КОНСТИТУЦІЙНО – ПРАВОВИЙ СТАТУС ТИМЧАСОВИХ КОМІСІЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП 4-11
РОЗДІЛ 1. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА ПРИРОДА ТИМЧАСОВИХ КОМІСІЙ ПАРЛАМЕНТУ
1.1. Поняття, види та місце тимчасових комісій в системі комісій парламенту
12-30
1.2. Історія становлення та розвитку тимчасових парламентських комісій вітчизняних вищих представницьких органів
30-54
1.3. Принципи діяльності тимчасових комісій Верховної Ради України
54-68
Висновки до розділу 68-72
РОЗДІЛ 2. СТВОРЕННЯ ТА ПОРЯДОК ДІЯЛЬНОСТІ ТИМЧАСОВИХ СЛІДЧИХ КОМІСІЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
2.1. Підстави створення тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України
73-94
2.2. Порядок створення, вимоги до кількісного та персонального складу, строк повноважень тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України

94-115
2.3. Обсяг повноважень, висновки та пропозиції тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України
116-144
Висновки до розділу 144-149
РОЗДІЛ 3. СТВОРЕННЯ ТА ПОРЯДОК ДІЯЛЬНОСТІ СПЕЦІАЛЬНОЇ ТИМЧАСОВОЇ СЛІДЧОЇ КОМІСІЇ ТА ТИМЧАСОВИХ СПЕЦІАЛЬНИХ КОМІСІЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
3.1. Створення та порядок діяльності спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з розслідування питань імпічменту Президента України

150-168
3.2. Створення та порядок діяльності тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України
168-190
Висновки до розділу 190-195
ВИСНОВКИ 196-207
ДОДАТКИ 208-235
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 236-252
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВРУ Верховна Рада України
ЗУ Закон України
ККУ Кримінальний кодекс України
КПКУ Кримінально-процесуальний кодекс України
КУ Конституція України
Тимчасовий регламент ВРУ Тимчасовий регламент Верховної Ради України
УНР Українська Народна Республіка
ФРН Федеративна Республіка Німеччина

ВСТУП

Актуальність теми
Організаційний процес політичного та економічного трансформування Української держави ще далеко не завершено. Її розвиток як правової держави залежить від ефективності, мети та завдань функціонування системи органів державної влади, що у свою чергу, зумовлюються діяльністю парламенту, який формально забезпечує не тільки функціонування, а і саме існування інших вищих державних органів. Тому продуктивний розвиток вітчизняного парламенту однозначно відіграватиме одну із вирішальних ролей в еволюції усієї української держави.
Поряд із цим реформування вітчизняного парламенту з метою оптимізації його діяльності – це складний та багатогранний процес, який вимагає глибокого наукового аналізу не лише державно-правової дійсності, але й історичного процесу зародження та розвитку як самої Верховної Ради України, так і окремих її органів. Така позиція ґрунтується на тому, що одним із визначальних аспектів, у характеристиці сучасного парламенту є його структура, невід’ємними елементами якої є парламентські комісії. Вивчення особливостей їх функціонування та ролі, яку вони відіграють, надасть нам змогу окреслити способи удосконалення діяльності та вектори прогресивного поступу не тільки зазначених парламентських органів, але і парламенту загалом.
Крім цього, потрібно зазначити, що сьогодні не існує спеціального законодавчого акту, який би здійснював законодавче регулювання діяльності тимчасових комісій Верховної Ради України. Через це значна частина керівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій ставляться формально до їх звернень з приводу надання необхідної інформації та пояснень з питань, які розслідуються чи розглядаються цими комісіями, а деякі з них взагалі не реагують на такі звернення. Внаслідок цього парламент фактично позбавлений можливості ефективно використовувати зазначені тимчасові органи для вирішення нагальних проблем, які постають перед сучасним суспільством.
Наголосимо на тому, що у практиці вітчизняної правової науки не здійснювалося ґрунтовного та комплексного дослідження функціонування тимчасових комісій Верховної Ради України. Все це і спричинило нагальну необхідність дослідження зазначеної проблематики та актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертаційне дослідження виконане в межах планових наукових досліджень кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету за темою “Конституційне будівництво у країнах центральної Європи у ХХ-ХХІ ст. ст.”, затвердженою наказом ректора Ужгородського національного університету (зареєстрована у державному реєстрі за номером № 0198 U007793). Обраний напрям дослідження випливає з основних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. № 1072, Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленої Законом України \"Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу\" від 21 листопада 2002 р. № 228-IV.
Мета і завдання дослідження
Метою дослідження є всебічне висвітлення актуальних питань та вирішення теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з визначенням поняття та функціонуванням інституту тимчасових комісій Верховної Ради України у контексті вітчизняного конституційного права.
Відповідно до сформульованої мети було визначено основні завдання дослідження:
- виявити основні ознаки та сформулювати поняття тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України;
- з\'ясувати ґенезу правової регламентації тимчасових комісій вищих представницьких органів, що функціонували на території сучасної України;
- дати системний аналіз змісту та визначити перелік правових принципів діяльності тимчасових комісій Верховної Ради України;
- дослідити та запропонувати рекомендації щодо порядку утворення, складу, повноважень та практичного застосування результатів діяльності тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України;
- дослідити та запропонувати рекомендації щодо порядку утворення, складу, повноважень та практичного застосування результатів діяльності спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України;
- дослідити та запропонувати рекомендації, щодо порядку утворення, складу, повноважень та практичного застосування результатів діяльності тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України.
Об’єкт дослідження - це сукупність суспільних відносин, що виникають у зв’язку з утворенням та діяльністю тимчасових слідчих, спеціальних тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України як структурних елементів вітчизняного парламенту.
Предметом дослідження є поняття, підстави та порядок утворення, кількісний і персональний склад, повноваження, юридична сила та форми викладення результатів діяльності тимчасових слідчих, спеціальних тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України.
Методи дослідження. Методами дослідження є сукупність наукових методів, які в комплексі застосовуються дисертантом для вирішення завдань дослідження та досягнення його мети. Головним з них є діалектичний метод наукового пізнання державно-правових процесів та явищ. За його допомогою автор досліджує існуючий порядок та проблематику, пов\'язану з функціонуванням тимчасових комісій Верховної Ради України, вивчає та аналізує вітчизняні законодавчу базу і парламентську практику у цій сфері.
На основі конструктивно-критичного підходу дисертант також використовує такі методи наукового дослідження, як: науковий плюралізм; органічна єдність теорії і практики; метод об’єктивності; порівняльно-правовий метод. Зокрема, за допомогою наукового плюралізму у роботі досліджується вичерпний перелік наукових концепцій щодо оптимального обсягу повноважень тимчасових комісій Верховної Ради України. Згідно з вимогами органічної єдності теорії і практики аналізуються коло питань, які стали предметом створення тимчасових спеціальних комісій українського парламенту, та спосіб його законодавчого закріплення. Метод об’єктивності та порівняльно-правовий використовуються під час дослідження досвіду функціонування тимчасових парламентських комісій зарубіжних країн та формулюванні пропозицій щодо імплементації його позитивних рис. Широкого застосування знайшли прийоми формальної логіки: аналіз, синтез, аналогія і абстракція.
За допомогою системно-функціонального методу тимчасові комісії розглядались як структурні елементи парламенту, які реалізують його певні функції; за допомогою методу раціональної критики робився аналіз сутності законодавчих документів і виявлялися колізії, суперечності та інші факти; метод системного аналізу сприяв конкретизації юридичних понять, визначенню специфічних ознак правових явищ; формально-логічний метод використовувався під час аналізу наукових джерел, законодавства, правозастосувальної практики, повного вивчення предмета дослідження, висвітлення його особливостей. На основі застосування історичного методу досліджено виникнення та розвиток тимчасових комісій вищих представницьких органів, що існували на території сучасної України.
Сукупність зазначених методів була використана під час аналізу джерельної бази, яка сформована відповідно до мети і завдань дослідження. Передусім це чинне законодавство (конституція, закони, підзаконні нормативно-правові акти), проекти нормативно-правових актів і нормативно-правові акти, що втратили юридичну силу, України та зарубіжних країн.
Ці ж методи застосовувалися під час дослідження стану вивчення проблематики дисертацій у фаховій літературі (теоретико-юридичній, галузевій юридичній), зокрема, праць вітчизняних та зарубіжних правознавців, таких як: Авакян С.А., Барабаш С.А., Барабаш Ю.Г., Булгаков О.Н., Журавський В.С., Задорожня Г.В., Ільїнський И.П., Керімов А.Д., Ківалов С.В., Ковриженко Д.С., Коврякова Е.В., Колодій А.М., Крутоголов М.А., Крилов Б.С., Лузін В.В., Майданник О.О., Махненко А.Х., Могунова М.А., Музиченко П.П., Невзоров І.Л., Олуйко В.М., Орзіх М.П., Пільгун Н.П., Погорілко В.Ф., Свирський Б.М., Тодика Ю.Н., Топорнин Б.Н., Трєщєтнікова Н.Ю., Ур\'яс Ю.П., Цвік В.Д., Шаповал В.М., Шемшученко Ю.С.
Наукова новизна одержаних результатів
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в сучасній українській юридичній науці здійснена спроба комплексного наукового дослідження тимчасових комісій Верховної Ради України як структурних елементів вітчизняного парламенту.
Наукова новизна конкретизується у таких основних положеннях, що виносяться на захист:
вперше:
- досліджено динаміку розвитку конституційно-правової регламентації функціонування тимчасових комісій вищих представницьких органів, які функціонували на території сучасної України;
- проаналізовано зміст та здійснено класифікацію основних принципів організації і діяльності тимчасових комісій Верховної Ради України. Зокрема, обґрунтовано доведено, що зазначені принципи, до яких належать принцип верховенства права, принцип законності, принцип гласності та інші, не існують хаотично, а складають певну цілісну систему, яка містить загальноюридичні та спеціальні принципи;
- визначено поняття допиту свідків тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України, як діяльності слідчої комісії у межах здійснюваного нею парламентського розслідування, за допомогою якої з\'ясовуються і перевіряються фактичні обставини щодо кола питань, які є його предметом, шляхом опитування та отримання свідчень і пояснень в особи, якій можуть бути відомі зазначені обставини, а також визначено коло прав самих свідків;
- визначено без посилання на норми Кримінально-процесуального кодексу України повноваження спеціального прокурора та слідчих, які входять до складу спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, яким серед іншого надається право викликати будь-яких осіб (крім Президента України, суддів Конституційного і Верховного судів України та суддів судів загальної юрисдикції з приводу суті розглянутих ними справ або справ, які знаходяться в їх провадженні) як свідків для допиту, а також визначено вимоги до висновку зазначеної комісії про звинувачення Президента України;
- визначено вимоги до кількісного складу (в обсязі не менше 5 та не більше 35 осіб) та сформульовано вичерпний перелік прав та обов’язків тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України, невід\'ємним правом яких є запрошувати на своє засідання членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових осіб для надання необхідної інформації;
удосконалено:
- коло підстав створення тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, вимоги до їх кількісного та персонального складу (обґрунтовано необхідність формування цих комісій на паритетних засадах з представників парламентської більшості та меншості), а також обсяг повноважень тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України (аргументовано доведено потребу надання їм права допиту свідків);
- процедуру прийняття звіту тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України, у тому числі обґрунтовано потребу у наданні права членам цієї комісії викладати окрему думку щодо незгоди з прийнятими нею висновками, яка обов’язково додається до звіту комісії. А також удосконалено способи практичного застосування результатів діяльності зазначених комісій та доведено необхідність їх обов’язкового опублікування;
- вимоги до персонального складу спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, включно з вимогами до кандидатур спеціальних прокурора і слідчих, що входять до неї, та обґрунтовано необхідність формування вказаних комісій на паритетних засадах з представників парламентської більшості та опозиції;
набули подальшого розвитку:
- дефініції понять „тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України”, „спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України” та „тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України”;
- обсяг прав спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України та доведено необхідність ввести ці комісії до кола суб’єктів, за невиконання законних вимог яких передбачена кримінальна відповідальність;
- вимоги до законодавчого закріплення предмета діяльності та персонального складу тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України.
Практичне значення одержаних результатів
Отримані в процесі дослідження теоретичні висновки дозволяють розширити уявлення про природу тимчасових комісій Верховної Ради України. У дисертації узагальнено найважливіші наукові і практичні результати досліджень у вказаній сфері. Результати роботи поглиблюють наукові знання про порядок створення та діяльності, а також обсяг повноважень тимчасових комісій Верховної Ради України. Розробки і висновки, що містяться в дисертації, мають практичне значення (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження від 02 квітня 2008 р. № 04-32/8-500). Вони стали основою для розробки автором проекту закону „Про тимчасові комісії Верховної Ради України”.
Положення і висновки цієї роботи були використані у підготовці лекційного курсу та навчально-методичного забезпечення з дисципліни “Конституційне право України” (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження від 09 квітня 2008 р. № 360/01-108), а також можуть бути використані під час викладання курсів “Конституційне право зарубіжних країн”, “Парламентське право” та інших дисциплін, під час підготовки навчальних посібників та підручників.
Деякі із сформульованих у дисертації положень можуть бути використані для подальших досліджень у цьому напрямі.
Апробація результатів дисертації
Дисертація обговорювалася за розділами і загалом на засіданнях кафедри теорії держави і права Львівської комерційної академії та кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету. Автор виступав з повідомленнями за матеріалами дисертаційного дослідження на науково-практичній конференції „Проблеми забезпечення конституційних прав громадянина у кримінальному судочинстві”, що відбулась у Львівському державному університеті внутрішніх справ 26 жовтня 2007 р., тези доповіді опубліковані; V-тій міжнародній науково-практичній конференції „Становление современной науки-2007”, що відбулась у жовтні 2007 р., м. Софія, тези доповіді опубліковані; ІV-тій міжнародній науково-практичній конференції „Наука и технология: шаг в будущее - 2008”, що відбулась у березні 2008 р., м. Прага, тези доповіді опубліковані; ІV -тій міжнародній науково-практичній конференції „Научные дни – 2008”, що відбулась у квітні 2008 р., м. Софія, тези доповіді опубліковані; ІV -тій міжнародній науково-практичній конференції „Научное пространство Европы – 2008\", що відбулась у квітні 2008 р., м. Софія, тези доповіді опубліковані.
Публікації
За темою дисертації автором підготовлено й опубліковано одинадцять статей, шість з яких - у виданнях, що визнані ВАК України фаховими з юридичних наук.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи все вище зазначене доцільно зробити наступні висновки.
Тимчасові парламентські комісії Верховної Ради України, є окремим видом органів вітчизняного парламенту. Залежно від завдань для виконання яких вони створюються та їх предметної компетенції, усі тимчасові комісії Верховної Ради України можна поділяти на дві групи: тимчасові слідчі та тимчасові спеціальні комісії українського парламенту. Крім цього, серед тимчасових слідчих комісій потрібно виділяти власне тимчасові слідчі та спеціальні тимчасові слідчі комісії парламенту України.
З огляду на це, доречно запропонувати такі визначення понять кожної із наведених груп тимчасових комісій Верховної Ради України. Тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України це колегіальні тимчасові органи парламенту України, які утворюються виключно із числа народних депутатів України для проведення розслідувань з питань, що становлять суспільний інтерес.
Спеціальна тимчасова слідча комісія Верховної Ради України це колегіальний тимчасовий орган парламенту України, який утворюється у складі народних депутатів України, спеціального прокурора і спеціальних слідчих для розслідування обставин, щодо вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину, в рамках процедури розгляду питання про усунення Глави держави з поста в порядку імпічменту.
Тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України це колегіальні тимчасові органи парламенту України, які утворюються виключно із числа народних депутатів України для підготовки і попереднього розгляду питань за дорученням Верховної Ради України, у тому числі і доопрацювання проектів законів та інших актів вітчизняного парламенту.
Досліджуючи історичний процес виникнення та розвитку тимчасових комісій вищих представницьких органів, що існували на території сучасної України, наголосимо, що історичні підвалини діяльності зазначених комісій в українському парламентаризмі були закладені на початку ХХ ст. А саме, такими пам’ятками української державності, як: Закон „Про Державну Народню Раду Української Народньої Республіки” від 12 листопада 1920 р., та два конституційні проекти - „Основний Державний Закон Української Народньої Республіки. Проєкт Правительственної Комісії по виробленню Конституції Української Держави” та „Проєкт Конституції (основних державних законів) Української Народньої Республіки”.
У Радянський період процес розвитку правової регламентації тимчасових комісій парламенту був незрівнянно менш інтенсивним, проте повністю не зупинявся. Тоді як подальший розвиток правової регламентації діяльності тимчасових слідчих та спеціальних комісій вищих представницьких органів, що існували на території нинішньої України, відбувався після відновлення незалежності України у 1991р., а отже у площині роботи Верховної Ради України.
Досліджуючи шляхи забезпечення легітимного і оптимального функціонування тимчасових комісій вітчизняного парламенту, важливим є визначення правових принципів їх діяльності. До них необхідно віднести такі принципи як: верховенства права, законності, поваги та дотримання прав людини і громадянина, рівності громадян перед законом, гласності, об’єктивності, колегіальності, рівноправності членів тимчасових комісій, обґрунтованості прийнятих висновків та пропозицій, всебічності і повноти, професійної компетентності, співпраці.
Вказані принципи не існують хаотично, а складають певну цілісну систему, яка включає загальноюридичні та спеціальні принципи. Загальноюридичні принципи організації та діяльності тимчасових комісій вітчизняного парламенту – це беззаперечні вимоги, які виражають основний зміст правової природи організації цих органів. Це принципи: верховенства права, законності, поваги та дотримання прав людини і громадянина, рівності громадян перед законом, гласності.
Спеціальні принципи організації та діяльності тимчасових комісій вітчизняного парламенту – це вихідні засади, що визначають особливий порядок утворення та організації їх діяльності і суттєво відрізняють їх від інших парламентських органів. Ними є принципи: об’єктивності, колегіальності, рівноправності членів тимчасових комісій, обґрунтованості прийнятих висновків та пропозицій, всебічності і повноти, професійної компетентності, співпраці.
При цьому, визнання одних із вказаних принципів першочерговими, а інших другорядними, або встановлення обов’язковості дотримання одних, та не обов’язковості дотримання інших, є цілком неприпустимим. Лише максимально широке впровадження у діяльність тимчасових комісій Верховної Ради України всього переліку вище наведених принципів, дасть змогу розглядати їх як прогресивний інститут парламентського права.
Аналізуючи коло питань, що виникає на сучасному етапі у сфері діяльності тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України доцільно запропонувати наступний перелік підстав для їх створення: повідомлення про порушення Конституції України, законів України органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими, службовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об\'єднань громадян стосовно питань, що становлять суспільний інтерес або виявлення фактів таких порушень, у тому числі:
- повідомлення про обставини, які загрожують суверенітету, територіальній цілісності України або її економічним, науково-технічним, національно-культурним, соціальним інтересам та охороні довкілля;
- повідомлення про масове порушення прав, свобод і законних інтересів громадян, їх об\'єднань чи зловживання владою посадовими, службовими особами, що завдало істотної шкоди суспільним інтересам.
Предметом діяльності тимчасових комісій не може бути встановлення вини конкретних осіб у вчиненні злочину. Факти та обставини, встановлені рішенням (вироком) суду, яке набрало законної сили, визнаються тимчасовими комісіями без додаткової перевірки та не можуть бути поставлені під сумнів. Діяльність тимчасових комісій не підміняє собою дізнання, попереднє слідство та судочинство.
Також, з метою забезпечення високого ступеня виваженості прийняття рішень, щодо утворення вказаних комісій, доцільно запровадити обов’язкову процедуру ініціювання та попереднього розгляду даного питання. При цьому, право такого ініціювання слід надати народним депутатам України, у кількості 1/10 від конституційного складу Верховної Ради України, та її Уповноваженому з прав людини. Попередній розгляд обґрунтованості прийняття вказаних рішень доцільно покласти на регламентний комітет ВРУ. У свою чергу, конституційна норма, згідно з якою рішення про утворення слідчої комісії парламенту приймається 1/3 голосів народних депутатів, є цілком оптимальною та повинна бути продубльованою у спеціальному законодавчому акті.
Продовжуючи, зазначимо що на законодавчому рівні доцільно передбачити положення яке б регулювало максимально та мінімально допустимі обсяги складу слідчих комісій (зокрема, від 6 до 20 членів). Поряд із цим, персональний склад слідчих комісій Верховної Ради України доречно формувати на паритетних засадах з представників парламентської більшості та опозиції. Більше того, беззаперечною є необхідність обрання до складу слідчих комісій українського парламенту виключно народних депутатів України. При цьому, законодавчо регламентуючи перелік обставин при наявності яких народний депутат не може входити до складу зазначених комісій, крім положень ч. 2 статті 82 чинного Тимчасового Регламенту ВРУ, потрібно передбачити заборону участі у складі слідчої комісії народного депутата, який має «інше (не вказане ч. 2 ст. 82 Тимчасового Регламенту ВРУ) відношення чи інтерес до осіб чи фактів, щодо яких проводиться розслідування, якщо в результаті цього, виникає обґрунтований сумнів, з приводу його неупередженості як члена слідчої комісії».
Визначаючи спосіб обрання голів та заступників голів вказаних комісій, видається доцільним поряд із вимогами ч. 2 ст. 82, п. 3 ч. 4 ст. 80 Тимчасового Регламенту ВРУ, на законодавчому рівні встановити заборону для представників парламентської більшості одночасно займати посади голови та заступника голови будь-якої тимчасової слідчої комісії.
Аналізуючи строк діяльності слідчих комісій Верховної Ради України, зазначимо, що встановлення його тривалістю у шість місяців є повністю оптимальним, за умови надання парламенту права у виняткових випадках його продовження ще на один 6-місячний термін.
З метою забезпечення ефективного функціонування тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України видається доцільним на законодавчому рівні надати їм наступний обсяг прав. По-перше, право на виклик та допит свідків і пов’язаного з цим обов’язку таких свідків з’явитись на виклик слідчої комісії і давати правдиві показання. При чому, допит свідка тимчасовою слідчою комісією ВРУ – це певна діяльність слідчої комісії, у межах здійснюваного нею парламентського розслідування, за допомогою якої з\'ясовуються і перевіряються фактичні обставини щодо кола питань, які є його предметом, шляхом опитування та отримання свідчень і пояснень у особи, якій можуть бути відомі зазначені обставини. Не можуть допитуватись як свідки тимчасовою слідчою комісією Президент України, судді Конституційного та Верховного судів України, а також судді інших судів загальної юрисдикції, щодо суті розглянутих конкретним суддею справ або справ, які знаходяться в його провадженні.
По-друге, право запрошувати Президента України, суддів Конституційного і Верховного судів України та суддів судів загальної юрисдикції на своє засідання для ознайомлення з їх позицією. Вказані особи не повинні безпідставно відмовляти тимчасовій слідчій комісії у наданні інформації та пояснень і сприянні у ефективному здійсненні її повноважень.
По-третє, право на звернення тимчасової слідчої комісії з поданням до суду про прийняття ним рішення щодо примусового приводу свідка, який повторно відмовився з’явитися на засідання слідчої комісії.
По-четверте, право тимчасових слідчих комісій на отримання, необхідної для їх діяльності інформації, документів, матеріалів та інших відомостей, що стосуються предмета розслідування, від державних та недержавних органів, підприємств, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Поряд із цим, надання слідчим комісіям інформації, що становить державну або іншу охоронювану законом таємницю, повинно здійснюватись лише у порядку встановленому законом.
По-п’яте, право слідчих комісій на звернення до місцевих адміністративних судів, щодо застосування останніми заходу процесуального примусу у вигляді тимчасового вилучення документів для їх дослідження вказаними комісіями. При цьому, слідча комісія зобов’язана передати оригінали документів, які нею досліджуються, органам досудового слідства або суду, у випадку прийняття ними рішення, на підставі і в порядку, встановлених Кримінально-процесуальним кодексом України, про виїмку (витребування) таких документів в органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об\'єднання громадян. Слідчій комісії у такому випадку для опрацювання залишаються копії зазначених документів.
По-шосте, право слідчих комісій на призначення експертиз та перевірку обставин події на місцях. Більше того, правом здійснення перевірки обставин події на місцях, повинні володіти не лише самі комісії, але і їх робочі групи.
По-сьоме, право слідчих комісій на звернення за допомогою до державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян та право вказаних комісій залучати до участі в розслідуванні працівників органів прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції за їх особистою згодою та згодою їх керівників, а також інших фахівців та експертів, за їх згодою.
По-восьме, можливість слідчих комісій отримання інформації у суб’єктів, які згідно чинного законодавства України володіють правом її не давати. Вказана інформація може бути отримана за умови, якщо законодавство у виняткових випадках допускає її надання, та встановлення судом у кожному конкретному випадку, за зверненням слідчої комісії, гострої необхідності у цьому для охорони суспільних і державних інтересів та неможливість її отримання іншим способом.
Поряд із цим, на законодавчому рівні потрібно передбачити обсяг прав осіб, що залучаються слідчими комісіями як свідки, експерти та перекладачі. Так, особи не можуть нести будь-яку відповідальність за відмову давати показання або пояснення слідчій комісії щодо себе, членів сім\'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. У зв’язку з цим, необхідно внести відповідні корективи до ч. 2 ст. 385 Кримінального кодексу. Більше того, свідки, експерти та перекладачі повинні володіти аналогічними правами що і відповідні учасники кримінального процесу, включно з правом користуватися послугами захисника. Їх закріплення у спеціальному законодавчому акті доречно здійснювати без посилання на положення КПК та з певним коректуванням, щодо специфіки парламентського розслідування.
Також, доцільно законодавчо закріпити відповідальність членів слідчих комісій і усіх осіб, які залучаються до їх роботи, за розголошення відомостей, що є конфіденційними або містять в собі комерційну чи державну таємницю, і стали їм відомі у зв\'язку з розслідуванням. І при цьому, регламентувати можливість судового оскарження дій тимчасових слідчих комісій та порядок відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої незаконними їх діями.
У свою чергу, вимоги до структури та змісту звіту тимчасової слідчої комісії передбачені чинним Регламентом ВРУ, є достатньо прийнятними, за умови врахування наступного. По-перше, закріплення у процедурі підготовки висновку тимчасовою слідчою комісією права будь-якого її члена: 1) наполягати на затвердженні вказаного висновку шляхом голосуванням щодо окремих його частин; 2) викласти свою окрему думку, щодо незгоди з прийнятими висновками, яка обов’язково додається до звіту комісії. По-друге, включення до кола суб’єктів, яким можуть бути скеровані результати розслідування слідчої комісії - парламентських профільних комітетів та тимчасових спеціальних комісій (спеціально створених з цією метою). По-третє, встановлення обов’язку суб’єктів, яким згідно з постановою Верховної Ради були скеровані висновки слідчої комісії для реагування, інформувати парламент про вжиті ними заходи. По-четверте, встановлення обов’язкового опублікування висновків тимчасової слідчої комісії у газеті „Голос України” і на офіційному Інтернет сайті Верховної Ради України (за винятком фактів і відомостей, що становлять державну чи комерційну таємницю, або таємницю слідства). По-п’яте, у випадку ненадання тимчасовою слідчою комісією звіту Верховній Раді України у визначений парламентом термін, передбачити обов’язок голови такої комісії, передати Голові Верховної Ради напрацьовані нею матеріали разом з письмовими поясненнями вказаного прострочення.
Аналізуючи правову регламентацію порядку функціонування спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України зазначимо, що вона є достатньо прийнятною. Проте, на законодавчому рівні необхідно закріпити наступні положення. Зокрема, на посади спеціальних прокурора та слідчого можуть обиратись лише ті особи, які володіють необхідним стажем роботи на посаді атестованого прокурора та слідчого правоохоронних органів (відповідно), за винятком осіб, що на момент такого обрання перебувають на службі у державних правоохоронних органах. Формування складу спеціальної слідчої комісії повинно здійснюватись на основі принципу паритетної кількості представників парламентської більшості та опозиції. До складу зазначеної комісії заборонено входження народних депутатів, спеціального прокурора та спеціальних слідчих, які: 1) перебувають у родинних відносинах з Президентом України; 2) були або є учасниками досудового слідства або судового процесу, в якому учасником був чи є Президент України; 3) мають інше відношення чи інтерес до Президента України чи фактів, щодо яких проводиться розслідування, якщо в результаті цього, виникає обґрунтований сумнів з приводу їх неупередженості як члена спеціальної тимчасової слідчої комісії, спеціального прокурора чи спеціального слідчого. При цьому, народні депутати та особи кандидатури яких запропоновано на зазначені посади зобов’язані повідомити парламент про наявність вище окреслених обставин.
Для забезпечення ефективної діяльності спеціальних тимчасових слідчих комісій парламенту їм доцільно надати право допиту свідків, аналогічне тому, яке надається слідчим комісіям ВРУ, зобов’язавши свідків надавати спеціальним слідчим комісіям правдиві показання. У зв’язку з цим, вимагають внесення відповідних коректив ч. 2 ст. 351 та ст. 384 - 386 Кримінального кодексу України, приписи яких повинні встановлювати відповідальність за невиконання законних вимог спеціальних тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України.
Поряд із цим, потрібно скасувати передбачене п. п. 1 п. 3 ст. 169 Тимчасового Регламенту ВРУ, право спеціальної слідчої комісії заслуховувати Президента України та його захисника (захисників). А замість нього, законодавчо закріпити право Президента України давати показання вказаній комісії ВРУ, та право його захисника (захисників) представляти главу держави та захищати його інтереси.
Що ж до таких прав спеціальної слідчої комісії як: призначати експертизи, залучати до своєї роботи фахівців і витребовувати необхідні документи, матеріали та інші відомості, що стосуються розслідування, від державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, то вони також повинні бути аналогічними, відповідним правам тимчасових слідчих комісій ВРУ. Проте, при цьому необхідно встановити заборону передачі спеціальною тимчасовою слідчою комісією, в період розслідування, будь-яких оригіналів документів та матеріалів судам та іншим правоохоронним органам.
Зважаючи на відсутність чітко визначеного обсягу повноважень спеціального прокурора та спеціальних слідчих, видається доцільним закріпити їх у наступних обсягах. А саме: а) спеціальний прокурор уповноважений: „1) вимагати від спеціальних слідчих для перевірки, документи, матеріали та інші відомості, щодо розслідуваних фактів та обставин; 2) скасовувати незаконні і необґрунтовані рішення спеціальних слідчих; 3) давати письмові вказівки спеціальними слідчими щодо проведення розслідування; 4) викликати будь-яких осіб (крім Президента України, суддів Конституційного і Верховного судів України та суддів судів загальної юрисдикції, з приводу суті розглянутих ними справ або справ, які знаходяться в їх провадженні) як свідків для допиту, або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред\'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в розслідуванні фактичні дані; вимагати проведення ревізій, вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, встановлених Законом України „Про банки і банківську діяльність”; 5) звертатися до місцевих адміністративних судів, щодо застосування ними заходу процесуального примусу у вигляді тимчасового вилучення документів, необхідних для дослідження в процесі здійснення розслідування”;
б) спеціальний слідчий уповноважений: „1) викликати будь-яких осіб (крім Президента України, суддів Конституційного і Верховного судів України та суддів судів загальної юрисдикції, з приводу суті розглянутих ними справ або справ, які знаходяться в їх провадженні) як свідків для допиту, або як експертів для дачі висновків; 2) вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред\'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в розслідуванні фактичні дані; 3) вимагати проведення ревізій, вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, встановлених Законом України „Про банки і банківську діяльність”.
Що стосується терміну діяльності спеціальної тимчасової слідчої комісії, то його варто обмежити трьома місяцями, без прив’язки до календарного плану роботи парламенту. А у випадку прийняття Верховною Радою рішення про звинувачення Президента України, строк діяльності вказаної комісії не повинен перевищувати шести місяців. У свою чергу, до процедури прийняття спеціальною слідчою комісією висновків та пропозицій доцільно застосовувати вимоги раніше запропоновані, щодо відповідної процедури слідчої комісії ВРУ.
Виправданим, також, є законодавче закріплення наступних вимог до висновку спеціальної тимчасової слідчої комісії про звинувачення Президента України: - висновок про звинувачення Президента України складається з описової і резолютивної частин. У описовій частині зазначаються: обставини предмету розслідування як їх встановлено спеціальною тимчасовою слідчою комісією; місце, час, способи, мотиви і наслідки тих чи інших діянь президента та інших осіб, а також докази, які зібрано щодо них, і відомості про потерпілого або завдану шкоду; показання Президента України (якщо він їх надав) та інших осіб, щодо предмету розслідування, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки;
- при посиланні на докази обов\'язково зазначаються аркуші висновку спеціальної тимчасової слідчої комісії;
- у резолютивній частині, коротко викладається суть звинувачення Президента України з зазначенням статті кримінального закону, яка передбачає даний злочин.
Ще одним специфічним видом тимчасових комісій Верховної Ради України є її тимчасові спеціальні комісії. Досліджуючи функціонування вказаних комісій зазначимо, що на законодавчому рівні предмет їх діяльності доречно окреслити як - підготовка і попередній розгляд питань за дорученням Верховної Ради України, у тому числі доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради України. Поряд з цим, у спеціальному законі необхідно зазначити, що рішення про утворення тимчасової спеціальної комісії приймається Верховною Радою України більшістю голосів від її конституційного складу у формі постанови, а також, окремо визначити перелік вимог до зазначеної постанови.
Розглядаючи склад спеціальних комісій Верховної Ради України, поряд з іншим, на законодавчому рівні доцільно закріпити наступне. Формування вказаних комісій повинно здійснюватись на основі принципу пропорційного представництва депутатських фракцій. До роботи спеціальних комісій на договірних або громадських засадах можуть залучатися фахівці або спеціалісти, але їм у жодному випадку не може надаватися статус членів таких комісій. Тимчасові спеціальні комісії повинні налічувати не менше 5 та не більше 35 членів. Голова спеціальної комісії та його заступник визначаються у Постанові про утворення вказаної комісії. До складу спеціальної комісії не можуть обиратися Голова Верховної Ради України, Перший заступник та заступник Голови Верховної Ради України.
Крім цього, у спеціальному законі доречно передбачити, що: «Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України має право: 1) розробляти проекти законів та інших актів Верховної Ради України за завданням та з питань визначених Верховною Радою України; 2) опубліковувати за своїм рішенням у засобах масової інформації проекти законів, розроблені відповідно до пункту 1, до внесення їх на розгляд Верховної Ради України, з дотриманням норм чинного законодавства України ; 3) вносити пропозиції і поправки під час розгляду на своєму засіданні проекту закону чи іншого акта Верховної Ради України; 4) створювати робочі групи і обирати їх керівників із числа своїх членів для підготовки окремих частин проектів актів Верховної Ради України, питань, що обговорюються на засіданнях комісії, проектів звіту, висновків і пропозицій комісії; 5) залучати до роботи у комісії фахівців на договірних або громадських засадах; 6) залучати до роботи в робочих групах посадових та службових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування за згодою керівника відповідного органу; 7) звертатися до державних органів, органів місцевого самоврядування, наукових установ і організацій, об\'єднань громадян з проханням висловити пропозиції щодо проектів законів; 8) запрошувати на своє засідання членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових осіб для надання необхідної інформації; 9) вимагати від запрошених мотивованих пояснень у разі їх неявки на відповідне засідання; 10) отримувати, вивчати та досліджувати інформацію, яка надається Верховній Раді України, з питань, що віднесені нею до предмету діяльності вказаної комісії.
Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України зобов’язана: 1) організовувати розробку проектів законів та інших актів за дорученням Верховної Ради України; 2) розглядати та узагальнювати висновки парламентських комітетів, щодо питань визначених Верховною Радою України; 3) узагальнювати зауваження і пропозиції, що надійшли в ході всенародного обговорення проектів законів, щодо розробки яких її створено; 4) подати на розгляд Верховної Ради України звіт щодо своєї діяльності, висновки, пропозиції та проекти актів Верховної Ради України, оформлені відповідно до вимог, чинного законодавства України».
Тимчасові спеціальні комісії ВРУ потрібно ввести до кола суб’єктів, за невиконання законних вимог яких, передбачена відповідальність ч. 2 ст. 351 Кримінального Кодексу України та вилучити з диспозицій ст. 384 – 386 ККУ.
Також, на законодавчому рівні доцільно передбачити зобов’язання тимчасових спеціальних комісій, утворених для підготовки та попереднього розгляду питань, викладати результати своєї роботи у звіті, котрий обов’язково повинен містити висновки та пропозиції. Та зобов’язання спеціальних комісій подавати парламенту звіти про виконану ними роботу, підготовлені ними проекти актів парламенту та інші матеріали, за будь-яких обставин до припинення повноважень Верховної Ради України відповідного скликання. Оптимальним є і встановлення лише одного випадку припинення повноважень тимчасової спеціальної комісії ВРУ, а саме у разі припинення повноважень Верховної Ради, якою вона була створена.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Юридична енциклопедія: в 6-ти т. К-М / [ред. кол.: Ю.С. Шемшученко, М.П. Зяблюк, В.П. Горбатенко та ін.]. Т 3. – К.: Укр. енцикл., 2001. – 791 с.
2. Шляхтун П.П. Парламентаризм: Словник-довідник / Шляхтун П.П. – К.: Парламентське видавництво, 2003. – 151 с.
3. Конституційне право України / [О.Ф. Фріцький, О.В. Городецький, М.І. Корнієнко та ін.] ; за ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 734 с.
4. Крылов Б.С. Парламент буржуазного государства. Политическая сущность и формы парламента и парламентаризма на современном этапе / Крылов Б.С. – М.: Издательство Института международных отношений, 1963. – С. 355.
5. Мишель Амеллер. Парламенты: [cравнительное исследование структуры и деятельности представительных учреждений 55 стран мира] / Под ред. Мишеля Амеллера ; пер. с англ. ред. З. И. Луковниковой. – М.: Прогресс, 1967. – 512 с. – (Новое и пересмотренное издание).
6. Топорнин Б.Н. Очерки парламентского права (зарубежный опыт) / Топорнин Б.Н. – М.: Институт государства и права РАН, 1993. – С. 180.
7. Топорнин Б.Н. Высшие органы государственной власти европейских стран народной демократии / Топорнин Б.Н. – М.: Юрид. лит., 1962. – С. 288.
8. Целищев Н.Н. Парламенты зарубежных социалистических стран / Целищев Н.Н. – Свердловск, 1971. – С. 196. – (Свердловская областная организация общества \"Знание\" РСФСР).
9. Новий тлумачний словник української мови: у чотирьох томах 42000 слів / [уклад. проф. В.В. Яременко, к.ф.н. О.М. Сліпушко]. Т. 2. - К.: Аконіт, 1999. – 910 с.
10. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел] - К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2002. – 1440 с.
11. Популярна юридична енциклопедія / [кол. авт.: В.К. Гіжевський, В.В. Головченко, В.С. Ковальський (кер.) та ін.] – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.
12. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн / Георгіца А.З. – Чернівці: Астон, 2003. – 420 с.
13. Свирский Б.М. Государственное строительство и местное самоуправление в Украине / Свирский Б.М. - Х., 2001. – 228 с.
14. Авакьян С.А. Депутат: статус и деятельность / Авакьян С.А. - Москва. 1991. - 240 с.
15. Задорожня Г.В. Теоретико-правові аспекти визначення поняття „постійні комісії” / Г.В. Задорожня // Держава і право. - 2005. - № 28. – С. 257 - 262.
16. Campion, An Introduction to the Procedure of the House of Commons, 650 p.
17. Махненко А.Х. Представительные органы государственной власти Польской Народной Республики / Махненко А.Х. – М.: Госсударственное издательство Юридической литературы, 1962. – 192 с.
18. Расследования которые проводил Конгресс США. – Режим доступу: http://www.agentura.ru
19. Синклер Т. Контроль з боку комітетів Конгресу США. Аналітичний матеріал / Синклер Т. – Режим доступу: http://www.rada.kiev.ua/library/catalog/analit/usa
20. Якимова Е.М. Институт парламентских расследований: общее и особенное в практике России и зарубежных странах / Е.М. Якимова // Сибирский юридический вестник. – 2006. - № 2. – С. 61 - 65.
21. Экспертное заключение на проект федерального закона «О парламентских расследованиях Федерального Собрания Российской Федерации». – Режим доступу: http://www.legislature.ru
22. Керимов А.Д. Французский парламентаризм: конституционно-правовое исследование: автореф. дис. на соискание степени д-ра юрид. наук.: спец. 12.00.02 \"Конституционное право\" / А.Д. Керимов – М., 1999. – 53 с. - (Рос. акад. гос. службы при Президенте Рос. Федерации).
23. Meyer H. Die Stelung der Parlamente in der Verfassungsordnung des Grundgesetzen / Meyer H. // Parlamentsrecht und Parlamentspraxis in der Bundesrepublik Deutschland. Berlin; N. Y., 1989. S. 336 ff.
24. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
25. Тимчасовий регламент Верховної Ради України, затверджений Постановою Верховної Ради України від 8 березня 2008р., № 247-VI // Голос України. – 2008. - № 70-71.
26. Подготовка проектов нормативных актов в европейских социалистических странах (ВНР, ГДР, НРБ, ПНР, СРР, ЧССР) / [состав. М.Н. Николаева, А.С. Пиголкин]. - М.: ВНИИ советского законодательства, 1976. – 110 с. - (Всесоюзный ордена \"Знак почета\" научно-исследовательский институт советского законодательства. Отдел научной информации. Законодательство зарубежных стран. Обзорная информация; вып. 114).
27. Могунова М.А. Скандинавские государства: центральные органы власти / Могунова М.А. – М.: Юридическая литература, 1978. – 222 с.
28. www.constitution.ualiberty.com - Заголовок з екрану.
29. Конституційні акти України 1917-1920.: Невідомі конституції України / [відп. ред. Ю.Д. Прилюк]. – К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. – 272 с.
30. Документальні виставки on-line „НЕЗАЛЕЖНІСТЬ: ГЛИБОКІ КОРІННЯ”. – Режим доступу: http://www.archives.gov.ua/Sections/Nezalezhnist/Dfiles1.php?9#photo
31. Пільгун Н. Питання парламентського контролю за урядом у конституційних актах часів визвольних змагань в Україні (1917-1920 рр.) / Н. Пільгун // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2004. - № 40 – С. 21 - 25.
32. Юзьков Л.П. Ради – органи справжнього народовладдя / Юзьков Л.П., Корнієнко М.І., Погорілко В.Ф. – К.: Наукова думка, 1983. – 285 с.
33. Сурков К.В. Предмет парламентских расследований / К.В. Сурков // Финансовый контроль -2005.-№ 9. - Режим доступу: www.finkontrol.ru
34. Барабаш О.Л. Контрольна діяльність парламенту України. Короткий огляд засад і практики 1990-1994 років / Барабаш О.Л. - 4 жовтня 1994 р., С. 5. - Режим доступу: www.pdp.org.ua
35. Про порядок введення в дію Регламенту Верховної Ради України: Постанова Верховної Ради України від 27 липня 1994 р., № 129/94-ВР.
36. Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. № 8249/1999 // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. - № 2. - Ст. 14.
37. Регламент Верховної Ради України, затверджений Постановою ВРУ від 16 березня 2006 р., № 3547-IV.
38. Наша газета +. - Актуальні новини – 2006. – Режим доступу: http://www.ngplus.com.ua/news/43e9aa161ebdd/
39. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, третьої, четвертої статті 219 Регламенту Верховної Ради України (справа про Регламент Верховної Ради України від 1 квітня 2008 р.) № 4-рп/2008 від 1 квітня 2008 р. // Урядовий кур\'єр. – 2003. - № 239.
40. Опришко В. Актуальні проблеми парламентської реформи / В. Опришко // Право України. - 2001. - № 8. – С. 21 - 25.
41. Барабаш Ю.Г. Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий аспект) : Монографія / Барабаш Ю.Г. - Харків: Легас, 2004. – 191 с.
42. Пленарне засідання Верховної Ради України, 20 грудня 2006 р. – Режим доступу: http://portal.rada.gov.uacontrol/uk/publish/article/news_left?art_id=82884&cat_id=3…
43. Лінецький С.В. Метаморфози державного режиму України (політико-правовий аналіз) / Лінецький С.В. – К.: Атіка, 2003. – 168 с.
44. Загальна теорія держави і права: підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / [М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; за ред. М. В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина]. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
45. Кельман М.С. Загальна теорія держави і права: підручник / Кельман М.С., Мурашин О. Г., Хома Н. М. – Львів: „Новий Світ-2000”, 2004. – 584 с.
46. Задорожня Г.В. Постійні комісії представницьких органів місцевого самоврядування: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 \"Конституційне право\" / Г.В. Задорожня. – К., 2006. – 20 с.
47. Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України: Проект Закону України № 2100 у редакції від 5 липня 1999 р.
48. Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України: Проект Закону України № 6450 у редакції від 23 грудня 2004 р.
49. Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України: Проект Закону України № 6450-1 у редакції від 31 січня 2005 р.
50. Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України: Проект Закону України № 2815 у редакції від 22 грудня 2006 р.
51. Про тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України: Проект Закону України № 2815-1 у редакції від 23 січня 2007 р.
52. Невзоров І.Л. Принцип законності в правозастосувальній діяльності: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 \"Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень\" / І.Л. Невзоров. – Харків, 2003. – 20 с.
53. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747-IV // Урядовий кур\'єр. – 2005. - № 153-154.
54. Колодій А.М. Конституція і розвиток принципів права України (методологічні питання): автореф. дис. ... док-ра. юрид. наук: спец. 12.00.01; 12.00.02 \"Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень\", \"Конституційне право\" / А.М. Колодій. – К., 1999. – 40 с.
55. Про комітети Верховної Ради України: Закон України від 4 квітня 1995 р. № 116/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 19. - Ст. 134.
56. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / Скакун О.Ф.; [пер. з рос. С.О. Бурковський]. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
57. Рыбаков О.Ю. Российская правовая политика в сфере защиты прав и свобод личности / Рыбаков О.Ю. – СПб.: Издательство Р. Асланова „Юридический центр Пресс”, 2004. – 320 с.
58. Конституція України: Офіц. Текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини та громадянина: Навч. посібник / [авт.-упоряд. М.І. Хавронюк]. – К.: Парламент. Вид-во: 1999. – 544 с. – (Законодавство: нормат. док. та комент.).
59. Про статус народного депутата України: Закон України від 17 листопада 1992 р. № 2790-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 3. - Ст. 17.
60. Пропозиції Президента України до Закону України «Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України” № 2100 від 24 січня 2001 р.
61. Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань перевірки ефективності функціонування спеціальних економічних зон на території пріоритетного розвитку в Україні: Постанова Верховної Ради України від 21 груд. 2006 р. № 513-V // Голос України. - 2006. – 27 грудня - № 246.
62. Рахманін С. Зубна щітка для влади / С. Рахманін // Дзеркало тижня. – 2000. – 25 листопада.
63. Конституции государств Европы: в 3 т. / [под общей редакцией и со вступительной статьей дирек