ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УКРАЇНІ З КІНЦЯ ХІХ СТ. ДО 2001 Р. (НА МАТЕРІАЛАХ ЗАПОРІЗЬКОГО РЕГІОНУ)

Краткое описание

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень...............................................................................4
Вступ....................................................................................................................6
Розділ 1. Політичні партії України в політичній системі суспільства та правові основи їх діяльності (кінець ХІХ – сер. 80-х рр. ХХ ст.) ............................................................................................................................ 16
1.1. Передумови генезису та становлення політичних партій в Україні (кінець XIX – сер. 20-х рр. XX ст.)........................................................16
1.1.1. Політичні партії Західної України кінця XIX – початку XX ст.........19
1.1.2. Політичні партії: виникнення й початок діяльності (1900 – 1905 рр.)............................................................................................................22
1.1.3. Політичні партії в період першої російської революції, 1905 – 1907 рр. .............................................................................................................33
1.1.4. Національні партії в 1907 – сер. 1920- х рр.........................................44
1.2. Конституційно-правові засади однопартійної системи та роль комуністичної партії в політичній організації суспільства (сер. 20-х - сер. 80-х рр. ХХ ст.)................................................................................57
Розділ 2. Правова інституціалізація політичних партій в Україні (сер. 80-х рр. ХХ ст. – 2001 р.).........................................................................................69
2.1. Розвиток політико-правової свідомості суспільства та його вплив на партійне будівництво в Україні.......................................................................69
2.2. Правова регламентація партійного будівництва в Україні та її реалізація в регіонах (Запоріжжя)...................................................................81
Розділ 3. Особливості організаційно-правової побудови партійних осередків українських політичних партій в Запорізькому регіоні.............103
3.1. Правове становище політичних партій в Україні (на матеріалах Запорізького регіону)......................................................................................103
3.2. Компаративістсько-правовий аналіз програмних документів політичних партій України, що діяли в Запорізькому регіоні....................126
3.3. Перспективи організаційно-правової побудови українських політичних партій в Запорізькому регіоні.........................................................................148
Висновки..........................................................................................................157
Список використаних джерел........................................................................166

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Високий рівень взаємовідносин між державою та населенням можливий в умовах громадянського суспільства як типу соціальної організації. Саме громадянське суспільство з його рівням підкорення громадян законам здатне надати демократії цивілізованих форм. Сучасна демократія може існувати у вигляді представницької та безпосередньої демократії. Представництво ж народу здійснюється через політичні партії, які шляхом виборів на певний час отримують владу та намагаються реалізувати інтереси своїх прихильників.
Трансформації українського політичного режиму від тоталітарного до демократичного сприяло створення політичних партій (альтернативних КПРС) та їх бурхливе зростання в перші роки перебудови. Політичні партії в цей час взяли на себе велику політичну відповідальність за управління та поглиблення розвитку демократії.
Історія становлення в Україні політичних партій демократичного типу, що розгорталася з повсякчасним погодженням власних заходів з нормативно-правовими вимогами, та забезпечення їх утворення і функціонування в правових межах є сьогодні вельми актуальними. Значною мірою активність та цілеспрямованість цього процесу на зламі ХХ-ХХІ ст. залежала від спроможності українських законодавців критично підійти до запозичення прогресивного досвіду зарубіжних демократичних держав і створити таку нормативну базу, яка реально сприяла б формуванню і утвердженню партій нового типу. Процес правової інституціалізації політичних партій в Україні розпочався ще в період перебудови та закінчився прийняттям Закону України "Про політичні партії в Україні" 5 квітня 2001 року.
Вітчизняний досвід становлення багатопартійності продемонстрував, що формування сильних і впливових політичних партій можливе лише за умови існування ефективної системи правового регулювання порядку їхнього створення, статутної діяльності і, насамперед, їхньої участі у виборах та у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.
Проблема правового регулювання утворення і функціонування політичних партій має комплексний характер і не зводиться до розробки та прийняття законодавчих актів, що визначають порядок їх створення та здійснення ними статутної діяльності. Потрібний аналіз дієвості й ефективності застосування правових норм на практиці, своєчасне виявлення колізій, що вимагають свого правового рішення, оцінка адекватності правових норм до реалій і тенденцій політичного життя. Очевидно, що перехід до багатопартійної системи не завершується прийняттям відповідних нормативних актів, а припускає як передумови тривалий і не позбавлений протиріч процес організаційного і політичного становлення партій, освоєння ними існуючого політико-правового простору: пошук свого місця в ідейно-політичному і правовому спектрі суспільства та встановлення між партіями міцної системи міжпартійних контактів, здійснюваних у межах закону. У зв'язку з цим особливого значення набуває вивчення історії інституціональних процесів, що відображають якісні зрушення в розвитку інституту політичних партій.
В юридичній науці незалежної України вже започатковано дослідження питань взаємодії держави та політичних партій (Лук’янов Д.В.), але в теоретичному аспекті. Історико-правового аналізу поставленої проблеми в зазначених хронологічних межах не відбувалося. Дана робота є першою спробою заповнити існуючі прогалини у пізнанні досвіду, успіхів та невдач, здійсненні принципу політичного плюралізму в історії політико-правового розвитку України протягом понад століття. Розбудова незалежної української держави, формування політичної волі народу політичними партіями України та правове врегулювання їх діяльності вимагає врахування політично-правових традицій нашого народу, започаткованих першими політичними партіями на її території. Становлення багатопартійності в Україні, що розпочалося в кінці XIX – на початку XX ст., було перерване її забороною у радянський період і утвердженням монопартійної системи, тобто пануванням однієї партії — КПРС. Тільки у період перебудови відродився принцип політичного плюралізму, який отримав надійне закріплення в Конституції України 1996 р. Таким чином, актуальність вивчення генезису і розвитку багатопартійної системи в Україні взагалі і організаційно-правової побудови українських політичних партій в Запорізькому регіоні зокрема — у контексті пов'язаності її правом — обумовлюється необхідністю належного (надійного і сталого) правового забезпечення дієвості політичних партій і водночас потребою встановлення правових меж їх діяльності задля досягнення конституційно визначеної мети — побудови демократичної правової соціальної держави. Правовою регламентацією відносин у сфері політики повинні створюватися необхідні юридичні умови для утвердження принципу політичного плюралізму, а межа в діяльності політичних партій має починатися там, де противники демократії намагаються засобами демократії ліквідувати саму демократію.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Запорізького державного університету на 2000 – 2005 рр. в межах спеціальної науково-дослідної теми юридичного факультету Запорізького державного університету "Основні напрямки реформування законодавства України у контексті європейської інтеграції" (номер державної реєстрації 0104U004048).
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з генезисом і розвитком політичних партій в період з кінця ХІХ ст. до середини 80-х рр. ХХ ст. та в часи перебудови і формування незалежної Української держави (1985 – 2001), що подані на матеріалах Запорізького регіону.
Предмет дослідження – правові основи - нормативно-правові акти та політико-правова ідеологія -, згідно (чи всупереч) яким відбувалося формування політичних партій в центрі й на місцях (на прикладі Запорізького регіону); особливості програмних настанов партій та їх реалізації відповідно до існуючих нормативно-правових вимог в кожний історичний період.
Хронологічні рамки дослідження (кінець ХІХ ст. – 2001 р.) зумовлюються тим, що перші політичні партії в Україні створюються наприкінці ХІХ ст., а їх офіційна правова інституціалізація відбулася, коли 5 квітня 2001 року було прийнято Закон "Про політичні партії в Україні".
Метою дослідження є виявлення загальних закономірностей динаміки правових взаємовідносин держави та політичних партій, що створювалися і легітимно існували в Україні в період з кінця ХІХ ст. до 2001 року, з'ясування організаційних та правових засад діяльності політичних партій в Україні, встановлення їх місця і ролі в розбудові демократичної правової держави в Україні (на прикладі Запорізького регіону) та тенденцій у правовому забезпеченні їх функціонування.
Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні передбачено вирішити такі основні завдання:
- диференціювати та систематизувати політико-правові ідеї та концепції, які втілені в програмах політичних партій, що існували на території України наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., з’ясувати співвідношення політичних партій і держави у політичній системі суспільства того часу з метою проведення історичних аналогій;
- простежити становлення однопартійної системи у контексті її правової регламентації, що відбувалася в радянській Україні з сер. 20-х років до сер. 80-х рр. ХХ ст.;
- охарактеризувати основні етапи перебудови радянської політичної системи, висвітлити правові підстави процесу зародження політичних партій у цей період;
- проаналізувати й узагальнити правову регламентацію партійного будівництва в Україні в цілому, та в Запорізькому регіоні зокрема за період з 1989 до 2001 рр.;
- дослідити динаміку правової інституціалізації політичних партій в незалежній Україні (1991 – 2001 рр.);
- розкрити історико-правовий процес виникнення та формування багатопартійності в Запорізькому регіоні за період з 1989 до 2001 рр.;
- подати герменевтичний аналіз програмних документів українських політичних партій, які діяли в Запорізькому регіоні під час формування багатопартійної системи;
- висвітлити роль політичних партій в процесі розбудови демократичної правової держави та показати перспективи організаційної та правової побудови політичних партій в Україні та їх осередків у Запорізькому регіоні.
Методи дослідження. Методологічна база роботи поєднує в собі загальні та спеціальні методи наукового дослідження. Щодо загального методологічного фундаменту дисертація виконана в річищі філософської діалектики та принципу історизму. Принцип діалектичного пізнання та історизму дозволив дослідити проблеми формування правової бази організації та діяльності політичних партій в Україні за період з 1989 до 2001 рр., представити досліджувані в роботі проблеми в їх розвитку і взаємозв’язку, всебічно проаналізувати специфіку й ефективність соціальних та правових норм і принципів, за допомогою яких регулювалася організація та діяльність політичних партій, а також відстежити і представити динаміку змін в правовій регламентації функціонування народжених політичних партій в Україні через виявлення внутрішніх суперечностей їх формування, які обумовлюють розвиток партійної системи в цілому.
У дослідженні широко задіяні конкретно-наукові методи: порівняльно-правовий, формально-юридичний, історико-правовий, системний, структурно-функціональний та певною мірою соціологічний. Серед всіх щойно перелічених методів одними з ключових та найбільш ефективних виявилися системний та структурно-функціональний методи. Ці методи використані при дослідженні мети, завдань, правових основ та організаційних засад створення і функціонування політичних партій. Аналіз нормативного матеріалу, який визначав правові основи організації та діяльності політичних партій, затребував застосування формально-юридичного та порівняльно-правового методів дослідження. При вивченні історико-правових матеріалів, насамперед документів про створення партійних осередків у Запоріжжі, використовувався герменевтичний метод, який дозволяє, виходячи із сучасної позиції та новітніх знань, зрозуміти й інтерпретувати глибинний зміст історичних документів.
Джерельну базу, в першу чергу, склали нормативно-правові акти СРСР, УРСР та незалежної України (Конституція України, Закони України "Про політичні партії в Україні", "Про об’єднання громадян", ряд міжнародно-правових документів та ін.), які відображають динаміку правової інституціалізації політичних партій в Україні. Важливе значення для висвітлення процесу організаційно-правової побудови українських політичних партій на містах має нормативно-правовий матеріал, що був опублікований з метою регулювання організації та діяльності політичних партій місцевими органами влади та управління Запорізького регіону. Задіяні матеріали Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Державного архіву Запорізької області та документи, які передані Секиринським Д.О. (одним з організаторів партійного руху в Запоріжжі) до Державного архіву Запорізької області.
Теоретичну основу дослідження склали праці вчених в галузі загальної теорії держави і права, історії держави і права, конституційного права та інших юридичних наук. Зокрема, істориків права: В. Базіва, С. Білошицького, О. Гараня, В. Гончаренка, , В. Румянцева, І. Сафронової, О. Скрипника, М. Томенко та ін. Теоретичне обґрунтування дисертаційного дослідження базується на працях вчених минулого й сучасності: А. Білоуса, М. Вебера, І. Гладуняка, М. Дюверже, В. Журавського, С. Заславського, Ю. Коргунюка, В. Литвина, Д. Лук’янова, І. Музики, М. Примуша, Ю. Юдіна та ін. В роботі також використовувались політологічні праці, зокрема В. Бабкіна, Л. Дунаєвої, В. Ковтуна, Т. Кузьо, Й. Рисіч, В. Черепанова, Ю. Шведи та ін.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що дисертація є першим цілісним і комплексним історико-правовим дослідженням процесу формування політичних партій в Україні на принципах багатопартійності (кінець ХІХ – 20-ті рр. ХХ ст.), монопартійності (сер. 20-х рр. – сер. 80-х рр. ХХ ст.), відновлення багатопартійності (кін. 80-х – сер. 90-х рр. ХХ ст.), узаконеного політичного плюралізму (1996 р. – поч. ХХІ ст.) та порядку легалізації правового статусу політичних партій в незалежній Українській державі, простеженому на основі конкретних історичних політико-правових матеріалів Запорізької області.
Найістотніші результати дослідження, які відображають особистий внесок автора в розробку зазначеної проблеми:
- вперше робиться спроба здійснити компаративістсько-правовий аналіз програмних документів і статутів політичних партій, які існували в Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. та наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. Встановлено, що революційні партії кінця ХІХ - поч. ХХ ст. відкидали нормативно-правовий базис суспільства, а еволюційні (реформістські, консервативні) партії кінця ХХ- поч. ХХІ ст. прагнули діяти в його межах;
- вперше пропонується періодизація становлення багатопартійної системи в Україні, основними віхами якої визнана легітимація та легалізація політичних партій у відповідності до етапів перебудови і державного будівництва незалежної України та ступенів розвитку політико-правової свідомості суспільства;
- уточнені поняття термінів: політична партія; регіональне відділення політичної партії; багатопартійна система; партійне будівництво, перебудова, політико-правова свідомість, правова інституціалізація та інші, в результаті герменевтичного аналізу змістів політичних і державно-правових документів у зазначений період з урахуванням їх динаміки;
- вперше встановлені етапи правової інституціалізації політичних партій України та показане поступове історичне зростання ролі політичних партій до рівня "двигуна", який призводить до дії державний механізм та забезпечує його нормальне функціонування. Акцентовано увагу на значимості офіційного закріплення правового статусу політичної партії та введення у правові рамки взаємовідносин між державою і політичними партіями;
- установлено, що політичні партії як інститути політичної системи суспільства, головною ознакою яких є боротьба за владу в державі, мають суттєвий вплив на організацію виборчого процесу в державі, здійснення представництва інтересів громадян в органах державної влади, забезпечення наступності влади, вироблення правової політики держави;
- встановлено, що партія як політико-правовий інститут, з одного боку, є ланкою вертикального зв’язку між державою та суспільством, а з іншого боку, партії в демократичних системах представляють складну мережу горизонтальних зв’язків громадянського суспільства. Діяльність партій таким чином являє собою найважливіший механізм розподілу та перерозподілу владних ресурсів як у державі, так й у суспільстві;
- прогнозуються можливі тенденції розвитку політичних партій в Україні та їх осередків у Запорізькому регіоні в контексті вдосконалення чинного законодавства. Автор дослідження пропонує внести наступні зміни в чинне законодавство України про політичні партії та нормативні документи саме політичних партій: 1) уточнити визначення політичної партії (у Законі України "Про політичні партії України"), беручи за головну ознаку партії – боротьбу за владу через участь у виборах; 2) внести усім політичним партіям у власні статути такі норми, які повинні містити заходи відповідальності членів партії за перехід з однієї фракції парламенту до іншої; 3) доповнити Закон України “Про політичні партії” нормою, яка б давала визначення “регіонального відділення політичної партії” або уточнення поняття “партійного осередку”, маючи за мету раціональну організацію виборчого процесу до місцевих рад депутатів на пропорційній основі.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані: у правотворчій діяльності — як теоретичний матеріал при удосконаленні чинного законодавства України; у практичній діяльності політичних партій — для ефективності взаємодії політичних партій та законодавчих органів держави й органів місцевого самоврядування з метою побудови демократичної, правової, соціальної держави; у навчальному процесі — при підготовці відповідних розділів підручників та посібників з історії держави та права України, у розробці та викладенні загальних та спеціальних курсів з історії держави та права України, історії державного управління, в науково-дослідницькій роботі студентів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки роботи доповідалися на: 1) щорічній міжнародній науково-практичній конференції "Запорізькі правові читання" (м. Запоріжжя, 2002); 2) щорічній міжнародній науково-практичній конференції "Запорізькі правові читання" (м. Запоріжжя, 2003); 3) Науковій конференції ЗДУ (м. Запоріжжя, 2004); 4) щорічній міжнародній науково-практичній конференції "Запорізькі правові читання" (м. Запоріжжя, 2004). Вони також обговорювалися на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Запорізького державного університету.
Публікації. Основні теоретичні положення й висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відображення у шести наукових статтях (із них чотири – у фахових виданнях).
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які загалом містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 187 сторінок, з них основного тексту – 166 сторінок. Кількість використаних джерел – 234.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і наукове вирішення наукових задач, які були поставлені в дослідженні. Головними науковими і практичними результатами роботи автору бачаться такі висновки:
1) Виникнення та становлення багатопартійності на території України наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. було спричинено кризою (економічною та політичною) у всієї Російській імперії. Моноідеологія в той час припинила своє існування, й таким чином виникла можливість для створення різних політичних партій. А власне й завдяки діяльності політичних партій сталося руйнування імперії.
2) Досвід початку ХХ ст. показує, що для періоду кризи характерно існування та розквіт крайніх поглядів та ідеологій, й розвиток націоналістичних партій.
3) Характерна особливість формування багатопартійної системи того часу відбивається в тому, що більшість політичних партій вийшли із РУП. До складу цієї партійної організації входили споконвічно більшість членів за принципом “проти існуючого ладу”, а не за принципом “в підтримку будь-якої ідеї”. Але згодом, коли необхідно було ставити питання про погляди на майбутнє, РУП розподілився на різні політичні партії за ідеологіями. Але більшість програмних настанов народжених партій зводилися до руйнування існуючого ладу, не пропонуючи ніяких будівничих ідей.
4) Особливість м. Олександрівська (м. Запоріжжя) наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. полягає в тому, що він був сугубо пролетарським містом. Інтелігенція в ньому грала невелику роль. Тому ліберальні та центристські партії має практично підтримки у нашому регіоні. А розвивалася та підтримувалась населенням соціал-демократична ідеологія в її крайніх проявах (більшовизм). Реформаторські ідей не мали належної підтримки. Купецтво та промисловці в місті були слабо організованими та підтримували загальноімперські ліберальні партії, які не грали істотної ролі в даному регіоні.
5) Після створення нової “імперії” – Радянського Союзу, знов встановлюється моноідеологічна й відповідно однопартійна система, наприкінці існування якої відбулася криза, аналогічна тієї, що призвела до створення багатопартійності на початку ХХ століття.
6) Можна виділити етапи закріплення однопартійної системи в Радянській Україні:
- Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки (затверджена ІІІ З’їздом Рад УСРР 10 березня 1919 р. і прийнята у остаточній редакції ЦВК УСРР 14 березня 1919 р.) закріпляла наступне положення: “УСРР створює для трудових мас виключну можливість користуватися політичними правами (свободою усного й друкованого слова, зборів і спілок), усуваючи від користування цими правами панівні класи і близькі до них своєю політичною позицією суспільні групи”. Таким чином, вже у 1919 році почався процес закріплення пануючого положення комуністичної партії.
- Заборона фракцій и платформ у складі РКП (б) у 1921 г. на Х з’їзді РКП (б).
- На XVI з’їзді ВКП (б) (червень 1930 р.) було заявлено: “Наша партія є хребет пролетарської диктатури. Наша партія керує усіма організаціями пролетаріату й усіма сторонами діяльності пролетарської диктатури”. Це положення було прийнято як директива, яка за часом стала нормою права.
- Конституція СРСР 1936 р. стала наступним кроком щодо закріплення однопартійної системи. Стаття 126 Конституції закріплювала керівну роль компартії у політичній системі суспільства: “Відповідно до інтересів трудящих і з метою розвитку організаційної самодіяльності і політичної активності народних мас громадянам СРСР забезпечується право об'єднання в громадські організації: професійні союзи, кооперативні об'єднання, організації молоді, спортивні й оборонні організації, культурні, технічні і наукові суспільства, а найбільш активні і свідомі громадяни з рядів робітничого класу і інших шарів трудящих поєднуються у Всесоюзну комуністичну партію (більшовиків), що є передовим загоном трудящих у їхній боротьбі за зміцнення і розвиток соціалістичного ладу, і яка представляє керівне ядро всіх організацій трудящих, як суспільних, так і державних”.
- У квітні 1978 р. за зразком союзної була прийнята Конституція УРСР, яка містила статтю 6: ”Керівною і направляючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу. КПРС існує для народу і служить народу. Озброєна марксистсько-ленінським навчанням, Комуністична партія визначає генеральну перспективу розвитку суспільства, лінію внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, керує великої творчою діяльністю радянського народу, додає планомірний науково обґрунтований характер його боротьбі за перемогу комунізму. Усі партійні організації діють у рамках Конституції СРСР”.
7) У своїм дослідженні під поняттям “перебудова” ми розуміли сукупність суспільно-політичних процесів у період із 1985 по 1991 роки. Перебудову умовно можна поділити на чотири етапи.
Перший етап можна обмежити часовими рамками 1985 - 1986 років. У цей період перебудова декларується як теоретична програма. Висуваються дуже неконкретні гасла, в яких ключовими фразами були словосполучення з незрозумілим для багатьох змістом: нове мислення, загальнолюдські цінності, плюралізм думок. На даному етапі реформаторський рух не пішов далі від численних виступів партійних лідерів про необхідність проведення реформ, прискорення перебудови. Реально ж у політичній та економічній системах радянського суспільства не сталося практично ніяких змін. Нормативно - правова база залишалась бути колишньою.
Другий етап, на нашу думку, тривав також один рік від початку 1987 року до його кінця. Він минув під більш конкретними гаслами: “Необхідність реформування права власності”, “Свобода, демократія, соціальна справедливість”, “Проведення денаціоналізації” та ін.. Прозвучали запевнення в незмінності “стратегічної лінії партії”, але сутність цієї лінії була виражена уже по-новому: “прискорення соціально-економічного розвитку країни, удосконалення усіх аспектів життя суспільства”. У цей час були зроблені спроби внутрішньопартійної реформи. Ядром політичної системи Радянського Союзу та його окремих республік в цей час була Комуністична партія зі своєю розгалуженою владною структурою. Незважаючи на проголошення реформи, увесь командно-адміністративний персонал прагнув зберегти усталену політичну систему в колишнім вигляді, тобто засновану на політичному примушуванні всіх елементів та нехтуванні національних інтересів народів та народностей, які входили до складу Радянського Союзу.
Третій етап перебудови, який відбувався з початку 1988 року до початку 1990 року, можна охарактеризувати як найбурхливіший у плані проведення реформ. Цей етап був період початку формування перших політичних партій, альтернативних КПРС.
Четвертий етап перебудови розпочався у 1990 році та закінчився після путчу ДКНП у серпні 1991 року. Головними подіями цього періоду можна назвати: перехід до президентської форми правління, різке погіршення економічного становища, початок формування багатопартійної системи, загострення політичної боротьби, криза радянської федерації.
На першому та другому етапах перебудови не було фактично вироблено реальних дій по відношенню реформування політичної системи держави; у суспільну свідомість втілювались ідеї про необхідність проведення реформ та демократизації суспільства в цілому. Поява демократичних суспільних рухів у вигляді народних фронтів та неформальних громадських об'єднань є дуже важливою характеристикою третього етапу перебудови. Цей процес був зустрінутий активним опором органів Комуністичної партії на всіх рівнях. Але всупереч цьому саме на даному етапі виникли перші політичні партії в СРСР та в Україні, які організували процес активного партійного будівництва. Найзначнішим фактором, який вплинув на формування багатопартійної системи в нашій державі, стали вибори 1989 – 1990 років, за результатами яких представники народних рухів змогли увійти до складу органів радянської влади як на загальнодержавнім, так і на місцевім рівнях. До осені 1990 року після п’яти з половиною років перебудови Радянський Союз увійшов у нову стадію своєї історії, при якій стало неможливим повернення до колишньої політичної системи, оскільки була змінена вся структура влади і в законодавчому порядку було закріплене існування різних політичних партій у державі.
8) Запропоновано власне визначення політичної партії. Політична партія – це політична організація, що виникла, діє та об’єднує своїх прихильників навколо певної програми, гасла чи лідера, прагне завоювати державну владу (як правило шляхом виборів) для досягнення цілей, зафіксованих програмою.
9) Визначені кроки правової інституціоналізації політичних партій в Україні:
- 1987 – 1989 рр. - Процес стихійного виникнення політичних партій в Україні та Запорізькому регіоні, який відбувався “в межах” Конституції УРСР 1978 року. При цьому дійсною була норма про керівну й спрямовуючу роль КПРС. З боку місцевої влади спостерігалась протидія демократичним силам суспільства.
- 1990 – 1991 рр. – Скасування статті 6 Конституції СРСР, а потім і Конституції УРСР про керівну силу компартії викликало найбурхливіше зростання кількості політичних партій та народних рухів. Прийняття Закону СРСР “Про громадські об’єднання” поліпшило закріплення багатопартійності в державі. З 1 січня 1991 року розпочалася масова реєстрація Міністерством юстиції політичних партій. Завершенням цього етапу можна назвати прийняття Президією Верховної Ради УРСР Указів “Про тимчасове припинення діяльності Компартії України” та “Про заборону діяльності Компартії України”.
- 1992 – 1996 рр. Даний етап у першу чергу характерний тим, що він відбувався уже в незалежній Україні, яка пішла шляхом побудови демократичної держави. У 1992 році приймається Закон України “Про громадські об’єднання”, який уперше містить поняття політичної партії. У ньому вказується про необхідність реєстрації політичних партій та їх місцевих організацій. У відповідності до цього закону з січня 1993 року в Запорізькій області розпочинається реєстрація місцевих осередків політичних партій України.
-1996 – 2001 рр. Цей етап можна назвати завершальним етапом правового закріплення організації та діяльності політичних партій України. Початок цього етапу збігається із прийняттям Конституції України 1996 року, яка закріпила право громадян на об’єднання в політичні партії у якості основного політичного права. В Основному законі також було визначено призначення партій, а саме, представництво інтересів народу та участь у виборах. І, нарешті, завершення всього процесу правової інституаціоналізації політичних партій в Україні відбулося з прийняттям у 2001 році Закону України “Про політичні партії в Україні”.
10)На прикладі досвіду Запорізького регіону, можна зробити висновок про те, що перший етап виникнення й становлення багатопартійності в Україні характеризується стихійністю партійного будівництва, нестабільністю політичних поглядів та настанов, формуванням партійних організацій під спільною ідеєю демократизації радянського суспільства й перебудови його основ, а також значною роллю лідера як об’єднуючої ланки народних рухів. Слід також зазначити, що спільними ознаками всіх сформованих політичних партій за період, що розглядається, партій, які виникли шляхом самоорганізації із неформальних народних фронтів, були їх слабка організаційна стійкість, високий ступінь ототожнювання іміджу партії з іміджем її лідера, залежність організаційної єдності партії від міжособистісних стосунків.
11) На нашу думку, можна простежити аналогію між двома історичними періодами, під час яких відбувалося формування багатопартійності в нашій країні, а саме наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. та наприкінці ХХ ст. (починаючи з часів перебудови). Якщо у першому періоді, що був нами розглянутий, більшість політичних партій виникла з РУП, а потім вже відбулося їх розмежування за ідеологіями, то у другому періоді (тобто з 1989 р.) всі партії, що діяли у Запоріжжі склалися із членів Народного Руху України, та споконвічно мали спільні погляди та інтереси. Й лише згодом, становлення багатопартійності призвело до формування ідеологічних настанов цих партій, причому зрушення відбувалося, як й в ХІХ – початку ХХ ст. в бік крайніх сил, “лівих” чи “правих”. При цьому, необхідно зазначити, що доки будуть переважати крайні ідеологічні погляди в розташуванні політичних сил в суспільстві, не буде досягнута стабільність в державі.
12) Аналізуючи Програми політичних партій періоду перебудови, можна сказати, що практично всі політичні партії не мали чітко сформованих політичних поглядів та пріоритетів і незважаючи на відмінності в назвах у своїх програмах відбивали кращі загальнодемократичні погляди сучасності. Як правило, програми практично всіх політичних партій, що ми розглядаємо, проголошували необхідність реформування політичної системи суспільства ліквідація тоталітарної системи, й відповідно, встановлення демократичної системи. Для досягнення цих цілей практично всі політичні партії пропонували здобуття незалежності України та утвердження її як незалежної демократичної держави.
13) Пропонується внести наступні зміни в чинне законодавство України про політичні партії та нормативні документи саме політичних партій:
а) уточнити визначення політичної партії (у Законі України "Про політичні партії України"), беручи за головну ознаку партії – боротьбу за владу через участь у виборах;
б) внести усім політичним партіям у власні статути такі норми, які повинні містити заходи відповідальності членів партії за перехід з однієї фракції парламенту до іншої;
в) доповнити Закон України “Про політичні партії” нормою, яка б давала визначення “регіонального відділення політичної партії” або уточнення поняття “партійного осередку”, маючи за мету раціональну організацію виборчого процесу до місцевих рад депутатів на пропорційній основі.
14) Пропонується власне визначення “регіонального відділення політичної партії” (партійного осередку), а саме – це нижча ланка політичної партії, що представляє собою зареєстроване в особовому порядку, передбаченому законом, місцеве відділення загальнодержавної партії, що об’єднує її прихильників та здійснює діяльність, передбаченому статутними документами, на території даного регіону. Зауважено, що регіональне відділення української політичної партії повинно стати у майбутньому таким представницьким союзом, який зв’яже центральні органи законодавчої влади та органи місцевого самоврядування, сприяючи формування громадянського суспільства.
15) Нарешті, наприкінці треба зазначити, що безумовна головна роль в пожвавленні партійного будівництва в Запорізькому регіоні на сучасному етапі приділяється нами успіху чи провалу конституційної реформи. Лише у випадку перемоги справжнього парламентаризму та пропорційної виборчої системи ми можемо розраховувати на те, що партійні організації у Запорізькому регіоні становитимуть реальну політичну силу, та інтерес населення до їхніх програмних настанов стане стійким та реальним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамов Ю.К. Американская партийная модель (основные характеристики) // США экономика, политика, идеология, 1992, № 2.
2. Актуальные вопросы государства и права в период совершенствования социалистического общества: Сб. статей/ Томский ун-т им. В.В. Куйбышева; Ред. Кол. В.Ф. Волович (отв. Ред.). – Томск: Изд-во Том. Ун-та, 1987. 254 с.
3. Алексеев С.С. Право и перестройка: вопросы, раздумья, прогнозы. – М.: юрид. лит., 1987. – 175 с.
4. Алексєєв Ю.М. та ін.. Україна на зламі історичних епох. (Державотворчий процес 1985-1999 рр.): Навч. Посібник/ Ю.М. Алексєєв, С.В. Кульчицький, А.Г. Слюсаренко. – К.: ТОВА “УВПК”, 2000. – 296 с.
5. Андріанов В. Сучасний стан партійної системи України та основні тенденції її розвитку // Актуальні питання організації навчання і методики викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 4-5 груд. 1997 р. - К., 1998. - С.306-322.
6. Анищук В. В. Правовая институционализация политических партий Украины // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. - Одеса, 1998. - Вип.3-4. - С.184-186.
7. Антонова В.Т. О новых тенденциях в республиканской партии // США, экономика, политика, идеология, 1990, № 7.
8. Антоненко В.Г., Бабкін В.Д., Бабкіна О.В., Бебік В.М., Головатий М.Ф. Політологія: Підручник/ О.В. Бабкіна (ред..), В.П. Горбатенко (ред..)- 2 вид., перераб., доп. – К.: ВЦ “Академія”, 2002. – 528 с.
9. Астахова Е.В. Становлення багатопартійності в СРСР: деякі аспекти. – Харків, 1991. – 158 с.
10. Бабкін В. Основи політології/ Курс лекцій. – К., 1991.
11. Багатопартійна українська система на початку 20 століття. – К.: Пошук, 1992.
12. Базів В.А. Політичні партії в незалежній Україні. — Львів: Світ, 1999. — 53, [1] с.
13. Базів В. А. Партії в політичній системі перехідного періоду: українська практика і світовий досвід: Автоpеф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. політ. наук. 23.00.02 /Львів. деpж. ун-т ім. І. Фpанка. - Львів, 1999. - 18 с.
14. Базів В. А. Політичні партії в незалежній Україні: Ґенеза і типологія. - Львів: Світ, 1999. - 53, [1] с.
15. Базів В. Морально-ідеологічні засади діяльності політичних партій в умовах демократичної та тоталітарної політичної системи // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Львів, 1999. - Вип.2: Адміністративна реформа в Україні: проблеми та перспективи. - С.160-176.
16. Базовкін Є. Шляхи становлення, форми прояву багатопартійності // Політика і час, 1991, № 10.
17. Базовкін Є., Кремінь В. Партії і громадські об'єднання України. -К., 1994.
18. Балакарієва О. Чинники формування іміджу політичних партій// Маркетинг и реклама, 2002, № 2, с.21-23.
19. Баришполець О. Т. Соціально-психологічні функції партій як суб'єктів політичної влади // Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія: Матеріали методол. семінару АПН України, 12 листоп. 1998 р. - К., 1998. - С. 550-556.
20. Бахтєєв Б. Націонал-демократія: криза без кінця?: [Про роль і перспективи української націонал-демократії] // Сучасність. - 2002. - № 4. - С. 63 - 82.
21. Бачинін В.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права: Словник. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 408 с.
22. Баштанник В. Владний характер діяльності політичних партій як фактор становлення громадського суспільства: [Дослідження історичних особливостей політичних партій] // Вісн. Укр. Акад. держ. управління при Президентові України. - 2001. - № 1. - С.285-296. - (Політологія і право).
23. Баштанник В. Регіональний рівень влади. Влада і партії// Віче. – 1999. - № 6.
24. Бекешкіна І. Е. Партії і партійне будівництво у соціологічному вимірі // Українське суспільство: десять років незалежності: Соціол. моніторинг та комент. науковців. - К., 2001. - С.201-215.
25. Бекешкіна І. Чи потрібні народу партії?: [Політ. партії в Україні] // Час. - 2003. - 11-17 квіт. - С.5.
26. Березко В.Э. Учение Б.Н. Чичерина о политических партиях// Право и политика. – 2000. - № 11. – С. 118 – 130.
27. Білоус А. Багатопартійність в Україні: порівняльний аналіз //Сучасність, 1992, № 6.
28. Білоус А. Верховна Рада України: розташування сил і перспективи партій // Нова політика, 1995, червень-липень.
29. Білоус А.О. Політичні об’єднання України. – К., 1993.
30. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К., 1997.
31. Білошицький С.В. Формування монопартійної системи в Україні: передумови, форми і методи (1917 – перша пол. 20-х рр.) Дис. Канд. Іст. Наук: 07.00.01/ НАН України. Інститут історії України. – К., 2001.
32. Біттнер О. Партій стане менше?: [Перевірка М-вом юстиції України діяльності політ. партій] // Уряд. кур'єр. - 2003. - 7 трав. - С.13.
33. Безотосний М.Т. Історія України: Еволюція політичної системи України в 1920-30-і роки. — К.: Б. в., 1996. — 66 с.
34. Беспалий Б. Вплив виборчої системи та законодавства про політичні партії на формування партійного представництва у парламенті: [Ст. нар. депутата України] // Парламент. - 2001. - № 1. - С.12-14.
35. Богомаз К.І. Політичні партії і громадські організації на Україні. -К., 1992.
36. Бойко В. Проблема співпраці провідних українських партій під час перших демократичних виборів в Україні// Демократичний вибір як філософська і соціально-політична проблема. – Чернігів, 1999. – с.87 – 94.
37. Бойко О. Формування і особливості становлення партійної системи в Україні // Міжнародний Науковий Конгрес "Українська історична наука на порозі XXI століття", Чернівці 2000 p.: [Доп. та повідомл.]. - Чернівці, 2001. - Т.4. - С.8-17.
38. Болбат Т.В. Политика и нравственное, духовное развитие общества: [Классификация политических партий Украины, определена стратегия и тактика их, политические процессы, происходящие на Украине] // Наука . Релігія. Суспільство.. - 2002. - № 3. - С. 116-123. - (Історія та соціологія).
39. Болтарович Є. Республіканізм і світогляд Українського неоконсерватизму// Республіканець,1992, №3.
40. Борисенко В.А. До питання про Революційну українську партію// Наукові праці з питань політичної історії: Більшовики і непролетарські партії на етапі буржуазно-демократичної революції. – К.: Либідь, 1991. – Вип. 169. – с. 120-138.
41. Бурч Я. Роль політичних партій України у виборчому процесі // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (30 трав. 2001 р., Київ). - 2001. - Т.1. - С.253-258.
42. Бусленко В. Сучасні партії та влада в Західній Україні: нові форми політичної взаємодії // Волинський держ. ун-т ім. Л. Українки. Збірник навчально-методичних матеріалів і наук. ст. іст. фак. - Луцьк, 1999. - Вип.4. - С.5-9.
43. Васильченко П. Партій багато, хороших і різних... Міін'юст ліквідує: [Про перевірку політичних партій згідно Закону "Про політичні партії в Україні"] // Час. - 2003. - 23-29 трав. - С.2.
44. Вєтров Р. І. Політичні партії України в першій чверті ХХ століття (1900-1925 pp.) /Вєтров Р. І., Донченко С. П.; Дніпpодзеpжин. деpж. техн. ун-т. - Дніпропетровськ; Дніпpоздеpжинськ: Полігpафіст, 2001. - 244, [1] с.
45. Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990.
46. Вебер М. Харизматическое господство// Социологические исследования. – 1988. - № 5.
47. Верт Н. История советского государства. – М.: Инфра-М, 2002.
48. Виленская Э.В. и др. Постсоветское реформирование: западные образцы и украинские реалии/ Э.В. Виленская, Э.А. Дидоренко, Б.Г. Розовский; Инст-т экономико-правовых исследований НАН Укр. Луганский филиал. – Луганськ, 1998. – 119 с.
49. Вільсон Е., Якушик В. Політичні організації в Україні (Деякі проблеми становлення і розвитку) // Сучасність, 1992, № 5.
50. Виборче законодавство України: місце та роль політичних партій: Матеріали круглого столу, К., 13 листоп. 2000 p.: [Збіpник] /Лаб. законодав. ініціатив; [Підгот. та впоpядкув.: Дpобот А. та ін. ]. - К., 2000. - 63 с.
51. Висоцький О.Ю. Українські Національні Партії початку XX століття: Соціаліст. сегмент (УСДРП та УПСР у компаpативіст. вивч.) /Дніпpопетp. деpж. фін. - екон. ін-т. - Дніпpопетpовськ, 2001.
- 160 с.
52. Висоцький О., Голуб А. Витоки сучасної соціал-демократії// Ґенеза. – 1995. - №1.
53. Вятр Е. Социология политических отношений. М. 1997, - С. 313-371.
54. Гаєва Н. П. Виборча система та політичні партії // Держава і право: Зб. наук. пр. - К., 2000. - Вип.6: Юридичні і політичні науки. - С.131-136.
55. Гаєва Н.П. Розвиток законодавства про політичні партії в Україні// Правова держава: Щоріч. наук. пр. – К., 1997. – Вип.. 8. – с. 99 – 106.
56. Гарань О.В. Багатопартійність – пастка для дослідника// Віче. 1995. - № 6. – С. 156 – 164.
57. Гарань О.В. Від створення Руху до багатопартійності. – К.: Знання, 1992.
58. Гарань О.В. Убити дракона: з історії Руху та нових партій України. – К.: Либідь, 1993.
59. Гермайзе О. Нарис історії революційного руху на Україні. – К., 1926.
60. Гладуняк І.В. Правові проблеми формування політичної системи в Україні на сучасному етапі. Дис. Канд.. юр. наук: 12.00.13/ Одеська національна юридична академія. – О., 2001.
61. Горинь М. Запалити свічу у пітьмі (міфи, реальність і наші завдання): статті, виступи, інтерв’ю. – К.: Українська Республіканська партія, 1994.
62. Горшков Д. М. Політичні партії та місцеві вибори /Горшков Д. М., Кампо В. М., Петренко Є. М.; [За заг. pед. В. М. Кампо]; Т-во конституц. права та ін. - К.: Вид. дім "Юpид. кн. ", 2001. - 49, [2] с.: табл.
63. Григорян Л.А. Развитие социалистической демократии на современном этапе. – М.: Знание, 1988. – 63 с.
64. Гузенко О. Первый парламент был исторически социалистическим: [Эволюция социалистической идеи в Украине] // Аргументы и факты. - 2002. - апр (№14). - С.5.
65. Давидов Р.К. Реформа політичної системи: політико-правовий аспект// Радянське право. – 1989. - № 11. – С. 16-20.
66. Даниленко В.Н. Политические партии и буржуазные государства. – М.: Юр. лит-ра, 1984. – 192 с.
67. Два погляди на “РУХ”// Літературна Україна, № 5 (4362), 1 лютого 1990 р.
68. Дергачов А. Місце політичних партій у здійсненні влади в Україні // Політ. думка. - 2002. - № 1. - С. 3 - 24.
69. Державний архів Запорізької області, ф. П 102, ф. П 157, ф. П 6638, ф. Р 75, ф. 335, ф. 375, ф. 376, ф. 377, ф. 393, ф. 394, ф. 395, ф. 396, ф. 1335.
70. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи/ Ю.С. Шемшученко, О.В. Скрипник, І.О. Кресіна та ін.., Ю.С. Шемшученко (ред..) – К.: Ін-т-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН Укр.., 2001. – 632 с.
71. Деркач Я. Правова інституціоналізація політичних партій в Україні: [Правове регулювання діяльності політ. партій в Україні] // Вісн. прокуратури. - 2002. - № 6. - С.102- 105.
72. Джанда К. Сравнение политических партий: исследования и теория.- В кн.: Современная сравнительная политология. Хрестоматия.- М., 1997.
73. Дмитриев Ю. Нужен ли закон о партиях? // Перспективы, 1991, № 2.
74. Дунаєва Л. М. Деякі тенденції формування партійної системи України // Держава і право: Зб. наук. пр. - К., 2001. - Вип.14: Юридичні і політичні науки. - С.397-402.
75. Дунаєва Л. М. Партійна система в умовах модернізації суспільства: світовий досвід і Україна: Автоpеф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. політ. наук. 23.00.02 /HАH Укpаїни. Ін-т деpжави і пpава ім. В. М. Коpецького. - К., 2001. - 16 с.
76. Ейсмонт В. Українська Республіканська партія 1990-1994: дати, події, факти. - К., 1994.
77. Єрмолаєв А У лівих в Україні є майбутнє. Якщо це будуть інші ліві: [Ліві партії в Україні: сучасність та перспективи розвитку] // День. - 2003. - 16 січ. - С.4.
78. Єфіменко О. Г. Партійні і виборчі системи: взаємозв'язок і взаємовплив // Українська державність: становлення, досвід, проблеми: Зб. наук. ст. (за матеріалами XII Харк. політол. читань). - Х., 2001. - С.140.
79. Журавський В.С. Політична система України: проблеми становлення і розвитку (правовий аспект). Дис. канд.юр. наук: 12.00.01. – Університет внутрішніх справ. – Х., 2000. – 169 л.
80. Журавський В.С. Проект закону про політичні партії (№ 0980-1Д). – 1998.
81. Журавський В.С. та ін. Політична еліта України: теорія і практика трансформації/ В.С. Журавський, О.Ю. Кучеренко, М.І. Михальченко. – К., 1998. – 264 с.
82. Закон України “Про вибори народних депутатів України”// Відомості Верховної Ради України”, 1993, № 48.
83. Закон УРСР “Про вибори народних депутатів Української РСР”// Відомості Верховної Ради Української РСР, 1989, № 45.
84. Закон України “Про політичні партії в Україні”// Голос України, 2001, 12 травня.
85. Закон України “Про об’єднання громадян”// Відомості Верховної Ради України, 1992, № 34.
86. Зараменский И. Опьянение свободой. Опыт социально-политического анализа многопартийности // Диалог, 1990, №15.
87. Заславський С.Е. Власть и партии// Кентавр. – 1994. - № 3. – С. 14-20.
88. Захарченко М.А. До питання про участь політичних партій у формуванні законодавчої влади держави// Державно-правова реформа в Україні. – К.: Ін-т Законодавства ВРУ, 1997. - С. 144 – 147.
89. Здіоpук С. І. Проблеми функціонування політичних партій України в системі владних відносин /Здіоpук С. І., Бичек В. В.; Адмін. Президента України, Hац. ін-т стpатег. дослідж. - К., 2001. - 142 с. - (Стратегія політики і політичний аналіз; Вип.6).
90. Зеленко Б.И. Политические партии и гражданское общество в РФ// Право и политика, 2003, № 3.
91. Зинченко Е.В. Б.Н. Чичерин о деятельности политических партий // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. - Х., 1997. - С.51-56.
92. Ильин М. Слова и смыслы. Опыт описания ключевых политических понятий. - М., 1997.
93. Ирхин Ю.В. Политология: Учебное пособие. – М.: РУДН, 1996. – 463 с.
94. Ільченко Л. Демократія через право: Міністр юстиції України та члени делегації Венеціанської комісії обговорили Закон "Про політичні партії в Україні": [Зустріч міністра юстиції України О.Лавриновича з делегацією Венеціан. коміс. в рамках її візиту в Україну] // Юрид. вісн. України. - 2002. - 15-21 черв. - С.1, 5.
95. Ідейні засади Демократичної партії України: з матеріалів установчого з’їзду. – К.: Поліграф книга, 1991.
96. Історія держави і права України: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч. / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін..; За ред. акад.. Академії правових наук України А.Й. Рогожина. – К.: Ін Юре. – 1996. – 386 с.
97. Калмакан І.К., Бриндак О.Б. Виникнення та еволюція національної партійної системи в Україні в ХХ столітті. — Одеса: Astroprint, 1997. — 191 c.
98. Карр Э. История советской России. Кн.1.: Том 1 и 2. Большевистская революция 1917-1923. Пер. с англ./ Предисловие Ненарокова А.П. – М.: Прогресс, 1990. – 768 с.
99. Кас’янов Г.В. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ – ХХ ст. Соціально-політичний портрет. – К.: Либідь, 1993.
100. Клямкин И., Лапкин В., Пантин В. Между авторитаризмом и демократией // Полис. – 1995. - №2.
101. Ковальчук О. Політичні партії - сувора необхідність чи панацея для демократії?: [Політ. партії в Україні] // Укр. слово. - 2001. - 8-14 листоп. - С.4.
102. Ковтун В.М. Політичні партії сучасної України: аналіз ідеологічних орієнтацій. Дис. канд. політ. наук/ НАН Укр., Ін-т-т розвитку відносин і політології. – К., 1996. – 224 л.
103. Ковтун В. М. Політичні паpтії сучасної Укpаїни: аналіз ідеологічних оpієнтацій: Автоpеф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. політ. наук. 23.00.02 /HАH Укpаїни. Ін-т нац. відносин і політології. - К., 1996. - 27с.
104. Колодій А. Політичний спектр: про деякі критерії “лівих” та “правих” політичних рухів у посттоталітарних суспільствах// Філософська і соціологічна думка. – 1995. - № 9-10. – С. 3-24.
105. Конституція України (прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.). – К., 1997.
106. Конституции и Конституционные акты Союза ССР (1922 – 1936). Сборник документов/ Под ред. И.П. Трайнина, М., 1940.
107. Копиленко М. Політичні партії у Німеччині. – К., 1997.
108. Корсакова Н. Була така партія: [Перевірка М-вом юстиції України на чолі з міністром юстиції України О.Лавриновичем укр. політ. партій на відповідність законодавству ] // Політика і культура. - 2003. - № 18 (8-15 трав.). - С.11-12.
109. Костицький В. Політичні партії і державна політика // Голос України, 1992, 18 липня.
110. Костицький В. Політичні партії в системі “громадянського суспільства і держави”// Право України. – 1995. № 12. – С.32-34.
111. Коргунюк Ю. Г., Заславский С.Е. Российская многопартийность: становление, функционирование, развитие. – М., 1996.
112. Кочетков А.П. Политические партии и партийные системы// Вестник МГУ, Серия 12, Политические науки. – 1998. № 6.
113. Кравченко В.І., Титаренко Ю.Л. Державотворення в Україні, Історія та сучасність: Навчальний посібник. – Донецьк, 1998.
114. Кравчук Л., Карпов О. Чим і як житимуть українські партії?: Два погляди на одну проблему: [Перспективи розбудови укр. партій: Бесіда з нар. депутатами України /Бесіду вів Г.Долін] // Президент. вісн. - 2002. - 31 трав. - С.5.
115. Кравченко В.І., Титаренко Ю.Л. Державотворення в Україні, Історія та сучасність: Навчальний посібник. – Донецьк, 1998.
116. Крамаревський О. Політичні партії і організації України. — [К.]: Альтерпрес, 1999. — 188, [1] с.: табл.
117. Кремень В., Табачник Я., Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К., 1996.
118. Кривоцюк П. Створення партій демократичного типу: світовий досвід та українські реалії // Людина і політика. - 2002. - № 5. - С. 37 - 50.
119. Кузьо Т. Багатопартійна система України: проблеми і конфлікти // Політологічні читання, 1993, № 1.
120. Кулик А. Посттоталитарные партии в политическом процессе: методология исследования// Мировая экономика и международные отношения, 1994, № 2, с. 27-38.
121. Лазаренко О. Перехідний період в Україні та Росії. Політичні, економічні, етносоціальні процеси. – К.: ВАТ “КДНК”, 1991. – 131 с.
122. Лісовий В. Деякі питання ідейного самовизначення УРП: Ідеологія і політика УРП.- К., 1991.
123. Литвин В. Партія як форма політичної організації суспільства // Політика і час, 1992, № 1.
124. Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці. – К., 1994.
125. Литвин В. Про сучасні укарїнські партії, їх прихильників та лідерів//Партійні читання. – М., 1992.
126. Литвин В.М., Слюсаренко А.Г. На політичній арені України (90-і рр.). Роздуми істориків// Український історичний журнал. – 1994. - №2-3.
127. Лук'яненко Л. Закон про політичні партії: Комент. Голови УРП // Самост. Україна. - 2001. - Число 17(трав.). - С.5.
128. Лук'янов Д. В. Політичні партії як елемент державотворення на українських землях доби УНР: теоретико-історичні аспекти // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. - Х., 2000. - Вип.41. - С.3-8.
129. Лук'янов Д. В. Проблеми правового забезпечення взаємодії політичних партій і державної влади // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. - Х., 1999. - Вип.37. - С.18-23.
130. Мартов Л. История российской социал-демократии. - М.-Петроград, 1923.
131. Марущак А. Нетрадиційний погляд на українські проблеми, або ж яка партія може стати справді народною: [Політ. партії в Україні] // Самост. Україна. - 2002. - Число 36 (жовт.). - С.6.
132. Масляк П. Партії та блоки України: [Класифікація політ. партій і вибор. блоків в Україні] // Укр. слово. - 2002. - 8-15 трав. - С.4.
133. Медведчук В.В. Дух і принципи соціал-демократії: українська перспектива. – К.: Основні цінності, 2000.
134. Мельник Л.Г. Деякі аспекти промислового перевороту в Донецькому басейні у 60-90-х роках ХІХ ст.// Український історичний журнал. – 1980. - № 7. – с.89.
135. Мельниченко В. Політичні партії на правовій орбіті// Віче, 1996, № 12.
136. Михальченко Н., Хоанг Х.Б. Политические институты как инстумент политических и экономических реформ// Сучасна украънська полытика. – К., 1999.
137. Михельс Р. Социология политических партий в условиях демократии //Диалог, 1990, №№ 3-18.
138. Музика І. В. Конституційно-пpавовий статус політичних паpтій в Укpаїні /HАH Укpаїни. Ін-т деpжави і пpава ім. В. М. Коpецького; [Відп. pед. Погоpілко В. Ф.]. - К., 1998. - 32с.
139. Назаренко Б. Сучасні політичні партії України: деякі проблеми та перспективи розвитку // Нова політика, 1996, № 4.
140. Hаpиси з істоpії суспільних pухів та політичних паpтій в Укpаїні (XIX - XX ст.): [Hавч. посіб. для студ. вузів] /Малик Я. Й., Вол Б. Д., Гелей С. Д. та ін.; За заг. pед. Я. Й. Малика. - Львів: Світ, 2001. - 293, [1] с.: табл.
141. Наумова І. Б. До характеристики програмних вимог українських політичних партій у Центральній Раді // Київський держ. лінгв. ун-т. Вісник. Сер. "Історія, економіка, філософія". - К., 1998. - Вип.2. - С.77-88.
142. Несенюк М. Час оформляти стосунки: [Розгляд Верховною Радою України проекту закону про парлам. більшість і опозицію та закону про політичні партії із зауваженнями Президента України] // День. - 2001. - 3 квіт. - С.1.
143. Овчарова Л. М. К вопросу формирования партийной системы Украины // Приазовский гос. техн. ун-т. Вестник: Сб. науч. тр. - Мариуполь, 1997. - Вып.4. - С.262-264.
144. Остpогоpский М. Я. Демокpатия и политические паpтии / [Отв. pед. А. H. Медушевский]. - М.: РОССПЭH, 1997. - 639 с. - (Истоpия политической мысли).
145. Павко А. І. Політичні паpтії та оpганізації в Укpаїні напpикінці XIX - на початку ХХ століть: методологія, істоpіогpафія пpоблеми, пеpспективні напpямки наукових досліджень. - К.: Т-во "Знання Укpаїни", 2001. - 112 с.
146. Партіє, доведи, що ти партія: [Про початок перевірки Міністерством юстиції України дотримання Закону "Про політичні партії" політичними організаціями України] // Високий замок. - 2003. - 2 квіт. - С.2.
147. Партії, що не мають осередків: [Наказ міністра юстиції України О.Лавриновича про скасування у реєстрі об'єднань громадян запису про реєстрацію 13 політ. партій] // Уряд. кур'єр. - 2003. - 12 черв. - С.5.
148. Пахарєв А. Політичні партії перехідного періоду - важливі інститути становлення громадянського суспільства // Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Наукові записки. Сер. "Політологія і етнологія". - К., 2001. - Вип.16. - С.65-74.
149. Перегуда Є. В. До питання про ідейну еволюцію лівих партій України у 1995-1999 рр. // Національний пед. ун-т ім. М. П.: Зб. наук. пр. - К., 2000. - Ч.2: Ювілейний випуск. - С.71-77.
150. Перелік осередків політичних партій, що зареєстровані Запорізьким обласним управлінням юстиції станом на 25.01.2002 р.// Влада. Людина. Закон. Юридичний науково-публіцистичний журнал, 2002, № 3.
151. Петро Н. Путь к многопартийности и законность // Общественные науки и современность, 1992, № 3.
152. Пивоваров Ю. Политическая история России// Международная жизнь, 2002, № 6.
153. Політичні партії України/ Уклад. та ред. Г. Андрущак. – К., 1998.
154. Політичні партії України. — К.: Кобза, 1996. — 142 с.
155. Політичні паpтії в незалежній Укpаїні: pоль та місце у політичній тpансфоpмації суспільства: Hаук. зб. /Укp. акад. деpж. упpавління пpи Пеpзидентові У