КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА НА ПРИВАТНУ ВЛАСНІСТЬ В УКРАЇНІ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ :



  • Название:
  • КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА НА ПРИВАТНУ ВЛАСНІСТЬ В УКРАЇНІ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  • Кол-во страниц:
  • 241
  • ВУЗ:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  • Год защиты:
  • 2006
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ
    ВСТУП.............................................................................................................. с. 3-14
    РОЗДІЛ I. НАУКОВІ І НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА НА ПРИВАТНУ ВЛАСНІСТЬ...................................................................................... с. 15-74
    1.1. Наукові дослідження конституційного права людини і громадянина на приватну власність......................................................................................... с. 15
    1.2. Правова регламентація конституційного права людини і громадянина на приватну власність: історичні аспекти ….................................................... с. 37
    Висновки до розділу.................................................................................. с. 69
    РОЗДІЛ II. КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА НА ПРИВАТНУ ВЛАСНІСТЬ В УКРАЇНІ..................................................... с. 75-154
    2.1. Поняття конституційного права людини і громадянина на приватну власність............................................................................................................... с. 75
    2.2. Зміст конституційного права людини і громадянина на приватну власність............................................................................................................. с. 101
    2.3. Нормативно-правове регулювання права людини і громадянина на приватну власність............................................................................................ с. 128
    Висновки до розділу................................................................................ с. 149
    РОЗДІЛ III. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА НА ПРИВАТНУ ВЛАСНІСТЬ В УКРАЇНІ................................................... с. 155-209
    3.1. Створення органами внутрішніх справ сприятливих умов щодо забезпечення конституційного права людини і громадянина на приватну власність............................................................................................................. с. 155
    3.2. Охорона та захист органами внутрішніх справ конституційного права людини і громадянина на приватну власність та його поновлення в разі порушення.......................................................................................................... с. 171
    Висновки до розділу.................................................................................с. 205
    ВИСНОВКИ............................................................................................... с. 210-221
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................. с. 222-240





    ВСТУП


    Актуальність теми. Правова форма взаємовідносин держави і суспільства виявляється у відносно незалежному існуванні і функціонуванні правової держави та громадянського суспільства. Це виявляється у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, де громадянське суспільство може і повинно діяти як сила, що не залежить від держави. У цивілізаційному процесі формування людини як повноцінного члена громадянського суспільства - громадянина держави, забезпечення її автономії у громадянському суспільстві і правовій державі вирішальна роль належить приватній власності. Ця роль проглядається у двох суспільних зрізах: структурному, який опосередковується відношенням “власник - громадянське суспільство – держава”, та мотиваційному, що виявляється через розуміння приватної власності як рушійної сили розвитку суспільства. Перший - допомагає зрозуміти той факт, що коли людина має приватну власність, надійно захищену законом, то вона набуває впевненості, тримається гідно перед владою будь-якого рівня. Другий зріз виявляє приватну власність як могутній стимул творчої, зацікавленої діяльності людини. Саме приватна власність розбудила інтерес людей до виробництва, чим сприяла формуванню структур громадянського суспільства, автономних щодо держави. У цьому розумінні приватна власність виступила рушійною силою людської цивілізації.
    Отже, приватна власність була і є основою виникнення автономного індивіда, такої ж сім’ї, асоціацій, партій, інших об’єднань громадян. А громадянське суспільство передбачає збалансований взаємоконтроль і взаємні обмеження державних і недержавних організацій, спрямованих на те, щоб державні органи, їхня діяльність завжди перебували в полі зору недержавних структур, а останні, в свою чергу, діяли за законом і враховували об’єктивні потреби держави. Найголовнішими ідеями, що свідчать про розвиток громадянського суспільства, визнаються дві умови, зокрема: а) забезпечення свободи і обґрунтованої нею автономної особистості; б) демократичне вирішення проблеми власності та її форм, що забезпечують цю автономію і свободу.
    Практичний аспект актуальності обраної теми випливає з того, що приватна власність: а) відповідає індивідуальному способу буття, закладеному в людині природою; б) викликає в людини інстинктивні і духовні мотиви для натхненної праці, щоб, не шкодуючи сил, розвивати господарську підприємливість і особисту ініціативу; в) вселяє у власника почуття впевненості, довіри до інших людей, до речей і до землі, бажання вкласти у господарський процес свою працю і свої цінності; г) вчить людину творчо любити працю і землю, своє оточення і Батьківщину; д) пробуджує і виховує у людині правосвідомість; е) виховує людину для господарської солідарності, що не порушує, водночас, й господарської свободи.
    Актуальність обраної теми стає ще очевиднішою, коли згадати й той факт, що протягом тривалого часу, після проголошення незалежності, вітчизняні науковці не опублікували жодного дослідження, яке торкалось би конституційного права на приватну власність. Напрацювання щодо права приватної власності існують поки що лише у сфері цивільного та адміністративного права.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах напряму “Міліція і права людини в Україні”, п. 6 Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002 – 2005 рр. (затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635). Обрана тема дослідження узгоджується з планами науково-дослідних робіт, тематичними планами Київського національного університету внутрішніх справ, обговорена і схвалена на засіданні вченої ради НАВСУ (протокол № 1 від 27 лютого 2001 року).
    Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є визначення сучасного розуміння поняття, змісту, регулювання конституційного права на приватну власність, виявлення найважливіших закономірностей його забезпечення органами внутрішніх справ, розробка науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства та практики реалізації даного суб’єктивного права.
    Для досягнення мети автором були поставлені такі головні завдання:
    1. Сформулювати висновки щодо виникнення та розвитку права приватної власності в часи античності, середньовіччя, епохи просвітництва, нового часу та сучасності.
    2. Визначити головні закономірності та тенденції нормативно-правового регулювання суб’єктивного права людини на приватну власність в різні історичні періоди розвитку суспільства.
    3. Сформулювати висновки стосовно конституційно-правової природи суб’єктивного права людини і громадянина на приватну власність.
    4. Розглянути конституційне право людини і громадянина на приватну власність в об’єктивному та суб’єктивному значеннях.
    5. Теоретично обґрунтувати зміст конституційного права людини і громадянина на приватну власність та дослідити його елементи.
    6. Запропонувати власне бачення поняття здійснення конституційного права людини і громадянина на приватну власність.
    7. Визначити особливості національного конституційно-правового регулювання права людини і громадянина на приватну власність та внести пропозиції щодо його вдосконалення.
    8. Здійснити класифікацію конституцій зарубіжних країн залежно від меж конституційного регулювання суб’єктивного права на приватну власність і визначити їхні спільні риси та відмінності.
    9. Внести практичні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, спрямовані на регулювання та охорону суспільних відносин у цій сфері.
    10. Обґрунтувати практичні рекомендації щодо створення сприятливих умов, охорони та захисту органами внутрішніх справ конституційного права людини і громадянина на приватну власність, вдосконалення статусу Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, функцій, форм і методів їхньої діяльності по реалізації цього права.
    Об’єкт дослідження - система конституційних економічних прав і свобод людини та громадянина в Україні.
    Предмет дослідження. Конституційне право людини і громадянина на приватну власність в названій системі та практика забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ України.
    Методи дослідження. Автор використав філософські, загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. За методологічну основу дисертаційного дослідження взято закони і категорії діалектики, як основи наукового пізнання. Застосовувалися такі категорії діалектики, як можливість і дійсність (при дослідженні, наприклад, окремих елементів змісту права на приватну власність), форма і зміст (при дослідженні проблеми поняття, ознак і форм права на приватну власність), сутність і явище, простір і час, ціле й частина та ін.
    У процесі дослідження, крім законів і категорій діалектики, використано історичний метод, за допомогою якого з’ясовано загальні закономірності виникнення, становлення та еволюції права на приватну власність. Формально-логічний метод застосовано для формулювання дефініцій, в яких розкривається зміст розуміння права на приватну власність, наприклад, в об’єктивному та суб’єктивному значеннях. На основі методів моделювання та прогнозування опрацьовано пропозиції стосовно вдосконалення національного законодавства України загалом та діяльності органів внутрішніх справ зокрема. Порівняльний метод, під яким розуміють процес відображення і фіксації відношень тотожності і протилежності в державно-правових явищах, у тому числі на рівні різних країн, застосовувався, зокрема, при вивченні конституційно-правового регулювання права приватної власності в конституціях зарубіжних країн. Спеціально-юридичний метод, сутність якого полягає у фіксації державно-правової практики, норм і принципів і т. ін. для встановлення зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності одне від одного, відпрацювання визначень про них, використовувався при висвітленні поняття права на приватну власність. Для розуміння місця і ролі права приватної власності у системі конституційних економічних прав і свобод застосувався системно-функціональний метод.
    Сформульовані в дисертації теоретичні висновки і практичні рекомендації спираються на висновки вітчизняних і зарубіжних учених.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у спробі вперше в умовах існування незалежної України здійснити комплексне наукове дослідження фундаментального конституційного суб’єктивного права людини і громадянина на приватну власність. Обґрунтовано власні авторські висновки, рекомендації, пропозиції щодо наукових і нормативно-правових засад дослідження та регулювання конституційного права людини і громадянина на приватну власність, його поняття, змісту, тенденцій конституційно-правового регулювання, забезпечення названого права органами внутрішніх справ.
    У процесі дослідження сформульовані та обґрунтовані нові теоретичні положення, практичні пропозиції та рекомендації, зокрема:
    1. Зроблено і теоретично обґрунтовано авторський висновок, що приватна власність є матеріальною основою для повноцінної реалізації інших прав людини. Вона закріплена в Конституції і законах України та забезпечується конституційними гарантіями нарівні з іншими правами людини, є суб’єктивним конституційним правом і об’єктом конституційного захисту.
    2. При дослідженні права приватної власності в об’єктивному і суб’єктивному значеннях запропоновано дефініцію об’єктивного права приватної власності як сукупності правових норм і принципів, на підставі яких у фізичних і юридичних осіб виникають, змінюються та припиняються правовідносини щодо володіння, користування, розпорядження своїми матеріальними і духовними благами, цінностями у сфері виробництва, розподілу, обміну, використання їх для подальшого створення і примноження; а право приватної власності в суб’єктивному значенні - це закріплені в системі конституційних економічних прав людини і громадянина невід’ємні, непорушні та гарантовані державою і суспільством вид і міра можливої, свідомо-вольової поведінки фізичної особи щодо володіння, користування і розпорядження своїми матеріальними і духовними благами, сутність якої полягає в можливості вести себе певним чином, вимагати відповідної поведінки від зобов’язаних осіб, у разі необхідності захищати своє право передбаченими нормами об’єктивного права засобами і способами, а також використовувати його для задоволення своїх правомірних потреб та інтересів.
    3. Теоретично обґрунтовано положення, за яким до змісту конституційного права людини і громадянина на приватну власність відносяться гарантовані Конституцією та законами України можливості фізичної особи діяти стосовно володіння, користування і розпорядження своїми майновими і духовними благами, вимагати від зобов’язаних осіб відповідної поведінки щодо прав власника та можливості звертатися до компетентних суб’єктів для захисту і відновлення порушеного права приватної власності. Виходячи з цього, дисертант пропонує врегулювати у законодавстві України про власність такі додаткові можливості: 1) право на власний розсуд; 2) право управління; 3) право на прибуток; 4) право на відчуження; 5) право на безпеку; 6) право на передачу благ (в тому числі у спадщину); 7) право на безстроковість володіння благом; 8) заборону на використання благ і ресурсів способом, що шкодить зовнішньому середовищу або іншим учасникам права; 9) право на відповідальність у вигляді стягнення (можливість стягнення ресурсів за борги); 10) право на залишковий характер (право на існування інститутів, які забезпечують відновлення порушених правових можливостей).
    Враховуючи традиції законотворчості в Україні, ми не можемо заперечувати достатність випробуваної часом тріадної формули правових можливостей приватного власника, якою, в принципі, можуть бути охоплені будь-які конкретні їх вияви. При цьому під змістом конституційного права людини і громадянина на приватну власність слід розуміти не просто якусь певну арифметичну суму можливостей, а складну структуру, окремі компоненти якої взаємно обумовлюють один одного.
    4. Зроблено авторський висновок, що під здійсненням права приватної власності слід розуміти комплекс заходів (активних чи пасивних дій) власника, його представника, спрямованих на реалізацію правових можливостей з приводу володіння, користування, розпорядження щодо належного власнику майна, з метою задоволення потреб та інтересів власника, а також осіб, визначених ним. Здійснення суб’єктивного права приватної власності пов’язане не лише з реалізацією норм права, які уповноважують власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд, а й з іншими видами правових норм (забороняючих чи зобов’язуючих).
    5. Запропоновано доповнити статтю 13 Конституції України частиною п’ятою такого змісту: “Економічною основою громадянського суспільства є приватна власність”.
    6. Обґрунтовано положення, за яким, залежно від меж конституційного регулювання приватної власності, конституції зарубіжних країн можна умовно класифікувати на такі, що надають йому незначне місце, і на ті, що закріплюють його більш ґрунтовно. До перших, на думку автора, належать Основні Закони ФРН 1949 р. та Іспанії 1978 р. До другої групи можна віднести Конституції Болгарії 1991 р., Італії 1947 р., Португалії 1976 р., Російської Федерації 1993 р., Мозамбіку 1990 р., ПАР 1996 р., Бразилії 1988 р. Конституції більшості постсоціалістичних країн (наприклад, Конституція Російської Федерації 1993 р., Конституція Болгарії 1991 р., Конституція Молдови 1994 р.), які, крім приватної власності, закріплюють й інші її форми.
    7. Автор дійшов висновку, що спільною рисою конституцій багатьох країн світу є те, що всі вони закріплюють право приватної власності і регламентують його соціальну функцію, зміст якої зводиться до того, що при збереженні гарантій власника відбувається поєднання його інтересів з інтересами держави, а в ряді Основних Законів навіть передбачається обмеження прав власника, якщо це викликано суспільним інтересом (Конституції ФРН 1949 р., Франції 1946 р., Іспанії 1978 р., Бразилії 1988 р., Республіки Білорусь 1994 р., Естонії 1992 р., Литви 1992 р., Казахстану 1995 р.). Принципами такого обмеження є: 1) допустимість обмеження права приватної власності виключно в інтересах загального блага і суспільного інтересу; 2) справедлива компенсація власнику майнових втрат державою; 3) законність у встановленні обмежень - на підставі й у межах закону; 4) рівність усіх власників перед фактом подібних обмежень (тобто вони повинні встановлюватися не щодо окремих власників, а шляхом загального правового регулювання); 5) судовий захист права приватної власності (судове заперечення вилучення державою майна з приватної власності).
