ТЕОРЕТИЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ДІЇ ПРАВОВИХ ПРИПИСІВ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………….……3-11

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ ПРИПИСИ ЯК СТРУКТУРНИЙ
ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА
1.1. Правовий припис у системі законодавства: концептуальні підходи до визначення…………………….…………………….. 12-28
1.2. Поняття та ознаки правових приписів…………………………..29-39
1.3. Правові приписи та правові норми: співвідношення……......40-55
Висновки до розділу 1……………………………………………………55-57
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ДІЇ
ПРАВОВИХ ПРИПИСІВ
2.1. Загальнотеоретичні проблеми дії правових приписів у часі….….58-83
2.2. Дія правових приписів у просторі………………………………....84-103
2.3. Особливості дії правових приписів за колом осіб……………... 104-126
Висновки до розділу 2………………………………………………….126-128
РОЗДІЛ 3. ДІЯ ПРАВОВИХ ПРИПИСІВ У ПРОЦЕСІ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН
3.1. Залежність дії правових приписів від форми їх реалізації…….129-146
3.2. Особливості дії правових приписів у процесі
правозастосування…………………………………………………147-165
Висновки до розділу 3..………………………………………………….165-166

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..167-171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….172-191

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлюється необхідністю аналізу природи, сутності, регулятивного значення правових приписів як самостійного загальнотеоретичного поняття та основного структурного елемента законодавства держави. Його розвиток та вдосконалення на сучасному етапі потребує відтворення цілісної картини розуміння поняття правового припису через систему його ознак; визначення співвідношення правових приписів та правових норм; аналізу закономірностей дії правових приписів у часі, просторі і за колом осіб; характеристику галузевої та ієрархічної належності правового припису, а також його місця в структурній будові законодавства.
Однією із важливих проблем загальнотеоретичного спрямування є дослідження природи та сутності правового припису як наукового поняття. Це забезпечує правильне розуміння структури законодавства як поліструктурного утворення, визначення співвідношення таких понять, як норма права та правовий припис, структура правової норми та система права.
У світлі тих змін, які відбуваються в суспільстві, вчення про природу правового припису слід розглядати як єдиний і водночас суперечливий процес, основною метою якого є формування наукового уявлення про природу правової норми. У свою чергу, природа правової норми не може бути осягнута без врахування того здобутку, що було отримано як прихильниками трьохелементної структури, так і прихильниками двохелементного її складу.
Особливо актуальною в теорії правового припису є проблема співвідношення правової норми і правового припису. Це визначається тим, що з’явившись у надрах теорії правової норми, правовий припис набрав характеру самостійного правового поняття. В зв’язку з цим, з одного боку, юридична природа і особливості правових приписів тісно пов’язані з природою правової норми, а з іншого боку між ними мають місце відмінності, які необхідно враховувати як у теоретичних пошуках, так і в практичному регулюванні суспільних відносин.
Дослідження правового припису як певним чином сформульованого веління, закріпленого текстом закону чи підзаконного нормативно-правового акта, надає можливість сформулювати науково-обгрунтовані правила юридичної техніки, що є важливою передумовою вдосконалення правотворчої діяльності, підвищення якості українського законодавства та ступеня його ефективності.
Питання, пов’язані з дією правових приписів, не належать до числа обійдених увагою юридичною наукою. Проте, переважна більшість наукових досліджень, присвячених цій проблемі, припадає на період до проголошення нашою державою незалежності, хоча чимало теоретичних положень, сформульованих у той час, не втратили свого значення й понині. Проте сама проблема дії правових приписів потребує переосмислення під кутом зору тих змін, які відбулися в правовій системі України за роки її незалежності, і насамперед – у процесі реалізації положень чинної Конституції України.
Недостатньо вивченою залишається реалізація правових приписів. Саме вона характеризує процес втілення правових приписів у конкретні життєві ситуації і зумовлює реальність процесу правового регулювання в цілому.
Існуючі прогалини у наукових дослідженнях посилюють актуальність обраної теми, адже дослідження проблем дії правових приписів є потребою сьогодення, яка випливає з сучасного рівня юридичних знань, потреб законодавчої діяльності та юридичної практики. Значний внесок у дослідження проблем юридичної природи правового припису, його структури, співвідношення припису з нормою права, місце припису в правовій системі, характер його регулюючого впливу на суспільні відносини, досліджувались у роботах відомих українських і російських вчених радянського періоду. Серед них: С.С. Алексєєв, Л.Ф. Апт, В.К. Бабаєв, М.І. Байтін, В.М. Горшеньов, О.В. Міцкевич, П.О. Недбайло, О.Л. Парфентьєв, С.В. Полєніна, І.С. Самощенко, Л.С. Явич та ін. Важливі аспекти аналізу поняття правового припису були предметом досліджень сучасних вітчизняних дослідників С.В. Бобровник, О.Л. Богинича, П.Б. Євграфова, А.П. Зайця, М.І. Козюбри, О.С. Лисенкової, П.М. Рабіновича, М.В. Цвіка. Проблемам дії правових приписів були також присвячені роботи відомих правознавців С.Н. Бабуріна, І.Н. Барцица, В.В. Головченка, О.В. Зайчука, А.М. Колодія, В.В. Копєйчикова, Н.М. Оніщенко, О.В. Петришина, А.С. Піголкіна, О.Ф. Скакун, Т.І. Тарахонич, Ю.О. Тихомирова, А.Г. Хачатуряна, М.Х. Хутиза, Ю.С. Шемшученка, О.І. Ющика та ін.
Незважаючи на значну кількість наукових робіт, проблема аналізу правового припису як теоретико-правового поняття, що має важливе практичне значення, комплексному дослідженню у вітчизняній літературі не піддавалась. Разом з тим, теоретичне узагальнення результатів наукового пошуку в даній сфері свідчить, що в сучасних умовах у правовій системі України назріла необхідність комплексного дослідження, в якому на новому аналітичному рівні були б узагальнені і систематизовані всі наявні наукові розробки та намічені перспективи теоретичного і практичного використання отриманих висновків.
