ПРАВОВИЙ СТАТУС ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ ЗА РИМСЬКИМ ІМПЕРАТОРСЬКИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ ІV СТОРІЧЧЯ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………...с. 2

РОЗДІЛ І. Історіографія питання.......................................................с. 12
Висновки до розділу……………………………………………………с. 35

РОЗДІЛ ІІ. Передумови формування та сутність римського імператорського законодавства по церкву.................................................с. 37

2.1. Суспільно-політичні трансформації у Римській імперії ІУ ст. н.е. ..... с. 50
2.2. Юридичні передумови формування правового статусу церкви...с. 50
2.3. Кодекс Феодосія як нормативне підґрунтя оформлення правового статусу церкви…………………………………………………………............с. 67
Висновки до розділу................................................................................ с.76

РОЗДІЛ ІІІ. Загальна характеристика правового статусу християнської церкви

3.1. Поняття правового статусу церкви за римським імператорським законодавством………………………………………………………………...с. 79
3.2. Зміст правового статусу церкви за римським імператорським законодавством……………………………………………………………........с.89
3.3. Виникнення та припинення церковних організацій…………....с. 107
3.4. Взаємовідносини християнської церкви з іншими релігійними конфесіями…………………………………………………………………….с.117
Висновки до розділу…………………………………………………..с. 125

РОЗДІЛ ІV. Реалізація правосуб’єктності християнської церкви у ІV ст. н.е.

4.1. Реалізація правосуб’єктності християнської церкви у публічно-правовій сфері...................................................................................................с.128
4.2. Реалізація правосуб’єктності християнської церкви у приватноправовій сфері……………………………………………………..с. 140
Висновки до розділу………………………………………………......с. 161

ВИСНОВКИ..........................................................................................с. 163

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................с. 167

ВСТУП

Актуальність теми. Політичні, економічні і соціальні перетворення, які відбуваються сьогодні в нашій державі, роблять нагальною проблему звернення до історичного коріння світогляду, а отже і правосвідомості українського народу. Зростання інтересу до історико-правових досліджень, котрі являють під таким кутом зору не лише історичний інтерес, але є також своєрідним «ключем» до розуміння закономірностей, характеру та тенденцій розвитку права, яке не відмирає при зміні суспільно-економічної формації, а трансформується у процесі розвитку відповідної цивілізації, актуалізує необхідність звернення до дослідження різноманітних суспільних процесів у їх історичному розвитку.
Людство завжди вдивляється у минулі часи, прагнучи віднайти у них ознаки майбутнього. Питання суспільно-державного устрою, організації державної влади завжди перебували під пильною увагою дослідників. При цьому правові проблеми завжди розглядалися у тісному переплетенні з морально-етичними категоріями, а останні тим чи іншим чином усвідомлено чи підсвідомо пов’язувались з божественними істинами. Ступінь цього взаємозв’язку змінювався від повної взаємної детермінованості до не менш повної відмови від будь-якого зв’язку . Саме у досліджуваний період (IV ст. н.е.) відбувається християнізація римського права, яка справила значний вплив на всю подальшу історію європейських народів.
Якщо піддати аналізу цивілізації, що дійшли до наших часів, можна дійти висновку, що кожна з них має на своєму тлі універсальну церкву. Так, західна і православно-християнська цивілізації з гілкою православного християнства у Росії через християнську церкву мають вихід до елліністичної цивілізації… У реліктових суспільствах церква зберігала цивілізацію, котра, за інших умов, загинула б . Церква нібито консервувала цивілізацію, зберігаючи її до кращих часів, коли відбувається її зміна.
Враховуючи своєрідне «проміжне» місце України, зумовлене її географічним розташуванням, наявність поруч з православною католицької церкви, яка сьогодні є найбільшою католицькою церквою на теренах колишнього Радянського Союзу і найбільшою серед східних католицьких церков, а також прагнення України до побудови демократичної правової держави, необхідно прослідкувати процес становлення християнської церкви як державної релігії, формування її правового статусу. В історії України було чимало доленосних часів, коли Україна стояла на перехресті між Сходом і Заходом. Чи не першим таким моментом було обрання князем Володимиром християнської церкви візантійського обряду, результатом чого стало входження молодої української держави до світу східних, а не західних країн. Між тим, приєднання до Римської церкви, як це в ті часи зробили деякі інші слов’яни (чехи, хорвати, словени, поляки), не вважалося тоді чимось особливим, оскільки у Х столітті Рим і Костянтинополь ще перебували у повному церковному єднанні і постійно спілкувалися . І сьогодні відчуваються наслідки тих далеких подій, які стали історією. І сьогодні в Україні невирішеними лишаються проблеми, пов’язані навіть не стільки з існуванням поруч з православною греко-католицької та римо-католицької церкви, скільки проблеми суто православні , що стали наслідком знов-таки географічного розташування України, кількасотлітній вплив на неї з боку Російської імперії . Тому звернення до історії становлення християнської церкви у Римській імперії ІV ст., яка є праматір’ю усіх християнських церков, є також передумовою розробки концепції національної історії, що є актуальною і болісною проблемою не лише для України, але й інших колишніх частин СРСР .
Зазначеним також зумовлюється необхідність аналізу складових правового статусу церкви, закріплених римським правом, а також реалізації правосуб’єктності церкви як державної релігії у різних сферах суспільного життя, формування канонічного права.
Канонічне право, яке своїм корінням має право римське, належить до надбань цивілізації. Римське право, у свою чергу, визнане найбільш бездоганною системою права, принципи і ідеї якого стали підґрунтям функціонування більшості сучасних правових систем. Тому осмислення проблем, пов’язаних із римським правом, вже само по собі є актуальним, і таким, що являє інтерес для будь-якого суспільства, зокрема, коли це стосується такого унікального явища, як канонічне право, релігійного за змістом, але типового за структурою і формою для романо-германської правової родини.
Актуальність дослідження проблем формування і розвитку правового статусу християнської церкви зумовлена також тією обставиною, що хоча у православ’ї роль канонічного права не така значна, як у католицизмі, але православна церква є лише однією із християнських церков, і однією із частин східної церкви. Це означає, що православ’я також тісно пов’язане із давньохристиянською історією і з загальним процесом розвитку церкви на Сході та Заході.
Зв’язок роботи з науковими програмами та планами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною досліджень провідної фундаментальної наукової школи Одеської національної юридичної академії «Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин» і пов’язаний з планом науково-дослідницької роботи кафедри історії держава і права на 2001-2005 р. за темою «Традиції і новації в правовому розвитку: історичний аспект» (державний реєстраційний номер 0101V001195).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі аналізу перебігу та чинників формування правового статусу християнської церкви визначити його поняття та зміст, встановити специфіку реалізації правосуб’єктності християнської церкви у IV ст. н.е.
Для досягнення поставленої мети вирішувалися наступні завдання:
- проаналізувати стан дослідження даної проблеми у історичній та юридичній літературі;
- з’ясувати генезис та джерела формування правового статусу християнської церкви у IV ст. н.е.;
- дослідити соціально-економічні, політичні та юридичні передумови формування правового статусу християнської церкви;
- визначити систему нормативних актів (джерел права), де було закріплено правовий статус християнської церкви;
- проаналізувати особливості змісту правового статусу християнської церкви, сукупність елементів, що його становить;
- охарактеризувати взаємовідносини християнської церкви з іншими релігійними організаціями у IV ст. н.е.
- дослідити питання виникнення та припинення правового статусу християнської церкви у IV ст.н.е.
- проаналізувати особливості реалізації правосуб’єктності християнської церкви у публічно-правовій сфері;
- проаналізувати особливості реалізації правосуб’єктностії християнської церкви у приватноправовій сфері.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правовий статус церкви, його зміст та специфіка реалізації правосуб’єктності християнської церкви у ІV ст. н.е.
Предметом дисертаційного дослідження є чинники та передумови формування правового статусу церкви у ІV ст. н.е. як державної релігії, що увібрала у себе риси релігійного інституту новонароджуваної візантійської цивілізації, що з’явилася внаслідок кризи римської держави і суспільства.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали методи наукового пізнання. У процесі роботи над дисертаційним дослідженням використовувалися тією чи іншою мірою всі основні принципи і методи наукового дослідження: аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння, узагальнення, що дало змогу забезпечити єдність історико-правового дослідження формування і реалізації правового статусу християнської церкви у IV ст. н.е. У процесі роботи над проблемами, які охоплюються дисертаційним дослідженням, було використано, головним чином, діалектичний та історичний методи, за допомогою яких було розглянуто динаміку формування канонічного права, а також правового статусу християнської церкви у контексті історичних процесів, трансформації державницьких, соціальних та культурних інституцій у IV ст. н.е. При дослідженні джерел стародавнього права широко застосовувався метод порівняльного аналізу.
Теоретичну і практичну основу дослідження складають: наукові праці з теорії держави і права, історії держави і права, історії держави і права України, візантиністики, церковного та канонічного права. Під час роботи над дисертацією було використано твори: Д. І. Азаревича, П. Н. Астапенко, М. П. Боголєпова, А. І. Бріліантова, І. С. Бердникова, В. Болотова, С. Гіббона, Ш. Диля, Д. В. Дождєва, П. Євсевія, Л. І. Козюбри, П. П. Копиленка, А. В. Коптєва, А. І. Косарєва, А. П. Каждана, Є. Е. Ліпшиць, І. Б. Новицького, Д. Оболенського, І. С. Перетерського, О. А. Підопригори, М. Е. Поснова, Н. В. Пігулєвської, П. М. Рабиновича, І. С. Свєнцицької, Н. С. Суворова, П. П. Соколова, А. Д. Рудокваса, В. А. Томсинова, Г. Флоровського, Є. О. Харитонова, О. Шмемана, З. М. Черніловського та ін.
Джерельну базу даного дисертаційного дослідження становлять Кодекс Феодосія, джерела юридичного характеру та змісту: Digesta, Institutiones Gaius, Leges XII Tabularum (Tab. VII). Крім цього, використані джерела історико-церковного характеру і змісту: Євсевій Кесарійський (Церковна історія), Сократ Схоластик (Церковна історія), Сульпіций Север (Священна історія), Феодорит Кирський (Церковна історія), Амміан Марцелін (Церковна історія) тощо, а також Канони Першого вселенського собору в Нікеї у 325 році н.е. і Другого вселенського собору в Костянтинополі у 381 році н.е.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в українській науковій літературі монографічним дослідженням правового статусу християнської церкви у ІV ст. н.е., який поєднує в собі характеристику різноманітних чинників його формування, правової природи і змісту, а також порядку інституоналізації та припинення, особливостей реалізації правосуб’єктності християнської церкви у різних сферах суспільного життя.
На основі проведеного дослідження сформульовано низку нових для науки історії держави і права узагальнень, положень та висновків, які знаходять відображення в таких положеннях, що виносяться на захист:
- уперше обстоюється теза про те, що чинники визнання церкви державою були політичного, ідеологічного та психологічного характеру. На початок IV сторіччя християнська церква обернулась на досить міцну організацію, що охопила майже всю Римську імперію. Вона мала величезні багатства, мала у своїх лавах велику кількість вищих чиновників, військових, крупних землевласників, потужний апарат управління. За таких умов державі було вигідно підтримати християнську церкву, яка стала б надійною її опорою. Особливо важливим це було для домінату з його намаганнями створити сильну владу;
- уперше звертається увага на ту обставину, що у IV ст. з інституоналізацією християнської церкви відбувалася, насамперед, зміна цивілізацій. Цивілізація означала ні що інше, як еллінізм, з усім його поганським спадком, естетичними ідеалами та розумовими навичками. Існував величезний культурний опір, котрий не був зруйнованим зсередини. Стародавній світ перероджувався та трансформувався у жорсткій боротьбі, оскільки весь внутрішній світ, все внутрішнє життя елліністичної людини мали зазнати корінних змін. Цей процес протікав болісно і драматично і призвів, нарешті, до народження нової цивілізації – Візантійської.
- уперше зроблено висновок про те, що християнська церква являла собою ієрархічну сукупність церковних установ, що були визнані суб’єктами цивільного права. Еcclesiae прирівнюється до universitatis, саме у сенсі місцевого союзу, але не у сенсі місцевого союзу віруючих, а у сенсі клерикальної організації або сукупності духовних осіб, що перебувають при церкві;
- уперше зроблено висновок про те, що церква як така, не була єдиним юридичним суб’єктом, як не було і поняття єдиного церковного майна. Церква поєднувала в собі окремі церковні інститути, які були юридичними особистостями і мали відокремлене майно. Єдиним об’єднуючим центром у ІV ст. н.е. була імператорська влада, яка включила церкву з усіма її розгалуженнями у римське публічне право;
- уперше встановлено, що церковні інститути виникали у особливому порядку, на підставі акту волі приватної особи. Однак наполягати на виконанні таких актів шляхом подання позову і взагалі будь-якими законними способами могли адміністратори установ, біскупи, у разі необхідності мітрополіт, патріархи, цивільні магістрати і, нарешті, кожен громадянин, оскільки заснування релігійного інституту і благочинної (богоугодної) установи має не приватний, а публічний характер;
- уперше визначено, що реалізація правосуб’єктності християнської церкви у публічно-правовій сфері полягала у офіційному наданні церковному суду юрисдикції у сфері цивільного судочинства, та частково карного судочинства, здійсненому імператором Костянтином Великим;
- уперше доведено, що реалізація правосуб’єктності християнської церкви у приватноправовій сфері, на відміну від інших юридичних осіб у ІV ст. н.е. не обмежується майновими відносинами, а пов’язана також з немайновими відносинами.
- наголошується на тому, що основи правового статусу церкви як релігійної організації вперше визначаються у Міланському едикті, котрий закріпив status quo, який склався між християнством і державою, християнством і поганством, християнством і іншими конфесійними об’єднаннями на момент появи цього акту. Таким чином, у Міланському едикті закріплюється територіальна і внутрішня структура християнської церкви, яка склалася на той час; юридичне закріплення отримують взаємини християнства з приватними особами, нехристиянськими релігійними та нерелігійними організаціями. До того ж, легалізуючи християнство, влада фактично визнала і санкціонувала своєрідну конкурентну боротьбу з поганством. Зазначається, що змінилось не лише ставлення до християнства, на чому наголошується у більшості праць з цієї проблематики, а розуміння релігії, її ролі і місця у державі.
- аргументується авторська точку зору, згідно якій Міланський і наступні едикти на захист церкви насправді виявились для неї шкідливими. Стверджується що саме симбіоз християнської церкви з державою став наслідком «монополії Християнства, що на сторіччя знищила будь-яку релігійну свободу». Таким чином, перемога Костянтина не була перемогою, а навпаки – поразкою церкви. Знадобились сторіччя, щоб те нове розуміння особистості, яке має корінням Євангеліє, переросло і в нове розуміння держави, обмежило її невід’ємними правами цієї особистості. Навернення Костянтина завадило християнській церкві переглянути у євангельському світлі теократичний абсолютизм античної державності, а навпаки, зробило його невід’ємною частиною християнського сприйняття світу.
