ІСТОРИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Краткое описание

ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

На правах рукопису

ЯЦИШИН МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ

УДК 343.24 (477)

ІСТОРИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ
КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових вчень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант
Джужа Олександр Миколайович,
доктор юридичних наук, професор

ЛУЦЬК - 2010

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 5
ВСТУП 6
РОЗДІЛ 1 ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА ТА ТЕОРЕТИЧНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ 18
1.1. Стан наукового розроблення проблем кримінально-виконавчої політики 18
1.2. Теоретико-правові та методологічні питання концептуального визначення кримінально-виконавчої політики України в науковій юридичній літературі 44
1.3. Історико-правові джерела з формування вітчизняної кримінально-виконавчої політики у другій половині ХVІІІ та до здобуття Україною незалежності 64
Висновки до розділу 1 109
РОЗДІЛ 2 СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ 115
2.1. Проблеми періодизації кримінально-виконавчої політики України 115
2.2. Кримінально-виконавча політика як засіб забезпечення виконання кримінальних покарань та запобігання злочинності 132
2.3. Формування політико-правових засад кримінально-виконавчої політики наукою кримінально-виконавчого права 149
Висновки до розділу 2 168
РОЗДІЛ 3 ЗАКОНОДАВЧЕ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАКРІПЛЕННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ПОЛОЖЕНЬ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ 172
3.1. Кримінально-виконавча політика як чинник формування системи законодавчої бази з виконання покарань в сучасний період 172
3.2. Закріплення концептуальних положень кримінально-виконавчої політики Верховною Радою України 191
3.3. Правові ініціативи Президента України з удосконалення кримінально-виконавчої політики і системи виконання покарань 209
3.4. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади 226
3.5. Реалізація кримінально-виконавчої політики в нормативних актах Державного департаменту України з питань виконання покарань 242
Висновки до розділу 3 257
РОЗДІЛ 4 ІСТОРИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ПОЛІТИКИ 261
4.1. Становлення структурних підрозділів Державної кримінально-виконавчої служби України 261
4.2. Завдання та функції Державної кримінально-виконавчої служби України як прояв кримінально-виконавчої політики 275
4.3. Правовий та соціальний захист осіб, які відбувають покарання, та звільнених з місць позбавлення волі, як складова кримінально-виконавчої політики 297
4.4. Визначення та вирішення завдань кримінально-виконавчої політики через взаємодію органів і установ виконання покарань з іншими державними органами і громадськими організаціями 318
Висновки до розділу 4 333
РОЗДІЛ 5 ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СУЧАСНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ 337
5.1. Перспективні напрями політики держави щодо реорганізації та розвитку кримінально-виконавчої системи України 337
5.2. Зарубіжний досвід пенітенціарної політики та його імплементація в законодавство України 352
5.3. Роль кримінально-виконавчої політики у створенні сучасної прогресивної системи виконання покарань в Україні 368
Висновки до розділу 5 384
ВИСНОВКИ 387
ДОДАТКИ 398
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 532

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВНУ Волинський національний університет
ВТК Виправно-трудовий кодекс
ВТУ виправно-трудова установа
ГАООН Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй
ДДУПВП Державний департамент України з питань виконання покарань
ДКВС Державна кримінально-виконавча служба
ЄС Європейський Союз
КВК Кримінально-виконавчий кодекс
КЗпП Кодекс законів про працю
КК Кримінальний кодекс
КПК Кримінально-процесуальний кодекс
МВС Міністерство внутрішніх справ
НКВС Народний комісаріат внутрішніх справ
ООН Організація Об’єднаних Націй
П. пункт
СІЗО слідчий ізолятор
Ст. стаття
УВП установа виконання покарань
УНР Українська Народна Республіка
Ч. частина
ВСТУП
Актуальність теми. Сучасні проблеми побудови правової держави значною мірою обумовлені необхідністю запобігання та протидії злочинності. Реалізація цього завдання вимагає комплексного підходу щодо обрання заходів соціального впливу, спрямованих на подолання криміногенних явищ у суспільстві. Важливим завданням правової науки, правотворчості та правоохоронної діяльності є створення гарантій збалансованого співвідношення інтересів людини і держави, зокрема, у сфері виконання кримінальних покарань як кінцевої ланки правовідносин у системі зв’язків “держава – злочинець”.
Становлення та розвиток кримінально-виконавчої політики держави є малодослідженою проблемою в галузі кримінально-виконавчого права та історії держави і права України. Конституція України (ст. 3) визнала права людини найвищою соціальною цінністю, а гарантії їх реалізації – головним обов’язком держави. Ці конституційні положення повню мірою стосуються кримінально-виконавчої політики у сфері виконання і відбування кримінального покарання щодо забезпечення проголошених цінностей і гарантій органами й установами кримінально-виконавчої системи. Безумовно, реалізація кримінально-виконавчої політики не може бути успішно вирішена без урахування її історичного минулого. Серед низки важливих історико-правових проблем становлення й розвитку кримінально-виконавчої політики особливий інтерес становить її періодизація, науковий аналіз малодосліджених періодів, визначення напрямів удосконалення.
Необхідність дослідження зумовлена також реформою кримінально-виконавчої системи України, яка здійснюється в нашій державі з 1991 року. Ужиті заходи не повною мірою вивели систему виконання покарань із кризового становища. У ній і досі зберігаються риси, притаманні колишній радянській адміністративно-командній системі й пов’язані з невиправдано жорстким централізмом, закритістю, нехтуванням законних прав засуджених. Водночас зі вступом України до Ради Європи перед нашою державою виникла нагальна потреба приведення національного законодавства у відповідність з європейськими стандартами щодо умов тримання засуджених осіб в установах виконання покарань.
У практичній площині посилення уваги до досліджуваної проблеми викликано станом криміногенної ситуації в країні, що залишається тривожним. Як свідчать статистичні дані, за останні десятиріччя, незважаючи на загальне зниження рівня злочинності, у її структурі надзвичайно високою є частка тяжких й особливо тяжких злочинів (49,5 %). Показник засуджених в Україні – один з найвищих у світі – 413 осіб на 100 тис. населення. Дедалі збільшується питома вага жіночої (у середньому на 1,4 % щорічно) та рецидивної злочинності (з 8,5 % у 2007 р. до 12,2 % у 2009 р.) .
Отже, запобігання та протидія злочинності, що є одними із найважливіших державних завдань, від успішного вирішення яких суттєво залежать усі питання розвитку суспільства, повинні здійснюватися на науковій основі, мати своє методологічне підґрунтя. Його складовими є кримінальна та кримінально-виконавча політика.
Для розв’язання складної проблеми формування кримінально-виконавчої політики важливе значення мають наукові розроблення вітчизняних і зарубіжних учених. Цьому присвятили свої праці І.В. Андрухів, В.М. Анісімков, Л.В. Багрій-Шахматов, Ю.В. Баулін, І.Г. Богатирьов, С.Д. Гусарєв, О.Д. Тихомиров, Т.А. Денисова, О.М. Джужа, А.П. Гель, О.М. Григорьєв, М.М. Гернет, А.П. Закалюк, П.П. Захарченко, Р.А. Калюжний, В.О. Корчинський, В.В. Копєйчиков, А.М. Колодій, О.М. Костенко, М.В. Костицький, С.В. Кудін, О.Г. Колб, В.А. Льовочкін, В.Т. Маляренко, О.І. Марцев, М.І. Козюбра, М.І. Мельник, М.П. Мелентьєв, В.О. Меркулова, П.П. Михайленко, О.П. Неалов, О.Є. Наташев, І.С. Ной, І.В. Іваньков, В.П. Пєтков, О.Б. Пташинський, І.І. Резник, Г.О. Радов, О.Л. Ременсон, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, І.С. Сергєєв, В.П. Севастьянов, А.Х. Степанюк, В.М. Трубніков, П.Л. Фріс, О.Ф. Фрицький, А.Є. Шевченко, І.В. Шмаров, Ю.С. Шемшученко, О.Н. Ярмиш та інші. Їх праці заклали теоретичні основи формування та розвитку нової кримінально-виконавчої доктрини України.
Водночас у науковій літературі й досі бракує розгорнутих теоретичних досліджень, присвячених проблемам кримінально-виконавчої політики, а уявлення про неї зводиться здебільшого до розгляду окремих правових процедур, що регламентують порядок й умови виконання та відбування кримінальних покарань у певний період. Залишаються без відповіді питання, пов’язані з побудовою системи кримінально-виконавчого законодавства. На часі, з точки зору сучасної теорії права співвідношення понять нормотворчості, правотворчості та законотворчості, розмежування законодавчої й підзаконної нормотворчості у сфері кримінально-виконавчого права, розгляд питань організації управління законодавчим процесом, а також виділення окремого напряму досліджень відповідно до нової соціально-політичної й економічної ситуації та світового досвіду виконання кримінальних покарань потребує додаткового обґрунтування.
Важливість обраної теми обумовлена й тим, що сьогодні, коли в Україні розпочався активний процес розбудови й реформування кримінально-виконавчої системи на основі Концепції реформування кримінальної юстиції, Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС) України та інших програмних документів, більшість положень кримінально-виконавчої політики потребують переосмислення та пошуку нових підходів щодо забезпечення їх успішної реалізації на практиці.
Таким чином, розроблення історико-правових засад реформування кримінально-виконавчої системи, що включає в себе державну політику, галузь права й науку цієї галузі права, є актуальною як для теорії права, так і для суспільної практики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження відповідає основним напрямам державної кримінально-виконавчої політики, визначеним Концепцією реформування ДКВС України, затвердженою Указом Президента України від 25 квітня 2008 р. № 401/2008, Концепцією розвитку ДКВС України до 2015 року (проект), розробленою Міністерством юстиції України, тематиці фундаментальних і прикладних досліджень кафедр юридичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки, а також держбюджетній темі “Документація жертв міжнаціонального польсько-українського конфлікту в 40-х роках ХХ століття” (номер державної реєстрації 0106U000271).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є обґрунтування історико-правових засад формування кримінально-виконавчої політики України, визначення її сутнісних характеристик та основних напрямів удосконалення на сучасному етапі розвитку українського державотворення.
Для досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:
– розкрити джерельну базу та з’ясувати історичний доробок національної наукової думки щодо становлення й розвитку кримінально-виконавчої політики України як цілісного соціально-правового явища;
– визначити поняття, завдання та цілі вітчизняної кримінально-виконавчої політики, встановити її джерела, типи, внутрішні та зовнішні складові, принципи реалізації;
– довести історичну наступність, встановити складність і неминучість процесу перетворення радянського виправно-трудового права на сучасне кримінально-виконавче право;
– обґрунтувати соціальну та правову зумовленість кримінально-виконавчої політики;
– охарактеризувати процес становлення та розвитку сучасної кримінально-виконавчої політики за періодами її законодавчого закріплення, а також особливостями правозастосування з обґрунтуванням пріоритетних напрямів її подальшого удосконалення;
– розкрити загальні історико-правові закономірності розвитку кримінально-виконавчої політики у співвідношенні теорії (політики, права й науки права) та практики виконання й відбування кримінальних покарань, ресоціалізації засуджених;
– встановити місце кримінально-виконавчого права в національній правовій системі, а також основні джерела кримінально-виконавчого права щодо їх відповідності сучасним проблемам і завданням кримінально-виконавчої політики;
– визначити статус та компетенцію керівних органів і структурних підрозділів ДКВС України, запропонувати альтернативний варіант Концепції реформування ДКВС України.
Об’єкт дослідження – суспільні процеси становлення та розвитку кримінально-виконавчої політики України як соціально-правового явища.
Предмет дослідження – історико-правові засади кримінально-виконавчої політики України.
Методи дослідження. У дослідженні застосовано сукупність загальнонаукових і конкретно-наукових методів пізнання, що дали можливість розкрити сутність такого складного явища, яким є законодавчий процес, а також його особливості, пов’язані з правовим забезпеченням кримінально-виконавчої політики України. Ці методи використано у процесі дослідження теоретичних засад кримінально-виконавчої політики України, історичного процесу законодавчого закріплення концептуальних положень кримінально-виконавчої політики України в нормативно-правових актах (розділи 1, 3); герменевтичний – використано для пізнання та інтерпретації текстів монографічних видань, наукових статей, навчальних матеріалів, а також текстів нормативних актів, що уможливило розкриття змісту та узагальнення сформульованих у різні способи властивостей явища, яке досліджується (розділ 3); історико-правовий – застосовано у процесі дослідження генезису кримінально-виконавчої політики, виділення основних періодів її становлення та розвитку в історичному контексті й на сучасному етапі державотворення, пошуку найбільш прийнятих для держави форм такої політики (розділи 1, 2, підрозділи 3.1, 4.1, 4.2, 5.1); порівняльно-правовий (компаративний) – використано при аналізі й зіставленні поглядів учених-істориків права стосовно багатьох аспектів кримінально-виконавчої політики, а також при порівнянні норм чинного кримінально-виконавчого законодавства України та низки відповідних норм інших країн (розділи 1, 3, 5); методи системного та структурно-функціонального аналізу застосовано під час вивчення джерел кримінально-виконавчої політики, нормативно-правової бази дослідження (розділи 1, 3, підрозділи 4.2, 5.2); спеціально-юридичний – використано з метою пояснення окремих правових конструкцій, теорій, принципів, понять, аналізу норм чинного законодавства, виявлення недоліків у ньому (розділи 3, 4, 5); правового моделювання – застосовано для визначення перспектив удосконалення кримінально-виконавчої політики, кримінально-виконавчої системи, науки кримінально-виконавчого права як підґрунтя для розроблення концепцій і доктрин кримінально-виконавчої політики (розділ 5, підрозділи 2.1, 2.3).
Емпіричну базу дослідження становлять систематизовані матеріали статистичної звітності Державного департаменту України з питань виконання покарань (ДДУПВП); зведені дані опитувань персоналу установ виконання покарань (1560 осіб), засуджених у місцях позбавлення волі (2500 засуджених), анонімного опитування громадян Волинської, Львівської, Рівненської, Черкаської та Чернігівської областей (2398 осіб), а також матеріали архівних справ Центрального державного історичного архіву України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління, Центрального державного архіву громадських об’єднань України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в юридичній науці монографічним дослідженням історико-правових засад кримінально-виконавчої політики України. Сформульовані положення та рекомендації спрямовано на розв’язання важливої науково-практичної проблеми, що полягає у формуванні концепції державної політики у сфері виконання покарань, а отримані висновки визначають перспективи наукового забезпечення її реалізації на практиці. Зокрема:
вперше:
– здійснено історико-правовий аналіз та визначено періодизацію кримінально-виконавчої політики України на основних етапах державотворення;
– визначено, що етапи становлення й розвитку кримінально-виконавчої політики – це стадії розроблення та прийняття законодавчих актів, що мають правові межі початку (нижня межа) та закінчення (верхня межа);
– доведено, що кримінально-виконавча політика – це явище правової реальності, складова процесу формування правової держави, у якій панує право як загальна міра свободи, рівності та справедливості в суспільстві, що й визначає зміст законодавчих, а також інших кримінально-виконавчих правових актів;
– розкрито теоретичні засади застосування норм кримінально-виконавчого права як особливої форми реалізації кримінально-виконавчої політики через державно-владну, політико-правову та організаційну діяльність компетентних органів і службових осіб держави;
– сформульовано висновок про те, що правові засади сучасної кримінально-виконавчої політики мають бути закріплені відповідним законом з урахуванням нагальних потреб системи виконання покарань, зокрема правових, інституційних, матеріальних і фінансових;
– встановлено, що в основу кримінально-виконавчої політики більшості провідних країн світу закладено ідею каяття злочинців, суб’єктами реалізації якої є не силові структури та воєнізовані формування, а представники цивільних професій (психологи, педагоги, соціологи, психіатри й інші категорії);
– за допомогою історичного підходу розкрито сутність і зміст сучасного теоретико-правового визначення понять “організаційне забезпечення” та “правове забезпечення” у контексті реалізації кримінально-виконавчої політики;
– запропоновано правовий механізм упровадження положень кримінально-виконавчої політики в системі ДКВС України;
удосконалено:
– теоретичні позиції щодо класифікації та визначення сутності принципів і функцій кримінально-виконавчої політики відповідно до основних ознак, які характеризують функції держави з точки зору сучасної теорії держави та права, конституційного права та окремих галузей права;
– теоретико-правовий аспект функціонування кримінально-виконавчої системи згідно із завданнями сучасної кримінально-виконавчої політики;
– концептуальні засади удосконалення вітчизняних законів та імплементації міжнародних правових актів з питань формування та реалізації кримінально-виконавчої політики України, доповнені авторськими пропозиціями щодо внесення змін і доповнень до Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) України та інших нормативно-правових актів з питань виконання покарань;
– наукові підходи до визначення виховного впливу на засуджених у відповідності з правовими, демократичними та гуманістичними засадами кримінально-виконавчої політики;
дістали подальший розвиток:
– визначення поняття та змісту кримінально-виконавчої політики у співвідношенні: кримінально-виконавча політика – кримінально-виконавче право – наука кримінально-виконавчого права;
– сучасні теоретичні підходи стосовно обґрунтування методологічних засад реалізації кримінально-виконавчої політики в царині законодавства, що має забезпечити максимальну ефективність зусиль держави в досягненні мети кримінального покарання;
– пропозиції вчених і практиків щодо удосконалення політики у сфері виконання кримінальних покарань, визначення її цілей, принципів, стратегії; напрямів діяльності органів та установ виконання покарань;
– положення теорії кримінально-виконавчого права України, що стосуються доктринального тлумачення певних понять, категорій, термінів, пов’язаних з регулюванням суспільних відносин, що виникають у процесі виконання покарань.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження впроваджено як рекомендації в:
– законотворчий процес та правоохоронну практику (акти впровадження Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 30 грудня 2009 р. № 04–19/14–3830; Міністерства юстиції України від 30 липня 2010 р.; Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Волинській області від 25 листопада 2009 р. № 2/3-1607, у Львівській області від 23 грудня 2009 р., у Рівненській області від 20 січня 2010 р. № 19/14-283; Апеляційного суду Волинської області від 14 січня 2010 р. № 1.7/19);
– навчальний процес (акт впровадження Волинського національного університету імені Лесі України від 27 листопада 2009 р. № 3/4077).
Окремі положення дисертації може бути використано для подальшого розроблення теоретико-методологічних і прикладних аспектів реалізації кримінально-виконавчої політики, удосконалення її організаційно-правового забезпечення, на основі авторського визначення концептуальних засад національної пенітенціарної доктрини та забезпечення працівників кримінально-виконавчої системи науково обґрунтованими заходами щодо гуманізації, демократизації процесу виконання й відбування кримінальних покарань, дотримання прав людини та громадянина в місцях позбавлення волі.
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана самостійно. Усі сформульовані положення та висновки є результатом особистих досліджень автора. У монографії “Організація індивідуального запобігання злочинам
у кримінально-виконавчій установі”, підготовленій у співавторстві, автору належить 25 % змісту; у навчальному посібнику “Кримінологія: довідник термінів, основні визначення, рекомендовані джерела”, підготовленому
у співавторстві, автору належить 15 % змісту; у навчальному посібнику “Загальні засади призначення покарань в Україні”, підготовленому
у співавторстві, автору належить 15 % змісту.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження апробовані автором під час виконання й обговорення його на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Волинського національного університету імені Лесі Українки, а також на кафедрах кримінології та кримінально-виконавчого права, теорії та історії держави і права Національної академії внутрішніх справ.
Теоретичні положення та висновки дослідження були оприлюднені на 18 міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових і науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах, круглих столах тощо, зокрема, на науково-практичній конференції викладачів, аспірантів та студентів “Актуальні проблеми розвитку держави та захисту прав людини в Україні” (м. Луцьк, 21-20 квітня 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми реформування приватного права України” (м. Запоріжжя, 8 грудня 2006 р.); “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 2-3 червня 2006 р.; 1-2 червня 2007 р.; 30-31 травня 2008 р.; 29-30 травня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення” (м. Львів, 13-15 квітня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави” (м. Черкаси, 5-6 червня 2008 р.); ІІ Польсько-українському правничому форумі “Міжнародна співпраця судових органів в контексті польсько-українських заходів до “Євро 2012”” (Польща, м. Тарнобжег, 4-6 грудня 2008 р.); V і VI Міжнародних науково-практичних конференціях “Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах” (м. Луцьк, 16-17 жовтня 2008 р.; м. Луцьк, 15-16 жовтня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів і студентів “Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє” (м. Луцьк, 13-14 травня 2009 р.); Звітній науковій конференції “Приватні та публічні аспекти захисту прав громадян” (м. Львів, 27 лютого 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні” (м. Запоріжжя, 24 квітня 2009 р.); І Международной научно-практической конференции “Развитие государственности и права в Украине: реалии и перспективы” (г. Севастополь, 24 апреля 2009 г.); Всеукраїнській науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Законодавство кримінально-правового напрямку: стратегія, тактика, техніка” (м. Одеса, 24 квітня 2009 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Луцьк, 20-21 березня 2009 р.); Міжнародному науковому симпозіумі “Дні порівняльного правознавства” (м. Київ, 8-11 квітня 2009 р.; м. Яремча, 22-26 квітня 2010 р.); Міжнародній польсько-українській науковій конференції “Ksżtałcenie pedagogów na studiach wyższych w Polsce i na Ukrainie w świetle wymogów procesu bolońskiego” (Zamość, 23-24 październik 2009 r., Польща, Замость, 23-24 жовтня 2009 р.).
Публікації. Результати дослідження викладено у 27 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України,
а також в одній індивідуальній, одній колективній монографіях, трьох колективних навчальних посібниках, 17 статях в інших виданнях (тезах доповідей і повідомлень на міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дослідженні підтверджено покладену в його основу гіпотезу про те, що сучасний державний підхід до вдосконалення всіх складників кримінально-виконавчої політики (політичних, економічних, соціальних, організаційно-правових, морально-етичних тощо) вимагає передусім виявлення сутності цього явища в конкретно-історичних умовах українського державотворення. Досягти цього можна тільки через історико-правове наукове пізнання теоретичних основ кримінально-виконавчої політики упродовж тривалого життя українського суспільства. Лише на такій основі є реальним свідоме вироблення заходів, необхідних для впорядкування цього процесу та його послідовного реформування із метою забезпечення збалансованого задоволення законних прав й інтересів громадян, суспільства та держави, системного вираження всього комплексу основних складових пенітенціарної функції держави.
Тим часом відсутність ґрунтовних спеціальних досліджень з історико-правових засад кримінально-виконавчої політики України негативно позначається на розвитку загальної теорії та історії держави і права. Відповідно до мети й завдань дослідження ми зробили такі висновки, що мають теоретичне і практичне значення.
1. Завдяки систематизації й типологізації наукової літератури та джерел вдалося встановити, що офіційна концепція історико-правових засад кримінально-виконавчої політики України має дві частини. Перша, теоретична, становить процес обґрунтування ідеї соціальної та правової сутності кримінально-виконавчої політики, спрямованої на виконання покарань та захист суспільства від злочинних посягань в історичному контексті державотворення. Друга, практична, полягає у безпосередній реалізації змісту правових норм, вироблених такою політикою, для регулювання відносин, що складаються у цій специфічній сфері суспільного буття. Взаємозв’язок цих частин здійснюється шляхом їх осмислення й узагальнення в науковій літературі правознавчого, історичного, політологічного й соціально-економічного спрямування.
Таким чином, джерельна база та наукові розробки сучасних вчених дають змогу виділити історико-правові засади кримінально-виконавчої політики України як окрему дослідницьку проблему.
2. Кримінально-виконавча політика як складова соціальної політики у сфері протидії злочинності та елемент кримінально-правової політики держави – це обґрунтовані закономірностями розвитку національної кримінально-виконавчої системи загальні принципи та основні засади формування, розвитку та реалізації норм кримінально-виконавчого права, що визначають конкретні напрями (форми, засоби й методи) діяльності уповноважених державних органів та установ у сфері виконання покарань, а також органів, установ, громадських організацій та окремих громадян, які сприяють їм у цьому, з метою запобігання злочинам, виправлення й ресоціалізації засуджених, соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі тощо.
Основною формою виявлення й закріплення кримінально-виконавчої політики є кримінально-виконавче право. Це пояснюється тим, що політика і право взаємопов’язані, оскільки право створюється політичною організацією суспільства – державою.
Протягом усього попереднього періоду історичного розвитку українського суспільства створювалися нові положення та норми кримінально-виконавчої політики, удосконалювалися її поняття й інститути відповідно до вимог тогочасного життя та з урахуванням національних традицій і залученням кращих зразків, вироблених правовою культурою людства.
Комплексний аналіз становлення та розвитку вітчизняної кримінально-виконавчої політики від найдавніших часів (Давньоруської держави) і до початку ХХІ ст. дав можливість виявити умови, в яких вона формувалася, та характер внеску українського народу в еволюцію кримінально-виконавчої політики як важливого структурного елементу правової системи України.
Завдяки історичній ретроспективі вдалося встановити, що на сучасному етапі розвитку кримінально-виконавчої політики все більше виокремлюються проблемні питання, пов’язані з правами людини. Необхідність їх дотримання зумовлюється сучасним орієнтуванням державної політики України у сфері виконання кримінальних покарань на безумовне дотримання прав людини і громадянина, передбачених Конституцією України, а також Загальною декларацією прав людини.
3. Окреслення ключових проблем кримінально-виконавчої політики як підсистеми правової політики держави дає змогу зробити висновок про те, що ця політика в Україні на сучасному етапі перебуває на стадії становлення. Для неї характерні, поряд із загальними проблемами державної правової політики (низька якість та ефективність нормативно-правових актів, а звідси – низька їх реалізація), деякі власні суперечності формування, що проявляється передусім у різних підходах як до визначення сутності кримінально-виконавчої політики взагалі, так і таких її складових, як мета покарання, попередження злочинності, засоби виховного впливу та інші.
Істотним завданням кримінально-виконавчої політики стає збалансування, координація різних її підсистем та напрямів. Йдеться насамперед про уніфікацію методології й термінології галузей кримінально-виконавчого, кримінального та кримінально-процесуального права, паралельне оновлення цих пов’язаних між собою галузей законодавства, узгодження відповідних підвидів політики і практики їх реалізації.
У перспективі на чільне місце виходять наукові розробки за такими основними напрямами кримінально-виконавчої політики, як: 1) законотворчість (на всіх щаблях законо- і нормотворення); 2) правозастосування і нагляд за додержанням законності; 3) правове виховання і правова освіта; 4) політика у сфері кадрового забезпечення правових реформ кримінально-виконавчої системи; 5) удосконалення всього механізму дії кримінально-виконавчого права через моделювання правового розвитку, експертизу законопроектів, правові експерименти, що відповідають вимогам часу та завданням реформування кримінально-виконавчої системи у дусі кращих стандартів, вироблених світовою теорією і практикою.
4. Соціально-економічні та політичні зміни, що відбуваються в Україні, вимагають адекватної цим змінам відповіді на питання про соціальний зміст сучасного злочину й соціальний контроль над злочинністю.
Як свідчить історико-правовий аналіз, це положення логічно витікає із соціально-правової природи кримінальних покарань. Саме тому головними складовими сучасної теоретичної моделі контролю над злочинністю є державний контроль над злочинністю, який здійснюється на основі законодавства, а також застосування кримінальних законів і спеціально-кримінологічного попередження, та громадський і недержавний контроль (національні традиції, релігія, контроль неформальних соціальних груп, мораль, засоби масові інформації, мистецтво тощо). Важливою складовою такої моделі є загальносоціальне попередження злочинності, а саме: подолання економічної кризи; підвищення добробуту населення; охорона здоров’я, освіта, екологічна політика; інші соціальні заходи захисту населення. У цьому контексті, в умовах сучасної затяжної соціально-економічної скрути, спричиненої як внутрішньополітичними негараздами, так і світовою економічною кризою, слід повернутись до створення перевірених історичною пенітенціарною практикою громадських фондів для УВП за рахунок добровільних внесків, відрахувань і пожертвувань підприємств, організацій, установ, окремих громадян.
5. Як політика з виконання кримінальних покарань, так і кримінально-виконавче право – установлена цією політикою система юридичних норм, що регулюють суспільні відносини у процесі виконання покарання, – будуть мати перспективу лише за умови ствердження історично набутих загальнолюдських цінностей: справедливості, гуманізму, моральності, милосердя, ідеалів добра і людяності. При цьому головними критеріями оцінки цілей і завдань як кримінально-виконавчої політики, так і кримінально-виконавчого права є відповідність їх змісту природі людини, нормам права і моралі цивілізованого суспільства, забезпечення збалансованого задоволення законних прав та інтересів громадян, суспільства і держави. Реалізуючи названі цілі й завдання, кримінально-виконавча політика у співвідношенні з відповідною галуззю права створюють першооснову ефективної практики виконання покарань в Україні.
6. Засобами історико-правового порівняльного аналізу встановлено, що коло проблем, які має досліджувати наука кримінально-виконавчого права на сучасному етапі, значно розширюється порівняно з попередніми етапами, що є закономірним наслідком цивілізаційного розвитку суспільства загалом, і його правових засад зокрема. Проте в науці кримінально-виконавчого права, як і в самій галузі цього права, ще не вироблені теоретично обґрунтовані рекомендації, спрямовані на формування й удосконалення кримінально-виконавчого законодавства. Свідченням цього є прийняття багатьох державних документів (законів, указів, постанов), які є малоефективними через відсутність чіткої державної концепції з питань виконання покарань.
Багато питань теорії виконання покарань ще не досліджені, а деякі положення КВК України вже зараз потребують значного оновлення.
Досі серед науковців ведуться дискусії щодо визначених законодавцями принципів кримінально-виконавчого права, зокрема таких, як демократизм, взаємна відповідальність держави і засудженого, диференціація та індивідуалізація виконання покарань, поєднання покарання з виправним впливом, участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань, які за логікою систематизації можуть бути принципами лише окремих інститутів кримінально-виконавчого законодавства, що застосовується в основному при виконанні покарання у виді позбавлення волі.
Також є всі підстави стверджувати про необхідність проведення певної ревізії загального комплексу науки галузей права, що долучаються до процесу регулювання порядку та умов виконання/відбування покарань, на предмет їх об’єднання, удосконалення, уніфікації з метою забезпечення стабільності, недопущення порушення принципів кримінально-виконавчого законодавства, підвищення ефективності їх реалізації у контексті формування сучасної правової системи України.
Забезпечення науковості та ефективного використання досягнень науки при розробці проектів нормативних актів з актуальних питань сучасної кримінально-виконавчої політики, проведення їх незалежної наукової експертизи – пріоритетні напрями юридичної науки, в т. ч. й науки кримінально-виконавчого права.
7. Вивчення основних етапів розвитку кримінально-виконавчої політики України дає підстави для узагальненого висновку, що її формування, становлення права і науки цієї галузі права нерозривно пов’язані з процесом українського державотворення і в основному відповідають загальним закономірностям і критеріям цивілізованого розвитку суспільства. Форма правління і характер державного устрою є визначальними, але не єдиними факторами формування правових засад політики з виконання покарань. Значну роль у становленні такої політики відіграють й інші чинники, як внутрішні – традиції, звичаї, менталітет народу, рівень побутової, професійної, політичної правосвідомості, що охоплюються поняттям правової культури суспільства, так і зовнішні – ступінь інтеграційного включення держави в європейську і світову спільноту, визнання та впровадження на внутрішньому державному рівні демократичних принципів і стандартів організації сучасної пенітенціарної політики, у якій панує верховенство права.
Багатовіковий історичний досвід людства свідчить про те, які негативні наслідки для суспільства можуть виникнути унаслідок порушення зв’язків між правом і державою, особливо в умовах відсутності демократії та встановлення тоталітарного політичного режиму, або ж через відсутність у державі системного підходу до створення нових політичних структур, що виявляється час від часу у протистоянні різних гілок влади за пріоритет владних повноважень і їх нормативно-правове закріплення. Така ситуація пояснюється, передусім, відсутністю ґрунтовної політико-правової доктрини перебудови суспільства, достатньої кількості професійно підготовлених до управлінської діяльності кадрів, зволіканням зі створенням нових інституцій і державних структур, здатних до глибоких системних змін.
Водночас це закономірний процес, оскільки за допомогою правових засобів, на основі політичного та соціально-економічного плюралізму, концептуально нових засад втілюються нові економічні відносини, відбувається реформування політичної та правової системи відповідно до стандартів сучасного цивілізованого розвитку.
8. Історичний процес законодавчого закріплення концептуальних положень кримінально-виконавчої політики України обумовив необхідність розв’язання щонайменше трьох основних проблем: по-перше, на основі отриманої після розпаду СРСР спадщини створити нову цілісну національну правову систему; по-друге, здійснити раціональну адаптацію права до нових соціально-економічних і політичних відносин; по-третє, досягти оптимальної інтеграції права України в європейський і світовий гуманітарно-правовий простір.
Реалізуючи свої законодавчі функції, визначені і закріплені Конституцією України, Верховна Рада України домоглася значних позитивних зрушень і у створенні нової правової бази кримінально-виконавчої галузі. Важливим є те, що ці позитивні зміни сталися завдяки суспільній оцінці процесів, пов’язаних із кримінальними покараннями, і сприйняттю їх народними депутатами як реальної необхідності, вираженої у відповідних законодавчих актах з організаційно-правового забезпечення кримінально-виконавчої політики України на сучасному етапі державотворення. Найважливішим нормативним актом щодо належного правового регулювання і функціонування кримінально-виконавчої системи став прийнятий Верховною Радою України 11 липня 2003 р. КВК України, що набув чинності 1 січня 2004 р.
Як свідчить статистика, у кількісному відношенні законодавцями й іншими учасниками законо- та нормотворення уперше в історії України розроблено об’ємну національну законодавчу й нормативно-правову базу кримінально-виконавчої системи. Але загальна кількість кримінально-правових норм не завжди адекватна їх якості. Чимало законів і нормативно-правових актів недостатньо повно відображають потреби суспільства в кримінально-правовому регулюванні. Вони постійно переглядаються, видозмінюються і доповнюються вже на початковому етапі їх реалізації.
Отже, нині перед законодавцями постає складне й відповідальне завдання – оптимізація діяльності держави у кримінально-виконавчій сфері через прийняття виважених, осмислених, легітимних та апробованих законів з актуальних проблем кримінально-виконавчої політики.
9. Особливістю президентського нормотворення, у т. ч. й у сфері кримінально-виконавчого права, є переважання указів Президента України. Президентська законотворча ініціатива суттєво вплинула на кодифікацію кримінально-виконавчого законодавства. На підставі указів Президента України було створено ДДУПВП та виведено його з підпорядкування МВС України, а також здійснюється помилування. Серед останніх президентських указів слід насамперед назвати указ “Про Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України” від 25 квітня 2008 р., який започаткував перетворення кримінально-виконавчої системи відповідно до вимог Конституції України і міжнародних стандартів.
Однак на ефективність президентської нормотворчої ініціативи негативно впливають такі чинники, як внутрішньополітична й економічна нестабільність, нечіткість у розподілі виконавчих повноважень між Президентом України і Кабінетом Міністрів України; переважання організаційної тематики над виконавською; епізодичність і дублювання багатьох нормативно-правових актів; безкарність до порушників конституційних засад і законодавства з кримінальних покарань.
10. Характерною особливістю підзаконних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України є те, що відповідні нормативно-правові документи утворюють особливий блок юридичних актів, які відіграють сьогодні суттєву роль у регулюванні складної і специфічної сфери суспільних відносин, що складаються в ареалі дії кримінально-виконавчого права. Значна частина таких актів має пряме відношення й до інших галузей права, зокрема конституційного, адміністративного, кримінального тощо і стосуються загальних проблем організації державної влади і самоврядних структур, прав, свобод і обов’язків громадян.
Ефективним засобом організаційної діяльності Кабінету Міністрів України є програмно-цільове забезпечення кримінально-виконавчого процесу.
Проте, як свідчить аналіз, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України займають поки що незначне місце в системі підзаконних джерел кримінально-виконавчого права. Але в ході конституційної реформи, зміни функцій Кабінету Міністрів, його підзвітності та підконтрольності, розширення кола повноважень у сфері виконавчої влади дають підстави прогнозувати збільшення кількості актів уряду, які будуть репрезентувати політичну волю цього важливого суб’єкта нормотворення у галузі саме кримінально-виконавчого права. А воно, перебуваючи на стадії творення, конче потребує такої уваги.
11. Створення ДДУПВП як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, що безпосередньо реалізує єдину державну політику у сфері виконання покарань, дало змогу за порівняно короткий період забезпечити цілеспрямований процес нормотворення безпосередньо на рівні виконання покарань. Поєднання у цьому процесі теоретичних і практичних начал творення підзаконних нормативних актів дозволяє в основному у повному обсязі забезпечити нормальне функціонування кримінально-виконавчої системи.
Разом з тим встановлено, що зміст окремих з цих актів не завжди відповідає передбаченій для них формі. Крім того, у значній частині документів, що регламентують важливі і відповідальні сфери кримінально-виконавчої діяльності, чітко не визначені права та обов’язки суб’єктів такої діяльності.
12. Головним досягненням кримінально-виконавчої політики із забезпечення процесу соціальної адаптації звільнених є те, що він відбувається не стихійно, а скеровується уповноваженими на це органами, службами та організаціями, коло яких чітко встановлено в законодавчих і нормативно-правових актах. Їх аналіз дозволяє дійти висновку, що правові основи соціального захисту звільнених, які протягом останнього десятиліття набули суттєвого законодавчого обґрунтування, за умови їх безумовного дотримання могли б значно наблизитися до міжнародного рівня.
Але правові основи цієї категорії громадян визначені поки що без достатнього підключення правових інститутів інших галузей права (адміністративного, фінансового, трудового та ін.).
13. Чинна законодавча і нормативно-правова база в основному забезпечує сучасні регламентаційні критерії підпорядкованості у відносинах між органами й установами виконання покарань та державними органами й громадськими організаціями. Проте на фоні певних зрушень у нормативному регулюванні спостерігається значно гірша ситуація щодо можливості реалізації означених положень. Зокрема, нерідко порушується конституційний принцип участі громадськості в управлінні державними справами, у нашому випадку – в процесі виправлення й ресоціалізації засуджених і проведенні соціально-виховної роботи з ними.
14. Європейський вибір об’єктивно вимагає від України виважених і послідовних кроків щодо гармонізації національного законодавства із законодавством ООН, ЄС та його країн-членів. Таким чином, обов’язок держави – забезпечити проведення юридичної експертизи актів законодавства, що регулюють цю сферу суспільних відносин, ставлячи за мету унеможливлення подальшого порушення європейських стандартів.
15. Базовою засадою визначення перспективних напрямів розвитку кримінально-виконавчої політики України є мета кримінально-виконавчого законодавства – усвідомлене передбачення бажаного (кінцевого) результату діяльності – захист інтересів особи, суспільства та держави, – яке й зумовлює пошук засобів і шляхів його досягнення. Ідеальне уявлення про реальну мету діяльності кримінально-виконавчої системи містять принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань. Вони відображають стратегічну тенденцію його розвитку і є орієнтирами для суб’єктів виконання покарань, завдяки яким забезпечується одноманітний підхід до діяльності, спрямованої на досягнення мети покарання.
В узагальненому вигляді досягнення мети обумовлює необхідність вирішення триєдиного завдання: по-перше, на основі набутої спадщини створити нову цілісну національну правову систему; по-друге, здійснити раціональну адаптацію права до соціально-економічних і політичних відносин; по-третє, досягти оптимальної інтеграції права України в європейський і світовий гуманітарно-правовий простір.
Таким чином, поглиблене вивчення історії кримінально-виконавчої політики України дає змогу на науковій основі визначити основні періоди цього процесу та їх наповненість прогресивними системними елементами еволюційного характеру, а також виявити основні недоліки й причини, що його гальмували – передусім складність українського державотворення упродовж всієї його історії. Сьогодні, коли Україна проголосила курс на розбудову правової держави, взяла на себе зобов’язання з формування громадського суспільства, частиною якого є цивілізована пенітенціарна система, назріла гостра необхідність у використанні багатої історичної спадщини. Наявний досвід пенітенціарного будівництва, виявлені й відновлені справжні історичні факти, їх оцінка і переоцінка з позицій безперервного поступального суспільного розвитку можуть стати основою сучасного процесу реформування вітчизняного законодавства і практики виконання кримінальних покарань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про основні напрями реформи кримінально-виконавчої системи в Українській РСР : Постанова Кабінету Міністрів України від 11 лип. 1991 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу // http: // zakon. rada. gov. ua
2. Фріс П. Л. Кримінально-правова політика України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Фріс П. Л. – К., 2005. – 35 с.
3. Аналіз стану криміногенної обстановки в установах виконання покарань кримінально-виконавчої системи за 1998 – 2008 роки. – К. : ДДУПВП, 2008. – № 4/1−14. – 31 жовт. – 5 с.
4. Судимість осіб та призначення мір кримінального покарання у 2003 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 4 (44). – С. 28–33.
5. Концепція реформування Державної кримінально-виконавчої служби України : затв. Указом Президента України від 25 квіт. 2008 р. // Офіційний вісник України. – 2008. −№ 33. – Ст. 1082.
6. Грищук В. К. Методологічні засади сучасної державної кримінальної політики України / В. К. Грищук // Проблеми юридичної науки та правоохоронної практики. – К. : Укр. акад. внутр. справ, 1994. – С. 155−166.
7. Калюжний Р. А. Пенітенціарна політика: кримінально-правовий огляд виникнення і розвитку / Р. А. Калюжний, В. К. Шкарупа , Г. Г. Горобець // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К. : Київський ін.-т внутр. справ, 1996. – №1. – С. 48−56.
8. Радов Г. О. Першочергові проблеми пенітенціарної політики України на сучасному етапі / Г. О. Радов // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К. : Київський ін.-т внутр. справ, 1996. – № 1. – С. 12−16.
9. Радов Г. О. Роль та місце пенітенціарної системи в структурі державного управління / Г. О. Радов // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К. : Київський ін.-т внутр. справ, 1997. – № 2. – С. 5−10.
10. Романенко О. В. Сутність пенітенціарної функції демократичної держави / О. В. Романенко // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К. : Київський ін.-т внутр. справ, 1997. – №2. – С. 53−56.
11. Романенко О. В. Пенітенціарна функція демократичної правової держави та роль громадського суспільства в механізмі її реалізації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Романенко О. В. – К., 2004. – 19 с.
12. Фаренюк С. Я. Організаційно-правові питання реформування кримінально-виконавчої системи / С. Я. Фаренюк, В. О. Корчинський // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К. : Київський ін.-т внутр. справ, 1998. – № 4. – С. 5–9.
13. Льовочкін В. А. Актуальні проблеми реформування кримінально-виконавчої системи України / В. А. Льовочкін // Соціальна політика і соціальна робота. – 2002. – № 1(2). – С. 6–18.
14. Льовочкін В. А. Вплив мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями на формування змісту національного кримінально-виконавчого законодавства / В. А. Льовочкін // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К., 2001. – № 4. – С. 21−24.
15. Льовочкін В. А. Проблеми реалізації нового кримінального законодавства кримінально-виконавчої системи / В. А. Льовочкін, О. А. Осауленко // Право України. – 2001. – № 11. – С. 125−128.
16. Льовочкін В. А. Проблемні питання діяльності кримінально-виконавчої системи / В. А Льовочкін // Аспект : інформ. бюлетень. – 2002. – № 2(3). – С. 3−8.
17. Кримінально-виконавче право України / [В. М. Трубников, В. М. Марченко, О. В. Лисодід та ін.]; за ред. В. М. Трубникова. – Харків, 2001. – 420 с.
18. Джужа О. М. Пенітенціарна кримінологія та спеціально-попереджувальна діяльність. Загальна частина : [навч. посіб.] / О. М. Джужа, А. В. Кирилюк; [за заг. ред. О. М. Джужі]. – К. : НВТ «Правник» – НАВСУ, 1997. – 386 с.
19. Кримінально-виконавче право України (Загальна та Особлива частини) : [навч. посіб.] / О. М. Джужа, С.Я. Фаренюк, В. О. Корчинський та ін.; [за заг. ред. О. М. Джужі]. – 2-е вид., переробл. та допов. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 448 с.
20. Гель А. П. Кримінально-виконавче право України : [навч. посіб.] / А. П. Гель, Г. С. Семаков, І. С. Яковець; за ред. проф. А. Х. Степанюка. –К. : Юрінком Інтер, 2008. – 624 с.
21. Богатирьов І. Г. Кримінально-виконавче право України : [підруч.] / Богатирьов І. Г. – К. : Всеукраїнська асоціація видавців “Правова єдність”, 2008. – 352 с.
22. Кримінально-виконавче право : [навч. посіб.] / В. А. Бадира, С. Ф. Денисов, Т. А. Денисова [та ін.]; за ред. Т. А. Денисової. – К. : Істина, 2008. – 400 с.
23. Загальна теорія держави і права : [навч. посіб.] / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; [за ред. В. В. Копєйчикова]. – стер. вид. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
24. Загальна теорія держави і права : [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Х. : Право, 2002. – 410 с.
25. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : [навч. посіб.] / Рабінович П. М. – [6-е вид.]. – Х. : Консум, 2002. – 310 с.
26. Історія держави і права України. Академічний курс : у 2 т. / за ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина. – К. : «Ін Юре», 2000 –
Т. 1. – 2000. – 647 с.
Т. 2. – 2000. – 578 с.
27. Історія держави і права України : [підруч.] / за ред. А. С. Чайковського. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 440 с.
28. Кульчицький В. С. Історія держави і права України / [В. С. Кульчицький, М. І. Настюк, Б. Й. Тищик]. – Львів : Світ, 1996. – 296 с.
29. Музиченко П. П. Історія держави і права України : [навч. посіб.] / Музиченько П. П. – [2-е вид., випр. і допов.]. – К. : Знання, КОО, 2000. – 387 с.
30. Правознавство : [підруч.] / С. Е. Демський, В. С. Ковальський, А. М. Колодій та ін.; [за ред. В. В. Копєйчикова]. – 7-е вид., стер. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 736 с.
31. Правознавство : [підруч.] / за ред. О. В. Дзери. – [10-е вид., переробл. і допов.]. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 848 с.
32. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України : [підруч.]/ М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко. − [ 2-е вид., переробл. і допов.] – К. : Либідь, 1999. – 536 с.
33. Джужа О. М. Науково-практичний інтерес до становлення кримінально-виконавчої та кримінологічної політики України / О. М. Джужа // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – К. : Міжвід. наук. центр по боротьбі з орг. злочинністю та корупцією, 2005. – № 11. – С. 164−175.
34. Степанюк А. Х. Актуальні проблеми виконання покарань (сутність та принципи кримінально-виконавчої діяльності: теоретико-правове дослідження) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец.12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Степанюк А. Х. − Х., 2002. – 33 с.
35. Кримінально-виконавчий кодекс України : Науково-практичний коментар / [А. Х. Степанюк, І. С. Яковець]; за заг. ред. А. Х. Степанюка. –
[2-е вид., переробл. і допов.]. – X. : ТОВ “Одіссей”, 2008. – 560 с.
36. Ющик О. І. Теоретичні проблеми законодавчого процесу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теорія і історія права і держави; історія вчень про державу і право” / Ющик О. І. – К., 2005. – 45 с.
37. Митрофанов А. А. Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Митрофанов А. А. – К., 2005. – 20 с.
38. Томкіна О. О. Акти Кабінету Міністрів України: теоретичні засади видання та реалізації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 “Адміністративне право і процес; фінансове право, банківське право”/ Томкіна О. О. – К., 2005. – 22 с.
39. Бодюл Є. М. Правові та організаційні засади виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Бодюл Є. М. – К., 2005. – 21 с.
40. Колб О. Г. Установа виконання покарань як суб’єкт запобігання злочинам: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Колб О. Г. – К., 2007. – 32 с.
41. Гречанюк С. К. Організаційно-правові засади взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право, банківське право” / Гречанюк С. К. – Ірпінь, 2006. – 21 с.
42. Беца О. Впровадження альтернативних видів покарань в Україні : [посіб.] / О. Беца, М. Панасюк, В. Шкадюк; [за ред. О. В. Беца]. – К. : МП Леся, 2003. – 116 с.
43. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) [та ін.] – К. : Укр. енцикл., 2001 –
Т. 3: К-М. – 2001. – 792 с.
44. Кримінальне право України : Бібліографія. 1991−2005 / [уклад. М. В. Галабала та ін.]. – К. : Алеута, КНТ, Центр учбової літератури, 2008. – 536 с.
45. Бачинин В. А. Философия права и преступления / Бачинин В. А. –Х. : Фолио, 1999. – 607 с.
46. Дуюнов В. К. О понятии и целях наказания в новом уголовном праве России / Дуюнов В. К. // Право, поведение, личность : материалы междунар. симпозиума / отв. ред. Г. А. Борисов, Г. М. Потанин. – Белгород : Изд-во Белгород. гос. ун-та, 1998. – Ч.1. – С. 85−94.
47. Уголовно-исполнительное право России: теория, законодательство, международные стандарты, отечественная практика конца XIX – начала XX века : [учебник для высш. учеб. заведений] / под. ред. А. И. Зубкова. – 2-е изд. перераб. и доп. – М. : Норма, 2002. – 720 с.
48. Зубков А. И. Карательная политика России на рубеже тысячелетий / Зубков А. И. – М. : Норма, 2000. – 320 с.
49. Уголовный кодекс Российской Федерации. – М. : ТД ЭЛИТ – 2000, 2002. – 160 с.
50. Фаренюк С. Я. Пенітенціарні засади проекту Кримінально-виконавчого кодексу України / С. Я. Фаренюк // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К. : Київський ін-т внутр.справ, 1996. – № 1. – С. 25−28.
51. Утевский Б. С. Воспоминания юриста: Из неопубликованного / Б. С. Утевский. – М. : Юрид. лит., 1989. – 304 с.
52. Шмаров И. В. Взаимосвязь и разграничение уголовного и уголовно-исполнительного законодательства / И. В. Шмаров // Правовое и методическое обеспечение исполнения уголовных наказаний : сб. науч. тр. – М. : НИИ МВД РФ, 1994. – С. 4−9.
53. Карташов В. Н. Юридическая деятельность: Понятие, структура, ценность / Карташов В. Н. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1989. – 218 с.
54. Луць Л. А. Європейські міждержавні правові системи: загальнотеоретична характеристика : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня
д-ра юрид. наук : спец. 12.00.01 “Адміністративне право і адміністративний процес; фінансове право, банківське право” / Луць Л. А. – К., 2005. – 24 с.
55. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів : [монографія] / Маляренко В. Т. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
56. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: теорія, історія і практика : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / Маляренко В. Т. – X., 2005. – 36 с.
57. Льовочкін В. А. Нормативно-правові та організаційні засади забезпечення реалізації в Україні міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Льовочкін В. А. – К., 2002. – 20 с.
58. Хохлова І. В. Кримінальне право зарубіжних країн (в питаннях та відповідях) : [навч. посіб.] / І. В. Хохлова, О. П. Шем’яков. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 256 с.
59. Criminology: Sourcebook / Ed. by M. Doherty. – Z. : Old Bailey Press, 1998.
60. The Oxford Handbook of Criminology / Ed. by M. Maguire, R. Morgan, R. Reiner. – Oxford : Clarendon Press, 1997. – P. 233−265, 891−911.
61. Dalgard O. S. and Kringlen E. (1976) Criminal Behaviour in Twins, British Journal of Criminology, 16: 213−232.
62. Henig, J. R. (1984) Citizens Against Crime: An Assessment of the Neighbourhood Watch Program in Washington DC, Washington, DC: George Washington University.
63. King R. D., McDermott K. The state of our prisons. – London : Oxford University Press, 1992.
64. Crew A. London prisons of today and yesterday. – London : Nicholson and Wasten, 1993.
65. Hood R. Race and sentencing. – London : Oxford University Press, 1992.
66. Moore J. Famous Lives. Crime and Justice / Moore J., Dahl N. – The Hamlyn Publishing Group Ltd., 1980.
67. Player E. Prisons after wolf / Player E., Jenkins M. – London: Routledge, 1993.
68. Prisons in context. Edited by Roy D king & Mike Maguire. – Oxford Clarendon Press, 1992.
69. Young J. The Failure of criminology: The Need for a radical realism. In R. Matthews and J. Young, eds. Confronting Crime. – London : Sage, 1995.
70. Hans Joachim Schneider. Kriminologie. 1987. Walter de Gruyter. – Berlin – New-York. s. 13-22.
71. Туманов В. А. Памяти французских ученых юристов / В. А. Туманов // Сов. государство и право. – 1991. – № 1. – С. 79−85.
72. The World’s Stupidest criminals / Ed. Jackie Kramer, Jake Morrisey. – Andrew’s Mcmeel Publishing, 1997.
73. International Review of Criminal Policy. − 1969. − № 27. − P. 33.
74. The Prison Population in 1996 (1997) London: Home Office Criminal Statistics 1996 (1997) Cmnd 3764, London: HMSO / 70.
75. Rupert Cross and Andrew Ashworth. The English Sentencing System. – London : Butterworths, 1981. – 244 p.
76. Cross and Jones’ Cases and Statutes on Criminal Law. Richard Card. Sixth Edition. – London : Butterworths, 1977. – 460 p.
77. Cross and Jones’. Introduction to Criminal Law. Ninth Edition. Richard Card. – London : Butterworths, 1980. – 486 p.
78. Curzon L. B. Criminal Law. Fifth Edition. – London, 1987. – 379 p. Richard C. Donelly, Joseph Goldstein, Richard D. Schwartz.
79. Preventing Children Offending (1997) London: Home Office, P. 6−17; 23−24.
80. Shaw C. and McKay H. (1969) Juvenile Delinquency and Urban Areas, Chicago: University of Chicago Press, Р. 53−55; 315−321.
81. Whisenand P. Crime Prevention. Boston, 1977. P. 7.
82. Wordes M., Jones Sh. Trends in Juvenile Detention and Steps Toward Reform. // Crime & Delinquency.− 1998. − vol. 44, № 4. –P. 544−560.
83. Simester A. P. Criminal Law Theory and Doctrine / G. R. Simester, G. R. Sullivan. − Oxford – Portland Oregon. – Hart Publishing, 2001. – 695 p.
84. Smith J. C. Criminal Law. Fourth Edition / Smith J. C., Brian Hogan. – London : Butterworths, 1978. – 795 p.
85. Stewart S. W. View of the Criminal Law / S. W. Stewart. A Modern. – Pergamon Press. Oxford – London – Edinburgh – New York – Toronto – Sydney – Paris – Braunschweig, 1969. – 262 p.
86. Wood D. A. Questions and Answers on Criminal Law and Procedure. – London: Sweet and Maxwell Limited, 1964. – 94 p.
87. Wooton Barbara. Crime and Penal Policy. Reflections on Fifty Years’ Experience. – London-Boston-Sydney: George Allen and Unwim, 1978. – 261 p.
88. Усенко І. Б. У пошуках історичних коренів сучасності: До 125-річчя від дня народження О. О. Малиновського / І. Б. Усенко, Е. Г. Циганкова // Вісник АН України. – 1993. – № 9. – С. 38−43.
89. Малиновський О. О. Радянські виправно-трудові установи порівнюючи з буржуазними тюрмами / Малиновський О. О. – Київ : Друкарня Всеукр. акад. наук, 1928. – 229 с.
90. Рабінович П. М. Джерело права / П. М. Рабінович // Юридична енциклопедія. – К. : Укр. енцикл., 1998. – Т. 2. – С. 171−172.
91. Рабінович П. М. Особливості тлумачення юридичних норм щодо прав людини (за матеріалами практики Європейського суду з прав людини) / П. М. Рабінович, С. Є. Федик // Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України. Серія 1. − Вип. 5. – Л. : Астрон, 2004.
92. Рабінович П. Знання практики Європейського суду з прав людини як передумова ефективного використання механізму їх захисту в Україні / П. Рабінович // Право України. – 2009. – № 4. – С. 42−46.
93. Задирака Н. Ю. Теоретико-правові питання законотворчості : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Задирака Н. Ю. – К., 2005. – 20 с.
94. Дудченко В.