ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДЯНСЬКИХ, ПОЛІТИЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА ЗА КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ......................................................................
ВСТУП ........................................................................................................................
РОЗДІЛ 1
НОРМИ ПРО ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДЯНСЬКИХ, ПОЛІТИЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В СИСТЕМІ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КК УКРАЇНИ .................................................................
1.1. Конституційні правовідносини як об’єкт злочинів проти громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина ........................................................................................................
1.1.1. Концепція „об’єкт злочину – правовідносини” та її загальнотеоретичне обгрунтування ..........................................................
1.1.2. Особливості конституційно-правового регулювання суспільних відносин, та його значення для встановлення об’єкта злочину ............
1.1.3. Проблема класифікації конституційних прав і свобод людини і громадянина, та її вплив на структуру Особливої частини КК України ........................................................................................................
1.2. Актуальні проблеми систематизації кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за порушення правовідносин, зміст яких складають громадянські, політичні та соціальні права і свободи людини і громадянина ........................................................................................................
1.2.1. Проблеми визначення родових об’єктів злочинів проти правовідносин, зміст яких складають громадянські, політичні та соціальні права і свободи людини і громадянина ...................................
1.2.2. Проблеми визначення безпосереднього об’єкта порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161 КК України) ....................
1.2.3. Проблеми криміналізації перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ст. 171 КК України) ..........................................
1.2.4. Питання обгрунтованості вживання поняття „злочини, що посягають на право інтелектуальної власності” .....................................
1.2.5. Проблеми визначення безпосередніх об’єктів злочинів „Порушення права на отримання освіти” (ст. 183 КК України) та „Порушення права на безоплатну медичну допомогу” (ст. 184 КК України) .......................................................................................................
1.2.6. Проблеми криміналізації перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій (ст. 170 КК України) ..................................................................................
1.2.7. Злочини проти інтересів сім’ї, підопічних та неповнолітніх (ст. ст. 164-169 КК України) .....................................................................
Висновки до розділу 1 ...............................................................................................
РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ПРАВОВІДНОСИНИ, ЗМІСТ ЯКИХ СКЛАДАЮТЬ ГРОМАДЯНСЬКІ ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА, ТА ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ЇХ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВУ ОХОРОНУ ..............................................................................................
2.1. Злочини, що посягають на правовідносини, пов’язані з реалізацією права на недоторканність приватного життя ..................................................
2.1.1. Порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК України) .......................................................................................................
2.1.2. Порушення недоторканності житла (ст. 162 КК України) ...........
2.1.3. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер (ст. 163 КК України) .................................
2.2. Злочини, що посягають на правовідносини, пов’язані з реалізацією права на свободу віросповідання .....................................................................
2.2.1. Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст. 178 КК України) ..................................................................................
2.2.2. Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179 КК України) ....................................................................
2.2.3. Перешкоджання здійсненню релігійного обряду (ст. 180 КК України) .......................................................................................................
Висновки до розділу 2 ...............................................................................................
РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ПРАВОВІДНОСИНИ, ЗМІСТ ЯКИХ СКЛАДАЮТЬ ПОЛІТИЧНІ ПРАВА ГРОМАДЯНИНА, ТА ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ЇХ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВУ ОХОРОНУ ..........................
3.1. Злочини, що посягають на правовідносини, пов’язані із реалізацією виборчих прав та права на участь у референдумі ...........................................
3.1.1. Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача (ст. 157 КК України) .......................................................................................................
3.1.2. Фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування (ст. 158 КК України) ............
3.1.3. Незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму (ст. 1581 КК України) .........................................................
3.1.4. Порушення таємниці голосування (ст. 159 КК України) .............
3.1.5. Порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку) (ст. 1591 КК України) ..................
3.1.6. Порушення законодавства про референдум (ст. 160 КК України) .......................................................................................................
3.2. Злочини, що посягають на інші конституційні форми безпосередньої демократії в Україні .............................................................
Висновки до розділу 3 ...............................................................................................

РОЗДІЛ 4
ОСОБЛИВОСТІ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ПРАВОВІДНОСИНИ, ЗМІСТ ЯКИХ СКЛАДАЮТЬ СОЦІАЛЬНІ ПРАВА ТА СВОБОДИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА, ТА ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ЇХ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВУ ОХОРОНУ ..............................................................................................
4.1. Злочини, що посягають на правовідносини, пов’язані із реалізацією трудових прав .....................................................................................................
4.1.1. Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК України) .......................................................................................................
4.1.2. Грубе порушення угоди про працю (ст. 173 КК України) ...........
4.2. Злочини, що посягають на правовідносини, пов’язані із реалізацією соціальних прав ..................................................................................................
4.2.1. Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (ст. 174 КК України) .................................................................
4.2.2. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат (ст. 175 КК України) ..............................
Висновки до розділу 4 ...............................................................................................
ВИСНОВКИ ...............................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................................
ДОДАТКИ .................................................................................................................. 6
ВСТУП
Актуальність теми. Базуючись на загальнолюдських цінностях, які були вироблені протягом багатьох віків, Конституція України передбачила в розділі II найважливіші права і свободи людини і громадянина. Ці права і свободи та їх гарантії, згідно ст. 3 Конституції України, визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Сприйняття Україною міжнародних стандартів в галузі прав людини, її вступ до Ради Європи покладають на неї певні зобов’язання, пов’язані з реальним забезпеченням проголошених Конституцією України прав і свобод людини і громадянина, однією із гарантій якого, є встановлення кримінальної відповідальності за їх порушення. Правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина як одне із основних завдань прямо сформульоване в ч. 1 ст. 1 Кримінального кодексу України 2001 р. (далі – КК). Громадянські, політичні та соціальні права є найбільш важливими в конституційному статусі людини і громадянина України, і, безумовно, потребують конкретних гарантій їх забезпечення, в тому числі і кримінально-правовими засобами. В межах Особливої частини КК є окремі традиційні розділи, які захищають такі конституційні права, як право на життя, здоров’я, власність. Окремі конституційні права і свободи захищаються нормами, які містяться в статтях розділу V Особливої частини КК. Саме цей розділ і досліджує автор в своїй дисертаційній роботі.
Проблема кримінально-правової охорони саме цієї групи конституційних прав були предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців, але, в основному, в підручниках з кримінального права та науково-практичних коментарях. Комплексні монографічні роботи з даної проблематики наразі у вітчизняній юридичній літературі відсутні. Теоретичною базою для вирішення цієї важливої проблеми є праці відомих зарубіжних та вітчизняних науковців в галузі конституційного, трудового, цивільного, сімейного та інших галузей права, а також, безумовно, в галузі кримінального права. Таких робіт досить багато, а тому слід особливо відмітити праці П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, О.М. Костенка, А.М. Красікова, Н.Ф. Кузнєцової, О.А. Лукашевої, М.І. Мельника, А.А. Музики, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, Т.М. Нуркаєвої, М.І. Панова, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, В.П. Тихого, Ю.М. Тодики, А.П. Тузова, Є.В. Фесенка, М.І. Хавронюка, С.Д. Шапченка, М.Д. Шаргородського, Н.Г. Шукліної, С.С. Яценка та інших вчених. За останні роки захищена кандидатська дисертація, яка стосується проблем кримінально-правової охорони виборчих прав громадян України (Л.П. Медіна, 2004 р.). В Російській Федерації захищені кандидатські дисертації з проблем кримінально-правової охорони недоторканності приватного життя (Н.Г. Беляєва, 2000 р.), свободи совісті (Є.М. Шовкопляс, 1999 р.), та докторська дисертація про злочини проти конституційних прав людини і громадянина (Л.Г. Мачковський, 2005 р.). В Азербайджанській Республіці захищена докторська дисертація з проблем кримінально-правової охорони конституційних прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань (Махир Байрам огли Ахмедов, 2006 р.).
Враховуючи неповноту та фрагментарність спеціальних кримінально-правових досліджень з даної проблематики в Україні, а також наукового аналізу багатьох проблем, які виникають у процесі застосування норм, спрямованих на охорону саме цієї групи конституційних прав, тема даного дисертаційного дослідження видається надзвичайно актуальною, оскільки, необхідність вдосконалення окремих норм, які містяться в розділі V Особливої частини КК, викликана самим життям.
Що стосується статистичних даних щодо кількості засуджених за злочини, кримінальна відповідальність за які передбачена ст. ст. 157-184 КК України, то прослідкувати стійку тенденцію щодо кожного із злочинів не уявляється можливим. За даними Державної судової адміністрації України у 2005 р. кількість засуджених осіб становила: за ст. 157 – 30 (1), ст. 158 – 619 (0), ст. 159 – 1 (0), ст. 160 – 0 (0), ст. 161 – 0 (0), ст. 162 – 370 (91), ст. 163 – 0 (0), ст. 164 – 6145 (5584), ст. 165 – 1 (4), ст. 166 – 578 (589), ст. 167 – 9 (3), ст. 168 – 3 (1), ст. 169 – 1 (0), ст. 170 – 0 (0), ст. 171 – 0 (0), ст. 172 – 49 (57), ст. 173 – 1 (0), ст. 174 – 0 (0), ст. 175 – 284 (303), ст. 176 – 20 (35), ст. 177 – 2 (3), ст. 178 – 0 (0), ст 179 – 0 (0), ст. 180 – 0 (0), ст. 181 – 1 (0), ст. 182 – 0 (1), ст. 183 – 0 (0), ст. 184 – 2 (4). Всього у 2005 р. за злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина було засуджено 8116 (6678) осіб. Таким чином, кількість засуджених за ці злочини за рік зросла на 1438 осіб.
Особливо важливою є потреба в дослідженні вказаних проблем на сучасному етапі в світлі численних змін та доповнень, внесених саме до розділу V Особливої частини КК України. Необхідним є осмислення концептуальних положень нового законодавства та його коментування.
Реалізація ідей реформування правової системи України потребує від кримінально-правової науки, як теоретичного, так і практичного переосмислення та нових підходів до вирішення тих проблем, які стають перед законодавчою та правозастосовчою практикою. Необхідним в цьому плані є врахування досвіду зарубіжних країн. Є також потреба в узагальненні судової практики по даним категоріям справ та прийнятті відповідних постанов Пленуму ВС України.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою Радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Вона пов’язана також з науковою роботою кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2003-2005 р. р. „Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчи аспекти”, затвердженою Протоколом засідання кафедри від 27.03.2003 р. № 13 та є частиною науково-дослідницької роботи Центру прав людини юридичного факультету „Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України” № 01 БФ 042-01 на 2001-2005 р. р.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є створення цілісної концепції кримінально-правової охорони громадянських, політичних та соціальних правовідносин, розробка в її межах оптимальної моделі системи норм КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина, і вироблення на цій основі пропозицій щодо удосконалення чинного кримінального законодавства та практики його застосування.
Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувалися такі основні завдання:
1) виявити тенденції розвитку вітчизняного законодавства про відповідальність за злочини проти громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина; 2) відшукати оптимальне вирішення дискусійних проблем, що стосуються сутності обєкта злочинів, які містяться в розділі V Особливої частини КК України; 3) розглянути в загальнотеоретичному плані відповідність назви та змісту даного розділу та визначити зміст родових, видових та безпосередніх об’єктів злочинів, які містяться в розділі V Особливої частини КК України; 4) дослідити в аспекті загальнотеоретичної характеристики ознаки об’єктивної, суб’єктивної сторін та суб’єкта злочинів даної групи; 5) проаналізувати особливості окремих складів злочинів проти громадянських, політичних та соціальних правовідносин; 6) визначити основні правила кваліфікації даної групи злочинів; 7) розглянути склади злочинів, які містяться в даному розділі, але об’єкти яких виходять за межі родових обєктів злочинів проти громадянських, політичних та соціальних правовідносин; 8) сформулювати висновки і пропозиції щодо змісту та системи норм, спрямованих на охорону даної групи правовідносин, та запропонувати власну редакцію розділу V Особливої частини КК України.
Автор не розглядає питання про зміну санкцій за злочини проти громадянських, політичних та соціальних прав та свобод людини і громадянина. Це питання є надзвичайно великим за обсягом, потребує окремого наукового дослідження і виходить за межі даної наукової роботи. Проблемі встановлення санкцій присвятили свої дослідження відомі вчені в галузі кримінального права, такі як І.М. Гальпєрін [59], Л.Л. Кругліков [199], Ю.Б. Мєльнікова [285], П.П. Осипов [337], М.Д. Шаргородський [594], М.А. Шнейдер [600] та ряд сучасних вчених [152; 268, с. 9; 511, с. 10; 532, с. 154-162; 575, с. 452-454; 96, с. 84-90; 97, с. 201-206; 263, с. 6-7; 598; 300, с. 353-358; 299, с. 394-397; 297, с. 436-437]. Безумовно, автор усвідомлює, що внесення змін до диспозицій відповідних кримінально-правових норм, потягне в майбутньому необхідність дослідження питання щодо санкцій.
Об’єктом дослідження є конституційні права і свободи людини і громадянина.
Предметом дослідження злочини проти громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина за Кримінальним кодексом України.
Методи дослідження обрані з врахуванням його теми, мети та завдань дослідження. Методологічну основу складають положення та висновки загальної теорії пізнання. В дисертації використані праці з проблем філософії, соціології, психології, теорії держави та права, кримінального, конституційного, міжнародного, адміністративного, сімейного, трудового права. З урахуванням комплексного підходу до вирішення кримінально-правових проблем в роботі були використані такі методи пізнання: діалектичний, формально-логічний, історичний, соціологічний, статистичний, порівняльно-правовий, аксіологічний, системно-структурний.
Зокрема, історичний метод дозволив показати генезис проблеми кримінально-правової відповідальності за порушення правовідносин, зміст яких складають конституційні громадянські, політичні та соціальні права та свободи людини і громадянина, починаючи від 1919 р. та закінчуючи нормами, якими КК був доповнений чи які зазнали змін у 2006 р.
Використання соціологічного та статистичного методів дозволило проаналізувати правозастосовну практику та позиції як працівників правозастосовчих органів, юристів, так і осіб, які не мають юридичної освіти, щодо необхідності вдосконалення норм про кримінальну відповідальність за злочини проти громадянських, політичних та соціальних правовідносин. Всього автором дисертації було проанкетовано та опитано 319 респондентів (Додаток А) та вивчено 300 кримінальних справ (Додаток Б). Це дало можливість додатково обгрунтувати окремі положення запропонованої в роботі концепції. Формально-логічний метод дозволив виявити загальну тенденцію законодавства щодо охорони вказаної категорії правовідносин, а також внести конкретні пропозиції з вдосконалення правових норм під кутом зору їх відповідності міжнародним нормам та стандартам в галузі охорони прав людини. Метод порівняльного аналізу дозволив співставити положення чинного КК, кримінального законодавства окремих зарубіжних держав та цілої низки міжнародно-правових нормативних актів і врахувати їх позитивний досвід при формулюванні пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства.
Аксіологічний метод дослідження став основою запропонованої цілісної концепції щодо об’єкта злочину. За допомогою системно-структурного методу запропонована чітка внутрішньо упорядкована система норм, які, на думку дисертанта, мають міститися в статтях розділу V Особливої частини КК. Ці та інші методи наукового дослідження використовувалися у їх взаємозв’язку.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням проблем кримінально-правової охорони зазначеної групи правовідносин. У дисертації висунуто та обгрунтовано ряд нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики положень, які виносяться на захист, а саме:
1. По-новому висвітлене питання щодо розуміння такого кримінально-правового феномена, як об’єкт злочину. Жодна із концепцій, які сьогодні існують в юридичній літературі, не можуть претендувати на універсальність. На думку дисертанта, загальний об’єкт злочину – це ті відносини, що склалися у суспільстві між окремими його членами, їх об’єднаннями, і які в інтересах всього суспільства нормативно врегульовані – тобто є правовідносинами. Автор обгрунтовує та розвиває концепцію „об’єкт злочину – правовідносини”, яка за допомогою визначення змістовної частини правовідносин дозволяє визначити зміст всіх об’єктів злочинів.
