КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

РИБАК НАТАЛІЯ СТЕПАНІВНА

УДК 342.821:324 (477)

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ
ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Федоренко В.Л.

Київ – 2013

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ
ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ 10
1.1. Виборча система України як категорія конституційного права 10
1.2. Основні етапи становлення та розвитку виборчої системи України 26
1.3. Характеристика виборчих систем держав-учасниць Європейського Союзу 51
Висновки до розділу 1 75
РОЗДІЛ 2 СТРУКТУРА ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
ТА ЇЇ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА 78
2.1. Внутрішня побудова виборчої системи в Україні 78
2.2. Виборча система при обранні народних депутатів України 94
2.3. Виборча система при обранні Президента України 112
2.4. Особливості виборчої системи під час формування представницьких органів Автономної Республіки Крим і представницьких органів місцевого самоврядування 126
Висновки до розділу 2 141
РОЗДІЛ 3 КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ
ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ 144
3.1. Законодавче забезпечення реалізації виборчої системи України 144
3.2. Організаційно-правові аспекти механізму реалізації вітчизняної виборчої системи 162
Висновки до розділу 3 178
ВИСНОВКИ 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 188
ДОДАТКИ 209

ВСТУП

Актуальність теми. Одним із визначальних інститутів безпосередньої демократії є вибори, котрі згідно з Конституцією України віднесені до основних засад конституційного ладу України. Разом з тим, вітчизняний конституційно-правовий досвід проведення виборів, загалом та чергових виборів народних депутатів України 2012 р. зокрема, нагально засвідчив наявність суттєвих електоральних розривів між виборцями та обраними ними представниками до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Це виявилось у вкрай низькому виконанні обраними кандидатами своїх передвиборчих програм, у відсутності постійної комунікації між обраною владою та електоратом й суттєвому дистанціюванні обраних представників від своїх виборців. Однією з головних причин цього є неефективне застосування виборчої системи в Україні.
Ретроспективний аналіз вітчизняної виборчої системи наочно засвідчує, що у ході її становлення та вона отримала численні втілення на різних видах виборів. Більше того, генезис вітчизняної виборчої системи являє собою суцільний та перманентний експеримент застосування усіх видів виборчої системи. Україна за досить короткий проміжок часу пройшла найбільш відомі види виборчої системи – мажоритарну, змішану та пропорційну. Занадто велика політизація питання вибору виду виборчої системи привела до частої її зміни, що, у свою чергу, негативно позначилося на проведенні й встановленні результатів виборів до органів представницької влади. Тому не абияк гостро постало питання щодо розгляду конституційно-правових засад виборчої системи у контексті світового досвіду та з орієнтацією на проблеми вітчизняного виборчого права.
У вітчизняній та зарубіжній літературі різноманітні аспекти проблеми застосування виборчої системи знайшли своє відображення у працях таких вчених як Ю. Барабаш, О. Батанов, А. Георгіца, В. Ковальчук, М. Козюбра, А. Колодій, Ю. Ключковський, О. Лавринович, В. Лучин, О. Марцеляк, А. Мішин, В. Нестерович, В. Погорілко, Д. Сарторі, О. Скрипнюк, О. Совгиря, М. Ставнійчук, О. Скрипнюк, Ю. Тодика, О. Тодика, В. Федоренко, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та інші.
Проте, як вбачається, науковцями було приділено недостатню увагу дослідженню саме конституційно-правовим засадам виборчої системи в Україні та науковому обґрунтуванню шляхів її подальшого вдосконалення. Крім того, на сьогодні у вітчизняній науці конституційного права відсутні комплексні наукові дослідження монографічного характеру означеної проблематики. Натомість, потреба у відповідних ґрунтовних наукових дослідженнях доводиться й сучасними конституційно-правовими реаліями, зокрема, постійним пошуком у вітчизняному експертному середовищі оптимальної виборчої системи України.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до Європейського Союзу (Закон України від 18 березня 2004 р. № 1629-IV), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР), а також річних планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2006-2012 рр.
Мета і задачі дослідження. Метою є дослідження конституційно-правових засад виборчої системи крізь призму зарубіжного й українського досвіду та, на основі цього, вироблення конкретних практичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного виборчого законодавства України щодо унормування оптимальної виборчої системи на всіх рівнях.
Для досягнення зазначеної мети в дисертації поставлено такі задачі:
 визначити виборчу систему України як категорію конституційного права;
 дослідити основні етапи становлення та розвитку виборчої системи України;
 розкрити характеристику виборчих систем держав-учасниць Європейського Союзу;
 з’ясувати внутрішню побудову виборчих систем в Україні;
 розглянути виборчу систему при обранні народних депутатів України;
 розкрити виборчу систему при обранні Президента України;
 встановити особливості виборчої системи під час формування представницьких органів АРК і представницьких органів місцевого самоврядування;
 визначити законодавче забезпечення реалізації виборчої системи України;
 дослідити організаційно-правові аспекти механізму реалізації вітчизняної виборчої системи.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини правотворчого та правозастосовного змісту, що формуються під час організації та проведення виборів.
Предмет дослідження – конституційно-правові засади виборчої системи України.
Методи дослідження. Проблема аналізу конституційно-правових засад виборчої системи України є доволі об’ємною й багатогранною, носить міжгалузевий характер та у своєму вивченні передбачає застосування цілої низки наукових методів. Зокрема, метод діалектичної логіки був використаний для визначення виборчої системи України як категорії конституційного права (підрозділ 1.1). Ретроспективний метод застосовувався для дослідження основних етапів становлення та розвитку виборчої системи України (підрозділ 1.2). Використання порівняльно-правового методу дало змогу охарактеризувати виборчі системи держав-учасниць ЄС у контексті їх врахування в українському досвіді (підрозділ 1.3). За допомогою логіко-семантичного методу визначено внутрішню побудову виборчих систем в Україні (підрозділ 2.1). Формально-логічний метод застосовувався для розкриття парламентської виборчої системи, виборчої системи при обранні Президента України та особливостей виборчої системи під час формування представницьких органів Автономної Республіки Крим і представницьких органів місцевого самоврядування (підрозділи 2.2-2.4). Використання системно-функціонального методу дозволило дослідити та встановити конституційно-правові засади законодавчого забезпечення реалізації виборчої системи України (підрозділ 3.1). Метод тлумачення норм дозволив розкрити та проаналізувати організаційно-правові аспекти механізму реалізації вітчизняної виборчої системи (підрозділ 3.2).
Емпіричну базу дослідження становлять узагальнені статистичні дані щодо виборчої системи України, отримані з різних офіційних та наукових джерел (1994-2012 рр.).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є одним з перших в Україні комплексним науковим дослідженням конституційно-правових засад виборчої системи України, в якій сформульовано низку наступних теоретико-правових положень, понять, висновків та практичних рекомендацій щодо порушеної проблематики:
вперше:
 запропоновано авторське визначення, у відповідності з яким під конституційно-правовими засадами виборчої системи України слід розуміти сукупність конституційно-правових норм, які визначають основи формування органів державної влади, органів влади автономії та органів місцевого самоврядування шляхом проведення виборів до цих органів;
 встановлено, що проблематика законодавчого забезпечення реалізації виборчої системи України полягає передусім у тому, що інститут виборів є одним із найбільш нестабільних у конституційному праві України. Негативна практика, яка склалася в нашій державі, коли до чергових або позачергових виборів завжди приймається нове виборче законодавство має місце при проведенні усіх видів виборів, які проводилися в Україні;
 здійснено періодизацію основних етапів генезису виборчої системи України, яка складається з чотирьох етапів. Перший (1991-1997) – інертне збереження деяких елементів радянської виборчої системи та домінування мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості. Другий (1997-2002) – посилання ролі політичних партій та блоків за рахунок обрання Верховної Ради України та деяких місцевих рад за змішаною виборчою системою. Третій (2006-2007) – проведення парламентських та більшості місцевих виборів за правилами виключної пропорційності. Четвертий (2010-2012) – мінімізація застосування на попередніх парламентських та місцевих виборах негативних наслідків виключної пропорційності шляхом повернення до змішаної виборчої системи на парламентських та місцевих виборах;
 обґрунтовано, що внутрішню побудову вітчизняної виборчої системи складають три її рівні. Першим рівнем є орган обрання: а) виборча система при обранні народних депутатів України; б) виборча система при обранні Президента України; в) виборча система при обранні органів влади Автономії та органів місцевого самоврядування. Другим рівнем є вид електорату: а) народ України при обранні народних депутатів України та Президента України; б) громадська спільнота АРК – при обранні Верховної Ради АРК; в) об’єднання територіальних громад при обранні обласних та районних рад; г) територіальні громади при обранні міських, районних у місті, селищних та сільських рад, а також міських, селищних та сільських голів. Третім рівнем є спосіб (метод) обрання: а) мажоритарна виборча система; б) пропорційна виборча система (як елемент змішаної виборчої системи); та в) змішана виборча система;
удосконалено:
 висновок про те, що з метою більш точної теоретико-правової ідентифікації виборчої системи у науці конституційного права її слід визначити у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні виборча система – це сукупність конституційно-правових норм, які визначають засади формування органів державної влади, органів влади автономії та органів місцевого самоврядування шляхом проведення виборів до цих органів. У вузькому значенні виборча система – це встановлений законодавством спосіб розподілу мандатів між конкретними кандидатами чи політичними партіями залежно від результатів голосування виборців;
 положення, що не існує єдиного виду виборчої системи, яку б можна було рекомендувати як найкращу модель для окремої країни. Кожен вид виборчої системи має свої як переваги, так і недоліки, а вибір виборчої системи залежить від таких факторів як історичний контекст, форма державного правління, партійна і політична системи;
дістало подальшого розвитку:
 обґрунтування, що у державах-учасницях Європейського Союзу при проведенні загальнонаціональних, регіональних та місцевих виборів застосовуються у різній мірі усі три найбільш поширені види виборчої системи – мажоритарна, пропорційна та змішана. Вибір, зокрема між мажоритарним, пропорційним чи змішаним видом виборчої системи, відбувається з урахуванням їх переваг і недоліків відповідно до форми державного правління, форми державного устрою та інтересів політичних сил, що знаходяться при владі;
 висновок про те, що різні елементи виборчої системи перебувають у тісному взаємозв’язку, та їх позитивні й негативні властивості більшою чи меншою мірою проявляються залежно від того, в якій комбінації вони застосовуються. Той самий елемент виборчої системи у різних умовах може привести до зовсім різних наслідків та сприяти розвитку, або, навпаки, згортанню партійної системи у державі.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали та висновки дисертації можуть бути використані та використовувалися автором у:
– правотворенні – як теоретико-методологічне підґрунтя для вирішення проблем, пов’язаних із удосконаленням конституційно-правових засад виборчої системи України; можуть враховуватися під час законопроектної діяльності Верховної Ради України при розробці проекту Виборчого кодексу України, при удосконалення чинних законодавчих актів з питань виборчого права (акт впровадження в законотворчу діяльність Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування № 04-15/17-1815 від 11 червня 2012 р.), а також у роботі Комісії з питань здійснення народовладдя Конституційної Асамблеї при модернізації відповідних положень Основного Закону;
– науковій роботі – як підґрунтя для подальших наукових досліджень проблем теорії та практики виборів і виборчої системи України, а також для підготовки парламентських і комітетських слухань з цих питань (акт впровадження Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування № 04-15/16-3261 від 6 грудня 2012 р.);
– навчальному процесі – як доктринальний матеріал при викладанні навчальних дисциплін з конституційного права України, конституційного права зарубіжних країн, спецкурсу з виборчого права України, а також при підготовці дидактичних матеріалів з означених дисциплін (акт впровадження Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка № 52 від 17 квітня 2012 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження неодноразово обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного та міжнародного права Національної академії внутрішніх справ, а також були оприлюдненні на наступних конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Трансформація суспільно-політичних процесів в Україні воєнного та післявоєнного періоду» (Мукачево, 21-22 жовтня 2011 р.); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Правовий захист людини та громадянина в Україні» (Київ, 24 листопада 2011 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Державотворення та правотворення в період реформ: питання теорії та практики» (Київ, 19-20 квітня 2012 р.).
Публікації. Результати дисертації знайшли своє відображення у восьми наукових публікаціях авторки, з яких п’ять – у фахових виданнях України з юридичних наук.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дисертаційного дослідження конституційно-правових засад виборчої системи України, дозволяють сформулювати такі основні висновки:
1. Поняття «виборча система» є досить багатогранною категорією. З метою більш точної її теоретико-правової ідентифікації, виборчу систему у науці конституційного права слід розуміти у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні варто вживати термін «конституційно-правові засади виборчої системи» та визначити його як сукупність конституційно-правових норм, які визначають основи формування органів державної влади, органів влади автономії та органів місцевого самоврядування шляхом проведення виборів до цих органів. У вузькому значенні виборча система – це встановлений законодавством спосіб розпо-ділу мандатів між конкретними кандидатами чи політичними партіями залежно від результа¬тів голосування виборців.
2. Основними етапами генезису виборчої системи в Україні варто назвати чотири етапи. Перший етап (1991–1997) – становлення виборчої системи в Україні здійснюється у форматі інертного збереження окремих елементів радянської виборчої системи. За цього етапу в Україні домінуючим видом виборчої системи є мажоритарна виборча система абсолютної більшості, яка продемонструвала надзвичайно низьку свою результативність, насамперед при обранні колегіальних представницьких органів. Другий етап (1997–2002) – розвиток вітчизняної виборчої системи характеризується посиленням ролі політичних партій та блоків політичних партій під час виборчого процесу за рахунок обрання Верховної Ради України та деяких представницьких органів місцевого самоврядування за змішаною виборчою системою. Третій етап (2006–2007) – ключовою ознакою розвитку виборчої системи є проведення виборів народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів обласних, районних, міських, районних у містах рад здійснюється за правилами виключної пропорційності. Четвертий етап (2010–2012) – розвиток виборчої системи здійснюється у напрямку мінімізації застосування на попередніх парламентських та місцевих виборах негативних наслідків виключної пропорційності шляхом повернення до змішаної виборчої системи на парламентських та місцевих виборах.
3. Конституційно-правові засади застосування того чи того виду виборчої системи у державах-членах Європейського Союзу, визначаються нормативно-правовими актами різної юридичної сили. Загальнонаціональні вибори регламентуються законодавчими актами, які прийняті з огляду на міжнародні нормативно-правові акти з виборчого права. Регіональні та місцеві вибори у ЄС здебільшого регулюються регіональними актами з урахуванням історичного розвитку певної території. Тому досить поширеною у Європейському Союзі є практика, коли не лише у межах однієї держави, а навіть однієї адміністративно-територіальної одиниці у різних місцевостях застосовуються різні види виборчої системи. Особливо це виразно простежується у державах з федеративною формою державного устрою, зокрема Німеччині та Австрії. Виборчі системи в країнах ЄС на базовому рівні місцевого самоврядування «прив’язані» до кількості виборців, які проживають на відповідній території, а не до виду органу, що формується як наприклад в Україні.
4. Внутрішня побудова виборчої системи в Україні має доволі складну структуру та, на жаль, не завжди має узгодженість її складових елементів. Це насамперед зумовлено двома чинниками. По-перше, наявністю великої кількості органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, які обираються. По-друге, застосуванням при обранні вище зазначених органів влади різних видів виборчої системи. По-третє, відсутністю єдиного кодифікованого акта з виборчого права, на кшталт Виборчого кодексу та регулювання застосування виборчої системи в Україні різними законодавчими актами. По-четверте, частою зміною національного виборчого законодавства. Тому Україні сьогодні потрібна досконала виборча система, яка б відповідала сучасному рівню передових демократичних країн світу і водночас враховувала історичні, економічні, національно-етнічні, культурно-побутові та інші особливості населення країни.
