СУБ’ЄКТИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ СУБ’ЄКТІВ ПРАВОВІДНОСИН У СФЕРІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ 13

1.1. Правовідносини у сфері місцевого самоврядування: характерні риси та різновиди 13
1.2. Поняття та види суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування 39
1.3. Принципи закріплення та реалізації правосуб’єктності суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування 71
Висновки до першого розділу 90

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ОКРЕМИХ СУБ’ЄКТІВ ПРАВОВІДНОСИН У СФЕРІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ 96

2.1. Правосуб’єктність соціальних спільностей у сфері місцевого самоврядування 96
2.2. Правосуб’єктність фізичних осіб у сфері місцевого самоврядування 107
2.3. Правосуб’єктність держави та адміністративно-територіальних одиниць у сфері місцевого самоврядування 119
2.4. Правосуб’єктність органів публічної влади (органів державної влади і органів місцевого самоврядування) та їх посадових осіб у сфері місцевого самоврядування 134
2.5. Правосуб’єктність інших суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування 173
Висновки до другого розділу 182

ВИСНОВКИ 188

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 199

ВСТУП

Актуальність та ступінь розробки теми дисертаційного дослідження. Одним з найбільш примітних явищ у становленні та розвитку демократичної державності в Україні є відродження місцевого самоврядування як принципово нової системи організації публічної влади на місцях та, на цій основі, – формування муніципального права як самостійної галузі права України. Сьогодні муніципальне право – це галузь права, яка динамічно розвивається. В основі її формування знаходяться об’єктивні матеріальні передумови, які пов’язані насамперед з наявністю самостійного для муніципального права предмета правового регулювання як особливої сфери суспільних відносин, які виникають на базі тієї системи самоорганізації людей, яка визнається та функціонує за місцем їх проживання. Саме складність матеріального змісту, багатогранність та комплексність самоврядних (муніципальних) правових відносин детермінують особливості відповідної галузі права.
Слід констатувати, що сучасна вітчизняна теорія конституційного та муніципального права не приділяє належної уваги суспільним відносинам у сфері місцевого самоврядування, зокрема в юридичній науці відсутній їх комплексний суб’єктний аналіз. Предметом наукового інтересу були окремі суб’єкти правових відносин у сфері місцевого самоврядування, зокрема громадяни, територіальні громади, місцеві ради, сільські, селищні, міські голови, органи самоорганізації населення. Але, незважаючи на велику кількість наукових праць, присвячених проблемам місцевого самоврядування, у науці не дослідженими залишаються питання щодо поняття суб’єктів правових відносин у сфері місцевого самоврядування, їх класифікації, взаємодії між ними.
Бракує досліджень таких суб’єктів як Український народ, етнонаціональні меншини, корінні народи, держава та інших учасників правових відносин у сфері місцевого самоврядування. Фактично не розробленими є й проблеми принципів правосуб’єктності суб’єктів правових відносин в галузі місцевого самоврядування, форм та принципів взаємодії цих суб’єктів між собою, гарантій їх діяльності, юридичної відповідальності тощо.
Такий науковий “вакуум” приводить до того, що не лише у теорії, а й на практиці фактично не враховується, що на рівні місцевого самоврядування не лише “локалізується” влада Українського народу та відбувається децентралізація публічної влади, результатом чого є поступове формування самостійного виду влади – публічної влади територіальної громади. На цьому рівні реалізується ідея індивідуалізації владовідносин, коли останні виступають своєрідним сумарним вираженням політичної та економічної влади населення, здійснення індивідуальних та колективних прав та свобод особи за місцем проживання, що є своєрідним “детектором” демократичності держави та суспільства.
Слід зазначити, що якщо у таких європейських державах, як Польща, Литва, Латвія та інших країнах нової демократичної хвилі, муніципальні реформи призвели до формування дієздатних територіальних громад та реального місцевого самоврядування, яке ефективно та незалежно від держави під власну відповідальність надає жителям різноманітні публічні послуги, то в Україні ефект від діяльності територіальних громад та інших суб’єктів місцевого самоврядування поки що не відчутний. Процеси формування реального місцевого самоврядування, незважаючи на бурхливий розвиток відповідного законодавства, ратифікацію загальновизнаних міжнародно-правових стандартів місцевого самоврядування тощо не приводять до істотних зрушень у функціонуванні і розвитку громадянського суспільства і демократичної держави.
Формування реального місцевого самоврядування знаходиться у прямій залежності від оптимального та всебічного визнання та гарантування прав та свобод людини і громадянина. Адже визнання державною владою місцевого самоврядування та прав людини – не абстрактний факт, не умоглядне твердження, а офіційна акція, яка знаходить своє підтвердження в основних функціях держави, її політичному курсі та правовій політиці, публічних заявах посадових осіб щодо прихильності до відповідної ідеології.
Тому новий етап розвитку вимагає нової якості публічної влади: вдосконаленої моделі державного управління, наповнення місцевого самоврядування реальним змістом, яке б відповідало сучасним вимогам. Як зазначалося у резолюції Всеукраїнських зборів представників місцевого самоврядування, які відбулися 26 квітня 2005 року, у процесі реформування інститутів публічної влади необхідно вдосконалити конституційні основи статусу Верховної Ради України як представницького органу Українського народу, створити в Україні дієздатну, доступну для громадянина судову владу, необхідно перерозподілити та чітко розмежувати повноваження між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на користь останніх, забезпечити при виборі моделі адміністративно-територіального устрою умови для формування повноцінних територіальних громад.
Позитивний зарубіжний та вітчизняний досвід об’єктивно свідчить про те, що рух суспільства і держави до формування реального місцевого самоврядування – тривалий та складний, принаймні двосторонній, процес. На цьому шляху чимало перепон у вигляді опору держави, бюрократизованого прошарку апарату державної влади, пасивності або недосвідченості широких верств населення, практичних помилок, які здійснюються у ході утворення та функціонування самоврядницьких структур, що підриває привабливість та переконливість самого процесу. Одним із найбільш ефективних інструментів подолання цих перепон і є чітке та всебічне закріплення у законодавстві правового статусу усіх суб’єктів суспільних відносин у сфері місцевого самоврядування.
Сукупність даних проблем сучасної теорії і практики зумовила вибір теми цієї дисертаційної роботи.