Саме тому, існуючий стан розробки даної проблеми зумовлює нагальну потребу ґрунтовного аналізу природи правового припису, його місця у системі законодавства, його співвідношення з правовою нормою та його дії у трьох основних параметрах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота пов’язана з плановою тематикою науково-дослідної роботи відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, є складовою частиною загальних тем: “Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації 0101U001010) та “Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 0102 U001597).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розкриття природи правового припису, визначення його місця у системі законодавства, дії у часі, просторі і за колом осіб, а також характеристика його реалізації. Досягнення поставленої мети пов’язується з вирішенням наступних завдань:
встановити основні концептуальні підходи до визначення поняття правового припису, що дозволяють найкраще розкрити природу цього поняття;
дати авторське визначення поняття правового припису, надати характеристику його ознак та визначити місце у системі законодавства;
визначити спільні ознаки і відмінності між правовою нормою і правовим приписом, що характеризують своєрідність кожного з цих понять та їх самостійне значення;
розкрити основні аспекти та особливості дії правових приписів у часі, просторі і за колом осіб для аналізу ефективності їх функціонування;
виявити основні висновки сучасної науки і юридичної практики щодо реалізації правових приписів для виокремлення можливих шляхів підвищення ролі правових приписів у правовому регулюванні;
охарактеризувати особливості однієї з найважливіших форм реалізації права – правозастосування для характеристики ролі держави у процесі втілення правових приписів.
Об’єктом дослідження є правовий припис як правове поняття, що має самостійні ознаки, сутність, ціннісне значення, є елементом структури законодавства, що складає його основу і закріплює права і обов’язки суб’єктів права.
Предметом дисертаційного дослідження є теоретико-правові аспекти дії правових приписів.
Методи дослідження складає система загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів, що забезпечують об’єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження, автор застосував наступні методи:
філософський метод матеріалістичної діалектики (надав можливість визначити не лише особливі ознаки правових приписів, а і їх місце в системі правових понять);
історико-правовий (його використання дозволило розкрити генезис правових приписів та залежність їх від історичного етапу розвитку держави і суспільства);
логічний метод (його застосування дозволило отримати нове юридичне знання про природу та структуру правового припису як логічно завершеного поняття);
соціогенетичний метод (його застосування сприяло дослідженню проблеми дії правових приписів у практично-прикладному аспекті);
структурно-функціональний (за його допомогою визначені закономірності функціонування правових приписів, їх ціннісне значення та функціональний вплив на суспільство);
порівняльно-правовий метод (надав можливість визначити загальні та особливі ознаки таких понять, як норма права та правовий припис, система права та система законодавства).
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що за характером, сутністю і змістом вона є однією з перших в Україні спроб комплексного дослідження закономірностей дії правових приписів.
Наукову новизну основних положень дисертації та особистий внесок автора у дослідження проблеми становлять наступні висновки, положення та рекомендації:
висвітлено основні концептуальні підходи до визначення поняття правового припису, що дозволяють найкраще розкрити юридичну природу цього поняття (с. 6-7 автореферату);
доведено, що структура законодавства залежить від визначеності основного елемента, який покладається в основу й зумовлює не лише своєрідність, а й єдність та узгодженість законодавства;
вперше в Україні запропонована класифікація правових приписів за юридичною силою, а саме: конституційні приписи та правові приписи, що містяться в законах; правові приписи, що містяться у міжнародних договорах; правові приписи, що містяться в Основах законодавства; правові приписи кодифікованих актів; приписи поточних законів та нормативно-правових актів;
обґрунтовано значення правового припису як одного з найважливіших понять теорії права, визначені його основні ознаки (державно-владне веління, безпосередній вираз у тексті нормативно правового акта, загальний характер, елементний характер, цілісність, логічна завершеність, формальна визначеність);
сформульовано авторське визначення поняття правового припису як державно-владного веління загального характеру, яке міститься в тексті нормативно-правового акта, якому притаманні елементність, цілісність, логічна завершеність та формальна визначеність;
визначені спільні ознаки та відмінності між правовою нормою і правовим приписом, що характеризують своєрідність кожного з цих понять та їх самостійне значення (с. 8-9 автореферату);
з’ясовані теоретичні закономірності дії правових приписів у часі, а саме - введення в дію (час введення в дію, не вказаний в акті, час введення в дію, вказаний в акті); припинення дії (с. 9 автореферату);
обґрунтовано територіальний аспект дії правових приписів, що пов’язується з: а) територіальною поширеністю дії акта в межах національних кордонів; б) наявність територіальних складових, що характеризують державу як федеративну, чи унітарну; в) особливостей взаємодії національного та міжнародного права;
здійснена спроба класифікувати дії правових приписів за колом осіб (у залежності від належності особи до держави, за професійною належністю);
доведено, що саме реалізація правових приписів характеризує процес втілення їх у конкретні життєві ситуації і зумовлює реальність процесу правового регулювання в цілому.
Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки щодо поняття правового припису, його дії та реалізації становлять певний внесок у розвиток теорії права і можуть бути використані в процесі подальших наукових досліджень тематики.
Отримані дисертантом результати також можуть бути використані:
у правотворчій та правозастосовчій діяльності (з метою вдосконалення чинного законодавства, його гармонізації з міжнародним правом);
у навчальній роботі (в процесі викладання курсів “Теорія держави і права”, “Проблеми теорії держави і права” та при підготовці відповідних навчальних посібників).
Апробація результатів дослідження. Основні положення обговорювалися у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та кафедри теорії держави і права Київського університету права.
Окремі результати дисертації оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських конференціях, зокрема: “Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади” (м. Київ, 6 квітня 2000 р.; тези опубліковані); “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (м. Київ, 17-20 жовтня 2000 р.; тези опубліковані); “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської обл., 2000, 2004 р. р.; тези опубліковані); “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23-24 квітня 2004 р.; тези опубліковані).
Крім того, основні результати і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, автор виклав у п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Основні положення дисертаційного дослідження відображені у наступних публікаціях автора:
1. Дія нормативних актів: проблеми теорії та практики // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип.4. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України; Вид. Дім “Юридична книга”, 1999. - С.15-21.
2. Реалізація правових приписів: загальнотеоретичні проблеми // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип.5. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України; Вид. Дім “Юридична книга”, 2000. - С.3-9.
3. Системність законодавства: проблеми вдосконалення // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип.6. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України; Вид. Дім “Юридична книга”, 2000. - С.24-28.
4. Особливості дії норм і принципів Конституції України // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип.8. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. - С.3-8.
5. Правовий припис у системі законодавства: концептуальні підходи до визначення // Часопис Київського університету права. – 2004. - №3. – С.24-29.
6. Дія права // Юридична енциклопедія. – Т.2. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 1999. – С.215-216.
7. Припис правовий // Юридична енциклопедія. – Т.5. - К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 2003. – С.130-131.
8. Право як вияв гуманітарної культури суспільства // Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади: Аспірантські читання. Наукові доповіді та повідомлення. – К.: Вид-во “КІТЕП”, 2000. – С.47-48.
9. Дія нормативних актів: проблеми теорії і практики // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів межвуз. наук. студент. конфер. – Вип. 1. – К.: Київський університет права, 2000. – С.86-88.
10. Демократизація громадянського суспільства // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. Матеріали міжнар. наук. конфер. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – С.138-140.
11. Поняття та ознаки правових приписів // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів межвуз. наук. студент. конфер. – Вип. 5. – К.: Київський університет права, 2004. – С.131-135.
12. Деякі питання закономірностей дії правових приписів // Юридичні читання молодих вчених. Збірник матеріалів всеукраїнської наукової конференції. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. – С.86-88.
Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що мають вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 191 сторінку, з них 20 сторінок - список використаних джерел з 252 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках автор формулює найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наводить теоретичні узагальнення й нове вирішення наукової проблематики поняття правового припису, його місця у системі законодавства, дії у часі, просторі і за колом осіб, а також його реалізації. Серед них:
1. Вдосконалення системи законодавства являє собою процес, що має на меті забезпечення постійної відповідності його елементів, починаючи від основного – правового припису, реально існуючим суспільним відносинам. Врахування у процесі законотворчої діяльності структури чинного законодавства є також важливою передумовою створення ефективної його системи.
2. Цілісність системи законодавства України полягає в тому, що вона функціонує одночасно в усіх розглянутих аспектах – як галузева, ієрархічна та державно-організаційна (унітарна). При цьому, цілком справедливо підкреслюється особливе значення вертикальної структури законодавства: відображаючи винятково ієрархічні відносини в системі, вона впливає на забезпечення внутрішньої узгодженості, юридичної єдності і цілісності законодавства.
3. Ієрархія нормативних актів зумовлюється тим, що кожна функція держави внаслідок поділу влади в тій чи іншій мірі належить до відання багатьох ланок, що діють на одному, а частіше на різних рівнях. Це означає, зокрема, що нормативні акти, які регулюють ті або інші суспільні відносини, приймаються, як правило, не одним, а декількома органами держави. Для того, щоб при цьому не відбувалася дезорганізація суспільних відносин, забезпечувалися єдність і узгодженість самого законодавства, нормативні акти одного чи різного рівнів не повинні суперечити один одному. Така єдність системи нормативних актів забезпечується правовим закріпленням меж дії відповідних органів держави з одного боку і підпорядкуванням актам вищих органів - з іншого.
4. Ієрархічність правових приписів, що складають систему законодавства, може бути окремою підставою їх класифікації за юридичною силою. У такому разі у системі законодавства України виокремлюються:
конституційні приписи та правові приписи, що містяться в законах, прийнятих у результаті референдуму;
правові приписи, що містяться у конституційних законах;
правові приписи, що містяться у міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
правові приписи, що містяться в Основах законодавства;
правові приписи кодифікованих актів;
приписи поточних законів та нормативно-правових актів, що наділені юридичною силою законів.
5. Потреба дослідження теоретичних проблем дії правових приписів має багатоаспектний характер. Вона зумовлюється як теоретичними, так і практичними причинами.
Теоретичне значення має дослідження існуючих концепцій правового припису, які оцінюються нами з огляду на можливість розкриття його юридичної природи. Виходячи з цього у самому загальному вигляді правовий припис повинен визнаватися основним елементом системи законодавства. Це дає можливість підкреслити зв’язок правових велінь з текстом нормативних актів, а також виділити у законодавстві поняття, яке кореспондує правову норму, як основний елемент системи права.
6. Говорячи про правовий припис, ми не прагнемо розрізняти формальний і змістовний аспекти, тому що як працюючий компонент права, як правове явище, а не його теоретичне поняття, правовий припис існує тільки в єдності форми і змісту. При цьому дане поняття характеризується наступними основними ознаками: 1) державно-владне веління; 2) безпосередній вираз у тексті нормативно-правового акта; 3) загальний характер; 4) елементний характер; 5) логічна завершеність; 6) цілісність; 7) формальна визначеність.
7. Правова норма може бути визначена як правовий припис, якій містить конкретне правило представницько-зобов’язуючого характеру, призначене для безпосереднього регулювання суспільних відносин і охорони їх від порушень.
Ознаки правової норми, які традиційно виокремлюються в літературі, утворюють систему, що включає: 1) формальні ознаки (зв’язок з державою, формальна визначеність, загальний характер) і 2) змістовні ознаки (державно-вольовий характер, модель регульованих суспільних відносин, представницько-зобов’язуючий характер).
Якщо звернутися тепер до правового припису, то можна зробити висновок, що із семи виділених нами ознак правових приписів три успадковані нами від правової норми. Інші чотири ознаки (вираз у тексті нормативно-правового акта, логічна завершеність, цілісність, елементний характер) є тим критерієм, який дозволяє показати розходження між правовою нормою в її класичному понятті і правовим приписом.
8. Правова норма як елемент системи права являє собою складну модель регульованих суспільних відносин, що характеризується трьохелементною структурою (гіпотеза, диспозиція, санкція).
Відмінність правового припису від правової норми полягає у тому, що, по-перше, правовий припис регулює суспільні відносини у складі норми; по-друге, правовий припис поданий в тексті акта у вигляді одного вислову, в той час як норма права утворюється декількома правовими висловами, через зміст яких виявляється її логічна структура; по-третє, правовий припис характеризується тим, що в ньому, як і в нормі, можуть зустрічатися ті чи інші поєднання компонентів змісту (наприклад, суб’єкт права, об’єкт права, той чи інший вид дії і т.ін.), але в ньому ці поєднання відображають той чи інший елемент логічної структури правової норми, тобто окремий правовий припис не містить такого набору компонентів змісту, за допомогою якого може бути відображений увесь вказаний вище зв’язок.
9. Поняття правового припису співмірне з поняттям законодавство, а правова норма – з поняттям права. Закон складається з правових приписів, або з правових норм, які знайшли у ньому свій матеріальний вираз. Якщо йдеться про процес визначення правом бажаної поведінки, йдеться про створення норми права, а якщо йдеться про форму цього визначення, то мається на увазі правовий припис.
Отже, правовий припис виступає як поняття правової науки, необхідне для дослідження а) організації системи права; б) єдності та узгодженості системи законодавства; в) структури нормативного акта; г) правил законодавчої техніки. Так, названі аспекти є перспективними напрямками подальшого дослідження розглянутого поняття.
10. Час дії правових приписів характеризується ознакою часової межі дії правового припису. Ця ознака характеризується більш конкретними ознаками. Ознака часової межі розділяється на час введення в дію і час припинення дії. Ознака часу введення в дію, в свою чергу, виокремлює такі дві умови: 1) час введення в дію, не вказаний в акті, і 2) час введення в дію, вказаний в акті.
Після визначення часу вступу в силу здійснюється перехід до наступного критерію, який знаходиться на тому ж рівні, що і попередній, а саме - до ознаки припинення дії правового припису того чи іншого акта.
Дія правових приписів у просторі пов’язується з: а) територіальним поширенням дії акта в межах національних кордонів держави; б) наявністю територіальних складових, що характеризують державу як федеративну, чи унітарну; в) особливостями взаємодії національного та міжнародного права.
Класифікація дії правових приписів за колом осіб відбувається: а) в залежності від належності особи до держави (за громадянським статусом) розрізняють статус громадянина даної держави, громадянина іноземної держави; б) за професійною належністю (посадові особи і ін.).
11. Дія правових приписів не здійснюється довільно, для цього необхідний спеціальний механізм. Таким механізмом у дії правових приписів є правове регулювання, яке визначається нами як аспект дії права, що визначає спеціально-юридичний вплив права на поведінку адресатів.
Реалізація права, переведення його юридичних можливостей в площину дійсності є основним завданням не лише науки, а і правового регулювання, оскільки лише чітко виважені з теоретичних позицій висновки можуть забезпечити втілення правових приписів у конкретні життєві ситуації.
12. На сучасному етапі процес застосування права в Україні відображає відношення держави (через її органи) до права, їх взаємодію і взаємний вплив.
Регулюючу дію правових приписів необхідно аналізувати як найважливішу складову частину єдиної системи ціннісно-нормативної орієнтації поведінки та діяльності суб’єктів правозастосування. За допомогою юридичної техніки та мовної форми законодавець відображає, моделює в нормативно-правовому акті загальні дії об’єктивно необхідні, соціально-корисні для суспільного розвитку форми та види поведінки і діяльності, встановлює заборону та суспільно-небезпечні та шкідливі, відокремлюючи їх із іншої маси, шляхом опису їх найбільш характерних ознак.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Шебанов А.Ф. Некоторые вопросы теории нормативных актов в связи с систематизацией советского законодательства // Советское государство и право. - 1960. - №7. - С.139-151.
2. Цвік М.В. Про систему юридичних актів // Вісник Академії правових наук України. - №4(31). - Харків, 2002. - С.14-23.
3. Чернобель Г.Т. Логическая структура нормативного акта и его роль в реализации права // Проблемы совершенствования советского законодательства. Труды ВНИИСЗ. – Труды 21. - М., 1981. - С.3-13.
4. Бобылев А.И. Современное толкование системы права и системы законодательства // Государство и право. - 1998. - №2. – С.22-27.
5. Поленина С.В. Теоретические проблемы системы советского законодательства. - М.: Наука, 1979. – 205 с.
6. Заец А.П. Система советского законодательства (проблемы согласованности). - К.: Наукова думка, 1987. – 97с.
7. Алексеев С.С. Теория права. - М.: Изд-во БЕК, 1993. – 320 с.
8. Демин А.В. Нормативный договор как источник административного права // Государство и право. - 1998. - №2. – С.15-22.
9. Лившиц Р.З. Теория права. - М.: БЕК, 1994. – 115 с.
10. Черданцев А.Ф. Специализация и структура норм права // Правоведение. - 1970. - №1. - С.41-52.
11. Теоретические вопросы систематизации советского законодательства / Под ред. С.Н.Братуся, И.С.Самощенко. - М.: Госюриздат, 1962. – 575 с.
12. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. - М.: Госюриздат, 1960. – 511 с.
13. Евграфов П.Б. Соотношение структуры советского права и структуры советского законодательства: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01. – Х., 1981. – 213 с.
14. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. - М.: Юрид. лит., 1971. – 224 с.
15. Болдырев Е.В., Галкин В.М., Лысков К.И. О структуре уголовно-правовой нормы // Проблемы совершенствования советского законодательства. Труды ВНИИСЗ. – Труды 1. - М., 1974. – С.135-148.
16. Иоффе О.С. Структурные подразделения системы права (на материалах гражданского права) // Ученые записки ВНИИСЗ. – Вып. 14. - М., 1968. - С.45-60.
17. Явич Л.С. Право развитого социалистического общества /сущность и принципы/. - М.: Юрид. лит., 1978. – 224 с.
18. Шемшученко Ю.С. Теоретичні і практичні проблеми розвитку правової системи України // Часопис Київського ун-ту права. – 2004. - №3. – С.3-6.
19. Явич Л.С. Право и общественные отношения / Основные аспекты содержания и формы советского права/. - М.: Юрид. лит., 1971. – 152 с.
20. Мицкевич А.В. Акты высших органов Советского государства. Юридическая природа нормативных актов высших органов государственной власти и управления СССР. - М.: Юрид. лит., 1967. – 175 с.
21. Алексеев С.С. Структура советского права. - М.: Юрид. лит., 1975. – 263 с.
22. Апт Л.Ф. Об элементах структуры нормативного акта // Правоведение. - 1973. - №2. - С.27-32.
23. Блохин Ю.В. Критерии ограничения нормативно-правовых предписаний от ненормативных в советском законодательстве (на примере нетипичных предписаний): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / ВНИИСЗ. - М., 1991. – 25 с.
24. Бобровник С.В., Богінич О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. - К.: Наукова думка, 1994. – 123 с.
25. Борисов Г.А. Отправные нормативные установления советского законодательства: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Украинская юридическая академия. - Х., 1991. – 45 с.
26. Горшенев В.М. Нетипичные нормативные предписания в праве // Советское государство и право. - 1978. - №3. - С.113-118.
27. Евграфов П.Б. Соотношение структуры советского права и структуры советского законодательства: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Харьковский юридический ин-т. – Х., 1981. – 18 с.
28. Заец А.П. Согласованность нормативных предписаний как условие повышения эффективности правового регулирования: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ин-т государства и права АН Украины. - К., 1985. –18 с.
29. Лисенкова О.С. Система законодавства України: структурно-функціональна характеристика: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01. - К., 2001. – 229 с.
30. Мирошниченко Т.Н. Нетипичные веления в советском праве: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Харьковский юридический ин-т. – Х., 1985. – 24 с.
31. Парфентьев А.Л. Нормативно-правовое предписание и его виды. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / ВНИИСЗ. - М., 1980. – 20 с.
32. Пиголкин А.С., Вопленко Н.Н. Основные виды правовых предписаний в советском законодательстве // Проблемы совершенствования советского законодательства. Труды ВНИИСЗ. – Вып. 16. - М., 1979. – С.11-20.
33. Пучков О.А. Воспроизведение нормативных предписаний как способ формирования советского законодательства: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Свердловский юридический ин-т. - Свердловск, 1988. – 19 с.
34. Тяжкий В.Г. Типовые предписания и государственные рекомендации в системе советского трудового права: Автореф. дис... канд. юрид. наук: - М., 1988. – 26 с.
35. Блохин Ю.В. Критерии ограничения нормативно-правовых предписаний от ненормативных в советском законодательстве (на примере нетипичных предписаний): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01. - М., 1991. – 181 с.
36. Парфентьев А.Л. Нормативно-правовое предписание и его виды: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.01. - М., 1980. – 203 с.
37. Поленина С.В., Сильченко Н.В. Научные основы типологии нормативно-правовых актов в СССР. - М.: Наука, 1987. – 152 с.
38. Лисенкова О.С. Система законодавства України: структурно-функціональна характеристика: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2001. – 17 с.
39. Лилак Д.Д. Колізії наукових поглядів на поняття законодавство і практичну необхідність його нормативної легалізації // Право України. - 2001. - №8. - С.48-51.
40. Шебанов А.Ф. Система законодательства как научная основа кодификации // Советское государство и право. - 1971. - №12. - С.30-38.
41. Система советского законодательства // Под ред. И.С.Самощенко, И.Ф.Казьмина, Р.М.Романова. – М.: Юридическая литература, 1980. – 326 с.
42. Погребняк С.П. Роль принципу верховенства закону для подолання ієрархічних колізій // Вісник Академії правових наук України. – Х., 2000. – №4 (23). - С.247-259.
43. Зивс С.Л. Источники права. – М.: Наука, 1981. – 238 с.
44. Свидерский В.И. О диалектике элементов и структуры в объективном мире и в познании. - М., 1962. – 275 с.
45. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия? - М., 1991. – 405 с.
46. Пиголкин А.С. Правовая норма - регулятор общественных отношений // Всесоюзный ин-т юридических наук. Ученые записки. – Вып. 17. - М., 1963. – С.3-28.
47. Голунский С.А. К вопросу о понятии правовой нормы в теории социалистического права // Советское государство и право. - 1961. - №4. - С.21-36.
48. Александров Н.Г. Юридическая норма и правоотношение. – М., 1947.- 86 c.
49. Лейст О.Э. К вопросу о структуре правовой нормы // Всесоюзный ин-т юридических наук. Ученые записки. – Вып. 15. – М., 1962. – С.3-44.
50. Алексеев С.С. Проблемы теории права: В 2 т. - Т.1: Основные вопросы общей теории социалистического права. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1972. – 394 с.
51. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник. – Київ: Атіка, 2001. – 176 с.
52. Сырых В.М. Теория государства и права. - М.: Былина, 1998. – 512 с.
53. Радько Т.Н. Нормы права // Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева. – М.: Юристъ, 2001. – С.200-208.
54. Парфентьев А.Л. О понятии правового предписания // Проблемы совершенствования советского законодательства. Труды ВНИИСЗ. – Вып. 9. - М., 1977. - С.172-173.
55. Теория государства и права / Отв. ред. А.И.Королев, Л.С.Явич. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1982. – 382 с.
56. Недбайло П.Е. Советские социалистические правовые нормы. - Львов.: Изд-во Львовского ун-та, 1959 . – 169 с.
57. Тарахоніч Т.І. Місце норми в системі регуляторів суспільних процесів // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку / Збірник матеріалів міжвузівської наукової конференції (25.01 – 03.02.2004 р.,
м. Івано-Франківської обл.). – Вип. 5. – К., 2004. – С.65-70.
58. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М., 1979. – 423 с.
59. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: опыт комплексного исследования. - М.: Статут, 1999. – 712 с.
60. Апт Л.Ф., Кененов А.А. К вопросу об элементах и структуре советского права // Вестник Московского государственного ун-та. - Серия Право. - 1973. - №3. - С.49-53.
61. Бабаев В.К. Формальная определенность и возможность формализации законодательства // Советское государство и право. - 1978. - №4. - С.44-51.
62. Чернобель Г.Т. Формализация норм права // Советское государство и право. - 1979. - №4. - С.29-36.
63. Руднев А.Г. Проблема формы и содержания в языке. - Л., 1959. – 28 с.
64. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х т. - Т.2. - М.: Юрид. лит., 1982. – 360 с.
65. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
66. Андрусяк Т. Теорія держави і права. – Львів: Фонд “Право для України”, 1997. – 198 с.
67. Хутыз М.Х., Сергейко П.Н. Энциклопедия права. – Кубань: Кубанский государственный ун-т, 1995. – 157 с.
68. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. – Львів: “Новий Світ - 2000”, 2003. – 584 с.
69. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права. Учебник. – М.: Проспект, 2001. – 760 с.
70. Черданцев А.Ф. Толкование советского права. - М.: Юрид. лит., 1979.- 166 с.
71. Нормы советского права: проблемы теории / Под ред. М.И.Байтина, В.К.Бабаева. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 248 с.
72. Толстой Ю.К. К теории правоотношения. – Л., 1959. – 87 с.
73. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 285 с.
74. Голунский С.А., Строгович М.С. Теория государства и права. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. – 304 с.
75. Керимов Д.А. Философские проблемы права. - М.: Мысль, 1972. – 472 с.
76. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность /очерк теории/. – М.: Юрид. лит., 1976. – 215 с.
77. Черданцев А.Ф. Теория государства и права. – М., 2001. – 432 с.
78. Пиголкин А.С. Подготовка проектов нормативных актов (организация и методика). – М.: Юрид. лит., 1968. – 167 с.
79. Земляной М.И. Некоторые проблемы современной логики в праве: Автореф. дис... канд. филос. наук: 09.626.0: Одесский гос. ун-т. – Одесса, 1970. – 25 с.
80. Чернобель Г.Т. Структура норм права и механизм их действия (логические аспекты) // Правоведение. - 1983. - №6. – С.40-47.
81. Лейст О.Э. Понятие ответственности в теории права // Вестник Московского гос. ун-та. – 1994. – №1. – С.31-40.
82. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. – 352 с.
83. Законодательная техника. Научно-практическое пособие / Под ред. Ю.А.Тихомирова. - М.: Городец, 2000. – 272 с.
84. История политических и правовых учений: Учебник / Под ред. В.С.Нерсесянца. – М.: Юрид. лит., 1988. – 816 с.
85. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М., 1939. – 476 с.
86. Перова Л.Ю. Действие уголовного закона во времени: исторический аспект // Вестник Московского ун-та. Серия 11, Право.- 1997. - №6. – С.107-118.
87. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. - Часть общая. – Т.1. – М.: Наука, 1994. – 380 с.
88. О введении в действие дигест (Конституция “ТANTA”) // Антология мировой правовой мысли. – Т.1: Античность. Восточные цивилизации. – М.: Мысль, 1999. – 750 с.
89. Блум М.И., Тилле А.А. Обратная сила закона. Действие советского уголовного закона во времени. – М.: Юрид. лит., 1969. – 135 с.
90. Бойцов А.И., Волженкин Б.В. Уголовный закон: действие во времени и пространстве: Учебное пособие. – С-Пб.: Ин-т повыш. квалификации прокурорско-следственных работников Прокуратуры РФ, 1993. – 126 с.
91. Василаш В.М. Чинність кримінального закону України в часі: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченко. – К., 1995. – 24 с.
92. Гаврилюк Р.О. Дія норм податкового права в часі, просторі та за колом осіб. - Чернівці.: Рута, 2002. – 392 с.
93. Тилле А.А. Время, пространство, закон. Действие советского закона во времени и в пространстве. – М.: Юрид. лит., 1965. – 203 с.
94. Погребняк С.П. Колізії у законодавстві України та шляхи їх переборення. Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна юридична академія – Х., 2001. – 19 с.
95. Рабінович П.М. Час у праві (темпоральні властивості діяльності як об’єкт правового регулювання) // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - №3. – С.3-13.
96. Макаренко Л.О. Дія нормативно-правових актів: проблеми теорії і практики // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні науки. – Вип.4. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Спілка юристів України, Вид. Дім “Юридична книга”, 1999. – С.15-21.
97. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. – Рига, 1924. – 520 с.
98. Лазарев В.В. Пробелы в праве и пути их устранения. – М.: Юрид. лит., 1974. – 184 с.
99. Явич Л.С. Обща теория права. – Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1976. – 287 с.
100. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – 192 с.
101. Ющик О.І. Правова реформа: загальне поняття, проблеми здійснення в Україні. – К., 1997. – 189 с.
102. Рабінович П.М. Конституційний принцип верховенства права
// Юридичний вісник. – 1997. - №3. – С.66-69.
103. Указ Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.1997 р. №503/97 // Офіційний вісник України. – 1997. - №24. – С.11-12.
104. Указ Президента України “Про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України” від 20.08.1993 р. №346/93 // Укази Президента України 1991-1997 рр./ із змінами та доповненнями. – Т.1. – К., 1997. – С.830-833.
105. Указ Президента України “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” від 03.10.92 р. №493/92 // Зібрання законодавства України. Офіційне видання. – Том 5. – жовтень 1992 – січень 1993 р. / Загальна редакція В.В.Медведчук, С.Р.Станік, В.Я.Тацій. – К.: Видавничий Дім, 2000. – С.3.
106. Постанова Кабінету Міністрів України “Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер” від 28.12.92 р. №731 // Зібрання Постанов Уряду України. – 1993. - №1-2. – С.124-128.
107. Погребняк С.П. Колізії у законодавстві України та шляхи їх переборення: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.01. – Х., 2001. - 201 с.
108. Закон України “Про розмежування земель державної так комунальної власності” від 5.02.2004 р. №1457-ІV // Офіційний вісник України. – 2004. - №28 (Частина 1). – С.13-17.
109. Постанова Верховної Ради України “Про заходи щодо підтримки соціально-економічного розвитку міста Львова у зв’язку з 750-річчям заснування” від 22.06.2004 р. №1835-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №45. – С.1857-1858.
110. Закон України “Про екологічну мережу України” від 24.06.2004 р. №1864-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №45. – С.1841-1848.
111. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
112. Алексеев С.С. Государство и право: Начальный курс. – М.: Юрид. лит., 1996. – 192 с.
113. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М.: Наука, 1968. – Т.1: Основные положения науки сов. уголовного процесса. – 470 с.
114. Головченко В. Про силу і безсилля закону // Юридичний вісник України. - №25. – 19-25 червня 1997. – С.8.
115. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под ред. В.С.Нерсесянца. – М.: ИНФРА М-КОДЕКС, 1995. – 736 с.
116. Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1997. – 336 с.
117. Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений. – М.: Госюриздат, 1963. – 324 с.
118. Рабінович П.М. Дія нормативно-правового акта // Юридична енциклопедія: В 6-ти т. – Т.2: Д-Й / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1999. – С.214-215.
119. Онищенко Н.М. Зворотна сила закону // Юридична енциклопедія: В 6-ти т. – Т.2: Д-Й / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1999. – С.576.
120. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9.02.1999 р. №1-рп/99 // Офіційний вісник України. – 1999. - №7. – С.160-162.
121. Карнаух Т. Дія кримінального закону в часі // Юридичний вісник України. – 2001. – 3-9 листопада. – С.8.
122. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б.Авер’янов, О.В.Батанов, Ю.В.Баулин та ін.; Ред. кол. В.Я.Тацій, Ю.П.Битяк, Ю.М.Грошевой та ін. – Харків: Видавництво “Право”; К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 808 с.
123. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. – Вып. 2. – СПб, 1911. – 458 с.
124. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Барабаша Олександра Леонідовича щодо офіційного тлумачення частини п’ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) від 3.10.1997 р. №4-зп // Офіційний вісник України. – 1997. – № 42. – С.59-62.
125. Ухвала Конституційного Суду України про припинення конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України “Про Державну митну службу України” та Указу Президента України “Положення про Державну митну службу України” від 9.07.1998 р. №6-уп/98 // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. - №4. – С.32-34.
126. Тихомиров Ю.А. Юридическая коллизия. – М., 1994. – 364 с.
127. Коллизионное право: Учебное и научно-практическое пособие // Отв. ред. Ю.А.Тихомиров. – М., 2000. – 393 с.
128. Лилак Д.Д. Колізія і конкуренція законів // Право України. – 2001. - №4. – С.18-20.
129. Власенко Н.А. Коллизионные нормы в советском праве. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1984. – 100 с.
130. Погребняк С.П. Про колізії в законодавстві // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - №1(23). – С.26-33.
131. Панов М.И. Некоторые вопросы коллизий в законодательстве Украины // Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 23-24 жовтня 1995 р.). – К., 1996. – С.28-29.
132. Письменний Д.П. Колізії в кримінально-процесуальному законодавстві України: способи їх подолання // Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 23-24 жовтня 1995 р.). – К., 1996. – С.78-80.
133. Бабурин С.Н. Территория государства: правовые и геополитические проблемы. – М.: Изд-во МГУ, 1997. – 480 с.
134. Барциц И.Н. Правовое пространство России: вопросы конституционной теории и практики. – М.: Изд-во МГУ, 2000. – 378 с.
135. Блум М.И. Действие уголовного закона во времени и в пространстве: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Московский гос. ун-т. – М., 1975. – 40 с.
136. Бойцов А.И. Действие уголовного закона во времени и в пространстве. – С-Пб: С-Пб гос. ун-т, 1995. – 257 с.
137. Чистое учение о праве Ганса Кельзена: К ХІІІ Конгрессу Международной ассоциации правовой и социальной философии (Токио, 1987): Сборник переводов. – М., 1987. – 195 с.
138. Мамут Л.С. Государство как публичновластным образом организованный народ // Ежегодник российского права. – М.: НОРМА, 2000. – С.180-191.
139. Тихомиров Ю.А. Теория компетенции. – М., 2001. – 355 с.
140. Тимошенко В.І. Правова держава (теоретико-історичне дослідження). – К.: Наукова думка, 1994. – 131 с.
141. Конституція незалежної України: Навчальний посібник. / За ред. В.Ф.Погорілка, Ю.С.Шемшученка, В.О.Євдокимова. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2000. – 428 с.
142. Зяблюк М.П. Суверенітет // Юридична енциклопедія: В 6-ти т. – Т.5: П-С / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 2003. – С.684.
143. Постанова Верховної Ради України “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР” від 12.09.1991 р. №1545-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №46. – С.1326.
144. Угода “Про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності” // Действующее международное право. В 3 т. / Сост. Ю.М.Колосов и Э.С.Кривчикова. Том 1. – М.: Изд-во Моск. независ. ин-та межд. права, 1996. – С.497-501.
145. Клименко Б.М., Порк А.А. Территория и границы СССР. – М.: Межд. отношения, 1985. – 304 с.
146. Закон України “Про державний кордон України” від 4.11.1991 р. №1779-ХІІ // Закони України. – Т.2. – К., 1996. – С.237-253.
147. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. Посібник / Відп. Редактори Ю.С.Шемшученко, Л.В.Губерський. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 640 с.
148. Броунли Я. Международное право: В 2 кн. / Я.Броунли; Перевод с англ. канд. юрид. наук С.Н.Андрианова / Под ред. чл.-кор. АН СССР Г.И.Тункина. - Кн.1. – М.: “Прогресс” 1977. – 534 с.
149. Монтескье. О духе законов или об отношениях, в которых законы должны находиться / Пер. с француз. – СПб, Л.Ф.Пантелеева, 1990. – 706 с.
150. Коркунов Н.М. Опыт конструкции международного уголовного права // Журнал гражданского и уголовного права, 1889. - №1. – 132 с.
151. Сергиевский Н.Д. Русское уголовное право. Часть общая. – СПб, 1990. – 460 с.
152. Устав Организации Объединенных Наций и Статут Международного Суда. – Нью-Йорк, 1946. – 69 с.
153. Венская конвенция о праве международных договоров от 23.05.1969 г. // Действующее международное право. В 3 т. / Сост. Ю.М.Колосов и Э.С.Кривчикова. Том 1. – М.: Изд-во Моск. независ. ин-та межд. права, 1996. – С.343-372.
154. Барциц И.Н. Правовое пространство: основные признаки и закономерности развития // Российское право. – 2000. - №5-6. – С.103-114.
155. Конституция Российской Федерации // Конституции государств-участников СНГ. – М.: НОРМА-ИНФРА. – М., 1999. – С.437-486.
156. Петелина И.В. Региональные правовые системы: проблемы правотворчества // Правоведение. – 1999. - №1. – С.229-238.
157. Нипорко Ю.І. Співдружність Незалежних Держав // Юридична енциклопедія: В 6-ти т. – Т.5: П-С / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 2003. – С.587-588.
158. Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24.02.1994 р. №4002-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №25. – С.727-739.
159. Кодекс торговельного мореплавства України // Кодекси України. - №1. – К., 1998. – 154 с.
160. Тодика Ю.М. Функціонування державної влади в аспекті конфліктології // Правова держава. Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 1997. – Вип.8. – С.56-63.
161. Хачатурян А.Г. Унификация коллизионных норм в международном частном праве. – К.: Наукова думка, 1993. – 128 с.
162. Галенская Л.Н. Международное частное право. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1983. – 233 с.
163. Рубанов А.А. Теоретические основы международного взаимодействия национальных правовых систем / Отв. ред. В.П.Мозолин. – М.: Наука, 1984. – 159 с.
164. Прокопенко О.Г. Конституційно-правова регламентація принципу співвідношення міжнародного і національного права // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Матеріали наукової студентської конференції / Редкол.: Ю.С.Шемшученко. – Вип. 1. – К., 2000. – С.201-205.
165. Дмитрієв А.І. Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права // Правова держава. Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.. – 1999. – Вип. 10. – С.359-363.
166. Лукашук И.И. Международное право: Учебник. – М.: БЕК, 1997. – 410 с.
167. Закон України “Про міжнародні договори” від 29.06.2004 р. №1906-ІV // Офіційний вісник України. – 2004. - №35. – С.11-20.
168. Закон України “Про ратифікацію Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією” від 17.07.1997 р. №474/97-ВР і Додаткової угоди до нього у формі обміну листами Міністра закордонних справ України та Міністра закордонних справ Румунії // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №40. – С.699.
169. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 Конвенції від 17 липня 1997 р. 475/97- ВР” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №40. – С.699-700.
170. Лунц Л.А. Международное частное право. – М.: Госюриздат, 1959. – 280 с.
171. Уголовное право: Учебник. – Общая часть. – М.: Юрид. лит., 1964. – 306 с.
172. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – Ун-т внутр. дел. – Х.: Консум, 2000. – 703 с.
173. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997.- 320 с.
174. Заєць А.П. Суб’єкт права // Юридична енциклопедія: В 6-ти т. – Т.5: П-С / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 2003. – С.680.
175. Батанов О.В., Макаренко Л.О. Особа // Юридична енциклопедія: В 6-ти т. - Т.4: Н-П / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 2002. – С.351.
176. Олійник А.Ю. Поняття нормативно-правового регулювання конституційної свободи та недоторканості людини // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2000. - №2(8). – С.75-82.
177. Марченко М.Н. Теория государства и права: Учебник. – М.: Зерцало, 2001. – 611 с.
178. Бахрах Д.Н. Система субъектов советского административного права // Советское государство и право. – 1986. - №2. – С.41-48.
179. Химичева Н.И. Субъекты советского бюджетного права. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1979. – 262 с.
180. Афанасьев В.С. Правовые отношения // Теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева. – М.: Юристь, 2001. – С.225-242.
181. Погорілко В.Ф., Федоренко В. Суб’єкти конституційно-правових відносин: поняття, ознаки, види // Право України. - 2002. - №10. – С.3-9.
182. Закон України “Про державну службу” від 16.12.1993 р. №3723-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №52. – С.1179-1192.
183. Янюк Н. Співвідношення понять “посадова особа” і “службова особа” в адміністративному праві // Право України. – 2001. - №12. – С.117-120.
184. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні: Навч. метод. посіб. / За заг. ред. Н.Р.Нижник. – К.: Ін Юре, 1999. – 244 с.
185. Петришин О.В. Поняття посадової особи державного апарату // Вісник Академії правових наук України. – 2000. - №2. – С.37-45.
186. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16.06.1992 р. №246-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №34. – С.1158-1167.
187. Гуренко М.М., Альонкін О.А. Право людини на свободу світогляду і віросповідання – стрижень об’єднання українського суспільства // Науковий вісник юрид. акад. Мін-ва внутр. справ. – 2003. - №2(11). – С.110-121.
188. Закон України “Про політичні партії в Україні” від 5.04.2001 р. №2365-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №23. – С.425-430.
189. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. – Х.: КОНСУМ, 1996. – 136 с.
190. Лазор В. Трудовий колектив як суб’єкт трудового права і сторона трудових спорів // Право України. - 2003. - №10. – С.100-103.
191. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 р. №280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №24. – С.379-429.
192. Хоменець Р. Особливості правового статусу фізичних осіб як суб’єктів місцевого самоврядування // Право України. - 2001. - №1. – С.36-38.
193. Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 4.02.1994 р. №3930-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №23. – С.658-664.
194. Закон України “Про статус суддів” від 15.12.1992 р. №2862-ХІІ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001. - №8: Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С.70-89.
195. Коментар до Закону України “Про громадянство України” / Відп. ред. Ю.С.Шемшученко. – К.: ВІТ, 1999. – 303 с.
196. Клименко Б.М. Государственная территория. Вопросы теории и практики международного права. – М.: Межд. отношения, 1974. – 168 с.
197. Международный пакт о гражданских и политических правах // Права человека. Сб. межд. док. / Сост. Л.Н.Шестаков. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 134 с.
198. Общая декларация прав человека // Действующее международное право. - В 3-х т. / Составители Ю.М.Колосов и Є.С.Кривчикова. Том 2. – М.: Изд-во Моск. независимого ин-та межд. права, 1997. – С.5-10.
199. Конвенция о статусе апатридов от 28.09.1954 г. // Действующее международное право. В 3-х т. / Сост. Ю.М.Колосов и Э.С.Кривчикова. Том 1. – М.: Изд-во Моск. независимого ин-та межд. права, 1996. – С.230-247.
200. Конвенция о статусе беженцев от 28.07.1951 г. // Действующее международное право. – В 3-х т. / Сост. Ю.М.Колосов и Э.С.Кривчикова. Том 1. – М.: Изд-во Моск. независимого ин-та межд. права, 1996. – С.283-299.
201. Прохоров В.С. Преступление и ответственность. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1984.