И. Время в советском социальном регулировании // Правоведение. – 1983. – № 6. – С. 47-52.
140. Петров Г.И. Фактор времени в советском праве // Правоведение. – 1982. – № 6. – С. 46-52.
141. Печеный О. П. Институт просрочки в гражданском праве. – Х.: Издательский дом «Райдер», 2002. – 212 с.
142. Погребняк С.П. Вимоги до нормативно-правових актів, що випливають з принципу правової визначеності // Вісник Академії правових наук: Зб. наук. праць: Научное издание. – Х.: Право, 2002. – № 3 (42). – С. 42-53.
143. Погребняк С.П. Колізії у законодавстві України та шляхи їх переборення: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01. – Х., 2001. – 257 с.
144. Поликарпов В.С. Время и культура. – Харьков: Вища школа, 1987. – 159с.
145. Пономаренко Ю.А. Зворотна дія кримінального закону в часі: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., 2001. – 225 с.
146. Пономаренко Ю.А. Щодо тлумачення частини 1 статті 58 Конституції України // Вісник Академії правових наук України: Зб. наук. праць: Научное издание. – 1999. – № 4. – С. 218-229.
147. Попов Н. Сущность времени и относительность. – СПб., 2005. – 148 с.
148. Попова И.М. Представления о настоящем, прошедшем и будущем как переживание социального времени // Социологические исследования. – 1999. – № 10. – С. 135-145.
149. Порядок скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затверджений Наказом Міністерства юстиції України N 32/5 від 31.07.00 // Офіційний вісник України. – № 31.
150. Постановление Конституционного Суда РФ «По делу о проверке конституционности отдельных положений федеральных законов «О федеральном бюджете на 2002 год». – «О федеральном бюджете на 2004 год» и приложений к ним в связи с запросом группы членов Совета Федерации и жалобой гражданина А.В. Жмаковского // Сборник законодательства Российской Федерации. – 2004. – № 19. – ч. 2. – Ст. 1923.
151. Про виконавче провадження: Закон України N 606-XIV від 21 квітня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 19.
152. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України № 539-ХІV від 23 березня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21.
153. Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 р.: Закон України N 1801-IV від 17 червня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – N 27. – Ст. 1758.
154. Про внесення змін до Закону України „Про оренду землі”: Закон України від 02 жовтня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – N 44. – Ст. 2288.
155. Про внесення змін до Сімейного кодексу України: Закон України N 407-IV від 26 грудня 2002 р. // Офіційний вісник України 2003. – N 2. – Ст. 44.
156. Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України N 1286-XII від 3 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – N 33. – Ст. 443.
157. Про державну програму приватизації: Закон України N 124/98-ВР від 12 лютого 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – N 33. – Ст. 222.
158. Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади: Указ Президента України від 03.10.92 р. N 493 /92 // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів N 8740/1999.
159. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів: Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000 р. // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2000. – № 2. – С. 32-39.
160. Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами: Роз’яснення Президії Вищого господарського суду від 21 травня 2002 р. № 04-5/563 // Вісник господарського судочинства. – 2002. – №3. – С. 91-95.
161. Про закони і законодавчу діяльність: Проект Закону України // www.nau.kiev.ua.
162. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь: Таврида, 1998. – С. 54-62.
163. Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади Постанова Кабінету Міністрів України N 731 від 28 грудня 1992 р. // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів N 9043/1999.
164. Про колективні договори і угоди: Закон України N 3356-XII від 1 липня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – N36.
165. Про Конституційний Суд України: Закон України N 422/96-ВР від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – N 49. – Ст. 272.
166. Про місцеве самоврядування: Закон України N 280/97-ВР від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – N 24. – Ст. 170.
167. Про міжнародні договори України: Закон України № 1906-IV від 29 червня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – N 35. – Ст. 2317.
168. Про міжнародні договори України: Закон України № 3767-XII від 22 грудня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – N10.
169. Про місцеві державні адміністрації: Закон України N 586-XIV від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – N 20-21. – Ст. 190.
170. Про нормативно-правові акти: Проект Закону України // www.nau.kiev.ua.
171. Про порядок введення в дію Житлового кодексу УРСР: Указ Президії Верховної Ради УРСР № 6236-Х від 21 грудня 1983 р. // Відомості Верховної Ради. – 1984. – N 1. – Ст.2.
172. Про порядок обчислення часу на території України: Постанова Кабінету Міністрів України N 509 від 13 травня 1996 р. // Зібрання постанов Уряду України, 1996. – N 11. – Ст. 328.
173. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента N 503/97 від 10 червня 1997 р. // Офіційний вісник України. – 1997. – № 24.
174. Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України N 2181-III від 21 грудня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – N 7. – Ст. 259.
175. Про право міжнародних договорів: Віденська конвенція 1969 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 1994. – № 5. – С. 3-24.
176. Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 1981 р. №1 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь: Таврида, 1998. – С. 680-685.
177. Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. № 13 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь: Таврида, 1998. – С. 634-641.
178. Про приватизацію державного майна: Закон України N 2163-XI від 4 березня 1992 р (зі змінами. – внесеними Законом України N 1723-III від 18 травня 2000 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N24.
179. Про природні монополії: Закон України № 1682-III від 20 квітня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 19.
180. Про ратифікацію Протоколу про внесення змін і доповнень до Правил визначення походження товарів країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій у рамках Загальної системи преференцій, передбачених Угодою про Правила визначення походження товарів країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій у рамках Загальної системи преференцій від 12 квітня 1996 р.: Закон України № 1432 від 04 лютого 2004 р. // Відомості Верховної Ради. – 2004. – N 19. – Ст.262.
181. Про систему оподаткування: Законн України у редакції від 02.03.2000 р. N 1523-III // Відомості Верховної Ради України. – 1991 р. – N 39. – Ст. 510.
182. Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова: Закон України N