МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
Вступ.................................................................................................
3
Розділ 1. Загальна характеристика
джерел конституційного права України
1.1. Поняття джерел конституційного права України.................. 12
1.2. Види джерел конституційного права України.......................
28
Розділ 2. Міжнародні договори України
як джерело конституційного права України............................
82
2.1. Поняття міжнародного договору України
як джерела конституційного права України.................................
86
2.2. Проблеми конституційно-правового статусу
міжнародних договорів України....................................................

118
Розділ 3. Співвідношення міжнародних договорів України з іншими джерелами конституційного права України
3.1. Конституція України і міжнародні договори України..............................................................................................
152
3.2. Проблеми співвідношення законів України
і міжнародних договорів України.................................................
173
Висновки......................................................................................... 190
Список використаних джерел......................................................
Додатки............................................................................................ 199
224

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Соціально-політичні зрушення в українському суспільстві часів незалежності не могли не позначитись на розвитку юридичної науки. Поступово в Україні почала утверджуватися нова концепція права, яка відійшла від нормативістських поглядів і стала розглядати право як явище, сутність якого визначається через загальнолюдські цінності – справедливість, рівність, свободу, демократію, невід’ємність прав людини. Інтенсивно почали розроблятися нові для національного права концепції правової держави, громадянського суспільства, верховенства права.
Наука конституційного права України з проголошенням незалежності і прийняттям Конституції, залишивши своє „державне” минуле народилася вдруге. Змінилась сутність конституційного права, основною метою якого стало утвердження і забезпечення державою прав і свобод людини.
Нова концепція конституційного права спонукає до перегляду поглядів на джерела галузі. Теорія джерел права з давніх часів була і залишається однією з фундаментальних в юридичній науці. Позбувшись ідеологічних догматів радянських часів, наука конституційного права України вже не може задовольнитися визначенням джерел права як способів або форм вираження державної волі. Відбувається переосмислення сутності джерел конституційного права, їх системи, в якій утверджуються невідомі або маловідомі радянському державному праву джерела – акти Конституційного Суду України, акти місцевого самоврядування, внутрідержавні договори, судові прецеденти та інші джерела, які й потребують особливої уваги. Серед таких „нових” джерел і міжнародні договори України.
До проголошення незалежності, в Декларації про державний суверенітет, Україна визначила свою міжнародно-правову позицію, проголосивши перевагу загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрідержавного права і тим самим визнала свою правову систему відкритою для норм міжнародного права, такою, що може бути сумісною з загальновизнаними нормами та принципами міжнародного співробітництва.
Проголошення у ст. 9 Конституції України чинних міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, частиною національного законодавства та можливість їх застосування в Україні означає істотне збільшення принципів і норм, якими регулюються національні конституційно-правові відносини, що сприяє повнішому забезпеченню інтересів суб’єктів конституційно-правових відносин.
Велика кількість міжнародних договорів України спрямована на захист життя і свободи, честі та гідності людини, її прав, і в цьому вони переслідують таку саме мету, що й Конституція, конституційне право України в цілому. Як бачимо, і Конституція, і міжнародні договори України спрямовані на регулювання одних і тих самих правовідносин.
Конституція України, як і конституції інших держав, при закріпленні кола прав і свобод людини спирається на міжнародно-правові акти, загальновизнані принципи та норми міжнародного права, відповідає ним, проте останні не втрачають свого значення, залишаючись самостійним джерелом конституційного права і в цій якості викликають інтерес та заслуговують на більшу увагу вчених-конституціоналістів. Конституційне і міжнародне право все тісніше взаємодіють останнім часом. Демонстрацією поглиблення зв’язків між конституційним та міжнародним правом на європейському континенті стало схвалення більшістю держав Конституції Європейського Союзу – міжнародного договору за формою і конституції за змістом.
Визнання міжнародних договорів України джерелом конституційного права підтверджується практикою судів загальної юрисдикції, які застосовують міжнародні договори України для обґрунтування своїх рішень. Слід назвати загальновідоме рішення Верховного Суду України про повторне голосування по виборах Президента України від 3 грудня 2004 р., при прийнятті якого Суд керувався не лише Конституцією, законами України, а й ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
В діяльності Конституційного Суду України також широко використовуються міжнародно-правові акти. Конституційний Суд України звертався до положень міжнародно-правових актів більш як у третині своїх рішень. У справах щодо офіційного тлумачення положень Конституції України та законів за зверненнями громадян, близько 60 відсотків рішень Конституційного Суду України містять посилання на міжнародно-правові акти та їх окремі положення для обґрунтування правових позицій Суду.
Визнання міжнародних договорів України джерелом конституційного права України є свідченням поширення договірних відносин на конституційно-правову сферу, що дозволяє договору поряд з Конституцією, законами та підзаконними нормативно-правовими актами регулювати конституційно-правові відносини.
Ступінь наукової розробленості теми. Вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений її важливістю та актуальністю.
В УРСР тема джерел державного права була малодослідженою. На жаль, в сучасній українській науці конституційного права загальним проблемам джерел галузі, а також проблемам міжнародних договорів як виду джерел приділяється незаслужено мало уваги. В обсязі навчальних видань ця тема розглядається в працях В.В.Кравченка [116], Ю.М.Тодики [253, 254], О.Ф.Фрицького [276] та ін. Проблеми джерел конституційного права України розглядались в працях В.Ф.Погорілка та В.Л.Федоренка [185, 187], В.Ф.Мелащенка [146], С.В.Резніченка [212-214], В.М.Шаповала [288-292].
