Статус народного депутата України: проблеми теорії і правового регулювання :



  • Название:
  • Статус народного депутата України: проблеми теорії і правового регулювання
  • Кол-во страниц:
  • 194
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  • Год защиты:
  • 2005
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ


    ВСТУП.........................................................................................................................3

    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО СТАНОВИЩА ПАРЛАМЕНТАРІЯ
    1.1. Депутатський мандат, його виникнення і припинення...............................10
    1.2. Статус парламентарія: поняття, природа, структура...................................34
    1.3. Інститут депутатського імунітету..................................................................69
    Висновки до розділу 1...............................................................................................86

    РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ СТАТУСУ НАРОДНОГО ДЕПУТАТА УКРАЇНИ ТА ЇХ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
    2.1. Повноваження народного депутата України................................................88
    2.2. Система гарантій реалізації депутатських повноважень...........................109
    2.3. Види та межі відповідальності народного депутата України...................132
    1) Особливості правового становища народних депутатів України,
    обраних до керівних органів Верховної Ради України........................................147
    Висновки до розділу 2.............................................................................................166

    ВИСНОВКИ............................................................................................................169

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................176

    ВСТУП


    Актуальність теми дослідження. Сучасна держава характеризується наявністю низки ознак, які дають змогу ідентифікувати її політичний режим як демократичний або як авторитарний (тоталітарний). Однією з них, поряд з верховенством права, розподілом державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, є інститут представницької демократії.
    Особливе місце в державному механізмі будь-якої демократичної країни посідають спеціально обрані до вищого представницького органу держави особи – депутати. Належне визначення правового становища (статусу) члена парламенту є необхідною передумовою стабільного функціонування не лише законодавчої, але й інших гілок державної влади.
    Чинна нормативно-правова база, що регламентує статус парламентарія в Україні, не в повній мірі відображає сучасне суспільно-політичне становище народного депутата України. Ще більшої актуальності проблема визначення статусу парламентарія набуває в умовах запровадження в Україні парламентсько-президентської форми державного правління, наслідком чого, вочевидь, стане значне підвищення ролі як Верховної Ради України загалом, так і конкретного народного депутата України зокрема.
    З урахуванням вище зазначеного та за умов нестачі фундаментальних комплексних досліджень цієї проблеми в Україні, і було обрано тему даної дисертації.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Національного університету внутрішніх справ, протокол № 1 від 28.01.2002 р.; уточнена на засіданні Вченої ради Національного університету внутрішніх справ, протокол № 5 від 23.04.2004 р. Дисертація виконана відповідно до головних завдань Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, концепція якої схвалена Законом України від 21 листопада 2002 року № 228-IV, пп. 9, 10 ч. I Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635 та п. 1.4. Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2005 рр.
    Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування теоретичних основ правового становища парламентарія та вироблення конкретних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання статусу народного депутата України.
    Основними напрямками дисертаційного дослідження є визначення теоретичних засад статусу члена парламенту, а також виявлення недоліків законодавчого забезпечення статусу народного депутата та формулювання на цій підставі конкретних пропозицій і рекомендацій стосовно вдосконалення правового регулювання окремих елементів статусу народного депутата.
    Виходячи з поставленої мети, в дисертаційному дослідженні вирішуються наступні завдання:
    1) з'ясувати сутність депутатського мандату, а також механізм його виникнення і припинення;
    2) визначити поняття, юридичну природу та ознаки статусу парламентарія, виокремити його складові;
    3) розкрити зміст і значення депутатського імунітету як невід’ємної складової правового становища парламентарія;
    4) дослідити основні аспекти нормативно-правового регулювання депутатських повноважень, гарантій діяльності та відповідальності народного депутата України;
    5) розкрити особливості правового становища народних депутатів, обраних до керівних органів Верховної Ради України;
    6) виявити недоліки у правовій регламентації окремих елементів статусу народного депутата України;
    7) запропонувати та обґрунтувати конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавчого забезпечення статусу народного депутата України.
    Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення законодавчої влади.
    Предмет дослідження становлять теоретичні й практичні питання визначення, нормативно-правового закріплення та розвитку статусу народного депутата України.
    Методи дослідження. У роботі використано низку філософських і загальнонаукових методів пізнання суспільних явищ і процесів. Зокрема, під час дослідження було використано діалектичний метод пізнання таких політико-правових явищ як депутатський мандат, статус парламентарія, депутатський імунітет. Окрім загальнонаукових, застосовувалися спеціальні наукові методи пізнання. Так, порівняльно-правовий та історико-правовий методи широко використовувалися для дослідження зарубіжного та вітчизняного досвіду (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3). Методи класифікації і групування використовувалися для виділення окремих видів повноважень (прав і обов’язків) народного депутата та гарантій їх реалізації (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2). Статистичний аналіз, контент-аналіз та документальний аналіз застосовувалися для вивчення законодавчої та судової практики в сфері регулювання правового становища народного депутата України та виявлення юридичних колізій (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3).
    Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є завершеним комплексним дослідженням теоретичних засад правового становища (статусу) народного депутата, його правового регулювання, в тому числі з урахуванням необхідності адаптації національного законодавства, зокрема, конституційного, до вимог Європейського Союзу, а також зміни системи виборів народних депутатів та форми державного правління в Україні. Запропонована дисертація є авторським поглядом на сучасний стан та перспективи вдосконалення інституту народного представництва в Україні. У дисертації обґрунтовується низка понять, концептуальних у теоретичному плані і важливих для юридичної практики та законотворчої діяльності положень і висновків, одержаних особисто здобувачем:
    1) вперше у вітчизняній юридичній науці запропоновано дефініції „партійно-імперативний мандат” і “усічений” (неповний) статус народного депутата України”; удосконалено визначення таких правових категорій як „парламентський мандат”, „спеціальна дієздатність члена парламенту”, „статус парламентарія”, „гарантії реалізації депутатських повноважень”, „депутатська недоторканність”;
    2) запропоновано власну оригінальну структуру правового становища парламентарія, а також класифікацію депутатських повноважень і гарантій їх реалізації;
    3) встановлено співвідношення статусу члена парламенту зі спеціальними статусами посадових осіб інших органів державної влади та місцевого самоврядування;
    4) узагальнено зарубіжну практику конституційно-правового регулювання статусу членів вищих представницьких органів державної влади;
    5) розкрито особливості правового становища народних депутатів, обраних до керівних органів Верховної Ради України;
    6) сформульовано й обґрунтовано конкретні пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення законодавчого забезпечення статусу народного депутата з метою подальшого підвищення ефективності функціонування законодавчої влади в Україні.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в наступному:
    1) у науково-дослідній сфері – матеріали дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблеми правового становища (статусу) парламентарія в Україні;
    2) у правотворчій сфері – висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні чинного конституційного та адміністративного законодавства, яким регламентується статус народного депутата України;
    3) у навчальному процесі – положення і висновки дисертації можуть бути використані при розробці навчального посібника зі спеціального курсу „Парламентське право України” в рамках дисципліни „Конституційне право України”, а також при підготовці підручників та навчальних посібників з курсів „Основи правознавства”, “Основи конституційного права України”, „Конституційне право України”, „Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні”, „Теорія держави та права” тощо, у викладанні відповідних навчальних дисциплін.
    Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на чотирьох, у тому числі двох міжнародних, науково-практичних конференціях.
    Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження містяться в семи наукових працях (статтях та тезах доповідей), чотири з яких надруковані у фахових виданнях:
    1) Радченко О.І. Загальна характеристика правового становища депутата парламенту // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 10. – С.80-82.
    2) Радченко О.І. Парламентський мандат як підстава набуття особою статусу депутата // Вісник Національного університету внутрішніх справ. –2002. – № 20. – С. 249-253.
    3) Радченко О.І. Особливості класифікації гарантій прав осіб, обраних до Верховної Ради України // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. – № 4. – С. 3-6.
    4) Радченко О.І. Особливості набуття статусу народного депутата України // Вісник Національного університету внутрішніх справ. –2004. – № 26. – С. 139-143.
    5) Радченко О.І. Функціональна характеристика депутата парламенту // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 35-37.
    6) Радченко О.І. Загальні принципи депутатської діяльності // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Матеріали науково-практ. конф. – Х., 2003. – С. 114-116.
    7) Радченко О.І. „Усічений” (неповний) статус народного депутата України та його характерні ознаки // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Матеріали науково-практ. конф. – Х., 2004. – С. 125-127.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ


    Під час виконання дисертаційного дослідження зроблено спробу, використовуючи комплексний підхід, всебічно розглянути теоретичні й правові аспекти статусу парламентарія в Україні. Нагальність такого дослідження обумовлена, передусім, тими політико-правовими процесами, що відбуваються протягом останнього часу в українському суспільстві, а саме проведення конституційної реформи та намагання нашої держави долучитися до когорти цивілізованих європейських країн.
    У роботі вирішено низку задач, що мають науково-теоретичне і практичне значення для розуміння такого правового явища як статус народного депутата України:
    1) з'ясовано сутність депутатського мандату, а також механізм його виникнення і припинення;
    2) визначено поняття, юридичну природу та ознаки статусу парламентарія, виокремлено його складові;
    3) розкрито зміст і значення депутатського імунітету як невід’ємної складової правового становища парламентарія;
    4) досліджено основні аспекти нормативно-правового регулювання депутатських повноважень, гарантій реалізації депутатських повноважень та відповідальності народного депутата України;
    5) розкрито особливості правового становища народних депутатів, обраних до керівних органів Верховної Ради України;
    6) виявлено недоліки у правовій регламентації окремих елементів статусу народного депутата України;
    7) запропоновано й обґрунтовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавчого забезпечення статусу народного депутата України.
    Проведене дослідження правового становища (статусу) народного депутата України дозволило зробити певні висновки й сформулювати деякі рекомендації щодо його подальшого вдосконалення.
    1. Аналіз юридичної термінології, яка використовується для характеристики інституту представницької демократії, дає підстави зробити висновок про деяку невизначеність наявних термінів, їхню неоднозначність, що не дозволяє повною мірою відобразити зміст окремих понять. У зв’язку з цим вважаємо за необхідне уточнити визначення окремих правових категорій:
    “депутатський мандат” – це представницька функція, яка покладається носієм суверенітету – народом – на спеціально обраних до парламенту осіб – депутатів. Зміст цієї функції визначається конституційним і поточним законодавством;
    “спеціальна дієздатність члена парламенту” – це здатність особи, яку обрано до загальнонаціонального представницького органу, самостійно, своїми діями здійснювати депутатський мандат в порядку й межах, визначених конституцією та іншими законодавчими актами;
    “статус парламентарія” – це спеціальне правове становище члена вищого представницького органу державної влади, що встановлюється сукупністю правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язані із реалізацією депутатського мандата, та безпосередньо визначають зміст його повноважень, а також місце й роль депутата в суспільстві і державі;
    “гарантії реалізації депутатських повноважень” – це система спеціальних заходів соціально-економічного, політичного, організаційно-інформаційного та особистого характеру, передбачених державою у відповідних нормативно-правових актах, за допомогою яких створюються належні умови для безперешкодної реалізації депутатом своїх повноважень у повному обсязі;
    “депутатська недоторканність” – це гарантія, що передбачає особливу (відмінну від загальної) процедуру притягнення парламентарія до кримінальної, адміністративної та інших видів юридичної відповідальності за правопорушення, що були вчинені ним поза сферою виконання депутатських повноважень, а також застосування заходів, що обмежують його особисту свободу, з метою забезпечення безперешкодності виконання депутатом своїх конституційних повноважень;
    “усічений” (неповний) статус народного депутата” – це таке правове становища народного депутата, коли відсутні один або декілька елементів його структури.
    2. По суті депутатський мандат є представницькою функцією, яка покладається на депутата під час парламентських виборів. Факт отримання депутатського мандату слід розглядати як результат народного волевиявлення. Посилення ролі політичних партій у процесі формування вищих органів державної влади, насамперед парламенту, та запровадження виборів до останнього виключно на пропорційній основі, спричинило появу нового різновиду депутатського мандата – партійно-імперативного.
    3. Особа, що отримала депутатський мандат, згодом набуває спеціального правового становища – статусу парламентарія, який ґрунтується на загальному статусові громадянина. Місце і роль члена парламенту в суспільстві й державі визначається, насамперед, його статусом.
    Характеризуючи правове становище (статус) парламентарія, можна виокремити низку його специфічних ознак, а саме:
    1) правове становище парламентарія обумовлене місцем і роллю вищого представницького органу в державному механізмі;
    2) єдиною підставою для набуття особою статусу депутата є депутатський мандат;
    3) статус парламентарія є спеціальним і ґрунтується на загальному статусові громадянина;
    4) за своєю природою статус депутата одночасно є публічно-правовим і політико-правовим явищем;
    5) він має, до певної міри, об’єктивний (імперативний) характер, оскільки не може бути змінений за бажанням окремої особи або групи осіб;
    6) статус парламентарія є інтегративною правовою категорією, оскільки поняттям статусу охоплюється ціла низка правових інститутів, які, власне кажучи, його й утворюють;
    7) правове становище всіх парламентаріїв є рівним, за деяким винятком.
    Статус парламентарія має розглядатися не як проста сукупність окремих елементів, а, передусім, як цілісна й системна правова категорія.
    Застосування комплексного підходу в дослідженні змісту правового становища парламентарія дозволило виокремити наступні складові його статусу:
    1) депутатські повноваження;
    2) гарантії реалізації депутатських повноважень;
    3) відповідальність парламентарія.
    Основу правового становища члена парламенту складають його повноваження, тобто права й обов’язки, зміст і обсяг яких визначаються конституцією та іншими законодавчими актами.
    Систему гарантій реалізації депутатських повноважень утворюють соціально-економічні й трудові гарантії, політичні гарантії, організаційні й інформаційні гарантії. Окрему групу становлять особисті гарантії депутата.
    4. Депутатська імунітет є невід’ємною складовою правового становища парламентарія. Її слід розглядати не як особистий привілей депутата, а як елемент системи державних (конституційних) гарантій реалізації депутатських повноважень.
    5. Ретельний аналіз конституційного законодавства окремих зарубіжних країн в сфері регулювання правового становища парламентаріїв свідчить про наступне.
    По-перше, члени законодавчих органів цих країн здійснюють свої повноваження на підставі вільного (загальнонаціонального) депутатського мандата.
    У переважній більшості європейських країн, де застосовуються вибори на пропорційній основі, депутатський мандат особи, прізвища яких внесено до виборчих списків, отримують непрямим шляхом, коли мандати розподіляються у відповідності до кількості отриманих на загальних парламентських виборах політичною партією (блоком політичних партій) голосів виборців.
    По-друге, вони розглядаються як професійні парламентарії, у зв’язку з чим до них висуваються певні вимоги щодо несумісності їхнього мандата з іншими видами діяльності.
    По-третє, в країнах, де функціонують двопалатні законодавчі органи, правове становище членів верхніх і нижніх палат може дещо відрізнятися в залежності від того, яку роль відіграє кожна з палат в процесі законотворчої діяльності парламенту.
    По-четверте, тип правової системи, до якої належить та чи інша країна, визначає зміст і обсяг депутатського імунітету парламентаріїв. У країнах англо-американського права (Велика Британія, США, Канада) недоторканість депутатів, у тому числі від притягнення до кримінальної відповідальності, є досить обмеженою, що обумовлено, насамперед, історичними традиціями та наявністю сильної і незалежної судової системи. Натомість, характерною ознакою статусу парламентаріїв у країнах, що належать до романо-германського типу правової системи (країни континентальної Європи), є значний ступінь захисту від судового переслідування та обмеження їхньої особистої свободи. Проте загальні тенденції розвитку конституційного законодавства в зазначених державах свідчать про поступове звуження обсягу недоторканності членів законодавчих органів.
    6. Правове становище народного депутата України визначається не лише Конституцією, але й іншими нормативними актами (законами України, Регламентом та постановами Верховної Ради України тощо).
    Окрему категорію становлять рішення Конституційного Суду України, за допомогою яких здебільшого відбувається уточнення основного змісту положень Конституції та інших законодавчих актів, що безпосередньо регламентують статус народного депутата.
    7. Прийняття в 1996 році нової Конституції України та ухвалення Конституційним Судом України рішення від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 обумовило появу додаткової стадії в процесі набуття особою повноцінного статусу народного депутата у формі “усіченого” (неповного) статусу народного депутата. Останній відрізняється від першого відсутністю деяких обов’язкових структурних елементів, наприклад депутатських прав й обов’язків, і характеризується наявністю низки специфічних ознак.
    Наявність “усіченого” (неповного) статусу свідчить, з одного боку, про певне ускладнення процедури набуття особою статусу народного депутата, а з іншого – про поетапність закріплення за особою, що отримала депутатський мандат, відповідного правового становища.
    8. В Україні останнім часом спостерігається досить стійка тенденція до поступового звуження обсягу повноважень народних депутатів, що, вочевидь, вступає у безпосереднє протиріччя з положеннями конституційної реформи, стержневим елементом якої вважається розширення владних повноважень парламенту – Верховної Ради. Крім того, цей процес відбувається за відсутності науково обґрунтованих пропозицій щодо доцільності таких змін.
    9. Недоторканність народних депутатів, зокрема щодо можливості притягнення їх до кримінальної відповідальності, наразі носить майже абсолютний характер. Такий стан речей обумовлений тією обставиною, що зазначений інститут в незмінному вигляді було запозичено із законодавства колишнього Радянського Союзу. Обсяг недоторканності українських парламентаріїв у її теперішньому вигляді не відповідає сучасним тенденціям розвитку парламентаризму в світі.
    10. Наявність досить значної кількості рішень Конституційного Суду України (близько чотирнадцяти) з приводу уточнення змісту окремих положень Конституції і Закону України „Про статус народного депутата України”, які регламентують правове становище українських парламентаріїв, свідчить про їх певну недосконалість. Відтак, назріла нагальна потреба в розробці й прийнятті цілком нового законодавчого акту, що визначав би статус народного депутата з урахуванням сьогоднішніх реалій політичного життя в Україні або, принаймні, нової редакції чинного закону.
    11. Статус народного депутата зазнає постійних трансформацій внаслідок зрушень, що перманентно відбуваються в українському суспільстві. Динаміка та межі таких трансформацій обумовлюється ступенем реформування основних політичних інститутів держави з метою їх поступового наближення до вимог Європейського Співтовариства.
    12. Вирішальним фактором підвищення ефективності діяльності народного депутата є вдосконалення його правового становища шляхом внесення відповідних змін до Конституції та інших законодавчих актів. Головними напрямками такого вдосконалення, на нашу думку, мають бути:
    1) припинення практики необґрунтованого звуження обсягу депутатських повноважень;
    2) збалансування обсягу державних (конституційних) гарантій реалізації депутатських повноважень і, зокрема, депутатської недоторканності народних депутатів з метою поступового наближення правового становища народного депутата до статусу парламентаріїв в країнах-членах Європейського Союзу. При цьому особливу увагу слід приділити питанню збереження паритету між обсягами гарантій окремих посадових осіб вищих органів державної влади України (народних депутатів, глави держави, членів уряду, суддів), аби не порушити існуючого балансу в системі стримувань і противаг;
    3) подальше вдосконалення механізму притягнення народних обранців до деяких видів юридичної відповідальності, насамперед кримінальної;
    4) підвищення якості правової регламентації окремих елементів статусу народних депутатів, обраних до керівних органів Верховної Ради України (Голови Верховної Ради та його заступників, голів парламентських комітетів та їхніх заступників тощо).


    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    1. Авакьян С.А. Депутат: статус и деятельность. – М.: Политиздат, 1991. – 288 с.
    2. Алейник А.А. Правовая природа мандата депутата представительного (законодательного) органа в Российской Федерации // Вестник Московского университета. – 1997. – № 3 – С. 109-115.
    3. Алейник А.А. Проблемы статуса и профессионализации деятельности депутатов в современный период: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова. – М., 1996. – 200 с.
    4. Анохин А.Н. Постоянные комиссии (комитеты) Верховной Рады Украины: правовые вопросы организации и деятельности: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Нац. юрид. акад. им. Ярослава Мудрого. – Х., 1997. – 197 с.
    5. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник. – 3-е изд., изм. и доп. – М.: НОРМА, 2001. – 800 с.
    6. Баймуратов М.О., Нгуєн Ань Туан. Правовий статус народного депутата України // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1998. – №4. – С. 3-7.
    7. Бандурка О.М., Древаль Ю.Д. Парламентаризм в Україні: Становлення і розвиток: Монографія. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 1999. – 278 с.
    8. Барихин А.Б. Большой юридический энциклопедический словарь. – М.: Книжный мир, 2002. – 720 с.
    9. Безуглов А.А. Правовой статус советского депутата. – М.: Знание, 1974. – 64 с.
    10. Безуглов А.А. Советский депутат (государственноправовой статус). – М.: Юридическая литература, 1971. – 221 с.
    11. Билль о правах (The Bill of Rights) // Конституции зарубежных стран: Сборник / Сост. В.Н. Дубровин. – М.: Юрлитинформ, 2001. – С. 22-27.
    12. Богданова Н.А. Категория статуса в конституционном праве // Вестник. Московского университета. Сер. 11: Право. – 1998. – № 3 – С. 14-17.
    13. Бойко И.В. Административно-правовой статус граждан в Украине // Респ. міжвідом. наук. зб. „Проблеми законності”. – 1998. – Вип. 34 – С. 94-98.
    14. Бражников В.Є. Статус радянського депутата. – К.: Політвидав, 1973. – 48 с.
    15. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (очерк теории). – М.: Юридическая литература, 1976. – 216 с.
    16. Вайз Ч. Питання відкритості влади: Посібник. – К.: Заповіт, 1997. – 87 с.
    17. Варул П.А., Грязин И.Н. Некоторые характеристики правовой ответственности // Учён. зап. Тарт. ун-та. – 1982. – Вып. 609. – С. 91-92.
    18. Венедиктов В.С. Юридическая ответственность в трудовых правоотношениях: теория и практика. – К.: УМК ВО, 1993. – 84 с.
    19. Венедиктов В.С., Іншин М.І. Статус працівників органів внутрішніх справ України як державних службовців: Науково-практичний посібник. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 188 с.
    20. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М.: Юридическая литература, 1985. – 175 с.
    21. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России: Учебное пособие. – М.: Изд-во МГУ; Изд. группа “ИНФРА М-НОРМА”, 1997. – 299 с.
    22. Волкова Н.С. Вопросы парламентского иммунитета в правовых позициях Конституционного Суда Российской Федерации // Административно-правовое регулирование экономических отношений. – М., 2001. – С. 210-214.
    23. Воронов М.М. Питання вдосконалення законодавства про організацію і діяльність Верховної Ради України // Респ. міжвідом. наук. зб. „Проблеми законності”. – 2001. – Вип. 49. – С. 62-68.
    24. Гавриш С. „Необходимо менять систему власти, а не сочинять детские страшилки и искать чёрную кошку” // Голос Украины. – 2003. – № 175. – С. 5.
    25. Ганич Д.И., Олейник И.С. Русско-украинский и украинско-русский словарь. – 3-е изд., стер. – К.: Радянська школа, 1990. – 463 с.
    26. Головченко В. Функціональна недоторканність: право чи привілей? // Юридичний вісник України. – 2000. – № 7. – С. 4.
    27. Гребёнкина Н. Гарантии последующего трудоустройства для выборных лиц // Российская юстиция. – 2002. – № 10. – С. 25-26.
    28. Григоренко А. Юридичні колізії принципу несумісності поєднання посад народним депутатом України та міжнародна практика // Право України. – 2003. – № 6. – С. 98-99.
    29. Григорук Н. Гарантії діяльності народних депутатів України // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2001. – № 2. – С. 69-76.
    30. Григорук Н.Г. Деякі аспекти теорії статусу народного депутата // Матеріали Міжнар. наук. конф. „Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем”. – К. – 2000. – С. 275-282.
    31. Григорук Н.Г. Непорушність повноважень народних депутатів України // Часопис Київського університету права. – 2002. – № 2. – С. 30-38.
    32. Грушанська Н.І. Відповідальність і контроль щодо діяльності парламентаріїв України та європейських країн. // Матеріали Міжнар. наук. конф. „Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем”. – К. – 2000. – С. 165-168.
    33. Демский С. И контроль, и защита // Голос Украины. – 2003. – № 188. – С. 8.
    34. Депутат парламента в зарубежных государствах / Отв. ред. Д.А.Ковачев. – М.: Юридическая литература, 1995. – 112 с.
    35. Депутатська недоторканність (сучасна парламентська та судова практика: правовий аналіз) / За заг. ред. О.В. Задорожнього. – К.: Логос, 2004. – 288 с.
    36. Довбня В. Законодавство УНР про недоторканність особи членів Української Центральної Ради // Юридичний вісник України. – 2002. – № 45. – С. 14.
    37. Древаль Ю.Д. Парламентаризм у політичній системі України (політико-правовий аналіз): Монографія. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 280 с.
    38. Ерыгин А.А. Роспуск парламента как санкция конституционной ответственности: основания и ограничения // Материалы «круглого стола» «Проблемы правовой ответственности государства, его органов и служащих». – Белгород. – 2000. – С. 134-140.
    39. Євгеньєва А. Німецьке “серце демократії” // Часопис ПАРЛАМЕНТ. – 2002. – № 1-2. – С. 74-80.
    40. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 04.11.1950 р. // Голос України. – 2001. – № 3. – С. 6-8.
    41. Єрмоленко Д.О. Правовий статус людини і громадянина в соціальній державі: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2002. – 176 с.
    42. Журавльова Г.С. Конституційні засади становлення і розвитку парламентаризму в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого. – Х., 1999. – 190 с.
    43. Журавський В. Керівництво парламентом та його палатами // Юридический вестник. – 2001. – № 2. – С. 100-104.
    44. Журавський В.С. Конституційно-правовий статус народних депутатів та їх парламентських об’єднань. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – 64 с.
    45. Журавський В.С. Організація діяльності парламенту (особливості правового регулювання) / За ред. О. Н. Ярмиша. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 16 с.
    46. Журавський В.С. Український парламентаризм на сучасному етапі (теоретико-правовий аспект): Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – 248 с.
    47. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. – № 3.
    48. Закон про Державну Народню Раду Української Народньої Республіки від 12.11.1920 р. // Хрестоматія з історії держави і права України: Навчальний посібник / За ред. В.Д. Гончаренка: У 2 т. – К.: Ін Юре. – 1997. – Т. 2: Лютий 1917 р. – 1996 р. – С. 88-95.
    49. Закон Союза Советских Социалистических Республик о статусе народных депутатов в СССР от 21.12.1989 г. // Народный депутат. – 1990. – № 9. – С. 83-94.
    50. Закон України “Про боротьбу з корупцією” від 05.10.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
    51. Закон України “Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим” від 10.02.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 29. – Ст. 191.
    52. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 18.10.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 51-52. – Ст. 265.
    53. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 25.03.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 27-28. – Ст. 366
    54. Закон України “Про Вищу раду юстиції” від 15.01.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 25. – Ст. 146.
    55. Закон України “Про відкликання народного депутата України” від 19.10.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 41. – Ст. 299.
    56. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про комітети Верховної Ради України” від 10.02.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 12. – Ст. 96.
    57. Закон України “Про внесення змін до Конституції України” // Офіційний вісник України. – 2004. – № 49. – Ст. 3201.
    58. Закон України “Про внесення змін до статей 34 і 35 Закону України “Про статус народного депутата України” від 04.07.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 35. – Ст. 264.
    59. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус народного депутата України” від 25.09.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 50. – Ст. 303.
    60. Закон України “Про внесення зміни до статті 36 Закону України “Про статус народного депутата України” від 19.02.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 22. – Ст. 315.
    61. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 03.07.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33. – Ст. 443.
    62. Закон України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” від 04.03.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 236.
    63. Закон України “Про державну службу” від 16.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
    64. Закон України “Про джерела фінансування органів державної влади” від 30.06.1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 31. – С. 9-11.
    65. Закон України “Про звернення громадян” від 02.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. –1996. – № 47. – Ст. 256.
    66. Закон України “Про комітети Верховної Ради України” від 04.04.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 19. – Ст. 134.
    67. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 33. – Ст. 471.
    68. Закон України “Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України” від 07.10.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 42. – Ст. 395.
    69. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
    70. Закон України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” від 23.09.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 49. – Ст. 299.
    71. Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду” від 01.12.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 1. – Ст. 1.
    72. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16.03.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
    73. Закон України “Про Рахункову палату” від 11.07.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 43. – Ст. 212.
    74. Закон України “Про статус депутатів місцевих рад” від 11.07.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 40. – Ст. 290.
    75. Закон України “Про статус народного депутата України” від 17.11.1992 р. (в ред. Закону від 22.03.2001 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 42. – Ст. 212.
    76. Закон України “Про статус народного депутата України” від 17.11.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
    77. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23.12.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 99.
    78. Закон Української РСР “Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР” від 19.06.1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 35. – Ст. 467.
    79. Зиновьев А.В. Статус народного депутата в СССР (проблемы теории и практики). – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1987. – 159 с.
    80. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС (порівняльний аналіз) / Пер. з франц. В. Ховхуна. – К.: Основа, 1996. – 420 с.
    81. Кампо В.М. Виступ голови Товариства конституційного права // Матеріали „круглого столу” „Депутатська несумісність в Україні (проблеми теорії і практики)”. – К.: Юридична книга. – 1999. – С. 20-24.
    82. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні (на тлі світового досвіду). – К.: Абрис, 2000. – 414 с.
    83. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1971. – № 50 (додаток). – Ст. 375.
    84. Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. – Х.: Основа; Ун-т внутр. справ, 1998. – 246 с.
    85. Колосова Н.М. Конституционная ответственность – самостоятельный вид юридической ответственности // Государство и право. – 1997. – № 2. – С. 86-91.
    86. Конституционное право зарубежных стран: Учебник / Под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Энтина. – М.: НОРМА, 2001. – 832 с.
    87. Конституционное право: Словарь / Отв. ред. В.В. Маклаков. – М.: Юристъ, 2001. – 560 с.
    88. Конституция (Основной Закон) Союза Советских Социалистических Республик от 07.11.1977 г. // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик. – 1977. – № 41. – Ст. 617.
    89. Конституция Испании от 27.12.1978 г. // Конституции зарубежных стран: Сборник / Сост. В.Н. Дубровин. – М.: Юрлитинформ, 2001. – С. 202-239.
    90. Конституция Итальянской Республики от 27.12.1947 г. // Конституции зарубежных стран: Сборник / Сост. В.Н. Дубровин. – М.: Юрлитинформ, 2001. – С. 69-92.
    91. Конституция Китайской Народной Республики от 04.12.1982 г. // Конституции зарубежных стран: Сборник / Сост. В.Н. Дубровин. – М.: Юрлитинформ, 2001. – С. 407-430.
    92. Конституция Республики Армения от 05.06.1995 г. // Конституции государств-участников СНГ. – М.: НОРМА, 2001. – С. 83-113.
    93. Конституция Республики Казахстан от 13.08.1995 г. // Конституции государств – участников СНГ. – М.: НОРМА, 2001. – С. 273-312.
    94. Конституция Республики Молдова от 29.07.1994 г. // Конституции государств-участников СНГ. – М.: НОРМА, 2001. – С. 378-418.
    95. Конституция Российской Федерации от 12.12.1993 г. – М.: Ось-89, 2002. – 48 с.
    96. Конституция Соединенных Штатов Америки от 17.09.1787 г. // Конституции зарубежных стран: Сборник / Сост. В.Н. Дубровин. – М.: Юрлитинформ, 2001. – С. 240-258.
    97. Конституция Федеративной Республики Бразилии // Конституции зарубежных стран: Сборник / Сост. В.Н. Дубровин. – М.: Юрлитинформ, 2001. – С. 280-379.
    98. Конституция Французской Республики от 04.10.1958 г. // Конституции зарубежных стран: Сборник / Сост. В.Н. Дубровин. – М.: Юрлитинформ, 2001. – С. 49-69.
    99. Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 08.05.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 18. – Ст. 133.
    100. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 20.04.1978 р. // Хрестоматія з історії держави і права України: Навчальний посібник / За ред. В.Д. Гончаренка: У 2 т. – К.: Ін Юре. – 1997. – Т. 2: Лютий 1917 р. – 1996 р. – С. 637-668.
    101. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
    102. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000. – 320 с.
    103. Красникова А. Конституционная ответственность в современном украинском конституционализме // Юридический вестник. – 2001. – № 2. – С. 90-93.
    104. Краснов М.А. Ответственность в системе народного представительства (методологические подходы) / Ин-т государства и права РАН. – 2-е изд. – М., 1995. – 56 с.
    105. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
    106. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
    107. Крылов Б.С. Парламент буржуазного государства (политическая сущность и формы парламента и парламентаризма на современном этапе). – М.: Изд-во ИМО, 1963. – 355 с.
    108. Кудинов Н.А. Правовое положение депутата местного совета: Автореф. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Ин-т права АН СССР. – М., 1958. – 20 с.
    109. Кузнєцова В.Ф. Правовий статус депутата. – К.: Політвидав України, 1978. – 65 с.
    110. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. – М.: Юридическая литература, 1972. – 280 с.
    111. Лінецький С. Депутатський імунітет – pro i contra // Юридичний вісник України. – 1999. – № 11. – С. 1, 5.
    112. Майданник О. Конституційно-правова відповідальність: ознаки, підстави, суб’єкти // Право України. – 2001. – № 2. – С. 92-95.
    113. Максимов В.А. Неприкосновенность депутата как одно из условий эффективности его деятельности // Актуальные проблемы работы органов внутренних дел: Сб. науч. тр. адъюнктов и соискателей. – М., 1997. – С. 50-59.
    114. Малаш Т.А. Принцип неотвратимости юридической ответственности: Автореф. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Юрид. ин-т МВД России. – М., 1996. – 22 с.
    115. Марків В. Одержання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які користуються імунітетом (окремі аспекти) // Підприємництво, господарство і право. – 2000. – № 8. – С. 41-44.
    116. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения: В 30 т. – 2-е изд.– М.: Госполитиздат, 1960. – Т. 16. – 839 с.
    117. Матвеева О.М. Правовое положение депутата в парламентах стран Западной Европы: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Урал. гос. юрид. акад. – Екатеринбург, 1994. – 252 с.
    118. Мельник О.В. Конституційно-правова відповідальність органів державної влади: питання сутності // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. – № 1. – С. 11-15.
    119. Меркуров Г.С., Чернов Б.В. Депутатская неприкосновенность // Сов. государство и право. – 1972. – № 2. – С. 90-98.
    120. Мечиков В.В. Некоторые аспекты соотношения конституционной и политической ответственности // Материалы «круглого стола» «Проблемы правовой ответственности государства, его органов и служащих». – Белгород. – 2000. – С. 120-126.
    121. Михайленко О. Статус Генерального прокурора України: історія, теорія і сучасність // Юридична Україна. – 2003. – № 2. – С. 20-25.
    122. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16.12.1966 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 36-58.
    123. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 16.12.1966 р. // Закон і бізнес. – 1999. – № 1 (Б-ка ЗіБ).
    124. Назаров Б.Л. О юридическом аспекте позитивной социальной ответственности // Советское государство и право. – 1981. – № 10. – С. 29-38.
    125. Наливайко Л. Позитивний та ретроспективний аспекти конституційно-правової відповідальності // Нова політика. – 1999. – № 3. – С. 54-57.
    126. Наливайко Л. Проблеми визначення поняття, специфічних ознак та функцій конституційної відповідальності в сучасній конституційній теорії. // Право України. – 1999. – № 10. – С. 45-51.
    127. Нудненко Л.А. Депутат Верховного Совета СССР (Правовой статус): Автореф. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. – М., 1975. – С. 10-12.
    128. Нудненко Л.А. Конституционно-правовой статус депутата законодательного органа государственной власти в Российской Федерации. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 475 с.
    129. О статусе судей и судебной системе // Российская юстиция. – 2001. – № 8. – С. 2-8.
    130. Общая теория государства и права: Академический курс. В 2 т / Отв. ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1998. – Т. 2.:Теория права – 416 с.
    131. Оніщук М. Виступ заступника Голови Спілки юристів України // Матеріали “круглого столу” „Формування парламентської більшості: стан, проблеми, перспективи”. – К.: Юридична книга. – 2000. – С. 77-80.
    132. Оніщук М.В., Кампо В.М. Чи сумісний депутатський мандат з посадою члена Кабінету Міністрів? // Урядовий кур’єр. – 1999. – № 207. – С. 14.
    133. Органи державної влади України: Монографія / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Ін-т держави і права, 2002. – 591 с.
    134. Основной закон Федеративной Республики Германии от 23.05.1949 г. // Конституции зарубежных стран: Сборник / Сост. В.Н. Дубровин. – М.: Юрлитинформ, 2001. – С 128-174.
    135. Очерки парламентского права (зарубежный опыт) / Под ред. Б.Н.Топорнина. – М.: Ин-т гос-ва и права РАН, 1993. – 178 с.
    136. Павленко П.І. Правовий статус службовця органів внутрішніх справ: проблеми загальної теорії: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Донец. ін-т внутр. справ. – Донецьк, 2003. – 164 с.
    137. Парламентское право России: Учебное пособие / Под ред. И.М.Степанова, Т.Я. Хабриевой. – М.: Юристъ, 2000. – 392 с.
    138. Парламенты мира / Сов.-амер. фонд «Культурная инициатива». – М.: Высш. шк.; Интерпракс, 1991. – 624 с.
    139. Пащенко А.О. Конституційна відповідальність: проблеми “позитивного” та “негативного” аспекту (загальнотеоретичні питання) // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2000. – № 12 (ч. 1). – С. 93-97.
    140. Пащенко А.О. Фактичні та юридичні підстави конституційної відповідальності // Право України – 2002. – № 5. – С. 126-130.
    141. Петришин А.В. Статус должностного лица (общетеоретическое исследование): Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Харьковский юридический институт. – Х., 1988. – 198 с.
    142. Погорілко В., Федоренко В. Суб’єкти конституційно-правових відносин: поняття, ознаки, види // Право України. – 2002. – № 10. – С. 3-9.
    143. Погорілко В.Ф. Про депутатську недоторканність // Урядовий кур’єр. – 2000. – № 68. – С. 2.
    144. Погорілко В.Ф. Проблеми теорії функцій Верховної Ради – парламенту України // Європа, Японія, Україна (шляхи демократизації державно-правових систем): Матеріали міжнар. наук. конф. – К., 2000 – С. 16-19.
    145. Постанова Верховної Ради України “Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України “Про забезпечення діяльності народних депутатів України” від 20.04.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 32. – Ст. 262.
    146. Постанова Верховної Ради України “Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України” від 08.02.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 9. – Ст. 87.
    147. Постанова Верховної Ради України “Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України” від 13.05.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 22. – Ст. 120.
    148. Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі” від 23.06.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 25. – Ст. 193.
    149. Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Положення про порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними” від 11.07.1995 р. // Голос України. – 1995. – № 148-149. – С. 12.
    150. Постанова Верховної Ради України “Про затвердження положень про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України і слухань в комітетах Верховної Ради України” від 11.12.2003 р. // Голос України. – 2003. – № 246. – С. 17.
    151. Постанова Верховної Ради України “Про кошторис видатків Верховної Ради України на 2000 рік” від 20.04.2000 р. // www.zakon.rada.gov.ua (офіційно текст постанови не публікувався).
    152. Постанова Верховної Ради України “Про кошторис видатків Верховної Ради України на 2004 рік” від 19.02.2004 р. // www.zakon.rada.gov.ua (офіційно текст постанови не публікувався).
    153. Постанова Верховної Ради України “Про Положення про посвідчення народного депутата України і нагрудний знак “Народний депутат України” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 18. – Ст. 193.
    154. Постанова Верховної Ради України “Про структуру апарату Верховної Ради України” від 20.04.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 31. – Ст. 253.
    155. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку безплатного проїзду народних депутатів України, які вийшли на пенсію” // Офіційний вісник України. – 2003. – № 25. – Ст. 1185.
    156. Постанова Президії Верховної Ради України “Про оплату праці народних депутатів України” від 21.11.1992 р. // www.nau.kiev.ua (офіційно текст постанови не публікувався).
    157. Постановление Конституционного Суда Российской Федерации от 24.12.1996 г. № 21-П // Собрание законодательства РФ. – 1997. – № 2. – Ст. 348.
    158. Просвирнин Ю.Г. Гарантии депутатской деятельности в развитом социалистическом обществе. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1982. – 144 с.
    159. Радченко О. Загальна характеристика правового становища депутата парламенту // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 10. – С.80-82.
    160. Радченко О.І. „Усічений” (неповний) статус народного депутата України та його характерні ознаки // Матеріали науково-практ. конф. „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ. – 2004. – С. 125-127.
    161. Радченко О.І. Особливості класифікації гарантій прав осіб, обраних до Верховної Ради України // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. – № 4. – С. 3-6
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины