КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ :

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП…………………………………………………………………………....3

РОЗДІЛ І.
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ В СИСТЕМІ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

1.1. Поняття права людини на свободу світогляду і віросповідання……......15

1.2. Становлення і розвиток права людини на свободу
світогляду і віросповідання на території України………………………........47
Висновки до розділу І…………………………………………………....70

РОЗДІЛ ІІ.
МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ

2.1. Поняття і види релігійних організацій та порядок їх формування….......72

2.2. Основні права релігійних організацій та їх членів…………….……........89

2.3. Конституційно-правові основи взаємодії органів державної влади,
релігійних організацій і громадян в сфері свободи світогляду і
віросповідання……………………………………………………………........104
Висновки до розділу ІІ…………………………………………………...119

РОЗДІЛ ІІІ.
ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ

3.1. Поняття і система нормативно-правових гарантій
прав людини на свободу світогляду і віросповідання………………..….......121

3.2. Організаційно-правові гарантії прав людини на свободу
світогляду і віросповідання………………………………………………........148
Висновки до розділу ІІІ………………………………………................169

ВИСНОВКИ……………………………………………………………...........172

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………..…………..………..183

В С Т У П

Актуальність теми. Як свідчить історія розвитку людства, релігія упродовж багатьох тисячоліть істотно впливає на розвиток прав і свобод людини, держави і правових систем, на формування політичної, правової та релігійної культури населення.
Процес формування релігійних вірувань відбувався як за національною ознакою, так і під впливом світових релігій, таких як буддизм, християнство, іслам та ряд інших, які набули поширення в багатьох країнах, у тому числі на території України.
Усе це викликало необхідність створення відповідних умов щодо правового регулювання та забезпечення прав і свобод людини у сфері релігійних відносин як на національному, так і на міжнародному рівнях.
У Конституції України 1996 р. людина, її життя і здоров’я, честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю, що повною мірою відповідає закріпленому праву кожної людини в Україні на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35) [91], яке включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
За характером відносин держави і церкви, а також правовим регулюванням та забезпеченням прав і свобод людини в релігійній сфері в сучасний період Україну можна віднести до демократичних країн, в яких функціонують багато релігій та вірувань. Характерним є і процес зростання кількості релігійних організацій та громад за роки незалежності України, кількість яких досягла 30 тисяч [109, c. 39].
Водночас слід зазначити, що до останнього часу конституційне право людини на свободу світогляду та віросповідання в нашій країні залишається найменш дослідженим. В українській юридичній та релігієзнавчій літературі їм надана переважно загальна характеристика. Українські конституціоналісти розглядають ці питання переважно в контексті конституційно-правового статусу людини поряд з іншими його елементами.
Конституційне право на свободу світогляду і віросповідання є складовою системи конституційних прав і свобод людини і певною мірою формується як конституційно-правовий інститут, який у широкому розумінні у свою чергу можна розглядати як складову правової системи України в цілому.
Поряд з цим практичне дотримання прав людини в релігійній сфері, в тому числі права людини на свободу світогляду і віросповідання, є однією із глобальних проблем сучасного суспільного розвитку, що потребує вжиття заходів як на національному, так і на міжнародному рівнях.
На міжнародному рівні право на свободу совісті і віросповідання знайшло своє відображення насамперед в Загальній декларації прав людини [49] та в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права [123], в яких передбачено, що кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії.
Спеціальним міжнародним документом із цих питань є Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії або переконань, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 25 листопада 1981 р. [36], в якій передбачено обов’язок держави вживати заходів щодо запобігання і ліквідації дискримінації на основі релігії або переконань, приймати необхідне законодавство для застосування заходів щодо боротьби проти нетерпимості на основі релігії та інших переконань у цій сфері.
Виходячи з необхідності наукового забезпечення цього конституційно-правового інституту, виникає потреба проведення ґрунтовного наукового дисертаційного дослідження конституційно-правових проблем права людини на свободу світогляду і віросповідання в Україні, які мають важливе теоретичне і практичне значення.
Незважаючи на те, що права людини на свободу совісті знаходили відображення і в попередніх конституціях України, правові проблеми їх встановлення, реалізації, охорони та захисту залишаються недостатньо вивченими і відтак потребують комплексного і системного дослідження.
В Україні найбільш грунтовні наукові дослідження законодавства про свободу совісті проведено В.П. Гаєвою [30], загальнотеоретичні проблеми юридичного забезпечення свободи віросповідання людини — Л.В. Ярмол [272]. Адміністративно-правові проблеми регулювання свободи совісті дослідив у дисертаційній роботі І.М. Компанієць [74]. Роль конституційно-правового регулювання відносин держави і релігійних організацій у гарантуванні свободи віросповідання досліджено Г.Л. Сергієнко [234]. У цих дослідженнях частково розглядалися проблеми конституційних прав людини в релігійній сфері. Але комплексного наукового дослідження проблем конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання вченими-юристами не проводилося.
Це свідчить про те, що дослідження теоретичних питань конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання є актуальним напрямом сучасної юридичної науки, зокрема науки конституційного права.
При підготовні дисертації були враховані загальні положення робіт з конституційного права, теорії держави і права, історії держави і права України, історії політичних і правових учень, адміністративного права, міжнародного публічного права, кримінального, трудового та інших галузей права.
Теоретичну основу для проведення дисертаційного дослідження склали праці відомих вчених-юристів із теоретичних питань конституційного, адміністративного права та ряду інших галузей юридичної науки: В.Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, В.С. Журавського, В.В. Копєйчикова, В.Ф. Опришка, П.М. Рабіновича, В.Ф. Погорілка, О.Ф. Скакун, В.Ф. Сіренка, О.В. Скрипнюка, О.Ф. Фрицького, Ю.М. Тодики, В.В. Цвєткова, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка та ін.
Основною базою дослідження є Конституція України 1996 р., міжнародно-правові договори та інші джерела. З метою порівняльно-правового аналізу природи конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання та гарантій їх дотримання в Україні досліджувались наукові джерела та законодавство Росії, країн СНД та інших зарубіжних країн..
У дисертаційній роботі використані матеріали наукових фондів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Парламентської бібліотеки України та бібліотеки Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводиться як складова тематики досліджень відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України з теми “Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика” (номер державної реєстрації РК 0101U005662).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є з’ясування теоретичних, законодавчих та практичних проблем організаційно-правового механізму конституційно-правового регулювання права людини на свободу світогляду і віросповідання.
Визначена мета досягається розв’язанням таких завдань:
провести історико-правове і філософсько-релігієзнавче дослідження категорій “свобода совісті”, “свобода світогляду” і “свобода віросповідання” як прав людини та визначити особливості їх розвитку і закріплення на законодавчому рівні;
здійснити аналіз сучасного правового регулювання права людини на свободу світогляду і віросповідання в національному законодавстві та в міжнародно-правових актах з цих питань;
проаналізувати види та статус релігійних організацій в Україні, порядок їх формування та діяльності щодо здійсненню богослужінь, відправлення релігійних обрядів, інших культових потреб;
розглянути зміст і стан взаємовідносин держави і церкви по забезпеченню конституційного права людини на свободу світогляду та віросповідання, визначити коло теоретичних і практичних проблем, які потребують правового врегулювання;
дослідити і визначити поняття, систему і види організаційно-правових гарантій забезпечення прав людини на свободу світогляду і віросповідання та внести відповідні пропозиції щодо їх удосконалення в законодавстві України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є конституційно-правовий статус людини і громадянина, який охоплює як складові систему конституційних прав і свобод людини, в тому числі в релігійній сфері.
Предметом наукового дослідження є конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання та конституційно-правові гарантії його забезпечення.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та розв’язання поставлених завдань при проведенні даного наукового дослідження використовувалися діалектичний, матеріалістичний та формально-логічний методи, а також методи порівняльно-правового, історико-правового, системного, статистичного аналізу та інші.
За допомогою діалектичного методу проведено дослідження прав людини в релігійній сфері у його взаємозв’язку з державними і релігійними інститутами в умовах єдності і боротьби протилежностей віри та інших світоглядних орієнтацій.
Застосування історико-правового методу дало змогу простежити розвиток релігійних прав людини з часу їх виникнення й існування в різні періоди історичного розвитку державно-церковних відносин і правових систем на території України.
Провести аналіз правової термінології і правових категорій у сфері прав людини в релігійних відносинах дозволило застосування формально-логічного методу дослідження.
Системний метод використовувався для найбільш повного визначення прав людини на свободу світогляду і віросповідання в системі інших прав, характеристики елементів для визначення структури, системи, видів окремих конституційно-правових інститутів, які мають безпосереднє відношення до релігійної сфери.
Порівняльно-правовий метод дав змогу визначити загальні риси конституційного розвитку і особливості державно-релігійних систем у різних країнах світу порівняно з досвідом України в цій сфері.
Із застосуванням статистичного методу дослідження визначались релігійна ситуація в Україні і особливість вжиття заходів забезпечення дотримання прав людини в релігійній сфері.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що запропонована дисертація є одним із перших в Україні досліджень, присвячених теоретичним і практичним проблемам конституційно-правового регулювання прав людини в релігійній сфері, в якому сформульована авторська концепція конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання.
В результаті проведеного автором дослідження одержані такі результати, що мають наукову новизну:
здійснений автором аналіз категорій “свобода світогляду”, “свобода совісті” та “свобода віросповідань” є першою спробою теоретичного визначення цих понять, що постали перед юридичною наукою після прийняття нової Конституції України, яка проголосила право людини на свободу світогляду і віросповідання на відміну від права людини на свободу совісті. Автор розрізняє релігійний світогляд як систему поглядів і уявлень людини, що ґрунтуються на релігійних вченнях і уявленнях та поняття атеїстичного світогляду або атеїзму, який характеризує такі світоглядні орієнтації людини, які пояснюють всі сторони її буття як вільного від надприродних сил;
сформульоване авторське визначення конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання як можливості людини мати світоглядні переконання, сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, право відправляти релігійні культи, обряди та вести релігійну діяльність у межах і згідно з Конституцією та чинним законодавством України;
визначено місце конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання серед інших прав і свобод людини, що дає можливість віднести це право не тільки до особистих (природних) прав, а також і до культурних (духовних) прав людини;
проведений автором аналіз розвитку і становлення правових основ права людини на свободу совісті і віросповідання на території України з часів їх виникнення до сучасного стану є одним із перших узагальнень розвитку конституційно-правового статусу людини, що дає можливість виділити чотири основні періоди розвитку прав людини в релігійній сфері на території України: перший, найдавніший період з часу виникнення релігій і їх розвитку до кінця існування Київської держави (1240 р.); другий період становлення релігійних вірувань — з 1240 р. до початку ХХ ст.; третій період співіснування релігійних та атеїстичних поглядів за часи радянської доби з 1917 р. до кінця 90-х років і четвертий, сучасний період відродження релігій — з часу проголошення незалежності України;
автором визначено поняття релігійних організацій як добровільних громадських об’єднань в релігійній сфері, що створені на основі єдності поглядів для задоволення своїх релігійних потреб, спільної реалізації і захисту своїх релігійних інтересів, які діють відповідно до внутрішньої ієрархічної та інституційної структури;
проаналізовані правові основи державно-церковних відносин в Україні, визначено роль єдиної православної церкви як традиційної для України, а також визначені основні напрями вдосконалення цих відносин з метою забезпечення конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання. Автором обґрунтована необхідність прийняття Парламентом України Основ державної політики щодо церкви та релігійних організацій;
визначена система юридичних гарантій забезпечення свободи світогляду і віросповідання, яка включає національні нормативно-правові та міжнародно-правові заходи, механізм здійснення яких дасть змогу реалізувати права людини в релігійній сфері;
сформульовані пропозиції щодо внесення змін і доповнень до законодавства про свободу совісті та релігійні організації і можливості прийняття в новій редакції Закону України “Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації (об’єднання)”, який відповідав би вимогам ст. 35 Конституції України, а також запропоновані нові терміни і визначення в релігійній сфері, вдосконалення процесу легалізації релігійних громад шляхом їх реєстрації або повідомлення про створення та ряд інших;
внесено пропозиції щодо посилення відповідальності за порушення прав людини в релігійній сфері, в тому числі встановлення адміністративної відповідальності з цих питань.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі подальших наукових досліджень проблем встановлення та реалізації конституційних прав і свобод, а також може бути застосовані в правотворчій роботі органів державної влади. Ряд положень дисертації можуть бути використані під час підготовки законопроектів, які стосуються прав і свобод людини в релігійній сфері. Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані в процесі викладання конституційного права, основ релігієзнавства та відповідних спецкурсів у навчальних закладах, а також при проведенні наукових досліджень правових проблем у релігійній сфері.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні положення дисертації, проблемні питання прав і свобод людини і громадянина в Україні в релігійній сфері оголошувалися автором на конференціях та інших науково-практичних заходах.
Результати дослідження оприлюднені у доповідях і виступах на республіканських і міжнародних науково-практичних конференціях та інших наукових заходах, зокрема: “Ідея правової держави: історія та сучасність” (23—24 листопада 2000 р., м. Луганськ); “Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності” (21—22 грудня 2001 року, м. Харків; тези опубліковано); “Україна і Росія: актуальні проблеми адаптації правових систем” (15 червня 2002 року, м. Одеса; матеріали опубліковано); “Права людини в Україні: проблеми і перспективи (10 грудня 2002 року, м. Київ; тези опубліковано); “Право і культура України у ХХІ столітті” (Київ, 31 травня 2002 р., м. Київ; інформація опублікована); „Свобода релігії та глобальні трансформації в сучасному світі” (26—28 травня 2004 р., м. Київ); „Права і свободи людини в правовій системі України: історія, стан і перспективи” (10 грудня 2004 року, м. Київ; тези опубліковано) та ряді інших.
Висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, відображені в наукових роботах, що опубліковані у фахових та інших юридичних виданнях.
Публікації. Основні результати дисертаційної роботи опубліковані в наступних роботах:
У брошурі „Політичні права людини та громадянина” (К.: УНА, 2000. – 16 с.) [110] визначається поняття конституційно-правового статусу людини та громадянина, його сутність і структура, яка складається з різних елементів (правосуб’єктності, громадянства, конституційних принципів, прав і свобод, обов’язків, гарантій здійснення та ряду інших), що дозволяє визначати особливості конституційно-правового статусу людини в релігійній сфері, в тому числі конституційне право людини на свободу світогляду та віросповідання як один із основних його елементів.
У брошурі „Конституційно-правові основи свободи світогляду і віросповідання в Україні” (К.: УНА, 2001. — 32 с.) [111] проведений аналіз конституційно-правових основ свободи світогляду та віросповідання, міжнародних актів та законодавства України з цих питань, визначено поняття права людини на свободу світогляду і віросповідання.
Значне місце приділено визначенню правового статусу релігійних організацій та правових основ їх діяльності, а також проаналізовані особливості юридичної відповідальності за порушення законодавства про свободу віросповідання та релігійні організації, що в повній мірі охоплює і проблеми конституційного права людини на свободу світогляду та віросповідання.
У статті “Конституційне регулювання свободи віросповідання та релігійних відносин в зарубіжних країнах“ (Держава і право: Зб. наук. праць. – К., 2002. Вип. 15. — С. 94—100) [112] розглянуті види державно-церковних відносин зарубіжних країн та України трьох основних видів: з державною (пануючою) церквою, світські держави і держави з визнаною церквою.
У статті “Свобода совісті та віросповідання в правових системах України та Росії” (Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. — Одеса, 2002. Вип. 15. — С. 377—380) [113] зроблений порівняльний аналіз правового регулювання прав людини на свободу совісті і віросповідання України та Російської Федерації.
Історичні етапи і особливості розвитку прав людини в релігійній сфер, починаючи з найдавніших часів її виникнення на території України, розглянуті в роботі “Розвиток і становлення права людини на свободу світогляду і віросповідання на території України” (Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 15. – К., 2004. – С. 446—454) [114].
Сучасний стан правового регулювання в релігійній сфері в Україні, які охоплюють конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання, та проблеми його вдосконалення розглядаються в роботі „Регулювання релігійних вірувань або діяльності релігійних організацій” (Юридична консультація. – 2002. - №1. – С. 1, 15) [115].
Сучасні проблеми прав людини в релігійній сфері та правового регулювання діяльності релігійних організацій розглянуті в роботі “Правові основи свободи світогляду та віросповідання в Україні на зламі століть” (Права людини в Україні: проблеми та перспективи: Матер. „круглого столу” 10 грудня 2002 р., м. Київ. – К.: Вид. Центр НАУ, 2002. — С. 16—19) [116].
Особливості закріплених в конституції України положень щодо свободи світогляду та віросповідання, а також міжнародних стандартів з прав людини в релігійній сфері викладені в роботі “Міжнародно-правові та конституційні основи свободи світогляду та віросповідання в Україні” (Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності: Тези наук. доповідей – Харків, 2002. — С. 194—197) [117].
Проблеми вдосконалення чинного законодавства з урахуванням конституційного регулювання права людини на свободу світогляду та віросповідання розглядаються в роботі „Законодавство про свободу совісті та релігійні організації потребує вдосконалення” (Права людини в правовій системі України: історія, стан і перспективи: Матер. “круглого столу” 10 грудня 2004 р., м. Київ. – К.: ВЦ ДУІКТ, 2004. – С. 18—21) [118].
Опубліковано також ряд інших робіт, які стосуються більш загальних проблем конституційно-правового статусу людини та релігійної сфери.
Структура дисертації визначена метою і логікою наукового дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 205 сторінок, у тому числі список використаних джерел — 23 сторінки (273 найменування).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведений в дисертаційному дослідженні аналіз проблем конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання його місця і значення як конституційно-правового інституту дозволяє висловити певні узагальнення і висновки.
1. Аналіз теоретичних джерел філософського та релігієзнавчого характеру свідчить про те, що одним із найважливіших суспільних феноменів, який невід’ємно пов’язаний із світоглядними питаннями, є свобода совісті, але з поняттям свободи світогляду та рядом інших понять в цій сфері вона в повній мірі не співпадає. В концептуальному відношенні свобода совісті є однією із найцінніших свобод людини, з якою пов’язані, а іноді і базуються інші права і свободи людини, їх честь і гідність та світоглядні орієнтири.
Права людини в релігійній сфері стало знаходити своє закріплення в правових актах, а потім в конституційних актах, в тому числі і в Україні, як право людини на свободу совісті.
В 1996 році в новій Конституції України термін “свобода совісті” був замінений на “свободу світогляду і віросповідання”, хоча, на думку автора, достатнього обґрунтування необхідності такої заміни не проводилось, а зміст цього терміну фактично залишився той же, що був у попередній Конституції України.
Розглядаючи термін “світогляд” у двох значеннях — у широкому і вузькому, в дисертаційній роботі при проведенні досліджень проблем, пов’язаних із правом людини на свободу світогляду та віросповідання, з урахуванням вимог Конституції України і чинного законодавства в релігійній сфері поняття світогляду в більшій мірі розглядається як світогляд людини в сфері релігійних відносин.
При характеристиці права людини на свободу совісті, а також на свободу світогляду і віросповідання, в роботі з урахуванням висловлених в юридичній літературі точок зору, автор висловлює своє розуміння як основних (обов’язкових) елементів, без яких їх характеристика буде не повною (свобода віросповідання і право не сповідувати ніякої віри), так і інших елементів, які їх доповнюють та забезпечують різні напрями її здійснення.
На підставі проведеного аналізу можна зробити узагальнюючий висновок про те, що конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання розуміється автором як можливість людини мати світоглядні переконання, сповідувати будь-яку релігії або не сповідувати ніякої, право відправляти релігійні культи, обряди та вести релігійну діяльність в межах та у відповідності з Конституцією та законодавством України.
При характеристиці поняття конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання в суб’єктивному і нормативному (об’єктивному) значенні, в роботі робиться висновок про те, що в нормативному (об’єктивному) значенні свобода світогляду і віросповідання означає сукупність правових норм (конституційних та інших), які регулюють відповідні суспільні відносини, які і складають певний правовий інститут, пов’язаний із релігійною сферою діяльності.
Якщо враховувати сучасну термінологію, яка вживається в Конституції України щодо релігійних відносин, то є всі підстави, на думку автора, виділити і розглядати конституційно-правовий інститут свободи світогляду і віросповідання.
Висловлюючи та обґрунтовуючи ту чи іншу назву законодавства в сфері релігійних відносин, вчені юристи називали окремі і особливі його групи норм та інститутів. Якщо ж спробувати дати більш загальну, об’єднуючу назві всіх норм і інститутів в релігійній сфері, то таке законодавство можливо назвати “релігійним законодавством”, на зразок “житлове законодавство” в сфері житлових відносин, “екологічне законодавство” в екологічній сфері тощо.
Аналіз законодавства в релігійній сфері, з урахуванням прийняття нової Конституції України у 1996 р. та вступу України до Ради Європи, обумовлюють необхідність приведення норм чинного законодавства, і в першу чергу Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, у відповідність з конституційними вимогами та міжнародно-правовими нормами. В роботі автором сформульовані конкретні пропозиції до окремих статуй цього закону та можлива його назва в новій редакції як Закон України “Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації (об’єднання).
2. Проведений аналіз виникнення, розвитку і становлення релігійних відносин і прав людини в релігійній сфері на території України з найдавніших часів до сьогодення дозволив зробити висновки про те, що на відміну від інших прав людини і конституційно-правових інститутів релігійний світогляд виник значно раніше, ніж з’явилися держава і право як на території України, так і в інших країнах.
На підставі аналізу висловлених в юридичній, історичній та релігієзнавчій літературі різних точок зору стосовно розвитку релігійних відносин, в роботі запропонована авторська періодизація розвитку прав людини в релігійній сфері.
Виділяється перший, найдавніший — це період дохристиянських вірувань, який охоплює релігійні відносини від їх виникнення з найдавніших часів до запровадження християнства на Русі (988 р.), часи їх розвитку на землях Київської держави її занепаду (1240 р.). Другий період охоплює розвиток релігійних відносин на українських землях з 1240 р. до початку ХХ століття. За цей період можна виділити декілька характерних етапів розвитку. Третій період – часи радянської доби на території України з 1917 р. до кінця 90-х років. Четвертий, сучасний період розпочався в часу проголошення суверенітету і незалежності України і продовжується до цього часу.
В роботі зазначається, що свобода світогляду та віросповідання і пов’язані з ними прав людини мають у кожного народу і в кожний історичний період свій, національних характер. Зміна вірувань і релігії завжди проходить в умовах боротьби за право сповідувати певну свою релігію, а держава завжди впливала в більшій або меншій мірі на релігійні відносини, роблячи релігію державною, підтримуючи її або, навпаки, надаючи атеїзму державний характер.
Новим в роботі є розгляд конституційного розвитку релігійних відносин на території України, аналіз значної кількості конституційних проектів, починаючи з конституції Пилипа Орлика 1710 р., а також наступних проектів і прийнятих українських конституцій, в яких відображалися права і свободи людини, в тому числі і в релігійній сфері, досвід існування яких заслуговує на увагу.
3. Розгляд питань, пов’язаних із реалізацією прав людини на свободу світогляду і віросповідання, свідчить, що в першу чергу вони реалізуються в діяльності релігійних організацій. Проведений аналіз поняття, видів, порядку формування та правового статусу релігійних організацій дозволив виявити ряд актуальних проблем, які потребують свого теоретичного обговорення і практичного вирішення.
В роботі зазначено, що загальною конституційною основою створення і діяльності громадських організацій в Україні, в тому числі і релігійних, є Конституція України, відповідно до ст. 36 якої визначено право на свободу об'єднання у громадські організації, яке мають громадяни для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення інтересів, що стосується і релігійних інтересів. В роботі підтримується дискусійна точка зору про недоцільність відмежування загальних положень законодавства про громадські об’єднання від законодавства про релігійні організації та ряду інших громадських організацій, особливості правового статусу, організації та діяльності яких врегульовані спеціальними законами.
З урахуванням зазначеного положення на підставі проведеного аналізу в роботі дається авторське визначення поняття релігійних організацій як добровільних громадських об’єднань в релігійній сфері, створених на основі єдності поглядів для задоволення своїх релігійних потреб, спільної реалізації і захисту своїх релігійних інтересів, які діють у відповідності до внутрішньої ієрархічної та інституційної структури.
З метою створення правових основ забезпечення права людини на свободу світогляду та віросповідання в діяльності релігійних організацій в дисертаційній роботі теоретично обґрунтовані і сформульовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства про свободу совісті та релігійні організації:
по-перше, релігійна громада, як і всі громадські організації в Україні, повинна обов’язково легалізувати свою діяльність у формі реєстрації свого статуту (положення) або у формі повідомлення про своє утворення місцевих органів державної виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також проходити обов’язкову релігієзнавчу експертизу на предмет їх нешкідливості для психічного і фізичного здоров’я людини та не протиріччя релігійним правам і свободам людини, визнаних законодавством України та міжнародними актами з цих питань;
по-друге, для реєстрації релігійних громад є потреба доповнити чинне законодавство положенням про те, що для реєстрації релігійної громади крім заяви і статуту (положення) повинні додаватися протокол установчих зборів членів цієї організації, список засновників, відомості про склад керівних органів, а також підтвердження зазначеної в статуті (положенні) організаційної та канонічної підпорядкованості, тобто документів, які за винятком останнього подають для реєстрації (легалізації) фактично всі інші громадські організації.
З метою упорядкування порядку реєстрації інших релігійних організації, зокрема монастирів, братств (сестринств), місій, релігійних навчальних закладів, в законодавстві слід передбачити, що вони повинні разом із статутом (положенням) подавати як обов’язкові заяву про їх реєстрацію, а також відповідні рішення релігійної організації (управління, центру) про їх створення.
В роботі також пропонується при вдосконаленні чинного законодавства з релігійних питань його слід доповнити наступними підставами, за наявності яких в реєстрації релігійної організації може бути відмовлено, а саме: 1) неподання для реєстрації зазначених в законодавстві документів; 2) коли цілі, завдання або напрями її діяльності суперечать Конституції та законодавству України; 3) коли подані для реєстрації документи суперечать Конституції та законодавству України; 4) у разі негативного висновку релігієзнавчої експертизи; 5) подання недостовірних документів чи денних для реєстрації.
Врахування таких пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, на думку автора, дозволять значно покращити роботу по легалізації і діяльності релігійних організацій.
При аналізі прав людини в діяльності релігійних організацій в роботі автором пропонується поділяти їх на три основних групи: 1) права по здійсненню богослужіння та відправлення інших релігійних культів; 2) майнові права релігійних організацій, пов’язані із користуванням культовими приміщеннями та використанням інших культових атрибутів; 3) права релігійних організацій та їх членів в трудовій та інших сферах.
Що стосується безпосереднього здійснення прав віруючих та релігійних організацій по здійсненню релігійних обрядів та церемоній, то в роботі їх пропонується поділити на декілька видів (груп).
До першої групи можна віднести права релігійних організацій, які вони можуть здійснювати безперешкодно без дозволів і згод: 1) в культових будівлях і на прилеглій території; 2) у місцях паломництва; 3) в установах релігійних організацій; 4) на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях; 5) у квартирах і будинках громадян.
До другої групи автор відносить такі права віруючих та релігійних організацій, які здійснюються безперешкодно, але для їх проведення потрібна ініціатива віруючих громадян та згода певних посадових осіб: 1) в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації; 2) в лікарнях, госпіталях; 3) в будинках для престарілих та інвалідів; 4) в місцях попереднього ув'язнення і відбування покарання; 5) для військовослужбовців.
Розгляд і аналіз особливостей проведення богослужіння та здійснення інших релігійних обрядів дозволив виявити наявність існуючих проблем і висловити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства стосовно правового забезпечення прав людини в сфері здійснення богослужіння та відправлення інших релігійних обрядів та церемоній. В першу чергу це стосується заміни існуючої дозвільної системи на проведення релігійних заходів на систему повідомлення про ці заходи з встановленням необхідних гарантій щодо забезпечення правопорядку.
Особливе значення, на думку автора, має і потребує свого організаційно-правового забезпечення порядок здійснення прав релігійних організацій на культові споруди та інше релігійне майно, що особливо стосується почергового відправлення релігійних обрядів в культових будинках, а також повернення у власність релігійних організацій культового та іншого релігійного майна, яке було незаконно у них вилучено за часів існування тоталітарної системи влади.
4. Порівняльний аналіз взаємодії держави і церкви в Україні та в зарубіжних країнах, проведений в роботі, дозволяє всі держави в залежності від характеру їхнього зв’язку з церквою, поділити на декілька груп: країни де є державна, офіціальна або пануюча церква; країни, що носять світський характер; країни де нема державної церкви, але найбільш традиційні релігії впливають на життя держави. Існуючі в зарубіжних країнах ознаки цих взаємозв’язків держави і церкви характерні в ряді випадків і для України.
В дисертаційній роботі на підставі проведеного узагальнення зроблено висновок про те, що у відповідності з Конституцією (ст. 35) та законодавством України взаємовідносини держави і церкви можна визначити в наступних напрямах: 1) держава та органи державної влади не втручаються у внутрішні справи діяльності церкви та релігійних організацій; 2) церква та релігійні організації те втручаються в діяльність держави та державних органів; 3) взаємовідносини держави і церкви здійснюються на принципі рівності всіх церков перед законом і невизнання державою жодної релігії як обов’язкової.
Поглиблення таких напрямків взаємозв’язків державних органів з церквою та релігійними організаціями повинно здійснюватись насамперед на конституційно-правовій основі, що потребує прийняття Верховною Радою України Основ державної політики щодо церкви та релігійних організацій в Україні.
5. Проведений в дисертаційній роботі аналіз теоретичних понять і особливостей практичного застосування юридичних (правових) гарантій в релігійній сфері дозволив сформулювати і обґрунтувати відповідну систему і особливості функціонування окремих її елементів в сфері здійснення релігійних прав людини.
З урахуванням висловлених в юридичній літературі загальних класифікацій гарантій, в роботі пропонується систему правових гарантій в сфері забезпечення свободи світогляду і віросповідання поділити на загальні гарантії та спеціальні гарантії, а в залежності від функціональної спрямованості поділяти на гарантії реалізації, гарантії охорони і гарантії захисту прав людини на свободу світогляду і віросповідання. Крім того, можливим є поділ правових гарантій на нормативно-правові та організаційно-правові гарантії забезпечення релігійних прав людини.
В залежності від свого призначення конституційно-правові гарантії нормативного характеру стосовно прав людини в релігійній сфері автор поділяє на три основні види: конституційні норми-принципи, конституційно-правові обов'язки та норми юридичної відповідальності за порушення законодавства в релігійній сфері. Заслуговує також на увагу і висловлений в юридичній літературі поділ загальних конституційних гарантій прав і свобод людини на їх захист як обов’язок держави, самозахист, судовий захист та міжнародний захист.
Серед найважливіших спеціальних конституційних норм-принципів в роботі виділяються і аналізуються принцип відокремлення церкви і релігійних організацій від держави, принцип відокремлення школи від церкви та принцип невизнання державою жодної релігії як обов’язкової.
До конституційних обов’язків держави, які є гарантіями прав людини в релігійній сфері, автор відносить передбачений у Конституції України головний обов’язок держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст. 3), а також державне сприяння розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11).
Серед конституційних обов’язків в роботі визначаються також обов’язки громадян неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи , честь і гідність інших людей (ст. 67), а також обов’язковість виконання своїх обов’язків перед державою та виконання законів незалежно від релігійних переконань (ст. 35 Конституції України).
Своєрідним конституційним обов’язком громадян України є обов’язок проходження альтернативної (невійськової) служби замість військового обов’язку, якщо це суперечить його релігійним переконанням (ст. 35 Конституції України).
6. Одним із основних правових засобів (гарантій) забезпечення дотримання релігійних прав громадян і релігійних організацій, дотримання в державі і суспільстві належного правопорядку в релігійній сфері виступає юридична відповідальність, питання про вдосконалення якої випливає з проведеного в роботі аналізу чинного законодавства та практики його застосування.
На підставі аналізу найважливіших видів юридичної відповідальності в галузі релігійних правовідносин, якими є кримінальна, адміністративна, дисциплінарна відповідальність, а також відшкодування збитків, завданих правопорушенням в релігійній сфері, в роботі висловлюються пропозиції щодо їх вдосконалення. Особливо це стосується посилення адміністративної відповідальності, що потребує внесення доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Сукупність юридичних (правових) гарантій забезпечення прав і свобод людини в релігійній сфері автор поділяє на дві великих групи: національні (внутрішньодержавні) та міжнародно-правові. У свою чергу, національна система гарантій забезпечення прав і свобод людини включає такі види гарантів, як державні гарантії, судовий захист та самозахист людиною своїх прав і свобод.
В роботі визначається і аналізується, крім того, система конституційно-правових гарантій організаційно-правового характеру, яку в релігійній сфері становить насамперед діяльність органів державної влади загальної компетенції, організаційно-правова діяльність спеціально уповноважених органів державної влади, серед яких слід виділити діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, спеціально уповноважений орган державної виконавчої влади в релігійній сфері, яким є Державний комітет України у справах релігій.
Водночас повноваження Держкомрелігій України та його органів на місцях слід було б вдосконалити, надавши йому право здійснювати заходи щодо здійснення контролю та ряд інших прав в сфері забезпечення і додержання законодавства і прав людини в релігійній сфері.
В роботі аналізується також передбачене Конституцією України (ст. 55) право кожної людини захищати свої права і свободи, в тому числі і в релігійній сфері, від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами, а також звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Право людини на звернення є однією з основних організаційно-правових форм реалізації, охорони та захисту кожною людиною своїх конституційних прав на свободу світогляду та віросповідання.
Органам державної влади, насамперед Державному комітету України у справах релігій, на думку автора, слід прийняти організаційні заходи по забезпеченню, в разі потреби, звернення громадян України за захистом релігійних та інших прав як до Європейського суду з прав людини як органу Ради Європи, членом якої є і Україна, так і до інших органів.
На підставі проведеного дисертаційного дослідження проблем прав людини на свободу світогляду і віросповідання можна зробити загальний висновок щодо актуальності і важливості розгляду як теоретичних, так і практичних питань, а також вдосконалення конституційно-правових основ і гарантій дотримання конституційно-правового статусу людини в релігійній сфері.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авакьян С.А. Свобода вероисповедания как конституционно-правовой институт // Вестник Моск. ун-та. Серия 11. Право. – 1999. – № 1. – С. 3–22.
2. Агапов А.Б. Церковь и исполнительная власть // Государство и право. – 1998. – № 4. – С. 19–25.
3. Адміністративний кодекс УРСР // СЗ УСРР. – 1927. – № 63–65.
4. Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред. проф. А. Колодного – К.: Світ Знань, 2000. – 862 с.
5. Акт проголошення незалежності України: Прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
6. Актуальні питання соціально значущої діяльності церков і релігійних відносин в Україні: Збірник матеріалів. – К., 2004. – 237 с.
7. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Изд-во НОРМА, 1998. – 336 с.
8. Алексеев С.С. Тайна права. Его понимание, назначение, социальная ценность. – М.: НОРМА, 2001. – 176 с.
9. Альтернативна цивільна служба: український і міжнародний досвід // Людина і світ. – 2004. – № 6. – С. 2–7.
10. Ананьєва О. Правові проблеми релігійних організацій в умовах становлення демократичного суспільства // Українське релігієзнавство. Бюлетень Української Асоціації релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. – К., 2000. – № 15. – С. 77–85.
11. Антологія української юридичної думки / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. Т. 4. Конституційне (державне) право. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2003. – 600 с.
12. Архирейская Т.Ю. Правовые основы деятельности религиозных объединений в России: история и современность: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 2001. – 20 с.
13. Бабій М.Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігійне осмислення. – К.: Вища школа, 1994. – 86 с.
14. Бабій М.Ю. Свобода совісті: сутність і структура // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного, О. Сагана. – К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. – 2000. – С. 6–9.
15. Баглай М.В., Габричидзе Б.Н. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 512 с.
16. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов. 2-е изд. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 760 с.
17. Берман Гарольд Дж. Вера и закон: примерение права и религии. – М.: Ad Marginem, 1999. – 432 с.
18. Бессонова С.С. Религиозные представления скифов. – К.: Наук. думка, 1983. – 138 с.
19. Бондаренко В.Д. Релігійне життя в сучасній Україні: стан, тенденції та перспективи розвитку // Релігійна свобода: Науковий щорічник. Вип. 8. – К., 2004. – С. 5–8.
20. Бондаренко В., Карда щук М. За титул “національної” церкви // Політика і час. – 1991. – № 15. – С. 60–65.
21. Бондаренко В.Д., Єленський В.С., Журавський В.С. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації. – К.: Логос, 1996. –37 с.
22. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Pусі. – К.: Наук. думка, 1988. – 261 с.
23. Бурьянов С.А. Свобода совести в российской науке, законотворчестве и правоприменении // Право и политика. – 2001. – № 7. – С. 26–37.
24. Бурьянов С.А. Правовые основания, сущностное содержание и гарантии свободы совести // Государство и право. – 2001. – № 2. – С. 21–26.
25. Бурьянов С.А. Характер и пределы регулирования в сфере свободы совести в демократическом государстве // Право и политика. – 2000. – № 5. – С. 60–66.
26. Велесова книга: Упорядник Б. Яценко. – К., 2001. – 330 с.
27. Вещиков А.Т. Советские законы о религиозных культах. – М., 1962. – 39 с.
28. Вишнякова И.Н. Конституционно-правовое регулирование свободы вероисповедания: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – М., 2000. – 22 с.
29. Воронцов Г.В. Конституция СССР о свободе совести. – М.: Знание, 1979. – 360 с.
30. Гаевая Н.П. Советское законодательство о свободе совести. – К.: Наук. думка, 1984. – 144 с.
31. Гаєва Н.П. Деякі питання вдосконалення правового регулювання взаємодії місцевих Рад народних депутатів з громадськими об’єднаннями // Правова держава. – Вип. 2–3. – К.,1992. – С. 125–130.
32. Голодний М. Радянське законодавство про релігійні культи. – К., 1974. – 131 с.
33. Гирман Ю.И. В чем сущность свободы совести? – М.: Мысль, 1966. – 88 с.
34. Гольст Г.Р., Рудинский Ф.М. Свобода совести как правовой институт // Советское государство и право. – 1981. – № 9.
35. Государственно-церковные отношения в России. – М., 1993.
36. Декларация о ликвидации всех форм нетерпимости и дискриминации на основе религии или убеждений // Права человека. Сборник международных договоров. – Нью-Йорк: ООН, 1989. – 474 с.
37. Декларація про державний суверенітет України від 16 червня 1990 р. – К.: Україна, 1991. – 8 с.
38. Декларація прав осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин ООН // Український часопис прав людини. – 1996. – № 3–4. – С. 69–70.
39. Декрет Ради Народних Комісарів УРСР від 25 січня 1921 року // СУ УССР. – 1921. – № 1. – Ст. 27.
40. Декрет о земле от 26 октября (8 ноября) 1917 г. // Декреты Советской власти. – М.: Госполитиздат, 1957. – Т. 1. – С. 17.
41. Денисов В., Євінтов В. Міжнародна система захисту прав людини – новий етап розвитку // Права людини в Україні. Щорічник 1994. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1996. – С. 16–21.
42. Державно-церковні відносини: світовий досвід і України (історико-політичний аналіз) / За ред. І.І. Тимошенка. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 136 с.
43. Дунь В.В. Уголовная ответственность за нарушение права свободы совести (на материалах Украинской ССР): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 1989. – 16 с.
44. Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995.– 30 с.
45. Єленський В.С., Перебийнесюк В.П. Релігія. Церква. Молодь. – К.: А.Л.Д., 1996. – 160 с.
46. Єленський В. Духовний супровід у Збройних Силах України: дискусії, перспективи // Людина і світ. – 2002. – № 11–12. – С. 2–8.
47. Єленський В. Найдавніше з визнаних прав. (Релігія в сучасному світі) // Людина і світ. – 1998. – № 4. – С. 2–8.
48. Єленський В. Релігія і церква в Україні: огляд подій початку 2003 р. // Людина і світ. – 2003. – № 3. – С. 13–19.
49. Загальна декларація прав людини. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 12 с.
50. Загальна теорія держави і права / За ред. акад. АПрН України, докт. юрид. наук, проф. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
51. Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. 12.00.02. – К., 2002. – 19 с.
52. Законодавство про свободу віросповідання та релігійні об’єднання / Упорядник В.М. Малишко. – К.: УНА, 2001. – 32 с.
53. Іванишин В. Українська церква і процес національного відродження. – Дрогобич, 1990. – 193 с.
54. Іванова О. Релігійна організація як суб'єкт трудового права: захист прав її працівників // Право України. – 2000. – № 6. – С. 46–49.
55. Інформаційний збірник Міністерства освіти України, № 13–14, липень 1999 р.
56. Інформаційний звіт Держкомрелігій України // Людина і світ. – 2002. – № 1. – С. 35–42.
57. Історія релігій в Україні: У 10 т. / А. Колодний та ін. – К.: Український центр духовної культури, 1996–2001 р.
58. Історія української конституції. – К.: Право, 1997. – 464 с.
59. Калинин В.Н. Советское законодательство о свободе совести и религиозных организациях. – М., 1988. – 64 с.
60. Капицын В.М. Права человека и механизмы их защиты. – М.: ЮРКНИГА, 2003. – 287 с.
61. Келегер С. Церква і держава у майбутній Україні // Матеріали міжнар. конф. “Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні”. – К.: Вид-во Право, 1996. – С. 70–79.
62. Кириченко М.Г. Свобода совести в СССР. – М.: Юрид. лит., 1985. – 200 с.
63. Клочков В.В. Социалистическое государство, право и религиозные организации. – М.: Знание, 1984. – 64 с.
64. Клочков В.В. Закон и религия (От государственной религии в России к свободе совести в СССР). – М.: Политиздат, 1982. – 160 с.
65. Клочков В.В. Религия, государство, право. – М.: Мысль, 1978. – 287 с.
66. Клочков В.В. Гарантии свободы совести в СССР // Соц. законность. – 1981. – № 12. – С. 25–27.
67. Клочков В.В. Свобода совести и отношения между государством и церковью // Соц. законность. – 1990. – № 10. – С. 35–37.
68. Кодекс законів про працю України. – К.: Атіка, 2001. – 96 с.
69. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради України. – 1966. – № 13, з наступними змінами та доповненнями.
70. Козакевич В. Порушення прав віруючих в Севастополі // Вісник українського центру прав людини. – К., 1995. Число 2. – С. 9–10.
71. Колесник Н.А., Фуров В.Г. Гражданственность и религиозная вера. – К.: Политиздат Украины, 1985. – 118 c.
72. Колодний А.М. Феномен релігії. – К.: Світ знань, 1999. – 52 с.
73. Коментар до Конституції України. – К., 1996. – 376 с.
74. Компанієць І.М. Адміністративно-правове регулювання свободи совісті: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Нац. юрид. академія ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 1996. – 22 c.
75. Конвенція про права дитини // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 123–146.
76. Конституции государств Европейского Союза. – М.: Издательская группа ИНФРА.М-Норма, 1997. – 816 с.
77. Конституции государств Європы: В 3-х т. – М.: Изд-во НОРМА, 2001.
78. Конституції нових держав Європи та Азії. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1996. – 544 с.
79. Конституційне право України: Підручник для вузів. 3-е вид. / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наук. думка, 2002. – 731 с.
80. Конституційне право України Підручник для вузів / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український Центр правничих студій, 1999. – 376 с.
81. Конституційне право України: Підручник для вузів / За ред. Ю.М. Тодики і В.С. Журавського. – К.: Видавничій дім “Ін Юре”. – К., 2002. – 544 с.
82. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник в 4-х томах / Под ред. проф. Б.А. Страшуна. Т. 1–2. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 757 с.
83. Конституция (Основной Закон) СРСР 1936 р. – М.: Юридическое издательство, 1937. – 51 с.
84. Конституция (Основной Закон) СССР. – М.: Юридическая литература, 1987. – 47 с.
85. Конституція (Основний Закон) УРСР від 20 квітня 1978 р. – К.: Політіздат України, 1982. – 48 с.
86. Конституция (Основной Закон) УССР. – К.: Держлітвидав, 1938. – 31 с.
87. Конституція незалежної України: У 3-х кн. Кн. І. Документи, коментарі, статті. – К.: Право, 1995.– 398 с.
88. Конституция Российской Федерации. – М.: «Аколис», 1997. – 48 с.
89. Конституция Украинськой Социалистической Советской Республики. – Харьков, 1920. – 14 с.
90. Конституція УСРР 1929 р. // СУ УССР. – 1929. – № 14. – Ст. 100.
91. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1996. – 80 с.
92. Конституція УНР // Історія української конституції. – К.: Право, 1997. – С. 105–113.
93. Конституція України та права народу. – К.: УНА, 1995. – 37 с.
94. Конституція української гетьманської держави. – Львів-Київ, 1997. – 158 с.
95. Конституція Японії. – К.: УНА, 1995. – 24 с.
96. Корчева З.Г., Яшин П.П. Советское законодательство о религиозных культах. – Харьков: Вища школа, 1985. – 118 с.
97. Космос Древньої України: Трипілля – Троянь: міфологія, філософія, етногенез. – К., 1992. – 302 с.
98. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000. – 320 с.
99. Красиков А. Возрождение религии и рождение демократии // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. – 2001. – № 1. – С. 26–31
100. Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 14, з наступними змінами і доповненнями.
101. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
102. Куроедов В.А. Религия и церковь в советском обществе. – М.: Политиздат, 1984. – 256 с.
103. Лауринайтис Ф.К. О несостоятельности термина “законодательство о религиозных культах” // Актуальные проблемы государственно-правовых наук в свете решений ХХVI съезда КПСС: Тезисный доклад республиканской научной конференции (октябрь 1981 г.). – Вильнюс, 1981.
104. Липинський В. Релігія і церква в історії України. – К.: Рада, 1995. – 96 с.
105. Ловинюков А.С. Свобода совести (анализ, практика, выводы) // Государство и право. – 1995. – № 1. – С. 24–36.
106. Лупарев Г.П. Правовое регулирование деятельности религиозных организаций в СНГ (теория и практика) // Автореф. дис. … доктора юрид. наук. – М., 1992. – 34 с.
107. Лупарев Г.П. Правовое регулирование деятельности религиозных организаций в СССР // Сов. государство и право. – 1991. – № 5. – С. 35–42.
108. Людина і світ. – 1990. – № 8. – С. 2–4.
109. Людина і світ. – 2004. – № 3. – С. 39–43.
110. Малишко В.М. Політичні права людини і громадянина. – К.: НАУ, 2000. – 16 с.
111. Малишко В.М. Конституційно-правові основи свободи світогляду і віросповідання в Україні. – К.: УНА, 2001. – 36 с.
112. Малишко В.М. Конституційне регулювання свободи віросповідання та релігійних відносин в зарубіжних країнах // Держава і право: Зб. наук. праць. Вир. 15. – К., 2002. – С. 94–100.
113. Малишко В.М. Свобода совісті та віросповідання в правових системах України та Росії // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Одеса, 2002. Вип. 15. – С. 377–380.
114. Малишко В.М. Розвиток і становлення права людини на свободу світогляду і віросповідання на території України // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип.15. – К., 2004. – С. 446–454.
115. Малишко В.М. Регулювання релігійних вірувань або діяльності релігійних організацій // Юридична консультація. – 2001. – № 1. – С. 1, 15.
116. Малишко В.М. Право людини на свободу світогляду і віросповідання та його розвиток в Україні // Права людини в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали “круглого столу”10 грудня 2002 р., м. Київ. – К.: Вид. центр НАУ, 2002. – С. 16–19.
117. Малишко В.М. Міжнародно-правові та конституційні основи свободи світогляду та віросповідання в Україні” // Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності: Тези наук. доповідей – Харків, 2002. – С. 194–197.
118. Малишко В.М. Законодавство про свободу совісті та релігійні організації потребує вдосконалення // Права людини в правовій системі України: історія, стан і перспективи: Матеріали “круглого столу” 10 грудня 2004 р., м. Київ. – К.: ВЦ ДУІКТ, 2004. – С. 18–21.
119. Мартинович М. Рух за права людини і Церква // Людина і світ. – 1998. – № 11–12. – С. 2–3.
120. Меморандум про співпрацю Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, Мінінформу та Держкомрелігій щодо висвітлення засобами масової інформації проблем релігійно-церковного життя // Людина і світ. – 1998. – № 3. – С. 27–28.
121. Меркулов Н.О. О правовом статусе религиозного объединения // Сов. юстиция. – 1988. – № 11. – С. 19–20.
122. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ООН, 1965) // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упорядн. Ю.К. Качуренко. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 74–88.
123. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 40 с.
124. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 16 с.
125. Модели церковно-государственных отношений стран Западной Европы и США: Сб. научн. трудов / Под общ. ред. А. Колодного. – К.: Отделение религиовеления Ин-та философии НАН Украины, 1996. – 152 с.
126. На пути к свободе совести / Сост. и общ. ред. Д.Е. Фурман. и о. Марка (Смирнов). – М.: Прогресс, 1989. – 496 с.
127. Новиков В.С., Тимофеев М.Ю. Альтернативная служба: отечественный и зарубежный опыт // Социологические исследования. – 1990. – № 8. – С. 17–24.
128. Новітні релігії в сучасній Україні: Зб. матеріалів / За ред. В.Д. Бондаренка та інш. – К.: V і Р, 2000. – 176 с.
129. Новые конституции стран СНГ и Балтии. Сборник документов. Вып. 2. – М.: Манускрипт, 1997. – 672с.
130. Об укреплении начала веротерпимости // Полное собрание законов Российской империи. Т. 25, № 26126 (1905). Ст. 1 (4), ІІ, ІХ.
131. Общая теория прав человека. – М.: Издательство НОРМА, 1996. – 520 с.
132. Огнева О.В., Уткін О.І. Свобода совісті: реальна та ілюзорна. – К.: Наук. думка, 1982. – 184 с.
133. Перелік видів діяльності, якими можуть займатися громадяни, що проходять альтернативну (невійськову) службу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2004 р. № 1795 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 1. – Ст. 31.
134. Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. № 2066 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 45. – Ст. 2240.
135. Погорілко В.Ф. Нова Ко