ЛАЗАРЄВ ВІКТОР ВІКТОРОВИЧ ПРОЦЕДУРИ З ПИТАНЬ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ЛАЗАРЄВ ВІКТОР ВІКТОРОВИЧ

УДК 342.71(477)

ПРОЦЕДУРИ З ПИТАНЬ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 12.00.02 конституційне право; муніципальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник -
Серьогін Віталій Олександрович,
доктор юридичних наук, професор

Харків 2014

ЗМІСТ
ВСТУП...........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ПРОЦЕДУРИ З ПИТАНЬ ГРОМАДЯНСТВА:
ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ...............10

1.1. Громадянство як конституційно-правова категорія:
поняття, ознаки, принципи ........................................................................10
1.2. Вирішення питань, пов’язаних із громадянством, як різновид
юридичного процесу.......................................................................................38
1.3. Еволюція процедур із питань громадянства у вітчизняній та
зарубіжній політико-правовій практиці..........................................................57
1.4. Нормативно-правова основа процедур із питань громадянства України...............................................................................................................79
Висновки до розділу 1................................................................................................94

РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ ПИТАНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ГРОМАДЯНСТВОМ УКРАЇНИ, ЗА ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ....98

2.1. Основні стадії розгляду питань, пов’язаних із громадянством України...............................................................98
2.2. Особливості процедур, пов’язаних із набуттям громадянства України.............................................................................................................115
2.3. Особливості процедур, пов’язаних із припиненням громадянства України............................................................................................................132
2.4. Система органів, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, їх компетенція та організація роботи...........................................148
Висновки до розділу 2..............................................................................................162

ВИСНОВКИ.............................................................................................................165
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................174
ДОДАТОК ........199

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Формування демократичної, правової держави, в якій людина визнається найвищою соціальною цінністю, передбачає формування нових поглядів на взаємовідносини особи, суспільства і держави. У даному контексті першочергового значення набуває удосконалення конституційно-правового інституту громадянства, що є визначальним серед засад правового статусу особи у будь-якій державі. Адже правова держава це передусім держава, обмежена правом, обмежена не тільки чітким розмежуванням функцій і повноважень органів державної влади та їх посадових осіб, але й раціональними, прозорими й доступними процедурами їх реалізації, що унеможливлюють свавілля і корупцію при прийнятті державно-владних рішень, гарантують оперативне й дієве вирішення суспільно значущих питань, надійних захист прав і свобод громадян. Конституційно-правовий інститут громадянства України перебуває на стадії формування і з об’єктивних причин є вельми динамічним; його удосконалення є вкрай актуальною й фундаментальною проблемою державного будівництва, вирішення якої має відбуватися з урахуванням як вітчизняних політико-правових традицій, так і передового зарубіжного досвіду, світових тенденцій і міжнародно-правових стандартів у даній сфері.
Проблеми громадянства (підданства) традиційно перебувають у полі зору вітчизняних конституціоналістів. Їх досліджували у своїх працях провідні дореволюційні державознавці (В.М. Гессен, С.О. Єгізаров, М.М.Коркунов, Б.М.Чичерін) і вчені радянської державно-правової школи (С.А. Авакьян, С.С.Кішкін, М.А. Нікіфорова, В.С. Шевцов); досліджувалися вони й багатьма сучасними українськими конституціоналістами (Л.М.Альбертіні, О.М. Бандурка, Р.Б.Бедрій, В.О.Боняк, О.С.Лотюк, П.М. Любченко, Н.А.Ришняк, Ю.М.Тодика, П.Ф.Чалий та ін.). Питанням громадянства (підданства) присвячені також праці багатьох зарубіжних вчених, серед яких варто згадати Я.Броуплі, Й.Ізензеє, Р.Кетчела, П.Кірххофа, Й.Кунца, А.Малахова, М.Смородіна, Л.Фрідмена, Т.Хаммара, У.Хілла, А.Шайо та ін.
Проте, наявні на сьогодні дослідження присвячені, здебільшого, з’ясуванню політико-правової сутності громадянства, пошуку оптимального набору підстав його набуття та припинення, шляхів імплементації міжнародно-правових стандартів у даній сфері тощо. Водночас питання механізму реалізації права на громадянство, у т.ч. процедури з питань громадянства України, система та компетенція органів, що беруть участь у вирішенні цих питань, досі не стали предметом самостійного конституційно-правового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження сформульована згідно Пріоритетними напрямами розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затвердженими Постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. №14-10, Переліком пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років (Додаток12, п.6 Удосконалення порядку набуття громадянства України, п.7 Правове регулювання імміграційних процесів в Україні), а також п.12.2 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2010-2014 роки, затверджених ректором ХНУВС 28 грудня 2010 р. (із доповненнями, внесеними наказом ХНУВС від 26 квітня 2011 р. № 202).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в з’ясуванні юридичної природи і змісту процедур з питань громадянства України, а також визначенні шляхів удосконалення чинного конституційного законодавства України у даній сфері.
Для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі:
- визначити атрибутивні ознаки громадянства;
- з’ясувати юридичну природу порядку вирішення питань, пов’язаних із громадянством;
- сформулювати доктринальне визначення поняття «вирішення питань громадянства»;
- удосконалити наукові уявлення про еволюцію процедур із питань громадянства;
- виокремити основні принципи, на основі яких здійснюються процедури з питань громадянства України;
- класифікувати процедури та провадження щодо вирішення питань громадянства України, виокремити їх окремі стадії;
- розкрити особливості окремих процедур із питань громадянства України та системи органів, що беруть участь у вирішенні цих питань;
- сформулювати пропозиції щодо змін та доповнень до чинного законодавства України з питань громадянства в аспекті удосконалення процедур з питань громадянства.
Об’єктом дослідження є правовідносини, пов’язані з набуттям та припиненням громадянства України.
Предметом дослідження є конституційно-правовий аспект процедур з питань громадянства України.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає філософський діалектико-матеріалістичний підхід, що передбачає розгляд процедур з питань громадянства як об’єктивної соціальної реальності, що сформувалася і постійно еволюціонує під впливом внутрішніх і зовнішніх протиріч разом із розвитком людської цивілізації. Робота проведена із застосуванням широкого спектру загальнотеоретичних і спеціально-наукових методів пізнання. Зокрема, історико-правовий метод використовувався для з’ясування особливостей становлення і розвитку процедур із питань громадянства (підрозділ 1.3), системно-структурний метод дозволив розглянути внутрішню будову процедур з питань громадянства України (підрозділи 1.2, 1.4, 2.1), а структурно-функціональний метод дозволив дослідити інститут громадянства у системі конституційного права (підрозділ 1.1), а також сучасну систему органів, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України (підрозділ 2.4). Діяльнісний підхід дав змогу осмислити особливості роботи державних органів щодо розгляду питань громадянства України, виокремити змістові елементи цієї роботи (підрозділ 2.1, 2.4); метод класифікації використовувався для осмислення множини нормативно-правових актів у галузі громадянства, дозволив здійснити групування процедур набуття та припинення громадянства України (підрозділи 1.4, 2.1-2.3). Формально-юридичний метод використовувався для формулювання авторських дефініцій понять (підрозділи 1.1-1.4). Компаративістський метод використовувався для порівняння вітчизняного законодавства та політико-правової практики у досліджуваній сфері із зарубіжними аналогами (підрозділи 1.4, 2.1-2.4). Методи теоретико-правового прогнозування і моделювання використовувалися для висунення та обґрунтування пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства з питань громадянства (підрозділи 2.1-2.4).
Нормативною базою дослідження є нормативно-правові акти національного та зарубіжного законодавства, а також міжнародно-правові акти з питань громадянства. Емпіричною базою дослідження стали матеріали практики Спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства України та його територіальних підрозділів, а також статистичні та соціологічні дані щодо вирішення питань, пов’язаних із громадянством України.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дана дисертація є першим у вітчизняній конституційно-правовій науці комплексним дослідженням процедурних аспектів розгляду питань громадянства України. У рамках проведеного дослідження одержано наступні результати, що мають наукову новизну і виносяться на захист:
уперше у вітчизняній юридичній науці:
- обґрунтовано, що однією з атрибутивних ознак громадянства є процесуальний характер його набуття і припинення;
- доведено, що порядок вирішення питань, пов’язаних із громадянством, є різновидом конституційно-правового процесу, а саме конституційною правозастосовчою (правоустановчою) діяльністю;
- запропоновано доктринальне визначення поняття «вирішення питань громадянства», під якою пропонується розуміти конституційно-правову, правоустановчу, процесуальну діяльність спеціально уповноважених на те органів державної влади, результатом якої є прийняття індивідуальних правових актів щодо належності до громадянства відповідної держави, а також щодо його набуття або припинення;
- здійснено класифікацію процедур і проваджень щодо вирішення питань громадянства України; виокремлено їх стадії;
удосконалено:
- доктринальні підходи щодо розуміння процедур із питань громадянства України; визначено, що ці процедури ґрунтуються на принципах: демократизму, законності, державної мови процесу, юридичної рівності, правової охорони інтересів суспільства, об’єктивності, інтенсивності перебігу, самостійності компетентних органів в ухваленні владних рішень;
- наукові уявлення про еволюцію процедур громадянства; обґрунтовано, що сучасний етап розвитку таких процедур характеризується двома найважливішими ознаками: інтернаціоналізацією та інформатизацією;
- наукові уявлення про видове розмаїття порядку набуття громадянства України шляхом виокремлення загального і спрощеного порядку; доведено, що вони різняться за кількісним складом учасників, переліком необхідних документів, кількістю та змістом стадій, а також строками здійснення;
- наукові уявлення про видове розмаїття спрощених процедур із питань набуття громадянства України; за характером звернення і суб’єктом, який остаточно вирішує відповідне питання, виокремлено: а) спрощену натуралізацію, б) поновлення у громадянстві, в) набуття громадянства дітьми і недієздатними особами, г) набуття громадянства за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України;
- наукові погляди на структуру проваджень з питань громадянства шляхом класифікації стадій розгляду питань, пов’язаних із громадянством України, за ступенем їх обов’язковості; до обов’язкових віднесено: підготовку необхідних документів і подачу заяви (подання),розгляд документів і підготовку висновку щодо них, ухвалення рішення і видання правозастосовчого акту, виконання рішення і видачу відповідних документів, контроль за виконанням рішень у справах про громадянство; до факультативних віднесенооскарження рішень і повторне звернення;
набули подальшого розвитку наукові підходи щодо удосконалення чинного законодавства України з питань громадянства:
- запропоновано підп. «є» п. 45 чинного Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 р. №215/2001, що передбачає подачу документу про наявність законних джерел існування при набутті громадянства України, конкретизувати переліком документів, які підтверджують наявність законних джерел існування; до цього переліку слід віднести: довідку про доходи; довідку із селищної ради про зайняття сільськогосподарською діяльністю; довідку про відкриття рахунку в банку;
- обґрунтовано необхідність на законодавчому рівні закріпити перелік документів, які підтверджують факт набуття громадянином України іноземного громадянства; до цього переліку запропоновано віднести: а) відповідне офіційне повідомлення чи довідку, видану компетентними органами іноземної держави із зазначенням дати та підстав набуття особою громадянства цієї держави; б) ксерокопію паспорта громадянина іноземної держави;
- запропоновано здійснити систематизацію підзаконних нормативно-правових актів, що видані для конкретизації та виконання Закону України «Про громадянство України»;
- з метою удосконалення системи органів, що вирішують питання громадянства України, та оптимізації відповідних процедур, запропоновано ліквідувати Комісію при Президентові України з питань громадянства, а її повноваження передати до компетенції Спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства;
- з урахуванням зарубіжного досвіду обґрунтовано доцільність створення у межах Спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства окремого підрозділу, на який буде покладено обов’язок перевірки рівня знань державної мови, а також основ права, історії і культури України при вступі до громадянства України.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані:
- у науково-дослідних цілях як основа для подальшого дослідження інституту громадянства та конституційно-правових процедур;
- у правотворчій діяльності у процесі вдосконалення законодавства про громадянство України;
- у навчальному процесі при підготовці навчальних матеріалів з дисциплін «Конституційне право України», «Державне право зарубіжних країн», «Конституційні права, свободи та обов’язки громадян».
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (м.Харків, 23 травня 2009р.), «Від громадянського суспільства до правової держави» (м.Харків, 26-27 лютого 2010р.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у з’ясуванні юридичної природи і змісту процедур з питань громадянства України, а також визначенні шляхів удосконалення чинного конституційного законодавства України у даній сфері. Головні науково-теоретичні, методологічні та практичні результати дослідження викладені у наступних висновках:
Громадянство це особливий конституційно-правовий стан особи, тобто її стійкий правовий зв’язок з державою, що має паритетний характер і виявляється у взаємних правах та обов’язках сторін. Право на громадянство є невід’ємним правом особи, що визнається як національним, так і міжнародним правом. Громадянство породжує спеціальний політико-правовий статус особи, її здатність бути повноправним учасником політичного життя країни.
Як соціальне та державно-правове явище громадянство реалізується у встановленні правового стану основної частини населення держави. У цьому сенсі громадянство являє собою юридичну форму суспільного зв’язку великої групи населення в державі. Постійний правовий зв’язок особи з державою виникає й існує лише на основі належності особи до правової спільності людей, але не поза цією правовою спільністю і не раніше неї. Громадянство визначає коло осіб, які перебувають під постійною юрисдикцією держави, незалежно від місця перебування. Це коло становить не одна особа і не група осіб, а основна частина населення держави, що утворює народ, націю.
Підвищення мобільності населення, зростання транскордонного співробітництва в усіх сферах суспільного життя, посилення процесів інтернаціоналізації та глобалізації закономірно призводить до зростання кількості питань, пов’язаних з громадянством, які вимушені вирішувати компетентні державні органи. Відповідно актуалізуються проблеми оптимізації та інтенсифікації процедур розгляду питань громадянства, якомога повнішого забезпечення права на громадянство як одного з конституційних прав людини.
Сучасний порядок розгляду питань, пов’язаних з громадянством, є результатом тривалого історичного розвитку правової доктрини, законодавства і правозастосочої практики. В еволюції громадянства (підданства) вирізняються шість основних етапів:
1) «царські люди» у державах Стародавнього Сходу (східних деспотіях);
2) полісне громадянство в античних (полісних) державах;
3) станове підданство і громадянство у феодальних (вотчинних) державах;
4) юридично рівне громадянство в капіталістичних (національних) державах;
5) класове ідеологізоване громадянство в соціалістичних державах;
6) новітнє громадянство в умовах глобалізованого, інформаційного суспільства.
Кожному з названих етапів розвитку громадянства (підданства) притаманні відповідні процедури його набуття і припинення, проте юридизація громадянства, з появою спеціалізованих юрисдикційних органів і формально-юридичним закріпленням у вигляді відповідних документів (паспортів), розпочалася тільки в епоху капіталізму і триває досі. Сучасний етап розвитку процедур з питань громадянства характеризується двома найважливішими ознаками: 1) інтернаціоналізацією (появою міжнародно-правових стандартів у сфері громадянства, появою громадянства міждержавних утворень, наприклад громадянства ЄС, тощо); 2) інформатизацією.
Процесуальний характер набуття і припинення громадянства як одна з основних ознак громадянства яскраво виражений в сучасному конституційному (державному) праві. Законодавство усіх сучасних держав передбачає, що відносини громадянства встановлюються й припиняються за особливою процедурою, в чіткому юридичному порядку, що має певні часові (темпоральні) й просторові (територіальні) межі, а повноваження щодо вирішення питань, пов’язаних із громадянством, віднесено до компетенції відповідних органів державної влади.
Порядок вирішення питань, пов’язаних із громадянством, є різновидом юридичного процесу, і як такий має наступні ознаки: є різновидом соціального процесу; має юридичну природу; регламентується процесуальними нормами національних і міжнародних актів; являє собою діяльність уповноважених органів держави, чітко закріплену на законодавчому рівні; складається із сукупності процесуальних дій; має на меті прийняття конкретизованих індивідуальних актів; результат фіксується в офіційних документах. Від інших різновидів юридичного процесу порядок вирішення питань, пов’язаних з громадянством, можна відрізнити завдяки системі органів, що беруть участь у розв’язанні даних питань; спеціальному законодавчому забезпеченню даної діяльності; характеру рішень, що приймаються, а також виду правових актів, що приймаються при закінченні процедури. За правовою формою діяльності процедури з питань громадянства є різновидом правозастосовчих процедур.
Вирішення питань громадянства це конституційно-правова, правоустановча, процесуальна діяльність спеціально уповноважених на те органів державної влади, результатом якої є прийняття індивідуальних правових актів про набуття або припинення громадянства відповідної держави. Ця діяльність має конституційно-правовий (політико-правовий) характер, що виявляється передусім у змісті тих чи інших процедур, а також у юридично значущому результаті встановленні або зміні політико-правового статусу особи, його постійного політико-правового зв’язку з державою. Це дає підстави говорити про порядок розгляду питань громадянства саме як про конституційно-правове, а не адміністративно-правове або цивільно-правове явище. Відмітною рисою цієї діяльності є також особливий склад її суб’єктів. Особа-заявник і компетентні органи виступають як учасники політико-правових відносин: фізична особа (заявник) як реальний або потенційний елемент суверенної політичної спільності (народу), а компетентні органи влади як структурні елементи політичної організації цієї спільності. Нарешті, акти-документи, що приймаються в результаті розгляду питань стосовно громадянства, мають правоустановчий, а не правоохоронний характер, оскільки тягнуть за собою встановлення чи зміну конституційно-правового статусу особи.
Система чинного законодавства про громадянство України, у т.ч. й щодо процедурних питань, включає: 1)Конституцію України; 2)Закон України «Про громадянство України»; 3)інші закони України; 4)міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 5)підзаконні нормативно-правові акти. При цьому регулювання процедур з питань громадянства здійснюється здебільшого підзаконними нормативно-правовими актами, що спричиняє труднощі у пошуку нормативного матеріалу і диспропорції між матеріальними і процесуальними нормами. Тому подальший розвиток законодавства про громадянство, в т.ч. у процесуальному плані, потребує кодифікації всіх нормативно-правових актів, що стосуються даних питань, шляхом їх розміщення в єдиному законодавчому акті.
Вирішення питань, пов’язаних із громадянством України, ґрунтується на принципах демократизму, верховенства права, законності, державної мови процесу, юридичної рівності, правової охорони інтересів суспільства, об’єктивності, інтенсивності (доцільності строків) перебігу розгляду справи, самостійності компетентних органів в ухваленні правових рішень.
За своїм змістом та юридичними наслідками усі процедури щодо вирішення питань громадянства України поділяються на чотири види:
- процедура щодо встановлення та оформлення належності до громадянства України;
- процедура перевірки належності до громадянства України особою, яка перебуває за кордоном;
- процедура щодо набуття громадянства України;
- процедура щодо припинення громадянства України.
Кожен із названих видів процедур з питань громадянства, крім другого, охоплює декілька видів проваджень.
Зокрема, процедура щодо встановлення та оформлення належності до громадянства України (залежно від місця проживання особи) охоплює два види проваджень:
- провадження щодо встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка проживає на території України;
- провадження щодо встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка проживає за кордоном.
У свою чергу, процедура щодо набуття громадянства України (залежно від передбачених Законом підстав набуття громадянства України) включає в себе десять видів проваджень:
1) провадження щодо вирішення питання про набуття громадянства України за народженням;
2) провадження щодо вирішення питання про набуття громадянства України за територіальним походженням;
3) провадження щодо вирішення питання про набуття громадянства України внаслідок прийняття до громадянства;
4) провадження щодо вирішення питання про набуття громадянства України внаслідок поновлення у громадянстві;
5) провадження щодо вирішення питання про набуття громадянства України внаслідок усиновлення;
6) провадження щодо вирішення питання про набуття громадянства України внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров’я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім’ю патронатного вихователя;
7) провадження щодо вирішення питання про набуття громадянства України внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8) провадження щодо вирішення питання про набуття громадянства України у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9) провадження щодо вирішення питання про набуття громадянства України внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;
10) провадження щодо вирішення питання про набуття громадянства України за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Нарешті, процедура щодо припинення громадянства України (залежно від передбачених Законом підстав припинення громадянства України) включає в себе три види проваджень:
1) провадження щодо вирішення питання про припинення громадянства України внаслідок виходу з громадянства України;
2) провадження щодо вирішення питання про припинення громадянства України внаслідок втрати громадянства України;
3) провадження щодо вирішення питання про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Кожне з проваджень щодо розгляду питань, пов’язаних із громадянством, складається із семи етапів: 1) підготовка необхідних документів і подача заяви (подання); 2) розгляд документів і підготовка висновку за ними; 3) ухвалення рішення і видання правозастосовчого акту; 4) виконання рішень і видача відповідних документів; 5) контроль за виконанням рішень у справах про громадянство; 6) оскарження рішення; 7) повторне звернення. Перші п’ять етапів є основними (обов’язковими), тоді як два останні додатковими (факультативними).
Процедури з питань громадянства України можна умовно поділити на загальні і спеціальні, що визначається кількісним складом учасників, кількістю подачі необхідних документів.
Серед процедур набуття громадянства України виокремлюється звичайний і спрощений порядок. Спрощений порядок вирішення питань про набуття громадянства України можна умовно поділити на: спрощену натуралізацію; відновлення громадянства; набуття громадянства дітьми і недієздатними особами; набуття громадянства за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. На відміну від прийняття громадянства України в загальному порядку і спрощеної натуралізації, де розгляд заяв і ухвалення рішення приймається Президентом України протягом річного терміну, при розв’язанні питання про прийняття до громадянства України у спрощеному порядку при «відновленні громадянства» і «зміні громадянства дітей і недієздатних» ухвалюються начальник міграційної служби в Автономній Республіці Крим, місті Києві, областях, місті Севастополі або його заступником, а також керівник дипломатичного представництва чи консульської установи України або його заступник, що знаходяться за межами України в строк до 6 місяців з дня подачі заяви і всіх необхідних документів.
Із метою приведення процедур з питань набуття громадянства України до сучасних реалій пропонується: а) створити службу перевірки рівня знань національної мови або чітко визначити, хто повинен займатися цим питанням з долученням до цього процесу відповідних спеціалістів; б) на законодавчому рівні надати визначення рівня володіння українською мовою, розробити перелік питань і завдань для визначення рівня знань мови, визначити порядок перевірки знань мови; в) розробити і використовувати під час прийняття до громадянства тестові завдання для перевірки знань з історії, основ права і культури України з метою кращої адаптації натуралізованих громадян до повсякденного життя. Крім того, за зразком зарубіжних держав в Україні доцільно запровадити урочисту церемонію прийняття до громадянства: це сприяло б підвищенню почуття патріотизму, надало б процедурі набуття громадянства України належної урочистості, засвідчувало б її значущість і непересічність у житті людини.
На відміну від процедури набуття громадянства України, де виокремлюються загальний і спрощений порядок, процедура виходу з громадянства здійснюється тільки у загальному порядку, з проходженням всіх стадій розгляду справи, незалежно від місця проживання особи, яка має бажання вийти з громадянства України (на території України чи поза її межами), та інших обставин. Проте, з урахуванням зарубіжного досвіду, вбачається доцільним запровадження спрощеного порядку виходу з громадянства для тих громадян України, котрі постійно проживають за кордоном.
З урахуванням сучасних громадсько-політичних і соціально-економічних реалій України доцільно повернутися до того обмеження на вихід із громадянства України, котре передбачалося попередніми законами «Про громадянство України», а саме: передбачити, що у виході з громадянства України може бути відмовлено, якщо особа, яка порушила клопотання про вихід, має невиконані зобов’язання перед державою або майнові зобов’язання, з якими пов’язані інтереси юридичних чи фізичних осіб на території України.
Під втратою громадянства у вітчизняній політико-правовій практиці розуміється припинення громадянства з волі держави. Необхідним елементом процедури втрати громадянства є надання державними органами документу, який підтверджує набуття громадянином України іноземного громадянства. Проте на законодавчому рівні перелік документів, які підтверджують набуття іноземного громадянства, не закріплено. Тому варто на законодавчому рівні закріпити перелік документів, які підтверджують факт набуття громадянином України іноземного громадянства: відповідне офіційне повідомлення чи довідка, видана компетентними органами іноземної держави із зазначенням дати та підстав набуття особою громадянства цієї держави, ксерокопія паспорта громадянина іноземної держави.
Чинне законодавство з питань припинення громадянства України є недостатньо конкретним у темпоральному плані, що містить потенційну загрозу волюнтаристських та корупційних проявів. Тому в Законі України «Про громадянство України» доцільно передбачити, що загальний строк розгляду заяв і подань з питань припинення громадянства України шляхом виходу з громадянства чи його втрати становить від трьох до шести місяців.
У разі запровадження урочистої церемонії прийняття до громадянства України доцільно запровадити також певну церемонію його припинення. Можливо, вона має бути більш скромною, ніж церемонія натуралізації, проте вона має бути, аби підкреслити жаль з приводу того, що постійний правовий зв’язок між особою й Українською державою припинив своє існування.
На сьогодні, система суб’єктів, які задіяні у вирішенні питань, що стосуються громадянства України включає в себе Президента України, Комісію при Президентові України з питань громадянства, спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва, консульські установи. Наявна система органів, що беруть участь у вирішенні питань громадянства, склалася історично і є традиційною для незалежної України; вона відповідає існуючій в Україні формі держави та багатьом зарубіжним аналогам. Проте діяльність Комісії при Президентові України з питань громадянства значною дублює діяльність Спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства, що потребує внесення відповідних коректив шляхом виключення повноважень, які дублюються, або передачі повноважень цієї комісії Спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань громадянства.
Реформування системи органів державної влади, які беруть участь у вирішенні питань громадянства України, має здійснюватися комплексно, на чіткій концептуальній основі, з урахуванням позитивного досвіду провідних зарубіжних країн та власних політико-правових традицій. Це, у свою чергу, ставить на порядок денний проблему наукового осмислення й концептуалізації існуючих у світі процедур з питань громадянства (підданства) та відповідної інституційної структури. Такий підхід дозволить уникнути помилок у виборі основних напрямків і змісту майбутніх реформ, гармонізувати реформу у сфері громадянства з іншими реформами, що відбуваються в нашій країні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авакьян С. А. Россия: гражданство, иностранцы, внешняя миграция / С. А. Авакьян. С.-Пб. : Юрид. центр Пресс, 2003. 643 с.
2. Адміністративне право України : підручник / за ред. Ю. П.Битяка. К. : Юрінком Інтер, 2006. 544с.
3. Адміністративне право України : словник-довідник / укл. : В. К.Шкарупа, Ю. А.Ведєрніков, В. П.Підчибій. Дніпропетровськ : Юрид. акад. МВС України, 2001. 196с.
4. Адміністративне право : навч. посіб. / О. І.Остапенко, З. Р.Кісіль, М. В.Ковалів, Р. В.Кісіль. К. : Правова єдність, 2008. 536с.
5. Баландин В. Н. О видах юридического процесса / В. Н.Баландин, А. А.Павлушина // Известия вузов. Правоведение. 2002. № 4. С.22-33.
6. Бараніченко О.В. Подвійне громадянство в Україні : проблеми та перспективи / О.В. Бараніченко // Вісник університету «Україна». 2010. №1. С.37-41.
7. Бедрій Б. Р. Громадянство України : конституційно-правові основи : дис. канд. юрид. наук : 12.00.02 / Б. Р. Бедрій ; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. Львів, 2004. 187 с.
8. Бисага Ю.М. Конституційно-процесуальне право : підручник / Ю. М.Бисага, В. В. Гомонай, В. І. Чечерський. Ужгород : Ліра, 2011. 360 с.
9. Бочаров Д. О. Правозастосовча діяльність : поняття, функції та форми : проблемні лекції / Д. О. Бочаров. Дніпропетровськ : АМСУ, 2006. 73с.
10. БочаровД. О. Поняття «правозастосовна діяльність»: операціональний аспект / Д. О. Бочаров // Право України. 2008. №3. С. 117.