ІНСТИТУТИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика інститутів конституційного права України ……………………………………………………………………………11
1.1. Поняття інститутів конституційного права України ……………………....11
1.2. Становлення і розвиток інститутів конституційного права України ……..33
1.3. Співвідношення інститутів конституційного права України й інших галузевих інститутів права ……………………………………………………….74

РОЗДІЛ 2. Система інститутів конституційного права України …………..90
2.1. Класифікація інститутів конституційного права України ………………….90
2.2. Основні інститути конституційного права України ………………………114

РОЗДІЛ 3. Функції інститутів конституційного права України ………….148
3.1. Поняття та види функцій інститутів конституційного права України …..148
3.2. Механізм реалізації функцій інститутів конституційного права України .167

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………...178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………..184

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Після проголошення незалежності України відбулася кардинальна трансформація національної правової системи і всіх її складових, у тому числі й галузевих систем права. Найбільш рельєфні якісні зміни відбулися саме в системі конституційного права України – з’явилися нові інститути конституційного права (інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, інститут Конституційного Суду України та ін.), а існуючі за радянської доби інститути державного права набули нового призначення. Нині, в умовах конституційно-правової реформи 2004-2007 рр., процес удосконалення системи інститутів конституційного права України знаходить своє об’єктивне втілення в діяльності Верховної Ради України по вдосконаленню чинного конституційного законодавства шляхом розвитку в нових законах України положень оновленого Основного Закону.
Водночас процес удосконалення системи чинного конституційного законодавства як визначальна складова конституційної реформи на сучасному етапі, вимагає належного теоретико-методологічного забезпечення, зміст якого полягає у виявленні юридичних властивостей системи інститутів конституційного права України та правових механізмів реалізації функцій відповідних галузевих інститутів з метою пошуку ефективних механізмів комплексного і завершеного відтворення об’єктивно сформованої системи національного конституційного права в системі конституційного законодавства України. За таких умов формування цілісної і функціональної концепції системи інститутів конституційного права України дозволить вдосконалити процес конституційної правотворчості й упередити можливі прорахунки і суперечливості в системі чинного конституційного законодавства.
Проблеми інститутів конституційного права як складової системи національного конституційного права на сьогодні залишаються малодослідженими у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці. На відміну від багатьох інших проблемних питань загальної теорії конституційного права, інститути конституційного права не отримали належної уваги правознавців ані за радянської доби, ані у пострадянський період. Власне, й сама категорія “інститут права” була запроваджена в радянській юридичній науці лише в 40-х роках XX ст. (А. Я. Вишинський, І. П. Трайнін), а почала досліджуватися майже через сорок років (С. А. Авак’ян, С. С. Алексєєв, О. С. Йоффе, Д. А. Керімов, С. С. Кравчук, В. Й. Лучін, С. В. Полєніна, О. Ф. Черданцев, О. Ф. Шебанов, В. Ф. Яковлєв, В. С. Якушев). Утім, за радянської доби концепція інститутів конституційного (державного) права так і не була сформована. Лише в останні роки українські та російські вчені-конституціоналісти почали формувати теоретико-методологічні засади дослідження цієї проблеми, хоча у більшості випадків категорія “інститут конституційного права” продовжує вживатися правознавцями інтуїтивно і обґрунтовується лише їх емпіричним науковим досвідом, що свідчить про новизну проблем теорії та практики інститутів конституційного права України.
У сучасній українській науці конституційного права проблеми інститутів конституційного права традиційно досліджуються в контексті проблем системи національного конституційного права. Серед таких досліджень найбільш значущими видаються праці В. Ф. Мелащенка, В. Ф. Погорілка, В. Л. Федоренка, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала, Ю. М. Тодики та ін. Окремі проблеми конституційного права України з інституційних позицій досліджували А. О. Білоус, Ю. М. Бисага, А. З. Георгіца, О. В. Марцеляк, М. П. Поваляєва та ін. Фундаментальні ж монографічні дослідження проблем інститутів конституційного права України як складової національної системи конституційного права в українській юридичній науці відсутні.
Окремі проблемні питання інститутів конституційного права в контексті досліджень проблем національних систем конституційного права розроблялися і зарубіжними вченими-конституціоналістами, зокрема, російськими правознавцями М. І. Байтіним, М. В. Баглаєм, К. О., Керімовою, К. І. Козловою, О. О. Кутафіним, В. Й. Лучіним, Д. Є. Петровим та ін. Значний вплив на дисертанта справили й наукові розробки чеського вченого-конституціоналіста Карела Кліми.
У силу наближеності досліджуваної дисертантом проблеми до загальної теорії права, в дослідженні використовувалися праці С. Л. Лисенкова, О. В., М. М. Марченка, О. В. Мєлєхіна, Л. О. Морозової, О. Г. Мурашина, В. С. Нерсесянца, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, Т. М. Радька, М. М. Рассолова, Р. А. Ромашова, В. М. Сирих, О. Ф. Скакун та ін. Значний вплив на формування дисертаційної методології пізнання інститутів як складової системи конституційного права здійснили й роботи австро-американського філософа і соціолога права, Нобелівського лауреата Фрідріха Августа фон Хайєка та британського філософа права Ллойда Денніса.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі науки конституційного права. Дисертація виконана як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема програми “Стратегія розвитку законодавства України” (державний реєстраційний № 0103U007975).
Метою дисертаційного дослідження є з’ясування сутності та змісту інститутів конституційного права України як складової системи національного конституційного права, їхньої класифікації та систематизації, а також виявлення механізму реалізації функцій інститутів конституційного права України.
Для досягнення поставленої мети дисертантом визначаються такі завдання:
– визначити поняття інституту конституційного права України та його основних юридичних ознак;
– виявити основні періоди становлення і розвитку інститутів конституційного права України;
– з’ясувати співвідношення інститутів конституційного права України з іншими галузевими інститутами;
– визначити критерії класифікації та інститутів конституційного права України та систематизувати їх;
– здійснити загальну характеристику основних інститутів конституційного права України;
– виявити систему інститутів конституційного права України в умовах конституційно-правової реформи 2004-2007 рр.;
– визначити поняття функцій інститутів національного конституційного права та класифікувати ці функції;
– здійснити правовий аналіз механізму реалізації функцій інститутів конституційного права України та його основних складових;
- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правотворчої діяльності Верховної Ради України на основі запропонованої концепції системи інститутів конституційного права України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є інституційна система конституційного права України та її складові.
Предметом дисертаційного дослідження є інститути конституційного права України.
Методи дослідження. Для досягнення визначеної мети та розв’язання поставлених завдань при проведенні даного наукового дослідження інститутів конституційного права України було комплексно використано принципи і засоби філософського та теоретико-правового підходів, принципи єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об’єктивності, конкретності, істини.
Методологічну основу дослідження становить загальнонауковий діалектичний метод наукового пізнання, що дає змогу розглянути інститути конституційного права у розвитку і зв’язку між собою та суспільством, виявити основні закономірності та тенденції формування і розвитку інститутів конституційного права України як основної складової системи конституційного права України.
Серед спеціальних правових методів пізнання можна виділити структурно-функціональний метод за допомогою якого поняття інституту конституційного права України розкрито як функціональну категорію, яка визначає структуру функцій конституційного права загалом. Особливе місце в системі застосованих методів займає формально-догматичний метод, що передбачає застосування таких прийомів, як опис і аналіз інститутів конституційного права України, їх пояснення й тлумачення, виявлення юридичних ознак, класифікацію.
Порівняльно-правовий метод пізнання використовується як засіб розкриття особливостей інститутів конституційного права України у їх співставленні та взаємодії з інститутами інших галузей права. Метод правового моделювання сприяв виявленню тенденцій і перспектив розвитку та вдосконалення інститутів конституційного права України в умовах конституційно-правової реформи 2004-2007 рр.
Кожен із названих методів використовується в органічному поєднанні з іншими, що дає змогу сформувати цілісну методологічну систему дослідження інститутів конституційного права України, яка є одним із здобутків дисертаційного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована дисертаційна робота є одним із перших в Україні монографічних досліджень, у межах якого здійснена спроба комплексної завершеної характеристики сутності та змісту інститутів конституційного права України, їхньої ролі та значення в системі національного конституційного права.
Зокрема, наукова новизна дослідження характеризується такими найбільш важливими висновками та положеннями:
– визначено поняття інституту конституційного права України як основної системоутворюючої складової системи національного конституційного права, представленої функціонально взаємозумовленими і взаємопов’язаними матеріальними і процесуальними нормами конституційного та інших галузей права, що регулюють історично сформовані самостійні групи суспільних відносин, які є предметом конституційного права;
– виявлено основні періоди історичного розвитку інститутів конституційного права України та визначено їхні хронологічні межі: 1710-1918 рр. – період формування системи основних інститутів національного конституційного права в період перебування Українських земель у складі Австро-Угорської та Російських імперій, Польщі, Румунії та Німеччини; 1919-1991 рр. – період становлення та розвитку радянської системи інститутів державного (конституційного) права; 1991-1996 рр. – період формування нової національної системи інститутів конституційного права незалежної України; 1996-2004 рр. – період подальшого розвитку і вдосконалення основних інститутів конституційного права; 2004 р. – і донині – період реформування системи основних інститутів конституційного права України в умовах конституційно-правової реформи;
– сформульовано авторську концепцію взаємодії інститутів конституційного права України з іншими інститутами публічного і приватного, матеріального і процесуального, національного і міжнародного права через систему нормативних, креативних (ідеологічних) і функціональних взаємозв’язків;
– визначено основні критерії класифікації інститутів конституційного права України та виявлено такі види інститутів: за предметом правового регулювання (інститут загальних засад конституційного ладу України; інститут основ конституційного статусу особи і громадянина в Україні; інститут конституційних основ безпосередньої демократії; інститут законодавчої влади; інститут конституційно-правового статусу глави держави; інститут конституційних засад організації та діяльності органів виконавчої влади; інститут загальних засад судоустрою та судочинства; інститут загальних засад організації та діяльності прокуратури; інститут місцевого самоврядування, інститут основ адміністративно-територіального устрою України; інститут правового захисту Конституції України та інститут конституційного процесу); за функціями (установчі, регулятивні та охоронні інститути конституційного права України); за структурою (генеральні інститути (підгалузі), основні інститути та субінститути конституційного права); за галузевою приналежністю (галузеві та міжгалузеві (комплексні) інститути конституційного права України); за формами та видами об’єктивізації в чинному законодавстві (конституційні та законодавчі інститути конституційного права України;
– встановлено, що система інститутів конституційного права – це сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених креативними, структурними і функціональними зв’язками основних інститутів конституційного права, які містять похідні інститути й субінститути конституційного права і забезпечують ефективне структуроване функціонування конституційного права України як провідної галузі національного права;
– визначено функції інститутів конституційного права України як об’єктивно сформовані предметно-структуровані цілеспрямовані напрями і види впливу національного конституційного права на суспільні відносини, які є предметом відповідної галузі права та запропонована їх авторська класифікація:
– запропоновано концепцію механізму реалізації функцій інститутів конституційного права України як системи нормативно- і організаційно-правових механізмів, що забезпечують предметно-структурований вплив національного конституційного права на суспільні відносини, що є предметом відповідної галузі права;
– внесено пропозиції щодо вдосконалення конституційної правотворчої діяльності Верховної Ради України на основі концепції інституційної системи національного конституційного права.
Практичне значення результатів проведеного дослідження полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні узагальнення, положення, висновки і пропозиції можуть бути використані як теоретико-методологічне підґрунтя для вдосконалення конституційного правотворення в Україні. Основні положення дисертації також можуть бути використані студентами, здобувачами і аспірантами як наукове джерело для проведення подальших наукових досліджень проблем національного конституційного права.
Положення і висновки дисертації можуть використовуватися у навчальному процесі при викладанні навчальних курсів “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн” та низки спеціальних навчальних курсів, таких, як “Проблеми конституційного права України”, “Теорія конституційного права України” тощо.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення, висновки і пропозиції, викладені в роботі, доповідалися і обговорювалися на засіданнях відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (2005-2006 рр.), в Інституті законодавства Верховної Ради України (2006-2007 рр.)., а також на засіданнях кафедри правознавства Інституту землевпорядкування та інформаційних технологій при Національному авіаційному університеті (2006-2007 рр.).
Результати дисертації оприлюднювалися автором на міжнародних та інших науково-практичних конференціях, нарадах, семінарах, а саме: Науково-практична конференція “Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії та практики” (м. Київ, 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція молодих учених “Четверті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція молодих учених “П’яті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 р.). Тези всіх цих доповідей опубліковані.
Публікації. Результати дисертаційної роботи відображені у 4 наукових статтях у фахових юридичних виданнях.
Структура дисертації визначається її цілями, завданнями, предметом і логікою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновку і списку використаних джерел.
Повний обсяг дисертації має 206 сторінок, у тому числі список використаних джерел (275 найменувань) на 22 сторінках

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації нами викладено найважливіші наукові теоретичні та практичні результати з формулюванням вирішеної наукової проблеми та значення її для науки і практики. Основні положення дисертації можуть бути застосовані при вдосконаленні процесу конституційного правотворення та в навчальному процесі.
У дисертаційній роботі здійснено теоретичне дослідження, спрямоване на з’ясування сутності та змісту інститутів конституційного права України, їх ролі та місця в системі національного конституційного права. Підсумовуючи дослідження проблем визначення поняття інститутів конституційного права України, виявлення періодизації історії їх становлення і розвитку, класифікації цих інститутів та їх загальної характеристики, а також функцій інститутів національного конституційного права та механізмів реалізації цих функцій, ми дійшли до таких висновків:
1. Інститут конституційного права – це основна системоутворююча складова системи національного конституційного права, представлена функціонально взаємозумовленими і взаємопов’язаними матеріальними і процесуальними нормами конституційного та інших галузей права, що регулюють історично сформовані самостійні групи суспільних відносин, які є предметом конституційного права. Тобто інститути конституційного права, як правило, не створюють за допомогою норм конституційного права відокремлені групи політичних, економічних, соціальних, культурних та інших найважливіших суспільних відносин, які традиційно відносять до предмета конституційного права, а здійснюють правовий вплив на уже сформовані суспільні відносини політично-владного характеру.
2. Сутність і зміст інституту конституційного права розкривається в системі загальних і спеціальних кваліфікуючих ознак цієї конституційно-правової категорії. Загальними кваліфікуючими ознаками інституту конституційного права є: наявність певного виду об’єктивно сформованих суспільних відносин, що потребують нормативно-правового регулювання; ідентифікація правого регулювання цієї групи суспільних відносин з основною функцією (функціями) конкретної галузі права; системність і автономність існування матеріальних і процесуальних норм права в межах конкретного інституту конституційного права та їх функціональна взаємозумовленість.
3. До спеціальних кваліфікуючих ознак інституту конституційного права слід віднести: об’єктивне існування відносно самостійних груп політичних, економічних, соціальних, культурних й інших суспільних відносин, які в силу свого значення для суспільства і держави потребують конституційно-правового регулювання, тобто, складають предмет конституційного права; ототожнення вказаних груп суспільних відносин з основними напрямами і видами впливу конституційного права на суспільні відносини; наявність достатньої кількості матеріальних і процесуальних, установчих і регулятивних та інших видів конституційно-правових й інших норм права, необхідних для регулювання суспільних відносин, що є предметом конституційного права; наявність креативних, структурних і функціональних комплексних зв’язків між нормами, що регулюють суспільні відносини, що є складовою предмета конституційного права; об’єктивізацію системи норм конституційного та інших галузей права, що існують в межах інституту конституційного права у системі конституційного законодавства України.
4. Появі перших інститутів конституційного права, що були об’єктивізовані у перших загальновідомих буржуазних конституціях, передувала низка об’єктивних і суб’єктивних чинників. Це, зокрема, соціально-економічний розвиток держав світу, що призвів до виникнення нових формацій і поглибив структуризацію суспільних відносин; посилення національної самосвідомості, що сприяло революціям і війнам за незалежність, які потребували закріплення своїх найкращих здобутків у певних правових формах; виникнення нового виду суспільних відносин, пов’язаних із вирішенням питань володарювання у суспільстві та державі, що потребували спеціалізованого правового регулювання; виникнення й розвиток національних ідей і теорій конституціоналізму, нових концепцій національних систем права; посилення ролі безпосередньої та представницької демократії у подальшому розвиткові права тощо.
5. Основними періодами становлення та розвитку інститутів конституційного права України є: 1) 1710-1918 рр. – період формування системи основних інститутів національного конституційного права, які були об’єктивізовані в Конституції Пилипа Орлика у 1710 р., та запозиченням в національне конституційне право інститутів державного права, що сформувалися в період перебування Українських земель у складі Австро-Угорської та Російських імперій, Польщі, Румунії та Німеччини; 2) 1919-1991 рр. – період становлення та розвитку радянської системи інститутів державного (конституційного) права; 3) 1991-1996 рр. – період формування нової національної системи інститутів конституційного права незалежної України; 4) 1996-2004 рр. – період подальшого розвитку і вдосконалення основних інститутів конституційного права; 5) 2004 р. – і донині – період реформування системи основних інститутів конституційного права України, започаткований конституційно-правовою реформою в Україні.
6. Інститути конституційного права України мають такі ж загальні ознаки, як й інші галузеві інститути права, водночас, відрізняються від них за предметом правового регулювання; методом правового регулювання; формою і структурою; колом суб’єктів; формами об’єктивізації в джерелах національного права. При цьому, інститути конституційного права взаємодіють з іншими інститутами публічного і приватного, матеріального і процесуального, національного і міжнародного права через систему нормативних, креативних і функціональних взаємозв’язків.
7. Класифікація інститутів конституційного права – це складний теоретико-методологічний процес, зміст якого полягає у виявленні критеріїв класифікації всієї множини різнопорядкових інститутів конституційного права в окремі самостійні групи з метою їх систематизації та упорядкування.
8. Критерій класифікації інститутів конституційного права України – це кваліфікуюча ознака інститутів. Основними критеріями класифікації сучасних інститутів конституційного права України є: а) предмет їх правового регулювання; б) функції інститутів конституційного права; в) структура, тобто внутрішня побудова інститутів конституційного права; г) галузева приналежність норм, об’єднаних в складі інституту конституційного права; ґ) форми та види об’єктивізації інститутів конституційного права в чинному законодавстві.
9. Відповідно до виявлених критеріїв слід виділяти такі групи інститутів конституційного права: а) за предметом правового регулювання (інститут загальних засад конституційного ладу України; інститут основ конституційного статусу особи і громадянина в Україні; інститут конституційних основ безпосередньої демократії; інститут законодавчої влади; інститут конституційно-правового статусу глави держави; інститут конституційних засад організації та діяльності органів виконавчої влади; інститут загальних засад судоустрою та судочинства; інститут загальних засад організації та діяльності прокуратури; інститут місцевого самоврядування, інститут основ адміністративно-територіального устрою України; інститут правового захисту Конституції України та інститут конституційного процесу); б) за функціями (установчі, регулятивні та охоронні інститути конституційного права України); в) за структурою (генеральні інститути (підгалузі), основні інститути та субінститути конституційного права); г) за галузевою приналежністю (галузеві та міжгалузеві (комплексні) інститути конституційного права України); ґ) за формами та видами об’єктивізації в чинному законодавстві (конституційні та законодавчі інститути конституційного права України).
10. Система інститутів конституційного права – це сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених креативними, структурними і функціональними зв’язками основних інститутів конституційного права, які містять у своєму похідні інститути й субінститути конституційного права і забезпечують ефективне структуроване функціонування конституційного права України як провідної галузі національного права.
11. Функції інститутів конституційного права України – це об’єктивно сформовані предметно-структуровані цілеспрямовані напрями і види впливу національного конституційного права на суспільні відносини, що є предметом відповідної галузі права.
12. Відповідно до виявлених критеріїв класифікації функцій інститутів конституційного права слід виділяти їх наступні види: а) за предметом: функція встановлення загальних засад конституційного ладу України, функція регулювання основ конституційного статусу особи і громадянина в Україні, функція регулювання конституційних основ безпосередньої демократії, функція регулювання законодавчої влади, функція регулювання конституційно-правового статусу глави держави, функція регулювання конституційних засад організації та діяльності органів виконавчої влади, функція регулювання загальних засад судоустрою та судочинства, функція регулювання загальних засад організації та діяльності прокуратури, функція регулювання місцевого самоврядування, функція визначення основ адміністративно-територіального устрою України, функція правового захисту Конституції України, функція регулювання конституційного процесу (у його об’єктивному значенні); б) за способами впливу на суспільні відносини: установчі, регулятивні та охоронні функції інститутів конституційного права України; в) за призначенням у механізмі конституційно-правового регулювання: предметно-матеріальні та предметно-процесуальні функції інститутів конституційного права України та інші види функцій інститутів конституційного права України, що мають системний характер.
13. Під системою функцій інститутів конституційного права України слід розуміти сукупність взаємопов’язаних груп функцій відповідних галузевих інститутів, спрямованих на структуроване правове регулювання суспільних відносин, що є предметом конституційного права.
14. Під механізмом реалізації функцій інститутів конституційного права України слід розуміти систему нормативно- і організаційно-правових механізмів, що забезпечують предметно-структурований вплив національного конституційного права на суспільні відносини, що є предметом відповідної галузі права.
15. З метою вдосконалення правотворчої діяльності Верховної Ради України доцільно розробити нову Концепцію розвитку конституційного законодавства України, теоретико-методологічним підгрунттям якої може стати концепція системи інститутів національного конституційного права (інституційна система конституційного права України).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абдулаев М. И., Комаров С. А. Проблемы теории государства и права. Проблемы методологии. Общество и государство. – СПб.: Питер, 2003. – 456 с.
2. Авакьян С. А. Государственно-правовые институты: понятие и формирование // Советское государство и право. – 1977. – № 2. – С. 19-25.
3. Авдеенкова М. П., Дмитриев Ю. А. Конституционное право Российской Федерации: Курс лекций. – Ч. 1. – М.: Юристъ, 2002. – 350 с.
4. Аврутин Ю. А. Государство и право. Теория и практика: Учеб. пособ. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – 479 с.
5. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2-х томах: Т. 1. Загальна частина / Ред. колег.: В. Б. Авер’янов (гол). – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 530 с.
6. Алебастрова И. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебн. пособ. – М.: Юриспруденция, 2000. – 304 с.
7. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. — М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 752 с.
8. Алексеев С. С. Общая теория права: В 2-х т. – Т. I. – М.: Юрид. лит., 1981. – 412 с.
9. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования. – М.: “Статус”, 1992. – 712 с
10. Алексеев С. С. Проблемы теории права: Курс лекций в 2-х томах. – Т. 1. – Свердловск, 1972. – 356 с.
11. Алексеев С. С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 235 с.
12. Алексеев С. С. Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов и факульт. / С. С. Алексеев, С.И. Архипов, В. М. Корельский и др. – М.: Изд-во ИНФРА-М-НОРМА, 1999. – 570 с.
13. Антологія української юридичної думки. Т. 4. Конституційне (державне) право / За ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2004. – 599 с.
14. Апт А. Ф., Кененов А. А. К вопросу об элиментах и структуре советского права // Вестник МУ. Серия “Право”. – 1973. – № 3. – С. 39-46.
15. Ачкасов В. А., Грызлов Б. В. Институты западной представительной демократии в сравнительной перспективе: Учеб. пособ. – СПБ, ИВЭСЭП, Знание, 2006. – 264 с.
16. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации. Учебник для юрид. вузов и факультетов. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – 752 с.
17. Байтин М. И. О принципах и функциях права // Изв. вузов. Серия “Правоведение”. – 2000. – № 3. – С. 7-12.
18. Байтин М. И., Петров Д. Е. Система права: к продолжению дискуссии // Государство и право. – 2003. – № 1. – С. 25-34.
19. Батанов О. В. Функції територіальних громад як суб’єктів місцевого самоврядування в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2000. – 21 с.
20. Батанов О. В., Кампо В. М. Муніципальне право зарубіжних країн: Навчальний посібник у 2-х ч. / За заг. ред. П. Ф. Мартиненка. – Частина перша. – К.: Знання України, 2006. – 148 с.
21. Безуглов А. А. Солдатов С. А. Конституционное право России: Учебник для юрид. вузов в 3-х т. – Т. 1. – М., 2001. – 799 с.
22. Белкин А. А. Конституционная охрана: три направления российской идеологии и практики. – СПб: Белые Альвы, 1995. – 344 с.
23. Берендтс Э. Н. Опыт системы административного права: В 2-х томах. – Ярославль, 1898. – Т. 1. – 234 с.
24. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Пер. с англ. – Изд. 2-е. – М.: Изд-во МГУ; Изд. группа ИНФРА-М-НОРМА, 1998. – 624 с.
25. Бисага Ю. М., Гомонай В. В., Чечерський В. І. Конституційно-процесуальне право: Навч. посіб. – Ужгород: ПП Басараб М. М. “Наш рідний край”, 2006. – 256 с.
26. Білоус А. О., Гребенко С. П. Генеральні інститути як елемент системи конституційного права // Держава і право; Зб. наук. праць. – Вип. 11. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – С. 128-132.
27. Богданова Н. А. Система науки конституционного права. – М.: Юристъ, 2001. – 256 с.
28. Брауде И. Л. Некоторые вопросы системы советского права // Ученые записки Всесоюзного института юридических наук. – Вып. 4. – М., 1955. – С. 3-27.
29. Венгеров А. Б. Теория государства и права. Ч. 2. Т. 1: Теория права (ч. 2). – М.: Юристъ, 1996. – 236 с.
30. Венедиктов В. С. Трудовое право Украины: Учеб. пособ. – Х., 2004. – 453 с.
31. Виборче право України. Навчальний посібник / За заг. ред. В. Ф. Погорілка, М. І. Ставнійчук. – К.: Парламентське вид-во, 2003. – 383 с.
32. Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процес: Учеб. пособ. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2005. – 527 с.
33. Вопленко Н. Н. Сущность, признаки и функции права. – Волгоград, 1998. –298 с.
34. Вышинский А. Я. Вопросы теории государства и права. – М., 1949. – 358 с.
35. Гаврилов В. В. Теории согласования международных и внутригосударственных норм // Государство и право. – 2005. – № 12. – С. 61-67.
36. Габричидзе Б. Н., Елисеев Б. П., Чернявский А. Г. Конституционное право современной России: Учебник для вузов. – М.: Издательство “Дело и Сервис”, 2001. – 416 с.
37. Георгіца А. З. Конституційно-правові інститути зарубіжних країн. – Чернівці: “Рута”, 1994. – 138 с.
38. Голунский С. А., Строгович М. С. Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов. – М.: Юридическое изд-во НКЮ СССР, 1940. – 304 с.
39. Грабильніков А. В. Конституційне право громадян України на участь в управлінні державними справами: проблеми теорії та практики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2006. – 136 с.
40. Гурвич Г. С. Некоторые вопросы советского государственного права // Советское государство и право. – 1957. – № 12. – С. 104-112.
41. Даймонд Л., Платнер М. Ф. Глобальне відродження демократії / Пер. з англ. наук. ред., передмова, коментарі та покажчик імен Є. Виноградова. – Львів: Ахілл, 2004. – 464 с.
42. Дембо Л. И. О принципах построения системы права // Советское государство и право. – 1956. – № 8. – С. 92-101.
43. Денисов А. И. Теория государства и права. – М.: Юрид. изд-во Минюста СССР, 1948. – 367 с.
44. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю. С. Шемшученка: Монографія. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. — 656 с.
45. Джефферсон Т. Автобиография. Заметки о штате Виргиния. – Л.: Юрид. лит., 1990. – 147 с.
46. Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в пер. и с примеч. И. С. Перетерского. – М.: Наука, 1984. – 456 с.
47. Дмитренко Ю. П. Трудове право України: Навчальний посібник. – К.: Вид-во “Школа”, 2004. – 288 с.
48. Дністрянський С. Теорія конституції // Стецюк П. Б. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. – Л., 1999. – С. 186-208.
49. Дорохин С. В. Деление права на публичное и частное: конституционно-правовой аспект / С. В. Дорохин. – М: Волтерс Клувер, 2006. – 136 с.
50. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 615 с.
51. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Вступительная статья док. юрид. наук, проф. И. Ю. Козлихина. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2004. – 752 с.
52. Енгибарян Р. В., Тадевасян Э. В. Конституционное право: Учебник. – М.: юристъ, 2000. – 492 с.
53. Євграфова Є. П. Система національного законодавства в контексті права (лібертарно-легістський підхід): Монографія. – К.: КНТ, 2007. – 184 с.
54. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты: Учеб. пособ. / Пер. с франц. – М.: Юристъ, 2002. – 365 с.
55. Журавський В. С. Становлення та розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми). – К.: Парламентське видавництво, 2002. – 344 с.
56. Заворотченко Т. М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2006. – 19 с.
57. Зайцев Л. О. Спроби відновлення української держави (теорія і практика 1941-1945 рр.) // Вісник Академії правових наук України. – 1996. – № 5. – С. 126-131.
58. Закоморна К. О. Інститут омбудсмана як засіб забезпечення прав і свобод людини та громадянина (порівняльно-правовий аналіз): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Х., 2000. – 19 с.
59. Закон СССР О всенародном голосовании (референдуме СССР) от 27 декабря 1990 года // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1990. – № 1. – Ст. 10.
60. Ивановский В. В. Учебник государственного права. – Казань, 1909. – 509 с.
61. Избирательное право: Учебн. пособ. / Под ред. К. К. Гасанова, В. Н. Белоновского. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2007. – 351 с.
62. История политических и правовых учений. Средние века и возрождение / Отв. ред. В. С. Нерсесянц. – М.: “Наука”, 1986. – 350 с.
63. Калашніков В. М. Генеза конституційного права США // Правова держава. До 10-ї річниці незалежності України; до 5-ї річниці Конституції України. –Вип. 12. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – С. 549-556.
64. Карпечкін П. Ф. Функції судів загальної юрисдикції в Україні: проблеми теорії та практики: Автореф. дис. …. канд. юрид. наук. – К., 2005. – 19 с.
65. Кашанина Т. В., Кашанин А. В. Российское право. Учебник. – М.: Норма, 2005. – 800 с.
66. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.
67. Кикоть В. А. О системе права // Труды Московской государственной академии: Сб. статей. – М., 2002. – С. 43-47.
68. Киримова Е. А. О системообразующих критериях современного российского права // Изв. вузов. Серия “Правоведение”. – 2002. – № 5. – С. 151-165.
69. Киримова Е. А. Правовой институт: понятие и виды: Учеб. пособ. / Под ред. И. Н. Сенякина. – Саратов, 2000. – 231 с.
70. Ковальчук О. Б. Виборчий процес в Україні: конституційно-правові аспекти: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2003. – С. 17.
71. Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право России: Учебник. – 4-е изд. перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – 608 с.
72. Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право России: Учебник. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 520 с.
73. Кокошкин Ф. Ф. Лекции по общему государственному праву / Под ред. и с пред. В. А. Томсинова. – М.: Изд-во “Зерцало”, 2004. – 312 с.
74. Конституційний Договір між Верховною Радою України і Президентом України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 18 (втратив чинність).
75. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. 2-е вид., змінене і доповнене. Упорядник І. О. Кресіна. Відп. ред. Ю. С. Шемшученко. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – 310 с.
76. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В. О. Ріяка, К. О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 384 с.
77. Конституційне право України: Підручник для юрид. вузів / За ред. проф. В. Ф. Погорілка. – 2-е вид., доповн. і переопр. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.
78. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 544 с.
79. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001 / Відп. ред. П. Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 504 с.
80. Конституционное право: Учебник / Отв. ред. В. В. Лазарев. – М.: Юристъ, 1999. – 592 с.
81. Конституционное право. Энциклопедический словарь / Отв. ред. С. А. Авакьян. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 688 с.
82. Конституционное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. В. О. Лучина, Г. А. Василевича, А. С. Прудникова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2001. – 687 с.
83. Конституционное право России: Курс лекций / С. И. Некрасова, Ю. Л. Шульженко, А. Н. Лебедева и др.; отв. ред. Ю. Л. Шульженко. – М.: ТК Велби, из-во Проспект, 2007. – 480 с.
84. Конституционное право России: Учебник / А. Е. Постников, В. Д. Мазаев, Е. Е. Никитина и др. / Под ред. А. Е. Постникова. – М.: ТК Велби, изд-во Проспект, 2007. – 504 с.
85. Конституція незалежної України: Навчальний посібник. Кол. авт. / За ред. В. Ф. Погорілка, Ю. С. Шемшученка, В. О. Євдокимова. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2000. – 428 с.
86. Конституція України, прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
87. Конституція України: Текст Основного Закону з офіційними тлумаченнями Конституційного Суду. Огляд і коментарі В. Ф. Погорілка та В. Л. Федоренка. – К.: Наукова думка, 2006. – 210 с.
88. Конюхова И. А. Международное и конституционное право: теория и практика взаимодействия. – М.: “Формула права”, 2006. – 496 с.
89. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. 2-е изд. / Предисловие д. юрид. наук, проф. И. Ю. Козлихина. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2004. – 430 с.
90. Котляревский С. А. Конституционное государство. Юридические предпосылки русских Основных Законов / Под ред. и с пред. В. А. Томсинова. – М.: Изд-во “Зерцало”, 2004. – 392 с.
91. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб. Вид. 4-те, випр. та доповн. – К.: Атіка, 2006. – 568 с.
92. Красавчиков О. А. Система права и система законодательства // Изв. вузов. Серия “Правоведение”. – 1975. – № 2. – С. 62-71.
93. Краснов Ю. К. Государственное право России. История и современность: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 2002. – 733 с.
94. Кресіна І. О., Коваленко А. А., Балан С. В. Інститут імпічменту: порівняльний політико-правовий аналіз. – К.: Вид-во “Юридична думка”, 2004. – 176 с.
95. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів. / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін. / За ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.-Х., 2001. – 567 с.
96. Кузьмин А. А. Система права и система законодательства // Проблемы теории права и государства: Курс лекций / Под общ. ред. В. П. Сальникова. – СПб., 1999. – С. 140-145.
97. Кутафин О. Е. Предмет конституционного права. – М.: Юристъ, 2001. – 444 с.
98. Кутафин О. Е., Фадеев В. И. Муниципальное право Российской Федерации: Учебник. – М.: Юристъ, 1997. – 254 с.
99. Лепешкин А. И. Курс советского государственного права: Учебник. В 2-х томах. – Т. 1. – М.: Изд-во юрид. литературы, 1961. – 559 с.
100. Лившиц Р. З. Отрасль права – отрасль законодательства // Советское государство и право. – 1982. – № 6. – С. 89-66.
101. Липинский Д. А. О системе права и видах юридической ответственности // Изв. вузов. Серия “Правоведение”. – 2003. – № 2. – С. 27-37.
102. Липинский Д. А. Соотношение функций права и функций юридической ответственности // Изв. вузов. Серия “Правоведение” – 2004. – С. 140-148.
103. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. – К.: “Юрисконсульт”, 2006. – 355 с.
104. Ллойд Д. Идея права / Перевод с англ. М. А. Юмашева, Ю. М. Юмашева. – Изд. 3-е. – М.: Книгодел, 2006. – 415 с.
105. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть: Учебник. – М.: БЕК, 1997. – 344 с.
106. Лунь З. І. Правова охорона Конституції України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2003. – 19 с.
107. Лучин В. О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации. – М.: ЮНИТА-ДАНА, 2002. – 687 с.
108. Лучин В. О. Конституционные институты // Современный конституционализм (по материалам советско-британского симпозиума). – М., 1990. – С. 28-38.
109. Магазинер Я. М. Избранные труды по общей теории права / Отв. ред. А. К. Кравцов. – СПб.: Издательство Р. Асланова “Юридический центр Пресс”, 2006. – 352 с.
110. Мазуренко Ю. Система права переходного периода (опыт систематизации) – Х.: Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1925. – 45 с.
111. Макиавелли Н. Государь. Рассуждение о первой декаде Тита Ливия. О военном искусстве // Предисл. Е. И. Темнова. – М.: Мысль, 1997. – 639 с.
112. Максакова Р. М. Вибори до органів місцевого самоврядування: проблеми теорії і практики: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2003. – 21 с.
113. Малишко В. М. Конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання: : Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2005. – 18 с.
114. Марцеляк О. В. Інститут омбудсмана: теорія і практика / Відп. ред. О. Н. Ярмиш: Монографія. – Х., 2004. – 450 с.
115. Марченко М. Н. Источники права: Учеб. пособ. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – 760 с.
116. Матузов Н. И., Малько А. В. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юристъ, 1997. –576 с.
117. Медушевский А. Н. Теория конституционных циклов. – М.: ГУ ВШЭ, 2005. – 574 с.
118. Медушевский А. Н. Сравнительное конституционное право и политические институты: Курс лекций. – М.: ГУ ВШЭ, 2002. – 512 с.
119. Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій; для студентів юрид. вузів і факультетів. – К.: Вентурі, 1995. – 240 с.
120. Мелехин А. В. Теория государства и права: Учебник / А. В. Мелехин. – М.: Маркет ДС, 2007. – 640 с.
121. Мироненко О. Конституція УСРР // Українське державотворення: невитребуваний потенціал / За ред. О. М. Мироненка. – К., 1997. – С. 250-251.
122. Міжнародне право. Основи теорії // За ред. В. Г. Буткевича. – К.: Вища школа, 2002. – 756 с.
123. Міжнародне право: Посібник. – К.: Вища школа, 2004. – 237 с.
124. Мозолин В. П. Система российского права (Доклад на Всероссийской конференции 14 ноября 2001 г.) // Государство и право. – 2003. – № 1. – С. 107-113.
125. Морозова Л. А. Теория государства и права: Учебник. Изд. 2-е, перераб., доп. – М. Изд-во Эксмо, 2007. – 448 с.
126. Муніципальне право України: Підручник / За ред. В. Ф. Погорілка, О. Ф. Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.
127. Мурашин Г. О. Органи прокуратури України // Органи державної влади України / За ред. В. Ф. Погорілка: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, К., 2002. – С. 348-374.
128. Мухаев Р. Т. Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений. – М.: Юрид. мысль, 2000. – 856 с.
129. Назаренко О. А. Міжнародні договори України в системі джерел конституційного права України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2006. – 20 с.
130. Недбайло П. Е. Вопросы структуры советских правовых норм в связи с постепенным перерастаниемих в правила коммунистического общежития // Право и коммунизм. – М., 1965. – С. 128-134.
131. Носенко О. В. Інститути конституційного права України: стан та перспективи розвитку // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку; Зб. тез міжнародної наук.-практ. конф. студентів та аспірантів (Луцьк, 17-18 березня 2006 р.). – Луцьк, 2006. – С. 243-245.
132. Носенко О. В. Інститути конституційного права як основа системи конституційного права України // Молодь у юридичній науці; Зб. тез міжнародної наук.-практ. конф. молодих учених “П’яті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 р.). Частина друга. – Хмельницький, 2006. – С. 67-69.
133. Носенко О. В. Категорія “інститут конституційного права” в сучасній конституційно-правовій науці // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 34. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – С. 198-205.
134. Носенко О. В. Класифікація інститутів конституційного права України // Держава та регіони. – 2005. – № 2. – С. 83-87.
135. Носенко О. В. Система інститутів конституційного права України // Науковий вісник Ужгородського національного ун-ту. Серія “Право”. – 2007. – № 7. – С. 111-115.
136. Носенко О. В. Співвідношення та взаємодія інститутів конституційного права України й інших галузевих інститутів права // Адвокат. – 2007. – № 1. – С. 11-15.
137. Носенко О. В. Функції інститутів конституційного права України (до постановки проблеми) // Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики: До 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України. Матеріали наук.-прак. конф. (м. Київ, 26 червня 2006 р.). Зб. наук. статей / За ред. Ю. С. Шемшученка; Упор. І. О. Кресіна, В. П. Нагребельний, Н. М. Пархоменко. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – С. 230-233.
138. Общая теория государства и права. Академический курс: В 3-х т. Изд. 2-е, перераб. и доп. / Отв. Ред. М. Н. Марченко. Т. 2. – М.: Зерцало-М, 2002. – 528 с.
139. Общая теория права / Под общ. ред. А. С. Пиголкина. — М.: Моск. ин-т экономики, политики и права. Юрид. учеб.-науч. центр МГТУ им. Н. Э. Баумана, 1995. — 383 с.
140. Общая теория государства и права: Учебник / Под. ред. В. С. Петрова и Л. С. Явича. – Т. 2. Общая теория права – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1974. – 417 с.
141. Овсепян Ж. И. Судебный конституционный контроль в зарубежных странах. Правовая защита конституций. – Ростов-на-Дону, 1992. – 264 с.
142. Оніщенко Н. М. Правова система: проблеми теорії. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – 132 с.
143. Оніщенко Н. М. Система права як юридична основа правової системи // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – Вип. 13. – К., 2002. – С. 39-48.
144. Оніщук М. В. Референдум, який завжди з нами (до 15-ї річниці всеукраїнського референдуму 1 грудня 2006 р.) // Голос України. – 2006. –№ 229. – С. 3.
145. Орзих М., Крусян А. Современный конституционализм в Украине. Введение в украинское конституционное право: Монография. – К.: Алерта, 2006. – С. 290 с.
146. Органи державної влади України: Монографія / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. — 592 с.
147. Орлюк О. П. Банківське право: Навч. посіб. – К.:, 2004. – 374 с.
148. Очерки конституционного права иностранных государств: Учебное и научно-практическое пособие / Отв. ред. Д. А. Ковачев. – М.: Спарк, 1999. – 304 с.
149. Павлов И. В. Система советского социалистического права // Советское государство и право. – 1958. – № 11. – С. 3-18.
150. Пазенок А. С. Соціальні права та свободи людини і громадянина в Україні та Федеративній Республіці Німеччині: порівняльне дослідження: Автореф. ... канд. юрид. наук. – К., 2006. – 17 с.
151. Парягина О. А. Проблемы структурирования права в аспекте его социализации // Изв. вузов. Серия “Правоведение”. – 2004. – № 6. – С. 177-189.
152. Поваляєва М. П. Класифікація інститутів конституційного права // Держава і право. – Вип. 6. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – С. 136-142.
153. Погорілко В. Ф. Функції української держави та її правові основи // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 1. – С. 3-12.
154. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України: Підручник / За заг. Ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2006. – 344 с.
155. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т. – Т. 1 / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2006. – 544 с.
156. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Поняття та юридичні властивості Конституції України // Право України. – 2006. – № 11. – С. 4-10.
157. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Проблеми теорії конституційно-правових відносин // Правова держава. – Вип. 17. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – С. 93-118.
158. Погорілко В. Ф, Федоренко В. Л. Референдне право України: Навч. посіб. – К.: Вид-во “Ліра-К”, 2006. – 366 с.
159. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Система і структура Конституції України: проблеми теорії та практики // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 4. – С. 12-25.
160. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Система конституційного права як галузі права, юридичної науки та навчальної дисципліни // Правова держава: Щорічне вид. наук. праць. – Вип. 12. – К., 2001. – С. 196-197.
161. Погорілко В. Ф, Федоренко В. Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність / За ред. академіка НАН України Ю. С. Шемшученка. Монографія. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2000. – 248 с.
162. Поленина С. В. Взаимодействие системы права и системы законодательства в современной России // Государство и право. – 1999. – № 9. – С. 5-12.
163. Поленина С. В. Комплексные правовые институты и становление новых отраслей права // Изв. вузов. Серия “Правоведение”. – 1975. – № 3. – С. 71-79.
164. Поленина С. В. Система права и система законодательства в современных условиях // Изв. вузов. Серия “Правоведение”. – 1987. – № 5. – С. 29-36.
165. Поленина С. В. Теоретические проблемы системы советского законодательства. – М.: Юрид. лит, 1979. – 231 с.
166. Полякова А. В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций. – СПб.: Изд. Дом Санкт-Петербургского ун-та, 2004. – 864 с.
167. Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України від 3 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 20.
168. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 65.
169. Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України: Указ Президента України № 264/2007 від 2 квітня 2007 р. // Офіційний вісник Президента України. – 2007. – № 1. – Ст. 1.
170. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 21 грудня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 11. – Ст. 94.
171. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.
172. Про комітети Верховної Ради України: Закон України від 4 квітня 1995 // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 19. – Ст.
173. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
174. Про надзвичайний стан: Закон України від 26 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 37. – Ст. 538.
175. Про підсумки всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. Повідомлення Центральної виборчої комісії // Голос України. – 2000. – 25 квітня. – С. 1-3.
176. Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою: Указ Президента України № 65/2000 від 15 січня 2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2000. – № 8. – С. 2.
177. Про статус народного депутата України: Закон України від 17 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
178. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. // Голос України. – 2002. – 19 березня.
179. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 20.
180. Про Центральну виборчу комісію: Закон України від 30 червня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 36. – Ст. 448.
181. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. ред. В. Ф. Погорілко: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. – 652 с.
182. Проблемы общей теории права и государства: Учебник / Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 832 с.
183. Проблемы теории государства и права: Учебное пособие / Под ред. М. Н. Марченко. – М.: Юристъ, 2005. – 656 с.
184. Пряхина Т. М. Конституционная доктрина Российской Федерации: научное изд-ие / Т. М. Пряхина; Науч. Ред. В. О. Лучин. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2006. – 323 с.
185. Радченко О. І. Статус народного депутата України: проблеми теорії і правового регулювання: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2005. – 19 с.
186. Радько Т. Н. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Академический проект, 2005. – 816 с.
187. Радько Т. Н. Функции социалистического общенародного права: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Саратов, 1967. – 19 с.
188. Разделение властей и парламентаризм. – М.: Юрид. лит., 1992. – 278 с.
189. Райхер В. К. О системе права // Изв. вузов. Серия “Правоведение”. – 1975. – № 3