ПРАВО ЯК ЦІННІСНА КАТЕГОРІЯ :

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП……………………………………………………………………….........3

РОЗДІЛ 1. ФІЛОСОФСЬКА ПРИРОДА ЦІННІСНОГО АСПЕКТУ
ПРАВА
1.1 Філософсько-правова характеристика категорії “цінність”……................12
1.2 Співвідношення цінності та сутності права як його характеристик..........37
1.3. Аксіологія права як сукупність ідей про цінність права……………........61
Висновки до розділу 1...........................................................................................85

РОЗДІЛ 2. ФОРМАЛЬНІ ТА ЗМІСТОВНІ АСПЕКТИ ЦІННОСТІ
ПРАВА
2.1. Ейдетичні (формальні) цінності права…………………………….............87
2.2 Соціокультурні (змістовні) цінності права……………………….............106
2.3. Право, свобода, рівність та справедливість як ціннісні орієнтири
права………………………………………………………………………..126
Висновки до розділу 2.........................................................................................143

РОЗДІЛ 3. ЗАГАЛЬНОСОЦІАЛЬНА ЦІННІСТЬ ПРАВА
3.1. Право і його цінність у громадянському суспільстві……………...........146
3.2 Цінність сучасного права: стан та шляхи підвищення…………….........165
Висновки до розділу 3........................................................................................183

ВИСНОВКИ……………………………………………………………...........185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...........195

В С Т У П

Актуальність теми дослідження визначається значним підвищенням ролі правового регулювання суспільних відносин в Україні на сучасному етапі її розвитку. Складний процес трансформації соціально-економічної сфери, пов’язаний з поступовим формуванням в нашій державі ринкових відносин і становленням правової держави, неминуче викликає потребу теоретичної рефлексії цього процесу з точки зору дослідження ролі в ньому інституту права як одного з головних знарядь соціальних перетворень. Виконуючи функцію засобу організації й упорядкування суспільних відносин, право в Україні набуває особливого значення й у зв’язку з процесами євроінтеграції, входження України у світовий правовий простір.
Виступаючи одним із основних засобів втілення в життя таких загальнолюдських цінностей як свобода, справедливість, демократія, право у нових для України політичних соціально-економічних та соціокультурних умовах актуалізує розвиток теоретичної думки щодо співвідношення людини і права. Те ж саме стосується і співвідношення “держава-суспільство”. Як наголошує академік НАН України Ю.С. Шемшученко, на президентських виборах в Україні 2004 р. “фактично вперше за роки незалежності народ показав, що може захистити свої конституційні права і безпосередньо вплинути на владу в вирішенні важливих загальнодержавних питань. Це ключовий висновок має принципове значення для впорядкування відносин у системі “держава – суспільство”[192, с. 8].
У цьому зв’язку новим змістом наповнюється одне з фундаментальних положень Конституції України, яке проголошує людину, її здоров’я і життя, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, а тому аксіологічний (ціннісний) та антропологічний (людинознавчий) вимір цього та інших гуманістичних положень потребує подальшого обґрунтування.
Визнання людини найвищою соціальною цінністю в Україні з необхідністю має спричинити оновлення її правової системи. Якщо людина займає центральне місце серед інших соціальних цінностей, то й оновленням права має бути його олюднення як теоретичне, так і практичне – у напрямі його формування як гуманістичного, тобто людиномірного явища. З іншого боку, право само є специфічною соціальною цінністю. Ціннісна природа будь-якого нормативного акту полягає в тому, що він завжди постає початком свого роду соціального експерименту, ставить питання перед соціумом про релевантність його відносинам, що є предметом регламентації, про його регулятивну ефективність, соціальну цінність.
Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена:
а) об’єктивною потребою переосмислення основних засад методології правових досліджень, яка б відповіла сучасному етапу правової реформи і становленню національного права в Україні;
б) необхідністю в умовах формування в Україні нових соціальних цінностей і становлення правової держави використання аксіологічного потенціалу права як основи його соціальної значущості і ефективності;
в) відсутністю у філософсько-правовій літературі ґрунтовних досліджень з проблем аксіології права, його ціннісного потенціалу як однієї з найфундаментальніших властивостей права;
г) необхідністю підвищення теоретичного рівня викладання на юридичних факультетах правової науки як такої, що формує у студентів уявлення про право як систему цінностей, як одну з найважливіших соціальних форм духовно-інтелектуальної діяльності.
Вочевидь, актуальність теми нашого дослідження не викликає сумнівів як з теоретичного так і з практичного боку, оскільки воно сприяє створенню наукового фундаменту для розробки механізму подолання в Україні правового нігілізму, що повинен стати невід’ємним компонентом процесу формування правової держави.
Слід відзначити, що правову аксіологію (аксіологію права) досліджували чимало правознавців, філософів з давніх часів. Зокрема, проблеми, пов’язані з аксіологією права, вивчали такі видатні філософи і правники минулого, що працювали на теренах Російської імперії, у тому числі й України, як Г.С. Сковорода, П.Д. Юркевич, К.Д. Кавелін, М.М. Коркунов, К.О. Неволін, М.К. Михайлівський, М.Ф. Владимирський-Буданов, П.І. Новгородцев, Б.О. Кістяковський, Л.Й. Петражицький, П.О. Сорокін, Ф.В. Тарановський, Б.М. Чичерін та ін. Серед них слід відзначити працю М.О. Гредескула „К учению об осуществлении права”, в якій вперше була здійснена спроба показати динаміку формування, реалізації та застосування права як загальний пізнавальний процес, що має свої ціннісні критерії й аспекти.
Хоча проблема цінностей цікавила мислителів, передусім філософів, ще з давніх часів, вважається, що аксіологія, як галузь теорії та філософії права, сформувалася лише наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Так наприклад, важливі дослідження, присвячені природі цінностей права у першій третині ХХ ст. вийшли з-під пера відомого західноукраїнського правника В. Старосольського. Так, його стаття “Про цінність права”, що побачила світ у 1928 р., була чи не першою на українських теренах спробою узагальнити досвід вітчизняної і західноєвропейської аксіології права[172, с. 33 – 38].
В радянську добу, насамперед, впродовж 1960–1980-х рр., з появою праць В.П. Тугаринова, отримала розвиток марксистська аксіологія, яка незабаром набула поширення і в юридичній науці. Найкращим зразком марксистського підходу до аксіології права стала монографія болгарського вченого-юриста Н. Неновскі „Право и ценности”, яка побачила світ у 1983 році, а у російському перекладі – у 1987 р. [105, с. 248].
Після здобуття Україною незалежності аксіологічні аспекти права, переважно у контексті загальних проблем теорії держави та права і філософії права досліджували М.М. Антонович, О.О. Бандура, В.Д. Бабкін, О.В. Гарник, О.Г. Данільян, А.П. Заєць, А.А. Козловський, М.І. Козюбра, М.П. Колесніков, В.М. Косович, М.В. Костицький, С.І. Максимов, О.М. Мироненко, О.Г. Мурашин, В.О. Нечипоренко, Л.В. Петрова, Ю.І. Римаренко, В.М. Селіванов, О.Ф. Скакун, В.В. Шкода, Ю.С. Шемшученко та інші українські вчені.
У сучасній Росії юридично-аксіологічним проблемам присвячені праці С.С. Алексєєва, Н.Ю. Козлової, С.В. Корольова, Д.А. Керімова, О.А. Лукашкової, Л.С. Мамута, В.М. Матузова, В.С. Нерсесянца, І.Л. Петрухіна та інші, в яких розглядалась роль цінностей у праві взагалі та використовувався аксіологічний підхід при дослідженні конкретних юридичних проблем.
Огляд та аналіз наукового доробку вітчизняних і зарубіжних дослідників аксіології права дозволяє зробити висновок, що у сучасній українській науці проблема права як ціннісної категорії залишається ще малодослідженою. Очікує на своє вирішення низка загальнотеоретичних та спеціальних науково-практичних питань, передусім на основі комплексного і міждисциплінарного вивчення, пов’язаних із ціннісною природою права та його функціонуванням як цілісного онтологічно й методологічно обґрунтованого пізнавального процесу, релевантного конкретно-історичному соціокультурному контексту.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з плановою тематикою науково-дослідної роботи кафедри теорії держави та права Київського університету права НАН України, є складовою частиною загальної теми “Правове регулювання в умовах трансформації суспільних відносин в Україні” (номер державної реєстрації 01050001907).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний науковий аналіз ціннісної природи права як складової соціокультурної системи, що діє як у межах загального соціального організму, так і у формі самодостатньої самогенеруючої правової системи. Досягнення вказаної мети зумовило необхідність вирішення таких основних завдань:
розкрити філософсько-правову специфіку цінності як основоположної категорії правової аксіології;
провести історико-правовий аналіз аксіологічної складової права у контексті гносеологічного характеру становлення феномену права як універсально-цивілізаційної та культурно-історичної цінності;
дослідити особливості механізму реалізації правом свого ціннісного потенціалу;
визначити природу та сферу практичного використання формальних (ейдетичних) цінностей права;
проаналізувати соціокультурний аспект аксіології права та розширити коло знань стосовно його значення для гармонізації інтересів різних соціальних груп в сучасному соціумі;
з’ясувати місце і роль загальнолюдських цінностей у праві та своєрідність і структуру його власної цінності;
розкрити сутність загальносоціальної цінності права в процесах побудови громадянського суспільства;
виявити специфіку функціонування цінностей права в сучасних умовах та окреслити шляхи їх подальшого вдосконалення.
Об’єктом дисертаційного дослідження є феномен права, зокрема його аксіологічні властивості, які істотним чином зумовлюють оптимальний розвиток людини і суспільства в цілому.
Предметом дисертаційного дослідження є ціннісна природа права, яка забезпечує його функціонування як найефективнішого регулятивного соціального інституту.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять основні принципи філософського рівня методології, такі як єдність логічного та історичного, абстрактного та конкретного, формального та змістовного, одиночного та загального, теоретичного та емпіричного. В роботі широко застосовувались закони і методи логічного аналізу та синтезу, дедукції, індукції та аналогії, порівняння та протиставлення, що допомагало не тільки в систематизації наявного фактичного матеріалу, але й дозволило отримати певні теоретичні результати як умови досягнення поставленої в дисертації мети. Було широко використано принцип методологічного плюралізму, тобто цінності права розглядаються та аналізуються на основі історико-правового, логічного, системно-структурного, структурно-функціонального, соціогенетичного, порівняльно-правового методів та методу моделювання.
Зокрема, історико-правовий метод дав змогу виявити динаміку розвитку категорії “правові цінності” впродовж тривалого періоду розробки науковцями (філософами, правниками, істориками) теоретичних засад правової аксіології як системи теоретичних понять, висновків, концепцій щодо цінності права.
Завдяки логічному методу вдалося дослідити закономірності та одержати нові історико-філософські та юридичні знання про найважливіші аспекти та природу аксіології права.
Поєднання системно-структурного та структурно-функціонального методів використовувалося задля обґрунтування різних рівнів правових цінностей, розмежування їх сфер дії, визначення співвідношення ейдетичних і соціокультурних цінностей права, а також таких категорій юридичної науки як “право”, “свобода”, “рівність” та “справедливість”.
Використання соціогенетичного методу сприяло дослідженню проблеми ефективності правової аксіології у процесі правового виховання населення, передусім державних службовців, метою якого є формування шанобливого ставлення до права як життєво необхідної цінності.
Порівняльно-правовий метод надав можливість розкрити сутність інструментальної цінності юридичного права та власну цінність права – здатність оптимізувати соціально прийнятні шляхи і засоби задоволення потреб суб’єктів.
Метод моделювання використовувався з метою визначення цінності права у громадянському суспільстві та для вироблення рекомендацій щодо шляхів подальшого вдосконалення правових цінностей в умовах сучасного розвитку Української держави.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що у ній вперше в українській юридичній науці здійснено комплексний аналіз права як аксіологічного феномену, а ціннісна природа права розглядається як необхідна умова його ефективного функціонування, що надало можливість розглянути правове регулювання суспільних відносин у вигляді цілісного пізнавального процесу, інтенсивність і ефективність якого значною мірою зумовлює ціннісну реалізацію права.
Наукову новизну дисертаційної роботи та особистий внесок автора у дослідження проблеми складають наступні висновки та положення:
розкрито зміст філософсько-правової категорії “цінність” та доведено, що цінності, задовольняючи соціальні потреби, інтереси та бажання, виступають невід’ємною складовою правової культури та оціночним критерієм суспільних правовідносин;
доведено, що у розмаїтті відношень між цінністю права і правовими цінностями провідну роль відіграє їх єдність, особистістю якої є взаємообумовленість, у якій ці цінності знаходять свій прояв у найбільш виразній формі;
розкрито положення про те, що правові цінності виявляють себе на усіх етапах пізнання і функціонування права, а юридична практика виступає інтегральним критерієм ціннісних характеристик права у їх єдності;
подальшого розвитку дістало твердження, що правотворчості притаманний свій ціннісно-правовий аспект, а її продукт – юридична норма – є своєрідним втіленням органічної єдності цінності права як соціального феномену та інструментальної цінності права;
проаналізовано природу правових цінностей, притаманних громадянському суспільству та доведено, що завдяки їм реалізуються основні функції права, що забезпечують, закріплюють і стимулюють цінності громадян, об’єднань, політичних партій тощо;
доведено значимість правової аксіології, тобто збереження й зміцнення основоположних, “вічних” правових цінностей, що сприятиме подальшому інтелектуальному збагаченню вітчизняного права;
обґрунтовано положення про те, що єдність гносеологічного та аксіологічного підходів до права, як одного з дієвих засобів суспільної самоорганізації, орієнтує українське суспільство на необхідність удосконалення права шляхом взаємоузгодження правових та загальнолюдських цінностей.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що виведені автором положення та висновки сприятимуть уточненню методології та методики законотворчості й удосконалення організаційної структури і функціональної діяльності відповідних владно-правових органів як необхідної умови підвищення загального правотворчого процесу; забезпечать корегування орієнтирів науково-дослідної діяльності, пов’язаної з обґрунтуванням пріоритетів теоретико-правової науки; допоможуть уточненню суті, змісту, структури та взаємодії загальноаксіологічного рівня правової науки й рівня її методології, що необхідно для адекватної класифікації юридичних наук і відповідного організаційного забезпечення їх розвитку; сприятимуть подальшим науковим дослідженням у галузі теорії та аксіології права, підвищенню їх загального рівня і рівня дослідження окремих проблем аксіології права; стануть навчально-методичним підґрунтям у процесі підготовки фахівців-правознавців.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри теорії держави та права юридичного факультету Дніпропетровського національного університету, кафедри теорії держави та права Київського університету права НАН України.
Окремі теоретичні висновки були апробовані на п’яти міжнародних науково-практичних конференціях “Проблеми права на зламі тисячоліть” (м. Дніпропетровськ, 13–14 лютого 2001 р.; тези опубліковані); “Проблеми всесвітньої історії” (м. Дніпропетровськ, 30–31 травня 2002 р.); “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (м. Дніпропетровськ, 18–19 лютого 2003 р.); “Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (м. Дніпропетровськ, 21–22 квітня 2005 р.); “Сучасні проблеми науки та освіти” (Харків–Алушта, 30 квітня – 9 травня 2005 р.; тези опубліковані).
Основні результати дисертаційного дослідження викладені у п’яти наукових публікаціях, чотири з яких вміщено у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Окрім того, основні результати дисертаційного дослідження апробувалися у навчально-методичній діяльності автора в процесі викладання курсу “Теорія держави та права” та спецкурсу “Проблеми теорії держави та права” на юридичному факультеті ДНУ.
Структура дисертації визначена предметом, метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, до складу яких входять 8 підрозділів та висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (199 найменувань).
Обсяг дисертації – 209 сторінок, з них список використаних джерел – 15 сторінок.

Список литературы

В И С Н О В К И

У сучасному мінливому світі роль права, як одного з основних засобів саморегуляції суспільства, спрямована на забезпечення його прогресивного розвитку та захисту прав і свобод особистості, значно посилюється. В Україні це особливо відчутно, оскільки нова суспільно-політична ситуація, що склалася після виборів Президента нашої держави наприкінці 2004 року, вимагає конкретних кроків від слів до діла стосовно правового забезпечення повновладдя народу. Без цього важко розраховувати на успіх конституційної та інших реформ, побудову громадянського суспільства, справді правової і демократичної держави.
Події кінця 2004 року в Україні дали потужний імпульс перетворення етнічної нації на політичну. Тобто таку, яка має свій соціальний ресурс і політичний авангард (передусім середній клас), прихильна до загальнолюдських цінностей, демократичних, цивілізованих норм, правил та стандартів життя і наполегливо шукає оптимальну формулу своєї національної ідеї. В таких умовах зростає роль наукового, теоретичного осмислення сутності держави та права. Як найбільш світоглядна із усіх юридичних наук, теорія держави та права покликана продукувати правові ідеали й критичне ставлення до дійсності, а це неможливо без набору цінностей, які теорія держави і права пропонує усім галузевим, історико-правовим і спеціальним дисциплінам.
Аналіз цінностей належить до того розділу теорії права, який безпосередньо межує з філософськими і соціологічними науками і який нерідко називають філософією права. Цінності мають не лише світоглядне значення, вони безпосередньо пов’язані з діючим правом, без них не обійтися у випадках тлумачення й застосування права, зокрема, у випадках прогалин чи колізій правових норм.
На нашу думку, природа цінностей завжди є суб’єктивно-об’єктивна. Цінність об’єктивна у тому плані, що будь-який предмет, об’єкт чи явище, залучаючись до сфери людської діяльності, набувають об’єктивну соціальну якість або – соціальну цінність. Цінність об’єктивна оскільки сам об’єкт – носій цінності має об’єктивну природу. З іншого боку, ми свідомі того, що цінність не може існувати поза свідомості особистості, тобто у розумінні цінностей ми виходимо з категорії значимості їх для потреб та інтересів особистості. Потреби ж завжди у тій або іншій формі усвідомлені людиною (особистістю), і той предмет, який потреба знаходить для свого задоволення, постає як цінність, відображаючись у свідомості.
Отже, основні положення, що характеризують природу і сутність категорії „цінність” полягають у тому, що по-перше, цінність є функціональним відношенням предметів до людини, тобто важливим тут є не сам предмет, а його функції те, що він виконує, задовольняючи потреби людини. У цьому контексті цінність характеризується двома основними властивостями: функціональним значенням і особистісним змістом. Перша є сукупністю суспільно важливих властивостей, функцій предмета, ідеї чи явища, що роблять їх цінними у суспільстві, а друга, з одного боку, визначається об’єктом, що виконує ціннісну функцію, а з іншого – залежить від самої людини.
По-друге, цінність є не природною, а соціальною властивістю об’єкта, хоча зовні вона може виступати такою. Ця соціальна властивість з’являється тоді, коли об’єкт існує не сам по собі, а у відношенні до практичної людської діяльності. Там де немає суспільства, суспільних відносин, немає й підстави говорити про існування цінностей. Поза потребами людей і формами їхньої життєдіяльності цінностей не існує. Сама ж цінність виступає як об’єктивна відповідність того чи іншого процесу, явища, вчинку, події, ідеї об’єктивним потребам чи інтересам людини. Ціннісне відношення з боку суб’єкта виступає як певна оцінка, у ході якої визначається цінність того чи іншого об’єкта для особистості, соціальної групи, суспільства в цілому тощо. Оцінка стає способом буття цінностей і носить також об’єктивно-суб’єктивний характер.
По-третє, оскільки цінність не може виникати поза оцінюванням, а здатність оцінювати є істотною рисою емоції, ціннісне відображення об’єктів, явищ чи подій можемо з повним правом назвати емоційно-ціннісним. Про ціннісне відображення у повному його розумінні й можна говорити лише тоді, коли присутнє живе переживання, що орієнтує людину і спонукає її до практичних дій. Водночас це не означає, що ціннісне сприйняття світу повністю виключає знання. Навпаки, знання змісту цінності з необхідністю присутнє у ціннісній орієнтації людини. Цінності, як об’єктивні явища, можуть закріплюватися у мовних значеннях, і завдяки людській мові особистість може одержувати знання про цінність чи нецінність тих чи інших об’єктів, явищ, подій тощо.
По-четверте, за об’єктивним змістом цінність є предметом (явищем), що здатна задовольняти потреби людини; сама цінність є здатністю, потенційною функцією задоволення тієї чи іншої людської потреби.
Правова аксіологія досліджує право як цінність і цінності права. Категорія цінності при вивченні правової реальності дозволяє повною мірою виявити активну роль громадянина і держави у поєднанні їхніх прав і обов’язків. Для держави ієрархія цінностей повинна увінчатися громадянином, а головна її мета полягає у створенні умов для всебічного розкриття людської особистості. Для громадянина ж найвищою цінністю повинно бути суспільство, його прогресивний розвиток і тому він (громадянин) мусить піклуватися про суспільні, передусім державні, інтереси. Іншими словами, право має величезну соціальну й особистісну цінність.
Сучасне розуміння природи носіїв цінностей, у тому числі правових, дозволяє розрізняти індивідуальні, групові (колективні), загальнонародні і загальнолюдські цінності. Особистою чи індивідуальною цінністю є ціннісна значимість предмета, явища, ідеї для конкретної людини. Особисті цінності визначаються насамперед схильностями, смаками, звичками, рівнем знань та іншими індивідуальними особливостями людей.
Групові (колективні) цінності виступають ціннісною значимістю предметів, явищ, ідей для будь-яких людських спільностей (націй, класів, трудових колективів тощо). Групові (колективні) цінності мають велике значення для нормальної та успішної життєдіяльності того чи іншого колективу людей, оскільки об’єднують індивідів, що входять до нього, єдиними ціннісним орієнтаціями.
Загальнонародні і загальнолюдські цінності є ціннісною значимістю предметів, явищ, ідей для того чи іншого народу (нації) або в цілому для світового співтовариства. Загальнонародні і загальнолюдські цінності зазвичай складають ціннісно-нормативну систему, що формується у процесі становлення і розвитку суспільства і відтворює результати взаємодії ідеалів та інтересів усіх соціальних груп, прошарків, класів суспільства чи світового співтовариства в цілому. До цієї ціннісної системи входять, по-перше, соціально-політичні і моральні принципи, що поділяються більшістю населення конкретної країни чи усього світового співтовариства; по-друге, соціально-політичні цінності, національні чи загальнолюдські ідеали, загальнонародні цілі і основні засоби їхнього досягнення. Як загальнонародні, так і загальнолюдські цінності можуть мати глобальний характер (збереження миру на землі, роззброєння, екологічна безпека тощо).
З огляду розташування цінностей відповідно до тієї ролі, яку вони відіграють у житті суспільства і людини зокрема, виділяються три групи цінностей:
1. Цінності, що мають другорядне значення для людини і суспільства. Без них нормальне життя і функціонування людини і суспільства не порушуються.
2. Цінності повсякденного попиту і повсякденного побуту. До цієї групи належить переважна більшість матеріальних і духовних цінностей, які необхідні для задоволення матеріальних і духовних потреб людини і без яких суспільство не може нормально функціонувати і розвиватися.
3. Вищі цінності, які вінчають складну ціннісну ієрархію і віддзеркалюють фундаментальні суспільні відносини та потреби людей.
Якщо у цьому контексті ціннісної ієрархії взяти суто правові цінності, то до них можна віднести наступні:
- конкретний вираз власної цінності права у практичному житті людей;
- безпека людини в конфліктних ситуаціях, визначеність і гарантованість її прав, забезпечення справедливого вирішення юридичних питань;
- особливі правові засоби і юридичні механізми, тобто своєрідний „юридичний інструментарій”, що забезпечує саму цінність права, гарантованість прав кожної людини і суспільства в цілому, інститути які виражають оптимальне співвідношення нормативного й індивідуального правового регулювання тощо;
- різноманітні елементи приватного права – цивільні інститути власності, оборудок, різноманітних договірних зобов’язань, що у сумі забезпечують високий правовий статус автономної особистості, пріоритетну юридичну значимість індивідуальної волі.
Завдяки цим цінностям відбувається правова соціалізація особи, тобто засвоєння людиною упродовж усього її життя правових знань, норм і цінностей суспільства, членом якого вона є. Водночас правова соціалізація виступає складовою частиною складного процесу відтворення і подальшого розвитку правових інститутів і відносин, суспільних якостей тих суб’єктів, які підтримують і реалізують ці відносини у своїй життєдіяльності. Саме завдяки правовим цінностям у процесі правової соціалізації людей відбувається не просто засвоєння ними певних правовідносин, досвіду, знань тощо, але й здійснюється їх перетворення на особисті правові орієнтири та установки, внаслідок чого у людини формується правосвідомість, позиція, правові зрілість, тобто певний рівень правової культури в цілому.
Отже, у рамках аксіологічного підходу право розглядається у своєму ідеальному й об’єктивному вимірі як елемент (мета і мотив) поведінки, свідомої діяльності людини і суспільства в цілому, що передбачає результат правової діяльності і шляхи її реалізації за допомогою певних засобів. Право (ідея права, принцип права) виступає у цьому розумінні як спосіб інтеграції різних дій людини і суспільства в деяку послідовність чи систему. Водночас аксіологічний підхід до права передбачає і виявлення невідповідності між наявними життєвими ситуаціями і правом, тобто оцінку дійсності з погляду ідеї права.
Оскільки право є одним з основних засобів регламентації процесу самоорганізації та саморегуляції суспільства, його цінність має насамперед інструментальний характер. Право повинно відповідати своїй меті, тобто забезпечувати нормальне функціонування та розвиток суспільства. Водночас воно має гарантувати свободу громадян у поєднанні з відповідальністю, їх справедливе співвідношення, а відтак – відповідати людській природі, бути істинним у цьому контексті, що має суттєве значення для її власної цінності. Разом із тим право є необхідним елементом культурного розвитку людства. Вбираючи в себе загальнолюдські цінності, воно стає їхнім виразником і перетворюється на самостійну цінність, що посідає гідне місце серед інших цінностей культури.
Проведене у дисертації дослідження аксіологічної складової права дозволяє зробити низку наступних висновків і узагальнень:
1. Пізнавальна природа права передбачає виокремлення категорії цінності права, тобто його позитивної значущості у задоволенні потреб учасників суспільного життя, яка формується як стосовно кожної окремої людини чи означених соціальних спільнот, так і суспільства в цілому. Право виступає цінністю, яка не властива жодному іншому соціально-політичному явищу, цінністю упорядкованої свободи людини, справедливості та порозуміння. У цій своїй якості право може надавати людям чи їх колективам у вигляді суб’єктивних прав простір для вільного волевиявлення, для активної поведінки, і водночас воно спрямоване на те, щоб виключити можливість виникнення у суспільстві свавілля і безладу, протидіяти їм, узгоджувати поведінку людей з мораллю та справедливістю.
2. У структурі пізнавально-правового процесу (гносеології права) фундаментальне значення мають правові цінності, ідеали, оцінки, які слугують загальним орієнтиром юридичної практики та юриспруденції як науки загалом. Цінностями права виступає увесь арсенал, увесь спектр правових феноменів різних рівнів, що відокремлюються і розглядаються не лише з позицій одних лише потреб юридичної практики, а з позицій їх функціонального призначення, тобто тих рис, які характеризують їх як інструменти правового регулювання, вирішення за їх допомогою економічних, політичних чи соціальних завдань.
3. Праву як різновиду нормативно-оціночного відображення світу, властиве визначення належних форм (норм) поведінки, виходячи з прийнятих у суспільстві цінностей, а відтак і оцінка конкретної поведінки як правомірного чи неправомірного вже з огляду на ці прийняті норми, які можуть породжуватися не тільки безпосередньо цінностями, а й опосередковано – наслідками негативної оцінки реальної ситуації та способом її виправлення.
4. Серед найпоширеніших у сучасній аксіології права цінностей головними є свобода, справедливість, рівність, людська гідність, невід’ємні права людини, практична доцільність тощо. Причому, цінності свободи, рівності та справедливості є функціональними для права й, задекларовані як основні постулати кожної правової системи, набувають специфічного змістовного навантаження у різні історичні епохи та у різних культурних ареалах.
5. Завдяки своїй формальній, інструментальній цінності, право має можливість і здатність вирішити ту чи іншу життєву колізію або соціальний конфлікт, що сприяє усвідомленню права, як явища математично-логічного характеру, яке не схоже на інші регулятори суспільного життя, оскільки воно (право) вносить у нього чітку визначеність та, у відповідності до даної життєвої ситуації, визначає обов’язкові примусові наслідки, які забезпечують цілісність і єдність суспільних відносин.
6. Дослідження основоположних правових цінностей дозволяє стверджувати, що право, виступаючи у суспільстві формою і загальною мірою його свободи, обумовлює її самодостатню цінність, зміст і значущість якої становлять сутність і зміст самого права, основна цінність якого – справедливість – означає для індивідів діяти у відповідності з правами й обов’язками, що забезпечують умови для реалізації потенцій, здібностей і талантів кожного члена суспільства.
7. У процесі побудови громадянського суспільства повною мірою розкривається власна цінність спеціально-соціального, тобто юридичного права, яка полягає у його здатності оптимізувати соціально найбільш прийнятні шляхи і засоби задоволення потреб суб’єктів суспільного розвитку. Головна цінність права у громадянському суспільстві полягає в упорядкуванні свободи. Завдяки праву свобода перетворюється на конкретні юридичні права. Право при цьому виступає умовою і основою свободи, а свобода – метою права.
8. Сучасний розвиток незалежної України підтверджує зростання значення аксіології права, що стає основою такого правового виховання населення, передусім державних службовців, метою якого є формування шанобливого ставлення до права як високої, життєво необхідної цінності, надбання загальнолюдської культури і цивілізації.
9. Аксіологічне осмислення сучасного етапу розвитку українського права є важливим з огляду зростання у суспільному житті ціннісного виміру реальних соціальних явищ і процесів, важливе місце серед яких займає співвідношення та поєднання права і державного управління. Завдяки праву, його цінностям у центрі нової парадигми сучасного державного управління в Україні повинна знаходитись людина, а не ринкові відносини, що мають розглядатися лише як один із засобів досягнення економічної ефективності суспільства. Справедливе задоволення зростаючих потреб кожної людини у процесі забезпечення цілісності суспільства є головною причиною соціальної обумовленості сучасного державного управління. Відтак однією з умов формування сучасної стратегії трансформації і розвитку українського суспільства, управлінської реформи має бути передусім розробка на досконалій правовій базі ідеології і концепції вітчизняного державного управління, які у повній мірі враховували б як суспільні інтереси, так і були довершеними з точки зору правових цінностей.
В цілому, проведений у дисертації аналіз права як цінності свідчить про те, що дефініція категорії цінності увібрала в себе багатоаспектну характеристику права як явища світової культури. Зазвичай її розглядають як певний витвір природи чи культури, що має особливу значущість для суб’єкта пізнання та перетворення дійсності. Але правильність оцінки, визначення цінності об’єкта визначається ступенем істинності уявлень про природу, з одного боку як цього об’єкта, так і, з іншого, – самої людини. Більш ретельне дослідження природи цінностей, наприклад, виділення загальнолюдських цінностей, як фундаментальних цінностей права, приводить до висновку, що цінність права слід розглядати як його значущість у плані перетворення людиною дійсності, яка залежить від її відповідності справжній, істинній природі людини і суспільства.
Юриспруденція як наука є комплексом юридичних дисциплін, який має соціогуманітарну спрямованість, хоча деякі його компоненти близькі до природничих наук. Проведений в дисертації аналіз цінності права у різнорідних компонентах цього комплексу можна поширити й на різнорідні компоненти інших наук, що також дає підстави для припущення, що описану ціннісну характеристику науки права можна поширити на всю сферу наукового пізнання як системи соціально-гуманітарних наук і природознавства.
Щоб цінності права беззаперечно сприймалися громадянами України, юридичні норми повинні правильно застосовуватися, тобто для громадян важливими є не лише прийняті закони, але й адекватна їх реалізація у повсякденному житті.
Знання і максимальне використання ідей і категорій аксіології права сприятимуть, гадаємо, гармонізації усього комплексу сутнісних характеристик правової діяльності, прогресивному розвитку системи права, приведенню її до рівноваги більш високого рівня порівняно з попереднім, тобто до більш повної відповідності юридичної теорії правовій реальності, до вищої ефективності законодавства та його реалізації з міркувань прогресивного розвитку людства. Звичайно, даний принцип не повинен залишатися умоглядною конструкцією, а мусить орієнтувати правову державу, якою, згідно її Конституції, є Україна і громадянське суспільство на системне удосконалення права як одного з основних засобів його самоорганізації шляхом розбудови нових нормативних регулятивів. Причому, ці регулятиви повинні мати на меті гармонізацію суспільних цінностей, утвердження загальнолюдських цінностей. Тією мірою, якою зазначена мета досягається, саме правове суспільство виявляє себе як справжня цінність.
Звичайно, в сучасній Україні, особливістю якої є відсутність традицій правового мислення, властивих громадянському суспільству, змішання права з правосвідомістю, з ідеологією, з політикою, зі здоровим глуздом, гостра потреба у власне юридичному мисленні, розвиток правової аксіології суттєво загальмований. Зрозуміло, що в сучасних умовах можливою і необхідною є розробка не лише теоретичного аспекту аксіології права, але й методики широкого використання цінностей права у практиці правотворчості і право реалізації. Проте політизованість і нерозвиненість юридичного мислення можуть бути подолані лише у процесі розвитку відносин громадянського суспільства – передумови й основи правової держави. Саме у такій державі разом з масовим повсякденним інтересом до осмислення суспільних відносин за посередництва конкретних прав і обов’язків їх учасників, у всій повноті й обсязі розкриє свої можливості аксіологічний аспект права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александров Н.Т. Сущность права. – М.: Госюриздат, 1950. – 289 с.
2. Алексеев С.С. Право и наша жизнь. – М.: Юридическая литература, 1978. – 224 с.
3. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
4. Алексеев С.С. Структура общей теории государства и права // Актуальные проблемы теории социалистического государства и права. – М., 1974. – С. 17–25.
5. Алексеев С.С. Теория права. – М.: БЕК, 1994. – 224 с.
6. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права. – Львів: Фонд "Право для України", 1997. – 198 с.
7. Анисимов С.Ф. Духовные ценности: производство и потребление. – М.: «Мысль», 1988. – 253 с.
8. Анисимов С.Ф. Ценности реальные и мнимые. – М.: «Мысль», 1970. – 181 с.
9. Апель К.-О. Дискурсивна етика перед проблематикою права і політики: чи можуть бути нормативно-раціонально легітимовані за допомогою дискурсивної етики мораль, право та політика з огляду на відміну їх раціональностей? // Апель К.-О. Дискурсивна етика: політика і право. – К., 1999. – 212 с.
10. Аржанов М.А. Теория государства и права. – М.: Госюриздат, 1948. – 257 с.
11. Арістотель. Політика / Пер. з давньогрецької О. Кислюка. – К.: Основи, 2000. – 239 с.
12. Афанасьєва И.Г. Социалистические ценности и ценностные ориентации личности. – М.: МГУ, 1986. – 60 с.
13. Бабенко А.Н. Правовые ценности (вопросы теории) – М.: Академия управления МВД Росии, 2001. – 184 с.
14. Бандура О.О. Єдність цінностей у праві та істини у праві. – К.: Вид-во Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – 200 с.
15. Бандура О.О. Єдність цінності та істинності правової норми // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. – К.: Вид-во Укр. акад. внутр. справ, 1995. – С. 67–73.
16. Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники. Ежегодник 1984–1985. – М., 1986. – С. 83–91.
17. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – 2-е изд. – М.: “Исскуство”, 1986. – 445 с.
18. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. ― Х.: Консум, 2000. – 206 с.
19. Бердяєв Н.А. Царство Духа и царство кесаря. – М.: “Республика”, 1995. – 383 с.
20. Бичко И.В. В лабиринтах свободы. – М.: Политиздат, 1976. – 159 с.
21. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2 кн. – К.: Либідь – Військо України, 1994. – Кн. 1. – 202 с.
22. Біленчук П.Д., Гвоздецький В. Д., Сливка С.С. Філософія права. ― К.: Атіка, 1999. – 208 с.
23. Блюмкин В.А. Мир моральных ценностей. – М., 1981. – 67 с.
24. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляции поведения. – М.: Наука, 1978. – 311 с.
25. Бочаров М.П. От социальных ценностей к социальному государству. – М.: Луч, 1997. – 174 с.
26. Вехи: Интеллегенция в России: Сб. статей 1909 – 1910/Сост., комент. Н. Казаковой – М., Молодая гвардия, 1991. – 462 с.
27. Выжлецов Г.П. Аксиология культуры. – СПб., 1996. – 149 с.
28. Вышинский А.Я. Вопросы теории и государства. – М., 1949. – 417 с.
29. Гавриленко Г. Правова держава і правова культура // Право України. – 1993. – № 1. – С. 29–31.
30. Гарник А.В. Философия права: предметная специфика, место и значение в системе социально-гуманитарного знания. – Днепропетровск: Из-во ДДУ, 1998. – 160 с.
31. Гарник О.В. Вступ до філософії права. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. – 140 с.
32. Гарольд Дж. Берман Вера и закон: примирение права и религии – М.: Изд-во «Ad Marginem», 1999. – 431 с.
33. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Пер. с нем.; ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
34. Геєць В. Державність України. На шляху до громадянського суспільства // Віче. – 1995. – № 5. – С. 14–16.
35. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности: Сб. статей – М.: Прогресс, 1990. – 495 с.
36. Гнатенко П.И., Павленко В.Н. Этнические установки и этнические стереотипы. – Днепропетровск: ДГУ, 1995. – 200 с.
37. Графський В.Г. Традиции и обновление в праве: ценностное изменение перемен // Проблемы ценностного подхода в праве: традиции и обновление. – М.: Институт государства и права РАН, 1996. – С. 74 – 88.
38. Гредескул Н.А. К учению об осуществлению права. Интеллектуальный процесс, требующийся для осуществления права. Социально-юридическое исследование. – Харьков, 1900. – 235 с.
39. Декарт Р. Сочинения: В 2-х т. – М.: Наука, 1989. – Т. 1. – 654 с.
40. Денисов А.И. Теория государства и права. – М.: Госюриздат, 1948. – 244 с.
41. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
42. Державне управління: сутність та ефективність // Академічна юридична думка / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К., 1998. – 710 с.
43. Дигесты Юстиниана: Избранные фрагменты / Пер. и примеч. И.С. Перетерского; Отв. ред. Е.А. Скрипилев. – М.: Наука, 1984. – 456 с.
44. Дністрянський С.С. Соціальне поняття права // Академічна юридична думка / Укладачі: І.Б. Усенко, Т.І. Бондарук та ін.; за ред. Ю.С. Шемшученка – К., 1998. – С. 214–234.
45. Дольник В. Непослушное дитя биосферы. – М.: Педагогіка-пресс, 1994. – 250 с.
46. Дробницкий О.Г. Мир оживших предметов: Проблема ценности и марксистская философия. – М.: Политиздат, 1967. – 351 с.
47. Дюги Л. Право социальное, право индивидуальное и преобразование государства. – М., 1909. – 175 с.
48. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод: Сборник международных документов «Права человека». – Х., РИФ „Арсис ЛТД”, 2000. – С. 13 – 63.
49. Ершов Ю.Г. Философия права. – Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 1995. – 305 с.
50. Жеругов Р.Т. Теория государства и права. – М.: Эль-Фа, 1995. – 246 с.
51. Загальна теорія держави і права / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін. / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 320 с.
52. Здравомыслов А.Г. Потребности. Інтересы, Ценности. – М.: Политиздат, 1986. – 221 с.
53. Ильин И.А. О сущности правосознания // Ильин И.А. Соч.: В 2 т. – М., 1993. – Т. 1. – С. 35.
54. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Изд. Группа ИНФРА – М – КОДЕКС, 1995. – 736 с.
55. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Изд. Группа ИНФРА, 1997. – 727 с.
56. История правовых и политических учений. XVII–XVIII вв. / Н.М. Азаркин, В.Г. Графский, П.С. Грацианский и др. / Отв. ред. В.С. Нерсесянц; АН СССР, Ин-т гос-ва и права. – М.: Наука, 1989. – 446 с.
57. Итоговый документ Венской встречи представителей государств-учасников Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе // Международная защита прав и свобод человека. – М., 1990. – С. 73–85.
58. Історія держави та права зарубіжних країн: Хрестоматія / За ред. В.Д. Гончаренка. – К.: Видавничий Дім “Ін ЮРС”, 2002. – 302 с.
59. Казимирчук В.П. Социальный механизм действия права // Советское государство и право. – 1970. – № 10. – С. 37–44.
60. Казимирчук В.П., Кудрявцев В.Н. Современная социология права. – М.: Юристъ, 1995. – 297 с.
61. Кант И. Критика чистого разума. 1788 // Соч.: В 8-ми т. / Пер. є нем. Н. Лосского. – М.: Мысль, 1994. – Т. 4. – 591 с.
62. Кант И. Метафизика нравов в двух частях. Часть первая. Метафизические начала учения о праве // Соч.: В 6-ти т. – М., 1965. – Т. 4. – Ч. 2. – С. 139–142.
63. Кант И. О договоре “может быть, это и верно в теории, но не годится для практики”// Соч.: В 6-ти т. – М.: Мысль, 1965. – Т. 4. – Ч. 2. – С. 59–106.
64. Кант И. Соч.: В 6-ти т. / Под общ. ред. В.Ф. Асмуса и др. – М.: «Мысль», 1963–1966. – Т. 4. – Ч. 2. – 566 с.
65. Керимов Д.А. Основы философии права. – М.: Юрид. лит., 1992. – 288 с.
66. Керимов Д.А. Предмет философии права // Государство и право. – 1994. – № 7. – С. 3–10.
67. Кинах А. Стратегия рывка на пути итреграции в мировое экономическое сообщество // Зеркало недели. – 2003. – 1 ноября.
68. Кистяковский Б.А. Философия и социология права / Сост., примеч., указ., В.В. Сапова. – СПб.: РХГИ, 1999. – 800 с.
69. Кистяковский Б.А. Философия и социология права. ― СПб.: Изд-во Рус. Христиан. гуманит. ин-та, 1998. – 798 с.
70. Кістяківський Б. Вибране. ― К.: Абрис, 1996. – 471 с.
71. Кістяківський Б. Шлях до панування права // Хроніка 2000. Укр. культуролог. альманах. – К., 1998. – Вип. 27–28. – С. 299–306.
72. Ключевский В.О. Неопубликованные произведения. – М., 1983. – 415 с.
73. Козловський А.А. Гносеологія права як наука // Ерліхівський збірник. – Чернівці, 1995. – Вип. 2. – С. 21–34.
74. Козловський А.А. Курс "Філософії права" на юридичному факультеті Чернівецького університету // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Сер. Правознавство. – Чернівці, 1996. – Вип. 4.–5. – С. 3–25.
75. Козловський А.А. Пізнання як форма існування права // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Сер. Правознавство. – Чернівці, 1996. – Вип. 1. – С. 4–10.
76. Козюбра М.І. Правовий закон: проблема критеріїв // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2–3. – С. 90–96.
77. Козюбра М.І. Принципи верховенства права і верховенства Конституції України: співвідношення // Конституційне будівництво в Україні: теорія і практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 1–3 червня 2000 р. – Ужгород, 2000. – С. 27–34.
78. Козюбра М.І., Бурлай Є.В., Бобровник С.В. Теорія держави і права: деякі актуальні завдання // Правова держава: Респ. міжвід. зб. наук. праць. – К., 1992. – Вип. 1. – С. 12–17.
79. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. – К.: Наук. думка, 1979. – 207 с.
80. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 липня 1996 р. – Харьків: Світ – Прес, 1999. – 48 с.
81. Коростей В. Про функції права // Право України. – 2004. – № 9. – С. 123–127.
82. Костицький В. Право як цілісність // Право України. – 2002. – № 2. – С. 8 – 9.
83. Косович В.М. Деякі аксіологічні проблеми удосконалення правового регулювання як складової розвитку української держави (загальнотеоретичний аспект) // Чернівецький ун-т. Науковий вісник. Серія Правознавство: Зб. наук. праць. – Чернівці, 1996. – Вип. 1. – С. 20 – 23.
84. Кравець В. Право як об’єкт пізнання // Право України. – 2001. – № 6. – С. 82–83.
85. Кравченко Л.В. Справедливість як вибір. – К.: Молодь, 1998. – 256 с.
86. Кравченко Л.В., Мороз Б.І. Гарант оновлення суспільства (становлення соціальної справедливості). – К.: Політвидав України, 1989. – 189 с.
87. Кравчук М.В. Проблеми теорії держави і права: Навч. посіб. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 180 с.
88. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К.: “ARC – UKRAINE”, 1996. – 793 с.
89. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. – М.: Юрид. лит., 1978. – 192 с.
90. Ленін В.І. Філософські зошити // Повне зібр. тв. 5-е вид. – Т. 29.
91. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. – М.: АПН РСФСР, 1959. – 495 с.
92. Литвин В.М. Якщо ми хочемо досягти головної мети, то мусимо відмовлятися задля цього від протистояння і непримиренності // Голос України. – 2004. – 3 лютого. – С. 1–6.
93. Лосский Н.О. Бог и мировое зло. – М.: Республика, 1994. – 434 с.
94. Лэйси Хью. Свободна ли наука от ценностей? : ценности и научное понимание / Пер. с англ. Л.В. Сурковой, В.А. Яковлева, А.И. Панченко.; Под. ред. В.А. Яковлева. – М.: Логос, 2001. – 360 с.
95. Максимов С. Про філософське осмислення права (до питання про предмет філософії права) // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1998. – № 2(13). – С. 89–99.
96. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. – Х.: Право, 2002. – 328 с.
97. Малахов В.А. Философия права. Академический проект. – М., 2002. – 300 с.
98. Малеин Н.С. Социалистическая законность на современном этапе // Советское государство и право. – 1987. – № 3. – С. 3–11.
99. Малинова И.П. Философия права. – Екатеринбург: Изд-во Урал. гос. юрид. акад., 1995. – 275 с.
100. Маляренко В. Про рівень правосуддя в державі та повагу до суду // Голос України. – 2004. – 28 жовтня. – С. 5–6.
101. Микешина А.А. Ценностные ориентации субъекта и формы их отражения в научном знании // Философские науки. – 1982. – № 6. – С. 176.
102. Миколенко Я.Ф. Право и формы его проявления // Советское государство и право. – 1965. – № 7. – С. 47–54.
103. Михайловский И. Очерки философии права. – Томск, 1914. – Т. І. – 604 с.
104. Наринский А.С., Гаджиев Н.Г. Контроль в условиях рыночной економики. – М.: Финансы и статистика, 1994. – 176 с.
105. Неновски Н. Право и ценности / Пер. с болг.; Вступ. ст. и пер. В.М. Сафонова; Под ред. В.Д. Зорькина. – М.: Прогресс, 1987. – 228 с.
106. Нерсесянц В.С. История политических и правовых учений. – М.: НОРМА-ИНФРА М, 1997. – 736 с.
107. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. – М.: НОРМА-ИНФРА М, 1999. – 552 с.
108. Нерсесянц В.С. Право – математика свободы. – М., 1996. – 240 с.
109. Нерсесянц В.С. Право и закон. М., 1983. – 210 с.
110. Нерсесянц В.С. Право как необходимая всеобщая форма свободы // Теория государства и права. – М., 1995. – С. 238–245.
111. Нерсесянц В.С. Право: многообразие определений и единство понятий // Советское государство и право. – 1983. – № 10. – С. 26–35.
112. Нерсесянц В.С. Проблемы общей теории права и государства. – М.: НОРМА-ИНФРА М, 1999. – 832 с.
113. Нерсесянц В.С. Прогресс в праве (исторический опыт и перспективы) // Теория права и государства. – М., 1995. – 295 с.
114. Нерсесянц В.С. Прогресс равенства и будущность социализма // Вопросы философии. – 1990. – № 3. – С. 46–56.
115. Нерсесянц В.С. Пути развития советского государства и права: история и перспективы // Пульс реформ: Юристы и политологи размышляют. – М., 1989. – С. 41.
116. Нерсесянц В.С. Различение и соотношение права и закона как междисциплинарная проблема // Вопросы философии права. – М., 1973. – С. 39–44.
117. Нерсесянц В.С. Философия права. – М.: НОРМА-ИНФРА М, 1998. – 652 с.
118. Нерсесянц В.С. Философия права: Краткий учебный курс. – М.: Изд-во НОРМА - ИНФРА, 2001. – 256 с.
119. Нерсесянц В.С. Ценность права как триединства свободы, равенства и справедливости // Проблемы ценностного подхода в праве: традиции и обновление. – М.: Институт государства и права РАН, 1996. – С. 4–11.
120. Нерсесянц В.С. Юриспруденция. Введение в курс общей теории права и государства. – М.: НОРМА-ИНФРА М, 1998. – 288 с.
121. Нова Конституція України. Текст Основного закону / Огляд і коментарі В.Ф. Погорілко. – К.: Наукова думка, 1996. – 133 с.
122. Новгордцев П.И. История философии права. – М.: Университет. тип., 1897. – 245 с.
123. Новгородцев П. О задачах современной философии права. – СПб.: Книжное дело, 1902. – 188 с.
124. Новгородцев П.И. Идея права в философии В. Соловьева: Речь, произнесенная на торжественном заседании Психологического общества в память В. Соловьева 2-го февраля 1901 г. – М., 1901. – С. 4.
125. Новгородцев П.И. Право на достойное человеческое существование (1911) // Соч. Раритет. – М., 1995. – С. 324.
126. Оболенський А.В. Драма российской политической истории: система против личности. – М., 1994. – 388 с.
127. Общая теория права / Ю.А. Дмитриев, И.Ф. Казьмин, В.В. Лазарев и др. / Под ред. А.С. Пиголкина. – М.: Моск. ин-т экономики и права, 1996. – 384 с.
128. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слісаренко О.Л. Теорія держави і права. ― К.: Юрінком Інтер, 2001. – 176 с.
129. Орзих М. Конституционное положение человека в государстве и обществе Украины // Юридический вестник. – 1997. – № 2. – С. 61–65.
130. Основи держави і права / С.В. Бобровник, С.Л. Лисенков, О.М. Молявко та ін. / За ред. І.Б. Усенка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1993. –224 с.
131. Основные ценности социальной демократии / Отв. ред. В.С. Орлов. – М.: РАН ИНИОН, 1996. – 236 с.
132. Парижская хартия для Новой Европы // Международная защита прав и свобод человека. – М., 1990. – С. 664-666.
133. Пашуканис Е.Б. Избранные произведения по общей теории государства и права. – М.: Мысль, 1980. – 571 с.
134. Пермяков Ю.Е. Лекции по философии права. – Самара: Изд-во Самар. гос. ун-та, 1995. – 120 с.
135. Петражицкий Л.И. Очерки философии права. – СПб.: Тип. Эрлиха, 1900. – Вып. 1. – 138 с.
136. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – СПб.: Тип. "Екатерингофское печатное дело", 1909. – Т. І. – 318 с.; 1910. – Т. ІІ. – 758 с.
137. Петрова Л.В. Нариси з філософії права. – Х.: Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого, 1995. – 260 с.
138. Петрова Л.В. Щодо метафізичної сутності ідеї права // Проблемы законности5 Респ. межвед. науч. сб. – Харьков, 1996. – Вып. 31. – С. 3–9.
139. Політичний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. – К.: Генеза, 1997. – 860 с.
140. Попович М. Що попереду: європейство чи фундаменталізм? // Генеза. – 1994. – № 1. – С. 36–406
141. Поппер К. Открытое общество и его враги. – М.: Фенікс, 1992. – Т. 1. Чары Платона. – 444 с.
142. Посконин В.В. Правопонимание Толкотта Парсонса. – Ижевск, 1995. – 220 с.
143. Право. Свобода. Демократия: Материалы “Круглого стола” // Вопросы философии. – 1990. – № 6. – С. 18–21.
144. Пригожин И. Наука, цивилизация и демократия // Философия и социология науки и техники. Ежегодник 1988–1989. – М., 1989. – С. 14–17.
145. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 1999. – 780 с.
146. Рабинович П.М. Социалистическое право как ценность. – Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1985. – 115 с.
147. Рабінович П. Філософія прав людини у Конституції України // Юридический вестник. – 1997. – № 2. – С. 57–60.
148. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
149. Рабінович П.М. Права людини, їх юридичне забезпечення: основи загальної теорії. – Львів, 1991. – 165 с.
150. Рабінович П.М. Філософія права: деякі наукознавчі аспекти // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1997. – № 1(8). – С. 36–46.
151. Рабінович П