КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В УКРАЇНІ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП...............................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ................................................................................12
1.1.Теоретичні дослідження конституційно-правового статусу військовослужбовців.........................................................................................…12
1.2. Нормативно-правове регулювання конституційно-правового статуcу військовослужбовців.............................................................................................34
Висновки до розділу………………………………………………………...57
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНО- ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В УКРАЇНІ..............61
2.1. Поняття та структура конституційно-правового статуcу військовослужбовців в Україні............................................................................61
2.2. Елементи структури конституційно-правового статусу військово-службовців в Україні.............................................................................................69
2.3. Конституційні права і свободи як головний елемент конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні............................................82
Висновки до розділу.....................................................................................127
РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В УКРАЇНІ.......................................................130
3.1. Нормативно-правові гарантії забезпечення прав і свобод військовослужбовців в Україні..........................................................................130
3.2. Організаційно-правові гарантії забезпечення прав і свобод військовослужбовців в Україні..........................................................................149
Висновки до розділу…………………………………………………….168
ВИСНОВКИ..................................................................................................172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................181
ДОДАТКИ.....................................................................................................201
ВСТУП

Актуальність теми. З моменту проголошення незалежності України одним з головних завдань державного будівництва стало створення власних Збройних Сил як одного з інститутів незалежної держави та законодавчого закріплення конституційно-правового статусу військовослужбовців. Проведення військової реформи в Україні по створенню сучасної, невеликої за чисельністю, мобільної, всебічно забезпеченої армії має на меті, також, створення ефективної системи реалізації конституційно-правового статусу військовослужбовців, забезпечення їх конституційних прав і свобод, посилення соціального захисту військовослужбовців. Адже реальність і гарантованість забезпечення конституційних прав і свобод військово-службовців є важливим показником наявності соціальної, правової держави і безпосередньо впливає на морально-психологічний стан військово-службовців та стан боєготовності військ.
Незважаючи на те, що Конституцією [1] і законодавством України всебічно і повно визначені основні права і свободи військовослужбовців, конституційні гарантії соціального захисту, реального забезпечення цих прав не досягнуто.
Безумовно, що така робота буде більш плідною, якщо вона буде здійснюватися з урахуванням наукових досліджень, узагальненого практичного досвіду вирішення подібних проблем як в історичному минулому, так і в новітній історії України, а також з урахуванням досвіду інших держав.
Актуальність обраної теми значною мірою обумовлена саме ступенем наукової розробки зазначеної проблеми. Справа у тому, що на даний час в Україні відсутні дисертаційні роботи, присвячені комплексному дослідженню тенденцій розвитку інституту конституційно-правового статусу військовослужбовців.
Саме тому науковий аналіз тенденцій розвитку інституту конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні через призму реалій сьогодення, з урахуванням теоретичних розробок цієї проблеми, накопиченого практичного досвіду в Україні, досвіду інших країн виявляється необхідним і своєчасним.
У межах дисертаційного дослідження важливим є не тільки аналіз теоретичних основ конституційно-правового статусу військовослужбовців, але і гарантій його реалізації у нових суспільно-політичних умовах. Це передбачає виявлення специфіки законодавства, що закріплює статус військовослужбовців, його місця в системі конституційного законодавства, гарантій реалізації конституційних прав і свобод військовослужбовців. Дослідження має значення для розвитку та удосконалення конституційного права і військового законодавства, а також для практичної діяльності державних органів по реалізації конституційних прав і свобод військовослужбовців.
Сучасні наукові погляди щодо конституційно-правового статусу військовослужбовців нерозривно пов’язані з розвитком людської цивілізації та уявлень про права і свободи людини і громадянина. Значний внесок в розвиток наукових поглядів щодо прав людини зробили видатні мислителі епохи відродродження: Т. Гоббс, Г. Гроцій, Т. Джефферсон, І. Кант, Дж. Локк, Дж.-Ст. Мілль, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Б. Спіноза; видатні мислителі України: М. Грушевський, М. Драгоманов, О. Кістяківський, Леся Українка, П. Орлик, І. Франко, Т. Шевченко та інші.
Дисертант при написанні роботи опирався на наукові праці таких радянських та російських вчених, як М. Витрук, Л. Воєводін, М. Ентін, В. Карташкін, Н. Лукашук, О. Лукашова, М. Матузов, В. Патюлін, В. Скобелкін, О. Тіунов; а також на наукові праці українських вчених-правознавців М. Баймуратова, М. Гуренко, А. Колодія, В. Копейчикова, О. Кушніренко, Н. Мяловицької, А. Олійника, В. Погорілка, П. Рабіновича, О. Скакун, Т. Слинько, Ю. Тодики, Н. Шукліної та інших.
При підготовці дослідження також використовувалися наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, які досліджували проблеми правового статусу військовослужбовців, М. Артамонова, А. Добровольського, І. Качана, В. Кириленка, А. Коровнікова, Р. Крокера, Ю. Мігачова, Ю. Поніматченка, Ж.-К. Рокепло, В. Серегіна, В. Стрекозова, К. Хессе, Х.-Г. Швенка та інших.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане відповідно до тематики науково-дослідної роботи Науково-дослідного центру (гуманітарних проблем) Збройних Сил України, є складовою частиною розробки загальної теми “Соціальні аспекти реформування та розвитку Збройних Сил України” (шифр “Соціальний фактор”), державний реєстраційний номер 0104U004996, затвердженої Начальником Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України у 2004 році, одним із виконавців якої був дисертант. Тема дисертаційної роботи затверджена Вченою радою Національної академії оборони України 27 вересня 2004 року, протокол № 1.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у комплексному розгляді теоретичних та практичних проблем конституційно-правового статусу військовослужбовців в умовах проведення військової реформи, аналізі діючого законодавства та досвіду провідних країн світу і формулюванні на цій основі науково обгрунтованих пропозицій, спрямованих на удосконалення діючого законодавства та практики реалізації конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні.
Для досягнення вказаної мети передбачено вирішити такі завдання:
– провести аналіз розвитку і сучасного стану теоретичного розроблення проблеми конституційно-правового статусу військовослужбовців;
– дослідити історичний розвиток і сучасний стан нормативно-правового регулювання та провести аналіз законодавчих актів, що визначають конституційно-правовий статус військовослужбовців, гарантії його реалізації;
– з’ясувати поняття, структуру та дослідити головні елементи конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні;
– здійснити комплексне дослідження сутності прав та свобод військово-службовців, їх класифікацїю, особливості реалізації та стан дотримання відповідно до Конституції, законодавства України і міжнародних стандартів прав людини;
– дослідити правові гарантій конституційних прав і свобод військово-службовців, що сприяє реалізації їх конституційно-правового статусу;
– розробити науково обгрунтовані практичні рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства, яке визначає конституційно-правовий статус військовослужбовців, на основі узагальнення позитивного зарубіжного і вітчизняного досвіду.
Таким чином, сутність наукового завдання полягає у комплексному дослідженні теоретичних та практичних проблем реалізації конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні.
У процесі практичної реалізації названих мети і завдань в дисертації сформульовані теоретичні висновки і положення, запропоновані практичні рекомендації, сукупність яких, а також систему їх доказів та обгрунтувань, автор виносить на захист.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері правого закріплення та реалізації конституційно-правовового статусу людини і громадянина в Україні.
Предметом дослідження є конституційно-правовий статус військовослужбовців в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є діалектичний метод пізнання державно-правових процесів і явищ, що дозволяє розглянути їх у розвитку та взаємозв’язку, виявити усталені напрями і закономірності. Проблема конституційно-правового статусу військовослужбовців досить багатогранна, носить міжгалузевий характер і у своєму вивченні передбачає застосування цілого ряду загальнонаукових і спеціальних методів. Із загальнонаукових методів використовувались системний, структурно-функціональний, історичний та інші. Застосування системного та структурно-функціонального методів дозволило визначити структуру елементів конституційно-правового статусу військовослужбовців, визначити критерії класифікації та здійснити класифікацію прав та свобод військовослужбовців, здійснити класифікацію гарантій їх реалізації, визначити ієрархію державних органів, що є гарантами конституційно-правового статусу військовослужбовців та їх повноваження у реалізації конституційних прав військовослужбовців. Використання історичного методу дозволило дослідити становлення та розвиток теорії і практики конституційно-правового статусу військовослужбовців та його нормативно-правове закріплення.
Із спеціальних методів автор застосовував формально-юридичний, порівняльно-правовий та інші. За допомогою формально-юридичного методу досліджено питання діяльності державних органів щодо реалізації конституційних прав і свобод військовослужбовців та запропоновано напрями вдосконалення їх діяльності. Використання формально-юридичного та порівняльно-правового методів дало змогу проаналізувати систему законодавства України про конституційно-правовий статус військово-службовців, гарантії його реалізації та виробити пропозиції щодо його вдосконалення.
Наукова новизна одержаних результатів даної роботи полягає у тому, що вперше на дисертаційному рівні проведено комплексне дослідження інституту конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні, що дозволило визначити його особливості та головні тенденції розвитку відносин у сфері законодавчого забезпечення та реалізації конституційних прав і свобод військовослужбовців. Наукова новизна дослідження також визначається сучасною постановкою проблеми, сформульованими науковими поняттями і зробленими автором класифікаціями, висновками та пропозиціями з удосконалення чинного законодавства про конституційно-правовий статус військовослужбовців.
У дисертації обгрунтовано низку понять, теоретичних положень і висновків, одержаних особисто здобувачем, що мають наукову новизну:
1. Запропоновано авторське визначення поняття “військовослужбовець” – це громадянин України, який проходить військову службу, що є державною службою особливого характеру, в одному з військових формувань України, яке створене відповідно до чинного законодавства України для здійснення оборони держави.
2. Вироблене наукове визначення поняття “конституційно-правовий статус військовослужбовців”– це юридично гарантоване їх становище у суспільстві, обумовлене сукупністю передбачених Конституцією України, загальним законодавством і спеціальним військовим законодавством прав, свобод і обов'язків, гарантій їх здійснення та відповідальності військово-службовців.
3. Набуло подальшого розвитку дослідження основних елементів структури конституційно-правового статусу військовослужбовця, до структури елементів якого, як інтегрованого поняття, входять: а) правові норми, які визначають статус (мова йде про норми конституційного та військового законодавства); б) основні права, свободи і обов’язки; в) правосуб’єктність, включаючи дієздатність і правоздатність; г) правові принципи; д) громадянство; є) гарантії прав і свобод; ж) юридична відповідальність.
4. Проведено аналіз чинного законодавства та інших нормативно-правових актів з питань конституційно-правового статусу військово-службовців і на його основі обгрунтовано доцільність прийняття нового Закону “Про правовий статус військовослужбовців в Україні” та розроблено пропозиції щодо його структури (додаток А).
5. Вперше узагальнено результати комплексного дослідження сутності прав та свобод військовослужбовців, особливості реалізації в умовах військової служби, проведено їх класифікацію. Права і свободи військовослужбовців можна поділити на такі: а) конституційні (загальногромадянські), які вони мають як повноправні громадяни України; б) військово-службові, пов’язані з безпосереднім проходженням військової служби. У свою чергу, конституційні права і свободи військовослужбовців можна поділити на такі основні групи: особисті (громадянські), політичні, соціальні, економічні і культурні, а військово-службові на загальні, посадові та спеціальні.
6. Проведено аналіз і розглянуто класифікацію правових гарантій прав і свобод військовослужбовців та виявлена специфіка законодавства в цій сфері. Правові гарантії реалізації прав та свобод військовослужбовців це –сукупність встановлених державою правових норм, правових способів і засобів, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи особи та поновлюються порушені права. Правові гарантії поділяють на дві великі групи: нормативно-правові і організаційно-правові гарантії.
7. Сформульована авторська концепція нормативно-правових гарантій, як об'єктивного права, що включає в себе матеріальні норми-принципи, обов'язки держави, органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, юридичну відповідальність та процесуальні норми.
8. Обґрунтована авторська концепція організаційно-правових гарантій прав і свобод військовослужбовців, в систему яких входять держава, її органи та посадові особи, інститути громадянського суспільства (політичні партії та громадські організації, профспілки та інші неурядові організації, засоби масової інформації).
9. Розроблені пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення системи і змісту законодавчих та нормативно-правових актів з питань конституційно-правового статусу військовослужбовців, правових гарантій його реалізації, конкретні доповнення до інших законодавчих актів, спрямовані на підвищення ефективності діяльності органів держави по захисту прав і свобод військовослужбовців та членів їх сімей.
Практичне значення одержаних результатів дослідження визначається новизною та комплексним підходом до аналізу проблеми конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані в процесі вдосконалення діючого законодавства та розробки нових законодавчих актів про конституційно-правовий статус військовослужбовців та його гарантії, а також в роботі органів державної влади по забезпеченню реалізації конституційних прав і свобод військовослужбовців. Дисертаційне дослідження може бути використане в процесі подальших досліджень проблем реалізації конституційно-правового статусу та правових гарантій прав і свобод військовослужбовців. Матеріали дослідження, основні ідеї та висновки дисертації можуть бути використані в процесі викладання конституційного права України, при створенні навчальних програм, читанні відповідних спецкурсів “Конституційно-правовий статус військовослужбовців в Україні”, “Забезпечення прав і свобод людини в умовах військової служби” у вищих навчальних, а також у науково-дослідній роботі студентів і аспірантів юридичних факультетів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися у виступах на науково-практичних конференціях, зокрема “Система морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил): сучасний стан та перспективи розвитку” (Київ, березень 2005 р.); “Формування у військовослужбовців позитивного ставлення до НАТО” (Київ, грудень 2005 р.). Тези всіх виступів опубліковані.
Результати дисертаційної роботи були використані при підготовці науково-дослідної роботи “Соціальні аспекти реформування та розвитку Збройних Сил України” (шифр “Соціальний фактор”), державний реєстраційний номер 0104U004996, що підтверджується відповідним актом впровадження.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення в шести наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях: Пашинський В. “Конституційно-правовий статус військовослужбовців в Україні” // Право України.– 2005.–№ 4.– С.40–44; Пашинський В. “Правове регулювання конституційно-правового статусу військовослужбовців” // Збірник наукових праць Академії державного управління при Президентові України.–2005.–№1.– С. 347–356; Пашинський В. “Поняття та елементи конституційно-правового статусу військово-службовців” // Право України. – 2005. – №7. – С.74–77; Пашинський В. “Конституційні права військовослужбовців: класифікація та обмеження” // Право України.–2006.–№1. – С.65–69; Пашинський В. “Соціально-економічні права військовослужбовців” // Зовнішня торгівля: економіка та право. –2006. – № 1(24). – С.92–97; Пашинський В. “Правові гарантії конституційних права і свобод військовослужбовців” // Право України. – 2006. – № 5.– С.61–65.

Список литературы

Висновки

Одним із головних напрямів проведення військової реформи в Україні є створення ефективної системи забезпечення конституційних прав і свобод військовослужбовців, реалізації їх конституційно-правового статусу. Реальність і гарантованість забезпечення конституційно-правового статусу, прав і свобод військовослужбовців є важливим показником наявності соціальної, правової держави і безпосередньо вливає на морально-психологічній стан військовослужбовців та стан боєготовності військ. На сьогодні реального забезпечення конституційно-правового статусу, конституційних прав і свобод військовослужбовців не досягнуто. У зв’язку з цим та відсутністю в Україні відповідних наукових досліджень виникла необхідність наукового розроблення проблеми конституційно-правового статусу військовослужбовців. Проведення наукового дослідження конституційно-правового статусу військовослужбовців з урахуванням теоретичних розробок цієї проблеми, накопиченого практичного досвіду в Україні, досвіду інших країн дозволило досягти таких висновків і результатів:
1. Протягом століть у суспільстві формувалося особливе ставлення до озброєних людей, яке закріплювалося у традиціях та різноманітних нормативно-правових актах, що регламентували військову справу як специфічну, соціально необхідну та небезпечну сферу людської діяльності, визначали особливе місце військових людей у суспільстві та державі.
Внаслідок необхідності спеціальної регламентації життя війська, особливого правового статусу військовослужбовців ще у Стародавньому Римі виникає особлива гілка публічного права – jus militare (мілітарне, або ж військове право) як сукупності норм, що не тільки регулюють різні аспекти відносин всередині армії, а й визначають правовий статусу вояків: надання їм, з одного боку привілеїв та гарантій, а з іншого – закріплення вимог до них з боку держави та громади.
На території сучасної України з утворенням Давньоруської держави в ІХ ст. вперше виникає армія, постійним ядром якої була дружина Великого Київського князя. З цього часу в різні історичні періоди розвитку України особливе правове положення військовослужбовців закріплювалося у відповідних нормативних актах: у різних редакціях Руської Правди, Гетьманських статтях, Конституції Пилипа Орлика 1710 р., а починаючи з ХХ століття – у спеціальних законах та нормативно-правових актах, які закріплювали певні суб’єктивні права і свободи військовослужбовців, їх особливий правовий статус, пільги та переваги не тільки для них, а й для членів їх сімей.