- додаткової аргументації дістала точка зору, відповідно до якої християнська церква як організація («ecclesiae») з точки зору римського права була «universitatis»;
- обстоюється авторська точка зору, відповідно до якої сутність юридичного суб’єкту пов’язувалась не з корпорацією як союзом осіб у давньоримському сенсі, а з тими органами, які отримували повноваження від церковного уряду керувати справами цих установ. Таким чином, майнові права належали біскупам чи іншим адміністраторам для церковних цілей, а не самим церквам, але належали не як приватним особам і не для приватних цілей. Таким чином, правовий статус церкви включав у себе правові статуси зазначених осіб;
- обстоюється теза про те, що заснування церкви або благочинного закладу є актом волі приватної особи, якому надавалась публічна санкція, що містила одночасно і дозвіл на існування і права юридичної особи;
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у дисертації положення про чинники формування, характерні особливості правового статусу християнської церкви, його складових та специфіки реалізації правосуб’єктності християнської церкви можуть бути використані у процесі вдосконалення законодавства нашої держави у цій сфері та визначення тенденцій його розвитку на майбутнє.
Крім цього, положення дисертації можуть бути використані при читанні лекцій та проведені занять з курсів «Історія держави і права зарубіжних країн», «Історія держави і права України», спецкурсів та ін., а також у процесі підготовки навчальної та навчально-методичної літератури зі вказаних курсів та спецкурсів.
Низка положень і висновків дисертації мають дискусійний характер і певною мірою можуть слугувати матеріалом для наукових дискусій та подальших досліджень у галузі римського та канонічного права досліджуваного у дисертації періоду.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри історії держави і права Одеської національної юридичної академії. Крім того, вони докладались та обговорювались на конференціях, які пройшли в Одеській національній юридичній академії, де було викладено основні висновки, отримані у процесі дисертаційного дослідження: Другій Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів та студентів “Актуальні поблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (Одеса, 5 – 6 грудня 2003 р.), Четвертій Міжнародній науково-методичній конференції “Римське право і сучасність” (19 – 20 травня 2006 р.).
Основні положення дисертації викорисовуються у процесі читання лекцій та проведення практичних занять з курсів «Історія держави і права зарубіжних країн», «Історія держави і права України» в Одеській національній юридичній академії.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох статтях, у яких викладено основні положення і висновки дисертації.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження стало підгрунтям для наступних висновків.
По-перше, аналіз історіографії дозволив зробити висновок, що даному періоду приділялась певна увага у історичній та юридичній літературі. Однак, що стосується розгляду перебігу формування та інституціоналізації правового статусу християнської церкви, його змісту та проблем реалізації, то спеціальні комплексні дослідження пов’язані з цими питаннями, у науковій літературі відсутні.
Огляд існуючої з цього питання літератури також свідчить про відсутність наукових розвідок, спеціально присвячених формуванню та сутності правового статусу християнської церкви у вітчизняній історико-правовій науці практично не існує. Тому актуальність теми, обраної для дисертаційного дослідження, її теоретичне та практичне значення зумовили звернення саме до питань формування і реалізації правового статусу християнської церкви у IV ст. н.е.
Підсумовуючи проведене дослідження, доведено, що існувала низка об’єктивних чинників, які зумовили зміцнення позицій християнської церкви і переростання християнства у державну релігію у аналізований період. По-перше, система домінату, створення якої почалося від часів правління Діоклетіана (284-305 рр.), потребувала нового ідеологічного підґрунтя, яке б суттєво відрізнялося від поганства, яке, будучи тісно пов’язаним з полісними цінностями, себе вичерпало. По-друге, попри репресивну політику влади по відношенню до християнства, популярність цієї релігії не зменшилась, а навпаки, продовжувала зростати, а отже, зростала і небезпека опозиції всередині держави. По-третє, соціальний склад християн і соціальна доктрина християнства протягом трьох перших віків зазнали суттєвих змін, що змінило ставлення до них з боку державної влади. Влада вбачала у християнстві прихильника, цінного союзника. По-четверте, християнство мало міцну і ефективну організацію, котра могла стати для домінату додатковою ланкою управління разом з бюрократією, діяльність якої не поширювалась на духовну та ідеологічну сфери суспільного життя.І, нарешті, по-п’яте, сама церква гостро потребувала легалізації, оскільки в умовах гонінь зміцнення та розширення матеріальної бази здійснювати було все складніше.
Формування імператорського законодавства про церкву можна поділити на декілька етапів, які є взаємопов’язаними. Перший з них стосується надання християнській церкві такого самого законного статусу і характеру, яке мало поганство, визначенням її сутності, побудови і сфери діяльності. Другий – вироблення єдиної точки зору з найбільш важливих і фундаментальних проблем християнства (в першу чергу – питання символу віри), надання їм форми і сили закону. Третій етап пов’язаний з делегуванням владою низки владних повноважень церкві, насамперед, право церковної юрисдикції. Четвертий – з інституюванням поганства і інших християнських (не нікейських) об’єднань, визначенням характеру і сутності їх взаємовідносин з нікейською церквою.І останній, п’ятий, пов’язаний із формуванням поняття «релігійного злочину», засобами попередження релігійних правопорушень.
Формування імператорського законодавства про церкву – це багатогранний процес, котрий іде одразу ж в кількох напрямках. Його практичним втіленням став процес правового конституювання християнства (як вчення) та церкви (як організації,яка слугує для пропаганди даного вчення).
Процес цей протікав нерівномірно і завершився виданням антипоганського законодавства імператора Феодосія (Cth. 10, 10 – 12).
Особливе місце в імператорському законодавстві про церкву займає Міланський едикт імператорів Костянтина Великого та Ліцинія. Саме з його виданням починається процес легалізації християнської церкви, визначаються основні принципи взаємовідносин держави та християнства; християнства та інших конфесійних союзів; місце християнства в державі.
Оцінюючи значення Кодексу Феодосія у імператорському законодавстві про церкву, зазначається, що він є першою пам’яткою права, у якому релігійні питання є не лише предметом правотворчості, але й відокремлені від усіх інших. Усі вони зібрані у ХVІ книгу, що має назву «Про універсальну або католичну церкву». У Кодексі визначається, що християнською церквою є церква нікейська, що вона є частиною державного апарату, частиною держави, організацією, що не може існувати окремо від держави, оскільки питання її культу, внутрішньої структури та ієрархії вирішуються імператором.
Таким чином, коли при Костянтині Великому імперія офіційно визнала християнство, почалося поступове формування правового статусу церкви, її внутрішньої побудови та сфери діяльності.
Разом із конституюванням християнської церкви у ІV ст. н.е. відбувалася також зміна цивілізацій. Проводячи аналіз та характеристику зазначених трансформацій, авторка дійшла висновку, що вони взаємопов’язані із процесами формування Візантійської цивілізації на теренах Східної Римської імперії. У літературі наводились характерні риси цієї цивілізації, котрі значною мірою були обумовлені специфічністю світогляду, ставленням до релігії і церкви у їхньому східноєвропейському трактуванні.
Аналіз існуючих джерел дозволив дійти висновку про те, що християнська церква являла собою ієрархічну сукупність церковних установ, що були визнані суб’єктами цивільного права. Еcclesiae прирівнюється до universitatis, саме у сенсі місцевого союзу, але не у сенсі місцевого союзу віруючих, а у сенсі клерикальної організації або сукупності духовних осіб, що перебувають при церкві, церква як така не була єдиним юридичним суб’єктом, як не було і поняття єдиного церковного майна. Церква поєднувала в собі окремі церковні інститути, які були юридичними особистостями і мали відокремлене майно. Якби для всього церковного майна у римсько-християнській державі можна було б віднайти єдиний об’єднуючий центр, ним, безперечно, була б імператорська влада, яка включила церкву з усіма її розгалуженнями у римське публічне право.
Встановлено також, що церковні інститути виникали у особливому порядку, на підставі акту волі приватної особи. Однак наполягати на виконанні таких актів шляхом подання позову і взагалі будь-якими законними способами могли адміністратори установ, біскупи, у разі необхідності мітрополіт, патріархи, цивільні магістрати і, нарешті, кожен громадянин, оскільки заснування релігійного інституту і благочинної (богоугодної) установи має не приватний, а публічний характер. Таким чином, що заснування церкви або благочинного закладу є актом волі приватної особи, якому надавалась публічна санкція, що містила одночасно і дозвіл на існування і права юридичної особи.
Реалізація правосуб’єктності християнської церкви у публічно-правовій сфері полягала у офіційному наданні церковному суду юрисдикції у сфері цивільного судочинства, та частково карного судочинства, здійсненому імператором Костянтином Великим.
Щодо реалізації правосуб’єктності християнської церкви у приватноправовій сфері, зроблено висновок, що, на відміну від інших юридичних осіб у ІV ст. н.е., вона не обмежується майновими відносинами, а пов’язана також з немайновими відносинами (шлюбно-сімейними, виховними тощо).
Імператорське законодавство про церкву неможливо відокремити від історії виникнення та розвитку християнства, а тому і від культурно-історичних та правових основ людської цивілізації. На сьогодні, осмислення цих основ має життєве значення в процесі подальшого розвитку людства та людської культури. Ось чому вивчаючи та звертаючись до проблем пізньої античності, ми краще починаємо розуміти і осягати теперішню реальність, коріння багатьох своїх конфліктів та проблем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаревич Д. И. История Византийского права. – Т. 1. – Ч. 1, 1876. – 118 c.
2. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999.
3. Альбов А. Краткий курс лекций по церковному праву. - Спб.: Тип. В. Д. Смирнова, 1882. – 198 c.
4. Астапенко П. Н. Роль и место Кодекса Феодосия в процессе формирования канонического права // Образование. Христианство. Культура. Материалы международной научной конференции. - Смоленск: Изд. СГУ, 1996. – С. 114-116.
5. Астапенко П. Н. Императорское законодательство о церкви от Константи¬на Великого до раздела империи (к постановке методологического и теоретического аспекта проблемы) // III Кирилло-Мефодиевские чтения. Материалы научной конференции. - Смоленск: Изд. СГУ, 1997. – С. 7 - 8.
6. Астапенко П.Н. Римское право и его роль в процессе формировании правовой культуры // Особенности и тенденции процесса формирования правосознания и правовой культуры в системе образовательных учреждений системы МВД Российской Федерации. - Смоленск: Изд. СГУ, 1998. – С. 83-90.
7. Астапенко П. Н. Конфессиональные конфликты и религиозное законода¬тельство римских императоров // Территориальная справедливость, региональные конфликты и региональная безопасность: Международная научная конференция. Ч II. - Смоленск: Изд. СГУ, 1998. – С. 12 - 13.
8. Астапенко П. Н. К проблеме трансформации римского права в ходе
правового конституирования христианской церкви в IV - нач. V вв.
//Теоретические, прикладные и исторические аспекты ункционирования правового государства в России: Межвузовский сборник научных трудов. – Смоленск: Смоленский филиал ЮИ МВД РФ, 1998. - С. 197 - 205.
9. Астапенко П. Н. Характер и содержание преступных действий против
религии в системе постклассического римского права // Теоретические,
прикладные и исторические аспекты функционирования правового государства в России: Межвузовский сборник научных трудов. - Смоленск: Смоленский филиал ЮИ МВД РФ, 1998. - С. 205 - 215.
10. Антология мировой правовой мысли: В 5-ти томах. - М.: Мысль, 1999. - Т. 2 : Европа V-ХVII в в. – 829 c.
11. Азимов А. Римская империя. Величие и падение Вечного города / Пер. с англ. М. К.Якушиной. – М.: ЗАО Центрполиграф, 2003. – 351 c.
12. Аммиан Марцелин. Римская история. – СПб.: Алетейя, 1996. – 556 c.
13. Баженова Т. М. Христианская церковь в политической системе Римской империи IV века // Вопросы политической организации рабовладельческо¬го и феодального общества: Межвузовский сборник научных трудов. - Свердловск: Изд. Свердловского юридического ун-та, 1984. – С. 80 - 89.
14. Бартошек М. Римское право: (Понятия, термины, определения): Пер. с чешск. - М.: Юрид.лит., 1989. – 448 c.
15. Барон. Система римского права. Вып. 3, Кн. 4. Обязательственное право. - К., 1888. - 380 с.
16. Белогруд Н. Римское право. Источники, история, институции. - Киев,
Одесса, 1897.
17. Бердников И. С. Краткий курс церковного права православной церкви.
-2-е изд., перераб. - Казань, 1903. – 352 c.
18. Бердников И. Государственное положение религии в Римско-византийской империи. – Казань, 1881.
19. Бокщанин А. Г. Источниковедение Древнего Рима. - М.: МГУ, 1981. – 160 c.
20. Боголепов Н. П. Сокращенный курс истории римского права. - Одесса, 1904. – 458 c.
21. Боголепов Н. Значение общенародного гражданского права в римской классической юриспруденции. - М., 1876.
22. Боголепов Н. П. История источников римского права. – М., 1907. – С. 640.
23. Болотов В. Лекции по истории древней церкви. – М., 1994. – Репринт. издание: СПб., 1907. – Т. 2. – С. 24-37.
24. Борисова В. До проблем створення юридичних осіб // Вісник Академії правових наук України. - 2002. - № 2 (29). - С. 79 -88.
25. Бриллиантов А.И. Император Константин Великий и Миланский эдикт 313 г. – Петроград, 1916.
26. Буассье Г. Римская религия от Августа до Антонинов - Пер. Н. Н. Спиридонова. - М.: К. Н. Николаев, 1914. – 735 c.
27. Буткевич Т. И. Устройство и управление Римско-Католической Церкви вообще и в России в частности // Вера и Разум. - 1915.- № 21.- С. 197-214.
28. Васильев А. А. История Византийской империи. Время до Крестовых походов (до 1081 г.) / Вступ. статья, прим., науч.редакция, пер. с англ. А. Г. Грушевого. – С-П.: Изд-во «Алетейя», 1998. – 490 c.
29. Варьяш О. И. Донос и его социальная роль в эпоху рецепции римского права (по пиринейскому законодательству ХШ–ХIV вв.) // Право в средневековом мире. - Вып. 2-3: Сборник статей. - СПб.: Алетейя, 2001. - С. 210-218.
30. Вегнер В. Начало, распространение и падение всемирной империи римлян. Т. 2. – Мн.: Харвест, 2002. – 448 c.
31. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. редактор В. Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – 1440 c.
32. Вишневский А. Ф., Горбатюк Н. А., Кучинский В. А. Общая теория государства и права / Под общ. ред. В. А. Кучинского. – Мн.: Амалфея, 2002.
33. Всемирная история государства и права: Энциклопедический словарь / Под ред. А. В. Крутских. - М.: ИНФРА-М, 2001. – 398 c.
34. Всемирная история: В 10 томах. - Т. 3 / Под ред. Н. А. Сидоровой, Н. И. Конрада, И. П. Петрушевского, Л.В. Черепнина. - М.: Гос. издат-во полит. лит-ры, 1957. – 896 c.
35. Всемирная история государства и права: Энциклопедический словарь. - М., 2001. – 398 c.
36. Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей: Пер. с лат. М. Л. Гаспарова. - М.: Правда, 1988. – 512 c.
37. Гай. Институции: Пер. с лат. Ф. Дыдынского / Под ред. В. А. Савельева, Л. Л. Кофанова. - М.: Юристъ, 1997. – 368 c.
38. Гарсия Гарридо М. Х. Римское частное право: Казусы, иски, институты / Пер. с исп; Отв. ред. Л.Л.Кофанов. – М.: Статут, 2005. – 812 c.
39. Генадзь Сагановіч. Нова концепція вжитку старих ворогів // Критика, 2005. – число 98. – С. 23-24.
40. Гермий С. Церковная история Эрмия Созомена Саламинского. – СПб., 1851. – 150 c.
41. Гиббон Э. История упадка и разрушения Великой Римской империи: Закат и падение Римской империи: В 7 т. – Т. 2. / Пер. с англ. – М.: ТЕРРА, 1997. – 576 c.
42. Гиро Поль. Быт и нравы древних римлян. – Смоленск: Русич, 2000. – 576 c.
43. Головащенко С. Історія християнства: Курс лекцій. – К.: Либідь. – 352 c.
44. Грант М. Римские императоры: Биографический справочник правителей Римской империи 31 г. до н.э. – 476 г. н.э. / Пер. с англ. М. Гитт. – М.: ТЕРРА – Книжный клуб, 1998. – 400 c.
45. Графский В. Г. Всеобщая история права и государства: Учебник. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 744 c.
46. Гримм Д. Д. Лекции по догме римского права. – СПб., 1914. – С. 564.
47. Глиняный В. П. История государства и права зарубежных стран. - Ч. 1. - Х.: «Одиссей», 2000. – 832 c.
48. Грант М. Крушение Римской империи: Пер с англ. Б. Бриксмана. - М.: ТЕРРА - Книжный клуб, 1998. – 224 c.
49. Гудзик К. На перехресті // День. – 2005. – № 14. – С. 8.
50. Гудзик К. Візантійський стиль // День, 2005. – № 43. – С. 4.
51. Гурлянд И. Я. Римский юрист Гай и его сочинения. - Ярославль: Тип. М. Х.Фальк, 1894. –153 c.
52. Дейвіс Н. Європа: Історія / Пер. з англ. - К.: Основи, 2000. – 1464 c.
53. Джеймс П. Римская цивилизация / Пер. с англ. М.Звонарева. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – 272 c.
54. Дигесты Юстиниана: Пер. с лат. / Отв. ред. Л.Л. Кофанов. - М.: «Статут», 2002. - Т.ІІ. – 622 c.
55. Дигесты Юстиниана: Пер. с лат. / Отв. ред. Л.Л. Кофанов. - М.: «Статут», 2002. - Т. І. – 584 c.
56. Диль Ш. История Византийской империи .- М.: 1948.
57. Дождев Д. В. Римское частное право: Учебник / Под ред. В. С. Нерсесянца. – М.: Издательская группа ИНФРА М-НОРМА, 1996. – 704 c.
58. Донини А. У истоков христианства: Пер. с итал. - М., 1979.
59. Долгова И. Ю. К вопросу о ходе становления епископальной церковной организации (по сочинениям Терртулиана и Киприана) // Из истории античной культуры. Философия, литература, искусство. Сборник статей под ред. В. В. Соколова, А. А. Доброхотова. - М., 1976. - С. 111 - 119.
60. Домиций Ульпиан. Фрагменты. Перевод и комментарии Е. М. Штаерман // ВДИ. - 1971. - № 2. - С. 184-209.
61. Доробец Н. К. Плевелы в юриспруденции или опыт характеристики понятий aequitas и aequum ius в римской юриспруденции. - М.: Унив. тип, 1896. – 103 c.
62. Дыдынский Ф. М. Латинско-русский словарь к источникам римского права. - Варшава: Тип. М. Земкевич, 1890. – 573 c.
63. Дьяконов А. Иоанн Эфесский и его церковно-исторические труды. - СПб., 1908. – 165 c.
64. Евсевий Памфил. Церковная история. – М.: Издание Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1993. – 446 c.
65. Ельницкий Л. А. Новые эпиграфические данные (Tabula Banasitana) и
эдикт Каракаллы о римском гражданстве // ВДИ. - 1980. - № 1. - С. 162- 171.
66. Ефимов В. В. Догма римского права. - СПб.: Тип. В. С. Балашева, 1897. – 260 c.
67. Ефимов В. В. Лекции по истории римского права. - СПб.: Тип.
В. С. Балашева, 1898. – 485 c.
68. Жирар П. Ф. Изучение источников римского права. Перевод Штюрмера. – Спб., 1908. – 18 c.
69. Заозерский Н. Церковный суд в первые века христианства. – Кострома, 1878.
70. Ивонин Ю. Е., Казаков М. М., Керов В. Л., Курбатов Г. Л., Федосик В. А. Очерки истории христианской церкви в Европе (Античность, средние века, Реформация). – Смоленск: Смоленский государственный педагогический университет, 1999. – С. 24-44. // Опубліковано на сайті http://shu.ru/~mkaz/.
71. Институции императора Юстиниана (латинский текст параллельно с русским). Перевод Д. Расснера. - Вып. 1-6. – М., 1888 – С. 90.
72. Иоанн, архимадрит. Опыт курса церковного законоведения. - Спб.: Тип. Департамета внешней торговли, 1851. – 198 c .
73. История Христианской Церкви (до разделения Церквей – 1054 г.). – Брюссель: Издательство «Жизнь с Богом», 1964. – 614 c.
74. История Древнего Рима. - СПб.: Полигон, 1998. – 896 c.
75. Каждан А. П., Литаврин Г. Г. Очерки истории Византии и южных славян. - изд. 2-е, исправл., - СПб.: Алетейя, 1998. – 336 c.
76. Каждан А. П. Судьбы христианства при Константине // Византийская история. – 1965. – № 5. – С. 214-217.
77. Каждан А. П. Аммиан Марцеллин в современной зарубежной литературе // Вестник древней истории.- 1972. - № 1.
78. Казаков М. М. Епископ и империя. ( им ской Медиоланский и Римская империя в IV в). – Смоленск: Траст – Имаком, 1995. – 332 c.
79. Казаков М. М. Аскетизм, ереси и политика на западе Римской империи в конце IV века // Античность и средневековье Европы: Межвузовский сборник научных трудов / Под ред. И. Л. Маяк и А. 3. Нюркаевой. - Пермь: Пермский государственный ун-т, 1994. - С. 133 - 142.
80. Казаков М. М. Узурпатор Евгений и последнее языческое возрождение в Риме // Политика и идеология в Древнем мире: Межвузовский сборник на¬учных трудов. - М., 1993. – С. 103 - 125.
81. Казаков М. М. Христианская церковь и Римская империя в ІV веке // Ивонин Ю. Е., Казаков М. М., Керов В. Л., Курбатов Г. Л., Федосик В. А. Очерки истории христианской церкви в Европе (Античность, средние века, Реформация). – Смоленск: Смоленский государственный педагогический университет, 1999. – С. 24-44.
82. Карташев А. Вселенские соборы. – Париж, 1963.
83. Каутский К. Происхождение христианства / Пер. с нем. – М.: Политиздат, 1990. – 463 c.
84. Келлі Дональд Р. Людський вимір буття: суспільна думка в західній правовій традиції / Пер. з англ.. Г. Є.Краснокутського. – Одеса: АО БАХВА, 2002. – 328 c.
85. Кодекс Феодосия о колонах. Книги 1-16 // Древнее право. -1996. -N 1.
86. Ковалев С. И. История Рима / Под общ.ред. проф. Є. Д.Фролова. – Изд. новое, испр. и доп. – СПб.: Изд-во «Полигон», 2003. – 864 c.
87. Коптев А. В. Princeps et dominus: к вопросу об эволюции принципата в начале позднеантичной эпохи // Древнее право = Ius Antiquum. – М.: Спарк, 1996. – № 1. – С. 182-189.
88. Коптев А.В. Кодификация Феодосия и ее предпосылки // Древнее право = Ius Antiquum. – М.: Спарк, 1996. – № 1. – С. 247-261.
89. Коптев А. В. Кодекс Феодосия и римский колонат. Учебное пособие. – Вологда, 1996. – 120 c.
90. Коптев А. В. От прав гражданства к праву колоната. - Вологда: Ардвисура, 1995. – 264 c.
91. Копылов А. В. Возникновение и развитие ограниченного вещного права на землю // Государство и право. – 1993. – № 4. – С. 144-150.
92. Копылов В.А. Строение на чужой земле: от суперфиция до права застройки // Гражданское право России при переходе к рынку. – М., 1995. – С. 93-114.
93. Корсунский А. Р. Honestiores и humiliores в законодательных памятниках Римской империи // ВДИ. - 1950. - № 1. - С. 81 - 90.
94. Косарев А. И. Римское право. - М.: Юрид. лит., 1985. – 160 c.
95. Косарев А. И. Римское частное право: Учебник. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 254 c.
96. Крист Карл. История времен римских императоров от Августа до Константина: Историческая б-ка Бека. – Том 2. – Р/н Дону: Изд-во «Феникс», 1997. – 512 c.
97. Кулаковский Ю. А. Коллегии в Древнем Риме. Опыт по истории римских учреждений. -Киев: Унив. тип., 1881. – 138 c.
98. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима / Пер. с польск. – М.: Высшая школа, 1990. – 351 c.
99. Курбатов Г. Л. Политическая теория в ранней Византии: Идеология императорской власти и аристократическая оппозиция // Культура Византии. – М., 1984. – Т. І.
100. Культура Древнего Рима. В 2-х т. - М.: Наука, 1985. – 432 c.
101. Кульчицький С. Імперія та ми // День, 2006. – № 9. – С. 4.
102. Кучма В.В. Государство и право Древнего мира и Средних веков. В двух частях. - Волгоград: Изд-во Волгоградского госуниверситета, 2001. – 548 c.
103. Лашкарев П.А. Отношение римского государства к религии вообще и к христианству в особенности до Константина Великого включительно. – К., 1876. – С. 22-122.
104. Левченко М. В. А. Грегуар и его работы по византиноведению // Византийский Временник. - Т. ІІІ. 1950. – С. 245.
105. Липшиц Е. Э. Право и суд в Византии в IV - VIII в в. - Л.: Наука, 1976. – 228 c.
106. Ливий Тит. История Рима от основания города. - Т. І . - М.: Наука, 1989 -1993. – 176 c.
107. Лебедева Г. Е. Социальная структура ранневизантийского общества: (по данным кодексов Феодосия и Юстиниана) / Отв. ред. проф. Г. Л. Курбатов. - Л., 1980. – 218 c.
108. Лозинский Г. С. История папства. – 3-е изд. – М.: Политиздат, 1986. – 382 c.
109. Лортц Йозеф. История церкви. – М., 1999.
110. Лукомский Л. Ю. Аммиан Марцелин и его время // Аммиан Марцелин. Римская история. – СПб.: Алетейя, 1996. – С. 5-25.
111. Машкин И. А. Агностики или циркумцеллионы в Кодексе Феодосия // Вестник Древней истории. – 1938. – № 1. – С. 82-92.
112. Медведев И. П. Некоторые правовые аспекты византийской государственности // Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе VI – Х VIІ вв.: Сб. ст. / Под ред. В.И.Рутенберга, И.П.Медведева. – Л., 1990. – С. 7-45.
113. Мейендорф Иоанн. Введение в святоотеческое богословие (курс лекций для семинарий). – Мн., 1995.
114. Мень А. Лекции и беседы. – Изд. 2-е, исправл. – Нижний Новгород, 1997. – 671 c.
115. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М., 1962. – С. 19; Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Юрайт-М, 2001.
116. Монро П. История педагогики. – Часть 1. Древность и средние века / Пер. с англ. М.В.Райх / Под ред. Н.Д.Виноградова. – Изд. 1-е. – М.: Издание Т-ва «Мир», 1913. – 329 c.
117. Моммзен Т. История римских императоров (По конспектам Себастьяна и Пауля Хензелей 1882–1886). - СПб.: «Ювента», 2002. – 628 c.
118. Моммзен Теодор. История Рима. - Т. 1. - Санкт-Петербург: “Наука”, “Ювента”, 1997. – 733 c.
119. Муромцев С. А. О консерватизме римской юриспруденции. Опыт по истории римского права. - М.: Тип. А. И. Мамонтова и К1, 1875. – 89 c.
120. Найнджел Пенник, Пруденс Джонс. История языческой Европы: Пер. с англ Р.В. Котенко. - СПб: Издательская группа «Евразия», 2000. – 448 c.
121. Неронова В. Д. Поздняя римская империя (III - V вв.) // История
древнего мира / Под ред. И. М. Дьяконова, В. Д. Нероновой,
И. С. Свенцицкой. - М.: Наука, 1989. - кн. 3. Упадок древних обществ. – 407 c.
122. Николин А. Церковь и государство (история правовых отношений). – М.: Издание Сретенского монастыря, 1997. – 429 c.
123. Никонов С. П. Краткий учебник. История римского права. – Харьков, 1907.
124. Никольский Б. В. Система и текст XII таблиц. Исследование по истории римского права. - Спб.: Тип. А. С. Суворова, 1897. – 480 c.
125. Новицкий К. И. Отражение социальной структуры озднеримского общества на судопроизводстве // Вестник древней истории. - № 4. - С. 137 - 146.
126. Оболенский Д. Византийское Содружество Наций. Шесть византийских портретов. – М.: Янус - К, 1998.
127. Омельченко О. А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2-х т. – Том 1. – М.: Остожье, 1998. – 512 с.
128. Омельченко О. А. Римское право: Учебник. - М., 2000. – 208 с.
129. Острогорський Г. Історія Візантії / Пер. з нім. А. Онишка. – Львів: Літопис, 2002. – 608 с.
130. Остроумов М. А. Очерк православного церковного права. - Харьков: Унив. тип., 1893. - 167 с.
131. Остроумов М. А. Принципы государственного и церковного права // Вера и Разум. - 1887. –29 с.
132. Орач Є. М., Тищик Б. Й. Основи римського приватного права. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 272 с.
133. Павлов А. С. Курс церковного права. – СПб.: Изд-во «Лань», 2002. – 384 с. – (Мир культуры, истории и философии).
134. Павлов С. В., Мезенцев К. В., Любіцева О. О. Географія релігій – К.: АртЕк, 1999.
135. Павлов А. С. Курс канонического права. - Рукопись представлена в Российской Государственной библиотеке. - 1887 - 88. - 486 с.
136. Павлов А. С. Мнимые следы католического влияния в ревнейших памятниках юго-славянского и русского церковного права. - М.: Тип. А. И. Снегиревой, 1892.- 174 с.
137. Памятники римского права: Законы ХІІ таблиць. Институции Гая. Дигести Юстиниана: Пер. с лат. - М.: Зерцало, 1997. - 608 с.
138. Папаян Р. А. Христианские корни современного права. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 416 с.
139. Пахман С. В. История кодификации гражданского права / Под ред. и с предисл. В. А.Томсинова. – М.: Зерцало, 2004. – 872 с.
140. Перетерский И. С. Дигесты Юстиниана: Очерки по истории составления и общая харатеристика.- М.: Гос.издат. юрид.лит., 1956.
141. Петрушевский Д. М. Очерки из истории средневекового общества и государства. – М., 1917.
142. Пигулевская Н. В. О сирийской рукописи «Церковной истории» Евсевия Кесарийского в Российской Публичной библиотеке. — Восточный сборник Государственной Публичной библиотеки, 1926, № 1. – С. 115—122, табл. I—III.
143. Підопригора О. А. Римське приватне право: Підручник. – Вид. 3-є, перероб. та доп. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 440 с.
144. Підопригора О. А., Харитонов Є. О. Римське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 513 с.
145. Покровский И. А. История римского права. – Вступит. статья, переводы с лат., научн. ред. и коммент. А. Д.Рудокваса. – СПб.: Издательско-торговый дом «Летний Сад», 1998. – 560 с.
146. Покровский И. А. История римского права. – Изд. 2-е, испр. и доп. – Петроград: Издание Юридического книжного склада «Право», 1915. – 577 с.
147. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права.- М., 1998.
148. Покровский И. А. Право и факт в римском праве. - Киев: Тип. Имп. Ун-та Св. Владимира, 1898 - 1902. - Ч. 1. Право и факт, как материальное основаниеисков. Actiones in ius и in factum conceptae. - 145 с. - Ч. 2. Генезис преторского права. - 209 с,
149. Поснов М. Э. История Христианской Церкви (до разделения Церквей – 1054 г.). – Брюссель: Изд-во «Жизнь с Богом», 1964. – 614 с.
150. Поспішіл В. Д. Східне католицьке право. Згідно з Кодексом Канонів Східних Церков / Пер з англ. - Львів: 1997.
151. Пухан И., Поленак-Акимовская М. Римское право (базовый учебник): Пер. с македонского / Под ред. В. А. Томсинова. - М.: Издательство Зерцало, 1999. - 434 с.
152. Ранович А. Б. Первоисточники по истории раннего христианства. Античные критики христианства. – М., 1990.
153. Ранович А. Б. Эдикт Каракаллы о даровании римского гражданства населению империи // Вестник древней истории. – 1946. – № 2. – С. 66-80.
154. Римское частное право: Учебник / Под ред. И. Б.Новицкого, И. С.Перетерского. – М.: Новый Юрист, 1997. – 512 с.
155. Римские древности: Краткий очерк / Под ред. И. В. Алферовой. – Смоленск: Русич, 2000. – 384 с.
156. Рыжов К. Все монархи мира. Древняя Греция. Древний Рим. Византия. - М.: Вече, 1998. - 656 с.
157. Рудоквас А. Д. О христианизации римского права в эпоху императора Константина Великого // Древнее право = Ius Antiquum. – М.: Спарк, 2002. – № 1. – С. 161-180.
158. Рудоквас А. Д. Юрисдикция епископского суда в области гражданского судопроизводства Римской империи ІV в. н.э. // Древнее право = Ius Antiquum. – М.: Спарк, 1998. – № 1 (3). – С. 93-101.
159. Рудоквас А. Д. Религиозная политика императора Константина Великого: Автореферат дис. канд. ист. наук. - Спб., 1996. - 22 с.
160. Савельев В. А. Римское частное право: (Проблемы истории и теории). – М.: Юристъ, 1995. – 175 с.
161. Самуилов В. История арианства на латинском Западе 353-430 гг. – СПб.: Н. Катанский и К °, 1890. – 199 с.
162. Санфилиппо Чезаре. Курс римского частного права: Учебник / Под ред. Д.В.Дождева. – М.: Изд-во БЕК, 2000. – 400 с.
163. Свенцицкая И. С. Раннее христианство: страницы истории. – М.: Политиздат, 1988. – 336 с.
164. Сергеев В. С. Очерки по истории древнего Рима. – М., 1938. – Ч. 2.
165. Сергеенко М. Е. Жизнь Древнего Рима. - СПб., 2000. - 368 с.
166. Сестон В. Римское гражданство // III Международный конгресс историче¬ской науки, 16-23 августа. - М., 1970.
167. Синайский В. И. История источников римского права. - Варшава: Тип. Варшавск. учеб, окр., 1911. - 207 с.
168. Синайский В. И. История римского государственного права в кратком и систематическом изложении. - Варшава: Студенты, 1911. - 87 с.
169. Скрипилев Е. А. Дигесты Юстиниана - основной источник познания римского права // Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И. С. Перетерского / Отв. ред. Е. А. Скрипилев. - М.: Наука, 1984.-456 с.
170. Скрипилев Е. А. К постановке проблем военного права Древнего Рима // Труды военно-юридической академии. - М., 1949. - Вып. X. - С. 104 - 185.
171. Скрипилев Е. А. Основы римского права. - М.: Ось - 89, 1998. - 208 с.
172. Смирнов Е. И. История христианской церкви. – Издание десятое. – Репринтное издание. – Петроградъ, 1915. – 456 с.
173. Соколов О. О. О влиянии христианства на Греко-римское законодательство // ЧОЛДП, 1878. – Кн. 12. – С. 711.
174. Соколов П. П. Церковно-имущественное право в Греко-Римской империи. Опыт историко-юридического исследования. – Новгород, 1896.
175. Соколов Н. К. Из лекций по церковному праву. - М., 1875. - 223 с.
176. Соломатин М. Д. Закон Божий, или сопоставление Законов Моисеевых и Римских // Древнее право. - 1997. - № 1. - С. 164.
177. Социальная история средневековья / Под ред. Е. А. Косминского и А. Д. Удальцова – М., 1927.
178. Спасский А. А. История догматических движений в эпоху Вселенских со¬боров. - Сергиев Посад, 1906. - Т. 1. Тринитарный вопрос. - 120 с.
179. Стучевский И. А. Юлиан Отступник // В И. - 1968. - № 1. - С. 216 - 220.
180. Суворов Н. С. Византийский папа. Из истории церковно-государственных отношений в Византии. – М., 1902.
181. Суворов Н. С. Монастыри и церкви как юридические лица // Журнал юридического общества. – 1896. – Кн. 6. – С. 60.
182. Суворов Н.С. Об юридических лицах по римскому праву. – М.: Статут, 2000. – 299 с. (классика российской цивилистики).
183. Суворов Н. С. Объем дисциплинарного суда и юрисдикция церкви в период вселенских соборов // Временник Демидовского юридического лицея. ХХХІУ – ХХХУІ. – Ярославль: Тип. М. X. Фальк, 1884. – 393 с.
184. Суворов Н. С. Учебник церковного права / Под ред. и с предисловием В. А.Томсинова. – М.: Издательство «Зерцало», 2004. – 504 с.
185. Суворов Н. С.Центральная организация церкви как юридическое лицо // Журнал юридического общества. – 1895. – Кн. 5. – С. 27.
186. Суворов Н. С. К вопросу о западном влиянии на древнерусское право. – Ярославль: Тип. М. X. Фальк, 1893. - 384 с.
187. Суворов Н. С. Из истории развития церковно-правительственной власти. – М.:Унив. тип., 1907. -37 с.
188. Сырых В. М. Теория государства и права: Учебник. – 2-е изд. – М.: ЗАО «Юридический Дом «Юстицинформ», 2002.
189. Сюзюмов М. Я. Христианская церковь в IV - VII вв. // История Византии. – М: Наука, 1967. - Т. 1. - С. 144 - 164.
190. Удальцова 3. В. Законодательные реформы Юстиниана // История Византии. - М.: Наука, 1967. - Т. 1. – С.. 246 - 266.
191. Успенский Ф. П. Миланский эдикт Константина Великого. – Казань: Центр. тип., 1913. – 44 с.
192. Утченко С. Л. Кризис и падение Римской республики. - М.: Наука, 1965. – 288 с.
193. Теория государства и права / Под ред. Г. Н. Манова. – М., 1996.
194. Токарев С. А. Религия в истории народов мира. – 4-е изд., испр. и доп. – М.: Политиздат, 1986. – 576 с.
195. Томсинов В. А. Юриспруденция в Древнем Риме (классический период) // Вестник Московского Ун-та. Серия 11. Право, 1995. – № 1. – С. 33-41; № 2. – С. 35-45.
196. Тойнби А. Дж. Постижение истории / Пер. с англ. / Вступ. ст. Уколовой В. И. – М.: Прогресс, 1991. – 736 с.
197. Трубецкой Е. Н. Труды по философии права / Вступ. статья и примечания И. И. Евлампиева.- СПб.: Издательство РХГИ, 2001.- 543 с.
198. Федосик В. А. Киприан и античное христианство. – Мн., 1991. – 208 с.
199. Фрезе Б. Н. Общее и местное право Римской империи // Вестник Демидовского лицея. – 1902. – Кн. 85. – С. 1-2.
200. Флоровский Г. Христианство и цивилизация // В кн.: Избранные богословские статьи. – М.: Пробел, 2000.
201. Франчози Дж. Институционный курс римского права / Пер. с ит.; Отв. ред. Л. Л.Кофанов. – М.: Статут, 2004. – 428 с.
202. Форманюк В. І. Формування візантійської системи шлюбно-сімейного права (ІV-VІ ст.). Дис ... канд. юрид. наук. – Одеса: 2000.
203. Фурман Д. Е. О некоторых методологических вопросах анализа религиозной надстройки (Развитие христианской догматики и социальные интересы) // Вестник МГУ. – 1968. – № 3. – С. 81-89.
204. Фурман Д. Е. К вопросу о становлении христианства как мировой религии // Вопросы философии. – 1969. № 10. – С.105-115.
205. Фурман Д. Е. Внутренняя политика императора Юлиана (361-363) Автореф. дисс. … канд .истор. наук.- М., 1968. -19 с.
206. Фурман Д. Е. Император Юлиан и его письма // Вестник древней истории. - 1970. - № 1. – С. 213-236.
207. Харитонов Е. О. Основы римского частного права. – Ростов н/Д: Изд-во «Феникс», 1999. – 416 с.
208. Харитонов Е. О. Основы римского частного права. – Х.: ООО «Одиссей», 1998. – 288 с.
209. Харитонов Є. О. Історія приватного права Європи: Східна традиція. – Одесса: Юридична література, 2000. – 260 с.
210. Харитонов Є. О. Приватне право у Стародавньому Римі. – Одеса: АО БАХВА, 1996. – 160 с.
211. Харитонов Є. О. Рецепція римського приватного права (теоретичні та історико-правові аспекти). – Одеса, 1997. – 281 с.
212. Хвостов В. М. Система римского права. Учебник. – М.: Изд-во Спарк, 1996. – 522 с.
213. Хрестоматия по истории Древнего Рима: Учеб. пособие / Сост. И. А.Гвоздева, И. Л.Маяк, А. Л.Смышляев и др.; под ред. В. И.Кузищина. – М.: Высшая школа, 1987. – 431 с.
214. Хрестоматия по истории Древнего Рима / Под ред. В. И. Кузищина.-М., 1987.
215. Церковная история Сократа Схоластика. – Саратов, 1912. – 250 с.
216. Церковная история Феодорита епископа Кирского. – СПб.: Типография Кирмбаума, 1852. – 120 с.
217. Церковное право в его основных видах и источниках. Из чтений по церковному праву П. Лашкарева. - Киев., 1889.
218. Целлер М. Римские государственные и правовые древности. - М.: Тип. Е. Гербек, 1893. -300 с.
219. Цыпин В. Церковное право. 2-е изд. – М.: Изд-во МФТИ, 1996. – 442 с.
220. Циркин Ю. Б. Древняя Испания. – М.: РОССПЭН, 2000. – 368 с.
221. Цыгаш С. Церковное право. - М.: Изд. МФТИ, 1994. - 440 с.
222. Черниловский З. М. Лекции по римскому частному праву. – М.: Юрид. лит., 1991. – 208 с.
223. Чернявский Н. Ф. Император Феодосии Великий и его царствование в церковно-историческом отношении. - Сергиевый Посад, 1913. - 386 с.
224. Шмеман А. Исторический путь православия. Н.-Йорк, 1953.
225. Штаерман Е. М. Социальные основы религии Древнего Рима / Отв. ред. Е. С.Голубцова. – М.: Наука, 1987. – 319 с.
226. Штаерман Е. М. Кризис античной культуры. - М.: Наука, 1975. - 183 с.
227. Штаерман Е. М. Кризис III века в Римской империи // В И. - 1977. - № 5. – С. 142- 156.
228. Штаерман Е. М. К вопросу о diditicii в эдикте Каракаллы // ВДИ. - 1946. - № 2.-С. 81 -88.
229. Штаерман Е. М. От религии общины к мировой религии // Культура Древнего Рима. – М.: Наука, 1985. – Т. 1. – С. 106-209.
230. Юлий Павел. Пять книг сентенций к сыну. / Пер. и ком. Е. М. Штаерман // Вестник Древней истории. - 1946. - № 2. - С. 66 - 80.
231. Bowersock G. W. From emperor bishop: the self-conscious transformation of political power in the fourth century A. D. // CPh. - Vol. 81. - № 4. - P. 298 - 307.
232. Boyd W. The ecclesiastical Edicts of the Theodosian Code. - New York, 1905.-120 p.
233. Brauer G. The Age of the Soldier Emperors. – New Jersey, 1975.
234. Case Shrirley Jackson. The acceptance of Christianity by the Roman emperors // Papers of the American society of church History. - New York, 1990. - P. 45 - 64.
235. Cohn. Zum romichen Vereinsrecht, 1873.
236. Gesta Senatus Romani de Theodosiano publicando // Mommsen Th., Meyer E., Kruger P. Theodosiani libri XVI cum constitutionibus sirmoniandis. B., 1901. Bd. I. 1. S. 1-4.
237. Gierke. Das Deutsche Genossenschaftsrecht. B-de ІІІ, 1881.
238. J. R. Knipfing. Das angebliche Mailander Edikt v J. 313 im Lichteder neueren Forschung // Ibidem. Bd. 40. 1921.
239. La formation du droit seculier et du droit de l’eglise aux IV et V siecles. – Paris, 1979.
240. Le Blant. Sur les bases iuridiques des poursuites dirigees centre les martures. – Paris, 1866.
241. Lintotti A. Imperium romanum. – London, New York, 1993.
242. MacMullen R. What difference did Christianity make ? // Historia zeitschrift fur alten geschichte. Weisbaden, 1986. Bd. 35 s; 322-343.
243. Migne J-P. Patrologia cursus comletus. Series Latina. Series graeca.
244. Millar F. The emperor in the Roman world (31 В. С - A. D. 337). -
London, 1977.
245. Mommsen T. Der religions frevel nach romischen recht.
246. Neumann T. Der romische Staat und die allgemeine kirche. I. Lei., 1890.
247. Rosshirt. Ueber juristischen Personen // Arhiv fur die civilistische Praxis, B. X., 1827.
248. Savigny.System des heutigen romischen Rechts. В. ІІ, 1840.
249. Seeck O. Das sogenannte Edikt von Mailand // Zeitschrift for Kirchengeschichte. Bd. 12. 1891.
250. Sirks B. From the Theodosian to the Justinian Code // Atti dell’Academia Romanistica Constantiniana. Perugia, 1986. VI. P. 276 ff.
251. The early Church Fathers is a 38-volume collection of writings from the first 800 years of the Chuch. Introduction to the Electronic Bible Society CD-Rom Volume 1. Nicene and Post-Nicene fathers, Series II. Volume 1.
252. The Theodosian code and Sirmondian constituions. A transl. with comment., glossory and bibliogr. By С Pharr in collab. with Th. Sherrer Davidson and M. Brown. - Prinston: Prinston univ. Press., 1952.
253. Theodosiani libri XVI cum constitutionibus Sirmondianis, ed. Krueger P., Mommsen Th.: Berolini, 1905.
254. Watthews J. The roman empire of Amminianus. – London, 1989.
255. Wiilliams S. Diocletian and roman recovery. – London, 1985.
256. Williams S. Friell G. Theodosius. New Haven, London. 1995. – 220 p.
257. Zachariae. Geschihte des griechisch-romische Privatrecht.– Leipzig: 1864, 1856.