2. Розкрито сутність правовідносин як складової механізму правового регулювання. Якщо розглядати його як взаємодію елементів – юридичні норми, правовідносини, акти реалізації прав і обов’язків, акти застосування права (факультативний елемент), то слід визнати, що саме правовідносини і є тим „вразливим” елементом, якому заподіюється чи може бути заподіяна шкода вчиненням злочину („ззовні” і „зсередини”). Права, свободи та інтереси слід розглядати не як самостійні феномени, що піддаються злочинному впливу, а як структурні компоненти правовідносин. Обгрунтовується положення, що як категорія абстрактна права (як і свободи, інтереси, блага, цінності, проте які вживаються в контексті поняття „об’єкт злочину” як синоніми), складають зміст правовідносин або виступають тим, заради чого правовідносини складаються і, таким чином, самі правовідносини, а не їх структурні компоненти і є тією цінністю (для держави, суспільства в цілому, для окремої людини), що охороняються правовими нормами, зокрема кримінально-правовими. Відносини, врегульовані нормами конституційного, сімейного, трудового, господарського, адміністративного та інших галузей права, залишаються поза межами механізму кримінально-правового регулювання, який, діючи в загальноохоронному режимі, „включається” лише тоді, коли вказані правовідносини порушуються, тобто вчиняється злочин.
3. Вперше в теорії кримінального права України на основі комплексного аналізу змісту норм, які містяться в розділі V Особливої частини КК, та концепції „об’єкт злочину – правовідносини” сформульовані родові та видові об’єкти даної групи злочинів, та запропонована нова назва та структура даного розділу.
4. Вперше в теорії кримінального права України обгрунтовується положення про те, що основним безпосереднім об’єктом порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161 КК), слід визнавати правовідносини, які складають частину міжнародного правопорядку. В зв’язку з цим внесена пропозиція перенести дану норму в розділ ХХ Особливої частини КК.
5. Вперше в теорії кримінального права України обгрунтовується положення про те, що окремі юридичні склади злочинів введені в КК з порушеннями принципів криміналізації, і тому діяння, передбачені ст. ст. 183, 184 КК мають бути декриміналізовані, а ст. ст. 170, 171 КК – виключені з КК.
6. Розвивається положення про те, що окремі злочини (ст. ст. 176, 177 КК), посягають на відносини власності, і їх видовим об’єктом є правовідносини, змістом яких є право інтелектуальної власності. Пропонується визначити місце цих норм в розділі VІ Особливої частини КК.
7. Вперше в теорії кримінального права України обгрунтовується положення про те, що родовим об’єктом групи злочинів, юридичні склади яких містяться в диспозиціях ст. ст. 164-169 КК, є правовідносини, що виникають у сфері реалізації сімейних та опікунських прав та обов’язків. Пропонується об’єднати ці статті в окремому розділі „Злочини проти інтересів сім’ї, підопічних та неповнолітніх”.
8. Вперше в теорії кримінального права України формулюються ознаки конфіденційної інформації і уточнюється предмет злочинів, юридичні склади яких передбачені в диспозиціях ст. ст. 182, 163 КК. Застосовується однотипний підхід до формулювання ознак їх юридичних складів – основні склади формулюються як матеріальні. Пропонується кваліфікувати збирання та зберігання з метою використання відомостей, що містять особисту чи сімейну таємницю, як готування до злочину, а не як закінчений злочин. З метою уникнення об’єднання різних складів злочинів в одній статті пропонується доповнити КК окремою статтею „Незаконне виселення особи із житла”.
На думку дисертанта, використання спеціальних засобів для негласного зняття інформації, утворює самостійний склад злочину (ст. 359 КК), а не є способом вчинення порушення таємниці кореспонденції. У зв’язку з тим, що норма, яка передбачена в ст. 163 КК, спрямована на охорону громадянських прав будь-якої особи, необхідно виключити із її тексту слова „щодо державних або громадських діячів”. Пропонується нова редакція диспозицій ст. ст. 182, 162, 163 КК. При цьому в теоретичному аспекті пропонується розглядати норму, яка передбачена в ст. 182 КК, як загальну, а в ст. ст. 162, 163 КК – як спеціальні.
9. Вперше в теорії кримінального права України обгрунтовується пропозиція викласти в новій редакції диспозиції ст. ст. 178 та 180 КК. Вказівка в диспозиції ч. 2 ст. 178 КК на спосіб вчинення даного злочину дозволяє застосовувати однотипний підхід, закладений в КК щодо знищення чи пошкодження майна в кваліфікованих складах злочинів проти власності. Включення до тексту диспозиції ст. 180 КК термінологічного звороту „релігійна діяльність” дозволить взяти під кримінально-правову охорону більш широке коло правовідносин, пов’язаних із релігійною діяльністю, а розширення кола потерпілих – охороняти конституційні права більш широкого кола осіб. Пропонується доповнити КК новою статтею „Примушування до участі в релігійному обряді”.
10. Вперше в теорії кримінального права України аргументується пропозиція виключити ст. 181 із розділу V Особливої частини КК у зв’язку з тим, що це діяння спрямоване на нанесення шкоди народному здоров’ю і не пов’язане із правовідносинами, зміст яких складає право громадян сповідувати будь-яку релігію, і тому місце даної статті слід визначити в розділі ХІІІ Особливої частини КК серед інших злочинів проти народного здоров’я.
11. З метою вдосконалення норми, яка передбачена в ст. 157 КК, пропонується виключити: 1) із диспозиції ч. 1 ст. 157 КК термін „примушування”, адже способи, якими традиційно в кримінально-правовому розумінні вчиняється примушування, вже вказані в диспозиціях ч. ч. 1 та 2 ст. 157 КК (підкуп, обман, фізичне насильство, знищення чи пошкодження майна, погроза застосування насильства або знищення чи пошкодження майна, інші способи); 2) термінологічний зворот „іншого суб’єкта виборчих правовідносин”, якими є не тільки фізичні особи, а і держава, український народ тощо; 3) із кола потерпілих – офіційного спостерігача, який у виборчих правовідносинах виступає не від власного імені і з власними політичними інтересами, а від імені та в інтересах інших суб’єктів виборчого процесу. Посягання на їх життя, здоров’я слід розглядати за наявності підстав як злочини проти життя та здоров’я, або інші злочини проти особи. Натомість, пропонується до кола потерпілих включити близьких осіб суб’єктів виборчого процесу. Діяння, вчинені щодо таких осіб, підвищують ступінь суспільної небезпеки даного злочину. Дисертант пропонує нову редакцію диспозиції ст. 157 КК. Приводяться додаткові аргументи щодо необхідності встановлення кримінальної відповідальності в окремій статті за перешкоджання роботі виборчої комісії та комісії з референдуму.
12. Обгрунтовується пропозиція передбачити кримінальну відповідальність за перешкоджання вести передвиборну агітацію або агітацію до дня референдуму.
13. Вперше в теорії кримінального права України обгрунтовується положення про необхідність виключити із тексту диспозиції ч. 5 ст. 158 КК термінологічний зворот „скринька з виборчими бюлетенями”, а також кримінальну відповідальність за незаконну передачу іншій особі виборчого бюлетеню. Ці ознаки не є криміноутворюючими, і по-суті, є повторенням тексту виборчого законодавства. Пропонується викласти диспозицію ст. 158 КК в новій редакції, що дасть можливість не тільки вдосконалити цю норму, а і уникнути колізії між ст. 21216 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУАП) та ч. 1 ст. 158 КК.
14. З метою уникнення необгрунтованого об’єднання в одній статті юридичних складів різних злочинів пропонується в окремій статті встановити кримінальну відповідальність за фальсифікацію результатів голосування.
15. Наведені додаткові аргументи про необхідність виключення із тексту КК ст. 1581. Ті виборчі документи, які становлять предмет цього злочину, слід вважати офіційними документами, за знищення яких передбачена відповідальність у ч. 2 ст. 357 КК. Внесення відповідних змін до диспозиції ст. 357 КК зробить можливим вирішення проблеми надмірної криміналізації незаконного знищення виборчої документації та документів референдуму.
16. Додатково обгрунтовується положення про те, що членів виборчих комісій та членів комісій з референдуму слід вважати службовими особами, хоча це випливає не з глибинного розуміння теоретичних основ кримінального права і, зокрема, інституту суб’єкта злочину, а з формальної вказівки на це законодавця. Виходячи з цього, робиться висновок, що члени виборчих комісій та члени комісій з референдуму мають нести кримінальну відповідальність за порушення тих обов’язків, які входять в їх компетенцію, і при вчиненні діянь, передбачених в диспозиціях ч. 3 ст. 157, ч. 2 ст. 158, ст. 159 КК, додатково їх дії кваліфікувати за ст. ст. 364, 366, 368 КК не потрібно.
17. Пропонується нова редакція диспозиції ст. 159 КК „Порушення таємниці голосування” та диспозиції ст. 159№ КК „Порушення порядку фінансування виборів та референдуму”. При формулюванні норми щодо порушення порядку фінансування виборів (ст. 159№ КК) законодавець відійшов від правильного підходу щодо об’єднання в одних статтях норм щодо кримінальної відповідальності за порушення виборчих і референдних правовідносин.
18. Пропонується виключити із КК ст. 160, адже практично за всі діяння, передбачені в ній, вже встановлена кримінальна відповідальність. Запропонована автором стаття „Фальсифікація результатів голосування” дозволить усунути цей недолік у чинному кримінальному законодавстві.
19. Обгрунтовується положення, проте, що діяння, юридичний склад якого передбачений в диспозиції ст. 340 КК, посягає на окремі конституційні форми безпосередньої демократії, якими поряд з виборами та референдумом є мітинги, походи, демонстрації, збори, і тому, оптимально, виходячи зі змісту родових та видових об’єктів злочинів, юридичні склади яких передбачені в диспозиціях статей розділу V Особливої частини КК, місце даного юридичного складу злочину має бути визначене саме в цьому розділі. Дисертант пропонує власну редакцію диспозиції даної статті.
20. З огляду на змістовну близькість норм, передбачених в ст. ст. 172 та 173 КК, обгрунтовується необхідність об’єднати ці норми та викласти диспозицію ст. 172 КК в новій редакції. Такий підхід не означає декриміналізацію діянь, передбачених в диспозиціях ст. 173 КК. Грубе порушення угоди про працю є різновидом грубого порушення законодавства про працю, а угоди, укладені громадянином щодо його роботи за межами України, входять в зміст законодавства про працю, якщо вони укладені в межах міжнародно-правових угод, стороною яких є Україна. Укладення угоди про працю, не врегулюване законодавством України та міжнародно-правовими угодами, не є підставою виникнення трудових правовідносин, що підлягають кримінально-правовій охороні за законодавством України.
21. Пропонується нова редакція диспозиції ст. 174 КК, а також з метою усунення необгрунтованого об’єднання в одній статті юридичних складів різних злочинів пропонується в окремій статті встановити кримінальну відповідальність за організацію незаконного страйку. На підставі аналізу окремих ознак складів злочинів, передбачених в диспозиціях ст. 175 КК, та практики застосування цієї норми, пропонується нова редакція диспозиції ст. 175 КК.
22. Вперше в теорії кримінального права України пропонується доктринальна модель розділу V Особливої частини КК як окремого цілісного інституту кримінального права України.
Практичне значення одержаних результатів полягає у наступному:
- у науково-дослідницькій галузі матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані як теоретична основа подальшої розробки інституту об’єкта злочину в теорії кримінального права, а також як елемент досліджень більш вузького кола проблем – кримінально-правової охорони правовідносин, зміст яких складають конституційні, громадянські, політичні та соціальні права людини і громадянина;
- у правотворчості – запропонована модель розділу V Особливої частини КК може бути використана в процесі вдосконалення кримінального законодавства;
- у правозастосуванні – висунуті пропозиції можуть використовуватися при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України щодо даної категорії справ, а також при кваліфікації конкретних видів діянь у слідчо-прокурорській та судовій практиці.
- у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні курсу „Кримінальне право України. Загальна частина” щодо загальнотеоретичних положень, а також курсу „Кримінальне право України. Особлива частина” при вивченні злочинів, юридичні склади яких передбачені в розділі V Особливої частини КК, також при викладанні спецкурсу „Актуальні проблеми кримінально-правової охорони конституційних прав людини і громадянина”, при проведенні науково-дослідницької роботи студентів.
Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, в дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації повністю самостійні. В наукових працях, опублікованих у співавторстві, 50% змісту складають власні теоретичні розробки дисертанта.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до дисертації, оприлюднені на 35 міжнародних та національних науково-практичних конференціях, симпозіумах, „круглих столах”, семінарах, що відбулися у містах: Братислава (Словаччина, Рада Європи – 1999 р.), Дніпропетровськ (Юридична академія Міністерства внутрішніх справ України – 2002 р.; Дніпропетровський національний університет – 2003 р., 2005 р.), Івано-Франківськ (Прикарпатський університет імені Василя Стефаника – 2002 р.), Київ (Київський національний університет імені Тараса Шевченка – 1995 р.; Центральна виборча комісія України – 2000 р.; Міністерство юстиції України 2000 р., 2003 р.; Конституційний Суд України – 2004 р.), Кошице (Словаччина, Кошицький університет П.Й. Шафарика – 1999 р.), Луганськ (Луганський державний університет внутрішніх справ – 2005 р.), Львів (Львівський національний університет імені Івана Франка – 1993 р., 2003 р., 2004 р., 2005 р., 2006 р.; Львівський юридичний інститут внутрішніх справ 2003 р., квітень 2004 р., вересень 2004 р., 2005 р.), Москва (Росія, Російський новий університет – 2004 р.; Московський державний університет ім. М.В. Ломоносова – 2004 р., 2005 р., 2006 р.; Московська державна юридична академія, 2005 р., 2006 р.), Одеса (Одеська національна юридична академія 2000 р.; Одеський інформаційно-аналітичний центр з проблем боротьби із організованою злочинністю – 2003 р., квітень 2004 р., вересень 2004 р.), Ужгород (Управління освіти Закарпатської обласної державної адміністрації – 2000 р.), Харків (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого – 2005 р.), Чернігів (Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці – 2005 р.).
Автор дисертації є переможцем Конкурсу № 5 за програмою малих грантів, що проводився Харківським Центром досліджень організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні (2001 р.).
Автором вносились зауваження та пропозиції до проекту постанови Пленуму Верховного Суду України про судову практику у справах про злочини проти виборчих прав громадян України, які взяті до уваги (Додаток Б).
Дисертант брала участь в робочій групі Верховного Суду України в підготовці узагальнення судової практики про злочини щодо невиплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших установлених законом виплат (Додаток Б).
Положення дисертаційного дослідження були частково враховані в Законах України „Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за знищення виборчої документації або документів референдуму” від 1 грудня 2005 р. № 3169-IV та „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення виборчих прав громадян” від 23 лютого 2006 р. № 3504-IV (Додаток В).
Під керівництвом дисертанта захищена кандидатська дисертація.
Отримані автором результати застосовуються в навчальному процесі Київського національного університету імені Тараса Шевченка. За темою дисертації розроблений і викладається спеціальний курс „Актуальні проблеми кримінально-правової охорони конституційних прав людини і громадянина”.
Публікації. За результатами дослідження дисертантом підготовлено одну монографію, 63 наукові публікації, із них – 30 у наукових фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження проблеми кримінально-правової охорони конституційних громадянських, політичних та соціальних правовідносин в Україні дозволило дійти наступних висновків.
Визначається, що громадянські, політичні та соціальні права реалізуються через конституційні правовідносини, зміст яких ці права утворюють і суб’єктами яких виступають як громадяни України, так і інші особи, які відповідно до Конституції України цими правами володіють і користуються. Об’єктом конституційних громадянських, політичних та соціальних правовідносин є певні блага та цінності або політичні та соціальні процеси, які є результатом реалізації відповідної групи прав їх суб’єктами – носіями. Враховуючи те, що норми Конституції України проголошують загальні засади правового статусу людини і громадянина, правовідносини, через які реалізуються громадянські, політичні та соціальні права, регулюються та охороняються нормами окремих галузей права, зокрема цивільного, адміністративного, трудового, права соціального забезпечення, сімейного.
Норми кримінального права стосовно вказаної групи конституційних правовідносин виконують охоронну функцію і не мають на них самостійного регулюючого впливу. Їх завданням є правове забезпечення охорони конституційних правовідносин від найбільш небезпечних посягань. Норми, які містяться в розділі V Особливої частини КК охороняють не всі громадянські, політичні та соціальні правовідносини, а лише ті з них, які утворюють видові об’єкти одновидових груп злочинів проти громадянських, політичних та соціальних правовідносин.
Тому, ст. ст. 1581, 160, 170, 171 – слід виключити із КК; ст. ст. 161, 176, 177, 181 – перенести до інших розділів; окремі діяння декриміналізувати (ст. ст. 183, 184). Створити в КК окремий розділ „Злочини проти інтересів сім’ї, підопічних та неповнолітніх”, в який перенести ст. ст. 164-169.
Враховуючи те велике значення, які ці права відіграють в житті людини, в Україні створена розгалужена система правових гарантій їх здійснення. Шкода, яка завдається вказаній групі конституційних правовідносин, може бути усунена іншими правовими засобами (цивільними, адміністративними, дисциплінарними), і їх кримінально-правова охорона повинна здійснюватись не від будь-яких, а від найбільш суспільно небезпечних посягань. Сфера втручання держави в особисте життя людини має бути обмежена, тому в більшості випадків особа має можливість і повинна обирати достатні соціальні та правові засоби захисту своїх громадянських, політичних та соціальних прав, більшість з яких вона реалізує на власний розсуд і сама визначає, наскільки суттєвою є заподіяна їм шкода. Тому норми кримінального права мають використовуватись як крайній засіб.
Громадянські, політичні та соціальні правовідносини виступають як окремі родові об’єкти відповідних груп злочинів, відповідальність за які має бути передбачена в окремому розділі Особливої частини КК, який, відповідно до традиційного підходу законодавця щодо назв розділів КК слід назвати „Злочини проти громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина”. З огляду на їхню змістовну близькість і невелику кількість статей, в яких передбачені норми про кримінальну відповідальність за порушення вказаних конституційних правовідносин, вони мають бути об’єднані в одному розділі. Запропонований розділ слід розташувати в Особливій частині КК за розділом IV (тобто зберегти те ж місце), враховуючи те, що після правовідносин, пов’язаних із охороною конституційних прав особи на життя, здоров’я, волю, статеву свободу та статеву недоторканність, найбільш значимими для особи є правовідносини, зміст яких складають громадянські, політичні та соціальні права.
Диспозиції статей слід викласти в пропонованій редакції, а самі статті розтошувати в розділі залежно від об’єкта злочину, юридичний склад якого передбачений в диспозиції відповідної статті:
Розділ V
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДЯНСЬКИХ, ПОЛІТИЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
Стаття ... Порушення недоторканності таємниці приватного життя
1. Незаконне використання чи поширення відомостей про приватне життя особи, що складають її особисту чи сімейну таємницю, якщо ці діяння спричинили істотну шкоду законним правам чи інтересам потерпілого, –
караються ...
2. Поширення вказаних відомостей у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації, якщо ці діяння спричинили істотну шкоду законним правам чи інтересам потерпілого, –
карається ...
Стаття ... Порушення недоторканності володіння особи
1. Незаконне проникнення до будь-якого володіння особи, якщо це спричинило істотну шкоду законним правам чи інтересам особи, –
карається ...
2. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням влади або службового становища, чи з застосуванням насильства або погрози його застосування, –
караються ...
Стаття ... Незаконне виселення особи із житла
1. Незаконне виселення особи із житла, –
карається ...
2. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням влади або службового становища, чи з застосуванням насильства або погрози його застосування, –
караються ...
Стаття ... Порушення недоторканності таємниці кореспонденції
1. Незаконне використання чи поширення, відомостей про приватне життя особи, що складають її особисту чи приватну таємницю, які передаються засобами зв’язку, якщо ці діяння спричинили істотну шкоду законним правам чи інтересам потерпілого, –
карається ...
2. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням влади або службового становища, –
караються ...
Стаття ... Умисне знищення чи пошкодження майна релігійних організацій
1. Умисне знищення чи пошкодження майна релігійних організацій, що спричинило істотну шкоду, –
караються ...
2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, –
караються ...
Стаття ... Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь
Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь
караються ...
Стаття ... Незаконне перешкоджання здійсненню релігійної діяльності
Незаконне перешкоджання здійсненню богослужінь, релігійних обрядів чи інших видів релігійної діяльності, –
карається ...
Стаття ... Примушування до участі в релігійному обряді
Примушування священнослужителя або іншої особи шляхом фізичного або психічного примусу до проведення релігійного обряду чи участі в такому обряді, –
карається ...
Стаття ... Перешкоджання здійсненню виборчих прав та права на участь у референдумі
1. Перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином України права обирати чи бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, права брати або не брати участь у референдумі, вести передвиборну агітацію, а також агітацію до дня референдуму, –
карається ...
2. Ті самі діяння, вчинені членом виборчої комісії або комісії з проведення референдуму чи іншою службовою особою з використанням влади чи службового становища, або за попередньою змовою групою осіб, –
караються...
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, пов’язані із застосуванням фізичного насильства або погрози застосувати таке насильство щодо близьких осіб громадян, які здійснюють своє активне чи пасивне виборче право чи щодо членів виборчих комісій чи комісій з проведення референдуму та їх близьких осіб, –
караються...
Стаття ... Підлог виборчих документів або документів референдуму
1. Підлог, тобто виготовлення виборчого документа чи документа референдуму невстановленого зразка, або виготовлення його у спосіб, не передбачений законом, приписування, тобто внесення до виборчого документа чи документа референдуму завідомо неправдивих відомостей, будь-яка інша його підробка, використання завідомо підробленого виборчого документа чи документа референдуму або виготовленого у спосіб, не передбачений законом, –
караються…
2. Ті ж дії, вчинені членом виборчої комісії чи комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою з використанням влади або службового становища, –
караються ...
Стаття ... Порушення таємниці голосування
1. Умисне порушення таємниці голосування -
карається ...
2. Ті ж дії, вчинені членом виборчої комісії або комісії з референдуму чи іншою службовою особою з використанням влади або службового становища, -
караються …
Стаття ... Фальсифікація результатів голосування
Фальсифікація результатів голосування, тобто завідомо неправильний підрахунок голосів, або завідомо неправильне встановлення чи оголошення результатів виборів чи референдуму, –
карається…
Стаття ... Перешкоджання роботі виборчої комісії чи комісії з проведення референдуму та втручання в їх роботу
1. Перешкоджання роботі виборчої комісії чи комісії з проведення референдуму або роботі членів цих комісій, –
карається ...
2. Втручання в роботу виборчої комісії або комісії з проведення референдуму або в роботу членів цих комісій з метою вплинути на результати виборів чи референдуму, вчинені службової особою з використанням влади чи службового становища, –
карається …
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, пов’язані із застосуванням фізичного насильства чи погрозою застосувати таке насильство щодо членів виборчої комісії або комісії з проведення референдуму або щодо їх близьких осіб, –
караються ...
Стаття ... Порушення порядку фінансування виборів та референдуму
1. Надання фінансової (матеріальної) підтримки виборчій кампанії кандидата, ініціативній групі з проведення референдуму, внесення пожертвувань у виборчий фонд та фонд референдуму через підставних осіб, та інші дії, спрямовані на порушення порядку фінансування виборів та референдуму, порушення порядку використання коштів, спрямованих на проведення виборів та референдуму, вчинені у великих розмірах, –
караються...
2. Ті ж дії, вчинені службовою особою з використанням влади або службового становища чи за попередньою змовою осіб, –
караються...
Примітка: Великим розміром в цій статті визнається сума грошей, вартість майна чи вигод майнового характеру, яка в чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Стаття ... Перешкоджання проведенню законних зборів, мітингів, походів і демонстрацій
Перешкоджання проведенню законних зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, вчинене службовою особою з використанням влади або службового становища, або пов’язане із застосуванням фізичного насильства, –
карається …
Стаття ... Порушення законодавства про працю
1. Незаконне звільнення працівника з роботи або інше порушення законодавства про працю, що спричинило тяжкі наслідки, –
караються ...
2. Ті самі дії, вчинені щодо громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України, а також щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, –
караються ...
Стаття ... Організація незаконного страйку
Організація незаконного страйку –
карається ...
Стаття ... Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку
Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій –
караються ...
Стаття ... Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат
Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат громадянину більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, –
карається ...
Враховуючи те, що норми, які встановлюють кримінальну відповідальність за порушення громадянських, політичних та соціальних правовідносин містяться в статтях, більшість диспозицій яких мають виключно бланкетний характер, слід особливо зауважити, що зміни в законодавстві, яке регулює дані різновиди правовідносин, тягнуть за собою і зміни в кримінальному законодавстві, що охороняє дані правовідносини.
Метою запропонованих змін до кримінального законодавства є побудова чіткої системи норм, які дозволяють забезпечити належну кримінально-правову охорону конституційних правовідносин від суспільно небезпечних посягань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини в сфері комп’ютерної інформації: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАН Укр. Ін-т. держ. і пр. ім. В.М. Корецького. – К., 2003. – 19 с.
2. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – 360 с.
3. Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы советского права. – М.: Юрид. лит., 1961. – 187 с.
4. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права. – Львів: Фонд „Право для України”, 1997. – 198 с.
5. Андрушко А.В. Призначення на посаду державного службовця як одна з підстав виникнення службово-трудових правовідносин // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 11. – К.: НАН Укр. Ін-т. держ. і пр. ім. В.М. Корецького, 2001. – С. 386-392.
6. Андрушко П.П. Злочини в сфері господарської діяльності за чинним Кримінальним кодексом та проектом КК: проблеми систематизації, криміналізації та декриміналізації // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – № 12. – С. 13-18.
7. Андрушко П.П. Злочини, що посягають на право інтелектуальної власності (статті 176, 177, 229, 231 та 232 КК України) // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2003. – № 9. – С. 17-31.
8. Андрушко П.П. Кваліфікація злочинів. Поняття і види // Вісник прокуратури. – 2003. – № 11. – С. 48-55.
9. Андрушко П.П. Коментар до статей 157, 1581, 159 Особливої частини Кримінального кодексу України // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2006. – № 4. – С. 36-68.
10. Андрушко П.П. Коментар до статті 1581 „Незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму” Кримінального кодексу України // Кримінальне право України. – 2006. – № 3. – С. 10-22.
11. Андрушко П.П. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності в Україні. – К.: Форум, 2004. – 160 с.
12. Андрушко П.П. Права громадян на задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів та їх захист як об’єкт кримінально-правової охорони // Наук.-практ. конф. „Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України”. – Івано-Франківськ: Обласна друкарня, 2002. – С. 159-165.
13. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2005. – № 9. – С. 28-87.
14. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу України): кримінально-правова характеристика // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 1 (53). – С. 32-36.
15. Анісімов Г.М. Зловживання довірою як спосіб вчинення злочину: поняття і кримінально-правове значення: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2003. – 20 с.
16. Арбузкин А.М. Конституционное право зарубежных стран: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 2004. – 666 с.
17. Бабий Н.А. Уголовное право Республики Беларусь. Общая часть: Конспект лекций. – Минск: Тесей, 2000. – 288 с.
18. Баглай М.В., Габричидзе Б.Н. Конституционное право Российской Федерации. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 512 с.
19. Бажанов М.И. Уголовное право Украины: Общая часть. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 166 с.
20. Базова Т.П. Договір найму житла // Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – 2-е вид., доповн. і переробл. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 2. – 640 с.
21. Бару М.И. Унификация и дифференциация норм трудового права // Советское государство и право. – 1971. – № 10. – С. 45-50.
22. Белогриць-Котляревський Л.С. Учебник русского уголовного права: Общая и Особенная части. – Петербург-Х.: Южно-Русское книгоиздат-во, 1903. – 618 с.
23. Белоновский В.Н. Правонарушения и юридическая ответсвенность в избирательном праве. – М.: Юнити-Дана, Закон и право, 2005. – 512 с.
24. Беляев Н.А. Объект преступления // Курс советского уголовного права. – Т. 1. – Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1968. – С. 86-105.
25. Берзин П.С. Защита „истребителей танков” или юридические „гарантии” независимой деятельности отечественных журналистов // Юридическая практика. – 2001. – № 46. – 14 ноября. – С. 9-10.
26. Берзін П.С. Незаконне використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг: аналіз складу злочину, передбаченого ст. 229 КК України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Акад. адвокат. Укр. – К., 2004. – 22 с.
27. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.) / http://www.wipo.int/treaties/docs/english/e-berne.doc.
28. Битеев В., Мазин П., Пономарев Г. Крайняя необходимость и обоснованный риск в медицинских отношениях // Уголовное право. – 2001. – № 3. – С. 22-24.
29. Богатырева Р. Бесплатная медицина – это иллюзия // Зеркало недели. – 1999. – № 24. – 19 июня. – С. 13.
30. Большой юридический словарь / А.Я. Сухарев (ред.), В.Н. Додонов (авт.-сост.) – М.: ИНФРА-М, 1997. – 790 с.
31. Бонгард М.М. Проблема узнавання. – М.: Наука, 1967. – 320 с.
32. Бондарь И.В. Тайна частной жизни и право граждан на неприкосновенность жилища: технико-юридические аспекты формирования // Проблемы юридической техники: Сб. статей / Под ред. В.М. Баранова. – Нижний Новгород: б/и, 2000. – 832 с.
33. Борисов В.И. Место уголовно-правовых норм в системе правового обеспечения отношений безопасности производства // Соотношение преступлений и иных правонарушений: современные проблемы: Матер. IV междунар. науч.-практ. конф. посвящ. 250-летию образования Моск. гос. ун-та им. М.В. Ломоносова. Москва, 27-28 мая 2004 г. – М.: ЛексЭст, 2005. – С. 79-84.
34. Борисов В.И. Проблемы технико-юридического конструирования норм об ответственности за преступления в сфере экономической деятельности // Конституционные основы уголовного права: Материалы І Всероссийского конгресса по уголовному праву, посвященного 10-летию Уголовного кодекса Российской Федерации. – М.: ТК Велби, 2006. – С. 83-85.
35. Борисов В.И. Соответствие уголовной ответственности за легализацию (отмывание) доходов, полученных преступным путем, международным договорам, стороной которых является Украина // Уголовное право: Стратегия развития в ХХІ веке: Сб. матер. 3-й междунар. науч.-практ. конф. – М.: Велби, 2006. – С. 333-335.
36. Борисов В.І. Загальна характеристика Особливої частини нового Кримінального кодексу України // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. Харків, 25-26 жовтня 2001 р. / Ред. кол.: В.В. Сташис (гол. ред.) та ін. – К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С 99-104.
37. Боротьба з господарськими злочинами / Ф.А. Лопушанський, В.П. Філонов, Ю.Л. Титаренко та ін. – Донецьк: НАН Укр. Ін-т. держ. і пр. ім. В.М. Корецького, 1997. – 160 с.
38. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1963. – 275 с.
39. Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1964. – 189 с.
40. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні: Монографія. – К.: Атіка, 2000. – 288 с.
41. Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що несуть програми, які передаються через супутники (1974 р.) / http://www.wipo.int/treaties/docs/ english/p-vie&sa.doc.
42. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для патентної процедури (1977 р.) / http://www.wipo.int/ treaties/docs/ english/q-budpst.doc.
43. Веремеенко И.И., Попов Л.Л., Шергин А.П. Понятие и условия эффективности административных санкций // Правоведение. – 1972. – Вып. 5. – С. 31-38.
44. Виборче право України. Навчальний посібник / За ред. В.Ф. Погорілка, М.І. Ставнійчук. – К.: Парламентське вид-во, 2003. – 383 с.
45. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1985. – 176 с.
46. Витченко А.М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1974. – 161 с.
47. Віденська угода про заснування Міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків (1973 р.) / http://www.wipo.int/treaties/docs/english/p-vie&sa.doc.
48. Вінник О. Системний підхід до розвитку проблеми гармонізації публічних і приватних інтересів в господарській діяльності // Юридична Україна, 2003. – № 1. – С. 36-45.
49. Воеводин Л.Д. Избирательная система в СССР // Советское государственное право. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1958. – 311 с.
50. Воеводин Л.Д. Конституционные права и обязанности советских граждан. – М.: Юрид. лит., 1972. – 940 с.
51. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – 304 с.
52. Волженкин Б.В. Уголовная ответственность юридических лиц. – СПб.: Санкт-Петербургский юрид. ин-т Генеральной прокуратуры РФ, 1998. – 40 с.
53. Волинка К.Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – К., 2000. – 177 с.
54. Воловик В. Про галузеву належність правовідносин, пов’язаних з застосуванням праці мілітаризованих державних службовців // Право України. – 1999. – № 2. – С. 96-98.
55. Воложанина М.Н. Свобода личности как предмет социально-философского анализа: Автореф. дисс. ... канд. философ. наук: 09.00.08 / Моск. гос. пед. ин-т. – М., 1991. – 15 с.
56. Всеобщая декларация прав человека. Принятая и провозглашенная резолюцией 217 А (ІІІ) Генеральной Ассамблеи от 10 декабря 1948 г. // Международные акты о правах человека. Сб. документов. – М.: Изд. группа НОРМА – ИНФРА-М, 1998. – С. 39-43.
57. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (1925 р.) / http://www.wipo.int/treaties/docs/english/u-page 32.doc.
58. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2002. – 634 с.
59. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. – М.: Юрид. лит., 1983. – 208 с.
60. Гамбаров Ю.С. Курс гражданского права. Часть общая. Т. 1. – С-Петербург: Типография Стасюлевича, 1911. – 780 с.
61. Гаухман Л.Д. Проблемы УК РФ: Бланкетность, декларативность, казуистичность // Уголовное право в ХХІ веке. Материал международной научной конференции на юридическом факультете МГУ им. М.В. Ломоносова 31 мая – 1 июня 2001 г. – М.: ЛексЭст, 2002. – С. 48-61.
62. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 527 с.
63. Гельфер М.А. Объект преступления. Советское уголовное право. Часть Общая. – М.: Юрид. лит., 1960. – 345 с.
64. Ген Н.Л. Специфика конституционных норм и особенности их реализации // Журнал российского права. – 2001. – № 11. – С. 53-59.
65. Генкин Б.М. Экономика и социология труда. – М.: НОРМА – ИНФРА-М, 1999. – 384 с.
66. Герцензон А.А. Уголовное право. Часть общая: Учебное пособие для слушателей ВЮА. – М.: Издание РИО ВЮА, 1948. – 496 с.
67. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (Объект и квалификация). – Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1979. – 128 с.
68. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. – М.: Изд-во Московского независимого ин-та международного права, 1998. – 600 с.
69. Готин А.Н. Изменение социальной оценки деяния как основание реформирования норм об уголовной ответственности за выпуск или реализацию недоброкачественной продукции (вопросы криминализации и декриминализации // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – 2000. – № 1. – С. 109-119.
70. Готін О.М. Випуск або реалізація недоброякісної продукції в умовах ринкової економіки: проблеми кримінальної відповідальності. Монографія. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – 288 с.
71. Готін О.М. Кримінальна відповідальність за випуск або реалізацію недоброякісної продукції в умовах ринкової економіки (проблеми теорії та практики): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2003. – 21 с.
72. Гревцова Р.Ю. Кримінальна відповідальність за податкові злочини в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАН Укр. Ін-т. держ. і пр. ім. В.М. Корецького. – К., 2003. – 18 с.
73. Грищук В.К. Питання системності кримінально-правового захисту людини за новим Кримінальним кодексом України // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. Харків, 25-26 жовтня 2001 р. / Ред. кол.: В.В. Сташис (гол. ред.) та ін. – К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С 110-113.
74. Гудилина Э.Б. Простые нормы нравственности и их роль в воспитании личности // Новое в жизни, науке, технике: Сб. Серия „Этика”. – № 12. – М.: Знание, 1975. – 63 с.
75. Гурська Т. Право на здоров’я в системі особистих немайнових прав // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 6. – С. 38-39.
76. Гуторова Н.А. Преступления в сфере хозяйственной деятельности: Раздел VІІ Особенной части Уголовного кодекса Украины с научно-практическими комментариями. – Х.: ООО „Одиссей”, 2003. – 256 с.
77. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
78. Декларация о ликвидации всех форм нетерпимости и дискриминации на основе религии и убеждений. Провозглашена резолюцией 36/55 Генеральной Ассамблеи от 21 ноября 1981 г. // Международные акты о правах человека. Сб. документов. – М.: Изд. группа НОРМА – ИНФРА-М, 1998. – С. 132-134.
79. Декларация о ликвидации дискриминации в отношении женщин. Провозглашена резолюцией 2263 (ХХІІ) Генеральной Ассамблеи от 7 ноября 1967 г. // Международные акты о правах человека. Сб. документов. – М.: Изд. группа НОРМА – ИНФРА-М, 1998. – С. 241-244.
80. Декларация о правах инвалидов. Провозглашена резолюцией 3477 (ХХХ) Генеральной Ассамблеи от 9 декабря 1975 г. // Международные акты о правах человека. Сб. документов. – М.: Изд. группа НОРМА – ИНФРА-М, 1998. – С. 341-342.
81. Декларация о правах лиц, принадлежащих к национальным или этническим, религиозным и языковым меньшинствам. Принятая резолюцией 77/135 Генеральной Ассамблеи // Международные акты о правах человека. Сб. документов. – М.: Изд. группа НОРМА – ИНФРА-М, 1998. – С. 109-113.
82. Декларация прав человека и гражданина 1789 г. // Международные акты о правах человека. Сб. документов. – М.: Изд. группа НОРМА – ИНФРА-М, 1998. – С. 32.
83. Денисов А.И. Общая система социалистической демократии. – М.: Юрид. лит., 1975. – 247 с.
84. Денисова Р.А. Право интеллектуальной собственности на произведения науки (авторско-правовой аспект): Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.04. – Х., 1999. – 192 с.
85. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні: Монографія. – К.: Вентурі, 1996. – 272 с.
86. Дмитриев А.И. Становление международного гуманитарного права (ХІХ – нач. ХХ в.). – К.: НАН Укр. Ин-т. гос-ва и пр. им. В.М. Корецкого, 1998. – 199 с.
87. Дмитриев Ю.Я. Категории качества, количества и меры в историко-философском процессе. Генезис. Закономерности развития. Функции. – М.: Наука, 1995. – 158 с.
88. Договір про закони на товарні знаки (1994 р.) / http://www.wipo.int/treaties/ docs/english/s-tlf.doc.
89. Договір про патентну кооперацію (1979 р.) / http://www.wipo.int/treaties/ docs/english/m-pct.doc.
90. Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: Монографія. – К.: Юридична практика, 2003. – 924 с.
91. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М.: Изд-во АН СССР, 1948. – 312 с.
92. Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод. Рим, 4 ноября 1950 г. // Международные акты о правах человека. Сб. документов. – М.: Изд. группа НОРМА – ИНФРА-М, 1998. – С. 539-551.
93. Европейская Социальная Хартия. Турин, 18 октября 1962 г. // Международные акты о правах человека. Сб. документов. – М.: Изд. группа НОРМА – ИНФРА-М, 1998. – С. 570-586.
94. Европейская Хартия о региональных языках и языках меньшинств. Страсбург, 5 ноября 1992 г. // Международные акты о правах человека. Сб. документов. – М.: Изд. группа НОРМА – ИНФРА-М, 1998. – С. 624-634.
95. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 291 с.
96. Єпур Г.В. Проблеми злочину та покарання у світлі ідей соціальної справедливості // Вісник Луганської академії внутрішніх справ ім. 10-річчя незалежності України. – 2002. – Вип. 2. – С. 84-90.
97. Жадан П.О. Умови співрозмірності між злочинами і покараннями // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. – Дніпропетровськ, 2001. – Вип. 3 (6). – С. 201-206.
98. Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (1971 р.) / http://www.wipo.int/treaties/ docs/ english/o-phongr.doc.
99. Жернаков В. Соціально-трудові відносини: поняття, суб’єкти, правове регулювання // Право України. – 1999. – № 10. – С 41-45.
100. Жигалкин П.И. Трудовое право в обеспечении стабильности кадров. – Х.: Изд-во при ХГУ, изд. объед. Выща школа, 1997. – 129 с.
101. Загальнообов’язкове соціальне страхування. Нормативні акти. Зразки документів / Упорядн.: В.С. Перепічай та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 456 с.
102. Загородников Н.И. Значение объекта преступления для определения меры наказания по советскому уголовному праву // Труды ВЮА. – Х.: Изд-во военно-юр. акад., 1949. – Вып. Х – С. 7-16.
103. Заєць Н. Держава та охорона здоров’я // Право України. – 2000. – № 10. – С. 21-23, 40.
104. Законодавство України про охорону праці: В 3-х т. – К.: Основа, 1995. – Т. 3. – 572 с.
105. Законодавство України про працю: Зб. нормат. акт. у 3-х кн. – Кн. 3. – К.: Істина, 1999. – 704 с.
106. Законодавство України про соціальний захист населення / Упорядн. Роїна О.М. – 4-те вид. – К.: КНТ, 2005. – 488 с.
107. Законодательные акты о труде. – К.: Политиздат Украины, 1976. – 632 с.
108. Збірник нормативних актів з питань промислової власності / Уклад.: В.О. Жаров та ін.; За ред. В.Л. Петрова, В.О. Жарова. – К.: Вища школа, 1998. – 486 с.
109. Злобин Г.А., Келина С.Г. Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно опасных деяний // Проблемы правосудия и уголовного права: Сб. – М., 1978. – С. 108-110.
110. Зобов’язальне право: Теорія і практика. Навч. посібн. / О.В. Дзера (ред.), Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 910 с.
111. Зырянов В., Пудовочкин Ю. Охрана прав несовершеннолетних на проживание в семье в уголовном законодательстве современных зарубежных стран // Уголовное право. – 2002. – № 2. – С. 27-29.
112. Иванов Н.Г. Парадоксы уголовного закона // Государство и право. – 1998. – № 3. – С. 50-57.
113. Ильинский И.П., Щетинин Б.В. Государственное право стран народной демократии. – М.: Международные отношения, 1964. – 355 с.
114. Иногамова-Хегай Л.В. Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступлений. Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 169 с.
115. Иногамова-Хегай Л.В. Неоднократность и конкуренция норм: некоторые спорные вопросы квалификации преступлений и назначения наказаний / Уголовное право. – 2002. – № 2. – С. 30-33.
116. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву. Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории хозяйственного права. – М.: Статут, 2000. – 777 с.
117. Исаков В.Б. Фактический состав в механизме правовового регулирования: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Свердловский юрид. ин-т. – Свердловск, 1975. – 19 с.
118. Исаков В.Б. Фактический состав в механизме правового регулирования. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1980. – 128 с.
119. Ігнатенко А.В. У Кримінальному кодексі доцільна бланкетна норма // Виборче законодавство України: проблеми та шляхи їх вирішення (За матер. наук.-практ. конф. та круглих столів) / Ін-т виборч. права. – К.: ФАД, ЛТД, 2005. – С. 161-162.
120. Інструкція про порядок організації оформлення, фінансування та виплати пенсій і грошової допомоги підприємствами поштового зв’язку України: затверджена наказом ДКЗ, МПСП і ПФ від 2 липня 1998 р. // Офіційний Вісник України. – 1998. – № 33. – Ст. 163.
121. Каиржанов Е. Интересы трудящихся и уголовный закон. – Алма-Ата: Казахстан, 1973. – 160 с.
122. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном. Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. – К., 2003. – 189 с.
123. Качои С.М. Уголовное законодательство России и зарубежных государств о посягательствах на собственность. Комментарий. – М.: ТК Велби, изд-во Проспект, 2006. – 200 с.
124. Кашанина Т.В. Оценочные понятия в советском праве: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Свердловский юрид. ин-т. –Свердловск, 1974. – 17 с.
125. Кашепов В.П. Концепция развития уголовного законодательства // Концепция развития российского законодательства / Под ред. Т.Я. Хабриевой, Ю.А. Тихомирова, Ю.П. Орловского. – М.: Городец, 2004. – 847 с.
126. Кашинцева О. Визначення правового статусу громадянина-підприємця як суб’єкта права на знак для товарів і послуг // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 1. – С. 54-55.
127. Кашинцева О. Можливість визнання авторського права на знаки для товарів і послуг не слід відкидати // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 4. – С. 11-13.
128. Кашинцева О.Ю. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.04. – К., 2000. – 198 с.
129. Кашинцева О.Ю. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.04 / Київ. нац. ун-т. ім. Т. Шевченка. – Київ, 2000. – 19 с.
130. Келина С.Г. Ответственность юридических лиц в проекте нового УК Российской Федерации // Сб. Уголовное право: Новые идеи. – М.: РАН Ин-т гос. и пр., 1994. – С. 50-60.
131. Ким А.И. Государственная власть и народное представительство в СССР: государственно-правовое исследование. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1975. – 216 с.
132. Ким А.И. Советская избирательная система. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1962. – 79 с.
133. Ким А.И. Советское избирательное право. Вопрос теории и практики его применения. – М.: Юрид. лит., 1965. – 211 с.
134. Ким А.И., Барнашов А.М. Народное представительство в СССР. Пособие по спецкурсу. – Томск, Изд-во Томского ун-та, 1982. – 89 с.
135. Кленова Т.В. Содержание и формы уголовно-правовой нормы // Основание и порядок реализации уголовной ответственности. Межвузовский сб. науч. ст. – Куйбышев, 1989. – С. 40-47.
136. Клепицкий И.А. Собственность и имущество в уголовном праве // Государство и право. – 1997. – № 5. – С. 74-83.
137. Клочков В. Ответственность за нарушения законов о свободе совести // Социалистическая законность. – 1983. – № 5. – С. 35-37.
138. Князев С.Д. Уголовная ответственность за нарушение избирательных прав и права на участие в референдуме // Журнал российского права. – 2001. – № 2. – С. 26-34.
139. Ковалев М.И. Оптимальное соотношение формального и оценочного в уголовном законе // Советское государство и право. – 1973. – № 11. – С. 68-74.
140. Ковалев М.И. Понятие преступления в советском уголовном праве. – Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1987. – 203 с.
141. Коваленко Ю.Н. Здоровье народа – богатство страны // Медицина Украины. – 1996. – № 3. – С. 4-7.
142. Коваль А.М. Кримінальна відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав: теорія і практика. – К.: Юстініан, 2005. – 320 с.
143. Кодекс законів про працю України з постатейно систематизованими матеріалами / Упорядн. і наук. ред. В. Вакуленко. – К.: Істина, 2001. – 800 с.
144. Козаченко О. Застосування інших кримінально-правових заходів як альтернатива кримінальній відповідальності юридичних осіб // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 2. – С. 39-41.
145. Козлов В.А. Рецензия на работу В.И. Никитинского „Эффективность норм трудового права” // Правоведение. – 1971. – № 6. – С. 98-102.
146. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право России: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2004. – 587 с.
147. Козловський А.А. Гносеологічна природа права (філософсько-правовий аналіз): Дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.12. – Чернівці, 2000. – 464 с.
148. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці: Рута, 1999. – 295 с.
149. Козюбра М.І. Державна влада: межі здійснення та форма організації (політико-правні аспекти) // Українське право. – 1995. – № 1 (2). – С. 4-19.
150. Козюбра М.І. Принцип верховенства права і права людини // Права людини і правова держава (до 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): тези доповідей та наук. повідомлень / Відп. ред. В.Я Тацій., 10-11 грудня 1998 р. – Х., 1998. – С. 47-49.
151. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 336 с.
152. Колосова К. Система покарань у новому Кримінальному кодексі України // Юридичний вісник України. – 2001. – № 26. – 30 червня-6 листопада.
153. Колюшин Є.Ф. Питання теорії і практики застосування російського законодавства про фінансування виборів // „Вибори Президента України – 1999: проблеми теорії і практики (доповіді, виступи, рекомендації)”: Зб. матер. міжнар. наук.-практ. конф. – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – С 248-256.
154. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций. – 2-е изд., доп. – М.: Манускрипт, 1996. – 312 с.
155. Коментар до Закону України „Про вибори народних депутатів України” / За заг. ред. А. Мартинюка. – К.: Юридична думка, 2006. – 704 с.
156. Комментарий к Конвенции о защите прав человека и основных свобод и практика ее применения / Под общ. ред. В.А. Туманова и Л.М. Энтина. – М.: НОРМА, 2002. – 336 с.
157. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации с постатейными материалами и суде