Слід зазначити, що безпосередньо проблема суб’єктів правових відносин у сфері місцевого самоврядування ще не була предметом комплексного дисертаційного дослідження. Теоретичну основу дисертації складають здобутки вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі теорії держави і права, конституційного, адміністративного, муніципального права, які прямо або побічно торкаються питань статусу окремих суб’єктів правових відносин у сфері місцевого самоврядування. Так, у спеціальній літературі розгляд проблем статусу цих суб’єктів проводився у працях таких вітчизняних вчених як М.О. Баймуратов, О.В. Батанов, В.І. Борденюк, І.П. Бутко, М.П. Воронов, Р.К. Давидов, І.В. Дробуш, В.М. Кампо, А.А. Коваленко, М.І. Корнієнко, В.В. Кравченко, І.Л. Литвиненко, М.П. Орзіх, О.С. Орловський, В.Ф. Погорілко, М.О. Пухтинський, Ю.М. Тодика, П.А. Трачук, О.Ф. Фрицький, В.М. Шаповал та інших дослідників.
Аналіз окремих суб’єктів правових відносин у сфері місцевого самоврядування у зарубіжній науці проводився у працях І.В. Бабічева, М.С. Бондаря, В.І. Васильєва, І.В. Видріна, А.Р. Єрьоміна, Ю.Д. Казанчева, М.О. Краснова, А.М. Костюкова, О.О. Кутафіна, Л.А. Нудненко, М.В. Постового, Ю.О. Тихомирова, В.І. Фадєєва, О.І. Черкасова, В.Є. Чиркіна, К.С. Шугриної та ін.
Варто зазначити, що за останні роки в Україні захищено ряд дисертацій, що вміщують науковий аналіз статусу окремих суб’єктів правових відносин у сфері місцевого самоврядування. Однак, ці праці не містять комплексного наукового аналізу суб’єктів правових відносин у сфері місцевого самоврядування, тому дане дисертаційне дослідження органічно доповнює їх, а наявність означених праць не позбавляє його актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах планової теми відділу конституційного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Конституційно-правові основи політичної системи України” (номер державної реєстрації 0102U001599).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначені теоретичних засад участі суб’єктів конституційного права у правовідносинах, що складаються у сфері місцевого самоврядування в Україні, визначенні принципових засад закріплення та реалізації їх правосуб’єктності, а також розробці висновків і пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері місцевого самоврядування в Україні.
Зазначена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання наступних завдань:
– визначити основні ознаки та види правовідносин у сфері місцевого самоврядування, з’ясувати їх місце серед конституційних правовідносин;
– розкрити зміст понять “суб’єкт конституційного права”, “суб’єкт правовідносин у сфері місцевого самоврядування” та “суб’єкт місцевого самоврядування” та провести їх порівняльну характеристику;
– сформулювати основні ознаки правосуб’єктності суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування та її складових елементів;
– визначити суб’єктний склад правовідносин у сфері місцевого самоврядування в Україні та класифікувати видові групи суб’єктів;
– виокремити принципи закріплення та реалізації правосуб’єктності суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування в Україні;
– з’ясувати правову природу права громадян на місцеве самоврядування;
– визначити особливості правосуб’єктності окремих суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування в Україні.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини у сфері місцевого самоврядування, які виникають між суб’єктами конституційного права України та регулюються нормами даної галузі права.
Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні засади конституційно-правового статусу суб’єктів правових відносин у сфері місцевого самоврядування в Україні, питання їх класифікації та специфіки правосуб’єктності.
Методологічна та теоретична основа дослідження. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи та підходи визначення ознак правовідносин у сфері місцевого самоврядування та особливостей правосуб’єктності їх суб’єктів, місця та ролі у механізмі здійснення місцевого самоврядування в Україні. Методи дослідження складає система загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів, що забезпечують об’єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням теми, мети і завдань дослідження, автор застосовував наступні методи: метод діалектичної логіки (використовувався для розкриття загальних конституційно-правових та специфічних ознак правовідносин у сфері місцевого самоврядування); формально-логічний метод (за його допомогою визначені основні поняття юридичних конструкцій, правові засади участі суб’єктів конституційного права у правовідносинах у сфері місцевого самоврядування); порівняльно-правовий метод (його застосування дозволило проаналізувати та порівняти такі поняття як “суб’єкт конституційного права”, “суб’єкт правовідносин у сфері місцевого самоврядування” та “суб’єкт місцевого самоврядування”); системно-функціональний метод (використовувався як засіб з’ясування місця окремих суб’єктів у системі місцевого самоврядування і їх функціонального призначення); структурно-функціональний метод (використовувався під час з’ясування підходів до розгляду особливостей організаційно оформлених суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування) тощо.
Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних учених з конституційного, муніципального та адміністративного права. При підготовці дисертації автор також спирався на концептуальні положення в галузі теорії держави і права.
Джерельну базу дисертації складають Конституція України 1996 року, закони “Про місцеве самоврядування в Україні” (1997 р.), "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" (1991 р.), "Про столицю України – місто-герой Київ" (1999 р.), "Про органи самоорганізації населення" (2001 р.), "Про службу в органах місцевого самоврядування" (2001 р.), "Про статус депутатів місцевих рад" (2002 р.), "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" (2004 р.) та інші закони. Також під час підготовки дисертації автор використовував підзаконні нормативно-правові акти, у тому числі локальні нормативно-правові акти, зокрема статути територіальних громад.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших комплексних наукових досліджень, присвячених теоретичним засадам суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування в Україні. Дисертантом запропоноване комплексне вирішення теоретичних питань, пов’язаних з визначенням ознак правовідносин у сфері місцевого самоврядування та особливостей реалізації в них прав та обов’язків суб’єктів конституційного права, в тому числі визначені принципові засади закріплення та реалізації правосуб’єктності суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування, специфічні ознаки правосуб’єктності окремих суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування.
Новизну дисертаційного дослідження відображають наступні його основні результати.
1. Сформульоване авторське визначення правових відносин у сфері місцевого самоврядування, згідно якого правові відносини у вказаній сфері розглядаються як суспільні відносини, які виникають між відповідними суб’єктами конституційного права переважно з приводу безпосереднього або опосередкованого вирішення питань місцевого значення, породжують права і обов’язки учасників цих відносин у сфері місцевого самоврядування, частково носять публічно-владний характер та регулюються комплексом норм права публічно-приватного характеру.
2. Обґрунтовано, що правосуб’єктність суб’єктів правових відносин у сфері місцевого самоврядування за особливостями свого змісту може бути загальною, спеціальною, функціональною та ситуаційною, при цьому загальною визначається правосуб’єктність, яка не передбачає особливих характеристик змісту, спеціальною – правосуб’єктність, яка обумовлюється специфікою місця, яке займає той чи інший суб’єкт у системі суспільних відносин (наприклад, займання посади в органах публічної влади), функціональною (рольовою) – правосуб’єктність, яка визначається напрямом діяльності того чи іншого суб’єкта та ситуаційною – правосуб’єктність, яка визначається виникненням конкретної ситуації (юридичного факту).
3. Запропоновано авторську теоретичну конструкцію співвідношення понять “суб’єкт конституційного права”, “суб’єкт правовідносин у сфері місцевого самоврядування” та “суб’єкт місцевого самоврядування” та проведена їх порівняльна характеристика.
4. Запропоновано авторську класифікацію суб’єктів правових відносин у сфері місцевого самоврядування за різними критеріями та визначені особливості запропонованих видів. Зокрема, найбільш важливе значення має поділ таких суб’єктів за наявністю владної природи суб’єкта правовідносин та її характером на суб’єктів системи місцевого самоврядування, суб’єктів державної влади та невладних суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування і особливостями волевиявлення суб’єкта права на індивідуальних та колективних суб’єктів (організаційно оформлених та організаційно неоформлених).
5. Сформульовано авторську концепцію системи принципів закріплення та реалізації правосуб’єктності суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування, та надано їх видову характеристику.
6. Вперше обґрунтовано необхідність розрізнення дефектної та усіченої правосуб’єктності суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування в Україні, перша з яких, є наслідком недосконалого закріплення комплексу прав і обов’язків вказаних суб’єктів, що призводить до обмеження їх участі у відповідних правовідносинах, а друга – є повноцінною юридичною властивістю суб’єкта, яка дозволяє йому без окремих елементів змісту правосуб’єктності вступати до правовідносин у сфері місцевого самоврядування.
7. Доведено, що для держави і адміністративно-територіальних одиниць, як суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування специфічними атрибутами, які характеризують особливості їх правосуб’єктності є: обов’язкова наявність легітимізованої владно-структурної організації, яка опосередковує реалізацію відповідних прав і обов’язків та наявність об’єктивно існуючих (народ, територіальні громади) або спеціально створюваних суб’єктів (органів публічної влади), через які дані суб’єкти здатні вступати у правовідносини.
8. Обґрунтовано наявність у держави такого атрибуту як правосуб’єктність у сфері місцевого самоврядування, визначену як субправосуб’єктність або правосуб’єктність пасивного характеру, яка може знаходити своє відображення лише у правосуб’єктності легітимних представників держави.
9. Доведено, що народ як носій суверенітету та єдине джерело влади можна вважати суб’єктом правовідносин у сфері місцевого самоврядування з особливою усіченою правосуб’єктністю установчо-владного характеру, яка, з одного боку, виражається у локалізації влади народу, а, з іншого, – у децентралізації та роздержавленні публічної влади, результатом чого і є поступове формування самостійного виду публічної влади – публічної влади територіальної громади.
10. Визначено, що право громадян на місцеве самоврядування – це комплексне конституційне право громадян України, яке реалізується у правовідносинах трансформуючись у конкретні переважно публічні суб’єктивні права (наприклад, право на участь у місцевих референдумах та місцевих виборах, право на рівний доступ до служби в органах місцевого самоврядування, право на участь в управлінні об’єктами комунальної власності, право на звернення до органів місцевого самоврядування тощо) як індивідуального, так і колективного характеру.
11. Обґрунтовано положення про те, що наявність у громадян права на безпосередню участь у вирішенні питань місцевого значення дозволяє розглядати їх, одночасно із територіальною громадою, як первинних суб’єктів місцевого самоврядування, зокрема, пропонується визнавати громадянина первинним індивідуальним суб’єктом місцевого самоврядування, а територіальну громаду – первинним колективним суб’єктом місцевого самоврядування.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертації можуть бути використані у подальших дослідженнях загальнотеоретичних питань, пов'язаних з участю різноманітних суб’єктів конституційного права у правовідносинах, виникаючих у сфері місцевого самоврядування, створенням дієвого механізму гарантій їх правосуб’єктності, зокрема, визначення принципових засад реалізації суб’єктивних прав і обов’язків даних суб’єктів у самоврядних відносинах в Україні. Висновки, концептуальні підходи, що передбачені дисертаційним дослідженням можуть бути використаними в законопроектній діяльності, правотворчій роботі органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Ряд положень дисертації можуть бути корисними у процесі підготовки проектів законів про відповідальність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також при вдосконаленні існуючого законодавства про місцеве самоврядування. Матеріали дисертації можуть використовуватися у навчальному процесі, а саме – при викладанні курсів конституційного права, муніципального права, теорії держави і права тощо.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на базі особистих досліджень автора. Всі наукові праці, в яких відображено зміст дисертації, написані без співавторів, окрім статті “Система суб’єктів конституційно-правової відповідальності в місцевому самоврядуванні України (Часопис Київського університету права. – 2003. – №3. – С. 22–29), яка написана у співавторстві з кандидатом юридичних наук О.В. Батановим (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України). Особистий внесок здобувача в цій статті полягає в обґрунтуванні критеріїв класифікації суб’єктів конституційно-правової відповідальності в місцевому самоврядуванні України.
Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертації обговорювались на засіданнях відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема, “Проблемні питання регіональної політики та розвитку місцевого самоврядування” (м. Київ, 10 квітня 2003 р.); “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 30 червня – 1 липня 2004 р.); „Актуальні проблеми теорії та історії держави і права” (м. Санкт-Петербург, 24 грудня 2004 р., тези опубліковані).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи знайшли відображення у п’яти наукових статтях (усі опубліковані у фахових виданнях) та тезах виступів.
Структура дисертаційної роботи визначається її метою та завданнями. Робота складається із вступу, двох розділів, які об'єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 241 сторінку, в т.ч. список використаних джерел – 43 сторінки (всього – 362 найменування).

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті проведеного дослідження суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування ми зробили наступні висновки:
1. Правовідносини у сфері місцевого самоврядування – це суспільні відносини, які виникають між відповідними суб’єктами конституційного права переважно з приводу безпосереднього або опосередкованого вирішення питань місцевого значення, породжують права і обов’язки учасників цих відносин у сфері місцевого самоврядування, частково носять публічно-владний характер та регулюються комплексом норм права публічно-приватного характеру.
Основними рисами правовідносин у сфері місцевого самоврядування є: 1) суб’єктна специфіка – можливість участі в даних правовідносинах особливих суб’єктів конституційного права, наприклад територіальної громади; 2) об’єктна специфіка – подвійний характер об’єкта даних правовідносин; 3) певні територіальні межі існування, обумовлені кордонами певних адміністративно-територіальних одиниць; 4) функціонально-цільова специфіка даних правовідносин обумовлена сферою забезпечення здійснення управління справами місцевого значення (вирішення питань місцевого значення); 5) публічно-владна обумовленість значної кількості даних правовідносин, які є сферою реалізації публічно-владних повноважень певними суб’єктами.
Класифікувати правовідносини, які виникають у сфері місцевого самоврядування можна за різними критеріями: 1) за цільовим призначенням – установчі, регулятивні та правоохоронні правовідносини; 2) за складом учасників – двосторонні або багатосторонні правовідносини; 3) за характером питань місцевого значення: правовідносини у господарсько-економічній сфері, правовідносини у соціальній і гуманітарно-культурній сфері, правовідносини у сфері адміністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку; 4) за часом існування правовідносини поділяються на тимчасові (обмежені певним терміном) і постійні (безстрокові); 5) за характером формально-юридичного закріплення правовідносини у сфері місцевого самоврядування поділяються на матеріальні та процесуальні; 6) за сферою правового регулювання можна виділити публічно-правові відносини – суспільні відносини, які регулюються виключно нормами публічно-правових галузей права (конституційне право, адміністративне право, фінансове право тощо), приватноправові які регулюються виключно нормами приватноправових галузей права (наприклад, цивільне право) та змішані, передбачають комплексне правове регулювання або регулювання комплексними галузями права (наприклад, земельним правом); 7) за змістом правовідносини у сфері місцевого самоврядування можна поділити на позитивні та конфліктні.
Враховуючи завдання дисертаційного дослідження найбільш важливою вважаємо класифікацію правовідносин у сфері місцевого самоврядування за їх суб’єктною особливістю. На нашу думку, проведення такої класифікації дозволяє вести мову про наступні правовідносини: 1) зовнішні правовідносини – дані правовідносини виникають між безпосередніми суб’єктами місцевого самоврядування (територіальними громадами, органами місцевого самоврядування та ін.) та суб’єктами, які не є суб’єктами системи місцевого самоврядування (наприклад, органами державної влади). Такі правовідносини виникають, наприклад, з приводу делегування повноважень, здійснення контролю органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади тощо; 2) внутрішні правовідносини – дані правовідносини виникають між суб’єктами місцевого самоврядування з приводу забезпечення реалізації права на вирішення питань місцевого значення, тобто правовідносини які виникають з приводу реалізації безпосереднього та представницького народовладдя на локальному рівні (наприклад, правовідносини з приводу проведення місцевого референдуму). До цих же відносин слід віднести відносини, які виникають з приводу задоволення локальних життєвих потреб між суб’єктами місцевого самоврядування та підприємствами, організаціями та установами, що діють на території певної адміністративно-територіальної одиниці.
Таким чином, правовідносини у сфері місцевого самоврядування є середовищем, в якому стає можливим: забезпечення участі населення у вирішенні питань місцевого значення; управління комунальною власністю, коштами місцевого бюджету; забезпечення комплексного розвитку адміністративно-територіальної одиниці; забезпечення задоволення потреб населення у соціально-культурних, комунально-житлових та інших життєво важливих послугах; забезпечення охорони громадського порядку на відповідній території; захист прав та інтересів місцевого самоврядування, гарантованих Конституцією України та профільним законодавством.
2. Аналіз та співвідношення таких понять як “суб’єкт конституційного права”, “суб’єкт правовідносин у сфері місцевого самоврядування” та “суб’єкт місцевого самоврядування” дозволило зробити наступні висновки.
“Суб’єкт конституційного права” є поняттям узагальнюючого характеру, яке характеризує можливість будь-кого виступати суб’єктом правовідносин у сфері місцевого самоврядування, у випадку наявності у нього конституційної правосуб’єктності. Отже, суб’єкт конституційного права – це носій загальногалузевої конституційної правосуб’єктності, яка передбачає реальну можливість вступу до правовідносин у сфері місцевого самоврядування в якості однієї із сторін.
“Суб’єкт правовідносин у сфері місцевого самоврядування” – це поняття, яке характеризує такий стан суб’єкта конституційного права, за якого він вже вступив на етап реалізації своєї загальної конституційної правосуб’єктності в частині, що дозволяє вступати йому в подібні відносини. Тобто, суб’єкт правовідносин у сфері місцевого самоврядування – це реальний учасник вказаних відносин, в яких він намагається реалізувати надані йому конституційним законодавством права і обов’язки у сфері місцевого самоврядування.
“Суб’єкт місцевого самоврядування” – це поняття комплексного характеру, яке характеризує правові та владні особливості суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування. Отже, суб’єкт місцевого самоврядування – це публічно-владний суб’єкт конституційного права, який зі вступом до правовідносин намагається реалізувати функції і повноваження місцевого самоврядування.
До особливостей суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування відносяться наступні.
По-перше, деякі із них можуть вступати лише у правовідносини у сфері місцевого самоврядування (наприклад, суб’єкти місцевого самоврядування) і виступати носіями прав і обов’язків, які передбачені лише законодавством про місцеве самоврядування. Так поза дією конституційно-правових норм, які регламентують порядок здійснення місцевого самоврядування неможливо функціонування територіальних громад, їх органів тощо. Конституційна правосуб’єктність даних суб’єктів реалізується лише у правовідносинах, що виникають у сфері місцевого самоврядування. Щодо специфіки інших суб’єктів, то необхідно відзначити, що зміст їх правосуб’єктності не обмежується можливістю виступати суб’єктами правовідносин у сфері місцевого самоврядування (органи державної влади, об’єднання громадян тощо).
По-друге, велика кількість суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування так чи інакше беруть участь в процесі здійснення місцевого самоврядування, у вирішенні питань місцевого значення або сприяють здійсненню місцевого самоврядування.
І, по-третє, ознакою більшості суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування є здатність приймати загальнообов’язкові владні рішення загальнодержавного або локального значення.
3. Оскільки суб’єкт правовідносин у сфері місцевого самоврядування – це завжди і суб’єкт конституційного права, то його загальну характеристику необхідно пов’язувати із особливим юридичним атрибутом – конституційною правосуб’єктністю (правоздатністю, дієздатністю, деліктоздатністю), який надає можливість брати участь в різних правовідносинах.
Суто в юридичному значенні правосуб’єктність виступає як забезпечена законодавством можливість того чи іншого суб’єкта бути носієм та реалізатором суб’єктивних прав і юридичних обов’язків у сфері місцевого самоврядування. Тобто, наявність правосуб’єктності обумовлює наявність своєрідного “права на права” у сфері місцевого самоврядування та обумовлює правові зв’язки суб’єктів, зміст яких є передумовою реалізації прав та виконання обов’язків.
Особливість правосуб’єктності у сфері місцевого самоврядування полягає в тому, що її можна розглядати як видову статусну категорію, так і у вигляді родової (універсальної) характеристики конституційно-правового статусу суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування.
При цьому, на нашу думку, в конституційно-правовому розрізі правосуб’єктність умовно може бути представлена по меншій мірі чотирма її видами – загальногалузевою (здатністю бути суб’єктом конституційного права взагалі), інституційною (до такої правосуб’єктності відноситься правосуб’єктність у сфері місцевого самоврядування, як одного з інститутів конституційного права), спеціальною (наприклад, правосуб’єктність виборчих комісій) і конкретизованою або факторизованою (правосуб’єктність у конкретних конституційних правовідносинах, яка залежить не тільки від наявності право і дієздатності суб’єкта, але й від настання відповідних юридичних фактів).
Серед елементів правосуб’єктності суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування, на нашу думку слід виокремити обов’язкові елементи – правоздатність та дієздатність та факультативні – деліктоздатність, яка є складовою частиною дієздатності.
4. Розгляд різновидів суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування дозволив зробити висновок, що найбільш важливе значення має поділ таких суб’єктів за: 1) наявністю владної природи суб’єкта правовідносин та її характером на суб’єктів системи місцевого самоврядування, суб’єктів державної влади та невладних суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування; 2) особливостями волевиявлення суб’єкта права на індивідуальних та колективних суб’єктів (організаційно оформлених та організаційно неоформлених).
5. Наявність великої кількості суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування обумовлює необхідність вирішення таких проблем як: 1) законодавче закріплення окремих базових понять, які характеризують систему суб’єктів місцевого самоврядування, зокрема поняття “суб’єкт місцевого самоврядування”, яке до цього часу не отримало законодавчого трактування; 2) необхідність чіткого визначення ознак конституційно-правового статусу кожного із потенційних учасників правовідносин у сфері місцевого самоврядування, зокрема до сьогодні відсутні законодавчі засади функціонування Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, що не дає змоги чітко визначити їх правосуб’єктність, в тому числі у сфері місцевого самоврядування; 3) розвиток та вдосконалення науково-теоретичних положень щодо окреслення чітких орієнтирів у визначенні особливостей правосуб’єктності окремих суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування, зокрема територіальної громад, громадян та ін.; 4) необхідність вдосконалення законодавчого закріплення окремих елементів правового статусу певних суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування (наприклад, вдосконалення законодавчої бази щодо визначення засад юридичної відповідальності різноманітних суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування).
6. Питання закріплення та реалізації правосуб’єктності суб’єктами правовідносин у сфері місцевого самоврядування повинно бути підкорено певним базовим, первісним засадам – принципам, врахування яких дозволить забезпечити ефективну та повноцінну участь таких суб’єктів у різноманітних правовідносинах, недопустимість зловживання окремими суб’єктами належних їм прав, виконання окремими суб’єктами їх юридичних обов’язків, гарантованість захисту прав і свобод суб’єктів, вільний вибір ними ліній можливої поведінки, реальне погодження публічних та індивідуальних інтересів у сфері місцевого самоврядування, чітке закріплення компетенції публічно-владних суб’єктів правовідносин та виключення випадків дублювання та паралелізму.
7. Під соціальними спільностями, як суб’єктами правовідносин у сфері місцевого самоврядування, слід розуміти поєднані певними об’єктивно-історичними закономірностями існування групи людей, які створюються позавольовим способом їх згуртування. До них відносяться наступні суб’єкти: Український народ; нації, народності, етнічні групи; територіальна громада.
Соціальні спільності як суб’єкти правовідносин у сфері місцевого самоврядування мають наступні особливості: 1) певна самоврядницька природа – здатність до реального самоврядування; 2) здатність до безпосередньої участі у правовідносинах – використання власних юридично значущих ресурсів для реалізації прав владного характеру у відповідних правовідносинах; 3) первинність за значимістю щодо різних організаційних утворень, в тому числі органів державної влади та органів місцевого самоврядування; 4) індивідуалізована обумовленість – участь таких суб’єктів у правовідносинах залежить від конкретизованого прояву волі окремих індивідуумів; 5) абстрактність законодавчого закріплення прав та обов’язків – вони чи взагалі не формулюються в законодавстві, чи визначаються за допомоги загальної формули; 6) вузькість (усічення) сфери участі у правовідносинах – як правило, це сфери реалізації безпосереднього народовладдя в загальнодержавному або локальному масштабі; задоволення етнічних інтересів різного характеру; реалізація права комунальної власності.
8. Правосуб’єктність народу за своїми властивостями не можна розглядати як подібний (ідентичний) атрибут правового статусу інших суб’єктів конституційно-правових відносин. На наш погляд така правосуб’єктність носить усічений характер. Оскільки право народу здійснювати державну владу опосередкується через органи державної влади, то мова в цьому випадку йде про наявність у народу лише такого елементу правосуб’єктності як правоздатність. При цьому зміст абстрактної дієздатності народу стає основою конкретизованої правосуб’єктності органів державної влади і держави в цілому.
На рівні місцевого самоврядування правосуб’єктність народу має складні прояви і проходить подвійне опосередкування: 1) безпосереднє право народу на здійснення влади в країні трансформується в право територіальних громад та створюваних ними органів, як локальних представників Українського народу на реалізацію самоуправлінської влади в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць; 2) волевиявлення народу, знаходить своє вираження через органи державної влади, які в свою чергу можуть впливати на правову регуляцію відносин, які виникають у сфері місцевого самоврядування та вступати в правовідносини у вказаній сфері від імені всього народу.
Отже народ, з викладеними вище зауваженнями, можна вважати суб’єктом правовідносин у сфері місцевого самоврядування з особливою усіченою правосуб’єктністю установчо-владного характеру.
9. Первинність територіальної громади як суб’єкта місцевого самоврядування не обумовлює первинність його правосуб’єктності. Більш того, ми висловлюємо думку про вторинність правосуб’єктності територіальної громади, при цьому слід зазначити, що вторинність правосуб’єктності територіальної громади не вказує на відсутність її (правосуб’єктності територіальної громади) як самостійного соціально-юридичного атрибута або включення даної правосуб’єктності до складу правосуб’єктності інших суб’єктів конституційного права.
Особливості правосуб’єктності територіальної громади, на нашу думку, можна побачити у наступному: 1) право територіальної громади на вирішення питань місцевого значення є проявом народовладдя на локальному рівні, отже можна говорити про те, що правосуб’єктність територіальної громади є вторинною (не за значенням, а за змістом) щодо правосуб’єктності народу; 2) найчастіше здійснення того чи іншого права територіальної громади (наприклад, права формування відповідних органів місцевого самоврядування) залежить від реалізації чи не реалізації того чи іншого права громадянами, які є мешканцями відповідної адміністративно-територіальної одиниці (членами територіальної громади), а, отже, можлива така ситуація, коли члени територіальної громади, відмовляючись від реалізації власних прав (наприклад, активних та, особливо, пасивних, виборчих прав), залишає територіальну громаду без дієздатності; 3) на відміну від правосуб’єктності інших суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування, правосуб’єктність територіальної громади не залежить від часових та ситуативних обмежень, тобто не можливо встановити момент у часі або подію (ситуацію), з настанням яких виникає або припиняється правосуб’єктність територіальної громади.
10. Основним елементом правоздатності громадян які є потенційними учасниками правовідносин у сфері місцевого самоврядування необхідно визнати наявність у них права на місцеве самоврядування. При цьому, право на місцеве самоврядування – це комплексне конституційне право громадян України, яке реалізується у правовідносинах трансформуючись у конкретні переважно публічні суб’єктивні права (наприклад, право на участь у місцевих референдумах та місцевих виборах, право на рівний доступ до служби в органах місцевого самоврядування, право на участь в управлінні об’єктами комунальної власності, право на звернення до органів місцевого самоврядування тощо) як індивідуального, так і колективного характеру.
Наявність у громадян права на безпосередню участь у вирішенні питань місцевого значення дозволяє нам розглядати їх, разом із територіальною громадою, як первинних суб’єктів місцевого самоврядування.
11. Для держави і адміністративно-територіальних одиниць, як суб’єктів правовідносин у сфері місцевого самоврядування специфічними атрибутами, які характеризують особливості їх правосуб’єктності є: 1) обов’язкова наявність легітимізованої владно-структурної організації, яка опосередковує реалізацію відповідних прав і обов’язків; 2) наявність об’єктивно існуючих (народ, територіальні громади) або спеціально створюваних суб’єктів (органів публічної влади), через які дані суб’єкти здатні вступати у правовідносини.
12. Базовими критеріями для визначення характеру правосуб’єктності держави необхідно визнати наявність наступних ознак: 1) державний суверенітет, який передбачає верховенство, повноту і неподільність державної влади усередині країни та незалежність в міжнародних відносинах і є прямим наслідком делегування народом публічно-владних повноважень органам держави; 2) територіальна цілісність (єдність), яка передбачає що державна влада розповсюджується на всю територію держави, включаючи всі без винятку адміністративно-територіальні утворення (одиниці), а отже і реальну можливість держави в будь-який момент стати учасником правовідносин у сфері місцевого самоврядування; 3) поділ державно-владних повноважень відповідно із трьома гілками державної влади: законодавчої, виконавчої і судової, що обумовлює існування відповідних органів державної влади.
Правосуб’єктність держави у сфері місцевого самоврядування – це складне явище опосередкованого характеру, яке, звичайно, виявляється в повноваженнях органів державної влади. Тому, визнаючи наявність у держави такого атрибуту як правосуб’єктність у сфері місцевого самоврядування, ми визначаємо її як субправосуб’єктність або правосуб’єктність пасивного характеру, яка може знаходити своє відображення лише у правосуб’єктності легітимних представників держави.
13. Визначення особливостей правосуб’єктності органів державної влади і органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб дозволило зробити висновок, що правосуб’єктність органів державної влади і органів місцевого самоврядування слід характеризувати як трансправосуб’єктність, оскільки, як перші, так і інші є легітимними представниками певних соціальних спільнот (народу та територіальної громади), і, крім того, органи державної влади представляють державу, а органи місцевого самоврядування – адміністративно-територіальну одиницю. Тобто, права і обов’язки інших суб’єктів конституційного права трансформуються в повноваження органів, які їх представляють і, відповідно, опосередковують їх правосуб’єктність.
Природа правосуб’єктності органів державної влади і органів місцевого самоврядування полягає в тому, що вона є компетенційною або статутною. Отже право- і дієздатність публічно-владних органів виникають одночасно і існують нерозривно одна від іншої.
Можливість органів державної влади і органів місцевого самоврядування або посадових осіб мати і використовувати права та здійснювати обов’язки у правовідносинах, що виникають у сфері місцевого самоврядування виникає з моменту обрання або утворення даних органів та прийняття нормативного документу, який закріпив би правові основи їх діяльності. Тобто, моментом, з якого виникає правосуб’єктність у органа державної влади чи органа місцевого самоврядування та їх посадових осіб – є їх інституціоналізація або затвердження посади з відповідними повноваженнями.
Правосуб’єктність органів публічної влади та їх посадових осіб носить функціональний (ролевий) характер, тобто вона обмежена функціональною спрямованістю діяльності того чи іншого представника публічно-владного апарату.
Участь окремих органів державної влади та посадових осіб носить ситуаційний характер (наприклад, участь омбудсмана, більшою мірою органів судової влади). Тому їх правосуб’єктність у сфері місцевого самоврядування може бути охарактеризована як ситуаційна правосуб’єктність, тобто правосуб’єктність, яка залежить від виникнення конкретної ситуації та, відповідно, необхідності владного реагування (наприклад, порушення прав і свобод громадян; виникнення компетенційних спорів між органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування тощо).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст.141.
. Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні: Указ Президента України від 30 серпня 2001 року № 749/2001 // Управління сучасним містом. – 2001. – №7–9(3). – С.148–153.
. Концепція державної регіональної політики. Затверджена Указом Президента України від 25 травня 2001 р. №341/2001 // Управління сучасним містом. – 2001. – №7–9(3). – С.153–162.
. З виступу В.А. Ющенка на Майдані Незалежності в Києві 23 січня 2005 року в день інавгурації Президента України // Воля-регіон. – 2005. – січень. – №1.
. Рік Європейської хартії. А законодавці – проти! // Воля-регіон. – 2005. – квітень.
. Про Національну раду з питань державного будівництва, місцевого самоврядування і регіонального розвитку // Урядовий кур’єр. – 2005. – 29 квітня.
. Про забезпечення керованості місцевими органами влади у місті Ялті та нормалізації життєдіяльності міста: Указ Президента України від 30.01. 1998 р. №70/98 // Голос України. – 1998.– 3 лютого; Про забезпечення керованості процесами життєдіяльності міста Василькова Київської області: Указ Президента України від 23.02. 2000 р. №277/2000 // Урядовий кур’єр. – 2000. – 26 лютого; Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності міста Мукачевого Закарпатської області від 25 грудня 2003 р. № 1486/2003 // Воля. – 2004. – січень. – №1–2.
. Рекомендації парламентських слухань про законодавчі аспекти регіональної політики та місцевого самоврядування: Схвалено Постановою Верховної Ради України від 5 червня 2003 р. // Голос України. – 2003. – 4 липня.
. Шляхи розвитку місцевого самоврядування: Виступ Президента України Л.Д. Кучми на муніципальних слуханнях “Житлова реформа – першочергове завдання місцевого і регіонального розвитку” 26 вересня 2003 р. // Урядовий кур’єр. – 2003. – 30 вересня.
. “Назустріч людям”: Програма діяльності Кабінету Міністрів України // Урядовий кур’єр. – 2005. – 11 лютого.
. Ключковський Ю. Необхідність закладення бази для реалізації реформи державного та муніципального управління // Аспекти самоврядування. – 2005. – №2. – С.4.
. Литвин В. Вітчизняному самоврядуванню – чітку стратегію // Голос України. – 2005. – 26 квітня.
. Віддати владу громадам! // Голос України. – 2005. – 28 квітня.
. Про внесення змін до Конституції України: Закон України. Проект, внесений народними депутатами України С.Б. Гавришем, Р.В. Богатирьовою, К.Т. Ващук та ін. (Реєстр. № 4105 від 04.09.2003); Про внесення змін до Конституції України: Закон України. Проект, внесений народними депутатами України С.Б. Гавришем, Р.В. Богатирьовою, К.Т. Ващук та ін. (Реєстр. № 4105 від 19.09.2003) // www.rada.gov.ua станом на 03.12.03.
. Про внесення змін до Конституції України: Закон України. Проект, внесений Президентом України // Право України. – 2003. – №8. – С.3–9.
. Про внесення змін до Конституції України: Закон України. Проект, внесений народними депутатами України А.С. Матвієнком, В.Л. Мусіякою, А.І. Мартинюком, О.О. Морозом, Ю.Г. Ключковським та ін. Реєстр. № 3207–01 від 01.07.2003 // Право України. – 2003. – №8. – С.9–15.
. Про внесення змін до Конституції України: Законопроект, прийнятий Верховною Радою України // Голос України. – 2004. – 16 січня.
. Про внесення змін до Конституції України: Проект Закону України (реєстр. № 3207-1) // Реформування місцевого самоврядування в контексті конституційної реформи: Матеріали науково-практичного семінару (23-24 червня 2005 р., м. Бердянськ). – К., 2005. – С.5-6.
. Безсмертний Р. Основні засади адміністративно-територіальної реформи в Україні // Реформування місцевого самоврядування в контексті конституційної реформи: Матеріали науково-практичного семінару (23-24 червня 2005 р., м. Бердянськ). – К., 2005. – С.64-68; Безсмертний Р. Основні засади адміністративно-територіальної реформи в Україні // Воля-регіон. – 2005. – Червень-липень; Безсмертний Р.П. Концепція реформування системи влади на регіональному та місцевому рівнях // Засідання Спілки секретарів місцевих рад Асоціації міст України та громад. Науково-практичний семінар „Реформування місцевого самоврядування в контексті конституційної реформи”. м. Бердянськ. 23-24 червня 2005 р. Збірник матеріалів / За ред. В.В. Кравченка та М.В. Пітцика. – К., 2005. – С.16-23 та ін.
. Див., наприклад: Гальченко Я. Нет территориальной реформе! А её вдохновителя Романа Бессмертного «поджарить» и отправить в отставку // Голос Украины. – 2005. – 14 июля; Журавский В. Реформа административно-территориального устройства: подводные течения и подводные камни // Голос Украины. – 2005. – 6 июля; Кавун А. Прежде чем брать ножницы… Мнение по поводу территориального «перекроя» // Голос Украины. – 2005. – 17 мая; Любера Р. Реформа Безсмертного. Чи не наламаємо дров? // Воля-регіон. – 2005. – Червень-липень; Негода В. Реформа має бути комплексною // Воля-регіон. – 2005. – Червень-липень та ін.
. Муніципальне право України / За ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. – К., 2001. – С.6.
. Руда Н.І. Право громадян України на здійснення місцевого самоврядування: теоретичні аспекти // Держава і право: Збірник наукових праць. Вип.7. – К., 2000. – С.183–188.
. Баймуратов М.О., Григор’єв В.А. Муніципальна влада: актуальні проблеми становлення й розвитку в Україні. – Одеса, 2003; Батанов О.В. Муніципальна влада – самостійний вид публічної влади в Україні: поняття, ознаки, тенденції становлення // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип.15. – К., 2004. – С.109–120 та ін.
. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К., 1999. – С.135.
. Кечекьян С.Ф. Правоотношение в социалистическом обществе. – М., 1958. – С.31.
. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М., 1961. – С.178-182; Явич Л.С. Проблемы правового регулирования советских общественных отношений. – М., 1961. – С.123; Теория государства и права / Под ред. А.И. Денисова. – М., 1967. – С.262 та інші.
. Докладніше див.: Гревцов Ю.І. Правовое отношение и осуществление права. – Л., 1987.
. Уманский Я.Н. Советское государственное право. – С.11; Курс советского государственного права. – С.21; Советское государственное право. – М., 1985. – С.17; Стрекозов В.Г., Казанчев Ю.Д. Государственное (конституционное) право Российской Федерации. – М., 1995. – С.10; Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право России. – М.: Юристъ, 2001. – С.15 тощо.
. Чиркин В.Е. Конституционное право в Российской Федерации: Учебник. – М.: Юристъ, 2001. – С.25.
. Енгибарян Р.В., Тадевосян Э.В. Конституционное право: Учебник. – М.: Юристъ, 2000. – С.25-26.
. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики і В.С. Журавського. – К., 2002. – С.23; Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посіб. – К.: Атіка, 2002. – С.18; Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1995. – С.45-46; Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К., 2002. – С.36 та ін.
. Основин В.С. Советские государственно-правовые отношения. – М., 1965. – С.9-12.
. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційно-правові відносини в Україні: поняття, види, структура // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – №7. – С.29.
. Лучин В.О. Конституционные нормы и отношения. – М., 1997. – С. 111-113.
. Див., напр.: Выдрин И.В., Кокотов А.Н. Муниципальное право России. М., 1999; Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К., 1999; Краснов М.А. Введение в муниципальное право. – М., 1993; Кутафин О.Е., Фадеев В.И. Муниципальное право Российской Федерации. – М., 1997; Муниципальное право Российской Федерации / Под ред. Ю.А. Дмитриева. – М., 1999; Постовой Н.В. Муниципальное право России. – М., 2000; Фадеев В.И. Муниципальное право России. – М., 1994 та ін.
. Бондарь Н.С. Гражданин и публичная власть: Конституционное обеспечение прав и свобод в местном самоуправлении. – М., 2004. – С.57.
. Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве та регіональне самоврядування: Закон УРСР від 26 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №28. – ст.387.
. Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України: Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України // Голос України. – 1995. – 10 червня.
. Баймуратов М.О. Становлення місцевого самоврядування в Україні як фактор формування демократичної державності // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем: Матеріали міжнародної наукової конференції (м. Київ, 17-20 жовтня 2000 року). – К., 2000. – С.115.
. Баймуратов М.О., Григор’єв В.А. Муніципальна влада: актуальні проблеми становлення й розвитку в Україні. – Одеса, 2003. – С.115.
. Про територіальну громаду: Закон України. Проект, підготовлений робочою групою експертів Товариства науковців по сприянню муніципальній реформі, Асоціації міст України та Спілки лідерів місцевих та регіональних влад України. Керівник робочої групи В.В. Кравченко // Місцеве самоврядування в Україні: історія, сучасність, перспективи розвитку: Навч. пос. / Кравченко В.В., Кравченко Н.В., Лисюченко В.П. та ін. – К., 2000. – С.141.
. Про місцеве самоврядування: Закон України. Проект від 12 квітня 2003 р. / Авт. колектив: С. Клебан, М. Корнієнко, В. Куйбіда та ін. – К., 2003.
. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. – ст.170.
. Див., про це: Баймуратов М.О., Григор’єв В.А. Муніципальна влада: актуальні проблеми становлення й розвитку в Україні. – Одеса, 2003. – С.113–127; Батанов О.В. Категорія “питання місцевого значення” у сучасному лексиконі місцевого самоврядування: проблеми конституційно-правової теорії і практики // Новий етап розвитку місцевого самоврядування, реформування житлово-комунального господарства в Україні: За матеріалами ІХ Всеукраїнських муніципальних слухань “Житлово-комунальна реформа – першочергове завдання місцевого та регіонального розвитку”, 22–26 вересня 2003 р., м. Київ – “Пуща-Озерна” / Науковий редактор: М. Пухтинський. – К.: Атіка-Н, 2004. – С.289–299; Батанов О.В. Питання місцевого значення – основний об’єкт муніципальної діяльності територіальних громад // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – №7. – С.35–47; Григорьев В.А. Эволюция местного самоуправления. Отечественная и зарубежная практика. – К.: Истина, 2005. – С.236-256.
. Коркунов Н.М. Русское государственное право. – Т.2: Часть особенная. – СПб., 1903. – С.357.
. Комментарий к Федеральному закону “Об общих принципах организации местного самоуправления в Российской Федерации” / Рук. авт. кол. и отв. ред. Ю.А. Тихомиров. – М., 1997. – С.32.
. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. – М., 1998. – С.716; Емельянов Н.А. Местное самоуправление: проблемы, поиски, решения. – М., 1997. – С.320.
. Государственное право Российской Федерации: Под ред. О.Е. Кутафина. – М., 1996. – С.546.
. Муниципальное право Российской Федерации: Учеб. / 2–е изд. Под ред. Ю.А. Дмитриева. – М., 2000. – С.226.
. Выдрин И.В., Кокотов А.Н. Муниципальное право России. – М., 1999. – С.35–36.
. Прудников А.С., Кудин В.А., Лимонов А.М., Лимонова Н.А. Муниципальное право России. – М., 2002. – С.24.
. Кравченко В.В., Пітцик М.В. Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні (основи муніципального права). – К., 2001. – С.175.
. Кампо В. Деякі проблеми становлення і розвитку місцевого самоврядування // Місцеве та регіональне самоврядування України. – К., 1993. – С.71; Коваленко А.А. Конституційно-правове регулювання місцевого самоврядування в Україні: питання теорії і практики. – К., 1997. – С.46.
. Григорьев В.А. Становление местного самоуправления в Украине. – Одесса, 2000. – С.24.
. Зотов В.Б., Макашева З.М. Муниципальное управление: Учеб. – М., 2002. – С.13, 55–56.
. Баймуратов М.О., Григор’єв В.А. Муніципальна влада: актуальні проблеми становлення й розвитку в Україні. – Одеса, 2003. – С.113–127.
. Батанов О.В. Категорія “питання місцевого значення” у сучасному лексиконі місцевого самоврядування: проблеми конституційно-правової теорії і практики // Новий етап розвитку місцевого самоврядування, реформування житлово-комунального господарства в Україні: За матеріалами ІХ Всеукраїнських муніципальних слухань “Житлово-комунальна реформа – першочергове завдання місцевого та регіонального розвитку”, 22–26 вересня 2003 р., м. Київ – “Пуща-Озерна”. – К., 2004. – С.292.
. Хартія міста Одеси. Проект / Підготовлений О.Г. Мучником. – Одеса, 1999. – С.12.
. Про самоврядування територіальної громади: Проект Закону України, підготовлений за участю експертів Асоціації міст України та громад // Український муніципальний форум. Матеріали. Частина ІІ. Концепція децентралізації державного управління та розвитку місцевого самоврядування. Законопроекти підготовлені за участю експертів АМУ. – Алушта, 2005. – С.27.
. Європейська Хартія про місцеве самоврядування // Місцеве та регіональне самоврядування України. – Вип.1–2 (6–7). – К., 1994. – С.70–74.
. Баймуратов М.О. Становлення місцевого самоврядування в Україні як фактор формування демократичної державності // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем: Матеріали міжнародної наукової конференції (м. Київ, 17-20 жовтня 2000 року). – К., 2000. – С. 115.
. Муніципальне право України / Підручник. За ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. – К., 2001. – С.24–25.
. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційно-правові відносини в Україні: поняття, види, структура // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – №7. – C.29-31.
. Муниципальное право Российской Федерации: Учебник для вузов / Под ред. Н.С. Бондаря. – М., 2003. – С. 15–18
. Концепція загальних (загальнорегулятивних) правовідносин вперше була запропонована професором І.Ф. Рябко (див.: Учен. зап. Ростовского ун-та. Вып. 2. – Ростов на Дону, 1958. – Т. 17. – С.3-17), нині вона отримала широке визнання. Напр.: Матузов Н.И. Общие правоотношения и их специфика // Правоведение. – 1976. – № 3. – С.23-33; Матузов Н.И. Актуальные проблемы теории права. – Саратов, 2003. – С.119-140; Кутафин О.Е. Предмет конституционного права. – М., 2001. – С. 308-312.
. Бахрах Д.Н. Административное право России. – М., 2000. – С. 302.
. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М., 1961. – С.195.
. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конст