    8. Внесено практичні пропозиції щодо прийняття нового Закону України “Про власність”. На думку автора, у новому законі потрібно: 1) враховуючи, що домінуючим у правовому регулюванні приватних правовідносин стає принцип “дозволено все, що прямо не заборонено законом”, відмовитися від наведення вичерпного переліку об’єктів права приватної власності (це і об’єктивно неможливо), про що зазначити у окремій статті; 2) проголосити принцип, за яким громадяни можуть мати у приватній власності будь-яке майно, у будь-якій кількості, або будь-якої цінності, якщо законом не встановлено прямих обмежень, та, враховуючи це, усунути норму, викладену у ст. 12 Закону України “Про власність”, яка стверджує, що праця громадян є основою створення й примноження їх власності; 3) визнати суб’єктами права приватної власності не лише фізичних, а й недержавних юридичних осіб; 4) передбачити, що власник не зобов'язаний мати письмовий доказ належності йому того чи іншого майна, за винятками, встановленими законом. Варто також чітко реалізовувати ідею поділу права на приватне і публічне, ідею первинності приватного права і вторинності права публічного.
    9. Сформульовано практично-прикладне положення, за яким у системі органів та посадових осіб, до компетенції яких належить утвердження, забезпечення, охорона і захист прав і свобод людини та громадянина, включаючи і конституційне право на приватну власність, вагоме місце посідають правоохоронні органи, до яких відносяться й органи внутрішніх справ. Забезпечення органами внутрішніх справ конституційного права людини і громадянина на приватну власність полягає у здійсненні правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист майна особи від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для реалізації цього права. Змістом діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини і громадянина на приватну власність є сукупність однорідних, конкретних дій їхніх співробітників, що пов’язані зі створенням сприятливих умов для використання особами благ індивідуальної економічної свободи, усунення негативних факторів, які створюють труднощі щодо реалізації цього права, а також забезпеченням умов для його здійснення. На думку автора, створення сприятливих умов для забезпечення конституційного права на приватну власність – це, насамперед, попередження злочинів проти приватної власності шляхом реалізації складного комплексу різноманітних заходів попереджувального впливу.
    10. Зроблено висновок про необхідність прийняття нового Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, яке затверджувалось би Постановою Кабінету Міністрів України чи Указом Президента України або, враховуючи його значущість, навіть окремим Законом України “Про Державну службу охорони України”. Адже стратегічний курс вітчизняного суспільства на побудову соціальної держави вимагає, щоб приватна власність забезпечувалася шляхом її врегулювання окремим законодавчим актом.
    11. Обґрунтовано висновок щодо необхідності прийняття державної цільової програми з профілактики, попередження та розслідування злочинів проти власності, складовою якої мають бути і розділи стосовно приватної власності. Така програма затверджуватиметься Указом Президента України і передбачатиме такі розділи: про структурні підрозділи, які мають займатися попередженням, припиненням і розслідуванням злочинів та інших правопорушень проти власності, в тому числі й приватної; про права та обов’язки цих підрозділів; про окремі напрями такої діяльності; про її форми, методи та способи; про організацію взаємодії суб’єктів діяльності; про здійснення контролю за ними та відповідальність цих суб’єктів.
    12. Сформульовано й виділено дев’ять основних функцій діяльності органів внутрішніх справ, як суб’єктів охорони власності, а саме: виховання суспільства в дусі поваги до права приватної власності; виявлення й усунення обставин, що сприяють здійсненню адміністративних і кримінальних правопорушень проти власності; запобігання і припинення названих видів правопорушень; виявлення злочинів і проступків, що зазіхають на право приватної власності; провадження по справах про адміністративно-правові зазіхання на власність; провадження дізнання і досудового слідства по справах про злочини проти приватної власності; розгляд справ про адміністративно-майнові проступки; виконання постанов про стягнення по справах про адміністративні правопорушення і про кримінально-карні зазіхання на приватну власність; сприяння державним і суспільним структурам, що функціонують у сфері охорони приватної власності.
    13. Зроблено практично-прикладний висновок, що заходи, які використовуються органами внутрішніх справ для забезпечення конституційного права людини і громадянина на приватну власність, доцільно об’єднати в шість груп: запобіжні, контрольно-наглядові, оперативно-розшукові, засоби припинення, юрисдикційні, засоби стягнення.
    14. Зазначено, що спеціальними методами діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини і громадянина на приватну власність є: агітація, виховання, роз’яснення, позитивний приклад, заохочення, обговорення поведінки щодо забезпечення права приватної власності, що є складовими методу переконання. Загальний метод примусу використовується: а) для запобігання посягання на приватну власність громадян; б) для безпосереднього примусового здійснення прав і обов’язків громадян (стягнення штрафів, привід та ін.); в) для реалізації адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення права приватної власності. Причини, що знижують ефективність охоронної діяльності, можуть бути розділені на об’єктивні і суб’єктивні, що й дозволяє запропонувати наведені вище основні шляхи підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ по охороні приватної власності.
    Практичне значення одержаних результатів. Дана дисертаційна праця присвячена дослідженню теорії конституційного права людини і громадянина на приватну власність та практики його реалізації в діяльності органів внутрішніх справ і має практичну спрямованість. Це дозволяє стверджувати, що одержані результати можна широко використовувати:
    1. У нормотворчій діяльності - для вдосконалення та підготовки нових законодавчих, підзаконних та відомчих нормативно-правових актів, що регулюють та охороняють суспільні відносини у сфері реалізації конституційного права людини і громадянина на приватну власність, у тому числі і діяльності органів внутрішніх справ.
    2. У правозастосовній роботі – результати цього дослідження сприятимуть практичному забезпеченню конституційного права людини і громадянина на приватну власність в Україні і, особливо, в діяльності органів внутрішніх справ.
    3. У науково-дослідній сфері – визначені головні напрямки для майбутнього дослідження права на приватну власність, зокрема, ті, що стосуються суб’єктів, об’єктів, гарантій і можуть бути корисні для науковців та практиків.
    4. У навчально-виховному процесі матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін та написанні підручників, посібників, курсів лекцій з конституційного, цивільного, адміністративного та інших галузей права, в процесі науково-дослідницької роботи студентів, слухачів, курсантів юридичних вузів, для підвищення рівня правової свідомості та правової культури працівників органів внутрішніх справ, населення України.
    Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, викладені в дисертації, оприлюднено на науково-практичних конференціях: Івершенко Л. А. Розвиток права власності в Україні // ІІ Всеукраїнська наукова практична конференція “Крок у майбутнє”. - К.: ІВЦ Політехніка, 2002. – С. 121-122; Івершенко Л. А. Приватна власність в Україні в економічному та правовому вимірі // Вісник Академії праці і соціальних відносин. – 2002. - № 2. – с. 104.
    Результати дослідження обговорено на засіданні кафедри конституційного права Національної академії внутрішніх справ України.
    Публікації. На основі результатів дисертаційного дослідження опубліковано 4 наукових статті у виданнях, що визнані ВАК України фаховими з юридичних наук.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ


    Підводячи підсумки щодо конституційного права людини і громадянина на приватну власність та забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ, можна сформулювати такі висновки:
    1. Перші ознаки появи індивідуальної власності пов’язані зі становленням моногамних шлюбних відносин, а остаточне оформлення права приватної власності відбувається в результаті створення держави. В часи античності філософи дійшли висновку, що приватна власність є невід’ємною частиною людської природи. Римські юристи вперше докладно розглядали зміст суб’єктивного права приватної власності. В епоху середньовіччя право приватної власності не могло бути повним і мати абсолютний характер. У період епохи просвітництва та нового часу на основі принципів природного права висувається положення про те, що: приватна власність недоторканна; вона можлива лише там, де існує держава і примусова громадська влада; необхідно використовувати суспільний договір про політичну владу та державу для публічного забезпечення кожній людині природного права на власність; зазіхання на приватну власність з боку держави є особливо небезпечним; власність є окремою філософською категорією; тільки володіючи власністю, маючи статус приватного власника, людина дійсно стає особистістю; народи у приватній власності знайшли джерело прогресу, сили і культурної могутності; приватну власність необхідно виводити з самої природи людини; вона є основою людської самостійності й самодіяльності, які ведуть до творчого розвитку; вона є одним з загальних незаперечних та самоочевидних прав людської природи, інакше людина заперечила б власну сутність. Прихильники концепцій соціалістичного змісту вважали, що для суспільного блага її потрібно скасувати.
    2. Історією права вибудовується такий хронологічний ряд розвитку систем права приватної власності: 1) приватна власність на засоби виробництва, передусім на раба і землю (рабовласницька держава); 2) система, яка допускала подрібнення права власності серед безлічі окремих приватних власників (феодальна епоха); 3) система, при якій вважалося за необхідне зосередження правомочності у руках єдиного власника (епоха класичного капіталізму); 4) система, що розглядає право власності як набір правомочностей, які можуть нескінченно поділятися, комбінуватися й рекомбінуватися (XX ст.).
    3. Аналізуючи статті Руської правди часів Київської Русі, можна впевнено казати, що цей нормативно-правовий акт вже відрізняв право власності від права володіння, крім того він закріплював принцип захисту права приватної власності. Головним завданням норм литовсько-руського права загалом було закріплення власності феодалів. У законодавстві періоду з середини XVII до початку XX ст. досить детально розрізнялося право власності на рухоме і нерухоме майно, на спадкове і набуте; детально регламентувалися договори купівлі-продажу. Реформи 60-70 рр. ХІХ ст. зумовили те, що після скасування кріпосного права селянам були надані особисті і майнові права, зокрема право власності на землю. Аналізуючи статті законів УНР, які практично віддзеркалюються в сучасній українській конституції, можна зробити висновок, що українська держава вже в 1918 році намагалася стати суверенною, демократичною республікою, в якій би втілювалися основні принципи цивілізованої спільноти, які відображались би і на праві приватної власності. Радянська держава віддавала цілковитий пріоритет державній і громадській (колективній) власності, допускаючи особисту власність як єдину прийнятну форму присвоєння матеріальних благ окремою людиною і повністю заперечуючи приватну власність.
    4. Огляд історії розвитку відносин власності в українських землях свідчить, що в ті періоди, коли законодавство, яке діяло на теренах сучасної України, розвивалось у руслі загальносвітових тенденцій, слов’янське (руське, українське) суспільство у своєму поступі сягало значних висот і знаходилося на одному щаблі з найрозвиненішими народами того часу. Основою основ, запорукою стрімкого економічного і соціального злету завжди була приватна власність, яка надавала значних можливостей людині, виховувала її і суспільство в цілому, зобов’язувала, гарантувала стабільність і впевненість у завтрашньому дні. Історично досвід людства довів також правомірність, доцільність та ефективність існування приватної власності. Для забезпечення прогресу суспільства держава має визнавати всі форми власності.
    5. Найважливішими теоріями права власності, які досліджували його поняття, зміст, форми, систему регулювання і які ґрунтувалися на єдиних для певної групи етичних і державно-правових принципах, є: 1) природно-правові теорії; 2) теорії стосовно набуття права приватної власності (теорія оволодіння власністю й теорія затраченої праці); 3) законодавчі (до них відносять і ліберальні) теорії; 4) соціалістична теорія власності.
    6. Після підписання Декларації про державний суверенітет України в 1990 році в країні починається активна нормотворча діяльність, пов’язана зі становленням інституту права приватної власності, але протягом тривалого часу вітчизняні науковці все ще не опублікували жодного дослідження з цього приводу. Пізніше почали з’являтися розробки щодо права приватної власності, але лише в аспекті цивільного та адміністративного права. На сучасному етапі розвитку Української держави актуальною стає потреба наукового дослідження права приватної власності через призму конституційного права, як основного права людини і громадянина. Адже, як матеріальна основа для повноцінної реалізації інших прав людини, приватна власність дістала закріплення в конституційних актах і з того часу її захист забезпечується гарантіями конституційного права нарівні з іншими правами людини. Приватна власність є інститутом конституційного права й об’єктом його захисту.
    7. Право приватної власності в об’єктивному значенні - це сукупність правових актів, в яких текстуально виражаються норми і принципи, на підставі яких у фізичних та юридичних осіб виникають, відбуваються, змінюються та припиняються суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження своєю власністю у сфері виробництва, розподілу, обміну і використання матеріальних та духовних благ і цінностей для їх подальшого створення і примноження.
    8. Право приватної власності в суб’єктивному значенні – це, в системі основних (конституційних) економічних прав людини і громадянина невід’ємний, непорушний та гарантований вид і міра можливої (дозволеної), свідомо вольової поведінки суб’єкта (фізичної особи) в конкретних правовідносинах щодо володіння, користування і розпорядження своєю власністю, сутність якого полягає в правомочностях вести себе певним чином, вимагати відповідної поведінки від зобов’язаних осіб, у разі необхідності - захищати своє право передбаченими нормами об’єктивного права способами, а також використовувати його для задоволення правомірних потреб та інтересів.
    9. До змісту конституційного права людини і громадянина на приватну власність необхідно відносити гарантовану Конституцією та законами України правомочність фізичної особи скоювати діяння стосовно володіння, користування і розпорядження своєю власністю, вимагати від зобов’язаних осіб відповідної поведінки щодо прав власника та можливість звертатися до компетентних органів з метою захисту та відновлення порушеного права. Виходячи з цього, на нашу думку, можна стверджувати, що існує певний недолік у законодавстві України про власність, адже воно обмежувалося й обмежується переважно лише переліком належних власникові можливостей (іноді - способів їхнього здійснення), не визначаючи жодного з них і не розкриваючи їхнього змісту. До того ж, до додаткових (вторинних) правомочностей (можливостей) змісту конституційного права людини і громадянина, саме як правомочностей приватного власника, можна віднести: 1) право на власний розсуд; 2) право управління; 3) право на дохід; 4) право на відчуження; 5) право на безпеку; 6) право на передачу благ (в тому числі у спадщину); 7) право на безстроковість володіння благом; 8) заборону на використання благ і ресурсів способом, що може зашкодити зовнішньому середовищу або іншим учасникам права; 9) право на відповідальність у вигляді стягнення (можливість стягнення ресурсів за борги); 10) право на залишковий характер (право на існування інститутів, які забезпечують відновлення порушених правомочностей) та ін. Але враховуючи традиції законотворення в Україні, вважаємо, що на даному етапі розвитку Українського суспільства достатньо застосування випробуваної часом тріадної формули правомочностей приватного власника, якою в принципі можуть бути охоплені будь-які конкретні їхні вияви. При цьому зміст конституційного права людини і громадянина на приватну власність має розумітися не просто як арифметична сума правомочностей, а як складна структура, окремі компоненти якої взаємно обумовлюють один одного.
    10. Під здійсненням права приватної власності слід розуміти комплекс заходів (активних чи пасивних дій) власника, його представника, спрямованих на реалізацію права можливостей володіння, користування, розпорядження та інших правомочностей належним власнику майном з метою задоволення потреб та інтересів власника, а також осіб, визначених ним. Здійснення суб’єктивного права приватної власності пов’язане не лише з реалізацією норми права, яка уповноважує власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд, але й з іншими нормами.
    11. На нашу думку, було б правильно присвятити приватній власності, як економічній основі вітчизняного громадянського суспільства та гарантії економічної свободи особи, більше статей Конституції України, зокрема в Розділі 1 “Загальні засади”, присвяченому врегулюванню конституційного ладу в Україні, адже у ньому фактично йдеться лише про державу і не враховується того, що сформувати її правову сутність неможливо без побудови громадянського суспільства, складовою якого є приватна власність.
    12. В залежності від меж конституційного регулювання приватної власності, конституції зарубіжних країн можна умовно класифікувати на ті, які приділяють йому незначне місце, і на ті, що закріплюють його грунтовніше. До перших слід віднести Основні Закони ФРН 1949 р. та Іспанії 1978 р. До другої групи можна віднести Конституції Болгарії 1991 р., Італії 1947 р., Португалії, Російської Федерації 1993 р., Мозамбіку 1990 р., ПАР 1996 р., Бразилії 1988 р. Конституції більшості постсоціалістичних країн закріплюють різні форми власності (Конституції Російської Федерації 1993 р., Болгарії 1991 р., Югославії 1974 р., Молдови 1994 р.).
    13. Спільною рисою для конституцій багатьох країн є те, що всі вони закріплюють право приватної власності і регламентують його соціальну функцію, зміст якої зводиться до того, що при збереженні гарантій власника відбувається поєднання його інтересів з інтересами держави, і навіть передбачають тезу про обмеження прав власника суспільним інтересом (Конституції ФРН 1949 р., Франції 1946 р., Іспанії 1978 р., Бразилії 1988 р., Республіки Білорусь 1994 р., Естонії 1992 р., Литви 1992 р., Казахстану 1995 р.). Принципами такого обмеження є: 1) допустимі обмеження права приватної власності виключно в інтересах загального блага і суспільного інтересу; 2) справедлива компенсація власнику майнових втрат державою; 3) законність у встановленні обмежень - на підставі й у межах закону; 4) рівність усіх власників перед лицем подібних обмежень. Тобто, вони повинні встановлюватися не щодо окремих власників, а шляхом загального правового регулювання; 5) судовий захист права приватної власності (судове заперечування вилучення державою майна з приватної власності).
    14. Аналіз конституційно-правового регулювання права людини і громадянина на приватну власність засвідчив, що у законодавстві, яке має регулювати та охороняти суспільні відносини у цій сфері і особливо у новому Законі України “Про власність”, було б доречно: 1) враховуючи, що домінуючим у правовому регулюванні приватних правовідносин стає принцип „дозволено все, що прямо не заборонене законом”, відмовитися від наведення вичерпного переліку об’єктів права приватної власності (це і об’єктивно неможливо), про що зазначити у конкретній статті; 2) проголосити принцип, за яким громадяни можуть мати у приватній власності будь-яке майно, у будь-якій кількості або будь-якої цінності, якщо законом не встановлено безпосередніх обмежень, та, враховуючи це, усунути норму, викладену у ст. 12 Закону України “Про власність”, яка стверджує, що праця громадян є основою створення й примноження їх власності; 3) визнати суб’єктами права приватної власності не лише фізичних, але й, наприклад, недержавних юридичних осіб; 4) передбачити, що власник не зобов'язаний мати письмовий доказ належності йому того чи іншого майна, за деякими винятками. Загалом, у подальшому варто більш чітко реалізовувати ту загальну ідею, що вже давно й успішно втілена у багатьох розвинених країнах - ідею чіткого поділу права на приватне і публічне, ідею первинності приватного права і вторинності права публічного.
    15. Отже, завжди існувала, існує і існуватиме необхідність конституційно-правового регулювання приватної власності. Більше того, у сфері економіки ринкового типу значимість такого регулювання істотно підсилюється. Це зумовлено тим, що: по-перше, відбувається зростання масштабів економічної діяльності, а це, в свою чергу, актуалізує необхідність її юридичного врегулювання; по-друге, в сучасних умовах істотно ускладнилися економічні відносини загалом. І не в останню чергу тому, що відбувається дифузія приватної власності, з’являється безліч видів і підвидів приватних форм власності, відбувається конвергенція різних форм власності й господарювання; по-третє, функціонування й забезпечення реалізації інституту права приватної власності вимагають його подальшого наукового осмислення. Настійно необхідні обґрунтовані та чіткі тлумачення його сутності, форми, змісту, суб’єктів та об’єктів тощо. При цьому варто врахувати, що приватна власність - це економічна категорія, яка має бути врегульована правом, тобто набути юридичного змісту, стати інститутом права приватної власності.
    16. Сьогодні в нашій державі інтенсивно створюється правова база для забезпечення конституційного права приватної власності. І переконливим доказом цього є те, що Конституція України визначає систему органів та посадових осіб, до компетенції яких належить утвердження, охорона і захист прав та свобод людини і громадянина, включаючи й конституційне право на приватну власність. Так, у відповідності з п. 36 ст. 85 Основного Закону, до повноважень Верховної Ради України належить визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності, а згідно з п. 7 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначається правовий режим власності. Кабінет Міністрів України на підставі п. 5 ст. 116 забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності. А до відання Автономної Республіки Крим, згідно з п. 3 ст. 138 Конституції України, належить управління майном, що є правом її власності. У системі цих органів вагоме місце, згідно зі специфікою діяльності, посідають правоохоронні органи, до яких належать і органи внутрішніх справ.
    17. Забезпечення органами внутрішніх справ конституційного права людини і громадянина на приватну власність полягає у здійсненні правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист майна особи від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для реалізації цього права. Змістом діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини і громадянина на приватну власність є сукупність однорідних, конкретних дій їхніх співробітників, що пов’язані зі створенням сприятливих умов для використання особами благ індивідуальної економічної свободи, усунення негативних факторів, які створюють труднощі щодо реалізації цього права, а також забезпеченням умов для його здійснення. А створення сприятливих умов для забезпечення конституційного права на приватну власність – це, насамперед, попередження злочинів проти приватної власності, тобто, в загальному розумінні, попередження злочинних посягань шляхом реалізації складного комплексу різноманітних заходів попереджувального впливу.
    18. Одне з провідних місць по попередженню злочинів проти приватної власності відводиться таким службам і підрозділам міліції, як служба дільничних інспекторів міліції, патрульно-постова служба, державна служба охорони при МВС України, державна служба по боротьбі з економічними злочинами та ін. При цьому служба охорони створює найсприятливіші умови щодо забезпечення конституційного права на приватну власність людини і громадянина в Україні. Але, як виявилося останнім часом, її правовий статус врегульований надзвичайно невдало і свідченням цього є конституційне подання народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України. Це, з нашої точки зору, свідчить про необхідність прийняття нового Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, яке було б затверджене Постановою Кабінету Міністрів України чи Указом Президента України або, враховуючи його значущість, навіть окремим Законом України “Про Державну службу охорони України”. У всякому разі стратегічний курс вітчизняного суспільства на побудову соціальної держави вимагає, щоб приватна власність забезпечувалася шляхом її врегулювання окремим законодавчим актом.
    19. Створенню органами внутрішніх справ сприятливих умов для забезпечення конституційного права людини і громадянина на приватну власність істотно допомагала б державна цільова програма по профілактиці, припиненню та розслідуванню злочинів проти власності, складовою якої мали б бути розділи стосовно приватної власності. Така програма могла б затверджуватися указом Президента України і мала б передбачати розділи: про підрозділи, які мають займатися попередженням, припиненням та розслідуванням злочинів та інших правопорушень проти власності, у тому числі і приватної; про їхні права та обов’язки; про окремі напрямки такої діяльності; про її форми, методи та способи; про організацію взаємодії між суб’єктами діяльності; про здійснення контролю за ними та відповідальність цих суб’єктів. Щоправда, як переконує досвід, у нинішній соціально-економічній ситуації реалізуються в основному лише ті державні цільові програми чи заходи, які ними передбачені і які не вимагають додаткового фінансування, інші ж не виконуються або виконуються формально. До того ж, на жаль, і програми не завжди погоджуються з планами економічного, соціального і культурного розвитку країни.
    20. Органи внутрішніх справ належать до правоохоронних органів, а тому головною формою їхньої діяльності щодо забезпечення конституційного права людини і громадянина на приватну власність стає правоохоронна діяльність. Для органів внутрішніх справ участь в охороні власності, боротьба з майновими правопорушеннями є одним з головних напрямків їхньої діяльності. Водночас треба зауважити, що правові акти не містять розгорнутої характеристики напрямків та завдань діяльності органів внутрішніх справ по охороні приватної власності, а обмежуються, в основному, загальними формулюваннями. Чіткість у цьому питанні вкрай необхідна, і в першу чергу - для об’єктивної оцінки якості роботи органів внутрішніх справ. Тільки при чіткому визначенні завдань та мети діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини і громадянина на приватну власність будуть виключені перекоси, що часом спостерігаються, коли вся повнота відповідальності за охорону власності перекладається лише на органи внутрішніх справ (їхні окремі служби) або коли недооцінюється їхня роль у механізмі реалізації відповідної функції.
    21. На наш погляд, можна виділити дев’ять функцій діяльності органів внутрішніх справ, як суб’єктів охорони власності, а саме: виховання суспільства у дусі поваги до права приватної власності; виявлення й усунення обставин, що сприяють здійсненню адміністративних і кримінальних правопорушень проти власності; запобігання і припинення названих видів правопорушень; виявлення злочинів і проступків, що зазіхають на право приватної власності; провадження по справах про адміністративно карні зазіхання на власність; провадження дізнання і досудового слідства по справах про злочини проти приватної власності; розгляд справ про адміністративно майнові проступки; виконання стягнень по справах про адміністративні покарання і про кримінально карні зазіхання на приватну власність; сприяння державним і суспільним структурам, що функціонують у сфері охорони власності.
    22. У вирішенні завдань охорони приватної власності беруть участь практично всі галузеві служби й апарати органів внутрішніх справ. Це положення має під собою об’єктивну основу. По-перше, обставини, пов’язані із майновими правопорушеннями, носять різноплановий характер. По-друге, на дану систему повною мірою поширюється вимога організації боротьби з правопорушеннями за принципом паралельних дій, коли переплетіння компетенції неминуче і виправдане. По-третє, між різними службами органів внутрішніх справ чітко проглядається поділ праці (у предметі і способах досягнення загальної мети). Міліція, як єдина система органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну (на договірних засадах) функції для забезпечення конституційного права людини і громадянина на приватну власність.
    23. В залежності від спрямованості заходів, які використовуються органами внутрішніх справ для забезпечення конституційного права людини і громадянина на приватну власність, їх можна об’єднати в шість груп: запобіжні, контрольно-наглядові, оперативно-розшукові, засоби припинення, юрисдикційні, засоби стягнення. Методами діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини і громадянина на приватну власність є способи та прийоми, за допомогою яких співробітники створюють належні умови для забезпечення суб’єктивного права на приватну власність, припинення правопорушень та поновлення цього права. Так, загальними і універсальними методами практичної діяльності органів внутрішніх справ визнаються детерміновані методи переконання і примусу. Метод переконання виражається у формі агітації, виховання, роз’яснення, позитивного прикладу, заохочення, обговорення поведінки тощо. Метод примусу виступає в таких різновидах: а) використовується для запобігання посягання на приватну власність громадян; б) застосовується для безпосереднього примусового здійснення прав і обов’язків громадян (стягнення штрафів, привід та ін.); в) пов’язаний з реалізацією адміністративної і кримінальної відповідальності.
    24. Причини, що знижують ефективність охоронної діяльності, можна розділити на об’єктивні і суб’єктивні. Існують три основні шляхи підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ по охороні приватної власності. Перший з них передбачає усунення недоліків у роботі конкретних органів, підрозділів і співробітників у практиці застосування ними окремих адміністративних, процесуальних, оперативно-розшукових і виправних заходів. Другий шлях пов’язаний з удосконаленням діяльності органів внутрішніх справ. Він припускає пошук нових форм і методів роботи, відновлення їх змісту. Третій - прогнозує оптимізацію їхніх зв’язків з середовищем функціонування. Серед заходів, які здатні підвищити ефективність діяльності органів внутрішніх справ, на перший план висуваються: вдосконалення нормативно-правової бази, форм, методів роботи; поліпшення організаційної структури; зміцнення законності у роботі всіх підрозділів міліції; не порушення прав людини, як принцип діяльності органів внутрішніх справ; підвищення рівня їхнього матеріально-технічного забезпечення; вдосконалення кадрової політики.












    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Семчик В.І. Право власності за Конституцією України. - К.: Ін Юре, 1997. - 36 с.
    2. Покрытан А.К. Развитие метода политической экономии: [Отр. из текстов] / Под общ. ред. А.К. Покрытана. - М.: Экономика, 1986. - 269 с.
    3. История государства и права зарубежных стран: В 2 ч.: Учебник для вузов / Под ред. проф. Н.А. Крашенниковой и проф. О.А. Жидкова. - М.: Изд-во НОРМА, 1998. - Ч. 1. - 480 с.
    4. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. / АН СССР. Ин-т философии. – М.: Мысль, 1976. – Т. 1: Метафизика; О душе. – 550 с.
    5. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 652 с.
    6. Цицерон М. О старости, о дружбе, об обязанностях / Пер. и комментарии В.О. Горенштейна. – М.: ЭКСМО - пресс, 1999. – 526 с.
    7. Маркс К. К критике гегелевской философии права // Маркс К., Енгельс Ф. Сочинения: В 30 т.: - М.: Политиздат Украины, 1964. – Т. 1. – 219-368 с.
    8. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства. В связи с исследованиями Льюиса Моргана // Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения. - 2-е изд. - К.: Политиздат Украины, 1964. - Т. 21 - С. 23-178.
    9. Савельев В.А. Право собственности в римской классической юриспруденции // Советское государство и право. – 1987. - № 12. – С. 121-126.
    10. Бартошек М. Римское право: Понятия, термины, определения / Пер. с чешск. Ю.В. Пресняков. - М.: Юрид. лит., 1989.- 447 с.
    11. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учебное пособие - К.: А.С.К., 2001. - 830 с.
    12. Підопригора О. Захист володіння за римським приватним правом // Право України. - 1999.- № 7. - С. 28-35.
    13. История политических учений: Учебник / Под ред. проф. К.А. Мокичева. – 2-е изд. – М.: Высшая школа, 1971. – Ч.1.- 392 с.
    14. Пухта Р. Курс римского гражданского права. - М., 1874. – 421 с.
    15. Дернбург Г. Пандекты. – СПб.: Право, 1911. – Т. 3. – 496 с.
    16. Азаревич Л. Система римского права. – СПб., 1887. - Т. 1. – 329 с.
    17. Митюков К. По поводу статьи Г. Муромцева: О владении по римскому праву // Киевские университетские известия. - 1887. - № 2. - С. 36.
    18. Покровский И.А. История римского права. – СПб.: Издательский торговый дом “Летний сад”, 1917. – 533 с.
    19. Иеринг Р. Об основании защиты владения. - М., 1883. – 153 с.
    20. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под общ. ред. члена РАН В.С. Нерсесянца. - М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1996. – 736 с.
    21. Гроций Г. О праве войны и мира: Книга первая. - М.: Юриздат, 1948. - 200 с.
    22. Мамут Л.С. Век просвещения: взгляд на собственность. Собственность: право и свобода. - М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1992. - 102 с.
    23. Монтескье Ш. О духе законов: Избранные произведения. - М.: Госполитиздат, 1955. – 800 с.
    24. Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности / Пер. с фр. С.В. Боботова, Д.И. Васильева. - М.: Прогресс, 1993. - 383 с.
    25. Черниловский З.М. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Под ред. проф. З.М. Черниловского. – М.: Юрид. лит., 1984. – 472 с.
    26. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма / Пер. с нем. О. Погорилый. - К.: Основы, 1994. – 261 с.
    27. Гегель Г. Философия права / Пер. с нем. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
    28. Колер И. Философия права и универсальная история права. - К., 1913. - 620 с.
    29. Хайек Ф.А. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма / Пер. с англ. Е. Юсиповой / Под ред. У.У. Бартли. - М.: Новости, 1992. - 302 с.
    30. Алексеев С.С. Собственность – право – социализм: Полемические заметки. – М.: Юрид. лит., 1989. - 173 с.
    31. Юм Д. Трактат о человеческой природе // Юм Д. Сочинения: В 2-х т. / Пер. с англ. С.И. Церетели и др. - М.: Канон, 1995. – Т. 1: О познании. – 400 с.
    32. Юм Д. Сочинения: В 2-х т. - М.: Мысль, 1996. - Т. 2. - 799 с.
    33. Selections from the Commentaries on the Laws of England. Gareth
    Jones (ed.). – London, 1973. - 375 p.
    34. Яковлев Н.Н. Послание в будущее. - М.: Федералист, 1993. -
    82 с.
    35. Мэдисон Д. Американские федералисты: Гамильтон, Мэдисон, Джейн: Избранные статьи. –Vermont, Benson, 1999. – 327 с.
    36. Соединенные Штаты Америки. Конституция и законодательные акты / Под. ред. О.А. Жидкова. - М.: Прогресс, 1993. - 765 с.
    37. Ильин И.А. О частной собственности: Русская философия собственности. - М.: Прогресс, 1990. - 281 с.
    38. Соловьев В.С. Полное собрание сочинений и писем: В 20-и т. - Сочинения в 15-и т. / РАН. Ин-т философии. – М.: Наука, 2000. – Т. 2: 1875-1877 / А.П. Козырев, Н.В. Котрелов (сост.); А.А. Носов (отв. ред.). – 2000. – 395 с.
    39. Франк С.Л. Духовные основы общества. - М.: Республика, 1992. – 510 с.
    40. Маркс К., Энгельс Ф. Манифест Коммунистической партии. - М.: Политиздат, 1982. – 63 с.
    41. Баглай М.В. Дорога к свободе. - М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1994. - 123 с.
    42. Лазар Ян. Собственность в буржуазной правовой тео¬рии. - М.: Юрид. лит., 1985. - 192 с.
    43. Право собственности в СССР: (Круглый стол). - М.: Юрид. лит., 1989. – 287 с.
    44. Нерсесянц В.С. Концепция гражданской собственности // Советское государство и право. - 1989. - № 10. – С. 23-28.
    45. Нерсесянц В.С. В поисках собствен¬ника // Человек и закон. – 1990. - № 4. – 13-15 с.
    46. Четвернин В.А. Демократическое конституционное государство: Введение в теорию / РАН. Институт государства и права. – М., 1993. – 142 с.
    47. Нерсесянц B.C. Наш путь к праву: От социализма к цивилизму: свобода, право, собственность. - М.: Российское право, 1992. - 349 с.
    48. Шевченко Я.М. Власник і право власності громадян / АН України. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К.: Наук. думка, 1994. – 163 с.
    49. Чанкін В.В. Право приватної власності громадян у цивільному законодавстві України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. - К., 1994. - 192 с.
    50. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні: Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Київський університет ім. Т. Шевченка. – К., 1996. – 382 с.
    51. Агафонова Н.Н. Право частной собственности граждан на квартиру. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Московская юридическая академия. – М., 1994. – 23 с.
    52. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський університет ім. Т. Шевченка. – К., 2001. - 216 с.
    53. Михайленко О.О. Речово-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним правом України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. – Х., 2003. – 20 с.
    54. Никитенко О.І. Адміністративно-правовий захист власності в Україні: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07/ УАВД. – К., 1996. – 156 с.
    55. Яворська О.С. Підстави виникнення права приватної власності громадян за цивільним законодавством України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. - Львів, 1997. - 212 с.
    56. Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник. - К.: Вища школа, 1995. - 264 с.
    57. Макарчук В.С. Основи римського приватного права: Навчальний посібник для вищ. навч. закладів / Львівський інститут внутр. справ при НАВСУ. – К.: Атіка, 2000. - 175 с.
    58. Блага І. Обмеження права власності (з історії проблеми) // Право України. - 2000. - № 1. - С. 121-124.
    59. Пухан И., Поленак-Акимовская М. Римское право: Базовый учебник / Пер. с македонского д-ра юрид. наук проф. В.А. Томсинова и Ю.В. Филиппова. - М.: Изд-во ЗЕРКАЛО, 1999. - 411 с.
    60. История государства и права зарубежных стран: В 2-х ч.: Учебник для студентов юрид. вузов и фак. / Под общ. ред. проф. Н.А. Крашенниковой и проф. О.А. Жидкова. - М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1998. - Ч. 2. - 712 с.
    61. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Пер. М.Л. Гаспарова. - 2-е изд. – М.: Мысль, 1986. – 570 с.
    62. Маршалл А. Принципы экономической науки / Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1993. - Т. 3. - 351с.
    63. Права людини: Підручник для 10-11 класів середніх шкіл, ліцеїв та гімназій / Т. Андрусяк, М. Буроменський, В. Денисов та ін. - К.: Право, 1997. - 225 с.
    64. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ: Україно-Американське бюро захисту прав людини, 1996. - 342 с.
    65. Конституція України: Офіційний текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навчальний посібник / М.І. Хавронюк. –2-е вид. – К.: А.С.К., 2003. – 384 с.
    66. Лазар Я. Собственность в буржуазной правовой теории. - М.: Юрид. лит., 1985. - 192 с.
    67. Страхов Н.Н. Основные закономерности и этапы государственно-правового развития зарубежных стран. - X.: Харьковский юрид. ин-т, 1987. - 56 с.
    68. Российское законодательство Х-ХХ веков: [Тексты и коммент.]: В 9-и т. / Под общ. ред. О.И. Чистякова. - М.: Юрид. лит. - Т. 2: Законодательство периода образования и укрепления Русского централизованного государства [XIV- XVI]. – 1985. - 519 с.
    69. Історія держави і права України: В 2-х ч.: Підручник для студентів юрид. вузів і факультетів / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін. - К.: Ін Юре, 1996. - Ч.1 - 368 с.
    70. Хрестоматія з історії держави і права України: Навчальний посібник / Упоряд.: А.С. Чайковський, О.Л. Копиленко, В.М. Кривоніс. - К.: Юринком Інтер, 2003. - 656 с.
    71. Історія держави і права України: Підручник / А.С. Чайковський, В.І. Батрименко, О.С. Копиленко; За ред. А.С. Чайковського. – К.: Юринком Інтер, 2003. – 512 с.
    72. Бардах Ю., Леснодороский Б. История государства и права Польши. - М.: Юрид. лит., 1980. - 559 с.
    73. Пичета В.И. Белоруссия и Литва в XV- XVI вв. (Исследования по истории социально-экономического, политического и культурного развития). - М.: Изд-во АН СССР, 1961. - 815 с.
    74. Історія української конституції / А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко (упоряд.); Українська правнича фундація. - К.: Право, 1997. - 464 с.
    75. Історія держави і права України: Навчальний посібник / А.С. Чайковський, В.І. Батрименко, О.С. Копиленко; За ред. А.С. Чайковського. – К.: Юринком Інтер, 2001. – 384 с.
    76. Історія держави і права України: Підручник: У 2-х т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – К.: Ін Юре, 2000. – Т. 1. – 648 с.
    77. История государства и права Украинской ССР: В 3-х т. / АН УССР, Ин-т государства и права; Редкол. Б.М. Бабий (гл. ред.) и др. – К.: Наук. думка, 1987. - Т. 1. - 317 с.
    78. Кириченко В.Е. О проведении столыпинской аграрной реформы на Украине // Проблемы совершенствования законодательства Украины и практики его применения в современных условиях. - К.: Наук. думка, 1992. – С. 210-217.
    79. Історія держави і права України: Підручник: У 2-х т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – К.: Ін Юре, 2000. – Т. 2. – 580 с.
    80. Декреты Советской власти. – М., Политиздат, 1968, Т. 4. - 10 ноября 1918 г. – 31 марта 1919 г. – 731 с.
    81. Усенко И.Б. Первая кодификация законодательства Украинской ССР / АН УССР; Институт государства и права. - К.: Наук. думка, 1989. - 118 с.
    82. Історія держави і права України: В 2-х ч.: Підручник для студентів юрид. вузів і факультетів / А.Й. Рогожин, О.Л. Копиленко та ін. - К.: Ін Юре, 1996. - Ч. 2. - 448 с.
    83. Про індивідуальне житлове будівництво: Постанова Ради Міністрів УРСР від 7 вересня 1948 р. № 1974 // Збірник Постанов Уряду УРСР. – 1948. - № 17. – Ст. 75.
    84. Копєйчиков В., Цельєв О. Інститути приватної власності та підприємництва як основні складові громадянського суспільства // Вісник Академії правових наук України. – Х., 1998. – Вип. № 12. – С. 25-33.
    85. Адам Смит. Антология экономической классики: В 2-х т. – М: Эконов – Ключ, 1993. – Т. 1: В. Пети, А. Смит, Д. Риккардо. – 475 с.
    86. Локк Дж. Сочинения: В 3 т. / Примечание И.С. Нарского и А.Л. Суботина / Пер. с англ. А.Н. Савина. - М.: Мысль, 1985. - Т. 1: Философское наследие. - 622 с.
    87. Бентам И. Избранные сочинения. - СПб.- М., 1867. - 410 с.
    88. Історія розвитку політичної думки: Курс лекцій / В.В. Мадіссон, Л.І. Ларченко, В.П. Степіко, Л.Я. Діденко. - К.: Либідь, 1996. - 174 с.
    89. Мадіссон В. Право і влада: людина в правовому полі (до методологічних проблем філософії приватного права) // Право України. - 1999. - № 11. - С. 11-16.
    90. Раушер А. Частная собственность в интересах человека и труда. Ее значение для личной свободы и социального порядка. - М.: Дело, 1994. - 64 с.
    91. Ойкен Вальтер. Основы национальной экономии / В.С. Автономова и др. (общ. ред.). – М.: Экономика, 1996. – 352 с.
    92. Философский энциклопедический словарь / Е.Ф. Губский и др. (ред.-сост.). - М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1997. - 576 с.
    93. Кучма Л.Д. Економічні і соціальні пріоритети на межі тисячоліть: Виступ Президента України Л.Д. Кучми на науково-економічній конференції “Поглиблення ринкових реформ та стратегії економічного розвитку до 2010 року” ХІІ з’їзду УСПП, Всеукраїнських зборах селян, розширеному засіданні Колегії Міністерства праці і соціальної політики України. – К.: Україна, 1999. – 93 с.
    94. Экономика переходного периода: Учебное пособие для студ. вузов, обучающихся по направлению “Экономика” и специальности “Теоретическая экономика” / В.В. Радаев, А.В. Бузгалин (ред.) - М.: Изд-во Московского ун-та, 1995. - 414 с.
    95. Толкачев К.Б., Хабибулин А.Г. Личные конституционные права и свободы граждан СССР: система, характеристика, особенности реализации. – Уфа, Уфим. ВШ МВД СССР, 1990. – 92 с.
    96. Цит. по: Алебастрова И.А., Андреева Г.Н., Кашкин С.Ю., Маклов В.В., Осавелюк А.М. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4-х т.: Учебное по
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины