Конституційне право людини на особисту недоторканність і його забезпечен-ня органами внутрішніх справ України :



  • Название:
  • Конституційне право людини на особисту недоторканність і його забезпечен-ня органами внутрішніх справ України
  • Кол-во страниц:
  • 224
  • ВУЗ:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  • Год защиты:
  • 2006
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ




    ВСТУП...........................................................................................................4

    РОЗДІЛ І. Наукові дослідження та нормативно-правове закріплення суб’єктивного права людини на особисту недоторканність........................15
    1.1. Наукові дослідження суб’єктивного права людини на особисту недоторканність.............................................................................................................15
    1.2. Нормативно-правове закріплення суб’єктивного права людини на особисту недоторканність в історії конституціоналізму.......................................31
    Висновки до розділу....................................................................................44

    РОЗДІЛ ІІ. Поняття, зміст та законодавче регулювання конституційного права людини на особисту недоторканність в Україні.....................................47
    2.1. Поняття і риси конституційного права людини на особисту недоторканність в Україні..................................................................................................47
    2.2 Зміст конституційного права людини на особисту недоторканність в Україні...............................................................................................................62
    2.3. Законодавче регулювання конституційного права людини на особисту недоторканність в Україні...............................................................................82
    Висновки до розділу..................................................................................104

    РОЗДІЛ ІІІ. Забезпечення органами внутрішніх справ конституційного права людини на особисту недоторканність в Україні...........................................108
    3.1. Зміст забезпечення органами внутрішніх справ конституційного права людини на особисту недоторканність в Україні.......................................108
    3.2. Повноваження органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини на особисту недоторканність в Україні.......................130
    3.3. Форми і методи діяльності органів внутрішніх справ при забезпеченні конституційного права людини на особисту недоторканність в Україні...153
    Висновки до розділу....................................................................................175
    ВИСНОВОК.................................................................................................180
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................189
    ДОДАТОК.....................................................................................................225

    ВСТУП




    Актуальність дослідження. Права людини все частіше стають предме-том різних (включаючи дисертаційні) досліджень. Ця проблема є багатоманітна і складна. Серед інших якостей в її основі лежить і природне право людини на свободу. Свобода і недоторканність людини є ціннісними категоріями, які досліджувалися і досліджуються в науці та мають вихід на практику. В науці свобода і недоторканність людини є предметом дослідження: а) філософії; б) соціології; в) історії; г) політології; д) юриспруденції і інших гуманітарних наук. В юридичній науці вони досліджуються як суб’єктивні права людини і громадянина. Їх дослідження загальною теорією права та конституційним правом дає змогу виробити практичні рекомендації щодо реалізації людиною і громадянином названих прав та забезпечення реалізації їх збоку держави і її органів. Серед державних органів найбільш часто правомірне обмеження аналізованого суб’єктивного права здійснюється в правоохоронній та правозастосовчій діяльності органів внутрішніх справ. Соціальна цінність аналізованого права багато в чому залежить від того, яке місце і роль в процесі його реалізації відводиться самій людині, як забезпечується її свобода, охороняється і захищається її суб'єктивне право на особисту недоторканність, обмежується свавілля влади. Реальність демократії в суспільстві є основою реальності прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. В преамбулі "Загальної декларації прав людини" закріплюється, що визнання гідності яка властива всім членам людської сім’ї і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру [1, с. 6]. Конституція України закріпила невідчужуваність і непорушність прав і свобод людини, їх недоторканність, невичерпність та забезпеченість збоку держави. Саме в аспекті реалізації недоторканності людини існує певний науковий і практичний інтерес дисертанта.
    Формування Українського громадянського суспільства і правової держави неможливе без постійного утвердження і забезпечення соціальної ролі людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, свободи, недоторканності і безпека та інших прав. В Конституції України (ст. 29) закріплюється широке і вузьке розуміння права людини на індивідуальну свободу і недоторканність. Широке розуміння включає в себе широкі можливості кожної людини на свободу та особисту недоторканність. Вузьке ж розуміння індивідуальної свободи і недоторканності людини визначається тим, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
    Отже, в ст. 29 Конституції України закріплюється два конституційних права: на свободу людини та на її особисту недоторканність. Вони тісно пов’язані між собою. Дисертант ставить за мету дослідити конституційне право на особисту недоторканність за умови їх тісного зв’язку.
    Взагалі проблемою прав людини в Україні займалися і займаються З. Бортновська, С. Головатий, О. Горова, М. Гуренко, С. Гусарєв, Л. Заблоцька, А. Заєць, Н. Карпачова, А. Колодій, М. Козюбра, В. Копєйчиков, С. Лисенков, О. Марцеляк, А. Мацко, О. Негодченко, А. Олійник, В. Опришко, М. Орзіх, П. Рабінович, О. Святоцький, В. Сіренко, В. Погорілко, А. Таранов, І. Тімченко, Ю. Тодика, О. Фрицький, В. Шилінгов, М. Цвік та ін. Проблемами реалізації окремих конституційних прав займалися Г. Анісімова, І. Компанієць, І. Петрухін та ін. Характерно те, що окремо питання забезпечення реалізації конституційної права людини на особисту недоторканність органами внутрішніх справ України ніхто не досліджував. В дисертації сприйнята спроба дослідити особисту недоторканність людини в Україні. Саме це і визначає новизну і актуальність теми.
    Конституція і закони України покладають на державу і її органи обов'язки щодо забезпечення прав людини і громадянина. Одним з таких державних органів є органи внутрішніх справ України, які постійно в своїй діяльності зобов’язані створювати сприятливі умови для реалізації людиною своїх прав (включаючи і конституційне право людини на особисту недоторканність людини), охороняти і захищати їх від правопорушень та здійснювати всі, передбачені законодавством, заходи по відновленню порушеного права. Дослідження принципів, функцій, повноважень, форм та методів діяльності органів внутрішніх справ (ОВС) по забезпеченню реалізації конституційного права людини на особисту недоторканності допоможе зробити певні висновки і рекомендації, сприятиме удосконаленню їх діяльності в цьому напрямі.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації “Конституційне право людини на особисту недоторканність і його забезпечення органами внутрішніх справ України” обговорена на засіданні кафедри конституційного права Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 7 від 28 травня 1999 р.) та затверджена вченою радою НАВСУ (протокол № 13 від 29 грудня 1999 р.). Дисертаційне дослідження підготовлене згідно з державними планами та програмами, затвердженими Верховною Радою України (державно-правова реформа в Україні), а також відповідно до: а) концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України; б) комплексної програми вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції; в) програми розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням; г) тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр. (затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635) та п.1.4 Головних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 рр.
    Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є системне досліджен-ня поняття, змісту та законодавчого регулювання конституційного права людини на особисту недоторканність та ролі органів внутрішніх справ по забезпеченню його реалізації. На підставі сформульованої мети дисертант ставить перед собою такі завдання: а) використовуючи історичний метод, дослідити існуючі наукові джерела щодо конституційних прав людини на свободу та особисту недоторканість; б) прослідкувати їх нормативно-правове закріплення в історії світового і українського конституціоналізму; в) проаналізувати поняття і риси та законодавче регулювання конституційного права людини на особисту недоторканність в Україні; г) сформулювати зміст цього конституційного права; д) дослідити законодавче його регулювання; е) розглянути зміст діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини на особисту недоторканність; д) визначити повноваження органів внутрішніх справ щодо:
     створення сприятливих умов для здійснення людиною конституційного права на особисту недоторканність;
     його охорони, захисту і відновлення;
    є) з’ясувати форми і методи діяльності органів внутрішніх справ України по забезпеченню реалізації конституційного права людини на особисту недоторканність; ж) запропонувати висновки і рекомендації по дисертації.
    Об’єктом дослідження є конституційні громадянські (фізичні чи особисті) права і свободи людини і громадянина в України.
    Предметом дослідження є конституційне право людини на особисту недоторканність і його забезпечення органів внутрішніх справ України.
    Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід, що обумовлений специфікою теми дисертаційного дослідження і пов'язаний з використанням системи таких методів: 1) філософських: а) діалектичного при дослідженні форми і змісту консти-туційного права людини на особисту недоторканність; б) історичного - для дослідження виникнення, формування та розвитку цього права; в) формально-логічного – для формулювання поняття конституційного права на особисту недоторканність, поняття його забезпечення органами внутрішніх справ, інших понять; 2) загальнонаукових: а) аналізу і синтезу – для з’ясування елементного складу змісту суб’єктивного права на особисту недоторканність; б) системного – для визначення системи органів внутрішніх справ і міліції; в) структурно-функціонального – для встановлення структури нормативно-правових актів, що регулюють і охороняють конституційне право на особисту недоторканність; г) конкретно-соціологічного – для з’ясування шляхом анкетування думки працівників міліції щодо забезпе-чення конституційного права на особисту недоторканність органами внутрішніх справ; д) прогностичного – для прогнозування необхідності прийняття окремих нормативно-правових актів щодо забезпечення конституційного права на особисту недоторканність; 3) спеціально-юридичних: а) порівняльно-правового – для порівняння норм міжнародного і національного законодавства щодо регулювання і охорони суб’єктивного права на особисту недоторканність; б) формально-юридичного – для дослідження повноважень органів внутрішніх справ при забезпеченні конституційного права людини на особисту недоторканність; в) юридичного тлумачення – при інтерпретації понять „затримання”, „арешт”, „доставляння”; г) конституційно-правового узагальнення - при розгляді чинних законів України та міжнародних договорів і угод щодо закріплення та забезпечення конституційного права на особисту недоторканність, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України. У ході дисертаційного дослідження використовувались методи, розроблені філософією, теорією і історією держави і права, конституційним правом, державним правом зарубіжних країн, кримінальним і адміністративним правом України.
    Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в незалежній Україні монографічним дослідженням проблеми забезпечення органами внутрішніх справ реалізації конституційного права людини на особисту недоторканність, що базується на основі діючої Конституції та законів України із залученням та органічним поєднанням теорії й практики зарубіжних країн. Це дало змогу автору сформулювати та обгрунтувати основні положення, які відображають новизну дослідження і показують особистий внесок здобувача в опрацюванні проблеми. В роботі сформульовано такі положення та рекомендації:
    1) на підставі проведеного аналізу конституційних джерел світової і Єв-ропейської історії дисертант вперше дійшов висновку про те, що: а) право особистої недоторканності людини має природний характер; б) правове закріплення меж особистої недоторканності здійснюється в інтересах інших людей; в) недопущення незаконного фізичного та психічного впливу на особу щодо її недоторканності збоку владних державних структур є гарантією реалізації названого права; г) пошук шляхів щодо гарантування особистої недоторканності людини відноситься до періоду централізації влади монарха та початку буржуазних революцій;
    2) дисертантом сформульоване власне бачення визначення та розкриті риси конституційного права людини на особисту недоторканість. Це історично обумовлена, що має міжнародно-правовий характер, гарантована державою та закріплена нормами Конституції України і деталізована в поточному законодавстві природна можливість кожного (людини і громадянина) діяти чи утримуватися від дій з власної волі, не порушувати при цьому прав і свобод інших людей та користуватися особистою недоторканністю, тобто не бути безпідставно затриманим, заарештованим чи триматися під вартою у кримінальному, адміністративному (матеріальному і процесуальному) та оперативно-розшуковому законодавстві та претендувати на відшкодування збитків при порушенні права;
    3) вперше сформульовані основні риси цього права: а) його міжнарод-но-правовий характер; б) приналежність індивідуальним суб’єктам; в) основ-ний характер, як конституційного права; г) державна гарантованість особистої недоторканості; д) належність кожній людині і громадянину від народження; е) недопустимість протиправних арештів і затримань і інших примусових заходів в кримінальному та адміністративному процесі, що пов’язані з обмеженням особистої недоторканності; є) забезпеченість збоку державних органів і органів місцевого самоврядування; ж) створення можливостей відшкодування шкоди і відтворення порушеного права;
    4) проведений дисертантом аналіз змісту названого конституційного права людини свідчить про те, що він включає такі елементи: а) постійне користування людиною особистою недоторканістю в межах її правомірної поведінки; б) арешт будь-якої людини на території України та тримання її під вартою можливі тільки при наявності судового рішення, яке має бути винесено на підставах та в порядку, встановленому законом; в) тримання особи під вартою та затримання може мати місце як тимчасовий захід при наявності чітко визначених Конституцією і законами України умов; г) затриманому та заарештованому мають негайно роз’яснити його права; д) за затриманим і заарештованим залишаються усі конституційні права (крім обмежень, передбачених законодавством у місцях тримання під вартою) та право у будь-який час оскаржити обмеження його прав; е) негайне повідомлення родичів затриманого чи заарештованого про його затримання чи арешт; є) кожному незаконно затриманому чи заарештованому має бути відшкодовано за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування спричинену незаконним затриманням чи арештом матеріальну та моральну шкоду;
    5) дослідження законодавчого регулювання конституційного права лю-дини на особисту недоторканність дало змогу зробити висновок про недостатню урегульованість процедури тримання під вартою затриманих. У цій частині чинним залишається законодавство СРСР. Обґрунтовується доцільність прийняття Закону України “Про порядок тримання під вартою особи, що підозрюються у вчиненні злочину”. Викладаються власні пропозиції щодо його змісту і структури закону;
    6) проведений аналіз практичної діяльності органів внутрішніх справ України дав змогу зробити висновок, що вона характеризується принципами, компетенцією, функціями, формами і методами;
    7) висловлене власне бачення принципів діяльності органи внутрішніх справ по забезпеченню конституційної недоторканності людини: а) утвердження і забезпечення особистої недоторканності як основа діяльності органів внутрішніх справ; б) недопущення органами внутрішніх справ порушення особистої недоторканності людини і громадянина; в) визнання працівниками органів внутрішніх справ гідності людини при обмеженні її особистої недоторканності; г) розуміння працівниками органів внутрішніх справ ідеї неподільності і взаємозалежності права особистої недоторканності та інших прав людини і громадянина; д) законність в діяльності органів внутрішніх справ при арештах, затриманнях і триманнях під вартою; е) рівність суб'єктів (працівників органів внутрішніх справ та осіб до яких застосовуються обмеження) перед законом у процесі вирішення конфліктів стосовно затримань, арештів і тримань під вартою; є) забезпеченість через демократичні процедури контролю збоку людини і громадянина, їх об'єднань за здійсненням органами внутрішніх справ своїх повноважень щодо забезпечення суб’єктивного права людини на особисту недотор-канність; ж) відповідальність за законом працівників органів внутрішніх справ щодо забезпечення особистої недоторканності людини; з) невтручання органів внутрішніх справ у регулювання відносин між людьми щодо свободи і особистої недоторканності поза межами, передбаченими нормативно-правовими актами;
    8) дисертант визначає компетенцію органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини на особисту недоторканність як їх повноваження в межах предмету відання по створенню сприятливих умов для здійснення суб’єктивного права на особисту недоторканність та по охороні і захисту його від правопорушень і здійсненню дій, спрямованих на відновлення порушеного права, незалежно від суб’єкта, що його порушив. Вона включає в себе: а) предмети відання ОВС щодо його забезпечення; б) повноваження (права і обов'язки) ОВС щодо предмету дослідження; в) діяльність окремих підрозділів ОВС в часі і просторі по забезпеченню конституційного права на особисту недоторканність;
    9) дисертантом сформульоване поняття функцій органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права на особисту недоторканність – як конкретні практичні напрямки їх діяльності по здійсненню передбачених повноваженнями завдань щодо застосування затримань, арештів та тримань під вартою, досягненню поставленої у цій сфері діяльності мети;
    10) обґрунтовано застосовування органами внутрішніх справ в процесі практичного забезпечення реалізації конституційного права людини на особисту недоторканність форм і методів їх діяльності у кримінально-процесуальному, адміністративному та оперативно-розшуковому напрямах, які за своєю характеристикою поділяються на форми і методи загального впливу та цілеспрямованої дії;
    11) дисертант, виходячи з внутрішньої діяльності ОВС у сфері наданих їм повноважень, охарактеризував наступні види взаємозв'язків: вертикальні; горизонтальні; координаційні; реординаційні (зворотні), які зумовлюють організаційні та правові форми і методи їх взаємодії в процесі забезпечення реалізації названого конституційного права.
    Дисертантом запропоновані і інші пропозиції щодо удосконалення чинного законодавство України та практики забезпечення ОВС конституційного права людини на особисту недоторканість в Україні.
    Практичне значення одержаних результатів. Одержані по дисертаційному дослідженню результати можуть бути використані: а) для удосконалення поточного законодавства в правотворчій діяльності та практики його застосування в правоохоронних органах та органах виконавчої і судової влади; б) у подальшій діяльності щодо розвитку теоретико-методологічних та концептуальних засад забезпечення реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина; в) у науково-дослідницькій діяльності для подальшої розробки галузевими науками суті та змісту, допустимих меж щодо затримань, арештів, та тримань під вартою; г) в навчальному процесі при викладанні навчальних курсів теорії держави і права, конституційного права, прав і свобод людини та громадянина, кримінально-процесуального, оперативно-розшукового і адміністративного права та в процесі формування і розвитку правової свідомості і правової культури населення України.
    Особистий внесок здобувача. Дисертант особисто дослідив основні положення теми і сформулював поняття, історію наукових досліджень та нормативного регулювання, виникнення та розвитку конституційного права на особисту недоторканність, розглянув його риси, визначив і розглянув зміст цього права та конституційний, галузевий і відомчий рівень його регулювання сучасним законодавством України, показав зміст, принципи, повноваження, форми та методи діяльності органів внутрішніх справ і окремих підрозділів та посадових (службових) осіб щодо забезпечення реалізації названого конституційного права людиною і громадянином в Україні.
    Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослі-дження були апробовані на: а) міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності”, що проводилася 27 квітня 2001 року Донецьким інститутом МВС України при Донецькому національному університеті де пошукач виступив з доповіддю “Конституційне регулювання свободи та недоторканості людини і громадянина” (тези опубліковані); б) Всеукраїнській науковій конференцію «Україна між минулим і майбутнім», що відбулася у Прикарпатській філії Національної академії внутрішніх справ України 16-20 квітня 2001 року у м. Івано-Франківську де пошукач виступив з доповіддю на тему: “Принципи діяльності органів внутрішніх справ по створенню сприятливих умов для здійснення людиною і громадянином конституційного права на свободу та особисту недоторканність”.
    Публікації. Дисертантом по темі дисертаційного дослідження опубліковано шість наукові статей, п’ять з яких у фахових виданнях:
    1. Олійник В.С. Конституційне право на свободу та особисту недоторканість // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2000. - №3. – С. 49-56.
    2. Олійник В.С. Конституційне право на свободу та особисту недоторканість: поняття та характерні риси // Право України. - 2000. - №12. - С. 33-36.
    3. Олійник В.С. Повноваження органів внутрішніх справ при охороні, захисті і відновленню конституційного права на свободу та особисту недоторканість // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 12. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - С. 175-180.
    4. Олійник В.С. Зміст діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права на свободу та особисту недоторканість // Право України. - 2002. - №7. – С. 27-30.
    5. Олійник А.Ю., Олійник В.С., Свистунов В.В. Зміст конституційного права на свободу та особисту недоторканність // Вісник Академії праці і соціальних відносин федерації профспілок України. – 2005. - № 1. – С. 39-46.
    6. Олійник А., Олійник В. Конституційне регулювання свободи та недоторканності людини і громадянина // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. К.: Концерн “Видавничій Дім “Ін Юре”, 2005. – Т. ІІ. – С. 401. (1224 с.).
  • Список литературы:
  • Висновок




    Конституційне право людини на особисту недоторканість є її природним правом. Як забезпечена державою можливість - це право виникло в умовах середньовіччя і буржуазних революцій та було закріплено в Хартіях, Петиціях, Деклараціях, Конституціях і Білях про права. Його виникнення і розвиток в Україні має свої особливості.
    Розглянувши теоретичні джерела і нормативно-правове закріплення конституційного права людини на особисту недоторканність автор стверджує, що на території нинішньої України особиста недоторканність досліджується як найвище соціальне благо. Аналіз джерел дав змогу зробити висновок, що у світовій політичній і правовій думці тема особистої недоторканності виникла давно. Світова і Європейська історія свідчать про: а) природний характер недоторканості людини; б) правове закріплення меж особистої недоторканності в інтересах інших людей; в) недопущення незаконного фізичного та психічного впливу на особисту недоторканність людини збоку владних державних структур. Пошук шляхів щодо гарантування особистої недоторканності людини відноситься до періоду централізації влади монарха та початку буржуазних революцій.
    Джерельна база розвитку української історичної і політико-правової думки та її аналіз приводить до висновку, що особиста недоторканність людини починає забезпечуватися з появою державності та нормативних правових джерел, що регулюють відносини людини з державою і людей між собою. Особиста недоторканність людини гарантується авторитетом держави та її правовими санкціями. Процес демократизації прав людини і особистої недоторканності відноситься до періоду утворення УНР, Української РСР та незалежної України.
    В Українській РСР та в умовах розвитку незалежної України автори монографічних джерел досліджували питання особистої недоторканності не окремо, а в комплексі з іншими конституційними правами і свободами. Такі дослідження щодо конкретного конституційного права не враховували специфіки поняття, характерних рис, та особливостей забезпечення реалізації конституційного права на особисту недоторканність.
    В період розвитку незалежної України монографічних досліджень щодо конституційного права на особисту недоторканність людини й громадянина ще не було. Існують окремі монографії, підручники, посібники, статті де, поряд з аналізом інших конституційних прав та свобод, розглядається і право на особисту недоторканність.
    В різні періоди розвитку суспільства можна аналізувати філософські, історичні та юридичні джерела щодо дослідження права на особисту свободу та недоторканність людини. Автор аналізує такі групи джерел: а) світової політико-правової думки; б) української політико-правова думка.
    У світовій політичній і правовій думці дослідження свободи і особистої недоторканності спрямоване на пошук шляхів щодо її гарантування. Процес нормативного закріплення особистої недоторканності відноситься до періоду централізації монархічної влади та початку буржуазних революцій. В Європі спостерігаємо закріплення суб’єктивного права на особисту недотор-канність в період середньовіччя та нового часу (Велика Хартія Вільностей в 1215 р.; Петиція про права 1628 р.; Хабеаз Корпус Акт 1679 р.; Біль про права 1689 р.; Декларації прав людини і громадянина, яка була прийнята 26 серпня 1789 р.).
    Аналізуючи українські нормативно-правові джерела дисертант розглянув їх виникнення і розвиток в: а) в княжу добу; б) період знаходження України у складі Литви та Польщі; в) умовах розвитку України у складі Австро-Угорської та Російської імперій; г) період виникнення і розвитку Української народної республіки; д) умовах розвитку Української РСР; е) сучасний період незалежної України.
    Джерельна база розвитку української історичної і політико-правової думки та її аналіз приводить дисертанта до висновку, що особиста недоторканність людини в найдавніші часи була справою рук самої людини. З появою державності та нормативних правових джерел, особиста недоторканність гарантується авторитетом держави та правовими санкціями. Процес демократизації прав людини і особистої недоторканності відноситься до періоду утворення УНР, Української РСР та незалежної України.
    На думку автора, конституційне право на особисту недоторканість – це історично обумовлена, що має міжнародно-правовий характер, гарантована державою та закріплена нормами Конституції України і деталізована в поточному законодавстві природна можливість кожного (людини і громадянина) діяти чи утримуватися від дій з власної волі, не порушувати при цьому прав і свобод інших людей та користуватися особистою недоторканністю, тобто не бути безпідставно затриманим, заарештованим чи триматися під вартою у кримінальному, адміністративному (матеріальному і процесуальному) та оперативно-розшуковому законодавстві та претендувати на відшкодування збитків при порушенні права.
    Дисертант вважає, що характерними рисами названого конституційного суб’єктивного права є: а) його міжнародно-правовий характер; б) приналежність індивідуальним суб’єктам; в) основний характер, як конституційного права; г) державна гарантованість особистої недоторканності; д) належність кожній людині і громадянину від народження; е) недопустимість протиправних арештів і затримань, тримань під вартою в кримінальному, адміністративному (матеріальному і процесуальному) праві та оперативно-розшуковій діяльності, що пов’язані з обмеженням особистої недоторканності; є) забезпеченість збоку державних органів і органів місцевого самоврядування; ж) створення можливостей відшкодування шкоди і відтворення порушеного права.
    Аналіз суті і змісту права на особисту недоторканність свідчить про те, що певні його положення щодо деталізації національним процесуальним законодавством не співпадають з міжнародними стандартами. Конституція України закріплює право на особисту недоторканність, виходячи з міжнародних стандартів. Сьогодні в Україні необхідно прийняти ряд нормативних документів (в першу чергу законів) щоб привести внутрішнє національне законодавство відповідно до міжнародних і Європейських стандартів. Конституція закріплює лише принцип суб’єктивного права на індивідуальну недоторканість. Детальніше ці можливості людини і громадянина регулюються окремими галузями права та окремими поточними законами.
    Елементами змісту конституційного права людини на особисту недоторканість є: а) кожна людина постійно користується особистою недо-торканістю в межах її правомірної поведінки; б) арешт будь-якої людини на території України та тримання її під вартою можливі тільки при наявності судового рішення, яке повинно бути винесено на підставах та в порядку, встановленому законом; в) затримання і тримання особи під вартою може мати місце як тимчасовий захід при наявності чітко визначених Конституцією і законами України умов; г) затриманому та заарештованому негайно роз’яснюють його права; д) за затриманим і заарештованим залишаються усі конституційні права (крім обмежень, передбачених законодавством у місцях тримання під вартою) та право у будь-який час оскаржити обмеження його прав; е) про затримання чи арешт негайно повідомляються родичі затриманого чи заарештованого; є) кожен незаконно затриманий чи заарештований має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди.
    Існують певні прогалини у законодавчому регулюванні цього конституційного права. Неурегульовані процедури тримання під вартою затриманих у кримінально-процесуальних порядку. У цій частині діє законодавство СРСР. Потрібно прийняти Закон України “Про порядок тримання під вартою особи, що підозрюються у вчиненні злочину”.
    Слід удосконалювати правозастосовчу практику в діяльності органів і посадових осіб, що зобов’язані забезпечувати конституційне право на особисту недоторканість з метою недопущення протизаконних затримань та арештів, порушень прав затриманих чи заарештованих у кримінально і адміністративно-процесуальній чи оперативно-розшуковій діяльності.
    Реалізація пропозицій щодо прийняття окремих поточних законів та удосконалення юридичної практики зможе сприяти підвищенню гарантій та процедури забезпечення людині її особистої недоторканості.
    Держава і її органи та посадові особи головним своїм обов’язком мають утверджувати і забезпечувати права і свободи та недоторканність людини. Розглянувши діяльність органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини на особисту недоторканність дисертант пропонує деякі висновки і рекомендації. Органи внутрішніх справ у своїй діяльності забезпечують конституційне право на особисту недоторканність людини. Вона включає в себе принципи, компетенцію, функції, форми і методи. Принципи діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права на особисту недоторканість мають таку структуру: а) утвердження і забезпечення особистої недоторканості є головним обов’язком органів внутрішніх справ; б) недопущення органами внутрішніх справ відчуження і порушення особистої недоторканості людини і громадянина; в) визнання працівниками органів внутрішніх справ гідності і значущості людини і громадянина при законному обмеженні її особистої недоторканності; г) розуміння працівниками органів внутрішніх справ ідеї неподільності і взаємозалежності особистої недоторканності та інших прав людини і громадянина; д) недопущення в діяльності органів внутрішніх справ порушень законності при арештах, затриманнях і тримання під вартою; е) рівність суб'єктів (працівників органів внутрішніх справ та інших осіб) перед законом у процесі вирішення конфліктів стосовно застосованих затримань та арештів і тримань під вартою; є) забезпечення через демократичні процедури контролю збоку людини і громадянина і їх об'єднань здійсненням органами внутрішніх справ своїх повноважень щодо здійснення конституційного права людини і громадянина на особисту недоторканність; ж) відповідальність за законом працівників органів внутрішніх справ щодо забезпечення особистої недоторканності людини; з) невтручання органів внутрішніх справ у регулювання відносин між людьми щодо особистої недоторканості поза межами, передбаченими нормативно-правовими актами.
    Функції органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права на особисту недоторканність – це конкретні практичні напрямки їх діяльності по здійсненню передбачених повноваженнями завдань щодо застосування затримань, арештів та тримань під вартою, досягненню по-ставленої у цій сфері діяльності мети. В аналізованій сфері діяльності органи внутрішніх справ виконують адміністративну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну функції.
    Компетенція органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права на особисту недоторканність включає в себе права і обов’язки (повноваження) названих органів в межах їх предмету відання по створенню сприятливих умов для здійснення аналізованого суб’єктивного права та по охороні і захисту його від правопорушень і здійсненню дій, спрямованих на відновлення порушеного права, незалежно від суб’єкта, що його порушив.
    Зміст діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення суб’єктивного права на особисту недоторканість людини та громадянина можна розглядати, як їх повноваження по створенню сприятливих умов, охороні і захисту та відновленню аналізованого конституційного права в адміністративному, кримінально-процесуальному та оперативно-розшуковому напрямах діяльності названих органів.
    Органи внутрішніх справ при створенні сприятливих умов в реалізації конституційного права людини на особисту недоторканність діють на під-ставі певних передбачених нормативно-правовими актами повноважень. Проаналізовані повноваження органів внутрішніх справ здійснюються у внутрішній і зовнішні їх діяльності. Внутрішня діяльність міліції пов’язана з внутрішньою організаційною роботою працівників міліції (навчання, розстановка кадрів, організація внутрішньої безпеки тощо). Зовнішня діяльність реалізується через функції міліції (боротьба зі злочинністю, охорона правопорядку, охорона власності, організація дорожнього руху тощо). Зовнішня діяльність органів внутрішніх справ характеризується здійсненням повноважень у адміністративному, оперативно-розшуковому, кримінально-процесуальному напрямках щодо створення умов для реалізації конституційного права на особисту недоторканність його охороні, захисту та прийняття певних заходів щодо відновлення порушеного права.
    У внутрішній діяльності по створенню сприятливих умов для здійснення суб’єктивного права на особисту недоторканість людини органи внутрішніх справ переважно організують роботу з кадрами, контролюють їх роботу, проводять навчання і виховання кадрів, забезпечують матеріально-технічні потреби.
    Потребує удосконалення правова основа, внутрішня структура, функції та компетенція діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації людиною свого конституційного права на особисту недоторканість. Органи внутрішніх справ при охороні та захисті конституційного права на особисту недоторканність від правопорушень діють на підставі законів та інших нормативно-правових актів, що деталізують положення законів та встановлюють механізми реалізації норм законів. Правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права на особисту недоторканість - це різновид суспільної охоронної діяльності, що здійснюється працівниками на-званих органів з метою охорони названого права від правопорушень, вирішення юридичних справ щодо правопорушення і правопорушників та здійснення спеціальних заходів по попередженню таких правопорушень. Правозахисна діяльність працівників органів внутрішніх справ може бути охарактеризована як безпосередня діяльність, спрямована на припинення правопорушення та відтворення порушеного права при здійсненні затримань, арештів та тримань під вартою в адміністративному, оперативно-розшуковому та кримінально-процесуальному порядку. Здійснюється правоохоронна і правозахисна діяльність органів внутрішніх справ по охороні і захисту конституційного права людини особисту недоторканність від правопорушень у зовнішньому і внутрішньому напрямках. Зовнішній напрямок діяльності органів внутрішніх справ характеризується здійсненням правоохоронними, профілактичними, оперативно-розшуковими, кримінально-процесуальними повноваженнями. Правоохоронна діяльність здійснюється працівниками органів внутрішніх справ з метою охорони конституційного права людини на особисту недоторканість від правопо-рушень, вирішення юридичних справ про правопорушення та прийняття спеціальних заходів по їх попередженню. Профілактична діяльність характеризується як певний самостійний вид діяльності органів внутрішніх справ по попередженню порушень суб’єктивного права, формуванню у правосвідомості певних осіб позитивної правової установки з метою недопущення протиправної діяльності. Оперативно-розшукова діяльність органів внутрішніх справ здійснюється, як система гласних і негласних пошуків, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, що здійснюються з застосуванням оперативних і оперативно-технічних засобів з метою охорони та захисту від правопорушень аналізованого суб’єктивного права. Добуті оперативні дані певний час булли підставою для затримання особи, як підозрюваної у вчиненні злочину.
    У своїй внутрішній діяльності по охороні та захисту від правопорушень конституційного права на особисту недоторканість людини органи внутрішніх справ переважно додержуються законності. Для удосконалення названих повноважень рекомендується прийняти ряд но-рмативно-правових актів. Серед них Закон України „Про органи внутрішніх справ”.
    Стосовно форм і методів діяльності органів внутрішніх справ серед авторів не існує однозначного розуміння. На думку дисертанта, форма діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації конституційного права людини на особисту недоторканність може бути охарактеризована, як різновид правової чи організаційної діяльності по реалізації їх функцій. Метод діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення конституційного права на особисту недоторканність характеризується як прийомами, засобами та способами реалізації їх повноваження у цих напрямах. Тому система методів завжди знаходиться у прямій залежності з формою і змістом повноважень органу внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини на особисту недо-торканність. Дисертант вважає, що органи внутрішніх справ, забезпечуючи реалізацію права на особисту недоторканість людини, використовують в основному профілактичну, правоохоронну, правозастосовчу, регламентуючу, економічну, соціальну та виховну форми.
    Під методами діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права на особисту недоторканість дисертант розуміє засоби, способи та прийоми, що застосовуються у межах певних форм з метою здійснення повноважень названих органів у визначеній сфері. Серед методів, які використовуються працівниками органів внутрішніх справ у процесі забезпечення конституційного права на особисту недоторканість людини, на думку дисертанта, можна назвати такі: а) управлінські; б) правоохоронні; в) правозастосовчі; г) організаційні; д) виховні та ін. Управлінські методи мають загальний і універсальний характер та розповсюджують свою дію на всіх підрозділи органів внутрішніх справ. Вони поділяються на методи переконання та примусу. До правоохоронних методів забезпечення органами внутрішніх справ конституційного права на особисту недоторканність відносять: а) патрулювання; б) охорона об’єктів; в) інструктажі; г) підведення підсумків; д) контроль за несенням служби; е) удосконалення управління силами і засобами. Правозастосовчі методи: а) своєчасне і обґрунтоване реагування на звернення людини і громадянина; б) досконала перевірка матеріалів; в) порушення і провадження по справах; г) прийняття законних і обґрунтованих рішень; д) обґрунтоване застосування затримань, арештів, зброї, спеціальних засобів. Організаційними методами вважають прийоми способи та засоби: а) підбору і розстановки кадрів органів внутрішніх справ; б) матеріально-технічного забезпечення; в) правової і соціальної захищеності.
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ




    1. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнарод-них організацій / Упоряд. Т. Яблонської. - К.: Сфера, 1999. - 342 с.
    2. Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. - Ч. 1 / Под общ. ред. И.Т. Фролова.- М.: Политиздат, 1989. - 367 с.
    3. Там само.
    4. Таранов П.С. Мудрость трех тысячелетий / Худож. Ю.Д. Федичкин. - М.: ООО “Издательство АСТ”, 1998. – 736 с.
    5. Там само.
    6. Жоль К.К. Философия и социология права: Учеб. пособие. - К.: Юринком Интер, 2000. - 480 с.
    7. Цалін С.Д. Принцип свободи волі в історії соціальної філософії та філосо-фії права. – Х.: Основа, 1998. – 329 с.
    8. Там само.
    9. Мудрость тысячелетий. Энциклопедия. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2003. – 848 с.
    10. Там само.
    11. Там само.
    12. Голубенко В.П. Необходимость и свобода. – М.: Наука, 1974. – 200 с.
    13. Цалін С.Д. Принцип свободи волі в історії соціальної філософії та філосо-фії права. – Х.: Основа, 1998. – 329 с.
    14. Там само.
    15. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Под ред. З.М. Черниловского. М.: Юрид. лит., 1984. - 472 с.
    16. Там само.
    17. Августин А. Исповедь Блаженного Августина, епископа Гиппонского. – М.: RENAISSANCE, 1991. – 490 с.
    18. Цалін С.Д. Принцип свободи волі в історії соціальної філософії та філосо-фії права. – Х.: Основа, 1998. – 329 с.
    19. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Под ред. З.М. Черниловского. М.: Юрид. лит., 1984. - 472 с.
    20. Там само.
    21. Гроцій Г. О праве войны и мира. – М.: Наука, 1994. – 867 с.
    22. Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковно-го и гражданского // Гоббс Т Избр. произвед. В 2 т. – Т.2. – М.: Мысль,1965. – С. 45-578.
    23. Спиноза Б. Избранные произведения в 2т. – Т.1. – М.: Политиздат, 1957. – 631 с.; - Т.2. – М.: Политиздат, 1957. - 727 с.
    24. Там само.
    25. Монтескье Ш.-Л. Избр. произведения. – М.: Госполитиздат, 1955. - 798 с.
    26. Світова класична думка про державу і право. Навч. посібник / Є.Ф. Безродний (керівник), Г.К. Ковальчук, О.С.Масний. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
    27. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане. Соч. на немецком и русском языках. - М., 1994. - Т.1. – 487 с.
    28. Цалін С.Д. Принцип свободи волі в історії соціальної філософії та філосо-фії права. – Х.: Основа, 1998. – 329 с.
    29. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
    30. Гегель Г.Ф.В. Философия права. Пер. с нем.: Ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и прим. В.С. Нерсесянца. М.: Мысль, 1990. - 542 с.
    31. Алексеев С.С. Философия права. - М.: Издательство НОРМА, 1998. - 336 с.
    32. Там само.
    33. Голубенко В.П. Необходимость и свобода. – М.: Наука, 1974. – 200 с.
    34. Гулиев В.Е., Рудинский Ф.М. Социалистическая демократия и личные права. - М.: Юрид. лит., 1984. - 190 с.
    35. Курицын В.М. Развитие прав и свобод в Советском государстве. - М.: Юрид. лит., 1983. - 192 с.
    36. Там само.
    37. Малеин Н.С. Охрана прав личности советским законодательством. - М.: Наука, 1985. - 168 с.
    38. Там само.
    39. Матузов Н.И. Правовая система и личность. - Саратов: изд-во Саратовского ун-та, 1987. - 295 с.
    40. Петрухин И.Л. Личная жизнь: пределы вмешательства. - М.: Юрид. лит, 1989. – 192 с.
    41. Петрухин И.Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе. - М.: Наука, 1989. - 256 с.
    42. Петрухин И.Л. Свобода личности и уголовно-процессуальное принужде-ние. Общая концепция. Неприкосновенность личности. – М.: Наука, 1985. – 238 с.
    43. Петрухин И.Л. Судебные гарантии прав личности. - М.,1992. - 94 с.
    44. Органы внутренних дел в механизме обеспечения личных конституцион-ных прав и свобод граждан: Монография / К.Б. Толкачев, А.Г. Хабибулин. - Уфа: Уфимская высшая школа, 1991. - 168 с.
    45. Горова О.Б. Конституційні громадянські права людини в Україні і їх забезпечення міліцією (роль міжнародно-правових норм в цьому процесі). Автореф. дис. на здобуття наукового ступеню канд. юрид. наук. - К.: Київський національний ун-т ім. Т. Шевченка, 2000. - 17 с.
    46. Гуренко М.М. Зародження та становлення ідеї прав і свобод людини і громадянина у ліберальній теоретико-правовій думці: Монографія. - К.: НА-ВСУ, 2000. - 167 с.
    47. Гуренко М.М. Теоретико-правові проблеми гарантій прав і свобод людини і громадянина: Монографія. - Київ: НАВСУ, 2001. - 218 с.
    48. Домбровська О.В. Конституційне право на життя людини і громадянина та забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (Спеціальність 12.00.02 – конституційне право). – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2005. – 19 с.
    49. Дубинський А.Я. Руководствуясь законом. – К.: Политиздат Украины, 1976. 113 с.
    50. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього досвіду. - К.: Парламентське вид-во, 1999. - 248 с.
    51. Карпачова Н.І Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Укра-їні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – Видання друге. – Харків: Консум, 2001. – 464 с.
    52. Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. - Київ: Юрінком Інтер, 1998. - 208 с.
    53. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
    54. Там само.
    55. Копейчиков В.В. Гуманизм советской демократии. - К.: Политиздат Украины, 1989. - 156 с.
    56. Копейчиков В.В., Сущук З.И. Реальный социлизм: демократия, личность, права человека. - К.: Вища шк., 1983. – 152 с.
    57. Лисенков С.Л. Развитие прав и свобод в советском обществе. – Киев: ”Ви-ща школа”, 1985. - 64 с.
    58. Негодченко О.В. Забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ України: Монографія. – Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2002. – 416 с.
    59. Негодченко О.В. Організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини: Монографія. - Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2003. - 448 с.
    60. Олійник А.Ю. Механізм, форми, методи та особливості забезпечення органами внутрішніх справ реалізації прав людини і громадянина: Лекція. - К.: НАВСУ, 1997. - 32 с.
    61. Сиренко В.Ф. Реальность прав советских граждан. - Киев: Наукова дум-ка, 1983. - 140 с.
    62. Конституційне право України / За ред. професора В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 1999. - 736 с.
    63. Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя у правовій системі. - К.: Знання, 1999. - 182 с.
    64. Фрицький О.Ф. Конституційне право України. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. - 536 с.
    65. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. - 536 с.
    66. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – Вид. 3-тє, виправл. та доповн. - К.: Атика, 2004. – 512 с.
    67. Олійник А.Ю. та ін. Теорія держави і права: Навч. посібник / А.Ю.Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 176 с.
    68. Основи конституційного права України / За редакцією академіка АПрН України, професора Копєйчикова В.В. – К. : Юрінком, 1997. – 208 с.
    69. Конституційне право України / За ред. професора В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 1999. - 736 с.
    70. Фрицький О.Ф. Конституційне право України. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. - 536 с.
    71. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. - 536 с.
    72. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
    73. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Под ред. З.М. Черниловского. М.: Юрид. лит., 1984. - 472 с.
    74. Там само.
    75. Там чамо.
    76. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Под ред. З.М. Черниловского. М.: Юрид. лит., 1984. - 472 с.
    77. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
    78. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Под ред. З.М. Черниловского. М.: Юрид. лит., 1984. - 472 с.
    79. Там само.
    80. Там само.
    81. Хрестоматія з правознавства: Зб. нормат. Документів / Уклад.: І.П. Козінцева (керівник), Л.М. Козаченко. - 2-ге вид., доп. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 704 с.
    82. Історія держави і права України: Навч. посібник. – Київ, 1997. – 240 с.
    83. Хрестоматія з історії держави і права України (з найдавніших часів до кінця ХХ століття): У 3-х кн.; Кн. 1: Розд. І-УІ / Укладачі: В.І. Батріменко, В.М. Кривоніс, В.І. Мірошніченко та ін.; За ред. А.С.Чайковського. – К.: НА-ВСУ, 2000. – 220 с.
    84. Там само.
    85. Там само.
    86. Історія держави і права України: Навч. посіб. / А.С. Чайковський (кер. кол. авт.), В.І. Батріменко, О.Л. Копиленко та інші; За ред. А.С. Чайковсько-го. - К.: Юрінком Інтер, 2000. – 384 с.
    87. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. - К.: Знання України, 1993. - 192 с.
    88. Хрестоматія з історії держави і права України (з найдавніших часів до кінця ХХ століття): У 3-х кн.; Кн. 2: Розд. УІІ-ХІУ / Укладачі: В.І. Батріменко, В.М. Кривоніс, В.І. Мірошніченко та ін.; За ред. А.С. Чайковського. – К.: НАВСУ, 2000. – 228 с.
    89. Там само.
    90. Там само.
    91. Хрестоматія з історії держави і права України (з найдавніших часів до кінця ХХ століття): У 3-х кн.; Кн. 2: Розд. УІІ-ХІУ / Укладачі: В.І. Батріменко, В.М. Кривоніс, В.І. Мірошніченко та ін.; За ред. А.С. Чайковського. – К.: НАВСУ, 2000. – 228 с.
    92. Там само.
    93. Землянский П.Т. Уголовно-процессуальное законодательство в первые годы Советской власти (на материалах УССР). – Киев: НИО КНИЛ ВНИИ МВД СССР, 1972. – 307 с.
    94. Андрухів І.О., Француз А.Й. Станіславщина: двадцять буремних літ (1939-1959). – Рівне-Івано-Франківськ, 2001. – 335 с.
    95. Хрестоматія з історії держави і права України (з найдавніших часів до кінця ХХ століття): У 3-х кн.; Кн. 2: Розд. УІІ-ХІУ / Укладачі: В.І. Батріменко, В.М. Кривоніс, В.І. Мірошніченко та ін.; За ред. А.С. Чайковського. – К.: НАВСУ, 2000. – 228 с.
    96. Курицын В.М. Развитие прав и свобод в Советском государстве. - М.: Юрид. лит., 1983. - 192 с.
    97. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение праву граждан. Научно-практическое издание. К.: Юринком Интер, 1999. – 448 с.
    98. Про запобіжне затримання особи: Закон України від 29 липня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 38. - Ст. 346.
    99. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Зб. нор-мат. актів. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 96 с.
    100. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 240 с.
    101. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незакон-ними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 1 грудня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 1. – Ст. 1.
    102. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / Упоряд. Т. Яблонської. - К.: Сфера, 1999. - 342 с.
    103. Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсь-ко-Американського Бюро захисту прав людини: Випуск 21. - Київ, 1998. - 455 с.
    104. Горова О.Б. Конституційні громадянські права людини в Україні і їх забезпечення міліцією (роль міжнародно-правових норм в цьому процесі). Автореф. дис. на здобуття наукового ступеню канд. юрид. наук. - К.: Київський національний ун-т ім. Т. Шевченка, 2000. - 17 с.
    105. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. (книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). - К.: Юрінком, 1996. - 1184 с.
    106. Бортновська З. Право на свободу та особисту недоторканність // Юридичний вісник. – 2003. – 6-12 вересня.
    107. Копейчиков В.В., Сущук З.И. Реальный социлизм: демократия, личность, права человека. - К.: Вища шк., 1983. – 152 с.
    108. Гулиев В.Е., Рудинский Ф.М. Социалистическая демократия и личные права. - М.: Юрид. лит., 1984. - 190 с.
    109. Матузов Н.И. Правовая система и личность. - Саратов: изд-во Саратовского ун-та, 1987. - 295 с.
    110. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. 1104 с.
    111. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
    112. Олійник А.Ю. Окремі проблеми визначення поняття конституційних свобод і недоторканності людини в Україні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2003. - № 3. – С. 140-148.
    113. Конституційне право України / За ред. професора В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 1999. - 736 с.
    114. Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсь-ко-Американського Бюро захисту прав людини: Випуск 21. - Київ, 1998. - 455 с.
    115. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Україна. Зако-ни. Кодекси України. У 3-х кн. 4-е вид / Відп. ред. В.Ф. Бойко. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - Т. 1. - С. 5-154.
    116. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 240 с.
    117. Кримінально-виконавчий кодекс України, прийнятий 11 липня 2003 року // Юридичний вісник. – 2003. – 6-12 вересня.
    118. Кримінально-процесуальний кодекс України. Цивільний процесуальний кодекс України / Верховний Суд України; відп. ред. В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
    119. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України: Закон України від 21 червня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001.- № 25. - Ст. 1142.
    120. Про запобіжне затримання особи: Закон України від 29 липня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 38. - Ст. 346.
    121. Про міліцію: Закон Української РСР від 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 4. - Ст. 20 (з змінами та доповненнями).
    122. Інструкція про порядок запобіжного затримання і тримання осіб, затриманих згідно із Законом України “Про запобіжне затримання особи”: Затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від 10 серпня 1994 р. № 429 / 129: Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 серпня 1994 р. за № 185 / 394.
    123. Статут патрульно-постової служби міліції: затверджений наказом МВС України від 28 липня 1994 р. - N 404.
    124. Про затвердження Інструкції про порядок конвоювання та тримання в судах підсудних (засуджених) за вимогою судових органів: Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Верховного Суду України, Служби безпеки України від 16 жовтня 1996 р. № 705. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 листопада 1996 р. за № 662 / 1687.
    125. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. - М.: Юрид. лит., 1985. - 176 с.
    126. Сиренко В.Ф. Реальность прав советских граждан. - Киев: Наукова дум-ка, 1983. - 140 с.
    127. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
    128. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. - М.: Юрид. лит., 1985. - 176 с.
    129. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Зб. нормат. актів. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 96 с.
    130. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього досвіду. - К.: Парламентське вид-во, 1999. - 248 с.
    131. Конституційне право України / За ред. професора В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 1999. - 736 с.
    132. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. - 1104 с.
    133. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Зб. нормат. актів. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 96 с.
    134. Фарбер И.Е. Конституционное право на неприкосновенность личности советских граждан // Правоведение. - 1973.- №3. - С. 13-20.
    135. Малеин Н.С. Охрана прав личности советским законодательством. - М.: Наука, 1985. - 168 с.
    136. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього досвіду. - К.: Парламентське вид-во, 1999. - 248 с.
    137. Лисенков С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. К.: Либідь, 1997. 160 с.
    138. Основи конституційного права України / За редакцією академіка АпрН України, професора Копєйчикова В.В. – К.: Юрінком, 1997. – 208 с.
    139. Там само.
    140. Конституційне право України / За ред. професора В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 1999. - 736 с.
    141. Попередження тортур в Україні: Посібник для персоналу правоохоронних органів та осіб, що проводять моніторинг прав людини. К.: Міжнародна рада реабілітації жертв тортур, 2003. – 205 с.
    142. Про запобіжне затримання особи: Закон України від 29 липня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 38. - Ст. 346.
    143. Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт. В.К. Гіжевський, В.В. Головченко... В.С. Ковальський (кер.) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 528 с.
    144. Попередження тортур в Україні: Посібник для персоналу правоохоронних органів та осіб, що проводять моніторинг прав людини. К.: Міжнародна рада реабілітації жертв тортур, 2003. – 205 с.
    145. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. - 1104 с.
    146. Там само.
    147. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
    148. Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку. Науково-практичний, документально-джерельний та навчально-методичний комплекс (у трьох частинах). Частина друга. Частина третя / Відп. Редактори Римаренко Ю.І., Кондратьєв Я.Ю., Шемшученко Ю.С. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – 584 с.
    149. Карпачова Н.І Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – Видання друге. – Харків: Консум, 2001. – 464 с.
    150. Кримінально-процесуальний кодекс України. Цивільний процесуальний кодекс України / Верховний Суд України; відп. ред. В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
    151. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України: Закон України від 21 червня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. - № 25. - Ст. 1142.
    152. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Україна. Закони. Кодекси України. У 3-х кн. 4-е вид / Відп. ред. В.Ф. Бойко. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - Т. 1. - С. 5-154.
    153. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 240 с.
    154. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 9. - Ст. 62.
    155. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 24. - Ст. 272; 1997. - № 11. - Ст. 89.
    156. Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30 червня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 35. - Ст. 360.
    157. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Україна. Закони. Кодекси України. У 3-х кн. 4-е вид / Відп. ред. В.Ф. Бойко. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - Т. 1. - С. 5-154.
    158. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 1 грудня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 1. – Ст. 1.
    159. Малеин Н.С. Неприкосновенность личности // Человек
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины