ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ АВТОНОМІЇ: СВІТОВИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД :

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП ………………………………………………………………………….. 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА ЕВОЛЮЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ АВТОНОМІЇ В УКРАЇНІ ……………………………………11
1.1. Поняття “національно-культурна автономія” та її види .…....………......11
1.2. Розвиток політико-правової думки щодо національно-культурної автономії ..........................................……………………………….………………22
1.3. Еволюція національно-культурної автономії в Україні ..……….……….49
Висновки до Розділу 1 ………………………………………………………….74
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ АВТОНОМІЇ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ ............................ 78
2.1. Правові засади національно-культурної автономії
за законодавством зарубіжних країн.……................….…………...……….….. 78
2.2. Порядок формування органів національно-культурної автономії за законодавством зарубіжних країн …………….........................................…..100
2.3. Права та обов’язки органів національно-культурної автономії за законодавством зарубіжних країн ..…….......................................…..…….…120
Висновки до Розділу 2 …………………………………………...……………136
РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ АВТОНОМІЇ В УКРАЇНІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ РОЗВИТКУ ………..…139
3.1. Сучасний стан національно-культурної автономії в Україні та перспективи розвитку її правових засад ……................................………..…139
3.2. Концепція формування органів національно-культурної автономії в Україні ……........................................…………..…………….…..…161
3.3. Концепція правового статусу органів національно-культурної автономії в Україні ..……........................................…………..……………….…172
Висновки до Розділу 3 ..………………………………………………………184
ВИСНОВКИ ……………………………………………………….………….189
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………….……196

ВСТУП

Із здобуттям незалежності України відбулися суттєві позитивні зміни у формуванні правового статусу національних меншин. Зокрема, сформована законодавча база для розвитку національних меншин та забезпечення відповідних їх прав, визнано право національних меншин на національно-культурну автономію згідно з ст. 6 Закону України “Про національні меншини в Україні”.
Актуальність теми дослідження полягає в тому, що в умовах сучасного національного відродження в Україні різних національних спільнот, еволюції концепції національно-культурної автономії, розвитку правового статусу національних меншин, важливе практичне та теоретичне значення набуває дослідження проблематики правового регулювання національно-культурної автономії на основі світового та вітчизняного досвіду.
Подальший розвиток законодавства України про національні меншини, закріплення якісно нового розуміння права національних меншин на національно-культурну автономію, стануть важливими чинниками подальшого розвитку України, як правової і демократичної держави. Забезпечення реалізації прав національних меншин в Україні, в тому числі і їх права на національно-культурну автономію, – є нагальною необхідністю та невід’ємною складовою системи прав і свобод людини і громадянина в Україні. В окремих зарубіжних країнах, зокрема: Угорській Республіці, Російській Федерації, Словенії, Естонії, концепція національно-культурної автономії знайшла належне відображення в чинному законодавстві. Досвід таких зарубіжних країн доцільно використати під час вдосконалення законодавства України про національно-культурну автономію.
Проблематику правового регулювання національно-культурної автономії серед учених-юристів України досліджували: О.М. Биков, В.П. Колісник, В.О. Нікітюк, Л.І. Рябошапко, М.М. Товт та інші. Вагомий внесок у дослідження проблематики правового регулювання національно-культурної автономії здійснили російські учені: А.Х.Абашидзе, Т.Я.Хабрієва, С.С. Юр’єв. Серед інших зарубіжних авторів, які досліджували правове регулювання національно-культурної автономії, слід виокремити: Ф.Гекмана, Ф.Ермакору, Ф. Капоторті, А. Хонора, Г.К.Шеу.
Новизна теми дослідження полягає в тому, що не зважаючи на широке визнання прав та свобод національних меншин, законодавче закріплення в Україні права національних меншин на національно-культурну автономію, проблематика правового регулювання національно-культурної автономії на основі світового та вітчизняного досвіду є малодослідженою. Зокрема, у вітчизняній науці конституційного права до останнього часу не існувало фундаментальних досліджень правового регулювання національно-культурної автономії. Науковці досліджують лише певні аспекти та складові проблематики правового регулювання національно-культурної автономії, як порядок проведення виборів до органів національно-культурної автономії в окремих зарубіжних країнах, діяльність цих органів. На нашу думку, проблема правового регулювання національно-культурної автономії на основі світового та вітчизняного досвіду потребує комплексного наукового дослідження.
Актуальність дослідження проблематики правового регулювання національно-культурної автономії, на основі світового та вітчизняного досвіду, також пов’язана, по-перше, зі створенням теоретичних засад національно-культурної автономії в Україні; по-друге, з потребою вдосконалення чинного законодавства України у сфері національно-культурної автономії відповідно до новітніх тенденцій розвитку концепції національно-культурної автономії; по-третє, з необхідністю вдосконалення гарантій реалізації колективних прав національних меншин в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний із планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету на 2001–2005 рр. Тема дослідження пов’язана із комплексною темою “Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ-ХХІ ст.ст.”, яка розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована у державному реєстрі за № 0198U007793, одним з виконавців якої був дисертант.
Мета та завдання дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз проблематики правового регулювання національно-культурної автономії на основі світового та вітчизняного досвіду, з’ясування основних проблем у сфері національно-культурної автономії, визначення основних перспектив розвитку національно-культурної автономії в Україні.
Визначена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання таких важливих завдань дослідження:
 визначити поняття “національно-культурна автономія”;
 здійснити правову класифікацію національно-культурних автономій;
 з’ясувати основні проблеми у сфері національно-культурної автономії;
 визначити співвідношення між громадськими організаціями національних меншин та органами національно-культурної автономії;
 визначити основні перспективи розвитку національно-культурної автономії в Україні;
 cформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері національно-культурної автономії.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері національно-культурної автономії.
Предмет дослідження – правове регулювання національно-культурної автономії в Україні та окремих зарубіжних країнах.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить матеріалізм та об’єктивний ідеалізм, як універсальні методи наукового пізнання, а також система загальнонаукових та спеціально-юридичних методів, які забезпечують достовірність пізнання та вирішення поставлених мети та завдань. З-поміж загальнонаукових методів використовувалися методи аналізу, синтезу, абстрагування, індукції, дедукції, аналогії, моделювання, за допомогою яких визначено основні проблеми та перспективи розвитку у сфері національно-культурної автономії, охарактеризовано еволюцію національно-культурної автономії в Україні, а також еволюцію політико-правової думки щодо національно-культурної автономії.
Спеціально-юридичні методи, зокрема: системний, структурно-функціональний, формально-догматичний, порівняльно-правовий, історико-правовий методи, дали змогу проаналізувати законодавство про національно-культурну автономію в Україні та окремих зарубіжних країнах, виробити пропозиції щодо його вдосконалення, охарактеризувати сучасне правове регулювання національно-культурної автономії в Україні та в окремих зарубіжних країнах.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. Дисертаційна робота є одним із перших досліджень, у межах якої запропоновано концепцію становлення і розвитку правового регулювання національно-культурної автономії, що полягає у тривалому утвердженні права національних меншин на національно-культурну автономію, системності їх індивідуальних і колективних прав, органічного взаємозв’язку інституційних та нормативних гарантій національно-культурної автономії.
У межах проведеного дослідження автором:
– вперше визначено поняття “національно-культурна автономія” як гарантоване державою право та реальна здатність осіб, що належать до національних меншин, безпосередньо або опосередковано, через органи національно-культурної автономії, вирішувати питання власного розвитку та збереження національно-культурної самобутності, віднесених до їх компетенції чинним законодавством даної держави та установчими документами національно-культурної автономії;
– здійснено правову класифікацію національно-культурних автономій, залежно від участі особи в реалізації прав національних меншин, за територіальним охопленням, за охопленням представників національних меншин, за наявністю цільового державного фінансування органів національно-культурної автономії;
– розкрито основні проблеми у сфері національно-культурної автономії;
– на підставі різнобічного аналізу досліджено співвідношення між громадськими організаціями національних меншин та органами національно-культурної автономії;
– охарактеризовано основні перспективи розвитку національно-культурної автономії в Україні: законодавче закріплення якісно нового інституту національно-культурної автономії в Україні; розробка та нормативне затвердження порядку формування органів національно-культурної автономії; закріплення правового статусу органів національно-культурної автономії в Україні; часткове фінансування органів національно-культурної автономії за рахунок цільових коштів Державного бюджету України;
– сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері національно-культурної автономії;
– проаналізовано світовий досвід щодо характерних особливостей, відмінних ознак та рис правового регулювання національно-культурної автономії.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження в юридичній науці актуальних проблем національно-культурної автономії: щодо дослідження правового регулювання національно-культурної автономії в окремих зарубіжних країнах; особливостей реалізації права національних меншин на національно-культурну автономію; порівняльно-правового аналізу національно-культурної автономії в окремих зарубіжних країнах.
Рекомендації, зазначені у дисертації, можуть бути використані у процесі вдосконалення законодавства України про національно-культурну автономію, у практичній діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, неурядових організацій та інших суб’єктів у сфері національно-культурної автономії, а також у процесі викладання в юридичних та інших навчальних закладах.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації апробовані автором у виступах на 6 науково-практичних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції “Правовий статус національних меншин” (м. Ужгород, 28 травня 2003 р., текст доповіді опублікований), всеукраїнській науково-практичній конференції “Право на інформацію в Україні: проблеми теорії та практики” (м. Ужгород, 8 жовтня 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Реформування політико-правової системи України в контексті європейського вибору” (м. Ужгород, 10-11 листопада 2003 р., текст доповіді опублікований), всеукраїнській науково-практичній конференції “Держава і право: історія, сучасність та майбутнє” (м. Ужгород, 15 листопада 2004 р.), підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету Ужгородського національного університету (м. Ужгород, 25 лютого 2005 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Економіко-правові проблеми України” (м. Ужгород, 28 лютого 2005 р.); та міжнародному “круглому столі” Україна – ЄС: досвід Центрально-Європейських країн щодо євроінтеграційних процесів (м. Ужгород, 11 травня 2005 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження автором викладено у наступних фахових публікаціях:
1). Лазур Я.В. Захист мовних прав національних меншин // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск 3. – Ужгород: Ліра, 2004. – С. 84 – 86.
2). Лазур Я.В. Перспективи розвитку правових засад національно-культурної автономії національних меншин в Україні // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск 4. – Ужгород: Ліра, 2005. – С. 68 – 71.
3). Лазур Я.В. Правові засади національно-культурних автономій національних меншин за законодавством зарубіжних країн // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2005. – Випуск 28. – С. 295 – 302.
4). Лазур Я.В. Поняття, ознаки та види національно-культурної автономії // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2005. – Випуск 29. – С. 205 – 209.

Список литературы

В И С Н О В К И

Одним із основних пріоритетів внутрішньої політики України є регулювання сфери міжнаціональних відносин, забезпечення та захист прав національних меншин, створення рівних можливостей для їх активної участі у процесах державотворення.
Поліетнічність є невід’ємною складовою України, національні меншини в Україні є складовою частиною народу України, деякі з них протягом багатьох століть проживають на території сучасної України. Позитивний досвід співіснування в Україні багатьох національних спільнот є ознакою демократичних традицій та толерантності народу України, хоча є деякі чорні сторінки в історії національних меншин на території сучасної України. Сучасній Україні притаманні міжнаціональний мир та злагода, вони є ознакою міжнаціональної стабільності, толерантного співжиття різних національних спільнот, важливим фактором, що сприяє подальшій євроінтеграції України.
Забезпечення належної реалізації всіх прав національних меншин в Україні, в тому числі і права на національно-культурну автономію, є важливим завданням держави і важливим напрямком розвитку конституційного законодавства України. Інститут національних меншин не є статичним, а є динамічним – він постійно розвивається, модифікується і вдосконалюється, що детермінує розвиток концепції національно-культурної автономії.
На думку автора, національно-культурна автономія – це гарантоване державою право та реальна здатність осіб, що належать до національних меншин, безпосередньо або опосередковано, через органи національно-культурної автономії, вирішувати питання власного розвитку та збереження національно-культурної самобутності, віднесених до їх компетенції чинним законодавством даної держави та установчими документами національно-культурної автономії.
Ознаками поняття “національно-культурна автономія” є:
1) це гарантоване державою право та реальна здатність осіб, що належать до національних меншин. Тобто встановлюються певні гарантії реалізації цього права та юридична відповідальність за його порушення;
2) такі права реалізуються особами, що належать до національних меншин, безпосередньо або опосередковано, через органи національно-культурної автономії. Тобто такі права можна реалізовувати як індивідуально, так і колективно (асоціативно);
3) необхідною передумовою для такої діяльності зазначених суб’єктів є наявність чинних норм права, що стосуються національних меншин та чітко регламентує межі здійснення їх прав з питань національно-культурної автономії. Вони визначені у чинному законодавстві даної держави та установчими документами національно-культурної автономії (статутом, положенням чи іншими установчими документами);
4) такі права реалізуються особами, що належать до національних меншин, з метою вирішення питань власного розвитку та збереження національно-культурної самобутності. Тобто це переважно особисті, культурні та деякі політичні права, зокрема інформаційні права;
5) національно-культурна автономія ґрунтується на основі екстериторіального принципу, тобто вона придатна для задоволення національно-культурних потреб осіб, які належать до національної меншини, які проживають дисперсно, а не компактно.
Класифікацію національно-культурної автономії можна здійснити за різними підставами. Залежно від участі особи в реалізації прав національних меншин можна виокремити наступні види національно-культурної автономії: персональна автономія, асоціативна автономія, корпоративна автономія. Крім того, можна виокремити й інші види національно-культурних автономій за наступними критеріями: а) за територіальним охопленням – локальна, регіональна та загальнодержавна національно-культурна автономія; б) за охопленням представників національних меншин – загальна та обмежена національно-культурна автономія; в) за наявністю цільового державного фінансування органів національно-культурної автономії – такі, що фінансуються державою та такі, що не фінансуються державою.
Правовий статус національно-культурних автономій національних меншин закріплено в нормах Конституції та спеціальних законах зарубіжних країн, а в деяких країнах, наприклад, Російській Федерації, певні елементи правового статусу органів національно-культурної автономії національних меншин визначаються у статутах відповідних органів національно-культурної автономії
Існуючі на даний момент моделі національно-культурної автономії в європейських країнах, придатні для застосування як в унітарних, так і федеративних державах. Найкращою моделлю для унітарних держав можна визнати угорську модель, яку було частково використано Словенією та Сербією і Чорногорією, під час впровадженням ними власних моделей національно-культурної автономії. Для федеративних держав найкращою моделлю можна визнати російську модель, яка поширюється на всі етнічні спільноти держави, на відміну від угорської моделі, яка поширюється на національні спільноти, перелік яких чітко визначений законом.
Правові засади національно-культурної автономії закріплені неоднаково в законодавстві різних країн. Так, найбільш узагальнено вони визначені у законодавстві Латвії, а найбільш повно – відповідно у законодавстві Російської Федерації та Угорської Республіки.
Порядок формування органів національно-культурної автономії також має свої специфічні особливості, які визначені законодавством відповідних держав. На думку, автора найбільш вдало цей порядок визначено у законодавстві Угорської Республіки та Естонії. У Російській Федерації більшість питань стосовно формування органів управління національно-культурними автономіями вирішується на основі їх Статуту. Крім того, в Російській Федерації функціонує спеціальний дорадчий органи з питань національно-культурних автономій – Консультативна рада у справах національно-культурних автономій при Уряді Російської Федерації
Права та обов’язки органів національно-культурної автономії визначені у відповідних нормах чинного законодавства зарубіжних країн. Обсяг їх прав є неоднаковим у різних державах, зокрема: численними правами володіють національно-культурні автономії в Російській Федерації, а досить вузькою є компетенція органів культурного самоврядування національних меншин в Естонії. Важливою гарантією діяльності органів національно-культурної автономії є державне фінансування їх діяльності, яке здійснюється за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів.
У сфері правового регулювання національно-культурної автономії в зарубіжних країнах існують численні проблеми, зокрема: проблема знаходження компромісу у роботі вищих органів національно-культурної автономії, до складу яких входять представники регіональних або місцевих автономій; відсутність норм законодавства, які б забезпечували механізм реалізації деяких прав органів національно-культурної автономії; необхідність надання права на національно-культурну автономію й іншим національним меншинам окремих держав, зокрема ромам та сербам Словенії.
Основними проблемами у сфері національно-культурної автономії в Україні, зокрема, є: відсутність належної законодавчої бази в Україні для розвитку національно-культурної автономії відповідно до новітніх зарубіжних тенденцій розвитку концепції національно-культурної автономії; невідповідність права на національно-культурну автономію, визначеного у ст. 6 Закону України “Про національні меншини в Україні”, сучасному розумінню права на національно-культурну автономію в юридичній науці; недостатнє фінансування видатків з Державного бюджету України для розвитку національних меншин.
На нашу думку, ст. 6 Закону України “Про національні меншини в Україні” від 25 червня 1992 p. доцільно викласти у новій редакції, а саме: “Національні меншини в Україні мають право на національно-культурну автономію. Правове регулювання національно-культурної автономії здійснюється на основі Закону України “Про національно-культурну автономію”. З метою покращення правових гарантій забезпечення задоволення національно-культурних потреб національних меншин України, актуальним нині є також прийняття: Закону України “Про національні меншини в Україні” у новій редакції, Закону України “Про мови” у новій редакції, Закону України “Про недільні школи”, Закону України “Про концепцію державної етнонаціональної політики України”.
З метою покращення конституційних гарантій права на національно-культурну автономію, на нашу думку, вбачається доцільним викласти п. 3 ч. 1 ст. 92 Конституції України у наступній редакції: “права корінних народів і національних меншин; право на національно-культурну автономію”.
Визначення перспектив розвитку правових засад національно-культурної автономії в Україні у відповідних законопроектах та наукових працях, має важливе значення для подальшого практичного запровадження якісно нового інституту національно-культурної автономії в Україні, із врахуванням позитивного досвіду окремих зарубіжних країн у цій сфері. Пріоритетним напрямком розвитку правових засад національно-культурної автономії в Україні є формування законодавства України про національно-культурну автономію на основі екстериторіального принципу. Логічним завершенням цього процесу мало б стати прийняття Верховною Радою України Закону України “Про національно-культурну автономію”.
Щодо співвідношення між громадськими організаціями національних меншин, які іноді називають “національно-культурні товариства”, та органами національно-культурної автономії, потрібно зазначити, що їх не потрібно ототожнювати. А створення окремих органів національно-культурної автономії в Україні, як органів з спеціальною правосуб’єктністю, не тільки не буде перешкоджати діяльності громадських організацій національних меншин, але й стане можливістю для згуртування різноманітних громадських організацій не навколо провідних лідерів національної меншини, які іноді власні амбіції ставлять понад інтереси національної меншини, а навколо національної спільноти – її проблем та потреб.
У контексті майбутнього Закону України “Про національно-культурну автономію”, національно-культурну автономію доцільно розглядати, як орган з спеціальною правосуб’єктністю, який не ототожнюється з громадською організацією національної меншини, і має на меті представляти інтереси всієї громади даної національної спільноти у відповідній адміністративно-територіальній одиниці чи на загальнодержавному рівні. Такі органи не протиставляються і не співпадають з органами місцевого самоврядування, в тому числі органами самоорганізації населення, і органами державної влади.
Органи національно-культурної автономії за своєю суттю мають окремі риси органів публічної влади та риси, які притаманні громадським організаціям національних меншин. Вони є специфічними органами, що створюються внаслідок реалізації права національних меншин на національно-культурне самовизначення у формі національно-культурної автономії.
На нашу думку, органи національно-культурної автономії мають бути юридичними особами і наділятися Законом України “Про національно-культурну автономію” власними повноваженнями, в межах яких вони діють самостійно та несуть відповідальність за свою діяльність. Формування органів національно-культурної автономії повинно здійснюватися на загальних рівних підставах для всіх національних меншин України. На нашу думку, не є доцільним вводити певні додаткові цензи для національних меншин щодо їх можливості реалізації права на національно-культурну автономію.
Основними перспективами розвитку національно-культурної автономії в Україні, зокрема, є: законодавче закріплення якісно нового інституту національно-культурної автономії в Україні; розроблення та нормативне затвердження порядку формування органів національно-культурної автономії; закріплення правового статусу органів національно-культурної автономії в Україні; часткове фінансування органів національно-культурної автономії за рахунок цільових коштів Державного бюджету України.
Сучасний стан реалізації національними меншинами права на національно-культурну автономію в Україні можна охарактеризувати позитивно, однак зміст права національних меншин на національно-культурну автономію в Україні потрібно вдосконалити у найближчому майбутньому, відповідно до позитивного зарубіжного досвіду у цій сфері та сучасної концепції національно-культурної автономії.
Україна здійснила величезний поступ у створенні та вдосконаленні системи прав національних меншин, що обумовлює реальні перспективи розвитку інституту національно-культурної автономії в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Національний склад населення України // Україна поліетнічна: інформаційно-бібліографічний покажчик / Ін-т досліджень діаспори. – К.: Геопринт, 2003. – С. 12 – 15.
2. Биков О.М. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 354 с.
3. Волошин Ю.О. Конституційно-правові засади самоорганізації національних меншин в Україні. Автореф. … к.ю.н., 12.00.02 “конституційне право”. – К., 2001. – 16 с.
4. Колісник В.П. Національно-етнічні відносини в Україні: теоретичні засади та конституційно-правові аспекти: Монографія. – Харків: Фоліо, 2003. – 240 с.
5. Нікітюк В.О. Статус етнонаціональних меншин (порівняльно-правний аспект). – К.: Естет, 1996. – 186 с.
6. Рябошапко Л. Правове становище національних меншин в Україні (1917 – 2000): Монографія. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – 484 с.
7. Товт М. Міжнародно-правовий захист національних меншин (тенденції сучасного розвитку). – Ужгород: ІВА, 2002. – 160 с.
8. Абашидзе А.Х. Защита прав меньшинств по международному и внутригосударственному праву. – М.: Права человека, 1996. – 476 с.
9. Хабриева Т.Я. Национально-культурная автономия в Российской Федерации. – М.: Юстицинформ, 2003. – 256 с.
10. Юрьев С.С. Правовой статус национальных меньшинств (теоретико-правовые аспекты). –– М.: Эдиториал УРСС, 2000. – 368 с.
11. Садохин А.П. Этнология: Учебный словарь.  М.: Гардарики, 2002.  208 с.
12. Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
13. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст. 529.
14. Конституційно-правові засади становлення української державності / За ред. В.Я. Тація, Ю.М. Тодики. – Х.: Право, 2003. – 328 с.
15. Собрание Законодательства Российской Федерации. – 1996. – № 25. – Ст. 2965.
16. Проект Закону України “Про внесення до Закону України “Про національні меншини в Україні” // Поточний архів відділу у справах національностей та міграції Закарпатської обласної державної адміністрації.
17. Волошин Ю.О. Проект Закону України “Про національно-культурну автономію національних меншин в Україні” // Конституційно-правові засади самоорганізації національних меншин в Україні: Рукопис. Дисертація … к.ю.н., 12.00.02 “конституційне право”. – К.: Бібліотека Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – С. 213 – 220.
18. Акт Автономії Аландії від 16 серпня 1991 року // Поточний архів Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин.
19. Об особом правовом статусе Гагаузии (Гагауз Ери): Закон Республики Молдова от 23 декабря 1994 года // Поточний архів Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин.
20. Котляр О. Правова основа національних меншин Німеччини у земельному та комунальному законодавстві (на прикладі лужицьких сербів) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 22. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – С. 465 – 473.
21. Гомер. Илиада // Антология мировой философии: Античность. – Минск: Харвест, 2001. – С. 9 – 11.
22. Антифонт. Истина // Антология мировой философии: Античность. – Минск: Харвест, 2001. – С. 163 – 165.
23. Сократ. Воспоминания // Антология мировой философии: Античность. – Минск: Харвест, 2001. – С. 166 – 170.
24. Платон. Законы. Кн. четвертая // Платон. Государство. Законы. Политика. – M.: Мысль, 2002. – C. 423 – 485.
25. Аристотель. Политика. Кн. первая // Платон. Аристотель. Пайдейя: Восхождение к доблести / Сост. и отв. ред. Г.Б.Корнетов. – М.: Изд-во УРАО, 2003. – С. 388 – 400.
26. Аристотель. Политика. Афинская политика. – М.: Мысль, 1997. – 275 с.
27. Цицерон. Диалоги. О законах. – М.: Мысль, 2000. – 175 с.
28. Марк Аврелий Антонин. Наедине с собой // Сенека. Марк Аврелий. Наедине с собой. – Симферополь: Реноме, 2002. – С. 253 – 380.
29. Песнь о Гильгамеше // Антология мировой философии: Древний Восток. – Минск: Харвест, 2001. – С. 25 – 92.
30. Айтарея-араньяки // Антология мировой философии: Древний Восток. – Минск: Харвест, 2001. – С. 323 – 331.
31. Лао-цзы. Дао дэ цзин // Антология мировой философии: Древний Восток. – Минск: Харвест, 2001. – С. 606 – 634.
32. Конфуций. Лунь Юй // Антология мировой философии: Древний Восток. – Минск: Харвест, 2001. – С. 636 – 679.
33. Мо-цзы. Мо-цзы // Антология мировой философии: Древний Восток. – Минск: Харвест, 2001. – С. 681 – 713.
34. Біблія. – Ужгород: Закарпаття, 2001. – 724 с.
35. Папаян Р.А. Христианские корни современного права. – М.: НОРМА, 2002. – 416 с.
36. Макиавелли H. Государь // Антология мировой политической мысли. – М.: Мысль, 1999. – С. 232 – 314.
37. Макиавелли H. Рассуждения о первой декаде Тита Ливия. Государь / Пер. с итал. М.А.Юсима. – М.: Российская политическая энциклопедия, 2002. – 544 с.
38. Гроций Г. О праве войны и мира. – М.: Наука, 1996. – 114 с.
39. Спиноза Б. Богословско-политический трактат. – М.: АСТ, 2003. – 381 с.
40. Юм Д. О первоначальном договоре // Соч. в 2-х т. – Т.2. – М.: Мысль, 1996. – С. 670 – 692.
41. Руссо Ж.Ж. Об общественном договоре, или Принципы политического права // Об общественном договоре. Трактаты. – М., 1998. – С. 290 – 312.
42. Кант И. К вечному миру. – М.: Наука, 1989. – 225 с.
43. Фихте И. Основные черты современной эпохи. – СПб.: Нева, 1996. – 322 с.
44. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – M.: Наука, 1993. – 514 с.
45. Гумбольдт В.Ф. Опыт установления пределов человеческой деятельности / Пер. с нем. – М.: Наука, 1994. – 118 с.
46. Фребель Ю. Система социальной политики // Антология мировой политической мысли. – М.: Мысль, 1999. – С. 763 – 772.
47. Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества. / Перевод с нем. – М.: Наука, 1977. – 715 с.
48. Еллинек Г. Право меньшинства. – М.: Бек, 1998. – 76 с.
49. Стронин А.И. Политика как наука // Антология мировой политической мысли. – М.: Мысль, 1999. – С. 121 – 138.
50. Бакунин М.А. Федерализм, социализм и антителеологизм // Антология мировой политической мысли. – М.: Мысль, 1999. – С. 18 – 24.
51. Данилевский Н.Я. Россия и Европа. Взгляд на культурные и политические отношения славянского мира к германо-романскому. – СПб: Питер, 1995. – 248 с.
52. Леонтьев К.Н. Национальная политика как орудие всемироной революции // Записки отшельника. – М.: Наука, 1992. – С. 452 – 502.
53. Градовский А.Д. Национальный вопрос // Сочинения. – СПб.: Наука, 2001. – С. 364 – 403.
54. Градовский А.Д. Реформы и народность // Сочинения. – СПб.: Наука, 2001. – С. 441 – 462.
55. Шпрингер Р. Национальная проблема (Борьба национальностей в Австрии). – СПб, 1909. – 245 с.
56. Wolzendorf K. Grundgedanken des Rechts der nationalen Minderheiten (Naturrecht des Minderheitenschutzes). – Wien: Engelman, 1921. – 89 s.
57. Бауэр О. Национальный вопрос и социал-демократия. – СПб., 1909. – С. 386.
58. Plettner H. Das Problem des Schutzes nationaler Minderheiten. – Mьnchen:Verlag H.Sack, 1927. – 108 s.
59. Медем В. К постановке национального вопроса в России // Национально-культурные автономии и объединения. Историография. Политика. Практика: Антология. Т.1. – М., 1995. – С. 103 – 107.
60. Губогло М. Тактика и стратегия национальной автономизации и деавтономизации в посткоммунистической России // Национально-культурные автономии и объединения. Историография. Политика. Практика: Антология. Т.1. – М., 1995. – С. 44 – 47.
61. Медем В. Социал-демократия и национальный вопрос. – СПб., 1906. – С. 78 с.
62. Ленин В.И. Государство и революция. Учение марксизма о государстве и задачи пролетариата в революции. – М.: Наука, 1976. – 428 с.
63. Ленин В.И. О праве наций на самоопределение. – М.: Наука, 1980. – 47 с.
64. Резолюция по национальному вопросу Седьмой (Апрельской) Всероссийской конференции РСДРП (б). Петроград, 24-29 апреля (7-12 мая) 1917 г. // КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и решениях пленумов ЦК. – Т.1. – С. 503 – 504.
65. Великий Українець: Матеріали з життя та діяльності М.С. Грушевського / Упоряд. А.П.Димеденко. – К.: Веселка, 1992. – 673 с.
66. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К.: Знання, 1991. – 526 с.
67. Wolzendorf K. Grundgedanken des Rechts der nationalen Minderheiten (Naturrecht des Minderheitenschutzes). – Wien: Engelman, 1921. – 46 s.
68. Hofbauer E. Die Minderheitenfrage als europaisches Problem. – Berlin, 1930. – 195 s.
69. Fouques-Duparc Е. La protection des Minorites de race, de langue et de religion. – Paris, 1922.
70. Junghann O. Ursprung und Lцsung des Problems der nationalen Minderheit. – Wien, 1929. – 127 s.
71. Александров Б.А. Положение национальных меньшинств в послевоенной Европе. – М.: Коммунист, 1933. – 214 с.
72. Жвания Г. Международно-правовые гарантии защиты национальных меньшинств. – Тбилиси: Изд-во Акад. Наук Груз. СССР. 1959. – 132 с.
73. Надолішній П.І. Етнонаціональний фактор адміністративної реформи в Україні: проблеми теорії, методології, практики: Монографія. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. – 243 с.
74. Карапетян Л.М. Федерализм и права народов: Курс лекций. – М.: ПРИОР, 1999. – 112 с.
75. Scheu H.C. Ochrana nбrodnostnнch menљin podle mezinбrodnнho prбva. – Praha: Karolinum – nakladatelstvн Univerzity Karlovy, 1998. – 100 s.
76. Экштайн К. Основные права и свободы. По российской Конституции и Европейской Конвенции. Учебное пособие для вузов. – М.: NOTA BENE, 2004. – 496 с.
77. Глухарева Л.И. Права человека в современном мире (социально-философские основы и государственно-правоове регулирование). – М.: Юристъ, 2003. – 304 с.
78. Права человека: итоги века, тенденции, перспективы / Под ред. Е.А.Лукашевой. – М.: НОРМА, 2002. – 448 с.
79. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
80. Права человека: Учебник для вузов / Под ред. Е.А. Лукашевой. – М.: НОРМА, 2002. – 573 с.
81. Саидов А.Х. Общепризнанные права человека: Учебное пособие. – М.: МЗ Пресс, 2002. – 268 с.
82. Римаренко Ю.І., Шкляр Л.Є., Римаренко С.Ю. Етнодержавознавство. Теоретико-методологічні засади. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – 264 с.
83. Етнос. Нація. Держава: Україна в контексті світового етнодержавницького досвіду: Монографія / За ред. Ю.І. Римаренка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – 516 с.
84. Садохин А.П. Этнология: Учебное пособие. – М.: Альфа-М; ИНФРА-М, 2004. – 352 с.
85. Римаренко С.Ю. Самовизначення особи, нації, держави: (Етнополітологічний аналіз): Монографія. – К.: Юридична книга, 1999. – 543 с.
86. Національно-державне будівництво: Концептуальні підходи, сучасна наукова література / За ред. Ю.І. Римаренка. – К.: Довіра, 1999. – 559 с.
87. Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю.І.Римаренка. – К.: Либідь, 1997. – 656 с.
88. Нація і держава: Теоретико-методологічний та концептуальний аналіз: У 2 кн. / За ред. Ю.І.Римаренка. – К. – Донецьк, 1997. – Кн. 2. – 283 с.
89. Коробков Д. Синагога и церковь Херсонеса Таврического – вражда или преемство? // Тирош – труды по иудаике. Вып. 6. – М.: Сэфер, 2003. – С. 13 – 15.
90. Капраль М. Національні громади Львова XVI–XVIII ст. (соціально-правові взаємини). – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, Львівське відділення Ін-ту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, 2003. – 440 с.
91. Привілеї національних громад міста Львова XIV–XVIII ст.: Зб. док. / Упор. М. Капраль. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2000. – С. 28.
92. Codex diplomaticus Maioris Poloniae. – Poznaniae, 1877. – Vol. I. – P. 563 – 566.
93. Привілеї національних громад міста Львова XIV–XVIII ст.: Зб. док. / Упор. М. Капраль. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2000. – С. 381 – 388.
94. Привілеї національних громад міста Львова XIV–XVIII ст.: Зб. док. / Упор. М. Капраль. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2000. – С. 397 – 398.
95. Привілеї національних громад міста Львова XIV–XVIII ст.: Зб. док. / Упор. М. Капраль. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2000. – С. 400 – 401.
96. Привілеї національних громад міста Львова XIV–XVIII ст.: Зб. док. / Упор. М. Капраль. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2000. – С. 422.
97. Привілеї національних громад міста Львова XIV–XVIII ст.: Зб. док. / Упор. М. Капраль. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2000. – С. 424 – 426.
98. Привілеї національних громад міста Львова XIV–XVIII ст.: Зб. док. / Упор. М. Капраль. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2000. – С. 431 – 433.
99. Привілеї національних громад міста Львова XIV–XVIII ст.: Зб. док. / Упор. М. Капраль. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2000. – С. 426 – 429.
100. Етнічні спільноти України: Довідник / За ред. В.Євтуха. – К.: Фенікс, 2001. – 252 с.
101. Баркусский И. Особенности национального просвещения (к вопросу о реформе казенного еврейского образования в Николаевской России) // Тирош – труды по иудаике. Вып. 6. – М.: Сэфер, 2003. – С. 141 – 148.
102. Ісип Є.В. Динаміка етнічного складу населення України (за даними переписів населення 1897-1989 рр.) / Етнополітична ситуація в Україні: спроби наукової інтерпретації. – Київ: ІНТЕЛ, 1993. – С. 12 – 27.
103. Цит. за Писаревский Г. Из истории иностранной колонизации в России в ХVIII веке. – М., 1909. – С. 44.
104. Євтух В.Б., Чирко Б.В. Німці в Україні (1920-і – 1990-і роки). / Центр етносоціологічних та етнополітичних досліджень НАН України. – Київ: ІНТЕЛ, 1994. – 183 с.
105. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / За ред. О.М.Мироненка. – К.: Либідь, 1997. – 560 с.
106. Про національно-персональну автономію: Закон УНР від 9 січня 1918 р. // Етнополітика в Україні: Документи та матеріали / Упор. Л.Квітковська. – К.: Фенікс, 1998. – С. 23 – 25.
107. Про утворення єврейських громадських рад і проведення виборів членів цих рад: Закон УНР від 2 грудня 1917 р. // Етнополітика в Україні: Документи та матеріали / Упор. Л.Квітковська. – К.: Фенікс, 1998. – С. 17 – 18.
108. Тимчасові правила про проведення виборів членів єврейських громадських рад від 2 грудня 1917 р. // Етнополітика в Україні: Документи та матеріали / Упор. Л.Квітковська. – К.: Фенікс, 1998. – С. 18 – 23.
109. Євтух В., Трощинський В. Державна етнополітика України: історичні витоки та засади формування в сучасних умовах // Етнополітична ситуація в Україні: спроби наукової інтерпретації. – К.: ІНТЕЛ, 1993. – С. 94 – 109.
110. Вісник державних законів і розпорядків Західної області Української Народної Республіки. – 1919. – Вип. 3. – Ст. 12.
111. Монолатій І. Статус німецької меншини Галичини в національній політиці Західноукраїнської Народної Республіки // Право України. – 2002. – № 4. – С. 140 – 142.
112. Історія держави і права України. Підручник для юридичних вищих навчальних закладів і факультетів / За ред. А.Й. Рогожина. – Х.: Основа, 1996. – 480 с.
113. Адміністративно-територіальний поділ нацменшостей на Україні // Вісті ВУЦВК. – 1924. – 22 червня. – С. 3.
114. Бабій Б.М. Українська Радянська держава в п嬬ріод відбудови народного господарства (1921-1925 рр.). – К.: Вид-во АН УРСР, 1961. – 384 с.
115. Итоги работы среди национальных меньшинств на Украине: К 10-й годовщине Октябрьской революции: По материалам Центр. комис. нац. меньшинств при ВУЦИК. – Х.: ВУЦИК, 1927. – 109 с.
116. СУ Украины. – 1924. – № 46. – Ст. 16.
117. ІХ Всеукраїнський з’їзд Рад // Вісті ВУЦВК. – 1925. – 7 травня. – С. 2.
118. Німці в Україні. 20-30-ті роки. Збірник документів дер¬жавних архівів України / Упор. Л.В. Яковлєва та ін.; ІНВіП НАН України, Ін-т історії НАН України, ЦДАВОВУ. – К.: КМП "Джая", 1994. – 226 с.
119. Білявський П. Робота серед нацменшостей на Дніпро¬петровщині // Радянська Україна. – 1933. – № 12. – С. 35.
120. Василенко М. Один из многих // Революция и национальности. – 1930. – № 4-5. – С. 40.
121. Вісті ВУЦВК. – 1930. – 27 лютого. – С. 3.
122. Вахнина Л. Поляки на Украине (вопросы культурной автономии) // Пограничные районы на постсоветском пространстве: нетрадиционные аспекты безопасности: Материалы международного семинара: 22-25 октября 1996 г., Черновцы, Украина. – К.: Феникс, 1997. – С. 45 – 50.
123. ЗУ УСРР. – 1927. – №34. – Арк. 620-628.
124. ЦДАВО України. – Ф.413. – Оп.1. – Спр. 452. – Арк.1.
125. Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 799.
126. Рамкова конвенція про захист національних меншин від 1 лютого 1995 p. // Права людини в Україні. Вип. 21. – К., 1998. – С. 135 – 143.
127. Європейська хартія регіональних мов та мов меншин 5 листопада 1992 p. // Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. – К., 2000. – С. 175 – 196.
128. Лазур Я.В. Захист мовних прав національних меншин // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск 3. – Ужгород: Ліра, 2004. – С. 84 – 86.
129. Лазур Я.В. Поняття, ознаки та види національно-культурної автономії // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 29. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. – С. 205 – 209.
130. Конституція Естонії від 28 червня 1992 року // Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С.Головатий. – К.: Право, 1996. – С. 1 – 38.
131. Конституція Угорської Республіки // Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С.Головатий. – К.: Право, 1996. – С. 307 – 340.
132. Конституція Словенії від 23 грудня 1991 року // Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С.Головатий. – К.: Право, 1996. – С. 265 – 306.
133. Закон Латвії “Про безперешкодний розвиток та право на культурну автономію національностей та етнічних груп Латвії” // Поточний архів Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин.
134. Вітман К.М. Становище національних меншин у Латвії // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 26. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. – С. 681.  684.
135. Закон Союзної Республіки Югославія “Про захист прав та свобод національних меншин” // Поточний архів Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин.
136. Устав Томской региональной национально-культурной греческой автономии // www.grek.tomsk.ru/direction/ustav.htm
137. Лойко Л.І. Проблема захисту колективних прав та правові засади національно-культурної автономізації // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 26. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. – С. 582.  590.
138. Act LXXVIІ. 7 jъlius 1993 // Magyar Kцzlцny. – 1993. jъlius 22. – 5273–5286.
139. Інформаційний бюлетень національних та етнічних меншин Угорщини / За ред. А.Едєда. – Будапешт: МТІ, 1993. – 55 с.
140. Закон Словенії “Про самоврядування етнічних спільнот” від 5 жовтня 1994 року // Поточний архів Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин.
141. Charta Gentium et Regionum. – Mьnchen, 1996. – P. 10 – 101.
142. An Act for the preservation and enhancement of multiculturalism in Canada from 21st July, 1988 // www.laws.justice.gc.ca/en/C-18.7/text.html
143. Annual report 2001 of realisation of the Act for the preservation and enhancement of multiculturalism in Canada from 21st July, 1988 // www.laws.justice.gc.ca/en/ar-2001/text.html
144. Богатирець В.В. Канадська багатокультурність і квебекська проблема // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 21. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – С. 648.  653.
145. An Act respecting the status and use of the official languages of Canada from 28th July, 1988 // www.laws.justice.gc.ca/en/O-3.01/87784.html
146. Blanchard D.S. Kahnawake: a historical sketch. – Kahnawake: Kanien’kehaka Raotitiohkwa Press, 1980. – 31 p.
147. Jason P. Nunavik and Inuits // www.qc.ca/en/nunavik/history.html
148. Calce P. Establishment of Nunavut // www.nunavut.ca/en/est.html
149. Конституция Бельгии от 7 февраля 1831 г. (в новой редакции) // Конституции государств Европейского Союза / Л.А.Окуньков, Б.С.Крылов, М.Я.Булошников. – М.: ИНФРА-М–НОРМА, 1999. – С. 109 – 144.
150. Кіссе А.І. Проблема етнополітичного самовизначення та запобігання міжетнічному конфлікту в Бельгії // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 25. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. – С. 624  631.
151. Документ Копенгагенської наради Конференції з питань людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990 p. // Права людини в Україні. Вип. 21. – К., 1998. – С. 235 – 254.
152. Муцький П.П. Концепція групових, колективних прав національних меншин: достоїнства і недоліки // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 21. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – С. 575  581.
153. Рекомендації 1201 44-ї Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо тексту Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод людини щодо осіб, які належать до національних меншин 1993 р. // Права людини в Україні. Вип.21. – К., 1998. – С. 176–181.
154. Лундские рекомендации об эффективном участии национальных меньшинств в общественно-политической жизни с пояснительными примечаниями. – Гаага: Фонд по межэтнических отношениях, 1999. – 36 с.
155. Європейська хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 p. // Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. – К., 2000. – С. 197–206.
156. Устав Федеральной национально-культурной автономии азербайджанцев России // Хабриева Т.Я. Национально-культурная автономия в Российской Федерации. – М.: Юстицинформ, 2003. – С. 233 – 243.
157. Устав Краснодарской краевой корейской национально-культурной автономии // Хабриева Т.Я. Национально-культурная автономия в Российской Федерации. – М.: Юстицинформ, 2003. – С. 223 – 232.
158. Устав Сочинской городской татарской национально-культурной автономии // Хабриева Т.Я. Национально-культурная автономия в Российской Федерации. – М.: Юстицинформ, 2003. – С. 214 – 222.
159. Устав Федеральной национально-культурной автономии “Белорусы России” // www.belros.ru/index.php?cnt=83
160. Гражданский кодекс Российской Федерации. – М., 1995.
161. Решение Верховного Суда Российской Федерации по Делу № 51-В99 пр-8 от 10 сентября 1999 г. // Вестник Верховного Суда Российской Федерации. – 1999. – № 11. – С. 7–8.
162. Положение о Консультативном совете по делам национально-культурных автономий при Правительстве Российской Федерации: утверждено Постановлением Правительства Российской Федерации от 18 декабря 1996 г. № 1517 // Хабриева Т.Я. Национально-культурная автономия в Российской Федерации. – М.: Юстицинформ, 2003. – С. 210 – 213.
163. Вітман К.М. Деякі особливості концептуального осмислення та реалізації етнонаціональної політики в Російській Федерації // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 28. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. – С. 716.  725.
164. Act LXIV 3 April 1990 // Magyar Kцzlцny. – 1990. April 17. – 3177–3212.
165. Kiš E., Kovács K. Etnické minority v Szabolcs – Szatmár – Berežskej župe // Medzietnické vzťahy v národnostne zmiešaných oblastiach Karpatského euroregiónu: stav a možnosti ich monitorovania. – Užhorod: ANVA, 2002. – S. 44 – 59.
166. Гайдош І. Суспільні сподівання щодо задоволення потреб національних меншин та законодавча діяльність в Україні // Права людини в поліетнічному суспільстві. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2004. – С. 15 – 23.
167. СЗ РФ. – 1994. – № 27. – Ст.307.
168. Регламент Федеральной лезгинской национально-культурной автономии // www.nka.ru/fed/regl/lezgin.html
169. Устав Федеральной национально-культурной автономии “Российские немцы” // www.nka.ru/fed/ustav/nemc.html
170. Устав Федеральной лезгинской национально-культурной автономии // www.flnka.narod.ru/pages/ustav/ustav.html
171. Устав Региональной татарской национально-культурной автономии Саратовской области // www.nka.ru/reg/saratov/tatar.html
172. Устав Талышской национально-культурной автономии Западного административного округа г. Москвы // www.tolish.narod.ru/ustavavtzao.html
173. Лазур Я.В. Правові засади національно-культурних автономій національних меншин за законодавством зарубіжних країн // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 28. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. – С. 295 – 302.
174. Фельдман О. Розвивати традиції тісної й конструктивної взаємодії і співпраці між державними органами і національно-культурними об’єднаннями // Поєднати зусилля заради міжнаціонального миру, міжетнічного порозуміння: Статті, виступи, інтерв’ю.  С. 28  29.
175. Палій Г.О. Національна ідентичність у реалізації національних інтересів // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 26. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. – С. 675  680.
176. Адам А.Є. Проблема інтеграції ромів в українське суспільство // Міжетнічні відносини на Закарпатті: стан, тенденції і шляхи поліпшення: Матеріали науково-практичної конференції, 19-20 січня 2001 р., Ужгород, Україна. – Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управління у справах преси та інформації, 2001. – С. 105 – 110.
177. Ярема В.І. Захист соціальних та економічних прав національних меншин в Україні за внутрішньодержавним правом // Правовий статус національних меншин: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 28 травня 2003 р., Ужгород, Україна. – Ужгород: Ліра, 2003. – С. 18 – 23.
178. Обласна цільова програма “Ромське населення”: затверджена рішенням Закарпатської обласної ради № 57 від 25 вересня 2002 р. // Інформаційний бюлетень відділу у справах національностей та міграції Закарпатської обласної державної адміністрації та Центру культур національних меншин Закарпаття. – 2002. – № 1. – С. 47 – 70.
179. Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
180.