ІНСТИТУТ СУДУ ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ (ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Історіографія дослідження становлення і розвитку інституту
суду присяжних 11
Розділ 2. Історичні та правові засади становлення і розвитку інституту
суду присяжних 28
2.1. Історія становлення і розвитку інституту суду присяжних
у судових системах країн Європи та США 28
2.2. Передумови запровадження інституту суду присяжних в Російській
імперії 50
2.3. Особливості становлення і розвитку інституту суду присяжних
на українських землях у другій половині XIX ст. – першій чверті XX ст. 81
2.4. Суд присяжних у судовій системі України 1917-1920 рр. 129
Розділ 3. Сучасні тенденції побудови інституту суду присяжних
в Україні 148
3.1. Місце і роль інституту суду присяжних у судовій реформі України 148
3.2. Соціально-політичні умови становлення інституту суду присяжних
в Україні 163
Висновки 194
Список використаних джерел 202

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В Україні триває процес проведення ряду демократичних реформ, серед яких значну увагу приділено судово-правовій реформі з метою реального забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Відповідно до положень Концепції судово-правової реформи в Україні, національна судова система та всі галузі права повинні відповідати тим соціально-економічним та політичним змінам, що відбулись в українському суспільстві. Головною метою судово-правової реформи виступає реальне забезпечення самостійності та незалежності судових органів; реалізація демократичних ідей правосуддя, вироблених світовою наукою і практикою; гарантування права громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом. Саме тому існує нагальна потреба у створенні такого судочинства, яке максимально гарантувало б рівність громадян перед законом, створило б умови для дійсної змагальності і реалізації презумпції невинності. Одним з важливих інструментаріїв у виконанні поставлених завдань є залучення пересічних громадян до розгляду разом з професійними суддями окремих категорій судових справ.
Положення про безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя знайшло своє законодавче закріплення у Конституції України, зокрема в статтях 124, 127 і 129, та у Законі України «Про судоустрій», які передбачають необхідність залучення громадян до здійснення правосуддя шляхом використання інституту народних засідателів та інституту суду присяжних. Радянська юридична наука в свій час відмовилась від необхідності залучення інституту суду присяжних внаслідок його буржуазного походження, розробивши натомість власний інститут – народних засідателів. Сучасна тенденція законодавця щодо повернення до життя інституту суду присяжних обґрунтована необхідністю запровадження більш дієвого інституту, яким, на думку правників, виступає саме суд присяжних.
В той же час, незважаючи на передбачуваність даного інституту Конституцією України, відсутня єдність у поглядах фахівців стосовно доцільності запровадження суду присяжних на українському правовому ґрунті. Сьогодні, як і раніше, ставлення до участі народу у сфері правосуддя як прояву безпосереднього народовладдя є неоднозначним. Серед напрямків української політико-правової думки, що стосується запровадження суду присяжних у нашій державі, можна виділити позиції, що демонструють як повне несприйняття, заперечення його позитивного значення для забезпечення прав і законних інтересів всіх учасників процесу, так і, навпаки, абсолютну впевненість у прогресивності цієї форми судочинства, її підвищеному правозахисному потенціалі. Правильне вирішення цього дискусійного питання можливе лише за умови глибокого ознайомлення з історією становлення і розвитку даного судового інституту, де розкриваються його соціально-правова природа та роль у судочинстві. В цьому питанні має відігравати провідну роль наука історії держави і права. Однак на сьогодні в Україні відсутні, на думку вчених і практиків, достатньо обґрунтовані наукові пропозиції щодо можливих шляхів втілення конституційного принципу участі народу у здійсненні правосуддя через суд присяжних [1, с. 125; 2, с. 29]. Вітчизняна юридична наука містить фрагментарні положення про історію та правову сутність даного судового інституту в контексті судової реформи 1864 р. Питання історії становлення і розвитку власне суду присяжних на українських землях залишається недослідженим, що, в свою чергу, унеможливлює як всебічний аналіз ролі даного інституту в судовій реформі XIX ст., так і врахування попереднього досвіду у нинішній судовій практиці.
Таким чином, дослідження питання історії становлення і подальшого розвитку інституту суду присяжних в Україні набуває особливої наукової актуальності та суспільного значення в умовах проведення сучасної судово-правової реформи, оскільки вивчення історичної спадщини у вигляді емпіричних знань, що містяться у законодавчій базі та працях відомих українських та іноземних юристів стосовно судочинства за участю суду присяжних має забезпечити використання накопиченого сторіччями юридичного досвіду для сприяння правильній побудові й ефективному функціонуванню інституту суду присяжних та уникненню тих помилок, що мають місце в історії даного судового інституту.
Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане відповідно до планової тематики науково-дослідної роботи на кафедрі теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тема № 06 БФ 042-01 «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу», номер державної реєстрації 0106U006631.
Мета даного дисертаційного дослідження полягає у проведенні комплексного дослідження процесу становлення і розвитку інституту суду присяжних в цілому як судового інституту та зокрема на землях України. На основі отриманих результатів дослідження автор прагне здійснити аналіз всіх позитивних і негативних показників функціонування даного інституту для вирішення питання доцільності запровадження суду присяжних у національну судову систему на сучасному етапі державотворення. Відповідно до мети дослідження у дисертації вирішуються такі завдання:
– розкриття процесу становлення суду присяжних як судового інституту та особливостей його подальшого розвитку;
– надання загальної характеристики процесу побудови російської моделі суду присяжних, запровадженої у судовій системі Російської імперії;
– визначення відмінних рис процесу запровадження та умов діяльності суду присяжних на українських землях і причини такої відмінності від діяльності даного інституту в інших регіонах Російської імперії;
– дослідження подальшого розвитку суду присяжних в Україні на різних етапах становлення української державності у 1917-1920 рр.;
– визначення на основі накопиченого досвіду соціально-правової суті та призначення інституту суду присяжних, виявлення його позитивних характеристик для правосуддя і суспільства в цілому шляхом аналізу всіх доводів pro-et-contra;
– окреслення можливих перспектив діяльності суду присяжних в Україні шляхом аналізу сучасної української політико-правової думки щодо використання суду присяжних у судочинстві;
– проведення наукового аналізу організаційно-правових проблем діяльності суду присяжних на сучасному етапі його розвитку на основі досвіду таких держав, як Англія, США, Франція і РФ з метою визначення необхідних умов для ефективного функціонування суду присяжних в Україні.
Об’єктом дослідження є інститут суду присяжних у правових системах.
Предметом дослідження є історико-правові засади становлення і розвитку інституту суду присяжних в Україні.
Методи дослідження. Основою дослідження послужили загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, а саме: історичний, порівняльний, системно-структурний, статистичний, формально-юридичний, діалектичний, які допомогли систематизувати і проаналізувати зібраний матеріал, внаслідок чого було отримано результат, необхідний для досягнення поставленої у роботі мети.
Історичний метод використано для дослідження процесу зародження, становлення і розвитку суду присяжних як судового інституту в системі державних судових установ різних країн у тих особливих умовах соціального середовища, що зумовлює своєрідність тієї чи іншої держави або правової системи. Використання порівняльного методу дозволило виявити деякі загальні закономірності і спільні риси у розвитку даного судового інституту у зазначених вище державах у різний період часу, що сприяло вивченню й аналізу світового досвіду для визначення позитивних і негативних характеристик суду присяжних, наданню оцінки найбільш ефективним засобам і методам правового регулювання діяльності даного судового інституту для правильної побудови у національній системі права моделі суду присяжних.
За допомогою системно-структурного методу виділено із всієї взаємопов’язаної структури окремих елементів ті, в яких найбільш яскраво відображаються суттєві ознаки суду присяжних та особливі риси кожної моделі залежно від того, в якій державі він функціонує. Статистичний метод використано з метою вивчення кількісних і якісних показників діяльності суду присяжних, аналізу закономірностей їх виникнення, зміни чи подальшого розвитку. Діалектичний метод застосовано для дослідження процесу еволюції даного судового інституту та його зв’язку з різними соціальними явищами. Формально-юридичний метод допоміг дослідити і проаналізувати сукупність правових норм, що регламентують діяльність інституту суду присяжних, його зовнішню і внутрішню форми [3, с. 31-34].
Використання даних методів дозволило виявити передумови появи суду присяжних у системі державно-правових інститутів, дослідити процес еволюції суду присяжних, визначити існуючі на сьогодні форми залучення представників громадськості до здійснення судочинства та їх правову природу.
Наукова новизна даної дисертації полягає у дослідженні інституту суду присяжних в історико-правовому аспекті саме з такою постановкою проблеми, що висвітлена в роботі, та підходів до її вирішення, підтвердженням чого виступають наступні положення, які мають теоретичне значення, а саме:
1) встановлено, що суд присяжних виник на основі інституту солідарної відповідальності, однак становленню суду присяжних як власне судового інституту з поділом на обвинувальне (велике) і судове (мале) журі сприяло поєднання англосаксонських і французьких правових звичаїв;
2) визначено український прототип інституту суду присяжних, яким виступає копний суд, внаслідок притаманності йому рис англійського судочинства за участю суду присяжних, а саме: обов’язок як місцевої української громади, так й англійського фріборгу полягав у підтриманні правопорядку та знаходженні особи, винної у вчиненні злочину. Для цього глава і два члени громади, до якої належав біглий злочинець, з главою і двома членами кожної з трьох найближчих громад, що в сукупності становило 12 осіб, повинні були засвідчити клятвою, що вони непричетні ані до злочину, ані до втечі злочинця, та вирішити фактичну сторону справи згідно з нормами звичаєвого права. У справах, де не було приватного обвинувача, члени громади повинні були розпочати розслідування в інтересах суверена і представити обвинуваченого перед судом;
3) доведено, що процес запровадження інституту суду присяжних під час проведення судової реформи 1864 р. відрізнявся певною своєрідністю на Лівобережній та Правобережній Україні, яка проявилася у різних термінах запровадження та порядку діяльності даного судового інституту, а саме: формування списків присяжних засідателів здійснювалося особливою комісією; адміністрація проводила ретельний відбір кандидатур присяжних засідателів, де мало місце обмеження участі представників непривілейованих станів;
4) спростовано загальноприйняте твердження про скасування інституту суду присяжних на українських землях після розпаду Російської імперії. Доведено наявність в системі судоустрою інституту суду присяжних у період побудови в Україні незалежної держави у 1917-1920 рр. часів Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського, Директорії та ЗОУНР за допомогою малодосліджених і вперше введених у науковий обіг архівних джерел фондів Центрального державного історичного архіву України в місті Києві, Центрального державного архіву вищих органів України і Державного архіву Київської області;
5) систематизовано у хронологічному порядку нормативні акти, які безпосередньо регулювали діяльність суду присяжних, що дає можливість усунути істотні прогалини в джерельній базі, необхідній для вивчення і викладання основних етапів історії становлення даного судового інституту;
6) визначено суттєву роль інституту суду присяжних у процесі гуманізації законодавства, а саме: винесення виправдувальних вердиктів всупереч вимогам закону змусило законодавця змінити застарілі кримінальні норми, де міра покарання не відповідала ступеню суспільної небезпеки, та прийняти норми, що передбачали інститут необхідної оборони та крайньої необхідності, зарахування строку попереднього ув’язнення;
7) обґрунтовано доцільність запровадження інституту суду присяжних російської моделі 1864 р., адаптувавши її до вимог сучасного законодавства (віковий та освітній цензи, право відводу тощо), а не копіювання сучасної французької моделі;
8) визначено політичні, правові та соціально-економічні умови сприяння становленню та ефективному функціонуванню суду присяжних у сфері правосуддя, а саме: політична стабільність в державі; окремий закон, що чітко визначатиме організаційно-правову побудову суду присяжних та процедуру провадження справ за участю присяжних засідателів; створення достатньої матеріально-технічної бази для забезпечення діяльності інституту суду присяжних; поширення серед громадян інформації про правову природу суду присяжних.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливому їх використанні:
1) як матеріали для спецкурсів та семінарів у вищих і середніх навчальних закладах при викладанні історії держави і права України, історії держави і права зарубіжних країн;
2) у процесі реалізації завдань судово-правової реформи;
3) при написанні наукових видань з вищезазначеної тематики.
Апробація результатів дослідження проводилася під час обговорення на засіданні кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення дослідження були викладені у доповідях на наступних науково-практичних конференціях та семінарах: Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка у м. Києві «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» 10-11 квітня 2003 р.; Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка у м. Києві «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» 8-9 квітня 2004 р.; Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка у м. Києві «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» 13-14 квітня 2005 р.; VI Всеукраїнська науково-практична конференція Національного університету «Острозька академія» у м. Острог «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» 28-29 квітня 2005 р.; Міжнародна науково-практична конференція молодих науковців Хмельницького університету управління та права у м. Хмельницькому «Четверті осінні юридичні читання» 21-22 жовтня 2005 р.; Четверта міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих учених «Шевченківська весна» Київського національного університету імені Тараса Шевченка у м. Києві «Судова система України: стан та перспективи розвитку» 2-3 березня 2006 р.; на засіданні науково-методологічного семінару аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка у м. Києві 20 квітня 2005 р.; під час семінарських занять з курсів «Історія права України», «Історія державності на землях України», «Історія держави і права зарубіжних країн».
Публікації. Результати дослідження знайшли відображення у 9 (дев’яти) публікаціях, 7 з яких є статтями у наукових фахових виданнях ВАК України.
Структура роботи зумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на шість підрозділів, висновку, списку використаних джерел на 19 сторінках (211 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 220 сторінок, обсяг основного тексту – 201 сторінка.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Неоднозначне ставлення в українському суспільстві до суду присяжних спричинило необхідність вдатися до ґрунтовного дослідження історії становлення і розвитку даного інституту, щоб зрозуміти його соціально-правову природу, роль у судочинстві і значимість для суспільства в цілому. Результати виконаного дослідження дозволяють зробити наступні висновки:
1. Суд присяжних – судовий інститут, що представляє собою незалежну від професійних суддів колегію обраних громадян, які внаслідок своєї обізнаності з умовами місцевого побуту, специфіки життя всіх тих суспільних прошарків, які вони представляють, покликані вирішувати в суді питання факту та виносити справедливий вердикт.
Суд присяжних є давнім інститутом, який пройшов тривалий і складний шлях свого становлення. Колегіальна форма судочинства за участю професійного і народного елементів мала місце у судовому процесі різних держав, у тому числі й України. Протягом багатьох століть на українських землях судочинство здійснювалося за участю представників громадськості. За часів раннього середньовіччя найкращі представники місцевої громади – люди високої моральності, які заслужили повагу і довіру, добре обізнані як з особливостями місцевого побуту, так і з нормами звичаєвого права, вирішували справи цивільного і кримінального характеру з підвищеним ступенем суспільної небезпеки. Такий порядок судового процесу з часом знайшов своє правове закріплення у нормах «Руської Правди» як суд кращих мужів, суд кони чи верви (суд по землях), отримавши свій подальший розвиток у добу литовсько-польського панування у нормах Статуту Великого князівства Литовського як копний суд. Копному суду були властиві такі ознаки, як: а) незалежність; б) колегіальність, де загальна кількість «присяжників» залежала від складності справи і того, як далеко заходило розслідування за дією у просторі; в) широке представлення всіх верств і прошарків населення незалежно від соціального статусу, майнового стану, віросповідання. Народні судді обиралися для вирішення питання винуватості обвинуваченої особи на основі цензів віку, осілості, моральності.
Копний суд визначається як українська модель суду присяжних внаслідок властивості йому зазначених вище рис. Копний суд відігравав значну роль не лише в житті пересічних громадян як ефективний засіб захисту інтересів суспільства, але й як ефективний засіб у боротьбі зі злочинністю, який використовувався владою для проведення швидких дій попереднього та судового слідства. Вироки копного суду затверджувалися державним судом, який забезпечував їхнє виконання шляхом застосування примусу до недобросовісних осіб та переглядав їх в апеляційному порядку. Однак внаслідок ряду зовнішніх чинників (постійна окупація українських земель, де окупаційна влада активно втручалася в діяльність українських судових органів) копний суд припинив свою діяльність в кінці XVIII ст.
Аналізуючи історію розвитку колегіальної форми судочинства за участю представників громадськості у різних державах, слід зазначити, що така форма змогла розвинутись і набути власне форми суду присяжних лише в Англії. Саме ця держава спромоглася створити всі необхідні умови для завершення процесу формування журі як судового інституту, що посів провідне місце в системі державних судових установ. Значну роль у формуванні даного інституту з поділом на велике і мале журі відіграло поєднання французьких й англосаксонських правових звичаїв. Запровадження суду присяжних в державах романо-германської правової сім’ї відбувалося не шляхом суцільної рецепції, а узгодженості з особливостями національної системи права європейських держав, в результаті чого було утворено нову континентальну модель суду присяжних.
2. Процес запровадження інституту суду присяжних в Російській імперії відзначається своєю тривалістю: довгий час суд присяжних розглядався як інститут, що несе загрозу для монархічної форми правління. Лише впевнившись у неможливості проведення радикальних змін у сфері судочинства без запровадження суду присяжних, влада затвердила законопроекти, які визначали провідне місце даного інституту в російській системі судоустрою. За основу була взята континентальна модель суду присяжних, однак розробникам Судових статутів вдалося ввібрати і поєднати найкращі риси як французької, так і англо-американської моделей. В результаті узгодження правової природи даного інституту з вимогами російського правового побуту було утворено новий вид континентальної моделі суду присяжних. Своєрідними рисами цієї моделі були:
– аполітичність російського суду присяжних, що полягала у виключенні з його юрисдикції кримінальних справ про злочини політичного характеру та порушень законодавства про друковані засоби масової інформації;
– вирішення судом присяжних кримінальних справ лише про злочини з підвищеним ступенем суспільної небезпеки, за які поряд з основним видом покарання призначається позбавлення чи обмеження прав і привілеїв стану;
– участь присяжних засідателів у судовому розслідуванні, незважаючи на зізнання обвинуваченого;
– право суду відміняти вердикт присяжних, якщо на думку суду засуджено невинну особу;
– рішення по справі приймалося простою більшістю голосів;
– введення службового цензу для присяжних засідателів, що дало можливість бути присяжним незалежно від рівня прибутку і платні державним службовцям V-XIV класів, особам, які займали виборну посаду у міських і дворянських установах або виборні посади сільських старост, старшин тощо не менше трьох років;
– списки присяжних засідателів складалися незалежною від адміністрації комісією, що утворювалася на виборних засадах (до проведення контрреформи).
Не останнє значення у задовільній діяльності даного інституту відігравали рівність прав сторін обвинувачення і захисту, відсутність у головуючого судді повноважень дискреційного характеру.
3. Процес запровадження суду присяжних під час проведення судової реформи 1864 р. мав свої особливості на території українських земель. Внаслідок ряду соціально-економічних та політичних чинників, положення Судових статутів були поширені на Правобережній Україні значно пізніше, ніж на Лівобережжі та решті центральної території Російської імперії, що, в свою чергу, спричинило затримання розвитку суспільних відносин та зростання рівня злочинності у даному регіоні.
Становлення інституту суду присяжних на українських землях проходило за більш сприятливих умов, оскільки українському судовому процесу здавна були властиві риси демократичності, що проявлялися у виборності суддів, колегіальності, публічності та участі представників місцевої громади. Незважаючи на певні недоліки діяльності суду присяжних, спричинені недосконалістю російського законодавства, даний інститут отримав позитивну характеристику та користувався справжнім авторитетом у суспільстві, оскільки пересічні громадяни вбачали в ньому засіб відновлення справедливості. Таке ставлення з боку громадськості сприяло міцному становленню суду присяжних у системі судоустрою та подоланню спроб з боку уряду скасувати даний інститут шляхом поступового зменшення юрисдикції суду присяжних під час проведення судової контрреформи.
4. У 1917-1920 рр., під час побудови в Україні незалежної держави, інститут суду присяжних отримав свій подальший розвиток в українському законодавстві, незважаючи на політичну нестабільність й економічну кризу. Було прийнято ряд нормативних актів, спрямованих на удосконалення умов діяльності суду присяжних шляхом демократизації складу присяжних за допомогою відміни старих і введення нових цензів, зміни правил комплектування колегії присяжних з метою запобігання відміни судових сесій внаслідок нестачі присяжного контингенту, упорядкування діяльності комісії по складанню списків присяжних. Пропонувалося введення жінок до складу суду присяжних.
Призупинення здійснення судочинства за участю суду присяжних відбувалося також внаслідок неправомірного втручання окупаційних сил у процес діяльності українських судових установ: 1) влада німецького військового командування забороняла розгляд кримінальних справ в українських судах за участю суду присяжних, вимагаючи натомість провадження у німецьких військово-польових судах; 2) радянська влада скасувала (на час своєї дії) інститут суду присяжних разом з іншими судовими установами й інститутами рядом нормативних актів як ворожих владі робітничо-селянського уряду, незважаючи на демократичний характер даного судового інституту. Однак завдяки наполегливим зусиллям українського уряду відновити процес судочинства відповідно до положень національного законодавства, дію інституту суду присяжних було відновлено.
Суд присяжних діяв на території ЗОУНР за положеннями австро-угорського законодавства, що продовжувало мати чинність на землях Західної і Східної Галичини та Буковини. На українських землях, що перебували у складі Польщі, суд присяжних було запроваджено у судову систему лише у 1921 р. на досить незначний термін. Таким чином, все це створює вірогідність припущення можливості функціонування даного інституту й понині за умови збереження Україною територіальної цілісності й державного суверенітету, що, в свою чергу, допомогло б уникнути всіх суперечностей з приводу доцільності запровадження сьогодні в Україні суду присяжних.
5. Дослідження історії розвитку суду присяжних допомогло розкрити соціально-правову природу даного інституту та його функціональне призначення: окрім судових функцій (встановлення істини по справі і винесення справедливого рішення), суд присяжних є також й ефективним механізмом інституту захисту прав людини, за допомогою якого долаються різні прояви дискримінації людини за ознаками кольору шкіри, соціального статусу, віросповідання тощо.
Допущення пересічних громадян до участі у кримінальному судочинстві у Російській імперії, як і в США, Англії, Франції, сприяло підвищенню рівня правової культури і правосвідомості громадян, поваги до закону, що вплинуло на зменшення рівня злочинності. Небажання присяжних засідателів звинувачувати особу, вина якої була доведена у встановленому законом порядку, внаслідок невідповідності вини мірі її покарання, їх тверда позиція в цьому по кожній новій справі сприяли процесу гуманізації кримінального права.
Результати дослідження дають можливість стверджувати, що більшість недоліків діяльності суду присяжних викликані рядом чинників об’єктивного характеру. Серед таких чинників слід виділити: а) низький рівень професіоналізму суддів та представників слідчих і контрольно-наглядових органів; б) неналежне матеріальне забезпечення діяльності суду і непередбачуваність законодавством компенсації матеріальних витрат, пов’язаних із несенням обов’язку присяжного засідателя, що породжують громадянську індиферентність. Слід також визнати наявність причини суб’єктивного характеру, як інтелектуальна неспроможність певної категорії пересічних громадян вирішувати деякі специфічні види кримінальних справ. Тому слушними були пропозиції фахівців про утворення спеціального складу присяжних засідателів для вирішення справ, де потребуються певні професійні знання. Отже, такий недолік судочинства, як низький рівень репресивності рішень суду присяжних, слід віднести на рахунок влади, яка довгий час не бажала вносити відповідні зміни у законодавство.
6. Порівняльний аналіз допоміг встановити позитивні і негативні сторони діяльності як класичної англо-американської моделі суду присяжних, так і континентальної (французької). На сучасному етапі розвитку суду присяжних його ефективному функціонуванню заважають аналогічні проблеми, що виникали при здійсненні правосуддя у XIX ст.: а) присяжні засідателі виносять неправильні вердикти у більшості випадків через низький професійний рівень прокурорсько-слідчих органів, адвокатів, суддів; б) низький рівень матеріально-технічного забезпечення породжує громадську індиферентність, наслідком чого є представлення у складі суду присяжних громадян мало здатних до здійснення правосуддя, що, в свою чергу, спричиняє значний відсоток помилкових вердиктів. Однак замість вжиття заходів для покращення умов діяльності суду присяжних законодавчі органи Англії, США і Франції вдаються до різних заходів, що носять обмежувальний по відношенню до юрисдикції суду присяжних характер з тим, щоб покращити процес здійснення правосуддя:
– на сьогодні з двох форм суду присяжних велике журі функціонує лише у США;
– у цивільному судочинстві суд присяжних продовжує функціонувати повноцінно лише у США, в Англії дозволяється залучати суд присяжних лише при розгляді незначної кількості цивільних позовів, чітко визначених у законі;
– у кримінальному судочинстві Англії та США протягом XX ст. відбулося значне зменшення обсягу компетенції суду присяжних: лише найбільш небезпечні злочини розглядаються за участю присяжних засідателів, в той час як у Франції законодавець вжив ще більш радикальні заходи – об’єднав колегію присяжних засідателів з колегією професійних суддів.
7. Виходячи з аналізу української політико-правової думки, слід зазначити, що незважаючи на законодавче передбачення запровадження даного інституту у національну судову систему, українські юристи не прийшли до одностайного рішення – чи бути в Україні суду присяжних. Представники обох станів вважають за доцільне залишити норму про участь народу у здійсненні судочинства. На думку автора, слід анулювати положення про народних засідателів як пасивних та індиферентних учасників процесу, натомість залишити суд присяжних. Твердження про чужість природи даного інституту помилкове, оскільки, як показало дослідження, українському судочинству з давніх часів притаманні риси демократичності. Наявність історичного досвіду дає можливість говорити не про запровадження нового інституту, а про реінституцію суду, діяльність якого була припинена в Україні на довгий час.
Важливим є чітке визначення позиції законодавця щодо конкретної моделі суду присяжних та розроблення законодавчих положень, які б детально регулювали діяльність суду присяжних, де корисним є врахування як власного історичного досвіду, так і сучасного іноземного досвіду. На думку автора, за основу слід взяти російську модель суду присяжних зразка 1864 р., узгодивши її з вимогами сучасного законодавства, а не сучасну французьку модель, що є скоріше французьким судом шеффенів, але не судом присяжних у власному сенсі, оскільки відсутні такі риси присяжного судочинства, як незалежність і самостійність присяжних засідателів при обговоренні справи і прийнятті рішення. На думку автора, слід розширити спектр кримінальних справ, які мають розглядатися судом присяжних, незважаючи на те, що в інших державах переважає тенденція зменшення обсягу юрисдикції суду присяжних. Така позиція автора аргументується тим, що лише незначний відсоток кримінальних злочинів передбачає відповідальність у вигляді довічного ув’язнення.
Враховуючи сучасний досвід російських колег, слід зазначити недопустимість проведення експерименту щодо вибіркового запровадження суду присяжних, оскільки це може призвести до грубого порушення прав людини, коли одні громадяни будуть мати право бути судимими судом за участю суду присяжних, а справи інших будуть розглядатися у звичайному провадженні, де мають місце професійна упередженість та корупція, що негативно впливають на рішення суду.
В цілому вивчення та аналіз позитивних і негативних характеристик діяльності суду присяжних, що мають місце в його історії і сучасності, дають можливість зробити висновок про те, що в основі ідеї створення даного інституту закладені гуманні принципи, спрямовані на захист інтересів пересічного громадянина незалежно від його етнічного чи національного походження, майнового стану, соціального статусу, релігійних та ідеологічних переконань, на захист від свавілля влади, бюрократії та корупції. Відсутність особистої зацікавленості присяжних засідателів у справі становить певну гарантію їх об’єктивності й неупередженості. Ефективність діяльності даного інституту залежить, як показує практика, від ряду соціально-політичних умов, серед яких політична стабільність в державі, належне матеріально-технічне забезпечення та відповідний рівень правосвідомості і правової культури громадян. Україна на сучасному етапі державотворення взяла курс на побудову громадянського суспільства, як передумови становлення правової держави, де одним з елементів його механізму є інститут суду присяжних, однак не останнє значення має бажання самих громадян, тому його запровадження має відбутися лише шляхом громадського схвалення, оскільки обов’язок присяжного засідателя є не лише відповідальним, але й досить обтяжливим.
Таким чином, дана робота представляє спробу автора провести комплексне дослідження питання історії становлення і розвитку інституту суду присяжних як такого і, зокрема, в аспекті розвитку судових органів та судочинства на українських землях у період з другої половини XIX ст. до першої чверті XX ст., коли даний інститут був остаточно скасований. Спираючись на попередній досвід (власний та зарубіжних держав) і критичні зауваження сучасних дослідників, автор визначає тенденції побудови суду присяжних у сучасних умовах в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кульчицький В., Сидорчук О. Суд присяжних і наукова думка про нього в Україні після судової реформи 1864 р. // Право України. – 2003. – № 6. – С. 125-128.
2. Бринцев В. Нормативне і організаційне забезпечення участі представників народу у здійсненні правосуддя // Право України. – 2004. – № 5. – С. 28-31.
3. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 592 с.
4. Видинг К. О суде присяжных в уголовных делах // Юридические записки. – 1862. – Т. 5. – С. 183-269.
5. Кистяковский А. О значении судебной реформы в деле улучшения уголовного правосудия. – К.: В университетской типографии, 1870. – 60 с.
6. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. В 2-х томах. – СПб.: «Альфа», 1996. – Т. 1. – 552 с.
7. Тертишник В. Суд присяжних: суть ідеї, історичний досвід, перспективи становлення та актуальні проблеми сьогодення // Юридична Україна. – 2003 р. – № 8. – С. 15-19.
8. Леонтович Ф.И. Русская Правда и Литовский Статут, в видах настоятельной необходимости включить литовское законодательство в круг истории русского права // Университетские известия. – 1865. – № 2. – С. 1-25.
9. Падох Я. Суди і судовий процес старої України. – Нью-Йорк: Наукове товариство ім. Шевченка, 1990. – 128 с.
10. Лащенко Р. Лекції по історії українського права. – К.: Україна, 1998. – 254 с.
11. Ефименко А.Я. Народный суд в Западной Руси // Русская мысль. – 1893. – Книга VIII. – С. 1-20.
12. Черкаський І. Громадський (копний) суд на Україні-Русі XVI-XVIII в.в. / Праці комісії для виучування історії західньо-руського та вкраїнського права. – К.: З друкарні Української Академії Наук, 1928. – Випуск 4. – 714 с.
13. Яневич-Яневский К. О суде присяжных в Англии // Юридические записки. – 1860. – Т. 4. – C. 1-45.
14. Уолкер Р. Английская судебная система. – М.: «Юридическая література», 1980. – 631 с.
15. Арчер П. Английская судебная система. – М.: Издательство иностранной литературы, 1959. – 268 с.
16. Кенигсон А. Очерк происхождения и исторического развития суда присяжных в делах уголовных. – Витебск: Типография Губернского Правления, 1871. – 109 с.
17. Гейнц Р. Очерк английского судоустройства в связи с судом присяжных. С приложением статьи о различии между функциями судей и присяжных. – СПб.: Типография Куколь-Яснопольского, 1866. – 72 (19) с.
18. Миттермайер К. Европейские и американские суды присяжных, их деятельность, достоинства, недостатки и средства к устранению этих недостатков / Под ред. В. Молчанова. – М.: Издание А.И. Мамонтова и К˚, 1871. – Второй выпуск. – 593 с.
19. Суд присяжных в Европе и Америке. Юридико-политическое издание / Под ред. Н. Ламанского. – Спб.: Типография Куколь-ЯсНопольского, 1865. – Т. 1. – (XIV) 129 с.
20. Миттермайер К.Ю.А. Законодательство и юридическая практика в новейшем их развитии, в отношении к уголовному судопроизводству. – СПб.: Печатано в типографии Правительствующего Сената, 1864. – 584 с.
21. Яневич-Яневский К. О введении, развитии и современном состоянии суда присяжных во Франции // Юридические записки. – 1859. – Т. 3. – С. 3-43.
22. Василенко И.Г. Заключительное слово председателя в суде присяжных. – СПб.: Скоропечатник Е. Тиле, 1878. – 146 с.
23. Stumberg G.W. Guide to the law and legal literature of France. – Washington: United States Government Printing Office, 1931. – 242 p.
24. Abramson J. We, the jury: The jury system and the ideal of democracy. – N.Y.: BasicBooks Adivision of Harper Collins Publishers Inc., 1994. – 308 p.
25. Коротких М.Г. Самодержавие и судебная реформа 1864 года в России. – Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1989. – 183 с.
26. Воробейкова Т.У., Дубровина А.Б. Преобразование административно-полицейского аппарата, суда и тюремной системы России во второй половине XIX века. Учеб. пособие. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1973. – 67 с.
27. Кони А.Ф. Отцы и дети судебной реформы (к пятидесятилетию Судебных Уставов). – М.: Типография т-ва И.Д. Сытина, 1914. – 295 с.
28. Джаншиев Гр. С.И. Зарудный и судебная реформа (историко-биографический эскиз). – М.: Тип. Е. Гербек, 1889. – 170 (IV) с.
29. Кони А.Ф. Судебная реформа и суд присяжных // Собрание сочинений в 8-ми томах. – М.: Издательство «Юридическая литература», 1967. – Т. 4. – С. 202-222.
30. Буцковский Н. Очерки судебных порядков по Уставам 20 ноября 1864 года. – СПб.: Типография Скарятина, 1874. – 614 с.
31. Кистяковский А.Ф. Общая часть уголовного судопроизводства. – К.: Литография М.П. Фрица, 1874. – 176 с.
32. Тимофеев Н.П. Суд присяжных в России. Судебные очерки. – М.: Типография А.И. Мамонтова и К˚, 1881. – 636 с.
33. Хрулев С. Суд присяжных. Очерк деятельности судов и судебных порядков. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1886. – 231 с.
34. Бобрищев-Пушкин А.М. Эмпирические законы деятельности русского суда присяжных (с атласом). – М.: Печатная А.И. Снегиревой, 1896. – 620 с.
35. Владимиров Л.Е. Суд присяжных. Условия действия института присяжных и метод разработки доказательств. – Х.: Университетская Типография, 1873. – 255 с.
36. Глазер Ю. О влиянии суда на приговор присяжных. – СПб.: Издание Н.И. Ламанского, 1868. – 114 с.
37. Микляшевский В. О деятельности председателя суда присяжных / Пер. Н. Мартынова. – СПб.: Типография Императорских СПб. Театров (Эдуарда Гоппе), 1873. – 70 с.
38. Гогель С. Суд присяжных и экспертиза в России. – Ковна: Типография Губернского Правления, 1894. – 119 с.
39. Колмаков Н.М. Записка о судебной реформе в западном крае вообще и в частности в Киевской губернии. – К.: Типография Фрица М.П., 1872. – 33 с.
40. Виленский Б.В. Судебная реформа и контрреформа в России. – Саратов: Приволжское книжное издательство, 1969. – 398 с.
41. Щербина П.Ф. Судебная реформа 1864 года на Правобережной Украине. – Львов: «Вища школа», 1974. – 190 с.
42. Ярмиш О.Н. Судові органи царської Росії в період імперіалізму (1900-1917 рр.). – К.: НМК ВО, 1991. – 88 с.
43. Щегловитов И. Репрессия суда присяжных в России // Журнал гражданского и уголовного права. – 1893. – Книга седьмая. – С. 1-21.
44. Сергеевский Н.Д. Русское уголовное судопроизводство. – СПб.: Военная типография, 1887. – 96 с.
45. Спасович В. Вопрос о праве присяжных заседателей оправдывать лиц, повинившихся в преступлениях // Вестник права. – 1904. – Книга первая. – С. 5-19.
46. Джаншиев Гр. Суд над судом присяжных. – М.: Тип. «Разсвет», 1896. – 179 с.
47. Кони А.Ф. Присяжные заседатели // Собрание сочинений в 8-ми томах. – М.: Издательство «Юридическая литература», 1966. – Т. 1. – С. 331-391.
48. Закревский Игн. О настоящем и будущем суда присяжных. – СПб.: Типография П.П. Сайкина, 1897. – 201 с.
49. Палаузов В.Н. Вопрос о миссии присяжных заседателей в новейшей русской литературе. – Одесса: «Экономическая» типография. – 1899. – 75 с.
50. Фукс В. Суд присяжных // Русский вестник. – 1885. – Т. 176. – С. 7-44.
51. Цуханов Н. О недостатках нашего суда присяжных // Журнал гражданского и уголовного права. – 1882. – Книга вторая. – С. 81-109.
52. Даневский П. Сравнительное обозрение некоторых форм народного суда (суд шеффенов, сословных представителей и присяжных) // Русская мысль. – 1895. – Книга I. – С. 1-28.
53. Сергеевский Н.Д. О суде присяжных. – Ярославль: В типографии Губернского Правления, 1875. – 93 с.
54. Лихачев А. Мелочи присяжного суда // Журнал гражданского и уголовного права. – 1890. – Книга девятая. – С. 1-17.
55. Кротевич К. Суд на Україні і його завдання в сучасний момент. – Кременчук: Друкарня А. Варшавського і Л. Аронова, 1918. – 11 с.
56. Мищуга Л. Які тепер суди на Україні. – Кам’янець: Видання «Стрільця» органу Галицької армії, 1919. – 31 с.
57. Кульчицький В., Бойко І. Система органів Галичини у складі Австро-Угорщини // Право України. – 2001. – № 11. – С. 137-139.
58. Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774 – 1918 рр.). – Чернівці: Рута, 2004. – 384 с.
59. Городницька Л. Кримінальне судочинство на Буковині (1774 – 1918 рр.) // Право України. – 1999. – № 12. – С. 109-111.
60. Сусло Д.С. Організація судових органів Української РСР в період 1917 – 1925 рр. – К.: Видавництво Київського університету, 1960. – 88 с.
61. Михеєнко М.М. Від суду шефенського до суду присяжних // Радянське право. – 1990. – № 10. – С. 67-69.
62. Русанова І.О. Проблеми організації суду присяжних в Україні: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.10. – Х., 2003. – 195 с.
63. Маляренко В. Позитиви і негативи суду присяжних // Право України. – 2000. – № 3. – С. 3-12.
64. Юзікова Н.С. Суд присяжних в Україні, Росії та США у контексті демократичних засад правосуддя (порівняльний аналіз) // Судова реформа в Україні, проблеми і перспективи: Матеріали науково-практичної конференції 18-19 квітня 2002 року м. Харків. – Київ-Харків: Юрінком Інтер, 2002. – С. 116-119.
65. Нечипорук С. Принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ // Право України. – 2003. – № 11. – С. 82-85.
66. Штогун С. Становлення суду присяжних в Україні. Правові проблеми // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 3 (33). – С. 101-103.
67. Яновська О.Г. Суд присяжних в системі гарантій захисту прав людини // Вісник Академії адвокатури. – 2005. – Випуск другий. – С. 93-98.
68. Бернэм У. Суд присяжных заседателей. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1995. – 128 с.
69. Карлен Д. Американские суды: система и персонал. – М.: «Прогресс», 1972. – 124 с.
70. Харвей Д., Худ К. Британское государство. – М.: Издательство иностранной литературы, 1961. – 388 с.
71. Шарвен Р. Юстиция во Франции. Судебный аппарат и классовая борьба. – М.: «Прогресс», 1978. – 136 с.
72. Кларк Л.Д. Большое жюри: использование политической власти и злоупотребление ею. – М.: «Юридическая литература», 1978. – 181 с.
73. Зивс С.Л. Современный уголовный суд присяжных в Англии. – М.: Издательство Академии наук СССР, 1948. – 108 с.
74. Полянский Н.Н. Уголовное право и уголовный суд Англии. – М.: Юридическое издательство НКЮ Союза ССР, 1969. – 400 с.
75. Боботов С.В. Буржуазная юстиция. Состояние и перспективы развития. – М.: «Наука», 1989. – 253 с.
76. Апарова Т.В. Суды и судебный процесс Великобритании. – М.: Издательство «Триада, Лтд.», 1996. – 157 с.
77. Гуценко К.Ф., Головко А.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. – М.: Издательство «Зерцало-М», 2002. – 528 с.
78. Шишкін В.І. Судові системи країн світу: Навчальний посібник. У 3-х книгах. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – К. 1. – 320 с.
79. Шишкін В.І. Судові системи країн світу: Навчальний посібник. У 3-х книгах. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – К. 2. – 336 с.
80. Карнозова Л.М. Возрожденный суд присяжных. Замысел и проблемы становления. – М.: NOTA BENE, 2000. – 366 с.
81. Лебедев В.М. Судебная власть в современной России. – СПб.: Издательство «Лань», 2001. – 384 с.
82. Немытина М.В. Российский суд присяжных. Учебно-методическое пособие. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 218 с.
83. Масленникова Л.Н. Суд присяжных в России и проблемы досудебного производства. – М.: Академия МВД России, 1995. – 31 с.
84. Мельник В.В. Искусство защиты в суде присяжных. – М.: Издательство «Дело», 2003. – 480 с.
85. Кириллова Н.П. Суд присяжных в России и мировой опыт. – СПб.: Санкт-Петербургский юридический институт Генеральной прокуратуры Российской Федерации, 1998. – 35 с.
86. История государства и права зарубежных стран: Учебник для вузов: В 2 ч. / Под общ. ред. д.ю.н., проф. О.А. Жидкова и д.ю.н., проф. Н.А. Крашенинниковой. – М.: Издательство НОРМА, 2003. – Ч. 2. – 720 с.
87. Михеенко М.М. Уголовно-процессуальное право Англии, США и Франции. В двух частях. – К.: Киевский ордена Ленина Государственный университет им. Т.Г. Шевченко, 1966. – Ч. 1. – 108 с.
88. Суд присяжных в России. Громкие уголовные процессы 1864-1917 гг. / Сост. С.М. Казанцев. – Л.: Лениздат, 1991. – 512 с.
89. Кистяковский А. Судебная организация во Франции и предстоящие в ней реформы // Журнал гражданского и уголовного права. – 1879. – Книга третья. – С. 1-28.
90. Судебные ораторы Франции XIX века / Под ред. М.М. Выдря, Е.М. Ворожейкина. – М.: ИМО, 1959. – 566 с.
91. Джаншиев Гр. Основы судебной реформы. – М.: Типография М.П. Щепкина, 1891. – 364 с.
92. Грушевський М. Історія України-Русі: В одинадцяти томах, дванадцяти книгах. – К.: Наукова думка, 1994. – Том V. – 704 с.
93. Леонтович Ф.И. Русская Правда и Литовский Статут, в видах настоятельной необходимости включить литовское законодательство в круг истории русского права // Университетские известия. – 1865. – № 3. – С. 1-31.
94. Текст Русской Правды на основании четырех списков разных редакций / Под ред. Н. Калачова. – СПб.: Типография М.М. Стасюлевича, 1889. – 51 с.
95. Карамзин Н.М. История государства Российского. – М.: «Книга», 1988. – Книга I. Т. II. – 191 с.
96. Леонтович Ф.И. Русская Правда и Литовский Статут, в видах настоятельной необходимости включить литовское законодательство в круг истории русского права // Университетские известия. – 1865. – № 4. – С. 1-38.
97. Слабченко М. Судівництво на Україні XVII-XVIII стол. Конспект лекцій, читаних на Одеських учительських курсах в серпні 1918 р. – Х.: Союз, 1919. – 38 с.
98. Історія українського права: Навчальний посібник: Матеріали до курсу лекцій з історії української державності / За ред. О.О. Шевченка. – К.: Олан, 2001. – 214 с.
99. Ткач А.П. Історія кодифікації дореволюційного права України. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1968. – 170 с.
100. Александра Е. Копные суды в Левобережной Украине // Киевская старина. – 1885. – Т. XIII. – С. 189-203.
101. Иванишев Н.Д. О древних сельских общинах в юго-западной России // Русская беседа. – 1857. – Книга седьмая. – С. 1-57.
102. Статут Вялікага Княства Літоускага 1588: Тэксты. Даведнік. Камэнтарыі. – Мінск: «Беларуская савецкая энцыклапедыя» імя Петруся Броукі, 1989. – 573 с.
103. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в XVI-XVIII веке (1498-1795) / Архив Юго-Западной России издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – К.: В Университетской типографии, 1876. – Часть шестая. Т. I. – 614 с.
104. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / За ред. О.М. Мироненка. – К.: Либідь, 1997. – 560 с.
105. Кудін С.В. Форми існування кримінального права України у X – першій половині XVII ст. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002. – № 4. – С. 70-75.
106. Тищик Б.Й., Вівчаренко О.А. Суспільно-політичний лад і право України у складі Литовської держави та Речі Посполитої: Учбовий посібник для студентів юридичного факультету. – Львів, Івано-Франківськ: Львівський держ. ун-т ім. І. Франка; Прикарпатський ун-т ім. В. Стефаника, 1996. – 36 с.
107. Ефименко А.Я. Народный суд в Западной Руси // Русская мысль. – 1893. – Книга IX. – С. 21-40.
108. Ширков В.П. Граф Дмитрий Николаевич Блудов, как автор первоначальных проектов судебного преобразования // Главные деятели и предшественники судебной реформы. – СПб.: Типография Акц. общ. Брокгауз-Ефрон, 1904. – С. 4-8.
109. Записка гос. секр. В.П. Буткова и проекты с объяснительными записками Комиссии о преобразовании судебной части, внесенные в Гос. Совет 24 дек. 1863 г. // Материалы по судебной реформе в России 1864 года. – СПб.: Типография Правительствующего Сената. – 1863. – Т. 49. – С. 1-27.
110. Щегловитов И.Г. Влияние иностранных законодательств на составление Судебных Уставов 20 ноября 1864 года. – Петроград: Издание Т-ва И.Д. Сытина, 1915. – 70 с.
111. Выписка из всеподданнейшего доклада Государю Императору Г. Председательствующего в Государственном Совете, при коем представлен Его Величеству журнал соединенных Департаментов Законов и Гражданских Дел Государственного Совета о преобразовании судебной части // Материалы по судебной реформе в России 1864 года. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 186-? – Т. 19. – 64 (6) с.
112. Проект уголовного судопроизводства книги II-й с об. запискою. Раздел второй. О судопроизводстве по государственным преступлениям. Записка гос. секр. В.П. Буткова и проекты с объяснительными записками Комиссии о преобразовании судебной части, внесенные в Гос. Совет 24 дек. 1863 г. // Материалы по судебной реформе в России 1864 года. – СПб.: Типография Правительствующего Сената. – 1863. – Т. 53. – С. 30-64.
113. Записка гос. секр. В.П. Буткова и проекты с объяснительными записками Комиссии о преобразовании судебной части, внесенные в Гос. Совет 24. XII. 1863 г. // Материалы по судебной реформе в России 1864 года. – СПб.: Типография Правительствующего Сената. – 1863. – Т. 51. – С. 1-21.
114. Работы по введению Судебных уставов в действие (1863-1865). Часть вторая // Материалы по судебной реформе в России 1864 года. – СПб.: Типография Правительствующего Сената. – 1863. – Т. 65. – С. 1-36.
115. О порядке введения в действие высочайше утвержденных 20 ноября 1864 года судебных уставов // Соображения Комиссии, высочайше учрежденной для окончания работ по преобразованию судебной части. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1864. – 157 с.
116. Дело о проведении судебной реформы в Киевской, Подольской и Волынской губ. 15 апреля 1867 – 11 декабря 1875 гг. – Центральний державний історичний архів України у місті Києві. – Ф. 442. – Оп. 181. – Од. зб. 425, ч. 1. – Арк. 180.
117. Судебные уставы 20 ноября 1864 года. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1864.
118. Мнение тайного советника доктора Вехтера, из Лейпцига, о нашей судебной реформе // Журнал Министерства Юстиции. – 1863. – Т. XVII. – С. 651-656.
119. Миттермайер К. Новый проект русского уголовного судопроизводства // Журнал Министерства Юстиции. – 1864. – № 10. – С. 3-24.
120. Судебная реформа в России // Журнал Министерства Юстиции. – 1862. – Т. 14. – С. 3-44.
121. О суде присяжных в новейшей литературе // Журнал Министерства Юстиции. – 1866. – № 8. – С. 333-346.
122. Андресс В. Условия суда присяжных // Журнал Министерства Юстиции. – 1863. – Т. XVIII. – С. 47-62.
123. Блонський Я. Короткий виклад із Устава 20 ноября 1864 года об уголовном суде для южно-руських крестьян. – Катеринослав: у друкарни Я. Чаусскаго, 1866. – 41 с.
124. О порядке введения Судебных Уставов 20 ноября 1864 года в губерниях: Харьковской, Курской, Орловской и Воронежской и об открытии Харьковской Судебной Палаты и Окружных Судов Харьковского округа // Журнал Министерства Юстиции. – 1867. – № 10. – С. 8.
125. Об организации Харьковского, Изюмского и Сумского окружных судов. 14 февраля 1868 г. – Державний архів Харківської області. – Ф. 3. – Оп. 234. – Од. зб. 56. – Арк. 17.
126. Мокринский С. Суд присяжных // Судебные Уставы 20 ноября 1864 г. За пятьдесят лет. – Петроград: Сенатская типография, 1914. – Т. 2. – С. 115-159.
127. Судебно-статистические сведения и соображения о введении судебной реформы по Киевской губернии. – 41 с.
128. Дело об открытии окружных судов в Юго-Западном крае. 30 июня 1880 – 1 июля 1880 гг. – Центральний державний історичний архів України у місті Києві. – Ф. 442. – Оп. 518. – Од. зб. 172. – Арк. 10.
129. О временном изменении подсудности и порядка производства дел по некоторым преступлениям. Закон 9 мая 1878 года № 58489 // Полное собрание законов Российской империи. – 1880. – Т. LIII. Отделение первое – С. 335.
130. Муравъев Н. К вопросу о суде присяжных (о временной особой подсудности преступлений против порядка управления, по закону 9 мая 1878 года) // Журнал гражданского и уголовного права. – 1881. – Книга вторая. – С. 52-86.
131. О временном подчинении дел о государственных преступлениях и о некоторых преступлениях против должностных лиц ведению военного суда, установленного для военного времени. Закон 9 августа 1878 года № 58778 // Полное собрание законов Российской империи. – 1880. – Т. LIII. Отделение второе. – С. 89-90.
132. Дело о лицах в управлении генерал-губернатора и имеющих право быть избранными в присяжные заседатели Киевского окружного суда. 21 февраля – 5 мая 1892 г. – Центральний державний історичний архів України у місті Києві. – Ф. 442. – Оп. 622. – Од. зб. 253. – Арк. 4.
133. Список присяжных заседателей Киевского окружного суда на период с 1 июля 1880 г. по 1 января 1881 г. – Центральний державний історичний архів України у м