КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ГРОМАДЯН УКРАЇНИ БРАТИ УЧАСТЬ В УПРАВЛІННІ ДЕРЖАВНИМИ СПРАВАМИ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ БРАТИ УЧАСТЬ В УПРАВЛІННІ ДЕРЖАВНИМИ СПРАВАМИ

1.1. Поняття конституційного права громадян України брати участь в
управлінні державними справами ........................................................ 11
1.2. Основні етапи становлення і розвитку права громадян України брати
участь в управлінні державними справами .............................................. 27
1.3. Співвідношення права громадян України брати участь в управлінні
державними справами та інших політичних прав ........................... 45

РОЗДІЛ II. CИСТЕМА І СТРУКТУРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ БРАТИ УЧАСТЬ В УПРАВЛІННІ ДЕРЖАВНИМИ СПРАВАМИ

2.1. Право громадян України обирати і бути обраними до органів державної
влади та органів місцевого самоврядування ................................................. 65
2.2. Право громадян України брати участь у всеукраїнському і місцевих
референдумах ................................................................................................... 80
2.3. Право доступу до державної служби громадян України ........................... 96

РОЗДІЛ ІІІ. ГАРАНТІЇ ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ БРАТИ УЧАСТЬ В
УПРАВЛІННІ ДЕРЖАВНИМИ СПРАВАМИ

3.1. Поняття гарантій права громадян України брати участь в управлінні
державними справами ............................................................................... 112
3.2. Нормативно-правові гарантії права громадян України брати участь в
управлінні державними справами ............................................................ 126
3.3. Організаційно-правові гарантії права громадян України брати участь в
управлінні державними справами ............................................................. 144

ВИСНОВКИ ..................................................................................................... 162

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................................... 174

ВСТУП

Актуальність теми. Конституція України проголошує нашу країну демократичною державою, в якій конституційний лад ґрунтується на визнанні народу джерелом влади. Серед правових можливостей участі громадян України у здійсненні народовладдя основним і пріоритетним визнається передбачене статтею 38 Конституції України право брати участь в управлінні державними справами, яке юридично забезпечує включення їх у сферу політичного життя країни. Без реальної участі громадян у здійсненні народовладдя неможлива побудова демократичної, правової держави. Проте до останнього часу ряд теоретичних і практичних проблем забезпечення реалізації цього стрижневого політичного права залишається не вирішеним, чим і зумовлюється актуальність дисертаційного дослідження. Однією із причин такої ситуації є недостатність у вітчизняній конституційно-правовій науці самостійних комплексних фундаментальних досліджень з проблем права громадян України брати участь в управлінні державними справами. Воно ще не здобуло належної теоретичної розробки, здебільше розглядається українськими і зарубіжними вченими фрагментарно в контексті досліджень проблем безпосередньої демократії, політичних прав громадян в цілому або наукових проблем, пов’язаних з виборами, референдумами, місцевим самоврядуванням, державним управлінням, державною службою тощо. У зв’язку з цим виникає необхідність наукового дослідження його поняття, історичного розвитку, форм реалізації, структури, системи гарантування, органічного зв’язку з конституційним принципом здійснення влади народом України.
Науковий і практичний інтерес звернення до проблем даного конституційного права зумовлюється також підвищенням ролі громадян у політичному житті країни в умовах подальшої демократизації українського суспільства і державності. Трансформаційні процеси України у демократичне суспільство європейського зразку актуалізують проблеми дослідження ролі окремого громадянина України і колективів громадян у політичному житті, потребують переоцінки їх місця в системі політико-правових відносин.
Вирішення основних теоретичних і практичних проблем конституційного права громадян України брати участь в управлінні державними справами сприятиме вдосконаленню його конституційно-правового регулювання, виробленню реальних механізмів його реалізації відповідно до потреб розвитку сучасного українського суспільства і майбутнього громадянського, послугує подальшому розвитку конституційного права України як галузі права і науки.
Зв’язок роботи з науковими програмою, планом, темою. Дисертаційне дослідження проводиться як складова частина тематики досліджень відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, зокрема теми «Теоретичні проблеми реалізації Конституції України» (номер державної реєстрації – 0196U01280), і кафедри теорії держави і права юридичного факультету Дніпропетровського національного університету.
Тема кандидатської дисертації відповідає затвердженому Вищою атестаційною комісією України переліку тем, де звертається увага на необхідність проведення наукових досліджень з питань прав людини і громадянина, а також узгоджується з Національною програмою правової освіти населення, затвердженою Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року, прийняття якої зумовлено становленням України як демократичної, правової держави, формуванням засад громадянського суспільства.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження ставиться теоретичне обґрунтування концепції конституційного права громадян України брати участь в управлінні державними справами.
Визначена мета зумовила постановку і розв’язання наступних завдань:
- здійснити визначення поняття та розкрити сутність права громадян України брати участь в управлінні державними справами як основного конституційного політичного права і принципу безпосередньої демократії;
- розглянути основні етапи становлення і розвитку права громадян України брати участь в управлінні державними справами;
- з’ясувати співвідношення права громадян України брати участь в управлінні державними справами з іншими політичними правами;
- здійснити аналіз структури конституційного права громадян України брати участь в управлінні державними справами;
- здійснити аналіз правових можливостей громадян України брати участь в управлінні державними справами у процесі реалізації права обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, брати участь у всеукраїнському і місцевих референдумах, рівного доступу до державної служби;
- визначити систему гарантій конституційного права громадян України брати участь в управлінні державними справами, розкрити сутність і механізм нормативно-правових та організаційно-правових його гарантій.
Об’єктом дослідження є система політичних прав і свобод громадян України.
Предметом дослідження є конституційне право громадян України брати участь в управлінні державними справами.
Методи дослідження. Для досягнення мети та розв’язання завдань даного дослідження дисертант комплексно використовує загальнонаукові і спеціальні наукові методи: діалектичний – для всебічності вивчення права громадян України брати участь в управлінні державними справами як суспільно-правового явища, його сутності, форм, ролі в системі владних взаємовідносин між громадянином, державою і суспільством, динаміки розвитку; формально-логічний – для визначення юридичних понять, категорій, здійснення їх класифікації; історичний – для аналізу етапів становлення і розвитку права громадян України брати участь в управлінні державними справами; формально-юридичний – для з’ясування обсягу і змісту нормативно-правового регулювання досліджуваного права; системний – для аналізу права громадян України брати участь в управлінні державними справами як складного комплексного конституційно-правового інституту, визначення місця даного права в системі безпосередньої демократії; порівняльно-правовий метод – для зіставлення юридичних понять, явищ і процесів, визначення їх загальних та спеціальних ознак, з’ясування співвідношення досліджуваного права з іншими політичними правами; статистичний метод – для аналізу кількісних факторів, що використовувались у процесі дослідження.
Науково-теоретичною основою дослідження стали теоретичні висновки вітчизняних і зарубіжних вчених, роботи яких присвячені проблемам безпосередньої демократії, політичних прав і свобод, виборів і референдумів, державної служби, їх гарантій, авторами яких є: В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, С.А. Авакьян, М.В. Баглай, М.О. Баймуратов, О.В. Батанов, Ю.П. Битяк, Н.П. Гаєва, В.Д. Гончаренко, П.А. Дігтяр, С.Д. Дубенко, В.С. Журавський, Т.М. Заворотченко, В.В. Копейчиков, А.Є. Козлов, Є.І. Козлова, О.Є. Кутафін, В.В. Кравченко, І.О. Кресіна, А.М. Колодій, О.Б. Ковальчук, І.Б. Коліушко, В.К. Колпаков, В.С. Калиновський, Л.Т. Кривенко, В.С. Кульчицький, О.В. Кузьминець, Л.М. Колодкін, Є.А. Лукашева, О.В. Лавринович, ЛеДюк Лоуренс, Г.І. Леліков, І.Й. Магновський, В.Я. Малиновський, М.І. Малишко, М.І. Мельник, Г.О. Мурашин, П.П. Музиченко, Н.Я. Мяловицька, С.М. Озірська, Є.В. Перегуда, В.Ф. Погорілко, А.В. Петришин, Ж.М. Пустовіт, П.М. Рабінович, А.Й. Рогожин, В.М. Селіванов, О.Ф. Скакун, М.І Ставнійчук, М.М. Страхов, В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, В.Л. Федоренко, О.Ф. Фрицький, М.І. Хавронюк, М.В. Цвік, В.Є. Чиркин, Ю.С. Шемшученко, П.П. Шляхтун та інші.
Нормативно-інформаційними джерелами дослідження стали: Конституція України, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, чинне виборче та референдне законодавство, законодавство про державну службу, про судоустрій України та ін.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що дана дисертаційна робота є одним із перших комплексних досліджень, в якому сформульована концепція конституційного права громадян України брати участь в управлінні державними справами, яка знайшла своє вираження в наступних її положеннях:
1. Здійснено авторське визначення політичних прав громадян України як можливостей кожного громадянина у формах і порядку, передбачених Конституцією і законами України, брати участь у політичному житті і політичній діяльності, здійсненні належної народу політичної влади, вирішенні державних і місцевих справ, впливати на визначення і здійснення засад внутрішньої і зовнішньої політики держави.
2. Право громадян України брати участь в управлінні державними справами визначається як передбачена Конституцією і законами України можливість кожного громадянина, який досяг вісімнадцяти років і є дієздатним, відповідає вимогам, встановленим законодавством для участі у відповідній сфері політичної діяльності, безпосередньо або через обраних представників брати участь у здійсненні безпосереднього народовладдя, державної влади, місцевого самоврядування шляхом участі у виборах і референдумах, рівного доступу до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування, участі у здійсненні правосуддя з метою сприяння виконанню функцій суспільства і держави.
За своєю суттю воно є його правом на участь у здійсненні народовладдя.
3. Обґрунтовано положення, що конституційне право громадян України брати участь в управлінні державними справами співвідноситься з іншими політичними правами як пріоритетне політичне право. Основною кваліфікаційною ознакою, що відокремлює його від інших політичних прав, є особиста, безпосередня участь кожного окремого громадянина України у здійсненні безпосереднього народовладдя, вирішенні державних справ у сфері законодавчої, виконавчої та судової влади, місцевого самоврядування.
4. Автор обґрунтовує висновок, що поняття „управління державними справами” не зовсім відповідає правовій природі ролі громадян у вирішенні державних справ, звужує їх правові можливості у здійсненні влади народу України. Виходячи з того, що кожен громадянин є органічною частиною Українського народу, який відповідно до ч. 2 ст. 5 Конституції України здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, пропонується внести зміни до ст. 38 Основного Закону, сформулювавши її наступним чином: „Кожен громадянин України безпосередньо і через обраних представників має право брати участь у здійсненні безпосередньої демократії, державної влади, місцевого самоврядування шляхом участі у виборах і референдумах, рівного доступу до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування, участі у здійсненні правосуддя з метою сприяння виконанню функцій суспільства і держави”.
5. Обґрунтована авторська концепція поступового становлення і розвитку права участі громадян в управлінні державними справами в Україні, яке відбувалося шляхом становлення і розвитку окремих форм безпосередньої і представницької демократії відповідно до історичних етапів української державності. Як самостійний конституційно-правовий інститут, узагальнюючий можливості громадян України брати участь у здійсненні влади безпосередньо, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування воно склалося лише в умовах сучасної незалежної Української держави.
6. Вироблена авторська концепція визнання громадянина України суб’єктом політичної системи України, сутність якої полягає в тому, що громадяни України в процесі реалізації в індивідуальних та колективних формах права участі в управлінні державними справами фактично беруть участь у здійсненні різних форм політичної влади і політичної діяльності в цілому, вступають для цього у конституційно-правові правовідносини з суб’єктами політичної системи України (державою, політичними партіями, громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування), виступають об’єктивно необхідними суб’єктами цих відносин, які є складовою відносин політичної системи.
7. Виходячи із загального характеру досліджуваного права, сформульована авторська концепція його гарантування як єдиної системи нормативно-правових та організаційно-правових гарантій, яка складається із гарантій, що забезпечують в цілому право громадян України брати участь у здійсненні народовладдя, і гарантій кожного з прав, що входить до його складу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані: для здійснення подальших досліджень наукових проблем безпосередньої демократії, політичних прав, права громадян України брати участь в управлінні державними справами; у законотворчій роботі Верховної Ради України при підготовці проектів законів, що стосуються права громадян України брати участь в управлінні державними справами, зокрема, закону України «Про право громадян України брати участь у здійсненні народовладдя»; при викладанні теорії держави і права, конституційного права, відповідних спецкурсів у вищих навчальних закладах; у науково-дослідницькій роботі студентів і аспірантів.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, викладених у дисертації доповідались: на науково-практичній конференції «Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання» (Запоріжжя, 2000); міжнародних наукових конференціях: «Проблеми права на зламі тисячоліть» (Дніпропетровськ, 2001); «Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія» (Дніпропетровськ, 2001); «Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України» (Дніпропетровськ, 2003); «Наука і світ» (Дніпропетровськ, 2003); «Формування правової системи в Україні на сучасному етапі» (Дніпропетровськ, 2005). Доповіді опубліковані.
Результати досліджень також доповідалися під час круглого столу з питань конституційно-правової реформи політичної системи України (Дніпропетровський національний університет, квітень 2003 р.), на науковому семінарі «Проблеми наукового забезпечення діяльності правоохоронних органів в умовах розбудови України як правової держави» (березень 2004 р.), під час круглого столу з проблем муніципальної реформи (квітень 2005 р.), що проводилися Юридичною академією МВС України у м. Дніпропетровську.
Публікації. Результати дисертаційних досліджень опубліковані в одинадцятьох публікаціях, шість з яких у фахових виданнях, затверджених ВАК України: у збірниках наукових праць «Держава і право» Інституту держави і права ім. В.М. Корецького у статтях: «Участь громадян України у виборчому і референдумному процесах як форма управління державними справами» (Вип. 13, 2001 р.), «Право брати участь в управлінні державними справами у контексті міжнародних документів з прав людини» (Спецвипуск, 2003 р.), «Громадянин України – суб’єкт політичної системи» (Вип. 24, 2004), «Право обирати і бути обраними як форма участі громадян України в управлінні державними справами» (Спецвипуск. Т.1, 2005 р.); у Часопису Київського університету права «Поняття конституційного права громадян України брати участь в управлінні державними справами» (№ 2. - 2004 р.); у Науковому віснику Юридичної академії МВС України «Основні етапи становлення і розвитку права громадян України брати участь в управлінні державними справами» (№ 1. – 2005 р.). Окремі положення дисертаційного дослідження були викладені у вигляді статей в матеріалах трьох міжнародних наукових конференцій: «Право громадян України брати участь в управлінні державними справами» (Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми права на зламі тисячоліть». - Дніпропетровськ, ДНУ - 2001 р.), «Право громадян України брати участь в управлінні державними справами: міжнародно-правовий аспект» (Матеріали міжнародної наукової конференції «Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія». - Дніпропетровськ, ДНУ, 2002 р.), «Державна служба як форма участі громадян в управлінні державними справами» (Матеріали міжнародної наукової конференції «Наука і освіта». - Дніпропетровськ, 2003 р.), а також у статтях «Роль органів внутрішніх справ у механізмі забезпечення права громадян України брати участь в референдумах і виборах» (Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – № 2. – 2001 р.), «Громадянин в політичній системі України» (Вісник Дніпропетровського національного університету: Юридичні науки. – № 2. – 2004).
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, кожен з яких включає в себе по три підрозділи, висновків і списку використаних джерел (193 найменування). Загальний обсяг дисертації – 187 сторінок, у тому числі список використаних джерел нараховує 14 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Конституція України проголосила Україну суверенною, демократичною, правовою державою. Демократизм країни визначається, передусім, рівнем реалізації політичних прав і свобод громадян, основоположним з яких є конституційне право громадян України брати участь в управлінні державними справами. На основі проведеного його дослідження можна зробити наступні висновки:
1. Під політичними правами слід розуміти можливості кожного громадянина у формах і порядку, передбачених Конституцією і законами України, брати участь у політичному житті і політичній діяльності, здійсненні належної народу політичної влади, вирішенні державних і місцевих справ, впливати на визначення і здійснення засад внутрішньої і зовнішньої політики держави.
Вони складають єдину систему, в якій конституційне право громадян України брати участь в управлінні державними справами співвідноситься з іншими політичними правами як пріоритетне політичне право. Основною кваліфікаційною ознакою, що відокремлює його від інших політичних прав, є особиста, безпосередня участь кожного окремого громадянина України у здійсненні безпосереднього народовладдя, вирішенні державних справ у сфері законодавчої, виконавчої та судової влади, справ місцевого самоврядування.
2. Право громадян України брати участь в управлінні державними справами – це передбачена Конституцією і законами України можливість кожного громадянина, який досяг вісімнадцяти років і є дієздатним, відповідає спеціальним вимогам, встановленим законодавством для участі у відповідній сфері політичної діяльності, безпосередньо або через обраних представників брати участь у здійсненні безпосереднього народовладдя, державної влади, місцевого самоврядування шляхом участі у виборах і референдумах, рівного доступу до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування, участі у здійсненні правосуддя з метою сприяння виконанню функцій суспільства і держави.
За структурою дане право є загальним, комплексним правом, яке включає політичні права, що мають самостійне значення: право брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право рівного доступу до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування, брати участь у здійсненні правосуддя.
За своїм змістом дане право є політичним – громадяни України, реалізуючи його, виступають у якості владарюючих суб’єктів – носіїв влади народу, здійснюють належну їм політичну владу. Право громадян брати участь в управлінні державними справами за своєю сутністю є їх правом на участь у здійсненні безпосереднього народовладдя, державної законодавчої, виконавчої і судової влади. У цьому контексті вважаємо, що термін „управління державними справами” не зовсім відповідає правовій природі ролі громадян у вирішенні державних справ, звужує їх правові можливості у здійсненні влади народу України. Виходячи з того, що кожен громадянин є органічною частиною Українського народу, який відповідно до ч. 2 ст. 5 Конституції України здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, пропонується замість формули: „Громадяни України мають право брати участь в управлінні державними справами” вживати якісно нову – „Кожен громадянин України безпосередньо і через обраних представників має право брати участь у здійсненні безпосередньої демократії, державної влади, місцевого самоврядування”.
За формами реалізації – безпосереднім і представницьким.
За формою участі – індивідуальним (особистим) і колективним.
3. Як правова категорія право громадян брати участь в управлінні державними справами є складним конституційно-правовим інститутом у складі інституту політичних прав громадян України і являє собою функціонально відокремлену, взаємопов’язану і взаємообумовлену сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини у сфері реалізації кожним громадянином свого права участі у виборах, референдумах, права рівного доступу до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування, права участі у відправленні правосуддя.
4. Право громадян України брати участь в управлінні державними справами пройшло складний історичний шлях становлення і розвитку, який відбувався на протязі сторіч в різних формах безпосередньої і представницької демократії відповідно до політичних режимів у загальному процесі українського державотворення. За всіх історичних періодів існування різних форм державності на українських землях населення брало участь в управлінні державними справами через окремі його форми, притаманні кожному з держав-них утворень відповідно до рівня їх історичного розвитку. Природа їх соціально-політичного устрою, а також світові демократичні процеси у сфері прав людини наклали свій відбиток на поступовому становленні і розвитку даного права, які можна поділити на три основних етапи: перший – від Київської Русі (ІХ-ХІІ ст.) до відновлення національної держави – Української народної рес¬публіки (1917-1918 рр.); другий – радянський – 1917 – 1991 рр.; третій – сучасна незалежна Україна.
Перший етап охоплює значні історичні періоди станів українського суспільства і державності, які мають свої особливості становлення і розвитку окремих форм участі населення у вирішенні державних справ, але загальним для них було те, що ця участь здійснювалася в умовах класово-станових відносин феодалізму і раннього капіталізму здебільше на основі норм звичаєвого права і на місцевому рівні. Вічова демократія Київській Русі, боярські ради і двірцево-вотчинна система державного управління Галицько-Волинського князівства, участь заможної частини українського населення у парламентських інституціях і місцевому самоврядуванні, здійсненні правосуддя через присяжних засідателів у Великому князівстві Литовському і Речі Посполитій, Російській та Австрійській імперіях, хоча і були соціально-обмеженими, створили певні передумови для формування майбутнього демократичного права участі громадян у вирішенні державних справ.
Особливе значення для становлення досліджуваного права має період Козацької Республіки (Війська Запорозького) і Гетьманської держави, де вперше у державно-правовій практиці було реалізовано право участі козацтва в управлінні державними справами на основі військової демократії.
Державно-правове регулювання участі населення у вирішенні державних справ виникає лише у ХІХ ст. під час буржуазно-демократичних реформ і революційного відновлення української державності. Вперше досліджуване право в історії української державності було проголошено у Конституції Української народної рес¬публіки 1918 р. як право громадян України брати участь в орудуванні державним і місцевим життям через активну і пасивну участь у виборах до законодавчих установ і органів місцевого самоврядування, що стало значним правовим і політичним досягненням першого етапу його становлення і розвитку.
Важливе значення для становлення і розвитку даного права став його другий (радянський) етап, на якому, в залежності від завдань побудови соціалістичної державності, існували різні конституційні підходи до визначення його змісту – від виключно класового до загальнонародного і на якому вперше у конституційному законодавстві Української РСР закріплюється право громадян брати участь в управлінні державними і громадськими справами як складне політичне суб'єктивне право з визначенням правових форм його реалізації. Але воно було неповним, оскільки не визнавало місцевого самоврядування, і декларативним – його демократичний потенціал не міг бути реалізований в умовах режиму адміністративно-командної системи управління суспільством за керівної ролі і необмеженої влади Комуністичної партії.
Як самостійний конституційно-правовий інститут, узагальнюючий можливості громадян України брати участь у здійсненні влади безпосередньо, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування воно склалося лише на 3-му етапі – в умовах сучасної незалежної Української держави.
7. Суб’єктом права брати участь в управлінні державними справами є кожен громадянин України, який має право голосу на виборах і референдумах, є дієздатним, відповідає встановленим законодавством вимогам і має певні правомочності для участі у відповідній сфері управління державними справами, які дозволяють йому активно брати участь в організації і діяльності держави та її органів, роль якого у сучасному політичному житті українського суспільства і держави постійно підвищується.
Обраний Україною шлях побудови громадянського суспільства потребує переосмислення місця громадянина у політичній системі, визнання його її суб’єктом. Це обумовлюється тим, що громадянин України як носій власної частини народного суверенітету, реалізуючи належні йому право участі в управлінні державними справами та інші політичні права, проявляючи свою особисту політичну волю, по-перше, виступає основним системоутворюючим елементом інститутів політичної системи (виборних органів держави та місцевого самоврядування, політичних партій та громадських організацій); по-друге, громадяни України в процесі реалізації в індивідуальних та колективних формах права участі в управлінні державними справами фактично беруть участь у здійсненні різних форм політичної влади, вступають для цього у конституційно-правові правовідносини з суб’єктами політичної системи України (державою, державними органами, політичними партіями, громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування), виступають об’єктивно необхідними суб’єктами цих відносин, які є невід’ємною складовою відносин політичної системи України. З цього випливає, що громадянин України є необхідним і безумовним суб’єктом політичної системи України.
8. Право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування і право брати участь у всеукраїнському і місцевих референдумах є найважливішими формами участі громадян України в управлінні державними справами. Громадяни України, маючи відповідну відносно до виборчого або референдного процесу в цілому чи окремої їх стадії правоздатність, беруть участь у вирішенні державних справ як виборці, кандидати на виборні посади, посадові особи у складі виборчих комісій, створених для проведення виборів і референдумів, офіційні спостерігачі, представники від кандидатів, політичних партій (блоків), зборів виборців тощо.
9. Право рівного доступу громадянина України до державної служби виступає гарантією участі громадян України в управлінні державними справами через інститут державної служби, який є основною державно-правовою формою його реалізації і призначений для практичного виконання завдань і функцій держави, яке здійснюють професійні державні службовці, виконуючи відповідно до займаної посади функції з вирішення питань, віднесених до компетенції відповідного державного органу законодавчої, виконавчої, судової гілок державної влади.
Разом з тим аналіз чинного законодавства про державну службу дає підстави для висновку, що воно є недосконалим в частині визначення видів державної служби, що звужує її зміст, збіднює можливості громадян України реалізовувати конституційне право рівного доступу до державної служби.
Вважаємо слушними пропозиції вчених щодо доцільності оновлення Закону України «Про державну службу» та розробки узагальнюючого законодавчого акта про основні засади служби в державі, у загальних положеннях якого доцільно визначити правовий механізм користування громадянами рівним пра¬вом доступу до державної служби і служби в органах місцевого само¬врядування, як правової форми участі громадян України в управлінні державними справами, визначити поняття особливих видів державної служби (військової, служби в органах МВС, СБУ України, служби в державних підприємствах і закладах), встановити критерії їх видового розмежування, що поширить можливості рівного доступу громадян України до усіх видів державної служби.
10. Конституційне право громадян України брати участь в управлінні державними справами забезпечуються системою, як загальних, так і спеціальних гарантій, передбачених законодавством України. Особливості його гарантування обумовлені його політичним змістом, органічним зв’язком з безпосередньою демократією, інтегруючою складною структурою, в яких закладена ідея участі громадян в управлінні державними справами як владарюючих суб’єктів – носіїв народного суверенітету. Воно має складну систему гарантій, яка складається із гарантій, що забезпечують реалізацію права участі громадян України у здійсненні влади як конституційно-правового інституту і гарантій кожного з конституційних політичних прав, що входять до його складу.
Під гарантіями конституційного права громадян України брати участь в управлінні державними справами слід розуміти сукупність передбачених Конституцією і законами України умов, засобів та способів, що забез¬печують безперешкодну реалізацію громадянами України права брати участь у здійсненні усіх видів публічної влади, вирішувати державні справи безпосередньо або через своїх представників в органах державної влади і місцевого самоврядування, обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, брати участь у референдумах, здійснення рівного права доступу до державної служби в усіх органах державної влади і місцевого самоврядування, його охорону і захист через правові форми діяльності держави, її органів, органів місцевого самоврядування, правозахисних організацій та самих громадян.
Усі гарантії права громадян України брати участь в управлінні державними справами за своєю правовою природою є конституційно-правовими, містяться в нормах-принципах, процесуальних нормах, нормах, що встановлюють обов’язки державних органів, органів місцевого самоврядування, суб’єктів виборчого та референдного процесів, передбачають юридичну відповідальність за порушення законодавства щодо політичних прав, що входять до його складу, і складають дві основні групи: нормативно-правові та організаційно-правові, які в свою чергу поділяються: на загальні і спеціальні; загальні та інституційні; матеріальні і процесуальні; міжнародні, національні, місцеві; установчі, регулятивні, відновлювальні, каральні; гарантії реалізації, охорони та захисту.
Правовий механізм гарантування права громадян України брати участь в управлінні державними справами являє собою систему встановлених Конституцією і законами України правових, інституційних та процесуально-процедурних засобів, спрямованих на забезпечен¬ня його реалізації орга¬нами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами, іншими фізичними і юридичними особами шляхом створення умов для безперешкодного його здійснення кожним громадянином у передбачених законодавством формах, його охорони та захисту від порушень.
Зміст правового механізму гарантування права громадян України брати участь в управлінні державними справами складають нормативно-правові та організаційно-правові гарантії. У своїй сукупності вони утворюють складний конституційно-правовий інститут гарантій, спрямованих на утворення відповідних умов для реалізації даного права, здійснення його охорони і захисту за допомогою правових засобів і способів, передбачених законом.
11. Нормативно-правові гарантії права громадян України брати участь в управлінні державними справами – це сукупність, передбачених Конституцією і законами України, міжнародними актами з прав людини, правових норм, що визначають умови і порядок реалізації конституційного права громадян України брати участь в управлінні державними справами, його охорони і захисту на випадок порушень. Вони в системі гарантування даного права мають пріоритетне значення. До них відносяться норми-принципи, процесуальні норми, обов’язки суб’єктів правовідносин у сфері реалізації даного права, юридична відповідальність.
Право участі громадян в управлінні державними справами є політичним, тому забезпечується, передусім, дією конституційно-правових принципів як за сферами конституційного ладу, так і за політичними сферами: безпосереднє народовладдя, державна влада, місцеве самоврядування, гарантуючий потенціал яких реалізується через правові форми політичної системи України, зміст діяльності якої спрямований на забезпечення реальної, практичної участі все більшої маси народу у здійсненні влади. Вони поділяються на загальні та інституційні.
До загальних відносяться: принцип народовладдя; принцип поєднання безпосередньої та представницької демократії; право народу визначати і змінювати конституційний лад України; утвердження і забезпечення державою прав і свобод людини; принцип визначення прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій виключно законами України; принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову; верховенство права; принцип політичної та ідеологічної багатоманітності; принцип гарантування політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України; право громадян на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації; законність; принцип судового захисту прав і свобод людини і громадянина; право звернення за захистом прав і свобод до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; принцип міжнародного захисту прав і свобод; принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності.
Інституційні – це принципи референдумів; принципи виборів; принципи інституту державної служби; принципи участі у здійсненні правосуддя.
Виходячи із правової природи конституційного права громадян України брати участь в управлінні державними справами його основоположною, вихідною нормативно-правовою політичною гарантією є народовладдя, яка розкривається через його систему і закріплення даного права у ст. 38 Конституції України, що означає гарантовану фактичну можливість громадян брати участь у здійсненні влади народу через встановлені нею правові форми: право брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, рівне право доступу до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування.
Серед спеціальних гарантій права участі громадян України в управлінні державними справами важливу роль відігра¬ють процесуальні норми, які за своєю правовою природою призначені для організаційно-процедурного забезпечення його реалізації через правові процедури виборів, референдумів, доступу до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування, затвердження списків народних і присяжних засідателів, охорони, судового і позасудового захисту правовими засобами. Вони поділяються на конституційно-процесуальні, адміністративно-процесуальні, цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні гарантії.
Особлива роль в гарантуванні права громадян України брати участь в управлінні державними справами належить юридичній відповідальності за його порушення, під якою слід розуміти встановлений державою комплекс заходів владно-примусового впливу на порушників законодавства України у сфері реалізації права громадян України брати участь в управлінні державними справами у вигляді встановлених законом заходів політичного та юридичного характеру. Вона може бути конституційно-правовою, адміністративно-правовою, кримінально-правовою, цивільно-правовою.
В силу того, що дане право за своїм змістом є узагальненим, комплексним правом, законодавство не передбачає безпосередніх адміністративних, кримінальних, цивільних та інших правових санкцій щодо його захисту, а тому воно забезпечується, по-перше, конституційно-правовою відповідальністю, яка полягає у негативній реакції політичного характеру уповноважених державних органів на порушення норм і принципів Конституції України, застосування політико-правових засобів їх захисту державними інституціями та особами, на яких покладено виконання тих чи інших функцій держави у сфері здійснення народовладдя; по-друге, через санкції адміністративної, кримінальної, цивіль¬ної відповідальності за конкретні правопорушення, передбачені в нормах виборчого і референдного законодавства, законодавства про державну службу.
Разом з тим аналіз юридичної відповідальності за порушення цих норм свідчить про нечіткість і розбіжність визначення її видів у виборчих і референдних законах, відсутність у більшості законів переліку визначених законом правопорушень, за які вона настає, про відсутність системності та уніфікації юридичної відповідальності щодо видів виборів і референдумів, що знижує її гарантуючий потенціал участі громадян у здійсненні влади. Системне вирішення цього питання можливе у Виборчому кодексі України, в якому мають бути чітко зазначені та усі види юридичної відповідальності і типові правопорушення виборчого та референдного законодавства.
12. Організаційно-правові гарантії досліджуваного права являють собою систему утворених на основі правових норм суспільно-політичних інститутів, державних ор¬ганів, органів місцевого самоврядування, установ, посадових осіб, громадських організацій, міжнародних інституцій, які в межах притаманних їм повноважень, правових форм і методів здійснюють певну організаційно-правову діяльність, спрямовану на забезпечення реалізації, охорони і захисту його й політичних прав, що входять до його складу.
Механізм організаційно-правового гарантування права громадян України брати участь в управлінні державними справами включає в себе:
1) організаторську діяльність держави, її органів, посадових осіб, громадських орга¬нізацій у сфері правотворчості, здійс¬нення заходів процедурного, режимного, контрольного та іншого характеру з ме¬тою створення сприятливих умов зі створення в межах їх повноважень, встановлених чинним законодавством, для реалізації громадянами даного права;
2) систему взаємопов’язаних організаційно виражених законодавством України гарантів (народ України, державні органи, органи місцевого самоврядування, адвокатура, політичні партії і громадські організації та ін.);
3) нормативно-правові положення, що визначають систе¬му гарантів даного права, встановлюють їх повноваження, форми і методи діяльності з його організаційно-правового забезпечення.
Організаційно-правове забезпечення права громадян України брати участь в управлінні державними справами здійснюють загальні і спеціальні гаранти. До загальних гарантів відносяться: народ України, політична система України, держава, органи державної влади загальної компетенції: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, місцеві державі адміністрації та органи місцевого самоврядування, міжнародні інституції. Спеціальними є органи та інші інституції політичного характеру, які виконують функції організаційно-правового характеру, встановлені спеціальними законами. Це – Центральна виборча комісія, окружні, територіальні, дільничні виборчі комісії, політичні партії, громадські організації, правоохоронні органи.
Основоположним гарантом права участі громадян України в управлінні державними справами є український народ, який є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Ук¬раїні. Саме народу України належать функції установчої влади з формування виборних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, гарантуванні непорушності конституційного ладу України, що створює передумови для здійснення громадянами України політичної влади.
Провідна роль в організаційно-правовому гарантуванні права участі громадян в управлінні державними справами належить державі в особі її органів законодавчої, виконавчої або судової влади здійснюють у притаманних їм правових формах діяльність, спрямовану на організаційне забезпечення його реалізації, охорони та захисту.
Таким чином конституційне право громадян України брати участь в управлінні державними справами забезпечується усією системою конституційно-правових, як загальних, так і спеціальних гарантій, сукупність яких дає підстави стверджувати, що воно є найбільш реальним і забезпеченим у порівнянні з іншими політичними правами, що є результатом цілеспрямованої, свідомої діяльності держави та її органів.
Разом з тим, чинне виборче і референдне законодавство, законодавство про державну службу і про службу в органах місцевого самоврядування у більшій своїй частині не містять в собі норм, які б безпосередньо пов’язували їх з правом участі громадян України в управлінні державними справами, з установчою владою Українського народу. Тому пропонуємо в кожному з виборчих законів України, а також у майбутньому Виборчому кодексі України, в поновленому законодавстві про референдуми, про державну службу, про судоустрій України передбачити відповідні положення, що через участь у виборах і референдумах, рівний доступ до державної служби, участь народу у правосудді громадяни України реалізують своє право участі у здійсненні належної народу влади, що стане важливою нормативно-правовою політичною гарантією як даного права.
З метою нормативно-правового забезпечення досліджуваного права пропонується прийняти Закон України «Про право громадян України брати участь у здійсненні народовладдя», в якому визначити форми участі громадян у вирішенні державних справ і справ місцевого самоврядування та їх гарантії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 80 с.
2. Скібіна О. Розвиток ідеї участі громадян України в управлінні державними справами //Вісник академії правових наук. – 2004. – № 4 (35). – с. 299- 306.
3. Конституційне право України: Підручник /За заг. ред. проф. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2002. – 732 с.
4. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 1998 – Т. 5: П-С. – 2003. – 736 с.
5. Российская юридическая энциклопедия. М.: Издательский Дом ИНФРА-М, 1999. – Х, 1110 с.
6. Козлова Е. И., Кутафин О.Е. Конституционное право Российской Федерации: Учебник. – М.: Юристъ, 1995. – 480 с.
7. Права человека. Учебник для вузов. Отв. ред. – член- корр. РАН, докт. юрид. наук Е.А. Лукашева. – М.: Издат. группа НОРМА-ИНФРА∙М, 1999. – 573 с.
8. Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – 448 с.
9. Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА ∙ М, 1998. – 784 с.
10. Конституции зарубежных государств. – М.: Издательство БЕК, 1997. – 586 с.
11. Конституции стран – членов СНГ. Том 1. Сборник документов [В 2т.]. – Ер.: Изд. «Мхиар Гош», 1997. – 328 с.
12. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
13. Конституційне право України /За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.
14. Основи конституційного права України / За ред. акад. АпрН України, проф. Копейчикова В.В. – К.: Юрінком, 1997. – 208 с.
15. Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2004. – 464 с.
16. Баглай В.В. Конституционное право Российской Федерации. Учебник для юридических вузов и факультетов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА∙М, 1998. – 752 с.
17. Чудаков М.Ф. М.Ф. Конституционное государственное право зарубежных стран. – МН.: «Харвест», 1998. – 784 с.
18. Коваленко А.И. Конституционное право Российской Федерации. – М.: Артания, 1995. – 192 с.
19. Міхеєнко М. Конституційні принципи кримінального процесу //Вісник Академії правових наук України. – 1997. - № 2(9). – С. 102.
20. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т.4: Н-П. – 2002. – 720 с. – С. 65.
21. Поваляєва М. Інститути конституційного права України: поняття, ознаки та критерії розмежування //Право України. – 2000. - № 5. – С.20.
22. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. Друге вид., доповнене. – К.: Атіка, 2004. – 512 с.
23. Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина: Учебное пособие. – Х.: «Фолио»- «Райдер», 1998. – 292 с.
24. Грабыльников А.В. Конституционное право Украины как отрасль права и наука. - Днепропетровск, ДГУ, 1999. – 48 с.
25. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика /Відп. Ред. В.Ф. Погорілко: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. – 652 с.
26. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
27. Черданцев А. Ф. Теория государства и права. – М., 1999. – 432 с.
28. Сравнительное конституционное право. – М.: Издательская группа «Манускрипт», 1996. – 729 с.
29. Погорілко В.Ф. Основні засади теорії безпосередньої демократії //Право України. – 2001. – № 8. – С. 26-28.
30. Ж.-П. Жакке. Конституционное право и политические институты: Учебное пособие / Пер. с франц. – М.: Юристъ, 2002. – 365 с.
31. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. Енцикл., 1998. – т. 2: Д-Й. – 1999. – 744 с.
32. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
33. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
34. Мальцев В.А. Основы политологии: Учебник для вузов. – М.: ИТРК РСПП, 1997. – 480 с.
35. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 520 с.
36. Адміністративне право України [Підручник для юрид.вузів / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Паращук та ін.]; за ред. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2000. – 520 с.
37. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. - М.: Юристь, 1997. – 672 с.
38. Ткачук П.А. Участь громадян України у місцевому самоврядуванні: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.02. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2004. – 235 с. – с.204.
39. Ожегов С.И. Словарь русского языка: Ок. 57 000 слов / Под ред. докт. филол. наук, проф. Н.Ю. Шведовой. – 14-е изд. – М.: Рус. яз., 1983 . – 816 с.
40. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і головн. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с. – с. 916.
41. Державне управління: теорія і практика / За заг. Ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
42. Русско-украинский словарь терминов по теории государства и права: Учебное пособие /Рук. авт. кол. Н.И. Панов. – Х., 1993. – 165 с. – с.146.
43. Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления. – М.: Юридическая литература, 1990. – 352 с.
44. Юридический энциклопедический словарь /Гл. ред. А. Я. Сухарев; редкол.: М. М. Богуславский и др. – 2-е изд., доп. – М.: Сов. энциклопедия, 1987. – 528 с.
45. Краткий политический словарь /Сост. и общ. ред. Л.А. Оникова и Н.В. Шишлина. 2-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1980. – 447 с.
46. Ковлер А.И., Смирнов В.В. Демократия и участие в политике: Критические очерки истории и теории. — М., 1986. — с. 12.
47. Політологія. Підручник за заг. ред. проф. Кременя В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків: Друкарський центр «Єдінорог», 2002. – 640 с.
48. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.
49. Президент в Україні: законодавче забезпечення діяльності //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. – № 8. – 416 с.
50. Урядовий кур’єр. – 2000. – 10 листопада.
51. Урядовий кур’єр. – 2000. – 7 грудня.
52. Политология: Курс лекций / Под ред. М.Н. Марченко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Зерцало, 1997. - 384 с.
53. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / За ред. О. М. Мироненка. – К., Либідь, 1997. – 560 с.
54. Український парламентаризм: минуле і сучасне / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 368 с.
55. Журавський В.С. Становлення і розвиток українського парламентаризму (теоретичні і організаційно-правові проблеми). – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 344 с.
56. Муніципальне право України: Підручник / В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фрицький, М.О. Баймуратов та ін.; За ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. — К.: Юрінком Інтер, 2001. - 352 с.
57. Кислий Павло, Вайз Чарльз. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду. - К.: Абрис, 2000. – 414 с.
58. Історія українського права / За ред. О.О. Шевченка. – К.: Олан, 2001. – 214 с.
59. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – т.1: А-Г. - 720 с.
60. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. – З-тє вид., стер. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. – 429 с.
61. Історія держави і права України. Частина 1: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч. / А. Й. Рогожин, М.М.Страхов, В.Д.Гончарен¬ко та ін.; За ред. акад. АпрН України А. Й. Рогожина. – К.: Ін Юре. – 1996. – 368 с.
62. Вілкул Т.Л. Віче в Давній Русі у другій половині ХІ – ХІІІ ст. Рукопис дисертації на здобуття ступеня кандидата історичних наук. – Інститут історії НАН України. – Київ, 2001. – с. 99-103.
63. Основи демократії: Навч. посібник для студентів виш. навч. закладів / Авт. колектив: М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарук та ін.; За заг. ред. А. Колодій; М-во освіти і науки України, Ін-т вищої освіти АПН України, Укр.-канад. проект «Демократична освіта», Інститут вищої освіти. - К.: Вид-во «Ай Бі», 2002. - 684 с.
64. Швидько Г., Романов В. Державне управлін¬ня і самоврядування в Україні: історичний нарис. Ч. 1. – К.: Вид-во УАДУ, 1997.
65. Конституція України – Основний Закон суспільства, держави, людини: Наук.-метод. рекомендації . – К.: Вид-во УАДУ, 1997.
66. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навч. посіб. – К.: Атіка, 2001. – 320 с. – с. 35.
67. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 1998 – Т. 3: К-М. – 2001. – 792 с.
68. Музыченко П.П., Долматова Н.И. История государства и права в вопросах и ответах. – Ч. 1. – Х.: Одиссей, 1999. – 288 с.
69. Наливайко Д. Козацька християнська республіка. – К.: Дніпро, 1992. – 495 с.
70. Історія державності України: Експериментальний підручник / За заг. ред. Бандурки О.М., Ярмиша О.Н. – X.: ТОВ «Одіссей», 2004. – 608 с.
71. Кузьминець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія держави і права України. – К.: Україна, 2000. – 429с.
72. Ключевский В.О. Собр. соч.: В 9 т. – М.: Мысль, 1989. – Т. 3. – 378 с.
73. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. – З-тє вид., стер. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. – 429 с.
74. Драгоманов М. П. Пропащий час: українці під Московським царством. 1654-1876 //Український історичний журнал. – 1991. – № 9. – С. 140.
75. Хрестоматія з історії держави і права України. – Т.1 // В.Д. Гончаренко, А.Й Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред . В.Д Гончаренка. – К.: Ін Юре. – 1997. – 454 с.
76. Старилов Ю.Н. Служебное право.– М.: Издательство БЕК, 1996. – 698 с.
77. Копиленко О. Л., Копиленко М. Л. Держава і право України. 1917-1920: Навч. посіб¬ник. –К.: Либідь, 1997. – 208 с.
78. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 400 с.
79. Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации. Учебник для вузов. Отв. редактор – доктор юридических наук А.В. Иванченко. – М.: Издательство НОРМА, 1999. – 856 с.
80. Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми і практики: Монографія. – Х.: 2000. – 608 с.
81. Рішення Конституційного Суду України від 28 лютого 1998 року № 1-рп/98 у справі за конституційними поданнями народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про вибори народних депутатів) /Конституційне законодавство України: Зб. нормат. актів.– К.: Атіка, 2000.- 896 с.
82. Малиновський В. Я. Державна служба: теорія і практика. Навчальний посібник- К.: Атіка, 2003. – 160 с.
83. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. – Том 1. Теория государства. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – 416 с.
84. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. – М.: НОРМА-ИНФРА-М., 1999. – 552 с.
85. Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2004. – 464 с.
86. Рабінович П.М. Основні права людини: спроба загальнотеоретичної характеристики // Права людини в Україні: Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-американського Бюро захисту прав людини. – Вип. 3. – Київ – Харків, грудень 1993. – с. 49-59.
87. Букач В.В