Законодавство про регламент Верховної Ради України: проблеми теорії і практики :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП .......................................................................................................... 3
Розділ 1. Регламент Верховної Ради України в системі законодавства про організацію і діяльність Верховної Ради України..........................................................................................................

17
1.1. Поняття регламенту парламенту та теоретичні засади парламентської процедури..................................................................
17
1.2. Історія регламентації діяльності представницьких органів влади на території України............................................................................
45
1.3. Порівняння законодавства про Регламент Верховної Ради України та законодавства про організацію і діяльність Верховної Ради України.........................................................................................

65
Розділ 2. Система, структура і функції Регламенту Верховної Ради України та законодавства про нього.......................................................
89
2.1. Система законодавства про Регламент Верховної Ради України: становлення та основні напрями розвитку........................................
89
2.2. Структура Регламенту Верховної Ради України та напрями її вдосконалення......................................................................................
107
2.3. Функції Регламенту Верховної Ради України та законодавства про нього................................................................................................
127
Розділ 3. Законодавство про регламенти парламентів зарубіжних країн (порівняльний аналіз регламентації діяльності однопалатних парламентів).......................................................................

168
ВИСНОВКИ.................................................................................................. 187
Список використаних джерел.................................................................... 194

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України стало надзвичайно важливою подією для нашої держави і суспільства, яка має всі підстави вважатися визначальною віхою в новітній історії Українського народу, важливим кроком на шляху розбудови України як суверенної й незалежної правової держави.
Відповідно до Основного Закону ознакою державного устрою України є положення, згідно з яким носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, що здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тому надзвичайно важливо забезпечити якнайповнішу реалізацію принципу представницького народовладдя, гарантованого права народу через вільно обраних представників висловлювати свою думку, забезпечувати свої інтереси шляхом прийняття законодавчих та інших нормативно-правових актів, а також здійснювати інші дії в межах Конституції України.
Людство винайшло не так багато способів мирної організації суспільства, серед них один з не багатьох — представницький, через народних обранців, що зумовлює становлення такої інституції, як парламент. Як відомо, ступінь розвитку парламентаризму в кожному суспільстві віддзеркалює рівень його цивілізованості й демократії [109, с. 65].
Саме парламент є підвалиною демократичних свобод суспільства, ефективною інституцією, що протидіє узурпації влади однією особою чи групою осіб. Для України, як і для більшості постсоціалістичних країн, що проходять період становлення парламентаризму, характерними є нестабільність державної влади, особливо парламентських інститутів, залежність парламенту від інших гілок влади або й відкрите протистояння між ними.
Відповідно до конституційних вимог Верховна Рада України має всі властиві сучасному парламенту функції: представницьку, установчу, законодавчу, контрольну. Завдання полягає в тому, щоб, маючи відповідні конституційні передумови, український парламент набув усіх ознак сучасного парламенту. Це означає створення, з урахування світового досвіду та національного менталітету, досконалих політичних та юридичних механізмів реалізації загальних засад демократичного конституційного ладу України, приведення у повну відповідність з ними правового статусу українського парламенту.
Саме з огляду на необхідність правового врегулювання парламентської діяльності у розвиток конституційних вимог, постала потреба прийняття нових та приведення у відповідність із Конституцією цілої низки чинних нормативно-правових актів. Першочергової уваги потребує процесуальна складова парламентського права, а отже, нагальним є завдання розроблення та прийняття Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”.
Процес становлення парламентаризму майже завжди вкладається у схему зростання організаційної цілісності, поглиблення комплексності структури і посиленого прагнення до універсалізації регламенту. Парламент, регламент якого піддається частим змінам, не можна вважати добре організованим.
Деякі вчені схиляються до думки, що політичне становлення парламенту безпосередньо пов’язане з прийняттям і дотриманням загально поважаного регламенту, який дає змогу успішно пристосовуватися до політичних вимог нового часу і до внутрішніх потреб самого парламенту.
Практика застосування норм чинного Регламенту зі змінами, які вносилися понад 14 разів, свідчить про те, що він застарів як за формою викладу, так і за змістом, а окремі його норми суперечать Конституції України. Незважаючи на виняткову актуальність, Закон України “Про Регламент Верховної Ради України” досі не прийнято, передовсім внаслідок дії політичних чинників. У зв’язку з цим перед Верховною Радою України, серед інших, стоїть завдання не лише технічного приведення норм чинного Регламенту у відповідність з Конституцією України, а насамперед проведення ґрунтовного аналізу практики застосування норм Регламенту з часу його прийняття (27 липня 1994 року) донині, закріплення в Законі “Про Регламент Верховної Ради України” позитивного досвіду, відпрацювання основних ідей та загалом більш уніфікованих підходів до забезпечення законотворчого процесу, внутрішніх і зовнішніх парламентських зв’язків, узгодженостей та комбінаційних можливостей. Завдання полягає у відпрацюванні нормативних блоків Регламенту таким чином, щоб максимально забезпечити повноту процедури здійснення Верховною Радою України представницької, установчої, законодавчої та контрольної функцій.
Регламент має забезпечувати парламентські процедури, що ґрунтуються переважно на нормах процесуального, а не матеріального права. Саме тому формування загальних для процесуального парламентського права ідей, принципів, вимог та можливостей, обґрунтування доцільності тих чи інших норм, їх зв’язку з іншими законодавчими актами сприятиме конструктивному використанню парламентом Закону “Про Регламент Верховної Ради України” і загалом підвищенню ефективності діяльності Верховної Ради України. Практичне втілення теоретичних розробок запобігатиме погіршенню Регламенту шляхом внесення змін і унеможливить руйнацію його структури та внутрішньої єдності норм.
Найбільшої актуальності проблема оновлення Регламенту Верховної Ради України набуде після введення в дію Закону України “Про внесення змін до Конституції України”, ухваленого 8 грудня 2004 року.
Згідно з цим законом в Україні запроваджується парламентсько-президентська форма правління, за якою від Президента України до парламенту переходять додаткові повноваження щодо формування Кабінету Міністрів та контролю за його діяльністю. Важлива роль при цьому відводиться коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, а це, в свою чергу, вимагає високого рівня взаємодії між парламентом, Президентом та урядом. Основним нормативно-правовим актом, який має стати запорукою оптимальної взаємодії цих найвищих владних органів, є Регламент Верховної Ради як один з найважливіших чинників забезпечення конституційних гарантій процесуальних прав парламенту, ефективності його функціонування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертація виконана в рамках планової науково-дослідної теми “Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика” № РК0101V005662 Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Стан наукової розробки проблеми. У вітчизняній правовій літературі належним чином не відображено (і на теоретичному рівні, і на рівні аналізу практичного досвіду) вивчення парламентського права, парламентського процесу як складової окремої галузі парламентського права у структурі конституційного права, особливостей регулювання правовідносин, що складаються між суб’єктами законотворчої діяльності.
Наприкінці минулого століття радянські вчені приділяли певну увагу вивченню загальних засад процесуальної теорії, що знайшло відображення в роботах Горшеньова В.М., Недбайла П.Є., Протасова В.Н., Дрейшева В.Б., Лазарєва В.В., Вижутовича В.В. та інших. Проблеми процесуальної теорії вивчаються в роботах російських учених Лук’янової О.Г., Лучина В.Й. та Сорокіна В.Д.
Проблемі парламентської процедури присвячені дисертаційні дослідження Колесник К.О. в дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук “Парламентська процедура в зарубіжних країнах: порівняльно-правовий аналіз” (Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, 2003 рік), Ганжі Н.В. в дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук “Теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України” (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004 рік).
Метою даного дослідження є визначення поняття «регламент», завдань, що він виконує, місця Регламенту Верховної Ради України та законодавства про нього в системі права; виокремлення Регламенту як нормативного процесуального акта; приведення чинних правил парламентської процедури у відповідність з відповідними нормативно-правовими актами (узгодження норм Регламенту Верховної Ради України з положеннями Конституції України, законів України з питань регулювання діяльності Верховної Ради України, її органів, народних депутатів тощо); забезпечення взаємозв’язку Регламенту та чинного законодавства в рамках формування цілісного, системного блоку законодавчих актів парламентського права як підгалузі конституційного права; розроблення проекту Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» на основі аналізу десятирічної практики застосування норм чинного Регламенту з використанням досвіду парламентського права зарубіжних країн та застосуванням параметрів нормативної моделі юридичної процедури при формулюванні регламентних норм.
Об’єктом дисертаційного дослідження є парламентське право як підгалузь конституційного права.
Предмет дослідження — законодавство про регламент, Регламент Верховної Ради України, особливості та проблеми його практичного застосування, теоретичні засади формування процесуальної складової парламентського права та можливі напрями її вдосконалення на основі наявного досвіду.
Досягнення поставленої мети здійснено шляхом:
— аналізу визначень терміна «регламент парламенту», вивчення ролі і місця принципів загальноправової процесуальної теорії, інших теоретичних розробок процесуального права при формуванні теоретичних засад парламентського права та парламентської процедури;
— дослідження історії розвитку нормативно-правового регулювання діяльності представницьких органів влади часів Київської Русі, Козацької республіки, періоду Запорозької Січі та Гетьманщини (Гетьманату), Української Народної Республіки, Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) та Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР);
— системного аналізу чинного законодавства про регламент та Регламенту Верховної Ради України, визначення напрямів їх розвитку;
— визначення місця законодавства про регламент та Регламенту Верховної Ради України в системі права;
— аналізу структури чинного Регламенту Верховної Ради України та визначення напрямів її вдосконалення з метою врахування при підготовці проекту Закону «Про Регламент Верховної Ради України»;
— визначення функцій Регламенту Верховної Ради України і законодавства про нього;
— проведення порівняльного аналізу регламентації діяльності парламентів зарубіжних країн з метою вивчення досвіду нормативного забезпечення організації їх роботи.
Методологічними засадами здійснення дисертаційного дослідження є сучасні методи наукового пізнання, необхідність застосування яких чітко визначена в поставлених перед дослідником завданнях та меті дослідження.
Методологічну основу дисертації становить загальнонауковий діалектичний метод, який дав можливість проаналізувати динаміку становлення і розвитку парламентської процедури в Україні і країнах розвиненої демократії.
Із застосуванням системного методу розглядаються роль і місце Регламенту Верховної Ради України в системі законодавства про регламент та системі права.
Застосування історичного методу дало можливість дослідити історичний процес становлення і розвитку представницьких органів влади та правил їх діяльності, починаючи з часів Київської Русі, Гетьманщини і до сучасного етапу.
Системно-структурний і формально-логічний методи застосовано, з огляду на визначення системи законодавства про регламент, структури Регламенту Верховної Ради України як процесуального нормативного акта.
За допомогою порівняльно-правового методу досліджено теоретичні засади процесуального права, юридичного процесу, парламентського права і визначено інститут парламентського процесуального права як окрему складову галузі парламентського права у складі конституційного права.
Порівняльний метод застосовано при порівняльному аналізі парламентської процедури, регламентів та законодавства про регламент однопалатних парламентів зарубіжних країн.
При формуванні визначень понять “регламент”, “парламентське процесуальне право”, теоретичних засад нормативної моделі парламентської процедури, при аналізі правових позицій інших дослідників процесуального права використано метод дедукції, окремі прийоми логічного методу наукового пізнання — опис, класифікація, аналіз та синтез.
Теоретичну базу дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі історії та теорії держави і права, конституційного, процесуального та парламентського права.
Джерельну базу дослідження становлять Конституція України, Бюджетний кодекс України, Закони України “Про статус народного депутата України”, “Про комітети Верховної Ради України”, “Про Рахункову палату”, “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, Регламент Верховної Ради України, конституції інших країн світу, регламенти парламентів зарубіжних країн, підзаконні нормативно-правові акти України та зарубіжних країн.
Наукова новизна. Дисертація є першим в Україні науковим дослідженням, в якому комплексно, системно у порівняльно-правовому аспекті розглянуто теоретичні та практичні проблеми становлення і розвитку парламентського процесуального права, співвідношення Регламенту Верховної Ради України та законодавства про організацію діяльності парламенту.
На підставі аналізу десятирічної практики застосування чинного Регламенту Верховної Ради України, інших законодавчих актів сформульовано концепцію законодавства про Регламент Верховної Ради України.
Найбільш вагомими результатами дисертаційного дослідження можна вважати такі основні положення:
1. Дано визначення законодавства про регламент Верховної Ради України як системи нормативно-правових актів, яку утворюють положення чинної Конституції України, Регламенту Верховної Ради України, законів України та інших нормативно-правових актів, які є джерелом парламентського процесуального права.
2. Сформульовано визначення Регламенту Верховної Ради України, як процесуального нормативно-правового акту, який містить правові норми, що встановлюють загальний порядок діяльності парламенту, порядок здійснення його функцій та окремих парламентських процедур.
3. Запропоновано концепцію структури регламенту, яка передбачає логічне послідовне викладення нормативного матеріалу. Відповідно структурними складовими регламенту мають бути: назва, преамбула, загальна і особлива частини, прикінцеві і перехідні положення, які, в свою чергу поділяються на розділи, глави, статті, частини, пункти, підпункти, абзаци. На відміну від чинного Регламенту на основі цієї концепції дисертантом запропоновано законопроект, в якому дано назви розділам, главам, статтям, передбачена лінійна нумерація статей, уникнуто відсилочних норм.
4. Сформульовано концепцію функцій регламенту парламенту, яка полягає у визначенні напрямів правового регулювання діяльності Верховної Ради України і розкриває сутність та призначення регламенту. До основних функцій регламенту парламенту віднесено установчу, законодавчу і контрольну, які покликані забезпечити ефективність та стабільність роботи парламенту шляхом виконання наступних першочергових завдань:
- встановлення порядку проведення сесій, засідань, формування парламентських органів, депутатських фракцій (груп) та органів державної влади (у визначених Конституцією України межах);
- визначення законотворчої та спеціальних процедур, порядку здійснення парламентського контролю, процедур окремих видів діяльності Верховної Ради України, її органів, посадових осіб, організацій, народних депутатів України; забезпечення принципу розподілу владних повноважень та взаємовідносин між гілками влади, пріоритету більшості та захисту прав меншості, легітимності прийняття рішень, розподілу обов’язків та повноважень, пом’якшення суперечностей тощо.
У підготовленому законопроекті на основі запропонованої концепції функцій Регламенту Верховної Ради України вперше визначено правила, які забезпечують виконання парламентом окремих його повноважень, не врегульованих чинним регламентом, зокрема:
- порядок складення присяги Президентом України, народними депутатами України, суддями Конституційного Суду України, членами Вищої ради юстиції, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини (установча функція);
- процедуру розгляду законів, повернутих Президентом України на повторний розгляд, та подолання вето Президента (законодавча функція);
- порядок оголошення депутатських запитів та їх розгляд, проведення Дня уряду у Верховній Раді України, парламентських слухань, висловлення недовіри уряду, Генеральному прокуророві, призначення та надання згоди на призначення посадових осіб, визначених Конституцією України, дострокового припинення повноважень Президентом України (статті 108-110 Конституції України), усунення Президента України з поста в порядку імпічменту відповідно до статті 111 Конституції України, надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання або арешт народних депутатів України, суддів (контрольна функція).
5. Досліджено особливості формування і практичного застосування нормативно-правових актів з питань регулювання діяльності представницьких органів влади часів Київської Русі, Козацької республіки, Запорозької Січі та Гетьманщини (Гетьманату), Української Народної Республіки, Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) та Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) з метою можливого використання вітчизняного досвіду і традицій при підготовці актів парламентського права. Особливої уваги в теоретичному і практичному аспекті заслуговують Конституція Пилипа Орлика 1710 року, Конституція Української Народної Республіки 1918 року, Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 року, Регламент засідань Верховної Ради УРСР 1975 року, Регламент Верховної Ради УРСР 1980 року.
6. Проведено порівняльний аналіз регламентів однопалатних парламентів зарубіжних країн у співвідношенні з іншими законодавчими актами, що регламентують їхню діяльність, з метою узагальнення та можливого використання досвіду. Відзначено, що регламент є основним процедурним документом сучасних парламентів, але цей нормативний акт у різних країнах має різний правовий статус, часто регулює не повне коло питань, які віднесені до компетенції парламентів. Доведено, що систему законодавства про регламент сучасних однопалатних парламентів, як і в Україні, також складають конституції, закони та підзаконні акти і в різних країнах вони є найвищим джерелом парламентського права та парламентської процедури.
7. Сформульовано концепцію парламентського процесуального права і норм парламентської процедури. Визначено, що парламентське процесуальне право – це процесуальна складова (інститут) парламентського права як основного інституту (підгалузі) конституційного права, основним джерелом якого є Конституція України, Регламент Верховної Ради України, Закони України “Про статус народного депутата України”, “Про комітети Верховної Ради України” тощо.
8. Підготовлено проект Закону «Про Регламент Верховної Ради України» як процесуальний нормативний акт, що визначає порядок застосування положень Конституції України, Бюджетного кодексу України, Законів України «Про вибори народних депутатів України», «Про статус народного депутата України», «Про комітети Верховної Ради України», «Про Рахункову палату», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про судоустрій», інших законодавчих актів.
Практичне значення отриманих результатів.
1. У науково-дослідній сфері — висновки дисертаційного дослідження розвивають теорію парламентського права, парламентського процесуального права, а саме процесуально-правових відносин при застосуванні матеріальних норм парламентського права, обґрунтовують застосування нормативних параметрів юридичної процедури при формуванні регламентних норм, є підґрунтям для подальшого формування і вдосконалення вітчизняної теорії парламентського і парламентського процесуального права.
2. У сфері правотворчості — висновки, пропозиції, підходи, дефініції, параметри нормативної моделі юридичної процедури, сформовані в дисертації, використані при підготовці проекту Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”, який підготовлено здобувачем і внесено на розгляд Верховної Ради України 2002 року. Рішенням Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України ІV скликання з поміж чотирьох альтернативних законопроектів даний проект взято за основу при підготовці нового законопроекту про Регламент Верховної Ради України, який внесено на розгляд у липні 2003 року.
3. У науково-методичній роботі — матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників з конституційного, парламентського, парламентського процесуального права, у навчальних програмах з конституційного та парламентського права, у програмах спецкурсів з теоретичних проблем парламентського процесуального права.
4. У право-виховній сфері — положення і висновки можуть бути використані для підвищення рівня правової та фахової правосвідомості народних депутатів України, інших суб’єктів законодавчої ініціативи, працівників Апарату Верховної Ради України, помічників-консультантів народних депутатів України, викладачів та студентів юридичних вищих навчальних закладів.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені під час участі здобувача у «круглих столах»:
— про проект Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» (Комітет Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України, м. Київ, 11 травня 2000 року);
— про нові концептуальні положення проекту Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» (Комітет Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України, м. Київ, 19 березня 2003 року);
— «Організація роботи Верховної Ради України: досвід і проблеми» (Комітет Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України за підтримки Програми сприяння парламентові України, м. Київ, 9 червня 2004 року);
- науково-практична конференція «Парламентський контроль: українські реалії та світовий досвід» (Комітет Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України спільно з Інститутом законодавства Верховної Ради України, Програмою самоврядування ПРООН, Програмою сприяння парламентові України, м. Київ, 30 березня 2005 року).
Здобувачем внесено на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» (реєстраційний № 1039–2, 25 вересня 2002 року).
З питань, які здобувач порушив у ході здійснення дисертаційного дослідження, та за його результатами надруковано вісім публікацій, шість з яких — у фахових виданнях:
1. Регламент парламенту, його роль у правовій системі та деякі проблеми теорії і практики // Держава і право: збірник наукових праць. — 2001. — Вип.14. — С. 114–127.
2. Витоки парламентської процедури та її становлення в Українській Народній Республіці // Наше право. — 2003. — № 4. — С. 5–16.
3. Парламентська процедура Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки та її відмінність від класичної моделі // Наше право. — 2004. — № 2 (1 ч.). — С. 11–17.
4. Законодавча процедура парламентів світу: порівняльно-правовий аналіз норм регламентів // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 3. — С. 13–18.
5. Застосування принципів загальноправової процесуальної теорії при формуванні теоретичних засад парламентської процедури // Право України. — 2004. — № 7. — С. 35–40.
6. Законодавство про регламенти однопалатних та двопалатних парламентів // Право України. — 2005. — № 3. — С. 135–139.
7. Організація роботи Верховної Ради України: досвід і проблеми / Матеріали «круглого столу» у Верховній Раді України. — К.: Комітет Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України. — 2004. — С. 56–60.
8. Засади парламентського контролю та забезпечення його здійснення через положення Регламенту Верховної Ради України / Матеріали науково-практичної конференції “Парламентський контроль: українські реалії та світовий досвід”. – К.: Комітет Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України. — 2005. — С. 28–36.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Однією з важливих передумов демократії і ефективності роботи законодавчого органа є принцип процедурної незалежності парламенту, що втілюється через наявність нормативно-правового акта, який регулює не просто систему правовідносин та особливості їх здійснення всередині однієї інституції, якою є законодавча гілка влади в державі, а окреслює рамки правового регулювання взаємовідносин між представниками всіх конституційно визначених гілок влади. Це має бути нормативний акт, який визначить внутрішні особливості виконання Верховною Радою України функцій і дасть їй змогу повно, ефективно й неупереджено виконувати визначені Конституцією України повноваження.
На основі здійсненого в дисертаційному дослідженні аналізу теоретичних засад процесуального права, наявного національного та зарубіжного практичного досвіду правового регулювання діяльності парламенту можна зробити висновок, що, як у більшості парламентів світу, так і в Україні, Регламент парламенту, тобто правила його діяльності переважно виконує роль процесуального нормативного акта. Водночас він є складовою системи законодавства, до якої входить ціла низка нормативно-правових актів, що містять норми і матеріального, і процесуального права, які регулюють спільні суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності парламенту.
Регламент парламенту — один з найбільш недооцінених суспільною думкою і, водночас, один з найважливіших елементів політичної і правової культури, культури дискусій і спорів, і зрештою — досягнення домовленостей.
Коротка історична довідка дослідження процесу становлення та розвитку парламентаризму в нашій державі за часів Київської Русі, Козацької республіки та Гетьманщини вказує на те, що в той період не було чіткої регламентації діяльності представницьких органів влади. Деякі моменти щодо діяльності так званих органів законодавчої влади коротко були наведені в нормативних актах загальносуспільного значення, відокремлення норм регламенту в окремий правовий документ не здійснювалося.
Характерним для нормативних актів, в яких зазначалися принципи, правила та засади діяльності представницьких органів періоду існування Української Народної Республіки, було те, що регламентація функціонування останніх не була виписана чітко в окремих законодавчих актах. Спроба більш чітко визначити компетенцію представницького органа держави здійснена в Конституції Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР), але історично склалося так, що практично вона не була введена в дію. Загалом діяльність парламентів УНР всіх трьох періодів її існування базувалася на тимчасових інструкціях, універсалах, законах тощо. Ця тимчасовість була спричинена рядом подій революційного характеру. Проте навіть у тимчасових нормативних актах того періоду були зазначені прототипи сучасних напрямів внутрішньої організації роботи вищого органа законодавчої гілки влади.
У прийнятій у квітні 1978 року Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки, яка була аналогом Конституції Радянського Союзу 1977 року, також чітко не виокремлювалися положення щодо організації діяльності законодавчого органа, оскільки він мав формальний характер без акценту на визначення переліку повноважень та основних функціональних обов’язків.
Після прийняття 28 червня 1996 року парламентом Конституції України відбулися зміни системи взаємовідносин гілок влади, визначились рамки відносин між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади.
Порівняльний аналіз чинних нормативних актів, що становлять систему законодавства з регламентації діяльності Верховної Ради України та її органів, дає змогу зробити висновки, що деякі їх положення містять внутрішні суперечності. Причиною цього є насамперед те, що чинний Регламент Верховної Ради України приймався як тимчасовий нормативний акт, і досі не приведений у відповідність з вимогами Конституції України. Всі інші нормативні акти, які також пов’язані з організацією діяльності Верховної Ради України, були прийняті дещо пізніше, окремі з них відповідають нормам Конституції України, а деякі взагалі ще не прийняті.
Таким чином, система законодавства про Регламент Верховної Ради України із зазначенням особливостей змісту й характеру її складових дає змогу зробити такі висновки: з огляду на часовий розрив у процесі прийняття окремих нормативних актів, їх положення не приведені у відповідність з Конституцією України та між собою, містять внутрішні суперечності; деякі з нормативних актів прийняті через відсутність Закону України про Регламент Верховної Ради України та на виконання окремих вимог Конституції і законів України; в загальному вигляді ця система нормативних актів забезпечує функціонування вищого законодавчого органа України, однак наявність великої кількості нормативних актів, які частково регулюють процедуру здійснення Верховною Радою України деяких напрямів її діяльності, та відсутність посилання на них у самому Регламенті ускладнюють користування ними. Ці факти зумовлюють потребу прийняття постійно діючого процесуального акта — Регламенту діяльності парламенту як необхідної умови якісного й ефективного здійснення ним своїх повноважень. Це, в свою чергу, є вимогою частини 5 статті 82 та пункту 21 статті 92 Конституції України, згідно з якою порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та законом про регламент Верховної Ради України.
Як свідчить досвід діяльності парламентів зарубіжних країн (як однопалатних, так і двопалатних), незалежно від кількості палат парламенту, необхідність існування правил внутрішньої процедури є також конституційною вимогою. Парламенти переважної більшості країн в організації своєї діяльності використовують систему законодавчих актів, що містять всі необхідні положення, які визначають матеріальну і процесуальну складові правовідносин суб’єктів парламентського права. Поряд з цим, норми процесуального права тісно пов’язані в структурі права не тільки з нормами матеріального права, а й з нормами, що опосередковують правову процедуру, оскільки юридичний процес є особливим різновидом правової процедури.
Однією з ознак, що вирізняють норми процесуального права від інших процедурних норм, є їх спрямованість на реалізацію особливих охоронних правовідносин, функціональна спрямованість яких визначається їх захисними якостями стосовно до системи інших правовідносин.
Процесуальне правове регулювання має владний публічно-правовий характер і здійснюється спеціально уповноваженими органами, які постійно прагнуть пошуку справедливих і водночас життєздатних, практично можливих розв’язань проблем і конфліктів, що супроводжують процес правовідносин. Цілком зрозуміло, що ця діяльність має бути впорядкованою і врегульованою так, щоб була можливість виключити з боку інших суб’єктів правовідносин зловживання будь-якого характеру.
Таким чином, важливою особливістю регулятивного впливу процесуального права є встановлення чіткого порядку, умов, послідовності вчинюваних суб’єктами процесуальних правовідносин дій, термінів їх здійснення, порядку видання і реалізації передбачених процесуальних актів, тобто правил процедури. Ці правила процедури (їх специфіка) охоплюються поняттям процесуальна форма, яка є однією з основних ознак процесу (процесуального права).
З точки зору визначення місця, ролі і особливостей процесуального нормативного акта в системі парламентського права, за основу взято основні параметри нормативної моделі, а це означає, що процедурні норми не повинні стосуватися змістовної сторони основних норм, а тим більше суперечити їм; процедурні норми повинні бути демократичними, а не бюрократичними; правові процедури повинні по можливості мати якості багатоваріантності; процедура має відповідати вимозі доступності і законності, забезпечувати необхідну для досягнення правового результату ступінь деталізації поведінки і водночас задовольняти вимогу достатності; процедурно правова регламентація повинна бути послідовною; нормативна модель процедури має забезпечуватися правовими засобами; системність, ефективність і оптимальність процедурно-правових норм; добросовісність; принцип розвитку; перешкодостійкість; живучість реального процесу; доступність та раціональна достатність.
З позиції системного підходу до визначення законодавства про Регламент парламенту України це є система нормативно-правових актів (Конституція України, закони, постанови та інші акти), що охоплюють регулювання правовідносин, які складаються в парламенті в процесі правотворення та правозастосування норм матеріального права, закріплених в Конституції України, Бюджетному кодексі України, Законах України “Про статус народного депутата України”, “Про комітети Верховної Ради України”, “Про Рахункову палату”, “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” та інших актах, що складають парламентське право, як основний інститут (підгалузь) конституційного права, а регламент парламенту – це процесуальний нормативно-правовий акт, що формує інститут процесуального в межах цієї підгалузі.
Регламент парламенту як процесуальний нормативно-правовий акт — це сукупність правових норм, що визначають порядок здійснення діяльності парламенту, порядок здійснення його функцій та окремих парламентських процедур, які визначають, конкретизують і розвивають конституційні повноваження парламенту. У рамках здійснення вищезазначених повноважень парламенту Регламент Верховної Ради України виконує наступні першочергові завдання: встановлює порядок проведення сесій, засідань, формування її органів, депутатських фракцій (груп) та органів державної влади (у визначених Конституцією України межах), визначає законодавчу та спеціальну процедуру, порядок здійснення парламентського контролю, процедуру окремих видів діяльності Верховної Ради України, її органів, посадових осіб, організацій, народних депутатів України та інші процедури, а також забезпечує принцип розподілу владних повноважень та взаємовідносин між гілками влади, стабільність роботи парламенту, пріоритет більшості та захист прав меншості, легітимність прийняття рішень, розподіл обов’язків та повноважень, пом’якшення суперечностей тощо.
З урахуванням результатів теоретичних досліджень в галузі процесуального права та юридичної процедури, іноземного та вітчизняного досвіду прийняття та застосування правових актів, які встановлюють процедуру функціонування законодавчих органів, на виконання вимог частини 2 статті 82, пункту 21 статті 92 Конституції України, дисертантом підготовлено і внесено на розгляд Верховної Ради України проект Закону “Про Регламент Верховної Ради України”.
У своєму законопроекті автор спробував насамперед якнайповніше привести норми регламенту у відповідність до вимог Конституції України, усунути прогалини чинного законодавства про Регламент та організацію діяльності Верховної Ради України, недосконалості деяких процедур, які стали очевидними з огляду на досвід застосування норм чинного регламенту. Ті норми чинного Регламенту, які впродовж багаторічного застосування підтвердили свою ефективність і не суперечать вимогам Конституції України, залишено без змін.
Крім того, недосконалість процедури та суперечність її вимогам Конституції України змусили знаходити нові підходи для їх вирішення.
Перш за все, було змінено нумерацію структурних складових нормативного акта: замість аналітичної нумерації автор у законопроекті використав просту лінійну нумерацію, яка є більш зручною для подальшого використання закону в практичній діяльності та з метою спрощення процедури внесення змін і доповнень до нього.
До проекту Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” внесено низку норм організаційного характеру, що розширюють поняття виконання законодавчим органом установчої функції. Зокрема, визначено порядок складення присяги народним депутатом України, окремою статтею виписано особливості забезпечення діяльності Верховної Ради України, процедуру формування та організацію роботи Підготовчої депутатської групи, встановлено, що Верховна Рада України приймає рішення у формі закону, постанови, резолюції, декларації, звернення, заяви та їх порядок прийняття і скасування, дано чітке визначення часу голосування при прийнятті рішень, запропоновано механізм усунення неузгодженостей та недоліків прийнятого закону, новий підхід до видів та способів голосування тощо.
До законопроекту включено цілий ряд глав, в яких врегульовано питання щодо процедури повторного розгляду Верховною Радою України законів, повернених Президентом України (процедури подолання вето Президента України), розгляду питань про внесення змін до Конституції України, порядку проведення Верховною Радою України урочистого засідання з приводу вступу на пост новообраного Президента України, порядку дострокового припинення повноважень Президента України у зв’язку з неможливістю виконанням ним своїх повноважень за станом здоров’я та усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), розгляду питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України, затримання чи арешт судді, судді Конституційного Суду України тощо. Зазначений перелік питань або не було визначено взагалі, або їх законодавче врегулювання у положеннях різних нормативно-правових актів суперечило один одному, або ж вони як окремі підзаконні акти регулювали певне коло питань.
Такі нормативні блоки Регламенту забезпечать повноту процедури здійснення Верховною Радою України установчої, законодавчої і контрольної функцій. Оскільки функції, які виконує парламентський Регламент у демократичному законодавчому органі, а також роль, яку він відіграє, встановлюють надзвичайно важливі рамки, від яких залежить ефективність процесу законотворення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абова Т.Е., Авилов Г.Е., Агамов Г.Д., Алексеев А.И., Бардина М.П. Популярный юридический энциклопедический словарь / А.П. Горкин (гл. ред.). — М.: Большая российская энциклопедия, 2002. — 798 с.
2. Абова Т.Е., Бессарабок В.Г., Блажеев В.В., Боннер А.Т., Виноградова Е.А. Процессуальное право: Энциклопедический словарь / Т.Е. Абова (отв. ред.). — М.: Норма, 2003. — 607 с.
3. Абрамова А.А., Абросимова Е.А., Авакьян С.А., Амиров А.Т., Васильева М.В. Основы знаний о государстве и праве: Пособие для абитуриентов / Б.И. Пугинский (отв. ред.), А.А. Рогачев (отв. ред.). — М.: Инфра-М, 1997. — 208 с.
4. Авакьян С.А., Гуценко К.Ф., Ковлер А.И., Марченко М.Н. Конституционное право: Энциклопедический словарь / С.А. Авакьян (ред.). — М.: Норма, 2000. — 676 с.
5. Авер’янов В.Б., Бойко В.Ф., Борденюк В.І., Ворсіанов Г.Т., Гринчишин В.А. Коментар до Конституції України / Верховна Рада України; Інститут законодавства / В.Ф. Опришко (ред.). — К., 1996. — 368 с.
6. Авсєєвич В.П. Верховна Рада у конституційному процесі в Україні. 1990–1996 рр.: Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Запорізький держ.
ун-т. — Запоріжжя, 2002. — 19 с.
7. Адамский В., Андресюк Б., Белый О., Бураковский И., Бурлачук Д. Украинская государственность в XX веке: Историко-политологический анализ / Александр Дергачев (рук. авт. коллектива). — К.: Політична думка, 1996. — 436 с.
8. Актуальні проблеми законодавчої діяльності = The actual issues of legislative activity: Бібліогр. посібник / Національна парламентська бібліотека України / Е.А. Афонін (уклад.). — К., 1998. — 422 с.
9. Алаіс С.І., Бобровник С.В., Лилак Д.Д., Самохвалов В.В., Самохвалов В.П. Енциклопедія законодавства (матеріали до спецкурсу) / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / В.П. Самохвалов (заг. ред.). — К. : Український центр духовної культури, 2003. — 225 с. — Бібліогр.: с. 221–224.
10. Алебастрова И.А., Андреева Г.Н., Андреева И.А., Маклаков В.В., Новикова С.С. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т: Учебник для студ. юрид. вузов и фак. / Б.А. Страшун (отв. ред.). — М.: БЕК, 1993. — Т. 3, Особая часть: Страны Европы. — 764 с.
11. Алексеев А.И., Ануфриева Л.П., Белов В.А., Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Юридический энциклопедический словарь. — 3. изд., перераб. и доп. / В.Е. Крутских (ред.). М.: Инфра-М, 2000. — VI, 450 с.
12. Алексеев С.С. Теория права. — 2.изд., перераб. и доп. — М.: БЕК, 1995. — 320 с.
13. Алексеев С.С. Право: Опыт комплексного исследования. — М., 1999. — С. 250.
14. Алімов Р. Роль процедурних механізмів у забезпеченні законності, порядку, демократії та захисті прав громадян // Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні. Стан і перспективи розвитку політичних наук. — К., 2001. — С. 250–254.
15. Англо-український словник юридичних термінів / Одеська національна юридична академія / С.В. Ківалов (ред.), М.Е. Олєксєєв (уклад.), В.Я. Мізецька (ред.). — О.: Юридична література, 2004. — 600 с.
16. Андреева Г.Н., Андреева И.А., Будагова А.Ш., Кашкин С.Ю., Колпакова Э.В. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учеб. для студ. юрид. вузов и фак.: В 4 т. — 2. изд., испр. и доп. / Б.А. Страшун (отв. ред.). — М.: Бек, 1996. — Т. 1–2: Общая часть. — 778 с.
17. Андрийко О. Контроль в демократическом государстве: проблемы и тенденции / НАН Украины; Институт государства и права им. В.М. Корецкого. — К.: Наукова думка, 1994. — 115 с.
18. Андрійко О.Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. — К.: Наукова думка, 2004. — 304 с.
19. Андрійко О.Ф. Державний контроль: теорія і практика: Наук. доп. / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. Відділ проблем державного управління і адміністративного права / М.С. Лопата (ред.). — К., 1999. — 23 с.
20. Анохин А.Н. Постоянные комиссии (комитеты) Верховной Рады Украины: правовые вопросы организации и деятельности: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 / Университет внутренних дел. — Х., 1997. — 197 с.
21. Анохін О.М. Постійні комісії (комітети) Верховної Ради України: правові питання організації та діяльності: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 1997. — 23 с.
22. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навч. посібник. — К.: Києво-Могилянська академія, 2003. — 308 с.
23. Балакірєва Р.С. Конституційне право України: [Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.]. — К.: [Центр навч. л-ри], 2003. — 209 с.: іл., табл.
24. Бюджетний кодекс України: Закон України від 21 червня 2001 р. № 2542-ІІІ. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 37–38. — Ст. 89.
25. Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар / За ред. д.е.н., проф. О. Турчинова та к.е.н., доц. Ц. Огня. — К.: Парламентське вид-во, 2002. — 319 с.
26. Вальтер Дж. Олешек. Регламент Конгресу і політичний курс. — Wash., D.C.: CQ Press, 2002.
27. Верховна Рада України в системі органів державної влади // Рябченко О. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин. — Х., 1999. — С. 117–133.
28. Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України “Про внесення змін до Конституції України (статей 84, 85, 89, 92, 93, 94, 106, 147, 150, 151 та пункту 6 розділу XV Конституції України)” вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 84, 85 та інших Конституції України) № 1–в/2001 від 14.03.2001. — К.: Конституційний Суд України. — 2001.
29. Воронов М.М. Законодавча влада у системі державної влади // Університет внутрішніх справ. Вісник. — Х., 1997. — Вип. 2. — С. 124–130.
30. Выжутович В. Принципы и процедуры // Известия. — 1990. — 20 мая.
31. Галаган И.А., Глебов В.П. Процессуальные нормы и отношения в советском праве. — Воронеж, 1985. — С. 61.
32. Ганжа Н.В. Порівняльна характеристика структур Регламенту Верховної Ради України та Регламенту Національного Зібрання Республіки Вірменія: теоретичні проблеми // Держава і право. — К., 2002. — Вип. 17. — С. 127–131.
33. Ганжа Н.В. Теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України // Держава і право. — К., 2002. — Вип. 16. — С. 90–97.
34. Кречмер Г. Фракції. Партії в парламенті / Регламент Бундестагу (Редакція від 15 грудня 1994 року). — К.: Заповіт, 1999. — С. 237–266.
35. Годованець В.Ф. Конституційне право України: Конспект лекцій / [Відп. ред. І.В. Хронюк]; Міжрегіон. акад. упр. персоналом. — К., 2000. — 213 с.
36. Городецький О.В. Парламентське право України: процес становлення // Чернівецький ун-т. Науковий вісник. Сер. Правознавство. — Чернівці, 1996. — Вип. 4–5. — С. 138–143.
37. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе, 1972. — С. 219, 221.
38. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. — Л., 1981. — С. 34.
39. Дмитрієв А.І. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. — Стер. вид. / А.І. Дмитрієв, В.І. Муравйов; М-во освіти і науки України. Від. ред. Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губерський. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 640 с.
40. Дрейшев В.Б. Правотворчество и правовое регулирование / Правоведение. — 1985. —№ 1. — С. 36.
41. Естонія. Закон про Регламент Державних Зборів (Рійгікогу) / Зі змінами від 23.11.93. — Неофіційний переклад рос. мовою.
42. Євграфові Є.П. Парламентаризм і формування системи законодавства України // Парламентаризм в Україні: теорія і практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України. — К., 2001. — С. 178–180.
43. Журавський В.С. Розвиток доктрини українського парламентаризму в ХІХ — на початку ХХ ст. // Право України. — 2001. — № 5. — С. 37–41.
44. Журавський В. Щодо концептуальних засад майбутнього Закону “Про регламент Верховної Ради України” // Право України. — К., 2002. — № 7. — С. 56–59.
45. Законодавство: проблеми ефективності / [Авер’янов В.Б., Бобровник С.В., Головченко В.В. та ін.], НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. — К.: Наук. думка, 1995. — 229 с.
46. Законотворча діяльність: словник термінів і понять / За ред. акад. НАН України В.М. Литвина. — К.: Парламентське вид-во, 2004. — 340 с.
47. Информация о Регламенте датского парламента (Фолькетинга) / Материалы международной конференции “Регламенты в парламентской практике”. Бюро по исследованиям и экспертным заключениям Канцелярии Сейма Республики Польша. — Варшава, 1995. — С. 116–117.
48. Информация о Регламенте Собрания Республики Македония: Скопье, 23 марта 1994 г. / Материалы международной конференции “Регламенты в парламентской практике”. Бюро по исследованиям и экспертным заключениям Канцелярии Сейма Республики Польша. — Варшава, 1995. — С. 140–152.
49. Із Декларації Директорії УНР / Українська суспільно-політична думка в ХХ столітті. — Т. 1. — С. 408–412.
50. Із Універсалу Трудового Конгресу до українського народу / Українська суспільно-політична думка в ХХ столітті. — Т. І. — C. 424–426.
51. Кармазіна М. Український парламентаризм: Незаангажований погляд на проблеми його розвитку / Президент. вісн. — 2001. — 9 серп. — С. 7.
52. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: на тлі світового досвіду. — К.: Абрис, 2000. — 414 с.
53. Ковлер А.И., Крилова И.С. Европейский парламент / Парламенты мира. — М.: Высшая школа, 1991. – С. 124–158.
54. Колесник К.О. Парламентська процедура в зарубіжних країнах: порівняльно-правовий аналіз: Автореф. / Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого. — Х., 2003. — 19 с.
55. Колодій А.М. Публічне і приватне право: міжнародний і національний аспект / Реферативний огляд діючого законодавства України та практики його застосування. — К., 1996. — С. 25–32.
56. Конституция (Основной закон) Украинской Советской Социалистической Республики. — К.: Держлітвидав, 1938. — 31 с.
57. Конституция Российской Федерации. В ред. Указов Президента Российской Федерации от 9 января 1996 г. № 20; от 10 февраля 1996 г. № 173; от 9 июня 2001 г. № 679; от 25 июля 2003 г. № 841 / Собрание законодательства Российской Федерации, 1996. — №№ 3–7.
58. Конституційне законодавство України (Законодав. акти, коментар, офіц. тлумачення): [У 2 кн.] // [Авт.-упоряд.: С.В. Лінецький та ін.]. — [2-е вид., перероб. і допов.]. — К.: Атіка, 2004. — 839 с.
59. Конституційне право // Вісник. Сер.: юридична. — Львів, 2002. — Вип. 37. — С. 201–276.
60. Конституційне право // Держава і право. — К., 2000. — Вип. 7: Юридичні і політичні науки. — С. 152–228.
61. Конституційне право // Львівський ун-т ім. І. Франка. Вісник. Сер.: юридична. — Львів, 2001. — Вип. 36. — С. 178–231.
62. Конституційне право // Науковий вісник. — Ужгород, 2002. — Вип. 1. — С. 24–90.
63. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посіб. / [Горшеньова М.С., Журавка О.В., Закоморна К.О. та ін.]. — За заг. ред. В.О. Ріяки. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 511 с.
64. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посіб. / За заг. ред. В.О. Ріяки. — 2-е вид., доп. і перероб. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 544 с.
65. Конституційне право та процес // Вісник. — Хмельницький, 2002. — № 4. — С. 47–51.
66. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. — К.: Український центр правничих студій, 1999. — 376 с.
67. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. — К.: Український центр правничих студій, 1999. — 376 с.
68. Конституційне право України: [Підруч. для студентів юрид. спец. вузів] / [Погорілко В.Ф., Фрицький О.Ф., Городецький О.В. та ін.]; За ред. В.Ф. Погорілка. — НАН України, Київ. ун-т ім. Т. Шевченка, Нац. акад. внутр. справ України. — К.: Наук. думка, 1999. — 733 с. [1].
69. Конституційне право України: Навч. посібник / За ред. Ю.І. Крегула. — К.: КНЕУ, 2003. — 417 с.
70. Конституційне право України: Підручник / В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фрицький, О.В. Городецький та ін.; За ред В.Ф. Погорілка; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та ін. — К.: Наук. думка, 2000. — 732 с.
71. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. — К.: Вид. дім “Ін Юре”, 2002. — 544 с.
72. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997–2001. У двох книгах. — Кн. 1. — С. 323–324.
73. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К.: Преса, 1997. — 80 с.
74. Конституція України: Закон України №254к/96–ВР від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України, 1996. — № 30. — Ст. 141.
75. Конституція УНР: Статут про державний устрій, права і вольності УНР // Розбудова держави. — 1992. — № 5. — С. 15–20.
76. Копиленко О., Копиленко М. З досвіду законотворчості УНР та Української Держави // Право України. — 1995. — № 5–6. — С. 52–55.
77. Котелевская И. Информация о Регламенте Государственной Думы // Материалы международной конференции “Регламенты в парламентской практике”. Бюро по исследованиям и экспертным заключениям Канцелярии Сейма Республики Польша. — Варшава, 1995. — С. 174–175.
78. Кравченко В.В. Конституційне право України у визначеннях та схемах: Навч. посіб. / Ін-т економіки та права “КРОК”. — К.: Атіка, 2002. — 192 с.
79. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посібник. — 2-е вид., доп. — К.: Атіка, 2002. — 480 с.
80. Кривенко Л. Делеговане законодавство. Дзеркало і зазеркалля: Український парламентаризм // Віче. — 2002. — № 6. — С. 9–15.
81. Кривенко Л. Конституційна модель Верховної Ради. Повернення до майбутнього: Український парламентаризм: [Конституційний статус Верховної Ради України] // Віче. — 2002. — № 10. — С. 17–23.
82. Кривенко Л.Т. Парламент і парламентаризм: теоретичні основи // Парламентаризм в Україні: теорія і практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України. — К., 2001. — С. 246–251.
83. Крючков Г., Ніколаєнко С., Томенко М., Осташ І., Танюк Л. Керівни¬ки комітетів Верховної Ради України про першочергові наміри і плани законо¬творення: Український парламентаризм // Віче. — 2002. — № 8. — С. 3–9.
84. Лазарев В.В. Юридическая процессуальная форма: теория и практика // Советское государство и право. — 1978. — № 1. — С. 149.
85. Лешек Гарлицки. Парламентские регламенты в Центральной и Восточной Европе (на примере Польши) / Регламенты в парламентской практике. — Бюро по исследованиям и экспертным заключениям Канцелярии Сейма Республики Польша. — Варшава, 1995. — С. 30–37.
86. Лукьянова Е.Г. Общая теория государства и права. — М.: — Т.2. — с.240.
87. Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. — М.: Норма, 2003. — 233 с.
88. Лучин В.О. Процессуальные нормы в советском государственном праве. — М., 1976. — С. 25.
89. Македония: ответы на вопросник / Материалы международной конференции “Регламенты в парламентской практике”. Бюро по исследованиям и экспертным заключениям Канцелярии Сейма Республики Польша. — Варшава, 1995. — С. 153–160.
90. Маклаков В.В. Парламент Франции. / Парламенты мира. — М.: Высшая школа, 1991. — С. 386–440.
91. Малько А.В. Ограничивающая функция юридического процесса // Юриспруденция. — Тольятти, 1996. — № 5. — С. 4.
92. Мацюк А. Український парламентаризм сьогодні / доктор юридичних наук (м. Київ) // Віче. — 2001. — № 8. — С. 151–154.
93. Мироненко О.М. Суб’єкти політичного “конституційного” контролю і нагляду в Україні-Гетьманщині: [Гетьманська держава] // Вісн. Конституційного Суду України. — 1999. — № 4. — С. 63–93.
94. Мицкевич А.В. Система права и система законодательства // Проблемы общей теории права и государства. — М., 1999. — С. 329.
95. Мишин А.А. Парламент Канады. / Парламенты мира. — М.: Высшая школа, 1991. — С. 204–246.
96. Мікула Л.О. Кодифікація законодавства про законодавчий процес // Ідеологія державотворення в Україні: Історія і сучасність. — К., 1997. — С. 223–224.
97. Молдован В.В., Мелащенко В.Ф. Конституційне право: Опор. конспект: Словник-довідник / [Відп. ред. О.О. Півень]. — К.: Юмана, 1996. — 271 с.: табл.
98. Моргун В.А. Законодавча діяльність Верховної Ради України в 1990–2001 роках // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – К., 2002. – Вип.. 4. – С. 53-59.
99. Нагребельний В.П. Законодавча техніка та ефективність законо-творення в Україні // Парламентаризм в Україні: теорія і практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України. — К., 2001. — С. 563–565.
100. Нова Конституція України. Огляд, коментарі і текст основного закону / В.Ф. Погорілко (авт. огляду та комент.). — 3 вид. — К.: Наукова думка, 1998. — 156 с.
101. Носов В.В. Коментар до Регламенту Верховної Ради України. — Секретаріат Верховної Ради України, 1996. — 78 с.
102. О порядке формирования Совета Федерации Федерального Собрания Росийской Федерации”: Федеральный закон 5 августа 2000 года № 113–ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации, 2000, № 32, Ст. 3336.
103. О Регламенте Верховного Народного Совета: Решение Верховного Народного Совета Республики Йемен № 8 от 1979 г.
104. О регламенте Национального Совета Австрии: Федеральный Закон от 4 июля 1975 г.
105. О Регламенте Словацкого Национального Совета: Закон Словацкого Национального Совета от 28 декабря 1968 г.
106. Об изменении и едином тексте Регламента Государственного Собрания: Решение Государственного Собрания Республики Венгрия №6/1971–75 1972 г.
107. Общая теория государства и права: Академический курс / Отв. ред. М.Н. Марченко. — М., 1998. — Т.2. — С. 280, 292.
108. Олуйко В. Парламентське право України: проблеми теорії та практики. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 216 с.
109. Парламентаризм в Україні: теорія та практика / Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. — К.: Інститут законодавства ВРУ, 2001. — 658 c.
110. Основные законы Финляндии. Регламент Парламента / Парламент Финляндии. Министерство иностранных дел. министерство юстиции. — Хельсинки, 1992. — 69 с.
111. Паліюк В.П., Савенко М.Д. Конституційне процесуальне право України: Навч. посібник / В.П. Паліюк, М.Д. Савенко; Одес. держ. ун-т ім. І.І. Мечникова. — Миколаїв: Тетра, 2000. — 93 с.
112. Перші загальні збори Української Центральної Ради 8 квітня // Вісті з Української Центральної Ради у Києві. — 1917, квітень. — № 4 — С. 3–4.
113. Пігенко В. Функції партій та фракцій у законодавчих органах західних країн // Вісник програми сприяння парламентові України. — К.: ПСП, 1994–2003. — 7 с.
114. Пйотр Міщук. Огляд актів, що регулюють діяльність Сейму та Сенату Польщі // Вісник Програми сприяння парламентові України. — К.: ПСП, — № 175.
115. Поваляєва М.П. Трансформація інститутів радянського державного права в конституційне право України // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. — К., 2000. — С. 342–346.
116. Погорєлова З. Процедура проведення слухань у комітетах Верховної Ради України і міжнародний досвід // Бюлетень Міністерства юстиції України. — К., 2003. — № 3. — С. 50–62.
117. Погорілко В.Ф., Кривенко Л.Т., Григорук Н.Г., Батанов О.В., Авер’янов В.Б. Органи державної влади України / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України / В.Ф. Погорілко (ред.). — К., 2002. — 592 с.
118. Погорілко В.Ф., Кривенко Л.Т., Авер’янов В.Б., Мурашин Г.О., Ставнійчук М.І. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України / В.Ф. Погорілко (відп. ред.). — К.: А.С.К., 2003. — 650 с.
119. Погорілко В.Ф., Фрицький О.Ф., Городецький О.В., Корнієнко М.І., Кравець Є.Я. Конституційне право України: Підручник для студ. юрид. спец. вищих закл. освіти / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка; Національна академія внутрішніх справ України / В.Ф. Погорілко (ред.). — 4.вид. — К.: Наукова думка, 2003. — 732 с.
120. Погорілко В. Хто п'є із джерела влади: Український парламентаризм // Віче. — 2002. — № 6. — С. 4–9.
121. Пол С. Ранквіст. Палата Представників та Палата Громад: коротка порівняльна характеристика парламентських процедур у Сполучених Штатах Америки та у Великобританії. (Переклад та упорядкування Інституту Демократії імені Пилипа Орлика) / Матеріали конгресової дослідницької групи. — 1991. — 17 с.
122. Положение о работе Народного Собрания Болгарии от 12 апреля 1977 г.
123. Популярна юридична енциклопедія / В.К. Гіжевський, В.В. Головченко, В.С. Ковальський (кер.) та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 528 с.
124. Правила поведінки законодавців у регламентах парламентів різних країн / Програма сприяння парламентові України. — Аналітичний матеріал; Порівняльний аналіз. — К., 2000.
125. Президія Центральної ради. Ухвала засідання Малої ради 4 липня 1917 року // Вісті з Української Центральної ради у Києві. — 1917, жовтень. — № 17. — С. 3.
126. Про Державну службу: Закон України 3723–ХІІ від 16.12.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 52. — Ст. 490.
127. Про вибори народних депутатів України: Закон України 2766–ІІІ від 18.10.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 51–52. — Ст. 265.
128. Про внесення змін до Конституції України: Закон України № 2222–ІV від 08.12.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст. 44.
129. Про затвердження Положення про “День Уряду України” у Верховній Раді України: Постанова Верховної Ради України від 01.02.1996 р. № 23/96–ВР // Відомості Верховної Ради України, 1996. — № 6. — Ст. 24.
130. Про затвердження положень про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України та слухань у комітетах Верховної Ради України: Постанова Верховної Ради України від 11.12.2003 р. № 1385–ІV // Відомості Верховної Ради України, 2004. — № 13. — Ст. 183.
131. Про комітети Верховної Ради України: Закон України № 116/95–ВР від 4.04.1995 р. Офіційне видання. — К.: Парламентське видавництво, 2002. — 19 с.
132. Про порядок введення в дію Регламенту Верховної Ради України: Постанова Верховної Ради України № 130/94–ВР від 27.07.1994 р. // Відомості Верховної Ради України, 1994. — № 35. — Ст. 339.
133. Про припинення конституційного провадження у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України “Про приєднання Верховної Ради України до Угоди про Міжпарламентську Асамблею держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав”: Ухвала Конституційного Суду України. — Справа № 1–уп/2001 від 25.01.2001 р.
134. Про Рахункову палату: Закон України від 11.07.1996р. №315/96–ВР // Відомості Верховної Ради України, 1996. — № 43. — Ст. 212.
135. Про Регламент Верховної Ради України: Постанова Верховної Ради України №129/94–ВР від 27.07.94 р. Офіційне видання. — К.: Парламентське видавництво, 2003. — 132 с.
136. Про регламент Національної ради: Федеральний Закон від 4.07.1975 р. // Bundesgesetzblatt fur die Repablik Osterreich, 1975. — № 410, 1979. — № 302.
137. Про статус народного депутата України: Закон України № 2790–ХІІ від 17.11.1992 р. Офіційне видання. — К.: Парламентське видавництво, 2003. — 48 с.
138. Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці: Закон УНР від 12.11.1920 р. // Вісник державних законів для всіх земель УНР, 1919. — № 2. — Ч. 24. — С. 2–3.
139. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23.12.1997 р. №776/97–ВР // Відомості Верховної Ради України, 1998. — № 20. — Ст. 99.
140. Протасов В.Н. Основы общеправовой процессуальной теории. — М.: Юридическая литература, 1991. — 143 с.
141. Протасов В.Н. Что и как регулирует право. — М.: Юрист, 1995. — с. 87.
142. Протокол, що регулює порядок зберігання й поводження з документами.