ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ГАРАНТІЙ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ :

Краткое описание

ВСТУП............................................................................................................… 4

РОЗДІЛ І
ЗМІСТ КОНСТИТУЦІЙНИХ ГАРАНТІЙ ЗАХИСТУ
ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ............................................21

1.1 Поняття та зміст конституційних гарантій захисту прав
і свобод людини.....................................................................................21

1.2 Класифікація та форми конституційних гарантій захисту
прав і свобод людини.......................................................................30

1.3 Державна політика забезпечення гарантій захисту прав і свобод
людини в Україні……………………………………. ……… ..…... 49

РОЗДІЛ ІІ
СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ КОНСТИТУЦІЙНИХ
ГАРАНТІЙ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ
В УКРАЇНІ............................................................................................64

2.1 Створення і формування національної правової системи
конституційних гарантій прав людини ............................................ 64

2.2 Вплив правозахисних міжнародно-правових актів та
інституцій на формування правової системи захисту
конституційних гарантій прав і свобод людини в Україні.............77

2.3 Вдосконалення законодавства як засіб забезпечення
ефективного функціонування національної
правової системи конституційних гарантій прав і
свобод людини.................................................................................... .98

РОЗДІЛ ІІІ
ЗМІЦНЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ
КОНСТИТУЦІЙНИХ ГАРАНТІЙ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД
ЛЮДИНИ І ФОРМУВАННЯ УКРАЇНИ ЯК СОЦІАЛЬНОЇ
ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ…………………………………………… 136

3.1. Зміцнення конституційних гарантій захисту прав і свобод
людини як засіб формування України як соціальної
правової держави...............................................................................136

3.2 Вплив національної правової системи конституційних
гарантій захисту прав і свобод людини на виховання в
українському суспільстві правосвідомості та правової
культури в сфері захисту прав людини.............................................159

ВИСНОВКИ….……………………………………………………….………167

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………..…….....174

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Права та свободи людини і громадянина – пов’язані між собою, гарантовані Конституцією та іншими законами можливості користуватися та розпоряджатися економічними, політичними, правовими, культурними, духовними, соціальними цінностями та благами; користуватися свободою дій і поведінки у межах закону [141].
З перших днів проголошення незалежності Україна визначила однією із своїх найголовніших цілей – розбудову на засадах верховенства права та демократії соціальної правової держави, де кожна людина має бути основною соціальною цінністю, а забезпечення її прав та свобод – основним обов’язком держави.
Тобто від самого початку існування незалежної України права людини були продекларовані як основні пріоритети нашої держави. Проявом прагнення України інтегруватися у загальносвітовий правовий простір, розбудувати громадянську правову державу, стало прийняття нової Конституції України [141], де знайшли втілення проголошені Загальною декларацією прав людини загальновизнані фундаментальні права і свободи людини [109].
Важливим надбанням правозахисної системи України стала поява нових для неї інституцій, таких як Конституційний суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Вища рада юстиції.
Саме виходячи із зазначених пріоритетів розроблялася і приймалася Конституція незалежної України [141], формувався інститут конституційних гарантій прав та свобод людини, основним фундаментом якого стали міжнародні, в тому числі й європейські, стандарти та нормативи захисту прав людини та їх гарантії [109; 123].
Конституція України увібрала в себе усі визначальні напрями світового демократичного процесу, визнавши рівність людей незалежно від статі, мови, релігії, соціального чи іншого стану, політичних та інших переконань і гарантуючи всім без винятку рівність конституційних прав і свобод, а також рівність всіх перед законом. Саме Конституція гарантувала кожній людині право на вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23 Конституції України), а також заборонила будь-які привілеї чи обмеження за будь-якими ознаками, включаючи расу, колір шкіри, етнічне та соціальне походження, майновий стан, місце проживання, тощо (ст. 24 Конституції України). Вона визнала право кожної людини на життя, свободу, особисту недоторканість.
В Конституції України, як і в програмних міжнародних актах у сфері захисту прав людини – в Загальній декларації прав людини [109] та в Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свобод [123], були визначені шляхи реалізації багатьох прав та свобод людини, закладено визначальні моменти щодо соціальних, майнових, культурних, політичних прав.
Саме Конституція України гарантувала кожному на території країни широкий спектр політичних, економічних, соціальних прав і свобод [141]. При цьому Основний Закон України не тільки гарантує конституційні права і свободи, а й не дозволяє їх скасування (ст. 22 Конституції України). Крім того, цією ж статтею заборонено при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод.
Важливим для забезпечення стабільності інституту прав людини в країні є гарантування Конституцією України невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини (ст. 21), а також встановлена нею заборона змінювати Основний Закон України, якщо ці зміни спрямовані на скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (ст. 157) [141].
Конституція України поклала на Президента України обов’язок бути гарантом прав і свобод людини і громадянина (ст.102 Конституції України).
Забезпечення ж цих гарантій на практиці здійснює держава. Адже вже в преамбулі Основного Закону України зазначено, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, призначення якої – дбати про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Стаття 3 цього найголовнішого правового джерела, проголошуючи людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, нагадує, що саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Ця стаття не тільки проголошує головним обов'язком держави – утвердження і забезпечення прав і свобод людини, а й покладає на державу відповідальність за її діяльність перед людиною.
Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган держави покликана через прийняті нею закони визначати права і свободи людини, їх гарантії. Адже в ст. 22 Конституції України зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними, а через свого Уповноваженого з прав людини [117] Верховна Рада України здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 82 і ст.101 Конституції України).
Згадана вище конституційна гарантія є надзвичайно важливою, оскільки дозволяє законом розширяти права і свободи людини.
Конституція ж, надавши змогу законодавцеві постійно створювати або розширювати існуючі права та свободи, визначила основний зміст інституту прав людини.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, статтею 5 Конституції, проголошується український народ. Світовим, в тому числі й європейським, стандартам відповідають положення, що регулюють загальні права людини і реалізацію у здійсненні влади суверенних прав народу, а конституційні положення в соціальній та гуманітарній сферах навіть в окремих моментах перевищують ці стандарти.
Крім згаданих, серед основних прав і свобод, гарантованих Конституцією, такі як:
– заборона примусового позбавлення громадянства і право на зміну громадянства (ст. 25 Конституції України);
– піклування та захист громадян України, які перебувають за її межами (ст. 25 Конституції України);
– невід'ємність права на життя кожній людині на території України та обов'язок держави – захищати життя людини (ст. 27 Конституції України);
– заборона піддавати будь-кого катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (ст. 28);
– заборона піддавати людину без її вільної згоди медичним, науковим чи іншим дослідам (ст. 28 Конституції України);
– право кожної людини на свободу та особисту недоторканність і заборону будь-кого заарештовувати або тримати під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (ст. 29 Конституції України);
– право кожного затриманого на оскарження в суді свого затримання і право на правову допомогу (ст. 29 Конституції України);
– недоторканність житла (ст. 30 Конституції України);
– таємниця листування (ст. 31 Конституції України);
– заборона втручання в особисте і сімейне життя людини (ст. 32 Конституції України);
– свобода пересування та вільний вибір місця проживання (ст. 33 Конституції України);
– свобода думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції України);
– свобода світогляду і віросповідання (ст. 35 Конституції України);
– свобода об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів (ст. 36 Конституції України);
– право на участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38 Конституції України);
– право на участь у мирних зборах, мітингах, походах і демонстраціях (ст. 39 Конституції України);
– право на направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особистих звернень до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40 Конституції України);
– право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41 Конституції України);
– право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України);
– право кожного на працю (ст. 43 Конституції України);
– право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44 Конституції України);
– право на відпочинок (ст. 45 Конституції України);
– право на соціальний захист (ст. 46 Конституції України);
– право на житло (ст. 47 Конституції України);
– право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48 Конституції України);
– право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Конституції України);
– право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50 Конституції України);
– право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення (ст. 50 Конституції України);
– право на вільний шлюб (ст. 51 Конституції України);
– охорона державою сім'ї, дитинства, материнства і батьківства (ст. 51 Конституції України);
– рівність дітей у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним (ст.52 Конституції України);
– право кожного на освіту (ст. 53 Конституції України);
– свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ст. 54 Конституції України);
– захист судом прав і свобод людини і громадянина (ст. 55 Конституції України);
– право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди (ст. 56 Конституції України);
– право знати свої права і обов'язки (ст. 57 Конституції України);
Важливим є те, що згідно статті 64 Основного Закону України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України [141].
Прийняття Конституції України, набуття Україною членства в Раді Європи створило необхідні передумови для здійснення правової реформи з метою забезпечення належного захисту прав і свобод людини та громадянина.
Адже, як свідчить історичний досвід, про справжній демократизм держави можна говорити лише в тому разі, якщо не тільки в Конституції будуть закладені принципи пріоритетів людського фактору в житті держави і всього суспільства в цілому, але ці принципи стануть основною складовою частиною політичного та соціально-економічного життя країни, основою її законодавчої діяльності.
Невипадково права і свободи людини, гарантовані Конституцією України [141] і міжнародними актами з прав людини, знайшли свій подальший розвиток і юридичне закріплення в цілій низці правозахисних кодексів і законів, таких як закони про громадянство, про біженців, про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, про захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та багато інших. Права людини забезпечуються Цивільним та Сімейним кодексами, Господарським, Земельним, Кримінальним та іншими кодексами і законами. Законодавчо розроблено з урахуванням міжнародного досвіду інститут омбудсмена (Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини) [117]. У законі, що регламентує діяльність цього інституту [117] визначено обсяг прав цієї посадової особи, встановлено порядок формування відповідного апарату, окреслено спеціальні процедури захисту прав людини.
Знаменним для правозахисної системи України стало визнання обов'язковості юрисдикції Європейського суду з прав людини [137].
Особливої значущості дана тема набуває в сучасний період формування України, як демократичної, соціальної та правової держави, процес становлення якої ускладнюється певними негативними факторами, такими як негаразди господарювання, низька ефективність діяльності управлінських структур, соціальні конфлікти,4 тощо [153, с. 156–157].
Реальність демократії в суспільстві є основою реальності гарантій прав і свобод людини та громадянина. Їх здійснення та повна реалізація можливі виключно за умов додержання та виконання обов’язків як з боку держави, так і самих людей. Кожен має можливість використовувати свої права і свободи за власним розсудом, здійснювати вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.
Формування громадянського суспільства в Україні неможливе без належного гарантування прав і свобод людини та громадянина. Проголошення прав і свобод та їх повсюдне і суворе дотримання – це різні речі. Тому першочерговим для законодавця вбачається прийняття на основі положень Конституції України, що стосуються насамперед прав і свобод людини, тих законів, якими буде встановлено ефективний механізм здійснення цих прав і свобод. А ця проблема є багатоманітною і надзвичайно складною.
Як показує міжнародний досвід, ефективність гарантій основних прав і свобод людини та громадянина залежить від рівня розвитку правових інститутів демократії, стану економіки, засобів розподілу життєвих благ, правотворчої діяльності в суспільстві, рівня правового виховання і культури населення, ступеня суспільної злагоди, наявності належного функціонування державної влади та інше [154, с. 27–28].
Таким чином, гарантії прав і свобод людини та громадянина, їх широта, реальність, здійсненність виражають не тільки фактичний та юридичний статус особи в суспільстві, а й суть діючої в країні демократії, соціальні можливості, які закладені в самому суспільному ладі. Вони показники зрілості суспільства, його досягнень, тим більше, що на державу та її органи Конституція і закони України покладають обов’язки забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Саме створенню оптимальних практикозастосовних механізмів реалізації гарантованих Конституцією України заходів та засобів захисту прав людини присвячене це дисертаційне дослідження.
Теоретичним підґрунтям цього дисертаційного дослідження є роботи таких українських і зарубіжних вчених, як: Алєксєєв С., Андрусяк Т., Антонюк З., Бержель Ж.-Л., Берман Г., Бигич О., Бобровник С., Буроменський М., Бурчак Ф., Буткевич В., Ваттель Е., Вільдхабер Л., Волинка К., Гладун З., Головченко В., Гом’єн Д., Грищенко А., Давид Р., Жоффре-Спинози К., Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е., Добрянський С., ДуткаГ., Євінтов В., Забігайло В., Заєць А., Задніпровський А., Кистяківський Б., Козюбра М., Локк Дж., Магновський І., Мацко А., Меленко С., Монтескьє Ш., Наливайко О., Оборотов Ю., Оніщенко Н., Панкевич О., Рабінович П., Рогач О., Руссо Ж.-Ж., Селіванов А., СтецюкН., Тихомиров Ю., Тихонова Є., Тодика Ю., Фарбер В., Фулей Т., Шаповал В., Шевчук С., Ентін М.
Незважаючи на значну кількість публікацій у цій сфері, проблема гарантування прав людини в Україні і функціонування практикозастосовних механізмів забезпечення гарантій конституційних прав та свобод так і залишається всебічно не дослідженою. Відсутність належного теоретичного осмислення саме проблеми гарантування прав та свобод людини, її практичної реалізації, робить існуючу правову систему декларативною і нерезультативною. Крім того, існує ще багато прогалин щодо вирішення питань формування національної системи конституційних гарантій захисту прав людини, дослідження впливу національного законодавства, а також правозахисних міжнародно-правових актів та інституцій на формування правових систем конституційних гарантій захисту прав людини в Україні, питань імплементації основних положень міжнародного та європейського права з питань захисту прав людини в національне право України. Зазначена проблема на дисертаційному рівні в Україні системно не вивчалася. Особливої значущості дана тема набуває в сучасний період становлення України як демократичної, соціальної та правової держави, а також у зв’язку із євроінтеграційними прагненнями України.
Необхідно відмітити й те, що за останній період в Україні захищено ряд дисертацій, які містять науковий аналіз окремих аспектів по забезпеченню прав і свобод людини та громадянина. Проте, ці праці не містять комплексного наукового підходу до гарантій прав і свобод як самостійного інституту. Тому дане дослідження органічно їх доповнює, а належність вказаних робіт не лишає його актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України „Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. Вона обрана згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України відповідно до державно-правової реформи в Україні та включена до плану науково-дослідних робіт Інституту законодавства Верховної Ради України.
Тема дисертації „Проблеми забезпечення конституційних гарантій захисту прав і свобод людини в Україні” обговорена та затверджена вченою радою Інституту законодавства Верховної Ради України. Тема дисертаційного дослідження обрана автором з урахуванням високого рівня її актуальності та недостатньої наукової дослідженості. Дисертація виконана як частина загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України. Зокрема, тема дисертаційного дослідження є основною частиною програми „Стратегія розвитку законодавства України” (державний реєстраційний № 0103U008723).
Мета і завдання дослідження. Метою цієї роботи є комплексне системне дослідження питання формування і розвитку системи конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина в Україні та їх забезпечення державою, функціонування правових інститутів контролю та захисту гарантованих Конституцією України прав і свобод людини на сучасному етапі розвитку суспільства.
Відповідно до поставленої мети в роботі зосереджується увага на вирішенні таких завдань як:
1) визначення поняття, змісту гарантій прав і свобод людини та громадянина;
2) дослідження теоретичних засад гарантій прав і свобод людини та громадянина;
3) висвітлення процесу становлення та розвитку вітчизняної теоретико-пра¬вової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина, історичного, правового аналізу формування та функціонування правозахисних інститутів;
4) визначення місця та ролі держави і суспільства в сфері гарантування прав і свобод людини та громадянина;
5) обґрунтування правового забезпечення системи гарантій прав і свобод людини та громадянина на сучасному етапі, виявлення недоліків у правовому регулюванні їх здійснення, шляхи їх усунення;
6) визначення рівня ефективності інституту гарантій прав і свобод людини та громадянина;
7) виявлення факторів, що впливають на подальший розвиток правової системи гарантій прав і свобод людини, формування механізмів вдосконалення цієї системи;
8) визначення проблем функціонування національної правозахисної системи, зокрема механізмів судового захисту конституційних прав та свобод людини, в умовах розбудови демократичної правової соціальної держави;
9) визначення концептуальних основ удосконалення національної правозахисної системи, її нормативно-правової бази та інтеграції цієї системи у міжнародний правовий простір;
10) обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання інституту судового захисту прав людини та імплементацію в національну правозахисну систему європейських стандартів захисту прав людини та судочинства;
11) формулювання засад систематизації та кодифікації внутрішнього законодавства у сфері гарантування прав та свобод людини на основі імплементованих у національне законодавство міжнародних та регіональних норм та стандартів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які склалися в процесі становлення та розвитку прав і свобод людини та громадянина і їх гарантій як соціально-правового явища, а також – діалектичний взаємозв’язок процесів становлення національної правозахисної системи як складової частини системи міжнародного та європейського права в частині гарантування прав і свобод людини та захисту прав людини, формування національних правозахисних інститутів, інститутів державного та наддержавного контролю за дотриманням гарантованих Конституцією, міжнародними і регіональними актами з прав людини та виконання рішень міжнародних організацій з питань захисту прав людини, систематизації та кодифікації національного законодавства з питань гарантування прав людини.
Предметом дослідження є комплекс правових норм та організаційно-правових форм гарантування прав і свобод людини та громадянина, засади правової діяльності держави в сфері гарантування, забезпечення і контролю за забезпеченням гарантій прав людини; механізми формування і функціонування національних правозахисних систем, реформування судової системи в Україні; вдосконалення європейської та вітчизняної нормативно-правових баз, що визначають засади формування міжнародних та національних правозахисних систем в умовах становлення верховенства права та закону, виховання на їх основі нової правосвідомості, нового праворозуміння та правової культури.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі використано сукупність методів наукового пізнання. До цих методів відносяться такі загальнонаукові мето¬ди: порівняльно-історичний, системний, діалектичний, структурний, функціональний та спеціальні: формально-правовий, метод порівняльного правознавства, спеціально-юридичний та інші. Так, порівняльно-історичний метод дозволив поповнити світоглядне розуміння та відтворення гарантій прав і свобод людини на основі дослідження теоретико-правових поглядів у цій сфері в ретроспективі, з врахуванням світового і вітчизняного досвіду та законодавства. Метод порівняльного правознавства вплинув на розробку напрямів подальшого вдосконалення механізму забезпечення гарантій прав і свобод людини та громадянина. Системний метод надав можливість розглянути механізм реалізації прав і свобод людини та громадянина як єдину злагоджену систему гарантій. Діалектичний метод забезпечив використання відповідних категорій діалектики, зокрема таких, як форма і зміст, можливість і дійсність, простір і час, тощо. Застосування структурного методу дозволило в процесі дослідження виявити стійкі взаємозв’язки між складовими елементами як невід’ємними складовими системи гарантій прав і свобод. Функціональний метод надав змогу виявити основні властивості і призначення механізму гарантій прав і свобод. Формально-правовий метод дозволив виявити роль формальної визначеності правових норм у забезпеченні прав і свобод, дослідити основні форми здійснення прав і свобод. У даному дослідженні має місце широке застосування таких категорій формальної логіки як “поняття”, “визначення”, “аналіз”, “докази”, “порівняння”. Спеціально-юридичний метод був використаний для встановлення зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності одне від одного, відпрацювання визначень про них, тощо.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що воно є одним із перших в Україні комплексних досліджень гарантій прав і свобод людини і громадянина як самостійного соціально-правового явища, формування моделі та механізму функціонування правової системи конституційних гарантій прав та свобод людини.
Автор виявив витоки основних теоретико-правових підходів щодо розуміння гарантій прав і свобод людини та громадянина. На цій основі визначив їх поняття, сутність, види системи гарантій прав і свобод людини та громадянина.
У результаті проведеної дослідницької роботи сформульовані та обґрунтовані підсумкові положення, що виносяться на захист і відображають науковий внесок дисертанта у висвітлення даної проблеми. Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях та висновках:
1) окреслено витоки еволюції становлення та розвитку національної правової системи гарантій прав і свобод людини та громадянина;
2) узагальнено основні закономірності процесу розвитку вітчизняної теоретико-правової думки щодо прав і свобод людини та громадянина, їх гарантій, створення практикозастосовних механізмів забезпечення гарантій прав та свобод людини;
3) визначено і конкретизовано поняття та зміст гарантій прав і свобод людини та громадянина, під якими автор розуміє умови, засоби та способи, які забезпечують фактичну реалізацію, охорону і захист прав та свобод;
4) окреслені основні теоретичні положення про сутність гарантій прав і свобод людини та громадянина;
5) запропоновано засоби та способи забезпечення гарантій прав і свобод людини;
6) обґрунтовано вплив таких факторів як систематизація, консолідація, кодифікація законодавства про права і свободи на результативність та ефективність національної правової системи гарантій прав і свобод людини;
7) висвітлено значимість якісної та професійної законотворчості, якісного закону для забезпечення гарантованих Конституцією України прав і свобод людини;
8) розкрито зміст основних складових системи гарантій прав і свобод людини та громадянина, а саме політичних, економічних, соціальних, юридичних і обґрунтовано їх науково-теоретичну, правову структуру;
9) визначено механізм системи гарантій прав і свобод людини та громадянина по їх впровадженню у реальну дійсність, що являє собою комплекс взаємопов’язаних і взаємодіючих нормативно-правових засобів та способів, якими охоп¬лю¬ється вся сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів, спрямованих на реальне здійснення кожним своїх прав і свобод;
10) обґрунтовано самостійність кожної групи гарантій, їх взаємну єдність для повного здійснення прав і свобод людини та громадянина;
11) виносяться пропозиції автора стосовно усунення недоліків у правовому регулюванні гарантій прав і свобод людини та громадянина, напрямки реформування і вдосконалення у подальшій їх реалізації на сучасному етапі розвитку соціальної правової держави та громадянського суспільства;
12) визначено комплекс взаємопов’язаних заходів політичного, економічного, соціального, правового характеру, що виступають фактичним середовищем реальності гарантування прав і свобод людини та громадянина;
13) доведено визначальну роль права і закону в становленні демократичної правової держави, де панує верховенство права та закону;
14) обґрунтовано важливість гарантування соціальних прав у розбудові соціальної правової держави;
15) сформульовано дефініцію конституційних гарантій прав людини, а саме визначено, що „конституційні гарантії прав людини – це встановлені законодавцем і закріплені в Конституції країни обов’язки держави забезпечувати і захищати проголошені в Основному Законі права та свободи людини”.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здобуті автором результати та сформульовані при цьому теоретичні положення, пропозиції, рекомендації, висновки мають наукове і певне прикладне значення.
Отримані результати можуть бути застосовані в науково-дослідній діяльності для подальших теоретичних розробок проблем функціонування гарантій прав і свобод людини та громадянина, при підготовці проектів законів, спрямованих на поліпшення реалізації, охорони, захисту прав і свобод людини та громадянина.
Крім того, теоретичні доробки можуть використовуватись у навчальному процесі при викладанні таких навчальних дисциплін як „Теорія держави і права”, „Конституційне право України”, „Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, а також можуть знайти застосування при підготовці окремих розділів підручників, навчальних посібників з відповідних правових дисциплін, навчально-методичних матеріалів.
Практичне застосування дані результати можуть мати місце у просвітницькій діяльності, а саме для правового виховання населення, підвищення рівня його правосвідомості та правової культури.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та положення дисертаційного дослідження були апробовані на різних конференціях, симпозіумах, „круглих столах“ і теоретичних диспутах. Серед них:
1) міжнародна конференція „Права людини в сучасній Україні” (Одеса, 1999 рік);
2) міжнародна конференція „Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (Одеса, 2001 рік);
3) ІХ регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 13 – 14 лютого 2003 р.);
4) семінар „Права людини та механізми їх захисту” (17– 23 вересня 2003 року, м. Луганськ);
5) семінар „Європейська система захисту прав людини” (19–24 липня 2003 року, м. Київ);
6) науково-практична конференція „Європейський суд з прав людини: рішення Європейського суду як санкція і гарантія захисту прав людини” (5 листопада 2004 року, м. Київ);
7) семінар „Моніторинг прав людини” (19–25 березня 2005 року, м.Луганськ);
8) семінар „Захист прав людини та активна громадянська позиція” (18 січня 2006 року, м. Вінниця);
9) науково-практичний семінар „Міжнародні механізми захисту прав людини” (28 квітня 2006 року, м. Харків);
10) семінар „Права людини та механізми їх захисту” (13 серпня 2006 м.Київ).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у наукових публікаціях автора, у тому числі в чотирьох наукових статтях, надрукованих у фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані його мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладу матеріалу.
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (327 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 202 сторінки, з яких основного тексту – 173 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено комплексне дослідження умов і засобів створення та ефективного функціонування національної системи конституційних гарантій прав людини, її змісту, а також визначено рівень її впливу на формування України як соціальної правової держави, на виховання в українському суспільстві правосвідомості та правової культури в сфері захисту прав людини. Дослідження, здійснені в процесі роботи над дисертацією, дозволили зробити наступні висновки:
1) досліджено теоретичні засади гарантій прав і свобод людини та громадянина;
2) висвітлено процес становлення та розвитку вітчизняної теоретико-пра¬вової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина; історичного та правового аналізу формування та функціонування правозахисних інститутів;
3) визначено місце та роль держави і суспільства в сфері гарантування прав і свобод людини та громадянина;
4) зроблено обґрунтування правового забезпечення системи гарантій прав і свобод людини та громадянина на сучасному етапі, виявлено недоліки у правовому регулюванні їх здійснення та шляхи усунення недоліків;
5) визначено рівень ефективності інституту гарантій прав і свобод людини та громадянина;
6) виявлено фактори, що впливають на подальший розвиток системи гарантій прав і свобод людини, формування механізмів вдосконалення цієї системи;
7) визначено поняття та зміст „гарантій свобод людини та громадянина”;
8) в роботі сформульовано дефініцію конституційних гарантій прав людини наступним чином:
„Конституційні гарантії прав людини – це встановлені законодавцем і закріплені в Конституції країни обов’язки держави забезпечувати і захищати проголошені в Основному Законі права та свободи людини”;
9) визначено концептуальні основи вдосконалення національної правозахисної системи, її нормативно-правової бази та інтеграції цієї системи у міжнародний правовий простір;
10) визначено проблеми функціонування національної правозахисної системи, зокрема механізмів судового захисту конституційних прав та свобод людини;
11) обґрунтувано пропозиції, спрямовані на вдосконалення правового регулювання інституту судового захисту прав людини та імплементацію в національну правозахисну систему європейських стандартів захисту прав людини та судочинства;
12) сформульовано засади систематизації та кодифікації внутрішнього законодавства у сфері гарантування прав та свобод людини на основі імплементованих у національне законодавство міжнародних та регіональних норм та стандартів;
13) з метою повної адаптації національного законодавства до міжнародних та європейських вимог, стандартів та нормативів в галузі прав людини, щоб створити оптимальні правові практикозастосовні механізми реалізації і захисту прав та свобод людини в Україні, вбачається за доцільне розробити і законодавцеві прийняти універсальний нормативно-правовий акт в галузі здійснення та захисту прав людини – Кодекс законів про права людини;
14) зроблено висновок про те, що в умовах чинного законодавства Уповноважений ВР України з прав людини виконує переважно функції статиста і не впливає суттєво на практичний захист прав людини. Тому вбачається, що необхідно розширити його повноваження, зокрема спираючись на досвід інших країн, наприклад Швеції. Крім того, слід звернути увагу на те, що значно розширені в останні роки права Комісара Ради Європи з прав людини. Зокрема, йому надано право приймати участь в правозахисних судових процесах. Вбачається можливим закріпити таке право й за українським омбудсменом;
15) досліджуючи всі типи правових систем, соціально-політичні та правові явища, що мають місце в умовах глобалізації, встановлено, що відбувається зближення правових типів, оскільки чітко визначилася загальнокультурна основа правових систем. Це прослідковується й в правовій системі України. Адже правова система сучасної України, як і все суспільство, перебуває в перехідному стані й певною мірою зберігає деякі риси колишньої (соціалістичної системи), з якої вона сформувалася, елементи слов’янського типу, а за період інтеграції правової системи України до загальноєвропейської в українській правовій системі спостерігаються елементи романо-германського типу, який входить до загальноєвропейської правової системи як особливий європейський різновид. Якщо говорити про національну правову систему конституційних гарантій України, то можна стверджувати, що він майже повністю сформований під впливом особливого європейського різновиду;
16) найоптимальнішою формою спілкування законодавця із населенням була б розробка Кодексу судового діловодства, який б містив рекомендаційний матеріал, що суттєво надало б допомогу населенню, яке звертається за судовим захистом своїх прав;
17) вбачається необхідним посилити роль громадських організацій у справі захисту прав людини та у наданні правової допомоги в процесі такого захисту;
18) розроблено проект Закону України "Про захист права особи на досудове провадження, судовий розгляд та виконання рішення суду протягом розумного строку". Вважаємо, що цей проект доцільно прийняти. При цьому слід врахувати нормативні акти і практику Європейського суду з прав людини в цій частині;
19) пропонується визначення правової системи конституційних гарантій прав і свобод людини, де правова система конституційних гарантій прав людини розглядається як „єдина динамічна сукупність таких основоположних елементів, як правові принципи, система права, правова діяльність і правові відносини, правова свідомість, правова культура, законність, що базуються на визнанні пріоритетності прав людини в життєдіяльності держави і першочерговості забезпечення державою цих прав”;
20) зроблено висновок, що основними функціями загальнолюдських принципів, на яких базується національна правова система конституційних гарантій прав людини є: регулятивна; інтерпретаційна; координаційна; уніфікуюча та прогностична;
21) створення системи правового захисту ще не означає виникнення „захищеності” людини. Для існування „захищеності” необхідно, щоб в країні було досягнуто належного рівня правосвідомості і правової культури в частині прав людини як з боку населення, так і з боку уповноважених виконавців захисту прав людини;
22) деякі вчені вважають, що в Конституції України офіційно закріплено лише принцип верховенства права і що в ній відсутній принцип верховенства закону. Вважаємо таку точку зору помилковою. Вбачається, що проголошенням переліку питань, які можуть бути вирішені виключно парламентом і переліку проблем, які можуть бути врегульовані виключно законом (і перш за все тих, що стосуються прав і свобод людини та їх гарантій) Конституція України тим самим закріпила і верховенство закону. Тому, не має підстав для протиставлення одне одному понять „верховенства права” і „верховенства закону”;
23) для здійснення належної систематизації законодавства і прийняття на її основі органічних законів та кодифікаційних актів мають бути розроблені методологічні основи систематизації та кодифікації, а законопроектна діяльність має бути поставлена на професійну основу;
24) зважаючи на складність боротьби з колізіями в зв’язку із суттєвим збільшенням кількості законів, особливо галузевих, особливим способом усунення колізій і найбільш оптимальним, є систематизація закону і його кодифікація, внаслідок якої створюється єдиний, цілісний і консолідований, внутрішньоузгоджений акт – кодекс;
25) запропоновано наступне визначення кодифікаційної техніки як ”сукупність специфічних, науково обґрунтованих, вивірених на практиці прийомів, методів та правил підготовки логічно довершених, досконалих за формою, стилем, змістом та структурою проектів кодифікаційних нормативно-правових актів”;
26) доцільним вбачається й прийняття проектів законів „Про сприяння розвитку системи органів позасудового захисту прав і свобод людини” та „Про державну підтримку громадських організацій в сфері захисту прав людини”;
27) першочерговим є реформування правової системи України, подальше вдосконалення законодавства щодо захисту прав людини на основі міжнародних норм та стандартів, приведення його у відповідність із європейським законодавством у сфері прав людини.
Серед основних правових заходів могла б стати розробка проекту Кодексу законів про права людини.
Проект Кодексу міг би слугувати створенню належного механізму реалізації права громадян на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а також механізмів позасудового захисту прав і основних свобод людини. Сучасний етап розвитку законодавства України пов’язується з необхідністю його гармонізації, уніфікації та систематизації, імплементації міжнародних норм та стандартів.
Кодекс має стати основою подальшої законотворчої діяльності в сфері прав і основних свобод людини та забезпечення їх гарантій;
28) оскільки реальне забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні на засадах верховенства права неможливе без належного здійснення судової реформи, головним завданням якої є становлення судової влади, здатної ефективно виконувати функції захисту прав і свобод людини і громадянина, вбачається, що нагальним заходом практичної дії на цьому напрямі діяльності законодавця має стати не тільки розробка і запровадження практикозастосовного механізму для реалізації Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" [100], а й розробка та прийняття Пенітенціарного та Судового кодексів, Кодексу судочинства в галузі прав людини;
29) має бути сформовано оптимальну систему громадського контролю за дотриманням і забезпеченням прав людини уповноваженими суб’єктами держави, а також посилено відповідальність уповноважених суб’єктів держави та їх посадових осіб за бездіяльність, неналежне виконання і порушення вимог і правил забезпечення контролю та захисту прав людини, за порушення прав людини, за ненадання чи за несвоєчасне надання юридичної допомоги, за надання неякісної чи недостатньо якісної юридичної допомоги кожній людині, що потребує забезпечення і захисту своїх прав;
30) важлива роль в кодифікаційному, зокрема в правозахисному, акті може належати преамбулі. Вбачається, що запропонований проект Закону має передбачити наявність преамбули в проекті кодифікаційного акту, як обов’язкового його формального атрибуту;
31) в проекті закону про законодавчу та кодифікаційну техніку мають бути сформовані вимоги до мови та стилю проекту кодифікаційного акту. Так, останній має бути сформований як акт офіційно-документального характеру, викладений ясною точною та лаконічною мовою. Кодифікаційному акту має бути притаманною нейтральність; безособовий та індивідуальний характер; формалізація;
32) вбачається, що для досягнення належного для демократичної правової соціальної держави рівня правосвідомості і правової культури має постійно здійснюватись не тідьки якісне і професійне правове виховання та правова освіта, а й необхідно забезпечити їх високу якість. Крім того, має здійснюватися, на нашу думку. безкоштовно для населення, правова просвіта, доступна для кожного пересічного громадянина шляхом поширення популярних правових знань і правових консультацій.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Абдулаєв М.И. Права человека и закон: историко-теоретические аспекты. – СПб., 2004. – С. 33.
2. Алексеев С.С. Право. Опыт комплексного исследования. — М.: Статут, 1999. [ ? ]
3. Айвазян Ю. Людські права в українському дзеркалі: (Права людини в Україні) // Независимость. – 1992. – 30 октября – С. 4–5.
4. Андрусяк Т. Права людини і процес державотвореня в Україні // Нотаріат для вас. – 1996. – № 12. – С. 5.
5. Антонович М. Конвенція про захист прав і основних свобод у судах європейських держав та перспективи її заснування в Україні // Право України. – 2000. – № 8. – С. 42– 46.
6. Антонюк З. Права людини у відкритому суспільстві // Вітчизна. – 1996. – №9–10. – С. 13–16.
7. Антонюк З. Правозахист в Україні (Погляд Українсько-Американського бюро захисту прав людини, виголошений на перших Всеукр. читаннях з прав людини 10 груд. 1993 року) // Права людини в Україні: Інформ. аналіт. бюл. Укр.-амер. бюро захисту прав людини. – К.; Х., 1994. – Вип.4. – С. 28–34.
8. Антонюк З., Маринович М. Щодо питання прав людини в Україні // Право України. – 1995. – № 2. – С. 44–48.
9. Апперс Э. История Европейского права: Пер. со шведского / Ин-т Европы. – М.: Наука, 1996. – 365 с.
10. Баранов А. Персональные данные?: (Защита сведений о конкретных людях) // Зеркало недели. – 1996. – 15–21 июня. – С. 9.
11. Батыр К.И. Декларация прав человека и гражданина 1789 г. // Сов. государство и право. – 1980. – № 2. – С. 109.
12. Батюшко С. У сфері людського виміру: Законодавству з прав людини – міжнародний стандарт // Політика і час. – 1994. – № 1. – С. 8 – 14.
13. Бахин С.В. О классификации прав человека, провозглашенных в международных соглашениях // Правоведение. – 1991. – № 2. – С. 46.
14. Безлепкин Б.Т. Судебно-правовая защита прав и свобод граждан в отношениях с государственными органами и должностными лицами. – М., 1997. – С. 7–10.
15. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Под общей редакцией права В.И.Даниленко: Пер. с фр. – М., 2000. – С. 338.
16. Берман Г. Западная традиция права: эпоха формирования. – М., 1994.
17. Берхем В. Вступ до права і правової системи США. Пер. з англ. К., 1999. – С.246.
18. Бигич О.Л.Порівняльне правознавство: природа та функції // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип.11. – К.: Вид. Дім “Юридична книга”, 2000.– С.535–545.
19. Бигич О.Л. Порівняльне правознавство як один із головних чинників зближення правових систем // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем: Матеріали міжнародної наукової конференції. – К., 2000. – С. 264–266.
20. Бигич О.Л. Конституційне будівництво та проблеми розвитку порівняльного правознавства // Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції / Упорядник Ю.М.Бісага. – Ужгород: Закарпаття, 2000. – С. 81–85.
21. Бобровник С.В., Оніщенко Н.М. Правова система України // Державотворення та правотворення в Україні. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – С. 310–343.
22. Богданова Н.А. Система науки конституционного права. – М., 2001. – С.18–19.
23. Бойко В., Бобешко Н. Щодо деяких положень нового кримінально-процесуального законодавства України // Право України. – 2003. – № 1. – С.99–102.
24. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. – издание 2-е, перераб. и доп. – М., 1997. – С. 620.
25. Большой юридический словарь / Под ред. А. Сухарева, В. Зорькина, В. Крутских. – М., 1998. – VІ, 790 с.
26. Бондар В. Закордонне життя українців: небезпека, трагедія, біль: (Пробл. захисту прав громадян України за кордоном, у т. ч. тих, хто перебуває в ув’язненні) // Іменем закону. – 1997. – 28 лютого – С. 3.
27. Бочарников Д. Право у додержавну та ранньодержавну добу історії України (спроба порівняння реальності їхнього захисту та прогнозу на майбутнє) // Право України. – 1997. – № 3. – С. 73–77, 80.
28. Будуємо Україну на засадах верховенства права і європейських цінностей: Додаток до послання парламент. асамблеї Ради Європи стосовно роз’яснень з деяких питань судово-правової реформи та забезпечення прав людини в Україні // Час-Time. – 1995. – 13 жовтня – С. 4; 1995. – 6 жовтня – С.5.
29. Буроменський М. Україна. Закон “Про свободу мирних зборів”: плюси та мінуси // Права людини в Україні: інформ.-аналіт. бюл. Українсько-амер. бюро захисту людини. – К.; Х., 1993. – Вип. 3. – С. 20–24.
30. Буроменський М. Політика на полях. Стара концепція в новому проекті // Права людини в Україні: інформ.-аналіт. бюл. Укр.-Амер. бюро захисту прав людини. – К.; Х., 1993. – Вип. 2. – С. 9–10.
31. Бурчак Ф. Забезпечення прав людини – пріоритетний напрям правової реформи // Нар. газета. – 1997. – № 37. – С. 4.
32. Буткевич В. “В Україні з правами людини все гірше і гірше”: (Бесіда з експертом ООН з Коміс. з прав людини) // Республіка. – 1993. – 14–20серпня – С. 10.
33. Буткевич В. Какой предстанет Украина перед Европейским судом?: [Интервью о том, действует ли Европ. конвенция о защите прав человека в Украине] // Зеркало недели. – 1998. – 31 октября – С. 6.
34. Буткевич В. Права людини – над усе: (Наш співрозмовник – Голова комісії Верховної Ради України з питань прав людини, нац. меншин і міжнаціональних відносин) // Голос України. – 1995. – 3 січня– С. 4.
35. Буткевич В. Права людини в Україні: З погляду творення нової правової бази // Політ. думка. – 1993. – № 1. – С. 79–92.
36. Буткевич Владимир: “С правами человека у нас далеко не все в порядке”: (Пресс-конф.) // Всеукр. ведомости. – 1994. – 9 июня. – С. 3.
37. Буткевич В. Чи варто скаржитись в ООН?: (Бесіда з чл. підкомісії міжнар. права ООН) // Молодь України. – 1992. – 12 листопада. [ ? ]
38. Буткевич В., Головатий С. Що нам заважає стати цивілізованими?: (Права людини в Україні) // Голос України. – 1993. – 10 грудня – С. 12.
39. Валко В. Право на життя: (В законодавстві України) // Юрид. вісник України. – 1997. – 27 берез. – 2 квітня – С. 4.
40. Василенко Н.П. Конституция Филиппа Орлика. – Учёные записки... Института истории РАНИОН, 1929 г., т. 4, С. 153 – 171.
41. Ваттель Э. Право народов или принципы естественного права, применяемые к поведению и делам наций и суверенов. – М., 1960. – С. 11.
42. Власюк О., Парахонський Б., Пирожков С. Людський вимір: реалії і перспективи України: (Права людини в Україні) // Політика і час. – 1995. – № 2. – С. 34–45.
43. Віденська конвенція про право міжнародних договорів // http://zakon1.rada.gov.ua.
44. Визер Б. Защита прав человека в Австрии // Защита прав человека в современном мире. – М., 1993. – С. 39.
45. Вільдхабер Л. Місце Європейського Суду з прав людини у європейському конституційному контексті // Вісн. Конституц. Суду України. – 2002. – №1. – С. 56–59.
46. Висновок № 190 (1995) щодо заявки України на вступ до Ради Європи. – Рада Європи, Парламентська Асамблея, Страсбург, 26 вересня 1995 року//http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.
47. Виступ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Карпачової Н. на представленні у Верховній Раді України щорічної доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні (18 квітня 2003 року) // Голос України – 2003 – 10 червня. [ ? ]
48. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні та практичні аспекти // Право України. – 2000. – № 11. – С. 30–34.
49. Волинка К. Поділ влад і конституційно-правова відповідальність як гарантії реалізації прав і свобод людини в Україні // Нова політика. – 1998. – № 4. – С.57.
50. Волинка К. Проблема збереження прав і свобод особи в Україні // Людина і політика. – 2000. – № 1. – С. 64–68.
51. Волинка К. Проблеми становлення єдиного механізму забезпечення прав і свобод особи // Вісн. Запоріз. юрид. ін-ту. – 2000. – № 3. – С. 38–47.
52. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні та практичні аспекти // Право України. – 2000. – № 11. – С. 30–34.
53. Волинка К. Поділ влад і конституційно-правова відповідальність як гарантії реалізації прав і свобод людини в Україні // Нова політика. – 1998. – № 4. – С.57.
54. Волинка К. Проблема збереження прав і свобод особи в Україні // Людина і політика. – 2000. – № 1. – С. 64–68.
55. Волинка К. Проблеми становлення єдиного механізму забезпечення прав і свобод особи // Вісн. Запоріз. юрид. інституту. – 2000. – № 3. – С. 38–47.
56. Гаєва Н. Міркування щодо закріплення прав і свобод людини і громадянина // Право України. – 1992. – № 11. – С. 3.
57. Ганзенко О.О. Конституційні засади формування правової культури особи // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 12. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С.170–174.
58. Гегель Г.В.Ф. Філософія права // http:// www.philosophy.
59. Гіждіван Л. Про деякі питання адаптації законодавства України з громадянських прав людини до норм Ради Європи // Право України. – 1999. – № 11. – С. 27–29.
60. Гладун З. Право людини на життя і проблеми його юридичного забезпечення в Україні // Укр. часопис прав людини. – 1994. – № 1. – С.47–54.
61. Гладун З. Правове становище громадянина в галузі охорони здоров’я // Право України. – 1994. – № 10. – С. 34–38.
62. Глузман С. Критерії оцінки ситуації в галузі прав людини // Права людини в Україні: Інформ.-аналіт. бюл. Укр.-Амер. Бюро захисту прав людини. – К.; Х., 1993. – Вип. 3. – С. 36–40.
63. Глузман С. Права людини в Україні // Вісті з України. – 1993. – №49. – С.6.
64. Головатий С.П. Нові можливості щодо захисту прав людини в Україні // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 1999. – № 1. – С. 11.
65. Головатый Сергей: “Украина как государство не готова к соблюдению прав человека”: (Права человека в Украине: Беседа с Президентом “Укр. Правничої Фундації” С. Головатым) // Киев. ведомости. – 1993. – 10 декабря – С. 3.
66. Головченко В. Конституційні гарантії прав людини та громадянина // Юрид. вісн. України. – 1997. – 30 липня – С. 30–32.
67. Головченко В. Соціально-правова сутність конституційних прав та свобод людини і громадянина // Юрид. вісн. України. – 1997. – 6–12 березня – С. 24–26.
68. Головченко В. Хто забезпечить права людини в Україні? // Демокр. Україна. – 1995. – 8 червня – С. 2–3, 59.
69. Голодницкий Э. Судится по-европейски: Как обжаловать проигранное дело в Европейском суде по правам человека: Вивчення судового розгляду у Європейських судах (безкоштовність процесу), рекомендації щодо вибору суду, справи які входять до компетенції суду // Власть и политика. – 2005. – 28 января – 3 февраля (№ 4). – С. 11.
70. Гончаренко С.В. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод: український вимір // Адвокат. – 1996. – № 3. – С. 28–31.
71. Гребенюк В. Деякі аспекти участі України в Європейській системі захисту прав людини // Адвокат. – 1998. – № 1. – С. 28.
72. Грищенко А.В. Роль закону в розбудові громадянського суспільства в Україні//Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2001. –№2. – С.78–83.
73. Грищенко А.В. Розвиток правового законодавства як складова правової реформи //Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002. –№1. – С 49–56.
74. Грищенко А.В. Роль концептуальних основ конституціоналізму та конституційного контролю у забезпеченні верховенства закону // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2001. –№1. –С.33–43.
75. Гончаренко С.В. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод: український вимір // Адвокат. – 1996. – № 3. – С. 28–31.
76. Гребенюк В. Деякі аспекти участі України в Європейській системі захисту прав людини // Адвокат. – 1998. – № 1. – С. 28.
77. Григор’єва Л. Принцип незалежності судової влади та гарантії судового захисту прав і свобод людини і громадянина // Вісн. Верховного Суду України. – 1999. – № 4. – С. 5–10.
78. Громадська думка про права людини в Україні // Юрид. вісн. України. – 1995. – 1 серпня – С. 16.
79. Громадянський вплив на державну владу: (Всеукр. комітет оборони прав людини) // Закон і бізнес. – 1997. – 12 березня – С. 3.
80. Гроцій Гуго см. Hartenstein'a, «Darstellung der Rechtsphilosophie des Hugo Grotius»// [ ? ]
81. Граціанов А.І. Поняття систематизації законодавства та її значення // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем: Матеріали міжнародної наукової конференції. – К.: ІДП НАНУ. – 2000. – С. 274–275.
82. Гусейнов Л. Права человека – обязательства государства: проблема корелятивности // Юрид. вест. – № 3. – С. 63–65.
83. Гутварєва О. Подбаймо про своє майбутнє: (Національна програма “Діти України”) // Голос України. – 1996. – 26 березня – С. 3.
84. Давид Р. Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. / Пер. с фр. В.А.Туманова. – М.: Международные отношения, 1999. – 400с.
85. Демиденко В. Права і свободи людини і громадянина в Україні: проблеми сьогодення і перспективи // Науковий вісник Нац. Акад. внутр. справ України. – 2000. – № 2. – С. 36–41.
86. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. – К.: „АртЕк”, 1997. – 624с.
87. Дзейко Ж. Особа й держава. Обмеження заради взаємовигоди: (Пробл. гарантій прав і свобод особи в Україні) // Віче. – 1994. – № 4. – С. 42–45.
88. Дмитренко І. Право без гарантій – фікція: (Прес-конф. на тему “Стан захисту прав і свобод людини в Україні та заходи щодо його поліпшення”) // Голос України. – 1995. – 28 листопада – С. 10.
89. Добрянський С. Межі прав людини: питання загальної теорії // Праці Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України. Серія I. “Дослідження та реферати”. – Вип. 2. – Львів, 1999. – С.20 – 26.
90. Добрянський С. Європейський Союз та Рада Європи: можливості міжнародно-судового захисту прав людини // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 3. – С. 27 – 35.
91. Добрянський С.Поняття прав людини: деякі питання загальної теорії // Державне будівництво та місцеве самоврядування. Зб. наук. праць. – Випуск 3. – Харків, 2002. – С. 141 – 150.
92. Добрянський С. Системи захисту прав людини в Раді Європи та Європейському Союзі: порівняльна характеристика // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції: в 2 част. – Част. I. – Харків, 2000. – С.159 – 162.
93. Добрянський С. Інститут прав людини у сучасному міжнародному праві // Незалежний культурологічний часопис. – 2001. – № 21. – С.206 – 210.
94. Добрянський С. Міжнародні стандарти прав людини: до характеристики деяких сучасних тенденцій розвитку // Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні: Матеріали VIII регіональної науково-практичної конференції. – Львів, 2002. – С. 22 – 25.
95. Долженков О. Нормативні обмеження прав і свобод людини при проведенні виборів в Україні та Білорусі: порівняльний аналіз // Вісник Одес. інтитуту внутр. справ. – 2000. – № 1. – С. 62–64.
96. Донна Гом’єн. Короткий путівник Європейською конвенцією з прав людини / Пер. з англ. Т.Іваненко та О.Павличенка. –Львів: Кальварія, 2000. – 182 с.
97. Доповідь України в ООН по міжнародному пакту про громадські та політичні права // Укр. часопис прав людини. – 1996. – № 2. – С. 46–73.
98. Дроздов С. Окремі аспекти інтегрування України в Європейське та світове співтовариство (у світлі проблем прав людини) // Право України. – 1998. – №9. – С. 10.
99. Дутка Г. Закон в ієрархічній системі нормативно-правових актів // Науковий вісник Чернівецького університету. – Серія “Правознавство”, 1999. – Вип.70. – С. 11 – 16.
100. Дутка Г. Проблеми законотворчості на сучасному етапі // Держава і право. – 2001. – Вип.10. – С.13 – 17.
101. Євінтов В. Від декларації до справ: здійсненя прав людини в Україні: [Новий проект британсько-укр. співробітництва в галузі прав людини] // Вісн. укр. центру прав людини. – 1998. – № 2. – С. 2.
102. Євінтов В. Можете скаржитись хоч в ООН: (Бесіда з керівником Укр. центру прав людини) // Україна молода. – 1996. – 7 серпня – С. 6.
103. Євінтов В. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини у внутрішньому правопорядку України // Вісн. укр. центру прав людини. – 1998. – № 1. – С. 2.
104. Єфременко І. Права громадянина – обов’язок держави: (Пробл. забезпечення прав людини в Україні) // Юрид. вісн. України. – 1996. – 5–11 грудня – С. 1.
105. Жеков В. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина // Вісн. Одес. ін-ту внутр. справ. – 1999. – № 1. – С. 126.
106. Жуковська О. Захист людини – проблема неплинна: (Адвокатура як гарант прав людини в Україні) // Адвокат. – 1996. – № 1. – С. 27–32.
107. Забігайло В.К., Козюбра М.І. Демократія, права і свободи: реальність і ідеологічні міфи. – К.: Політвидав України, 1983. – 158 с.
108. Заєць А. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. — К., 1999. [ ? ]
109. Загальна декларація прав людини: прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року: Док. ООН/PES/217 А. [ ? ]
110. Загальноукраїнська декларація основних прав і свобод людини та громадянина: (Проект розроблено групою науковців) // Віче. – 1993. – №7. – С. 28–37.
111. Заднепровский А. Права человека в свете уголовно-процессуального кодекса Украины: Бесправие на основании закона // Юрид. практика. – 1997. – № 1, № 3. – С. 6.
112. Заднепровский А. Право человека на неприкосновенность его жилища и иного владения // Юрид. практика. – 1997. – № 4. – С. 1, 11.
113. Заднепровский А. Размышления об адвокатуре и правах человека // Юрид. практика. – 1997. – № 6. – С. 10–11.
114. Закон України „Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”// Голос України. – 1997. – 24 липня – С. 2.
115. Закон України „Про ратифікацію Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню”// Уряд. кур’єр. – 1997. – 30 січня – С. 7.
116. Закон України „Про внесення змін до статті 56 Конституції України”// Голос України. – 1995. – 1 грудня – С. 3.
117. Закон України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, № 20, ст.99.
118. Захаров Є. Права людини в проекті Конституції України // Право України. – 1996. – № 6. – С. 5–7.
119. Захаров Є. Права людини в Україні і Загальна декларація. Точка зору // Права людини. – 1998. – № 29. – С. 6.
120. Захаров Є. Режим, який порушує права людини, приречений на поразку: Права людини в Україні і 50-річчя Загальної декларації прав людини: Аналіз // День. – 1998. – 10 грудня – С. 4.
121. Захищаючи права людини: на запитання читачів відповідають спеціалісти міністерств і відомств України // Уряд. кур’єр. – 1996. – 28 вересня – С. 6.
122. Збірка договорів Ради Європи: Парламентське видавництво, Київ – 2000.[ ? ]
123. Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод (Рим, 4.XI.1950) // "Голос України", 10 січня 2001 року. – № 3 (2503), стр. 6 – 8.
124. Іванкевич В. Трудові відносини і права людини // Уряд. кур’єр. – 1995. – 17січня – С. 7.
125. Ісакович С. До шляхів забезпечення правової політики у галузі прав людини в Україні // Проблеми міграції. – 1999. – № 2. – С. 27–32.
126. Капелюшний В. Права людини в Україні: історична ретроспектива та сучасність у світовому контексті // Вісн. Акад. праці і соц. відносин Федерації профспілок України. – 2000. – № 2. – С. 67–69.
127. Карпачова Н. Людське життя – найвища цінність: [Виступ під час представлення першої щорічної доповіді Уповноваженого з прав людини у ВРУ] //Людина і політика. – 2000. – № 9–10. – С. 26–34.
128. Карпачова Н. Національна ідея: реальний захист прав і свобод людини: [Інтерв’ю Уповноваженого з прав людини] // Голос України. – 2000. – 7березня – С. 6.
129. Кирик В.: Ми захищаємо права громадян України // Голос України. – 1994. – 19 жовтня – С. 5.
130. Кириченко С. Конституція і права: (Осн. Закон України повинен містити дійовий механізм захисту прав і свобод кожного члена суспільства) // Голос України. – 1995. – 7 грудня – С. 10.
131. Кистяківський Б. Соціальні науки і право // http://www.google.com.
132. Климович О. Система національних засобів захисту прав людини: [У контексті положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини] // Право України. – 2001. – № 1. – С. 34–37.
133. Князєв В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні // Право України. – 1998. – № 11. – С. 29.
134. Козюбра М. Права і свободи людини і громадянина: Обговорюємо проект Конституції України // Робітн. газета. – 1996. – 18 червня – С. 3.
135. Козюбра М. Права і свободи людини і громадянина у новій Конституції України // Адвокат. – 1996. – № 2. – С. 3–6.
136. Колисниченко З. Узгодження законодавства України з вимогами Конвенції ООН про права людини – вимога часу // Право України. – 1997. – № 6. – С.38–39.
137. Колот А. Соціальні стандарти і реалізація конституційних прав громадян // Профспілк. газета. – 1997. – 26 лютого – С. 3.
138. Конвенція про захист прав людини та основних свобод: Вчинено в Страсбурзі 22 листоп. 1984 р.: Офіц. переклад із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 // Голос України. – 2001. – 10 січня – С. 6–8.
139. Конвенция о защите прав человека и основных свобод. // Дженис М., Кэй Р., Брэдли Э. Европейское право в области прав человека (Практика и комментарии).– М., 1997. [ ? ]
140. Конституции государств Европейского Союза. – М.: Инфра–М–Норма, 1997.
141. Конституции буржуазных государств: Учеб. пособие / Сост. В. В. Маклаков. – М., 1982. – 408 с.
142. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
143. Копєйчиков В. Реалізація прав і свобод людини // Уряд. кур’єр. – 1994. – 14травня– С. 4.
144. Крижанівський С. Питання співвідношення Конституції України з міжнародними документами про права людини // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. – 1998. – № 4. – С. 31.
145. Крижанівський С. Про деякі концептуальні положення конституційної регламентації прав і свобод людини і громадянина України. Деякі аспекти проблеми // Право україни. – 1998. – № 7. – С. 30.
146. Куць О. Права людини і права нації як політологічна проблема // Розбудова держави. – 1994. – № 6. – С. 53.
147. Лейбниц Г.-В. Сочинения в четырех томах: Т. I. – М.: Мысль, 1982. – 636 с.
148. Литвиненко І. Права людини і місцеве самоврядування в Україні // Вісн. держ. служби України. – 1999. – № 1. – С. 75.
149. Лінецький С. Український та європейський досвід захисту конституційних прав і свобод людини // Підтекст. – 1997. – № 21. – С. 13.
150. Липитчук О.В. Система судових органів та судочинство Республіки Польща (1018-1939 рр.) / Автореф. дисертації на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук. – Львів, 2004. .[ ? ]
151. Локк Дж. Сочинения: в 3 т. – Т. 3. – М.: Мысль, 1988. .[ ? ]
152. Львівська лабораторія прав людини - нова установа Академії правових наук України // Право України. – 1997. – № 6. – С. 93.
153. Магновський І.Й. Судовий захист прав людини – невід’ємна складова правової держави // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. – № 2. – С. 96 –100.
154. Магновський І.Й. Сутність гарантій прав і свобод людини та громадянина у процесі державотворення // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.). – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – С. 156–157.
155. Магновський І.Й. Теоретико-правова сутність понять права і свободи людини і громадянина // Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави. Тези доповідей міжнародної студентської наукової конференції (7–8 травня 2003 р.). – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – С. 27–28.
156. Максимов В. Міжнародно-правова охорона пам’яток і реалізація прав людини у сфері культури // Вісн. укр. центру прав людини. – 1998. – №1. – С. 17.
157. Малишко М. Якими мають бути права та свободи людини на Україні // Трибуна. – 1991. – № 12. – С. 10.
158. Марцинкевич А. Права людини та громадянина і судово-правова реформа // Право України. – 1999. – № 6. – С. 32.
159. Мацко А. Деякі питання щодо захисту прав особи відповідно до нового Кримінально-процесуального кодексу України // Укр. часопис прав людини. – 1995. – № 2. – С. 24–28.
160. Мацко А. Україна справді не виконує жодної міжнародної конвенції з прав людини: (Права людини в Україні) // Лібер. газета. – 1994. – 13–19січня – С. 10.
161. Макушев П.В Проблеми виховання та самовиховання правової культури майбутніх юристів // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2000. – №1. – С. 156–160.
162. Меленко С.Г. Поняття та специфіка консолідації як виду систематизації законодавства // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 45. Правознавство. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – С. 25–29.
163. Меленко С.Г. Роль консолідації в системі прецедентного права (на прикладі Великобританії) // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 48. Правознавство. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – С. 56–59.
164. Меленко С.Г. Співвідношення консолідації і кодифікації як методів систематизації законодавства // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 105. Правознавство. – Чернівці: “Рута”, 2001. – С. 22–25.
165. Мельник Н. Отмена института неприкосновенности – необходимое предисловие законодательного обеспечения равенства граждан перед законом // Юрид. практика. – 1996. – № 13–14. – С. 8.
166. Мережко О. Міжнародний захист прав людини і "гуманітарна інтервенція" // Укр. часопис прав людини. – 1995. – № 1. – С. 70.
167. Міжнародний день прав людини в Україні // Ноосфера. – 1994. – № 1. – С.10.
168. Монтескьє Ш. В кн.: Общие основания конституционного права: Перевод с 4-го французского издания / Эсмен А.; Под ред.: Н.О. Бер. – 2-е изд. – С.-Пб.: О. Н. Попова, 1909. – 461 с.
169. Мороз С. Ідея прав людини у політико-правовій думці Росії (1Х–початок XX століття) / Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук – Харків – 2002.
170. Мороз С. Права людини в Україні: шлях від зародження ідеї до сучасної розроб¬ки механізму забезпечення // Вісник Запорізького юридичного інституту. – Запо¬ріжжя