ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВУГЛЕДОБУВНУ ПРОМИСЛОВІСТЬ В УКРАЇНІ (ХVIII–XXІ СТ.)

Краткое описание

ЗМІСТ
Вступ 4
Розділ 1. Становлення і розвиток законодавства про вугледобувну промисловість: історіографія проблеми, джерельна база та теоретико-методологічні основи дослідження 12
1.1. Історіографія проблеми та джерельна база дослідження 12
1.2. Теоретичні основи, категоріальний апарат та методологія дослідження 24
Висновки до розділу 1 30
Розділ 2. Становлення та початковий розвиток законодавства про вугледобувну промисловість (XVIII – початок ХХ ст.) 32
2.1. Загальні закономірності становлення і початкового розвитку законодавства, що регулює діяльність вугледобувної промисловості 32
2.2. Досвід законодавчого регулювання залучення приватних капіталів до розвитку вугледобувної промисловості. 58
Висновки до розділу 2 69
Розділ 3. Законодавство про вугледобувну промисловість в українських державах 1917–1920 рр. 71
3.1. Основні проблеми законодавчого забезпечення діяльності вугледобувної промисловості 71
3.2. Особливості законодавчого регулювання відносин у вугледобувній промисловості в умовах політичної нестабільності і загострення соціальних суперечностей 98
Висновки до розділу 3 107
Розділ 4. Розвиток законодавства про вугледобувну промисловість у Радянській Україні 109
4.1. Формування та розвиток українського радянського законодавства про вугледобувну промисловість 109
4.1.1. Законодавство про вугледобувну промисловість у довоєнні і воєнні роки
109
4.1.2. Законодавство про вугледобувну промисловість у повоєнний період 137
4.2. Досвід законодавчого забезпечення поєднання адміністративно-командної економіки і господарського розрахунку у вугледобувній промисловості 149
Висновки до розділу 4 165
Розділ 5. Використання історичного досвіду в сучасному законодавчому регулюванні відносин у вугледобувній промисловості 168
Висновки до розділу 5 189

Висновки 190
Список використаних джерел 196

ВСТУП

Актуальність дисертаційного дослідження. У структурі споживаних паливно-енергетичних ресурсів України вугілля та його продукти займають понад 25%, з вугледобувною промисловістю пов’язані долі багатьох тисяч людей, а держава витрачає на її підтримку величезні кошти. Водночас на початку 2003 р. 60% підприємств вугледобувної промисловості у Донбасі проходили на різних стадіях процедуру банкрутства, а однією з вимог Міжнародного валютного фонду до України є закриття неприбуткових шахт, які становлять близько 40 % від їх загальної кількості. Проте реорганізація галузі шляхом ліквідації всіх неприбуткових шахт неминуче породить нові проблеми у соціальній сфері шахтарських міст.
Серед багатьох чинників, що негативно впливають на реформування вугільної промисловості, одним з найвагоміших є недостатня розробленість і ефективність відповідного законодавства. Державна влада, орієнтуючись на найближчі цілі, вирішує адміністративним та законодавчим шляхом поточні господарські завдання, не пов’язуючи їх із довгостроковими соціально-політичними та економічними стратегіями. Так, низка прийнятих Президентом України та Кабінетом Міністрів України у 1995–1996 рр. нормативно-правових актів, спрямованих на реформування відносин власності у вугледобувній промисловості, мали негативні наслідки. На цьому тлі позитивним моментом стало прийняття Гірничого закону України від 6 жовтня 1999 р., який закріпив організаційно-правові основи діяльності гірничої промисловості. Але навіть сьогодні у чинному законодавстві немає реального механізму отримання коштів для перебудови вугільної промисловості.
Фахівці з питань промислового розвитку вбачають один із шляхів розв’язання цієї проблеми у вивченні та використанні в українському законодавстві зарубіжного досвіду відбудови промисловості (насамперед європейських країн та Росії). Проте цей шлях не враховує національних та місцевих особливостей розвитку, які можуть звести нанівець усі намагання виходу з кризи. Разом з тим в Україні накопичено багатий власний історичний досвід розвитку і відновлення вугільної промисловості. Це, зокрема, практика розроблення вугільних родовищ із залученням іноземного капіталу, уроки відновлення вугільної промисловості після двох світових воєн тощо.
Донедавна в офіційних документах та у вітчизняній науковій літературі домінували заідеологізовані стереотипи щодо недосконалості методів управління вугільною промисловістю у дореволюційний період, а також у період становлення української державності. Здебільшого негативно оцінювалася приватна форма власності на надра та на засоби виробництва у вугільній промисловості, що призвело до вилучення з наукового обігу важливої частини державно-правового досвіду. Тому об’єктивний аналіз регулювання відносин у вугледобувній промисловості України з часів її виникнення, вивчення способів та шляхів подолання економічних криз дає нам той безцінний досвід, який можна враховувати при розробленні сучасних концепцій розвитку вугільного сектору економіки.
Актуальність цього дослідження посилюється наявністю певних прогалин у висвітленні відповідної проблематики в попередній науковій літературі. Так, при підготовці дисертаційного дослідження автором було проаналізовано праці багатьох вітчизняних та зарубіжних учених. Здебільшого це праці початку ХХ ст., різні за своєю глибиною, змістом, напрямами, ідеологією та обсягом дослідження, що торкались проблем застосування приватного капіталу у роботі вугледобувної промисловості, розвитку гірничого права, системи фабрично-заводського законодавства, змін способів та методів державного управління. В окремих працях фрагментарно висвітлювалася проблема утворення та розвитку галузевого законодавства, але системного дослідження розвитку законодавства, що регулювало відносини у вугледобувній промисловості в Україні протягом ХVIII–ХХ ст., не було. Відповідно з’явилась потреба у концептуалізації та комплексному підході до досліджуваної проблеми.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено відповідно до науково-дослідної програми кафедри теорії та історії держави і права Донецького інституту внутрішніх справ при Донецькому національному університеті, розробленої згідно з планом наукових досліджень “Програма розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр.”. Воно було також узгоджено з плановими дослідженнями Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Теоретико-методологічні проблеми історії української державності та права” (№ держ. реєстрації 1998U001939) та “Історія держави і права: сучасні проблеми історіографії, джерелознавства та юридичної біографістики (№ держ. реєстрації 0101U000377).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у виявленні закономірностей та особливостей розвитку законодавчого регулювання відносин у вугледобувній промисловості як елементу державного регулювання гірничої справи загалом.
Відповідно до поставленої мети, увагу зосереджено на вирішенні таких завдань:
оцінка наукової літератури та історичних джерел з досліджуваної проблеми;
встановлення основних соціально-економічних, політичних та юридичних чинників, що зумовили становлення та розвиток законодавства про вугледобувну промисловість в Україні;
визначення структури законодавства про вугледобувну промисловість на різних етапах історії розвитку промислових відносин в Україні;
з’ясування закономірностей та особливостей формування і функціонування органів державного управління вугледобувною промисловістю;
розкриття характеру і масштабу впливу держави на розвиток вугледобувної промисловості шляхом аналізу ефективності відповідних нормативно-правових актів;
з’ясування впливу попереднього гірничого законодавства на формування та регулювання сучасних суспільних відносин у вугільній промисловості, формування пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини у вугледобувній промисловості України протягом ХVІІІ–ХХІ ст.
Предметом дослідження є становлення та розвиток законодавства, що регулювало зазначені вище суспільні відносини.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність загальнотеоретичних принципів та сучасних засобів і методів наукового пізнання (філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових). Обґрунтуванню обраних методів присвячено окремий підрозділ дисертаційного дослідження (1.2). Зокрема, при визначенні структури, мети та завдання дослідження здобувач спирався на універсальний діалектичний метод пізнання та гносеологічний підхід. Серед загальнонаукових методів використовувались такі як аналізу та синтезу, системний, структурний, функціональний. Серед спеціально-наукових методів – історико-оглядовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий, хронологічно-проблемний, статистичний, соціологічний.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від видання першого документа, що регулював гірничі відносини на території України у складі Російської імперії (1700 р. ), та до 2003 р.
Територіальні межі дослідження охоплюють сучасну територію України. Основним регіоном дослідження став український Донбас (сучасні Донецька та Луганська області, частина Дніпропетровської та Харківської областей). Поза дослідженням свідомо залишилися Західноукраїнський вугільний басейн та буровугільні розробки, оскільки вони через невелику потужність не могли суттєво впливати на економічний розвиток держави, тобто мали статус місцевої промисловості.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що, завдяки сукупності теоретичних узагальнень, зроблених на підставі нових даних про історичні передумови, закономірності та особливості становлення і розвитку вугільної промисловості та пов’язаного з нею законодавства, стало можливим уперше реконструювати історичний процес виникнення, розвитку та реформування законодавства з питань регулювання відносин у вугледобувній промисловості в Україні протягом ХVІІІ–ХХІ ст.ст.
Наукова новизна дисертації виражена насамперед у таких головних результатах дослідження:
1. Встановлено, що основними соціально-економічними, політичними та юридичними чинниками, які зумовили становлення та розвиток законодавства про вугледобувну промисловість в Україні, є:
а) високий ступінь концентрації великих промислових підприємств вугільної галузі на обмеженій території, стратегічна перевага вугілля в паливному балансі України та містоутворюючий характер вугільних підприємств;
б) політична нестабільність в умовах соціальної напруженості регіону;
в) недосконалість загального гірничого законодавства, яке не здатне в повному обсязі регулювати питання діяльності галузі з підвищеним рівнем небезпеки;
г) неефективна діяльність вугільної промисловості за умови нестабільного законодавства та неналежного фінансування.
2. Обґрунтована думка про те, що структура системи нормативних актів законодавства про вугледобувну галузь зберігала наступність на різних етапах історії розвитку галузі.
3. Доведено, що на початку ХХ ст. з’являється тенденція до виділення в окрему групу державних органів управління вугледобувною галуззю. Наслідком цієї тенденції стало утворення в радянські часи центрального органу управління вугільною промисловістю. Скасування Міністерства вугільної промисловості УРСР наприкінці 80-х років ХХ ст. негативно відбилося на діяльності галузі, оскільки децентралізація управління спричинила ефект некерованості.
4. Доведено, що відновлення Міністерства вугільної промисловості України у 1994 р. не дало позитивного ефекту у зв’язку з відсутністю необхідного законодавства про вугледобувну промисловість. Поспішність та непослідовність у виконанні рішень, нестабільність складів урядів України негативно позначилося на авторитетності цього органу. Проте скасування центрального державного органу управління знижує ефективність реформування, оскільки специфіка діяльності вугледобувної промисловості вимагає її постійного регулювання та контролювання з боку держави на відповідному рівні.
5. Додатково обґрунтовано висновок про те, що негативним чинником розвитку законодавства про вугледобувну промисловість є відсутність у державі енергетичної стратегії (енергополітичної концепції), яка повинна визначити стратегічний напрям розвитку паливних та енергетичних відносин в Україні. Гірничий закон України 1999 р. містить передові засади гірничого законодавства, але з огляду на відсутність ефективного механізму реалізації положень цього закону доцільно розробити та прийняти Гірничий кодекс України.
6. Аргументовано висновок, що залучення приватного капіталу до реформування галузі має бути обмеженим, а перевага повинна надаватися державному фінансуванню. Новий курс на реформування відносин власності не може суттєво поліпшити ситуацію з інвестиційною привабливістю вугільної промисловості, оскільки впровадження програм базується на загальному законодавстві й не має чітко прогнозованого економічного підґрунтя.
7. Запропоновано заходи для вдосконалення бюджетного фінансування реформування вугледобувної промисловості України, яке повинно бути гарантованим відповідним чинним законодавством. Зокрема доцільно розробити та затвердити на законодавчому рівні Національну програму реформування вугледобувної промисловості, в якій передбачити гарантії для належного фінансування реформи у паливному секторі.
8. Зроблено висновок про те, що для ефективного впровадження реформ необхідне створення умов централізації та державного дотування, які обмежують створення, розвиток та регулювання вільного вугільного ринку. Запропоновано частково відмовитися від цього економічного інструменту та обмежити вільний продаж вугілля до великих споживачів вугільної продукції шляхом укладання довгострокових, гарантованих урядом угод.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані: для подальшого наукового опрацювання проблеми формування та розвитку законодавства про вугледобувну промисловість в Україні, гірничого законодавства загалом і осмислення важливих історико-правових питань розвитку українського державотворчого процесу; при викладанні курсів історії держави і права України та при підготовці відповідних розділів підручників і навчально-методичних посібників; з метою створення необхідного підґрунтя для побудови правової бази сучасної української держави.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення і висновки наукового дослідження обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Донецького інституту внутрішніх справ МВС України при Донецькому національному університеті та відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на таких наукових форумах:
Міжнародні конференції: “Актуальні проблеми і досвід місцевого самоврядування у Східноукраїнському регіоні” (м. Донецьк, вересень 2001 р., тези опубліковані); “Наступність у праві та юридичній науці” (м. Львів, вересень 2001 р., тези не друкувалися); “История государства и права Украины и России: взгляд из ХХI века” (м. Курськ, травень 2002 р., тези друкуються); “Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи” (м.Феодосія, вересень 2002 р., тези опубліковано); “Юридична наука та освіта: історія, сучасність, перспективи” (м. Рівне, травень 2003 р., тези друкуються); “Історико-правові проблеми автономізму та федералізму” (м. Севастополь, вересень 2003 р., тези друкуються).
Міжвузівські конференції: “Історико-правові аспекти державотворчих процесів в Україні ХХ ст.” (Донецький інститут внутрішніх справ МВС України, м. Донецьк, квітень 2002 р., друкуються).
Основні положення дисертації викладені у трьох наукових статтях, які опубліковано у фахових виданнях:
1. Історико-правові аспекти формування та розвитку права власності на надра в Україні у ХVІІІ–ХХ ст. // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Вісник ДІВС МВС України. – 2001.– № 2. – С. 73–81.
2. Органи державного монопольного управління вугільною промисловістю України: формування та розвиток // Право України. – 2002.– №7. – С. 39–43.
3. Питання орендних відносин у вугільній галузі: радянський досвід та сучасне законодавство // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 19. – К.: Ін-т держави та права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – С. 166–172.
Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань та предмета дослідження дисертація складається із вступу, п’яти розділів, які разом включають десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації – 195 сторінок, списку використаних джерел – 29 сторінок (435 посилань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження становлення та розвитку законодавства про вугледобувну промисловість України у XVIII–XXI ст. автор дійшов до таких висновків.
1. Поняття законодавства про вугледобувну промисловість не закріплено у сучасному законодавстві, це дає можливість визначити його як комплексну галузь (підгалузь) законодавства, що регулює відносини у вугледобувній промисловості. Законодавство про вугледобувну промисловість складається з нормативно-правових актів гірничого, земельного, промислового, екологічного (природоохоронного) законодавства, окремих нормативних приписів адміністративного та фінансового законодавства.
2. Аналіз літератури, присвяченої проблемам становлення та розвитку законодавства про вугледобувну промисловість свідчить про переважне історичне та техніко-економічне спрямування праць дослідників, в яких розкриваються окремі питання з висвітлення означеної проблеми. Відсутні узагальнюючі праці, що досліджують законодавче регулювання відносин у вугледобувній промисловості, а заходи українських урядів у вугледобувній промисловості 1917–1920 рр. розкриті фрагментарно.
3. Сучасні фахівці з питань розвитку вугледобувної промисловості вказують на те, що для подальшого розвитку законодавства України та вдосконалення вітчизняного законодавства слід залучати закордонний досвід промислово розвинутих країн (в тому числі Росії). Водночас за часи існування української вугледобувної промисловості напрацьовано цінний вітчизняний досвід, який необхідно враховувати при реформування відносин у цій галузі.
4. Основними соціально-економічними, політичними та юридичними чинниками, що зумовили становлення та розвиток законодавства про вугледобувну промисловість в Україні, є:
а) високий ступінь концентрації великих промислових підприємств вугільної галузі на обмеженій території, стратегічна перевага вугілля в паливному балансі України та містоутворюючий характер вугільних підприємств;
б) політична нестабільність в умовах соціальної напруженості регіону;
в) недосконалість загального гірничого законодавства, яке не здатне в повному обсязі регулювати питання діяльності галузі з підвищеним рівнем небезпеки;
г) неефективна діяльність вугільної промисловості за умови нестабільного законодавства та неналежного фінансування.
5. Акти законодавства про вугледобувну промисловість на різних етапах історії розвитку галузі зберігали наступність у структурі системи нормативних актів. Основою гірничого законодавства – ядра законодавства про вугледобувну промисловість був кодифікований нормативно-правовий акт (Гірниче положення, Гірничий статут, Гірниче положення СРСР, Гірничий кодекс УРСР, Основи законодавства про надрокористування, Кодекс УРСР про надра). Цей нормативно-правовий акт закріплював організаційно-правові засади для ведення гірничих робіт. У разі необхідності його норми доповнювалися або розширювалися відповідними нормами земельного, фінансового та господарського законодавства, які видавались у загальному або надзвичайному порядку. На сучасному етапі таким нормативним актом є Гірничий закон 1999 р., який у відповідності до вимог сьогодення, є декларативним, оскільки не містить конкретних заходів щодо розвитку гірничодобувної промисловості України. Тому в Україні виникла потреба в розробленні та прийнятті більш кодифікованого акту – Гірничого кодексу України, який повинен враховувати приватизаційні процеси в гірничій та земельній сфері.
6. Негативним чинником розвитку законодавства про вугледобувну промисловість є відсутність енергополітичної концепції в державі, яка повинна визначити стратегічний напрям розвитку паливних та енергетичних відносин в Україні. Гірничий закон України 1999 р. містить засади гірничого законодавства, що формувались як у дореволюційному, так і в радянському гірничому праві. Передовий принцип гірничої свободи, що формувався та розроблявся в дореволюційній концепції гірничого права, органічно втілений у сучасне українське законодавство через наступність норм радянського гірничого права. Проте в Україні відсутній ефективний механізм реалізації положень Гірничого закону. Виникла необхідність прийняття Гірничого кодексу, в якому передбачалися б механізми забезпечення інвестиційної привабливості для підприємств гірничої сфери загалом і вугледобувної промисловості зокрема.
7. Протягом сучасної доби існування вугільної промисловості України було прийнято кілька державних програм для розв’язання соціальних та економічних проблем. Хоча всі програми передбачали здійснення певних організаційно-правових заходів, відсутність позитивних результатів є наслідком відсутності ефективного законодавства, що має супроводжувати процес реформування. Оскільки всі вони не були виконані за браком коштів, а виконання сучасної програми “Вугілля України” безпосередньо залежить від бюджетного фінансування, доцільним є гарантування виділення бюджетних коштів на реформування шляхом затвердження Верховною Радою України Національної програми розвитку вугледобувної промисловості, розробленої на основі Енергетичної стратегії.
8. На початку ХХ ст. з’являється тенденція до виділення в окрему групу державних органів управління вугледобувною галуззю. Наслідком цієї тенденції стало утворення в радянські часи центрального органу управління вугільною промисловістю. Скасування Міністерства вугільної промисловості УРСР наприкінці 80-х років ХХ ст. негативно позначилося на діяльності галузі, оскільки децентралізація управління спричинила ефект некерованості.
9. Відновлення Міністерства вугільної промисловості України у 1994 р. не дало позитивного ефекту у зв’язку з відсутністю необхідного законодавства, тому Міністерство не виконувало завдання центрального органу виконавчої влади в повному обсязі. Поспішність та непослідовність у виконанні рішень, нестабільність урядів України негативно вплинули на авторитетність цього органу. Однак чергове скасування у 2003 р. центрального державного органу управління вугільною промисловістю є помилковим, оскільки ефективність реформування вугледобувної галузі безпосередньо залежить від узгодженості та послідовності дій всієї промисловості, а специфіка діяльності вугледобувної промисловості вимагає постійного регулювання та контролювання з боку держави на рівні центрального органу.
10. Залучення приватного капіталу до реформування галузі повинно бути обмеженим, оскільки непривабливість вугільної промисловості не дає можливості залучати довгострокові та великі за обсягом інвестиції. Крім того, в умовах соціальної та політичної нестабільності в законодавстві України відсутній ефективний механізм захисту інтересів приватного капіталу. Тому перевага повинна надаватися саме державному фінансуванню. Водночас, реформування відносин власності не може суттєво поліпшити ситуацію з інвестиційною привабливістю вугільної промисловості, оскільки впровадження програм базується на загальному законодавстві й не має чітко прогнозованого економічного підґрунтя.
11. Для ефективного впровадження реформ необхідне створення умов централізації та державного дотування, які обмежують створення, розвиток та регулювання вільного вугільного ринку. Одним із заходів захисту вітчизняних товаровиробників можна запропонувати частково відмовитися від цього економічного інструменту та обмежити вільний продаж вугілля до великих споживачів вугільної продукції шляхом укладання довгострокових, гарантованих урядом угод.
12. Використання історичного досвіду у сучасному законодавчому регулюванні відносин у вугледобувній промисловості є обмеженим. Насамперед його застосування вбачається у заходах з подолання негативних явищ під час реформування промислових відносин, проте при розробленні концепцій подальшого розвитку вугледобувної промисловості поза увагою залишаються позитивні напрацювання. Для залучення позитивного вітчизняного досвіду регулювання відносин у вугледобувній промисловості України при розв’язанні сьогоденних проблем подальшого вивчення та розробки потребують такі положення:
певний інтерес становить залучення приватного капіталу до відбудови вугледобувної промисловості на початку 20-х років ХХ ст. та його організаційне оформлення. Ці результати, форми та методи контролю будуть цінними під час розроблення проектів ліквідації безперспективних або використання малих за потужністю шахт;
з огляду на необхідність введення передплати промисловим підприємствам за використану електричну енергію доцільно вивчити порядок розрахунків між залізницями та вугільними підприємствами у 20-ті рр. ХХ ст;.
у зв’язку з нестачею кваліфікованих інженерно-технічних кадрів на сучасних підприємствах, з огляду на соціальну незахищеність молодих спеціалістів, доцільно вивчити та поширювати досвід воєнізації інженерно-технічних кадрів на підприємствах, дозволити проходження альтернативної військової служби шахтах, що потребують відбудови;
з метою підвищення рівня розв’язання проблем вугледобувної промисловості та здійснення ефективного керівництва процесом реформування необхідно відновити у складі Міністерства палива та енергетики Департамент вугільної промисловості;
бюджетне фінансування реформування вугледобувної промисловості України має гарантуватися відповідним чинним законодавством. Слід розробити та законодавчо затвердити Національну програму реформування вугледобувної промисловості, в якій необхідно передбачити гарантії для належного фінансування реформи у паливному секторі;
з огляду на реформування відносин власності у вугледобувній промисловості доцільно вивчити дореволюційне законодавство з питань розвитку приватної гірничодобувної промисловості. Досвід секвестрування підприємств, його адміністративної конфіскації або призупинення діяльності необхідно впровадити в національне законодавство з метою захисту гірників та населення від можливих шкідливих наслідків промислової діяльності;
доцільно вивчити та поширити механізми заохочення керівництва трестів та рудоуправлінь у радянському законодавстві 20-х рр. ХХ ст. Впровадження в сучасне законодавство інституту тант’єму надасть більшої привабливості роботи державних підприємств в умовах прибутковості. Пропонується внести зміни до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в частині оплати праці керуючого санацією, якими ввести процентне відрахування від чистого прибутку підприємства у разі поліпшення основних економічних показників підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Фомин П. И. Горная и горнозаводская промышленность Юга России (речь в Харьковском университете 13 марта 1916 г.). – Харьков, 1916. – С. 8.
2. Зворыкин А. А. Открытие и начало разработки угольных месторождений в России. – М., 1949. – Т.1. – С. 235.
3. Горлов П. Из истории горнозаводского дела на территории Донецкого кряжа и около Керчи (1696–1859). – Харьков, 1915. – 19 с.
4. Фомин П.И. Каменноугольная промышленность СССР. – Донецк, 1929. – Ч.1. – С. 30.; Ле-Пле. Исследование каменноугольного Донецкого бассейна, произведенное по распоряжению А.Н. Демидова. – М., 1854; Кеппен А. П. Историко-статистический обзор промышленности в России. – СПб., 1882. – С. 76–82.
5. Скальковский А. А. Каменноугольная промышленность в Новороссийском крае // Журнал министерства внутренних дел. – СПб., 1847. – Ч. 17. – С. 337–378; Полетика И., Блинов М. История основания русских горных заводов. – СПб., 1862; Мевиус А. Ф. Будущность горнозаводского промысла на Юге России. – СПб., 1867. – 23 с.
6. Менделеев Д. И. Будущая сила, покоящаяся на берегах Донца // Менделеев Д.И. Собр. соч. – Т. ХІХ; Менделеев Д. И. Связь частей общего таможенного тарифа. – Там само; Менделеев Д. И. Толковый тариф. – Там само; Рагозин Е. И. Железо и уголь на Юге России. – СПб., 1895.– 170 с.; Брандт Б. Ф. Иностранные капиталы. – СПб., 1899. – Т. 2. – 220 с.; Терпигорев А. М. Описание Донецкого бассейна. – Екатеринослав, 1914–1915. – Вып. 1. – Т. 2. – 454 с.
7. Фомин П. И. Краткий очерк истории съездов горнопромышленников Юга России. – Харьков, 1908. – 173 с.
8. Градовский А. Д. Начала русского государства и права. – СПб., 1901–1904. – Т.7, Т. 8, Т. 9; Лоранский А. М. Краткий исторический очерк административных учреждений горного ведомства в России. – СПб., 1900. – 204 с.; Герман И. Исторические начертания горного производства в Российской империи. О первом начале горного дела в России до царствования императрицы Елизаветы Петровны. – Екатеринбург: Горная типография, 1810. – 243 с.; Удинцев В. Русское горноземельное право. – К., 1909. – 371 с.; Удинцев В. Русское торгово–промышленное право. – К.: Тип. Чоколова, 1907. – 479 с.; Яновский А.Е. Основные начала горного законодательства и пересмотр его в России. – СПб., 1900. – 162 с.; Абамелек–Лазарев. Нужно ли вводить в России горную свободу, отмененную в Германии. – СПб., 1909. – 33 с.
9. Генри Дж. Покровительство отечественной промышленности или свобода торговли. Исследование торгового вопроса. – М., 1903. – 127 с.
10. Фомин П. И. Горная и горнозаводская промышленность Юга России. История горной и горнозаводской промышленности Юга России со времен возникновения до 80–х гг. прошлого века. – Харьков, 1915. – 273 с.
11. Фомин П. И. Горная и горнозаводская промышленность Юга России (речь на диспуте …). – С.9.
12. Ларин Ю., Крицман Л. Очерки хозяйственной жизни и организации народного хозяйства Советской России. – М., 1920. – 285 с.; Милютин В. П. Народное хозяйство Советской России (краткий очерк органов управления и положения промышленности России). – М.: Б.и., 1920. – 39 с.
13. Святицкий Н. В. Организация промышленности. – М., 1924. – 156 с.; Карасс А. В. Советское промышленное право: обзор и материалы. – М.;Л.: Госиздат, 1925. – 161 с.; Карасс А. В. Советское промышленное право (обзор и материалы). – Л.;М.: Госиздат, 1925. – 125 с.; Блюм А. Тресты и синдикаты// Народное хозяйство, 1922, №6. – С. 23–28; Венедиктов А. В. Организация железной и угольной промышленности // Тяжелая индустрия СССР. – 1926. – С. 26–27; Советское промышленное право. – М.: Изд–во НКРИ СССР, 1925. – 174 с.; Советское промышленное право: очерки/ Под ред. В.Н. Манцева, А. А. Шнеерова. – М.: Гостехиздат, 1929. – 208 с.
14. Лакин Г. В. Реформа управления промышленностью в 1929–1930 гг. – М., 1930. – 64 с.; Боронин В. В. Производственные объединения и их роль в организации советской промышленности в 1929–1932 гг. // Вестник МГУ. – 1968. – №4. – С. 67–69; Локшин А. Я. Организация управления промышленностью в СССР. – М., 1933. – 130 с.
15. Прокопенко Н. Д. Развитие угольной промышленности Донбасса за годы Советской власти. – Донецк, 1977. – 22 с.; Прокопенко Н. Д. Организация и управление предприятиями угольной промышленности.– Донецк, 1968. – 235 с.; Лукъянов А. Н., Радионов В. А. Партийно–государственный контроль в действии. – М.: Сов. Россия, 1964. – 157 с.; Либерман Л. В угольном царстве: Очерки условий труда, быта и развитие промышленности в Донецком бассейне (в дореволюционной России и в первые годы Советской власти). – М.: Красная новь, 1924. – 65 с.; Гессен Ю. История горнорабочих СССР. – М., 1929. – Т.2. – С. 129–153.
16. Техника безопасности и санитарная охрана труда в каменно–угольной промышленности Донбасса (по материалам правительственной кампании 1929 г.). – М.: Гостехиздат, 1931.
17. Стахів М. Україна в добі Директорії УНР: У 7 т. – Скрентон, 1962 – 1967.
18. Дорошенко Д. І. Історія України 1917–1923 рр. Українська Гетьманська держава 1918 р. – Нью–Йорк: Булава, 1954. – Т.2. – 424 с.; Дорошенко Д. І. Історія України 1917–1923 рр. Доба Центральної Ради. – Ужгород, 1932. – Т.1.– 390 с.
19. Фомин П. И. Каменноугольная промышленность СССР. – Донецк, 1929. – Ч.1. – 269 с.
20. Там само. – С. 3.
21. История социалистической экономики СССР: В 7 т./ Под ред. И.А. Гладкова. – М.: Ин–т экономики АН СССР, 1976–1981; Рубин А. М. Организация управления промышленностью в СССР (1917–1967). – М.: Экономика, 1969. – 236 с.; Рубин А. М. Управление промышленностью в СССР: Учеб. пособие. – М., 1973. – 118 с.; Нелидов А.А. История государственных учреждений в СССР (1917–1936) гг. – М., 1962. – 748 с.; Локшин Э. Ю. Очерк истории промышленности СССР (1917–1940). – М.: Госполитиздат, 1956. – 320 с.; Локшин Э. Ю. Промышленность СССР (1940–1964). Очерк истории. – М.: Мысль, 1964. – 383 с.; Пробст А.Е. Вопросы размещения социалистической промышленности. – М.: Наука, 1971. – 379 с.; Пробст А.Е. Проблемы размещения социалистической промышленности. – М.: Экономика, 1982. – 215 с.; Пробст А.Е. Рациональное размещение промышленности СССР. Итоги и перспективы. – М.: Знание, 1974. – 64 с.; Пробст А.Е. Социалистическое размещение добычи и потребления топлива в СССР. – М.: Госполитиздат, 1950. – 132 с.; Пробст А.Е. Развитие и размещение топливной промышленности. – М.: Недра, 1975. – 175 с.; Рогожин А.И. Организация управления промышленностью на Украине в период иностранной военной интервенции и гражданской войны (конспект лекций по истории государства и права УССР). – Харьков, 1966. – 34 с.; Козочкина Е. Д. Из истории организации управления промышленностью (1918–1921 гг.). – М.: Изд–во Моск. ун–та, 1964. – 88 с.; Федоров И. Л. Правовое положение советов народного хозяйства. – М.: Госюриздат, 1960. – 127 с.; Воблов И. В. Руководство партийных организаций Украины органами народного контроля в борьбе за развитие промышленности (1965–1968 гг.): Дис. ... канд. ист. наук. – К.: КГУ им. Т.Г. Шевченко, 1970. – 233 с.; Монастирський Є. О. Правові питання організації і діяльності постійно діючих виробничих нарад: Дис. … канд. юрид. наук.: АН СССР. – К., 1965. – 246 с.
22. Венедиктов А. В. Организация государственной промышленности в СССР: В 2 т. – Л., 1956–1961.
23. Разнатовский И. М. Правовое регулирование и планирование народного хозяйства в СССР. – К.: Наук. думка, 1997. – 259 с.; Разнатовський І. М. Організаційно–правові форми управління промисловістю Української РСР. – К., 1970. – 577 с.; Разнатовський І. М. Розвиток організаційно-правових форм управління промисловістю Української РСР (1917–1956). – К.: Наук. думка, 1956. – 161 с.; Управление народным хозяйством СССР. 1917–1940 гг. Сборник документов. – М.: Экономика, 1968. – 238 с.; Василенков П. Т. Правовые основы управления отраслями народного хозяйства: Учеб. пособие. – М.: ВЮЗИ, 1986–1987. – 93 с.; Отраслевое управление в республике: (организационно–правовой аспект); Цимерман Ю. С. Управление отраслью промышленности. На примере угольной промышленности. – М.: Юрид. литература, 1974. – 239 с.; Аристаков Ю. М. Организационные структуры и связи в управлении государственными промышленными предприятиями СССР: (хозяйственно–правовой аспект): Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.04 / КГУ им. Т.Г. Шевченко. – К., 1986. – 339 с.; Пронская Г. В. Правовое положение промышленных объединений в СССР: Дис. ... канд. юрид. наук.: Ин-т гос. и права АН УССР. – К., 1969. – 319 с.
24. Бакулев Г. Д. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна. – М.: Ин-т экономики АН СССР, 1955. – 672 с.
25. Шполянский Д. И. Монополии угольно-металлургической промышленности Юга России в начале ХХ в. – М.: Ин–т экономики АН СССР, 1953. – 148 с.; Крутиков В. В. Донбасс в период промышленного подъема 90–х гг. ХІХ века (на материалах тяжелой индустрии): Дис... канд. ист. наук: 07.00.01.–Днепропетровск, 1969. – 573 с.; Бакулев Г.Д. Монополистическая буржуазия и временное правительство // Монополии и иностранный капитал в России. – М.;Л.: АН СССР, 1962. – 462 с.; Брегель Е. Я. Монополистический капитализм–империализм. – М.: ИМО, 1961. – 551 с.; Носков В. А. Использование государственного капитализма в угольной промышленности Донбасса в 1921–1925 гг. // Материалы научной конференции кафедр исторических наук. – Харьков–Донецк, 1968. – С. 23–31; Рогов В. А. Правовое регулирование частного капитала в России в период первой мировой войны (1914–февраль 1917): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. 12.00.01. – М., 1980. – 24 с.; Лаверычев В. Я. Государство и монополии в дореволюционной России: проблемы вмешательства абсолютистского государства в экономическую жизнь и воздействие капиталистических монополий на государственный аппарат. – М.: Мысль, 1982. – 200 с.; Рыбаков Ю.Я. Промышленное законодательство России І–ой половины ХІХ в: (источниковедческие очерки). – М.: Наука, Ин–т истории АН СССР, 1986. – 212 с.
26. Калашников В. И. Угольная промышленность Донецкого бассейна и основные этапы ее развития. – Луганск: Б.и., 1965. – 95 с.; Решеткин А. А., Веткин А. С. Угольная промышленность Донбасса. – Донецк: Б.И., 1986; Нырцев М. П. Угольная промышленность УССР. – М.: Недра, 1969. – 496 с.; Угольная промышленность СССР. К 40–летию Великой Октябрськой социалистической революции / Под ред. В.К. Бечкова и др. – М.: Углетехиздат, 1957. – 636 с.
27. Карпов А. И. Освобождение Донбасса. – М.: Госполитиздат, 1943. – 24с.; Абакумов Е.М. Донбасс будет возрожден // Блокнот агитатора Красной Армии. – 1943. – №24. – С.12–18; Гаевой А.И. Возрождение хозяйства и культуры Ворошиловградской области. – М.: Госполитиздат, 1944. – 40 с.; Терпигорев А., Судоплатов А. Восстановление Донецкого угольного бассейна. – М.: Госполитиздат, 1944. – 44 с.; Стаханов А.Г. Возродим родной Донбасс. – М.: Госполитиздат, 1944. – 64 с.; Кронгауз С.Р. Планирование и финансирование восстановительных работ Наркомугля в Донбассе. – М.: Углетехиздат, 1945. – 28 с.; Засядько А.Ф. Краткие итоги работы комбината «Сталинуголь» в первом году после освобождения Донбасса // Вестник Сталинизма. – 1945. – №1. – С.2–5; Красниковский Г.В. Технические задачи восстановления шахт Донбасса // Угольный Донбасс. – Харьков; Москва: Углетехиздат, 1946. – С.3–12; Вознесенский Н.А. Военная экономика СССР в период Отечественной войны. – М.: Госполитиздат, 1948. – 191 с.; Грановский Е. А. Советская промышленность в Великой Отечественной войне. – М.: Госполитздат, 1949. – 312с.; Москатов П. Г., Баранов И. Ф. Славный путь рабочего класса нашей Родины. – М.: Политиздат, 1952. – 415 с.; Солдатенко Е. И. Трудовой подвиг советского народа в Великой Отечественной войне. – М.: Госполитиздат, 1954. – 293 с.; Бакулев Г.Д. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна. – М.: Госполитиздат, 1955. – 672 с.
28. Бут О. М. Проблеми управління промисловістю: історичний досвід і уроки. –К.: Либідь, 1990. – 224 с.
29. Мустель П. И. История развития охраны труда в горном деле России: Учеб. пособие. – Л.: ЛГИ, 1974. – 106 с.
30. Соболев Г.Г. Горноспасательное дело. – М.: Недра, 1979. – 432 с.
31. Верховинець І. Соціалістичне господарство СРСР як інструмент російського імперіалізму. – Б.м., 1948 – 46 с.; Винар Б. Українська промисловість: студія советського колоніялізму. – Париж: Перша українська друкарня у Франції, 1964. – 397 с.
32. Лихолобова З.Г. Проблемы модернизации угольной промышленности в 1960-е годы // Нові сторінки історії Донбасу. – Донецьк, 1997. – Кн. 5. – 232 с.; Лихолобова З.Г. Концептуальні питання історії вугільного Донбасу у другій половині ХХ ст. // Нові сторінки історії Донбасу. – Донецьк, 2000. – Кн. 8. – 272 с.; Лихолобова З.Г. Частное предпринимательство в промышленности и торговле в условиях непа // Нові сторінки в історії Донбасу. – Донецьк: Донбас, 1992. – Кн.2. – 183 с.; Довжук І.В. Вугільно-металургійна промисловість Донбасу в середині ХІХ ст. – К.: Поліграфдільниця Ін-ту історії України НАНУ, 1997. – 18 с.; Мазитова Л.З. Экономическое развитие угольной промышлености Донбасса в 50–е годы: проблемы, противоречения, итоги // Нові сторінки Донбасу. – Донецк, 2000. – С. 205–215; Довжук И.В. Донбасс – центр угольной и металлургической промышленности Украины (60-80 гг. Х1Х в). – К.: Полиграфучасток Ин-та истории Украины НАНУ, 1997. – 18 с.; Коновалюк В.І. Розвиток промислового комплексу регіону (на прикладі вугільної галузі): Автореф. дис. ... канд. екон. наук / НАН України. Ін–т економіки пром-ті. – Донецьк: Б.в., 1998. – 24 с.; Полтавец В. И. Проблемы развития современного Донбасса // Материалы всесоюзной научно–практической конференции, посвященной 275-летию открытия Донбасса и 200–летию зарождения угольно-металлургического комплекса в бассейне. – Луганск: Луганский регион. науч.-исслед. центр по проблемам истории Донбасса, 1996; Касперович В. М. Адміністративно–командні методи керівництва вугільною промисловістю Донбасу у 1938–червні 1941 рр. // Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук в педвузі: Зб. наук. та наук.-метод. праць. – Горлівка, 1998. – Т. 1. – Вип. 4; Чорна Н. В. Формування адміністративно-командної системи управління промисловістю України (кінець 1917 – поч. 30-х років): Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Харків, 1998. – 17 с.
33. Амоша А.И., Биремберг Б.М. Угольная промышленность Украины: проблемы и решения. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 1999. – 96 с.; Методические подходы и управление инновационными процессами в угольной промышленности Украины / Амоша А.И., Биренберг Б.М., Кабанов А.И., Моисеев Г.В. и др. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2000. – 114 с.; Развитие угольной промышленности Украины в контексте энергетической стратегии Украины/ Амоша А.И., Яшенко Ю.П., Чилишин А.И. и др. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2002 – 238 с.; Экономический механизм стратегии развития топливно–энергетического комплекса Украины / Амоша А.И., Янко С.В., Ященко Ю.П. – Киев; Донецк, 2002. – 139 с.; Организационно–хозяйственный механизм развития экономики Донбасса/ Под общ. ред. А.И. Амоши. – Донецк, 2001. – 253 с.; Биренберг Б. М. Организация управления народным хозяйством в регионе. – К.: Наук. думка, 1989. – 210 с.; Особенности и проблемы осуществления приватизации и корпоратизации в угольной промышленности Украины / Биренберг Б.М., Моисеев Г.В., Решетняк А.А. и др. – Донецк, 1995. – 44 с.
34. Амитан В. Преодоление конфликтных ситуаций // ВСЕ. – Донецк. – 2002. – № 22; Амитан В.Н., Киклевич Ю. Н. Настоящее и будущее технологий добычи угля// ВСЕ. – Донецк, 2002. – № 21; Данилов В. Проблемы приватизации в угольной промышленности // ВСЕ. – Донецк. – 2002. – № 20.
35. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления: связь и взаимодействие: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 1978. – 22 с.; Погорілко В.Ф. Господарсько-організаційна діяльність місцевих рад депутатів трудящих Української РСР.– К: Наук. думка, 1972. – 148 с.; Селиванов А.А. Государственное управление экономикой союзной республики.– К.: Вища школа, 1989.– 165 с.; Селиванов А.А. Территориальное и отраслевое управление народным хозяйством. – К.: Вища школа, 1984. – 160 с.; Сиренко В.Ф. Обеспечение приоритета общегосударственных интересов. – К.: Наук. думка, 1987. – 173 с.; Сиренко В.Ф. Конституционные основы советского государственного управления народным хозяйством. – К.: Вища школа, 1978. – 64 с.; Отраслевое управление в республике (организационно–правовой аспект) / Селиванов В.Н., Пронская Г.В., Танцюра Л.А. и др. – К.: Наук. думка, 1991. – 203 с.; Селіванов В.М. Правовий прогрес України. Методологічні проблеми дослідження // Віче. – 1998. – № 1, 2. – С. 40–61, 142–148; Веденеев Ю. А. Организационные реформы государственного управления промышленностью в СССР: историко–правовое исследование (1957–1987). – М.: Наука, 1990. – 250 с.; Рябченко О. П. Держава і економіка: адміністративно–правові аспекти взаємовідносин. – Х.: Вид–во УВС, 1999. – 299 с.; Рябченко О.П. Державне управління економікою України (адміністративно–правовий аспект): Дис. … д–ра юрид. наук: 12.00.07/ Ун–т внутр. справ. – Х., 2000. – 466 с.; Дубенко С.Д. Организационно–правовые вопросы самоуправления на предприятиях: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02/ АН Украины, Ин–т гос–ва и права им. В.М. Корецкого. – К., 1993. – 161 л.; Цветков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності. – Харьків: Право, 1996. – 164 с.; Фрицкий О.Ф. Местные советы народных депутатов и управление . – К.: Вища школа, 1977. – 159 с.; Шемшученко Ю.С. Правовые проблемы экологии. – К.: Наук. думка, 1989. – 232 с.
36. КПСС в резолюциях съездов, конференций и пленумов: В 12 т. – М.: ЦК, 1970–1978; Съезды Советов СССР в документах (1917–1936): В 3 т. – М., 1959–1960; Собрание узаконений правительства УССР. –К., 1919–1920.; Звід законів Української РСР: У 9 т. – К., 1982 – 1989.
37. Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам: В 4 т.– М., 1957–1958; Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам: В 12 т. – М., 1967–1979.
38. Девнер А. А., Бредов В. Р. Свод постановлений о горной промышленности: В 4 т. – СПб., 1904; Труды съездов горнопромышлеников Юга России: В 33 т. – Харьков. – Т.1.– С. 44; Сборник важнейших приказов по угольной промышленности. – М., 1929. – 23 с.; Скоров А. Ф. Дополнение к Горному уставу. Узаконения и распоряжения, опубликованные с ноября 1894 по дек. 1895. – М., 1895. – 107 с.; Скоров А. Ф. Свод уставов горных по изданию VII т. Свода законов 1893 г. и продолжению 1895 г. со включение всех последних опубликованных узаконений и распоряжений правительства. – М., 1899. – 368 с.; Скоров А. Ф. Дополнение к горному уставу 5–го издания. Узаконения и распоряжения, опубликованные с 1 марта 1900 г. по 1 августа 1901 г. – М., 1901. – 210 с.; Справочная книга для горнопромышленников Юга России. – Харьков: Совет ГЮР, 1916. – Ч.1. – 476 с.
39. Брауде И. Акционерные общества и товарищества в промышленности; Законодательство о трестах и синдикатах. – М.;Л., 1926. – 23 с.; О работе угольной промышленности Донбасса: Пост. СНК СССР и ЦК ВКП(б) и Приказы Наркомтяжпрома за 1937 г. – Сталино: Донбасс, 1937. – 32с.
40. Краснянский М.Б. Записки Донского штейгера. – Ростов-на-Дону, 1915. – Т. 1. – 300 с.; Либерман Л. В угольном царстве: очерки условий труда, быта и развития промышленности в Донецком бассейне. – М.: Красная новь, 1924. – 65 с.; Игнатов М. От обушка до угольного комбайна. – Сталино, 1950. – 56 с.
41. Селіванов В.М. Правовий прогрес України. Методологічні проблеми дослідження // Віче. – 1998. – № 1, 2. – С. 40–61, 142–148.
42. Довжук І.В. Вугільно–металургійна промисловість Донбасу в середині ХІХ ст. – К.: Поліграфдільниця Інституту історії України НАНУ, 1997.– С. 11.
43. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави та права України. – Львів, 1996. – C. 54.
44. Кірін Р.С. Формування гірничого законодавства на території України (X– поч. XX ст.) // Вісник Київського національного університету ім. Т.Шевченка. – К., 2000. – №39. – С. 58.
45. Яновский А. Е. Указ. соч. – С. 129-130.
46. Там само. – С. 131.
47. Там само. – С. 131–132; Удинцев В. Русское горноземельное право. – С. 50.; Энциклопедический словарь русского библиографического института «Гранат».– М., 1917.– Т.15. – С. 565;
48. Там само. – С. 566; Яновский А.Е. Указ. соч. – С. 133–134; Удинцев В. Русское горноземельное право. – 51–53, 99–100.
49. Яновский А.Е. Указ. соч. – С. 135-136; Удинцев В. Русское горноземельное право. – С. 54.
50. Удинцев Вю Русское горноземельное право. – С. 54; Яновский А.Е. Указ соч. – С. 136.
51. Девиер А. А., Бредов В. Р. Свод постановлений о горнопромышленности. – СПб., 1904. – Т.1. – С. V.
52. Там само. – С. 6.
53. Там само. – С. ІХ.
54. Полное собрание законов Российской империи. – СПб., 1827. – Т.1. – Ст. 143; Там само. – Т. 2. – Ст. 1133; Там само. – Т. 4. – Ст. 2685; Там само. – Т.9. – Ст. 17685; Там само. – Т. 26. – Ст. 25669, 25670; Там само. – Т. 30. – Ст. 29085, 29274; Там само. – Т. 31. – Ст. 30827, 31292; Там само. – Т. 33. – Ст. 33529; Там само. – Т. 35 – Ст. 35818; Там само. – Т. 40. – Ст. 41678; Там само. – Т. 42. – Ст. 44145.
55. Яновский А. Е. Указ. соч. – С.135.
56. ПСЗРИ. – Т.30. – Ст. 29274; Там само. – Т. 31. – Ст. 31292; Там само. – Т.35. – Ст. 35818.
57. Яновский А. Е. Указ. соч . – С.134.
58. Правила о частной горной промышленности на свободных казенных землях. // Свод законов Российской империи. – СПб., 1887. – Т. 7.– С. 4521.
59. Яновский А.Е. Указ. соч. – С. 136.
60. Энциклопедический словарь русского библиографического института «Гранат». – С. 568.
61. Яновский А. Е. Указ. соч. – С. 140.
62. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России. – М.: Высш. шк., 1983. – С. 79.
63. ПСЗРИ. – Ст. 3255.
64. Там само. – Ст. 3464.
65. Там само.– Ст. 4378.
66. Там само. – Ст. 3294–3296, 3479.
67. Ерошкин Н.П. Указ. соч. – С. 99.
68. Там само. – С. 106.
69. Там само. – С. 113, 114.
70. ПСЗРИ. – Ст. 14392.
71. Градовский А.Д. Органы управления // Начало русского государственного права. – СПб., 1903. – Т.8. – С. 39.
72. Там само. – С. 402.
73. Там само. – С. 405.
74. Энциклопедический словарь русского библиографического института «Гранат». – С. 571.
75. Там само.
76. Горное управление // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. – Т. 9. – С. 253.
77. Там само.
78. Градовский А.Д. Указ. соч. – Т.8. – С. 453, 459.
79. Горное законодательство и управление // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. – Т. 26. – С. 603.
80. Горное управление // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. – Т. 9. – С. 254.
81. Там само.
82. Ерошкин Н.П. Указ. соч. – С. 281.
83. Там само. – С. 284, 296.
84. Венедиктов А. В. Организация государственной промышленности в СССР. – Л.: ЛГУ, 1956. – Т.1. – C. 204.
85. Там само. – С. 205.
86. Там само.
87. Там само. – С. 206.
88. Там само. – С. 207.
89. ДАДО. Ф.305, оп. 1, спр. 1, арк. 73.
90. Фомин П. И. Каменноугольная промышленность СССР. – С. 85.
91. Там само.
92. Ерошкин Н.П. Указ. соч. – С. 281.
93. Там само. – С. 296, 283.
94. ДАДО. Ф.306, оп. 1, спр. 1, арк. 16.
95. Там само.
96. ДАДО. Ф.305, оп. 1, спр. 1, арк. 71–73.
97. Там само.
98. ДАДО. Ф.306, оп.1, спр.1, арк. 2.
99. ДАДО. Ф.305, оп. 1, спр. 5, арк. 38.
100. ДАДО. Ф.306, оп. 1, спр. 2, арк. 21.
101. Дорошенко Д. І. Указ. праця. – Т.2. – С. 307, 309.
102. ДАДО. Ф.306, оп. 1, спр. 2, арк. 18.
103. Там само. – Спр. 32, арк. 1–2.
104. Там само. – Арк. 14.
105. Там само. – Арк. 54.
106. Горный журнал. – СПб., 1872. – С. 568–569.
107. Крутиков В.В. Донбасс в период промышленного подъема 90–х гг. 19 в.: Дис... канд. ист. наук: 07.00.01.– Днепропетровск, 1969. – С. 154.
108. Там само. – С. 179.
109. Там само. – С. 172.
110. Там само. – С.192.
111. Там само. – С. 182.
112. Собрание узаконений и распоряжений правительства. – СПб., 1869. – № 46. – С. 347.
113. Крутиков В.В. Указ. соч. – С. 212.
114. Там само. – С. 196.
115. Мендельсон Л.А. Теория и история экономических кризисов и циклов. – М., 1959. – Т.2. – С. 701.
116. Брандт Б.Ф. Иностранные капиталы. – СПб., 1899. – С. 46.
117. Фомин П.И. Краткий очерк истории … . – С.14.
118. Девиер А.А., Бредов В.Р. Свод постановлений о горнопромышленности. – СПб., 1904. – Т.1. – С.178–182; ПСЗРИ. – Т.49. – Ст. 53650.
119. Соболев М.Н. Таможенная политика России во второй половине ХІХ в. – Томск, 1911. – С. 143.
120. Полное собрание законов Российской империи. – СПб., 1887. – С. 2528; Фомин П.И. Краткий очерк истории … .– С. 71.
121. Крутиков В.В. Указ. соч. – С. 201.; Фомин П.И. Краткий очерк истории … . – Харьков, 1908. – С. 71.
122. Краткий отчет о деятельности тарифных учреждений и департамента железнодорожных дел 1889–1913 гг. – СПб., 1914. – С.1.
123. Яцунский В.К. Транспорт СССР. – М.: Наука, 1926. – С. 43.
124. Краткий отчет о деятельности тарифных учреждений и департамента железнодорожных дел 1889–1913 гг. – СПб., 1914. – С. 2.
125. Труды 17 съезда горнопромышленников Юга России. – Харьков, 1892. – С.12.
126. Труды 15 съезда горнопромышленников Юга России. – Харьков, 1891. – С. 380–385.
127. Отчет уполномоченного 19 съезда горнопромышленников Юга России. –Харьков, 1895. – С.6.
128. Горнозаводской листок. – СПб., 1894. – № 6. – С. 16.; Фомин П.И. Краткий очерк истории … . – С.104.
129. Материалы по пересмотру тарифов на перевозку каменного угля во всей сети российских железных дорог в 1894. – СПб., 1895. – С. 1801.
130. Фомин П.И. Краткий очерк истории … . – С. 165.
131. Там само. – С. 171.
132. Там само. – С. 173.
133. Шполянский Д. И. Монополии угольно-металлургической промышленности Юга России в начале ХХ в. – М.: Ин-т экономики АН СССР, 1953. – С. 88.
134. Там само. – С.39.
135. Калашников В. И. Угольная промышленность Донецкого бассейна и основные этапы ее развития. – Луганск, 1965. – С. 7.
136. Венедиктов А.В. Организация государственной промышленности в СССР. – Т.1. – С. 25.
137. Там само. – С. 46, 47.
138. Там само.
139. Там само. – С. 48, 55.
140. Там само. – С. 58.
141. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам: сборник документов за 50 лет. 1917–1967. – М.: Госполитиздат, 1967. – Т.1. – С. 18–22.; Венедиктов А.В. Организация государственной промышленности в СССР. – Т.1. – С. 24, 87–88.
142. Решения партии и правительства... . – Т.1. – С. 27.
143. Там само. – С. 28.
144. Венедиктов А.В. Организация государственной промышленности в СССР. – Т.1. – С. 263.
145. Там само. – С. 96.
146. Там само. – С. 258.
147. Кульчицкий С.В., Лихолобова З.Г., Сабина А.М. История рабочих Донбасса. – К.: Ин-т истории АН УССР. – Т.1. – С. 161.
148. ДАДО. Ф. 306, оп. 1, спр. 32, арк. 1.
149. Венедиктов А.В. Организация государственной промышленности в СССР. – Т.1. – С. 25.
150. Там само. – С. 97; Кульчицкий С.В., Лихолобова З.Г., Сабина А.М. Указ. соч. – Т.1. – С. 164; Ревегук В.Я. Донецько–Криворожская республика. Автореф. дис. ... кан. ист. наук: 07.00.02. – Харьков, 1974. – 29 с.;
151. Гунчак Т. Указ. праця. – С. 265–267.
152. Дорошенко Д.І. Указ. праця. – Т.1. – С. 286.
153. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст: Нариси політичної історії. ІV універсал Центральної Ради. – К.: Либідь, 1993. – С. 265–267.
154. ДАДО. Ф. 305, оп. 1, спр. 17, арк. 11.
155. Там само. – Арк. 3, 4, 5.
156. Дорошенко Д.І. Указ. праця. – Т.2.– С. 303.
157. Там само. – Т.1. – С. 423–430.
158. Там само.
159. Там само. – Т.2. – С. 294–295.
160. Там само. – Т.1. – С. 423–430.
161. Там само.– Т.2. – С. 53.
162. Там само. – С. 303, 305, XXVI.
163. Там само. – С. 292.
164. Там само. – С. 181.
165. ДАДО. Ф. 306, оп. 1, спр. 32, арк. 18, 20.
166. Там само. – Арк. 134, 143, 154.
167. Дорошенко Д.І. Там само. – Т.2. – С. XLI–XLII.
168. Там само.
169. Там само. – С. XLII–XLIV.
170. Там само. – С. 302–303.
171. ДАДО. Ф. 306, оп. 1, спр. 32, арк. 55, 57.
172. М. Стахів. Україна в добі УНР. – Скренгтон, 1962. – Т.2 – С.150–151.
173. Там само. – Т.3. – С.117–118.
174. Там само. – С. 153.
175. Шполянский Д.