ПРАВОВИЙ СТАТУС ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ) :



  • Название:
  • ПРАВОВИЙ СТАТУС ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)
  • Кол-во страниц:
  • 243
  • ВУЗ:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  • Год защиты:
  • 2005
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ



    ВСТУП……………………………………………………………………….4-14
    РОЗДІЛ 1
    ПРАВОВИЙ ЗМІСТ ПОНЯТТЯ “ПАРЛАМЕНТСЬКА ОПОЗИЦІЯ”.....15-74
    1.1. Визначення поняття “парламентська опозиція”..................................15-28
    1.2. Історія становлення поняття “парламентська опозиція” у політико-правовій думці................................................................................................28-40
    1.3. Теоретико-правовий аналіз поняття “парламентська опозиція” у конституційному праві України...................................................................40-68 Висновки до розділу......................................................................................69-74
    РОЗДІЛ 2
    ПРАВОВИЙ СТАТУС ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ......................................................................................................75-128
    2.1. Правовий статус парламентської опозиції у Великобританії.............75-94
    2.2. Характеристика правового статусу парламентської опозиції в інших зарубіжних країнах......................................................................................94-125
    2.2.1. Правовий статус парламентської опозиції у США...........................94-99
    2.2.2. Правовий статус парламентської опозиції у західноєвропейських країнах...........................................................................................................99-116
    2.2.3. Правовий статус парламентської опозиції в Японії.....................116-120
    2.2.4. Правовий статус парламентської опозиції у країнах Латинської Америки......................................................................................................120-122 2.2.5. Правовий статус парламентської опозиції у країнах Тропічної Африки........................................................................................................122-125 Висновки до розділу..................................................................................125-128


    РОЗДІЛ 3
    СТАНОВЛЕННЯ, СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СТАТУСУ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ В УКРАЇНІ......................................................................................................129-182
    3.1. Становлення правового статусу парламентської опозиції в Україні.........................................................................................................129-148
    3.2. Законодавче закріплення правового статусу парламентської опозиції на сучасному етапі та питання його вдосконалення……………………....148-177
    Висновки до розділу..................................................................................177-182
    ВИСНОВКИ..............................................................................................183-192 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................193-220
    ДОДАТОК А..............................................................................................221-243





























    ВСТУП

    Актуальність теми
    В умовах активного законодавчого закріплення здобутків демократичного розвитку політичної системи, які мають місце після проголошення незалежності України (зокрема, політичного плюралізму, багатопартійності тощо), набуває особливої гостроти питання законодавчого забезпечення діяльності парламентської опозиції як невід’ємного елементу такого розвитку.
    Зважаючи на тривалий період повного заперечення існування парламентської опозиції як на законодавчому рівні, так і в науці радянського державного права, питання, що стосуються правового статусу парламентської опозиції, є практично нерозробленими у сучасній теорії конституційного права України. Це призводить до складностей регулювання правового статусу парламентської опозиції в Україні.
    Натомість у багатьох зарубіжних країнах, які характеризуються як демократичні або як такі, що мають на меті ними стати, в якості невід’ємної умови вказаної характеристики виступає законодавче закріплення правового статусу парламентської опозиції або, принаймні, гарантій її функціонування. Досвід функціонування у цих країнах парламентської опозиції, законодавче закріплення її правового статусу потребує вивчення та осмислення Україною з урахуванням сучасних особливостей розвитку політичної системи нашого суспільства та особливостей історичного розвитку правової системи Української держави.
    Відповідність теми роботи сучасним тенденціям розвитку України обумовлена і тими політичними процесами, що спрямовані на зміну форми правління з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську. За такої трансформації, парламентська більшість та парламентська опозиція відіграватимуть ще більш важливу роль у функціонуванні системи органів державної влади, а отже, потребуватимуть належного законодавчого оформлення своєї діяльності.
    Таким чином, актуальність обраної теми та доцільність роботи обумовлена цілою низкою об’єктивних причин. Серед них, зокрема:
    1) відсутність цілісного дослідження, в якому мало б місце повне та всебічне розкриття даної теми, що значною мірою обумовлено, на думку автора, новизною даного інституту для політичної системи українського суспільства;
    2) необхідність розробки та прийняття на основі ґрунтовного наукового дослідження якісного законодавства, що має врегулювати правовий статус парламентської опозиції в Україні.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
    Дане дисертаційне дослідження виконане відповідно до планової тематики науково-дослідної роботи на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тема № 01 БФ 042-01: “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України”, номер державної реєстрації 0101U003579.
    Мета і завдання дослідження
    Метою написання даної роботи є аналіз законодавства та історії функціонування парламентської опозиції в Україні, в зарубіжних країнах та створення наукової бази для розробки законодавства, що регулюватиме правовий статус парламентської опозиції в Україні.
    Для досягнення поставленої мети автор вважає за необхідне вирішити наступні завдання:
    1) розглянути сутність поняття “парламентська опозиція”, історію його виникнення та формування у вітчизняній та світовій політико-правовій думці, провести теоретико-правовий аналіз поняття “парламентська опозиція” у конституційному праві України;
    2) проаналізувати функціонування парламентської опозиції у зарубіжних країнах та визначити особливості такого функціонування в залежності від форми правління у державі; виявити інші обставини, що впливають на формування та діяльність парламентської опозиції у зарубіжних країнах; узагальнивши ці обставини, а також особливості законодавчої регламентації діяльності парламентської опозиції у зарубіжних країнах, виробити рекомендації щодо законодавчого регулювання правового статусу парламентської опозиції в Україні;
    3) проаналізувати чинне законодавство України на предмет закріплення у ньому правового статусу парламентської опозиції і надати пропозиції щодо подальшого розвитку і вдосконалення такого закріплення.
    Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері функціонування парламентської опозиції як невід’ємного інституту політичної системи демократичного суспільства.
    Предмет дослідження – правове регулювання статусу парламентської опозиції.
    Методи дослідження
    Для досягнення поставленої у роботі мети, автором використано наступні методи дослідження: системно-структурний, історичний, порівняльний, формально-логічного аналізу, статистичний, мовний, аналітичний, діалектичний. Системно-структурний метод використано при дослідженні складових, що включає у себе поняття “парламентська опозиція”, та при визначенні місця парламентської опозиції у системі інститутів конституційного права як галузі права і науки, а також при характеристиці парламентської опозиції як суб’єкта конституційно-правових відносин. Історичний метод знайшов своє застосування при розгляді автором питань стосовно: виникнення та розвитку уявлень про поняття “парламентська опозиція”, “опозиційний Кабінет Міністрів”, функціонування парламентської опозиції у законодавчих установах, що діяли на території України та інших держав (у період перебування України в їх складі). Порівняльний метод дослідження використано при визначенні особливостей функціонування парламентської опозиції у зарубіжних країнах. Метод формально-логічного аналізу задіяно для з’ясування змісту досліджуваного нормативного матеріалу, його аналізу та класифікації. Статистичний метод використано при характеристиці: представництва українців у законодавчих установах Австрії, Австро-Угорщини та Російської імперії, особливостей функціонування партійної системи в Україні та в зарубіжних країнах. Мовний метод застосовано автором при характеристиці особливостей правової стилістики та юридичної техніки, що мають місце у чинному законодавстві України, а також при розробці проекту закону, що має врегулювати правовий статус парламентської опозиції в Україні. Аналітичний метод використано для з’ясування причин, особливостей та закономірностей функціонування парламентської опозиції в зарубіжних країнах, при аналізі чинного законодавства України на предмет закріплення у ньому правового статусу парламентської опозиції, визначенні перспектив такого закріплення та виробленні рекомендацій щодо його удосконалення в частині регулювання правового статусу парламентської опозиції. Діалектичний метод застосовано для встановлення взаємозв’язків між функціонуванням: парламентів та партійних систем, парламентської опозиції та існуючою у державі формою правління.
    Стан наукової розробки теми
    Питання, що стосуються правового статусу парламентської опозиції, є мало дослідженими у роботах вітчизняних науковців. Разом із тим, окремі питання, що стосуються правового статусу парламентської опозиції, стали предметом дослідження у роботах: Ч. Вайза, Л. В. Гонюкової, О. Дніпрова, Ю. Д. Древаля, В. Кампо, П. С. Кислого, Ю. Мірошниченка, Р. Павленка, Е. Р. Рахімкулова, Й. Рисіча, А. Ришелюка.
    Окремі аспекти функціонування парламентської опозиції (у зв’язку із розглядом пов’язаних питань) були висвітлені у роботах: Г. О. Федоренко, П. П. Шляхтуна.
    Висвітлення історичних аспектів функціонування парламентської опозиції в Україні міститься у роботах: В. Ф. Верстюка, М. А. Дамирлі, Г. Г. Демиденко, Н. А. Дроботенко, О. М. Мироненка, П. П. Музиченка, Л. О. Окиншевича, М. П. Орзиха тощо.
    У Російській Федерації окремі аспекти функціонування парламентської опозиції розглянуті у роботах: В. Дінеса, Л. М. Ентіна, Л. Сліски, Ю. Юдіна. Серед робіт представників далекого зарубіжжя, у яких міститься висвітлення питання правового статусу парламентської опозиції, можна назвати роботу Г. Кречмера.
    Для з’ясування окремих причин, що зумовлюють відмінності дії тотожних правових норм у різних державах та особливості функціонування парламентської опозиції, автор вважав за необхідне використати наукові розробки представників політологічної науки. Зокрема, вказані питання висвітлено у працях: І. М. Варзара, А. Ф. Колодія, А. І. Куліша, І. Ф. Кураса, В. Литвина, Л. Н. Маймескулова, М. Михальченка, Г. Нечепоренка, Н. П. Осипової, М. В. Петрашевського, Ю. М. Розенфельда, А. Є. Тамма, В. М. Якушика тощо.
    Передумови до виникнення концепції парламентської опозиції були закладені у працях давньогрецьких мислителів Арістотеля та Платона, а також у працях: Т. Гоббса, П. А. Гольбаха, Дж. Локка, Ш-Л. Монтеск’є, Б. Спінози, Д. Юма. На початку ХVІІІ століття концепція парламентської опозиції почала обґрунтовуватися у працях: Е. Берка, лорда Болінбрука, І. Канта, Ж. О. Ламетрі. Важливою, з точки зору визначення сутності поняття “парламентська опозиція”, є розробка поняття “парламентська меншість”, що знайшла своє відображення у працях: Г. Єллінека, С. Мілля, Р. Моля, А. де Токвіля, Г. Спенсера тощо.
    Ціла низка російських, а згодом і радянських вчених присвятили свої праці питанням, що так або інакше мають відношення до становлення цілісного наукового розуміння поняття “парламентська опозиція”. Серед них, зокрема: Г. Ф. Александров, М. О. Бакунін, О. О. Боровой, І. О. Ільїн, К. Д. Кавелін, В. І. Ленін, Ю. О. Мартов (Цедербаум), М. М. Новосільцев, Л. О. Тихомиров, М. В. Устрялов, Б. М. Чичерін, Г. Ф. Шершеневич та інші.
    В Україні концепція опозиції розроблялася такими представниками політико-правової думки, як: Ю. Дрогобич, С. Оріховський, П. Русин, вчені Києво-Могилянської академії тощо. Важливою віхою у розвитку української політико-правової думки з питання розробки концепції парламентської опозиції стали роботи М. Грушевського та М. Драгоманова.
    Серед представників зарубіжної політико-правової думки ХХ століття, які у своїх працях висвітлюють питання стосовно ролі, місця та значення парламентської опозиції у політичній системі суспільства, можемо назвати: Г. Алмонда, Х. Арендт, П. Бромхеда, Р. А. Дала, Р. Далтона, М. Дюверже, Ж. Зіллера, Дж. Пауелла, К. Поппера, Бернарда Г. Сігана, Дж. Сороса, К. Стромма.
    Базою роботи послужили наукові праці з теорії конституційного права російських та інших зарубіжних авторів: С. А. Авакьяна, Ж.-П. Жакке, О. О. Кутафіна, Ю. О. Тихомирова, В. О. Туманова, А. Шайо, а також українських авторів: А. З. Георгіци, А. В. Грабильнікова, О. О. Майданника, О. В. Мельник, Л. Р. Наливайко, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики, О. Ф. Фрицького тощо; навчальні посібники з конституційного права зарубіжних країн під редакцією: М. В. Баглая, А. І. Ковлера, Ю. Й. Лейбо, Б. О. Страшуна, В. Є. Чиркіна, Ю. А. Юдіна тощо.
    При дослідженні функціонування парламентської опозиції у зарубіжних країнах, автором було використано праці: Ф. Ардана, І. Білецької, А. Громико, С. Ю. Данилова, К. Зонтхаймера, А. Есмена, В. М. Єрьоміна, С. О. Камінського, А. Д. Керімова, Н. Ю. Козлової, Н. С. Крилової, С. Лоу, А. Лоуеля, А. А. Макарова, В. В. Маклакова, К. Марисюка, А. А. Мелкумова, А. О. Мішина, В. І. Лафітського, Ю. І. Лейбо, А. Г. Орлова, О. Петерсона, В. І. Прокопова, Л. І. Скорохода, Дж. Сміт, Ю. П. Урьяса, С. Г. Федорова, В. Е. Шила, С. В. Шуляка та інших.
    Наукова новизна одержаних результатів
    Наукова новизна роботи полягає, насамперед, у тому, що вона є одним із перших в Україні монографічних досліджень правового статусу парламентської опозиції.
    Наукова новизна роботи також полягає у розробці автором наступних наукових положень.
    1. Проаналізовано критерії, за якими здійснюється визначення співвідношення парламентської та позапарламентської опозиції як складових політичної опозиції, та аргументовано, що найбільш доцільним є використання критерію “відношення політичної опозиції до представницьких установ”, оскільки саме цей критерій (а не критерій “місце дії”, що пропонується низкою авторів) вказує на те, що визначальною ознакою виділення парламентської опозиції серед інших різновидів політичної опозиції є її входження до структури парламенту.
    2. Запропоновано авторські визначення понять: “парламентська опозиція”, “парламентська опозиція в Україні”, “опозиційний Кабінет Міністрів в Україні”.
    Парламентська опозиція – це добровільне об’єднання депутатів парламенту, що здійснюється на основі права, гарантованого конституцією, законодавством або ж закріпленого у конституційних звичаях, які не підтримують офіційний політичний курс глави держави та / або уряду та, як правило, не є членами політичної партії (блоку), яка (який) висунула (висунув) кандидатуру діючого глави держави на виборах глави держави, як правило, не представлені у складі уряду та можуть здійснювати діяльність, спрямовану: на зміну офіційного політичного курсу глави держави та / або уряду, та / або на легальне усунення з посади глави держави або окремих членів уряду, або його відставку в цілому, та / або на контроль за діяльністю глави держави та / або уряду.
    Парламентська опозиція в Україні – це добровільне об’єднання народних депутатів України - членів депутатських фракцій (груп), право на яке гарантоване Конституцією України, які не підтримують офіційний політичний курс Президента України та / або Кабінету Міністрів України та, як правило, не є членами політичної партії (блоку), яка (який) висунула (висунув) кандидатуру діючого Президента України на виборах Президента України, як правило, не представлені у складі Кабінету Міністрів України і можуть здійснювати діяльність, спрямовану: на зміну офіційного політичного курсу Президента України та / або Кабінету Міністрів України, та / або на легальне усунення з посади Президента України або окремих членів Кабінету Міністрів України, або його відставку в цілому, та / або на контроль за діяльністю Президента України та / або Кабінету Міністрів України.
    Опозиційний Кабінет Міністрів в Україні – це постійно діючий, консультативно-дорадчий орган, сформований опозиційною депутатською фракцією (групою), опозиційним блоком або об’єднаною парламентською опозицією, що функціонує на громадських засадах і має на меті здійснення постійного моніторингу діяльності Кабінету Міністрів України.
    3. Проаналізовано еволюцію зарубіжної та вітчизняної політико-правової думки в частині відображення у ній розуміння поняття “парламентська опозиція”. У результаті вказаного аналізу автором зроблено висновок про те, що до початку ХVІІІ ст. немає підстав говорити про існування політико-правового обґрунтування поняття “парламентська опозиція”, в той же час, для політико-правової думки ХVІІІ-ХХ ст. є характерною активна розробка поняття “парламентська опозиція” та її визнання в якості невід’ємного елементу політичної системи демократичного суспільства.
    Проведено аналіз української політико-правової думки стосовно поняття “парламентська опозиція”, на підставі якого встановлено, що тенденція до політико-правового обґрунтування концепції парламентської опозиції в Україні спостерігається до входження її до складу Радянського Союзу та після проголошення незалежності. У період же перебування України у складі Радянського Союзу у політико-правовій думці відкидалася можливість обґрунтування поняття “парламентська опозиція” з точки зору її належності до демократичних інститутів політичної системи суспільства.
    4. Визначено місце правових засад парламентської опозиції у системі конституційного права України як галузі права та науки, яка, на думку автора, на сьогодні не є інститутом конституційного права України як галузі права, однак виступає основним прогнозно-перспективним інститутом науки конституційного права України у складі генерального інституту державної влади і поєднує у собі ознаки матеріально-регулятивного та конституційно-процесуального характеру.
    5. Обґрунтовано неможливість віднесення парламентської опозиції в Україні на сучасному етапі до суб’єктів конституційно-правової відповідальності у позитивному аспекті, оскільки вона не має юридичних обов’язків у площині державно-владних відносин. Автором запропоновано визначення складу конституційного делікту, суб’єктом якого виступає парламентська опозиція, та аргументовано, що парламентська опозиція в Україні на сучасному етапі не є суб’єктом конституційно-правової відповідальності у ретроспективному аспекті, оскільки склад правопорушення, суб’єктом якого вона може виступати, законодавчо не закріплений.
    6. Цілісно та узагальнено подано історію функціонування парламентської опозиції в Україні від докняжої доби і до сьогодення: до виникнення Київської Русі (починаючи зі скіфських часів), у період існування Київської Русі, за часів перебування України у складі Польщі та Литви, за часів Козацької держави, у період перебування України (складових її території) у складі Австрії, Австро-Угорщини та Російської імперії, у період визвольних змагань 1917-1920 рр., за часів входження України до складу СРСР, після проголошення незалежності України.
    Проаналізовано конституції та конституційні акти, що були розроблені в Україні протягом ХVІІІ – ХХ століть, на предмет закріплення у них правового статусу парламентської меншості та парламентської опозиції і встановлено, що, вже починаючи з Конституції Пилипа Орлика 1710 р., простежується закріплення гарантій та засад для діяльності парламентської меншості на рівні вказаних актів, що свідчить про високу правову та політичну культуру їх розробників та сучасників.
    7. Дістало подальший розвиток вивчення особливостей функціонування парламентської опозиції у зарубіжних країнах; вперше конкретно по кожній із розглянутих зарубіжних країн проаналізовано можливості застосування в Україні досвіду функціонування у них парламентської опозиції. На основі вказаного аналізу автором виділено та узагальнено положення, що мають бути використані та враховані при регулюванні правового статусу парламентської опозиції в Україні.
    8. Вперше проведено системний аналіз чинного законодавства України на предмет закріплення у ньому правового статусу парламентської опозиції, на основі чого обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення правового статусу парламентської опозиції в Україні, що обумовлено відсутністю регулювання вказаного питання у чинному законодавстві України, а також тим, що політична практика та свідомість українського суспільства поки що не мають того рівня, щоб визнати та забезпечити функціонування парламентської опозиції на основі лише парламентських традицій.
    Практичне значення одержаних результатів полягає:
    1) у розробці автором рекомендацій стосовно удосконалення чинного законодавства України щодо закріплення у ньому правового статусу парламентської опозиції, а також у розробці власного проекту закону (який поданий у Додатку А до роботи), що має на меті врегулювати правовий статус парламентської опозиції в Україні;
    2) у можливості використання матеріалів роботи у навчальному процесі вищих і середніх навчальних закладів при викладанні конституційного права України та конституційного права зарубіжних країн;
    3) у можливості використання матеріалів роботи у процесі підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників;
    4) у можливості використання матеріалів роботи при науково-методичній роботі з вищезазначеної тематики.
    Особистий внесок здобувача
    Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, спеціальним комплексним дослідженням правового регулювання статусу парламентської опозиції. Сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел, узагальненні практики застосування законодавства в зарубіжних країнах. Публікації, в яких викладені результати дослідження, підготовлені дисертантом особисто, без участі співавторів.
    Апробація результатів дисертації
    Результати дослідження, що включені до дисертації, оприлюднено на: 1) ІІ українсько-польській науково-практичній конференції “Управління великим містом: адміністрування і безпосередня демократія”, що відбулася 4-5 грудня 2003 р. у м. Львові; 2) Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників”, що відбулася 8-9 квітня 2004 р. у м. Києві, у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка; 3) Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання”, що відбулася 5-6 листопада 2004 р. у м. Хмельницькому; 4) Науково-теоретичному семінарі аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що відбувся 20 жовтня 2004 р.; 5) Першій Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу-2004”, що відбулася 1-15 листопада 2004 р. у м. Дніпропетровську. Тези роботи були представлені для участі у Міжнародному молодіжному конкурсі на кращу наукову роботу серед студентської молоді. Розроблений автором проект закону передано до Секретаріату фракції “Наша Україна” Верховної Ради України.
    Публікації
    За темою дослідження опубліковано 10 (десять) статей, 6 з яких – у наукових фахових виданнях України.
    Структура дисертації
    Робота складається із вступу, трьох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (298 найменувань) і додатку. Загальний обсяг дисертації – 243 сторінки, із них 49 сторінок – список використаних джерел і додаток.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ



    Найважливішими науковими та практичними результатами, одержаними в дисертації, на думку автора, є наступні.
    1. Щодо критерію, за яким здійснюється визначення співвідношення парламентської та позапарламентської опозиції як складових політичної опозиції, то, на думку автора, при визначенні даного співвідношення, в якості критерію, за яким воно здійснюється, слід використовувати такий, як “відношення політичної опозиції до представницьких установ”, а не критерій “місце дії”, бо діяльність парламентської опозиції може здійснюватися не тільки безпосередньо у стінах парламенту, а й поза ним. Саме критерій “місце дії” вказує на те, що визначальною ознакою виділення парламентської опозиції серед інших різновидів політичної опозиції є її входження до структури парламенту.
    2. Щодо визначення поняття “парламентська опозиція”, то, на думку автора, воно повинно подаватися, перш за все, із урахуванням тієї форми правління, що існує у конкретній державі. У роботі автором запропоновано власне загальне визначення поняття “парламентська опозиція”, а також визначення поняття “парламентська опозиція в Україні”.
    На основі існуючих проектів законів, що мають врегулювати питання правового статусу парламентської опозиції, розроблено визначення поняття опозиційного Кабінету Міністрів в Україні.
    3. Аналіз еволюції зарубіжної та вітчизняної політико-правової думки дає підстави стверджувати, що до початку ХVІІІ ст., буде невиправданим говорити про існування політико-правового обґрунтування концепції парламентської опозиції. Разом із тим, політико-правові погляди мислителів вказаного періоду через розробку концепцій права на опір, меж здійснення верховної влади тощо заклали основи для виникнення та розробки концепції парламентської опозиції у політико-правовій думці. Для політико-правової думки ХVІІІ-ХХ ст. є характерною активна розробка концепції парламентської опозиції та її визнання в якості невід’ємного елементу політичної системи демократичного суспільства.
    В Україні тенденція до політико-правового обґрунтування поняття “парламентська опозиція” спостерігається до входження її до складу Радянського Союзу та після проголошення незалежності. У період же її перебування у складі Радянського Союзу у політико-правовій думці практично відкидалася будь-яка можливість обґрунтування вказаного поняття, оскільки, парламентська опозиція, якщо і розглядалася окремими дослідниками, то лише з позицій заперечення її існування або спрощеного підходу до розуміння її сутності.
    4. Характеризуючи місце парламентської опозиції у системі конституційного права України як галузі права та науки, слід відзначити, що на думку автора, на сьогодні парламентська опозиція не відповідає ознакам, притаманним інституту конституційного права України як галузі права, а отже не є таким інститутом. Разом із тим, парламентська опозиція є прогнозно-перспективним основним інститутом науки конституційного права України, що входить до складу генерального інституту державної влади і має поєднувати у собі риси матеріально-регулятивного та конституційно-процесуального інститутів.
    Частково правовий статус парламентської опозиції в Україні може регулюватися нормами, що включені в інститут парламентської меншості (що є реальним інститутом галузі та науки конституційного права України), оскільки він включає у себе значну частину норм, що можуть врегульовувати правовий статус парламентської опозиції, за відсутності інших спеціальних норм.
    5. Визначаючи місце парламентської опозиції у системі конституційно-правових відносин, автор дійшла до висновку про те, що віднесення парламентської опозиції до суб’єктів конституційного права України як галузі права та конституційних правовідносин характеризується певною парадоксальністю, яка полягає у тому, що парламентська опозиція в Україні, не маючи прямого нормативного закріплення свого статусу, фактично виступає як суб’єктом конституційного права, так і конституційних правовідносин.
    Застосувавши при розгляді сутності поняття “парламентська опозиція” системно-структурний метод, автором визначено, що до суб’єктів парламентської опозиційної діяльності повинні належати: депутатські фракції (групи), блоки, які у встановленому Законом порядку заявили про свій перехід в опозицію, об’єднана парламентська опозиція. Використовуючи даний метод, було визначено і співвідношення поняття “парламентська опозиція” із таким структурним елементом парламенту як парламентська меншість. Сутність співвідношення понять “парламентська опозиція” та “парламентська меншість” полягає у тому, що, за умови парламентської та парламентсько-президентської республік, парламентська опозиція та парламентська меншість співпадають між собою, тоді як за президентської та президентсько-парламентської республік, вони можуть як співпадати, коли глава держави і парламентська більшість є представниками однієї і тієї ж політичної сили, так і не співпадати, коли парламентську більшість утворюють представники не тих політичних сил, яких підтримує глава держави.
    6. Щодо способу формування парламентської опозиції, то, на думку автора, найбільш прийнятним для формування парламентської опозиції в Україні є заявочний принцип (з використанням порядку створення парламентської опозиції, аналогічного до порядку створення фракцій (груп), передбаченого Регламентом Верховної Ради України), оскільки він враховує можливість переходу до парламентської опозиції навіть однієї фракції (групи). Цей же принцип має діяти і при утворенні об’єднаної парламентської опозиції, оскільки підписання угоди або іншого документу із заздалегідь визначеними у законодавстві вимогами до нього є, на думку автора, створенням формальних перешкод до утворення парламентської опозиції.
    7. Базуючись на розробках науковців щодо питань, які стосуються функціонування парламентської опозиції, автор визначив наступні цілі діяльності парламентської опозиції:
    1) вироблення альтернативи офіційному політичному курсу та здійснення діяльності, спрямованої на врахування його положень при здійсненні поточної політичної діяльності;
    2) забезпечення стабільності соціальних відносин через виявлення та відстоювання інтересів тієї частини виборців, що знаходиться у меншості.
    На основі узагальнення позицій науковців автор визначив перелік функцій парламентської опозиції, до яких можна віднести наступні:
    1) розробка альтернатив політиці правлячих сил з метою забезпечення балансу влади;
    2) здійснення контролю над урядом і керованими ним органами управління;
    3) систематична і ситуаційно-орієнтована критика урядової програми;
    4) формування тіньового кабінету на випадок заміни уряду чи інших відповідних політичних структур;
    5) мобілізація на свій бік громадської думки певних прошарків населення;
    6) інформування виборців про свою діяльність;
    7) підготовка та добір здібних політиків, їх презентація у парламенті.
    В аспекті розгляду функцій парламентської опозиції слід зауважити, що, на думку автора, не є однією з функцій парламентської опозиції лобістська діяльність (хоча і може нею здійснюватися), оскільки ця функція не випливає із цілей її діяльності. Тому дане питання не повинно регламентуватися на рівні нормативного акту, що визначатиме правовий статус парламентської опозиції.
    8. Невід’ємною складовою правового статусу парламентської опозиції, яка залишилася поза увагою українських науковців, є її обов’язки. На думку автора, до обов’язків парламентської опозиції в Україні повинні бути віднесені наступні:
    1) додержуватись вимог Конституції України, Закону, що визначатиме правовий статус парламентської опозиції, Регламенту Верховної Ради України, інших законів України;
    2) не закликати до вчинення, не вчиняти або будь-яким чином не сприяти вчиненню дій, спрямованих на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення. Суб’єкти парламентської опозиційної діяльності не можуть створювати, матеріально утримувати або брати участь в утриманні воєнізованих формувань;
    3) не використовувати для залучення нових членів – народних депутатів України – матеріальні, фінансові та інші способи, що передбачають отримання вигоди тими, кому пропонується входження до складу парламентської опозиції, або іншими, пов’язаними з ними суб’єктами.
    9. Розглядаючи можливість застосування до парламентської опозиції конституційно-правової відповідальності у позитивному аспекті, автор дійшов до висновку про те, що на сьогодні в Україні таке застосування є неможливим, оскільки парламентська опозиція не має юридичних обов’язків у площині державно-владних відносин.
    Щодо притягнення парламентської опозиції до відповідальності у ретроспективному аспекті, то, на думку автора, склад конституційного делікту, суб’єктом якого виступає парламентська опозиція, має бути таким. Суб’єктом делікту має виступати суб’єкт парламентської опозиційної діяльності. Об’єктом конституційного правопорушення, вчиненого парламентською опозицією, можуть бути всі ті об’єкти, з приводу яких вона вступає у конституційно-правові відносини. Об’єктивна сторона конституційного делікту, суб’єктом якого є парламентська опозиція, може знаходити свій вияв у діяльності парламентської опозиції, що порушує встановлені процедурні форми діяльності державних органів, в інших видах діяльності, здійснення яких є забороненим за чинними законодавством, та у порушенні обов’язків, які мають бути за нею закріплені. Щодо суб’єктивної сторони конституційного делікту, суб’єктом, якого є парламентська опозиція, то вина має покладатися саме на суб’єкта парламентської опозиційної діяльності. Окремі ж уповноважені особи суб’єкта парламентської опозиційної діяльності можуть паралельно нести відповідальність за власні протиправні і винні дії, пов’язані з виною вказаного суб’єкта.
    При цьому, звичайно, залишається відкритим питання стосовно законодавчого закріплення вказаного складу правопорушення, що на сьогодні позбавляє нас підстав говорити про можливість притягнення парламентської опозиції до відповідальності у ретроспективному аспекті. Що ж стосується можливості притягнення парламентської опозиції до інших видів юридичної відповідальності (кримінальної, адміністративної, цивільно-правової, дисциплінарної, матеріальної тощо), то, на думку автора, така можливість не повинна закріплюватися законодавчо, оскільки парламентська опозиція не виступає суб’єктом вказаних видів відповідальності. Крім того, парламентська опозиція може бути суб’єктом політичної відповідальності, яка лежить, як правило, за межами площини відповідальності юридичної.
    10. Щодо функціонування парламентської опозиції у зарубіжних країнах, слід зробити наступні узагальнення.
    Провладно - опозиційна структура парламенту, яку ми можемо спостерігати у розглянутих зарубіжних країнах, характеризується наступними позитивними ознаками, які мають бути враховані тими державами, в яких інститут парламентської опозиції ще знаходиться у процесі становлення (зокрема, до таких держав належить і Україна): віднесення парламентської опозиції до основоположних інститутів конституційного права; здійснення висування кандидатів на парламентських виборах тільки політичними партіями; чітка політична структурованість парламенту; стабільність фракційної організації партій у парламенті; прогнозованість діяльності парламенту, як результат чіткої структурованості та високої партійної дисципліни; обмеження конкурентної боротьби за владу та процесу здійснення влади рамками конституції і права; лояльний характер опозиції; безпосередня участь парламентської більшості у визначенні кандидатури прем’єр-міністра та складу уряду; відповідальність партій за здійснювану ними державну політику, у тому числі, відповідальний характер критики опозиції; отримання парламентською опозицією посад заступників голів парламентських комітетів; визначення порядку денного урядом після консультацій із представниками парламентської опозиції; право визначеної меншості палати парламенту направляти президенту петицію з вимогою відмовитися від підписання акту і вимагати проведення референдуму; право визначеної меншості парламенту виступити з ініціативою винесення конституційної поправки на всенародний референдум; право парламентської опозиції готувати, у випадку необхідності, альтернативні доповіді комітету, право меншості на окрему думку з приводу підготовлюваних доповідей комітету; право парламентської опозиції розпоряджатися певною частиною бюджету комітету; комплектування наукових і допоміжних служб парламенту за згодою з опозицією; ведення роботи всередині фракцій по робочих групах, число і напрямки діяльності яких приблизно відповідають числу предметної орієнтації комітетів парламенту; перелік джерел, з яких здійснюється фінансування фракцій, у тому числі, опозиційних. Так, вони отримують грошові субсидії за рахунок бюджету парламенту в залежності від кількості членів фракції, а також внески від своїх депутатів і пожертвування від різноманітних неурядових організацій.
    Потребує нагального запозичення Україною так би мовити і “філософія” побудови стосунків між опозиційними фракціями та урядом, яка виходить із засад налагодження стосунків, а не конфронтації. І саме виходячи із цих засад, мають будуватися стосунки між ними та прийматися законодавство, що регламентує їх діяльність. Також Україні варто запозичити досвід щодо функціонування парламентської опозиції у частині тих особливостей, що має процес перебування парламентської більшості в опозиції до президента.
    Стосовно негативних аспектів функціонування парламентської опозиції у зарубіжних країнах, які потребують урахування з метою уникнення аналогічних помилок, то до них можуть бути віднесені наступні: необхідність уникати при розробці законодавства тих положень, які можуть бути використані опозицією та правлячою партією для побудови взаємовідносин на позиціях “обструкція – протидія обструкції”; негативний досвід роздрібненості політичних партій, які знаходяться в опозиції, що призводить до їх надзвичайної слабкості; практична відсутність опозиції у латиноамериканських країнах є для нас яскравим прикладом того, що навіть формальне існування багатопартійної системи із закріпленням демократичних засад її функціонування не є свідченням можливості існування опозиції як елементу реальної демократії. Ці країни є наочним підтвердженням того, що у країнах із недостатньо розвинутими демократичними традиціями діяльність парламентської опозиції повинна регламентуватися на рівні законодавства, а не залишати це питання у сфері регулювання звичаїв або традицій.
    11. Узагальнюючи відповідь на питання відносно того, чи повинна діяльність парламентської опозиції врегульовуватися законодавчо, слід зазначити, що точку зору окремих вчених стосовно того, що функціонування опозиції не може і не повинно регулюватися нормами права, на думку автора, можна вважати прийнятною по відношення до тих держав, в яких засади функціонування політичної опозиції і парламентської опозиції, зокрема, закріплені на рівні традицій, що глибоко укорінилися у політичній практиці та свідомості суспільства і не викликають сумнівів або заперечень. У тих же державах, для яких парламентська опозиція є новим інститутом, з огляду на законодавче забезпечення практично всіх інших аспектів парламентської діяльності, на думку автора, не варто пускати питання функціонування парламентської опозиції на “самоплив”. У цих державах норми права повинні стати своєрідним “бар’єром”, який покликаний відгородити парламентську опозицію, як новий інститут, від добре налагоджених механізмів державної влади шляхом регламентації тих аспектів діяльності парламентської опозиції, у яких вона взаємодіє із державною владою, а також тих, які можуть стати об’єктом штучних перешкод для її діяльності з боку державної влади (до останніх, зокрема, можна віднести створення низки формальних умов для утворення парламентської опозиції, покликаних штучно обтяжити цей процес тощо). У таких державах інституціоналізація парламентської опозиції має розглядатися як явище необхідне, а конституціоналізація – як можливе. Саме за таких умов будуть створені реальні можливості для донесення парламентською опозицією своїх політичних поглядів до широкої громадськості.
    12. Щодо історії виникнення та функціонування парламентської опозиції в Україні, слід відмітити, що існуючі форми правління на українських землях до виникнення Київської Русі (царські ради, народні збори та ради міст) не мали у своєму складі структур, які б мали опозиційний характер. Разом із тим, вже у феодальних снемах ми можемо помітити певні ознаки появи угруповань, відмінних за своїми політичними поглядами, в тому числі, на питання організації державної влади. За часів перебування України у складі Речі Посполитої, можемо констатувати певні ознаки політичної структурованості вального сейму за національною та релігійною ознаками, що є передумовою появи організованої опозиції у представницькому органі. За часів Козацької держави можна говорити про існування окремих фактів, що свідчать про функціонування опозиції у її представницьких установах. При цьому, слід відзначити наявність закріплення на засадах високої правової та політичної культури порядку такого функціонування на рівні проекту Основного закону держави – Конституції Пилипа Орлика. Згодом участь українських депутатів у парламентських установах Австрії, Австро-Угорщини та царської Росії, діяльність Головної руської ради та Українського парламентського клубу сприяли виробленню досвіду здійснення парламентської опозиційної діяльності. Разом із тим, слід відмітити, що структурування депутатів-українців у цих органах відбувалося, в основному, за національно-релігійною ознакою, а отже, мало на меті захист інтересів певної частини населення та меншою мірою було спрямовано на вплив щодо всієї державної політики. Однак, на думку автора, це не може і не повинно применшувати роль та значення їх парламентської опозиційної діяльності.
    Одним з уроків парламентської практики визвольних змагань 1917-1920 рр. став також досвід діяльності в умовах структуризації на парламентську більшість та парламентську опозицію. І особливо важливий цей досвід, на думку автора, тим, що він набувався через діяльність у власних представницьких органах Української держави, а не у таких органах її метрополій. Саме протягом зазначеного періоду вперше відбулося законодавче закріплення окремих гарантій діяльності парламентської опозиції у представницькому органі Української держави, а також спостерігається розуміння необхідності закріплення таких гарантій, виходячи із аналізу змісту проектів Конституцій та законів, розроблених протягом вказаного історичного періоду.
    За часів входження України до складу СРСР опозиція правлячому режиму існувала (хоча і не на парламентському рівні) та послужила підґрунтям для виникнення і функціонування опозиції у парламенті незалежної держави.
    Характеризуючи функціонування парламентської опозиції після проголошення незалежності України, слід відзначити, що ненормований статус опозиції значно гальмував і гальмує законодавчу діяльність Верховної Ради І – ІV скликань. Функціонування парламентської опозиції у парламенті незалежної України проходить поки що етап свого становлення та організаційно-ідейного оформлення, що потребує кропіткої роботи, спрямованої на законодавче закріплення цього процесу та вироблення і реальне впровадження таких стосунків між його учасниками, які будуються на засадах високої політичної культури.
    13. Аналіз чинного законодавства України на предмет закріплення у ньому правового статусу парламентської опозиції дає можливість зробити висновок про те, що таке закріплення фактично відсутнє. Натомість має місце встановлення загальних засад або регулювання окремих аспектів діяльності парламентської меншості на рівні міжнародно-правових актів, Конституції України, Закону України “Про статус народного депутата України”, Регламенту Верховної Ради України. Лише Закон України “Про політичні партії в Україні” гарантує політичним партіям свободу опозиційної діяльності.
    Звичайно, для забезпечення нормального функціонування парламентської опозиції цього недостатньо. Тому, на думку автора, закріплення статусу парламентської опозиції повинно знайти місце у Законі України “Про парламентську більшість та політичну опозицію”, проект якого розроблений автором у частині, що стосується парламентської опозиції, та поданий у Додатку А до роботи.












    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    1. Орроnо, орроsitus // Латино-український словник // 500 крилатих висловів. Тексти. Латино-український словник + англійські, німецькі, французькі, іспанські відповідники. - К.: Індоєвропа, 1993.- С. 240.
    2. Оппозиция // Баглай М. В., Туманов В. А. Малая энциклопедия конституционного права. - М.: Изд – во “БЕК”, 1998. - С. 289 - 290.
    3. Маклаков В. В. Оппозиция // Конституционное право: Словарь / Отв. ред. В. В. Маклаков. - М.: Юристъ, 2001. - С. 309.
    4. Тихомиров М. Ю. Оппозиция // Юридическая энциклопедия / Под ред. М. Ю. Тихомирова. - М.: б.вд., 1999. - С. 289.
    5. Бабкін В. Д. Опозиція // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін. - К.: Укр. енцикл., 2002. - Т. 4. - С. 282.
    6. Опозиція // Політологічний енциклопедичний словник: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закладів. - К.: Генеза, 1997. - С. 232.
    7. Ладодо И. В. Оппозиция // Политическая энциклопедия: В 2 т. / Под ред. Г. Ю. Семигина. - М. : Мысль, 2000. - Т. 2. - С. 81 - 82.
    8. Оппозиция // Халипов В. Ф. Власть: Кратологический словарь.-М.: Республика, 1997. - С. 240.
    9. Оппозиция // Загоруй И. С. Конституционное право Украины: Словарь терминов. - Луганск: РИО ЛИВ Д, 1999. - С. 100.
    10. Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. - К.: Тандем, 1996. - 240 с.
    11. Оппозиция // Словарь терминов // Маклаков В. В. Парламенты стран-членов Европейского Союза. - М.: б.вд, 1994. - С. 127.
    12. Киселев К. Семь тезисов об оппозиции // http://www.uravlast.ru/arts/?article_id=8048
    13. Павленко Р. Опозиція: права і повноваження // Людина і політика. -2002. - № 4. - С. 3-10.
    14. Куліш А. І. Опозиція в парламенті: політологічний сенс діяльності “груп тиску” (зарубіжний досвід) // Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика. - К.: Навч.-метод. каб. вищ. освіти М-ва освіти України, 1996. – С. 182 - 185.
    15. Розенфельд Ю. М., Осипова Н. П. Опозиція в демократичному суспільстві // Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика. - К.: Навч.-метод. каб. вищ. освіти М-ва освіти України, 1996. – С. 178-181.
    16. Якушик В. М. Деякі теоретичні засади аналізу політико-правового статусу політичної опозиції // Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика. - К.: Навч.-метод. каб. вищ. освіти М-ва освіти України, 1996. - С. 51 - 58.
    17. Авакьян С. А. Парламентская оппозиция // Конституционное право. Энциклопедический словарь / Под ред. С. А. Авакьяна. - М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА- ИНФРА - М), 2000. - С. 419.
    18. Оппозиция парламентская // Юридический энциклопедический словарь / Под ред. В. Е. Крутских. - М.: ИНФРА – М, 2001.- С. 264.
    19. Оппозиция парламентская // Большой юридический словарь / Под ред. А. Я Сухарева, Д. В. Зорькина, В. Е. Крутских. - М.: ИНФРА – М, 1999. - С. 452.
    20. Парламентська опозиція // Шляхтун П. П. Парламентаризм: Словник-довідник. - К.: Парламентське вид-во, 2003. - С. 86.
    21. Кампо В. Проблеми правового регулювання статусу парламентської більшості та парламентської опозиції у Верховній Раді України // Політичний календар. Інформаційно-аналітичний огляд. - 2003. - № 5 (63). - С. 3-6.
    22. Гонюкова Л. В. Правова інституціоналізація парламентської більшості та опозиції // Парламентсько-президентська форма правління: Україна та німецький досвід: Збірник наукових праць / За наук. ред. Розпутенка І. В. - К.: “К.І.С.”, 2003. - С. 156 - 162.
    23. Петрашевский М. В. Карманный словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка. Выпуск второй (1846). // Антология мировой политической мысли: В 5 т. - М.: Мысль, 1997.-Т. 3: Политическая мысль России: Х – первая половина ХІХ в. - С. 740 - 744.
    24. Аналітична доповідь “Опозиція в Україні: загальна характеристика” // Національна безпека і оборона. - 2002. - № 7 (31). - С. 3 - 43.
    25. Політика // Філософія політики: Короткий енцикл. словник / Авт.- упоряд.: Андрущенко В. П. та ін. - К.: Знання України, 2002.- С. 430.
    26. Федоренко Г. О. Законодавча влада в системі розподілу державної влади в Україні: Автореф. дис ... канд. юрид. наук.: 12.00.02. / НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. - К., 2000.- 18 с.
    27. Классификация // Всемирная энциклопедия: философия / Под ред. А. А. Грицана. - М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. - С. 483.
    28. Класифікація // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін. - К.: Укр. енцикл., 2001.-Т. 3. - С. 115.
    29. Критерий // Философский энциклопедический словарь. - М.: Инфра – М, 1997. - С. 226.
    30. Бабкін В. Д. Державна влада і політична опозиція // Правова держава. Щорічник наукових праць. Вип. 7. - К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1996. - С. 193 - 199.
    31. Державне право зарубіжних країн (Загальна частина) / В. О. Ріяка, О. І. Свечкарьов, В. А. Шувалова та ін. - Харків: Національна юрид. акад. України, 1996.-187 с.
    32. Рисіч Й. Парадигма демократії в Україні (політико-правовий аналіз). -Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2001. - 173 с.
    33. Дюверже М. Политические партии: Пер. с франц. - М.: Академический Проект, 2000. - 558 с.
    34. Грушанська Н. І. Парламентська опозиція // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін. - К.: Укр. енцикл., 2002.-Т. 4. - С. 437.
    35. Розділене правління // Шляхтун П. П. Парламентаризм: Словник-довідник. - К.: Парламентське вид-во, 2003. - С. 122.
    36. Литвин В., Нечепоренко Г. Політична опозиція: деякі аспекти світового досвіду та сучасна українська практика // Політика і час. - 1994. - № 1. - С. 51 - 62.
    37. Політична система суспільства // Політологічний енциклопедичний словник: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закладів. - К.: Генеза, 1997.- С. 267-268.
    38. Автономов А. С. Правовая онтология политики: к построению системы категорий. –М.: ООО Фирма “Инфограф”, 1999.- 384 с.
    39. Слиска Л., Динес В. Парламентская оппозиция как фактор политической стабильности демократических режимов // Власть. - 2001. - № 10. - С. 8 - 14.
    40. Колдаев В. М. Политическая система общества: Учебное пособие. - М.: Юридический институт МГУПС, 2000. - 70 с.
    41. Михальченко М. Взаємодія політичної влади і опозиція як політологічна проблема // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї / Редколегія: І. Ф. Курас, М. І. Михальченко, Ф. М. Рудич, В. П . Горбатенко, В. П. Андрущенко, І. О. Кресіна. - К.: Ін –т держави і права ім. В. М. Корецького, 2002.- С. 20 - 33.
    42. Энтин Л. М. Разделение властей: опыт современных государств. - М.: Юрид. лит., 1995. - 176 с.
    43. Варзар І. М. Політологічні і історіологічні засади феномена “Політична опозиція” // Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика. - К.: Навч.-метод. каб. вищ. освіти М-ва освіти України, 1996. – С. 94-102.
    44. Темнов Е. И. Платон: философия государства, права, политики // Платон Государство. Законы. Политика. - М.: Мысль, 1998. - С. 5 - 62.
    45. Чичерин Б. Н. Политические мыслители древнего и нового мира. - С-Пб.: Лань, 1999. - 336 с.
    46. Спіноза Бенедикт Теологічно-політичний трактат: Пер. з лат. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2003. - 237 с.
    47. Гоббс Т. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданського // Гоббс Т. Избранные произведения: В 2 т. – М.: Мысль, 1964. - Т. 2.- С. 45 - 678.
    48. Локк Дж. Два тракта о правлении. Кн. 2. // Локк Дж. Сочинения: В 3 т.: Пер. с англ. и лат.-М.: Мысль, 1988. - Т. 3 - С. 135 - 409.
    49. Монтескье Ш.-Л. О духе законов // Монтескье Ш.-Л. Избранные произведения. - М.: Государственное издательство политической литературы, 1955. - С. 159 - 734.
    50. Юм Д. Трактат о человеческой природе, или попытка применить основанный на опыте метод рассуждения к моральным предметам. Трактат о человеческой природе. Книга третья. О морали. // Юм Д. Сочинения: В 2 т.: Пер. с англ.-М.: Мысль, 1996. - Т. 1. - С. 53 - 656.
    51. Кант И. Метафизика нравов в двух частях. 1797. // Кант И. Критика практического разума. - С-Пб.: Наука, 1995. - С. 259 - 506.
    52. Ламетри Ж. О. Опыт о свободе высказывания мнений // Ламетри Ж. О. Сочинения. - М.: Мысль, 1986.- С. 296 - 348.
    53. Гольбах Поль Анри Естественная политика или беседы об истинных принципах управления // Гольбах Поль Анри Избранные произведения: В 2 т. - М.: Соцэкгиз, 1963. - Т. 2.- С. 85 - 536.
    54. Саміло Г. Політична партія як складова частина політичної системи демократичної держави // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 4.- С. 95 - 97.
    55. Колодій А. Ф. Політичний спектр посткомуністичних держав і проблема формування лояльної опозиції (приклад України) // Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика. - К.: Навч.-метод. каб. вищ. освіти М-ва освіти України, 1996. – С. 142 - 147.
    56. Еллинекъ Г. Право меньшинства: Пер. с нем.- М.: Типография Т-ва И. Д. Сытина, 1906.- 47 с.
    57. Еллинекъ Г. Общее ученіе о государствь.-С- Пб: Изданіе юридическаго книжнаго магазина Н. С. Мартынова. - 599 с.
    58. Милль Дж. Стюарт Представительное правление: Пер с англ.- С-Пб.: Изданіе Ф. Павленковь, 1897.- 192 с.
    59. Моль Р. Энциклопедія государственныхъ наукъ.-С-Пб-М., Изданіе книгопродавца Маврикія Осиповича Вольфа, 1868. - 591 с.
    60. Токвиль Алексис де Демократия в Америке: Пер. с франц.- М.: Издателсьтво “Весь мир”, 2000. - 560 с.
    61. Бранденбургъ Э. Парламентская обструкція. Ея історія и значеніе: Пер. с нем.- Одесса, Коммерч. тип. Б. Сапожникова, 1906. - 47 с.
    62. Новосильцев Н. Н. Государственная уставная граммота Российской Империи // Антология мировой политической мысли: В 5 т. - М.: Мысль, 1997. - Т. 3: Политическая мысль России: Х – первая половина ХІХ в. - С. 646 - 654.
    63. Кавелин К. Д. “Чем нам быть?” Ответ редактору газеты “Русский мир” в двух письмах. Письмо второе. // Антология мировой политической мысли: В 5 т. - М.: Мысль, 1997.- Т. 4: Политическая мысль в России: Вторая половина ХІХ-ХХ в. - С. 45 - 51.
    64. Чичерин Б. Н. О народном представительстве // Антология мировой политической мысли: В 5 т. - М.: Мысль, 1997. - Т. 4: Политическая мысль в России: Вторая половина ХІХ-ХХ в. - С. 130-156.
    65. Общее ученіе о правь и государствь. Лекціи Г. Ф. Шершеневича. - М.: Типографія Т-ва И. Д. Сытина, 1911. - 163 с.
    66. Ильин И. А. Основы государственного устройства. Проект Основного Закона Российской Империи. -М.: тоо “Рарогь”, 1996. - С. 60 - 135.
    67. Ильин И. А. Тезисы к докладу об основах государственного строя будущей России // Ильин И. А. Основы государственного устройства. Проект Основного Закона России. - М.: тоо “Рарогь”, 1996. - С. 138-141.
    68. Бакунин М. А. Государственность и анархия // Антология мировой политической мысли: В 5 т. - М.: Мысль, 1997.-Т. 4: Политическая мысль в России: Вторая половина ХІХ-ХХ в.- С. 27 - 32.
    69. Боровой А. А. Анархизм // Антология мировой политической мысли: В 5 т. - М.: Мысль, 1997. - Т. 4: Политическая мысль в России: Вторая половина ХІХ-ХХ в.-С. 601 - 612.
    70. Тихомиров Л. А. Критика демократии. - М.: Москва, 1997.- 672 с.
    71. Устрялов Н. В. Итальянский фашизм // Антология мировой политической мысли: В 5 т. - М.: Мысль, 1997. - Т. 4: Политическая мысль в России: Вторая половина ХІХ-ХХ в. - С. 776 - 779.
    72. Бойченко Г. Г. Политическая организация США, общественные институты и их взаимодействие с государством. - Минск: Изд. БГУ, 1970. - С. 202.
    73. Мартов (Цедербаум) Ю. О. Политические партии в России // Антология мировой политической мысли: В 5 т. - М.: Мысль, 1997. - Т. 4: Политическая мысль в России: Вторая половина ХІХ-ХХ в. - С. 555-560.
    74. Александров Г. Ф. О советской демократии // Антология мировой политической мысли: В 5 т. - М.: Мысль, 1997. - Т. 4: Политическая мысль в России: Вторая половина ХІХ-ХХ в. - С. 818 – 823.
    75. Шелест Д. С., Якубовський О. П. Політична опозиція в Україні: традиції і сучасність // Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика. - К.: Навч.-метод. каб. вищ. освіти М-ва освіти України, 1996. – С. 87-90.
    76. Скакун О. Ф. М. П. Драгоманов как политический мыслитель. - Х.: Основа, 1993. - 144 с.
    77. Грушевський М. Конституційне питання: українство в Росії. - Львів: Друкарня Наукового товариства імені Тараса Шевченка, 1905.-16 с.
    78. Журавський В. Розвиток доктрини українського парламентаризму в ХІХ – на початку ХХ ст. // Право України. - 2001.- № 5.- С. 37 - 41.
    79. Грушевський М. Наша політика. - Львів: Друкарня Наукового товариства імені Шевченка, 1911.- 119 с.
    80. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: Пер. з англ.: В 2 т.- К.: Основи, 1994. - Т. 1: У полоні Платонових чар. - 444 с.
    81. Сіган Бернард Г. Створення Конституції для народу чи республіки, які здобули свободу: Пер. з англ. - К.: Інститут демократії імені Пилипа Орлика, 1993.- 126 с.
    82. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз: Пер. з фр. – К.: Основи, 1996. - 420 с.
    83. Арендт Х. Джерела тоталітаризму: Пер. с англ.- К.: Дух і літера, 2002.-539 с.
    84. Сорос Джордж Утвердження демократії: Пер. з англ.- К.: Основи, 1994.-224 с.
    85. Даль Р. А. Поліархія. Участь у політичному житті та опозиція: Пер. з англ. - Х.: Каравела, 2002.-216 с.
    86. Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стромм К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: мировой обзор: Учебное пособие: Пер. з англ.-М.: Аспект Пресс, 2002. - 537 с.
    87. Бромхед П. Эволюция Британской Конституции: Пер. с англ. – М.: Юрид. лит., 1978. - 336 с.
    88. Конституційне право України / Під ред. В. Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 2003.- 732 с.
    89. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. / Отв. ред. проф. Б. А. Страшун. - М.: Изд-во БЕК, 2000.- Т. 1-2. Часть общая: учебник. - 784 с.
    90. Тодика Ю. М. Конституційне право України як галузь права: Конспект лекцій. -Х.: Національна юрид. акад. України, 1995. - 29 с.
    91. Грабыльников А. В. Конституционное право Украины как отрасль права и наука. Учебное пособие. - Днепропетровск: 50 с, 1999.- 40 с.
    92. Поваляєва М. Інститути конституційного права України: поняття, ознаки та критерії розмежування // Право України. - 2000. - № 5. - С. 20 - 23.
    93. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Система конституційного права як галузі права, юридичної науки та навчальної дисципліни // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Вип. 12. - К., 2001. - С. 198 - 209.
    94. Кутафин О. Е. Предмет конституционного права.-М.: Юристь, 2001.- 444 с.
    95. Андріюк В. В. Принципи перспективного правового прогнозування // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 14.-К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. - С. 55 - 62.
    96. Георгіца А. З. Конституційно-правові інститути зарубіжних країн. -Чернівці: ЧДУ: Рута, 1994. - 138 с.
    97. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002.- 536 с.
    98. Погорілко В., Федоренко В. Суб’єкти конституційно-правових відносин: поняття, ознаки, види // Право України. - 2002. - № 10 .- С. 3 - 9.
    99. Журавський В. С. Становлення і розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми).- К.: Парламентське видавництво, 2002. - 344 с.
    100. Позиції представників політичних партій (блоків) напередодні виборів – 2002 // Національна безпека і оборона. - 2002. - № 7 (31). - С. 54 - 55.
    101. Проект Закону України “Про політичну опозицію у Верховній Раді України”, від 28. 02. 2000 р. № 5101-1 //http://www.rada.kiev.ua/zakon/PR1/TXT1/5100/p5101-1.htm
    102. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 25. 03. 2004 р. № 1665-ІV // Відомості Верховної Ради України, 09. 07. 2004, 27-28, стор. 1098, стаття 366.
    103. Структура парламенту // Шляхтун П. П. Парламентаризм: Словник-довідник. - К.: Парламентське вид-во, 2003. - С. 129.
    104. Проект Закону України “Про парламентську більшість та парламентську опозицію”, від 10. 01. 2001 р. № 6329 // http: //www.rada.kiev.ua/zakon/PR1/TXT1/p6329.htm
    105. Проект Закону України “Про парламентську більшість та парламентську опозицію”, від 08. 11. 2001 р. № 8240 // http: //www.rada.kiev.ua/zakon/PR1/TXT1/p8240.htm
    106. Проект Закону України “Про парламентську опозицію”, від 20. 02. 2003 р. № 2214-2 // http: //www.rada.kiev.ua/zakon/PR1/TXT1/p2214-2.htm
    107. Проект Закону України “Про парламентську більшість та парламентську опозицію”, від 19. 09. 2002 р. № 2214 // http: //www.rada.kiev.ua/zakon/PR1/TXT1/p2214.htm
    108. Проект Закону України “Про парламентську більшість і парламентську опозицію”, від 30. 07. 2003 р. № 2214-1 // http: //www.rada.kiev.ua/zakon/PR1/TXT1/p2214-1.htm
    109. Проект Закону України “Про політичну опозицію”, від 16. 07. 2002 р. № 2007 // http: //www.rada.kiev.ua/zakon/PR1/TXT1/p2007.htm
    110. Проект Закону України “Про політичну оп
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины