АВТОНОМІСТСЬКІ ІДЕЇ В ПОЛІТИКО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ (1783 – 1918 рр.)

Краткое описание

ЗМІСТ
Вступ .................................................................................................................С. 3
Розділ 1. Стан наукового опрацювання проблеми, джерела дослідження С. 15
1.1. Характеристика наукової літератури за темою дисертації................... С. 15
1.2. Джерела до вивчення автономістських ідей в політико-правовій думці кримськотатарського народу...........................................................................С. 25
Розділ 2. Автономістські процеси розвитку кримськотатарської правової культури у ХVІІІ – на початку ХХ ст.ст. ......................................................С. 31
2.1. Етноконфесійні, державотворчі та культурно-освітянські передумови зародження національної правосвідомості кримських татар ....................С. 31
2.2. Духовно-управлінська організація мусульманської громади Криму в Російській імперії ............................................................................................С. 54
2.3. Суспільно-політична інституалізація кримських татар наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.ст......................................................................................... С. 89
Розділ 3. Мусульманська ідея державного устрою Криму напередодні та в умовах Першої світової війни...................................................................... С. 125
3.1. Депутатська діяльність кримськотатарського представництва із забезпечення ісламської релігійно-культурної автономії в Росії...............С. 125
3.2. Конституція Демократичної Кримської Республіки 1917 р. за проектом партії „Міллі-Фірка” та Мусульманського виконавчого комітету ...........С. 153
3.3. Кримськотатарські урядовці за часів знаходження в Криму німецького військового контингенту 1918 р....................................................................С. 167
Висновки .........................................................................................................С. 188
Список використаних джерел і літератури .................................................С. 193

Вступ
Актуальність теми. Серед досліджень, що здійснюються на сучасному етапі розвитку вітчизняної історико-правової науки, чільне місце посідає проблематика становлення та розвитку державницьких традицій українського народу. При цьому увага науковців зосереджується практично на всіх хронологічних періодах, з якими пов’язуються події, що стосуються українського державотворення. Але попри таку широкоаспектність сучасного висвітлення історії державності України, в ній ще залишаються малодосліджені об’єкти. Зокрема такі, що належать до історико-правової проблематики Кримської автономії, розробкою якої на сьогодні займається досить обмежене коло науковців. Отже, зважаючи на певну наукову невивченість цього питання, доцільно звернути увагу на ідеї державотворення, що виникали в ході розвитку кримськотатарського національного руху.
В цьому контексті підкреслимо актуальність висвітлення нашої наукової проблеми. В сучасних умовах вона значно посилюється, по-перше, геополітичним чинником. Збройні конфлікти та війни на Близькому Сході, де з одного боку весь час виступають народи, які сповідують іслам, викликають необхідність глибокого і комплексного вивчення цього суспільного явища з точки зору не лише релігійного, а й цивілізаційного поняття, і зокрема його політико-правового компоненту. Адже передумови конфесійних суперечностей мають місце в будь-якому регіоні з поліетнічним складом населення, особливо там, де межі етнічних „кордонів” збігаються з конфесійними, що є характерним, зокрема для Кримського півострову.
По-друге, актуальність наукового погляду на автономістські ідеї кримськотатарського національного руху, зростає в умовах висунення на порядок денний політичного життя України питання щодо доцільності провадження конституційної реформи в нашій державі. Тому нащадкам досить корисно врахувати певні надбання регіональної історико-правової спадщини народів, які населяють українські землі, в тому числі й тої, що належить кримськотатарському народу. Адже осмислення політико-правових концепцій його минулого дозволить набагато ефективніше розвивати політичні взаємини державного центру і республіканської автономії сьогодні, вдосконалити елементи правової системи України. А врахування особливостей кримськотатарської правової культури в процесі сучасної законотворчості буде сприяти стабільності правопорядку, реалізації конституційних гарантій прав та свобод громадян, активізації їхньої участі у державотворенні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає завданням Цільової комплексної програми НАН України № 0186.0.070872 „Актуальні проблеми історії Українського національного державотворення”, Координаційному плану Міністерства науки і освіти України „Історія етнонаціональних процесів в Україні”. Вона узгоджується з плановою науковою темою Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського „Вивчення етнокультурних проблем депортованих народів і малих етнокультурних спільностей у Криму” № 0197V000422 і виконана за планом наукових досліджень кафедри історико-правових дисциплін юридичного факультету ТНУ на період 2002 – 2005 рр.
Об\'єктом дослідження є історичні закономірності та особливості становлення національної правосвідомості кримськотатарського народу з доби його етногенезу включно початок ХХ ст. У межах об’єкта як родової категорії наукового процесу предметом дисертаційної роботи, співвіднесеним з ним як видова категорія, нами визначені автономістські концепції, що знайшли своє відображення в політико-правовій ідеології, носіями якої стали кримськотатарські духовні особи, просвітителі, митці, публіцисти, громадські та суспільно-політичні діячі, депутати представницьких і законодавчого органів Російської імперії, а також урядовці державних утворень в Криму за часів Першої світової війни.
Мета дослідження полягає у вивченні автономістських ідей мусульманської етноконфесійної громади Таврії за часів російської імперської колонізації Північного Причорномор’я та державних утворень у Криму 1917 – 1918 рр. в контексті висвітлення особливостей формування правової психології та розвитку правової ідеології кримськотатарського народу для визначення юридичної цінності цих ідей щодо тогочасної законотворчої діяльності, сьогоднішньої теорії і практики українського державотворення. Для досягнення поставленої мети встановлено такі дослідницькі завдання:
- виокремити суттєві історичні етапи у процесі розвитку правової культури кримськотатарського народу;
- визначити духовно-управлінську організацію мусульманської громади Криму в Російській імперії;
- з’ясувати особливості процесу суспільно-політичної інституалізації кримських татар наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.ст.;
- висвітлити динаміку впливу конституційних реформ початку ХХ ст. в Російській імперії на розвиток автономістських ідей кримськотатарського національного руху;
- встановити характер депутатської діяльності кримськотатарського представництва із забезпечення в Росії мусульманської релігійно-культурної автономії;
- вивчити сутність мусульманської ідеї державного устрою Криму напередодні та в умовах Першої світової війни.
Методологія дослідження. Досягнення наукової мети та вирішення завдань дисертаційної роботи здійснювалося шляхом застосування в ході дослідження різноаспектної методології. В її межах використовувалися, перш за все, загальновідомі філософські методи пізнавального пошуку, що за однією з основних функцій цієї галузі людських знань про всесвіт не обминає жодна сучасна наука. Серед них ті, що ґрунтуються на засадах діалектичної гносеології та евристики – системно-структурного аналізу і синтезу, індукції та дедукції, а також формальної логіки – понятійно-категоріального визначення, зіставного судження й узагальнюючого умовиводу. Разом з тим специфіка проблематики дослідження викликала потребу використання й спеціальних методів або методик, притаманних сфері гуманітарних та соціально-економічних наук, зокрема й юриспруденції: конкретно-історичного, соціолого-політологічного, порівняльно-правового, формально-юридичного, функціонально-генетичного. Їхнє застосування здійснювалося цілісно і комплексно, в основних сферах історико-правового процесу на підставі системного підходу, а співвідношення як головних і допоміжних у вирішенні конкретних завдань дослідження визначалося характером наукової обробки використаного фактичного матеріалу.
