ІСТОРІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ БОРОТЬБИ З ПОСЯГАННЯМИ НА ВЛАСНІСТЬ В УКРАЇНІ (1917–1927 роки)

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

Розділ 1. БОРОТЬБА ІЗ ЗЛОЧИНАМИ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ
В УКРАЇНІ ДО СУДОВОЇ РЕФОРМИ 1922 РОКУ ТА ПЕРШОЇ КОДИФІКАЦІЇ КРИжжжжждбжжжжжжМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

1.1. Соціально-політична обстановка в Україні
та ставлення держави до проблеми власності
у 1917–1922 роках . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13

1.2. Правове регулювання охорони власності в Україні
у період до першої кодифікації
кримінального законодавства (1917–1922 рр.) . . . . . . . . . . . . . 42

1.3. Створення і діяльність правоохоронних органів
з боротьби із злочинністю в Україні
у 1917–1922 роках . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79

Розділ 2. БОРОТЬБА ІЗ ЗЛОЧИННИМИ ПОСЯГАННЯМИ
НА ВЛАСНІСТЬ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ
УКРАЇНИ 1922–1927 РОКІВ.

2.1. Перша кодифікація кримінального законодавства
України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96

2.2. Характеристика складів злочинів проти власності
за Кримінальним кодексом УСРР 1922 року . . . . . . . . . . . . . . 117

2.3. Удосконалення кримінально-правової боротьби
з майновими злочинами в Україні після першої
кодифікації кримінального законодавства . . . . . . . . . . . . . . . . 136

2.4. Боротьба з посяганнями на власність
за Кримінальним кодексом УСРР 1927 року . . . . . . . . . . . . . . 157

2.5. Законодавче регулювання боротьби
із злочинами проти власності після прийняття
Кримінального кодексу УСРР 1927 року . . . . . . . . . . . . . . . . . . 172

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 191
ВСТУП

Українська держава послідовно йде шляхом реформування власного законодавства – адміністративного, цивільного, кримінального тощо. Сьогоденна ситуація певною мірою близька до тієї, що склалася на початку 1920-х років, коли в Україні виникла можливість вибудувати власну систему законодавства та почався процес її творення, пізніше перерваний тоталітарною владою. Нині ж в Україні існують усі умови для розбудови власної демократичної системи законодавства.
У кожній із зазначених вище галузей законодавства певне місце посідає правове регулювання відносин власності. У ході соціально-економічної та правової реформ неодмінно постане проблема правового захисту цих відносин. Вимагатиме подальшого вирішення і проблема кримінально-правового захисту власності від злочинних посягань, як постала вона свого часу й перед розробниками кримінального законодавства 20-х років. З тією, правда, різницею, що зараз у відносинах власності відбувається процес трансформації в напрямі від всевладного панування державної власності до її роздержавлення та утвердження приватної власності.
Стан охорони власності від протиправних посягань привертає постійну увагу держави. Зокрема, Президент України Л.Д. Кучма у посланні до Верховної Ради України від 23 лютого 2000 року ще раз звернув увагу на проблему корупції та економічної злочинності, яка є одним із видів протиправних посягань на власність, i боротьби з цими явищами, що становлять “реальності нашого сьогодення, які однозначно доводять: соціально-економічна ситуація в країні лишається складною” [ ]. Серед причин такого явища перш за все слід назвати недостатню активність з боку правоохоронних органів у діяльності, спрямованій на кримінально-правовий захист усіх форм власності від злочинних посягань. Сюди ж належить і той факт, що останнім часом на всіх рівнях господарювання спостерігається зниження виконавської дисципліни, нехтування вимогами законодавства, мають місце прямі порушення закону.
Кожна держава значної уваги приділяє питанням правового регулювання відносин власності. В Україні право власності регулюється Законом України “Про власність” [ ] від 7 лютого 1991 року № 697–ХІІ, згідно з яким власність в Україні виступає у формах приватної, колективної та державної. Аналогічні форми власності існували в Україні й на початку 20-х років, у період творення системи радянського законодавства та першої кодифікації кримінального законодавства.
З урахуванням подібності обставин, за яких в Україні йшов процесстановлення законодавства, що регулювало відносини власності та їх правовий захист, у 20-і роки, та відбувається реформування сучасного законодавства, історія проблеми власності та кримінально-правової боротьби з посяганнями на власність становить, на думку автора даного дослідження, неабиякий теоретичний і практичний інтерес, оскільки є підстави провести певні паралелі між тодішніми й сучасними умовами і цілями кардинальної трансформації законодавства у сфері відносин власності та їх правового захисту і виявити загальні закономірності цих процесів. Їх вивчення й аналіз дозволить застерегти від допущення помилок і свідомих перекосів у галузі кримінально-правового забезпечення захисту власності, з одного боку, та вдосконалення засобів боротьби з протиправними посяганнями на неї, з другого
Слід зазначити, що питання кримінально-правової боротьби із злочинними посяганнями на власність в історичному аспекті привертали увагу ряду українських вчених. Щодо кримінального законодавства України 20-х – 30-х років наукову розробку цих питань вели Б.М. Бабій, Я.М. Брайнін, П.С. Матишевський, П.П. Михайленко, С.І. Тихенко.
Великої уваги дослідженню питань становлення і розвитку українського кримінального, а також кримінально-процесуального законодавства у 20-ті – 30-ті роки, його кодифікації приділив академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України П.П. Михайленко. Ціла низка опублікованих ним ще наприкінці 40-х – початку 50-х років та в 60-ті роки наукових праць (“Деякі питання розвитку кримінального законодавства УРСР у період до його кодифікації” (1949), “Основи систематизованого кримінального законодавства УРСР” (1949), “Деякі питання історії кодифікації кримінального законодавства УРСР” (1959), “Попереднє слідство в Україні до першої кодифікації” (1963), “Основні етапи і закономірності розвитку українського радянського кримінального законодавства” (1966) та інші) присвячена науковому аналізу особливостей правотворення в Україні у галузі кримінального законодавства у 1918 – 1921 роках і в наступні роки, того самостійного шляху, яким йшли українські правотворці, розробляючи проект першого кримінального кодексу України, удосконалюючи закон у подальшому, будуючи систему судочинства. Значною подією в науці кримінального права України стало опублікування грунтовної монографічної роботи професора П.П. Михайленка “Нариси з історії кримінального законодавства Української РСР” (1959), у якій значної уваги приділено й питанням кримінально-правової охорони власності від злочинних посягань.
Багато ширшим є коло вчених поза межами України, які дали науковий аналіз історичних аспектів кримінально-правової боротьби з посяганнями на власність за радянським кримінальним законодавством, серед яких можна назвати З.А. Вишинську, А.А. Жижиленка, М.М. Ісаєва, Г.А.Кригера, В.Д. Меньшагіна, П.Т. Некипелова, А.А. Піонтковського, Г.Р. Смолицького, В.Г. Танасевича, Г.В. Швекова та ін. Окремі аспекти цих питань висвітлені в роботах А.А. Герцензона, Н.Ф. Кузнецової, С.С. Остроумова, А.С. Шляпошникова, присвячених боротьбі зі злочинністю в цілому. Віддаючи належне науковому внеску цих вчених у розробку питань боротьби із злочинами проти власності, можна констатувати, що грунтовного історико-правового аналізу боротьби з посяганнями на власність за кримінальними кодексами України 1922 і 1927 років в українській науковій літературі ще не давалось.
Дисертаційна робота являє собою самостійне наукове дослідження. Теоретичні узагальнення здійснені на базі нормативно-правових актів та звітно-статистичних матеріалів правоохоронних органів за досліджуваний період, одержаних дисертантом при вивченні архівних документів, відшуканих у ході проведення дисертаційного дослідження. Порiвняльно-правовий аналіз виконано з використанням конституційних, адміністративно-правових, цивільно-правових, кримінально-правових, кримінально-процесуальних та інших нормативно-правових актів досліджуваного періоду.
Актуальність теми дисертації. В умовах розбудови суверенної правової української держави все більшої суспільної ваги набуває проблема охорони відносин власності. У процесі переходу України від планової до ринкової економіки спостерігаються не тільки позитивні зрушення у галузі відносин власності, але й певні негативні явища, пов’язані з протиправними посяганнями на майнові інтереси власників усіх категорій. Як засвідчує кримінальна статистика, в цей перехідний період різко зростає кількість правопорушень, пов’язаних з посяганнями на приватну, колективну і державну власність. Часто реєструються випадки таких суспільно небезпечних посягань на власність, як крадіжки; грабежі і розбої, у тому числі вчинювані організованими озброєними злочинними групами; розкрадання, у тому числі організованими злочинними угрупованнями, що мають корумповані зв’язки з представниками владних структур; привласнення майна посадовими особами; вимагання як майна приватних власників, так і майна колективних та державних підприємств; знищення або пошкодження майна шляхом підпалів та іншими небезпечними способами тощо. Вчинювані в наш час злочинні посягання на власність мають багато спільних кримінологічних ознак з тими, з якими зустрілося українське суспільство на початку 20-х років та пізніше, у період становлення й розбудови держави соціалістичної формації. Ці злочини не тільки заподіюють шкоду найбільш важливим у цивілізованому суспільстві цінностям, але й заважають становленню і розвитку нових суспільно-економічних відносин у сучасній українській державі, позбавляють її можливості називатися демократичною і правовою.
За умов, коли має місце зростання злочинності в цілому і особливо злочинів проти власності, є необхідним історичний науковий підхід до вивчення засобів і методів, спрямованих на кримінально-правову боротьбу з цим негативним соціальним явищем. З огляду на це, значним теоретичним потенціалом щодо вироблення доцільних засобів і методів такої боротьби володіє наука кримінального права, а саме історія розвитку кримінального законодавства та карної політики держави. Оскільки сьогодні українська держава стала на шлях нової кодифікації кримінального та цивільного законодавства в умовах зміни суспільно-економічних відносин, як це було на початку 20-х років, вивчення законотворчої практики того часу та врахування позитивних її надбань, забутих за часів тоталітарного режиму, при застосуванні нового кримінального закону становить практичний інтерес, а виявлення помилок минулого убезпечить від їх повторення сьогодні.
Загальна актуальність проблеми власності і підвищена складність кримінально-правової боротьби зі злочинними посяганнями на власність у сучасних умовах, а також необхідність удосконалення існуючих і можливість використання відомих з історії підходів до кримінально-правової боротьби з майновими злочинами, засобів і методів такої боротьби, державних та громадських інститутів, покликаних її вести, і визначили вибір теми дисертаційного дослідження.
Мета і задачі дослідження. Основна мета дисертації полягає в тому, щоб виявити тотожності і розбіжності соціально-політичних підходів держави до проблеми власності та кримінально-правової охорони власності на теренах України у період діяльності Української Центральної Ради, за доби Української гетьманської держави та Директорії УНР. Головну ж увагу приділити комплексу проблем, пов’язаних із зародженням, формуванням та захистом інституту власності радянською державою в Україні. Автор узяла за мету глибше проникнути в історію проблеми, прослідкувати генезис відносин власності та її правового захисту від злочинних посягань в розрізі історії української держави та права, з тим щоб виявити певні закономірності, віднайти заслуговуючі на увагу сучасного українського законодавця форми і методи кримінально-правової охорони відносин власності, які могли б бути творчо опрацьовані й у разі необхідності перенесені на сучасний грунт.
Для реалізації цієї мети були визначені такі завдання:
– здійснити грунтовний аналіз законодавчих заходів урядів української держави щодо кримінально-правової охорони власності на різних етапах державотворення в досліджуваний період її історії;
– висвітлити процес становлення, показати місце і роль правоохоронних органів у забезпеченні кримінально-правової охорони власності від протиправних посягань;
– дослідити систему кримінально-правових норм, спрямованих на охорону власності, що існувала у кримінальному законодавстві Радянської України до його кодифікації та в Кримінальних кодексах УСРР 1922 і 1927 років;
– приділити спеціальну увагу питанням можливості урахування у сучасному кримінальному законодавстві України того позитивного в плані охорони власності від злочиних посягань, що було напрацьовано у період кодифікації кримінального законодавства 20-х років.
Методологія і теоретична основа дослідження. Методологічну і загальнотеоретичну основу дисертаційного дослідження становлять закони теорії пізнання. У процесі дослідження задля досягнення його мети i розв’язання завдань автором були використані методи порівняльного правознавства, історико-правовий, логічний, системного аналізу, статистичний та iнші методи дослідження наукової проблеми.
Теоретичною базою дисертації є історико-правова, кримінально-правова і суміжна література за темою дослідження. За методологічний і методичний інструментарій у дисертації взято фундаментальні наукові праці українських і зарубіжних вчених-юристів та істориків права.
При дослідженні використано широке коло законодавчих і підзаконних актів досліджуваного періоду за темою дисертації, архівних матеріалів державних органів влади. Вивчено статистичні матеріали, що характеризують діяльність правоохоронних органів у галузі захисту власності від злочинних посягань.
Об’єктом дисертаційного дослідження є політика держави щодо проблеми власності, процес становлення, розвитку, трансформації відносин власності та їх кримінально-правової охорони за доби Центральної Ради, Української гетьманської держави, Директорії УНР та Української Соціалістичної Радянської Республіки в період 1917–1927 років.
Предметом аналізу стала діяльність органів державної влади національних урядів та уряду радянської України у сфері забезпечення правового захисту відносин власності, організація владними інститутами держави боротьби із злочинними посяганнями на чужу власність, основні напрями розвитку і вдосконалення кримінально-правових форм, методів і засобів боротьби з майновими злочинами у досліджуваний період.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дослідником вперше в українській історико-правовій літературі зроблено спробу комплексно проаналізувати політику держави щодо проблеми власності та забезпечення нею кримінально-правової боротьби із злочинними посяганнями на власність з точки зору “тяглості”, тобто безперервності і спадкоємності правової політики національних урядів, з одного боку, і Української СРР, з другого. До недавнього часу факт функціонування на українській землі демократичних національних урядів 1917–1920 років замовчувався офіційною наукою, законодавчі акти та інші матеріали того періоду не публікувалися і залишалися недоступними для дослідників. Однак історія, у тому числі й історія кримінального права, історія правоохоронних органів, не терпить білих плям, і з появою в умовах незалежної України можливості доступу дослідників до таких матеріалів стало можливим певною мірою заповнити існуючі прогалини, зокрема й ті, що стосуються проблеми кримінально-правової охорони власності від протиправних посягань.
Конкретизовано наукова новизна основних положень дисертації полягає в тому, що в ній:
– дано науковий аналіз раніше не відомих або маловідомих історико-правовій науці нормативно-правових актів та архівних матеріалів за темою дослідження;
– розглянуто як цілісну систему законодавчі та підзаконні акти, якими регламентувалася кримінально-правова боротьба з майновими злочинами в радянській Україні в досліджуваний період, дано їх нове прочитання з точки зору критики їх тоталітарної, адміністративно-командної спрямованості;
– комплексно висвітлено історію становлення системи правоохоронних органів, що забезпечували кримінально-правову боротьбу з протиправними посяганнями на власність;
– аргументовано власну точку зору щодо правомірності оперування терміном “чужа власність”, відносно якого є неоднозначні підходи дослідників;
– виявлено і проаналізовано позитивні сторони та недоліки кримінально-правових норм, що передбачали відповідальність за посягання на власність;
– дано наукові рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства відносно відповідальності за протиправні посягання на власність.
Результати дослідження знайшли своє втілення в основних положеннях, що виносяться на захист:
– підтримка влади народом певною мірою залежить від ставлення держави до проблеми власності. Стриманість Центральної Ради у виконанні проголошеної нею програми соціалізації власності призвела до втрати популярності її серед трудових мас, особливо селянства, а ліквідація гетьманським урядом результатів деяких здійснених нею заходів щодо соціалізації викликала спротив народних мас і його падіння; спротив викликала й більшовицька політика націоналізації власності, що спонукало владу до конструювання спеціальних кримінально-правових норм з мірами посиленої відповідальності, створення репресивних каральних органів та вжиття жорстких заходів боротьби з діяннями, передбаченими цими нормами;
– розв’язання проблеми власності Радянською владою забезпечило утворення в Україні сектора соціалістичної економіки з державною і кооперативною формами власності, а також особистої власності при існуванні певний час приватної власності, які стали об’єктом кримінально-правової охорони в УСРР у 20-х – 30-х роках;
– ефективність кримінально-правової охорони власності в перехідний період перебуває у прямій залежності від того, чи відповідає стан законодавства суспільним відносинам у сфері власності;
– об’єктом злочинного посягання за Кримінальними кодексами України 1922 і 1927 років є чужа власність у формі державної, громадської, приватної і особистої власності;
– правова система і система правоохоронних органів радянської України, з огляду на тогочасні політико-правові орієнтації держави, в основному відповідали потребам кримінально-правової охорони власності.
Практичне значення одержаних результатів. Положення, висновки та пропозиції, викладені в дисертаційному дослідженні, становлять певний внесок у розвиток історії держави і права України та історії кримінального права. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані:
– у науково-дослідницьких цілях – для розробки теоретичних проблем історії держави та права України, кримінального права;
– у законотворчій роботі – при внесенні змін до нового Кримі-нального кодексу України в частині правової охорони відносин власності, розробці заходів адміністративної та судової реформ в Україні, зокрема в частині організації правоохоронних органів та судочинства; розробці державних програм боротьби з економічною злочинністю;
– у навчальному процесі юридичних закладів освіти – при вивченні курсів “Історія держави і права України”, “Кримінальне право” та спеціальних курсів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами i темами. Дане дослідження передбачено Планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 1998 рік (п. 26), 1999 (п. 30) та на 2000 рік (п. 34).
Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри історії України Українського державного педагогічного університету імені М. Драгоманова, кафедри історії держави та права Національної академії внутрішніх справ України, на науково-практичній конференції НАВСУ (1998 рік). Матеріали дослідження використані при проведенні занять з курсу історії держави та права України зі слухачами Національної академії внутрішніх справ України.
Публікації. Основні теоретичні положення і наукові висновки викладено у чотирьох наукових публікаціях.

Список литературы

В И С Н О В К И

1. У проведеному дисертаційному дослідженні з історико-правових позицій здійснено спробу розглянути напрями розвитку кримінально-правової боротьби з посяганнями на чужу власність на етапі визвольних змагань за незалежну українську державу та у період становлення української держави як республіки у складі такого міждержавного, а фактично тоталітарного, утворення, як Радянський Союз.
Будь-яке дослідження історико-правових аспектів боротьби із різнимим видами злочинів, у тому числі й злочинів, пов’язаних з посяганням на чужу власність, має виходити з необхідності пошуку всього раціонального, що було набуто минулим досвідом, і використання його для удосконалення правовідносин у державі, в тому числі пов’язаних з кримiнально-правовою охороною власності від протиправних посягань.
По тексту роботи були зроблені спроби поставити деякі теоретичні та практичні питання, врахування яких може допомогти виробити сучасний підхід до здійснення кримінально-правової боротьби із злочинами проти власності, до вдосконалення норм нового Кримінального кодексу України з урахуванням історичної законодавчої практики.
2. Причини посягань на чужу власність у більшості випадків належать до явищ соціально-економічного порядку. І тут на передній план виступає такий чинник, як ставлення держави і суспільства до інституту власності. Це питання є одним з важливих в науці історії держави і права.
Радянська влада з самого початку негативно поставилася до приватної влас¬ності, лише до певного часу допустивши її існування, віддавши проте повний пріоритет державній і громадській (колективній) власності та визначивши осо¬бисту власність як єдину допустиму форму присвоєння матеріальних благ ок¬ремою людиною, і таке становище проіснувало понад сім десятиліть.
Позбавлення громадян приватної власності суперечило світовій традиції, народній ментальності, природному праву людини мати власні засоби виробництва і споживання. Саме позбавлення громадян права приватної власності, проголошення державної власності всенародним надбанням, всенародною власністю з фактичним відлучення людини від цієї власності, позбавленням права володіти власністю, розпоряджатися нею, спрямовувати її на задоволення своїх потреб і користуватися результатами своєї праці на свій розсуд, особливо результатами праці на землі, призвело до збурення у суспільстві, спричинило збройний спротив значної частини населення України щодо нового порядку влаштування майнових відносин. Цей спротив вилився, зокрема, у збройні напади на об’єкти державної та кооперативної власності, що супроводжувалися їх пограбуванням і нищенням. Змушений реагувати на такий спротив, законодавець визначив це явище, пов’язане з посяганням на відносини власності, як новий вид злочину – “політичний бандитизм”, передбачивши суворі кримінальні репресії за це діяння, аж до вищої міри.
Таким чином, для забезпечення злагоди у суспільстві держава має визнавати всі види власності, проводити таку політику, яка забезпечувала б їх ефективне існування і розвиток за умови рівного ставлення держави до усіх видів власності, у тому числі й до приватної, та однакової їх кримінально-правової охрони від протиправних посягань.
3. Запровадивши нові відносини власності, радянська влада змушена була протягом всього досліджуваного періоду вживати суворих кримінально-пра¬вових заходів, спрямованих на захист цих відносин від протиправних посягань. На початковому етапі, до першої кодифікації кримінального законодавства, було прийнято велику кількість нормативних актів з кримінально-правовими нормами, що передбачали відповідальність за посягання на державну та колективну власність. Багато з цих норм не містили санкцій за протиправні діяння, законодавець використовував аналогію закону або приписував застосовувати покарання, не визначаючи його міри, “з усією строгістю революційного закону” або “керуючись інтересами соціалістичної революції та соціалістичною правосвідомістю”, що крило в собі небезпеку порушення законності, застосування міри покарання, яка не відповідає ступеню тяжкості діяння.
Значна частина кримінально-правових нормативних актів, що діяли в досліджуваний нами період, не була продуктом творчості українського законодавця, а повторювала нормативні акти, прийняті законодавцем Російської Федерації, а після утворення Союзу РСР – союзним законодавцем. Не був результатом української законотворчості і Кримінальний кодекс УСРР 1922 року, який майже цілком повторював зміст КК РСФРР.
Кримінальний кодекс УСРР 1927 року, побудований на грунті Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР 1924 року та з урахуванням проекту Кримінального кодексу РСФРР, був уже значною мірою витвором українського законодавця, став кроком уперед порівняно з редакцією Кри-мінального кодексу 1922 року, більшою мірою відповідав суспільним потребам і мав чинність понад три десятки років, зазнавши протягом цього періоду численних змін і доповнень, як правило, у бік посилення кримінальної репресії, у тому числі й щодо протиправних посягань проти власності.
Новий Кримінальний кодекс України, над яким досить плідно попрацював зараз законодавець, мав би увібрати у себе все прогресивне з попередніх кодексів та врахувати їх недоліки, у тому числі увібрати й ті позитивні положення та не допустити тих недоліків кримінальних кодексів 1922 та 1927 років, які відзначалися нами по ходу викладу, а також і Кримінального кодексу України 1960 року. Позитивним моментом нового кодексу є те, що в ньому, як і в кодексах 1922 та 1927 років, не проводиться розмежування відповідальності за посягання на види власності, як це було зроблено у Кримінальному кодексі 1960 року (у якому посягання на соціалістичну власність, тобто на державну і громадську власність, виділено в окрему главу).
4. Тривалий час в умовах тоталітарного суспільства, яким був колишній Радянський Союз, у наявності приватної власності вбачалося велике суспільне зло, підгрунтя для експлуатації людини людиною. Сьогодні ж в Україні суб’єктивне право громадянина мати власність розглядається як одне з непорушних прав людини, важлива гарантія економічної і політичної незалежності особистості. В економічному та соціальному житті України триває процес становлення нової господарської системи, що засновується на ринкових від¬носинах. Основою цієї системи є три рівноправні форми власності, закріплені Конституцією України: приватна, колективна та державна.
Законом України “Про власність” [ ] від 7 лютого 1991 року передбачалося три форми власності: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна і державна. Наступного року Верховна Рада України Законом “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України” [ ] від 7 липня 1992 року внесла зміни до Закону “Про власність”, ввівши замість поняття “індивідуальна власність” поняття “приватна власність”, що стало визначною подією у житті України: у законодавчому порядку було закріплено нову для нашої держави форму власності, а з тим і новий правовий інститут – право приватної власності. Це право закріплено і Конституцією України 1996 року [ ] (стаття 41).
Проте, на наш погляд, норма Закону України “Про власність” (стаття 2), якою визначено форми власності, потребує законодавчого уточнення. Якщо в ній, нехай і опосередковано, щодо колективної та, особливо, державної форм власності вказується на можливого носія права власності, то щодо права приватної власності вказівка на його носія відсутня. В основу розмежування форм власності має бути покладено критерій приналежності майна тому чи іншому персоніфікованому суб’єкту відповідного права, чого ми не бачимо в законодавчому формулюванні понять форм власності. У Законі України “Про власність” (стаття 4) існування приватної власності прямо не пов’язується з індивідуальною формою привласнення матеріальних благ, тому складається враження, що її суб’єктами, крім громадян, можуть бути й інші носії.
Висновок з цього може бути один: якщо виходити з того, що відповідно до загальної концепції Закону України “Про власність” приватну власність символізує індивідуальна правова форма привласнення матеріальних благ, то й визначення у статті 2 цього Закону приватної власності як однієї з форм власності має бути пов’язане з особою її носія, тобто з громадянином.
У Законі України “Про власність” закладено прогресивні положення, якими визначається правоздатність власника на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном; усім власникам забезпечуються рівні права, обмеження яких можливе тільки на підставі закону. Звідси випливає, що й на практиці кримінально-правова охорона власності має бути забезпечена рівною мірою, без розрізнення її форм, без пріоритету однієї порівняно з іншою. [ ]
5. Новий Кримінальний кодекс України 2001 року, порівняно з Кримінальним кодексом України 1960 року, в якому пріоритети віддавалися нормам, що регулювали кримінально-правовий захист державної та колективної власності, у той час як інтереси особи відходили на другий план, не розрізняє, до якої з форм власності належить майно, щодо якого чиниться протиправне посягання. Для означення предмета посягання у новому Кримі-нальному кодексі застосовується термін "чуже майно", як це було зроблено у кримінальних кодексах України 1922 і 1927 років. А проте, оскільки приватна власність сьогодні набула значного поширення, у приватній власності громадян перебувають значні матеріальні цінності, і при цьому щодо неї часто чиняться незаконні дії, чим спричиняється велика майнова шкода власникам, все це вимагає посиленої кримінально-правової охорони майна, яке перебуває у приватній власності. Але діяння, спрямовані проти приватної власності, відповідної правової оцінки не дістали, і навіть поняття “приватна власність” новий Кримінальний кодекс України не знає. На нашу думку, у примітках до розділу VI "Злочини проти власності" слід передбачити підвищені розміри збитків, заподіяних приватному власнику, розрахованих виходячи з неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в разі, коли злочином спричинено втрату засобів виробництва або втрату засобів існування, на відновлення яких потерпілому потрібен тривалий час або їх відновлення взагалі неможливо.
6. Заниженими, на нашу думку, є розміри майнової шкоди, заподіяної привласненням, розтратою майна або заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем (стаття 191 нового КК України), шляхом обману або зловживання довірою (стаття 192), умисним знищенням або пошкодженням майна (стаття 194). Спричинення майнової шкоди приватній особі шляхом вчинення цих діянь має каратися з урахуванням того, чи не призвів злочин до втрати засобів виробництва або втрати засобів існування, на відновлення яких потерпілому потрібен тривалий час або їх відновлення взагалі неможливо. З появою приватної власності такі діяння стали досить поширеними, вони криють серйозну суспільну небезпеку, що зумовлює необхідність посилення кримінальної відповідальності за їх вчинення.
7. Причинами посягань на власність переважно є соціально-економічні чинники, що підтверджено в ході нашого дослідження при розгляді стану злочинності та стану народного господарства початку 20-х років і що ми спостерігаємо в наш час, коли різко зросла тенденція до збільшення злочинних посягань, спрямованих проти усіх форм власності. З цього порівняння ми робимо висновок про необхідність розробки широкомасштабної державної багатоцільової програми, що передбачала б заходи запобігання посяганням на власність, причому на першому плані мають бути економічні важелі, а не посилення кримінальної репресії. Здійснення посягань на власність має бути економічно невигідним, як це передбачалося ще першим на території України писаним законом – “Руською правдою”. Поряд з тим доцільною була б спільна розробка заінтересованими відомствами концепції боротьби з посяганнями на власність. Не зайвою була б і розробка та реалізація загальномасштабної просвітницької програми, розрахованої на всі групи населення, а також розробка і застосування правоохоронними органами на місцях, і в першу чергу міліцією, спеціальних заходів індивідуально-виховного характеру щодо осіб, схильних до майнових посягань.
8. Як свідчать одержані в процесі нашого дослідження дані про сучасний стан злочинності, пов’язаної з посяганнями на власність, велику кількість таких посягань вчинено щодо селянських господарств. На нашу думку, у чинний Кримінальний кодекс, за прикладом КК України 1927 року, слід було б включити спеціальні норми з підвищеною мірою відповідальності щодо посягання на засоби праці у сільськогосподарському виробництві, а саме на сільськогосподарську техніку і худобу – в усіх видах посягання.
9. У той же час доцільним було б передбачити в новому Кримінальному кодексі інститут реституції та економічні санкції замість позбавлення волі, адже виконання цієї міри покарання важким тягарем лягає на бюджет держави. Застосована законодавцем декриміналізація ряду кримінально-правових норм, що передбачали відповідальність за посягання на власність у галузі господарської діяльності приватних власників, має бути компенсована посиленням економічних санкцій, у тому числі передбачених цивільним законодавством.
Викладені в дисертаційному дослідженні матеріали і висновки, на думку автора, можуть бути корисними для теорії і практики боротьби із злочинними посяганнями на чужу власність.
Підводячи підсумки дослідження проблеми, необхідно ще раз підкреслити, що правоохоронні органи в Україні є найважливішим елементом механізму боротьби з посяганнями на власність. За час свого існування вони відіграли велику роль у справі здійснення державних заходів, спрямованих на захист відносин власності. Потрібна більша активність правоохоронниих органів при розслідуванні ними злочинів, пов’язаних з розкраданням грошових коштів i матеріальних цінностей, зловживанням службовим становищем та з іншими корисливими злочинами.
Сьогодні склалися об’єктивні передумови для оновлення змісту Кримінального кодексу України, з тим щоб він відповідав вимогам сучасності. Але для цього необхідні серйозні теоретичні дослідження, які могли б визначити причини i умови недостатньо ефективної роботи правоохоронних органів i намітити шляхи підвищення її ефективності.
У колі теоретичних проблем, від розв’язання яких залежить подальша нормотворчiсть i підвищення ефективності застосування правових норм, важливе місце займають проблеми форм i методів діяльності органів внутрішніх справ. Досліджуючи питання діяльності правоохоронних органів України у 20-ті роки, ми звернули увагу на “прозорість” їх діяльності в плані систематичного інформування населення про результати роботи у засобах масової інформації. На нашу думку, це питання стає актуальним і в наш час, маючи значний профілактичний ефект.
Спираючись на результати проведеного дослідження, можна зробити висновок i про те, що підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів залежить не тільки від удосконалення законодавчої бази, але й від перегляду їх організаційних засад – реорганізації структури, підвищення кваліфікації працівників, поліпшення взаємодії з іншими органами держави, вирішення процесуальних питань.
Цілком зрозуміло, що їх реалізація напряму пов’язана з успішним проведенням судової реформи в Україні. Перед наукою і практикою стоїть необхідність дослідження цілого ряду питань, що стосуються удосконалення роботи правоохоронних органів, створення передумов для вдосконалення органiзацiйно-правових засад їх діяльності. Не виключається необхідність більш детального i глибокого їхнього спеціального дослідження, яке проте лежить за межами науки історії держави та права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

. Кучма Л.Д. Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000–2004 рр. : Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік // Урядовий кур’єр. – 2000. – 24 лютого.
. Про власність : Закон України від 7 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249. (З наступними змінами.)
. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 38. – Ст. 562.
Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
. Волох О.В. Інститут права власності потребує удосконалення // Науковий вісник НАВСУ. – 1999. – № 1. – С. 29–32.
Киевщина в годы гражданской войны и иностранной военной интервенции (1918–1920 гг.) : Сб. документов и материалов. – К.: Госполитиздат УССР, 1962. – 538 с.
. Українська державність у ХХ столітті: Історико-політологічний аналіз. – К.: Політична думка, 1966. – 344 с.
. Мусиенко В.В. На защите завоеваний Великого Октября. – К.: Политиздат Украины, 1986. – 233 с.
. Супруненко Н.И. Очерки истории гражданской войны и иностранной военной интервенции на Украине (1918–1920). – М.: Наука, 1966. – 454 с.
. Історія України. Нове бачення / Під заг. ред. В.А.Смолія. – У 2 т. – К.: Україна, 1996. – Т. 2. – 492 с.
. Турченко Ф., Панченко П., Тимченко С. Новітня історія України. У 2 ч. – К., 1992. – Ч. 1. – 464 c.
. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття : Нариси політичної історії. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.
. Іванченко Р. Історія без міфів. – К.: Український письменник, 1996. – 335 с.
. Барановська Н.М. Національно-визвольний рух за відновлення державної незалежності (березень 1917 р. – квітень 1918 р.) : Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Львів, 1995. – 26 с.
. Дем’янко О.М. Лютнева революція та становлення української національної державності (лютий 1917 – січень 1918 р.) : Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 1995. – 18 с.
. Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – У 2 т. – Ужгород, 1932. – Т. І. Доба Центральної Ради. – 452 с.; Т. 2. Українська гетьманська держава. 1918. – 510 с.
. Дорошенко Д. Нарис історії України. У 2 т. – К.: Глобус, 1992. – Т. 1. – 232 с.
. Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2 т. – К.: Либідь, 1992. – Т. 2. – 608 с.
. Субтельний О. Україна: історія. – 3 вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1993. – 716 с.
. Боффа Дж. История Советского Союза. – Т. 1. – М., 1990. – 628 с.
. Верт Н. История советского государства. – М., 1997.
. Бабій Б.М. Українська радянська держава в період відбудови народного господарства (1921–1925). – К.: АН УРСР, 1961. – 384 с.
. Чехович В.А. Победа Великого Октября и становление государственного союза советских республик (1917–1922 гг.). – К.: Наук. думка, 1986. – 167 с.
. Яковенко Д.Т. Высшие органы государственной власти Украинской ССР в условиях строительства социализма (1917– 1937 гг.). – К.: КВШ МВД СССР, 1975. – 118 с.
. Історія держави і права України : Підручник. – У 2 ч. / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін.; За ред А.Й. Рогожина.– К.: Ін Юре, 1996. – Ч. 2. – 446 с.
. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України : Навчальний посібник. – Львів: Світ, 1996. – 295 с.
. Копиленко Л., Копиленко М. Держава і право України. 1917 – 1920 : Навчальний посібник. – К., 1997. – 208 с.
. Павленко Ю, Храмов Ю. Українська державність у 1917 – 1918 рр. (історико-генетичний аналіз). – К., 1995. – 262 с.
. Історія Української РСР : Короткий нарис / Академія наук Української РСР. Інститут історії. – К.: Наукова думка, 1981. – 525 с.
. Історія України. У 2 кн. Кн. 2 – ХХ століття / Л.Г. Мельник, В.Ф. Верстюк, М.В .Демченко та ін. – К.: Либідь 1992. – 463 с.
. Ромотюк О.Є. Центральна Рада в українському державотворчому процесі (березень 1917 – квітень 1918 рр.) : Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 1997. – 24 с.
. Конституційні акти України. 1917–1920. Невідомі конституції України. – К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. – 269 с.
. Гамрецький Ю.М. Універсали – визначальні віхи історії Центральної Ради // Український історичний журнал. – 1991. – № 8. – С. 23–30.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 1115. – Оп. 1. – Спр. 1.
. Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції [марець 1917 р. – грудень 1919 р.] ) : Репринтне видання 1920 року. – У 3 ч. – К.: Політвидав України, 1990. – Ч. ІІ. – 328 с.
. Борьба с преступностью в Украинской ССР : Сб документов / Сост. проф. П.П. Михайленко. – Т. І. 1917–1925 гг. – К.: Высшая школа МООП УССР, 1966. – 831 с.
. Українська Центральна Рада : Документи і матеріали. У 2 т. – К.: Наукова думка, 1996. – Т. 1. – 591 с.; Т.2. – 424 с.
. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення : Хронологічний довідник. – К.: Наукова думка, 1995. – 487 с.
. Стрілець В.В. Державотворча діяльність політичних партій України (1917 – 1920 рр.) : Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 1992. – 20 с.
. Постанови І Всеукраїнського селянського з’їзду, що відбувся у Київі з 28 травня по 2 червня 1917 р. – К., 1917. – 14 с.
. Закон про землю в УНР. – К., 1917. – 6 с.
. Земельний закон, ухвалений Українською Центральною Радою 18 січня 1918 р. – К., 1918. – 16 с.
. Збірник законів, розпоряджень та обіжників по справам земельним в УНР. – К., 1918. – 22 с.
. Проданюк Ф.М. Внутрішня політика Української Держави (29 квітня – 14 грудня 1918 року) : Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 1997. – 23 с.
. Мякота С.Є. Економічна політика уряду Української Держави (травень – грудень 1918 р.) : Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 1997. – 23 с.
. Збірник урядових розпоряджень в зв’язку з встановленням хлібної монополії. – К., 1918. – 18 с.
. Хрестоматія з історії держави і права України : У 2 т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. В.Д. Гончаренка. – К.: Ін Юре, 1997. – Т. 2. – 799 с.
. Захарченко П.П. Селянський рух в Україні у контексті антигетьманського повстання (осінь 1918 р.) – К., 1997. – 46 с.
. Захарченко П.П. Селянська війна в Україні: рік 1918 – К.: ЗАТ “Нічлава”, 1997. – 188 с.
. Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції [марець 1917 р. – грудень 1919 р.] ) : Репринтне видання 1920 року. – У 3 ч. – К.: Політвидав України, 1990. – Ч.ІІІ. – 542 с.
.. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української Конституції. – К.: Т-во “Знання”, 1993. – 191 с.
. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. – К.: Вентурі, 1996. – 272 с.
. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. – М.: Юрид. литература, 1991. – 238 с.
. Кульчицький С.В. УСРР в добу “воєнного комунізму” (1917 – 1920 рр.). – К.: Ін-т історії НАН України, 1994. – 141 с.
. Борисов В.І. Продовольча політика на Україні (1917–1920). – Луганськ, 1991. – 130 с.
. Захарченко П.П., Земзюліна Н.І., Нестеров О.В. – К.: ЗАТ “Нічлава”, 2000. – 176 с.
. Из истории милиции Советской Украины / Под ред. проф. П.П. Михайленко. – К.: МООП УССР, 1965. – 399 с.
. Історія Українського війська : Репринтне видання 1936 року. – У 2 кн., 3 ч. – К.: МП “Пам’ятки України”, 1992. – Ч ІІІ. Збройні сили сучасної доби / Б. Гнатевич. – 568 с.
. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах. – У 3 т. – К.: Генеза, 1997. – Т. 1. 1917–1925 рр. – 499 с.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 628. – Оп. 1. – Спр. 27. – Арк. 1.
. Державний вістник. – 1918. – 11 липня.
. Вісник Української Народньої Республіки. – 1918. – 19 грудня.
. Вістник Державних Законів. – 1919. – 3 травня. – Вип. 17.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 1. – Ст. 6.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 1. – Ст. 7.
. ЗУ УСРР. – 1921. – № 2. – Ст. 41.
. Комуніст. – 1920. – 26 жовтня.
. ЗУ УСРР. – 1921. – № 2. – Ст. 45.
. ЗУ УСРР. – 1921. – № 20. – Ст. 592.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 11. – Ст. 141.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 34. – Ст. 386.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 34. – Ст. 387.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 34. – Ст. 388.
. Сборник циркуляров НКЮ. – Харьков, 1922. – С. 85–88.
. Ленін В.І. Повн. зібр. тв. / Пер. з 5-го рос. вид.. – К.: Політвидав України, 1975. – Т. 51– С. 135.
. Ленін В.І. Повн. зібр. тв. / Пер. з 5-го рос. вид. – К.: Політвидав України, 1975. – Т. 52. – С. 81.
. Голод 1921–1923 років в Україні : Зб. документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1993. – 240 с.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 34. – Ст. 387.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 34. – Ст. 388.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 34. – Ст. 386.
. ЗУ УСРР. – 1920. – № 19. – Ст. 368.
. ЗУ УСРР. – 1921. – № 11. – Ст. 311.
. Известия Украинского ЦИК и Харьковского губисполкома. – 1919. – 16 січня. – № 21.
. ЗУ УСРР. – 1921. – № 7. – Ст. 25.
. ЗУ УСРР. – 1919. – Ч. ІІ. – Ст. 10.
. ЗУ УСРР. – 1919. – Ч. ІІ. – Ст. 122.
. ЗУ УСРР. – 1921. – № 14. – Ст. 383.
. ЗУ УСРР. – 1921. – № 21. – Ст. 598.
. ЗУ УСРР. – 1921. – № 21. – Ст. 603.
. ЗУ УСРР. – 1922. – № 36. – Ст. 554.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 21. – Ст. 227.
. ЗУ УСРР. – 1920. – № 19. – Ст. 368.
. Сборник циркуляров МВД. – Пг., 1917. – С. 59.
. Сборник циркуляров МВД. – Пг., 1917. С. 66–67.
. Вестник Временного Правительства. – 1917. – 20 апреля. – № 35/81.
. Известия Киевского Совета рабочих депутатов. – 1917. – 15 марта. – № 2.
. Пролетарий (Харків). – 1917. – 13 травня. – № 41.
. Дегтярев И.Л., Трегубов В.Ф. Вместе с народом. Страницы истории киевской милиции. – К.: РИО МВД УССР, 1990. – С. 11–13.
. Пролетарий (Харків). – 1917. – 6 червня. – № 60.
. СУ РСФРР. – 1917. – № 1. – Ст. 15.
. Донецкий пролетарий (Луганськ). – 1918. – 3 січня. – № 49.
. Великая Октябрьськая социалистическая революция на Украине (февраль 1917 – апрель 1918) : Сб документов и материалов. В 3 т. – Киев, 1957. – Т. 1. – С. 283.
. Вісник Ради Народних Міністрів Української Народньої Республіки (УНР). – 1918. – 11 квітня. – № 18.
. Вісник Ради Народних Міністрів УНР. – 1918. – 25 квітня. – № 25.
. Тимощук О. Державна варта Української держави. – К.: Ін-т внутр. справ, 1998. – 71 с.
. Державний вістник. – 1918. – 22 серпня. – № 38.
. Державний вістник. – 1918. – 26 жовтння. – № 63.
. Вісник Української Народньої Республіки. – 1918. – 17 грудня.
. Вісник Державних законів для всіх земель УНР. – 1919. – 21 січня. – Вип. 2.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 1092. – Оп. 4. – Спр. 32. – Арк. 2.
. Вісник Державних законів. – 1919. – 4 травня.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 1092. – Оп. 5. – Спр. 30. – Арк. 10.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 1092. – Оп. 5. – Спр. 30. – Арк. 2.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 1092. – Оп. 2. – Спр. 529. – Арк. 1.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 1092. – Оп. 4. – Спр. 32. – Арк. 21.
. СУ РСФСР. – 1918. – № 75. – Ст. 813.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 6. – Оп. – 1. – Спр. 1184. – Арк. 17.
. Известия Временного Рабоче-Крестьянского правительства Украины и Харьковского Совета Рабочих Депутатов. – 1919. – 9 февраля. – № 41.
. Вестник Народного Комиссариата внутренних дел УССР. – 1919. – № 3.
. СУ РСФСР. – 1919. – № 18. – Ст. 213.
. Киевские известия. – 1919. – 29 червня. – № 78.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 21. – Арк. 123.
. Известия ВУЦИК и Харьковского губревкома. – 1920. – 30 березня. – № 84.
. ЗУ УСРР. – 1920. – № 7. – Ст. 16.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 6. – Оп. 2. – Спр. 546. – Арк. 5.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 5. – Оп. 1. – Спр. 842. – Арк. 7.
. ЗУ УСРР. – 1922. – № 36. – Ст. 554.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 1. – Ст. 9.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 11. – Ст. 141.
. ЗУ УСРР. – 1920. – № 25. – Ст. 536.
. ЗУ УСРР. – 1922. – № 54. – Ст. 779.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 18. – Ст. 195.
. Вісті ВУЦВК. – 1921. – 23 травня. – № 43.
. ЗУ УСРР. – 1921. – № 14. – Ст. 385.
. ЗУ УСРР. – 1922. – № 54. – Ст. 779.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 1. – Ст. 7.
. ЗУ УСРР. – 1922. – № 13. – Ст. 228.
. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917–1953. Суспільно-політичний і правовий аналіз. – К., 1999.
. ЗУ УСРР. – 1922. – № 28. – Ст. 680.
. Бабій Б.М. Українська радянська держава в період відбудови народного господарства (1921–1925). – К., 1961. – 384 с.
. Бабій Б.М., Усенко І.Б. З досвіду планування законотворчості в перші роки Радянської влади // Вісник Академії наук Української РСР. – 1986. – № 1. – С. 63–71.
. Брайнин Я.М. Уголовное право УССР до издания первого уголовного кодекса // Юридический сборник КГУ. – 1948. – № 3. – С. 37–69.
. Галаган І.С., Сусло Д.С. Кримінальний процес Української РСР. – К., 1970. – К.: Вища школа, 1970. – 250 с.
. Голодный М.А. Положительный опыт в организации законоподготовительных работ (по материалам Украинской ССР) // Ученые записки ВНИИСЗ. – М., 1970. – С. 65– 78.
. Голодный М.А. Система законопроектних органів на Україні у перші роки Радянської влади // Радянське право. – 1968. – № 3. – 62–71
. Грищук В.К. История кодификации законодательства развитого социализма (на материалах Украинской ССР) : Автореф. дис. ... канд. юр. наук. – К., 1985. – 20 с.
. Землянский П.Т. Уголовно-процессуальное законодательство в первые годы Советской власти. – К., 1972. – 306 с.
. Михайленко П.П. Нариси з історії кримінального законодавства Української РСР. – К., 1959. – 435 с.
. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України : Статті, доповіді, рецензії. – К.: Генеза, 1999.– 944 с.
. Рогожин А.И. Законодательная деятельность УССР в период проведения Великой Октябрьской социалистической революции и в период иностранной военной интервенции и гражданской войны // Сборник по истории Советского государства и права УССР. – Харьков, 1954. – 59–67.
. Рогожин А.И. Очерк истории социалистической законности УССР в период иностранной военной интервенции и гражданской войны. – Харків, 1963. – 175 с.
. Рогожин А.И. Процессуальное право УССР в период военной интервенции и гражданской войны. – Харків, 1966. – 158 с.
. Виноградская С.П., Рогожин А.И. Всеукраинский Центральный Исполнительный Комитет Советов в первые годы Советской власти (1917–1920 гг.) – Харьков: Вища школа, 1977. – 141 с.
. Галаган І.С., Сусло Д.С. Кримінальний процес Української РСР. – К.: Вища школа, 1970. – 250 с.
. Таранов А.П. Історія Конституції Української Радянської Соціалі-стичної Республіки. – К., 1957. – 159 с.
. Усенко І.Б. Перший Цивільний кодекс УРСР // Рад. право. – 1987. – № 12. – С. 52–55.
. Усенко И.Б. Первая кодификация законодательства Украинской ССР. – К.: Наукова думка, 1989. – 120 с.
. Фролов Ю.О. Розвиток виправно-трудового права Української РСР // Основні етапи розвитку української радянської держави і права за 50 років. – К., 1975. – С. 168–171.
. Чехович В.А. Победа Великого Октября и становление государственного союза советских республик (1917–1922). – К.: Наук. думка, 1986. – 167 с.
. Яковенко Д.Т. Высшие органы государственной власти Украинской ССР в условиях строительства социализма (1917– 1937 гг.). – К.: КВШ МВД СССР, 1975. – 118 с.
. Якуба О.М. Кодифікація адміністративного законодавства Української РСР // Основні етапи розвитку української радянської держави і права за 50 років : Тези доповідей та наукових повідомлень. – К., 1966. – С. 107–109.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 18. – Ст. 195.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 8. – Оп. 1. – Спр. 156. – Арк. 40–41.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 343. – Оп. 1. – Спр. 44. – Арк. 36.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 8. – Оп. 1. – Спр. 367. – Арк. 5.
Михайленко П.П. Из истории борьбы с преступностью в Украинской ССР (1917– 1925) // Борьба с преступностю в Украинской ССР. Т. І. – С. 97.
. Сборник циркуляров НКЮ. – Харьков, 1922. – С. 85.
. СЗ СССР. – 1927. – № 12.
. ЗУ УСРР. – 1920. – № 22. – Ст. 438.
. ЗУ УСРР. – 1920. – № 22. – Ст. 438.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 8. – Оп. 1. – Спр. 158. – Арк. 71–72.
. Вестник советской юстиции Украины. – 1922. – № 2. – С. 56–57.
. Стенографический отчет I Всеукраинского съезда деятелей советской юстиции. – Харьков, 1922.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 2. – Оп. 2. – Спр. 373. – Арк. 160.
. ЗУ УСРР. – 1922. – № 36. – Ст. 554.
. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 14.
. Памятники русского права. – Вып. 1 : Памятники права Киевского государства / Сост. А.А. Зимин; Под ред. С.В. Юшкова. – М.: Госюриздат, 1952. – 142 с.
. Ермолаев И.П., Кашафутдинов Р.Г. Свод законов Киевской Руси. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1985. – 80 с.
. Стенографический отчет I Всеукраинского съезда деятелей советской юстиции. – Харьков, 1922.
. Сборник документов по истории государства и права зарубежных стран. – Вып. 1. – Иркутск: Изд. Иркут. ун-та, 1973. – 82 с.
. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. – М.: Юрист, 1996. – 576 с.
Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. – К.: Вища школа, 1994. – 464 с.
. Про крадіжку коней у неземлеробського населення : Циркуляр Верховного суду УСРР № 29 від 25 червня 1924 р. // Борьба с преступностью в Украинской ССР : Сб документов / Сост. проф. П.П. Михайленко. – Т. І. 1917–1925 гг. – К.: Высшая школа МООП УССР, 1966. – С. 456.
. Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – К.: Юринком, 1996. – 238 с.
. ЗУ УСРР. – 1920. – № 19. – Ст. 368.
. ЗУ УСРР. – 1919. – № 21. – Ст. 227.
. ЗУ УСРР. – 1922. – № 36. – Ст. 554.
. Про облік і здачу зброї, що є у населення України : Декрет Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 3 грудня 1918 р. // ЗУ УСРР. – 1919. – № 1. – Ст. 6.
. Про здачу зброї населенням України для потреб Червоної Армії : Декрет Раднаркому УСРР від 6 березня 1919 р. // Борьба с преступностью в Украинской ССР : Сб документов / Сост. проф. П.П. Михайленко. – Т. І. 1917–1925 гг. – К.: Высшая школа МООП УССР, 1966. – С. 144.
. Про боротьбу з бандитизмом : Постанова Раднаркому УСРР від 1 лютого 1921 р. // ЗУ УСРР. – № 20. – Ст. 592.
. СУ СССР. – 1927. – № 10.
. Про охорону лісів : Декрет Раднаркому УСРР від 26 лютого 1919 р. // Известия Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины и Харьковского Совета Рабочих Депутатов. – 1919. – 26 февраля.
. Про прискорення провадженням лісних справ : Циркуляр Нарком’юсту УСРР № 38 від 10 листопада 1920 р. // [37, с. 208–209].
. Про застосування декрету Ради Народних Комісарів про відповідальність за пограбування радгоспів : Постанова Раднаркому УСРР від 21 травня 1921 р. // [37, с. 259–260].
. Про заходи боротьби з утаєнням землі : Постанова ВУЦВК від 19 жовтня 1921 р. // [37, с. 335–336].
. Основний закон про трудове землекористування : Постанова ВУЦВК від 27 травня 1922 р. // [37, с. 431–432].
. Про відповідальність за недбале зберігання, псування, розкрадання, затримку в доставці і неправильне використання посівного матеріалу : Постанова Раднаркому УСРР від 10 березня 1922 р. // [37, с. 395–396].
. Про повітові насінневі фонди і повітові насінневі хранилища : Постанова ВУЦВК від 26 липня 1922 р. // [37, с. 444–445].
. Про заходи боротьби з передчасним зняттям урожаю і покосів та з фактами потрави ланів і луків : Постанова Раднаркому УСРР і Реввоєнради Південно-Західного фронту від 5 липня 1920 р. // [37, с. 181].
. Про застосування декрета Ради Народних Комісарів про відповідальність за пограбування радгоспів : Постанова Раднаркому УСРР від 21 травня 1921 р. // [37, с. 259–260].
. Про охорону площ, відведених під городні культури : Постанова ВУЦВК від 22 травня 1922 р. // [37, с. 417–418].
. Про охорону зелених насаджень у містах та інших населених пунктах України : Постанова Раднаркому УСРР від 22 травня 1922 р. // [37, с. 432].
. ЗУ УСРР. – 1922. – № 36. – Ст. 554.
. Преступность на Украине // Коммунист (Харків). – 1922. – 13 вересня. – № 209.
. Бюллетень НКВД УССР. – 1925. – № 2. – С. 27–28.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 5. – Оп. 1. – Спр. 21. – Арк. 149.
. Бюллетень НКВД УССР. – 1925. – № 2. – С. 27–28.
. Бюллетень НКВД УССР. – 1925. – № 8. – С. 6.
. Бюллетень НКВД УССР. – 1925. – № 8. – С. 52–64.
. Коммунист (Харків). – 1922. – 28 грудня.
. Коммунист (Харків). –1923. – 23 квітня.
. Коммунист (Харків). – 1923. – 8 вересня.
. Вечерний выпуск : Додаток до газ. “Червоний стяг” (Чернігів). – 1925. – 12 листопада.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 6. – Оп. 1. – Спр. 1818. – Арк. 21.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 5. – Оп. 2. – Спр. 16. – 173–174.
. Коммунист (Харків). – 1922. – 1 листопада.
. Коммунист (Харків). – 1923. – 23 серпня.
. Коммунист (Харків). – 1924. – 21 лютого.
. Коммунист (Харків). – – 1924. – 22 березня.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 1. – Оп. 3. – Спр. 2661. – Арк. 15, 18, 20, 23, 25, 28, 30.
. Коммунист (Харків). – 1922. – 2 грудня.
. Коммунист (Харків). – 1923. – 23 квітня.
. Коммунист (Харків). – 1923. – 10 листопада.
. ЗУ УСРР. – 1922. – № 52. – Ст. 771.
. ЦДАВОВУ. – Ф. р-5. – Оп. 1. – Спр. 2096. – Арк. 2.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 6. – Оп. 2. – Спр. 379. – Арк. 257.
. ЦДАВОВУ. – Ф. р-5. – Оп. 1. – Спр. 2096. – Арк. 5.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 6. – Оп. 1. – Спр. 1806. – Арк. 55.
. ЗУ УСРР. – 1923. – № 33. – Ст. 483.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 5. – Оп. 1. – Спр. 21. – Арк. 148–150.
. Коммунист (Харків). – 1923. – 26 вересня. – № 218.
. Бюллетень НКВД УССР. – 1925. – № 2. – С. 6.
. Бюллетень НКВД УССР. – 1925. – № 8. – С. 64.
. ЦДАВОВУ. – Ф. 5с. – Оп. 11. – Спр. 8.
. Бюллетень НКВД УССР. – 1925. – № 9. – С. 6.
. Бюллетень НКВД УССР. – 1925. – № 2. – С. 26–33.
. Шестиріччя робітниче-селянської радянської міліції. Єдність міліції й Червоної Армії // Вісті ВУЦВК. – 1925. – 7 лютого.
. Известия ВУЦИК и Харьковского губревкома. – 1920. – 30 березня. – № 84.
. ЦДАВОВУ. – Ф. Р-5. – Оп. 1. – Спр. 842. – Арк. 7.
. Бюллетень НКВД УССР. – 1922. – № 13–14.
. Бюллетень НКВД УССР. – 1924. – № 1–2.
. ЗУ УСРР. – 1924. – № 37–38. – Ст. 245.
. Вісті ВУЦВК. – 1926. – 26 листопада.
. Бюллетень НКВД УССР. – 1923. – № 2.
. Бюллетень НКВД УССР. – 1923. – № 26.
. Коммунист (Харків). – 1922. – 13 вересня.
. ЗУ УСРР. – 1923. – № 1. – Ст. 1.
. Вісті ВУЦВК. – 1926. – 6 лютого.
. Положення про прокурорський нагляд : Постанова ВУЦВК від 28 червня 1922 р. // ЗУ УСРР. – 1922. – № 28. – Ст. 440.
. ЗУ УСРР. – 1922. – № 54. – Ст. 779.
. СУ СССР. – 1924. – № 23. – Ст. 203.
. ЗУ УСРР. – 1923. – № 26. – Ст. 384.
. СУ СССР. – 1924. – № 24. – Ст. 205.
. ЗУ УСРР. – 1927. – № 26–27. – Ст. 131.
. ЗУ УСРР. – 1927. – № 26–27. – Ст. 132.
. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР. 1917–1952 гг. / Под ред. проф. И.Т. Голякова. – М.: Госюриздат, 1953. – 463 с.
. Про доповнення постанови “Про введення в дію Кримінального кодексу УСРР в редакції 1927 року” : Постанова ВУЦВК від 29 червня 1927 року // ЗУ УСРР. – 1927. – № 28.– Ст. 133.
. ЗЗ УСРР. – 1932. – № 29–30. – Ст. 178.
. СЗ СССР. – 1932. – № 62. – Ст. 360.
. Уголовный кодекс Украинской ССР : Официальный текст с изменениями на 10 октября 1954 г. и с приложением постатейно систематизированных материалов / Министерство юстиции Украинской ССР. – М., 1954. – С. 74–75.
. Про зміни і доповнення Кримінального кодексу УСРР : Постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 16 трав