5. Мажоритарна виборча система відповідно до чинного виборчого законодавства України, має три форми застосування в Україні. Перша форма – це мажоритарна виборча система абсолютної більшості, яка застосовується в Україні лише при проведенні одного виду виборів – при обранні Президента України. Друга форма – це мажоритарна виборча система відносної більшості, яка має значно ширше застосування порівняно з абсолютним видом більшості та використовується при обранні міських, селищних та сільських голів, депутатів селищних та сільських рад. Третя форма – це застосування мажоритарної виборчої системи відносної більшості як елемента змішаної виборчої системи при обранні народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів обласних, районних, міських та районних у містах рад.
6. На сьогодні застосування пропорційної виборчої системи в Україні, відповідно до чинного вітчизняного виборчого законодавства, має обмежений характер, оскільки вона як самостійний елемент виборчої системи не застосовується на жодному з видів виборів. Утім пропорційна виборча система використовується в Україні як складова частина змішаної виборчої системи при обранні народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів обласних, районних, міських та районних у містах рад. Обмежений характер застосування пропорційної виборчої системи в України варто пояснити негативним досвідом застосування пропорційної виборчої системи жорстких списків при проведенні виборів народних депутатів України у 2006 та 2007 роках та на місцевих виборах 2006 року при формуванні Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських та районних у містах рад.
7. Змішана виборча система, згідно з чинним виборчим законодавством України, має доволі широке застосування при проведенні виборів у нашій державі. Цей вид виборчої системи використовується при обранні народних депутатів України, депутатів Верховної Ради АРК, депутатів обласних, районних, міських та районних у містах рад. Повернення до змішаної виборчої системи в Україні детерміновано тим, що вона дозволяє поєднати переваги пропорційної та мажоритарної видів виборчої системи, намагаючись взаємно компенсувати їх недоліки. Однак сама по собі змішана виборча система не є гарантом досконалості порядку формування і функціонування колегіального представницького органу та може поєднати не лише позитивні, але й негативні сторони мажоритарного та пропорційного видів виборчої системи, що наочно продемонстрували місцеві вибори 2010 року та парламентські вибори 2012 року. Це зумовлено тим, що ефективність застосування змішаної виборчої системи залежать від багатьох чинників – деталей електорального механізму, типу партійної системи, форми державного правління, форми державного устрою тощо.
8. Виборча система при обранні народних депутатів України характеризується надзвичайно великою її мінливістю. Це найбільш змінюваний вид виборчої системи, порівняно з виборчими системами при обранні Президента України чи депутатів Верховної Ради АРК, депутатів місцевих рад, міських, селищних та сільських голів. Парламентська виборча система за часи незалежності України пройшла ряд сильних конституційно-правових трансформацій – від обрання Верховної Ради України за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості до виключної пропорційності виборах народних депутатів України. Вітчизняне виборче законодавство передбачало використання трьох видів парламентської виборчої системи – мажоритарної, змішаної та пропорційної. На сьогодні вибори народних депутатів України здійснюються за змішаною (пропорційно-мажоритарною) виборчою системою, досвід застосування якої на виборах 2012 року засвідчив про численні порушення під час виборів, насамперед застосування адміністративного ресурсу, що стало прямим наслідком складного та суперечливого процесу формування парламентської більшості.
9. Виборча система, за якою обирається президент, визначається формою республіканського правління. Всенародне обрання Президента України виправдовує наділення його широким колом завдань, функцій і повноважень та водночас покладає на нього великі обов’язки щодо здійснення влади як у середині держави, так і поза її межами, у міжнародних відносинах. Виборча система при обранні Президента України втілюється у формі мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості. Це єдиний вид виборчої системи в Україні, порівняно з виборчою системою при обранні народних депутатів України та виборчою системою щодо формування Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та обрання міських, селищних та сільських голів, яка концептуально не змінювалася за часи Української незалежності та застосовувалася при проведенні усіх виборів Президента України.
10. Найбільш оптимальним пропонуємо застосування таких підвидів виборчої системи під час формування представницьких органів влади в Україні: 1). пропорційної виборчої системи відкритих списків – при обранні народних депутатів України, що сприятиме персоналізації обраних політичних партій до Верховної Ради України; 2). змішаної (пропорційно-мажоритарної) виборчої системи – при обранні депутатів Верховної Ради АРК, депутатів обласних та районних рад, оскільки вдасться зберегти територіальне представництво у вищевказаних радах, а також сприяти розвитку партійних осередків на місцях; 3). мажоритарної виборчої системи відносної більшості – при обранні депутатів міських, районних у місті, селищних та сільських рад. Це дозволить якнайпростіше реалізувати положення, що основним суб’єктом місцевого самоврядування є територіальні громади та надасть можливість вибрати представників територіальних громад зі збереженням територіального представництва у вказані органи місцевого самоврядування, які функціонують на місцевому рівні; 4). мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості – при обранні Президента України, а також міських, селищних та сільських голів, коли, встановлення результатів виборів у наслідок проведення повторного голосування здійснюється за принципом абсолютної більшості.
11. Механізм реалізації виборчої системи – це сукупність взаємозалежних між собою законодавчих передумов, організаційно-правових засобів та загальносоціальних чинників, які створюють належні юридичні і фактичні можливості щодо забезпечення основ формування органів державної влади, органів влади автономії та органів місцевого самоврядування шляхом проведення виборів до цих органів.
12. Інсталяція виборчої системи є одним із відповідальних кроків, який поза сумнівом впливає не лише на характер проведення виборів, але й загалом політичної системи країни. Підставами для вибору тієї чи тієї виборчої системи у конкретних правових і суспільно-політичних умовах мають бути три загальні критерії. Перший критерій – конституційно-правовий, який забезпечує при визначенні виборчої системи реалізацію виборчих прав громадян, основних принципів об’єктивного виборчого права відповідно конституційному статусу органу, що обирається. Другий критерій – політичний, який встановлює доцільність виборчої системи для конкретного узятого суспільства, тобто її відповідність тим суспільно-політичним цілям, які вважаються необхідними на певному етапі розвитку цього суспільства. Третій критерій – суспільний, який передбачає доступність виборчої системи для розуміння її громадянами та суспільне визнання справедливості системи, тобто забезпечує суспільну легітимацію виборчої системи. Конституційно-правовий, політичний та соціальний критерії повинні бути поєднанні таким чином, щоб забезпечити максимальну репрезентативність виборчої системи України.
13. Організаційно-правові засади механізму реалізації вітчизняної виборчої системи попри свій технічний характер мають неабияке значення для визначення її конституційно-правового змісту. Слід виокремити три структурні елементи виборчої системи, які мають суттєвий вплив на визначення у цілому результатів виборів. Першим структурним елементом виборчої системи є величина виборчого округу. Нерівне визначення розміру виборчих округів призводить до різної кількості виборців у виборчих округах, що суперечить принципу рівності виборчого права, закріпленого Конституцією України. Другим структурним елементом виборчої системи є структура виборчого бюлетеня, яка визначається способом заповнення виборчого бюлетеня та черговістю і обсягом інформації про кандидатів на виборну посаду, що міститься у виборчому бюлетені. Третім структурним елементом виборчої системи є метод переведення голосів у місця в органі, що обирається. Застосування різних методів переведення голосів виборців у виборному органі призводить до отримання різного результату за однакової кількості голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Комбінування трьома вище вказаними структурними елементами виборчої системи дозволяє маніпулювати у цілому засадами виборчої системи з метою створення переваг для певної політичної партії чи кандидата на виборну посаду. Це безумовно суперечить конституційним принципам рівного і прямого виборчого права та спотворює результати народного волевиявлення.
14. Основні теоретичні висновки, отримані в результаті дослідження конституційно-правових засад виборчої системи України, дозволяють зробити низку практичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства України:
 з метою зменшення корупційних ризиків під час вибору виборчої системи, встановити законодавчий імператив щодо заборони зміни виду виборчої системи не менше ніж як за один рік до дня проведення виборів;
 з метою мінімізації маніпуляцій з визначенням меж одномандатних виборчих округів зменшити у Законі України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року № 4061–VI відсоток відхилення кількості виборців в одномандатному виборчому окрузі при проведенні виборів народних депутатів України з 12 до 5 відсотків та викласти друге речення частини другої статті 18 Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року № 4061–VI у такій редакції: «Відхилення кількості виборців в одномандатному окрузі не може перевищувати п’яти відсотків орієнтовної середньої кількості виборців в одномандатних округах».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти:
1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Конституційний Договір між Верховною Радою та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 18. – Ст. 133.
3. Європейська хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року: ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 38. – Ст. 249.
4. Загальна декларація прав людини: прийнята та проголошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року № 217 А (ІІІ) // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – № 3. – С. 69 – 74.
5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року: ратифікована Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР разом з першим протоколом та протоколами № 2, 4, 7 та 11 // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
6. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок від 18 грудня 1979 року // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М. : НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – С. 266 – 280.
7. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року: ратифікований Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 грудня 1973 року № 2148-VІІІ (з двома факультативними протоколами) // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М. : Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – С. 53 – 76.
8. Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 року: ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 21 січня 1969 року // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М. : НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – С. 138 – 148.
9. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року: ратифікований Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 грудня 1973 року № 2148-VІІІ (з двома факультативними протоколами) // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М. : НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – С. 53 – 76.
10. Документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру ОБСЄ від 29 червня 1990 року // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М. : НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – С. 653 – 664.
11. Доповідь Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) про виборчі бар’єри та інші особливості виборчих систем, які ставлять перешкоди партіям у доступі до парламенту (ІІ): прийнята Радою за демократичні вибори на її 32-му засіданні (Венеція, 11 березня 2010 року) і Венеціанською Комісією на її 82-й пленарній сесії (Венеція, 12-13 березня 2010 року) на базі коментарів пана Жана-Клода КОЛЬЯРА // Вибори та демократія. – 2010. – № 2 – 3. – С. 92 – 104.
12. Експертний висновок від 6 вересня 2010 року щодо проекту Виборчого кодексу України (місцеві вибори), підготовлений Директоратом з питань демократичних інституцій Генерального директорату з питань демократії та політичних справ Ради Європи // Вибори та демократія. – 2011. – № 1. – С. 77 – 86.
13. Кодекс належної практики у виборчих справах: керівні принципи та пояснювальна доповідь: ухваленні на 52-й сесії 18 – 19 жовтня 2002 року // Вибори та демократія. – 2006. – № 4. – С. 86 – 110.
14. Висновок Венеціанської Комісії та ОБСЄ/БДІПЛ від 2 березня 2006 року щодо Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 року № 1665-IV // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2006. – № 3. – С. 84 – 97.
15. Про функціонування демократичних інституцій в Україні: Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1549 від 19 квітня 2007 року // Вибори та демократія. – 2007. – № 2. – С. 92 – 94.
16. Рішення Європейського суду з прав людини від 16 березня 2000 року щодо прийнятності заяви № 43239/98 Сергія Головатого проти України // Європейський суд з прав людини. Рішення щодо України. – К., 2002. – С. 91 – 95.
17. Рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2004 року у справі «Мельниченко проти України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: (Melnychenko v. Ukraine) // Офіційний сайт Міністерства юстиції України: http://www.minjust.gov.ua /0/164.
18. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим: Закон України від 12 лютого 1998 року № 118/98-ВР (утратил юридическую силу) // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 6. – Ст. 24.
19. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України вiд 6 квітня 2004 року № 1667-IV (втратив чинність) // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 30. – Ст. 382.
20. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 10 липня 2010 року № 2487-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 35 – 36. – Ст. 491.
21. Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 14 січня 1998 року № 14/98-ВР (втратив чинність) // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 3 – 4. – Ст. 15.
22. Про вибори народних депутатів Української РСР: Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки від 27 жовтня 1989 року № 8304-XI (втратив чинність) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. – № 45. – Ст. 626.
23. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 18 листопада 1993 року № 3623-XII (втратив чинність) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 48. – Ст. 455.
24. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 24 вересня 1997 року № 541/97-ВР (втратив чинність) // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 43. – Ст. 280.
25. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 25 березня 2004 року № 1665-ІV (втратив чинність) // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 27 – 28. – Ст. 366.
26. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 17 листопада 2011 року № 4061-VI // Офіційний вісник України. – 2011. – № 97. – Ст. 3526.
27. Про вибори Президента України: Закон України від 5 березня 1999 року № 474-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 14. – Ст. 81.
28. Про Центральну виборчу комісію: Закон України від 30 червня 2004 року № 1932-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 36. – Ст. 448.
29. Про Державний реєстр виборців: Закон України від 22 лютого 2007 року № 698-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 20. – Ст. 282.
30. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
31. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
32. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 листопада 1992 року № 2782-ХІІ за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
33. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
34. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
35. Про комітети Верховної Ради України: Закон України від 4 квітня 1995 року № 116/95-ВР за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 19. – Ст. 134.
36. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 року № 28097-ВР за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
37. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 року № 2460-ХІІ за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
38. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації: Закон України від 23 вересня 1997 року № 539/97-ВР за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 49. – Ст. 299.
39. Про Президента Української РСР: Закон УРСР від 5 липня 1991№ 1295-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 33. – Ст. 446.
40. Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами: Закон України від 10 листопада 1994 року № 237/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – Ст. 415.
41. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI // Офіційний вісник України. – 2010. – № 12. – Ст. 565.
42. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 7 червня 2001 року № 2493-ІІІ за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 33. – Ст. 175.
43. Про статус депутатів місцевих рад: Закон України від 11 липня 2002 року № 93-ІV за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 40. – Ст. 290.
44. Про статус народного депутата України: Закон України від 17 листопада 1992 року № 2790-ХІІ за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
45. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 року № 3759-ХІІ за станом на 20 березня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43.
46. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року № 996 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 84. – Ст. 2945.
47. Рішення Конституційного Суду України від 26 лютого 1998 року № 1-рп/98 у справі за конституційними поданнями народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про вибори народних депутатів України) // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – № 2. – С. 4 – 18.
48. Рішення Конституційного Суду України від 25 березня 1998 року № 3-рп/98 у справі за конституційним поданням Центральної виборчої комісії щодо офіційного тлумачення положень частин одинадцятої та тринадцятої статті 42 Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про тлумачення Закону України «Про вибори народних депутатів України») // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – № 2. – С. 24 – 27.
49. Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 1998 року № 5-рп/98 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про Закон України «Про порядок проведення виборів депутатів міської, районних у місті Києві рад та міського голови у місті Києві» (справа про вибори у містах Києві та Севастополі) // Офіційний вісник України. – 1998. – № 23. – Ст. 853.
50. Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2002 року № 2-рп/2002 у справі за конституційним поданням 63 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 43 Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про виборчу заставу) // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 1. – С. 14 – 18.
51. Рішення Конституційного Суду України від 17 квітня 2003 року № 9-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховної Ради АРК щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини сьомої статті 3 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим» (справа про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим) // Вісник Конституційного Суду України. – 2003. – № 2. – С. 31 – 33.
52. Рішення Конституційного Суду України від 3 липня 2003 року № 13-рп/2003 у справі за конституційним зверненням громадянина Діяка Івана Васильовича та конституційним поданням 49 народних депутатів України про офіційне тлумачення положення частини шостої статті 29 Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про строки оскарження порушень під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування) // Вісник Конституційного Суду України. – 2003. – № 3. – С. 23 – 31.
53. Рішення Конституційного Суду України від 23 жовтня 2003 року № 17-рп/2003 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 30 Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (справа про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів) // Вісник Конституційного Суду України. – 2003. – № 5. – С. 11 – 13.
54. Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року» (справа про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України») // Вісник Конституційного Суду України. – 2004. – № 6. – С. 39 – 42.
55. Рішення судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року (справа про факти системного і грубого порушення принципів і засад виборчого процесу при повторному голосуванні з виборів Президента України від 21 листопада 2004 року) // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 234. – С. 4.
56. Рішення Конституційного Суду України від 4 квітня 2012 року № 7 рп/2012 у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 22 Закону України «Про вибори народних депутатів України» стосовно рівномірного віднесення закордонних виборчих дільниць до всіх одномандатних виборчих округів, які утворюються на території столиці України - міста Києва // Офіційний вісник України. – 2012. – № 29. – Ст. 57.
57. Рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2012 року № 8-рп/2012 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини п'ятої статті 52, абзацу другого частини десятої статті 98, частини третьої статті 99 Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про висування кандидатів у народні депутати України за змішаної виборчої системи) // Офіційний вісник України. – 2012. – № 30. – Ст. 162.
58. О выборах Верховного Совета Крыма : Закон Республики Крым от 17 сентября 1993 года № 378-І // Официальное издание Верховного Совета Крыма. – Симферополь, 1993. – С. 1 – 34.
59. Проект Виборчого кодексу України (реєстраційний № 4234 – 1 від 23 березня 2010 року / Ключковський Ю. Б., Гриневецький С. Р., Подгорний С. П., Сінченко В. М. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id =&pf3511=35014.
60. Judgment of European Court Human Rights of case «Mathieu-Mohin and Clerfayt v. Belgium» of March 3, 1987 // European Court of Human Rights Portal: [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.echr.coe.int.
61. Judgment of European Court Human Rights of case «Yumak and Sadak v. Turkey» of July 8, 2008 // European Court of Human Rights Portal. [Electronic resource]. – Mode of access: [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.echr.coe.int.

Наукові й довідкові джерела:
62. Агафонов С. А. Інститут Президента в системі державної влади України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка; С. А. Агафонов. – К., 2003. – 20 с.
63. Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран: Учебное пособие / К. В. Арановский. – М. : ИД «Форум»; ИНФРА-М, 2000. – 448 с.
64. Баглай М. В. Малая энциклопедия конституционного права / М. В. Баглай, В. А.Туманов. – М. : Издательство БЕК, 1998. – 519 с.
65. Барановський Ф. Партійна система України: необхідність оптимальності / Ф. Барановський // Віче. – 2004. – № 7 (148). – С. 10 – 12.
66. Батанов О. Місцеві та муніципальні виборчі системи в зарубіжних країнах: досвід для України / О. Батанов // Управління сучасним містом. – 2001. – № 7-9. – С. 89 – 95.
67. Бучковський Є. Вибори Сенату Республіки Польща: проблеми реформування / Є. Бучковський // Вибори та демократія. – 2006. – № 4. – С. 63 – 69.
68. Вагіна О. Змішана виборча система: світовий досвід застосування / О. Вагіна // Вибори та демократія. – 2011. – № 1. – С. 29 – 37.
69. Великий енциклопедичний юридичний словник / За редакцією акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. – К. : ТОВ «Видавництво Юридична думка», 2007. – 992 с.
70. Вибори в Європейському Союзі / За ред. Ковриженка Д. С.; Лабораторія законодавчих ініціатив. – К. : ФАДА, ЛТД, 2006. – 156 с.
71. Виборче право України / Ред. В. Ф. Погорілко, М. І. Ставнійчук. – К. : Парламентське вид-во, 2003. – 383 с.
72. Виборчі системи: зміцнення демократії у ХХІ столітті: V Європейський форум «За майбутнє демократії» // Вибори та демократія. – 2009. – № 4. – С. 74 – 79.
73. Віхляєв В. В. Комплексний аналіз термінології муніципальних виборчих систем / В. В. Віхляєв // Держава та регіони. – Серія «Право». – 2010. – № 3. – С. 116 – 120.
74. Гельґесен Я. Вільні і чесні вибори — наріжний камінь будь-якої демократії / Я. Гельґесен // Вибори та демократія. – 2008. – № 1. – С. 83 – 84.
75. Георгіца А. З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник / А. З. Георгіца. – Тернопіль: Астон, 2003. – 432 с.
76. Горєлов Д. Досвід розвитку політичної системи Австрії в контексті трансформаційних перетворень в Україні / Д. Горєлов, О. Держалюк // Вибори та демократія. – 2007. – № 4. – С. 48 – 54.
77. Давидович Я. Досвід застосування пропорційної виборчої системи в Україні / Я. Давидович // Вибори та демократія. – 2007. – № 2. – С. 121 – 124.
78. Донченко Ю. Характеристика виборчої системи та демократичних інститутів в Україні / Ю. Донченко // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2011. – № 1. – С. 24 – 30.
79. Донцова О. В. Партійна та виборча системи України: правові засади взаємодії / О. В. Донцова // Актуальні проблеми політики : Збірник наукових праць / Керівник авт. кол. С. В. Ківалов ; відп. за вип. Л. І. Кормич. – Одеса : «Фенікс», 2009. – Вип. 37. – С. 323 – 330.
80. Еллинек Г. Конституціи, ихъ измЂнеія / РазрешЂнный авторомъ переводъ с нем. подъ ред. и съ вступ. Статьей Б. А. Кистяковскаго. – С-Пб : Изданіе Юр. кн. склада «Право», 1907. – 93 с.
81. Ейхельман О. Основи виборчого права. Пропорційні вибори / О. Ейхельман // Вибори та демократія. – 2006. – № 1. – С. 145 – 152.
82. Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права: Матеріали Венеціанської Комісії, Парламентської Асамблеї, Комітету Міністрів, Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи : пер. з англ. / за ред. Ю. Ключковського. – Вид. 2-е, випр. і доповн. – К., 2009. – 500 с.
83. Заяць Н. В. Народне представництво: сутність, суб’єкти та особливості здійснення в Україні : монографія / Н. В. Заяць. – Луцьк : ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2012. – 300 с.
84. Зиновьев А. В. Избирательная система России: теория, практика и перспективы / А. В. Зиновьев, И.С. Поляшова. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2003. – 359 с.
85. Избирательное право: Учеб. пособие / Под ред. К. К. Гасанова, А. С. Прудникова, В. А. Виноградова. – М. : ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2010. – 655 с.
86. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду / П. Кислий, Ч. Вайз. – К. : Абрис, 2000. – 414 с.
87. Ключковський Ю. Проблеми реформування місцевого самоврядування в Україні / Ю. Ключковський // Вибори та демократія. – 2005. – № 2. – С. 89 – 97.
88. Ключковський Ю. Про дотримання рівності виборців в умовах мажоритарної виборчої системи / Ю. Ключковський // Вибори та демократія. – 2005. – № 2. – С. 25 – 26.
89. Ключковський Ю. Пропорційні вибори і розвиток партійної системи в Україні / Ю. Ключковський // Вибори та демократія. – 2006. – № 3. – С. 11 – 19.
90. Ключковський Ю. Потреба зміни виборчої системи / Ю. Ключковський // Вибори та демократія. – 2007. – № 2. – С. 5 – 10.
91. Ключковський Ю. Загальні проблеми реформування виборчої системи в Україні / Ю. Ключковський // Вибори та демократія. – 2008. – № 4. – С. 87 – 92.
92. Ключковський Ю. Вибір виборчої системи: деякі уроки українського досвіду / Ю. Ключковський // Вибори та демократія. – 2009. – № 4. – С. 80 – 84.
93. Ключковський Ю. Б. Виборчі системи та українське виборче законодавство: монографія / Ю. Б. Ключковський ; Національний університет «Києво-Могилянська Академія». – К. : Час Друку, 2011. – 132 с.
94. Коваленко Л.А. Адаптація виборчої системи України до європейських стандартів / Л. А. Коваленко // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. – 2009. – № 3. – С. 105 – 108.
95. Ковальчук В. Роль та місце Конституційного Суду України в системі органів державної влади / В. Ковальчук // Вибори та демократія. – 2010. – № 1. – С. 10 – 18.
96. Ковриженко Д. Актуальні проблеми правового регулювання місцевих виборів / Д. Ковриженко // Часопис Парламент. – 2004. – № 4. – С. 26 – 42.
97. Ковтунець В. Демократія в Україні: декларування та реальність / В. Ковтунець // Конституція і конституціоналізм в Україні: вибіркові проблеми. Зб. наук. праць Т-ва конст. права / Відпов. ред. П. Ф. Мартиненко, В. М. Кампо. – К. : «Купріянова», 2007. – С. 98 – 139.
98. Козюбра М. Принцип верховенства права і реформа виборчої системи / М. Козюбра // Вибори та демократія. – 2008. – № 4. – С. 84 – 87.
99. Колодій А. М. Конституція і розвиток принципів права України (методологічні питання): автореф. дис. на здобуття наукового ступеня док. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави та права; історія політичних та правових учень» ; 12.00.02 «Конституційне право» / А. М. Колодій. – К., 1999. – 36 с.
100. Колюх В. Прямі президентські вибори в Україні: за і проти / В. Колюх // Віче. – 2009. – № 18. – С. 20 – 22.
101. Коментар до Конституції України. – Друге видання, випр. й допов. / В. Ф. Опришко (гол. ред. кол.) ; Інститут законодавства Верхової Ради України. – К., 1998. – 412 с.
102. Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо и Л. Энтина. – М. : Изд-во НОРМА, 2000. – 832 с.
103. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Навч. посіб. / В. М. Бесчасний, О. В. Філонов, В. М. Субботін, С. М. Пашков ; за ред. В. М. Бесчасного. – 2-ге вид., стер. – К. : Знання, 2008. – 467 с.
104. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Общая часть: Учебник для вузов / Рук. авт. колл. и отв. ред. Б. А. Страшун. – 4-е изд., обновл., и дораб. – М. : Норма, 2005. – 896 с.
105. Корнієнко М. Місцеві вибори: порядок змінено, про