Так, конкретно-історичний метод як головний застосовувався насамперед для простеження еволюції автономістських ідей в політико-правовій думці кримських татар, виокремлення її основних хронологічних етапів; соціолого-політологічний – для вивчення впливу соціально-економічних та суспільно-політичних процесів загальноросійської історії на розвиток правової культури кримських мусульман; порівняльно-правовий – для визначення відповідності автономістських ідей окремих кримськотатарських мислителів тогочасним досягненням політико-правової думки тюркомовних мусульманських народів та загальносвітової цивілізації; формально-юридичний – для характеристики джерел права, що з’являлися в наслідок втілення в життя законодавчих пропозицій, автономістських проектів представників мусульманської громади Криму, для висвітлення процесів громадської та суспільно-політичної самоорганізації кримських татар, функціонально-генетичний – для встановлення причинно-наслідкових зв’язків змістової трансформації концепцій національно-культурної автономії кримськотатарського народу, їхніх ролі і місця в державотворчій діяльності всіх суб’єктів політико-правових відносин у кримському регіоні.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що подана на здобуття наукового ступеня робота є першим у вітчизняній науці комплексним дослідженням процесу становлення і розвитку автономістських ідей в політико-правовій думці кримськотатарського народу в межах періоду його історії від залучення Криму до складу Російської імперії по скінчення Першої світової війни. Вітчизняні науковці вже мають певні нові напрацювання за суміжною тематикою в галузях філологічних, філософських, політичних, соціологічних, історичних наук, але більшість їхніх досліджень присвячено культурно-просвітницьким, соціально-економічним, релігійно-етичним проблемам кримськотатарського народу, певною мірою залишаючи ще поза науковою увагою політико-правову складову його національного самовизначення. Разом з тим і накопичений юридичною наукою історичний матеріал, що стосується політико-правової думки кримськотатарського народу, також ще не систематизовано, він має вузько проблемний і фрагментарний характер.
У цьому контексті в дисертації на підставі історико-правового вивчення вперше введених до наукового обігу джерел, зокрема матеріалів з архівних фондів, та відповідних наукових творів вітчизняних і закордонних вчених доводиться, що для традицій кримськотатарського народу не були характерні радикальні засоби вирішення національних проблем, оскільки вони не мали глибокого коріння ні в його правовій психології, ні в правовій ідеології. Натомість протягом ХVІІІ – початку ХХ ст.ст. в політико-правовій думці кримських татар послідовно обстоювалися ідеї релігійно-культурної автономії мусульман та національно-культурної автономії свого народу в складі російської або загальнокримської держави.
Наукова новизна роботи найповніше виражена у дисертаційних положеннях, що відбивають такі її результати:
1. Висвітлено етноконфесійні, державотворчі та культурно-освітянські передумови зародження національної правосвідомості кримських татар, серед яких звернуто увагу на декілька історичних хвиль тюркизації та ісламізації Причорноморського регіону, збіг кримськотатарського етногенезу з початком власного державотворення в ХІV – ХV ст.ст. в Криму й наступну васальну залежність Кримського ханства від Оттоманської імперії, що забезпечило формування правової психології кримськотатарського народу за установами шаріату та культурно-освітню діяльність його інтелігенції у загальному руслі розвитку мусульманської цивілізації.
2. Виокремлено хронологічні етапи розвитку правової культури кримськотатарського народу, що характеризують зокрема й певний рівень автономістських ідей в його політико-правовій думці. Серед них: перший – з ХІV ст. по 1783 р., коли здійснювалося закладення ісламських державно-правових традицій в Криму, в межах якого вказано на автономістські риси в діяльності адміністративного апарату бахчисарайських ханів та духівництва таврійського муфтіяту, залежних від політики Стамбула; другий – з 1784 по 1885 рр., коли після залучення мусульманської громади Криму до складу Російської імперії відбувалося створення та реформування органів її духовного управління, в ході якого висувалися законодавчі проекти, що увібрали в себе автономістські ідеї таврійського конфесійного устрою мусульман; третій – з 1885 по лютий 1917 рр., коли виникнення мусульманських новометодних конфесійних шкіл, громадських та суспільно-політичних організацій зумовило оформлення ідеї ісламської релігійно-культурної автономії у складі Російської імперії; четвертий – з березня 1917 по листопад 1918 рр., час кульмінаційного розвитку національного руху кримських татар, коли на порядок денний було висунуто ідею створення органів їхнього народного самоуправління у складі самостійного державного утворення на Кримському півострові.
3. Визначено особливості формування духовно-управлінської організації таврійських мусульман протягом кінця ХVІІІ – ХІХ ст.ст., що відбувалося шляхом її адаптації до нових реалій суспільного життя у відповідності з державно-правовими засадами Російської імперії, розповсюдження чиновницького статусу на мусульманських духовних осіб із їхнім залученням до складу російського державногоапарату.
4. Вивчено основні закономірності зародження просвітницького руху кримських татар у 80-х рр. ХІХ ст., що виник у вигляді ідейної течії, відомої в історії як джадидизм, поклав початок їхньої громадської, а незабаром і суспільно-політичної інституалізації. Встановлено, що головну роль у цьому процесі відіграла очолювана І.Гаспринським редакція газети „Терджиман”. Її активна діяльність як на ниві просвітництва, зокрема правового, так і в галузі організації громадських товариств, призвели до формування в середовищі кримських татар національно свідомої еліти, яка розробила ідейну основу для проектів державної реформації в галузях життя тюркомовних мусульман Російської імперії.
5. З’ясовано механізм впливу конституційних реформ початку ХХ ст. в Російській імперії на розвиток автономістських ідей кримськотатарського національного руху. Зокрема проаналізовано політичну платформу мусульманської громади Криму, яка включилася в суспільні процеси, направлені на конституційно-парламентське реформування багатонаціональної Росії. Встановлено, що в ній переважав ліберальний напрям, ідейними натхненцями якого були І.Гаспринський і його соратники. Проте в ході Першої російської революції в Криму стали виникати також видавництва, що сповідували радикальніші погляди, ніж засновники таврійського джадидизму. Вони стали осередками оформлення політичної течії, прихильники якої ставили питання про зміну державного ладу Російської імперії.
6. Проаналізовано характер депутатської діяльності кримськотатарського представництва із забезпечення в Росії ісламської релігійно-культурної автономії, що відбувалася під впливом розвитку двох основних напрямів політико-правової думки мусульман Криму. Один в особі А.Медієва відбиває рух кримськотатарської молоді шляхом лівого лібералізму, другий, що в Державній Думі уособлювала політична постать І.Муфтій-заде, своїм орієнтиром визначає правий лібералізм. Проте політико-правовий розвій як першого, так і другого напрямку відбувався цілком у річищі імперської законодавчої бази. Кримськотатарські думці не порушували питань перегляду Основних державних законів Російської імперії, інших нормативно-правових актів, що визначали окремі елементи її державного ладу. Їхня парламентська діяльність у мусульманській фракції та думських комісіях була зосереджена на законодавчому забезпеченні дійсної культурно-релігійної автономії тюркомовних народів, зокрема й кримськотатарського, що розглядалося ними як головний засіб покращення добробуту своїх одновірців та співвітчизників.
7. Доведено, що після Лютневої 1917 р. революції ЦК „Міллі-Фірка” та Мусвиконком, як і Центральна Рада та її Генеральний Секретаріат, спочатку не висували на порядок денний питання про цілковиту державну самостійність краю, стоячи на позиціях територіальної автономії у складі федеративної Росії. Проте перерва більшовиками в жовтні 1917 р. мирного процесу державного самовизначення російських регіонів призвела до певної радикалізації політико-правових поглядів лідерів кримськотатарського національного руху й примусила їх обстоювати ідею створення окремої Демократичної Кримської Республіки.
