ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: ПРИРОДА, ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ПРАВА ЛЮДИНИ :

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП...................................................................................................
3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ПРИРОДА, ФОРМИ ТА ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

1.1. Поняття та форми юридичної відповідальності....................................................................................
11
1.2. Юридична відповідальність у системі засобів соціального впливу……………………………………………………
34
1.3. Класифікація юридичної відповідальності: сучасні тенденції.................................................................................................
48
Висновки до розділу 1..........................................................................
72
РОЗДІЛ 2. ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

2.1. Зовнішній прояв позитивної форми юридичної відповідальності....................................................................................
77
2.2. Державно-примусова форма реалізації юридичної відповідальності....................................................................................
105
Висновки до розділу 2..........................................................................
124
РОЗДІЛ 3. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ПРАВА ЛЮДИНИ

3.1. Проблеми визначення підстав юридичної відповідальності....................................................................................
127
3.2. Юридична відповідальність у системі спеціальних гарантій прав людини............................................................................
151
3.3. Механізм реалізації юридичної відповідальності та права людини..........................................................................................
170
Висновки до розділу 3..........................................................................
189
ВИСНОВКИ..........................................................................................
194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................... 198

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Питання взаємовідносин держави та особи завжди були важливими для суспільної діяльності. Особливо актуальними є проблеми охорони прав та свобод особи від посягань як з боку інших осіб, так і держави. Важливим засобом забезпечення охоронної функції держави є юридична відповідальність. Інститут цього різновиду соціальної відповідальності є важливим показником реального втілення прав та свобод у соціальній дійсності. Це обумовлено тим фактором, що в процесі реалізації юридичної відповідальності відбувається безпосередній вплив держави на сферу юридично закріплених суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. При цьому виявляються ціннісні орієнтири держави, рівень цивілізованості суспільства, ступінь духовності і культурності населення та наявність законодавчих гарантій механізмів захисту цих прав і свобод. Завдання та цілі юридичної відповідальності, спеціальні юридичні засоби, що забезпечують її справедливість визначають ступінь цінності громадянина для держави.
Важливим напрямком дослідження юридичної відповідальності є проблема індивідуального підходу до визначення обмежень по відношенню до осіб, що підпали під сферу юрисдикції компетентних органів держави. Обмеження примусу, застосування його лише у припустимих з позицій закону випадках є загальною тенденцією розвитку права на шляху до побудови цивілізованого громадянського суспільства та правової держави.
Правова держава характеризується добросовісним виконанням правових приписів всіма суб'єктами права та їх вмінням визначати власну поведінку, виходячи із її корисності чи шкідливості для суспільства. Саме ця обставина спричиняє важливість дослідження юридичної відповідальності не лише в негативному, а й позитивному аспекті не лише як відповідальності громадян, посадових осіб та організацій перед державою, а й держави перед зазначеними суб'єктами і світовим співтовариством.
В науковій літературі проблемі юридичної відповідальності присвячено чимало робіт, серед яких є дисертаційні та монографічні. Вона була предметом дослідження таких відомих вчених, як С.С. Алексєєв, Я.М. Брайнін, П.Ф. Базилєв, М.І. Байтін, С.М. Братусь, В.І. Гойман-Червонюк, Ю.О. Денисов, О.С. Йоффе, М.О. Краснов, О.А. Красавчиков, В.А. Курляндський, В.М. Кудрявцев, В.В. Лазарєв, О.Є. Лейст, М.С. Малеїн, О.С. Мордовець, П.О. Недбайло, К.О. Новіков, А.С. Піголкін. А.А. Піонтковський, В.А. Рейхер, І.Ф. Ревко, І.С. Самощенко, М.С. Строгович, Г.І. Тункін, Є.В. Черних, М.Х. Фарукшин, М.Д. Шаргородський, Я.С. Явич та ін.
У вітчизняній юридичній літературі проблемі юридичної відповідальності присвячені роботи В.О. Василенка, А.І. Дмитрієва, О.В. Зайчука, Г.В. Єрьоменко, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, В.О. Котюка, Г.В. Матвєєва, П.С. Матишевського, В.М. Марчука, Л.В. Ніколаєва, Л.Р. Наливайко, Н.М. Оніщенко, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, С.Б. Раскалея, О.Ф. Скакун, Я.М. Шевченко, Ю.С. Шемшученка, О.В. Шмоткіна та ін.
У них аналізувалися такі проблеми, як поняття, сутність, види та принципи юридичної відповідальності, її цілі, завдання та функції, співвідношення з такими правовими явищами, як правопорушення, санкція правової норми покарання, юридичний обов'язок. Однак необхідно зазначити, що, по-перше, деякі положення вимагають перегляду у відповідності до змін у суспільних відносинах і, по-друге, певні проблеми юридичної відповідальності не були предметом комплексних монографічних досліджень. Традиційно розглядались проблеми дотримання законів громадянами, посадовими особами та організаціями. Питання відповідальності держави, загальнотеоретичні аспекти відповідальності, її форми та роль у гарантуванні прав і свобод особи не були предметом комплексних досліджень на монографічному рівні. Поза увагою вчених залишились загальнотеоретичні проблеми принципу індивідуалізації юридичної відповідальності. Пріоритетне положення у розгляді тих чи інших сторін індивідуалізації залишається за дослідженнями у сфері кримінального, адміністративного та кримінально-виконавчого права. Дослідження індивідуалізації юридичної відповідальності традиційно пов'язуються з процесом призначення покарання, а її дослідження обмежується формально-юридичним аналізом відповідних норм.
Викладені обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з плановими темами науково-дослідної роботи відділу теорії держави та права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: "Теоретико-правові проблеми законності" (номер державної реєстрації 0101U001010) та "Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України" (номер державної реєстрації 0102U001597).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексне дослідження юридичної відповідальності, її поняття, підстав, видів, форм з позицій невід'ємних прав людини, формування громадянського суспільства та правової держави.
Для досягнення зазначеної мети автором були визначені наступні завдання:
обґрунтування авторського визначення юридичної відповідальності;
аналіз необхідності уніфікації існуючих у теорії та галузевих науках ідей щодо підстав юридичної відповідальності;
визначення місця юридичної відповідальності у системі спеціальних гарантій прав людини через характеристику властивостей, що її об'єднують та відокремлюють;
розкриття ролі та стадій механізму реалізації юридичної відповідальності;
з'ясування ролі юридичної відповідальності в системі засобів охорони, гарантування та захисту прав і свобод людини;
аналіз специфічних форм виразу юридичної відповідальності в системі юридичних гарантій прав і свобод людини;
аналіз механізму юридичної відповідальності з позицій взаємодії і правових зв'язків держави та людини, а також місця прав людини у цьому механізмі;
дослідження механізму реалізації юридичної відповідальності через систему загальноохоронних (позитивна відповідальність) та конкретноохоронних (негативна відповідальність) відносин.
Об'єктом дисертаційного дослідження є юридична відповідальність як один із різновидів соціальної відповідальності та засіб забезпечення прав і свобод людини.
Предметом дослідження є визначення природи юридичної відповідальності, форм її реалізації та місця в системі гарантій прав і свобод людини.
Методи дослідження склала система загальнонаукових і спеціальнонаукових методів, що в сукупності забезпечили об'єктивний аналіз предмету дослідження. З урахуванням специфіки теми та поставлених завдань автор застосував наступні методи: філософсько-світоглядові методи надали можливість дослідити ідею юридичної відповідальності у її зв'язку з державно-правовими та суспільними категоріями. Філософський аналіз тісно пов'язаний з дослідженням відповідальності через призму аксіології, що обумовлює цінність відповідальності для людського існування; формально-логічний метод забезпечив формулювання політико-правових ознак юридичної відповідальності, визначення сутності відповідальності та її місця в системі державно-правових інститутів; історичний підхід був використаний в процесі вивчення динаміки та внутрішньої логіки процесу розвитку не лише категоріального розуміння, а і значення інституту юридичної відповідальності на всьому часовому відрізку його існування. Такий підхід дав можливість простежити еволюцію самого поняття "відповідальність"; системний метод дав можливість провести комплексне дослідження юридичних, суспільних, соціальних основ відповідальності та одержати системні знання про неї; структурно-функціональний метод застосовано в процесі характеристики елементів структури юридичної відповідальності та визначення її місця в системі соціальної відповідальності; прогностичний метод дав можливість визначити основні тенденції та шляхи розвитку і вдосконалення інституту юридичної відповідальності; метод філософської антропології забезпечив дослідження значення відповідальності як засобу гарантування та охорони основних прав людини; порівняльний метод надав можливість виокремити спільні та відмінні риси таких категорій, як соціальна, юридична відповідальність та державний примус.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вони складають одне з небагатьох у вітчизняній юридичній науці теоретико-правове дослідження юридичної відповідальності, що має власну природу, сутність, форми здійснення, підстави, різновиди та відіграє суттєву роль в захисті та відновленні прав і свобод людини.
Наукова новизна даної дисертації і особистий внесок автора у дослідження проблем виявляються у наступних висновках, положеннях та рекомендаціях:
обґрунтовано авторське визначення юридичної відповідальності як юридичного обов'язку дотримання та виконання вимог права, реалізованого у правомірній поведінці суб'єктів права, яка схвалюється і заохочується державою, а в разі його порушення – обов'язку правопорушника притерпіти осуд, обмеження прав матеріального, організаційного або особистісного характеру чи засудження;
доведено, що відмінність заходів державного примусу від заходів юридичної відповідальності полягає: у підставі виникнення (як правило, відповідальність характеризує правопорушення у сукупності його елементів); у цілях; функціях (як правило, для відповідальності характерна і каральна функція); наслідках (для примусу відсутні негативні наслідки чи додаткові обмеження); суб'єктами призначення та реалізації;
обґрунтовано, що добровільна (позитивна) форма юридичної відповідальності є категорією, що має власний зміст, який структурно складається з об'єктивних та суб'єктивних факторів та характеризується як сукупність встановлених нормативно-правовими актами ознак, що характеризують діяння як правомірне, соціально-корисне, нейтральне, варте схвалення чи заохочення, яке не тягне застосування примусової форми реалізації юридичної відповідальності;
розглянуто доктринальне підґрунтя існуючих розбіжностей щодо визначення правопорушення, особливостей прояву вини та значення нормативної і правоконкретизуючої основи відповідальності;
встановлена належність юридичної відповідальності до спеціальних гарантій прав людини як нормативно визначеного, організаційно оформленого, регламентованого правовими приписами засобу забезпечення реального втілення прав і свобод особистості. Визначено аспекти прояву юридичної відповідальності як спеціальної гарантії прав людини, що виявляються у законодавчому закріпленні інституту відповідальності на національному та міжнародному рівні, діяльності спеціальних компетентних державних структур, що забезпечують юридичну відповідальність та процесуальних відносин, які виступають формою діяльності компетентних суб'єктів у здійсненні прав особистості;
розглянуто суперечні форми виразу юридичної відповідальності в системі юридичних гарантій прав і свобод людини, що відображаються в діяльності прокуратури щодо здійснення нагляду за дотриманням законодавства, органів внутрішніх справ, що забезпечують правомірність настання відповідальності, та судова діяльність, яка сприяє конкретизації та реалізації відповідальності як гарантії охорони і захисту суб'єктивних прав;
з'ясовано, що з юридичного аспекту механізм юридичної відповідальності являє собою функціонально взаємопов'язану сукупність правових засобів та діяльності відповідальних суб'єктів, залучених до їх реалізації. До правових засобів належать норми матеріального та процесуального права; суб'єктивні права та юридичні обов'язки; юридичні факти; правові відносини та правозастосовчі акти;
розглянуто реалізацію юридичної відповідальності в конкретних охоронних відносинах через стадії виникнення правоохоронного зв'язку з факту правопорушення та притягнення винного до відповідальності, визначення виду і міри покарання та його виконання;
доведено, що охорона та захист суб'єктивних прав в процесі реалізації юридичної відповідальності є самостійними формами впливу на реалізацію та гарантування прав особи, що засновуються на системі вимог. Охорона права виявляється у контролі за процесом здійснення права з боку компетентних органів, а захист полягає у державному реагуванні на порушення права людини;
розмежовано вимоги охорони та захисту суб'єктивних прав. Основними вимогами охорони названо взаємозалежність суспільної значимості правових заборон порушення прав особи та суворістю санкцій, а також відповідність засобів і мети в процесі реалізації прав особи. захист права пов'язується з дотриманням таких вимог, як невідворотність відповідальності, відповідальність за винні дії та індивідуалізація юридичної відповідальності.
Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у тому, що висновки, положення і рекомендації даної роботи сприятимуть подальшому розвитку юридичної науки, зокрема одержання нових знань стосовно природи, сутності та призначення юридичної відповідальності.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає у можливості їх використання у таких сферах: правозастосовчій у виробленні нових підходів до характеристики юридичної відповідальності, подоланні карального її розуміння та впровадженні охоронного її значення; навчальній у процесі викладання загальнотеоретичних дисциплін нормативного та спеціального характеру; підготовки відповідних посібників та підручників; науково-дослідній для подальших наукових досліджень проблем законності, правопорядку, правової поведінки та відповідальності.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Основні положення дисертації доповідались і обговорювались на науково-практичних конференціях, а саме: Міжвузівської наукової конференції "Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку" (25–30 січня 2003 р., м. Косів Івано-Франківської області тези опубліковано); Всеукраїнській науковій конференції "Юридичні читання молодих вчених" (23–24 квітня 2004 р., м. Київ; тези опубліковано); Всеукраїнській науковій конференції "Другі юридичні читання" (18 травня 2005 р., м. Київ; тези опубліковано).
Публікації. Основні теоретичні положення дисертації викладено у 7 публікаціях здобувача, серед яких чотири статті, які надруковані у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 214 сторінок, включаючи список використаних джерел у кількості 245 найменувань, поданих на 17 сторінках.

Список литературы

В И С Н О В К И

Юридична відповідальність має не лише охоронний, а й регулятивний характер: вона заснована на чинних правових нормах, що містять вимогу не порушувати правові приписи, які впливають на свідомість індивідів і формують у них відповідальне ставлення до права, суспільства, держави; регулятивна роль юридичної відповідальності знаходить свій практичний вираз у правомірній поведінці.
Юридична відповідальність набуває охоронного значення в разі порушення правових приписів, тобто скоєння безвідповідальних вчинків – правопорушень. У даному аспекті вона характеризується примусом стосовно порушника правових приписів, який зазнає суспільного та державного осуду і зобов’язаний притерпіти несприятливі наслідки свого діяння, що кінцевою метою мають виховання в дусі дотримання законів, а також запобігання вчиненню ними та іншими особами нових протиправних дій.
Поряд із традиційним сприйняттям юридичної відповідальності як обов’язкового державного примусу, законодавство (зокрема цивільне та міжнародне) передбачає відповідальність за ненавмисне заподіяння шкоди. Відповідальність без вини – це обов’язок правопорушника відшкодувати збитки. Вона викликана не бажанням піддати особу, що завдала шкоди без вини, осуду чи покаранню, а прагненням насамперед компенсувати випадково заподіяний збиток. Проте, відшкодовуючи збитки, порушник відчуває певні втрати матеріального і морального плану, що не може не визначатися як несприятливі наслідки, що виникають для особи, яка відшкодовує збитки.
Соціальна відповідальність особи є виразом об’єктивної залежності індивіда від суспільства. Те ж характеризує і юридичну відповідальність. В процесі життєдіяльності між людьми, державою, колективом виникають відносини, в рамках яких вони пред’являють один до одного вимоги щодо дотримання та виконання правових норм. Юридична відповідальність є особливим різновидом соціальної, що забезпечує не тільки порядок у суспільстві, а й реальність норм права, охорону різноманітних потреб гарантування прав і свобод людини. Вона має чітку визначеність, чіткість та деталізованість, забезпеченість державою, процесуальну форму здійснення.
Юридична відповідальність поєднується з державним осудом поведінки правопорушника та контролем за виконанням обов’язку держави призначати покарання за скоєне правопорушення. Саме вона визначає реальність прав і обов’язків суб’єктів у демократичному суспільстві і є засобом їх гарантування і відновлення. Юридична відповідальність існує у суспільстві у єдності та взаємодії з іншими видами соціальної відповідальності. Їх добровільність та реальність і свідчить про рівень демократичності громадянського суспільства.
Процесуальна, міжнародна та конституційна відповідальність є самостійними видами юридичної відповідальності. Вони здійснюються в рамках загальних охоронних і конкретних правовідносин. Засоби процесуальної і конституційної відповідальності більшою мірою мають поновлювальний характер. Для них основною метою є припинення правопорушень і забезпечення нормального функціонування суспільних відносин.
Кожен вид відповідальності має визначене коло суб’єктів. Суб’єктів розглянутих процесуальної, міжнародної і конституційної відповідальності, залежно від характеру та обсягу прав, якими вони володіють, можна поділити на дві групи. Першу складають суб’єкти, що притягують і покладають відповідальність за вчинене правопорушення. До них належать: державні, а також міждержавні (міжнародні) органи й посадові особи, що мають владні повноваження на застосування примусу до правопорушників. До другої групи належать особи, щодо яких вирішується питання про застосування засобів державного примусу за скоєне правопорушення. До них належать фізичні особи (громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни), посадові особи, юридичні особи (у тому числі і міжнародні організації), а також держави.
Добровільна форма реалізації юридичної відповідальності може бути втілена як до, так і після вчинення правопорушення. Держава зацікавлена у здійсненні позитивних вчинків усіма суб’єктами права, у тому числі і правопорушниками після вчинення правопорушення. Загальний зміст добровільної форми юридичної відповідальності вбирає в себе об’єктивне й суб’єктивне і його можна визначити як сукупність встановлених нормативно-правовими актами об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують діяння (дію, бездіяльність, вчинок) як правомірне, соціально корисне або нейтральне, варте схвалення чи заохочення, яке не тягне застосування примусової форми реалізації відповідальності.
Добровільна (позитивна) форма юридичної відповідальності – це самостійна категорія, що має власний зміст, структуру та значення. Вона характеризується особливим психічним відношенням, яке має позитивний характер і визначає можливості реалізації приписів без застосування негативних форм відповідальності, тобто добровільно.
Державно-примусова форма реалізації юридичної відповідальності характеризується такими ознаками: юридичний обов’язок притерпіти несприятливі наслідки, що випливають із факту скоєння правопорушення: осуд правопорушника; притерпіння обмежень матеріального, правового або особистого характеру; поєднання із державним примусом. Обов’язок особи піддатися державно-примусовому впливу має спиратися на підставу. У широкому значенні у правоохоронній сфері вона передбачає встановлення можливостей захисту та відновлення порушеного права і настання відповідальності. У вузькому характеризується як передбачений законом факт, за наявності якого настає відповідальність.
Підстави настання юридичної відповідальності мають трьохелементну структуру, що складається з деліктного, нормативного та конкретно-правового рівнів. Ця структура є характерною як для позитивної, так і для негативної форми відповідальності.
Механізм гарантування прав та свобод відображає права та свободи як вищу цінність, рівень соціальної справедливості в суспільстві, ступінь гарантованості прав і свобод, здійснення суспільного порядку та безпеки. До юридичних гарантій прав особи необхідно віднести юридичний інструментарій – нормативні, організаційні та процесуальні засоби та способи, що використовуються у процесі забезпечення правової регламентації, охорони та захисту суб’єктивних прав.
Місце юридичної відповідальності в системі спеціальних гарантій прав особи визначається через аналіз сфер правової дійсності, в яких найпредметніше розкривається юридична відповідальність. А саме: законодавче закріплення інституту відповідальності, діяльність органів держави, до компетенції яких належить участь у реалізації відповідальності; процесуальні відносини як форма діяльності компетентних суб’єктів.
Охорона та захист є самостійними засобами гарантування суб’єктивних прав. У форма охорони забезпечується безперешкодне здійснення прав особи. Суб’єкт підкорює свою поведінку вимогам, що забезпечують її правомірність. Основними серед них є визнання значимості правових заборон порушення прав особи та суворістю санкцій, а також дотримання відповідності засобів і мети в процесі реалізації прав особи.
Захист суб’єктивного права пов’язується з активністю вимог, націлених на поновлення порушеного права та забезпечення прав особистості, що належать винному у правопорушенні. До таких вимог належать невідворотність юридичної відповідальності, відповідальність за винні дії та індивідуалізація юридичної відповідальності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М.И., Комаров С.А. Проблемы теории государства и права: Ученик. – СПб.: Питер, 2003. – 576 с.
2. Агарков М.М. Обязательства по советскому праву. – М.: Изд-во НКЮ СССР, 1940. – 235 с.
3. Адміністративне право України / За ред. Ю.Г. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
4. Александров Г.Н. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Госюриздат, 1985. – 280 с.
5. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Госюриздат, 1955. – 190 с.
6. Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 252 с.
7. Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – 230 с.
8. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. – Свердловск, 1964. – Вып. 2. – С. 196–199.
9. Алексеев С.С. Основы теории государства и права. – М.: Юрид. лит., 1989. – 430 с.
10. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования. – М.: Сатут, 1999. – 712 с.
11. Алексеев С.С. Проблемы теории права. – Свердловск: Юрид. лит., 1972. – Т. 1. – 158 с.
12. Ардашкин В.Ю. Теория правоохранительного механизма // Правоведение. – 1998. – № 1. – С. 9–13.
13. Афанасьев В.С. Основы процессуального права // Основы права / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юрист, 1996. – 524 с.
14. Базылев Б.Т. Юридическая ответственность. – Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1985. – 128 с.
15. Бестугина М.А. Социальная обусловленность и назначение гражданско-правовой ответственности в современных условиях: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1986. – 183 с.
16. Бортник В. Кримінально-правовий захист честі та гідності особи в Україні // Право України. – 2004. – № 4. – С. 30–37.
17. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1963. – 289 с.
18. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.: Юрид. лит., 1967. – 205 с.
19. Брецко В.В. Основи держави і права. – Ужгород: Світ, 1998. – 452 с.
20. Василенко В.А. Відповідальність держави за міжнародні правопорушення. – К.: Наук. думка, 1982. – 467 с.
21. Василенко В.А. Основи теорії міжнародного права. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 485 с.
22. Василенко Л.В. Відповідальність держави за міжнародні правопорушення. – К.: Вища школа, 1979. – 267 с.
23. Ведяхин В.М., Галузин А.В. К вопросу о понятии правонарушения // Правоведение. – 1996. – № 4. – С. 15–19.
24. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К., Ірпінь: ВТФ Перун, 2001. – 1440 с.
25. Венедиктов В.С. Теоретичні проблеми юридичної відповідальності у трудовому колективі. – Х.: Консум, 1996. – 203 с.
26. Ветрова Г.Н. Ответственность в уголовном процессе: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 1981. – 16 с.
27. Витрук Н.В., Копейчиков В.В. Реализация прав и свобод личности как процесс. – М.: Юриздат, 1983. – 483 с.
28. Власенко В.Л. Відповідальність держави за міжнародні правопорушення. – К.: Наук. думка, 1982. – 189 с.
29. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России. – М.: Юрид. лит., 1997. – 305 с.
30. Волков Б.С. Преступное поведение: детерминизм и ответственность. – Казань: Юрид. лит., 1975. – 132 с.
31. Ворожейкин В.М. Последствия правонарушения в семейном праве // Советское государство и право. – 1973. – № 3. – С. 24–28.
32. Глухарева Л.И. Права человека в современном мире // Социально-философские основы и государственно-правовое регулирование. – М.: Наука, 2003. – 206 с.
33. Гойман-Червонюк О.И. Очерк теории государства и права. – М.: Норма, 1996. – 389 с.
34. Головин Л.В. Отношения юридической ответственности в плане теории правонарушений: Дисс. … канд. юрид. наук, 1970. – 253 с.
35. Головченко В.В. Юридична термінологія. – К.: Вентурі, 1998. – 320 с.
36. Гончаренко О. Конституційне право громадян України користуватися об’єктами державної та комунальної власності // Право України. – 2005. – № 1. – С. 39–43.
37. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования. – М.: Юрид. лит., 1972. – 342 с.
38. Грядунова Л.И. Социальная ответственность личности в условиях социализма. – К.: Наука, 1986. – 256 с.
39. Денисов А.И. Общая теория правонарушения и ответственности. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1983. – 145 с.
40. Дмитриева О.В. Ответственность без вины в гражданском праве: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – С.-Петербург, 1996. – 21 с.
41. Дмитрієв А.І. Міжнародне публічне право. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 640 с.
42. Елеонский В.П. Уголовное наказание и воспитание позитивной ответственности личности. – Рязань: ВШМ МВД РСФСР, 1982. – 138 с.
43. Еникеев З.Р. Меры уголовно-процессуального принуждения (социальная обусловленность и юридическая природа) // Правоведение. – 1978. – № 6. – С. 60–64.
44. Завадская Л.В. Реализация судебных решений. – М.: Юрист, 1988. – 287 с.
45. Загальна теорія держави і права / За заг. ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченко, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
46. Загородніков М.І. Про межі кримінальної відповідальності // Радянська держава і право. – 1967. – № 7. – С. 39–40.
47. Заднепровская М.В. Осуществление юридической ответственности и социалистическая законность. – М.: Юрид. лит., 1989. – 251 с.
48. Зайчук О., Оніщенко Н. Середовище права та формулювання правових систем сучасності // Право України. – 2003. – № 12. – С. 18–22.
49. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 1. – Ст. 12.
50. Зелена О. Визначення підстав юридичної відповідальності: актуальні питання // Право України. – 2003. – № 4. – С. 15–19.
51. Зражевская О. Ответственность по государственному праву // Правоведение. – 1975. – № 3. – С. 15–28.
52. Иваненко О.Ф. Некоторые проблемы теории юридической ответственности. – Волгоград: Высшая следственная школа, 1974. – Вып. 9. – С. 3–8.
53. Иоффе О.С. Ответственность по гражданському праву. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1965. – 203 с.
54. Йоффе О.С. Вина і відповідальність по радянському праву // Радянська держава і право. – 1972. – № 9. – С. 38–42.
55. Йоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Юрид. лит., 1961. – 386 с.
56. Калюжний Р.А., Забарний Г.Г., Шкарлупа В.К. Основи держави і права: Навч. посібник. – К.: Вид-во ПАЛИВОДА А.В., 2002. – 384 с.
57. Кант Э. Сочинения. – М.: Наука, 1965. – Т. 1. – 530 с.
58. Капустянский В.Г. Об уголовно-процессуальной ответственности // Правоведение. – 1982. – № 6. – С. 101.
59. Кисин В.Р. Административное правонарушение: понятие, состав, квалификация. – М.: Юрист, 1991. – 238 с.
60. Ківалов С.В. Основи правознавства. – К.: АСК, 2000. – 258 с.
61. Клюшниченко А.П. Пьянство и административная ответственность. – К.: Знание, 1976. – 145 с.
62. Ковалев М.М. Советское уголовное право. Введение в уголовное право: Курс лекций. – Свердловск, 1971. – Вып. 1. – 305 с.
63. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 289 с.
64. Коваль В.Л. Адміністративно-деліктні відносини. – К.: Наук. думка, 1979. – 218 с.
65. Колізюк А. Адміністративний принцип: деякі загальні проблеми правового регулювання в контексті забезпечення прав людини // Право України. – 2004. – № 4. – С. 46–49.
66. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
67. Колосов Ю.М. Ответственность в международном праве. – М.: Юрид. лит., 1975. – 128 с.
68. Колосова Н.М. Конституционная ответственность – самостоятельный вид юридической ответственности // Государство и право. – 1997. – № 2. – С. 86–88.
69. Комаров С.А. Личность в политической системе Российского общества. – Саранск: Изд-во Саранск.ун-та, 1995. – 157 с.
70. Комаров С.А. Общая теория государства и права. – М.: Манускрипт, 1996. – 452 с.
71. Конституційне право України / Під ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наук. думка, 2002. – 737 с.
72. Конституційне право України / Під ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наук. думка, 2002. – 556 с.
73. Копейчиков В.В. Правознавство. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 704 с.
74. Копєйчиков В.В. Теорія держави і права. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 246 с.
75. Корнуков В.М. Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве // Правоведение. – 1978. – № 7. – С. 10–15.
76. Коропатнік І., Мельник О. Нормативно-правові аспекти забезпечення соціального захисту військовослужбовців // Право України. – 2005. – № 2. – С. 32–36.
77. Косолапов Р., Марков В. Свобода и ответственность. – М.: Политиздат, 1969. – 230 с.
78. Котюк В.Д. Основи правознавства. – К.: Атіка, 2001. – 481 с.
79. Котюк О.В. Загальна теорія держави і права. – К.: Атіка, 2005. – 592 с.
80. Котюк О.В. Теорія права. – К.: Вентурі, 1996. – 301 с.
81. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М.: Юрид. лит., 1966. – 128 с.
82. Краснов М.А. Ответственность властей. – М.: МАКАФ, 1997. – 175 с.
83. Краснов М.А. Юридическая ответственность – целостное правовое явление // Сов. государство и право. – 1994. – № 3. – С. 74–78.
84. Кримінальне право України / За ред. Л.Ю. Кондратьєва. – К.: Атіка, 2002. – 381 с.
85. Кримінальне право України: Підручник / Під ред. М.І. Мельника. – К.: Юридична думка, 2004. – 351 с.
86. Кудрявцев В.М. Закон, поступок, ответственность. – М.: Наука, 1986. – 287 с.
87. Кудрявцев В.М. Объективная сторона преступления. – М.: Юрид. лит., 1960. – 317 с.
88. Кудрявцев В.М. Право и поведение. – М.: Юрид. лит., 1978. – 203 с.
89. Кудрявцев В.Н. Закон, проступок, ответственность. – М.: Наука, 1986. – 230 с.
90. Кулагин М.И. Избранные труды. – М.: Юрид. лит., 1997. – 282 с.
91. Курис П.М. Международные правонарушения и ответственность государства. – Вильнюс: Юрист, 1973. – 192 с.
92. Курис П.М., Скакунов Э.И. К теории ответственности государств в международном праве // Правоведение. – 1973. – № 2. – С. 25–30.
93. Курылев С.В. Санкция как элемент правовой нормы // Советское государство и право. – 1964. – № 1. – С. 48–49.
94. Кучинский В.А. Личность, свобода, право. – М.: Наука, 1978. – 285 с.
95. Лазарев Б.М. Административные правонарушений и ответственность за их совершение // Сов. государство и право. – 1985. – № 8. – С. 35–36.
96. Лазарев В.В., Левченко М.П. Правоприменительная деятельность органов внутренних дел. – М.: Юрид. лит., 1989. – 258 с.
97. Левин Д.Б. Ответственность государства в современном международном праве. – М.: Юрид. лит., 1966. – 289 с.
98. Лейст О.Э. Основные виды юридической ответственности за правонарушения // Правоведение. – 1977. – № 3. – С. 32–35.
99. Лейст О.Э. Санкции в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1962. – 211 с.
100. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. – М.: Юрист, 1997. – 395 с.
101. Лютов К. Содержание понятия „общественной опасности”. Вопросы уголовного права стран народной демократии. – М.: ИЛ, 1963. – 384 с.
102. Ляпунов Ю.И. Общественная опасность деяния как уголовная категория советского уголовного права. – М.: Юрид. лит., 1989. – 178 с.
103. Мазов В.А. Ответственность в международном праве. – М.: Международные отношения, 1979. – 180 с.
104. Малеин М.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. – М.: Юрист, 1968. – 210 с.
105. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М.: Наука, 1985. – 305 с.
106. Малько А.В. Юридические поощрительные санкции // Юриспруденція: Сб. науч. статей. – Тольятти, 1996. – № 6. – С. 3–8.
107. Мамин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М.: Юрид. лит., 1989. – 210 с.
108. Марочкін І.Є. Організація судових та правоохоронних органів. – К.: Юрінком, 1998. – 183 с.
109. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Правомірна поведінка, правопорушення та юридична відповідальність. – К.: Вид-во економ. ун-ту, 1996. – 183 с.
110. Матвєєв Г.К. Загальні підстави цивільно-правової відповідальності // Радянська держава і право. – 1988. – № 8. – С. 37–39.
111. Матишевський П.С. Кримінальне право України. – К.: „АСК”, 2004. – 675 с.
112. Матузов М.Н. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 232 с.
113. Матузов Н.И. Личность и право. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-ту, 1989. – 180 с.
114. Матузов Н.И. Право: Демократия. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1972. – 105 с.
115. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов. – М.: Междунар. отношения, 1993. – 621 с.
116. Международные акты о правах человека. – М., 1999. – 875 с.
117. Мицкевич А.В. О гарантиях прав гражданина СРСР // Сов. государство и право. – 1963. – № 8. – С. 29–30.
118. Міжнародна поліцейська енциклопедія / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, Н.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко: У 10-ти т. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – Т. 1. – 1231 с.
119. Моргун В.М. Правомірна поведінка правопорушника та юридична відповідальність. – К.: Юрист, 1996. – 208 с.
120. Мордовец А.С. Социально-юридический механизм обеспечения прав гражданина. – Саратов: СВШ МВО РФ, 1996. – 261 с.
121. Морозова Л.А. Теория государтва и права: Учебник. – М.: Юристъ, 2002. – 414 с.
122. Музиченко П.П. Норми і мораль. Соціологічний підхід до розуміння права // Право України. – 2000. – № 4. – С. 15–18.
123. Мурашин Г.О., Кельман М.С. Загальна теорія права. – К.: Кондор, 2002. – 384 с.
124. Мухаев Р.Т. Теория государства и права. – М.: Юрист, 2001. – 655 с.
125. Назаренко Г.В. Невменяемость в уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1989. – 108 с.
126. Назаров Б.Л. О юридическом аспекте позитивной ответственности // Советское государство и право. – 1981. – № 10. – С. 29–32.
127. Настюк М. Правознавство. – Львів: Світ, 1995. – 245 с.
128. Недбайло П.Е. Система юридических гарантий // Правоведение. – 1971. – № 3. – С. 39–45.
129. Недбайло П.О. Радянські соціалістичні правові норми. – Львів: Наук. думка, 1965. – 108 с.
130. Недбайло П.О. Система юридичних гарантій застосування радянських правових норм. – Львів: Віка, 1971. – 132 с.
131. Ніколаєва А.В., Марчук В.М. Правомірна поведінка правопорушника та юридична відповідальність. – К.: Вид-во Економічного ун-ту, 1996. – 218 с.
132. Новиков К.А. Свобода воли и марксистский детерминизм. – М.: Наука, 1981. – 235 с.
133. Общая теория государства и права: Академический курс: В 2-х т. / Отв. ред. М.М. Марченко. – М.: Изд-во „Зерцало”, 1998. – Том 1. Теория государства. – 416 с.
134. Общая теория права: Академический курс: В 2-х т. / Отв. ред. М.Н. Марченко. – М.: Норма, 2000. – Т. 2. Теория права. – 580 с.
135. Общая теория прав человека / Под ред. Е.А. Лукашевой. – М.: Юристъ, 1996. – 618 с.
136. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юрид. лит., 1989. – 389 с.
137. Общая теория права: Учебник / Под ред. А.С. Пиголкина. – М.: Изд-во МГУ, 1996. – 458 с.
138. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Наука, 1988. – 987 с.
139. Ойгензихт В.А. Категорія ризику в радянському цивільному праві // Правознавство. – 1971. – № 5. – С. 67–68.
140. Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности. – К.: Наук. думка, 1985. – 134 с.
141. Олійник А. Поняття та структура механізму забезпечення конституційної свободи особи на міжнародному та регіональному рівнях // Право України. – 2004. – № 12. – С. 37–41.
142. Оніщенко Н.М. Середовище права та формування правової системи // Право України. – 2003. – № 12. – С. 53–59.
143. Оніщук М. Судово-правова реформа // Право України. – 2003. – № 5. – С. 15–17.
144. Опришко В.Ф., Шульженко Ф.П. Правознавство. – К.: Атіка, 2003. – 295 с.
145. Осадчий В. Об’єкт і система злочинів, передбачених КК України // Право України. – 2004. – № 2. – С. 96–98.
146. Петрухин И.Л. Уголовно-процессуальная ответственность // Правоведение. – 1989. – № 3. – С. 6–9.
147. Пионтковский И.М. Курс лекций советского уголовного права.– М.: Юрид. лит., 1978. – Т. 2. – 435 с.
148. Плахотный А.В. Свобода и ответственность. – М.: Юрид. лит., 1972. – 382 с.
149. Полюхович А. Адміністративно-правовий захист особи у відносинах з органами державної влади // Право України. – 2003. – № 5. – С. 41–47.
150. Поляков А.В. Общая теория права: проблемы интерпретации в контексты коммуникативного подхода. – СПб., 2004. – 305 с.
151. Попов В.М. Международное уголовное право. – М.: Международные отношения, 1997. – 659 с.
152. Похмелкин В.В. Социальная справедливость и уголовная ответственность. – Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1990. – 158 с.
153. Прохоров В.С. Преступление и ответственность. – Л.: Юрист, 1984. – 235 с.
154. Пятаков А.В. Ответственность по трудовому праву // Советское государство и право. – 1981. – № 12. – С. 22–32.
155. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К.: Юрінком Інтер, 1994. – 324 с.
156. Рабинович П.М. Упрочнение законности социализма // Вопросы теории и методологии исследования. – Львов, 1975. – 280 с.
157. Рабінович П.М., Шмельова Т.Г., Луць Л.А. Загальна теорія права та держави. – К.: Юрінком, 1993. – 428 с.
158. Раскалей С.В. Объективная ответственность государств в международном праве. – К.: Наукова думка, 1985. – 118 с.
159. Растигеев А.П. Ответственность как социально-психологическое явление. – М.: Юрид. лит., 1976. – 189 с.
160. Ратинов А.Р. Социально-психологические аспекты юридической теории // Прикладные проблемы социальной психологи. – М., 1983. – 237 с.
161. Ребане Н.А. О методологических и гносеолоогических аспектах учения об основаниях юридической ответственности: Ученые записки Тартусского гос. ун-та. Вып. 852. – Тарту, 1987. – С. 8–13.
162. Ретюнских И.С. Уголовно-правовые отношения и их реализация. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1997. – 176 с.
163. Романов А.К. Проблемы методологии уголовно-правового регулирования. – М.: ВШМ МВД СССР, 1991. – С. 17–75.
164. Ростовщиков И.В. Права личности в России: их обеспечение и защита органами внутренних дел. – Волгоград: Изд-во ун-та, 1997. – 176 с.
165. Рощина І. Нове у законодавстві України і перспективи запобігання злочинності // Право України. – 2001. – № 3. – С. 60–64.
166. Рудьковский И.Е. Права человека в современном мире // Марксизм и современность. – 2000. – № 1(15). – С. 26–32.
167. Рудянский Ф.М. Демократия и личность в условиях развитого социализма. Гос.-прав.очерк. – Л.: Слово, 1985. – 35 с.
168. Савонюк Р. Щодо термінів і понять кримінально-процесуального кодексу України // Право України. – 2004. – № 2. – С. 99–100.
169. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1985. – 156 с.
170. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1971. – 286 с.
171. Севрюгин В.Е. Понятие правонарушения по административному законодательству. – М.: Госюриздат, 1988. – 216 с.
172. Семякин И.Н. Правотворчество и законодательство // Теорія государства и права / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – С. 376–416.
173. Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 220 с.
174. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Х.: Консум, 2005. – 656 с.
175. Слободников Н.А. Юридическая и общественная ответственность в системе мировоззренческих качеств работника органов внутренних дел: Сборник науч. трудов. – Минск, 1992. – С. 60–69.
176. Словарь психолога. – М.: Норма, 1990. – 853 с.
177. Сонькин М.В. Правовая интеграция и защита прав человека в Европе // Науч. труды Ин-та международного права и экономики. – М., 2003. – С. 76–91.
178. Сорокин В.Д. Правовое регулирование: предмет, метод, процесс (макроуровень). – СПб.: Юрид. Центр Пресс, 2003. – 659 с.
179. Сперанский В.Н. Социальная ответственность в системе общественных отношений (социальный аспект): Автореф. дисс. … докт. филос. наук. – М., 1990. – 29 с.
180. Специальная психология / Под ред. И.С. Кона. – М.: Юрид. лит., 1975. – 485 с.
181. Спиридонов Л.И. Теория государства и права: Учебник. – М.: Фирма Гаддарина, 1995. – 301 с.
182. Спиридонов Л.И. Теория права и государства. – М.: Норма, 1996. – 325 с.
183. Спиридонова Л.К. Теория государства и права. – М.: Норма, 2000. – 386 с.
184. Спиркин Г.А. Основы философии. – М.: Полит. лит., 1988. – 326 с.
185. Стависский П.Р. Проблемы материальной ответственности в советском трудовом праве. – К.-Одесса: Наука, – 186 с.
186. Стадник Н.Г. Виникнення і розвиток міжнародної та європейської інституційної системи захисту прав людини і формування її правової основи // Право України. – 2005. – № 1. – С. 8–12.
187. Стольмаков А.И. Понятие правонарушения по советскому уголовно-процессуальному праву // Правоведение. – 1984. – № 3. – С. 63.
188. Стребков Ю.С. Нравственная ответственность и ее роль в регуляции поведения. Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 1989. – 23 с.
189. Строгович М.С. Сущность юридической ответственности // Советское государство и право. – 1974. – № 5. – С. 38–41.
190. Судебная практика как источник права. – М.: ИНФРА М, 1997. – 303 с.
191. Сурілов О.В. Теорія держави і права. – К.: Наукова думка, 1989. – 381 с.
192. Суханов Е.А. Гражданское право. – М.: БЕК, 1998. – Т. 1. – 534 с.
193. Сыроватская Л.А. Ответственность по советскому трудовому праву. – М.: Юрид. лит., 1974. – 180 с.
194. Сыроватская Л.Ф. Ответственность за нарушение трудового законодательства. – М.: Юрид. лит., 1990. – 85 с.
195. Тарбагаев А.Н. Ответственность в уголовном праве. – Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1994. – 125 с.
196. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1973. – 136 с.
197. Тархов В.А. Гражданское правоотношение. – Уфа: Илис, 1993. – 106 с.
198. Теория государства и права / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: Юриздат, 1998. – 572 с.
199. Теория государства и права / Под ред. В.М. Корельского. – М.: Норма, 1998. – 483 с.
200. Теория государства и права / Под ред. В.М. Курицина. – М.: Юрид. лит., 1986. – 532 с.
201. Теория государства и права / Под ред. М.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 2001. – 776 с.
202. Теория государства и права / Под ред. М.М. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юрист, 2000. – 720 с.
203. Теория государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Юрид. лит., 1997. – 634 с.
204. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. А.В. Малько. – М.: Юрист, 2001. – 530 с.
205. Теория государства и права / Под ред. С.А. Комарова. – М.: Юрид. лит., 1987. – 641 с.
206. Теория государства и права / Под ред. В.К. Бабаева. – М.: Юристъ, 1999. – 560 с.
207. Теория государства и права / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юрид. лит., 2002. – 532 с.
208. Теория государства и права / Под ред. М.М. Марченко. – М.: Зерцало, 2004. – 800 с.
209. Теорія держави і права / Упоряд. Л.М. Шестопалова. – К.: Прецедент, 2004. – 224 с.
210. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України. – К.: Юрінком, 2003. – 630 с.
211. Тесленко М. Право як інструмент соціальної справедливості // Право України. – 2004. – № 7. – С. 40–43.
212. Тихоненко И.Н. Основания освобождения от юридической ответственности: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 1995. – 21 с.
213. Тункин Г.И. Теория международного права. – М.: Международные отношения, 1979. – 643 с.
214. Тункин Г.И. Право и сила в международной системе. – М.: Юристъ, 1993. – 238 с.
215. Ушаков Н.А. Основания международной ответственности государств. – М.: Юрид. лит., 1983. – 253 с.
216. Ушацкая А.А. Административные правоотношения и ответственность за их совершение. – Рига: Авоте, 1988. – 186 с.
217. Фарукшин М.С., Самощенко И.С. Ответственность по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1991. – 240 с.
218. Фаткуллин В.Н. Проблемы теории государства и права: Курс лекций. – Казань: Изд-во Казанського ун-та, 1987. – 365 с.
219. Фефелов П.А. Механизм уголовно-правовой охраны. – М.: Наука, 1992. – 201 с.
220. Филатова Т.И. Социальная ответственность как фактор преодоления отчужденности: Автореф. дисс. ... докт. филос. наук. – Х., 1990. – 32 с.
221. Философский энциклопедический словарь. – М.: Наука, 1985. – 848 с.
222. Фокина Н.И. К проблеме ответственности личности. – М.: Юрид. лит., 1969. – 254 с.
223. Хачатуров Р.И., Ягутян Р.Г. Юридическая ответственность. – Тольятти: Юрист, 1995. – 175 с.
224. Царьков И.И. Вопросы теории публичного права // Вестник ВУпб. – Тольятти. – 1998. – № 1. – С. 49–59.
225. Цивільне право України: Академічний курс: У 2-х томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. Т. 1. Загальна частина. – К.: Юрінком, 2003. – 153 с.
226. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.
227. Цимбалюк М. Цивільна цінність права у демократичному суспільстві // Право України. – 2003. – № 2. – С. 18.
228. Черданцев А.Ф. Теория государства и права. – М.: Юристъ, 2001. – 630 с.
229. Черниченко С.В. Международное право и современные теоретические проблемы. – М.: Юрист, 1993. – 568 с.
230. Шадрин В.С. Обеспечение прав личности при исследовании преступлений: Автореф. дисс. … докт. юрид. наук. – М., 1997. – 285 с.
231. Шандяпина М.Д. Стадии юридической ответственности: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 1996. – 218 с.
232. Шаргородский М.Д. Наказание по уголовному праву. – М.: Юрид. лит., 1957. – 303 с.
233. Шибаева Е.И., Поточный М. Правовые вопросы деятельности и структуры международных отношений. – М.: Международные отношения, 1998. – 312 с.
234. Шон Д.Т. Конституционная ответственность // Государство и право. – 1995. – № 7. – С. 35–37.
235. Штефан М.Й. Цивільний процес. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 342 с.
236. Эклина П.С. Цели и средства их достижения в уголовно-процессуальном праве. – М.: Юрид. лит., 1976. – 123 с.
237. Юридична енциклопедія: В 6-ти т. – К.: Вид-во «Українська енциклопедія імені М.П. Бажана», 1999. – Т. 2. – 741 с.
238. Юридична енциклопедія: В 6-ти т. – К.: Вид-во «Українська енциклопедія імені М.П.Бажана», 2002. – Т. 4. – 717 с.
239. Явич Л.С. Право и общественные отношения. – М.: Юрид. лит., 1971. – 283 с.
240. Яковець Й. Проблеми визначення виду режиму установи виконання покарання // Право України. – 2003. – № 11. – С. 33–35.
241. Яковлев В.Ф. Принуждение в гражданском праве // Проблемы современного гражданського права: Сб. статей. – М., 2000. – С. 210–220.
242. Якушин В.А. Проблемы субъективного влияния в уголовном праве: Аветореф. дисс. ... докт. юрид. наук. – М., 1998. – 32 с.
243. Якушин В.А., Шаталова Л.И. Правовые аспекты субъективного влияния // Советское государство и право. – 1984. – № 1. – С. 13–18.
244. Якушин В.Я. Ошибка и ее уголовно-правовое значение. – Казань: Юрид. лит., 1988. – 123 с.
245. Report by Ruanio I. Aftoro on the question of International erimal jurisdiction (year book of the International Law Commission, Vol. 2. – New York, 1950. – P. 17–100).