Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу :



  • Название:
  • Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу
  • Кол-во страниц:
  • 434
  • ВУЗ:
  • ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
  • Год защиты:
  • 2002
  • Краткое описание:
  • Вступ .....................................................................................................................4

    Розділ І

    Історіографія проблеми правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу...............................................................................30

    Розділ ІІ

    Історико-правові погляди на форми шлюбу ...................................................42

    Розділ ІІІ

    Еволюція способів укладення шлюбу...............................................................79
    3.1. Способи укладення шлюбу в стародавньоєврейському праві.....................79
    3.2. Спосіб укладення шлюбу за законами царя Хаммурапі..............................82
    3.3.Способи укладення шлюбу за законами Ма-ну...............................................85
    3.4. Договір у стародавньоримському сімейному праві......................................99

    Розділ ІV

    Правове становище жінки в невільному і вільному шлюбі.......................124
    4.1. Невільний і вільний шлюб за законами царя Хамму-рапі..........................124
    4.2. Невільний і вільний шлюб у Стародавньому Єгипті.................................133
    4.3. Невільний і вільний шлюб у стародавньоримському і стародавньо-
    руському праві.......................................................................................................137
    4.4. Невільний і вільний шлюб у пруському ландрехті.....................................193

    Розділ V

    Історія розвитку змісту «розлучення», умов і форм його здійснення......200
    5.1. Питання про розлучення у стародавньоєврейському праві......................200
    5.2. Підстави для розлучення за законами Хаммурапі......................................217
    5.3. Розлучення по стародавньоримському праву.............................................222
    5.4. Розлучення по давньоруському праву.........................................................247

    Розділ VІ

    Особисте і майнове становище заміжньої жінки..........................................272
    6.1. Наслідки укладення шлюбу за законами Ману...........................................272
    6.2. Особисте і майнове становище заміжньої жінки по староданьоєврейсь-кому пра-ву..............................................................................................................285
    6.3. Особисте і майнове становище заміжньої жінки в Стародавньому Єгип-ті..............................................................................................................................292
    6.4. Особисте і майнове становище заміжньої жінки в Київській Русі‚ Мос-ковській державі і Російській імперії..................................................................296
    6.5. Особисте і майнове становище заміжньої жінки в період
    буржуазної революції у Франції..........................................................................342
    6.6. Особисте і майнове становище жінки в Україні за звичаєвим правом....352

    Висновки ...............................................................................................................374

    Список використаних джерел...........................................................................378
















    Вступ
    Актуальність теми. Особливістю дисертаційної роботи є відсутність комплексного дослідження історико-правових проблем правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу‚ що зумовило вибір теми. Вивчення проблеми правового становища заміжньої жінки на сучасному етапі розвитку законотворчості в Україні є вельми актуальним завданням. В умовах розвитку державотворчих процесів зростає роль досліджень з історії держави і права, особливо тих аспектів, які безпосередньо мають практичну значущість.
    Правове становище заміжньої жінки привертало до себе увагу багатьох юристів‚ економістів‚ соціологів та інших дослідників1. Пояснюється це тим, що питання це тісно і нерозривно пов’язане з питанням про побудову сім’ї і суспільства, або, іншими словами, воно торкається найбільш головних форм організації людства. Тому ступінь визнання за заміжньою жінкою особистості є, разом з тим‚ показником рівне розвитку загальнолюдської культури. Протягом історичного розвитку суспільсьва, що своїм корінням сягає у минулі тисячоліття, а також у невідоме для нас майбутнє, цивільно-правове становище заміжньої жінки в різних державах в різних народів неодноразово змінювалося. Заміжня жінка на певних єтапах розвитку розглядалася на рівні речі, то в становищі дочки свого чоловіка і сестри своїх дітей, то, нарешті, у становищі члена сім’ї, хоча і підлеглого чоловіку, але в той же час підноситься над своїми дітьми2. Втім іноді, як‚ наприклад‚ у праві Стародавнього Єгипту, могло здаватися, що дружина ніби то навіть панувала над чоловіком.
    Необхідність розробки теми дисертації посилюється у зв’язку з тим що вона своїм змістом переконує нас, сподіваємося, як і законодавця, до вирішення конкретного, питання про розширення договору (контракту) як способу укладання шлюбу в Україні. Давнє право широко практикувало свободу договору у сфері сімейного права. Щоправда, і в той час закон і звичай ставили волі сторін свої межі, але значення цих меж послаблялося тим, що сімейне право не було в той час настільки нерухомим, як у теперішній час. Воно більше, ніж тепер, знаходилося в процесі свого творення і відкривало тому великий простір для прояву волі особи. З усього сказаного зрозуміло, чому нас особливо цікавить роль угоди сторін у справі поліпшення цивільно-правового становища заміжньої жінки. Дослідження ролі контракту, що подане в дисертації, як способу укладання шлюбу повинні, на думку автора, сприяти якісним змінам у сімейному праві.
    Доцільність даної роботи полягає також в тому, що процес відродження і розвитку української державності, проголошений у чинній Конституції України курс на побудову демократичної, соціально-правової держави наполегливо вимагає утвердження в нашому суспільстві справедливості, правової і матеріальної захищеності заміжньої жінки, як особистості, підвищення взаємної відповідальності особистості і держави, удосконалення законодавства і правової системи в цілому. Важливою умовою просування до правової держави є підвищення теоретичної і професійної підготовки майбутніх правознавців, політологів, підвищення правової культури українського народу. І в цьому відношенні неоціненну допомогу майбутньому законодавцю і правозастосувачу, політичному діячеві і державному службовцю, громадянину України може зробити неоціненна національна спадщина правової думки минулого.
    У всесвітній і вітчизняній історії вчень про право і державу сконцентро-вано величезний політико-правовий досвід минулих поколінь, відображені основні напрямки, етапи і підсумки тисячолітніх досліджень проблем свободи, права, держави, політики, законодавства. Цей пізнавальний досвід, ці ідеї і до-сягнення минулого особливо необхідні нам сьогодні.
    Тому, найвищою мірою є актуальним простежити зміни в цивільно-правовому становищі заміжньої жінки у сім’ї і суспільстві, намітити головні етапи у звільненні її правової особистості і, як через багатогранну призму, подивитися через право на багатовікову долю заміжньої жінки.
    Іноді порівнюють право з відображенням у кривому дзеркалі і віднося-ться тому до права, як до чогось вигаданого, нежиттєвого. При цьому упус-кається, що право, як і дзеркало, загалом досить вірно відображає в собі соціальні явища, і що ці останні можуть бути добре зрозумілі шляхом вивчення права.
    Однак право є не тільки відображення соціальних відносин у середовищі громадського суспільства. Право і само по собі впливає на цивільне суспільство. Безсумнівно, однак, що для кращого розуміння сучасного законодавства нам варто торкнутися також аналізу стериотипів цивільного законодавства ряду провідних держав.
    Нарешті, вивчення старих законодавств було б багато в чому не повним і не ясним, якби ми залишили осторонь стародавні законодавства, оскільки лише в історичній перспективі наш предмет дослідження набуває найбільшої повноти і визначеності.
    Разом з тим розуміння причин саме такої або іншої поведінки зако-нодавця дуже важливо для законотворчих процесів у нашій державі, а також для устрою незалежної правової держави Україна.
    Зв’язок наукового дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на науковій програмі кафедри історії держави і права Одеської національної юридичної академії, яка працює над вивченням проблеми: «Традиції і новації в правовому розвитку: історичний аспект» та плані науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії „Правові проблеми становлення і розвитку сучасної правової держави„ на 2001 — 2005 роки (державний реєстраційний номер 0101V001195).
    Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення і з’ясування історико-правових основ розвитку правового статусу заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу. Дисертантом поставлено також мету щодо: по-перше, не вдаючись до систематичного викладу всієї історії зародження і зростання цивільної особистості заміжньої жінки, зосередити увагу на питанні про стародавні способи укладання шлюбу, оскільки ці способи просто і добре пояснюють нам основний і вихідний моменти становища заміжньої жінки в історичній сім’ї; по-друге, — простежити значення свободи особи і, зокрема, договору як виду юридичної угоди у справі поліпшення цивільно-правового становища заміжньої жінки. При цьому, зовсім залишимо осторонь становище заміжньої жінки в доісторичній сім’ї, як внаслідок спірності даної наукової сфери, так з небажання обтяжувати дослідження занадто великим фактичним ма-теріалом.
    Відповідно до поставленої мети зроблено спробу вирішети такі завданя:
    — виявити і охарактеризувати такі способи укладання шлюбу, як викрадення, купівля, давнина, місце дочки як доказ первісного безправного становища заміжньої жінки;
    — проаналізувати роль договору в правовому становищі заміжньої жінки;
    — визначити і дати історико-правове обгрунтування правовому становищу жінки як предмету договору;
    — провести правовий аналіз наслідків невільного і вільного шлюбу для жінки та виявити загальні та специфічні особливості;
    — обгрунтувати правове становище заміжньої жінки у зв’язку зі спільністю і роздільністю майна подружжя;
    — показати особисте становище заміжньої жінки в сім’ї чоловіка;
    — дати оцінку розлученню у різних народів;
    — встановити чинники впливу на поліпшення правового становища заміжньої жінки.
    Об’єктом дослідження є суспільні відносини‚ що виникають у процесі становлення та розвитку правового інституту шлюбу в історичній ретроспективі.
    Предметом дослідження є правове становище заміжньої жінки.
    Методи дослідження. Методологічною основою дослідження обраний діалектичний метод наукового пізнання правових процесів та явищ, який дає змогу розглядати їх у розвитку, зв’язку між собою і між собою і суспільством, виявляти закономірності та тенденції розвитку правового становища заміжньої жінки. Для досягнення мети і виконання завдань дослідження у роботі було використано також спеціальні наукові методи системного, історично-правовий, стру¬ктурно-функціонального та порівняльно-правового аналізу. Історично-правовий метод використовувався для розкриття генезису, правових відносин‚ що виникають у процесі становлення та розвитку сім’ї. Системно-функціональний — для дослідження їх особливостей, струк¬тури і місця у предметі сімейного права. У роботі над проблемами, що увійшли до кола дисертаційного дослідження, широко застосовувався метод порівняльно-правового аналізу, зокрема, при вивченні історико-правової традиції в стародавньоєврейському‚ стародавньоєгипетському‚ стародавньоримському праві; в законах Хаммурапі‚ Ману‚ Київської Русі‚ Галицько-Волинського князівства‚ Московської держави‚ Російської імперії‚ на західноукраїнських землях в період Австро-Угорщини та звичаєвого права України.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому‚ що вона є першим комплексним дослідженням історико-правових та практичних проб-лем правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу.
    Автор детально дослідив особливості історичних процесів розвитку складної системи зародження, становлення і розвитку правового статусу заміжньої жінки. Автор відмовився від доктринальних підходів, що панували раніше у історико-правовій літературі, і проаналізував правове становище заміжньої жінки із стародавнього до новітнього часу у своєй повноті і об’єктивності. З урахуванням нових підходів проведено юридичний аналіз статусу заміжньої жінки, розглянуто фактори, які вплинули на поліпшення її правового становища у сім’ї і суспільстві.
    Найістотніші результати дослідження‚ які відображають внесок дисертанта у розробку означеної проблеми‚ зводяться до того‚ що:
    доведено проблематичність спроби звести моральний за¬кон про нероз-ривне єднання подружжя у закон юридичний і ототожнити їх, забороняючи розірвання шлюбу. Законами юридичними не можна створити моральність, не можна навіть підтримати її на належному рівні; все, що може зробити закон юридичний, це — усунути крайні прояви аморальності. Примус, властивий цьому законові‚ скоріше порушить‚ ніж зміцнить суть моральних положень;
    вперше обгрунтовано положення про те‚ чому перелюбство жінок вважалося злочином і тягнуло за собою важкі правові і суспільні наслідки‚ а для чоловіків — вважалося незначною моральною плямою.
    з’ясовано‚ що в основі виникнення моногамії лежали не тільки економічні умови (це спадкоємність богатств чоловіка його дітьми‚ і в тому‚ що вони народжені від нього — він повинен бути впевненим)‚ а і природні — засновані на глибоко закладених подружніх і родинних почуттях;
    обгрунтована проблема довголіття гетеризму‚ тому що чим більше стародавній гетеризм змінюється в наш час під впливом капіталістичного товарного виробництва і пристосовується до останнього, чим більше він перетворюється на неприховану проституцію, тим сильніший його деморалізуючий вплив. При цьому чоловіків він деморалізує значно більшою мірою, ніж жінок;
    доказано‚ що одношлюбність з’являється в історії в якості заснованого на згоді союзу між чоловіком і жінкою‚ а соціально-економічні умови перетворюють цей союз на поневолення жінки чоловіком, як проголошення протиріччя між статями‚ які існують до сьогодення;
    доведено, що стара відносна свобода статевих зв’язків аж ніяк не зникла з перемогою парного шлюбу чи навіть одношлюбності, вона перейшла в нову форму гетеризму, яка і в період цивілізації крокує за людьми, це як рудимент, що дістався в спадщину від первіснообщинних прабатьків: священний обов’я¬зок перед людством — продовження роду людського;
    з’ясовано переважання соціально-економічних умов над природними‚ які у молодої дівчини‚ яка до свого заміжжя була так само правоздатна, як і чоловік, віднімають в неї цю правоздатність; видається‚ що зв’язки, що з’єднують її з чоловіком, віднімають у неї розум, яким обдарувала її при-рода;
    показано‚ що шлюб‚ як соціальний інститут, який зобов’язаний своїм виникненням і розвитком економічним відносинам, зі зміною яких він підлягає зміні і зі зникненням яких він також підлягає зникненню. Разом з тим доказано‚ що існування шлюбу не залежить від законів. Якщо шлюб не штучна вигадка, а інститут, заснований на глибоко закладених почуттях, подружніх і родинних, він збережеться, поки зберігаються останні. А якщо ці почуття коли-небудь перестануть існувати, то ніякі закони не в силах будуть врятувати шлюб від зникнення;
    доведено‚ що заміжжя в сучасному українському суспільстві під впливом погіршення економічних умов значною мірою перестало бути інститутом, призначенням якого є народження дітей, збільшення потомства;
    уточнено правову модель щодо сімейного права сучасної України. Так‚ в Сімейному Кодексі України надано визначення шлюбу‚ поза визначення —мета‚ з якою укладається шлюб.
    Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідже-ння полягає в тому, що його матеріали можуть бути використані у правотворчій діяльності у галузі сімейного права України, при читанні вузівських курсів з історії держави і права, при підготовці спецкурсів, при написанні посібників і підручників з історії держави і права як зарубіжних країн‚ так і України.
    Джерелознавча база дисертації дуже різноманітна.
    У грецькій церкві, під час прийняття слов’янами християнства, були в практичному вживанні два збірники церковного права — Номоканон патріарха Іоанна Схоластика (540—560 р.р.) і другий Номоканон з XIV титулів із Синтагмою, з ним поєднанною, прославлений потім ім’ям патріарха Фотія (578—660 рр.).
    У такий спосіб руська церква ще за ранніх часів свого існування мала у своєму розпорядженні закони східної церкви саме в тому вигляді, як вони були викладені у вищевказаних двох збірках. Але потреби повного улаштування церковних справ вимагали, з одного боку, подальшого запозичення з грецьких джерел (хоча і не канонічного характеру, але такі що мали в церковній практиці авторитет), а з іншого — видання російських узаконень. Робота в зазначених двох напрямках продовжується аж до видання друкованої кормчої. Раніше, а саме протягом Х—XII ст. ст., із грецьких статей були запозичені наступні: 1) уривок з VII титулу 1 глави Прохірона Василя Македонянина — «О возбраненныхъ женитвахъ»; 2) уривок з II титулу 2 глави Еклоги Лева Ісаврянина під заголовком — «Иного закона о возбраненныхъ женитвахъ»; 3) Закон судный людям. Изъ русских статей, которые вносимы были в кормчие: а) статути св. Володимира і Ярослава; б) канонічні відповіді митрополита Іоанна II (1080—1089 рр.); 3) питання Кірика, Сави і Ілії з відповідями Ніфонта, єпископа Новгородського, та інших ієрархічних осіб (1130—1156 рр.).3
    Книга стародавньої мудрості Біблія (названа так за назвою сірійського міста Бібл, звідки греки ввозили папірус) вона, як відомо, складається з двох частин — Вітхого і Нового завітів. Перша частина створювалася давньо-єврейською мовою протягом майже 15 століть (з XIII ст. до н.е. до II ст. н.е.), вона шанується як священна книга і в іудейській, і в християнській релігії. Друга частина виникла в I—II ст. н.е., написана давньогрецькою мовою і визнається богонатхненною лише християнами.
    Повчання Вітхого завіту (і любовна лірика, що міститься в ньому) відо-бражають соціальний лад, побут і вдачі древніх народів Близького Сходу. Узяті з різних епох, вони найчастіше суперечать одне одному, але в цілому це апологія почуттєвої любові і патріархальної сім’ї.
    Монотеїзм іудейської релігії переріс у християнство. Але нова релігія виникла як певний етичний вибух усередині старої, що перевернув багато етичних заповідей. Декалог, що містить заборони, був замінений імперати-вом загальної любові. «Не оставайтесь должными никому ничем, кроме вза-имной любви; ибо любящий другого исполнил закон. Ибо заповеди: не пре-любодействуй, не убивай, не кради, не лжесвидетельствуй, не пожелай чужо-го, и все другие заключаются в сем слове: люби ближнего твоего, как самого себя». Євангеліє розуміє любов гранично широко як духовну симпатію, як подолання егоїзму.
    Про це свідчать декілька положень Біблії, що характеризують правове становище заміжньої жінки: «І будете додержувати постанов Моїх та уставів Моїх ‚ що людина їх виконує й ними живе. Я — Господь!
    Наготи батька свого й наготи матері своєї не відкриєш‚ — вона мати твоя, не відкриєш наготи її!
    Наготи сестри своєї, дочки батька свого або дочки матері своєї, що народилася в домі або народилася назовні‚ — не відкриєш їхньої наготи!
    Наготу дочки сина свого або дочки дочки своєї, — не відкриєш наготи їхньої бо вони — нагота твоя!». Біблія в цих постановах і законах виступає проти кровозмішування, яке веде до виродження роду людського з одного боку, а з іншого — ці положення регулюють правове становище заміжньої жінки, яка на законих підставах може відмовити в співжитті родичу. Статті законів, які борються з подібним явищем ми зустрічаємо практично у всіх народів стародавності.
    Далі Біблія регулює і більш конкретні правові можливості заміжньої жінки. Так‚ у ній сказано: «А з чоловіком не будеш лежати як з жінкою‚ — гидота воно! І з жодною худобиною не зляжешся‚ щоб не стати нею нечистим. І жінка не стане перед худобиною на злягання‚ — це паскудство!
    ...Бо кожен чоловік‚ що прокляне свого батька чи матір свою, буде конче забитий...
    А кожен‚ хто буде чинити перелюб із чиєю жінкою‚ хто буде чинити пе-релюб із жінкою свого ближнього‚ — буде конче забитий перелюбник та пе-релюбниця...
    ...Але щоб уникнути розпусти‚ нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка.
    Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов‚ так само й чо-ловікові дружина.
    Дружина не володіє над тілом своїм‚ але чоловік; так само й чоловік не володіє над тілом своїм‚ але дружина.
    Не вхиляйтесь одне від одного, хібащо за згодою‚ щоб бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову докупи‚ щоб вас сатана не спокушував вашим нестриманням»4.
    «Дружини, — коріться своїм чоловікам, як Господові, бо чоловік — голова дружини‚ як і Христос — Голова Церкви‚ Сам Спаситель тіла!
    Чоловіки‚ — любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву і віддав за Себе.
    Чоловіки повинні любити дружин своїх так‚ як власні тіла‚ бо хто любить дружину свою‚ той любить самого себе.
    Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла‚ а годує та гріє його‚ як і Христос церкву.
    Покине тому чоловік батька й матір‚ і пристане до дружини своєї‚ — і будуть обоє вони однім тілом.
    Ця таємниця велика‚ а я говорю про Христа та про Церкву! Отже нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину‚ як самого себе‚ а дружина нехай боїться свого чоловіка!
    Щануй свого батька та матір — це перша заповідь з обі¬тницею...
    А батьки‚ — не дратуйте дітей своїх‚ а виховуйте їх у покорі й остере-женні Божому5.
    «Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю‚ ані панувати над мужем, але бути у мовчанні. Бо спершу був створений Адам‚ а потім Єва; і не Адам був спокушений; а жінка‚ спокусившись‚ вдалася до переступу‚ а втім спасеться через народження дітей‚ якщо буде у вірі й любові та в святості з невинністю.
    ...Коли ж хто про своїх‚ особливо ж про домашніх не дбає‚ той вирікся віри‚ і він гірший за невірного»6.
    Наступним і дуже важливим джерелом вивчення правового становища заміжньої жінки є Коран — священна книга мусульманської релігії (виник на рубежі VII і VIII ст.ст.) регламентує релігійні обряди, приписує моральні норми і правові настанови, підкреслює непорушні правила життєвого укладу і по-водження людей, і в цьому відношенні він аналогічний Вітхому завіту і Євангелію. Цілий ряд глав — сур, цієї книги, присвячений правилам сімейного життя, особливо приписам, які адресовані чоловікові як главі сім’ї. Мова йде про регулювання родинних і майнових відносин, про утримання і виховання дітей, про відношення до дружин і про їхнє правове становище. Сури Корану звернені винятково до чоловіків, у них відсутні вказівки на по-чуттєві і емоційні моменти шлюбу.
    Наступним джерелом для вивчення правового становища заміжньої жін-ки є «Домострой»7 — один з найважливіших творів давньоруської літератури, авторство якого пов’язується з ім’ям Сильвестра (початок XVI ст.— до 1568 р.), сподвижника Івана Грозного. Сильвестр брав участь у складанні і редагуванні таких важливих пам’яток права, як Судебник 1550 р. і Четьї-Мінеї.
    Три основні частини «Домострою» викладають правила суспільного життя. Глави 1—15 присвячені релігійним постановам сімейного життя; глави 30—63 містять господарські рекомендації. Інші глави «Домострою», присвячені сім’ї — домоустрою, обов’язкам дружини, шляхам виховання і правилам поведінки дітей. У 64-й главі «Послання і покарання до сина Анфіма» (так званий «Малий домострой»), яка, повторюючи основні думки «Домострою», нібито підбиває підсумок особистому досвіду Сильвестра в його батьківських на-становах підростаючому сину.
    «Домострой» зображує зразковий дім і сім’ю, прагнучи уніфікувати та-кий ідеал домашнього життя, щоб у домі було «як у рай увійти» (§ 38). «До-мострой» учить жити чисто, зберігати порядок, бути гостинним, милосерд-ним, дотримуватись взаємної поваги і т. ін. «Домострой» прагнув пом’якшити грубі сімейні звичаї, давати такі поради, які служили б миру і життєвій міцності в сім’ї. Заклик до миру в сімейному житті, прагнення регулювати всі дрібниці побуту й особистої поведінки в сім’ї — були прави-лом серед-ньовічної літератури. Показуючи до подробиць, як повинно будуватися жит-тя в сім’ї, такі книги покликані були служити великими регуляторами по-водження людини в найважливішій сфері його існування.
    Одним із стародавніх джерел вивчення даної проблеми є закони царя Хаммурапі.
    У 1901 році французька археологічна експедиція, розкопуючи м. Сузи в Еламі (на схід від Вавілону), знайшла базальтовий стовп, цілком покритий клинописом. Ця унікальна знахідка була відкриттям найдавнішого на землі зводу законів. Він був складений за царювання Хаммурапі, царя Вавілону, у ХУШ столітті до н.е.
    На самому верху стовпа зображений сам Хаммурапі. Він стоїть перед троном, на якому сидить верховний бог Вавілону — Мардук. У руках Хамму-рапі жезл — символ судової влади, вручений цареві самим богом.
    Прагнення подати закони вихідними від бога було в звичаї у всіх старо-давніх законодавців. У такий спосіб намагалися додати їм більшої сили. У стародавніх євреїв бог Ягве особисто сходить на гору Сінай, щоб вру-чити Мойсею скрижалі законів. В іншому випадку єврейські законодавці на-магалися представити складені ними закони зненацька знайденими в храмі. Стародавні єгиптяни вірили в те, що їхній легендарний цар — законодавець Сесострис одержав закони з рук самого бога.
    Законник Хаммурапі складається з 282 статей. З них повністю зберегло-ся 247. Інші виявилися стертими. Деякі з них удалося, втім, відновити за до-кументами знаменитої бібліотеки ассірійського царя Ашурбаніпала.
    На відміну від римлян і слов’ян, які писали свої закони на дерев'яних дошках, стародавньосхідні народи використовували камінь. Дерева тут мало, каменя багато. Виставлений на міській площі‚ «стовп законів» повинен був служити правосуддю, що відбувалося тут же, і водночас нагадувати: ніхто не може відмовлятися незнанням права.
    Хаммурапі відчував, вочевидь, особливу пристрасть до правосуддя. Дій-шли документи про нього як про суддю. В одному зі своїх листів він дає інст-рукцію щодо допиту хабарників, в іншому — вимагає явки очевидців.
    Статті Законника Хаммурапі складені зовсім в іншій манері, ніж це при-йнято нині. Ми прагнемо викласти норму закону так, щоб, залишаючись до-сить конкретною, вона в той же час охоплювала не один який-небудь випа-док, а всю сукупність аналогічних явищ. Стародавній законодавець мислив собі закон інакше. Норма права, що виросла із судового рішення з конкретної справи, формулювалася так само, як формулюють рішення суду: як рішення окремого випадку, казусу. Наприклад: «Якщо людина виб’є зуба рівному собі (за суспільним становищем), то повинно вибити їй зуба». Таку форму викладу називають «казуальною». Автори Законника прагнули групувати статті за їх змістом, але строгого розмежування між правом кримінальним, цивільним і процесуальним вони не проводили. Це розмежування, звичайне для сучасного права, у ті часи, та й багато століть пізніше, не усвідомлювалося.
    Законник не може вважатися всеохоплюючим. У ньому не згадуються багато державних і релігійних злочинів, основні види убивства і т. ін. Пока-рання за них на практиці були, вочевидь, настільки звичайними, що Хаммура-пі вважав зайвим писати про них у своєму кодексі.
    У стародавньовавілонській сім’ї панує чоловік. Він веде спільне госпо-дарство сім’ї. Він представляє її в ділових відносинах. Йому належить право розпорядження дружиною і дітьми.
    У випадках крайньої потреби батько вправі продати своїх дітей усякому, хто їх захоче купити, продати безповоротно, у «пащу собаки», як тоді говорили.
    Від дружини, що «ганьбить» свого чоловіка чи «марнує його майно», дозволяється «відмовитися» і вигнати з дому. У владі чоловіка залишити її в домі на положенні рабині і одружитися вдруге.
    Бездітна дружина може дати чоловікові наложницю, залишаючись госпо-даркою в домі. Але чоловік і в цьому випадку має право на розлучення. Для нього не існує юридичних перешкод до розлучення. Вони існують для дру-жини. Водночас діють два принципи: свобода розлучення для чоловіка й обмеження права на розлучення для дружини. Для неї встановлені три за-конних підстави до розлучення: перелюбство чоловіка; залишення ним дому і місцевості проживання; безпідставне обвинувачення у подружній невірності.
    У той же час, як це не дивно, дружина вправі розпоряджатися своїм власним майном, нажитим нею в шлюбі: отриманим у спадщину, дарованим та ін; укладати угоди купівлі-продажу і позики, наживати гроші, здобувати землю, рабів. Чоловіку заборонялося марнувати майно дружини чи розпоряджатися ним без згоди останньої.
    Закон прагне примирити між собою дві вимоги: а) зберегти за дітьми майно їхньої матері і б) не вилучати його при цьому з обороту.
    Дуже ймовірно, що для заміжньої жінки практичні можливості незалеж-ної господарської діяльності були невеликими. Але незаміжня жінка могла за відомих умов (якщо вона жриця, що користується привілеями, якщо вона не знаходиться під опікою та ін.) діяти цілком самостійно і з широким розма-хом.
    За своїм значенням і відомістю Закони Ману не поступаються Законнику Хаммурапі. Їх складання відносять до I століття до н.е.
    Авторами Законів Ману були, вочевидь, жреці однієї із стародавнь-оіндійських брахманських шкіл. Вони ж дали цій кодификації ім’я Ману, одного з міфічних прабатьків людини.
    Написані Закони Ману у формі двовірша (шлок), ритмічною прозою, що повинно було полегшити їхнє запам’ятовування. Усього в Законах 2685 статей. Мова, якою написані Закони Ману, називається санскритською. Це мова стародавніх індусів.
    За своїм словниковим фондом і граматичною будовою санскрит знахо-диться в тісному спорідненні з усіма основними європейськими мовами — грецькою і латинню, німецькими і слов’янськими мовами. Спільність так зва-них індоєвропейських мов давно вже привела дослідників до висновку про праісторичну територіальну близькість усіх тих народів, нащадками яких є древні греки і римляни, германці і слов’яни, кельти і литовці. Районом їх пер-вісного спільного проживання називають‚ за звичаєм‚ Південну Європу, включаючи Україну, Кубань, Поволжя. Природно припустити, що мовна спільність була для них не випадковою, як не випадковим був і їхній територіальний зв’язок. Про це ж свідчать звичаї, багато з яких поєднують зазначені народи дивним збігом деяких подробиць, обрядів і т. ін. і які не могли бути просто так запозичені чи виникнути незалежно один від одного.
    Зміст Законів Ману виходить за межі права. Вони трактують і про полі-тику, мораль, релігійні приписи благочестивій людині.
    Правова санкція доповнюється часто погрозою несприятливого наслідку в потойбічному світі за поганий вчинок. І не лише для самого правопорушника. Лжесвідок попереджається, наприклад, що коли він говорить неправду «щодо дрібної худоби», то «убиває п’ять своїх родичів», щодо корів — десять, щодо коней — сто і тисячу — щодо людей. Закони Ману були написані в період, коли основна маса арійського населення Індії жила в умовах патріархального побуту. Типовою була велика сім’я, яка поєднувала під однією покрівлею всіх низхідних родичів її глави: синів з їхніми дружинами, дітьми, дружинами їхніх дітей і їхніх дітей. Майно цієї родини було її загальним надбанням, але управлялося главою.
    У сімейному праві цілком утвердилося панування чоловіка (чоловіка, батька), однак пережитків старого групового шлюбу залишилось багато. Шлюби укладаються з волі батьків, але коли вмирає чоловік, вдова, за зви-чаєм, стає дружиною діверя; чоловік, який втратив дружину, одружується з її сестрою.
    Взагалі визнавалося, що жінка повинна завжди знаходитися під опі-кою чоловіка: батько охороняє жінку в дитинстві, чоловік — у молодості, сини — у старості: «жінка ніколи не придатна для самостійності».
    Розлучення для дружини неможливе: «ні продажем, ні розлучною пла-тою дружина не звільняється від чоловіка». Чоловік може залишити дружи-ну, «якщо вона його ненавидить»; «дружина, що не народжує дітей, може бути перемінена на 8-му році, що народжує мертвих — на 10-му, тільки дівчаток — на 11-му, але сварлива — негайно».
    Подружня вірність підтримується суворими карами. Водночас допус-кається сама широка дошлюбна статева свобода дівчат. Син, якого дівчина народить у домі свого батька, буде вважатися «сином заміжньої дівчини». Лише потім‚ пізніше він стане сином того, хто з нею одружиться. Такі діти не були пере-шкодою до шлюбу.
    Розглядаючи стародавньосхідні правові кодификації, дослідник неодно-разово зіштовхується з деклараціями, які проголошують початки «справедли-вості», «правди», «моральності» і т. ін. Виникає переконання, що законодав-ство грунтується на власних основах, на правилах «справедливості», «мо-ральності», «правди» чи релігії, що його джерелом є свободна воля законо-давця. А коли до того ж з’явиться наука права, коли юристи, порівнюючи різні кодекси чи системи права, знайдуть спільне між ними, уявлення про право, зміст якого дано в ньому самому, про деяке природне право, дане самою природою, про деяку позачасову справедливість одержить теоретичне обгрунтування.
    Разом з тим, як ми бачили, і Законник Хаммурапі, і Закони Ману вважа-ють рабство справедливим. Так само феодальне право буде виходити зі справедливості кріпосництва. А коли французька буржуазна революція відкине і рабство і кріпосництво, основний аргумент буде той самий — справедливість!
    Але не можна не бачити, що все основне, що відбувалося в гос-подарському чи правовому житті країн Стародавнього Сходу, не може бути зрозумілим поза рабством як головним фактором в життєдіяльності старо-давньосхідних суспільств.
    Поза рабством, поза тим, що пов’язано з рабством, немає ніяких скільки-небудь істотних правових відносин взагалі. Чи маємо ми справу з сім’єю, не-гайно виступають назовні відносини, пов’язані з наложницею-рабинею і її дітьми: з правом продажу в рабство членів сім’ї; з рабинею, яка, обдуривши хазяїна, віддає свою дитину вільній жінці, з «палацом», коли виявляється незаконно віддана на сторону дитина палацевої рабині, з домашнім рабством у його різних формах і т. ін. Чи маємо ми справу з воїном і його службою, відразу виникають проблеми, пов’язані з його можливим викупом з полону - рабства. Чи маємо ми справу з договорами купівлі-продажу, обміну чи найму, ми повинні бути готові до того, що в якості «предмета» договору з’явиться раб чи рабиня і їхні діти. Чи досліджуємо ми судоустрій і судочинство, особливе відношення до раба-відповідача стане неодмінною істотною частиною питання. Грані між вільним станом і рабством водночас і дуже різкі, і дуже умовні. На усякому вільному, окрім, можливо, самих привілейованих, лежить невідворотна печатка рабства.8
    Важливим джерелом для даного дослідження є афінське право. Основ-ним джерелом афінського права в період розквіту демократії був закон. Його суворе дотримання визнавалося неодмінним елементом демократії.
    У цивільній присязі молодого афінянина говорилося: «І я буду слуха-тися влади... і коритися встановленим законам... і якщо хто-небудь буде скасовувати закони чи не коритися їм, я не допущу цього, але буду захищати їх один і разом з усіма».9
    Найдавнішою систематизацією афінського права вважаються закони Драконта, що відносяться до VII століття до н.е. Відомі вони своєю непомір-ною жорстокістю; ті‚ хто украв овочі і плоди‚ несли те ж покарання, що і батьковбивці, — страту.
    «Коли Драконта запитали, — пише Плутарх, — чому він за велику частину злочинів призначив страту, він, як кажуть, відповідав, що дрібні злочини, на його думку, заслуговують цього покарання, а для великих він не знайшов більшого».
    При Солоні закони Драконта були скасовані, за винятком декількох по-станов про вбивство. З тих пір афінське право залишалося несистематизова-ним. Значна частина його була, як і за старих часів, неписаним звичаєм. Про-водячи суд, геліея могла створювати щоразу нову норму, керуючись переко-нанням.
    Після того як Греція була завойована Філіпом Македонським (батьком Олександра), Афіни і багато інших полісів утратили свою незалежність. Про-те кожне місто мало власне право, яке багато в чому відрізнялося від права інших міст. Як би не розглядалися судові суперечки, вони повинні були ви-рішуватися на основі місцевого права.
    Коли в результаті об’єднання Греції під владою Македонської монархії аттична (афінська) мова стала пануючою, відтіснивши інші діалекти, закони й укази стали писатися цією мовою і притому за однією і тією ж «
  • Список литературы:
  • Висновки
    В результаті роботи над дисертацією автор прийшов до наступних вис-новків:
    1. З виникненням майнової нерівності, тобто вже на вищому ступені варварства, поряд з рабською працею спорадично з’являється і наймана праця й одночасно як необхідний його супутник — професійна проституція вільних жінок поряд із примусом рабинь віддаватися чоловікам. Таким чином, спадщина, заповідана груповим шлюбом цивілізації, двоїста, як двоїсте, двулике, внутрішньо роздвоєне, суперечливе й усе, що породжене цивілізацією: з одного боку — моногамія, а з іншого боку — гетеризм разом з його самою крайньою формою — проституцією. Але разом з тим розвивається друге протиріччя усередині самої моногамії. Поруч з чоловіком, що скрашує своє існування гетеризмом, стоїть покинута дружина. Разом з одношлюбністю з’являються два незмінних, раніше невідомих характерних суспільних типи: постійний коханець дружини і чоловік-рогоносець. Поруч з одношлюбністю і гетеризмом непереборним суспільним явищем зробилося і перелюбство, заборонене, строго карне, але невикорінне. Вірогідність походження дітей від законного батька продовжувало, як і раніше, грунтуватися якнайбільше на моральному переконанні, і, щоб вирішити нерозв’язне протиріччя Кодекс Наполеона ввів статтю 312: «батьком дитини, зачатої під час шлюбу, є чоловік». Образно кажучи — хто останній той і батько.
    2. Свобода розлучення збільшує (у надзвичайно здоровій формі) число шлюбів, вона, як це на перший погляд не парадоксально, зміцнює й оздо-ровлює шлюбні відносини і сприяє їх збереженню, вона зменшує кількість перелюбств і позашлюбних дітей, вона в дуже найвищим ступенем олюднює відносини між подружжям. Право на розлучення — ще не запрошення розлучатися.
    3. Жінка не виходила заміж, а її видавали заміж. Цю життєву формулу юристи висловили так: жінка була правоздатна до шлюбу, але не дієздатна до його встановлення. Годі й говорити, що жінка, позбавлена цієї дієздатності, не могла визначати своїх прав і обов'язків стосовно чоловіка. Ці права й обов’язки визначалися не її волею; сукупність їх склала потім шлюбне право заміжньої жінки, що утворилося мимо її волі. Заміжня жінка не творила для себе сама об'єктивного права. Дивна, на перший погляд, відсутність у жінки права укладати шлюб і брати участь у створенні норм, що визначають її правове становище в сім’ї, пояснюється дуже просто. Найдавніший уклад життя покоївся на пануванні фізичної сили. Ця сила давала права людині. Сильній же людині не було потреби обтяжувати себе вирощуванням жінки. Зброєю він добуде собі дружину, коли буде в тому потреба (викрадення). Добути собі дружину він може й іншими засобами, як наприклад шляхом купівлі. Очевидно, той чи інший спосіб здобування жінки виключає для неї всяку можливість вступати в угоду з чоловіком, визначати особисто свої права й обов’язки стосовно нього, як чоловіка.
    4. Обидва способи здобування жінки: викрадення і купівля розрізняються між собою в тому відношенні, що при викраденні немає угоди, як підстави шлюбу, будь із ким; при купівлі дружини угода складає вже сутність шлюбної угоди, але угода ця відбувається між чоловіком і родичами жінки. Таким чином, при викраденні правове становище заміжньої жінки винятково визначається волею чоловіка‚ саме визнання викраденої жінки дружиною залежить від викрадача. При купівлі жінки відкривається можливість для її продавця укладати угоду за відомих умов, як гарантією особистості жінки. Дотримання цих умов обов’язкове для покупця жінки.
    5. Ідеї невільного і вільного шлюбу, як вираження протилежних ма-теріальних інтересів рідних сімей чоловіка і дружини, відіграють першорядну роль в організації особистого і майнового становища заміжньої жінки.
    6. Договір був у стародавньому праві могутнім правовим фактором у справі поліпшення особистого і майнового становища заміжньої жінки.
    7. В Індії, як у Китаї, діти всіх дружин вважаються повноправними і за-конними, тому що Схід, взагалі, не знає властивого Заходу своєрідного інсти-туту незаконно народжених, інституту, що звалює всі негоди на третього безневинного (тобто незаконно народженого). Але тим часом, як у Китаї за байдужості державної єдності син може досягти вищих почесних посад тільки своїми знаннями і своїми власними заслугами — в Індії син уже народженням своїм пов’язаний з кастовою відособленістю. Отже в Індії важелем усього політичного життя служило народження‚ тільки на ньому тримається розходження каст.
    8. За Руською Правдою‚ за звичаєвим правом України і законами Хаммурапі вдова не може бути змушена, проти свого бажання, залишити дім свого чоловіка. Те саме правило ми знаходимо й у Талмуді‚ таке положення характеризує поліпшення правового становища заміжньої жінки.
    9. У давньоєгипетському праві маємо не одну визначену систему майнових відносин подружжя, а кілька систем: 1) систему поглинання майна дружини майном чоловіка; 2) систему роздільності, прикриту в деякій частині майном дружини «боргом чоловіка дружині»; 3) систему повної і явно вираженої роздільності (пробний шлюб) і 4) систему деякої спільності. Звідси, у єгипетському праві так само, як і в руському і за звичаєвим правом України, ми зустрічаємося з розвитком майнових відносин подружжя, а не з яким-небудь одним майновим відношенням.
    10. У цивільному праві з питань про особисті і майнові права заміжньої жінки, французьке революційне законодавство привертає до себе особливу увагу. Тільки в історії французького законодавства ми зустрічаємося з рішу-чою спробою перебудувати докорінно сучасне правове становище заміжньої жінки.
    11. Закріплене в російському праві законом підлегле становище заміжньої жінки послабляється на початку ХХ століття: 1) наданням суду права регулювати сімейне життя подружжя і 2) слабко вираженим прагненням юриспруденції і практики надати самим дружинам право визначати за договором свої особисті відносини.
    12. Юридичні інститути чоловічої і батьківської влади, а рівно опіки над жінкою, далекі російському та українському праву.
    13. Протиріччя в становищі російської і української жінки, вільної в майновому відношенні й у той же час підлеглої чоловіку в особистому відношен-ні, значною мірою зобов’язане своїм походженням у праві формальній творчості руського законодавця в XIX столітті.
    14. Саме ж походження майнової свободи російської та української замі-жньої жінки знаходиться у тісному зв’язку з різким розмежуванням у їхньому житті родових інтересів сімей чоловіка і дружини, несприятливим розвитком шлюбного договору і сильним впливом начал помісної системи на приватно-правову організацію майнових відносин.
    15. Над жінкою та її правом давила і релігія. Можна і не згадувати про те, що «жінка — судина диявола», на думку багатьох батьків церкви. Але церква офіційно визнає, а іноді і повторює це нареченим при вступі в шлюб: «дружина та підкориться чоловіку», «чоловік — глава дружини»; «під владою чоловіка будеш, і він буде панувати над тобою».









    Список використаних джерел
    1 Дивись список літератури
    2 Bartsсh R. Die Rechtsstellung des Frau als Gattin und Мutter. Geschichtliche Entwicklung ihre personlichen Stellung im Privatrecht bis in das achtzehnte Jahrhundert - Leipzig: Veit, 1903. S. 10, розрізняє чотири ступеня в становищі заміжньої жінки. На найвищому ступені заміжня жінка розглядалась чоловіком у якості речі; на другому — вона займала місце підпорядкованого чоловіку суб’єкту права; на третьому, залишаючись суб’єктом права, вона хоча і знаходилась під владою чоловіка, але ця влада була створена уже в інтересах дружини, а не чоловіка; влада чоловіка мала тут характер опіки; насамкінець, на четвертому — вона зрівнювалась з чоловіком, ставала його «товаришем».
    3 Загоровский А. И. О разводе по русскому праву. — Харьков: Зильберберг, 1884. — С. 75.
    4 Перше послання святого апостола Павла до коринтян, 7 / Біблія або Книги Святого письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. З нагоди Тисячоліття прийняття Християнства в Україні-Русі. Видання об’єднання біблійних товариств. — К., 1990. — 296 с.
    5 Послання святого апостола Павла до ефесян 5, 6 / Біблія або Книги Святого письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. З нагоди Тисячоліття прийняття Християнства в Україні-Русі. Видання об’єднання біблійних товариств. — К., 1990. — 290 с.
    6 Перше послання святого апостола Павла до Тимофія 2, 5 / Біблія або Книги Святого письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. З нагоди Тисячоліття прийняття Християнства в Україні-Русі. Видання об’єднання біблійних товариств. — К., 1990. — 296 с.
    7 Домострой. Сильвестровскаго извода. 2-е исправл. и доп. изд. И. Глазунова.. /Репринтное воспроизведение издания 1902 года. — Киев: Абрис, 1992. — 141 с.
    8 Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. — М.: Юристъ‚ 1995. — С. 57, 58.
    9 Там само‚ с. 74 — 75.
    10 Наприклад: Сrоme С. Sуstem des deutschen burgerlichen Rесhts. Tubingen und Leipzig: J. Mohr, 1900-1908. Вd. IV. Immaterialguterrechter. — Familienrechte. 1908. — S. 230) стверджує, що кожна упорядкована спільнота передбачає главу і що природній порядок речей вказує на чоловіка як на главу сімейної спільноти.
    11 Платон. Пир / Сочинения: В 3-х т. — М.: Мысль, 1970. — Т. 2. — С. 116—135.
    12 Платон. Государство / Сочинения: В 3-х т. — М.: Мысль, 1971. — Т. 3. — С.254 — 259.
    13 Платон. Законы / Сочинения: В 3-х т. — М.: Мысль, 1972. —Т. 3. — Ч. 2. — С.260 — 263, 324 — 326.
    14 Аристотель. Политика / Сочинения: В 4-х т. — М., 1983. — Т.4. — С. 376 — 379, 398 — 402.
    15 Монтень М. Опыты: В 3 кн. — М., 1979. - Кн. 1 — 2. — С. 143 —145, 155, 338—341, 660 — 666.
    16 Бэкон Ф. Опыты, или наставления нравственные или политические. / Сочинения. В 2 т. — М., 1972. — Т. 2. — С. 364 — 367.
    17 Гоббс Т. Левиафан / Избранные произведения: В 2 т. — М., 1964. — Т. 2. — С. 227, 648 — 649.
    18 Жан де Лабрюйер. Характеры, или Нравы нынешнего века.— М., 1974. — С. — 225 — 227.
    19 Жан де Лабрюйер. О женщинах.— М.‚ 1974. — С. 233 — 239.
    20 Юм Д. О человеческой природе / Сочинения: В 2 т. — М., 1965. — Т. 1. — С. 533 — 536.
    21 Руссо Ж. Ж. Эмиль, или о воспитании / Избранные сочинения: В 3т. — М., 1961. — Т. 1. — С. 546 — 557, 564 — 565.
    22 Кант И. Метафизика нравов в двух томах. / Сочинения: В 6 т. — М., 1965. —Т. 4. — Ч. 2. — С. 191 — 197.
    23 Кант И. Антропология / Сочинения: В 6 т. — М., 1966. — Т. 6. — С. 553 — 562.
    24 Гегель Г. Философия религии. В 2 т. — М., 1975. — Т.1. — С.111 — 112, 403.
    25 Гегель Г. Философия права / Сочинения: В 14 т. — М.—Л., 1934. — Т.7. — С. 191— 205.
    26 Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року. [Третій рукопис]. [Коммунізм]. / Маркс К., Енгельс Ф. Твори: 2-е вид. — Т. 42. — С. 106.
    27 Герцен А. Русский народ и социализм / Сочинения: В 2 т. — М., 1986. — Т.2. — С. 170 — 172.
    28 Там само.
    29 Писарев Д.И. Женские типы в романах и повестях Писемского, Тургенева и Гончарова / Сочинения: В 4т. — М., 1955. — Т. 1. — С. 231 — 237.
    30 Фридрих Ницше. Сочинения: В 2 т. — М., 1977. — Т. 2. — С.561.
    31 Енгельс Ф. Походження сім’ї, приватної власності і держави. У зв’язку з дослідженнями Льюїса Г. Моргана / Маркс К., Енгельс Ф. Твори: 2-е вид. — Т. 21. — К., 1961.
    32 Липперт Ю. История семьи: Пер. с нем. Н. Шатерникова. — СПБ.: Павленков, 1897. — 206 с.
    33 Морган Л.Г. Первобытное общество. Исследование прогресса человечества из дикого состояния к варварству и из варварства к цивилизации: Пер. П.П. Румянцева. — СПБ.: Пантелеев, 1900. — 545 с.
    34 Поворинский А.Ф. Систематический указатель русской литературы по гражданскому праву‚ 1758 — 1904 гг. / Исслед. центр частного права; Науч. ред. О.Ю. Шилохвост. — 3-е изд. перераб. и доп. — М.: Статут, 2001. — XXVIII, с. 126, № 4682.
    35 Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Издание 4-е. — Киев — СПб.: Оглоблин, 1905. — 694 с.
    36 Сергеевич В.И. Лекции и исследования по истории русского права. - СПб.: Тип. Траншеля, 1883. — 997 с.
    37 Терещенко А.В. Быт русского народа. Части 1—7. — СПБ.: Тип. Мин. Внутр. Дел‚ 1848. С. 87.
    38 Шульгин В.Я. О состоянии женщин в России до Петра Великого. Исторические исследования. — Киев: Вальнер‚ 1850. — 106 с.
    39 Смирнов А. Очерки семейных отношений по обычному праву русского на-рода. Вып. 1. — М., 1878. — С. 35.
    40 Леонтович Ф.И. К вопросу о происхождении семьи вообще и её организа-ции по древнему русскому праву. — Ж.М.Ю., 1900. — С. 56.
    41 Неволин К.А. Полное собрание сочинений. Т. 4. — СПБ., 1857. — 446 с.
    42 Беляев И.Д. Русская земля перед прибытием Рюрика в Новгород. — М., 1850; Беляев И.Д. Лекции по истории русского законодательства. 2-е изд. — М.: Тип. Петровского, 1879. — 728 с.
    43 Кавелин К.Д. Сочинения. Ч. 1-4. — М.: Солдатенков, 1859. — Ч. 2. — 614 с.
    44 Спасович В.Д. Об отношениях супругов по имуществу по древнему поль-скому праву. — СПБ.: Тип. Вольфа, 1857. — 77 с.
    45 Добряков А. Русские женщины в домонгольский период. — СПБ.: Безобразов‚ 1864. — 128 с.
    46 Алексеев К. Об отношениях супругов по имуществу в России и Польше. — М.: Университет, 1868. — 108 с.
    47 Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. - Ка-зань.: Университет‚ 1869. — 338 с.
    48 Савельев А. Юридические отношения между супругами по законам и обычаям великорусского народа. — Н. Новгород., 1881. — 91 с.
    49 Смирнов А. Очерки семейных отношений по обычному праву русского на-рода. Вып. 1.— М.: 1878. — 259 с.
    50 Карамзин Н.М. История государства российского. — Т.т. 1-12. Изд. 2-е, испр. — СПБ.: Тип. Греча‚ 1818 — 1829.
    51 Погодин М. П. Исследования, замечания и лекции о русской истории. - М.: Университет, 1846 —1856.
    52 Васильев И. Сравнение индийских законов Ману о браках с брачными обычаями славян по Нестору. — Киев, 1867. — 113 с.
    53 Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву обычному и брачному. — СПБ.: Ландау, 1879. — 453 с.
    54 Кранихфельд А. Начертание российского гражданского права в историчес-ком его развитии. — СПБ.: 3-е отд., 1843. — 327 с.
    55 Соловьёв С. История России с древнейших времён. Т.т. 1-29. — М.: 1851 —1879. — Т. 1. — 271 с.
    56 Бестужев-Рюмин К.Н. Русская история. — СПБ.: Д.Е. Кожанчиков, 1872. —480 с.
    57 Загоровский А.И. Курс семейного права. — Одесса: Экономическая тип. 1902. — С. 160.
    58 Орович К. Женщина в праве. — СПБ.: Б. г. - С. 65.
    59 Мэн К. Древнейшая история учреждений /Перевод А. Нахимова. - СПБ.‚ 1876. - С. 258.
    60 Данге С.А. Индия от первобытного коммунизма до разложения рабовла-дельческого строя :Пер. с англ. А.М. Осипова. — М.: Инлитиздат, 1950. — 207 с.
    61 Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. — Киев, 1885. — С. 17.
    62 Жид П. Гражданское положение женщины с древнейших времён /Перевод Гамбарова. — М., 1902. — С. 34.
    63 Талмуд. «Авотъ» рабби Нафана въ обоих версиях, съ прибавлением трактата «Авотъ». Критический перевод Н. Переферковича. — СПБ., 1903. — 191с.
    64Фрезе Б.Н. Очерки греко-египетского права. — Ч. 1. — Ярославль, 1912.— 231 с.
    65 Матье М.Э. Из истории семьи и рода в Древнем Египте //Вестник древней истории. — 1954. — № 3.
    66 Карасевич П.Л. Гражданское обычное право Франции в историческом его развитии. — М.: Тип. Мамонтова, 1875. — 448 с.
    67 Сорель Ж. Историко-культурное значение французского гражданского кодекса. — СПБ., 1905.— 169 с.
    68 Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. — Казань, 1902. — С. 301, 327.
    69 Неволин К.А. История российских гражданских законов. — СПБ., 1857. — Ч.1. — С. 92, 105.
    70 Победоносцев К.П. Курс гражданского права. — СПБ., 1896. — Ч. ІІ. — С. 134.
    71 Сергеевич В.И. Лекции и исследования по истории русского права. — СПБ., 1903. — С. 464.
    72 Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Изд. 4-е. — Киев, 1905. — С. 459.
    73 Мейер Д.И. Русское гражданское право. 7-е изд. — СПБ.: Чичикадзе, 1897. — С. 595.
    74 Оршанский И.Г. Исследование по русскому праву семейному и наслед-ственному. — СПБ., 1877. — С. 161.
    75 Латкин В.Н. Учебник истории русского права периода Империи (ХVІІІ и ХІХ ст.ст.). — СПБ.: Тип. СПетерб. Тюрьмы, 1899. — С. 525.
    76 Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. — СПБ., 1907. — С. 628.
    77 Див.: Неволин К.А. История российских гражданских законов. — СПБ., 1857. Ч.1. — С. 92‚ 105; Победоносцев К.П. Курс гражданского права. — СПБ., Синод. тип.‚ 1896. Ч. ІІ. Права семейные‚ наследственные и завеща-тельные. — С. 134.
    78 Загоровский А.В. Курс семейного права. — Одесса: Экономическая тип. 1902. — С. 255.
    79 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев: Тип. Маттисен, 1910. — 351 с.
    80 Азаревич Д. О наследовании родственников бездетной вдовы в указанной части / Жур. Гр. и Уг. Пр., 1880, кн. 4. — СПБ., — 1880. — 19 с.
    81 Bachofen J.J. Das Mutterrecht. Eine Untersuchung uber die Gynaikokratie der alten Welf nach ihrer religiosen und rechtlichen Natur. — Stuttgart: Hoffmann, 1861. — 435 S.
    82 Бертгольдт Г.В. Законы о правах и обязанностях от супружества возникаю-щих. — М.: Снегирёв, 1881. — Т. 1. Ч. 1. — С. 100—108.
    83 Васильев И. Сличение юридических законов Ману о браках с брачными обычаями славян по летописи Нестора // Киевские Университетские Извес-тия. — 1864. — № 1-2.
    84 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — 237 с.
    85 Ильин Г.Ф. Шудры и рабы в древнеиндийских сборниках законов // Вестник древней истории. — 1950. — № 2.
    86 Загоровский А.И. Личные и имущественные отношения между супругами // Русская Мысль. — 1897. — Кн. 1, 4.
    87 Казанцев Л.Н. О разводе по римскому праву. — Киев‚ 1892. — 248 с.
    88 Кавелин К.Д. Очерк юридических отношений, возникающих из семейного союза // Журн. Гражд. и Угол. Пр. 1884, прил. Кн. 2-4 и отдельно — СПБ.: 1884.
    89 Куницын А. В. О правах наследства лиц женского пола. — Харьков, 1844. - 142 с.
    90 Любавский О. О столкновении прав родительской власти отца и матери // Юрид. Вестн. Кн. 3-я. 1869.
    91 Матье М.Э. Следы матриархата в древнем Египте // Вопросы истории до-классового общества. — М.-Л., 1936.
    92 Никольский В.Н. О началах наследования в древнейшем русском праве. - М.: Тип. Университета, 1859. — 377 с.
    93 Пестрежицкий А. О вдовьей части в губерниях Черниговской и Полтавской // Ж. М. Ю. — Кн. 12. — 1860.
    94 Галанза П.Н. История государства и права зарубежных стран: В 2 т. — М., 1963 — 1969. — Т. 1. — 1963. — 597 с.; Т.2. — 1969. — 485 с.
    95 Фёдоров К.Г. История государства и права зарубежных стран. — Л., 1977. — 456 с.
    96 Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. — М.: Юристъ, 1995.— 576 с.
    97 История государства и права зарубежных стран: В 2 ч.: Учебник для вузов / Под ред. проф. Н.А.Крашенниниковой и проф. О.А.Жидкова — М.: Издательство НОРМА, 1996 - 1998. — Ч. 1.— 1996. — 480 с.; Ч. 2. — 1998. — 712 с.
    98 Омельченко О. А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2т. - М.: Остожье‚ 1998. — Т.1. — 512 с.; Т.2. — 448 с.
    99 Батыр К.И. Всеобщая история государства и права. — М., 1995. — 416 с.
    100 Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. — Київ, 1994. — 288 с.
    101 Чельцов-Бебутов М.А. Курс уголовно-процессуального права. — СПб.: Равена‚ Альфа‚ 1995. — 846 с.
    102 Тищик Б.Й Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навч. посіб. — Львів: Світ‚ 2001. — 384с.
    103 Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб.: У 2 ч. — Ч. І. / За ред. проф. О.В. Сурілова. — Одеса: Астропринт, 1997. — 232 с.; Ч. ІІ. — Одеса: Астропринт, 1998. — 272 с.
    104 Харитонов Е.О. Основы римского частного права. — Одесса, 1998. — 287 с.; История частного приватного права Европы. — Одесса: 1998. — 293 с.; Історія приватного права Європи: східна традиція. — Одеса: 2000. — 260 с.
    105 Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. — Харків: Пра-во‚ 1999. — 416 с.; Історія держави і права України. Академічний курс у т. За ред. д-ра юрид.наук‚ професора‚ Академіка НАН України В.Я.Тація і д-ра юрид. наук‚ професора‚ Академіка Академії правових наук А.Й. Рогожина — Київ‚ 2000.
    106 Weber М. Ehefrau und Mutter in der Rechsentwicklung. — Tubingen: Mohr, 1907. — 573 s.
    107 Voisin R. Etude critigue sur Lautorite maritale et la condition de Lepouse dans Lantuguite. — Paris: 1907. — 249 p.
    108 Bartsсh R. Die Rechtsstellung des Frau als Gattin und Мutter. Geschichtliche Entwicklung ihre personlichen Stellung im Privatrecht bis in das achtzehnte Jahrhundert — Leipzig: Veit, 1903. — 186 s.
    109 Neubecker F.K. Die Mitgift in rechtsvergleichenden Darstellung. — Leipzig: A. Deichert, 1909. — 231 s.
    110 Kohler I. Zur Urgeschichte der Ehe. Totemismus, Gruppenehe, Mutterrecht. Stuttgart: F. Enke, 1897. — 167 s.
    111 Westermarck Ed.. Geschichte der menschlichen Ehe. Einzig autorisierte deutsche Auschabe. Aus dem Englischen von L. Ratscher und R. Grazer. — 2. Aufl. — Berlin: Barsdorf, 1902. — 589 s.
    112 Marguardt J. Romische Priwatalterthumer. I. Abteilung. — Leipzig, 1864.— 238 s.
    113 Laboulaye E. Recherches sur ia condition civile et politique des femmes, depuis les Romains jusqu’a nos jours.— Paris: A. Durand, 1843. — 528 p.
    114 Basset-Mazerat Q. Gondition de la femme dans le mariage a Rome. — Paris, 1874. — 197 p.
    115 Bader C. La femme romaine. Etude de la vie antique. — Paris: Didier, 1877. —502 p.
    116 Besset P. Etude historigue sur la condition legale de la femme dans le mariage. — Albi, 1880. — 207 p.
    117 Labbe K. Du mariage roman et de la manus // Nouy. Rev. du droit, 1887.
    118 Martin L.A. Gondition de la femme en droit romain. — Paris, 1888. — 97 p.
    119 Rein W. Das Privatrecht und der Civilprocess der Romer von der altesten Zeit bis auf Justinianus. — Leipzig: Fleischner, 1858. — 978 s.
    120 Schulin F. Lehrbuch der Geschichte des Romischen Rechtes. — Stuttgart: Enke, 1889. — 628 s.
    121 Holder Ed. Institutionen des romischen Rechtes. — Tubingen: Laupp, 1877. — 273s.
    122 Salkowski C. Institutionen. Grundzuge des Systems und der Geschichte des Romischen Privatrechte. 8-te Aufl. — Leipzig: Tauchnitz, 1902. — 618 s.
    123 Girard P. F. Geschichte und System des romischen Rechtes. Bd. 1-2. — Berlin: Vahlen, 1908. — Bd. 1. — 420 s.; Bd. 2. 422 — 1223 s.
    124 May G. Elements de droit romain. — Paris: Larose, 1901. — 660 p.
    125 Cug Ed.. Les institutions juridiques Manuel des institutions juridiques des Ro-mains. Ed. 2. — Paris, Plon: Libr. generale de droit et de jurisprudence, 1928. — 956 p.
    126 Энциклопедия мысли: Кн. 2-я. — Санкт-Петербург‚ 1997. — С. 297.
    127 Там само, с. 296.
    128 Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — М‚ 1984. — С. 75.
    129 Книга Буття. ІІ. 24 / Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської і грецької на українську наново перекладена. - З нагоди Тисячоліття прийняття Християнства в Україні-Русі. Видання об’єднання біблійних товариств. — Київ, 1990. — 296.
    130 Казанцев Л.Н. О разводе по римскому праву. — Киев, 1892. — С. 11.
    131 Morgan L. Н. Ancient Society, or Researches in the Lines of Human Progress from Savagery through Barbarism to Civilization. By Le¬wis H. Morgan, London, Macrnillan and Co., 1877. — 435 р. [Льюис Г. Мор¬ган. Древнее общество, или исследование линий человеческого прогресса от дикости через варварство к цивилизации. — Лондон: Макмиллан и К°, 1877. — 435 с.].
    132 Социология/ Под общей редакцией В.П. Андрущенко и Н.И. Горлача.- Харьков, 1997 . — С. 450.
    133 Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. — Киев — СПБ., 1885. — С. 3—5.
    134 Там само‚ с. 5.
    135 Однаковим чином, за Геродотом, дворянство у лікійців і каподоціїв за спадковістю переходило до жінок, звичай, який довго тримався в Шампані.
    136 Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. — Киев — СПБ., 1885. — С. 5.
    137 Там само.
    138 Див.: Загоровский А.И. Незаконнорожденные по саксонскому и француз-скому гражданским кодексам, в связи с принципиальным решением вопроса о незаконнорожденных вообще. — Киев: Университет, 1879. — 199 с.; Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. — Киев-СПБ., 1885 — 162 с.; Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — 237 с.
    139 Bachofen J.J. Das Mutterrecht. Eine Untersuchung uber die Gynaikokratie der alten Welf nach ihrer religiosen und rechtlichen Natur. — Stuttgart: Hoffmann, 1861. — 435 s.
    140 Еріні, ерінії, евменіди, в грецькій міфології богині помсти, народжені Геєю, яка увібрала кров оскопленого Урана. На хтонізм Еріній вказує також інший міф про народження їх від Ночі і Ереба. Еріній три: Алекто, Тісіфона, Мегера. Вони мешкають в царстві Аїда і Персефони, з’являючись на землі, щоб пробудити помсту, безумство, злобу. Ерінія Алекто, напоєна ядом горгони, вливає злобу в сердце цариці латинів Амати, проникає в її груди у вигляді змії і робить її безумною. В образі страшної старої Алекто збуджує до бою Турна — вождя рутулів і викликає кровопролиття (VII 415—545). Вид Еріній неприємний: це старо[ зі зміями замість волосся, що розвивається, з запаленими факелами в руках. Із їх пазурів капає кров. Ерінії — хтонічні божества, зберігальниці материнського права. Вони переслідують Ореста за убивство матері і спорять з Афіною і Аполлоном, захисниками Ореста. Есхіл в «Евменідах» зображує безумство охопленого Ерінією Ореста, суд в ареопазі і примирення Еріній з новими богами, після чого Ерінії отримують ім’я евменіди ( «благомислячі»), тим самим змінюючи свою злобну сутність на функцію покровительниць законності. Звідси уявлення в грецькій натурфілософії, у Геракліта, про Еріній, як «блюстительниць правди», бо без їх волі навіть «сонце не переступить своєї міри». Образ Еріній пройшов шлях від хтонічних (Хтоній — це Аїд, а він у грецькій міфології «безвидний», «невидний», «жахливий» — владика царства мертвих, в його царстві і мешкають Ерінії, Персефона дружина Аїда. Звідси і назва Еріній, як богів хтонічних, якщо хочете Аїдських) бо-жеств, які охороняють права мертвих, до упорядкувальниць космічного по-рядку — евменіди «благомислячі». З Ерініями ототожнюються римські фурії («безумні», «люті») / Мифологический словарь / Гл. ред. Е. М. Мелетинский. — М.: Сов. Энциклопедия, 1990. — С. 620.
    141 Эсхил. Орестея. Эвмениды. — М.‚ 1967. — С. 9.
    142 Енгельс Ф. Походження сім’ї, приватної власності і держави. У зв’язку з дослідженнями Льюїса Г. Моргана / Маркс К., Енгельс Ф. Твори: 2-е вид. — Т. 21. — К.‚ 1961.
    143 Мова йде про статтю 230 Цивільного кодексу, прийнятого при Наполеоні в 1804 році.
    144 Гомер. Одіссея. — Київ: Дніпро‚ 1968. — С. 36-37.
    145 Эсхил. Орестея: Агамемнон: Пер. с древнегреч. С. Апта. — М.: Гослит-издат, 1961. — 215 с.
    146 Плутарх. Сравнительные жизнеописания: Пер. с греч. В. Алексеев. Тт. 1-8. - СПБ.: Суворин, 1891. — Т. 1. — 624 с.
    147 Schoemann G. Griechische Alterthumer. Aufl. 3-e. Band 1-2. Berlin: 1871—1873. — Bd 1. — S. 268.
    148 Спартіати — повноправні громадяни Древньої Спарти. Ілоти — безправні мешканці Древньої Спарти, прикріплені до землі і зобов’язані нести на користь землевласників-спартіатів певні повинності. Положення ілотів по суті нічим не відрізнялось від положення рабів.
    149 Аристофан. Женщины на празднике Фесмофорий /Комедии. В 2 т. — М.‚ 1983. Т. 2. — 520 с.
    150 Див.: Геродот. История: В 9 т. / Перевод и примечания Г.А. Стратановского. — М.: Научно-издательский центр «Радомир»; АСТ, 1999. — Т. 8, гл. 105. 740 с.; Ваксмут В. Изучение элинской древности с точки зрения её государственности. — Ч. 11, отдел 11. — Галле: 1830. — С.77.
    151 Еврипид. Орест / Трагедии: В 2 т. — М.‚ 1980. Т. 2. — 654 с.
    152 Ганімед, в грецькій міфології син троянського царя Троса і німфи Каллірої. Через свою надзвичайну красу Ганімед, коли він пас батьківські стада на схи-лах Іди, був викрадений Зевсом, що перетворився на орла і віднесений на Олімп; там він виконував обов’язки виночерпія, розливаючи на бенкетах бо-гам нектар. Міф про Ганімеда містить ряд нашарувань: настародавніші — оберненість Зевса (більш пізніше — орел як атрибут Зевса); мотив східних міфологій (любов до прекрасного юнака), проникли в Грецію не раніше УІ ст. до н.е., пізній мотив — метаморфоза Ганімеда.
    153 Маркс К.‚ Енгельс Ф. Німецька ідеологія / Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. — Т. 3. — С. 30.
    154 Morgan L. Н. Ancient Society, or Researches in the Lines of Human Progress from Savagery through Barbarism to Civilization. By Le¬wis H. Morgan, London: Macrnillan and Co., 1877. — Р. 504.
    155 Гетера (від грецького hetaira — подруга, коханка), в Древній Греції освічена незаміжня жінка, що веде свободний незалежний образ життя; пізніше гете- рами називались також повії.
    156 Гієродули — в Древній Греції і грецьких колоніях раби і рабині, що належа-ли храмам. Жінки-гієродули в багатьох місцях, особливо в містах Передньої Азії і в Корінфі, займались храмовою проституцією.
    157 Грецький вираз: «гетеризм» ближче за інших підходить до цього поняття.
    158 Спенсер Г. Синтетическая философия/ Пер. с анг. — К., 1997. — С. 287-356.
    159 У цьому відношенні ми цілком згодні з Ковалевським М.М. Первобытное право. Род. — СПБ., 1903. — С. 105.
    160 Kohler І. Indisches Ehe — und Familienrecht // Zeitsehrift fur vergleichende Rechtwissenschaft. Вd. III. — Stuttgart, 1897. - S. 39.
    161 Ibid. s. 59.
    162 Ibid. s. 393.
    163 Dargun L. Mutterrecht und Raubene und ihre Reste im germanischen Recht und Leben. / Vide: Untersuchungen zur deutschen Staats-und Rechtsgeschichte. [Н] 16. — Breslau, 1883. — 247 s.
    164 Геродот. История в девяти книгах: Пер. проф. Ф. Мищенко с предисло-вием и указателем. Т. 1-2. — СПБ., 1885—1888.
    165 Strabonis Rerurn geographicarum libri XVII. Siebenkees et Tzschycke. — Lipsiae: 1808.; a також: Мищенко Ф. География Страбона. — M.‚ 1879. — 309 c.
    166 Plutarchi vitae. Recognovit Theod. Doehner. Graece et latine. — Parisiis, 1857. — 624 р.
    167 Plutarchus. Vitae parallelae.T. 1-9. — Lipsiae: Tauchnittii, 1829. — T. I. Thesus, Romulus, Lycurgus, Numa, Solon, Poplicola. 1829.: Lycurgus ... egregieque mstituit ut omni libidine a conjugio remota, tamen inter dignos societatem liberoram procreationisnue eorum sineret. ... Vicissim facultas dabatur viro bono, si quam fecundam atque castam mulierem alii matrimonio junctam in admiratione haberet, ut earn a viro impetraret, congressusgue cum ea tanguam in solo fertili bonos liberos sereret . .... Primum enim Lycurgus existіmabat liberos non esse parentum proprios, sed communes civitatis: itaque non ex quibuscunque hominibus, sed ex optimis nasci cives volebat.
    168 Dionisi Halicarnassensis opera. Antiquitates romanae. Graece et latine. Curavit lo. lac. Reiske. — Lipsiae, 1774. Cap. 24.
    169 Bibliotheque latine—francaise. Publiee par Jules Pierrot. - Ed. Panckouckee. -Paris‚ 1827: Cui gloiriae punicairum feminarum, ut ex comparatione turpius ap-pareat, dedecus subnectam. Siccae enim fanum est Veneris, in quod se matronae conferebant, atque inde procedentes ad quaestum dotes corporis injuria contrahebant, honesta nimirum tam inhonesto vinculo conjugia junctuuae.— Геродот стверджував, що взагалі серед лідійського народу всі дочки займаються проституцією, збираючи собі таким чином придане.
    170 Sororum filiis idem apund avunculum qui apud patrem honor, quidam sanctio-rem artioremque hunc nexum sanguinis arbitrantur. ... На це місце особливо спи-рається Dargun L. як на доказ існування материнства у древніх германців. - Див.: Dargun L. Mutterrecht und Raubene und ihre Reste im germanischen Recht und Leben / Vide: Untersuchungen zur deutschen Staats-und Rechtsgeschichte [H]16. — Breslau, 1883. — 247 s.
    171 Wilken G.A. Das Matriarchat (das Mutterrecht) bei den alten Arabern Autorisirte Ubersetzung aus dem Holandischen. — Leipz.: Schulze, 1884. — S. 41 (563 р.), anm. 3., там же наведені цікаві зближення Robertson Smith‚ що підтверджують існування гетеризму у древніх євреїв. Для характеристики єврейської сім’ї цікаво, що серед заповідей, які установили перші і найважливіші основи існування народу єврейського, є постанова про святість сім’ї (6-а заповідь) і про святість шлюбу (7-а і 10-а); чи не були ці основи ще хисткими у євреїв того часу. Натяк на минулий гетеризм можна, мабуть, бачити і в тому, що раб Авраама дає подарунки за Ребекку її матері і дядьку; про подарунки батькові її не говориться (Буття. XXIV, 63), ймовірно тому, що дядько по матері мав ще великий вплив.
    172 Wilken G.A. Das Matriarchat (das Mutterrecht) bei den alten Arabern Autorisirte Ubersetzung aus dem Holandischen. — Leipz.: Schulze, 1884. — S. 42. — 563 р. Ось слова Августина: ut nullа ulterius ferrent suffragia, ut malus nascentium maternum nomen acciperet.
    173 Пор.: Gide P. Etude sur la condition privee de la femme, dans le droit ancien et moderne. — Paris: Durand, 1867. — Р. 17., і наведені ним в прикл. 3 відомості інших древніх письменників, що підтверджують повідомлення Геродота (Nicolas de Dumas, Heraclide de Роnt, Solin etc.)
    174 Bernhoft Fr. Zur Ueschichte des europaischen Familienrechts // Zeitschrift fur vergleichende Rechtswissenschaft, 8-ter Band.- Stuttgart: Enke‚ 1882. — S. 173.
    175 Загоровский А. И. О разводе по русскому праву. — Харьков‚ 1884. — С. 106‚ 107.
    176 Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права. Вып. 2-й. — К., 1886. — С. 87.‚ не надаючи значення вищевказаним свідоцтвам чи ро-зуміючи їх інакше, стверджує, що у «древнеславянских племен отсутствие коммунального брака и материнского права в историческое время не подле-жит сомнению».
    177 Цікавий звичай, що практикується у туркменів: гість, який залишився ночувати в кибитці, де є доросла дівчина, повинен виконати по відношенню до неї борг, що називається: куйнина — бару (лізти за пазуху). Підібний звичай практикується і у кавказьких горців. Про звичаї, що нагадують гетеризм у цих горців, див.: Дубровин Н. История войны и владычества русских на Кавказе. -Т. 1-й, кн. 1-я. — СПБ.‚ 1871. — С. 128.
    178 Залишки гетеризму у різних народностей старого світу, європейських і азі-атських (напр. індусів), зібрані в праці: Giraud Teulon. Origines du mariage et de la famille. — Paris‚ 1884. - Р. 150.
    179 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — С. 91.
    180 Там само.
    181 Там само. — С.9.
    182 Там само.
    183 Там само.
    184 Там само.
    185 Там само.
    186 Пояснення неправоздатності заміжньої жінки (слабістю, глупістю її статі) знаходиться в такій разючій суперечності з повноправ’ям дівчини і вдови, що рідко хто пробує обгрунтовувати це пояснення. Однак, знаходяться професо-ри (наприклад, відомий французький юрист Ваudгу Lасаntinerie), які нама- ються все ж пояснити різницю, говорячи, що заміжня жінка, яка поглинута турботами про господарство, в дійсності менш здатна до справ, ніж дівчина чи вдова.
    187 Яка іронія слів: мадам по-стариному означає: моя господиня.
    188 Французький письменник Фіно говорить: «Моногамію проголосили вчен-ням основним, першорядним і рятівним, що відповідає як людським, так і бо-жим законам. А на ділі — вона тільки виключення із полігамії торжествуючої, хоча і прикритої» / Finot J. Progres et bonheur. Philosofhie, morale et sciene du progres et du bonheur. — T. 1. — Paris: Alcan, 1914. - Р. 43.
    189 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — С.16.
    190 Там само.
    191 Fоnсеgrea G. Mariage et union libre. — Paris‚ 1904. — P. 32.
    192 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — С. 16—17.
    193 Там само‚ с. 17.
    194 Це було до останньої «великої», «визвольної» війни, що звільнила францу-зьких генералів від дотримання всяких формальностей. Окупаційні генерали в цей час прямо предписують міським головам німецьких свободних самоуправлінь: «поставити стільки-то жінок для домів, які обслуговують потреби солдат».
    195 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — С. 17.
    196 Там само‚ с. 20-21
    197 До війни в Європі на 1.000 чоловіків припадало 1.036 жінок, в Америці —941, в Азії — 956, в Африці — 948, в Австралії — 921. Чоловіків в Європі було менше, ніж жінок — на 7.142.000. В інших частинах світу чисельність чоловіків перевищувала чисельність жінок: в Америці — на 4.312.000, в Азії — на 9.104.000, в Австралії — на 226.000, в Африці — на 209.000. У всьому світі чоловіків було більше, ніж жінок, на 6.709.000. Після війни в Європі на 1.000 чоловіків припадало 1.111 жінок. Слід відзначити, що надлишок чоловіків в Азії не заважав існуванню законного багатоженства.
    198 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — С. 21.
    199 Там само‚ с. 22.
    200 Там само.
    201 У внесеному в 1926 році до турецько[ палати депутатів проекті реформи шлюбного права багатоженство зберігається, але при цьому до чоловіка вису-вається вимога цілком однакова — у всіх відношеннях — забезпечити своїх дружин.
    202 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — С. 23.
    203 Там само‚ с. 24.
    204 Там само.
    205 Там само.
    206 Там само.
    207 Там само‚ с. 65
    208 Morgan L. Н. Ancient Society, or Researches in the Lines of Human Progress from Savagery through Barbarism to Civilization. By Le¬wis H. Morgan, London, Macrnillan and Co., 1877. — Р. 491— 492.
    209 Числа, XXI 20-23; V 30; Повторення Закону, XXI ІІ—13; пор.: XX 10.
    210 Буття, XXIX 26 і наст., XXXI 15. Кетуб, 1 6: Ш 8; [6,8]; УП 8: тут мова йде про помилкову купівлю жінки, про її недоліки, як предмету купівлі; при цьому, згадується про огляд нареченої родичками нареченого у лазні.— Ми наводимо місця із Талмуду в перекладі Н. Переферковича. Див.: Талмуд. Мишна и Тосефта. Критической перевод Н. Переферковича. Том Ш. Изд. 2. — СПБ‚ 1905.— 425 с.
    211 Повторення Закону‚ ХХІІ 28—29: «коли хто спіткає дівчину‚ що не була заручена‚ і схопить її і ляже з нею‚ і застануть їх‚ то той чоловік‚ що лежав із нею‚ дасть батькові тієї дівчини п’ятдесят шеклів срібла‚ і вона стане йому за жінку‚ за те‚ що збезчестив її‚ — не зможе він відпустити її по всі свої дні». Пор. в законах Ману брак пішачів. Вихід. XXII 15—16: «А коли хто підмовить дівчину‚ яка не заручена‚ і ляже з нею‚ то нехай дасть їй вено‚ і візьме її собі за жінку. Якщо батько її справді відмовить віддати її йому‚ — нехай відважить срібла згідно з веном дівочим». Пор.: Закони Ману (стор. 55 прим. 9).; Кетуб., Ш 3—8; [3, 6; 3, 8].
    212 Килдуш, I 1. Жена приобретается, т.е. кто либо женится; жена приобретает сама себя, т. е. жена приобретает самостоятельность. Её приобретают посред-ством денег: это приобретение имело символический характер и не было на-стоящей куплей-продажей.
    213 Кетуб., IV 4. Під освяченням розуміється в цьому тексті заручини дочки (кіддушин). Пор. прим. 4. Батько має також право продажу малолітньої дочки (Кетуб., Ш 8).
    214 Кетуб., IV 5; див. також IV 2. 4. Здійснення шлюбу, за Талмудом, розпада-ється на два акти, відділені один від одного проміжком часу від одного до дванадцяти місяців: 1) ерусин (або кіддушин) — заручини чи освячення і 2) ніссуїн — власне укладання шлюбу, введення нареченої в хуппу, на брачне ложе. Ерусин — обряд вручення символу; жінка, яка отримала символ обручення, можливий вираз «вдова після ерусин» (див. примітки Переферковича до його перекладу Талмуду, том Ш с. 12 прим. 4 і с. 40 прим. 1). Мимоволі приходять на упоам’ять римські спонзалії і древньоруський зговір. Ерусин — це зговір, шлюбний контракт; ніссуїн — це виконання контракту передачою зарученої. Зговір — це не попередня угода, але сам шлюбний договір, оскільки заручена вже вважається дружиною зарученого.
    215 Кетуб., [4, 4]: «Если отец пошел с посланцами мужа, или посланцы отца пошли с посланцами мужа, или у неё собственный двор на пути и она вошла, чтобы переночевать в нём, но не вошла в хуппу во имя ниссуин, и умерла, то, хотя бы её кетуба находилась у мужа, отец ей наследует после неё; если же отец передал её посланцам мужа, или у него собственный двор на пути, и она вошла в хуппу во имя ниссуин и умерла; то хотя бы её кетуба находилась у отца, её муж наследует после неё. К чему вышесказанное относится? — к её наследству». Див. також спір двох шкіл Шаммая і Гіллеля про наслідування після вдови. Перша школа вчила, що майно, яке дісталося вдові, повинні розділити спадкоємці чоловіка і батька; друга школа вважала інакше: кетуба йшла у власність спадкоємців чоловіка, а майно, що приходить і іде з нею, дістається у власність спадкоємців її батька (Кетуб., У111 6).
    216 Кетуб., [4,1.2]; IV 4.
    217 Талмуд. Критической перевод Н. Переферковича. Том Ш. Изд. 2-е — СПБ.‚ 1905. — Т. Ш. — С. 111‚ прим. 1.
    218 Тосефта Кетуб., 12, 1; Иерушалми Кетуб., VIII (32б-32в); Бавли Кетуб., 82б (див. Талмуд. Критической перевод Н. Переферковича. Том Ш. Изд. 2-е — СПБ.‚ 1905. — Т. Ш. — С. 176.)
    219 Див. кетубу у сучасних євреїв (додаток 2 Н. Переферковича, — Т. 3. — С.177).
    220 Пор.: Законы Хаммурапи / Хрестоматия по истории государств
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины