КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ

Краткое описание

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Г Р И Ц А Є Н К О Леонід Романович

УДК 343.195.3 + 342.4(477)

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант: Шемшученко Юрій Сергійович, доктор юридичних наук, професор, академік НАН України

Київ - 2012

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ ІНСТИТУТУ ПРОКУРАТУРИ
17
1.1. Понятійно-категоріальний апарат дослідження інституту прокуратури 17
1.2 Елементи конституційно – правового статусу прокуратури 43
1.3. Функції прокуратури в умовах сучасного державотворення 70
1.4. Місце прокуратури в структурі державного механізму України та зарубіжних країн
97
Висновки до розділу І 120
РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ ПРОЦЕС УТВЕРДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ПРОКУРАТУРИ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ ТА УКРАЇНІ 126
2.1. Становлення та еволюція інституту прокуратури в країнах Європи 126
2.2. Правовий процес утвердження інституту прокурорського нагляду в Україні
151
Висновки до розділу 2 176
РОЗДІЛ 3. СВІТОВІ МОДЕЛІ ІНСТИТУТУ ПРОКУРАТУРИ 180
3.1. Іституціонально-правові особливості прокурорської діяльності в країнах англосаксонської правової системи (на прикладі США та Великої Британії)

180
3.2. Відмінні риси та особливості інституту прокуратури в країнах романо-германської правової системи (на прикладі Франції та Німеччини)
205
3.3. Особливості становлення і розвитку інституту прокуратури в країнах Східної Європи (на прикладі Польщі та Словаччини)
226
3.4. Конституційно-правовий статус інституту прокуратури в країнах пострадянського простору
247
Висновки до розділу 3 271
РОЗДІЛ 4. КОНСТИТУЦІЙНО – ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІЙ ПРОКУРАТУРИ ТА ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ
278
4.1. Конституційно-правовий статус прокуратури на сучасному етапі розвитку державності в України
278
4.2. Конституційна природа діяльності прокуратури в соціально-юридичному механізмі забезпечення конституційних прав і свобод громадян України

298
4.3. Проблеми забезпечення принципів конституційності у здійсненні прокуратурою кримінального переслідування як кримінально-процесуальної функції обвинувачення

325
4.4. Проблеми участі державного обвинувача в судовому процесі та забезпечення конституційного принципу змагальності і рівності сторін у кримінальному судочинстві
350

Висновки до розділу 4 378
ВИСНОВКИ 384
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 393

В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Процес формування правової держави нерозривно пов’язаний з розвитком демократії, всебічним захистом прав та свобод людини та громадянина, з утвердженням верховенства права, дотриманням принципу соціальної справедливості. Радикальні зміни, що відбуваються в політичному та економічному житті України, спонукають до пошуку нових оптимальних шляхів функціонування державної влади та не можуть не торкатися таких важливих державних інститутів, як правоохоронні органи.
Особливе місце в механізмі забезпечення законності традиційно належить органам прокуратури. Починаючи з 1991 року, держава неодноразово намагалася реформувати систему органів прокуратури, проте не забезпечила серйозних прогресивних змін, адже необґрунтоване розширення об’єктів прокурорського нагляду, кола повноважень, підслідність органів прокуратури та деякі інші „новації”, щоразу повертали прокуратуру до її недалекого минулого.
В умовах перехідного періоду, в якому перебуває українське суспільство, є всі підстави стверджувати, що обмеження повноважень прокуратури негативно вплине на боротьбу зі злочинністю. Об’єктивною залишається необхідність прийняття нового закону, який відповідав би історичним традиціям, довготривалим національним інтересам і конкретним потребам нашого суспільства.
Система органів прокуратури України як ніколи раніше потребує науково обґрунтованої концепції подальшого реформування, яка б врахувала прогресивний вітчизняний і міжнародний досвід та дозволила б у законодавчому і організаційному плані стабілізувати її діяльність на довготривалий період, визначити її роль в нових політичних і соціально-економічних умовах, суттєво підвищити її конституційний статус.
Актуальність дисертаційного дослідження обумовлена, зокрема, проблемністю багатьох питань щодо організації та діяльності органів прокуратури України в умовах глибоких суспільних трансформацій перехідного періоду; пошуком шляхів оптимізації її діяльності; зміцненням потенціалу та авторитету цієї державної інституції; послідовним проведенням у життя лінії щодо переорієнтації прокуратури на правозахисну діяльність. У роботі акцентується увага на концептуальних конституційно-правових та прикладних проблемах організації та функціонування органів прокуратури України.
Теоретичну базу дисертаційного дослідження склали наукові праці провідних вітчизняних вчених: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, М. О. Баймуратова, Ю.М. Бисаги, А.З. Георгіци, Ю.М. Грошевого, Л.М. Давиденка, В.В. Долежана, О.В. Зайчука, В.С. Зеленецького, Р.А. Калюжного, П.М. Каркача, Г.К Кожевнікова, О.Л. Копиленка, М. В. Косюти, В.М. Куца, О.М. Литвака, І.Є. Марочкіна, О. В. Марцеляка, О.Р. Михайленка, Н.Р. Нижник, М.И. Мичко, В.Т. Маляренка, А.Р. Мацюка, Г.О. Мурашина, В.П. Нагребельного, В.Ф. Опришка, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілко, Д.М. Притики, В.П. Пшонки, М.В. Руденко, В.Ф. Сіренка, А.О. Селіванова, Г. П. Середи, В. В. Сташиса, В. В. Сухоноса, С.Г. Стеценка, В.Я. Тація, Ю.М. Тодики, О.М. Толочка, О.Ф. Фрицького, В.М. Шаповала, П.В. Шумського, Ю.С. Шемшученка, М.Є. Шумила, М. К. Якимчука, О.Н. Ярмиша та інших авторів, які досліджували окремі питання становлення та розвитку правового статусу прокуратури України, функціонування її системи.
Суттєвим науково-теоретичним підґрунтям дисертації є науковий доробок російських вчених: В.І. Баскова, А.А. Бєлкина, А.Д. Берензона, В.Г. Бессарабова, А.Д. Бойкова, Ю. Е. Винокурова, В.В. Гаврилова, А.П. Глєбова, В.Г. Даєва, В.К. Звирбуля, В.В. Клочкова, Б.В. Коробейникова, В.Д. Ломовского, Т.Л. Маркелова, М.Н. Маршунова, В.Г. Мелкумова, Н.В. Мельникова, В.Г. Розенфельда, В.И. Рохліна, В.П. Рябцева, В.М. Савицького, А.П. Сафонова, К.Ф. Скворцова, А.Ф. Смирнова, А.Я. Сухарєва, А.Б. Соловйова, В. И. Тогилевського, А.Г. Халіуліна, М.С. Шалумова, В.И. Шинда, В.Б. Яструбова та інших, які досліджували правовий статус і особливості діяльності прокуратур різних країн.
Крім вітчизняних та російських наукових праць, теоретичну базу дослідження також складають праці зарубіжних фахівців: А. Абрамчіка, С. Бенеча, Й. Гургума, Ф. Елі, З. Калайджиєва, В. Кигаса, М. Кокосінскі, В. Котовські, Б. Кужени, Й. Кухти, С. Патіри, М. Маковея, М. Нимеллера, И Сикингера, А. Стефанські, Д. Стефанські, З. Чешейко-Сохацькі та інших.
Окремі положення дослідження спираються на погляди відомих учених дорадянського періоду А.Д. Градовського, М.В. Муравйова, М.Ф. Владимирського-Буданова та французького дослідника Мішеля Марселя.
Нормативну основу дисертаційного дослідження становлять Конституція України і конституції багатьох зарубіжних країн, інші законодавчі акти України та держав учасниць СНД, нормативно-правові акти держав-членів ЄС та низки інших демократичних країн.
У дисертаційному дослідженні використані також емпіричні дані діяльності прокуратур різних рівнів, матеріали перевірок прокуратур областей та врахований також особистий досвід дисертанта, набутий більш ніж за тридцять років служби в органах прокуратури, а також на науково-педагогічній роботі в Національній академії прокуратури України.
Незважаючи на певний інтерес дослідників до означеної наукової проблеми, в Україні відсутнє комплексне дослідження конституційно-правового статусу прокуратури України та її зарубіжних аналогів.
Наведене зумовлює актуальність, мету, завдання, логіку і структуру дослідження, його важливе теоретичне і практичне значення щодо подальшого розвитку інституту прокуратури в Україні як суб’єкта конституційно-правових відносин, підтверджує необхідність оновлення і реформування вітчизняного законодавства про прокуратуру відповідно до європейських стандартів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація безпосередньо пов’язана з науковими працями відділу проблем конституційного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, зокрема темами „Система органів державної влади в Україні” (державний реєстраційний номер 0101U001009); „Теоретико-методологічні проблеми законності” (державний реєстраційний номер 101U001010); „Актуальні конституційні проблеми організації державної влади в Україні” (державний реєстраційний номер 0108U001827), а також планами законопроектної діяльності Генеральної прокуратури України.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є концептуальне обґрунтування комплексу засад становлення та розвитку конституційно-правового статусу прокуратури, чинників, які впливають на його формування та виявлення теоретичних та практичних проблем оптимізації прокурорської системи з точки зору їх відповідності, насамперед, потребам розвитку українського суспільства, а також міжнародним стандартам.
Досягнення зазначеної мети передбачає розв’язання таких завдань:
- вивчити та узагальнити теоретичні джерела, нормативно-правовий матеріал, державно-правову доктрину щодо організації та діяльності прокуратур зарубіжних країн і таким чином, визначити ступінь й рівень наукової розробки досліджуваної проблематики;
- визначити поняття „конституційно-правового статусу прокуратури” і на цій основі окреслити та розкрити основні елементи конституційно-правового статусу прокуратури;
- визначити юридичну природу та дослідити причини і фактори, що сприяли виникненню та запровадженню інституту прокуратури в країнах Європи та в Україні;
- з нових наукових позицій переосмислити і теоретично обґрунтувати місце і роль прокуратури у механізмі держави;
- проаналізувати правовий і конституційний статус прокуратури України та окремих зарубіжних країн, який випливає із її положення в структурі демократичної держави;
- розвинути концептуальні підходи та встановити проблеми конституційно-правового регулювання статусу прокуратури та прокурорів;
- здійснити класифікацію та показати системність прокурорських функцій в зарубіжних країнах і їх обумовленість потребами суспільного і державного розвитку, а також провести їх порівняльний аналіз із функціями прокуратур окремих зарубіжних країн;
- здійснити порівняльний аналіз законодавчого регулювання організації та діяльності прокуратури в окремих країнах близького та далекого зарубіжжя та здійснити розподіл за типами основних моделей цього інституту у світовій ретроспективі;
- запропонувати шляхи удосконалення гарантій незалежності прокуратури, її органів та працівників від зовнішнього фактору та внутрішньої ієрархії в Україні;
- обґрунтувати оптимальний вибір напрямів і етапів реформування органів прокуратури в умовах формування в Україні демократичної правової держави.
Об’єкт дослідження включає суспільні відносини, які виникають у процесі становлення, функціонування та розвитку інституту прокуратури, його правову природу, місце і роль в системі органів державної влади.
Предметом дослідження є конституційно-правовий статус прокуратури України в контексті світового досвіду.
Методи дослідження зумовлюються сформульованими об’єктом і предметом, цілями та завданнями наукового пошуку, галузевою специфікою юридичного знання і можуть класифікуватися на загальнонаукові, філософсько-світоглядні та спеціально-юридичні методи, застосування яких забезпечує достовірність знань і правильність поставлених перед дослідником цілей та завдань. Першу групу методів склали системний, системно-структурний і структурно-функціональний, а також синергетичний методи, які сприяли побудові дослідження як цілісної та структурованої наукової роботи. Для з’ясування понятійно-категоріального апарату та з метою визначення окремих ключових категорій використовувався логіко-семантичний метод, що сприяло уточненню їх змісту та виробленню пропозицій до законодавства (підрозділи 1.1,1.2). З-поміж загальнонаукових методів використовувалися методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, моделювання, статистичний метод, за допомогою яких визначено основні проблеми та перспективи в удосконалені конституційно-правового статусу прокуратури України (підрозділи 4.1 - 4.4). Спеціально-юридичні методи, зокрема: формально-догматичний, історико-правовий, діалектичний методи наукового пізнання дали змогу проаналізувати законодавство і практику досліджуваних держав у частині правового регулювання прокуратури та виробити пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавстві в цій сфері (підрозділи 2.1, 2.2). За допомогою функціонального та порівняльно-правового (компаративного) методів здійснено порівняльний аналіз законодавчого регулювання організації і діяльності прокуратур зарубіжних країн та правовий досвід функціонування конституційних моделей, закріплення статусу прокуратури у різних правових системах (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3, 3.4). Метод узагальнення застосовано при підготовці висновків; метод типології використовувався при дослідженні видової різноманітності функцій прокуратури (підрозділ 1.3).
Застосування цих та інших методів наукового пізнання сприяло об'єктивності, обґрунтованості й достовірності зроблених висновків, слугувало розв'язанню поставлених перед дисертантом цілей та завдань. Загалом поєднання різного характеру і рівня методологічних засобів пізнання допомогло дисертанту досягти поставленої мети.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці комплексним дослідженням конституційно-правового статусу прокуратури України та окремих зарубіжних держав, яке поєднує в собі характеристику його правової природи, історико-правовий процес еволюції прокуратури, порівняльно-правовий аналіз теоретичних положень і практичного досвіду функціонування цього органу в окремих державах близького і далекого зарубіжжя та специфіку його організації та діяльності в Україні.
На відміну від попередніх досліджень цього інституту, в роботі значну увагу приділено вивченню і характеристиці конституційного статусу інституту прокуратури не тільки в розвинених демократичних країнах, а й в країнах Східної Європи та держав на пострадянському просторі.
На основі проведеного дослідження сформульовано ряд нових для науки конституційного права та теорії прокурорської діяльності узагальнень, пропозицій, положень, висновків, зокрема:
уперше:
- по-новому визначено поняття конституційно-правового статусу прокуратури, відповідно до якого це складна системоутворююча державно-правова категорію, що визначає соціальне призначення прокуратури в механізмі сучасної демократичної правової держави та нормативно закріплює місце прокуратури в системі владних взаємовідносин з іншими суб’єктами конституційного права і являє собою сукупність правових механізмів реалізації конституційних завдань, функцій, принципів діяльності, компетенції і повноважень, соціально-правових гарантій діяльності і юридичної відповідальності прокурорів;
- запропоновано віднести до елементів конституційно-правового статусу прокуратури його спеціальну правоздатність, повноваження, гарантії прав прокурорів, форми і принципи їх діяльності, відповідальність та законний інтерес, а також обґрунтовано можливість виокремлення серед них основних та неосновних елементів;
- сформульовано авторське визначення поняття „прокуратура”, згідно з яким: прокуратура – правоохоронний та правозахисний державний орган у механізмі правової держави, який у відповідності з цілями і завданнями його діяльності, що визначена законом, наділений виключною компетенцією, у відповідності і в рамках якої, здійснює покладені на нього конституційні функції із використанням при цьому передбачених законом правових засобів;
- розроблено авторську класифікацію функцій сучасної прокуратури, зокрема, дисертант виокремлює основні (базові) та неосновні функції; постійні і тимчасові; абсолютно необхідні і відносно необхідні; такі, що притаманні тільки прокуратурі або прокуратурі та іншим державним органам;
- історико-теоретичне дослідження першопричин виникнення інституту прокуратури надало можливість обґрунтувати висновок про те, що з кінця ХІV століття на теренах України було утворено власний специфічний інститут прокуратури (інститут інстигаторства), характерний для романо-германської правової сім’ї, – прокуратура обвинувально-наглядового типу;
- аргументовано висновок про те, прокуратура України характеризується як багатопрофільний правовий інститут, оскільки вона на усіх етапах свого формування, становлення та розвитку фактично та юридично знаходилася на стику виконавчої та судової влади;
- запропоновано нову класифікацію існуючих у світі моделей інституту прокуратури: 1) держави, де прокуратура підпорядкована виконавчій владі в особі міністра юстиції або уряду; 2) держави, де прокуратура входить до складу Міністерства юстиції, хоча її функціонування першочергово пов’язане із забезпеченням правосуддя, тобто вона здебільшого діє при судах, і прокурори належать до суддівського корпусу («магістратури»); 3) держави, де прокуратура цілком введена до складу судової системи і діє при судах або в межах судової влади користується адміністративною автономією; 4) держави, де прокуратура виділена в самостійну систему і підзвітна парламентові або главі держави; 5) держави, де прокуратура виділена в складну систему і підзвітна парламенту або главі держави; 6) держави, в яких інститут прокуратури в класичному розумінні відсутній, проте деякі аналогічні його функції виконує аторнейска служба;
- доведено необхідність закріплення базових функцій прокуратури – захисту прав і свобод людини та громадянина, кримінального переслідування, підтримання державного обвинувачення в Основному законі України, а перелік інших функцій у Законі України „Про прокуратуру”, що дозволило б змінювати їх характер з урахуванням потреб суспільства;
- обґрунтовано висновок про те, що захист прав та свобод громадян має стати метою усієї прокурорської діяльності, з огляду на найвищу соціальну цінність в державі – людину;
- запропоновано (в світлі вимог нового КПК України) новий концептуальний підхід до вирішення проблем забезпечення якісного державного обвинувачення в масштабах держави, обґрунтовується думка, щодо створення в Україні Служби державного обвинувачення при Генеральній прокуратурі України;
- обґрунтовано, що усі владні процесуальні повноваження надані прокурору на стадії досудового розслідування, становлять його „виключну компетенцію” і мають контролюючий, а не наглядовий характер та здійснюються у формі процесуального керівництва;
- доведено, що слідчий апарат прокуратури повинен бути виведений із під прямої юрисдикції прокуратури, що дозволить звільнити останню від керівництва слідством прокуратури, а зосередити зусилля на головному напрямі (базовій функції) – кримінальному переслідуванні;
- висловлена пропозиція щодо оптимізації організаційно-управлінської структури органів прокуратури шляхом їх реформування, зокрема шляхом запровадження нових посад – головного прокурора (як керівника органу) району, міста чи області, його заступників та прокурорів, аналогічно організаційно-управлінській структурі судових органів;
- доведено, що з метою деталізації конституційно-правового статусу вітчизняної прокуратури існує нагальна потреба прийняття нового Закону України „Про прокуратуру”, в якому окремими розділами передбачити Порядок проходження служби в органах та установах прокуратури та статус прокурорів;
удосконалено:
- понятійно-категоріальний апарат юридичної науки, зокрема дисертантом запропоновано низку авторських визначень понять, серед яких: ”система” і „структура” прокуратури, „компетенція”, „повноваження”, „прокурорський нагляд”, „прокурорська діяльність”, „підтримання державного обвинувачення”, „конституційні принципи”,„кримінальне переслідування” та ряд інших;
- аргументацію щодо необхідності закріплення в Законі України „Про прокуратуру” кримінального переслідування як основної функції прокуратури;
- положення про необхідність законодавчого закріплення незалежності прокурорів від зовнішнього впливу та внутрішньої ієрархії на досвіді США, Великобританії, Німеччини, Франції, з чіткою правовою регламентацією статусу прокурорів, а також створення дієвих механізмів права відмови прокурора від виконання незаконних вказівок вищестоящого прокурора;
- аргументацію щодо необхідності поетапного реформування прокуратури за умови розробки та затвердження Верховною Радою України Концепції реформування органів прокуратури України;
набули подальшого розвитку ідеї та положення:
- що прокуратура України не належить до жодної з „класичних” гілок влади, не претендує на роль самостійної гілки влади, але в той же час виконує важливі конституційні функції і повноваження, які являються засобом „стримувань та противаг” розподіленої влади в конституційних рамках та засобом забезпечення їх узгодженого функціонування й взаємодії;
- про відсутність універсальної зарубіжної моделі організації прокуратури, яка в змозі адекватно до сучасних українських умов забезпечити захист, як приватних, так і публічних інтересів;
- щодо зміни існуючого порядку притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності, наділивши таким правом колегіальні органи прокурорського самоврядування, наприклад Раду прокурорів;
- щодо необхідності включення до кола суб’єктів законодавчої ініціативи Генерального прокурора України;
- щодо запровадження нового порядку призначення прокурорів – керівників прокуратур різного рівня та заступників Генерального прокурора Указами Президента України за поданням Генерального прокурора та звільнення їх у такому ж порядку;
- про віднесення деякої категорії працівників органів прокуратури України, які не причетні до процесуальної діяльності прокурорів, зокрема, відділу кадрового забезпечення, старших помічників прокурорів областей з організаційного забезпечення, правового забезпечення, з питань статистики, з питань матеріального та комп’ютерного забезпечення до державних службовців, адже вони є допоміжними службами прокуратури.
Практичне значення одержаних результатів. Досягнуті результати в формі висновків, пропозицій і рекомендацій можуть бути використані в таких основних напрямах:
- у правозастосовній діяльності прокуратури та інших правоохоронних органів;
- у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки теорії правової природи інституту прокуратури, досліджень його конституційно-правового статусу;
- у нормотворчій роботі – як теоретична основа для підготовки Концепції реформування прокуратури України, підвищення її правового статусу і стабілізації діяльності в умовах формування демократичної правової держави, а низка положень концептуального характеру можуть бути використані законодавцем при внесенні змін до Конституції України, удосконаленні діючого законодавства;
- у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з конституційного права України і конституційного права зарубіжних країн; теорії та практики прокурорської діяльності; викладанні відповідних навчальних дисциплін та спецкурсів; у науково-дослідній роботі студентів.
Апробація результатів дослідження. Основні результати розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані теоретичні положення та висновки дисертації були опубліковані та обговорювалися автором на засіданнях відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, а також на міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових і науково-практичних конференціях, семінарах, читаннях, зокрема, на міжнародній науково-практичній конференції „Реформування органів прокуратури України: проблеми і перспективи” (2-3 жовтня 2006 р., м. Київ); науково-практичній конференції „Реформування кримінального та кримінально процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” ( 30 вересня – 1 жовтня 2005 р., м. Івано-Франківськ); Науково-практичній конференції „Організація підтримання державного обвинувачення: завдання ,проблеми, перспективи” ( 11 листопада 2005 р., м. Вінниця); Науково-практичній конференції „Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні” ( м. Харків, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених „Сьомі осінні юридичні читання” ( 28-29 листопада 2008 р. м. Хмельницький); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Формування правової держави в Україні в плебсологічному, як філософсько-правовому, осмисленні” (20 червня 2008 р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми кримінально-процесуального та цивільно-процесуального права” (31 жовтня 2008 р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції „Запобігання злочинам у сфері забезпечення національної безпеки України” (21 листопада 2008, м. Київ); Науково-практичному семінарі „Нові тенденції в організації підтримання державного обвинувачення в судах та участі прокурорів у кримінальному судочинстві в умовах реформування системи кримінальної юстиції. Захист прав людини на стадії судового розгляду кримінальних справ” (21-22 травня 2009 р. м. Черкаси); Міжнародній науково-практичній конференції „V Прибузькі юридичні читання” ( 27-28 листопада 2009 р., м. Миколаїв.); науково-практичній конференції „Правова освіта та правова наука в Україні в умовах сучасних трансформаційних процесів” (19-20 листопада 2009 р., м. Запоріжжя); міжнародній науково-практичній конференції (м. Запоріжжя, 24-25 грудня, 2009 року); міжнародній науково-практичній конференції „Роль права в забезпеченні законності та правопорядку” (м. Запоріжжя, 22-23 листопада 2010 р.) міжнародній науково-практичній конференції „Теорія і практика застосування чинного вітчизняного та міжнародного законодавства в сучасних умовах” (м. Одеса, 12-13 лютого 2011 р.); міжнародній науково-практичній конференції „ Прокуратури України: історія, сьогодення та перспективи” (25 листопада 2011 р., м. Київ);
Публікації. Основні результати дослідження знайшли своє відображення в двох наукових монографіях, п’яти підручниках та навчальних посібниках, 38 наукових статтях опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, 7 тезах наукових доповідей у наукових збірниках.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на чотирнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (687 найменувань). Загальний обсяг становить 453 сторінки, з яких 60 сторінок – список використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукової проблеми розвитку конституційно-правової доктрини щодо прокурорської діяльності в Україні. Основні науково-теоретичні, методологічні та практичні результати дослідження викладені в таких висновках:
1. Сформульований автором понятійно-категоріальний апарат дозволив розглянути інститут прокуратури як одну із систем органів державної влади, діяльність якої спрямована на досягнення такої мети як підтримання правопорядку та законності, що є необхідною умовою функціонування та розвитку правової держави у взаємодії з громадянським суспільством.
2. Доведено, що конституційно-правовий статус інституту прокуратури, складається з основних та неосновних (додаткових) елементів. Характеристика основних (спеціальна правоздатність, компетенція, права і обов’язки прокурорів, система правових та соціальних гарантій, форми і принципи її діяльності) дають можливість зробити висновок про юридичний стан прокуратури як суб’єкта конституційних правовідносин. Повноваження як елемент компетенції займають центральне місце у структурі конституційно-правового статусу прокуратури. Саме вони характеризують найбільшу за обсягом частину тих відносин і зв’язків, які виникають між прокуратурою і громадянами, державою та іншими органами державної влади та місцевого самоврядування. Вони представляють собою юридично оформлені соціальні можливості прокуратури, чітко окреслені в законі, детерміновані політичними, економічними, культурними і соціальними умовами розвитку держави і суспільства.
3. Відмічаючи фрагментарне концептуальне осмислення та враховуючи недостатню дефінітивну та змістовну забезпеченість у вітчизняному законодавстві конституційно-правового статусу прокуратури, сформульовано визначення його поняття як складної системоутворюючої державно–правової категорії, що визначає соціальне призначення прокуратури в механізмі сучасної демократичної правової держави та охоплює нормативно закріплені положення та реально втілене на практиці становище прокуратури в системі владних взаємовідносин з іншими суб’єктами конституційних правовідносин і являє собою сукупність правових елементів, до яких передусім належать: конституційні завдання, функції, принципи діяльності, компетенція і повноваження, соціально-правові гарантії діяльності і засади юридичної відповідальності прокурорів.
4. Запропоновано до основних напрямів характеристики історії створення прокуратури та еволюції цього державницького інституту віднести аналіз: закономірностей виникнення її в зарубіжних країнах і в Україні; функцій, покладених на неї в різні періоди часу; історичного призначення прокуратури та місця в системі державних органів; ролі в забезпеченні та захисті прав і свобод громадян; заходів законодавчого характеру, необхідних для підвищення ефективності її діяльності. Встановлено, що кожною державою напрацьовувались різні, часто протилежні концепції прокурорської діяльності, частина положень яких в подальшому зазнавала змін і не завжди знаходила своє втілення на практиці, і, навпаки, практика ставила до органів прокуратури певні вимоги, котрі з часом знаходили своє віддзеркалення в діючому законодавстві.
5. Виокремлено типи моделей прокуратури, зокрема:
 північноєвропейський тип (фіскально-контрольний) – основна діяльність прокуратури зводиться до контролю за функціонуванням апарату державної влади, у зв'язку із чим кримінально-процесуальна складова перебуває на другому плані;
 французький тип – прокуратура є інститутом кримінального переслідування, як на стадії досудового слідства, так і судового розгляду, учасником цивільного й адміністративного процесу; наглядовою інстанцією по судових справах;
 англійський тип – основне завдання прокуратури зводиться до представництва інтересів держави в суді; загальнонаглядові функції розглянутого інституту в даній системі відсутні.
В історичному аспекті доведено існування ранньо-українського типу прокуратури (інститут інстигаторства), який виник в зв’язку з впровадженням Магдебурзького права на терені України. Прокуратура в Україні з моменту свого створення принципово відрізнялася від своїх європейських аналогів за цілями, завданнями і методами їхньої реалізації. Історія розвитку вітчизняної прокуратури протягом більш ніж 500 років свідчить, що вона, незважаючи на схожість із зарубіжними аналогами, є унікальним українським державно-правовим інститутом, який увібрав у себе риси інституту французьких прокурорів, шведських і фінських омбудсманів, німецьких і іспанських фіскалів.
6. Функції прокуратури – це передбачені конституцією або законами напрями її діяльності, які зумовлюються соціально-історичним призначенням прокуратури, характеризуються наявністю визначеного предмета відання і спрямовані на досягнення цілей і виконання завдань, які стоять перед цим інститутом держави, за допомогою відповідних повноважень та правових засобів. Встановлено, що в конституційній доктрині та практиці держав світу окреслилися загалом наступні напрями діяльності прокуратури: функція кримінального переслідування; функція нагляду за дотриманням законності; нагляд за діяльністю правоохоронних і пенітенціарних органів; участь у адміністративному, господарському та цивільному судочинстві; захист прав і свобод громадян; консультування уряду; участь у правотворчій діяльності; координація діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю тощо. Перелічені вище функції, зрозуміло, властиві прокуратурам і аналогічним їх органам далеко не всіх держав. Їх зміст в різних країнах та правових системах далеко не однаковий. Всі функції прокуратури тісно взаємопов’язані та спрямовані на оптимальне здійснення нею своїх функціональних обов’язків щодо встановлення законності, ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина та визнання людини найвищою соціальною цінністю.
7. За сучасних умов не можна допускати догматичного трактування поділу державної влади, як раз і назавжди існуючої схеми. Прокуратура України не входить до жодної із класичних гілок влади, а займає в системі органів державної влади самостійне місце та функціонує як елемент механізму стримування і противаги, сприяючи консенсусу між органами державної влади.
8. Доведено, що захист прав та свобод людини і громадянина слід розглядати як основну мету усієї прокурорської діяльності, як складову частину змісту предмету прокурорського нагляду за виконанням законів – важливий елемент предмета прокурорського нагляду стосовно кожного його напряму.
Запропоновано в новому законі України, що регулюватиме питання організації та діяльності органів прокуратури чітко окреслити межі прокурорського захисту лише випадками, коли порушується громадський (суспільний) інтерес і коли особа сама звертається до прокурора за допомогою. Щодо повноважень прокурора із захисту суспільних і державних інтересів, то такий захист не повинен асоціюватися із „тотальним наглядом” за ініціативи будь-якого прокурора, а лише здійснюватися у випадках, коли особисто Генеральний прокурор України за зверненням Уряду, Верховної Ради України та Президента України визнає, що відповідна перевірка необхідна для викриття особливо небезпечних та тяжких порушень законодавства.
9. Нові положення КПК України концептуально змінили процесуальне становище прокурора у кримінальному судочинстві та фактично трансформували його у головну особу, яка здійснює від імені держави кримінальне переслідування. Не зважаючи на радикальні зміни в правовому регулюванні діяльності прокуратури в напрямі здійснення нею кримінального переслідування, тим не менше, сутнісні характеристики прокуратури України не призвели до зміни її типу – вона залишається прокуратурою змішаного, наглядово-обвинувального типу.
10. Ефективний прокурорський нагляд за додержанням законів на стадії досудового розслідування у кримінальній справі неможливий без процесуального керівництва. Така функція прокуратури слугує засобом забезпечення законності діяльності органів дізнання та досудового розслідування, а тому за своїми основними параметрами, завданнями і цілями органічно пов’язана з базовою функцією прокуратури щодо здійснення кримінального переслідування під час кримінального провадження, а тому постає нагальною потреба включення до закону нового розділу „Здійснення прокурором від імені держави кримінального переслідування під час кримінального провадження”, де мають бути викладені повноваження прокурора щодо здійснення кримінального переслідування та щодо контролю за процесуальною діяльністю органів дізнання та досудового розслідування.
11. Ефективний процесуальний контроль прокуратури за досудовим розслідуванням потребує передачі власного слідчого апарату до іншого державного відомства, залишивши за прокуратурою право розслідувати будь-який злочин, як це передбачено законодавством розвинених демократичних країн й право визначати підслідність кримінальних справ у передбачуваних законом випадках.
12. В зв’язку із прийняттям нового КПК України, в силу якого прокурор постає головною посадовою особою, яка здійснює кримінальне переслідування під час кримінального провадження, на наш погляд, повинен бути переглянутий і Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність”. Потрібно ліквідувати необґрунтовані обмеження повноважень районних, міських і прирівняних до них прокурорів та їх заступників, старших прокурорів та прокурорів прокуратур щодо здійснення нагляду за додержанням законів про оперативно-розшукову діяльність співробітниками відповідних державних структур.
13. Реформу інституту підтримання державного обвинувачення в суді необхідно також здійснювати по наступних напрямках: по–перше, удосконалювати її процесуальну регламентацію, а по-друге, ввести спеціалізацію діяльності державних обвинувачів, і на сам кінець створити Службу державного обвинувачення України при Генеральній прокуратурі України.
14. На погляд дисертанта, необхідно провести перерозподіл обов’язків в органах прокуратури (за предметним принципом) таким чином, щоб процесуальний контроль за досудовим розслідуванням по кримінальній справі (у тому числі затвердження обвинувального акту) і підтримання обвинувачення по цій справі в суді здійснював один і той же прокурор.
15. Норми КПК України повинні передбачати процедуру, яка б дозволяла прокурору, а також дізнавачу або слідчому, за згодою прокурора, ще до закінчення досудового розслідування, порушувати перед судом клопотання про допит того чи іншого свідка обвинувачення або потерпілого в судовому засіданні з дотриманням усіх процедур допиту і приєднувати до кримінальної справи копію протоколу судового засідання, де були викладені покази допитуваної особи, як це практикується в низці демократично розвинених країн.
16. Необхідно внести зміни до чинного Закону України „Про прокуратуру” щодо нинішніх відносин вертикальної підпорядкованості як рудимента радянської епохи і надати районному, міському, обласному прокурору максимальну процесуальну незалежність, а разом з нею і посилити відповідальність за стан законності на відповідному територіальному рівні.
17. На думку дисертанта, необхідно чітко визначитися з принципом побудови системи органів прокуратури: предметним чи територіальним. Адже, наявність низки спеціалізованих підрозділів ускладнює організаційні зв’язки прокуратур, а тому виправданим було б ліквідувати спеціальні прокуратури, передавши їх повноваження прокуратурам відповідного рівня.
18. В інституціональному аспекті на конституційному рівні слід удосконалити процедуру призначення Генерального прокурора України, передбачивши: порядок висунення кандидатур на цю посаду через Верховну Раду України або конференцію прокурорських працівників; підстави та порядок дострокового звільнення Генерального прокурора України; семирічний термін його повноважень з можливістю призначення повторно.
19. На наш погляд, підлягає посиленню статус прокурорів усіх рівнів. Прокурори міст, районів та областей, як і судді, повинні призначатись Президентом України за поданням Вищої ради юстиції України, в зв’язку з чим пропонується внесення змін до п.11 ст. 106 Конституції України шляхом внесення доповнення наступного змісту: „Призначає і звільняє інших прокурорів”. Наші пропозиції щодо зміни редакції вказаної норми Конституції України базуються на аналізі світового, європейського та радянського досвіду, який показує, що централізований адміністративний режим сприяє закритості системи і призводить до її деформації.
20. Доцільно було б в Законі України „Про прокуратуру” зазначити конкретні форми та способи втручання в діяльність прокурора, що є незаконними, а саме: прохання посадової особи, вказівки, вимоги, погрози, підкуп, насильство тощо.
21. Пропонується провести реорганізацію структури органів прокуратури та ліквідувати посади помічників, старших помічників, заступників прокурорів та ввести нові посади: Головного прокурора відповідної територіальної одиниці, його заступників, інших прокурорів.
22. Існує потреба зміни статусу працівників кадрових підрозділів, статистики, організаційно-методичного забезпечення та інших, функції та повноваження яких не пов’язані із процесуальною діяльністю прокурорів. В зв’язку з цим, пропонуємо надати їм статусу державного службовця.
23.Запропоновано визнати недоцільним встановлення переліку функцій прокуратури (окрім базових: кримінального переслідування, підтримання державного обвинувачення, захисту прав і свобод людини і громадянина) безпосередньо в Конституції України, а закріпити їх в новому Законі України „Про прокуратуру”.
На думку автора, сьогодні, як ніколи раніше, прокуратурі України потрібна науково обґрунтована Концепція її реформування, яка б врахувала вітчизняний і міжнародний досвід, котра б дозволила в законодавчому і організаційному плані стабілізувати діяльність прокуратури на довготривалий період, визначити її роль як механізму демократичної держави, забезпечила реальний захист прав і свобод громадян в нових соціально-політичних і економічно-фінансових умовах сучасної України.
І насамкінець, хотілося б зазначити, що сьогодні від зваженого раціонального підходу до реформування органів прокуратури України залежить не лише майбутнє самої прокурорської системи, а й доля усього українського суспільства, додержання конституційних прав і свобод людини та громадянина, становлення України як правової цивілізованої європейської держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальные проблемы прокурорского надзора // Органы прокуратуры Российской Федерации и Федеративной Республики Германия (правовые основы, структура, направления деятельности) : сб. статей. – М., 1999. – Вып. 2. – 167с.
2. Александров О. Аторнейська служба США / О. Александров // Вісник прокуратури. – 2000. – № 4. – С. 68 – 72.
3. Алексеев А. И. Профессия – прокурор (Введение в юридическую специальность) /А. И. Алексеев, В. Б. Ястребов. – М. : Юрист, 1998. – 140 с.
4. Алексеев Б. Т. Философские проблемы формализации знания / Алексеев Б. Т. – Ленинград : Юрид. лит., 1981. – 262 с.
5. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / Алексеев С. С. – М. : Юрид. лит., 1982. –Т. 2. – 360 с.
6. Алексеев С. С. Философия права / Алексеев С. С. – М. : Норма, 1998. – 336 с.
7. Альперт С. А. О процессуальных функциях прокурора в советском уголовном судопроизводстве / С. А. Альперт // Проблемы соц. законности. – 1982. – Вып. 10. – С. 94–101.
8. Андреева Г. Н. Конституции стран СНГ и Балтии / Андреева Г. Н. – М. : Юристъ, 1999. – 640 с.
9. Анохин П. К. Принципы системной организации функций / Анохин П. К. – М. : Наука, 1973. – 316 с.
10. Амохин П. К. Принципиальные вопросы общей теории функциональных систем / П. К. Амохин // Принципы системной организации функций. – М. : Наука, 1973. – С. 5–59.
11. Ардан Ф. Франция: государственная система : Пер. с фр. / Ф. Ардан. – М. : Юрид. лит., 1994. – 176 с.
12. Афанасьев В. Г. О системном подходе в социальном сознании / В. Г. Афанасьев // Вопросы философии. – 1973. – № 6. – С. 98–111.
13. Бабаев В. К. Советское право как логическая система: Уч. пос. / Бабаев В. К. – М. : Акад. МВД СССР, 1978. – 212 с.
14. Бабаев В. К. Теория права и государства в схемах и определениях : учеб. пособие / Бабаев В. К., Баранов В. М., Толстик В. А.– М. : Юристъ, 1998. – 256 с.
15. Багаутдинов А. Уголовное преследование и правозащитная функция суда / А. Багаутдинов, А. Васин // Российская юстиция. – 2000. – № 8. – С. 27–28.
16. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации : [учебник] / Баглай М. В. – [2-е изд., измен. и доп.]. – М. : Норма-Информ, 1999. – 776 с.
17. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации / М. В. Баглай, Б. Н. Габричидзе. – М. : Инфра-М, 1996. – 512 с.
18. Бакаев Д. М. Вопросы совершенствования полномочий прокурора при осуществлении надзора за соблюдением законов органами дознания и предварительного следствия / Д. М. Бакаев // Закон Украины «О прокуратуре»: теория и практика его применения. – Xарьков : ИПК, 1992. – С. 51–52.
19. Бандасарян А. Государственно-правовой статус прокуратуры в республике Армения : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02. «Конституционное право» / А. Бандасарян. – М., 2000. – 18 с.
20. Бандурка О. М. Прокуратура: думки про її організацію / О. М. Бандурка // Право України. – 1995. – № 8. – С. 40–41.
21. Бандурка О. М. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток / О. М. Бандурка, Ю. Д. Древаль. – Харків : Ун-т внутрішніх справ, 1999. – 288 с.
22. Барабаш А.С. Состязательность и ее роль в установлении виновности обвиняемого / А.С. Барабаш, К.Г. Помренин // Проблемы доказывания виновности в уголовном процессе: межвуз. сборник. – Красноярск: КрасГУ, 1989. - С. 40 – 53.
23. Барак А. Судейское усмотрение / А. Барак ; [пер. с англ.]. – М. : Норма, 1999. – 376 с.
24. Бардах Ю. История государства и права Польши : [Пер. с польского] / Ю. Бардах, Б. Леснодорский, М. Пиетрчак; [Предисл. З. М. Черниловского]. - М. : Юрид. лит., 1980. - 559 с.
25. Бартошек М. Римское право: Понятия, термины, определения : Пер. с чешск. — М.: Юрид. лит., 1989. — 448 с.
26. Басков В. И. История прокуратуры Российской империи / В. И. Басков // Вестник Московского ун-та. Серия 11. Право. – 1997. – С. 23–31.
27. Басков В. И. Курс прокурорского надзора / В. И. Басков – М. : Издательство Зерцало, 1999. – 480 с.
28. Басков В. И. Прокурорский надзор : [учебник для вузов] / В. И. Басков – [2-е изд.]. – М. : БЕК, 1996. – 558 с.
29. Басков В. И. Конституционные основы прокурорского надзора в СССР / В. И. Басков Цикл лекций. Ч. I. – М.: Институт повышения квалификации руководящих кадров Генеральной прокуратуры СССР, 1981. – 175 с.
30. Бахтыбаев И. Прокуратура Казахстана в системе государственных органов унитарного государства с президентской формой правления / И. Бахтыбаев // Организация управления в органах прокуратуры. - М.:НИИ ГП РФ, 1998. - С.103 – 107.
31. Башмакова Н. Про статус керівника підприємства, установи, організації: деякі невирішені питання / Н. Башмакова // Право України. – 1999. – № 2. – С. 86 – 89.
32. Беко Ж. Организация уголовной юстиции в главнейшие епохи / Ж. Беко ; [пер. с франц. И. Рождественского]. – СПб., 1867. – С. 210.
33. Бельсон Я. М. Суд, прокуратура и тюрьмы в современном буржуазном государстве / Я. М. Бельсон. - М.: Изд- во ВШ МВД СССР, 1972. - 365 с.
34. Бережний С. Д. Основні риси судової системи на Поділлі в ХVI – першій половині ХІХ ст. / С. Д. Бережний // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 12. – С. 41–45.
35. Берензон А. Д. О некоторых актуальных вопросах теории и практики прокурорской деятельности / А. Д. Берензон // ХХVІ съезд КПСС и вопросы совершенствования деятельности прокуратуры. – М. : Юрид. лит-ра., 1983. – С. 38–49.
36. Берензон А. Д. Основные направления совершенствования общего надзора советской прокуратуры : автореф. дис. на соискание учен. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.02 / А. Д. Берензон. – М., 1977. – 29 с.
37. Бессарабов В. Место прокуратуры в государственном механизме современной России / В. Бессарабов // Законность. – 1999. – № 10. – С. 45 – 48.
38. Бессарабов В. Прокуратура в системе контроля Российской Федерации : автореф. дис. на соискание учн. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право ; Муниципальное право» / В. Бессарабов. – М., 2001. – 46 с.
39. Берталанфи Л. фон. Общая теория систем – критический обзор / Л. фон Берталанфи // Исследование по общей теории систем/ Общ. ред. вст. ст. В. Н. Садовского и Э. Г. Юдина. — М.: Прогресс, 1969. – С. 23 – 82.
40. Бибило В. Н. Судоустройство : [учебник] / Бибило В. Н. – Минск : Право и экономика, 2001. – 328 с.
41. Білостицький С. М. Основні засади та стадії Кримінального процесу в ХVІ–ХVІІІ ст. / С. М. Білостицький // Судова апеляція. – 2006. – № 2. – С. 29–34.
42. Білоус В. Правозахисна функція прокуратури – невідємна складова діяльності органів прокуратури України / В. Білоус // Вісник прокуратури. – 2012. – № 9. – С. 14–18.
43. Бірюков Е. Міжнародне співробітництво правоохоронних органів у боротьбі із транснаціональною злочинністю й корупцією / Е. Бірюков // Законність. – 1999. – № 9. – С. 41–42.
44. Боботов С. В. Правосудие во Франции / С. В Боботов . – М. : ЕАВ, 1994. – 198 с.
45. Богданов А. А. Тектология: Всеобщая организационная наука : в 2 т. / А. А. Богданов – М. : Издательство "Экономика". – Т. 2. – 1989. – 304 с.
46. Богданова Н. А. Категория статуса в конституционном праве / Н. А. Богданов // Вестник Московского ун-та. Серия 11. Право. – 1998. – № 3. – С. 3–20.
47. Богданова Н. А. Система науки конституционного права. – М.: Юристь, 2001. – С. 67 – 68
48. Бойков А. Д. Этика профессиональной защиты по уголовным делам / А. Д. Бойков – М. : Юрид. лит., 1978. – 173 с.
49. Бойков А. Д. Третья власть в России. Очерки о правосудии, законности и судебной реформе 1990–1996 гг. / А. Д. Бойков – М. : М.: Изд-во НИИСЗ, 1997. - 264 c.
50. Большая Советская Энциклопедия / [под ред. А. М. Прохорова]. – М. : Советская Энциклопедия, 1975. – 608 с.
51. Большой юридический словарь / [под ред. А. Я. Сухарева, З. Д. Зорькина, В. Е. Крутских]. – М. : Инфра-М, 1999. – 790 с.
52. Борецкий А. М. Совершенствование федерального законодательства про прокуратуру / А. М. Борецкий // Законность. – 1994. – № 10. – С. 32 – 37.
53. Бояринцева М. Адміністративно-правовий статус громадян: до питання про склад елементів / М. Бояринцева // Право України. – 2002. – № 8. – С. 21–25.
54. Брайсон У. К. Американское уголовное судопроизводство / У. К. Брайсон // Верховенство права. Сборник: Перевод с английского. - М.: Прогресс, 1992. - С. 166-184.
55. Брокгауз и Ефрон. Энциклопедический словарь : в 86 т. / Брокгауз и Ефрон. – СПб. : 1898. Т. 49. – 1998. – 958 с.
56. Брэбан Г. Французское административное право / Пер. с фр. / Под ред. и со вступ. ст. С. В. Боботова. — М.: Прогресс, 1988. — 488 с.
57. Будзей О. Магістрат / О. Будзей // Подолянин. – 2003. – 19 верес.
58. Быкова Е. В. Прокуратура во Франции / Е. В. Быкова // Прокуратура и правосудие в условиях судебно-правовой реформы : сб. науч. статей. – М., 1997. – С. 199–207.
59. Василевич Г. А. Цель конституционного контроля и прокурорского надзора — укрепление конституционной законности // Законность и правопорядок. – 2007. – № 3. – С. 8 – 11.
60. Васильєв Г. А. Спільних нам успіхів... / Г. А. Васильєв // Голос України. – 2003. – 29 листоп.
61. Ведерников Н. Становление правового государства в Российской Федерации и функции прокуратуры: «Круглый стол» / Н. Ведерников // Государство и право. – 1994. – № 5. – С. 3 – 34.
62. Венгеров Б. А. Теория государства и права : [учебник для юрид. вузов] / Б. А. Венгеров – М. : Новый юрист, 1998. – 624 с.
63. Веретенников В. И. Очерки истории генерал-прокуратуры в России до Екатерининского времени / В. И. Веретенников – Харьков: Тип. "Адольф Дарре", 1915. – 415 с.
64. Викторов И. Прокуратура: статус на рубеже тысячелетий / И. Викторов // Законность. – 2000. – № 12. – С. 22 – 23.
65. Викторский С. И. Русский уголовный процесс / С. И. Викторский – [2-е изд., исправл. и доп.]. – М., 1912. – 441 с.
66. Виноградов О. Прокуратура в системе органов государственной власти / О. Виноградов // Законность. – 1997. – № 4. – С. 3–4.
67. Винокуров Ю. Е. Прокурорский надзор в Российской Федерации : [учеб. пособие] / Под общ. редакцией Ю. Е. Винокурова – М. : МНЕПУ, 2000. – 336 с.
68. Висновок та рекомендація Парламентської Асамблеї РЄ № 190(1995) від 26 вересня 1995 р. щодо вступу України до Ради Європи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_590
69. Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / Н. В. Витрук – М. : Наука, 1979. – 229 с.
70. Витрук Н. В. Правовой статус личности в СССР / Н. В. Витрук – М. : Юрид. лит., 1985. – 176 с.
71. Вихров А. А. Организация суда и прокуратуры в современных буржуазных государствах (США, Англия, Франция) / А. А. Вихров, С. С. Гребеников. – М. : Изд-во ВПА, 1973. - 95 c.
72. Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 17. – Ст. 121.
73. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
74. Вісник Генерального Секретаріату УНР. – 1917. – № 4–8. – С. 5.
75. Вісник Генерального Секретаріату УНР. – 1918. – № 1–2. – С. 50
76. Вісник Ради народних міністрів УНР. – 1918. – № 3, 9–19. – С. 80-81.
77. Владимирский-Буданов М. Ф. Немецкое право в Польше и Литве / М. Ф. Владимирский-Буданов – СПб.: Печатня В. Головина, 1868. — 302 с.
78. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права / М. Ф. Владимирский-Буданов – Ростов на Дону : Феникс, 1995. – 640 с.
79. Владимирский-Буданов М. Ф. Немецкое право в Польше и Литве / М. Ф. Владимирский-Буданов // Изв. Киевского ун-та. – 1877. — 302 с.
80. Власихин В. А. Служба обвинения в США: Закон и политика / В. А Власихин . – М. : Юрид. лит, 1981. – 176 с.
81. Власихин В. А. Генеральный аторней и Генеральный солиситор в государственном механизме США / В. А. Власихин // Советское государство и право. – 1979. – № 5. – С. 111–116.
82. Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России : [учеб. пособие] / Л. Д. Воеводин . – М. : Инфра-НОРМА, 1977. – 229 с.
83. Ворсінов Г. Проблеми розвитку прокуратури в Україні в умовах становлення демократичної правової держави/ Г. Ворсінов // Ген. прокуратура України: Мат-ли наук.-практ. Конф. – К., 1996. – С. 4-15.
84. Воскресенский В. В. Состязательность в уголовном процессе / В. В. Воскресенский, Ю. В. Кореневский // Законность. – 1995. – № 7. – С. 4 –10.
85. В фокусе: проблемы посткоммунистической прокуратуры // Конституционное право: восточно-европейское обозрение. – 1999. – № 3 (28). – С. 48 – 77.
86. Габричидзе Б. Н. Конституционный статус органов Советского госудасртва / Б. Н. Габричидзе – М. : Юрид. лит., 1982. – 184 с.
87. Гаврилов В. В. Советская прокуратура. Очерки истории / Отв. ред.: Карпец И.И. - М.: Изд-во НИИ пробл. укрепления законности и правопорядка, 1993. - 136 c.
88. Гаврилов В. В. Сущность прокурорского надзора в СССР / В. В. Гаврилов – Саратов : Издательство Саратовского университета, 1984. – 152 с.
89. Галкин Б. А. Сравнительное исследование / Б. А. Галкин – М. : Юрид. лит., 2001. – 343 с.
90. Галкин Б. А. Функция прокуратуры в советском уголовном процессе / Б. А. Галкин // Советское государство и право. – 1957. – № 12. – С. 25 – 35.
91. Галкин Б. А. Функции прокурора в советском уголовном процессе / Б. А. Галкин // Советское государство и право. – 1957. – № 12. – С. 25 – 35.
92. Гаралов З. Б. Правозащитное предназначение прокуратуры на современном этапе: опыт Азейбарджана / З. Б Гаралов .//Доклад на конференции на тему «Правозащитное предназначение прокуратуры на современном этапе» (Алматы, 23-24 ноября 2004 г.) [Электронный ресурс]. – Режим доступа к докладу: www.genprosecutor.gov.az/files/uploader/2004-4_2.pdf
93. Гасанов Э. Г. Прокуратура Азейбарджана достойно служит независимости страны / Э. Г. Гасанов // Прокурорская и следственная практика. – 1999. – № 1. – С. 7 – 27.
94. Гегель Г. В. Философия права / Г. В. Гегель – М. : Мысль, 1990. – 524 с.
95. Георгіца А. З. Конституційне право зарубіжних країн : [підручник] / А. З. Георгіца – Тернопіль : Астон, 2003. – 432 с.
96. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. –/ А.З. Георгіца - Чернівці: Рута, 1998.- С. 353
97. Глаговський В. Становлення та розвиток української моделі прокурорського нагляду на сучасному етапі (концептуальні проблеми) / В. Глаговський, М. Руденко // Право України. – 1996. – № 1. – С. 43–46.
98. Глазер Ю. Руководство по уголовному процессу / Ю. Глазер., Пер. с нем.: Лихачев А. - СПб.: Ред. Журн. гражд. и уголов. права, 1884. – 660 c.
99. Глебов А. П. Функции прокурорского надзора / А. П. Глебов // Совершенствование прокурорского надзора в СССР : сб. статей – М. : Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1973. – С. 70–80.
100. Головко Л. В. Принципы неотвратимости ответственности и публичности в современном росийском уголовном праве и процесе / Л. В. Головко // Государство и право. – 1999. – № 3. – С. 61–68.
101. Государственное право Российской Федерации : учебник / [под ред. О. Е. Кутафина]. – М. : Манускрипт, 1993. – 235 с.
102. Государственные органы зарубежных стран, исполняющие функции, сходные с функциями прокуратуры в СССР // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью. – 1991. – № 131. – С. 33–45.
103. Готт В. С. Категории современной науки / В. С. Готт , Э. П.Семенюк , А. Д. Урсул – М. : Мысль, 1984. – 311 с.
104. Градовский А. Д. Высшая администрация России 18 века и генерал-прокуроры / А. Д. Градовский – СПБ., 1899. – Т. 1. – 457 с.
105. Грановский Т. Н. Лекции по истории Средневековья / Т. Н. Грановский – М. : Наука, 1987. – 432 с.
106. Григоренко В. Прокурорський нагляд: резерви вдосконалення / В. Григоренко // Радянське право. – 1989. – № 5. – С. 13–24.
107. Григорян Л. А. Народовластие в СССР / Л. А. Григорян – М. : Юрид. Лит-ра, 1972. – 295 с.
108. Грицаєнко Л. Р. Прокуратура в країнах Європи / Л. Р. Грицаєнко – К. : Біноватор, 2006. – 397 с.
109. Грицаєнко Л. Р. Роль і місце прокурорської влади в системі державних органів / Л. Р. Грицаєнко // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 5/6. – С. 43–46; 84–97.
110. Грицаєнко Л. Р. Деякі аспекти судово-правової реформи в Україні / Л. Р. Грицаєнко // Право України. – 2004. – № 7. – С. 32–37.
111. Грицаєнко Л. Р. Історико-правові витоки інституту прокуратури України / Л. Р. Грицаєнко // Вісник прокуратури. – 2008. – № 2. – С. 94–104.
112. Грицаєнко Л. Р. Конституційно-правовий статус органів прокуратури на пострадянському просторі / Л. Р. Грицаєнко // Вісник прокуратури. – 2006. – № 3. – С.116–124.
113. Грицаєнко Л. Р. Конституційно-правовий статус прокуратури в країнах англосаксонської правової системи (на прикладі США і Великої Британії) / Л. Р. Грицаєнко // Вісник Академії прокуратури. – 2006. – № 4. – С. 96–103.
114. Грицаєнко Л. Р. Організаційно-правові форми діяльності органів прокуратури країн Прибалтики / Л. Р. Грицаєнко // Прокуратура. Людина. Держава. – 2006. – № 10. – С. 116–120.
115. Грицаєнко Л. Р. Правова природа діяльності прокурора на досудовому слідстві: процесуальне керівництво чи прокурорський нагляд / Л. Р. Грицаєнко // Вісник прокуратури. – 2008. – № 11. – С. 68–76.
116. Грицаєнко Л. Р. Конституційно-правовий статус органів прокуратури в країнах романо-германської правової системи (на прикладі Франції) / Л. Р. Грицаєнко // Вісник прокуратури. – 2007. – № 2. – С. 73–81.
117. Грицаєнко Л. Р. Конституційно-правовий статус прокуратури України / Л. Р. Грицаєнко // Вісник прокуратури. – 2007. – № 1. – С. 24–34.
118. Грицаєнко Л. Р. Роль і місце прокуратури Франції в системі органів державної влади // Вісник прокуратури. – 2006. – № 5. – С. 119–126.
119. Грицаєнко Л. Р. Правовий процес утвердження інституту прокуратури в Німеччині / Л. Р. Грицаєнко // Вісник прокуратури. – 2007. – № 5. – С.1–16.
120. Грицаєнко Л. Р. Конституційно-правовий статус інституту прокуратури / Л. Р. Грицаєнко // Вісник прокуратури. – 2006. – № 3. – С. 116–125.
121. Грицаєнко Л. Р. Особливості діяльності прокуратури Японії / Л. Р. Грицаєнко // Прокуратура. Людина. Держава. – 2006. – № 10. – С. 120–123.
122. Грицаєнко Л. Р. Прокурорська діяльність в Україні як особлива форма державної діяльності із захисту прав і свобод громадян / Л. Р. Грицаєнко // Судова апеляція. – 2008. – № 3. – С. 42–49.
123. Грицаєнко Л. Р. Понятійно-категоріальний апарат дослідження інституту прокуратури / Л. Р. Грицаєнко // Право і держава. – 2008. – № 3 (41). – С. 211–220.
124. Грицаєнко Л. Р. Конституційно-правові засади організації і діяльності органів прокуратури Словаччини / Л. Р. Грицаєнко // Держава і право. – 2008. – № 4 (42). – С. 173–181.
125. Грицаєнко Л. Р. Прокурорський нагляд і кримінальне переслідування – самостійні форми здійснення прокурорської діяльності / Л. Р. Грицаєнко // Судова апеляція. – 2008. – № 3. – С. 53–60.
126. Грицаєнко Л. Р. Історіко-правовий процес утвердження інституту прокуратури в Україні / Л. Р. Грицаєнко // Право України. – 2008. – № 11. – С. 121–130.
127. Грицаєнко Л. Р. Елементи конституційно-правового статусу прокуратури / Л. Р. Грицаєнко // Право України. – 2008. – № 8. – С. 115–123.
128. Грицаєнко Л. Р. Особливості становлення і розвитку інституту прокуратури в країнах Східної Європи (на прикладі Польщі) / Л. Р. Грицаєнко // Судова апеляція. – 2008. – № 4. – С. 13–23.
129. Грицаєнко Л. Р. Модернізація функцій прокуратури України в контексті розвитку громадянського суспільства / Л. Р. Грицаєнко // Часопис Київського університету права. – 2008. – № 3. – С. 102–106.
130. Грицаєнко Л. Р. Інститут прокуратури в світовій історико-правовій ретроспективі / Л. Р. Грицаєнко // Вісник прокуратури. – 2008. – № 7. – С. 116–122.
131. Грицаєнко Л. Р. Інститут прокуратури в світовій історико-правовій ретроспективі (продовження) / Л. Р. Грицаєнко // Вісник прокуратури. – 2008. – № 8. – С. 112–119.
132. Грошевий Ю. М. Новий Закон України «Про прокуратуру»: яким йому бути / Ю. М. Грошевий, Л. М. Давиденко, В. С. Зеленецький // Питання конституційно-правового статусу прокуратури України та удосконалення її діяльності : зб. наук. праць. – Харків : Право , 1999. – С. 4–13.
133. Губер против Швейцарии. Судебное решение от 23 октября 1990 г. // Европейский суд по правам человека. Избр. решения : в 2 т. /Пред. ред. колл. В. А. Туманов. – М. : Норма. – Т. 1. – 2000. – 841 с.
134. Гулиев В. Е. Российская государственность: состояние и тенденции / В. Е. Гуляев // Политические проблемы теории государства. – М. : ИГПРАН, 1993. – С. 88–101.
135. Гурлянд И. Я. Приказ Великого государя Тайных дел / И. Я. Гурлянд – Ярославль : Тип. Губ. Правл., 1902. – 391 с.
136. Гусев С. Я. Некоторые проблемы будущей концепции прокурорского надзора в стране / С. Я. Гусев // Советкое государство и право. – 1990. – № 9. – С. 47–52.
137. Гусов К. Н. Трудовое право России : учебник / К. Н. Гусов, В. Н. Толкунова. – [2-е изд., доп., исправл.]. – М. : Юристъ, 1999. – 496 с.
138. Гуценко К. Ф. Уголовный процесс западных государств / К. Ф Гуценко ., Головко Л. В., Филимонов Б. А. – М. : Зерцало , 2002. – 369с.
139. Гуценко К. Ф. Правоохранительные органы : учебник / К. Ф. Гуценко, М. А. Ковалев. – М. : Зерцало, 1997. – 368 с.
140. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид. – М. Прогресс : пер. с франц. В.А. Тумонова, 1988. – 495 с.
141. Давиденко Л. М. Функції прокуратури України згідно з новою Конституцією України / Л. М. Давиденко // Право України. – 1997. – № 6. – С. 43–45.
142. Давиденко Л. М. Прокурорська влада: Міф чи реальність? Чи відповідає вона принципам правової держави? / Л. М. Давиденко // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 7. – С. 35 – 41.
143. Давиденко Л. М. Кримінальне переслідування як форма прокурорської діяльності у сфері протидії злочинності / Л. М. Давиденко, В. М. Куц // Вісник Академії прокуратури України. – 2007. – № 1. – С. 83–91.
144. Давыдов, Н.В. Уголовный процесс / Н.В. Давыдов. — М. : Склад изд. в кн. складе М.В. Клюкина, 1907. — 282 с.
145. Даев В. Г. Процессуальные функции и принципы состязательности в советском уголовном процессе / В. Г. Даев // Правоведение. – 1974. – № 1. – C. 70 – 71.
146. Даев В. Г. Основы теории прокурорского надзора / В. Г. Даев, М. Н. Маршунов. – Ленинград : Изд-во Ленинградского ун-та, 1990. – С. 136.
147. Дамиров М. Прокуратура Азербайджана: история и современность / М. А. Дамиров. – Баку : Азербнешр, 1997. – 192 с.
148. Дашков Г. Прокуратура в ФРГ / Г. Дашков, В. Кигас // Законность. – 1995. – № 11. – С. 50–53.
149. Дегтярева Н. Конституционно-правовой статус прокуратуры в Российской Федерации: институциональный и сравнительный анализ : автореф дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право. Муниципальное право» / Н. Дегтярева. – М., 2000. – 26 с.
150. Демидова Н. Ф. Служилая бюрократия в Росии XVII ст. и ее роль в формировании абсолютизма / Н. Ф. Демидова – М. : Наука, 1987. – 230 с.
151. Державні органи іноземних держав, котрі виконують функції, аналогічні функціям прокуратури СРСР // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью. – М.: ВНИИ ПУЗП, 1991. – № 131. – С. 31–43.
152. Джиффорд Д. Дж. Правовая система Австралии / Д. Дж. Джиффорд, К. Х. Джиффорд; [пер. с англ. ; под общ. ред. и с предисл. Ф. М. Решетникова]. – М. : Юридическая литература, 1988. – 340 с.
153. Дмитриев Ю. А. Соотношение понятий политической и государственной власти в условиях формирования общества / Ю. А. Дмитриев // Государство и право. – 1994. – № 7. – С. 28 – 34.
154. Дмитриев Ю. А. О конституционной законности / Ю. А. Дмитриев, С. А. Осипян, М. А. Шапки // Конституционная законность и прокур