ПРАВО ЛЮДИНИ НА БЕЗПЕКУ ТА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПИТАННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ
КАТЕГОРІЙ “БЕЗПЕКА” ТА “БЕЗПЕКА ЛЮДИНИ” 13
1.1. Поняття безпеки людини та його структура 13
1.2. Поняття та зміст права людину на безпеку та його співвідношення
з суміжними правами 53
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 75

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ І ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ЛЮДИНИ
НА БЕЗПЕКУ 78
2.1. Теоретико-правові аспекти механізму забезпечення права
людини на безпеку 78
2.2. Загальні гарантії права людини на безпеку 117
2.3. Юридичні гарантії права людини на безпеку 132
2.4. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні
права людини на безпеку 154
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 192

ВИСНОВКИ 194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 205

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розбудови правової держави України найхарактернішою її ознакою є демократизація суспільного життя, яка виявляється у зростанні уваги до практичного забезпечення прав і свобод людини та громадянина.
Класичним для сучасної політико-правової думки є визнання людини найважливішою цінністю суспільства і держави. Такий підхід призвів до відповідних змін у розумінні її безпеки наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. Особливість сучасних підходів до цієї проблеми полягає, по-перше, в наданні пріоритетності інтересам людини при розгляді проблем її безпеки, по-друге, в якісно новому рівні розробки методів дослідження.
Безпека як соціальне явище виділяється як одна із глобальних проблем сучасності, особливість якої полягає в тому, що вона має комплексний характер, і в кінцевому рахунку так чи інакше відображає один із аспектів безпеки. Слід насамперед зазначити, що, згідно з теорією мотивації, яка обумовлює ієрархію потреб людини, безпека, поряд з фізіологічними потребами (в їжі, одязі тощо), є однією із головних потреб. Безпека є своєрідною характеристикою і необхідною умовою життєдіяльності та життєздатності особи, суспільства, держави. Саме тому стратегічною вимогою сьогодення є гуманізація ідеології безпеки.
Звідси основним завданням кожної держави демократичного спрямування є адекватне відображення в реаліях сьогодення підстав до індивідуалізації особистості. Забезпечення права людини на безпеку є відправною точкою в дослідженні та забезпеченні її інших рівнів – групової, суспільства, держави, субрегіональної, регіональної та міжнародної безпеки. Таким чином, з урахуванням того, що особа є найвищою цінністю, із всіх рівнів безпеки безпека особи, її право на неї, є найголовнішим об’єктом уваги з боку суспільства та держави.
Висвітлення питань безпеки у вітчизняній науковій літературі відображає українську специфіку розвитку суспільства. Традиційна недооцінка людини й зневажання цінністю людського життя, що, на жаль, поки що притаманні нашому суспільству, зводиться до розгляду проблеми безпеки як вторинної відносно національної безпеки, а безпека людини, при цьому, розглядається в межах соціальної безпеки. Деякі автори зводять безпеку людини до економічної безпеки, до забезпеченості прибутком, достатнім для задоволення щоденних потреб людини. Реалії ж сьогодення все більше потребують розробки проблем безпеки людини саме на підставі її визнання як найвищої соціальної цінності, найважливішим аспектом якої є життя, свобода і захищеність людини від різноманітних небезпек і загроз, яку повинні забезпечити людині держава, головним конституційним обов’язком якої, є забезпечення прав і свобод людини. Концепція розвитку людини визначає її безпеку як можливість використовувати право вибору в умовах свободи і безпеки, а також цілковита впевненість у тому, що ці можливості будуть збережені й надалі.
Відповідно до ст. 3 Конституції України „Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”. Визнання, дотримання і захист прав і свобод людини й громадянина – обов’язок держави. Слід відзначити, що у розділі І “Загальні засади” та ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” Конституції України немає окремої статті про право людини на безпеку. Звідси пояснюється актуальність дисертаційного дослідження, що здійснюється в юридичній науці вперше, незважаючи на те, що окремі види безпеки закріплені у ст. 3, 16, 17, 18, 29, 32, 34, 37, 39, 43, 44, 50 Основного Закону України. Комплекс особистих прав, що закріплені в нормах другої глави Конституції, адекватно відображає принципи сучасного гуманітарного права.
Право людини на безпеку не закріплено сьогодні і в жодній конституції зарубіжних держав, і в актах міжнародного права, присвячених правам людини. Уявляється, що єдиною причиною цього є те, що до останнього часу необхідність конституційного закріплення зазначеного права не була настільки наявною, як на сучасному етапі розвитку людської цивілізації. Адже безпека є необхідною умовою реалізації всіх відомих прав людини, що проголошені в документах міжнародного права й національних конституціях. Без надійного захисту самої людини, її сьогоднішнього й майбутнього існування й можливостей розвитку, захист основних прав втрачає будь-який сенс. Такий стан в сучасних умовах потребує спеціального законодавчого закріплення й конституційно-правової охорони і захисту. Ця проблема є досить складною й багатогранною. Не дивлячись на те, що вона є досить актуальною, проте, а ні окремі аспекти регламентації права на безпеку, а ні, тим паче, комплексного всебічного аналізу цього права не проводилось.
Право людини на безпеку тісно пов’язано із завданням захисту від свавілля, а тому відповідає інтересам кожного конкретного громадянина і публічно-правовим інтересам. Саме тому уявляється необхідним всебічно розглянути і проаналізувати це право, звертаючи увагу на зміст, умови реалізації, можливості гарантій забезпечення, а також роль органів внутрішніх справ в цьому складному процесі.
З урахуванням вищевикладених обставин, що обумовлюють актуальність і практичну значимість дисертаційного дослідження, визначається необхідність, по-перше, дослідження права людини на безпеку, створення цілісної комплексної теорії цього права як одного з основних; по-друге, визначення й формування реально діючого конституційно-правового механізму його забезпечення на сучасному розвитку української державності; по-третє, нагальної потреби вдосконалення чинного законодавства, приведення його у відповідність зі змінами, передбаченими конституційною реформою в Україні.
Слід відзначити, що окремі загальнотеоретичні аспекти права людини на безпеку були досліджені у працях С.А. Авак’яна, М.В. Вітрука, Л.Д. Воєводіна, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, А.М. Колодія, В.В. Кравченка, Л.М. Липачової, М.Б. Левицької, В.Ф. Мелащенка, О.В. Негодченка, П.О. Недбайла, А.Ю. Олійника, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, М.В. Цвіка, В.М. Шаповала та інших.
Враховані також розробки провідних науковців Російської Федерації: М.В. Баглая, А.І. Ковлера, Є.Г. Козлова, О.Є. Кутафіна, О.А. Лукашової, М.І. Матузова, В.С. Нерсесянца, І.В. Ростовщикова, К.Б. Толкачова, Л.Б. Тіунової, А.Г. Хабібуліна та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр. (затверджено наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635), 2005-2009 рр. (затверджено наказом МВС України від 05 липня 2005 р. № 755), планам науково-дослідних робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ та кафедри конституційного права, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр. розділу ІІІ “Захист життя, здоров’я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань” (затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз права людини на безпеку, з’ясування низки питань, пов’язаних з конституційно-правовим механізмом та гарантіями його забезпечення, визначення ролі органів внутрішніх справ в цьому процесі.
Зазначена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання таких завдань:
- проаналізувати й систематизувати основні підходи до розуміння поняття „безпека” як загальної наукової категорії і „безпека людини”, як конкретної, визначити поняття та структуру останньої;
- з’ясувати правову природу і визначити поняття та зміст права людини на безпеку;
- проаналізувати право людини на безпеку у співвідношенні з суміжними правами людини;
- сформулювати поняття конституційно-правового механізму забезпечення права людини на безпеку, розкрити його зміст і структуру, проаналізувати його складові елементи, а також визначити суть і зміст основних форм забезпечення права людини на безпеку;
- запропонувати авторську концепцію системи гарантій забезпечення права людини на безпеку;
- з’ясувати і розкрити теоретичні аспекти компетенції, форм і методів діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення права людини на безпеку;
- визначити роль органів внутрішніх справ у конституційно-правовому механізмі забезпечення права людини на безпеку.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі забезпечення і реалізації права людини на безпеку.
Предметом дослідження є конституційно-правові норми та конституційно-правовий механізм, за допомогою якого забезпечується право людини на безпеку.
Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети в основу методології дисертаційного дослідження, з урахуванням специфіки теми, покладено комплексний підхід, зумовлений багатоаспектністю поставлених завдань з використанням філософських принципів єдності соціально-правового і гносеологічного аналізу, об’єктивності, історизму, конкретності істини тощо. За допомогою логіко-семантичного методу, методів сходження від абстрактного до конкретного, класифікації, узагальнення, поглибленого групування понятійного апарату, визначено сутність права людини на безпеку. Використання системного методу сприяло розгляду конституційно-правового механізму забезпечення права людини на безпеку як єдиної злагодженої системи. Застосування структурного методу надало можливість виявити стійкі взаємозв’язки між його складовими елементами; функціональний метод сприяв визначенню основних якостей і призначення даного механізму. З урахуванням єдності порівняльно-правового, історико-юридичного, системно-функціонального методів розглянуто гарантії забезпечення права людини на безпеку. Системно-структурний, системно-функціональний формально-юридичний та статистичний методи, документальний аналіз використано для з’ясування специфіки завдань і функцій, форм і методів діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення права людини на безпеку.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації становлять наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії прав людини, конституційного права України, державного права зарубіжних країн, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, в тому числі зарубіжних вчених. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на приписах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, що визначають правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення права людини на безпеку. Дисертант звертався також до міжнародно-правових актів та законодавства ряду зарубіжних країн. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності органів внутрішніх справ, результати соціологічних опитувань, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням, яке присвячене теоретичним і практичним питанням, пов’язаним із забезпеченням права людини на безпеку як комплексного багаторівневого поняття.
Проведене дослідження дозволило авторові сформулювати та обґрунтувати нові наукові положення та висновки:
1. Уперше на дисертаційному рівні сформульовано авторське поняття категорії “безпека людини” в узагальненому і вузькому розуміннях. В узагальненому вигляді безпека людини розуміється як такий ступінь захищеності особи, що забезпечує її сталий розвиток та базується на діяльності, суспільства, гарантується державою, її органами та посадовими особами для виявлення, попередження, припинення та ліквідації наслідків загроз інтересам людини. У вузькому розумінні безпека людини являє собою стабільний стан надійної захищеності життєво важливих (життя і здоров’я людини), законних і приватних інтересів людини, її прав, свобод та ідеалів, цінностей від протиправних зазіхань, загроз шкідливих впливів будь-якого роду (фізичного, духовного, майнового, інформаційного, соціального, економічного, політичного, екологічного, військового тощо) за умов збереження і розвитку людського потенціалу та підтримання ефективного стимулювання діяльності особи. Охарактеризовано її види.
2. На дисертаційному рівні автором вперше сформульовано власне поняття “право людини на безпеку”, під яким розуміється передбачена конституційно-правовими нормами сукупність юридичних можливостей особи, пов’язаних з реалізацією її волі і захистом особисто себе та своїх близьких, життєво важливих (життя і здоров’я людини), законних і приватних інтересів людини, прав і свобод, її ідеалів, цінностей від протиправних посягань, загроз шкідливих впливів (фізичного, духовного, майнового, інформаційного, соціального, економічного, політичного, екологічного, військового тощо), небезпек і загроз будь-якого роду з боку інших.
3. На підставі загальнофілософського розуміння категорії “зміст” та загальнотеоретичного уявлення про зміст суб’єктивного права, визначено чотирьохчленну структуру змісту права людини на безпеку, що включає: право-поведінку, право-вимогу, право-претензію, право-користування.
4. Удосконалено наукову тезу щодо співвідношення права людини на безпеку з суміжними правами, яке полягає у тому, що з одного боку – вони безпосередньо випливають із змісту конкретної галузі права, з іншого – виступають як додаткові засоби, що забезпечують його ефективну реалізацію.
5. Уперше автором сформульовано поняття та сутність конституційно-правового механізму забезпечення права людини на безпеку, який визначається як система комплексно взаємозв’язаних і взаємодіючих передумов, засобів та чинників, за допомогою яких в умовах додержання законності створюються належні юридичні і фактичні можливості для повноцінної реалізації кожним права на безпеку, знешкоджуються ті негативні умови, що можуть завдати шкоди практичній реалізації цього права у повсякденному житті.
6. Сформовано авторську концепцію системи правових гарантій права людини на безпеку, що становлять розгалужену структуру загальних і спеціальних (юридичних) гарантій. “Гарантії права людини на безпеку” необхідно розуміти як передбачену Конституцією і законами України систему правових норм, соціально-економічних умов, політичних засобів, моральних принципів, організаційних заходів і способів, умов і вимог, загальнообов’язкового характеру, завдяки яким можливе найбільш повне і всебічне забезпечення реалізації даного права, за допомогою яких здійснюється дотримання, охорона, захист, і відновлення права людини на безпеку. Систему загальних гарантій права на безпеку становлять організаційно-політичні; організаційно-соціальні; організаційно-культурні; організаційно-економічні гарантії. До системи спеціальних (юридичних) гарантій належать нормативно-правові й організаційно-правові або інституційно-організаційні гарантії права людини на безпеку.
7. Визначено пріоритетну роль діяльності органів внутрішніх справ у конституційно-правовому механізмі забезпечення права людини на безпеку, що обумовлена чинним законодавством України, метою і завданнями діяльності органів внутрішніх справ. Її сутність виражається в забезпеченні права людини на безпеку у широкому значенні (захист життя, здоров’я, власності, загалом конституційних прав громадян). При цьому, пріоритетним напрямком діяльності органів внутрішніх справ щодо гарантування безпечної життєдіяльності особи є: забезпечення безпеки людини від злочинних та інших протиправних посягань (тобто криміногенної безпеки), що обумовлюється спрямованістю органів внутрішніх справ на боротьбу зі злочинністю, зокрема особливо її організованими формами; протидію різноманітним проявам сучасного тероризму; охорону громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; боротьбу з незаконним обігом наркотиків; участь у захисті населення у випадках катастроф, стихійних лих тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вперше сформульовані в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані в процесі подальших досліджень проблем права людини на безпеку та його конституційно-правового механізму забезпечення, в законотворчий роботі Верховної Ради України, в практичній діяльності органів внутрішніх справ України й удосконаленні нормативно-правових актів, що регулюють їх діяльність, а також державними органами й установами, діяльність яких пов’язана із забезпеченням реалізації права людини на безпеку. Основні положення дисертації можуть бути використані в процесі викладання навчальних курсів: „Конституційне право України”, „Державне право зарубіжних країн”, „Теорія держави і права”, „Актуальні проблеми теорії держави і права” та інших нормативних і спеціалізованих курсів у вищих навчальних закладах, при підготовці наукових статей, відповідних підрозділів підручників і навчальних посібників, учбових та методичних матеріалів, в науково-дослідницькій роботі слухачів ад’юнктури та магістратури, студентів і курсантів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Результати дослідження оприлюднені автором на міжнародних, всеукраїнських та інших науково-практичних конференціях, семінарах, нарадах, круглих столах: ”Інформаційні технології та проблеми безпеки особи” (Дніпропетровськ, 23-24 квітня 2003 р.); ”Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (Одеса, 5-6 грудня 2003 р.); „Проблеми правового забезпечення діяльності правоохоронних органів в умовах розбудови України як правової держави” (Дніпропетровськ, 26 березня 2004 р.); „Проблеми нормативно-правового забезпечення захисту прав і свобод людини в діяльності ОВС” (Івано-Франківськ, 31 березня – 1 квітня 2005 р.); „Актуальні проблеми юридичної науки та правоохоронної діяльності” (Дніпропетровськ, 14 травня 2004 р.); „Проблеми боротьби зі злочинністю очима майбутніх правоохоронців” (Дніпропетровськ, 18 травня 2004р.); „Застосування кримінального законодавства органами внутрішніх справ: проблеми теорії та практики” (Дніпропетровськ, 17 травня 2005 р.); „Євроінтеграція України та питання захисту прав людини” (Дніпропетровськ, 20 травня 2005 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено в шести наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, а саме:
1. Проблеми визначення категорії “безпеки” та її роль у правознавстві // Вісник Юридичної академії МВС України. – Дніпропетровськ, 2003. - № 3. – С. 58-62.
2. Складові елементи поняття безпеки людини в структурі права людини на безпеку // Вісник Юридичної академії МВС України. – Дніпропетровськ, 2004. - № 4. – С. 134-140.
3. Поняття та характерні риси безпеки людини // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 26. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 179-184.
4. Діяльність органів місцевого самоврядування по забезпеченню права людини на безпеку // Вісник Юридичної академії МВС України. – Дніпропетровськ, 2005. - № 1. – С. 192-197.
5. Механізм забезпечення права людини на безпеку // Право України. – Київ, 2005. - № 9. – С. 25-28.
6. Юридичні гарантії права людини на безпеку // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 30. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 202-209.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В дисертації наведені теоретичні узагальнення та нові підходи до вирішення наукової недостатньо дослідженої проблеми: проведено комплексний аналіз права людини на безпеку, з’ясовано низка питань, пов’язаних з конституційно-правовим механізмом його забезпечення, визначено роль органів внутрішніх справ в цьому процесі.
В результаті проведеного дослідження, відповідно до визначених завдань, сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої у дисертації мети.
1. Проаналізовані й систематизовані основні підходи до розуміння понять „безпека” і „безпека людини”. На цій основі сформульовано визначення „безпека людини” в широкому й вузькому розумінні.
В узагальненому вигляді безпека людини розуміється як такий ступінь захищеності особи, що забезпечує її сталий розвиток та базується на діяльності, суспільства, держави й інших суб’єктів для виявлення, попередження, припинення та ліквідації наслідків загроз інтересам людини. Вихідним ланцюгом змісту безпеки людини визначена сутність “життєво важливих”, “законних” інтересів “приватних” інтересів, “потреб”, “цінностей”, “ідеалів”, “загроз”, “небезпек”.
У вузькому розумінні безпека людини розуміється як стабільний стан надійної захищеності життєво важливих (життя і здоров’я людини), законних і приватних інтересів людини, прав і свобод, її ідеалів, цінностей, від протиправних зазіхань, загроз шкідливих впливів будь-якого роду (фізичного, духовного, майнового, інформаційного, соціального, економічного, політичного, екологічного, військового тощо) за умов збереження і розвитку людського потенціалу та підтримання ефективного стимулювання діяльності особи.
Вироблена класифікація видів безпек людини з урахуванням її потреб: особиста, громадська (політична), кримінологічна, екологічна, майнова, підприємницька, інформаційна, трудова, споживацька. Дана класифікація дає змогу зробити висновок, що зміст безпеки людини полягає в забезпеченні сприятливих умов для життєдіяльності і самореалізації людини.
2. Сформульовано дефініцію поняття права людини на безпеку та його зміст. Запропоновано розглядати його як суб’єктивне право, що складається з чотирьох елементів, що й складають його структуру, а саме: право-поведінка, право-вимога, право-претензія, право-користування. В цілому право людини на безпеку передбачає собою передбачену конституційними нормами сукупність юридичних можливостей індивіда, пов’язане з реалізацією його волі і особистим захистом від посягань з боку інших. Поняття права людини на безпеку пропонується розглядати в вузькому розумінні, як передбачену конституційно-правовими нормами сукупність юридичних можливостей, пов’язані з реалізацією його волі і захистом особисто себе та своїх близьких, життєво важливих (життя і здоров’я людини), законних і приватних інтересів людини, прав і свобод, її ідеалів, цінностей від протиправних посягань, загроз шкідливих впливів (фізичного, духовного, майнового, інформаційного, соціального, економічного, політичного, екологічного, військового тощо), небезпек і загроз будь-якого роду з боку інших. Його основними ознаками є невід’ємність і невідчужуваність. Носієм права на безпеку є будь-яка людина незалежно від громадянства, віку, статі, національної або будь-якої іншої приналежності, а також стану психічного і фізичного здоров’я, соціально-психологічних якостей.
3. На підставі аналізу співвідношення права людини на безпеку з суміжними правами сформульовано висновок, що з одного боку – вони безпосередньо витікають із змісту конкретної галузі права, з іншого – виступають в якості додаткових засобів, що забезпечують його ефективну реалізацію. Тут, право людини на безпеку - це комплексне, узагальнююче, інтегральне право, право на такий правопорядок, за умов якого забезпечуються (гарантуються, охороняються і захищаються) права і свободи людини.
4. Категорія “конституційно-правовий механізм забезпечення права людини на безпеку” визначається, як система комплексно взаємозв’язаних і взаємодіючих передумов, засобів та чинників, за допомогою яких в умовах додержання законності, створюються належні юридичні і фактичні можливості для повноцінної реалізації кожним права на безпеку, знешкоджуються ті негативні умови, що можуть завдати шкоди практичній реалізації у повсякденне життя. Його структурними елементами є: юридичні передумови забезпечення права на безпеку (правовий статус особи); нормативно-правові засоби забезпечення права на безпеку (юридичні гарантії); загальносоціальні умови реалізації, охорони, захисту права на безпеку (фактичне соціальне макросередовище, в якому здійснюється забезпечення права на безпеку). Розкрито їх зміст і підходи до визначення. Визначена система правових засобів охорони та захисту права людини на безпеку: як такі, що забезпечують реальну можливість реалізації громадянами права на безпеку, виключають можливість цього права, дають змогу створити нормальні умови для повного здійснення юридичних можливостей, сприяють запобіганню правопорушенням та усуненню причин і умов, що сприяють їх вчиненню; що пов’язані саме із захистом права на безпеку (переважно від правопорушників), які підлягають з боку органів держави примусовому впливу.
Проаналізовано форми забезпечення права людини на безпеку, що визначені, як зовнішні прояви взаємоузгодженого функціонування складових елементів механізму забезпечення прав і свобод особи, спрямовані на перетворення закріплених в законі прав і свобод в дійсність, які відображають забезпечення реалізації права на безпеку, забезпечення охорони права на безпеку та забезпечення захисту права на безпеку. Забезпечення реалізації права на безпеку – це форма забезпечення права на безпеку, в якій відображається діяльність по створенню належних юридичних і фактичних умов безперешкодного і найбільш повного використання соціальних благ, опосередкованих правами і свободами, з метою максимального задоволення інтересів і потреб. Забезпечення охорони права на безпеку, як форма забезпечення права на безпеку, являє собою діяльність, спрямовану на запобігання будь-яких порушень прав і свобод особи, шляхом витіснення негативних факторів соціального середовища, які можуть спровокувати або полегшити порушення прав і свобод особи.
У свою чергу, захист права на безпеку особи – це форма забезпечення права на безпеку, яка відображає дію даного механізму, спрямовану на: припинення порушень прав і свобод особи; ліквідацію будь-яких перешкод, що виникають при їх здійсненні; відновлення порушених прав і свобод; притягнення особи, винної у скоєнні правопорушення, до юридичної відповідальності.
Реалізація права на безпеку – це сукупність різного роду дій, процес, практичне використання передбачених правовими нормами спеціальних можливостей в результаті якого громадяни, які наділені конкретним видом суб’єктивних прав, домагаються тих реальних різних цілей, інтересів і благ (матеріальних і моральних), які за цими правами стоять для задоволення особистих потреб.
Визначено поняття механізму реалізації права на безпеку в широкому змісті розуміється соціально обумовлений, психологічно врегульований і, що особливо важливо, законодавчо передбачений комплекс погоджених дій перш за все особи як правоволодаря, а також зобов’язаних і інших суб’єктів з метою отримання зацікавленою особою блага, опосередкованого правом (свободою).
5. Сформульовано авторське поняття гарантій права людини на безпеку та систему гарантій забезпечення права людини на безпеку. Гарантії права людини на безпеку визначено, як передбачену Конституцією і законами України систему правових норм, соціально-економічних умов, політичних засобів, моральних принципів, організаційних заходів і способів, умов і вимог, загальнообов’язкового характеру, завдяки яким можливе найбільш повне і всебічне забезпечення реалізації даного права, за допомогою яких здійснюється дотримання, охорона, захист, і відновлення права людини на безпеку в Україні. З урахуванням новизни досліджуємого права запропоновано розгляд гарантій права людини на безпеку поділяючи їх на систему загальних гарантій права на безпеку, що в свою чергу включає в себе: організаційно-політичні; організаційно-соціальні; організаційно-культурні; організаційно-економічні гарантії. При цьому, розкривається зміст юридичних гарантій права людини на безпеку, які взаємозалежні і являють собою єдину систему, що визначаються, як сукупність конкретних взаємопов’язаних і взаємодіючих нормативно-правових і організаційно-правових або інституційно-правових засобів загальнообов’язкового характеру, спрямованих на забезпечення права на безпеку. Крім того, проаналізовано їх систему, елементами яких є: нормативно-правові гарантії права людини на безпеку - передбачені нормами матеріального і процесуального права юридичні засоби забезпечення реалізації, охорони і захисту права на безпеку, що включають в себе: міжнародно-правові норми; внутрішньодержавні гарантії - галузеві – конституційно-правові; кримінально-правові, кримінально-процесуальні, цивільно-правові, адміністративно-правові й кримінально-виконавчі; процесуальні і матеріальні гарантії; норми-принципи, обов’язки і юридичну відповідальність. Організаційно-правові або інституційно-організаційні гарантії. Розкривається зміст організаційно-правових або інституційно-організаційних гарантій – це передбачені в нормативно-правових актах суспільно-політичні інституції, на які покладаються відповідні функції і повноваження по організації і здійсненню юридичного забезпечення реалізації, охорони і захисту прав людини на безпеку, що спрямовані на забезпечення і захист права на безпеку, боротьбу з правопорушеннями, утвердження режиму законності. Зміст організаційно-правових гарантій складає визначення, прийняття і розв’язання державою завдань соціальної і правової політики, державний і громадський контроль, обробку інформації щодо прав людини та інші. Їх метою є підвищення ефективності використання всіма громадянами національних і міжнародних гарантій прав, а також створення умов для виконання обов’язків. Складовою частиною в системі організаційно-правових гарантій поряд з державними інститутами є недержавні інститути громадянського суспільства, до яких відносяться політичні партії, громадські організації, професійні спілки, творчі і культурні об’єднання і засоби масової інформації. Важливою гарантією забезпечення як обов’язків зокрема, так і зрештою правового статусу особи в цілому, виступає юридична відповідальність, що є специфічним юридичним засобом забезпечення реалізації, охорони і захисту права на безпеку, а також здійснення закріплених в законі обов’язків, які являють собою невід’ємну складову частину правового статусу особи і не віддільні від прав і свобод, виступаючи їх зворотною стороною. Для побудови досконало ефективної системи гарантій забезпечення безпеки людини та її права на неї пропонується прийняти Закон про забезпечення безпеки людини в Україні.
6. На підставі нових підходів розкрито особливості видів діяльності, повноважень, механізму органів внутрішніх справ у сфері забезпечення права людини на безпеку. Виділено такі види діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню права людини на безпеку: забезпечення безпеки особи взагалі, тобто всіх громадян, що складають населення України; забезпечення безпеки осіб, що складають так звану “групу ризику”, тобто особливої категорії осіб, що обумовлено соціальним статусом в суспільстві, певною сферою діяльності, займаною посадою (наприклад, працівників в сфері бізнесу). Визначено структуру механізму діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню права людини на безпеку складовими якої є такі елементи: діяльність по здійсненню своїх функцій, компетенції, повноважень, прав і обов’язків, форм і методів з метою створення оптимальних умов для реалізації аналізованих прав і свобод; результат цієї діяльності, що виявляється у фактичному здійсненні особистого права особи. Розкрито зміст діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню права людини на безпеку, що полягає в створенні необхідних умов для реалізації особистих прав людиною, шляхом роз’яснення громадянам змісту норм права, що закріплюють особисті права і свободи людини і рекомендацією шляхів найефективнішого здійснення того чи іншого особистого права; охороні особистих прав людини від правопорушень; захисті особистих прав людини в момент правопорушення; відновленні порушеного особистого права людини.
Визначено поняття повноважень органів внутрішніх справ по забезпеченню права людини на безпеку як сукупності прав та обов’язків, покладених на працівників даного державного органу, що спрямовані на створення сприятливих умов, охорону, захист та відновлення порушеного права людини, що носять об’єднуючий характер. Повноваження органів внутрішніх справ по забезпеченню права людини на безпеку складаються із сукупності повноважень в даній сфері, які покладені на окремі підрозділи міліції та органи досудового слідства. Аналізуючи нормативну базу, обґрунтовано висновок, що повноваження органів внутрішніх справ по забезпеченню права людини на безпеку визначаються у відповідних сферах, до яких належать: охорона громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, проведення дізнання та досудового слідства, виконання судових рішень та постанов тощо.
В дисертації проаналізовано поняття “форми діяльності” й “методи діяльності”. Відзначається, що формою діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню права людини на безпеку є сукупність правових й організаційних видів діяльності по забезпеченню права на безпеку, що здійснюються цими органами з метою створення сприятливих умов для реалізації права людини на безпеку, припинення його порушення та поновлення в разі порушення. Методами діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню права людини на безпеку є способи, прийоми та засоби, за допомогою яких працівники цих органів спроможні створювати належні умови для реалізації функцій та завдань з метою забезпечення права людини на безпеку, припиняють правопорушення, що посягають на це право, а також, у разі необхідності, відновлюють порушене право людини.
Проведена класифікація форм діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню права людини на безпеку, яка в залежності від відповідних критеріїв складається з певних груп і включає такі форми, як: правові: правоохоронну; нормотворчу; правозастосовчу; міжнародно-правову; організаційні: регламентуючу; економічну; соціальну; виховну; інформаційно-консультативну. Розкривається зміст кожної з форм. Крім того, визначені спеціальні форми діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню права людини на безпеку, що характеризуються специфічними ознаками й призначенням, а саме: адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах).
Методами діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню права людини на безпеку є методи переконання і примусу. Метод примусу має наступні форми: примус, що застосовується для попередження та припинення посягань на життя і здоров’я людини, її майно; примус-попередження, що використовується для попередження і запобігання порушень прав людини на правову допомогу, на судовий захист прав та свобод, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, що завдана незаконними діями державних органів та органів місцевого самоврядування, презумпції невинуватості, права підозрюваного, обвинуваченого та підсудного на захист та ін. Примус-стягнення, що використовується для безпосереднього примусового здійснення прав і обов’язків громадян (відшкодування збитків, завданих незаконною діяльністю працівників органів внутрішніх справ, накладення штрафу, вилучення заборонених предметів і т. ін.). Примус-реалізація, що пов’язаний з реалізацією адміністративної та кримінальної відповідальності. Примус-відновлення полягає у відновленні порушеного особистого права людини. Конкретизація методів переконання та примусу в діяльності органів внутрішніх справ здійснюється за допомогою приватних методів. До них належать: заохочення, профілактика правопорушень, покарання, індивідуальна робота, реагування на скарги, листи, пропозиції, здійснення допомоги в складних життєвих ситуаціях. Поряд з загальними методами визначено і спеціальні методи діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню права на безпеку: індивідуальні методи роботи; метод вдосконалення керівництва; своєчасне і обґрунтоване реагування на пропозиції, заяви і скарги громадян; навчання працівників органів внутрішніх справ і розповсюдження позитивного досвіду; метод інформування громадськості; ненасильницьке усунення конфліктних ситуацій. Запропоновано ще один метод – метод оперативного реагування на будь-який вид загроз в якості метода діяльності по забезпеченню безпеки. Це суворо виборчий метод, він має застосовуватись тільки в тих випадках, коли наявні не тільки загрози, але й надзвичайні ситуації, при яких загрози є масовидними та зростають з великою швидкістю.
Всі методи діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню права людини на безпеку пропонується поділити на дві групи: Перша група – пізнавально-програмуючі методи: тобто залежно від ступеня їхнього застосування розрізняють загальнонаукові методи (логічний метод, який включає такі способи та прийоми як аналіз, синтез, дедукція, порівняння, висування гіпотез та ін.; методи статистики, моделювання, експеримент, анкетування, вивчення документів, інтерв’ювання тощо) та спеціально наукові методи (метод кримінальної статистики, метод системного аналізу, метод дослідження операцій тощо). Друга група – організаційно-регулюючі, що виступають способами, прийомами та засобами безпосереднього впливу на функціонування системи забезпечення особистої безпеки. До загальних методів впливу в даній групі відносяться методи переконання (стимулювання належної поведінки) та примусу (спонукання до належної поведінки). До групи організаційно-регулюючих методів відносяться такі основні підгрупи: адміністративні (організаційно-розпорядчі), економічні, психологічні та соціально-психологічні. Методи розглядуваної групи найчастіше розподіляють за формою на адміністративно-правові (вказівки, розпорядження управляючого суб’єкта, що виражені в належній нормативно-правовій формі, обов’язкові для виконання, що гарантується силою держави) та адміністративно-організаційні (наприклад, проведення нарад з підлеглими, узагальнення та поширення позитивного досвіду тощо). Серед адміністративних методів для ефективної взаємодії суб’єктів системи забезпечення особистої безпеки особлива значимість надається методам організації та координації. Надання пріоритету тому чи іншому методу залежить від рівня розвитку суспільства.
7. Визначено пріоритетну роль діяльності органів внутрішніх справ у конституційно-правовому механізмі забезпечення права людини на безпеку. Важливість і значимість діяльності органів внутрішніх справ при забезпеченні права людини на безпеку обумовлюється: метою діяльності органів внутрішніх справ є гарантування реалізації громадянами своїх прав, свобод і законних інтересів, тобто забезпечення безпечної життєдіяльності особи; основними завданнями міліції, що є основним підрозділом органів внутрішніх справ. Забезпечення правового статусу особи здійснюється органами внутрішніх справ завдяки застосуванню мережі заходів у межах наданих повноважень, які спрямовані на попередження, відвернення та нейтралізацію загрози життю, здоров’ю, честі, гідності та майну громадян, що виникає внаслідок протиправних дій чи бездіяльності з боку будь-кого; зазначені конкретні завдання органів внутрішніх справ направлені на задоволення найрізноманітніших потреб особи, створення для людини нормальних умов життя. З врахуванням складного характеру діяльності органів внутрішніх справ, коли вона включає в себе декілька груп суспільних відносин, можна стверджувати, що їх діяльність по забезпеченню права на безпеку людини розповсюджується майже на всі сфери життєдіяльності особи. Проблема боротьби із злочинністю виступає каталізатором усіх проблем, пов’язаних із правом людини на безпеку. Тому діяльність органів внутрішніх справ по боротьбі із злочинними проявами у всіх сферах життя громадян також дозволяє стверджувати про їх пріоритетну роль в справі забезпечення права на безпеку людини загалом. Звідси походить принципово важливий висновок - сутність діяльності органів внутрішніх справ виражається в забезпеченні права людини на безпеку у широкому значенні (захист життя, здоров’я, власності, загалом конституційних прав громадян). При цьому, пріоритетним напрямком діяльності органів внутрішніх справ щодо гарантування безпечної життєдіяльності особи є забезпечення безпеки людини від злочинних та інших протиправних посягань (тобто криміногенної безпеки), що обумовлюється спрямованістю органів внутрішніх справ на боротьбу зі злочинністю, охорону громадського порядку і забезпечення громадської безпеки.
Проведене теоретико-правове дослідження права людини на безпеку та конституційно-правового механізму його забезпечення і ролі органів внутрішніх справ в цьому процесі сприятиме, на нашу думку, усуненню прогалин в теоретичному осмисленні зазначених проблем та вирішенню завдань побудови належної та ефективної системи нормативно-правового забезпечення права людини на безпеку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамов В.М. Обеспечение безопасности личности (без телохранителей).- М.: Арсин, 2000 г. – 112 с.
2. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры: АН УССР.- К.: Наук. думка, 1990.- С.13.
3. Аверьянов В.Б. Организация аппарата государственного управления (структурно-функциональный аспект).- К.: Наук. думка, 1995.- С. 11-12.
4. Административная деятельность органов внутренних дел: Учебник / Под ред. Л.Л. Попова.- М.: Академия МВД СССР, 1987.- С.130.
5. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 263 с.
6. Алжеев И.А. Защита конституционных прав граждан Российской Федерации (теория и практика): Автореф. дис. …канд. юрид. наук (12.00.02). – М., 1993. – С. 14.
7. Андрущенко В.П., Горлач В.І. Соціологія. – видання третє, перероблене і доповнене. – К.: Харків, 1998 р. – 258 с.
8. Архипов М.Г., Кузьмишко К.А., Крюченков А.С. Наука о безопасности: наше будущее // Российский следователь. – 2002. - № 3. – С. 34-39.
9. Астрахань А.А. Гарантии и пределы осуществления конституционных прав и свобод советских граждан: Автореф. дис. …канд. юрид. наук (12.00.01). – М., 1986. – С. 16.
10. Атаманчук Г.В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования.- М.: Юрид. лит.,1975.- 240 с.
11. Барчук В. Права людини як головний об’єкт національної безпеки України // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - № 4. С. 81-84.
12. Бахрак Д.М. Административное право: Учеб. – М., 1996. – С. 47.
13. Безопасность человека и преступность (Международная научно – практическая конференция) // Государство и право.- К.,1995.- №12.- С.108-131.
14. Белов А. Ф. Национальная безопасность – безопасность личности, общества, государства // Служба безопасности.- № 9.- С.6-7.
15. Бельков О.А. Понятийно-категориальный апарат концепции национальной безопасности // Безопасность. Информационный сборник. – 1994. - № 3 (19). – С. 91.
16. Бельский К.С. Право на личную безопасность // Право и политика.- 2001.- № 7.- С.99-105.
17. Билль о правах (Великобритания, от 1689 г.) // Международные акты о правах человека: Сб. док. / Сост. и авт. вступ. ст. В.А. Карташкин, Е.А. Лукашева. – М.: Норма: ИНФРА-М, 1998. – 753 с.
18. Билль о правах (США, от 15 декабря 1791 г.) // Международные акты о правах человека: Сб. док. / Сост. и авт. вступ. ст. В.А. Карташкин, Е.А. Лукашева. – М.: Норма: ИНФРА-М, 1998. – 753 с..
19. Бойчук М.Б. Правопорядок і безпека особистості у громадянському суспільстві // Трибуна. – 2002. - № 9-10. С. 36-37.
20. Брожик В. Марксистская теория оценки. – М.: Прогресс, 1982. -261 с.
21. Буева Л.П. Социальная детерминация и активность личности // Общество и личность. М., 1999, С.56-57
22. Бутылин В.Н. Институт государственно-правовой охраны конституционных прав и свобод граждан // Журнал российского права. – 2001. - № 12. – С. 80-91.
23. Вавилин Е.В. Некоторые проблемы механизма защиты субъективных гражданских прав // Известия ВУЗ. Серия Правоведение. – 2002. - № 3. – С.178-185.
24. Валицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов конца ХІХ – начала ХХ вв. // Вопросы философии. – 1991. - № 8. – С. 25.
25. Великая Хартия вольностей (Англия, 1215 г.) // Международные акты о правах человека: Сб. док. / Сост. и авт. вступ. ст. В.А. Карташкин, Е.А. Лукашева. – М.: Норма: ИНФРА-М, 1998. – 753 с.
26. Веремеенко И.И. Механизм административно-правового регулирования в сфере охраны общественного порядка. Ч. 1-2. – М., 1982. – 278 с.
27. Ветров Н.И. Профилактика правонарушений среди молодежи. - М.: Юрид. лит., 1980. - 182 с.
28. Витрук Н.В. Система прав личности: Глава ІІІ. – В кн.: Права личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1981. – С. 86-113.
29. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти // Право України. – 2000. - № 11. – С. 30-33.
30. Волинка К.Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.01). – К., 2000. – 16 с.
31. Второй Факультативный протокол к Международному пакту о гражданских и политических правах от 15 декабря 1989 г. // Международные акты о правах человека: Сб. док. / Сост. и авт. вступ. ст. В.А. Карташкин, Е.А. Лукашева. – М.: Норма: ИНФРА-М, 1998. – 753 с.
32. Гамалій І.В. Діяльність міліції щодо забезпечення конституційних прав і свобод громадян // Держава та право: Зб. наук. пр. – К., 2000. – Вип. 5: Юридичні і політичні науки. – С. 105-111.
33. Гессен В.М. Лекции по полицейскому праву. СПб., 1907-1908. – С. 92.
34. Гіда Є. О. Загальнолюдські стандарти прав людини і забезпечення їх реалізації в діяльності міліції : Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.01). — К., 2000. — 16 с.
35. Глущенко П.П. Конституционные права и свободы граждан России: современные проблемы социально-правовой защиты / Под общ. ред. В.П. Сальникова. СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1997. – С. 26.
36. Говоруха В.В., Бабков Ю.П., Попригін О.М. До питання визначення функцій воєнної організації держави // Наука і оборона.- 2001.- № 2.- С. 14-19.
37. Горбачев П.В. Право человека на благоприятную окружающую среду в контексте соотношения законодательства РФ и международных стандартов: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: МВД России, СПбЮИ, 1995. – С. 14-15.
38. Гориславський К.О. Право людини та громадянина на самозахист життя і здоров’я від протиправних посягань: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.02). – К., 2003. – 17 с.
39. Горова О.Б. Конституційні громадянські права людини в Україні і їх забезпечення міліцією (роль міжнародно-правових норм в цьому процесі): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.01). – К., 2000. – 17 с.
40. Грищук О.В. Право на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.02). – К., 2002. – 20 с.
41. Гуренко М.М. Теоретико-правові проблеми гарантій прав і свобод людини і громадянина: Монографія. – Київ: 2001. – 218 с.
42. Гусарєв С. Д. Конституційні основи формування в Україні правової держави та вдосконалення діяльності міліції: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12. 00. 02). - К., 1994. – 20 с.
43. Дайси А.В. Основы государственного права Англии. – М., 1905. – С. 525.
44. Декларация независимости от 4 июля 1776 г. // Международные акты о правах человека: Сб. док. / Сост. и авт. вступ. ст. В.А. Карташкин, Е.А. Лукашева. – М.: Норма: ИНФРА-М, 1998. – 753 с.
45. Декларация прав человека и гражданина (Франция, 1789 г.) // Международные акты о правах человека: Сб. док. / Сост. и авт. вступ. ст. В.А. Карташкин, Е.А. Лукашева. – М.: Норма: ИНФРА-М, 1998. – 753 с.
46. Демиденко В.О. Утвердження і забезпечення конституційних прав та свобод людини й громадянина в діяльності міліції: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.02). – К., 2002. – 16 с.
47. Державна програма боротьби зі злочинністю: Затверджена постановою Верховної Ради України від 25 червня 1993 року № 3325 // Голос України. –1993. - 30 липня.
48. Дженніс М. – та ін. Європейське право у галузі прав людини: Джерела і практика застосування.-К.: АртЕк, 1997.-583 с.
49. Джунь В. Принципи міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю // Право України.- 1999.- № 4.- С. 90 – 93.
50. Дионео Неприкосновенность личности и жилища. – С.-Пб.:«Русское богатство», 1907. – 16 с.
51. Домбровська О. Забезпечення реалізації суб’єктивного права на життя людини (теоретико-правовий аспект) // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - № 3. С. 99-101.
52. Дубовик О.Л. Механизм действия права в чрезвычайных ситуациях // Обеспечение безопасности населения и территорий (организационно – правовые вопросы).- М.- 1994.- С. 3 -19.
53. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р. // Віче. – 1998. - № 10. – С. 3-42.
54. Жаліло Я.А. Економічна безпека України: проблеми та перспективи: Матеріали “круглого столу” // Стратегічна панорама. – 1998. - № 1-2.- С.91-98.
55. Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.02). – К., 2002. – 19 с.
56. Загальна декларація прав людини 1948 року // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам – Київ: Укр.–Америк. бюро захисту прав людини, 1996. – С. 6-9.
57. Зайчук О.В. Правовой статус гражданина // Реферативный обзор действующего законодательства Украины. – К., 1993. – С. 5-6.
58. Залюбовская И. Институт Уполномоченного по правам человека: мировая практика деятельности // Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи: Зб. наук. ст. / За ред. М. Головка, Н. Морзе, П. Біленчука. - К.: АПСВ, 1998. – Ч. 1. - С. 57-61.
59. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – Сімферополь: Таврія, 1998. – 712 с.
60. Зимин В.П. Правомерное неисполнение приказа: доктрина «умных штыков» // Правоведение. – 1993. – № 2. – С. 37.
61. Зозуля І.В. Безпека і сучасність: юридичні аспекти // Право і безпека. – 2002. - № 4. – С. 16-19.
62. Ильин И.А. Путь к очевидности. – М., 1993. – С. 247.
63. Ілларіонова Н.В. Теоретичні проблеми діяльності органів внутрішніх справ у реалізації конституційного права людини на охорону здоров’я: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.02). – К., 2001. – 17 с.
64. Ільчук Л.І. Соціальна безпека – безпека людини, суспільства і держави // Актуальні проблеми економіки, К., 2003. -№ 5. С. 65-67.
65. Казаков Н.Д. Безопасность и синергетика (опыт философского осмысления). – М., 1999. – С.62-63.
66. Кальченко Н.В. Право человека и гражданина на жизнь и его гарантии в РФ: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: МВД России, СПбЮИ, 1994. – С. 7-8.
67. Капітанська С.А. Правові основи діяльності органів внутрішніх справ України щодо забезпечення охорони і захисту прав та свобод людини і громадянина// Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. - № 4. - С. 309-316.
68. Карпов Н.Н. К вопросу о государственной политике предупреждения правонарушений // Политика и право.- 2001. - № 11.- С.93-97.
69. Картунов О., Кремень В., Маруховська О. Жодний тип суспільства не має імунітету від етнічних домагань // Віче.- 1998.- № 5.- С. 3 - 13.
70. Кистяковский О.А. Государство и личность // Русская философия собственности. XVIII – XX век. – Спб., 1993. – С. 250-256.
71. Ковалевский М.М. Учение о личных правах. – М.:"Русское товарищество", 1906. – 42 с.
72. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984, додаток до № 51. – Ст. 1122.
73. Козлов Ю.М. Советское административное право: Пособие для слушателей. – М.: Знание, 1984.- 208 с.
74. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. –336 с.
75. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник.- К.: Юрінком Інтер, 1999.- 736 с.
76. Колпаков В.М. Методы управления: Учеб. Пособие.- К.: МАУП, 1997.- 160 с.
77. Комаров С.А., Ростовщиков И.В. Личность. Права и свободы. Политическая система. – СПб.: Издательство Юридического института (Санкт-Петербург). 2002. – 336 с.
78. Коментар до Конституції України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998 р. – 412 с.
79. Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам – Київ: Укр.–Америк. бюро захисту прав людини, 1996. – С. 212-229.
80. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання: Прийнято резолюцією 39/46 Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1979 р. // Права людини: Зб. док. / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Х.: Ун-т внутр справ., 1997. – С. 137–154.
81. Конин Н.М. Методы государственного хозяйственного управления // Правоведение. - 1975. - №5. - С. 26-33.
82. Конституционное право: Словарь / Отв. ред. В.В. Маклаков. – М.: Юристъ, 2001. – 560 с.
83. Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. Головатий С. – К.: Укр. Правн. Фундація, 1996. – 544 с.
84. Конституційне право України: Підручник для вузів / За ред. д-ра юрид. наук, проф. В.Ф. Погорілка. – К.: Наук. думка, 1999. – 734 с.
85. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30.
86. Копан О.В Безпека як силовий фактор державного управління // Право України. – 2001. - № 7. - С. 26-27.
87. Копан О.В. Безпека як потреба в теоретико-управлінському аспекті // Конституційні гарантіїї захисту людини у сфері правоохоронної діяльності: Матеріали науково-практичної конференції (24-25 вересня 1999 року). – Дніпропетровськ: Дніпропетровський юридичний інститут МВС України, 1999. – С.191-195.
88. Копан О.В.Соціальна безпека як об’єкт державної діяльності // Право України. – 2001. - № 5. - С. 27-28.
89. Копейчиков В.В. Реализация субъективных прав граждан // Сов. государство и право. - 1984. - № 3. - С. 13-19.
90. Коротков А.П., Соковых Ю.Ю. Правовые средства управления кризисными ситуациями: сравнительный анализ международно-правового и внутригосударственного регулирования // Государство и право.- 1997.- № 10.-
91. Косевцов В.О., Бінько І.Ф. Національна безпека України: проблеми та шляхи реалізації пріоритетних національних інтересів: Монографія. Серія “Національна безпека”. Випуск 1. - Київ: Нац.ін-т стратег.досліджень, 1996.- 53 с.
92. Косович В.М. Оціночні поняття: Дис… канд. юрд. наук: спеціальність 12.00.01. - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. – Львів, 1997. – 197 с.
93. Крежов Е.В. Правовые аспекты безопасной деятельности человека // Правоведение. – 1993. - № 2. – С. 90.
94. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25-26. – Ст. 131.
95. Кримінально-виконавчий кодекс України від 23 січня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 3-4. – Ст. 21.
96. Кримінально-процесуальний кодекс України від 12 січня 1961 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. - № 2.
97. Курс международного права. Т. 2. Основные принципы международного права / Игнатенко Г.В., Карташкин В.А., Клименко Б.М. и др. - М., 1989. - С. 5.
98. Кушніренко О., Барабаш Ю. Інститут євроомбудсмена: питання теорії і позитивної практики // Право України. – 2001. - № 6. – С. 44-47.
99. Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки.- М.: Юрид.лит., 1988.- 320 с.
100. Лазоренко О.В, Барков В.Ю. Гуманізація ідеології безпеки – стратегічна вимога сучасності // Стратегічна панорама.- 1999.- №4.- С.79-86.
101. Лаптун Г. Відшкодування моральної шкоди – конституційне право людини // Закон і бізнес. – 2001. - № 34. – С. 29.
102. Ларин А.М. Процессуальные гарантии и функция уголовного преследования // Сов. государство и право. – 1975. - № 7. – С. 95-103.
103. Левицька М.Б. Проблеми нормативно-правового забезпечення безпеки особи як головного об’єкта системи національної безпеки України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки / інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, К.,-2001, Вип.. 10.- С. 212-215.
104. Левицька М.Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.01). – К., 2002. – 17 с.
105. Лесков М.А. Гомеостатические процессы и теория безопасности // Безопасность. Информационный сборник. – 1994. - № 4 (20). – С. 60.
106. Липачова Л.М. Реалізація конституційного права людини і громадянина на звернення на звернення за захистом своїх прав і свобод до Європейського Суду з прав людини: Монографія. – Д.: Юрид.акад. М-ва внутр. справ; Ліра ЛТД, 2005. – 204 с.
107. Лукашева А.Е. Эффективнос