2. Сучасні наукові погляди щодо конституційно-правового статусу військовослужбовців нерозривно пов’язані з розвитком людської цивілізації та уявлень про права і свободи людини і громадянина. Вчені, які досліджували цю проблему, вважають, що правовий статус особи – це складна збірна категорія, що відбиває весь комплекс зв’язків людини із суспільством, державою, колективом, оточуючими людьми. Правовий статус оформляє та юридично закріплює історично обумовлене місце різних соціальних груп, у тому числі і військовослужбовців у суспільстві. Вчені визначають такі види правового статусу особи: загальний (конституційний) статус – це статус особи як громадянина держави, який поєднує конституційні права, свободи, обов’язки і гарантії їх здійснення, закріплені у Конституції та конституційних законах; спеціальний (родовий) статус – відбиває специфіку правового положення окремих категорій людей як представників тієї чи іншої соціальної групи (студент, військовослужбовець, пенсіонер та ін.), відокремленої за певним юридично значущим началом (родом занять, віком та ін.), що наділений відповідно до законів та інших нормативно-правових актів спеціальними, додатковими правами і обов’язками; індивідуальний статус характеризує особливості правового положення конкретного індивіда залежно від його віку, статі, професії, сімейного стану та ін. Він являє собою сукупність персоніфікованих прав і обов’язків громадянина.
4. Військовослужбовець – це громадянин України, який проходить військову службу, що є державною службою особливого характеру, в одному з військових формувань України, яке створене відповідно до чинного законодавства України для здійснення оборони держави. Виходячи з цього, конституційно-правовий статус військовослужбовця є спеціальним правовим статусом, в основі якого лежить конституційно-правовий статус особи. Конституційно-правовий статус військовослужбовців – це юридично гаранто-ване їх становище у суспільстві, обумовлене сукупністю передбачених Конституцією України, загальним законодавством і спеціальним військовим законодавством прав, свобод і обов’язків, гарантій їх здійснення та відпові-дальності військовослужбовців.
5. У структурі конституційно-правового статусу військовослужбовця виділяють такі складові: загальний статус – як громадянина України, закріплений у Конституції і конституційних законах; спеціальний статус – як представника певної соціальної групи (військовослужбовця), наділеного спеціальними, додатковими правами й обов’язками; індивідуальний статус – персоніфіковані права і обов’язки, що визначаються особливостями правового положення кожного конкретного військовослужбовця.
Конституційно-правовий статус військовослужбовця є комплексним правовим інститутом, що складається із ряду взаємозв’язаних між собою структурних елементів. На думку автора, до структури елементів конституційно-правового статусу військовослужбовця як інтегрованого поняття, входять: а) правові норми, які визначають статус (мова йде про норми конституційного та військового законодавства); б) основні права, свободи і обов’язки; в) правосуб’єктність, включаючи дієздатність і правоздатність; г) правові принципи; д) громадянство; е) гарантії прав і свобод; є) юридична відповідальність.
6. Головним елементом конституційно-правового статусу військово-службовців є права і свободи. Права і свободи військовослужбовців – це закріплені в Конституції, законах України та гарантовані державою можливості, які дозволяють вибирати вид своєї поведінки, користуватися представленими благами для задоволення своїх особистих і суспільних потреб та інтересів особам, які проходять військову службу.
На думку автора, права і свободи військовослужбовців можна поділити на: а) конституційні (загальногромадянські), які вони мають як повноправні громадяни; б) військово-службові, пов’язані з безпосереднім проходженням військової служби. У свою чергу, конституційні права і свободи військово-службовців можна поділити на такі основні групи: особисті (громадянські), політичні, соціальні, економічні і культурні, а військово-службові – на загальні, посадові та спеціальні.
Особливістю конституційно-правового статусу військовослужбовців є те, що в силу специфіки виконання ними особливого виду державної служби – військової служби – вони користуються конституційними правами і свобо-дами з певними обмеженнями, які передбачені законодавством і визначаються особливостям проходження військової служби. Разом з тим для військовослужбовців встановлені конституційні гарантії соціального захисту.
7. Як свідчить аналіз, на сьогодні держава не може повною мірою забезпечити реалізацію деяких конституційних прав військовослужбовців: права на свободу совісті та віросповідання, права на достойну оплату за виконаня обов’язків військової служби, права на житло та ін. В нинішніх умовах реформування Збройних Сил України найбільш складною залишається проблема забезпечення соціального захисту військово-службовців.
8. Гарантування є найважливішим чинником реального забезпечення прав і свобод особи поряд з їх визнанням, дотриманням і повагою до них. Воно здійснюється за допомогою специфічних засобів – гарантій, під якими розуміють умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення у повному обсязі і всебічну охорону прав та свобод особи. Гарантії прав і свобод військовослужбовців поділяють на: економічні, політичні, ідеологічні, правові (юридичні).
Правові (юридичні) гарантії реалізації прав та свобод військово-службовців – це сукупність встановлених державою правових норм, правових способів і засобів, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи особи та поновлюються порушені права. Правові гарантії поділяють на дві великі групи: нормативно-правові й організаційно-правові гарантії.
9. Нормативно-правові гарантії конституційних прав і свобод військово-службовців – це сукупність встановлених правовими нормами специфічних правових способів і засобів, за допомогою яких забезпечується реалізація, охорона і захист прав і свобод, а також поновлення порушених прав військовослужбовців. За елементами вони поділяються на норми-принципи, обов’язки та юридичну відповідальність. Залежно від форми закріплення в нормативних актах нормативно-правові гарантії поділяються на конституційні і галузеві.
Норми-принципи – це незаперечні вимоги загального характеру, керівні засади (ідеї), що прямо закріплені в Конституції України та інших законах і визначають зміст та спрямованість державного правового регулювання з метою забезпечення прав і свобод людини й громадянина.
Обов’язки – це визначена та гарантована законом міра суспільно необхідної (корисної) та об’єктивно обумовленої поведінки юридичних і фізичних осіб, спрямована на виконання і дотримання норм права з метою забезпечення гарантій прав і свобод людини. За суб’єктами вони поділяються на: а) обов’язки держави і державних органів; б) обов’язки людини і громадянина. Обов’язки військовослужбовців – це визначена та гарантована законом міра суспільно необхідної та об’єктивно обумовленої поведінки, спрямована на виконання і дотримання норм права з метою гарантування прав і свобод особи, захисту незалежності та територіальної цілісності України. Нормативно-правовими гарантіями прав і свобод військовослужбовців є як обов’язки держави і державних органів, які за допомогою політики і права зобов’язані забезпечити стабільні умови для реалізації їх прав і свобод, так і обов’язки військовослужбовців перед державою, суспільством та іншими особами.
Юридична відповідальність – це встановлені державою заходи впливу державно-владного (примусового) характеру, які закріплені Конституцією й іншими нормативними актами, а також міжнародними договорами, через які правопорушник має перетерплювати несприятливі наслідки і позбавлення особистого, організаційного і майнового характеру за скоєне порушення прав і свобод людини і громадянина з метою покарання і профілактики подальших правопорушень. Юридична відповідальність військово-службовців має свої особливості. Законодавством встановлений особливий порядок притягнення військовослужбовців до кримінальної, дисциплінарної, адміністративної і матеріальної відповідальності, а також для них встановлені спеціальні види покарань.
10. Організаційно-правові гарантії конституційних прав і свобод військовослужбовців – це систематична організаторська діяльність держави та всіх її органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, громадських організацій і політичних партій, засобів масової інформації, спрямована на забезпечення реалізації, охорони та захисту прав особи.
До системи організаційно-правових гарантій прав і свобод військовослужбовців належать: Українська держава, Президент України, Верховна Рада України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Кабінет Міністрів України та інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, органи правосуддя, органи прокуратури, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, міжнародні організації, членом або учасником яких є Україна, адвокатура, політичні партії та громадські організації, профспілки та інші неурядові організації, засоби масової інформації.
11. Основними організаційними гарантами прав і свобод військово-службовців є Українська держава, органи державної влади і місцевого самоврядування. Президент України як глава держави, гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина і як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України безпосередньо виступає гарантом забезпечення конституційних прав і свобод військовослужбовців.
Все більше у забезпеченні прав і свобод людини зростає роль Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Значним кроком для забезпечення конституційних прав і свобод військовослужбовців стало впровадження спеціалізованого інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у справах захисту прав військовослужбовців. З метою підвищення ефективності правозахисної діяльності українського омбудсмена щодо захисту прав і свобод військовослужбовців доцільно ввести посаду представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Оперативних командуваннях (у майбутньому – Територіальних командуван-нях) Збройних Сил України.
В сучасних умовах однією із ефективних організаційно-правових гарантій прав та свобод є судові органи – як національні, так і міжнародні, до яких належать: Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, Європейський суд з прав людини. Для забезпечення ефективного судового захисту прав і свобод військовослужбовців, на нашу думку, у складі судів загальної юрисдикції та спеціалізованих адміністративних судів доцільно створити колегії (палати), які розглядатимуть справи в яких однією із сторін виступає військовослужбовець, орган військового управління чи його посадова особа.
12. На сьогодні в Україні склалася система нормативно-правових актів різної юридичної сили, які регулюють питання конституційно-правового статусу, конституційних прав і свобод військовослужбовців та гарантії їх реалізації. За юридичною силою ці нормативно-правові акти поділяються на такі рівні: 1) конституційне регулювання (Конституція та конституційні закони); 2) міжнародно-правове регулювання (міжнародні договори та угоди); 3) законодавче регулювання (закони України); 4) регулювання підзаконними нормативно-правовими актами. Особливе місце займають рішення судових органів.
13. Ця система характеризується великою кількістю нормативно-правових актів, що мають різну юридичну силу, їх непослідовністю, дублюванням правових норм у правових актах як однакової, так і різної юридичної сили, відсутністю єдиної термінології. Вона характеризується значними прогалинами, зокрема відсутні юридично закріплені економічні гарантії, конкретні правові механізми забезпечення і захисту конституційних прав військовослужбовців, має місце перевага відомчих правових актів. Правові норми, що містяться в цих актах, не відповідають сучасному стану суспільних відносин, носять чисто декларативний характер і не мають механізмів їх реалізації.
14. Процеси реформування оборонної сфери, необхідність реального забезпечення конституційно-правового статусу, конституційних прав військо-вослужбовців вимагають вдосконалення та прийняття законодавчих та нормативно-правових актів, які відповідають реальному стану суспільних відносин та економічним можливостям держави, створюють реальні і дієві правові механізми реалізації конституційних прав військовослужбовців. В основу цієї роботи необхідно покласти розробку та прийняття нового закону “Про правовий статус військовослужбовців в Україні”, який повинен базуватися на таких основних положеннях: чітке законодавче визначення питань обмеження прав військовослужбовців; законодавче визначення пільг та компенсацій, що надаються у зв’язку з обмеженням прав та їх відповідність економічним можливостям держави; адресне надання пільг та компенсацій кожному військовослужбовцю чи його сімї; наявність гарантій та механізмів реалізації прав військовослужбовців; заборона обмеження та дублювання передбачених цим законом прав іншими законодавчии актами; встановлення відповідальності за порушення визначених законом прав.
Цей закон повинен стати основою для розроблення інших законодавчих актів, що регулюють окремі питання конституційно-правового статусу військовослужбовців, внесення змін у діючі нормативно-правові акти і приведення їх у відповідність до Конституції України та цього закону. Прийняття цього закону буде сприяти реалізації конституційно-правового статусу військовослужбовців, демократизації відносин у військовій організації, проведенню військової реформи, створенню сучасної професійної армії, що забезпечує надійну оборону Батьківщини, підвищенню боєготовності і боєздатності військ (сил).
15. Зазначені основні результати дослідження конституційно-правового статусу військовослужбовців не є вичерпними. Практика державного будівництва в Україні, розвитку воєнної організації держави буде сприяти подальшому розширенню та вивченню наукових і практичних проблем, пов’язаних з реалізацією конституційно-правового статусу військовослужбовців.

Список використаних джерел:

1. Конституція України: Закон України “Про внесення змін до Конституції України”. – К.: Велес, 2005. – 48 с.
2. Тодыка Ю. Н., Тодык О. Ю. Конституционно-правовой статус чело-века и гражданина в Украине. – К.: Ін Юре, 2004. – 368 с.
3. Нерсесянц В. С. Права человека в историко-правовой мисли // Права человека. – М.: Норма, 1999. – 343 с.
4. История политических и правових учений: Хрестоматия. // Сост. Г. Г. Демиденко. – Х.: Факт, 1999. – 1080 с.
5. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. – Х.: Консум, 2001. – 656 с.
6. Витрук Н. В. Основы правового положення личности в социалис-тическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 237 с.
7. Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в Росии. – М.: Норма, 1997. – 299 с.
8. Воєводин Л. Д. Юридические гарантии конституционних прав и свобод личности в социалистическом обществе. – М.: Изд. МГУ, 1987. –343 с.
9. Лукашева Е. А. Общая теория прав человека. – М.: Норма, 1996. – 509 с.
10. Права человека. Учебник для вузов / Отв. ред. Е. А. Лукашева. – М.: НОРМА–ИНФО, 1999. – 573 с.
11. Теория государства и права: Учебник / Под ред. Н. И. Матузо-ва. – М.: Юрист, 1997. – 672 с.
12.Патюлин В. А. Государство и личность в СССР.– М.: Наука, 1974.–246 с.
13. Скобелкин В. Н. Юридические гарантии трудових прав робочих и служащих. – М.: Юрид. лит., 1969. – 184 с.
14. Баймуратов М. О. Міжнародне право. – Х.: Одіссей, 2001. – 671 c.
15. Энтин М. Л. Международные гарантии прав человека: опыт совета Європы. – М.: Норма, 1997. – 147 с.
16. Карташкин В. А. Международная защита прав человека.–М.,1976. – 233 c.
17. Карташкин В. А. Права человека в международном и внутригосу-дарственом праве. – М., 1995. – 134 с.
18. Права человека и вооруженные конфликты / Отв. ред. В. А. Карташ-кин. – М., 2001. – 231с.
19. Алексеева Л. Б., Жуйков В. М., Лукашук Н. И. Международные нормы о правах человека и применение их судами РФ. – М.:Права человека, 1996.– 312 с.
20. Тиунов О. И. Международное гуманитарное право. – М.: Норма, 1999. – 315 с.
21. Копейчиков В. В., Сущук З. И. Реальный социализм: демократия, личность, права человека. – К.: Вища школа, 1983. – 151 с.
22. Копейчиков В. В. Народовластие и личность. – К., 1991. – 87 с.
23. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 336 с.
24. Олійник А. Ю. Механізм, форми, методи та особливості забезпечення органами внутрішніх справ реалізації прав людини і громадянина. – К.: НАВСУ, 1997. – 38 с.
25. Олійник А. Ю. Конституційний Суд України в забезпеченні основних свобод людини і громадянина // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України: Збірник наукових праць.– 2003.– № 3 (12). – С. 87–95.
26. Олійник А. Ю. Зміст конституційних економічних та соціальних свобод людини і громадянина в умовах побудови громадянського суспільства в Україні // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України: Збірник наукових праць. – 2004. – № 44. – С. 4–8.
27. Конституційне право України / В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фрицький, О. В. Городецький та ін. / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.
28. Погорілко В. Ф., Головченко В. В., Сірий М. І. Права та свободи люди-ни і громадянина в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 52 с.
29. Рабінович П. М. Права людини та їх юридичне забезпечення // Основи загальної теорії права і держави. – К.,1992. – С. 76–91.
30. Рабінович П. М. Межі здійснення прав людини (загальнотеоретич-ний аспект) // Вісник Академії правових наук України. – 1996.– № 6. – С. 5–13.
31. Рабінович П. М. Основні права людини: поняття, класифікації, тенденції // Укр. часопис прав людини. – 1995. – № 5. – С.11–18.
32. Рабінович П. М. Загальна декларація прав людини і Україна // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 3 (26).
33. Рабінович П. М. Концепція державної правової політики України у галузі прав людини: Загальнотеоретичні аспекти проектування // Вісник Академії правових наук України. – 1997.– № 4 (11).
34. Рабінович П. М. Права і свободи людини в умовах зміцнення та розвитку державності України (конституційні засади) // Конституційно-правові засади становлення української державності / За ред. В. Я. Тація і Ю. М. Тодики. – X., 2003. – С. 243–256.
35. Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень). – X., 1997. – 64 с.
36. Рабінович П. М., Панкевич І. В. Межі прав людини і Конституція України // Право України. – 1997. – № 5. – С. 36–41.
37. Рабінович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина: навчальний посібник. – К.: Атіка, 2004. – 463 с.
38. Рабінович П. М. Права людини та їх юридичне забезпечення. – К., 1992. –103 с.
39. Тодика Ю. М. Конституційно-правові основи діяльності Верховної Ради України по забезпеченню прав і свобод громадян // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 3 (10). – С. 51–58.
40. Тодыка Ю. Н. Конституционно-правовой статус иностранцев и беженцев в Украине. – X.: Факт, 1998. – 104 с.
41. Тодыка Ю. Н. Гражданство Украины: Конституционно-правовой аспект. – X., Факт, 2002. – 143 с.
42. Тодика Ю. М. Громадянство України // Конституційне право України / За ред. Ю. М. Тодики і В. С. Журавського. – К., 2002. – С. 283–290.
43. Тодика Ю. М. Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина // Конституційне право України / За ред. Ю. М. Тодики і В. С. Журавського. – К., 2002. – С. 294 – 312.
44. Шукліна Н. Г. Загальні засади конституційно-правового статусу людини і громадянина // Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – С. 271–278.
45. Шукліна Н. Г. Економічні, соціальні і культурні (духовні) права й свободи людини та громадянина // Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – С.185–215.
46. Гуренко М. М. Теоретико-правові проблеми гарантій прав і свобод людини і громадянина. – К., 2001. – 218 с.
47. Кушніренко О. Г., Слинько Т. М. Права і свободи людини та громадя-нина. – Х.: Факт, 2001. – 438 с.
48. Мяловицька Н. А. Громадянські права і свободи людини // Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – С. 254–262.
49. Мяловицька Н. А. Політичні права і свободи громадян України // Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – С. 262–271.
50. Мяловицька Н. А. Конституційні обов’язки людини і громадянина. // Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – С. 281–286.
51. Бабін Б. В. Конституційно-правовий статус корінних народів України:
Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Донецьк, 2004. – 17с.
52. Биков О. М. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2001. – 19 с.
53. Коваленко Ю. І. Правовий статус працівників органів внутрішніх справ у перехідному суспільстві (порівняльно-правовий аналіз): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Х., 2005. – 19 с.
54. Ковалишин І. Г. Правовий статус біженців в Україні: проблеми теорії і практики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2005. – 18 с.
55. Єрмоленко Д. О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Х., 2002. – 19 с.
56. Заворотченко Т. М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2002. – 18 с.
57. Летнянчин Л. І. Конституційні обов’язки людини і громадянина в Україні: проблеми теорії і практики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. –Х., 2002. – 18 с.
58. Магновський І. Й. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в праві України (теоретико-правовий аспект): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.– К., 2003. – 19 с.
59. Матузов Н. И. Право и личность: Общая теория права: Курс лекцій. – Ниж.Новг., 1993. – 290 с.
60. Мигачев Ю. И. Правовые гаранти реализации статуса военно-служащих: Дисер. ... д-ра юрид. наук. – М., 1999. – 546 с.
61. Нормальний процес // Дзеркало тижня.– 8 жовтня 2005 р.
62. Артамонов Н. В. Правовой статус советских военнослужащих: Дис. ... д-ра юрид. наук. – М, 1984. – 456 с.
63. Артамонов Н. В., Орлов Г. В. Проблемы правового статуса военно-служащих в СССР // Сов. государство и право. – 1990. – № 11. – С. 47–60.
64. Артамонов Н. В. Правовой статус военнослужащих в СССР // Сов. государство и право. – 1983. – № 5. – С.19–27.
65. Артамонов Н. В. Правовой статус советских военнослужащих и его обеспечение. – М.: Изд. Воен. ин-та, 1984. – 145 с.
66. Добровольский А. М. Особенности положения военнослужащих в области публичного права. – Спб., 1913. – 127 с.
67. Коровников А. В. Социальная защита военнослужащих в зарубежных государствах: правовое регулирование. – М.: РАУ-Университет, 1997. – 206 с.
68. Коровников А. В. Социальная защита военнослужащих: становление, развитие и правовое регулирование. – М.: Диамант , 1995. – 254 с.
69. Мигачев Ю. И. Конституционные права военнослужащих (сравни- тельное исследование законодательства РФ, США, Франции и ФРГ): Дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1993. – 287 с.
70. Мигачев Ю. И. Правовой статус военнослужащих, гарантии его реализации и защиты в Российской Федерации // Государство и право. –1997. – № 10. – С. 73–82.
71. Мигачев Ю.И. Правовые гарантии реализации статуса военно-служащих. – М.: Изд. Воен. ун-та, 1998. – 321 с.
72. Коровников А. В., Серегин В. П. Права человека и их реализация в условиях армии // Правительственный вестник. – 1993. – №1. – С. 7–13.
73. Стрекозов В. Г. Законы об обороне и статусе военнослужащих – правовая основа социальной политики государства в Вооруженных Силах // Военная мысль. – 1991. – № 1. – С. 5–13.
74. Сroker L. P., Lawrehnct P. M. The Army officer’s Guide: 44 th edition. – Harrisburg, 1988. – 602 p.
75. Roqueplo J.-C. Le statut Des Militares. – Paris, 1979. – 168 p.
76. Хессе К. Основы конституционного права ФРГ: Пер. с нем. – М.: Юрид. лит., 1981. – 368 с.
77. Качан І. І. Права і свободи людини під час проходження військової служби // Основи законодавства України: Підручник / За заг. ред. В. І. Кири-ленка. – Вінниця.: Нова книга, 2002. – С. 455–467.
78. Кириленко В. І. Соціально-правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей // Основи законодавства України: Підручник / За заг. ред. В. І. Кириленка.– Вінниця.: Нова книга, 2002.– С. 280–321.
79. Поніматченко Ю. А. Правовий статус військовослужбовців Збройних Сил України // Правове регулювання діяльності Збройних Сил України: Підручник. – Вінниця.: Нова книга, 2002. – С.44–60.
80. Корж І. Ф. Військова служба в Україні: вступ, просування, припи-нення. Автореф. Дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2004. – 19 с.
81. Паламарчук В. О. Організаційно-правові засади проходження війсь-кової служби за контрактом у Збройних Силах України. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Ірпінь, 2003. – 21 с.
82. Греков А. Н. Правовое положение армии в государстве.– Спб., 1908. – 126 с.
83. Военное право. – М.: Воениздат, 1988.– 358 с.
84. Підопригора О. А., Харитонов Є. О. Римське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 511 с.
85. Історія Українського війська / І. Крип’якевич, Б. Гнатевич та ін. – Львів.: Всесвіт, 1992 р. – 549 с.
86. Історія держави і права України / Під ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина – К., Ін Юре, 2000. – Т. 1.– 646 с.
87. Історія України: нове бачення. – К., 1997. – Т. 1. – 635 с.
88. Хрестоматія з історії держави і права України. –К., 1996. –Т. 1. – 272 с.
89. Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія Української конституції. – К.: Знання, 1993. – 192 с.
90. Хрестоматія з правознавства: Збірник нормативних документів / Уклад.: І. П. Козинцев, Л. М. Козаченко. – 2-ге вид. – К., 1998. – 545 с.
91. Кравчук М. В. Правові основи будівництва Національних Збройних Сил України в 1914 – 1993 рр. – Ів.-Фр.: Плай, 1997. – 292 с.
92. Конституция и законодательные акты ФРГ: Перев. с немец. – М.: 1990. – 469 с.
93. Закон о статусе военнослужащих Французкой Республики 1972 г. // Семинар для инструкторов по воєнному праву. – Молдова, 2001. – 310 с.
94. Закон о правовом статусе военнослужащих Республики Беларусь 1997 г. // Семинар для инструкторов по военному праву. – Молдова, 2001. – 310 с.
95.Федеральный Закон “О статусе военнослужащих”. – М.: Ось-89, 2004.– 64 с.
96. Про оборону України: Закон України в редакції від 5 жовтня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 49. – С. 420.
97. Про Збройні Сили України: Закон України в редакції від 5 жовтня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 48. – С. 410.
98. Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15.– С. 190.
99. Про міжнародні договори України: Закон України від 29 червня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – С. 540.
100. Довідник з міжнародно-правових актів щодо засад демократії і прав людини. – К., 2001. – 342 с.
101. Основные положения Женевских конвенций и дополнительних протоколов к ним. – М.; МККК. – 63 с.
102. Міжнародне гуманітарне право: Навчальний посібник / Під. заг. ред. В. П. Базова. – К.: Варта, 2000. – 176 с.
103. Про військовий обов’язок і військову службу: Закон України в редакції від 4 квітня 2006 року // Голос України. –12 травня 2006 року.
104. Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 26 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29.– С. 397.
105. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – С. 382.
106. Про Державну прикордонну службу України: Закон України від 3 квітня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27 – С.208.
107. Про війська Цивільної оборони України: Закон України від 24 березня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 19. – С. 172.
108. Статут внутрішньої служби Збройних Сил України // Статути Збройних Сил України. – К.: 2004. – С. 7–196.
109. Дисциплінарний статут Збройних Сил України // Статути Збройних Сил України. – К.: 2004.– с. 197–229.
110. Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України // Статути Збройних Сил України. – К.: 2004. – С. 230–377.
111. Строєвий статут Збройних Сил України // Статути Збройних Сил України. – К.: 2004. – С. 378–489.
112. Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб: Закон України в редакції від 15 червня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29 – С. 399.
113. Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту: Закон України від 22 жовтня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. –1993.– № 45. – С. 425.
114. Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист: Закон України від 24 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 40–41. – С. 249.
115. Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України: Закон України від 7 березня 2002 року // Відомості Верховної Ради України.– 2002. – № 32. – С. 225.
116. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – С. 99.
117. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави: Закон України від 19 червня 2003 року // Офіційний вісник України. – № 29. – С. 77–84.
118. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України – 1996. – № т47. – С. 256.
119. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – С. 793.
120. Про судоустрій: Закон України від 7 лютого 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002 – № 27–28. – С. 180.
121. Кримінальній кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – С. 131.
122. Кодекс про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984, додаток до № 50. – С. 1122.
123. Указ Президента України від 7 листопада 2001 р. № 1053/2001 “Про положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців” // Законодавство України з питань військової сфери. Збірник законів та інших нормативно-правових актів. – К.: Азимут-Україна. – 2003. – 1008 с.
124. Указ Президента України від 23 березня 2002 року № 173/2002 “Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ” // Законодавство України з питань військової сфери. Збірник законів та інших нормативно-правових актів. – К.: Азимут-Україна. – 2003. – 1008 с.
125. Постанова Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 452 ”Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців” // Законодавство України з питань військової сфери. Збірник законів та інших нормативно-правових актів. – К.: Азимут-Україна. –2003. – 1008 с.
126. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 року № 322 “Про затвердження Основних напрямків посилення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей на період до 2010 року” // Законодавство України з питань військової сфери. Збірник законів та інших нормативно-правових актів. – К.: Азимут-Україна. – 2003. – 1008 с.
127. Указу Президента від З жовтня 1992 року № 493/92 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” // Урядовий кур’єр. – 1992. – 9 жовтня.
128. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 “Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів госпо-дарського управління та контролю” // ЗП України. – 1993. – № 1–2. – С. 28.
129. Наказ Міністра оборони України від 3 лютого 1995 року № 20 “Про затвердження Положення про порядок забезпечення житловою площею у Збройних Силах України”.
130. Наказ Міністра оборони України від 24 вересня 2001 року № 349 “Про затвердження Положення про порядок оренди і оплати орендованого житла в Збройних Силах України”.
131. Наказ Міністра оборони України від 10 жовтня 2000 року № 334 ”Про затвердження Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України польового забезпечення”.
132. Наказ Міністра оборони України від 05 березня 2001 року № 75 “Про затвердження Положення про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України грошового забезпечення”.
133. Наказ Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року № 370 “Про затвердження Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги”.
134. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – С. 272.
135. Про Державний бюджет України на 2003 рік: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 10–11. – С. 86.
136. Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 // Офіцйний вісник України. – 2004. – № 50. – С. 32.
137. Постанова Верховної Ради України від 25 червня 1995 року № 243/95-ВР “Про затвердження Положення про матеріальну відпові-дальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі” // Голос України. – 27 липня 1995 року.
138. Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. – К., 1999. – 376 с.
139. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В. В. Лазаре-ва. – М.: Юристь, 1994. – 360 с.
140. Государственное право Российской Федерации / Под ред. Е. И. Коз-ловой и О. Е. Кустафина. – М., 1996. – 437 с.
141. Матузов Н. Н. Гражданское общество // Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. Н. Матузова и А. В. Малько. – М., 2001. – С. 230–241.
142. Мигачев Ю. И. Конс