8. Встановлено, що в 1918 р. основним лейтмотивом мусульманської концепції державного устрою Криму залишалася проблема національно-культурної автономії, яку передбачалося вирішити шляхом законодавчого визнання органів народного самоуправління. Але в обставинах громадянської війни за допомогою німецьких військ та українських частин, прибулих в квітні 1918 р. до Криму, Мусвиконком підняв збройне повстання проти політичного режиму самопроголошеної Соціалістичної Радянської Республіки Тавриди. Після її усунення відновлений кримськотатарський Національний парламент взяв на себе функцію формування коаліційного уряду, що мав бути відповідальним перед Загальнокримським парламентом, утвореним шляхом введення до Меджлісу представників інших народів, які мешкали на півострові, а також кримських партій та політичних рухів. Проте непримиренна позиція російських лібералів щодо кандидатур керівних персоналій коаліційного уряду, а також жорстка позиція гетьмана П.Скоропадського стосовно залучення Криму на правах широкої автономії до території Української Держави змусили німецьку дипломатію доручити формування Кримського крайового уряду російському генералу С.Сулькевичу. Під час владних повноважень його кабінету було визнано національно-культурну автономію кримських татар, їхня Рада народних представників – Національна директорія була залучена до системи державних органів Криму.
Практичне значення отриманих результатів дисертації полягає як в теоретичній, так і в безпосередньо практичній площині.
По-перше, спеціальне історико-правове дослідження автономістських та державницьких ідей політико-правової думки кримськотатарського народу дозволяє заповнити наукові прогалини, що існували у цьому питанні до сьогодні. Основні положення та висновки дисертації доцільно використовувати у навчальному процесі закладів освіти при викладанні історії України, історії держави і права України, розробці спецкурсів з історії Криму. Матеріали дослідження можуть бути реалізовані при підготовці підручників і навчально-методичних посібників з юридичних дисциплін.
По-друге, висвітлений історичний досвід національної самоорганізації кримських татар можливо використовувати для вдосконалення управлінського апарату сучасної Кримської автономії. Положення і висновки дисертації можуть бути покладені в основу рекомендацій із удосконалення законодавства, що регулює правовий статус Автономної Республіки Крим у складі України; із попередження політичних, соціальних і національних конфліктів, що особливо актуально в сучасних умовах світової геополітики.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації апробовані автором під час виступів на таких наукових конференціях:
1. Восьмій міжнародній конференції істориків права „Юридична біографістика: історія, сучасність, перспективи”, 15 – 18 вересня 2002 р., м. Феодосія.
2. Науково-практичній конференції професорсько-викладацького та студентського складу юридичного факультету Національного університету ім. В.І.Вернадського „Правові аспекти підготовки та здійснення конституційної реформи в Україні”, 4 квітня 2003 р., м. Сімферополь.
3. Дев’ятій історико-правовій конференції „Юридична наука і освіта: історія, сучасність, перспективи”, 6 – 8 червня 2003 р., м. Рівне.
4. Міжнародній науково-практичній конференції „Україна наукова 2003”, 16 – 20 червня 2003 р., м. Дніпропетровськ – Одеса – Львів.
5. Десятій історико-правовій конференції ”Історико-правові проблеми автономізму та федералізму”, 22 – 24 вересня 2003 р., м. Севастополь.
Основні положення дисертації також апробовані під час викладання навчальних курсів „Історія політичних та правових учень”, „Історія держави і права України”, „Історія держави і права зарубіжних країн” в Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського і Київському університеті права.
Публікації. Основні положення дисертації висвітлені в шести публікаціях, з яких три – це наукові статті, надруковані у періодичних виданнях, що визначені ВАК України фаховими з юридичних наук:
1. Таран П.Є. Публікації газети „Терджиман” як відображення становлення національної правосвідомості кримських татар (1883 – 1905 рр.) //Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць Донецького інституту внутрішніх справ при Донецькому національному університеті. – 2002. – № 4. – С. 36 – 41.
2. Таран П.Є. Державницькі ідеї в програмних документах кримськотатарського національного руху 1917 р. //Часопис Київського університету права. – 2003. – №2. – С. 54 – 61.
3. Таран П.Є. Кримськотатарська політико-правова думка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.ст. //Держава і право. Збірник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України – 2003. – Вип. 20. – С. 75 – 80.
4. Таран П.Є. Конституція Демократичної Кримської республіки 1917 р. //Правові аспекти підготовки та здійснення конституційної реформи в Україні. – Сімферополь, 2003. – С. 32 – 38.
5. Таран П.Є. Релігійно-етнічні та державні передумови зародження національної правосвідомості кримських татар //Матеріали міжнародної науково-практичної конференції „Україна наукова 2003”. – Дніпропетровськ, 2003. – Т. 2. – Право. – С. 5 – 9.
6. Ганкевич В.Ю., Таран П.Є. Державна та правнича діяльність голови Євпаторійської повітової земської думи Ісмаїла Муфтій-заде // Юридична біографістика: історія, сучасність, перспективи. – Сімферополь, 2003. – С. 103 – 111 (творчий внесок автора дисертації у написання цієї статті умовно визначається на рівні 50%).
Структура роботи зумовлена її метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків, списку джерел та літератури. Її загальний обсяг складає 207 с., з них основного тексту – 192 с. Дотримання такої архітектоніки роботи викликається особливостями викладу дисертаційного матеріалу.
У вступі здійснено характеристику обов’язкових елементів наукової роботи – її актуальності, наукової новизни, практичної значущості, мети та завдань дослідження, його методологічних аспектів, сфери апробації та публікацій основних положень і результатів дисертації.
Перший розділ складається з двох підрозділів, в яких відповідно в першому з них – охарактеризовано стан наукової розробки, здійснено аналіз праць попередників автора, що стосувалися дослідження споріднених складових об’єкта чи деяких елементів предмета дисертації; в другому – проведено класифікацію й опис джерел, що забезпечили інформаційний простір дисертації.
Другий розділ містить в собі три підрозділи, що було виокремлено за логікою хронологічного викладення матеріалу, котрим автор мав на меті висвітлити особливості детермінованого процесу формування правової культури кримськотатарського народу, включно рівень його правової психології як підґрунтя зародження автономістських ідей.
Третій розділ також має три складові частини, оформлені у вигляді окремих підрозділів. Скомпонований в них матеріал безпосередньо стосується вивчення вищого щабля правосвідомості кримськотатарського народу – його правової ідеології, в межах якої проаналізовано розвиток автономістських ідей, притаманних представникам кримських татар, по-перше – в депутатському корпусі Російської імперії на передодні Першої світової війни, по-друге – політичним лідерам партії „Міллі-Фірка” і Мусвиконкому після Лютневої 1917 р. революції, по-третє – керівникам їхніх органів національного самоврядування і членам Першого кримського крайового уряду 1918 р.
У висновках зосереджено виклад основних результатів дисертації, до яких автор дійшов у процесі здійснення свого дослідження.

Список литературы

Висновки
За матеріалами, викладеними в розділах дисертації, доцільно зробити висновки, що розв’язують завдання дослідження:
1. Державотворення в Криму в ХІV – ХV ст.ст. відбувалося одночасно з етногенезом кримськотатарського народу, в чому суттєву роль відіграли декілька історичних хвиль тюркизації та ісламізації регіону. Васальна залежність Кримського ханства від Оттоманської імперії прискорила формування його духовно-управлінського апарату за зразком, притаманним більшості ісламських країн. Це започаткувало формування власних державницьких традицій кримських татар, що закладалися у відповідності до теократичних засад Арабського Халіфату зі збереженням деяких стародавніх елементів військової демократії монгольських і тюркських племен. Глибоке втілення ісламської релігії в усі сфери суспільного життя кримськотатарського народу забезпечили формування його правової психології за установами шаріату, постулатами якого було суворе дотримання ісламської обрядності та традицій гуртожитку мусульманської громади, святість рішень духовних осіб, повага до культових споруд. Отже й кримськотатарська інтелігенція, яка сформувалася в ісламському побуті й релігійно-конфесійному середовищі, здійснювала культурну та освітньо-наукову творчість згідно загальних канонів мусульманської цивілізації.
2. У процесі розвитку правової культури кримськотатарського народу варто виокремити наступні етапи: перший – з ХІV ст. по 1783 р., коли здійснювалося закладення та розвиток ісламських державно-правових традицій Кримського ханства в сферах адміністративного та етноконфесійного управління, судоустрою та судочинства, становлення шаріатських освітньо-наукових шкіл, формування прецедентної практики кади та накопичення судових тлумачень муфтіїв; другий – з 1783 по 1885 рр., коли після залучення мусульманської громади Криму до складу Російської імперії відбувалося створення та реформування органів Таврійського магометанського духовного правління, розвиток мусульманської юриспруденції в галузі сімейно-шлюбного та спадкового права; третій – з 1885 по лютий 1917 рр., коли виникнення мусульманських новометодних конфесійних шкіл, громадських та суспільно-політичних організацій зумовило якісно-новий щабель розвитку політико-правової думки кримськотатарського народу, оформлення ідеї його релігійно-культурної автономії у складі Російської імперії; четвертий – з березня 1917 по листопад 1918 рр., час кульмінаційного розвитку національного руху кримських татар, коли на порядок денний було висунуто ідею створення органів їхнього народного самоуправління у складі самостійного державного утворення на Кримському півострові.
3. Формування духовно-управлінської організації таврійських мусульман протягом кінця ХVІІІ – ХІХ ст.ст. відбувалося шляхом її адаптації до нових реалій суспільного життя у відповідності з державно-правовими засадами Російської імперії, що призвело до розповсюдження на мусульманських духовних осіб чиновницького статусу із їхнім залученням до складу російського державного механізму. Утворене в 1831 р. ТМДП стало регіональним органом російського державного апарату, що мав підлеглість горизонтальну – Таврійському губернаторському правлінню і вертикальну – Департаменту духовних справ іноземних сповідань МВС. Разом з тим суттєвим досягненням політико-правової думки кримськотатарського народу стало втілення в російське законодавство автономістських ідей конфесійної організації мусульманської громади, значний вплив на внутрішнє життя якої мала релігійно-юридична діяльність в Криму її духівництва. Вона включала в себе справи стосовно запису актів громадянського стану, укладення та розірвання шлюбу, спадково-заповітні та опікунські справи, нормативно-правові питання вакуфної власності. Таврійські муфтії зберігали за собою право фетви, що поповнювали нормативну скарбницю шаріату.
4. Просвітницький рух кримських татар, що зародився у 80-х рр. ХІХ ст. у вигляді джадидизму, поклав початок їхньої громадської, а незабаром і суспільно-політичної інституалізації. Головну роль у цьому процесі відіграла очолювана І.Гаспринським редакція газети „Терджиман”. Її активна діяльність як на ниві просвітництва, зокрема правового, так і в галузі організації громадських товариств, призвели до формування в середовищі кримських татар національно свідомої еліти, яка розробила ідейну основу для проектів державної реформації в галузях життя тюркомовних мусульман Російської імперії.
5. На початку ХХ ст. визначилася політична платформа мусульманської громади Криму, яка включилася в суспільні процеси імперії, направлені на конституційно-парламентське реформування багатонаціональної Росії. В ній переважав ліберальний напрям, ідейними натхненцями якого були І.Гаспринський і його соратники. Разом з тим в ході Першої російської революції в Криму стали виникати видавництва, що сповідували радикальніші погляди, ніж засновники таврійського джадидизму. Вони стали осередками оформлення політичної течії, прихильники якої ставили питання про зміну державного ладу Російської імперії. Разом з тим під час оформлення мусульманської партії „Бутюнрусіє іттіфак ель Муслімі” її кримськотатарське представництво залишилося на позиціях лібералізму. В період російської революції і після її скінчення мусульманські лідери Криму послідовно висували гасла вирішення національних проблем виключно у межах релігійно-культурної автономії лише засобами, дозволеними чинними в державі законами.
6. Діяльність кримськотатарських депутатів у Державній Думі залишила помітний слід у загальному розвитку російського парламентаризму. Вона характеризує два основні напрями політико-правової думки мусульман Криму. Один в особі А.Медієва відбиває рух кримськотатарської молоді шляхом лівого лібералізму, другий, що в Державній Думі уособлювала політична постать І.Муфтій-заде, своїм орієнтиром визначає правий лібералізм. Але політико-правовий розвій як першого, так і другого напрямку відбувався цілком у річищі імперської законодавчої бази. Кримськотатарські думці не порушували питань перегляду Основних державних законів Російської імперії, інших нормативно-правових актів, що визначали окремі елементи її державного ладу. Їхня парламентська діяльність у мусульманській фракції та думських комісіях була зосереджена на законодавчому забезпеченні дійсної культурно-релігійної автономії тюркомовних народів, зокрема й кримськотатарського, що розглядалося ними як головний засіб покращення добробуту своїх одновірців та співвітчизників.
7. Після Лютневої 1917 р. революції ЦК „Міллі-Фірка” та Мусвиконком, як і Центральна Рада та Генеральний Секретаріат, спочатку не висували на порядок денний питання про цілковиту державну самостійність краю, стоячи на позиціях територіальної автономії у складі федеративної Росії. Проте перерва більшовиками в жовтні 1917 р. мирного процесу державного самовизначення російських регіонів призвела до певної радикалізації політико-правових поглядів лідерів кримськотатарського національного руху й примусила їх обстоювати ідею створення окремої Демократичної Кримської Республіки. Разом з тим її Конституція не проголошувала державного устрою Криму в формі унітарії з панівним правовим статусом кримських татар, залишаючи остаточне вирішення цього питання за Загальнокримськими установчими зборами, й не виключала варіант утворення татарської національно-культурної автономії на території Криму в складі не більшовицької федеративної Росії.
8. У 1918 р. основним лейтмотивом мусульманської концепції державного устрою Криму залишалася проблема національно-культурної автономії, що передбачалося вирішити шляхом законодавчого визнання органів народного самоуправління кримських татар. Але в обставинах громадянської війни за допомогою німецьких військ та українських частин, прибулих в квітні 1918 р. до Криму, Мусвиконком підняв збройне повстання проти політичного режиму самопроголошеної Соціалістичної Радянської Республіки Тавриди. Після її усунення відновлений кримськотатарський Національний парламент взяв на себе функцію формування коаліційного уряду, що мав бути відповідальним перед Загальнокримським парламентом, утвореним шляхом введення до Меджлісу представників інших народів, які мешкали на півострові, а також кримських партій та політичних рухів. Проте непримиренна позиція російських лібералів щодо кандидатур керівних персоналій коаліційного уряду, зокрема Д.Сейдамета, а також жорстка позиція гетьмана П.Скоропадського стосовно залучення Криму на правах широкої автономії до території Української Держави змусили німецьку дипломатію доручити формування Кримського крайового уряду російському генералу С.Сулькевичу. Під час владних повноважень його кабінету було визнано національно-культурну автономію кримських татар, їхня Рада народних представників – Національна директорія була залучена до системи державних органів Криму. Але урядова криза крайового кабінету відбилася й на політичній атмосфері Меджлісу. Восени 1918 р. з остаточним розколом національного руху кримських татар на праву та ліву течії з відповідною орієнтацією на Туреччину та радянську Росію відбувся занепад діяльності їхніх органів народного самоврядування.
Таким чином, науковий погляд на історичне минуле доводить, що для традицій кримськотатарського народу не були характерні радикальні засоби вирішення національних проблем, оскільки вони не мали глибокого коріння ні в його правовій психології, ні в правовій ідеології. Натомість протягом ХVІІІ – початку ХХ ст.ст. в політико-правовій думці кримських татар послідовно обстоювалися ідеї релігійно-культурної автономії мусульман та національно-культурної автономії свого народу в складі російської або загальнокримської держави.
Влітку 1918 р. вони знайшли своє втілення у практиці кримського державного будівництва, коли на підставі визначень національної Конституції кримськотатарського народу, ухваленої його Курултаєм у грудні 1917 р., відбулося нормативне оформлення самоорганізації мусульманської громади Криму. За своїми рисами цей процес цілком відповідав ознакам поняття „національно-культурна автономія”, широко вживаному в сучасній теоретико-правовій науці. Національна директорія кримських татар як державний орган Першого крайового уряду в межах Кримського півострову розповсюджувала територіальну юрисдикцію своїх повноважень за принципом дисперсного розселення мусульманської громади. Норми регламентації правових відносин, що мав розробляти Національний парламент кримськотатарського народу – Меджліс, були обов’язкові для виконання органами його самоврядування.
Незважаючи на короткий час свого існування, досвід національно-культурної автономії 1918 р. в Криму має непересічне значення для практики сучасного українського державного будівництва. Він став реальним втіленням однієї з форм реалізації владних функцій кримськотатарського представництва у центральних органах держави, що було логічним наслідком розвитку автономістських ідей кримськотатарської політико-правової думки. Вони ґрунтуються на давніх етноконфесійних, державотворчих та культурно-освітянських традиціях національної правосвідомості, за якими продовжує розвиватися й сучасна правова культура кримських татар – однієї з найчисельніших національних спільнот народу України.

Список використаних джерел і літератури

Архівні матеріали
Державний архів при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим
1. ДА АРК. – Ф. 26. – Канцелярія таврійського губернатора.
2. ДА АРК. – Ф.27. – Таврійське губернське правління.
3. ДА АРК. – Ф. 456. – Особлива комісія із вакуфів.
4. ДА АРК. – Ф. Р-999 – Міністерство внутрішніх справ Кримського крайового уряду.
5. Краєзнавчий музей Криму. – Архів Абдурешита Медієва.
Російський державний історичний архів
6. РДІА. – ф. 776 – Головне управління у справах друку.
7. РДІА. – ф. 777 – Санкт-Петербурзький цензурний комітет при ГУСД МВС.
8. РДІА. – Ф. 821 – Департамент духовних справ іноземних сповідань.
9. РДІА. – Ф. 1263 – Комітет Міністрів.
10. РДІА. – Ф. 1278 – Державна Дума Російської імперії.
11. РДІА. – Ф. 1286 – Департамент поліції виконавчої.
12. РДІА. – Ф. 1327. – Особливе діловодство із виборів до Державної Думи і Державної Ради.
13. РДІА. – Ф. 1374 – Сенат (канцелярія генерал-прокурора).
Державний архів Російської Федерації
14. ДА РФ. – Ф.102. – Департамент поліції.
Періодичні видання
15. „Голос татар” – офіційний орган Мусульманського виконавчого комітету (м. Сімферополь), (1917 – 1918).
16. „Каспий” – бакинська щоденна громадсько-літературна і політична газета (1907).
17. „Крым” – сімферопольська незалежна суспільно-політична та культурно-громадська газета (1917 – 1918).
18. „Россия” – санкт-петербурзька політична та літературна газета (1907).
19. „Терджиман” – бахчисарайська культурно-громадська і суспільно-політична газета (1883– 1918).
20. „Тавричанин” – сімферопольська позапартійна прогресивна газета (1907).
21. „Таврические губернские ведомости” – офіційний орган Таврійського губернського правління (м. Сімферополь), (1907).
22. „Южные ведомости” – сімферопольська політична, громадська та економічна газета (1907).
Збірки опублікованих документів
23. ІІІ Всероссийский мусульманский съезд. – Казань, 1906. – 20 с.
24. Выборгский процесс. – Спб., 1908. – 262 с.
25. Выборгский процесс //Красный архив. – 1933. – №2. – С. 92.
26. Государственная Дума. Второй созыв. Обзор деятельности комиссий и отделов. – СПб., 1907. – 612 с.
27. Государственная Дума. Второй созыв. Стенографические отчеты. Сессия вторая. Заседания 1 – 30. – СПб., 1907. – 2344 стлб.
28. Государственная Дума. Обзор деятельности комиссий и отделов. Третий созыв. Сессия І. 1907 – 1908. – СПб., 1908. – 222 + 156 с.
29. Государственная Дума. Обзор деятельности комиссий и отделов. Третий созыв. Сессия ІІ. 1908 – 1909. – СПб., 1909. – 319 с.
30. Государственная Дума. Стенографический отчет. Созыв ІІІ. Сессия ІІІ. – Ч. ІV. – СПб., 1910. – 3244 стлб.
31. Государственная Дума. Четвертый созыв. Стенографические отчеты. Сессия первая. – СПб., 1913. – Ч. І.
32. Законодательные акты переходного времени. 1904 – 1906 гг. – Спб., 1906.
33. Ислам в Российской империи (законодательные акты, описание, статистика) /Сост. и автор ввод. ст., коммент. и прилож. Д.Ю.Арапов. – М., 2001. – 367 с.
34. Исмаил Гаспринський (1851 – 1914) //Сборник документов и материалов /Составитель В.Ю. Ганкевич. – Херсон, 1994. – 100 с.
35. Крымскотатарское национальное движение. Т. 2. Документы, материалы, хроника /Сост. М.Н.Губагло, С.М.Червонная. – М., 1992. – 339 с.
36. Лашков Ф.Ф. Сборник документов по истории крымско-татарского землевла¬дения. – Симферополь, 1897. – 517 с.
37. Марков Е.Л. Материалы по вопросу образования крымских татар, извлеченные из дел таврической дирекции училищ и других местных источников директором Таврических училищ Марковым //Сборник документов и статей по вопросу образования инородцев. – Спб. – 1869. – С. 98 – 121.
38. Мусульманские депутаты Государственной Думы России. 1906 – 1917. Сборник документов и материалов /Составитель Л.А.Ямаева. – Уфа, 1998. – 378 с.
39. Национальные движения в период первой революции в России. (Сборник документов из архива быв. Департамента полиции) Подг. И.Д.Кузнецов. – Чебоксары, 1935. – 396 с.
40. Непролетарские партии России : Урок истории. – М., 1984. – 566 с.
41. Постановления Евпаторийского XXI очередного уездного земского Собрания 14, 15, 16, 17 и 18 октября 1886 года. – Евпатория, 1887. – 222 с.
42. Протоколы ЦК кадетской партии периода российской революции //Вопросы истории. – 1990. – № 5. – С. 88 – 106.
43. Российское законодательство Х – ХХ вв. В 9 т. – М., 1988. – Т.6. – 432 с.
44. Свод Законов Российской империи /Под. ред. А.А.Добровольского. Второе изд. – СПб., 1913. – Кн. 3. – Т. Х – ХІІІ.
Мемуари, листи та спогади
45. Виннавер М.М. Крымское краевое правительство в 1918 – 1919 гг. //Красный архив. – 1927. – №2. – С. 134 – 152.
46. Врангель П.Н. Воспоминания генерала барона П.Н.Врангеля. В 2 ч. – М., 1992. – Ч 1. – 538 с. ;Ч. 2. – 474 с.
47. Деникин А.И. Очерки русской смуты //Вопросы истории. – 1992. – №2-3 – С. 128 – 142.
48. Лебедев М.И. Революционный Севастополь. – Симферополь, 1928. – 80 с.
49. Налбандов В.С. Записки. Крымское краевое правительство в 1918 – 1919 гг. //Красный архив. – 1927. – №2. – С. 92 – 133.
50. Оболенский В. А. Крым в 1917 – 1920 годы // Крымский архив. – 1994. – №1. – С. 59– 86.
51. Эвлия Челеби. Книга путешествия. Турецький автор Эвлия Челеби о Крыме (1666 – 1667 гг.). – Симферополь, 1999. – 144 с.
Енциклопедії, довідники, словники та хроніки
52. Большая Советская Энциклопедия. В 30 т. – 2-е изд. – М., 1952.
53. Воронов М.П. Автономія //Юридична енциклопедія. Т. 1. – К., 1998. – С.23 – 24.
54. Головченко В.В. Ідеологія правова // Юридична енциклопедія. Т.2. – Київ, 1999. – С.659.
55. Гончаренко В.Д. Курултай //Юридична енциклопедія. Т.3. – К., 2001. – С. 442.
56. Етнос. Нація. Держава: Україна у контексті світового етнодержавницького досвіду /За заг. ред. Ю.І.Римаренка. – К., 2000. – 514 с.
57. Ислам. Краткий справочник. 2-е изд., дополн. – М.,1986. – 139 с.
58. Ислам. Энциклопедический словарь. – М., 1991. – 315 с.
59. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). – Львів, 1992. – 702 с.
60. Когонашвили К. Краткий словарь истории Крыма. – Симферополь, 1995. – 333 с.
61. Кондараки В.Х. Универсальное описание Крыма. – Спб, 1875. – Т. 4. – С. 70 – 71.
62. Корнієнко М.І. Автономія територіальна //Юридична енциклопедія. Т. 1. – К., 1998. – С. 24.
63. Кресін О. В. Кримське ханство //Юридична енциклопедія. Т. 3. – К., 2001. – С. 413 – 416.
64. Кресін О.В. Османська імперія //Юридична енциклопедія. – Т. 4. – К., 2002. – С. 339 – 340.
65. Кресіна І.О. Національно-культурна автономія //Юридична енциклопедія. Т. 4. – К., 2002. – С. 103 – 104.
66. Кресіна І.О. Національно-територіальна автономія //Юридична енциклопедія Т. 4. – К., 2002. – 104 – 105.
67. Лашков Ф.Ф. Диван. Мусульманское судопроизводство //Попов А.Н. Вторая учебная экскурсия Симферопольской мужской гимназии в Бахчисарай. Отчет. – Симферополь, 1888. – С. 38 – 41.
68. Лашков Ф.Ф. Статистические сведения, сообщенные каймаканами в 1783 // Записки Одесского общества исследования древностей. – Одесса, 1886. – Т. 14. – С. 21 – 30.
69. Монастырлы Х.А. Мечети, тэкэ (монастыри), духовные лица и праздники у крымских татар //Лашков Ф.Ф. Третья учебная экскурсия Симферопольской мужской гим¬назии. – Симферополь, 1890. – С. 68 –73.
70. Мироненко О.О. Крим і кримське питання після лютневої (1917 р.) революції //Історико-політичні уроки української державності. – К.; Донецьк, 1998. – С. 181 – 185.
71. Мироненко О.О. Національне владування у губерніях, містах і волостях Української Держави //Історико-політичні уроки української державності. – К.; Донецьк, 1998. – С. 218 – 224.
72. Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри. Енциклопедія /за редакцією Юрія Римаренка. – К., 1998. – 911 с.
73. Римаренко Ю.І, Шкляр Л.Є., Римаренко С.Ю. Етнодержавознавство. Теоретико-методологічні засади – К., 2001. – 264 с.
74. Скальковский А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края 1730 – 1823 г. – Одесса, 1836. – Ч. І. – 288 с.; 1838. – Ч. 2. – 349 с.
75. Торнау Н. Изложение начал мусульманского законоведения. – Спб, 1850. – 475 с.
76. Хартахай Ф. Историческая судьба крымских татар //Вестник Европы. – СПб, 1866 – 1867. – Т. 1. – С. 182 – 236; Т. 2. – С. 140 – 174.
77. Усенко І.Б. Автономія України //Юридична енциклопедія. Т.1. – К., 1998. – С. 24 – 26.
78. Чехович В.А. Директорія Криму //Юридична енциклопедія. Т. 2. – К., 1999. – С. 190.
Підручники та посібники
79. Всеобщая история государства и права /Под ред. проф. К.И.Батыра. – М., 2001. – 491 с.
80. Исаев И.А. История государства и права России. – М., 1994. – 448 с.
81. Ісмет Заатов Кримськотатарське образотворче і декоративно-прикладне мистецтво ХХ ст. – Сімферополь, 2002. – 279 с.
82. Кузьминець О.В., Калиновський В.С. Історія держави і права України. – К., 2002. – 448 с.
83. Кухта Борис. З історії української політичної думки: навчальний посібник. – К., 1994. – 362 с.
84. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн, – К., 2001. – 624 с.
85. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Х., 2000. – 703 с.
86. Хропанюк В.Н. Теория государства и права – М.,1996. – 378 с.
Монографії та наукові статті
87. Абдуллаєва З.З. Газета „Переводчик-Терджиман” как источник по изучению деятельности таврического магометанского духовного правления (конец 19 – начало 20 вв.) // Исмаил Гаспринский – просветитель народов Востока. Материалы Медународной научной конференции. – М., 2001. – С. 185 – 187.
88. Абибуллаева Д.И. Исмаил Муфтий-заде и Симферопольское общество пособия бедным мусульманам Крима // Голос Крима. – 2000 . – 11 февраля.
89. Аврех А.Я. П.А.Столыпин и судьбы реформ в России. – М., 1991. – 285 с.
90. Александров И.Ф. К истории учреждения Таврического Магометанского духовного правления (1794) //ИТУАК. – 1918. – №54. – С. 316 – 355.
91. Александров И.Ф. О мусульманском духовенстве и управлении духовными делами мусульман в Крыму после его присоединения к России. – Симферополь, 1914. – 16 с.
92. Александров И.Ф.О наибах в Крыму. // Мир ислама. – СПб., 1912. – Т.1. – №1. – С. 669 – 670.
93. Александров И.Ф. О шифате в Крыму. Симферополь, 1914. – 5 с.
94. Александров И.Ф. О пребывании в Крыму анатолийских дервишей с чудесной водой. //ИТУАК. – 1918. – №55.– С. 186 – 191.
95. Андриевский Ф.Н. К вопросу о начальной школе для крымских инородцев// ВТЗ.– 1904.– № 24.– С. 33–50; 1905.– № 19.– С. 26–34.
96. Андриевский Ф.Н. Мусульманский мектеб и его роль среди татарского народа на Крымском полуострове (Исторический очерк). – Симферополь, 1908.– 60+15 с.
97. Аршаруни А. Габидуллин Г. Очерки панисламизма и пантюркизма в России. – М., 1931. – 204 с.
98. Алиев Р.Я., Шабанов Ф.Ш. Некоторые положення ханифатской юриспруденции //Ислам: проблемы идеологии, права, политики и экономики. Сборник статей. – М., 1985. – С. 160 – 171.
99. Бикова Тетяна. Масовий терор у період утвердження радянської влади в Криму (1918 – 1921 рр.) //З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – 2001. – №2. – С. 437 – 465.
100. Блюменфельд Г.Ф. Крымско-татарское землевладение: историко-юридичес¬кий очерк. – Одесса, 1888. – 47 с.
101. Богданович І.О. Роман І.Гаспринського „Френкістан мектюплєрі” про ідеальну мусульманську систему // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2002. –№1. – С. 219 – 223.
102. Боданинский У.А. Татарские „Дюрбе” – мавзолеи в Крыму //ИТОИАЭ. – Т. 1(58). – Симферополь, 1927. – С. 195 – 201.
103. Бочагов А.К. Милли Фирке – национальная контрреволюция в Крыму. Очерк. – Симферополь, 1930. – 117 с.
104. Боятжиев Т. Крымскотатарская молодежь в революции. Краткий очерк из истории националистически-буржуазного и коммунистического движения среди татарской молодежи Крыма. – Симферополь, 1930. – 112 с.
105. Бурмистров В.А. Место и роль правовой культуры в становлении правового государства. – Симферополь, 1996. – 189 с.
106. Валидов Джафар. Очерк истории образованности и литературы татар (до революции 1917 р.). – М., Пд., 1923. – 106 с.
107. Велигодський Д.В. Історико-правові традиції українського конституціоналізму та кримського державотворення і конституційна реформа в Україні //Правові аспекти підготовки та здійснення конституційної реформи в Україні. – Сімферополь, 2003. – С. 39 – 42.
108. Возгрин В.Е. Исторические судьбы крымских татар. – М., 1992.– 447 с.
109. Воскресенский А. Татары и земельно-устроительные комиссии в Крыму // Вестник Таврического Земства. – 1904. – №6. – С. 24 – 29.
110. Воскресенский А. К вопросу о поземельных отношениях и устройстве крымских татар // Вестник Таврического Земства. – 1904. – №10. – С. 51 – 69.
111. Ганкевич В.Ю. „Горе Востока” Исмаила Гаспринского //Брега Тавриды. – 1996. – № 2-3. – С. 148 – 155.
112. Ганкевич В.Ю. Депутация крымских татар в С-Петербурге в 1905 г. //Материалы научно-практической конференции „Проблемы политической истории Крыма: итоги и перспективы”. – Симферополь, 1996. – С. 24 – 27.
113. Ганкевич В.Ю. Крымскотатарские медресе. – Симферополь, 2001. – 75 с.
114. Ганкевич В.Ю. Очерки истории крымскотатарского народного образования. – Симферополь, 1998. – 163 с.
115. Ганкевич В.Ю. Таврійське мусульманське духівництво у правовому полі Російської імперії //Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – Вип. 7. – С. 19 – 22.
116. Ганкевич В.Ю., Таран П.Є. Державна та правнича діяльність голови Євпаторійської повітової земської управи І.Муфтій-заде //Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи. – Сімферополь, 2003. – С. 103 – 110.
117. Гаспринский Исмаил. Русско-восточное соглашение. Мысли, заметки и наблюдения. – Симферополь, 1896. – 20 с.
118. Гаспринский Исмаил. Русское мусульманство. Мысли, заметки и наблюдения мусульманина. – Симферополь, 1881. – 45 с.
119. Григорьянц В.Е. О некоторых особенностях процесса „возрождения” ислама в Крыму //Москва – Крым: историко-публицистический альманах. Вып. 3. – М., 2001. – С. 29 – 42; Дейников Р.Т. Присоединение Крыма к России в конце ХУІІ столетия как естественно-исторический процесс //Там само. – С. 45 – 72.
120. Дубко Ю.В. Советская Республика Тавриды: авантюра большевистского государственного строительства. – Симферополь, 1999. – 208 с.
121. Елагин В.Л. Националистические иллюзии крымских татар в революционные годы //Новый Восток. – 1924. – № 5.– С.190 – 217.
122. Завадовский А.Г. Сто лет жизни Тавриды. (В память празднования столетнего юбилея присоединения Крыма к России 1783-1883 гг.). – Симферополь, 1885. – 324 с.
123. Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Без победителей. Из истории гражданской войны в Крыму. – Симферополь, 1997. – 352 с.
124. Измайлов А.Э., Аблаев Э.А. Исмаил Гаспринский – выдающийся просветитель народов Востока. – Ташкент, 1994. – 180 с.
125. Керимов Г.М. Шариат и его социальная сущность. – М., 1978. – 223 с.
126. Кириллина С.А. Эволюция египетских суфийских братств (ХІХ начало ХХ в.) //Ислам: проблемы идеологии, права, политики и экономики. Сборник статей. – М., 1985. – С. 172 – 190.
127. Климович Л.И. Ислам в царской России. – М., 1936. – 372 с.
128. Коблов Я.Д. О магометанских муллах. (Религиозно-бытовой очерк). – Казань, 1907. – 17 с.
129. Козбаненко В.А. Партийные фракции в І и ІІ Государственной Думе России. 1906 – 1907. – М., 1996. – 240 с.
130. Кондараки В.Х. В память столетия Крыма. Первые годы нашего господства в Крыму. Легенды Крыма. Типичность крымских татар. – М., 1883. – 437 с.
131. Кондараки В.Х. Ислам и мечети у крымских татар //Николаевский вестник. – 1865. – 30 ноября.
132. Кондараки В.Х. Крымские ханы //Одесский вестник. – 1865. – 17 февраля.
133. Кондараки В.Х. Неизвестные еще религиозные обычаи приморских татар Крыма //Николаевский вестник. – 1869. – 28 ноября.
134. Кондараки В.Х. Об эмиграции крымских татар //Одесский вестник. – 1862. – 3 апреля.
135. Кондараки В.Х. Обычаи крымских татар //Одесский вестник. – 1858. – 3 апреля.
136. Кондараки В.Х. Основание крымских колоний со времен императрицы Екатерины ІІ //Одесский вестник. – 1857. – 18 июля.
137. Кондараки В.Х. Очерки Крыма. Крымские шейхи //Одесский вестник. – 1861. – 18 февраля.
138. Кондараки В.Х. Очерки Крыма. Приморские татары Южного Крыма //Николаевский вестник. – 1867. – 9 мая, 12 мая.
139. Кондараки В.Х. Права владения недвижимостью у приморских татар Крыма //Николаевский вестник. – 1869. – 16 декабря.
140. Копиленко О.Л. Автономна Республіка Крим: проблеми правового статусу. – К., 2002. – 342 с.
141. Копиленко О.Л. З історії законодавства про громадянство України. – К., 2001. – 72 с.
142. Копиленко О.Л. Конституція Автономної Республіки Крим: проблеми прийняття, затвердження, реалізації. – К.,2001. – 362 с.
143. Королев В.И. Возникновение политических партий в Таврической губернии. – Симферополь, 1993.– 42 с.
144. Кричинский А. Очерки русской политики на окраине. – Баку, 1919. – Ч. 1.– 295 с.
145. Кримський А.Ю. Мусульманство і його будучність. – Львів, 1904. – 293 с.
146. Крымский А.Е. Школа, образованность и литература у русских мусульман //Этнографическое обозрение. – 1905. – LXIII. – С. 1–23.
147. Ланда Р.Г. Ислам в истории России. – М., 1995. – 312 с.
148. Лаптев Ю. Краевое правительство и крымские немцы //Таврические ведомости. – 1993. – 2 июля.
149. Лашков Ф.Ф. Исторический очерк крымско-татарского землевладе¬ния. // ИТУАК. – 1885-1895. – №21– 25.
150. Ленин В.И. Победа кадетов и задачи рабочей партии //Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – М., 1976 – Т. 12. – С. 271 – 352.
151. Мальгин А.В. Комментарий к воспоминаниям А.В.Оболенского //Крымский архив. – 1994. – №1. – С. 85 – 86.
152. Миропиев М. А. О положении русских инородцев.– СПб., 1901.– 515 с.
153. Муфтизаде И.М. Очерк столетней военной службы крымских татар с 1784 – 1904 гг. – Симферополь, 1905. – 70 с.
154. Мухаметдинов Р. Нация и революция (трансформация национальной идеи в татарском обществе первой трети ХХ века). – Казань, 2000. – 150 с.
155. Мухин В.Ф. Очерк магометанского права наследования. – СПб, 1898. – 296 с.
156. Неручев М. В. Земельный вопрос. – Симферополь, 1906. – 40 с.
157. Остроумов Н.П. К истории мусульманского образовательного движения в России // Мир ислама. – 1913. – Т.2. – Вып.V.– С. 302–326.
158. Остроумов Н.П. Коран и прогресс. По поводу умственного пробуждения современных российских мусульман. – Ташкент, 1901-1903.– 248 с.
159. Полонская Л.Р. Современные мусульманские идейные течения //Ислам: проблемы идеологии, права, политики и экономики. – М., 1985. – С. 6 – 25.
160. Редькіна О.М. Державна концепція Кримського крайового уряду С.Сулькевича //Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. – №5. – С. 273 – 278.
161. Редькіна О.М. Судові органи Кримського крайового уряду С.Сулькевича //Держава і право. – 2003. – Вип. 19. – С. 162 – 165.
162. Рыбаков С.Г. Устройство и нужды управления духовными делами мусульман в России. – Пд., 1917. – 55 с.
163. Самойлович А.Н. Бахчисарайський певец, поэт, летописец и метеоролог Хабибула Керем //Известия Таврической ученой архивной комиссии. – 1913. – №50. – С. 206–219.
164. Самойлович А.Н. Песни крымских татар про вторую отечественную войну. – Петроград, 1915. – 12 с.
165. Самойлович А.Н. Мусульманская периодическая печать //Мир ислама. – 1912. – Т. 1, Вып. 1. – С. 257 – 287; С. 463 – 492.
166. Сидельников С.М. Образование и деятельность первой Государственной думы. – М., 1962. – 382 с.
167. Смирнов В.Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты до начала ХVIII века. – Спб., 1887. – 772 с.
168. Султанов Ф.М. Татарское национальное движение: история и современность. Казань. – 1999. – 207 с.
169. Сюкияйнен Л.Р. Концепции халифата и современное государственно-правовое развитие зарубежного Востока //Ислам: проблемы идеологии, права, политики и экономики. Сборник статей. – М., 1985. – С. 139 – 159.
170. Таран П.Є. Кримськотатарська політико-правова думка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.ст. //Держава і право. – 2003. – Вип. 20.
171. Таран П. Публікації газети „Терджиман” як відображення становлення національної правосвідомості кримських татар (1983 – 1905 рр.) //Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць Донецького інституту внутрішніх справ при Донецькому державному університеті. – 2002. – № 4. – С. 146 – 152.
172. Тимощук О. В. Німецька таємна дипломатія і українсько-кримська митна війна 1918 р. //Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – Вип. 7. – С. 133 – 144.
173. Тимощук О.В. Охоронний апарат Української Держави (квітень – грудень 1918 р.). – Х., 2000. – 462 с.
174. Тимощук О.В. Україна від найдавніших часів до наших днів: шлях до державного суверенітету /Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – Вип. 18. – С. 280 – 287.
175. Торнау Н.Е. О праве собственности по мусульманскому законодательству. – Спб., 1910. – 81с.
176. Усманова Д.М. Мусульманская фракция и проблемы „свободы совести” в Государственной Думе России (1906 – 1917). – Казань, 1999. – 164 с.
177. Хаваджі Д.Р. Корінні народи Криму: проблема визначення в нормах міжнародного права і Конституції України //Держава і право. Збірник наукових праць. – 2003. – Вип. 19. – С. 527 – 530.
178. Частно-вакуфное владение в Крыму. – Симферополь, 1892. – 150 с.
179. Червонная С.М. Искусство татарского Крыма. – М., 1995. – 320 с.
180. Шендрікова С.П. Занепад мусульманського ліберально-політичного руху в Російській імперії (поч. ХХ ст.) //Вісник запорізького юридичного інституту. – 2002. – С. 224 – 228.
181. Шелохаев В.В. Теоретические представления российских либералов о войне и революции (1914 – 1917 гг.) //Первая мировая война. Дискуссионные проблемы истории. – М., 1994. – С. 127 – 140.
Дисертації
182. Бабин В.Г. Проблемы национальной школы в Государственной думе I – IV созывов. Дисс. к.и.н. – Спб., 1992. – 206 с.
183. Богданович І.О. Роль газети „Терджиман” у пропаганді реформаторських процесів у мусульманській громаді Російської імперії (1883 – 1905 рр.). Дис. к.і.н. – Сімферополь, 2002. – 213 с.
184. Ганкевич В.Ю.Жизнь и деятельность И.Гаспринского (1851 – 1914). Дисс. к.и.н. – Симферополь, 1995. – 234 с.
185. Ганкевич В.Ю. Джадидистська реформа просвіти кримських татар (межа ХІХ – ХХ ст.). Дис. д.і.н. – Сімферополь, 2000. – 481 с.
186. Горошков М.П. Процесс становлення и развития пантюркизма (историко-политологический анализ). Автореф... к.полит.н. – Воронеж, 1997. – 27 с.
187. Масаєв М.В. Кримські татари у збройних силах Росії (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.). Дис. к.і.н. – Сімферополь, 2002. – 209 с.
188. Редькіна О.М. Кримський крайовий уряд генерал-лейтенанта С.Сулькевича (червень – листопад 1918 р.): історико-правове дослідження. Дис. к.ю.н. – Сімферополь, 2003. – 204 с.
189. Румянцев В.О. Українська державність у 1917 – 1922 рр. Національно-демократична і радянська альтернатива. Автореф... д.ю.н. – Х., 1999. – 38 с.
190. Смирнова Є.В. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим в Україні: історія становлення (1991 – 2000 рр.). Автореф... к.ю.н. – Сімферополь, 2002. – 19 с.
191. Фахрутдинов Р.Р. Татарское либерально-демократическое движение в конце ХІХ – начале ХХ вв.: идеология и политическая программа. Дисс. к.и.н. – Казань, 1996. – 214 с.
192. Шендрікова С.П. Кримські татари в ліберальному русі мусульманських народів Російської імперії. Автореф... к.і.н. – Запоріжжя, 2000. – 19 с.
193. Юнусова А.Б. Ислам в Башкортастане. История, состояние и перспективы развития. Дисс. д.и.н. – М., 1997. – 342 с.