В ході роботи над дослідженням для формулювання сутності джерел конституційного права та дослідження їх системи було використано праці таких вчених як С.С.Алексєєв [3, 4, 5, 6], К.В.Арановский [9], М.В.Баглай [10, 104], Б.Н.Габричидзе [10], Л.М. Ентін [104], С.Л.Зівс [70], С.А.Карапетян [76], С.Ф.Кечекьян [78], А.Е.Козлов [103], Є.В.Колесніков [81], А.М. Колодій [82], В.Ф. Коток [114], О.О.Кутафін [121], О.А.Лук’янова [126], В.О.Лучін [134], М.М.Марченко [144], Н.О.Міхальова [152], А.А. Мішин [153], Г.І.Муромцев [163], І.М.Овчаренко [175], Н.М.Пархоменко [181], Б.А.Страшун [102], Ю.О.Тихомиров [249, 250], Н.Н. Хороший [279], В.Є.Чиркін [232, 286], А.Ф.Шебанов [293], Ю.А.Юдін [232] та ін.
Для даного дослідження велике значення мали праці представників науки міжнародного права І.П.Бліщенка [15], В.Г.Буткевич [18-20], В.Н.Денисова [39], В.І.Євінтова [45, 46], Г.В Ігнатенка [73], І.І.Лукашука [127-132], О.О.Мережка [148-149], Н.В.Миронова [151], Р.А.Мюллерсона [164], О.М.Талалаєва [236-239], Г.І.Тункіна [258], С.В.Черніченка [283], В.Л.Чубарєва [287] та ін.
При написанні роботи автором були використані крім вже названих також праці М.О. Баймуратова [11,12], А.В. Грищенко [34], А.З. Георгіци [29, 30], Р.Давіда [35], А.П.Зайця [59, 60], Є.В.Назаренко [166, 167], В.Ф.Опришка [177-179], О.В.Оніщенко [176], М.І.Палієнка [180], Л.В. Петрової [182], П.М.Рабіновича [206, 208, 298], А.О.Селіванова [222, 223], О.Ф. Скакун [226], В.Е.Скоморохи [227-230], Є.А.Тихонової [251], М.В. Тесленко [245], Б.М.Топорніна [257], О.О.Шевченка [74], С.В.Шевчука [294], В.І. Цоклана [281], Л.П.Юзькова [297] та багатьох інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилось як складова частина тематики досліджень відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, зокрема теми „Джерела конституційного права України” (номер державної реєстрації 0104U007592). Тема джерел права розглядалась автором при викладанні курсів: „Конституційне право України” та „Конституційне право зарубіжних країн”.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексне дослідження системи джерел конституційного права України і як її органічної частини – міжнародних договорів України.
Відповідно до поставленої мети, визначено такі завдання:
• узагальнити основні підходи до розуміння джерел права, дати визначення джерел конституційного права України, розкрити їх сутнісні ознаки; охарактеризувати систему джерел конституційного права України;
• сформулювати поняття міжнародного договору як джерела конституційного права України;
• розкрити юридичні ознаки міжнародного договору як джерела конституційного права України;
• визначити значення міжнародних договорів як джерел конституційного права України;
• провести моніторинг чинних міжнародних договорів України і встановити які саме міжнародні договори України є джерелом конституційного права України;
• класифікувати міжнародні договори України – джерела конституційного права України;
• започаткувати систематизацію міжнародних договорів України – джерел конституційного права України;
• проаналізувати конституційно-правовий статус міжнародних договорів України, розробити пропозиції щодо його вдосконалення;
• визначити засади співвідношення Конституції, законів України та міжнародних договорів України.
Об’єктом дослідження є система джерел конституційного права України.
Предметом дослідження є міжнародні договори України як джерела конституційного права України.
Методологічну основу дисертації утворює система філософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів, що забезпечили об’єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження, застосовані наступні методи: історико-правовий метод (використано для дослідження розвитку наукової думки щодо сутності джерел права, а також щодо співвідношення національного та міжнародного права); історичний метод (застосовано для аналізу становлення міжнародних договорів як джерела українського права); метод системного аналізу (застосовано з метою співставлення різних теоретико-концептуальних позицій щодо визначення поняття „джерело права”, для дослідження загальної системи джерел конституційного права України); порівняльно-правовий метод (використано для вивчення особливостей застосування міжнародних договорів як джерела права у зарубіжних країнах, для характеристики співвідношення міжнародних договорів та національних правових актів у зарубіжних країнах, а також для аналізу видів джерел конституційного права інших держав); формально-логічний метод (дозволив розкрити сутність міжнародного договору як джерела конституційного права України та виділити серед міжнародних договорів України ті, що є джерелами конституційного права, систематизувати їх); метод прогнозування (допоміг розробити пропозиції вдосконалення чинного законодавства щодо статусу міжнародних договорів України).
Наукова новизна роботи полягає у тому, що вона є першим в українській юридичній науці дослідженням міжнародних договорів України як джерела конституційного права України.
Наукову новизну основних положень дисертації та особистий внесок автора у дослідження проблеми становлять наступні висновки, положення і рекомендації:
• сформульовано авторське визначення міжнародного договору України як джерела конституційного права України, під яким розуміємо угоду між Українською державою та державами, міжнародними організаціями іншими суб’єктами міжнародного права про встановлення принципів та норм, які у національній правовій системі регулюють конституційно-правові відносини;
• встановлено, що міжнародному договору України як джерелу конституційного права України притаманні ознаки джерел галузі, а саме: за сутністю міжнародні договори України відображають волю Українського народу та Української держави, є вмістом загальнолюдських цінностей; за змістом – мають загальнообов’язковий характер для всіх суб’єктів конституційно-правових відносин; за формою об’єктивізації – є зовнішньою формою існування, проявом буття міжнародно-правових принципів та норм, які мають застосовуватися у національній конституційно-правовій сфері;
• обґрунтовано, що включення до національної системи права міжнародних договорів України збільшує кількість принципів і норм, якими врегульовані конституційно-правові відносини у таких сферах, як: права і свободи людини і громадянина, громадянство, статус апатридів, біженців, національні меншини, мова національних меншин, місцеве самоврядування, форми безпосереднього волевиявлення та ін.;
• на основі проведеного моніторингу чинних міжнародних договорів України установлено, що джерелами конституційного права України є лише ратифіковані міжнародні договори України, укладені у письмовій формі, найважливіші з огляду на предмет регулювання (що стосуються таких важливих питань як права та свободи людини, правовий статус біженців, громадянство, місцеве самоврядування), що укладаються від імені України, опубліковані державною мовою в офіційних друкованих виданнях і внесені до Єдиного державного реєстру нормативних актів. Серед міжнародних договорів України – джерел конституційного права – домінують багатосторонні договори (конвенції), створені у рамках таких міжнародних організацій як ООН та Рада Європи, втім, чільне місце посідають також двосторонні міжнародні договори (угоди) України з іншими державами переважно з питань громадянства;
• обґрунтовано, що за умов посилення ролі міжнародних договорів, як регулятора національних конституційних правовідносин, на державу покладається обов’язок гарантування суверенітету Українського народу, шляхом укладання міжнародних договорів, які б відповідали його інтересам, оскільки ст.1 Конституції проголошує Україну суверенною державою, а у ст.5 носієм суверенітету визначено Український народ. Для цього Конституція, а також закони України „Про Конституційний Суд України” та „Про міжнародні договори України” закріплюють положення, що унеможливлюють прийняття міжнародних договорів України, які б обмежували суверенітет Українського народу, шкодили б національним інтересам, вносили дисбаланс у правову систему, стрижнем якої є Конституція;
• установлено, що сприйняття європейських демократичних стандартів дозволило Україні прийняти зміни до Конституції, які мали на меті змінити форму правління в Україні. Це вказує на те, що в конституційному праві України набувають значення не тільки норми міжнародних договорів, а й загальні принципи, цінності, зокрема, європейського співтовариства;
• доведено, що приєднання міжнародних договорів України до системи джерел конституційного права України є свідченням поширення договірних відносин на конституційно-правову сферу, що дозволяє договору поряд з Конституцією, законами та підзаконними нормативно-правовими актами регулювати конституційно-правові відносини;
• з позицій науки конституційного права проаналізовано основні проблеми конституційно-правового статусу міжнародних договорів України; висловлено пропозиції щодо його вдосконалення. Зокрема, про доцільність коригування положень ст. 9 Конституції України, які б не виключали можливість дії на території України тих міжнародних договорів України, що не потребують ратифікації та ін.;
• аргументовано верховенство Конституції України над міжнародними договорами України, обумовлене закріпленням у ст. 8 Конституції України найвищої юридичної сили Конституції та відповідності їй всіх нормативно-правових актів. За умов відсутності прямих положень Конституції щодо пріоритету міжнародних договорів України над законами України визначено ситуаційний пріоритет міжнародних договорів України над законами – виключно у разі суперечності між міжнародним договором та національним законом.
Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення дослідження оприлюднені на конференціях: „Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи” (м. Київ, 10 -11 грудня 1998 р.); „Україна: поступ у майбутнє” (м. Київ, квітень 2000 р.); „Україна: шляхами віків” (м. Київ, 17 травня 2002 р.).
Результати дослідження обговорювалися на засіданнях відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави
ім. В.М. Корецького, а також кафедри конституційного, адміністративного і фінансового права Академії праці і соціальних відносин ФПУ.
Публікації. З теми дисертаційного дослідження автором опубліковано п’ять наукових статей, з яких три – у фахових виданнях, дві – у науково-практичних збірниках, а також три доповіді на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження складається із вступу, трьох розділів, що включають шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел ( 301 найменування), додатків. Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок, із яких 198 сторінок основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Комплексне дослідження системи джерел конституційного права України дозволило сформулювати та обґрунтувати загальнотеоретичні висновки, найважливішими з яких є наступні:
Аналіз різноманітних підходів до джерел конституційного права України представниками різних наукових шкіл, дає підстави під джерелами конституційного права України розуміти: правові форми волевиявлення Українського народу і держави, що мають юридичну силу.
Джерела конституційного права мають такі особливості:
• За сутністю джерела конституційного права об’єктивно відображають волю Українського народу, що втілюється у політиці держави та її діяльності, а також закріплюють споконвічні цінності, до числа яких належать свобода, рівність, розумність, прагнення справедливості та ін., що існують у свідомості кожного народу, кожної людини;
• За змістом джерела конституційного права мають загальнообов’язковий характер для суб’єктів конституційно-правових відносин і є основою для формування джерел інших галузей права;
• За формою об’єктивізації джерела конституційного права є зовнішньою формою вираження, проявом буття об’єктивно існуючих конституційно-правових норм та принципів;
• За суб’єктами правотворчості джерела конституційного права можуть об’єктивуватися переважно у конституційно-правових нормах, встановлених чи санкціонованих виключно суб’єктами конституційної правотворчості – Українським народом, уповноваженими державними органами, суб’єктами місцевого самоврядування.
Система джерел конституційного права України включає:
• Конституцію України,
• міжнародні договори України;
• закони України,
• підзаконні акти: Постанови Верховної Ради України; нормативні акти Президента України; акти Кабінету Міністрів України; окремі нормативні акти центральних і місцевих органів виконавчої влади; акти, прийняті у системі місцевого самоврядування та ін.;
• акти Конституційного Суду України;
• судові прецеденти;
• договори;
• загальні принципи права;
• інші джерела.
Під міжнародним договором України – джерелом конституційного права України, необхідно розуміти угоду між Українською державою та державами, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами міжнародного права про встановлення принципів та норм, які у національній правовій системі регулюють конституційно-правові відносини.
Міжнародні договори України як джерела конституційного права України мають такі ознаки:
За сутністю міжнародні договори України об’єктивно відображають волю Українського народу, яка втілюється у зовнішньополітичній діяльності держави по укладанню міжнародних угод. Уповноважені особи, мають право укладати лише такі міжнародні договори, що будуть забезпечувати інтереси Українського народу та Української держави.
За змістом чинні міжнародні договори мають загальнообов’язковий характер для суб’єктів конституційно-правових відносин. Вони мають безпосередньо застосовуватися.
За формою об’єктивізації міжнародні договори України як джерела конституційного права є зовнішньою формою вираження, проявом буття об’єктивно існуючих міжнародно-правових норм та принципів, які мають застосовуватися в національній конституційно-правовій сфері.
Міжнародний договір України як джерело конституційного права слід розуміти як родове поняття, що охоплює всі найменування міжнародних договорів, які укладаються нашою державою у письмовій формі, серед яких найчастіше зустрічаються: конвенції, договори, декларації, пакти, угоди, протоколи, статути, юридичних розбіжностей між якими не існує. Втім, моніторинг міжнародних договорів України, дає підстави визначити, що серед міжнародних договорів – джерел конституційного права України за назвою домінують конвенції.
Джерелами конституційного права України є чинні міжнародні договори України, що стосуються предмету конституційно-правового регулювання. До них насамперед належать міжнародні договори України, які стосуються основних прав і свобод людини, питань громадянства, біженців, національних меншин, місцевого самоврядування та ін. Джерелами конституційного права України переважно виступають найважливіші з огляду на предмет регулювання міжнародні договори, які укладаються від імені України. Це, зокрема, міжнародні договори, що стосуються прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.
Джерелами конституційного права України можна вважати чинні міжнародні договори України, опубліковані належним чином державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Тільки ті міжнародні договори України можуть застосовуватися судами, державними органами, установами, які мають автентичні тексти українською мовою, а в разі, коли таких немає – їх офіційні переклади, опубліковані відповідно до чинного законодавства в офіційних друкованих виданнях і внесені до Єдиного державного реєстру нормативних актів.
Ст. 9 Конституції України закріплює, що чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства, що означає „відкритість” конституційної системи України щодо дії норм міжнародного права, зокрема чинного міжнародного договору згода на обов’язковість якого надана Верховної Радою України у внутрідержавних відносинах. Міжнародні договори набувають статусу джерела конституційного права України і в цьому статусі мають застосовуватися у внутрідержавних конституційно-правових відносинах України у тому ж порядку, як і норми національного законодавства. Підтвердженням цього сьогодні є, зокрема, практика Конституційного Суду України, Верховного Суду України, загальних судів. Саме Конституція України, основний закон найвищої юридичної сили, надає можливість міжнародним договорам України бути частиною національного законодавства.
За ст. 9 Конституції, невід’ємною частиною національного законодавства України і системи джерел конституційного права України, є виключно ті міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. У такий спосіб Конституцією дискредитуються міжнародні договори України, які не потребують ратифікації відповідно до закону, а підлягають затвердженню Президентом України, Кабінетом Міністрів України, а також ті міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких була висловлена Президією Верховної Ради УРСР, чи Верховною Радою УРСР. З огляду на те, що джерелами конституційного права є багато міжнародних договорів України, які ратифіковані саме указами Президії Верховної Ради УРСР, вкрай необхідна чи зміна конституційних положень, чи, принаймні їх тлумачення Конституційним Судом України. Доцільним, на наш погляд, є коригування конституційних положень щодо статусу міжнародних договорів України. Прийнятним, на нашу думку, буде закріплення у Конституції положення (ст.9), відповідно до якого: міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана у встановленому порядку, є невід’ємною частиною національного законодавства.
Враховуючи Преамбулу, ст. 8 та 9 Конституції України доходимо висновку про те, що Конституція України має абсолютне верховенство над національними правовими актами, а також пріоритет щодо міжнародних договорів України і, відповідно, займає у системі нормативно-правових актів – джерел конституційного права України найвищу сходинку.
Всі міжнародні договори України мають відповідати Основному Закону України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції, можливе лише після внесення змін до Конституції (ч. 2 ст. 9 Конституції). На розвиток конституційних положень п.3 ст. 4 Закону України „Про міжнародні договори України” запроваджує правову експертизу всіх проектів міжнародних договорів України на предмет відповідності Конституції України. Однак запровадження такої норми Законом має декларативний характер, оскільки у жодному законодавчому акті не розроблена відповідна процедура. Участь Конституційного Суду України в експертизі не передбачена.
Закріплення найвищої юридичної сили Конституції України є підставою для перевірки конституційності міжнародних договорів України, причому в Україні передбачено як попередній, так і наступний конституційний контроль. Детальніше конституційним законодавством врегульований наступний конституційний контроль, який передбачає можливість визнання неконституційним, і, відповідно, можливість скасування чинного міжнародного договору України. Виходячи з того, що Українська держава проголошує у зовнішньополітичній діяльності відданість загальновизнаним принципам та нормам міжнародного права, серед яких надзвичайно важливим є фундаментальний принцип права міжнародних договорів pасta sunt servanda, а також наголошує на тому, що сумлінно виконує свої міжнародні договори (ст. 34 Закону України „Про міжнародні договори України”), вважаємо, що чинний міжнародний договір України може бути скасований лише у виключних випадках, чітко визначених у законі, відповідно до встановленої процедури. Втім, аналіз Закону України „Про міжнародні договори України”, а також Закону України „Про Конституційний Суд України” свідчить про відсутність належної регламентації цього питання. Замість вироблення механізму попередження суперечностей між Конституцією та міжнародним договором, що укладається у законодавстві закріплюється самий легкий спосіб вирішення даної проблеми - скасування Україною в односторонньому порядку міжнародної домовленості та відмова від взятих зобов’язань.
Для попередження колізій між міжнародними договорами та Конституцією України вважаємо доцільним закріпити за Конституційним Судом функцію здійснення перевірки відповідності Конституції всіх міжнародних договорів України до набуття ними чинності і внести відповідні зміни до Конституції України та Закону України „Про Конституційний Суд України”.
Чинне законодавство України, має бути вдосконалено в частині надання права звернення до Конституційного Суду України з питань дачі висновків щодо конституційності міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість Верховній Раді України, яка у процесі розгляду законопроекту може з’ясувати неконституційність міжнародного договору України і доповнити ст. 9 Закону України „Про міжнародні договори України” пунктом 10 такого змісту: „Під час розгляду законопроекту про ратифікацію міжнародного договору України, Верховна Рада України має право звернутися до Конституційного Суду України для надання висновку щодо конституційності міжнародного договору України, поданого на ратифікацію”.
Відповідно, ч.1 ст. 88 Закону України „Про Конституційний Суд України” теж має бути доповнена і викладена в такій редакції: „Питання щодо конституційності міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість, розглядаються Конституційним Судом України за конституційним поданням Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України до прийняття Верховною Радою України відповідного закону”.
Внесення відповідних змін сприятиме тому, що зазначені Закони будуть також узгоджені з Регламентом Верховної Ради України, яким передбачено можливість звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України з визначених питань. Відповідні зміни мають бути внесені й до Конституції України (ст. 151).
Найвища юридична сила Конституції, її верховенство у системі нормативно-правових актів – джерел конституційного права України не виключає, як закріплено у ч.2 ст. 9 Конституції України, можливості укладення міжнародних договорів України, які їй суперечать. Це є можливим після внесення відповідних змін до Основного Закону. Закон України „Про міжнародні договори України” це питання обходить. Тому вважаємо необхідним доповнити ст. 4 Закону наступним пунктом: „Міжнародний договір України, який суперечить Конституції України може бути укладений виключно після внесення змін до Основного закону”. На розвиток цього положення доцільною була б розробка і прийняття спеціального Закону України „Про порядок укладення та ратифікації міжнародних договорів України, що суперечать Конституції України”, який би детально врегулював це питання, або детальна регламентація цього питання у Законі України „Про міжнародні договори України”.
Ключовими у визначенні співвідношення міжнародних договорів України та законів України виступають Конституція України (ч.2 ст.9) та Закон України „Про міжнародні договори України” (ч. 2 ст.19). Аналіз конституційних положень свідчить про те, що Конституція не врегульовує це питання, а прийнятий на її основі Закон України „Про міжнародні договори України” пропонує при визначенні співвідношення міжнародних договорів та законів використовувати правило „виключності”, відоме й радянському праву, відповідно до якого пріоритет норм міжнародного договору над національним законом визначається виключно в разі їх суперечності.
Пріоритет над законами можуть мати міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і в жодному разі – міжнародні договори, затверджені Президентом, Урядом, чи центральним органом виконавчої влади.
Актуальним з огляду на предмет дослідження є питання доцільності закріплення на конституційному рівні пріоритету міжнародних договорів над законами та іншими нормативно-правовими актами (окрім Конституції України). Конституція України безпосередньо не закріплює пріоритет міжнародних договорів України над нормами національного законодавства, як не закріплює верховенства міжнародного права над національним у цілому. Втім, поширеною серед представників вітчизняної науки міжнародного права є точка зору про необхідність визнання та закріплення на конституційному рівні примату міжнародного права.
Аналізуючи недосконале, недопрацьоване національне законодавство, яке фрагментарного регулює відносини, пов’язані з укладанням, набуттям чинності, дією та ін. міжнародних договорів України, за умов відсутності чіткої регламентації перевірки конституційності міжнародних договорів, які укладаються нашою державою, нерозробленості процедури внесення змін до Конституції у разі укладення міжнародного договору, що суперечить Основному Закону, закріплення пріоритету міжнародних договорів над національними правовими актами стане беззмістовною декларацією. Підґрунтям для закріплення цього принципу має стати: створення Концепції статусу міжнародних договорів України та Концепції реалізації міжнародних договорів України; розробка нового і внесення змін до чинного законодавства щодо статусу міжнародних договорів України; розробка і запровадження порядку перевірки конституційності всіх міжнародних договорів, які укладаються нашою державою за обов’язкової участі Конституційного Суду України; забезпечення опублікування і, відповідно, доступності всіх чинних міжнародних договорів і тих договорів, які Українська держава укладатиме у майбутньому; запровадження процедури визначення відповідності чинним міжнародним договорам України законів, та інших національних нормативно-правових актів; забезпечення виконання міжнародних договорів України, встановлення відповідальності за їх невиконання, посилення парламентського контролю за станом виконання міжнародних договорів України, і, взагалі, розширення функцій парламенту щодо здійснення зовнішньополітичних функцій держави. Виключно при комплексному розв’язанні цих проблем будуть створені умови, за яких внесення змін до Конституції щодо примату міжнародних договорів та міжнародного права стане закономірною необхідністю, констатацією руху нашої держави у напряму цивілізованого співробітництва з іншими суб’єктами міжнародного права. За таких умов Українська держава зможе не просто брати на себе зобов’язання, укладаючи міжнародний договір, але й сумлінно їх виконувати.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М.И. Примат международного права над внутригосударственным: история и современность // Известия ВУЗов. Правоведение. – 1992. – №4. – С. 44-50.
2. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К., ІнЮре, 1997. – 48с.
3. Алексеев С.С. Азбука закона. – Свердловск: Серед.-Урал. кн. изд-во, 1982. – 161с.
4. Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Норма, 1993. – Т.2. – 315с.
5. Алексеев С.С. Тайна права. Его понимание, назначение, социальная ценность. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 176с.
6. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Норма, 1997. – 336с.
7. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. зал. – К.: Вид.дім „КМ Академія”, 2003. – 308 с.
8. Анцилотти Д. Курс международного права. Пер.с 4-го итал. изд. А.Л.Сакетти и Э. М. Фабрикова. Под ред. и с предисловием д-ра юрид. наук Д.Б.Левина. – М.: Издательство: Иностранная литература, 1961. – Т.1 – 447 с.
9. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран. – М., «ФОРУМ» - «ИНФРА-М», 1998. – 488 с.
10. Баглай М.В. Габричидзе Б.Н. Конституционное право Российской Федерации. – М.: Бек, 1998. – 519 с.
11. Баймуратов М.О. Міжнародне право. – Х.: „Одіссей”, 2001. – 672 с.
12. Баймуратов М.О. Правова природа міжнародних стандартів гуманітарного співробітництва // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1997. – № 3. – С.3-18.
13. Батанов О. Статут територіальної громади – основний нормативний акт місцевого самоврядування // Право України. – 2004. – № 7. – С. 30-34.
14. Безрукова А.В. Конституция, Основной закон и международные договора: правовая природа и соотношение // Конституционное и муниципальное право. – 2005. – №7. – С. 9-11.
15. Блищенко И.П. Международное и внутригосударственное право. – М., Госюриздат, 1960. – 239с.
16. Бобровник С.В. Богінич О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. – К.,1994. – 123с.
17. Бурчак Ф.Г. Президент України. – К.: Ін Юре, 1997. – 24с.
18. Буткевич В.Г., Мисик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2003. – 608с.
19. Буткевич В.Г. К вопросу об обязанностях государств согласовывать предписания внутригосударственного права с принципами и нормами современного международного права // Вестник Киевского университета. Международные отношения и международное право – 1980. – № 10. – С. 35-43.
20. Буткевич В.Г. Характеристика связей международного и внутригосударственного права // Вестник Киевского университета. Международные отношения и международное право – 1979. – № 8. – С.13-20.
21. Василенко В.А. Правові аспекти участі УРСР у міжнародних відносинах. –К.: Політвидав України, 1984. – 207 с.
22. Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юрид. лит., 1976. – 264с.
23. Васильченко О.П. Класифікація законів як джерел конституційного права України // Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1996. – С.142-143.
24. Венская конвенция о праве международных договоров. Комментарий. – М.: Юрид. лит., 1997. – 336 с.
25. Вильданова М.М. Французская доктрина о формах права // Проблемы совершенствования советского законодательства. – 1987. – № 38. – С.67-72.
26. Висновок Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р. №3-в/2001 у справі про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного Кримінального суду (справа про Римський Статут) // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – № 4. – С.35 - 44.
27. Вопленко Н.Н. Официальное толкование норм права. – М., Юрид. литература, 1976. – 118с.
28. Гегель Г.-В.-Ф. Введение к „Философии права” / Гегель Г.-В.-Ф. Собрание сочинений. – Т.7 – М., 1963.
29. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: „Астон”, 2003. – 432с.
30. Георгіца А.З. Конституційні принципи: проблеми теорії та їх втілення в основних законах сучасних держав // Науковий вісник Чернівецького університету. – Правознавство – 2000. – Вип. 75. – С.69-73.
31. Головатенко В. Правові акти Президента України: юридична природа, статус // Право України. – 2004. – № 3. – С. 14-18.
32. Головатий С. П. Конституційний Договір як складова новітнього конституційного процесу в Україні / Конституція незалежної України У 3-х кн. Книга перша. Документи, коментарі, статті. Упор. С.П.Головатий. – Київ, УПФ, Вид-во „Право”, 1995. – С. 35-51.
33. Гранат Н.Л. Источники права // Юрист. – 1998. – № 9. – С. 6-12.
34. Грищенко А.В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2002. – 18с.
35. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М.: Международные отношения, 2003. – 400с.
36. Даневский В. Система политического равновесия и легитимизма и начало национальности в их взаимной святи. Историко-догматическое исследование Всеволода Даневского. – СПб., 1882. VII. – 334 с.
37. Даниленко Г.М. Международная защита прав человека. Вводный курс: Учеб. пособие. – М.: Юристъ, 2000. – 256с.
38. Декларація про державний суверенітет України. Прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р.// Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – №31. – Ст.429.
39. Денисов В.Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України // Вісник Академії Правових Наук України. – 1997. – № 1. – С.29 – 36.
40. Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 28 травня 2001 р. // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
41. Договір про дружбу та співробітництво між Україною Литовською Республікою від 8 лютого 1994 р. // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
42. Договір між Україною та Грузією про запобігання виникненню випадків подвійного громадянства та усунення вже існуючого подвійного громадянства від 28 жовтня 1997 р. // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
43. Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
44. Додатковий протокол до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
45. Евинтов В.И. Многоязычные договоры в современном международном праве. – К., 1981. – 133с.
46. Євінтов В.В. До питання про формування міжнародно-правової позиції України. – Вип.10 – К., 1993. – 38 с.
47. Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
48. Європейська конвенція про громадянство // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
49. Європейська конвенція про запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
50. Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
51. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
52. Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
53. Європейська соціальна хартія // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
54. Європейська угода про осіб, які беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
55. Європейська хартія місцевого самоврядування // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
56. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
57. Європейський Суд з прав людини: Рішення щодо України / М-во юстиції України.-К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2001. – 96 с.
58. Загальна декларація прав людини // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
59. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього конституційного досвіду. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 247 с.
60. Заєць А.П. Принцип верховенства права (теоретико-методологічне обґрунтування) // Вісник Академії правових наук. – 1998. – № 1 (12). – С. 3-15.
61. Закон СССР „О порядке заключения, исполнения и денонсации международных договоров СССР” от 6 июля 1978 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1978. – № 28. – Ст. 439.
62. Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України – 2005. – №2. – Ст.44.
63. Закон України „Про Всеукраїнський і місцеві референдуми” від 3 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33. – Ст. 443.
64. Закон України „Про дію міжнародних договорів на території України” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №10. – Ст.137.
65. Закон України „Про Конституційний Суд України” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст.272.
66. Закон України „Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – С.540.
67. Закон України „Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – С.45.
68. Закон України „Про правонаступництво України” 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – С.617.
69. Закон України „Про приєднання до Статуту Ради Європи” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 38. – Ст.287.
70. Зивс С.Л. Источники права. – М.: Наука, 1981. – 239с.
71. Зорькин В.Д. Конституционный Суд России в европейском правовом поле // Журнал российского права. – 2005. – № 3. – С.3-9.
72. Иваненко В.С. Конституции государств – участников СНГ и международное право: некоторые проблемные вопросы их соотношения // Правоведение. – 2002. – № 1. – С.159 - 173.
73. Игнатенко Г.В. Взаимодействие внутригосударственного и международного права. – Свердловск: Урал. Гос. Ун-т,1981. – 60с.
74. Історія українського права / За ред. О.О. Шевченка. – К.:Олан, 2001. – 214с.
75. Історія української конституції. – Київ, Вид-во Право, 1997. – С. 31-46.
76. Карапетян С.А. Источники конституционного права Российской Федерации: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Ростов н/Д, 1998. – 26 с.
77. Кельзен Г. Чисте правознавство: З дод.: Пробл. справедливості / Пер. з нім. О. Мокровольського. – К.: Юніверс, 2004. – 494с.
78. Кечекьян С.Ф. О понятии источника права // Ученые записки МГУ – Вып.116. Труды юридического факультета, Кн. 2. – М., 1946. – С.3 – 12.
79. Кириченко М.Г. Соотношение конституционного права и конституционного законодательства // Конституция СССР и проблемы государствоведения и советского строительства. – М.: ИГПАН, 1980. – 146 с.
80. Козюбра М.І. Суд і правотворення / Законотворчість. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Зб. наук.-практ. матер. Вип. 4. – К., 2005. – С.103-104.
81. Колесников Е.В. Источники российского конституционного права. – Саратов, Изд-во Сарат. гос. акад. права, 1998. – 193с.
82. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. – Київ: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
83. Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами / Українська РСР у міжнародних відносинах. Міжнародні договори, конвенції, угоди та інші документи, які складені за участю Української РСР або до яких вона приєдналася (1945-1957) / Упор: К.С.Забігайло, М.К.Михайлівський. Відп. ред. Л.Х.Паламарчук. – К., 1959. – 751с. – С.204-212.
84. Конвенція про скорочення безгромадянства // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
85. Конвенцію про статус біженців // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
86. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
87. Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
88. Конвенція про громадянство одруженої жінки 20 лютого 1957 р. // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
89. Конвенція про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин СНД // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
90. Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього // Українська РСР у міжнародно-договірних відносинах. Зб. документів 1966-1975. / Упор. і авт. комент. Ю.К. Качуренко. – К.: Політвидав України,1985. – С. 145-152.
91. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок // УРСР у міжнародно-договірних відносинах. Зб. докум. 1976-1985 / Упор. і авт. комент. Ю.К. Качуренко. – К.: Політвидав України. – 1986. – 360 с.
92. Конвенція про політичні права жінок // Українська РСР у міжнародних відносинах. Міжнародні договори, конвенції, угоди та інші документи, які складені за участю Української РСР або до яких вона приєдналася (1945-1957) / Упор: К.С. Забігайло, М.К. Михайлівський. Відп. ред. Л.Х. Паламарчук. – К., 1959. – 751с. – С.222-224.
93. Конвенція про права дитини // Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання / За заг. ред. А. М. Зленка. – Т. 1: 1990-1991рр. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2001. – 456с. – С. 205-224.
94. Конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства // УРСР на міжнародній арені. Зб. документів і матеріалів 1944-1961 рр. – Політвидав. К., 1963. – 576 с. – С. 230-236.
95. Конвенція про скорочення безгромадянства 30 серпня 1961р. // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
96. Конвенція про стандарти демократичних виборів, виборчих прав і свобод у державах-учасницях Співдружності Незалежних Держав // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
97. Конвенція про статус апатридів // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
98. Конвенція про статус біженців // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
99. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 10 грудня 1984 р. // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
100. Конституции государств Европейского Союза. Под общей редакцией и со вступительной статьей Л.А. Окунькова. – М.: Издательская группа ИНФРА-НОРМА, 1997. – 816с.
101. Конституции государств-участников СНГ. – М.: Издательство НОРМА., 2001. – 736с.
102. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. В 4-х томах. / Отв. Ред.Б.А. Страшун. – М.: БЕК, 1993. – Общая часть. Т.1.- 2. – 778с.
103. Конституционное право / Под ред. А.Е.Козлова. – М.: БЕК. – 1996. – 446с.
104. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. члена-корр. РАН, проф. М.В. Баглая, д.ю.н., проф. Ю.И. Лейбо и д.ю.н., проф. Л.М. Энтина. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1999. – 832с.
105. Конституционное право социалистических стран. Сб. статей. Изд-во АН СССР. – М., 1963. – 327с.
106. Конституция, закон, подзаконный акт. – М.: Юрид. литература., 1994. – 136с.
107. Конституції нових держав Європи і Азії. – К.: Українська Правнича Фундація, Вид-во „Право”, 1996. – 544с.
108. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – Київ, Наукова думка, 1999. – 734 с.
109. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.
110. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
111. Конституція Чеської Республіки / Конституції нових держав Європи і Азії Упоряд. С. Головатий. – К.: Укр. Правн. Фундація. Вид-во „Право”, 1996. – 544с.
112. Концепція нової Конституції України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 3. – Ст.466.
113. Копейчиков В.В. Конституция развитого социализма: теоретические основы, сущность, функции. – Киев, Вища школа, 1979. – 176с.
114. Коток В.Ф. О предмете и источниках конституционного права социалистических стран // Конституционное право социалистических стран. – М., Изд-во АН СРСР, 1963. – 327 с.
115. Котюк В.О. Теорія права. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
116. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000. – 320 с.
117. Крутоголов М.А. Конституционный Совет Франции. – М. , Наука, 1993. – 222с.
118. Курис Э. О стабильности Конституции, источниках конституционного права и мнимом всемогуществе конституционных судов // Сравнительное конституционное обозрение. – 2004. – № 3 (48). – С. 92-102.
119. Курс международного права в 7 т-х. Т.1. Понятие, предмет и система международного права / Ю.А. Баскин, Н.Б. Крылов, Д.Б. Левин и др. – М.: Наука, 1989. – 360с.
120. Курс советского государственного права / Под ред. Б.В. Щетинина, А.Н.Горшенева. – М., Изд-во „Высшая школа”, 1971. – 449 с.
121. Кутафин О. Е. Источники конституционного права Российской Федерации. – М.: Юристъ, 2002. – 348 с.
122. Ладиченко В.В. Комплексний підхід до принципів права // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки – 2004. – Вип. 26. – С.73-77.
123. Лившиц Р.З. О легитимности закона // Теория права: новые идеи. Вып.4 – М., Ин-т гос-ва и права РАН, 1995. – С. 18-26.
124. Лисенкова О.С. До питання про співвідношення міжнародного права і національного законодавства України / Законодавство України та міжнародне право (Проблеми гармонізації). Збірник наукових праць. – Вип. 4. – К.,1998. – С.260-268.
125. Лінецький С. Органічні закони та Конституція України //Конституційний моніторинг. Інформаційно-аналітичний бюлетень. Вип.1. – вересень 1996. – С.24-28.
126. Лукьянова Е.А. Закон как источник советского государственного права. – М.: МГУ, 1988. – 152 с.
127. Лукашук И.И. Конституции государств и международное право. – М.: Спарк, 1998. – 124 с.
128. Лукашук И.И. Международное право в судах государств. – СПб.: СКФ „Россия – Нева”, 1993. – 300с.
129. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. – М.: БЕК, 1996. – 371с.
130. Лукашук И.И. Соотношение внутригосударственного и международного права в свете новой Конституции СССР // Вестник Киевского университета. Серия Международные отношения и международное право. – 1979. – № 8. – С.3-13.
131. Лукашук И.И., Шинкарецкая Г.Г. Международное право. Элементарый курс. – М.: Юристъ, 2003. – 216с.
132. Лукьянова Е.А. Закон как источник советского государственного права. М., Изд-во МГУ, 1988. – 152 с.
133. Луць Є.А. Європейська модель конституційно-правового механізму взаємодії міжнародного і національного права // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 75. – Правознавство. – 2000. – С. 17-24.
134. Лучин В.О. Источники советского государственного права. Учеб. пособие. – Куйбышев, Куйбыш. Ун-т, 1976. – 39с.
135. Любе-Вольф Г. Интернационализация политики и закат парламентской власти // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. – 2004. – № 2 (47). – С. 65-68.
136. Макогон С.О., Цвєтков В.В. Радянське державне право (курс лекцій). – К., Вид-во Київського університету, 1966. – 84 с.
137. Малеин Н.С. Правовые принципы, нормы и судебная практика // Государство и право. – 1996. – № 6. –С. 12-19.
138. Маркс К., Енгельс Ф. Сочинения. 2-е изд. – Т.7. – С.40.
139. Марксистко-ленинская общая теория государства и права. Основные институты и понятия. – М., 1970. – 622 с.
140. Мартиненко П. Конституція України і міжнародне право: аспекти взаємодії // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 3. – С. 56-80.
141. Мартиненко П. Місце і роль Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року в конституційно-правовому механізмі України / Актуальні проблеми конституційної юрисдикції: сучасність і перспективи розвитку: матер. наук.-практ. конф. Київ 16-18 жовтня 2001 р. – К.: „Юрінком Інтер”, 2002. – 272с.– С. 116-126.
142. Мартиненко П.Ф. Функції джерел права: внесок в теорію правової політики // Вісник Київського університету. Суспільно-політичні науки. Вип. 6. – 1992. – С.3-16.
143. Мартыненко П.Ф. Внешняя политика как конституционная категория социализма (методологические аспекты) // Вестник Киевского Университета. Серия Международные отношения и международное право. Вып. 24. – 1987. – С.16-22.
144. Марченко М.Н. Источники права: Учеб. пособ. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – 760с.
145. Международное право: Учебник / А.Н.Талалаев, Г.И.Тункин, Л.Н. Шестаков и др. – М.: Юрид. лит., 1999. – 560 с.
146. Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій для студентів юридичних вузів і факультетів. – К., 1995. – 240с.
147. Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Радою Європи щодо створення в Україні Бюро інформації Ради Європи та його правового статусу // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
148. Мережко О.О. Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії і практики. – К.: Таксон, 2002. – 344с.
149. Мережко О.О., Неліп М.І. Становлення правової системи України в контексті сучасного міжнародного права. – К., 1998.
150. Мешера В.Ф. О международном договоре как источнике советского права // Известия ВУЗов. Правоведение. – 1963. – № 1 – С.124- 126.
151. Миронов Н.В. Международные договоры СССР. – М., «Знание», 1980. – 64с.
152. Михалева Н.А. Конституционное право зарубежных стран СНГ: Учеб. пособие. – М.: Юристъ, 1999. – 352с.
153. Мишин А.А. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Белые альвы. – 1996. – 396с.
154. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
155. Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
156. Міжнародне право / За заг. ред І.І. Лукашука та В.А. Василенка. – К.: Вища школа, 1971. – 378с.
157. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1976. – № 25. – Ст. 198.
158. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1976. – № 25. – Ст. 198.
159. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації // Українська РСР у міжнародно-договірних відносинах. Зб. документів 1966-1975. / Упор. і авт. комент. Ю.К. Качуренко. – К: Політвидав України, 1985. – 341с. – С. 89-104.
160. Молдован В.В., Мелащенко В.Ф. Конституційне пр