ЗАКОНОДАВЧИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ :



  • Название:
  • ЗАКОНОДАВЧИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ
  • Кол-во страниц:
  • 213
  • ВУЗ:
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  • Год защиты:
  • 2008
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ

    Вступ ...........................................................................................................................3

    Розділ 1. ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ
    АСПЕКТИ ЗАКОНОДАВЧОГО ПРОЦЕСУ....................................11
    1.1. Законотворчість як різновид правотворчої діяльності ..................................11
    1.2. Еволюція законодавчого процесу: вітчизняний та зарубіжний досвід ........36
    1.3. Сучасний законодавчий процес: порівняльно-правовий аспект ...................58
    1.4. Методологія законодавчої діяльності ..............................................................78
    Висновки до Розділу 1..........................................................................................100

    Розділ 2. ЗМІСТ ОСНОВНИХ СТАДІЙ ЗАКОНОДАВЧОГО
    ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ ......................................................................105
    2.1. Законодавча ініціатива: суб’єкти та форми реалізації .................................105
    2.2. Попереднє опрацювання законопроектів у комітетах і комісіях
    Верховної Ради України ..................................................................................121
    2.3. Обговорення і прийняття законів Верховною Радою України ...................145
    2.4. Промульгація законів Президентом України. Вето глави держави ...........168
    Висновки до Розділу 2.............................................................................................181

    ВИСНОВКИ ...........................................................................................................185

    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ..................................................193

    Додаток А.................................................................................................................211

    ВСТУП

    Актуальність теми. Конституція України 1996 р. зафіксувала основні вимоги щодо організації законодавчої діяльності, зокрема встановила законодавчий суверенітет парламенту (ст.75), віднесла до виключно законодавчого регулювання найважливіші сфери суспільного життя (ст.92), закріпила вичерпний перелік суб’єктів права законодавчої ініціативи (ст.93), визначила порядок підписання та оприлюднення законів, а також порядок набуття ними чинності (ст.94). Проте політико-правова практика останніх років виявила низку недоліків і прогалин в організації законодавчої діяльності, особливо в умовах політичних і парламентських криз, і гостро поставила проблему оптимізації законодавчого процесу в Україні. Нормативно-правові акти, що регламентували діяльність парламенту України, постійно змінювались, і в теперішній час цей процес не завершено. Рішеннями Конституційного Суду України Регламент Верховної Ради України (від 3 березня 2006 р.) та Тимчасовий Регламент Верховної Ради України (від 8 квітня 2008 р.) були визнані неконституційними, оскільки документ, який унормовує організацію і діяльність Верховної Ради України, має прийматися виключно як закон України. Проте й чинний Регламент Верховної Ради України (від 19 вересня 2008 р.) ухвалений у формі підзаконного акту, а не закону, що ставить під сумнів його легітимність.
    Законодавча практика України відчуває гостру потребу в її науковому забезпеченні. У роботах вітчизняних теоретиків держави і права та фахівців у галузі конституційного права вже піддавались науковому дослідженню роль і значення законодавчої влади, система її актів, проблеми становлення парламентаризму (М.М. Воронов, А.З. Георгіца, Л.Т. Кривенко, З.О. Погорєлова, І.В. Процюк, В.М. Шаповал та ін.). Проте фундаментальні конституційно-правові дослідження законодавчо процесу, як процесуальної форми реалізації парламентом своєї головної функції, у вітчизняній юридичній науці досі відсутні, що зумовлює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, її теоретичне і практичне значення.
    Теоретичною базою дисертаційного дослідження стали праці українських учених-юристів: О.М. Бандурки, Ю.Г. Барабаша, М.М. Воронова, А.З. Георгіци, Ю.Д. Древаля, В.С. Журавського, В.П. Колісника, А.М. Колодія, В.В. Кравченка, Л.Т. Кривенко, В.Ф. Погорілка, І.В. Процюка, М.О. Теплюка, Ю.М. Тодики, В.М. Шаповала, О.І. Ющика. Крім того, широко використовувалися праці російських дослідників – С.А. Авак’яна, Л.І. Антонової, О.М. Булакова, Д.А. Керімова, Д.А. Ковачева, О.І. Козлової, І.В. Котелевської, А.М. Котокова, О.Є. Кутафіна, А.О. Мішина, О.С. Піголкіна, Ю.О. Тихомирова, Т.Я. Хабрієвої, В.Є. Чиркіна, а також західних учених – М. Амеллера, У. Брауна, Р. Ієринга, Т. Сінклера та ін.
    Спеціальному дослідженню піддані стенограми засідань Верховної Ради України, аналітичні матеріали дослідницьких служб українського та зарубіжних парламентів, проекти нормативно-правових актів у сфері законодавчого процесу. Нормативною основою дослідження стали регламенти Верховної Ради України та парламентів зарубіжних країн, а також закони та підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють законодавчий процес чи окремі його стадії в нашій державі та за кордоном.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах та відповідно до Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення та впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р., та Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою Радою ХНУВС 23 грудня 2005 р., протокол №12.
    Мета і завдання дослідження. Метою є створення цілісної концепції за-конодавчого процесу в Україні, обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення його конституційно-правової регламентації, а також заповнен-ня прогалин, що мають місце в конституційно-правовій теорії з цієї проблематики.
    Для досягнення визначеної мети в дисертації поставлено такі завдання:
    - з’ясувати поняття та зміст законотворчості як різновиду правотворчої діяльності;
    - визначити сутність і зміст законодавчого процесу;
    - дослідити еволюцію законодавчого процесу на вітчизняному та зарубіжному досвіді;
    - здійснити порівняльно-правовий аналіз сучасного законодавчого процесу;
    - здійснити аналіз принципів законодавчого процесу та техніки законодавчої діяльності;
    - висвітлити види суб’єктів та форми реалізації законодавчої ініціативи;
    - з’ясувати зміст та значення попереднього опрацювання законопроектів у комітетах і комісіях Верховної Ради України;
    - здійснити аналіз процедур розгляду та прийняття законів Верховною Радою України;
    - висвітлити процедуру промульгації законів Президентом України;
    - з’ясувати зміст та значення права вето глави держави;
    - сформулювати пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення законодавчого процесу в Україні.
    Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в межах законодавчого процесу в Україні.
    Предметом дослідження є законодавчий процес в Україні.
    Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є діалектичний підхід, що передбачає з’ясування сутності та змісту законодавчого процесу як явища реальної дійсності в його динаміці, постій-ному розвиткові та взаємозв’язку з іншими політико-правовими явищами. Системно-структурний метод дозволив визначити місце і роль законодавчої діяльності у складному процесі організації та діяльності парламенту, з’ясувати його сутнісні ознаки як різновиду правотворчої діяльності (підрозділ 1.1). Еволюція юридичного закріплення законодавчого процесу в Україні та за кордоном вивчалася за допомогою історико-правового методу (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод застосовувався для того, щоб дослідити зміст та юридичне оформлення законодавчого процесу в різних країнах, окреслити пріоритетні напрямки його розвитку в майбутньому, сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України (підрозділи 1.3, 2.1-2.4). Логіко-семантичний метод надав можливість сформулювати рекомендації для внесення змін і доповнень до тексту окремих норм вітчизняного законодавства (підрозділи 2.1-2.4). У ро-боті над усіма структурними підрозділами дисертації широко використовувалися такі логічні прийоми, як аналіз і синтез, визначення і класифікація. Під час аналізу практики законодавчої діяльності (підрозділи 1.4, 2.1-2.4) використовувався також статистичний метод.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ньому на нових методологічних засадах у вітчизняній юридичній науці здійснено комплексний аналіз сучасного стану і перспектив розвитку законодавчого процесу в Україні, обґрунтовано низку концептуальних понять, теоретичних положень і висновків, а також практичних рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства. Новими науковими результатами цього дисертаційного дослідження, що виносяться на захист є:
    вперше:
    - визначено поняття «законотворчості» як самостійної, полісуб’єктної, загальнодержавної парламентської чи референдарної правотворчості, зміст якої полягає у прийнятті, зміні чи скасуванні норм права у формі актів найвищої юридичної сили;
    - виокремлено дві частини законотворчості – ненормативну (соціальну) і нормативну (юридизовану). Зокрема, ненормативна частина включає в себе організаційні питання законотворчості, не пов’язані з юридично значущими діями, а нормативна – офіційне закріплення державної волі в нормах права та оформлення їх у вигляді законів;
    - сформульовано авторське визначення «законодавчого процесу» як нормативної (юридизованої) частини законотворчості, що являє собою послідовність логічно і змістовно пов’язаних між собою проваджень та окремих процедур щодо створення нормативно-правових актів найвищої юридичної сили;
    - виокремлено чотири етапи еволюції законодавчого процесу, що різняться між собою за змістом та історичними рамками: 1) стародавній (античний) – формування окремих, логічно завершених стадій та спеціально уповноважених суб’єктів законодавчого процесу; 2) середньовічний – формування станово-представницьких установ з чітко вираженою законодавчою функцією, накопичення практики парламентських процедур; 3) буржуазно-демократичний (Нового часу) – остаточне оформлення законодавчого процесу як різновиду парламентських процедур та його конституційно-правове оформлення, становлення комітетсько-комісійної системи в парламенті; 4) новітній (сучасний) – становлення світових стандартів законодавчого процесу, його глобалізація та запровадження досягнень НТР;
    - сформульовано теоретичний висновок про те, що під час розгляду у парламенті законопроект тричі йде «по колу», але щоб перейти на нове «коло» йому потрібно обов’язково щоразу пройти стадію прийняття; таким чином, постійно відбувається рух законопроекту спочатку «горизонтально» (в ході обговорення, прийняття рішень не пов’язаних з прийняттям законопроекту, доопрацювання та підготовки у комітетах), а потім «вертика-льно» (в ході прийняття основних положень взагалі, прийняття постатейно, прийняття закону в цілому);
    удосконалено:
    - необхідність затвердження особливої законодавчої процедури, пов’язаної з втіленням у життя рішень Конституційного Суду України щодо визнання неконституційними закону або окремої його частини; запропоновано надати Президентові України виключне право законодавчої ініціативи з питань реалізації таких рішень;
    - низку авторських пропозицій щодо вдосконалення роботи комітетів з попереднього опрацювання законопроектів, зокрема, наділити ініціатора законопроекту можливістю брати участь у розгляді комітетом внесених ним законопроектів чи законодавчих пропозицій незалежно від наявності запрошення комітету; надати ініціаторові право вимагати проведення комітетського слухання по запропонованому ним законопроекту та, за погодженням із головою комітету, запрошувати на слухання в комітеті авторів, експертів та інших фахівців або вимагати запрошення зазначених осіб від комітету тощо;
    - авторську редакцію глави ІІ проекту закону України «Про закони і законодавчу діяльність» з урахуванням досвіду правового регулювання відповідних питань, накопичений у Білорусі, Молдові, Росії та інших країнах СНД, де вже прийняті й успішно діють спеціальні закони;
    дістало подальшого розвитку:
    - дослідження методології законодавчої діяльності, з’ясовано зміст її основних принципів і вимог; сформульовано пропозицію щодо необхідності запровадження загальних Правил укладання законів в Україні та запропоно-вано їх авторську редакцію, що включає: 1) розробку програми законодавчої діяльності та концепції розвитку законодавства; 2) підготовку до законопроектної роботи; 3) структуру закону; 4) елементи закону; 5) зміст та структуру статті; 6) мову, стиль і юридичні засоби вираження;
    - дослідження змісту і правового регулювання кожної зі стадій законодавчого процесу в Україні; сформульовано конкретні пропозиції щодо удосконалення відповідних проваджень і процедур. Зокрема, пропону-ється встановити змішану систему прийняття рішень, що полягатиме в наступному: 1) перед голосуванням головуючий на засіданні Верховної Ради з’ясовує кількісний склад депутатів з метою виявлення кворуму (який становитиме 2/3 конституційного складу Верховної Ради України), 2) за наявності кворуму головуючий оголошує про те, що ухвалення рішень щодо законопроектів відбуватиметься більшістю присутніх на засіданні, зазначаючи при цьому кількість голосів, яка є вирішальною, 3) за відсутності кворуму головуючий оголошує про те, що ухвалення рішень відбуватиметься більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Крім того, пропонується наділити Президента України правом вибіркового вето, яке реалізується у формі указу, положення щодо подолання вето 2/3 депута-тів від їх конституційного складу замінити на повторне ухвалення закону простою більшістю депутатів.
    Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації пропозиції і висновки:
    використані:
    - у процесі викладання в юридичних та інших гуманітарних навчальних закладах таких навчальних дисциплін, як «Конституційне право України», «Конституційне (державне) право зарубіжних країн», «Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні», «Парламентське право» (Акт про впровадження результатів дослідження в навчальний процес ХНУВС від 5 грудня 2008 р.);
    можуть бути використані:
    - у науково-дослідних цілях – для подальшої розробки теорії законода-вчого процесу в Україні;
    - у правотворчій роботі – як теоретичний матеріал при розробці та прийнятті законів України, що визначають конституційно-правові засади законодавчого процесу;
    - у правозастосуванні – для оптимізації форм і методів діяльності суб’єктів законодавчого процесу;
    - у правовиховній роботі серед населення – для підвищення правової культури народних депутатів України, посадових осіб виконавчої влади та громадян України, формування у них демократичного світогляду.
    Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки ро-боти доповідалися на: міжнародній науково-практичній конференції «Дні науки 2005» (Наука і освіта, м. Дніпропетровськ, 15–27 квітня 2005 р.); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасної науки у дослідженнях молодих учених» (Харківський національний університет внутрішніх справ, 25 травня 2005 р.); науково-практичній конференції «Сучасні проблеми юридичної науки: стан і перспективи розвитку» (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, 21–22 листопада 2005 р.), і міжнародній науково-практичній конференції «Національні та міжнародні механізми захисту прав людини» (Харківський національний університет внутрішніх справ, м. Харків, 19–20 вересня 2008 р.), а також обговорювалися на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри конституційного та міжнародного права Харківського національного університету внутрішніх справ.
    Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, що були сформу-льовані у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення в п’яти статтях у фахових наукових виданнях, одній статті нефахового видання, а також чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити такі загальні висновки:
    1. Правотворчість – це провідний, творчий напрямок діяльності держави, що включає в себе комплексну, юридично неформалізовану оцінку правових потреб суспільства і наступне створення нормативних (загально-обов’язкових) правових приписів уповноваженими суб’єктами в рамках організаційно оформлених процедур, які охоплюють підготовку, прийняття й оприлюднення цих приписів. Правотворчість складається з ненормативної (соціальної) і нормативної (юридизованої) частин.
    2. Усі стадії нормативної частини правотворчості здійснюються за чіт-кою юридичною процедурою і являють собою правотворчий процес. Відносно самостійні етапи процедурних дій щодо формування державної волі, організаційно відособлені комплекси взаємопов’язаних дій, спрямованих на створення окремого нормативного акта, називаються стадіями правотворчого процесу.
    3. Правотворчість має декілька видів. Провідним серед них є законотворчість як самостійна, полісуб’єктна, загальнодержавна парламентська чи референдарна правотворчість, зміст якої полягає у прийнятті, зміні чи скасуванні норм права у формі актів найвищої юридичної сили. Законотворчість посідає головне місце серед інших видів правотворчості, є його стрижнем і найважливішою складовою частиною.
    4. Законотворчості притаманні властивості як спільні для всіх різнови-дів правотворчості, так і специфічні, зумовлені особливостями законів як пріоритетної форми існування права. Як і інші види правотворчості, законотворчість складається з ненормативної (соціальної) і нормативної (юридизованої) частин. Ненормативна частина включає в себе організаційні питання законотворчості, не пов’язані з юридично значущими діями, а нормативна – офіційне закріплення державної волі в нормах права та оформлення їх у вигляді законів.
    5. Законодавчий процес – це нормативна (юридизована) частина законотворчості, що являє собою послідовність логічно і змістовно пов’язаних між собою проваджень та окремих процедур щодо створення нормативно-правових актів найвищої юридичної сили. Він є формально-юридичним вираженням законотворчої функції держави. У результаті послідовної реалізації складових його процедур у правовій матерії починає офіційно діяти новий закон – нормативний акт, що створює, змінює або скасовує норми права і впливає на масову правосвідомість суспільства. Результатом законодавчого процесу є структурно організований та висловлений назовні закон, який практично регулює відповідні суспільні відносини і в якому інтегруються сутність певної законодавчої системи та конкретний зміст правових приписів.
    6. Законодавчий процес має високий рівень нормативного закріплення, як правило, основні його положення містяться в конституціях, законах, регламентах парламентів. Незважаючи на участь у законодавчому процесі не тільки депутатського корпусу, але й інших суб’єктів, у цілому він є парламентською процедурою.
    7. Законодавчий процес пройшов складну еволюцію. За змістом, тобто за характером юридично значущих ознак, що запроваджувалися, еволюція законодавчого процесу складається з чотирьох етапів: 1) стародавній (античний) – формування окремих, логічно завершених стадій та спеціально уповноважених суб’єктів законодавчого процесу; 2) середньовічний – формування станово-представницьких установ з чітко вираженою законодавчою функцією, накопичення практики парламентських процедур; 3) буржуазно-демократичний (Нового часу) – остаточне оформлення законодавчого процесу як різновиду парламентських процедур та його конституційно-правове оформлення, становлення комітетсько-комісійної системи в парламенті; 4) новітній (сучасний) – становлення світових стандартів законодавчого процесу, його глобалізація та запровадження досягнень НТР.
    8. Зародження українського законодавчого процесу припадає на кінець ХІХ – початок ХХ ст., коли в Європі та Північній Америці вже сформувалася чітка практика розробки і прийняття законів. Тому розвиток законодавчого процесу в Україні відбувався під впливом досвіду інших держав, і перш за все тих, до складу яких входили українські землі (Австро-Угорщини та Російської імперії).
    9. Виникнення незалежної Української держави, що відбулося наприкінці ХХ ст., збіглося в часі з процесом глобалізації в світі. Законодавчий процес на цьому етапі характеризується таким: 1) наявністю спеціалізованих установ для розробки законопроектів (інститутів законодавства, дослідних та експертно-аналітичних служб при парламентах тощо); 2) залученням до роботи над законопроектами неспеціалізованих установ (наукових та навчальних закладів, фондів сприяння парламентаризму, різноманітних громадських організацій); 3) формуванням міжнародних правових стандартів процедури прийняття законів (модельних законів, рекомендацій, договорів та ін.); 4) залученням до законодавчого процесу органів конституційної юрисдикції (для попереднього чи наступного конституційного контролю, а також надання офіційного тлумачення спірних норм конституції та законів); 5) залученням ЗМІ до процесу висвітлення законотворчості (створення парламентських телеканалів, прес-служб і прес-центрів, акредитація журналістів, проведення регулярних брифінгів та прес-конференцій); 6) упровадженням досягнень НТР на всіх стадіях законодавчого процесу (комп’ютеризація робочих місць парламентаріїв, створення потужних баз даних для ефективного законотворення та контролю за законодавчим процесом, створення офіційних парламентських сайтів у мережі Інтернет тощо).
    10. Однією з необхідних умов ефективності законодавчого процесу на сучасному етапі суспільного розвитку є його здійснення за науковою методологією, що складається з певних принципів, правил, прийомів та способів. Принципи законодавчого процесу поділяються на загальноправові та спеціальні, а спеціальні, у свою чергу, – на процедурні та технічні. Правила, прийоми і способи законодавчого процесу поділяються на дві групи: 1) технологічні, тобто ті, що стосуються порядку здійснення законодавчого процесу; 2) елементи законодавчої техніки – ті, що стосуються підготовки, розробки та систематизації законів. Для поліпшення юридико-технічного рівня законодавства України необхідно затвердити на державному рівні Правила укладання законів, в яких би методологія законодавчого процесу набула характеру загальнообов’язкових процедур-но-технологічних вимог.
    11. Законодавчий процес в Україні складається з чотирьох логічно поєднаних між собою і жорстко врегульованих стадій: 1) законодавча ініціатива; 2) розгляд законопроекту; 3) прийняття закону; 4) промульгація та введення закону в дію. Означені стадії притаманні законодавчому процесу переважної більшості країн світу, в тому числі відображені й у конституційному праві України.
    12. Поняття “законодавча ініціатива” слід відрізняти від поняття “право законодавчої ініціативи”. Право законодавчої ініціативи являє собою можливість здійснювати певну дію; воно може розглядатися як суб’єктивне право та як елемент правоздатності. У свою чергу, законодавча ініціатива визначається як сама ця дія (сукупність дій), що здійснюється на основі реалізації права законодавчої ініціативи, як правовідносини та правовий інститут.
    13. Зміст стадії законодавчої ініціативи як стадії законодавчого процесу полягає у зверненні уповноваженого суб’єкта до парламенту з офіційною пропозицією розглянути певний законопроект. Ця стадія починається з моменту офіційного звернення суб’єкта права законодавчої ініціативи до парламенту з текстом законодавчої ініціативи і закінчується внесенням відповідного питання до порядку денного парламентської сесії. Кореспондуючий обов’язок Верховної Ради України в даному випадку полягає в тому, що вона має розглянути законопроект або законодавчу пропозицію (поправку) і прийняти щодо них відповідне рішення, передбачене Регламентом. Проте законодавча ініціатива не передбачає обов’язку Верховної Ради України прийняти запропонований проект, тим більше в тому вигляді, в якому його подано.
    14. Усіх суб’єктів законодавчої ініціативи можна поділити на два види: суб’єкт права законодавчої ініціативи та зобов’язаний суб’єкт. Перелік суб’єктів права законодавчої ініціативи закріплюється ст. 93 Конституції України і є вичерпним. Зобов’язаний суб’єкт законодавчої ініціативи поділяється на два види: загальний та спеціальний.
    15. В Україні до теперішнього часу не відпрацьовано механізм втілення в життя рішень Конституційного Суду України щодо визнання неконституційними закону або окремої його частини, у зв’язку з чим вони іноді не виконуються або їх виконання затримується. Це зумовлює необхідність затвердження особливої законодавчої процедури, пов’язаної з утіленням в життя таких рішень єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. Пропонується право законодавчої ініціативи із цих питань покласти лише на одного суб’єкта – Президента України, – що повністю відповідає його статусу як гаранта дотримання Конституції України. Такі законопроекти мають визнаватися Президентом як невідкладні та розглядатися Верховною Радою України позачергово.
    16. Попереднє опрацювання законопроекту – це окремий етап стадії за-конодавчої ініціативи, на якому відбувається вивчення законопроекту, підготовка щодо нього висновків про доцільність внесення до порядку денного сесії та визначення подальшої роботи над ним, а також підготовка його до розгляду в першому читанні. Етап попереднього опрацювання складається з двох підетапів: а) вивчення законопроекту, підготовка висновків про доцільність його внесення до порядку денного сесії та визначення подальшої роботи над ним; б) підготовка до розгляду на засіданні Верховної Ради України.
    17. Важливу роль на всіх стадіях законодавчого процесу у Верховній Раді України відіграють парламентські комітети та тимчасові спеціальні комісії. Комітет Верховної Ради у законодавчому процесі – це орган Верховної Ради України на який, згідно з його функціональною спрямованістю, покладається розробка, попередній розгляд, доопрацювання законопроектів, і який здійснює цю діяльність на постійній основі. Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради у законодавчому процесі – це головний орган Верховної Ради України з питання, для підготовки якого його створено, що здійснює діяльність з розробки, попереднього розгляду та доопрацювання законопроектів на тимчасовій основі.
    18. Провідна роль у попередньому опрацюванні законопроектів належить комітетам Верховної Ради України. Необхідність у створенні спеціальних комісій для розробки, попереднього розгляду та доопрацювання проектів законів постає у разі: 1) виникнення громіздкої, важливої та потребуючої термінового законодавчого врегулювання проблеми; 2) коли вирішення певного питання потребує залучення значної кількості ресурсів; 3) коли оперативне розв’язання проблеми не під силу комітетам у зв’язку з її багатоплановістю; 4) у зв’язку зі значною завантаженістю профільних комітетів.
    19. Форми і методи діяльності комітетів у законодавчому процесі ма-ють удосконалюватися. Зокрема, доцільно розвивати процедуру комітетських слухань з приводу законопроектів, а також на законодавчому рівні закріпити право ініціатора законопроекту вимагати від комітету проведення слухань за запропонованим ним проектом.
    20. Доцільно наділити ініціаторів внесених законопроектів можливістю, за погодженням із головою комітету, запрошувати на засідання комітету авторів, експертів та інших фахівців або вимагати запрошення зазначених осіб від комітету.
    21. Стадія розгляду законопроекту є суто парламентською стадією законодавчого процесу, яка складається з таких етапів: обговорення законопроекту на засіданні законодавчого органу; прийняття рішень щодо законопроекту не пов’язаних з його прийняттям; доопрацювання та підготовки у комітетах. Згідно з чинним законодавством, розгляд проекту у Верховній Раді України здійснюється, як правило, у трьох читаннях, які однакові за структурою і різняться лише змістом етапів. Протягом цих читань законопроект йде по колу три рази, але щоб перейти на нове коло йому потрібно обов’язково пройти, кожного разу, стадію прийняття. Таким чином, законопроект постійно рухається спочатку горизонтально (в ході обговорення, прийняття рішень, не пов’язаних з прийняттям законопроекту, доопрацювання та підготовки у комітетах) потім вертикально (в ході прийняття основних положень взагалі, прийняття постатейно, прийняття закону в цілому).
    22. Стадія прийняття законів є завершальною парламентською стадією законодавчого процесу, протягом якої відбувається перетворення законопроекту на закон. Вона складається з таких етапів: схвалення основних положень законопроекту взагалі; постатейне схвалення законопроекту; прийняття закону в цілому. Етап прийняття рішень щодо законопроекту, не пов’язаних з його прийняттям, є необов’язковим і може включати: прийняття або відхилення пропозиції або поправки щодо законопроекту; відхилення законопроекту; подання на повторне читання.
    23. Промульгація закону Президентом України складається з таких самостійних дій: 1) підписання закону; 2) офіційне оприлюднення закону; 3) накладання вето на закон.
    24. Процедура накладання вето потребує удосконалення. Зокрема, порядок, зазначений у ч.4 ст.94 Конституції України, пропонується поширити і на первинну промульгацію закону: якщо Президент не підпише закон протягом 15 днів або не поверне його для повторного розгляду до Верховної Ради, закон офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради і опубліковується за його підписом. Наявна також необхідність визначення та закріплення форми президентського вето, для чого пропонується у п.30 ст.106 Конституції України зазначити, що Президент має право вето, яке реалізується у формі указу.
    25. Доцільно наділити Президента України правом вибіркового вето. При цьому результати голосування мають скасовуватися тільки щодо відповідних структурних елементів закону, у зв’язку з чим відпаде потреба у повторному прийнятті закону в цілому. Доцільно також спростити процедуру подолання президентського вето, передбачивши в Конституції України, що для цього потрібно повторне ухвалення закону простою більшістю депутатів. Це дозволить запобігти зловживанням вето та його використанню в суто політичних цілях.
    26. Введення в дію закону можна розглядати в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні воно характеризується як сукупність юридичних, організаційних і матеріально-технічних операцій, покликаних забезпечити однакове й ефективне здійснення закону згідно з його цілями, змістом і загальними вимогами до здійснення законів. Введення закону в дію у вузькому розумінні покликане забезпечити набрання ним чинності та його узгодженість з чинним законодавством; саме ним і завершується законодавчий процес в Україні.
    27. Зміст та нормативне закріплення основних стадій законодавчого процесу в Україні в цілому вкладаються у рамки світових стандартів, проте потребують певного удосконалення з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду. Загалом оновлений законодавчий процес має бути закріплений Законом України „Про закони та законодавчу діяльність”. Цей Закон був прийнятий Верховною Радою України у грудні 2005 р., але ветований Президентом України. За підсумками проведеного наукового аналізу дисертантом запропоновано нову редакцію глави ІІ законопроекту „Про закони та законодавчу діяльність” (Див.: Додаток № 1), в якій сформульовано авторське бачення оптимального варіанта вітчизняного законодавчого процесу. При цьому врахований досвід правового регулювання відповідних питань, накопичений у Білорусі, Молдові, Росії та інших країнах СНД, де вже прийняті й успішно діють спеціальні закони.

    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

    1. Авакьян С. А. Конституционное право России : Учебный курс : в 2 т. / Авакьян С. А. : Т.2. – М. : Юристъ, 2005. – 749, [1] с.
    2. Автономов А. С. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : [учебник] / А. С. Автономов – М. : Проспект, 2005. – 395, [1] с.
    3. Автономов А. С. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : [учебник] / Сивицкий В. А., Черкасов А. И. – М. : Юриспруденция, 2001. – 400 с.
    4. Алексеев С. С. Право : азбука – теория – философия : Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев – М. : Статут, 1999. – 712 с.
    5. Анохін О. М. Постійні комісії (комітети) Верховної Ради України: правові питання організації і діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 „Конституційне право” / О. М. Анохін`. – Харків, 1997. – 23, [1] с.
    6. Антонова Л. И. О стадиях правотворческого процесса в СССР / Л. И. Антонова // Правоведение. – 1966. – №1. – С. 4–11.
    7. Антонова Л. И. Правотворческая деятельность высших органов государственной власти РСФСР в 1917–1922 гг. (организационные формы) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 „Конституційне право” / Л. И. Антонова. – Ленинград, 1965. – 21, [1] с.
    8. Бабаев В. К. Юридическая техника : презумпции в российском праве и юридической практике / В. К. Бабаев // Государство и право. – 2000. – №12. – С. 85–86.
    9. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации : [учебник] / М. В. Баглай. – 3-е изд. – М. : НОРМА-ИНФРА • М, 2002. – 800 с.
    10. Бандурка О. М. Парламентаризм в Україні : становлення і розвиток : [монографія] / О. М. Бандурка, Ю. Д. Древаль – Харків : Ун-т внутр. справ, 1999. – 288 с.
    11. Барабаш О. Законотворення – основна функція парламенту : [посібник] / О. Барабаш – К. : Заповіт, 1997. – 169, [1] с.
    12. Беер Я. Государственное право Венгерской Народной Республики / Беер Я., Ковач И., Самел Л. ; пер. с венгер. – М. : Юрид. лит., 1963. – 512 с.
    13. Безуглов А. А. Конституционное право России : а 2-х т. / Безуглов А. А., Солдатов С. А. : Т.2. – М. : Профобразование, 2002. – 906 с.
    14. Белкин А. А. Юридические акты : обладание силой и действие / А. А. Белкін // Правоведение. – 1993. – № 5. – С. 6–7.
    15. Белкин А. А. Юридические акты: право на законоизъявление и введение закона в действие // Правоведение. – 1994. – № 1. – С. 11-21.
    16. Бельсон Я. М. История государства и права США : [учеб. пособ.] / Я. М. Бельсон, К. Е. Ливанцев. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1982. – 167, [1] с.
    17. Бержерон Р. К. Правила нормо проектування / Р. К. Бержерон – Б.м. : Б.в., 1999. – 53 с.
    18. Билек А. Правотворческий процесс в ЧСФР : проблемы и оценка : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 „Конституційне право” / А. Билек. – М., 1991. – 20, [1] с.
    19. Богданов В. В. Лингвистическая программатика и её прикладные аспекты / В. В. Богданов // Прикладное языкознание. – СПб, 1996.– С. 270–274.
    20. Бойко Ю. Законотворчість: поняття та структура / Ю. Бойко // Право України – 2002. – № 5. – С. 17–21.
    21. Бостан С. К. Державне право зарубіжних країн : [навч. посіб.] / С. К. Бостан, С. М. Тимченко. – К. : Центр навч. літ-ри, 2005. – 346 с.
    22. Бюджетний Кодекс України вiд 21 червня 2001 р. (з наст. змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 37–38. – Ст.189; 2003. – № 24. – Ст.161; 2004. – № 5. – Ст.34; 2004. – №8. – Ст.67; 2004. – №17–18. – Ст.250; 2004. – №15. – Ст.218; 2004. – №23. – Ст.323; 2004. – № 43–44. – Ст.493; 2005. – №4. – Ст.103; 2005. – №5. – Ст.122; 2005. – №7-8. – Ст.162; 2005. – №10. – Ст.189; 2005. – №17, №18–19. – Ст.267.
    23. Василевич Г. В. Конституционное право Республики Беларусь : [учеб.] / Г. В. Василевич. – Мн. : Книжный дом, 2005. – 368 с.
    24. Васильев А. В. Правотворчество в советском социалистическом обществе : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 „Конституційне право” / А. В. Васильєв. – М., 1972. – 20, [1] с.
    25. Венгеров А. Б. Теория государства и права : [учеб.] / А. Б. Венгеров. – М. : Новый Юрист, 1998. – 624 с.
    26. Вишневский А. Ф. Общая теория государства и права : [учебное пособие] / А. Ф. Вишневский, Н. А. Горбаток, В. А. Кучинский. – Мн. : Амалфея, 2004. – 688 с.
    27. Власенко Н. А. Вопросы методики подготовки законопроектов. Проблемы законотворчества Российской Федерации / Н. А. Власенко. – М. : Юрист, 1993. – 204 с.
    28. Воронов М. Н. О понятии и субъектах законодательного процесса в Верховной Раде Украины / М. Н. Воронов // Проблемы совершенствования украинского законодательства и повышения эффективности правоприменительной деятельности : темат. сб. науч. тр. / Отв. ред. Н. И. Панов. – Харьков : Нац. юрид. акад. Украины, 1997. – С. 16–20.
    29. Гаврилов О. А. Компьютерные технологии в правотворческой деятельности : [учебное пособие] / О. А. Гаврилов – М. : НОРМА–ИНФРАМ, 1999. – 108 с.
    30. Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії і практики / А. З. Георгіна. – Чернівці : Рута, 1998.– 488 с.
    31. Головатенко В. І. Вето Президента як важіль забезпечення державно-правової реформи в Україні / В. І. Головатенко // Державно-правова реформа в Україні : матеріали наук.-практ.конф., Листоп. 1997 р. : тези доповіді. – К. : Ін-т зак-ства Верх. Ради України, 1997. – С. 27–29.
    32. Головистикова А. Н., Дмитриев Ю. А. Проблемы теории государства и права : [учеб.] / А. Н. Головистикова, Ю. А. Дмитриев. – М. : Эксмо, 2005. – 832 с.
    33. Гребенченко С. Ф. Основы парламентской деятельности : [учебное пособие] / С. Ф. Гребенченко. – М. : ЭКОН-ИНФОРМ, 2004. – 206 с.
    34. Грызлов Б. Антикоррупционная экспертиза законопроектов / Б. Грызлов // Российские политические портреты. – 2004. – №7. – С. 235–237.
    35. Демичев Д. М. Конституционное право : [учебное пособие] / Д. М. Деми-чев. – Мн. : Вышэйш. шк., 2004. – 352 с.
    36. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні : [підруч. / за ред. С. Г. Серьогіної]. – Х. : Право, 2005. – 256 с.
    37. Дьомін О. Ефективність діяльності Верховної Ради – необхідна передумова побудови правової держави / О. Дьомін // Право України. – 1995. – №12. – С. 3– 6.
    38. Дюрягин И. А. Правотворчество в советском государстве / И. А. Дюрягин. – М. : Юрид. лит., 1978.– 158 с.
    39. Железняк Н. А. Правові та організаційні форми діяльності Міністерства юстиції України у здійсненні державної правової політики (теоретичні та практичні питання) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право” / Н. А. Желєзняк. – К., 2005. – 20, [1] с.
    40. Журавський В. С. “Пакетне” голосування та інші сумнівні ноу-хау внесення змін до Конституції / В. С. Журавський // Юридичний вісник України. – 2005. – №4. – 29 січ. – 4 лют. – C. 9.
    41. Журавський В. С. Становлення і розвиток Українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми) / В. С. Журавський. – К. : Парлам. вид-во. – 2002. – 344 с.
    42. Журавський В. С. Український парламент на сучасному етапі : Теоретико-правовий аспект : [монографія] / В. С. Журавський. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 248 с.
    43. Загальна теорія держави і права : [підручник / за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина]. – Х. : Право, 2002. – 432 с.
    44. Заєць А. Вдосконалення організаційно-правових засад і нормативної основи законодавчої діяльності парламенту на основі Конституції України / А. Заєць // Українське право. – 1996. – № 3 (5). – С. 50–59.
    45. Закон Республики Беларусь „О нормативных правовых актах Республики Беларусь” : от 10 янв. 2000 г. № 361-З // Ведомости Национального собрания Республики Беларусь. –2000. – №5. – Ст.40.
    46. Закон Республики Молдова „О законодательных актах” : от 27 дек. 2001 г. № 780-XV // http://www.cis-legal-reform.org/document.asp?id=5773
    47. Закон України проект „Про закони та законодавчу діяльність” : проект прийнятий Верховною Радою України 22 груд. 2005 р. № 3265-IV (текст, підписаний Головою Верховної Ради України 28 груд. 2005 р.) // http://www.rada.gov.ua:8080/pls/zweb/
    48. Закон України „Про нормативно-правові акти” : проект прийнятий Верховною Радою України 13 січ. 2000 р. № 1374-XIV // http://zakon.rada.gov.ua/
    49. Закон України „Про статус народного депутата України” : від 17 листоп. 1992 р. в ред. Закону від 22 берез. 2001 р. № 2328-ІІІ (з наст. змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст.17; 2001. – №42. – Ст.212; 2002. – №35. – Ст.264; 2002. – №43. – Ст.314; 2004. – №22. – Ст.315; 2005. – № 4. – Ст.100; 2005. – № 9. – Ст.173; 2005. – №34. – Ст.445.
    50. Закон України „Про внесення змін до Конституції України” : від 8 груд. 2004 р. № 2222-IV // Відом. Верховної Ради України. – 2005. – №2. – Ст.44.
    51. Закон України „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” : від 3 лип. 1991 р. № 1286-ХІІ (з наст. змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33. – Ст.443; 1992. – № 35. – Ст.515; 2001. – № 49. – Ст.259.
    52. Закон України „Про комітети Верховної Ради України” : від 4 квіт. 1995 р. № 116/95-ВР (в новій редакції від 22 грудня 2005р. N 3277-IV) // http://www.rada.gov.ua/
    53. Закон України „Про Національний банк України” : від 20 трав. 1999 р. №679-XIV (з наст. змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 29. – Ст.238; 2000. – № 14–15–16. – Ст.121; 2000. – №29. – Ст.230; 2000. – №42. – Ст.351; 2001. – №5-6. – Ст.30; 2002. – №5. – Ст.30; 2002. – №17. – Ст.117; 2004. – №19. – Ст.256.
    54. Закон України „Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання” : від 18 листоп. 1992 р. № 2796-ХІІ // Відом. Верх. Ради Укр. – 1993. – №2. – Ст.6.
    55. Законоведение [руководство для средних учебных заведений, педагогических классов и профессиональных курсов / сост. В. Вальденберг. – 3-е изд.]. – СПб. : Изд. кн. маг. Н. Я.Оглоблина, 1915. – 184 с.
    56. Законодательная техника / [под. ред. Д. А. Керимова]. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1965.– 144 с.
    57. Законодательный процесс. Понятия. Институты. Стадии : [науч.-практ. пособие / отв. ред. Р. Ф. Васильев]. – М. : Юриспруденция, 2000.– 320 с.
    58. История государства и права зарубежных стран : [учеб., ч. 2 / под. общ. ред. Н. А. Крашенниковой и О. А. Жидкова]. – М. : НОРМА–ИНФРА∙М, 1999. – 712 с.
    59. Інструкція з діловодства Верховної Ради України : [затв. розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 берез. 2002 р. № 153]. – Офіційно не публікувалася.
    60. Історія держави і права України : [навч. посіб. / за ред. А. С. Чайковського]. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 384 c.
    61. Калинин М. И. Статьи и речи / М. И. Калинин. – М. : Госполитиздат, 1936. – 258 с.
    62. Катков Д. Б. Конституционное право : [учеб.] / Д. Б. Катков, Е. В. Корчиго. – М. : Юристъ, 1999. – 286 с.
    63. Кельман М. С. Загальна теорія держави та права : [підруч.] / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин, Н. М. Хома. – Львів : Новий світ-2000, 2003. – 584 с.
    64. Керимов Д. А. Культура и техника законотворчества / Д. А. Каримов – М. : Юрид. лит., 1991.– 158 с.
    65. Керимов Д. А. Проблемы общей теории права и государства: в 3-х т. / Д. А. Керимов. – М. : Соврем. гуманитар. ун-т, 2001. – 266 с. – Т.1 : Социология права.
    66. Кисельов Ю. Ю. Вдосконалення законотворчості як необхідна умова функціонування та розвитку сучасної державності (теоретико-правові проблеми) / Ю. Ю. Кисельов // Часопис Київського університету права. – 2002. – № 4. – С. 21–27.
    67. Коваленко А. И. Конституционное право Российской Федерации : [учеб.] / А. И. Коваленко. – М. : Право и закон, 1997. – 150 с.
    68. Ковачев Д. А. Законодательный процесс в европейских социалистических государствах / Д. А. Ковачев. – М. : Юрид. лит., 1966. – 187 с.
    69. Ковачев Д. А. Механизм правотворчества социалистического государства. Вопросы теории / Д. А. Ковачев. – М. : Юрид. лит., 1977. – 112 с.
    70. Козлова Е. И. Конституционное право России : [учеб. 2-е изд.] / Е. И. Козлова, О. Е. Кутафин – М. : Юристъ, 2001. – 520 с.
    71. Колдаева Н. П. Законодательная инициатива как правовой институт / Н. П. Колдаева // Сов. гос-во и право. – 1970. – № 9. – С. 121–125.
    72. Колдаева Н. П. Законодательная инициатива как правовой институт : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 „Теорія держави і права” / Н. П. Колдаева. – М., 1973. – 20 с.
    73. Колісник В. П. Подвійний вотум у процедурі ухвалення конституційного закону / В. П. Колісник // Державне будівництво та місцеве самоврядування: зб. наук. праць. – Вип.9. – Х. : Право, 2005. – С. 25–35.
    74. Коментар Харківської правозахисної групи до політичної реформи в Україні / Підготував В. Речицький // Офіційний сайт Харківської правозахисної групи – http://khpg.org/
    75. Комітети – основа діяльності законодавчих органів влади : / за ред. П. Кислого, Т. Сінклера, Т. Браунта. – К. : Заповіт, 1997. – 99 с.
    76. Конституции зарубежных государств : [учебное пособие / сост. В.В. Маклаков. – 2-е изд.].– М. : БЕК, 1999. – 584 с.
    77. Конституционное право зарубежных стран : [учеб. / под. общ. ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо и Л. М. Энтина]. – М. : Изд. гр. НОРМА–ИНФРА∙М, 2002. – 832 с.
    78. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : [учеб. : в 4 т. – Т. 2 / отв. ред. Б. А. Страшун]. – М. : БЕК, 1995. – 438 с.
    79. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : [учеб. : в 4 т. – Т. 3 / отв.ред. Б. А.Страшун]. – М. : БЕК, 1998. – 764 с.
    80. Конституция Республики Молдова от 29 июля 1994 г. с изм. от 19 июля 1996 г. // Конституции государств – участников СНГ / ред. кол.: Л. А. Окуньков (рук.), В. В. Оксамытный, М. Я. Булошников. – М. : НОРМА, 1999. – С. 377–418.
    81. Конституция Российской Федерации : [науч.-практ. комментарий / под ред. Б. Н. Топорнина]. – М. : Юристъ, 1997. – 138 с.
    82. Конституційне право зарубіжних країн : [навч. посіб. / за заг. ред. В. О. Ріяки]. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 512 с.
    83. Конституційне право України : [підруч. / за ред. В. Ф. Погорілка]. – К.: Наук. думка, 2000. – 732 с.
    84. Конституція (Основний Закон) Української РСР від 30 січня 1937 р. // Історія української Конституції / [упоряд. А. Г. Слюсаренко, М. В. Томенко]. – К. : Право, 1997. – С. 208–235.
    85. Конституція (Основний Закон) Української РСР від 20 квітня 1978 р. // Історія української Конституції / [упоряд. А. Г. Слюсаренко, М. В. Томенко]. – К. : Право, 1997. – С. 236–277.
    86. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
    87. Королёв Ю. А. Опубликование законов как стадия законодательного процесса / Ю. А. Королёв // Сов. гос-во и право. – 1978. – № 10. – С. 21–29.
    88. Косарев А. И. Об этапах развития юридической техники в советском праве / А. И. Косарев // Юридические гарантии применения права и режим социалистической законности в СССР. – 1976. – Вып.2. – С. 24–32.
    89. Котелевская И. В. Информация и законодательный процесс / И. В. Котелевская // Сов. государство и право. – 1990. – № 9. – С. 148–153.
    90. Котоков А. Н. Федеральный законодательный процесс : понятие и структура / А. Н. Котоков // Правоведение. – 2001. – №1. – С. 3–21.
    91. Кравченко В. В. Конституційне право України : [навч. посіб. – 3-те вид.] / В. В. Кравченко – К. : Атіка, 2004. – 356 с.
    92. Кравченко С. П. Мова як фактор правотворення та законотворення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 „Теорія держави і права” / С. П. Кравченко. – Одеса, 2000. – 20 с.
    93. Кривенко Л. Т. Право законодательной инициативы / Л. Т. Кривенко // Сов. государство и право. – 1979. – № 8. – С. 3–11.
    94. Кривенко Л. Т. Розподіл влад і процесуальні права парламенту / Л. Т. Кривенко // Віче. – 1998. – № 3. – С. 15–20.
    95. Кривенко Л. Т. Суверенітет парламенту : теорія і практика / Л. Т. Кривенко // Віче. – 1998. – №4. – С. 32–47.
    96. Крутоголов М. А. Парламент Франции : организационные и правовые аспекты деятельности / М. А. Крутоголов. – М. : Наука, 1988. – 238 с.
    97. Крылов Б. С. Парламент буржуазного государства. Политическая сущность и формы парламента и парламентаризма на современном этапе / Б. С. Крылов. – М. : Изд-во ИМО, 1963. – 356 с.
    98. Кульчицький В. С. Історія держави і права України / В. С. Кульчицький, М. І. Настюк, Б. Й. Тищук. – Львів : Світ, 1996. – 296 с.
    99. Курс советского государственного права : т.2 / [Лепешкин А. И., Ким А. И., Мишин Н. Г., Романов П. И.] – М., Юрид. лит., 1963. – 562 с.
    100. Кутафин О. Е. Постоянные комиссии палат Верховного Совета СССР / О. Е. Кутафин. – М. : Юрид. лит., 1971. – 200 с.
    101. Левина М. И. Парламентское право Великобритании XVII – начала XIХ вв / М. И. Левина. – М. : Зерцало, 2000. – 169 с.
    102. Литературный энциклопедический словарь / [под. ред. В. М. Кожевникова, П. А. Николаева].– М.: Сов. Энцикл., 1987.– 756 с.
    103. Лінецький С. Як і коли законопроект перетворюється на закон (деякі проблеми питання законодавчого процесу) / С. Лінецький // Юридичний журнал. – 2004. – № 10. – С. 16–22.
    104. Лукич Р. Методология права / Р. Лукич. – М. : Прогресс, 1981. – 216 с.
    105. Махненко А. Х. Представительные органы государственной власти Польской Народн. Республики / А. Х. Махненко. – М. : Юрид. лит., 1963. – 126 с.
    106. Мильчакова О. В. Законодательный процесс в парламенте Украины / О. В. Мильчакова // Конституционное и муниципальное право. – 2004. – №5. – С. 43–48.
    107. Михаева Н. А. Конституционное право зарубежных стран СНГ : [учебное пособие] / Н. А. Михаева – М. : Юристъ, 1998. – 452 с.
    108. Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: [учеб.] / А. А. Мишин – М. : Белые альвы, 1996. – 400 с.
    109. Мудра О. М. Конституційний статус суб’єктів права законодавчої ініціа-тиви: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 „Конституційне право” / О. М. Мудра. – К., 2003. – 16 с.
    110. Мухаев Р. Т. Теория государства и права: [учеб.] / Р. Т. Мухаев – М. : ПРИОР, 2001. – 464 с.
    111. Мухина Ю. В. Понятие регионального законодательного процесса / Ю. В. Мухина // Сибирск. Юрид. вестн. – 2002. – № 2. – С. 16-20.
    112. Нагорная М. А. Юридическая техника (обзор материалов научно-методического семинара) / М. А. Нагорная // Гос-во и право. – 2000. – №12. – С. 92–93.
    113. Нариси з законопроектування : [зб. ст. / під. ред. Р. К. Бержерона]. – Оттава: Центр правової реформи і законопроект. робіт, 1999. – 1018 с.
    114. Научные основы советского правотворчества / [под ред. Р. О. Халфиной]. – М. : Юрид. лит., 1981. – 224 с.
    115. Научные основы типологии нормативно-правовых актов в СССР / [отв. ред. Р. О. Халфина]. – М. : Наука, 1987. – 150 с.
    116. Непринцева І. В. Загальнотеоретичні аспекти впливу соціального процесу на формування права / І.В. Непринцева // Вісн. запорізьк. юрид. ін-ту. – 2001. – №4. – С. 72–78.
    117. Новые конституции стран СНГ и Балтии : [сб. документов. : вып.2 / сост. Ю. А. Дмитриев, Н. А. Михалева]. – М. : Манускрипт ; Юрайт, 1998. – 672 с.
    118. Общая теория права и государства : [учеб. / под ред. В. В. Лазарева]. – М. : Юрист, 1994. – 360 с.
    119. Окуньков Л. А., Рощин В. А. Вето Президента : [науч.-практ. пособие] / Л. А. Окуньков, В. А. Рощин. – М. : Городец ; Формула права, 1999. – 167 с.
    120. Онищенко Н. Н. Становление и развитие источников права на Украине / Н. Н. Онищенко [отв. ред. Н.И. Козюба]. – К. : Наук. думка, 1988. – 112 с.
    121. Опубликование нормативных актов / [под. ред. А. С. Пиголкина]. – М. : Юрид. лит., 1978. – 168 с.
    122. Органи державної влади України : [монографія / за ред. В. Ф. Погорілка]. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2002. – 592 с.
    123. Очерки конституционного права иностранных государств: [учебное и науч.-практ. пособие / отв. ред. Д. А. Ковачев]. – М. : Спарк, 1999. – 304 с.
    124. Панько К. К. Юридическая фикция в современном российском праве / К. К. Панько // Гос-во и право. – 2000. – №12. – С. 92–96.
    125. Парламентское право России : [учебное пособие / под. ред. Т. Я. Хабриевой. – 2-е изд.]. – М. : Юристь, 2003. – 656 с.
    126. Парламенты мира: [Сборник]. – М. : Высш. шк. ; Интерпакс, 1991. – 622 с.
    127. Парламенты. Сравнительные исследования структуры и деятельности представительных учреждений 55 стран мира / [под ред. М. Амеллера]. – М. : Прогресс, 1967. – 512 с.
    128. Перерва Ю. М. Законотворчість та законодавчий процес: співвідношення понять / Ю. М. Перерва // Сучасні проблеми юридичної науки: стан і перспективи розвитку : тези доповідей та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів / за ред. М. І. Панова. – Х. : Нац. юрид. акад. України, 2005. – С. 15–18.
    129. Перерва Ю. М. Законотворчість як вид правотворчої діяльності / Ю. М. Перева // Право і безпека – 2005. – № 4’4. – С. 27–30.
    130. Перерва Ю. М. Попереднє опрацювання законопроектів у комітетах Верховної Ради України / Ю. М. Перерва // Держава і право : зб. наук. праць. [юрид. і політ. науки]. Вип.31. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – С. 103–110.
    131. Пиголкин А. С. Официальное оглашение нормативных актов – самостоятельная стадия правотворческого процесса / А. С. Пиголкин // Известия ВУЗов. Правоведение. – 1976. – № 6. – С. 16–24.
    132. Пиголкин А. С. Процессуальные формы правотворчества / [под ред. П. Е. Недбайло, В. М. Горшенева]. – М. : Юрид. лит., 1976. – 86 с.
    133. Плахотнюк Н. Г. Інститут Президенства в Україні : конституційно-правовий аспект: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 „Конституційне право” / Н. Г. Плахотнюк. – Х., 1999. – 20 с.
    134. Погорєлова З. О. Законодавчий процес в Україні : проблеми теорії і практики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 „Теорія держави і права” / З. О. Погорєлова. – Х., 2004. – 18 с.
    135. Поленина С. В. Качество закона и совершенствование правотворчества / С. В. Поленина // Сов. гос-во и право. – 1987. – № 7. – С. 12–19.
    136. Поленина С. В. Социальные аспекты законодательной деятельности / С. В. Поленина // Сов. гос-во и право. – 1981. – № 11. – С. 3–10.
    137. Положення про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України : затв. Указом Президента України від 20 серп. 1993 р. №346/93 (з наст. змінами) // http://zakon.rada.gov.ua/
    138. Положення про порядок роботи у Верховній Раді України із проектами законів, постанов, інших актів Верховної Ради України : затв. розпорядженням Голови В
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины