ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОМУ МЕХАНІЗМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСНОВНИХ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН УКРАЇНИ :

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОМУ МЕХАНІЗМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСНОВНИХ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН УКРАЇНИ
  • Кол-во страниц:
  • 216
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  • Год защиты:
  • 2005
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ
    ВСТУП …………………………………………………………………………….3
    РОЗДІЛ 1. Органи місцевого самоврядування в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України: теоретичні аспекти………………………………………………………………………..…..12
    1.1. Поняття конституційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод громадян України………..………………………………..12
    1.2. Місце органів місцевого самоврядування в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України……………………………………………………………………31
    1.3. “Людський вимір” як критерій ефективності діяльності органів місцевого самоврядування…………………………………………………………...60
    ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1…………………………………………………...88
    РОЗДІЛ 2. Діяльність органів місцевого самоврядування щодо забезпечення основних прав і свобод громадян України: організаційно-правовий аспект……………..................................................................................................91
    2.1. Роль місцевих рад у забезпеченні основних прав і свобод громадян України…………………………………………………………………….91
    2.2. Забезпечення основних прав і свобод громадян України виконавчими органами місцевих рад…………………………………………………..116
    2.3. Органи самоорганізації населення і їх діяльність щодо забезпечення основних прав і свобод громадян України…………………………….137
    2.4. Посадові особи органів місцевого самоврядування, депутати місцевих рад та забезпечення прав і свобод громадян України...……………...156
    ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2…………………………………………………..178
    ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….183
    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....................................................195
    ДОДАТКИ............................................................................................................213


    ВСТУП

    Актуальність теми. Європейські інтеграційні процеси обумовлюють необхідність вироблення єдиних підходів до багатьох сфер та галузей політичного, економічного та соціального життя. Особливе місце тут займає місцева демократія, яка виступає в якості одного з найважливіших чинників об’єднання країн континенту. Бажання України стати повноцінним членом об’єднаної Європи повинно підтверджуватися реальними діями. Одним з перших кроків в цьому напрямку був вступ до Ради Європи – провідної міжнародної міжурядової організації, яка в рамках забезпечення прав людини безпосередньо займається проблемами місцевого самоврядування. Визнання та дотримання Україною міжнародних стандартів у сфері місцевого самоврядування та прав людини сприятиме розвитку нашої держави як демократичної, соціальної і правової.
    Для повноцінної реалізації, ефективної охорони та захисту конституційних прав і свобод людини потрібен дієвий та чіткий конституційно-правовий механізм їх забезпечення, що пояснюється вищою силою закріплених в Конституції України норм. Наближеність до людини, поєднання рис інституту громадянського суспільства і органу публічної влади зумовлює особливе місце органів місцевого самоврядування в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України.
    Ефективне функціонування органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення основних прав і свобод громадян неможливе без взаємодії з іншими суб’єктами конституційно-правового механізму. У зв’язку з цим взаємодія з органами державної влади та інституціями громадянського суспільства розглядається під кутом здіснення органами місцевого самоврядування своїх повноважень.
    Роль місцевого самоврядування у забезпеченні прав і свобод людини та громадянина отримала певне вивчення у науці конституційного права України. Діяльність органів місцевого самоврядування по забезпеченню прав та свобод людини досліджувалася І. Литвиненко, але у відриві від конституційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод громадян, тобто без визначення місця і ролі органів місцевого самоврядування у ньому.
    Конституційно-правовий механізм забезпечення основних прав і свобод громадян України є вельми актуальною темою наукових досліджень, оскільки лише недавно українські вчені (Ю. Тодика, О. Марцеляк, П. Рабінович та К. Волинка) почали розробляти її для потреб державно-правової практики реалізації особою своїх основних прав і свобод. У радянській літературі досліджувалися лише деякі елементи конституційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод громадян – гарантії прав і свобод громадян, їх реалізації, охорони і захисту. Значна увага приділялася також соціально-правовому механізму забезпечення і механізму реалізації основних прав і свобод громадян. Позитивно, що останнім часом в правовій літературі розкривається роль різних інститутів держави в забезпеченні прав і свобод громадян (Верховна Рада України, Конституційний Суд України, прокуратура). Водночас поза увагою дослідників залишені такі важливі інституції, які відіграють істотну роль в забезпеченні основних прав і свобод громадян України – Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування тощо. Враховуючи, що дослідження всього конституційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина було б непомірно об’ємним, в дисертаційному дослідженні вивчається роль та наводиться характеристика діяльності лише органів місцевого самоврядування в ньому. Усе вищевикладене свідчить про перспективність обраної теми дослідження та її актуальність.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до “Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр.” (п. 3.2), затверджених Наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р., та згідно з “Головними напрямками наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.” (п. 1.3), затвердженими Вченою радою НУВС 23 березня 2001 р.
    Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз нормативної бази, вітчизняного та зарубіжного наукового матеріалу, досвіду, який стосується ролі органів місцевого самоврядування в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України, їх теоретичне осмислення; вивчення практики правозабезпечувальної діяльності органів місцевого самоврядування України і на цій основі вирішення низки теоретичних та практичних проблем організації забезпечення основних прав і свобод громадян України; заповнення прогалин, що мають місце в науці з цієї проблеми.
    Для досягнення поставленої мети всебічного дослідження теми дисертант поставив своїм науковим завданням:
    • дослідити сутність і дати наукове визначення конституційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод громадян України, розкрити його елементи і визначальні риси;
    • з’ясувати місце і функціональне призначення органів місцевого самоврядування в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України;
    • провести аналіз чинної правової бази діяльності органів місцевого самоврядування;
    • дослідити принципи, форми і критерії діяльності органів місцевого самоврядування щодо забезпечення основних прав і свобод громадян України;
    • розглянути аспекти взаємодії органів місцевого самоврядування з іншими суб’єктами конституційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод громадян України у сфері забезпечення основних прав і свобод громадян України;
    • сформулювати пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення законодавства про місцеве самоврядування, а також діяльності органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення прав і свобод громадян України.
    Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі забезпечення органами місцевого самоврядування основних прав і свобод громадян України.
    Предметом дослідження є діяльність органів місцевого самоврядування щодо забезпечення основних прав і свобод громадян України.
    Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система методів і прийомів наукового пізнання. Це, насамперед, загальнонаукові методи. Метод філософської діалектики пізнання соціальних явищ і процесів використовувався для розгляду системи місцевого самоврядування та прав людини у їх розвитку та взаємозв’язку. На підставі системно-структурного методу в дисертації здійснюється комплексне вивчення конституційно-правового механізму забезпечення прав і свобод громадян України, а також проведення аналізу діяльності органів місцевого самоврядування в аспекті забезпечення прав і свобод громадян.
    З конкретних наукових методів використовувався формально-логічний метод, за допомогою якого сформульовані поняття і визначенні властивості конституційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод громадян України та конституційно-правових гарантій. Формально-догматичний (формально-юридичний) метод було застосовано для аналізу правових норм, що регулюють діяльність органів місцевого самоврядування по забезпеченню основних прав і свобод громадян. Забезпечення методологічно правильного визначення сутності і призначення сутності міжнародних стандартів у сфері місцевого самоврядування і прав людини, а також принципів та функцій органів місцевого самоврядування в різних країнах світу здійснювалося завдяки використанню конкретно-історичного підходу, який поєднувався з порівняльно-історичним методом. Автором було також застосовано соціологічні і статистичні методи збору і аналізу інформації.
    Теоретична основа дисертації ґрунтується на працях і висновках юристів-теоретиків в галузі конституційного права і представників інших галузей права, перш за все загальної теорії держави і права, державного (конституційного) права зарубіжних країн, державного будівництва і місцевого самоврядування, муніципального (комунального) права, історії держави і права України та зарубіжних країн. Зокрема, йдеться про праці таких провідних вчених-теоретиків, як С. Алєксєєв, М. Баймуратов, О. Бандурка, Г. Барабашев, О. Батанов, М. Бондар, В. Борденюк, І. Бутко, М. Вітрук, М. Воронов, Р. Давидов, В. Ебзєєв, В. Кампо, О. Карлов, А. Колодій, В. Копєйчиков, М. Корнієнко, В. Кравченко, В. Куйбіда, О. Кутафін, О. Лукашева, П. Любченко, О. Марцеляк, В. Мелащенко, М. Орзіх, М. Пітцик, В. Погорілко, М. Пучкова, П. Рабінович, І. Ростовщиков, А.Селіванов, В.Серьогін, С. Серьогіна, В. Сіренко, Т. Смірнова, Ю. Тодика, О. Фрицький, В. Чіркін, В. Цвєтков, М. Цвік, В.Шаповал, Ю.Шемшученко, К.Шеремет, Г.Шмельова, К.Шугріна, О.Ярмиш та ін.
    Нормативно-правову базу наукової роботи становлять Конституція України, Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, інші нормативно-правові акти України та зарубіжних країн, міжнародно-правові акти, а також правові акти місцевих рад та їх виконавчих органів.
    Емпіричною базою роботи стали матеріали практики діяльності органів місцевого самоврядування окремих міст України, а також окремих європейських країн.
    Особливістю дисертаційного дослідження є комплексний підхід до розгляду організаційно-правових проблем діяльності і практики функціонування органів місцевого самоврядування із використанням результатів наукових досліджень теорії держави і права, конституційного права, адміністративного права, державного будівництва та місцевого самоврядування.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає як у самій постановці теми дослідження, так і в запропонованих рішеннях деяких її конкретних проблем. Вона є першим в українській правовій науці фундаментальним комплексним дослідженням місця і ролі органів місцевого самоврядування в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України.
    На основі проведеного наукового дослідження сформульовано низку положень, які виносяться на захист:
    1. Розвинуто ідею про багатовимірність (двоаспектність) поняття конституційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод громадян України. В статичному аспекті конституційно-правовий механізм забезпечення основних прав і свобод громадян України являє собою визначену в Конституції і конституційно-правових законах України систему норм, що закріплює основні права і свободи громадян України, їх гарантії, а також органи державної влади, місцевого самоврядування та інші інституції держави та суспільства, діяльність яких спрямована на створення необхідних умов для повної і ефективної реалізації, охорони та захисту цих прав. В динамічному зрізі конституційно-правовий механізм виступає як безперервний процес, що складається з кількох стадій – реалізації, охорони та захисту, та обумовлюється діяльністю вповноважених суб’єктів – державних органів та органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян тощо, – щодо створення необхідних умов для ефективної і повної реалізації, охорони та захисту прав і свобод громадян.
    2. Пропонується авторське поняття конституційно-правових гарантій як різновиду юридичних гарантій, тобто взята в єдності, внутрішньо врегульована система визначених в Конституції і конституційно-правових законах України юридичних норм, що закріплюють інституції, умови та засоби, які забезпечують реалізацію, охорону та захист основних прав і свобод громадян.
    3. Вперше сформульовано пропозицію щодо доповнення переліку засад місцевого самоврядування принципом пріоритетності прав і свобод людини в діяльності органів місцевого самоврядування як необхідної гарантії реалізації, охорони і захисту прав громадян.
    4. Розвинуто ідею, що забезпечення прав і свобод людини та громадянина не можна розглядати як окремо визначену функцію органів місцевого самоврядування, оскільки всі функції органів місцевого самоврядування прямо або опосередковано забезпечують права і свободи громадян.
    5. З нових позицій розглядається роль статутів територіальних громад у конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України. Відображення в них міжнародних стандартів у сфері прав людини та місцевого самоврядування з урахуванням місцевих традицій і особливостей виступає важливою гарантією забезпечення прав і свобод людини та сприяє поступовій трансформації сукупності жителів населеного пункту у територіальну громаду.
    6. Обґрунтовано тезу про необхідність запровадження “людського виміру” в якості основного критерію оцінки діяльності органів місцевого самоврядування (а також інших органів публічної влади).
    7. Обґрунтована пропозиція щодо закріплення в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” розгляду звернень громадян органами місцевого самоврядування та здійснення контролю за станом цієї роботи на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності в якості власного повноваження, а не делегованого (як має місце в чинному законі), що буде відповідати конституційній нормі про обов’язковість такої діяльності органів місцевого самоврядування.
    8. Запропоновано додаткові аргументи щодо визнання провідної ролі органів місцевого самоврядування у конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України. Зокрема, наявність у них широкої компетенції майже в основних сферах людської життєдіяльності і максимальна наближеність органів та посадових осіб місцевого самоврядування до населення. Відповідно вони забезпечують більше прав і свобод, ніж будь-який інший суб’єкт цього механізму.
    9. Висунуто тезу про законодавче закріплення такого принципу діяльності органів самоорганізації населення, як принцип широкої участі громадян у виробленні, прийнятті та реалізації рішень.
    10. Обґрунтовано пропозицію переходу від дозвільного до повідомного порядку утворення органів самоорганізації населення.
    11. З нових позицій розглядається взаємодія органів місцевого самоврядування з іншими суб’єктами конституційно-правового механізму: вона є важливим і необхідним чинником ефективного забезпечення основних прав і свобод громадян та повинна втілюватися у різних формах, вибір яких залежить від комплексу обставин, цілей і завдань, що стоять перед суб’єктами конституційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод громадян України.
    12. Внесені рекомендації щодо змін чинного законодавства України з метою більш ефективного забезпечення окремих прав і свобод громадян органами місцевого самоврядування України.
    Наукове і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вона спрямовані на поглиблення наукових знань у сфері конституційного права України, забезпечення прав і свобод громадян органами місцевого самоврядування. Сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані:
    - в науково-дослідницьких цілях – для подальших розробок теорії інституту місцевого самоврядування, забезпечення прав і свобод громадян України;
    - в законотворчій роботі – як теоретичний матеріал для вдосконалення законодавчих актів, що регулюють діяльність органів місцевого самоврядування;
    - в правозастосуванні – для покращення форм та методів діяльності органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо забезпечення основних прав і свобод громадян України;
    - в навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з конституційного права України; у викладанні курсу конституційного права України і курсу державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні; в науково-дослідницькій роботі студентів;
    - у виховній роботі – для правовиховної роботи серед населення, підняття рівня правової культури громадян України, зокрема посадових осіб місцевого самоврядування.
    Апробація результатів дисертації. Основні тези дисертації знайшли висвітлення у виступах автора на Науково-практичній конференції ад’юнктів і слухачів магістратури (м. Харків, 13 квітня 2001 р., тези опубліковані), на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (Харків, 20 червня 2003 р., тези опубліковані), а також на науково-практичній конференції “Забезпечення конституційних прав і свобод громадян правоохоронними органами України” (м. Донецьк, 26 вересня 2003 р., тези не опубліковані).
    Публікації. Сформульовані в дослідженні положення, висновки і пропозиції викладені автором у шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Комплексне дослідження органів місцевого самоврядування в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян дозволяє зробити ряд висновків, внести деякі пропозиції і рекомендації щодо подальшого вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування як складового елементу конституційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод громадян України, а також визначити перспективи подальших досліджень з цієї проблематики.
    1. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних прав і свобод громадян України необхідно розглядати у двох аспектах – статистичному та динамічному. В першому випадку він є визначеною в Конституції і конституційно-правових законах України системою норм, що закріплює основні права і свободи громадян України, їх гарантії, а також органи державної влади, місцевого самоврядування та інші інституції держави та суспільства, діяльність яких спрямована на створення необхідних умов для повної і ефективної реалізації, охорони та захисту цих прав. Складовими конституційно-правового механізму є конституційно-правові гарантії, які є різновидом юридичних гарантій та характеризуються особливою природою, оскільки закріплюються в Конституції та конституційно-правових законах України і виступають як взята в єдності, внутрішньоврегульована система правових норм, які закріплюють інституції, умови та засоби, що забезпечують реалізацію, охорону та захист основних прав і свобод громадян.
    В динамічному зрізі конституційно-правовий механізм виступає як безперервний процес, що складається з кількох стадій – реалізації, охорони та захисту, та обумовлюється діяльністю вповноважених суб’єктів – державних органів та органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян тощо, – щодо створення необхідних умов для ефективної і повної реалізації, охорони та захисту прав і свобод громадян.
    2. Важлива роль органів місцевого самоврядування у забезпеченні основних прав і свобод громадян зумовлюється декількома чинниками. По-перше, їх подвійною природою: наявність владних повноважень гарантує виконання рішень органу місцевого самоврядування щодо забезпечення життєдіяльності та розвиток територіальних громад на всій території, а самоурядовчий характер, виборність та наближеність до населення свідчать про громадський характер цих органів. По-друге, наявність широкої розгалуженої компетенції робить органи місцевого самоврядування задіяними у вирішенні всіх питань життєдіяльності територіальної громади та її членів. Відповідно можна зробити висновок, що органи місцевого самоврядування забезпечують найбільший перелік прав і свобод громадян, як політичних, соціально-економічних, культурних, так і громадянських та екологічних. По-третє, це розмаїття організаційно-правових форм діяльності та форм взаємодії з іншими елементами конституційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод громадян: місцевими державними адміністраціями, прокуратурою, органами внутрішніх справ, об’єднаннями громадян тощо.
    3. Прагнення України інтегруватися до європейського співтовариства повинно підкріплюватися конкретними діями, зокрема у сфері прав людини та місцевого самоврядування, які визнаються важливими чинниками на шляху об’єднання Європи. Визнання та подальше застосування міжнародних, зокрема європейських, стандартів у цих галузях на українській ниві є важливою гарантією забезпечення основних прав і свобод громадян України. Варто підкреслити, що закріплення цих стандартів має відбуватися не “зверху”, а “знизу”, тобто на рівні кожної конкретної територіальної громади – у її статуті, який повинен розроблятися з урахуванням місцевих особливостей та традицій. Це стосується, насамперед, тих територіальних громад, які складаються зі значних частин національних меншин – кримських татар, росіян, греків тощо. Крім того, варто приділяти увагу забезпеченню прав молоді, літніх людей та осіб з різними вадами. Вищевказане буде сприяти поступовій трансформації простої сукупності жителів населеного пункту у територіальну громаду.
    4. Пріоритет прав і свобод людини у діяльності органів місцевого самоврядування повинен бути найголовнішим принципом місцевого самоврядування, оскільки органи місцевого самоврядування створюються людьми та працюють саме для них. Наголошуємо на законодавчому закріпленні цього принципу, оскільки його закріплення у статутах деяких територіальних громад не гарантує повсюдного визнання.
    Забезпечення прав і свобод громадян необхідно розглядати як мету діяльності органів місцевого самоврядування, і не їх окрему функцію. Всі функції органів місцевого самоврядування тим чи іншим чином (прямо або опосередковано) забезпечують права і свободи громадян. Вирішення питань місцевого значення призводить до забезпеченості усіх прав і свобод громадян, що і є метою місцевого самоврядування.
    5. Найголовнішим критерієм ефективності діяльності органів місцевого самоврядування (а також інших органів публічної влади) є людський вимір. Саме ступінь забезпеченості прав і законних інтересів людини є тим показником, що визначає, наскільки органи влади успішно справляються з покладеним на них Основним Законом завданням. Показниками такого критерію ефективності діяльності органів місцевого самоврядування як людський вимір є кількість та зміст звернень громадян та рівень взаємодії з об’єднаннями громадян.
    Причинами звернень громадян до органів місцевого самоврядування є захист своїх прав і свобод, а також отримання необхідної інформації. Звернення громадян висвітлюють реальний стан справ у сфері забезпечення основних прав і свобод людини. Підґрунтям кожного звернення громадянина є незабезпеченість того чи іншого його права або свободи, тому можна зробити висновок: якщо певне право не забезпечується, то орган місцевого самоврядування не справляється з покладеними на нього обов’язками. Кількість та зміст звернень є одним з показників критерію оцінювання ефективності роботи органів місцевого самоврядування. Розгляд звернень громадян, їх своєчасне та повне вирішення є обов’язковими показниками при звітуванні структурних підрозділів органів місцевого самоврядування.
    Рівень взаємодії з об’єднаннями громадян свідчить про відкритість органів місцевого самоврядування громадянському суспільству та готовності об’єднати зусилля на шляху забезпечення прав і свобод громадян, а саме тих категорій громадян, які потребують першочергової допомоги та піклування територіальної громади: дітей, молоді, літніх людей, інвалідів, багатодітних сімей тощо. Більшість об’єднань громадян створюється для здійснення допомоги саме цим верствам населення, тому органам місцевого самоврядування необхідно розглядати їх в якості рівноцінного партнера та здійснювати активну взаємодію з метою забезпечення політичних, громадянських, соціальних, культурних прав і свобод громадян. Необхідно наголосити, що форми взаємодії органів місцевого самоврядування з об’єднаннями громадян щодо забезпечення основних прав і свобод громадян є різноманітними і вибір певної форми залежить від багатьох чинників: об’єкту діяльності, кількості залучених суб’єктів, ресурсного забезпечення тощо. Варто наголосити, що законодавчо такі форми не закріплені. Тому, на нашу думку, принцип взаємодії органів місцевого самоврядування з громадськими об’єднаннями необхідно закріплювати на локальному рівні, наприклад, у статуті територіальної громади, з подальшим наведенням форм взаємодії, які є найбільш сприятливими для обох сторін відповідно до місцевих особливостей, умов та традицій.
    6. Роль місцевих рад у забезпеченні прав і свобод громадян України полягає в тому, щоб здійснювати комплексний розвиток територіальної громади шляхом прийняття рішень з найбільш важливих питань місцевого значення. Таким чином, вони визначають головні напрями місцевої політики, яка повинна бути спрямована на забезпечення прав і законних інтересів членів територіальної громади. Вже самий факт існування виборних представницьких органів місцевого самоврядування є важливою гарантією забезпечення прав громадян на місцеве самоврядування. Здійснення всіх передбачених законом повноважень: установчих, нормотворчих та контрольних, – дозволяє їм робити свій внесок у забезпечення прав і свобод громадян. Здійснення установчих повноважень дозволяє, з одного боку, забезпечити організаційну самостійність місцевого самоврядування шляхом визначення відповідно до закону кількісного складу ради, внутрішньої структури і персонального складу комісій ради, її виконавчих органів, з іншого – забезпечити певну низку прав і свобод громадян шляхом створення комунальних засобів масової інформації, місцевої міліції тощо. Нормотворчі повноваження місцевих рад спрямовані на деталізацію норм чинного законодавства, в тому числі і тих, які закріплюють основні права і свободи громадян та їх гарантії: питання організації місцевих референдумів, проведення зборів громадян за місцем проживання, порядок колективних та індивідуальних звернень громадян до органів і посадових осіб місцевого самоврядування, порядок проведення громадських слухань, правове регулювання комунальних відносин тощо. Не менш важливою для забезпечення прав і свобод громадян є контрольна форма діяльності місцевих рад. Вона здійснюється у вигляді заслуховування звітів посадових осіб і виконавчих органів місцевого самоврядування, а також у проведенні перевірок їх діяльності. Вважаємо, що особливу увагу необхідно приділяти якісному змісту діяльності посадових осіб та виконавчих органів місцевого самоврядування, їх роботі зі зверненнями громадян, а також пропозиціям щодо покращення ситуації та вирішення проблем у тій чи іншій сфері життєдіяльності громадян.
    На ефективність забезпечення прав і свобод громадян впливає робота постійних комісій місцевих рад, оскільки вони здійснюють вивчення, попередній розгляд і підготовку питань, які належать до відання ради, а також вивчають діяльність підзвітних і підконтрольних раді та виконавчому комітету місцевої ради органів, а також з питань, віднесених до відання ради, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ та організацій, їх філій і відділень незалежно від форм власності та їх посадових осіб. Активна діяльність депутатів у постійних комісіях сприяє покращенню якості та збільшенню кількості вирішених питань, які були належним чином підготовлені постійними комісіями.
    7. Виконавчі органи місцевих рад наділені широкою компетенцією у всіх сферах життєдіяльності територіальної громади. Їх головним завданням є здійснення реалізації рішень, ухвалених місцевими радами. Розгалуженість компетенції робить їх відповідальними за розробку та підготовку проектів рішень рад, в тому числі і тих, які стосуються забезпечення прав і свобод громадян. Тому важливим чинником ефективної діяльності виконавчих органів місцевих рад є високий рівень правової культури їх працівників. У своїй роботі виконавчі органи місцевих рад контактують з місцевими органами виконавчої влади, прокуратурою, органами внутрішніх справ, об’єднаннями громадян. Законодавством України форми взаємодії цих органів не регламентуються, тому важливо, щоб вони закріплювалися на місцевому рівні шляхом нормотворчості з урахуванням традицій та місцевих особливостей. Аналіз практики свідчить, що форми взаємодії виконавчих органів місцевих рад та інших суб’єктів є різноманітними та устояними. Сполучення ресурсів, які притаманні кожному органу, та здійснення скоординованих дій сприяють ефективному забезпеченню прав і свобод громадян.
    На виконавчі комітети місцевих рад покладений обов’язок забезпечувати право громадян на звернення, тобто на них покладається робота зі зверненнями громадян та організація прийому громадян посадовими особами місцевого самоврядування. Оскільки ані місцевий голова, ні секретар місцевої ради, ні депутат місцевої ради не в змозі вирішити проблеми та дати відповіді на питання, з якими до них звертаються громадяни, то основний тягар з розгляду звернень громадян покладається на службовців виконавчих органів місцевої ради згідно з розподілом компетенції за сферами життєдіяльності громади. Це сприяє вирішенню питань та проблем тими особами, до компетенції яких вони відносяться. Тому своєчасний розгляд звернень громадян та оперативне вирішення зазначених питань залежить від професійних якостей працівників виконавчих органів місцевої ради. Відповідно і рівень забезпеченості прав і свобод громадян залежить від того, наскільки успішно вони справляються з покладеними на них завданнями. Критерій ефективності їх діяльності – людський вимір, тобто кількість і зміст звернень громадян відображують реальну ситуацію, яка склалася у територіальній громаді. Вищевикладене зумовлює відповідальну роль виконавчих органів місцевого самоврядування у забезпеченні прав і свобод громадян.
    8. Органи самоорганізації населення максимально наближені до населення і створюються для задоволення місцевих потреб громадян і забезпечення створення належних умов їх проживання на відповідних ділянках населеного пункту. Формування інституту самоорганізації громадян за місцем проживання пов’язане не тільки із соціально-економічним розвитком території, але й із становленням територіальної громади як специфічної територіальної спільноти. Їх роль у забезпеченні основних прав і свобод громадян є двоаспектною. По-перше, їх створення є реалізацією права на місцеве самоврядування, формою участі членів територіальних громад у вирішенні питань місцевого значення. З іншого боку, ці органи самоврядування створюються і діють з метою забезпечення політичних, соціальних, культурних та інших прав громадян. Діяльність органів самоорганізації населення ґрунтується на низці принципів, серед яких законодавець не вказав принцип широкої участі громадян у виробленні, прийнятті та реалізації рішень. Цей принцип обумовлює самий сенс існування та функціонування цього інституту та гарантує кожній людині право висловлювати свою думку та брати на участь у всіляких заходах цих органів. З цим принципом тісно переплітається принцип підзвітності, підконтрольності та відповідальності перед жителями, які обрали орган самоорганізації населення. На нашу думку, закріплення вищевказаного принципу у законі буде важливою гарантією забезпечення прав і свобод громадян України.
    Дозвільний порядок створення органів самоорганізації населення не відповідає конституційній нормі про вільну участь населення у здійсненні місцевого самоврядування, оскільки територіальна громада є первинним суб’єктом місцевого самоврядування і може вирішувати будь-які питання місцевого значення або безпосередньо, або через утворені нею органи місцевого самоврядування. Крім того, у законодавстві не визначені підстави (крім порушень порядку подання та оформлення заяви), за яких місцеві ради можуть відмовити у наданні дозволу. Як правило, нерідко приводом для створення органів самоорганізації стають конфліктні ситуації, що загострилися, екологічні, містобудівні, соціально-побутові проблеми. Активність та ініціатива населення використовується радами надзвичайно слабо, оскільки в них найчастіше бачать конкурентів у здійсненні повноважень місцевого самоврядування. До того ж, оскільки серед напрямків діяльності органів самоорганізації може бути надання різноманітних послуг (соціально-побутових, економічних, культурно-масових, спортивних тощо), то не виключається ситуація колізії економічних інтересів деяких депутатів місцевих рад (які можуть бути зацікавлені особисто або представляти інтереси членів своїх родин, знайомих тощо) та створюваних органів. Таким чином, законодавчо закріплюються можливі перешкоди для створення органів самоорганізації населення. На нашу думку, достатньою є вимога про обов'язкову легалізацію відповідними виконавчими комітетами місцевих рад, що здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування.
    У своїй діяльності органи самоорганізації населення повинні активно взаємодіяти з міліцією та місцевими радами. Взаємодію органів самоорганізації населення та місцевого самоврядування можна представити в наступних формах: 1) участь членів органу самоорганізації населення у засіданнях відповідних місцевих рад та їх виконавчих органів; 2) проведення семінарів для представників органів самоорганізації населення; 3) проведення спільних прийомів громадян депутатами місцевих рад з головами будинкових, вуличних та інших комітетів; 4) участь в реалізації місцевих комунальних програм. Здійснення взаємодії у вищевказаних формах дозволить уникнути роз’єднаності між двома рівнями місцевого самоврядування та більш ефективно використовувати потенціал цих суб’єктів з метою забезпечення прав і свобод громадян. Крім того, взаємодія з міліцією сприятиме налагодженню партнерських відносин між громадою (її частиною) і міліцією, а також перетворенню останньої у орган по наданню послуг суспільству, а не каральний апарат держави.
    9. На посадових осіб місцевого самоврядування – голову та секретаря місцевої ради – покладається весь тягар з питань забезпечення прав і свобод громадян. Це зумовлюється тим, що ці посадові особи здійснюють організаційно-розпорядчі, координаційні, а голова місцевої ради – ще й контрольні функції в межах місцевої ради та її виконавчих органів. Голова місцевої ради здійснює до того ж номінаційну функцію по визначенню кількісного та якісного складу виконавчих органів місцевої ради, що дозволяє йому створити надійну команду, яка буде плідно працювати над вирішенням завдань та проблем, що стоять перед органами місцевого самоврядування. Кадрова політика є необхідним чинником забезпечення прав і свобод громадян, оскільки тільки ті посадові особи, які мають досвід у вирішенні питань у певній галузі життєдіяльності територіальної громади, можуть належним чином здійснювати свої повноваження та у такий спосіб робити все можливе для ефективного забезпечення прав і свобод громадян. Повноваження голови місцевої ради щодо розгляду звернень громадян та проведення особистих прийомів спрямовані є гарантією забезпечення прав і свобод громадян. Хоча він не в змозі особисто вирішити усі питання, з якими до нього звертаються громадяни, але здійснення контролю за ходом їх вирішення іншими посадовими особами виконавчих органів місцевого самоврядування робить голову місцевої ради гарантом прав і свобод громадян.
    Аналіз функцій, які здійснює секретар місцевої ради, дозволяє стверджувати, що ця посадова особа виступає у ролі заступника голови місцевої ради. Крім координаційних та організаційно-розпорядчих повноважень, він забезпечує також реалізацію права громадян на інформацію. Ми приєднуємося до думки про законодавче надання секретарю місцевої ради повноважень заступника сільського, селищного, міського голови. Це дозволить уникнути розбіжностей у правовому статусі секретарів місцевих рад різних територіальних громад. Таким чином, голова та секретар місцевої ради здійснюють загальне керівництво роботою органів місцевого самоврядування, що дозволяє їм виступати в якості гарантів прав і свобод громадян України.
    10. Депутат місцевої ради є ланкою, що зв’язує орган місцевого самоврядування з територіальною громадою. Це зумовлює двобічний характер його діяльності: крім повноважень у місцевій раді він здійснює повноваження у своєму виборчому окрузі. Повноваження, якими наділений депутат місцевої ради, роблять його важливим гарантом прав і свобод громадян, насамперед, незахищених верств населення.
    Для ефективного забезпечення прав і свобод громадян важливою є активна участь депутата в сесійній та позасесійній роботі місцевої ради: обізнаний з проблемами та інтересами виборців, він визначає найбільш актуальні питання, що потребують свого вирішення і доводить їх до відома всього органу місцевого самоврядування. Постійний обмін думками депутатів сприяє охопленню найширшого обсягу проблем та питань, які хвилюють членів територіальної громади. Інші форми діяльності депутата у місцевій раді є також важливими в аспекті забезпечення прав і свобод громадян – внесення депутатського запиту і запитання з метою отримання інформації або роз'яснення з тієї чи іншої проблеми, перевірки діяльності розташованих на її території підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, а також державних органів і органів об'єднань громадян із подальшим внесенням пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень керівникам (власникам) підприємств, установ, організацій і органів, а також порушенням питання про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких сталося порушення.
    Не менш важливою є діяльність депутата місцевої ради у своєму виборчому окрузі. Різноманітні форми діяльності дозволяють йому бути в епіцентрі процесу забезпечення прав і свобод громадян: звіти і зустрічі з виборцями, регулярне інформування виборців про роботу ради, про виконання планів і програм економічного й соціального розвитку, місцевих екологічних програм, рішень ради і наказів виборців; участь в організації виконання законів, рішень ради та її органів; участь в масових заходах, що проводяться на території виборчого округу; проведення прийому громадян, розгляд їх пропозицій, заяв і скарг; подання депутатського звернення тощо. Використання всіх форм діяльності сприяє належному виконанню депутатом своїх повноважень та, відповідно, ефективному забезпеченню прав і свобод громадян.
    Необхідною умовою здійснення депутатом своїх повноважень, у тому числі щодо забезпечення реалізації, охорони та захисту прав і свобод громадян, є гарантії діяльності депутата – право знайомитися з будь-якими офіційними документами, які зберігаються у відповідних органах місцевого самоврядування, право на невідкладний прийом посадовими особами місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, керівниками підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, право на отримання від вищевказаних осіб довідкові матеріали та іншу інформацію, постійне підвищення правової культури депутатів (вивчення чинного законодавства, досвіду роботи місцевих рад). Вищевикладені гарантії діяльності депутата місцевої ради зумовлюють його особливу роль у забезпеченні прав і свобод громадян, особливо незахищених верств населення, оскільки практика свідчить, що саме ця категорія громадян звертається до депутатів місцевих рад за допомогою у забезпеченні своїх прав. Вищевикладене робить депутат місцевої ради впливовою фігурою в механізмі забезпечення прав і свобод громадян.
    11. Кожен із суб’єктів місцевого самоврядування відіграє значну роль в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України. Наявність широких повноважень в майже всіх сферах життєдіяльності територіальної громади дозволяє говорити про пріоритетну роль органів місцевого самоврядування у забезпеченні, насамперед, соціально-економічних, культурних та екологічних прав людини. Забезпечення політичних прав відбувається в аспекті фундаментального права на місцеве самоврядування. Максимальна наближеність до населення, а також забезпечення найбільшої кількості прав і свобод громадян робить органи місцевого самоврядування одним з головних та відповідальних суб’єктів конституційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод громадян України.


























    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

    1. Авер’янов В.Б. Проблеми поглиблення демократичних засад адміністративної реформи в Україні // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць. – Вип. 2. – Харків, 2002. – С. 3-16.
    2. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности. – М.: Наука, 1988. – 142 с.
    3. Агранофф Р., Свєтова С. Сфери повноважень регіональних та місцевих рад. Порівняння повноважень на прикладах Франції, Нідерландів, Іспанії // Право України. – 1996. – № 2. – С. 43-47.
    4. Азовкин И.А. Местные Советы в системе органов власти. – М.: Юридическая литература, 1971. – 272 с.
    5. Академічна юридична думка / Укл.: І.Б.Усенко, Т.І.Бондарук / За заг. ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: Ін Юре, 1998. – 503 с.
    6. Акуев Н.И. Правовые акты областных Советов депутатов трудящихся и их исполнительных комитетов: Автореф. дис. …к.ю.н. – Алма-Ата, 1974. – 19 с.
    7. Алексеев А.С. Георг Еллинек и его научное наследие: Монография. – М.: Типолитография Т-ва Владимир Чичерин, 1912. – 58 с.
    8. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юридическая литература, 1997. – 399 с.
    9. Афанасьев А.В. Научное управление обществом (Опыт системного исследования). – М., 1973.
    10. Баєв В.В. Використання нових інформаційно-комунікативних технологій органами місцевого самоврядування // Державне управління в умовах інтеграції України в ЄС: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнародною участю (29 травня 2002 р., м. Київ). – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – Т.2. – 390 с. – C. 361-363.
    11. Байтин М.И. Сущность и основные функции социалистического государства. – Саратов: Изд-во Саратовского гос. ун-та, 1979. – 302 с.
    12. Барабашев Г.В., Шеремет К.Ф. Советское строительство. – М.: Юридическая литература, 1981. – 568 с.
    13. Батанов О. Функції територіальних громад як специфічних суб’єктів конституційного права // Право України. – 1998. – № 8. – С. 21-24.
    14. Батуркин В.Г. Муниципальные средства массовой информации как элемент демократического общества // Местное самоуправление: история, современность и перспективы. – М.: Академия управления МВД России, 2001. – С. 111-115.
    15. Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право): Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000. – 304 с.
    16. Боброва Н.А. Гарантии реализации государственно-правовых норм. – Воронеж: Изд-во Воронежского госуд. ун-та, 1984. – 163 с.
    17. Боброва Н. О конституционных гарантиях основных прав, свобод и обязанностей граждан СССР // Советское государство и право. – 1979. – № 3. – С. 3-9.
    18. Бондарь Н. С. Личность в системе социалистического самоуправления: конституционный аспект // Правоведение. – 1987. – № 6. – С. 3-12.
    19. Бондарь Н.С. Местное самоуправление и муниципальные права граждан // Местные Советы в условиях политических и экономических реформ. – М.: Наука, 1991. – С. 78-88.
    20. Бондарь Н. Местное самоуправление и права человека в Российской Федерации. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского гос. ун-та, 1998. – 382 с.
    21. Бондарь Н.С., Капранова Ю.В. Конституционное измерение равноправия граждан РФ. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского гос. ун-та, 2002. – 160 с.
    22. Бочарова С.Н. Роль общественных объединений в защите прав человека // Вестник МГУ. Сер. 11. Право. – 1997. – № 1. – С. 98-105.
    23. Бутко М. Громада може багато // Віче. – 2001. – № 12. – С. 3-21.
    24. Бутылин В.Н. Институт государственно-правовой охраны конституционных прав и свобод граждан // Журнал российского права. – 2001. – № 12. – С. 81-83.
    25. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 229 с.
    26. Воеводин Л.Д. Конституционные права и обязанности советских граждан. – М.: Юридическая литература, 1972. – 300 с.
    27. Воеводин Л.Д. Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 342 с.
    28. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России. – М.: Изд-во МГУ; НОРМА – ИНФРА*М, 1997. – 299 с.
    29. Волинка К.Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики: Автореф. дис. … к.ю.н. – К., 2000. – 19 с.
    30. Волинка К.Г. Проблеми становлення єдиного механізму забезпечення прав і свобод особи // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. – № 3 (12). – С. 38-48.
    31. Всесвітня декларація місцевого самоврядування // Місцеве і регіональне самоврядування в Україні. – 1995. – № 1-2. – С. 13-15.
    32. Газарян А. Некоторые теоретические предпосылки и проблемы организации местного самоуправления в посттоталитарном обществе. – Клайпеда, 1992. – 156 с.
    33. Гарчева Л.П., Ярмыш А.Н. Конституционное право Украины: Учебное пособие. – Симферополь: Доля, 2000. – 336 с.
    34. Головченко В., Корпань О. Конституційні принципи місцевого самоврядування // Право України. – 1998. – № 3. – С. 14-17, 30.
    35. Горян Е.В. Конвенція про захист прав людини та діяльність місцевих органів влади (досвід Великої Британії) // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Спецвипуск. – С. 257-261.
    36. Горян Е.В. Місце і роль органів місцевого самоврядування в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць. – 2004. – № 2. – С. 46-54.
    37. Горян Е.В. Місцеві органи влади на українських землях (з часів Київської Русі до 1861 р.) // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 9. – С. 101-103.
    38. Горян Е.В. Розвиток місцевого самоврядування в Україні в радянський період // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – №19. – С. 182-188.
    39. Горян Е.В. Розподіл компетенції між органами публічної влади на місцях як один з етапів адміністративної реформи // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – Спецвипуск. – С. 86-89.
    40. Горян Е.В. Роль правової культури в забезпеченні основних прав і свобод людини та громадянина в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 11. – С. 88-90.
    41. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування: Ч. 2. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 312 с.
    42. Державне управління: Навч. посібник / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; за ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання – Прес, 2003. – 432 с.
    43. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / За заг. ред. проф. О.Ю. Оболенського. – Хмельницький: Поділля, 1999. – 570 с.
    44. Джафарова О.В. Роль громадських формувань у процесі взаємодії міліції та населення // Вісник Нац. ун-ту внутр. справ. – 2002. – № 18. – С. 272-279.
    45. Дробуш І.В. Функції органів місцевого самоврядування в Україні. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ, 2003. – 244 с.
    46. Європейська хартія місцевого самоврядування // Віче. – 2000. – № 3. – С. 43-50.
    47. Жилінкова І.В., Карасевич О.О. Сфери компетенції органів місцевого самоврядування. Досвід країн Західної та Центральної Європи // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць. – Вип. 4. – Х., 2002. – С. 34-44.
    48. Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: Автореф. … к.ю.н. – К., 2002. – 19 с.
    49. Загребельный А.С. В исполком обратился гражданин… – М.: Юридическая литература, 1983. – 111 с.
    50. Заєць А. Здійснення принципів правової держави як засіб вдосконалення виконавчої влади // Вісник Академії Правових Наук України. – 1999. – № 2. – С. 12-26.
    51. Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6 квітня 2004 р. № 1667-IV // Голос України. – 2004. – 23 квіт. (№ 76). – С. 4-17.
    52. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” // ВВР України. – 1991. – № 33. – Ст. 443.
    53. Закон України “Про міліцію” // ВВР України. – 2004. – № 10. – Ст. 95.
    54. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” // ВВР України. – 1997. – № 24. – Ст.170.
    55. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”: Науково-практичний коментар. – К.: Ін-Юре, 1999.
    56. Закон України “Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування” // ВВР України. –1992. – № 28. – Ст. 387.
    57. Закон України "Про органи самоорганізації населення" // ВВР України. – 2001. – № 48. – Ст. 254.
    58. Закон України “Про політичні партії в Україні” // ВВР України. – 2001. – № 23. – Ст. 118.
    59. Закон України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” // ВВР України. – 1997. – № 49. – Ст. 299.
    60. Закон України “Про прокуратуру” // ВВР України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
    61. Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” // ВВР України. – 1993. – № 16. – Ст. 167.
    62. Закон України “Про статус депутатів місцевих рад” // ВВР України. – 2002. – № 40. – Ст. 290.
    63. Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” // ВВР України. – 2000. – № 40. – Ст. 338.
    64. Звіт відділу по роботі з об’єднаннями громадян Головного управління з гуманітарних та соціальних питань Харківської міської ради // Архів Харківської міської ради. 2003 р.
    65. Земельний кодекс України // ВВР України. – 2002. – № 3-4. – Ст. 27.
    66. Інформаційний бюлетень виконкому Хмельницької міської ради. – 2000. – № 1. – С. 2.
    67. Итоги предыдущей встречи жителей Ленинского района с городским головой В. Шумилкиным // Слобода. – 2004. – № 28. – С. 8.
    68. Итоги предыдущей встречи жителей Октябрьского района с городским головой В. Шумилкиным // Слобода. – 2004. – № 28. – С. 10.
    69. Казанчев Ю.Д., Писарев В.И. Муниципальное право Российской Федерации. – М.: Новый Юристъ, 1998. – 288 с.
    70. Калиновський Б. Принцип судсибіарності, його місце в Європейській хартії місцевого самоврядування та національних правових системах // Вісник УАДУ. – 2002. – № 2. – С. 243-248.
    71. Кампо В.М. Місцеве самоврядування в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 36 с.
    72. Карась М. Киевляне самоорганизуются // Голос Украины. – 2004. – № 103 (3353). – С. 18.
    73. Карлов А.А. Формирование института местного самоуправления. – К.: Вища школа, 1993. – 112 с.
    74. Карпачева Н.И. Состояние соблюдения и защиты прав и свобод человека в Украине: Первый ежегодный доклад Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека: Пер. с укр. – 3-е изд. – Харьков: Консум, 2002. – 494 с.
    75. Карпунов В.С. Обеспечение и охрана прав граждан местными Советами депутатов трудящихся: Автореф. дис. ... к.ю.н.:12.00.02 / Академ.общ.наук при ЦК КПСС. – М., 1977. – 22 с.
    76. Колпаков В.К. Взаимодействие милиции и общественности в сфере правопорядка. – К.: УАВД, 1993. – 80 с.
    77. Комунальне самоврядування. Довідник з міжнародної термінології права та управління. Німецько-український текст. – Серія V. – Т. 2. – Бонн, 1998. – 210 с.
    78. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 734 с.
    79. Конституционный статус личности в СССР. – М.: Юридическая литература, 1980. – 256 с.
    80. Конституция Российской Федерации: Проблемный комментарий / Отв. ред. В.А. Четвернин. – М.: НОРМА – ИНФРА*М, 1997. – 702 с.
    81. Концепція адміністративної реформи в Україні // Офіційний вісник України. –1999. – № 21. – С. 34-75.
    82. Копейчиков В., Сущук З. Реальный социализм: демократия, личность, права человека. – К.: Вища школа, 1983. – 151 с.
    83. Корнієнко М.І. Основи муніципального права. – К.: Атіка, 2000. – 328 с.
    84. Коссей В. Европейские стандарты местного самоуправления // Юридический вестник. – 1997. – № 2. – С. 90-98.
    85. Кравченко В.В., Пітцик М.В. Муніципальне право України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2003. – 672 с.
    86. Краснов М.А. Ответственность в системе народного представительства: Методологические подходы. – М.: ИГПРАН, 1995. – 56 с.
    87. Крока В., Нестеров А. Постійні комісії: час дій і звершень // Віче. – 2001. – № 6. – С. 71-74.
    88. Кряжков В. Местные Советы и информирование граждан // Советское государство и право. – 1981. – № 10. – С. 64-65.
    89. Кряжков В.А. Советы и средства массовой информации (правовые и организационные вопросы). – Свердловск: Изд-во Свердловского юрид. ин-та, 1985. – 66 с.
    90. Кутафин О.Е., Фадеев В.И. Муниципальное право Российской Федерации. – М.: Юристъ, 1997. – 428 с.
    91. Кутафин О.Е. Шеремет К.Ф. Компетенция местных Советов: Уч. пособие. – М.: Юридическая литература, 1986. – 232 с.
    92. Кучинский В.А. Политико-правовой механизм реализации и охраны констиуционных прав граждан // Актуальные теоретические проблемы развития государственного права и советского строительства. – М.: ИГП АН, 1976. – С. 95-98.
    93. Левакова Э.Н. Взаимодействие органов прокуратуры с Советами народных депутатов в предупреждении правонарушений // Взаимодействие органов прокуратуры с Советами народных депутатов, иными государственными органами, общественными организациями и трудовыми коллективами в предупреждении преступлений. – М., 1989. – С. 4-8.
    94. Летнянчин Л.І. До питання про механізм реалізації конституційних обов’язків людини і громадянина в Україні // Проблеми законності. – 2001. – №46. – С. 28-36.
    95. Литвиненко І.Л. Діяльність органів місцевого самоврядування по забезпеченню конституційних прав і свобод людини і громадянина: Автореф. дис. … к.ю.н. – Київ, 2003. – 20 с.
    96. Литвиненко І.Л. Діяльність органів місцевого самовр
  • Стоимость доставки:
  • 50.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины