КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ В СЛОВАЧЧИНІ, ПОЛЬЩІ, ЧЕХІЇ ТА УКРАЇНІ (порівняльно-правове дослідження) :

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП...........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Порівняльно-правова характеристика еволюції органів
прокуратури в Словаччині, Польщі, Чехії та Україні після 1989 року
1.1. Концепції розвитку прокуратури в Словаччині, Польщі та Чехії
після 1989 року, її сучасне нормативно-правове регулювання..............................12
1.2. Теоретико-практичні обґрунтування проблеми конституційно-
правового статусу прокуратури в державному механізмі Словаччини,
Польщі, Чехії та України............................................................................................30
Висновки до розділу 1......................................................................................42

РОЗДІЛ 2. Порівняльно-правова характеристика системи органів
прокуратури та гарантії її діяльності у Словаччині, Польщі,
Чехії та Україні
2.1 Система органів прокуратури у Словаччині, Польщі, Чехії та
Україні..........................................................................................................................44
2.2. Взаємовідносини між ланками органів прокуратури у
Словаччині, Польщі, Чехії та Україні.......................................................................72
2.3. Порядок призначення та звільнення прокурорів з посади,
гарантії їх діяльності в Словаччині, Польщі, Чехії
та Україні.....................................................................................................................79
Висновки до розділу 2......................................................................................94

РОЗДІЛ 3. Порівняльно-правовий аналіз конституційно-правового
регулювання завдань і функцій прокуратури в Словаччині, Польщі,
Чехії та Україні
3.1. Визначення завдань і функцій прокуратури в досліджуваних
державах.......................................................................................................................96
3.2. Порівняльно-правовий аналіз функцій прокуратури в Словаччині,
Польщі, Чехії та Україні...........................................................................................103
Висновки до розділу 3....................................................................................178

ВИСНОВКИ.............................................................................................................181

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................188

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Конституційна реформа, яка вступила в силу у поточному році, стосується всіх органів державної влади, в тому числі прокуратури. У зв’язку з цим, у теорії та практиці державного будівництва необхідно ретельно продумати характер і темпи реформування цього важливого державного органу, враховуючи стан законності та правопорядку. Першочергові завдання, котрі стоять перед реформаторами правової системи у всіх постсоціалістичних державах Східної Європи, полягають в декриміналізації економіки і зупиненні корупції в державній та суспільній сферах. Одним з інструментів, покликаних забезпечити вищевказане, є прокуратура – державна інституція (установа), якій не має прямих аналогів у країнах Західної Європи та Північної Америки і котра, безперечно, наділена більш широкими повноваженнями ніж подібні інституції в цих державах. Прокуратура України, як і прокуратури інших постсоціалістичних держав Східної Європи, переживає складні часи. Криза законності, неналежне забезпечення правового захисту особистості й інтересів суспільства, постійне зростання злочинності висувають підвищені вимоги до неї. З цих же причин відбуваються перманентні спроби її реформування, в тому числі шляхом дихотомії, тобто, як через зменшення обсягу повноважень, так і навпаки – шляхом їхнього збільшення. У той же час Закон України „Про прокуратуру”, який діє ще в редакції 1991 року, є застарілим і не може у повному обсязі задовольняти інтереси держави та суспільства. Таким чином, прокуратура, опираючись на застарілу правову базу, повинна діяти в абсолютно нових політичних та соціально-економічних умовах, вирішувати ті завдання, які раніше їй не були притаманними. Це об’єктивує необхідність прийняття нового закону, що регулював би статус прокуратури із врахуванням сучасних політичних та соціально-економічних реалій.
Цьому завданню може посприяти міжнародний досвід, особливо тих держав, які були подібні до України за правовою системою, концепцією розвитку, політичним режимом. Хоча наша держава є самобутньою країною зі своєю історією, культурою, менталітетом, власним шляхом розвитку, в якому поєднуються загальноцивілізаційні та особливі, властиві лише Україні тенденції, здійснення порівняльно-правових досліджень є важливим та актуальним не тільки в теоретичному, але і практичному аспектах. Це визначається можливістю більш повного осмислення існуючих правових явищ, виявлення недоліків та переваг впровадження тих чи інших правових норм, запровадження позитивного досвіду.
Одним із напрямків такого дослідження є вивчення правового статусу та функціонування правоохоронних органів у цілому та прокуратури зокрема. Особливого значення це набуває при дослідженні конституційно-правового статусу прокуратури в постсоціалістичних державах Східної та Центральної Європи, які мали подібне її правове регулювання до 1989 року. Адже саме з цього часу ці держави обрали власні, зовсім протилежні шляхи розбудови органів прокуратури.
Вищезазначене окреслило і період дослідження (з 1989 року до сьогодні), що дозволяє прослідкувати шляхи розбудови прокуратури, причини та умови, які сприяли і зумовили її становлення та подальший розвиток. Типовими в контексті власного бачення розвитку прокуратури є Словаччина, Польща та Чехія, що визначило і перелік держав, органи прокуратури яких досліджуються та порівнюються з українською прокуратурою. Тому обрана тема дослідження є актуальною, доцільною та прагматичною, враховуючи можливість подальшого використання його результатів для вдосконалення чинного законодавства України в профільній сфері, визначення власних шляхів розвитку органів прокуратури в нашій державі.
У ході підготовки дослідження автором були використані доробки провідних вчених даної галузі знань, а саме: А. Берензона, Ю. Бисаги, Н. Голови, Ю. Грошевого, В. Долежана, М. Косюти, В. Малюги, Г. Мамедова, О. Михайленка, М. Мичко, Г. Мурашина, В. Нора, М. Руденко, Г. Середи, П. Шумського та інших авторів, які досліджували окремі питання становлення та розвитку конституційно-правового статусу прокуратури України, функціонування системи її органів [1–30].
Важливим джерелом наукової інформації для проведення дослідження стали праці зарубіжних фахівців: А. Абрамчіка, Я. Балажа, С. Бенеча, С. Валтоса, З. Вітковского, А. Главатного, Й. Гургула, М. Кокосінскі, В. Котовскі, Б. Кужепи, Й. Кухти, С. Патіри, А. Прохазка, С. Свободи, Й. Спачіла, А. Стефанскі, Р. Стефанскі та інших, що досліджували правовий статус і особливості діяльності прокуратури в постсоціалістичних державах Центральної Європи [31–53].
Незважаючи на актуальність вивчення досвіду зарубіжних країн (у тому числі Словаччини, Польщі та Чехії) щодо конституційно-правового статусу органів прокуратури, а також потребу його наукового опрацювання, комплексні наукові розробки цих питань в Україні відсутні. Ця проблема так само не була предметом жодного монографічного або дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане із планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету на 2001–2005 роки, є складовою комплексної теми: „Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ–ХХІ ст.” (номер державної реєстрації 0198U007793).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення, на основі комплексного аналізу, загального та особливого в конституційно-правовому статусі, організації, функціонуванні та розвиткові органів прокуратури Словаччини, Польщі, Чехії та України, з урахуванням особливостей національних правових систем, а також формулювання, через детальне вивчення позитивного досвіду правового регулювання прокуратури в цих країнах, рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України про прокуратуру.
Вищезазначена мета зумовила постановку та розв’язання наступних завдань:
визначення та дослідження особливостей прокуратури та концепцій її розбудови в Словаччині, Польщі, Чехії та Україні після 1989 року;
виявлення спільних тенденцій становлення, функціонування та розвитку органів прокуратури в Словаччині, Польщі, Чехії та Україні;
встановлення переваг та недоліків конституційно-правового регулювання та розвитку органів прокуратури в досліджуваних державах;
визначення можливостей запозичення позитивного досвіду організації та функціонування органів прокуратури в Словаччині, Польщі, Чехії для України;
пошук та розробка, спираючись на досвід Словаччини, Польщі та Чехії, національної нормативної моделі розвитку прокуратури, власних шляхів удосконалення гарантій незалежності прокуратури, її органів та працівників від зовнішнього фактору та внутрішньої ієрархії в Україні;
встановлення шляхів реформування функцій прокуратури України з врахуванням набутого досвіду в Чехії, Словаччині та Польщі;
визначення перспективних напрямів розвитку органів прокуратури України з урахуванням зовнішньополітичних орієнтирів держави, загальносвітових тенденцій та власної автентичності України;
обґрунтування та внесення пропозицій щодо зміни та модифікації правових норм, які регулюють суспільні відносини, що визначають конституційно-правовий статус прокуратури України.
Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що визначають конституційно-правовий статус і систему органів прокуратури в Чехії, Словаччині, Польщі та Україні.
Предметом дисертаційного дослідження є правова природа, принципи організації та діяльності, порядок утворення прокуратури, залежність та взаємопов’язаність завдань і функцій органів прокуратури, взаємодія різних ланок прокуратури як єдиної системи.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є наукові принципи, методи та засоби наукового дослідження, застосування яких забезпечує достовірність знань і правильність поставлених перед дослідником цілей та завдань.
При дослідженні використано загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. З-поміж загальнонаукових методів використовувалися методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, моделювання, статистичний метод за допомогою яких визначено основні проблеми та перспективи в удосконаленні конституційно-правового статусу прокуратури, охарактеризовано еволюцію розвитку прокуратури в досліджуваних державах з 1989 року.
Спеціально-юридичні методи, зокрема: формально-догматичний, порівняльно-правовий, історико-правовий дали змогу проаналізувати законодавство досліджуваних держав у частині конституційно-правового регулювання прокуратури та виробити пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства в цій сфері. Одним із основних методів, який використовувався, є порівняльно-правовий (компаративний), завдяки якому здійснюється порівняння органів прокуратури різних держав. У цьому контексті він розглядається як сукупність способів дослідження, що застосовуються для вивчення загальних і особливих ознак системи органів прокуратури в Словаччині, Польщі, Чехії та Україні, встановлення закономірностей становлення та розвитку даної інституції в цих державах.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у вітчизняному правознавстві вперше зроблено спробу детально провести порівняльно-правове дослідження конституційно-правового статусу органів прокуратури Чехії, Словаччини, Польщі та України, з врахуванням останніх змін в їх конституційно-правовому та нормативно-правовому регулюванні. Це дало можливість сформулювати й аргументувати основні положення, які відображають новизну дослідження, зокрема:
дістала подальший розвиток методологія порівняльно-правових досліджень, зокрема, застосування змішаного критерію порівняння, що поєднує елементи нормативного і функціонального порівняння, та адаптація методики порівняльно-правового аналізу стосовно предмета даного дослідження;
вперше здійснено порівняльно-правовий аналіз розвитку органів прокуратури в Словаччині, Польщі, Чехії та Україні з 1989 до 2005 року за яким визначено основні спільні інституціональні та функціональні особливості органів прокуратури, що характеризували їх на той період (конституційне закріплення завдань прокуратури; єдина побудова прокурорської системи; реальний та істотний вплив на діяльність прокуратури комуністичної партії; декларативна та формальна незалежність прокуратури від інших гілок державної влади; визнання прокуратури вищим охоронцем законності; закріплення за нею функції вищого загального нагляду; подібність політико-правового середовища, у якому розпочиналась перебудова органів прокуратури) та які вплинули на їх відмінний подальший розвиток (кадрові зміни; правові традиції, які сформувалися ще до 1945 року стосовно ролі органів прокуратури; соціально-політичне становище, у якому здійснювалися інституційно-правові та функціонально-правові модифікації);
зазначено недоліки в конституційно-правовому регулюванні органів прокуратури Чехії, Словаччини, Польщі та України з 1989 року та їх негативний вплив на подальший розвиток конституційно-правового статусу даного державного органу. Передусім мотивовано небезпечність відсутності конституціоналізації прокуратури, що має місце в Польщі та тимчасовий характер правового регулювання окремих положень щодо прокуратури, який притаманний Конституції України;
удосконалено пропозиції щодо визначення та теоретичного обґрунтування умов незалежності органів прокуратури та її працівників від зовнішніх факторів та внутрішньої ієрархії на досвіді Чехії, Словаччини та Польщі, в тому числі потреби чіткої правової регламентації статусу прокуратури, визначення завдань та функцій прокуратури, необхідності зрівняння прокурорів за соціально-правовим статусом до суддів, створення механізму права відмови прокурора від виконання вказівок вищестоящого прокурора;
сформульовано висновки щодо визначення недоліків та переваг сучасного конституційно-правового статусу прокуратури в Словаччині, Польщі, Чехії та Україні в залежності від того, яке місце їй виділено в рамках державного механізму. Зокрема, можливості більшого впливу Уряду на політику боротьби зі злочинністю у тих державах, де прокуратура віднесена до виконавчої гілки влади (Чехія, Польща), що, однак, впливає на ступінь незалежності прокуратури, і навпаки, – у тих державах, де остання є поза класичними гілками державної влади (Словаччина, Польща);
набули подальшого розвитку положення про основні напрями реформування прокуратури України з врахуванням недоліків та переваг органів прокуратури Словаччини, Польщі та Чехії: удосконалення прокурорської системи, чіткого визначення соціально-правового статусу працівника прокуратури, а також Генерального прокурора України, надання прокуророві ширших повноважень в апеляційному та касаційному провадженні, реформування функцій нагляду за додержанням і застосуванням законів та досудового слідства;
зазначено положення про можливості запозичення та використання позитивного досвіду організаційно-функціональної побудови органів прокуратури Словаччини, Польщі, Чехії, принципів їх субординаційних взаємовідносин, порядку та підстав проведення прокурорських перевірок та внесення документів реагування для органів прокуратури України, з урахуванням національних особливостей;
подано аргументацію необхідності внесення змін в діюче законодавство України, яке регламентує конституційно-правові відносини щодо прокуратури, зокрема, стосовно: визначення завдань і функцій прокуратури України, конституційно-правового статусу Генерального прокурора України та інших працівників прокуратури, повноважень прокурора в цивільному та кримінальному судочинстві, підтриманні державного обвинувачення, порядку та підстав проведення перевірок у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів з метою захисту інтересів громадян і держави.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що висновки і пропозиції, які містяться в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані в:
науково-дослідній роботі – для проведення подальших досліджень конституційно-правового статусу прокуратури, проблем її організації та функціонування, діяльності органів та посадових осіб прокуратури, підвищення ефективності їх діяльності;
правозастосуванні – при впровадженні та реалізації концепції подальшого реформування органів прокуратури України, для упередження аналогічних помилок, що мали місце в Словаччині, Польщі та Чехії;
правотворчості – для розробки нових та вдосконалення чинних нормативно-правових актів профільного характеру;
навчальному та навчально-методичному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, навчально-методичних рекомендацій для навчальних курсів „Конституційне право України”, „Теорія держави і права”, „Порівняльне правознавство”, „Судові та правоохоронні органи”, при викладанні вказаних дисциплін. Окремі положення дисертації вже використовуються у навчальному процесі в Ужгородському національному університеті (далі – УжНУ);
у юридичному всеобучі – для підвищення рівня правової освіти населення.
Наукові результати дослідження, отримані автором особисто, на основі детального аналізу наукової літератури та законодавства і практики його застосування в Словаччині, Польщі, Чехії та Україні, сформульовані у дисертаційних висновках, рекомендації мають теоретичне та практичне значення. Окремі питання розглядаються вперше або в новому ракурсі.
Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження обговорювалося на засіданні кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету.
Теоретичні здобутки роботи використовувалися автором у процесі підготовки навчального посібника „Конституційне право”, викладання навчальних курсів “Конституційне право України”, “Порівняльне правознавство”, “Конституційно-процесуальне право України”.
Окремі положення дисертаційного дослідження були апробовані на наукових і науково-практичних конференціях, а саме: підсумковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету УжНУ (м. Ужгород, 20–21 лютого 2002 р.); міжнародній науково-практичній конференції „Правовий статус національних меншин” (м. Ужгород, 28 травня 2003 р.); науково-практичній конференції присвяченій міжнародному дню прав людини (м. Ужгород, 10 грудня 2003 р.); підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету УжНУ (м. Ужгород, 25 лютого 2004 р.); регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 22 квітня 2005 р.); державній науковій конференції “Сучасні правові проблеми українського державотворення” (м. Біла Церква, 29 квітня 2005 р.; тези опубліковано); міжнародному „круглому столі” представників наукових та ділових кіл (м. Ужгород, 11 травня 2005 р.); науково-практичній конференції „Механізм реалізації та захисту прав та свобод людини: міжнародний досвід та Україна” (м. Ужгород, 14 грудня 2005 р.); підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету УжНУ (м. Ужгород, 25 лютого 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції „Законодавче забезпечення прав і свобод національних меншин в Україні та його відповідність міжнародно-правовим нормам” (м. Ужгород, 23–24 травня 2006 р.); „круглому столі”, присвяченому десятиріччю прийняття Конституції України (м. Ужгород, 27–28 червня 2006 р.; тези опубліковані).
Крім того, положення дисертаційного дослідження знайшли своє втілення в запропонованих змінах до Конституції України (щодо органів прокуратури) та Дисциплінарного статуту прокуратури, які обговорювалися в прокуратурі Закарпатської області та у подальшому направлені до Генеральної прокуратури України.
Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у 6 наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, що містять 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (241 найменування). Загальний обсяг дисертації – 206 сторінок, з яких список використаних джерел складає 19 сторінок.

Список литературы

В И С Н О В К И

Виходячи з вищевикладеного ми прийшли до наступних висновків:
Глибоке і всебічне пізнання національної правової системи повинно передбачати вивчення її не тільки самої по собі, але й у порівнянні з іншими існуючими чи такими, що раніше існували правовими системами.
У кінці 80-х років минулого сторіччя в колишніх соціалістичних державах Центральної та Східної Європи діяла модель „радянської” прокуратури, де остання виступала як загальнонаглядовий орган, котрий контролював не тільки виконавчу владу, але і діяльність судів про що безпосередньо зазначалося в законі про прокуратуру. Дана модель була відірвана від організаційного устрою судів, чим реалізовано ленінську концепцію, де охорона правопорядку в діяльності державного апарату – як сталої і неминучої функції соціалістичної держави – повинна виконувати окрема і специфічна інституція, якою могла бути тільки прокуратура.
У всіх досліджуваних державах (Чехії, Слова чинні, Польщі та Україні) з 1989 року, з огляду на нове бачення суті державних органів та змісту їх діяльності, дискусії про необхідність реформування прокуратури зводилися до: можливості її регулювання в Конституції; визначення місця прокуратури в державному механізмі, обмеження функцій та повноважень цієї інституції, зокрема у сфері вищого нагляду. При цьому значну роль у визначенні концепції подальшої розбудови органів прокуратури відіграли вже набуті історичний досвід, національний менталітет та правові традиції, які існували, чи ж відновлювалися в Словаччині, Польщі, Чехії та Україні, а також політичне середовище в якому приходилось реформувати органи прокуратури.
З метою деталізації конституційно-правового статусу вітчизняної прокуратури існує нагальна потреба прийняття нового Закону України „Про прокуратуру” та внесення відповідних змін до інших законів, що стосуються конституційно-правового статусу прокуратури з врахуванням позитивного досвіду іноземних держав, який, разом з тим, повинен ґрунтуватись на власному історичному досвіді, менталітеті та автентичності нашої держави і правової системи, гармонізувати зі змінами в судовій системі, органах внутрішніх справ та інших державних органах.
У першу чергу необхідно вдосконалити систему органів прокуратури, яка представляє собою централізовану в масштабах держави сукупність прокурорських органів, пов'язаних структурною єдністю, єдиними завданнями та загальною функцією здійснення нагляду; упорядкувати субординаційні взаємовідносини в ній та уточнити правовий статус працівників прокуратури. Кожна з досліджуваних держав обирала власний шлях розбудови системи органів прокуратури відшуковуючи певний компроміс між незалежністю прокуратури та можливістю впливати через неї на політику забезпечення законності, в тому числі в сфері кримінального переслідування. При цьому, всі досліджувані держави пробували збалансувати вищеназвану суперечність не тільки завдяки введення нових ланок прокуратури, але і за допомогою таких правових засобів, як обмеження впливу вищестоящих прокурорів, більшої диспозитивності на місцях, створення дорадчих колегіальних органів.
Важливо систему органів прокуратури реформувати не тільки з врахуванням територіального принципу, але і побудови судової системи.
З метою гарантування забезпечення законності та прав нижчестоящих прокурорів необхідно законодавчо закріпити норми про право останнього відмовитися від виконання вказівок вищестоящого прокурора, якщо: вони є незаконні; у разі їх виконання буде вчинено злочин, адміністративний чи дисциплінарний проступок; їх виконанням може бути завдано шкоди державі чи громадянам; їх виконання призведе до загрози життю і здоровлю прокурора або його близьких родичів.
У випадку незалежності прокуратури від гілок влади (як це має місце в Україні чи Словаччині) обов`язковою вимогою є чітке законодавче визначення меж незалежності. У разі якщо прокуратура підпорядкована одній з гілок влади, наприклад через Міністра юстиції виконавчій гілці, (Польща чи Чехія), необхідно щоб держава гарантувала: законодавче закріплення меж втручання в діяльність прокуратури та взаємовідносини між нею і відповідною гілкою влади, побудову взаємовідносин між прокуратурою і державною владою з врахуванням міжнародних вимог та норм права, невтручання влади у розслідування конкретних кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення. При цьому взаємовідносини прокуратури з органами виконавчої влади і, зокрема, Міністром юстиції, мають врегульовуватися таким чином, аби уможливити останнім впливати на охорону правопорядку і політику боротьби зі злочинністю та одночасно не дозволити виконавчій владі втручатися в ту сферу, яка належить виключно прокуратурі.
За для підвищення конституційно-правового статусу прокурора його необхідно прирівняти до статусу судді. Крім того, слід визначити мінімальний вік з якого допускається робота в органах прокуратури, в тому числі на посаді Генерального прокурора України, а також чітко окреслити інші підстави прийняття особи в прокуратуру.
Окрім правових засобів забезпечення незалежності прокуратури, ефективним засобом вдосконалення та підвищення якості її конституційно-правового та законодавчого статусу є запровадження відповідних організаційно-структурних та організаційно-інституційних механізмів, наочним прикладом чого є Польща, яка з метою гарантування незалежності прокуратури додатково створила в її системі Національну та апеляційні прокуратури.
Зважаючи на те, що незалежність правосуддя та суду не можливі без незалежної прокуратури, необхідно посилити гарантії незалежності цієї інституції шляхом законодавчого закріплення: імперативної заборони присвоєння чи передачі завдань та функцій, які покладаються на органи прокуратури іншим державним органам, підприємствам, установам, організаціям та громадянам; правової норми, за якою прокуратура є незалежною не тільки від органів державної виконавчої влади, але і від суду; положення, у відповідності до якого правом на зміну штату Генеральної прокуратури України уповноважена та володіє Верховна Рада України, а прокуратур областей – Генеральний прокурор України; інстанційної незалежності, під якою розуміється можливість приймати рішення працівниками прокуратури поза впливом вищестоящих інстанцій та право нижчестоящого прокурора відмовитися від виконання вказівки вищестоящого прокурора у випадках, передбачених законом.
Сучасна конституційно-правова та нормативно-правова регламентація статусу прокуратури в Україні не дозволяє їй повною мірою виконувати покладені завдання. У зв’язку з цим необхідно вирішити важливе концептуально-методологічне завдання відносно або розширення переліку функцій та повноважень цієї державної інституції, або зміни обсягу покладених на неї завдань.
Підвищенню конституційно-правового статусу прокуратури буде сприяти наділення Генеральної прокуратури України правом законодавчої ініціативи.
З метою об’єктивної оцінки стану злочинності, можливості адекватного реагування та боротьби з нею облік (реєстр) злочинів необхідно передати від Міністерства внутрішніх справ до прокуратури.
Всі функції прокуратури можна розподілити на такі сфери, як: кримінального переслідування, нагляду за місцями позбавлення волі та дотриманням законів органами слідства і дізнання, підтримання обвинувачення в суді, захисту інтересів людини і громадянина та держави.
Зважаючи на важливість державного обвинувачення, з метою гарантування об’єктивності здійснення прокурором покладених завдань в суді, необхідно закріпити в Законі України „Про прокуратуру” положення про те, що жодна особа, в тому числі вищестоящий прокурор, не вправі надавати йому вказівки по підтриманню державного обвинувачення. Крім того, за винесення судом виправдовувального вироку, працівники прокуратури повинні нести відповідальність лише у випадку допущення очевидних чи істотних порушень закону, а також за навмисне порушення закону.
При внесенні апеляції чи касації на вирок по кримінальній справі вищестоящий прокурор не повинен обмежуватися правовою позицією державного обвинувача, що значно підвищить можливість впливу органів прокуратури на усунення порушень законів при постановлянні судових рішень у кримінальних справах.
Потребують уточнення та зміну правового регулювання функція нагляду за органами, які проводять оперативно розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, а також реформування функція досудового слідства прокуратури. Прокурорський нагляд повинен охоплювати не тільки рамки самої кримінальної справи, але і ті дії, які передують її порушенню (реєстрацію повідомлення, проведення первинних оперативно-розшукових заходів тощо). Тобто прокурорський нагляд в кримінальному судочинстві виникає до порушення кримінальної справи чи відмови в цьому і охоплює всю сукупність дій і правовідносин, що складаються з моменту отримання відомостей про злочини, включаючи і акт, яким уповноважений орган держави офіційно реагує на ці відомості.
Метою і завданням в діяльності органів прокуратури по нагляду за законністю здійснення оперативно-розшукової діяльності є організація і здійснення систематичного та ефективного прокурорського нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності, недопущення порушень конституційних прав і свобод, інтересів держави та інших юридичних осіб. Разом з тим, в предмет нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю не входять організація, тактика, методи й доцільність засобів провадження оперативно-розшукової діяльності, за умови, що вони передбачені законом.
Координація по боротьбі зі злочинністю є окремою функцією прокуратури, під якою слід розуміти діяльність, спрямовану на зміцнення законності та правопорядку, спільну розробку та практичну реалізацію узгоджених заходів із своєчасного виявлення, розкриття, припинення та попередження злочинів і корупційних діянь, усунення причин та умов, що їм сприяють.
Під час здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян прокурор має бути наділений правом видання усних вказівок, які, за необхідності, у продовж доби мають бути підтверджені письмово.
За органами прокуратури повинна залишитися функція досудового слідства по окремими категоріям злочинів, в тому числі посадових, злочинів проти особи, відносно працівників правоохоронних органів. Необхідно створити єдиний слідчий комітет до якого мають увійти слідчі всіх правоохоронних відомств, окрім прокуратури. Щодо слідчих, які працюють в прокуратурі, то питання про їх включення до цього органу необхідно вирішувати не раніше ніж через три–п’ять років після створення даного специфічного державного органу.
З метою удосконалення представництва прокуратурою інтересів громадян і держави в суді необхідно скасувати ч. 3 ст. 46 ЦПК України, оскільки ця норма обмежує повноваження прокурора щодо здійснення конституційної функції представництва інтересів громадянина та держави в судах, захисту їх прав та інтересів. У Законі України „Про прокуратуру” та процесуальному законодавстві також чітко зазначити, що забороняється судовий контроль за підставністю та обґрунтованістю заявлення прокурором позовів, вступу в справу, оскільки це є виключною прерогативою прокурора – визначити державний інтерес, чи інтерес конкретного громадянина. У той же час заборона судового контролю за підставністю заявлення позовів не має виключати судового контролю щодо відмови прокурора від позову.
За для ефективного виконанні прокурором представницьких функцій встановити, що його право на подання касаційного подання не обмежується „апеляційними рамками”, тобто він повинен мати право подавати касацію не залежно від того чи вносилась на судове рішення апеляції чи ні.
Функція нагляду за дотриманням і застосуванням законів повинна залишатися за органами прокуратури, оскільки позасудові способи забезпечення законності адміністративних рішень не можуть повністю замінити судовий контроль. Нагляд прокурора за додержанням і застосуванням законів та адміністративне судочинство не виключають одне одного, а навпаки, взаємодоповнюються.
Предметом нагляду за дотриманням і застосуванням законів мають бути законність дій контролюючих органів державної влади, законність діянь та рішень органів державної виконавчої влади, законність діянь та рішень підприємств, установ, організацій, приватних підприємців, інших суб’єктів, що стосуються прав і свобод громадян та інтересів держави. При цьому, під законністю слід розуміти не тільки дотримання законів, але і підзаконних актів.
З метою удосконалення правового регулювання здійснення цієї функції прокуратурою, в Законі України „Про прокуратуру” слід окрім прав, чітко регламентувати обов’язки прокурора при проведенні перевірок в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів так, як це визначено в Законі Словацької республіки „Про прокуратуру”.
За прокурором ж закріпити такі форми реагування, як: протест, припис (при цьому цей вид реагування повинен поширюватися на всі правопорушення, а не тільки очевидні, що можуть завдати істотної шкоди), постанову та застереження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Берензон А.Д., Гудкович Ю.Д. Прокурорський надзор за исполнением законов органами вневедомственного контроля и взаимодействие прокуроров с ними при осуществлении общего надзора. – М.: Юрид. лит., 1976. – 229 с.
2. Бисага Ю.М., Палінчак М.М., Сідак М.В., Рогач О.Я. та ін. Порівняльне правознавство: Посібник. – Ужгород, 2004. – 192 с.
3. Грошевой Ю.М. Прокурорський нагляд в Україні. – К., 1993. – 242 c.
4. Долежан В., Косюта М. Конституційна реформа і функції прокуратури // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 12. – С. 27–32.
5. Долежан В. Проблеми правового регулювання організації діяльності прокуратури в сучасних умовах. – М., 1990. – 104 с.
6. Прокурорський нагляд в Україні: Курс лекцій для студентів юридичних вищих навчальних закладів / І.І. Когутич, В.Т. Нор, А.А. Павлишин; за ред. В.Т. Нора. – К., 2004. – 352 с.
7. Косюта М. Актуальні питання підтримання державного обвинувачення суді // Право України. – 2001. – № 8. – С. 71–75.
8. Косюта М. Взаємодія правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю // Вісник прокуратури. – 2001. – № 6. – С. 7–15.
9. Малюга В. Система принципів організації та діяльності прокуратури: суть, класифікація // Вісник прокуратури. – 2001. – № 6. – С. 31–37.
10. Мамедов Г. Поняття функцій прокуратури // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 3. – С. 76–81.
11. Михайленко О.Р. О границах прокурорского надзора обеспечения законности. – М., 1989. – 59 с.
12. Михайленко О. Проблеми реформування прокуратури України // Право України. – 1998. – № 1. – С .80.
13. Михайленко О., Малюга В. Поняття, значення принципів організації та діяльності прокуратури // Вісник прокуратури. – 2001. – № 3. – С. 22–28.
14. Мичко М. До питання про загальнонаглядову діяльність прокуратури // Право України. – 2000. – № 4. – С. 50–51.
15. Мичко М. Про розмежування компетенції між вищестоящими і нижчестоящими органами прокуратури // Право України. – 2000. – № 10. – С. 71–74.
16. Мичко М.І. Про функції та організаційний устрій прокуратур європейських держав постсоціалістичної системи // Держава і право. – 1999. – № 10. – С. 164–174.
17. Мичко М.І. Прокуратура європейських держав постсоціалістичної системи. – Донецьк: ДІВС, 2001. – 328 с.
18. Мичко М., Голова Н. Про основні принципи організації прокуратури // Право України. – 2000. – № 12. – С. 74–77.
19. Руденко М. Проблеми розвитку прокуратури України // Право України. –2003. – № 2. – С. 57–59.
20. Руденко М. Прокурор у арбітражному процесі: історія, сьогодення та перспективи // Вісник прокуратури. – 2001. – № 4. – С. 83–90.
21. Руденко М. Прокуратура України у правозахисній системі держави: теоретичні та практичні проблеми // Право України. – 2004. – № 6. – С. 6–8.
22. Руденко М. Суть, завдання та значення участі прокурора в господарському судочинстві // Вісник прокуратури. – 2002. – № 3. – С. 42–48.
23. Руденко Н.В. Основы теории представительства прокуратурой интересов государства в арбитражном суде. Монография. – Алчевск: ДГМИ, 1999. – 568 с.
24. Руденко М., Глаговський В. Представництво прокуратурою інтересів громадянина і держави в суді (теоретичний і практичний аспекти) // Право України. – 1997. – № 11. – С. 59–63.
25. Середа В. Чи потрібен нагляд за додержанням і застосуванням законів? // Вісник прокуратури. – 2003. – № 2. – С. 23–28.
26. Середа В. Визначення правового статусу прокурора в суді першої інстанції (теоретичні аспекти) // Вісник прокуратури. – 2001. – № 4. – С. 61–63.
27. Шумський П.В. Завдання органів прокуратури, що випливають з положень нової Конституції України // Право України. – 1997. – № 1. – С. 53–55.
28. Шумський П.В. Місце прокуратури в системі державних органів // Право України. – 1995. – № 2. – С. 12–14.
29. Шумський П.В. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К., 1998. – 336 с.
30. Abramczyk A. Status prokuratora // Prawo i zycie. – 1998. – № 7. – С. 6–9.
31. Balaz J. Uzupelna kadr prokuratorskich i podnozsenie ich kwalifikacji w CSRS // Problemy praworzadnosci. – 1986. – № 3. – С. 4 55.
32. Beneć S. Uvahy o ustavnom postaveni prokuratury v SR // Justicna revue. – 2000. – № 3. – С. 289–292.
33. Beneć S. Ustavne postavenie prokuratury // Pravny obzor. – 1995. – № 5. – С. 385–390.
34. Beneć S. Nezavislost` prokuratury // Prawny obzor. – 2003. – № 2. – С. 159–166.
35. Waltos S. Prokuratura – jej miejsce wsrod organow wladzy, struktura і funkcje // Panstwo i prawo. – 2002. – № 4.– С. 5–18.
36. Witkowski Z. Kilka uwag na temat prawno-ustrojowego usytuwania prokuratury w konstytucjach wybranych panstw wspolczesnej Europy // Prawno-ustrojowy model prokuratury: Zbiòrka artikulow naukowich. – Torun, 1998. – 129 с.
37. Hlavathy А. Status konstytucyjny i wewnetrzna struktura prokuratury w państwach Europy Srodkowo-Wschodniej // Prokuratura i Prawo. – 1995. – № 3. – С. 7–12.
38. Gurgul J. Model prokuratury – ustrój i organizacja // Prokuratura i prawo. – 1996. – № 9. – C. 71–81.
39. Kokociński M. Jaka prokuratura... // Jurysta. – 1999. – № 12.– С. 3–5.
40. Kotowski W. Jaka bude prokuratura? // Рroblemy praworządności.– 1991. – № 6. – С. 3.
41. Kotowski W. Strukture oranizacijne prokuraturi // Problemi praworzadnosci. – 1991. – № 6. – С. 4–12.
42. Kurzępa B. Prokuratura w 2000 roku // Jurysta. – 1999. – № 9.– С. 3–5.
43. Kuchta J., Schelle K. Statni zastupitelstvi. – Zline, 1994. – 107 c.
44. Patyra S. Ewolucja prokuratury w latach 1989–1997. – Lublin, 1998. – 264 c.
45. Patyra S. Ustroj konstytucyiny pzeczypospolitey polskiey. – Lublinie, 2000. – 298 c.
46. Prochazka A. Zakon o statnim zastupitelstvi a ustavnost // Pravni rozhledy. – 2000. – № 4. – С. 164–166.
47. Svoboda С. Nova pusobnost statniho zastupitelstvi // Pravni praxe. – 1994. – № 3. – С. 139–143.
48. Spačil J. Poznămky k problematice zakona o statnim zastupitelsvi // Časopis pro pravni vėdu a praxi. – 1994. – № 4. – С. 78–87.
49. Spačil J. K problematice vztahu spravniho soudnictvi a činnosti prokuratury // Prokuratura. – 1990. – № 1–2. – С. 72–74.
50. Stefański A. Prokurator w stadium jurysdykcyjnym postępowania karnego // Prokuratura i prawo. – 1996. – № 12. – С. 7–26.
51. Stefański A. Kompoycja premówenia prokuratorskiego // Prokuratura i prawo. – 1996. – № 9. – С. 33–53.
52. Stefański R. Prokuratura w swetle postanowien konstytucji panstw socjalistycznych // Problemy praworzadnosci. – 1988. – № 8. – С. 8–31.
53. Golema A. Prokuratǔra vo vzt΄ahy k sydnictvu v navrhu Ustavy SR // Justična revue. – 1992. – № 8–9. – С. 34–37.
54. Украинский советский энциклопедический словарь: В 3 томах / Редкол.: А.В. Курицкий (ответ. ред.) и др. – К., 1989. – Т. 3. – 772 с.
55. Zięba-Załucka H. Prokuratura a aparat wymiaru sprawiedliwości. – Lublin, 1986. – 148 c.
56. Zięba-Załucka H. Regulacja prawna institucji prokuratury w Czechach i Slowacji // Prawo-Ekonomika. – 1996. – № 19. – С. 131–140.
57. Sekanina J. Kontrola – integralnym element kierowania praca w Prokuraturze Czechoslowackiej Republiki Socjalistycznej // Problemy praworzadnosci. – 1984. –№ 12. – С. 12–34.
58. Калайджиева З. Прокуратура Болгарии // Конституционное право: Восточное обозрение. – 1999. – № 3. – С. 52–57.
59. Сикингер И. Прокуратура Венгрии // Конституционное право: Восточное обозрение. – 1999. – № 3. – С. 58–61.
60. Litynski A. O prokuraturze, prokuratorze i procedurze (1944–1950) uwag kilka // Zasady procesu karnego wobec wyzwan wspolezesnosci: Zbiòrka artikulow naukowich. – Warszawa, 2000. – 153 c.
61. Zalucka H. Prokuratura w okresie przekształcen ustrojowych w Polsce // Prawo-Ekonomika. – 1993. – № 12. – С. 3–16.
62. Suchocka H., Kanski L. Zmiany konstytucyjnej regulacji sadownictwa i prokuratury dokonane w roku 1989 // Panstwo i prawo. – 1991. – № 1. – С. 16–27.
63. Suchy O. Postaveni a ukony statniho zastupitelstvi v nekterych evropskych zemich // Pravni rozhledy. – 1994. – № 1. – С. 14–16.
64. Холмс С. Проблемы посткомунистической прокуратуры // Конституционное право: Восточное обозрение. – 1999. – № 3. – С. 48–51.
65. Zakon, kterým se mĕni a doplňje zakon o prokuratuře: Zakon Českė respubliky z 21.06.1990 // на вебсайті http: // www.mvcr.cz/sbirka/1990/sb029_90.pdf
66. Jankowski M. Quo vadis iustitia? Stan і perspektywy wymiaru sprawiedliwosci w Polsce. – Warszawa, 1996. – 178 c.
67. Bereznicki M. Aktywość pod kreską // Prawo i życie. – 2001. – № 3. – С. 33–38.
68. Остапчук В. Роботу з кадрами органів прокуратури – на рівень вимог дня // Вісник прокуратури. – 2003. – № 4. – С. 12–19.
69. Конституція Словацької республіки: Закон Словаччини від 01.09.1992 р. // Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. – К., 1996. – 544 с.
70. Конституція Чеської республіки: Закон Чехії від 16.12.1992 р. // Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. – К., 1996. – 544 с.
71. Vishnewskij L. Problematika stanowiska prokuratora // Bulletin. – 1994. – № 11. – C. 96–98.
72. Чешейко-Сохацки З. Прокуратура Польши // Конституционное право: Восточное Обозрение. – 1999. – № 3. – С. 62–66.
73. Kmiecik R. Prokuratura w Konstytucji RP // Gazeta sądowa. – 1998. – № 8. – С. 9.
74. Konsytucja Rzeczypospolitej Polskiej: Ustawa z dnia 02.04.1997 // на вебсайті http: // www.sejm.gov.pl/prawo/konst/rosyiski/kon1.htm
75. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // Голос України. – 1996. – 7 серпня.
76. Рудейчук В. Суть прокурорського нагляду // Вісник прокуратури. – 2003. –№ 4. – С. 49–52.
77. Бондаренко О. Загальний нагляд на стадії становлення // Вісник прокуратури. – 2002. – № 2. – С. 60–62.
78. Поліщук В. Реформування досудового слідства в органах прокуратури // Вісник прокуратури. – 2003. – № 5. – С. 76–79.
79. O prokuratuře: Zákon Slovenskej republiky z 28.03.01 на вебсайті http: // www.zbierka.sk/ciastka.asp?ro=2001&cc=64
80. О Prokuraturze Polskiej Rzeczypospolitej Ludowej: Ustawa Polskiej Rzeczypospolitej Ludowej z dnia 20.06.1985 на вебсайті http: // isip.sejm.gov.pl/prawo/index.htm
81. О státnim zastupitelstvi: Zákon Českė respubliky z 29.11.1993 на вебсайті http: // www.mvcr.cz/sbirka/1993/zakon_4g.html#castka_71
82. Toman J. Konstytucyjna i ustawowa pozycja prokuratury w panstwach – członkach Rady Europy // Prokuratura i prawo. – 1997. – № 5. – C. 7–22.
83. Loużensky J. Zakon o statnim zastupitelstvi // Pravni rozhledy.– 1994. – № 1. –С. 27–28.
84. Kocourek J. Zakon o soudech a soudcich. Zakon o statnim zastupitelstvi a predpisy souvisejici: Komentar – Praha, 1994. – 369 c.
85. О jednacim řádu státnigo zastupitelstvi, zrizeni poboček nĕkterych statnich zastupitelstvi a podrobnostech o úkonoch provádĕnych právnimi čekateli: Vyhlaśka Ministerstva spravedlnosti Českė respubliky z 09.02.1994 // на вебсайті http: // www.mvcr.cz/sbirka/1994/zakon_1g.html#castka_8
86. O platových pomĕrech zamĕstancu rozpočtovych a nekterých dalšich organizaci: Nařizeni vlady Českė respubliky z 12.06.1992 // на вебсайті http: // www.mvcr.cz/sbirka/1992/sb054_92.pdf
87. O prokuratoroch a pravnych chakateloch: Zakon Slovenskej republiky z 28.03.01 // на вебсайті http: // www.zbierka.sk/ciastka.asp?ro=2001&cc=65
88. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.1991 р. // Вісник Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
89. Потебенько М. Прокуратура України на межі третього тисячоліття // Право України. – 2001. – № 1. – С. 6–8.
90. Strasser G. Samostatnost` śtatneho zastupitel`stva z európskeho pohl`adu // Justićna revue. – 2002. – № 11. – C. 1311–1327.
91. Skretowicz E. Ewolucja ustroju prokuratury i sadow powszechnych w latach 1989-1999 / Polska lat dziewiecdziesiatych: przemiany panstwa i prawa: Zbiórka artikulow naukowich. – Warszawa, 1999. – 346 c.
92. Szmulik B., Zmigrodzki M. Ustroj organow ochrony prawnej. – Lublin, 2001. – 285 c.
93. Grzeszczyk W. Nowy ksztalt ustawy o prokuraturze // Prawno-ustrojowy model prokuratury: Zbiórka artikulow naukowich. – Torun, 1998. – 129 с.
94. Bacho V. Prokuratura – vyznamny nastroj zaruk zakonnosti v pravnim state // Justična revue. – 1992. – № 10. – С. 37–40.
95. Wróbel R. Jaki status Prokuratury? // Gazeta sądowa. – 1998. – № 9. – С. 5.
96. Корнякова Т. Трансформація та значення функції нагляду за додержанням прав і свобод громадян // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 5. – С. 3–8.
97. Про роль прокуратури в системі кримінального судочинства: Рекомендації Комітету Міністрів держав – членів Ради Європи від 06.10.2000 р. // Вісник прокуратури. – 2001. – № 2 – С. 71–77.
98. Ratajczak A. Status prokuratury // Prawo i Zycie. – 2000. – № 1. – С. 45–48.
99. Zielińska J. II kadensja Rady Prokuratorow przy Prokuratorze Generalnym – próba oceny // Prokuratura i prawo. – 1996. – № 1. – С. 145–146.
100. Fenyk J. Verejny żalobce a pravni stat // EMP. – 1997. – № 6–7.– С. 58–60.
101. Органи державної влади України: Монографія / За ред. В.Ф. Погорілка. – К., 2002 – 592 с.
102. Pizyjemski M. Zadania prokuratury wojskowej w nowej sytuacji organizacyjno-prawnej polskich sił zbrojnych // Prokuratura i prawo. – 1999. – № 6. – С. 56–78.
103. Pływaczewski W. Kilka uwag do projektu ustawy o prokuraturze rzeczpospolitej // Zasady procesu karnego wobec wyzwań wspokezesnosci. – Warszawa, 2000. – 141 c.
104. Przychodzki M. Po co nam Prokuratoria Generalna? // Prawo i zycie. – 1999. – № 1. – С. 18–19.
105. O registri trestov: Zákon Slovenskej republiky z 21.07.1999 // на вебсайті http: // www.zbierka.sk/
106. Доброрез І. Прокурорський нагляд за додержанням законодавства, що регулює обіг наркотичних речовин або їх аналогів // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 12. – С. 44–46.
107. Тертишник В. Концептуальні аспекти прокурорського нагляду // Вісник прокуратури. – 2002. – № 6. – С. 13–19.
108. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика: Монографія / Відп. ред. В.Ф. Погорілко. – К., 2003. – 513 с.
109. Gubala A. Prokuratura niezależna od rządu // Prawo i Zycie. – 1998. – № 8.– С. 61.
110. Ornacka E. Jaka jestes prokuraturo? // Prawo i Zycie. – 2000. – № 12.– С. 18–19.
111. Grzesczyk W. Ustawa o prokuraturze po nowelizacji // Prokuratura i prawo. –1996. – № 9. – С. 59–70.
112. Rzepa Z. Rola i zadania prokuratury wojskowej w siłach zbrojnych Rzeczypospolitej Polskiej // Wojskowy przeglad prawniczy. – 1999. – № 1–2. – С. 33–45.
113. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Вісник Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
114. Szymański J. Kilka uwag na temat koncepcji prokuratury w pracach Rady Europy // Prawno – ustrojowy model prokuratury: Zbiórka artikulow naukowich. – Torun, 1998. – 129 с.
115. Медведько О. Європейське майбутнє прокуратури України // Вісник прокуратури. – 2006. – № 4.– С. 3–8.
116. Baran E. Status prawny urzędników prokuratury // Prokuratura i prawo. – 2001. – № 11. – C. 90–104.
117. Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури: Наказ Генерального прокурора України № 2гн від 20.01.2006 р. // на вебсайті http: // www.gp.gov.ua/control/uk/publish/category/info?cat_id=66033
118. Сухонос В. Проблеми атестації прокурорських працівників // Право України. – 1998. – № 1. – С. 62–66.
119. Про введення в дію Закону України „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про прокуратуру”: Постанова Верховної Ради України від 26.11.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 50. – Ст. 475.
120. Jaroszek C. Zawód prokuratora // Prawo i życie. – 2000. – № 12. – С. 66–69.
121. Crha L. K odpovědnosti statniho zastupce za „prestupek” // Spravni pravo. – 1996. – № 6. – С. 374–377.
122. Полянський Ю. Щодо змісту майбутнього Дисциплінарного статуту прокуратури України // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 12. – С. 69–74.
123. Толочко О., Подкопаєв С. Удосконалення правового регулювання дисциплінарної відповідальності прокурорів // Вісник прокуратури. – 2006. – № 2. – С. 69–75.
124. Півненко В. Про незаперечність конституційного строку повноважень Генерального прокурора України // Вісник прокуратури. – 2001. – № 3. – С. 3–6.
125. Лобач В. Значення конституційної реформи для органів прокуратури // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 12. – С. 13–16.
126. Полянський Ю., Долежан В. Ще раз про „незаперечність конституційного строку повноважень Генерального прокурора України” // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 11. – С. 46–52.
127. Smyk E. Prokuratorzy bez strachu // Prawo i życie. – 1998. – №7. – С.6
128. Кодекс про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 // Відомості ВР УРСР. – 1984. – додаток до №51. – Ст.1122.
129. Stanislaw W. Prokuratura – jej miejsce wsrod organow wladzy, struktura i funkcje // Panstwo i prawo. – 2002. – №4. – С.6 – 23.
130. Михайловская И. Прокуратура России // Конституционное право: Восточное обозрение. – 1999. – № 3.– С. 70–76.
131. Śelin A. The new and changing roles of the prosecutor // Zasady procesu karnego wobec wyzwan w spolezesnosci. – Warszawa, 2000. – С. 122–129.
132. Матієк С. Функція підтримання державного обвинувачення в системі функцій прокуратури // Вісник прокуратури. – 2002. – № 1. – С. 98–100.
133. Марчук Ф. Державний обвинувач: нові аспекти участі в кримінальному судочинстві // Вісник прокуратури. – 2001. – № 6. – С. 16–22.
134. Trestný poriadok z 24.05.05 // на вебсайті http: // www.zbierka.sk/ciastka.asp?ro=2005&cc=130
135. Komentarz do poszczegolnych cześci / Red. P.Marek -Warszawa: Dom wydawniczi ABC, 1998. – T. 1. – 677 с.
136. Olej J. Rekodifikacia trestnego procesu a obvineny // Zbornik prispevkov z vedeckej konferencie konanej pri prileitosti. – Kosice, 2003. – 167 c.
137. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. // Відомості ВР УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
138. Zákon o trestnim řizeni soudnim (trestni řád) z 09.12.1961 // на вебсайті http: // www.mvcr.cz/sbirka/1961/zakon_4g.html#castka_66
139. Kodeks postępowania karnego: Ustawa Polskiej Rzeczypospolitej Ludowej z dnia 06.06.1997 // на вебсайті http: // isip.sejm.gov.pl/prawo/index.htm
140. Котик З. Участь прокурора в стадії попереднього розгляду кримінальної справи // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 3. – С. 34–40.
141. Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення: Наказ Генерального прокурора України № 5гн від 19.09.2005 р. // на вебсайті http: // www.gp.gov.ua/control/uk/publish/category/info?cat_id=66033
142. Żdarsky Ż. Ke stiżnosti rozhodnuti soudu o vraceni veci statnimu zastupci k dosetreni // Pravni rohledy. – 1999. – № 2. – С. 84–86.
143. Ігнатенко Ю. Окремі питання участі прокурора в кримінальному судочинстві // Вісник прокуратури. – 2002. – № 1. – С. 70–75.
144. Щолкін В., Стулов О. Визнання вини підсуднім як спосіб спрощення кримінального процесу: „за” і „проти” // Вісник прокуратури. – 2002. – № 1. – С. 66–69.
145. Каргатан Н. Практика підтримання державного обвинувачення в кримінальних справах // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 1. – С. 49–56.
146. Шмаленя С. Негативне в скороченні судового слідства // Вісник прокуратури. – 2003. – № 6. – С. 39–42.
147. Сокира Л. Спрощений порядок розгляду кримінальних справ // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 9. – С. 74–77.
148. Збірник промов державних обвинувачів: Методичне видання / Упоряд. С.М. Бурдейний, С.В. Пересунько; відп. ред. В.В. Кудрявцев. – К., 2003. – 256 с.
149. Smrhola J. Zaverechna rech prokuratora na hlavnom pojednavani // Justicna revue. – 1999. – № 5. – С. 27–28.
150. Державне обвинувачення: Довідник з питань організації роботи з підтримання державного обвинувачення в судах. Довід. видання / Упоряд.: С.М. Бурдейний, В.П. Лобач, М.В. Курапов, С.В. Пересунько., Ю.П. Федюк; відп. ред. В.В. Кудрявцев. – К., 2003 – 528 с.
151. Гапонов А., Pуслова Л. Зміна прокурором обвинувачення в суді // Вісник прокуратури. – 2002. – № 6. – С. 85–88.
152. Gubala A. Prokurator w roli obronci // Prawo i zicie. – 2003 – № 27. – С. 60.
153. Павлишин А. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення у суді // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 2. – С. 54–61.
154. Наказ Генерального прокурора України „Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному судочинстві” № 5 від 04.04.1996 р. // Прокуратура в Україні: Зб. нормат. актів / Відп. ред. М. Потебенько; упоряд. А. Довбня, Є. Грінченко. – К.: Юрінком інтер, 2000. – 400 с.
155. Ковальова Я. Правові наслідки відмови прокурора від державного обвинувачення // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 9. – С. 50–53.
156. Матієк С. Наслідки відмови прокурора від обвинувачення // Вісник прокуратури. – 2003. – № 2. – С. 54–58.
157. Медведєв С. Державне обвинувачення: вимоги та можливості // Вісник прокуратури. – 2003. – № 6. – С. 29–34.
158. Гарник М. Роль прокуратури у судовому захисті прав людини // Вісник прокуратури. – 2002. – № 1. – С. 8–12.
159. Prusak F. Nadzór prokuratora nad postępowaniem przygotowawczym. – Warszawa, 1984. – 169 c.
160. Правовоспитательная деятельность советской прокуратуры: Методическое пособие. / Под ред. С.А. Шишкова. – М., 1983. – 175 с.
161. Бакаєв Д.М. Надзор прокурора района за расследованием уголовных дел. – М.: Юрид. лит., 1979. – 112 с.
162. Трубин Н.С. Прокурорский надзор за исполнением законов органами дознания. – М.: Юрид. лит., 1982. – 104 с.
163. Проблемы эффективности прокурорского надзора / Под ред. К.Ф. Скворцова. – М.: Юрид. лит., 1977. – 157 с.
164. Sivak M. Dozor prokutatora nad zachovavanim zakonnosti v pripravnom konani. – Bratislava, 1999. – 87 с.
165. Síleš T. Postavenie prokuratora v pripravnom konani. – Bratislava, 1999. – 91 c.
166. Zonova V. Prokurator v pripravnom konani trestnom v ustanoveniach novely trestnego poriadku // Policajna teoria a prax. – 1995. – № 1–2. – С. 96–101.
167. Зеленецький В., Лобойко Л. Прокурорський нагляд за виконанням законів при реєстрації джерел інформації про злочини // Вісник прокуратури. – 2002. – № 6. – С. 35–46.
168. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство: Наказ Генерального прокурора України № 4гн від 19.09.2005 р. // на вебсайті http: // www.gp.gov.ua/control/uk/publish/category/info?cat_id=66033
169. Pribelsky P. K postavenie prokuratora v tzv. predpripravnom konani (preverovani) // Justićna revue. – 2001. – № 53. – С. 1263–1269.
170. Зелецький В. Заходи прокурорського реагування на виявлені порушення законів у діяльності органів дізнання і досудового слідства при прийманні, реєстрації, перевірці й вирішенні заяв і повідомлень про злочини // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 10. – С. 9–13.
171. Біденко М. Процесуальна регламентація оперативно-розшукової діяльності // Вісник прокуратури. – 2002. – № 6. – С. 50–52.
172. Курочка М. Теоретично-прикладні основи законності в оперативно-розшуковій діяльності // Вісник прокуратури. – 2001. – № 2. – С. 24–29.
173. Курочка М. Законність в оперативно-розшуковій діяльності – важлива форма охорони прав та свобод громадян // Вісник прокуратури. – 2002. – № 2. –С. 22–28.
174. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність: Наказ Генерального прокурора України № 4/1гн від 19.09.2005 р. // на вебсайті http: // www.gp.gov.ua/control/uk/publish/category/info?cat_id=66033
175. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
176. Козьяков І. Прокурорський нагляд за законністю оперативно-розшукової діяльності: його проблеми // Право України. – 2000. – № 1. – С. 82–85.
177. Работа районного прокурора по борьбе с преступностью / Под общ. ред. А.С. Панкратова. – М.: Юрид. лит., 1987. – 205 с.
178. Скаредов Г.И. Участие прокурора в следственных действиях – М.: Юрид. лит., 1987. – 160 с.
179. Kodik А. Wyjątki od konstytucyjnej zasady nietykalności osobistej // Akta Universitatis Wratislaviensis, Prawo. – 1990. – № CLXXIII. – С. 57–64.
180. Клочков В. Додержання законності при затриманні підозрюваного // Вісник прокуратури. – 2000. – № 1. – С. 17–19.
181. Слінько С. Затримання особи, яка підозрюється в скоєнні злочину // Вісник прокуратури. – 2003. – № 4. – С. 67–69.
182. Grzeszcyk W. List gończy postępowaniu przygotowawczym po zmianie k.p.k. // Prokuratura i prawo. – 1996. – № 10. – С. 141–143.
183. Marsżal K. Ingerencia prokuratora w ściganie prezestepstw prywatnoskagowych w polskim procesie karnym. – Warszawa, 1980. – 174 с.
184. Клочков В. Прокурорський нагляд за додержанням строків тримання під вартою // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 8. – С. 57–64.
185. Gostyńki Z., Letkiewicz D. Nadzor prokuratora nad dochodzeniami w sprawach o przestępstwa skarbowe // Prokuratura i prawo. – 1996. – № 4. – С. 48–57.
186. Вороновський Л. Строки досудового слідства у кримінальних справах // Вісник прокуратури. – 2003. – № 4. – С. 64–66.
187. Корнаш І. Координація діяльності правоохоронних органів // Вісник прокуратури. – 2001. – № 1. – С. 17–18.
188. Козир П. Особливості координації діяльності у боротьбі зі злочинністю // Вісник прокуратури. – 2003. – № 2. – С. 96–99.
189. Stepien T. Działania prokuraturi na tle aktualnego stanu przestępczości // Prokuratura i prawo. – 1999. – № 4. – С. 7–14.
190. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30.06.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
191. Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю: Указ Президента України від 12.02.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 7. – Ст. 267.
192. Європіна І. Координаційна діяльність прокуратури // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 8. – С. 30–35.
193. Емельянов С.А. Предупреждение правонарушений средствами общего надзора прокуратуры. – М.: Юрид. лит., 1980. – 120 с.
194. Федоренко В. Координація дій – запорука ефективної боротьби з організованою злочинністю та корупцією // Вісник прокуратури. – 2001. – № 6. –С. 78–80.
195. Марахін А. Координація діяльності правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю та корупцією на сучасному етапі // Вісник прокуратури. – 2002. –№ 1. – С. 19–22.
196. Півненко В. Координація – механізм саморегуляції кримінальної юстиції як системи // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 12. – С. 93–99.
197. Каркач П. Проблеми законодавчого забезпечення координаційної діяльності правоохоронних органів // Вісник прокуратури. – 2002. – № 1. – С. 23–29.
198. Шинальський О. Права людини в місцях позбавлення волі // Вісник прокуратури. – 2006. – № 3. – С. 5–14.
199. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян: Наказ Генерального прокурора України № 5гн від 19.09.2005 р. // на вебсайті http: // www.gp.gov.ua/control/uk/publish/category/info?cat_id=66033
200. Гель А., Ковганич В. Визначення виду виправної установи засудженим // Вісник прокуратури. – 2003. – № 3. – С. 56–59.
201. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 33. – Ст. 1767.
202. Тертишник В. Удосконалення процесуального статусу слідчого: старі та нові проблеми // Вісник прокуратури. – 2002. – № 1. – С. 38–44.
203. Ільковець Л. Проблеми реформування досудового слідства // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – №1. – С.55 – 59.
204. Śurek S. Pósobenie prokuratury SR v netrestnej oblasti // Justićna revue. – 1995. – № 11–12. – С. 1–8.
205. Wisniewski P. Udzial prokuratora w postepowaniu cywilnym: Czesc 1 // Prokuratura i Prawo. – 1997. – № 10. – С. 62–73.
206. Бородін І. Функціональні обов’язки прокуратури у сфері забезпечення прав людини і громадянина (загальний нагляд, представництво інтересів громадян) // Право України. – 2000. – № 7. – С. 46–48.
207. Хавін О. Концептуальне бачення форм реалізації представницької функції прокуратури в суді // Вісник прокуратури. – 2001. – № 3. – С. 60–62.
208. Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 по справі № 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою інтересів держави в арбітражному суді) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. –2000. – № 4. – С. 92–95.
209. Симонян А. Представництво інтересів громадян і держави в суді – Конституційна функція прокуратури України // Прокуратура. Людина. Держава. –2004.