КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВИЩОЇ РАДИ ЮСТИЦІЇ :

Краткое описание

ЗМІСТ

Стор.
ВСТУП…………………………………………………………………...............3
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВИЩОЇ РАДИ ЮСТИЦІЇ
1.1. Генеза, поняття, функції та принципи статусу Вищої ради юстиції. Її місце в системі державних органів України...............................................................14
1.2. Порядок формування Вищої ради юстиції та припинення повноважень її членів..............................................................................................................................44
1.3. Компетенція – центральний елемент статусу Вищої ради юстиції…………………………………………………………………........................70
1.4. Гарантії статусу та відповідальність членів Вищої ради юстиції..........................................................................................................................105
Висновки до розділу..........................................................................................123
РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ СТАТУСУ ВИЩОЇ РАДИ ЮСТИЦІЇ
2.1. Організаційно-функціональна структура Вищої ради юстиції..…….………………………………………………………………………...130
2.2. Форми і методи діяльності Вищої ради юстиції…………......................148
2.3. Шляхи удосконалення статусу та діяльності Вищої ради юстиції........167
Висновки до розділу..........................................................................................183
ВИСНОВКИ......................................................................................................188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................200

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена характером історичного періоду, в якому нині перебуває Україна. Йдеться, насамперед, про важливість здійснення парламентської, адміністративної, судово-правової і муніципальної реформи, а також про необхідність визначення конституційно-правового статусу Вищої ради юстиції в Україні. Адже Вища рада юстиції – принципово новий для нашої країни державний орган, який не має аналогів у національному минулому. Конституційно-правовий статус цього органу, хоча Закон України “Про Вищу раду юстиції” прийнято ще в 1998 році, перебуває лише в стадії становлення та формування. Тому й доцільно науково осмислити його, звертаючись при цьому, насамперед, до досвіду утворення аналогічних органів зарубіжних країн і на цій основі виробити i сформулювати науково обґрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення конституційно-правового статусу цього органу.
Актуальність даного дослідження підтверджується ще й тим, що здійснений аналіз зарубіжного законодавства та практики діяльності аналогічних органів юстиції інших держав дозволяє стверджувати, що статус цих органів не є однаковим, не завжди достатньо врегульований в чинних нормативно-правових актах, що стосується, у тому числі, й України.
У зв’язку з вищезазначеним надзвичайно важливим для України є вирішення низки питань: про закономірності становлення, поняття, принципи, завдання, місце Вищої ради юстиції в системі організації державної влади; про її структуру; взаємовідносини з іншими державними органами; про юридичну силу її рішень тощо. Пошуку відповідей на ці актуальні питання і присвячене дане дослідження.
Актуальність теми пояснюється ще й тим, що належне функціонування судової влади, системи контрольно-наглядових та правоохоронних органів в особі органів суду, прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Рахункової палати, Ради національної безпеки і оборони України, Вищої ради юстиції, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ сприятиме реальному запровадженню верховенства права, розподілу гілок влади, утвердженню та забезпеченню прав і свобод людини та громадянина в Україні, що є загальновизнаними складовими правової держави.
Актуальність розглядуваної теми посилюється і стає більш очевидною, якщо врахувати той факт, що ця тема не належить до числа всебічно опрацьованих у вітчизняній конституційно-правовій науці.
Водночас варто зазначити, що теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних і російських учених, зокрема: В.Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, Н.А. Богданової, В.Д. Бринцева, Л.Є. Виноградової, Б.Н. Габричидзе, В.В. Головченко, І.П. Голосніченко, В.О. Євдокимова, П.Ф. Карпечкіна, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, С.В. Ківалова, В.В Лемака, О.В. Марцеляка, М.І. Мельника, І.В. Назарова, Л.А. Окунькова, В.Ф. Погорілка, С.В. Прилуцького, Ф.М. Решетникова, Є.В. Супрунюка, А.О. Селіванова, М.П. Селіванова, О.Ф. Скакун, С.Г. Серьогіної, Ю.А. Тихомирова, Ю.М. Тодики, М.І. Хавронюка, В.Є. Чиркіна, В.І. Шишкіна, Ю.С. Шемшученка та інших.
Нормативною основою роботи є конституції, закони та інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність Вищої ради юстиції України та аналогічних органів зарубіжжя. Актуальним стало також вивчення конституцій та законодавства таких країн як Франція, Італія, Молдова, Ліван, Португалія, Іспанія, Казахстан, Вірменія та деяких інших.
Актуальність проблеми, що досліджується, полягає також у новизні самого органу - Вищої ради юстиції, і у значущості цього органу для ефективного функціонування судової влади, а звідси – i держави загалом, що підсилюється ще й відсутністю національних та недосяжністю для вітчизняних дослідників закордонних доктринальних i нормативних джерел з даної тематики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження повністю відповідає проголошеному Конституцією України курсові на побудову демократичної, соціальної і правової держави, формуванню гуманного громадянського суспільства і ефективної правової системи. Вона обрана відповідно до вимог ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. Ця праця може розглядатися також як теоретична основа програм і планів Верховної Ради України, спрямованих на розробку і прийняття Концепції державно-правової реформи в Україні, Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10 травня 2006 року №361/2006. Дисертаційне дослідження підготовлене у відповідності з вимогами Державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003 – 2006 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. №1609, “Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002 – 2005 років”, затвердженої Наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635, а також програм і планів Київського національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження вбачаються в тому, щоб дослідити становлення, функціонування та розвиток Вищої ради юстиції України і на цім ґрунті висвітлити поняття, ознаки, принципи, систему, завдання та функції, місце та роль цього органу в системі розподілу гілок влади. При цьому, вважаючи Вищу ради юстиції України органом демократичної, соціальної та правової держави в Україні, відпрацювати її конституційно-правовий статус, розкрити вплив цього органу на державну та правову систему українського суспільства.
Виходячи із вказаної загальної мети дослідження, дисертант поставив перед собою такі завдання:
- дослідити ґенезу, поняття, функції та принципи статусу Вищої ради юстиції;
- визначити місце Вищої ради юстиції в системі органів законодавчої, виконавчої та особливо судової влади, а також контрольно-наглядових та правоохоронних державних органів України, виходячи з теорії формування в Україні демократичної, соціальної та правової держави;
- опрацювати порядок формування Вищої ради юстиції та підстави припинення повноважень її членів i сформулювати пропозиції щодо їх удосконалення;
- розподілити та охарактеризувати компетенцію – центральний елемент статусу Вищої ради юстиції, сформулювати нове сучасне її розуміння;
- розглянути систему гарантій статусу Вищої ради юстиції як важливий елемент захисту незалежності і самостійності цього державного органу та дослідити питання міри відповідальності її членів;
- теоретично сформулювати модель оптимальної організаційно-функціональної будови Вищої ради юстиції;
- проаналізувати форми і методи діяльності Вищої ради юстиції з урахуванням того, що вони є основою її конституційно-правового статусу та в найбільшій мірі вимагають їх реформування;
- визначити місце і роль актів Вищої ради юстиції в системі нормативно-правових актів України та внести пропозиції щодо оптимальної організації їх виконання;
- обґрунтувати та запропонувати шляхи вдосконалення статусу та діяльності Вищої ради юстиції.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що мають місце в сфері становлення, функціонування і розвитку інституту Вищої ради юстиції України та аналогічних органів зарубіжних країн.
Предметом дослідження є загальні та специфічні закономірності й елементи конституційно-правового статусу Вищої ради юстиції, зокрема: правова природа, нормативна основа, компетенція, організаційно-правові форми та методи, практика діяльності, відповідальність під кутом зору світових та європейських аналогів.
Методи дослідження. Для найбільш глибокого, комплексного та всебічного дослідження державного органу, який здійснює контроль і нагляд за діяльністю судових органів та органів прокуратури, обрано загальнонауковий діалектичний метод, що дозволило проаналізувати конституційно-правовий інститут у динаміці його становлення та розвитку. Крім того, в процесі роботи автор використовував такі категорії діалектики, як можливість і дійсність, досліджуючи, наприклад, співвідношення нормативно-правової основи діяльності Вищої ради юстиції та пропонованих змін до неї; форму і зміст - при співставленні поняття, ознак, принципів і форм та методів діяльності Вищої ради юстиції України. Розглядаючи світовий і загальноєвропейський досвід функціонування аналогічних органів у зарубіжних країнах та порівнюючи його з відповідним вітчизняним інститутом, автор застосував таку категорію діалектики, як ціле і частина та закон діалектики про єдність і боротьбу протиріч, а також порівняльно-правовий метод.
У дослідженні реалізовано також історико-правовий метод, який передбачає врахування минулого, а також з’ясування конкретних обставин виникнення цього явища, його розвитку та існування. Спеціально-юридичний метод, сутність якого полягає у фіксації державно-правової практики для встановлення зовнішніх ознак державно-правових явищ, їх відмінності одне від одного, відпрацювання визначень про них, застосовано при висвітленні проблеми поняття, ознак, принципів функціонування органу, що розглядається, та порядку формування складу і структури Вищої ради юстиції України. Для визначення ролі і місця Вищої ради юстиції в механізмі державної влади, компетенції, форм і методів діяльності, організаційно-функціональної будови Вищої ради юстиції України та аналогічних зарубіжних органів використано системно-функціональний метод, оскільки ці органи є внутрішніми системами та складовими систем вищого порядку – системи державних органів. Застосовано також метод тлумачення норм конституційного права для з’ясування та роз’яснення змісту правових норм, що регулюють діяльність Вищої ради юстиції України та аналогічних органів зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації обґрунтовано низку концептуальних понять, теоретичних положень i висновків, практичних рекомендацій стосовно удосконалення чинного законодавства щодо конституційно-правового статусу Вищої ради юстиції. Новими науковими результатами цього дисертаційного дослідження, що виносяться на захист, є:
Вперше:
– запропоновано авторське визначення, у відповідності з яким Вищу раду юстиції України можна визначити як колегіальний, незалежний, самостійний, внутрішньоструктурований державний орган, місце якого визначається конституційним статусом серед інших органів держави, контрольно-наглядовими й дисциплінарними повноваженнями, що відповідальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу та контролює забезпечення гарантій його незалежності, а також здійснює нагляд за законністю притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів та розглядає дисциплінарні провадження стосовно суддів у випадках, передбачених чинним законодавством;
– обґрунтовано думку, у відповідності з якою важливими якісними ознаками Вищої ради юстиції є те, що вона фінансується у порядку, визначеному державним бюджетом, є юридичною особою, сформована необхідна матеріально-технічна база її функціонування, встановлені зв’язки і налагоджена активна співпраця з відповідними органами інших держав. Вона є загальнодержавним, незалежним органом. Саме тому існування однорідних органів і певний ступінь їх незалежності повинні бути закладені в Конституції країни як одна з основних ознак такого державного органу;
– пропонується висновок, що Вища рада юстиції виступає демократичним органом, який покликаний виконувати свої обов’язки на основі дотримання принципів законності, об'єктивності, гласності, незалежності, демократизму, гуманізму, колегіальності, нормативності, службової самостійності і відповідальності за свої дії чи бездіяльність;
– висловлюється пропозиція щодо внесення змін до Закону України “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 року, який не містить положень, що вказують на обмеження стосовно кількості строків перебування на посаді члена Вищої ради юстиції. З нашої точки зору, таке обмеження повинно стосуватися тих членів Вищої ради юстиції, які не входять до її складу за посадою з метою дотримання принципу ротації особового складу Вищої ради юстиції та запобіганню корпоративних домовленостей між представниками різних суб’єктів формування її складу;
– окреслено й розглянуто систему гарантій конституційно-правового статусу Вищої ради юстиції. Запропоновано авторське бачення умовного розподілу гарантій на матеріально-правові, процесуально-правові та соціальні. Серед основних матеріально-правових гарантій, як елементів статусу Вищої ради юстиції, виокремлено: закріплення незалежності Вищої ради юстиції; законодавче закріплення компетенції Вищої ради юстиції; особливий правовий статус членів Вищої ради юстиції; особливий порядок фінансування та організаційного забезпечення Вищої ради юстиції і, насамперед, визначення окремої статті в Державному бюджеті України на фінансування Вищої ради юстиції. До процесуально-правових гарантій статусу Вищої ради юстиції віднесено: визначений процесуальний порядок виконання покладених завдань; заборону втручання у діяльність Вищої ради юстиції та її членів. Соціальні гарантії статусу Вищої ради юстиції передбачають належне соціальне та матеріальне забезпечення членів Вищої ради юстиції;
– форми діяльності Вищої ради юстиції розподілені на правові, організаційні, матеріально-технічні. Правові форми діяльності Вищої ради юстиції безпосередньо випливають з тих функцій, що покладені на неї та передбачають правові наслідки. Серед них потрібно виокремити: управлінську, правоохоронну та правозастосовну. Відповідно до статті 27 Закону України “Про Вищу раду юстиції” Вища рада юстиції уповноважена приймати відповідні акти. Вважаючи їх специфічними актами державного управління, можна говорити про одну з форм діяльності Вищої ради юстиції, а саме про правозастосовну форму діяльності Вищої ради юстиції, що опосередковується виданням ненормативних актів управління – індивідуальних актів застосування норм права. Організаційні форми діяльності Вищої ради юстиції – це вид діяльності, який спрямований на здійснення її функцій та не тягне за собою юридичних наслідків і не формує правовідносин. Зокрема, йдеться про засідання Вищої ради юстиції, засідання секцій Вищої ради юстиції, участь у складі делегацій під час іноземних відряджень та прийом іноземних делегацій в Україні, участь у конференціях, семінарах, індивідуальна робота членів Вищої ради юстиції. Матеріально-технічна форма роботи Вищої рада юстиції не передбачає правового чи організаційного характеру. Її суть зводиться до організації заходів допоміжного характеру, зокрема: ведення діловодства, організація інформаційно-довідкового матеріалу, утримання архіву.
Удосконалено:
– пропозицію про необхідність зміни якісного складу Вищої ради юстиції з точки зору призначення (обрання) більшості її членів з числа найавторитетніших суддів, зокрема тих, які вийшли у відставку. Безумовним позитивним моментом у формуванні Вищої ради юстиції є дотримання норми, відповідно до якої у Вищій раді юстиції широко представлені фахівці з різних галузей права, адже її члени призначаються Верховною Радою України, Президентом України, з’їздом суддів, з’їздом адвокатів, з’їздом представників вищих навчальних закладів і наукових установ, всеукраїнською конференцією працівників прокуратури. Проте істотним недоліком у процесі формування Вищої ради юстиції, на нашу думку, є недотримання однієї з основних вимог щодо представництва у її складі не менше половини суддів;
– твердження, що Вища рада юстиції є контрольно-наглядовим органом, про що свідчить її статус, специфіка прав та обов’язків. Адже цей конституційний орган не можна віднести до якоїсь однієї з гілок влади, зокрема законодавчої або виконавчої. Визнати її органом судової влади також неможливо, оскільки відповідно до частини 1 статті 127 Конституції України правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. А згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. А тому Вища рада юстиції вторинна по відношенню до судової влади, статус якої визначається повноваженнями, які на неї покладені. Необхідність чіткого визначення місця Вищої ради юстиції в системі державної влади України дасть можливість уникнути суперечок щодо її значення та ролі в правовій системі України та, як наслідок, – щодо сукупності повноважень, які їй надані;
– висновок, що, відповідно до взаємозв’язку між організаційною побудовою та функціональною спрямованістю Вищої ради юстиції, елементами її організаційно-функціональної будови є секції Вищої ради юстиції та апарат Вищої ради юстиції. Враховуючи, що здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій покладено на Голову Вищої ради юстиції, заступника Голови Вищої ради юстиції, секретарів секцій Вищої ради юстиції, які працюють на постійній основі та призначаються на посади шляхом обрання, вважаємо, що ці посадові особи також є окремим елементом організаційно-функціональної структури Вищої ради юстиції.
Дістали подальшого розвитку:
– висновок, що система конституційних стримувань і противаг зумовлює існування конституційно визначених контрольно-наглядових та правоохоронних державних органів, які логічно вплітаються у законодавчу, виконавчу та судову владу. Саме тому Конституція України внормовує діяльність такого органу з цієї системи як Вища рада юстиції.
– думка про доцільність утворення в Україні єдиної системи органів, повноваження яких мають зосереджуватись у сфері добору суддів на посади та перевірки їхнього кваліфікаційного рівня. Очолювати цю систему повинна Вища рада юстиції як єдиний орган, що згідно з законом відповідає за формування високопрофесійного суддівського корпусу в Україні. Таким чином доцільно розділити кваліфікаційну та дисциплінарну складову діяльності суддів з метою утворення двох вертикалей органів, відповідальних за кваліфікаційний відбір на посади суддів та відповідальних за розгляд справ щодо дисциплінарних проступків суддів, тобто утворення органів чи підрозділів (в тому числі постійно діючих) при Вищій раді юстиції: Кваліфікаційної комісії суддів та Дисциплінарної комісії суддів. Крім того, вважаємо доцільним утворення Юридичної інспекції при Вищій раді юстиції з метою підвищення оперативності розгляду скарг громадян, посадових осіб і звернень депутатів, які надходять щорічно до Вищої ради юстиції.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання їх для:
- здійснення подальших наукових досліджень. Зокрема, враховуючи те, що в дисертаційній роботі значна увага приділяється загальним проблемам організації функціонування органів державної влади, взаємовідносинам з законодавчою, виконавчою, судовою гілками влади, а також інституціями громадянського суспільства Вищої ради юстиції Україні та аналогічних органів інших держав, сформульовані дисертантом висновки можуть бути використані для подальших досліджень статусу та діяльності цих органів, осмислення їх правового положення в правовій системі, державі та суспільстві;
- реформування статусу та діяльності Вищої ради юстиції України. А це означає, насамперед, удосконалення норм, які регламентують статус Вищої ради юстиції, тобто внесення відповідних змін до чинного законодавства України, наприклад, при підготовці законопроектів про внесення доповнень до закону України “Про Вищу раду юстиції”, вдосконалення організаційної структури та діяльності самої Вищої ради юстиції з метою посилення її впливу на поліпшення судової діяльності в суспільстві, коригування, відповідно до сучасних вимог, суті, змісту, напрямків, форм і методів її функціонування;
- удосконалення навчально-методичного процесу підготовки фахівців-правознавців. Результати дослідження можна застосовувати у процесі викладання в юридичних та інших гуманітарних навчальних закладах таких навчальних дисциплін як “Конституційне право України”, “Конституційне (державне) право зарубіжних країн”, “Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні”, “Суд та інші правоохоронні органи” (Акт про впровадження результатів дослідження в навчальний процес КНУВС від 21.12.2007 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення i висновки доповідалися на науково-практичних конференціях, зокрема: “Проблеми захисту прав людини і громадянина в умовах розбудови громадянського суспільства в Україні”, Київ, НАВСУ, 22-23 квітня 2005 року; “Формування громадянського суспільства та правової держави в контексті європейської інтеграції”, Київ, КНУВС, 21-22 квітня 2006 року. Тези наукових повідомлень опубліковані.
Публікації. Основні теоретичні положення i висновки, що сформульовані у дисертаційному дослідженні, знайшли своє відображення в п’яти статтях, три з яких опубліковані у наукових фахових виданнях та двох виступах на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На підставі глибокого та всебічного аналізу законодавства України та деяких зарубіжних країн, що регулює конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції та зарубіжних аналогічних органів, наукового осмислення i обґрунтування цілої низки теоретичних положень, було вирішене наукове завдання, яке полягало у дослідженні становлення, функціонування та розвитку Вищої ради юстиції України. Розкриті поняття, ознаки, принципи, гарантії, функції, місце та роль цього органу в системі розподілу гілок влади надали можливість сформулювати рекомендації та навести аргументи щодо необхідності вдосконалення конституційно-правового статусу Вищої ради юстиції.
Основними результатами дослідження є такі висновки:
1. Конституційна система державних органів виходить за межі органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Адже теорія принципу поділу влади зумовлює існування стримувань і противаг, які є гарантами неможливості узурпації влади будь-якою з існуючих влад. Враховуючи це, система конституційних стримувань і противаг зумовлює існування конституційно визначених контрольно-наглядових та правоохоронних державних органів, які логічно вплітаються у законодавчу, виконавчу та судову владу. Конституція України внормовує діяльність таких органів з цієї системи як Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рада національної безпеки і оборони, прокуратура України, Вища рада юстиції тощо.
2. На підставі проведеного аналізу ми дійшли висновку, що конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції – це складне системоутворююче поняття, яке характеризує дійсне положення Вищої ради юстиції в системі державних органів та інших суб’єктів конституційного права. Серед елементів конституційно-правового статусу Вищої ради юстиції слід виокремити правосуб’єктність, що опосередковується, насамперед, її поняттям, ознаками, функціями, порядком формування та припинення повноважень; принципи статусу; компетенцію як важливий елемент статусу; гарантії, які забезпечують її існування і функціонування та відповідальність членів Вищої ради юстиції України.
3. Вища рада юстиції України – це колегіальний, незалежний, самостійний, внутрішньоструктурований державний орган, місце якого визначається конституційним статусом серед інших органів держави, контрольно-наглядовими й дисциплінарними повноваженнями, який відповідальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу та контролює забезпечення гарантій його незалежності, а також здійснює нагляд за законністю притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів, а також розглядає дисциплінарні провадження стосовно суддів у випадках, передбачених чинним законодавством.
4. Порядок формування Вищої ради юстиції, закріплений в національному законодавстві, переважно відповідає вимогам міжнародних актів. Адже у Вищій раді юстиції, виходячи з демократичних принципів формування зазначеного органу, представлено двадцять членів, які є представниками трьох гілок влади (законодавчої, виконавчої та судової), а також представниками прокурорської системи та інститутами громадянського суспільства - адвокатурою, навчальними і науковими юридичними закладами. Проте, на нашу думку, кількість суб’єктів, наділених правом формування особового складу Вищої ради юстиції, потребує зменшення. Вважаємо за доцільне залишити право формування Вищої ради юстиції за Президентом України, Верховною Радою України, з’їздом суддів України, всеукраїнською конференцією працівників прокуратури. Це суттєво зменшить велику кількість різних організаційних та часто формальних заходів, що супроводжують процес скликання з’їздів, та позбавить від протистояння при ухваленні рішень щодо кандидатури на посаду члена Вищої ради юстиції. Стосовно представництва у Вищій раді юстиції адвокатів та інших фахівців правничих професій, то вони зможуть бути обрані чи то Президентом України, чи то Верховною Радою України, оскільки законодавство не передбачає жодних обмежень щодо цього.
5. Серед якісних ознак Вищої ради юстиції необхідно виокремити те, що вона фінансується у порядку, визначеному державним бюджетом, є юридичною особою, сформовано необхідну матеріально-технічну базу її функціонування, встановлено зв’язки і налагоджено активну співпрацю з відповідними органами юстиції Росії, Молдови, Португалії, США, Франції, Іспанії, Лівану, Польщі та інших держав. Цей державний орган є загальнодержавним та незалежним. Однак, оскільки абсолютна незалежність державних органів практично неможлива, бо вони є частиною державного апарату в цілому, тому належним чином повинна бути гарантована функціональна й організаційна незалежність, необхідна для виконання покладених завдань. Саме існування і певний ступінь їх незалежності повинні бути закладені в Конституції країни. Крім того, серед основних ознак правового статусу Вищої ради юстиції є наявність чіткої внутрішньої побудови – внутрішня структурованість.
6. Вища рада юстиції виступає демократичним органом, який покликаний виконувати свої обов'язки на основі дотримання принципів законності, об'єктивності, гласності, незалежності, демократизму, гуманізму, колегіальності, нормативності, службової самостійності і відповідальності за дії чи бездіяльність.
7. Єдиної думки про місце Вищої ради юстиції в системі державних органів немає. Проте незважаючи на це Вища рада юстиції є важливим засобом забезпечення ефективного функціонування органів правосуддя та незалежності суддів. Саме в цій сфері зосереджена її діяльність. Вища рада юстиції цілеспрямовано впливає на такий важливий суспільний процес, як формування суддівського корпусу і забезпечення правосуддя. Закон України “Про Вищу раду юстиції” чітко визначив її повноваження, до них, зокрема, належить участь Вищої ради юстиції у формуванні суддівського корпусу, розгляд питань про звільнення суддів у випадках, передбачених законодавством, розгляд справ і прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності, здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів, розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів. Норми, якими визначається правовий статус Вищої ради юстиції, включено до розділу VІІІ “Правосуддя” Конституції України, який безпосередньо присвячений загальним засадам діяльності та функціонування судової влади в Україні. Зауважимо, що таке розміщення норм в Конституції характерне для конституцій більшості країн, де утворені та існують аналогічні органи. Проте жодного посилання в Конституції України та в спеціальному законодавстві на те, що Вища рада юстиції відноситься до судової влади, немає. Тому ми поділяємо думку тих учених, які вважають Вищу раду юстиції вторинною по відношенню до судової влади, статус якої визначається повноваженнями, що на неї покладені. Необхідність чіткого визначення місця Вищої ради юстиції в системі державної влади України надасть можливість уникнути суперечок щодо її значення та ролі в правовій системі України та як наслідок - щодо сукупності повноважень, які їй надані.
8. У переважній більшості випадків органи, аналогічні Вищій раді юстиції України, мають конституційний статус, і тенденція їхнього конституціоналізму поступово стає глобальною, з огляду на сферу їх компетенції. Крім того, залежно від визначеного конституційного статусу в різних зарубіжних країнах сфера об’єктів реагування аналогічних Рад різна. Так, в одних країнах повноваження Рад розповсюджуються виключно на суди (Молдова, Польща, Словенія), в інших – на суди та прокуратуру (Італія, Іспанія, Румунія), а в деяких, наприклад, на суди, прокуратуру та слідство (Болгарія). В Україні Вища рада юстиції за своїми повноваженнями, організацією та структурою є оригінальною, на неї покладено вирішення цілої низки питань, які безпосередньо стосуються функціонування не тільки судової, а й прокурорської системи.
9. Зважаючи на конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції України та сферу її впливу, йдеться про орган управління в судовій системі, а не про орган управління судовою системою.
10. Характеризуючи конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції, а також виходячи з її повноважень, закріплених в Законі, ми визначили, що її функціями є:
- кадрова, яка полягає у забезпеченні формування високопрофесійного корпусу суддів в Україні шляхом розгляду кожної рекомендованої кандидатури для призначення її на посаду судді Президентом вперше, насамперед шляхом ретельного вивчення поданих документів та перевіркою фахового рівня підготовки кандидатів;
- дисциплінарна, що передбачає здійснення дисциплінарного провадження, прийняття рішення про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності, а також проведення дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів;
- контрольна, що виражається у розгляді скарг на рішення кваліфікаційної комісії про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів спеціалізованих, апеляційних та місцевих судів та розглядає скарги прокурорів на рішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.
До того ж Вища рада юстиції здійснює також деякі інші види діяльності, як-то, зустрічі з іноземними делегаціями, обмін досвідом з ними тощо. Проте, на наш погляд, ця діяльність є вторинною або допоміжною по відношенню до перелічених основних функцій.
11. Гарантії конституційно-правового статусу Вищої ради юстиції можна визначити як юридично закріплені умови, засоби та способи, що фактично забезпечують можливість реалізації повноважень та здійснюють охорону визначеного Конституцією та іншими нормативними актами правового статусу Вищої ради юстиції в Україні. Крім того, пропонуємо умовно поділити гарантії діяльності Вищої ради юстиції на матеріально-правові, процесуально-правові та соціальні.
До основних матеріально-правових гарантій, як елементів статусу Вищої ради юстиції, пропонуємо віднести: закріплення незалежності Вищої ради юстиції; законодавче закріплення компетенції Вищої ради юстиції; особливий правовий статус членів Вищої ради юстиції; особливий порядок фінансування та організаційного забезпечення Вищої ради юстиції і, насамперед, визначення окремої статті в Державному бюджеті України на фінансування Вищої ради юстиції. Процесуально-правовими гарантіями діяльності Вищої ради юстиції мають бути: визначений процесуальний порядок виконання покладених завдань; заборона втручання у діяльність Вищої ради юстиції та її членів. Соціальні гарантії діяльності – це відповідно належне соціальне та матеріальне забезпечення членів Вищої ради юстиції.
12. Вважаємо незаперечним висновок про те, що приведення членів Вищої ради юстиції до присяги є важливим та обов’язковим правовим інститутом. Адже приймаючи присягу особа бере на себе чітко визначене коло завдань, які зобов’язується виконувати належним чином, та несе, в тому числі, моральну відповідальність за її порушення як посадова особа конституційного органу. А тому пропонуємо внести зміни до Закону України “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 року, закріпити положення про необхідність прийняття присяги кожного разу при обранні чи призначенні на посаду члена Вищої ради юстиції та розпочинати відлік терміну перебування на посаді тільки з моменту складення присяги. Отже, враховуючи зазначене, вважаємо доцільним змінити редакцію ч. 3 ст. 1 Закону “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 року та закріпити у ній положення про те, що строк повноважень членів Вищої ради юстиції становить шість років з моменту складення ними присяги.
13. Закон України “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 року не містить положень, які вказують на обмеження стосовно кількості строків перебування на посаді члена Вищої ради юстиції. З нашої точки зору, таке обмеження повинно стосуватися тих членів Вищої ради юстиції, які не входять до її складу за посадою з метою дотримання принципу ротації особового складу Вищої ради юстиції та сприяти уникненню запобігання корпоративних домовленостей між представниками різних суб’єктів формування її складу. В зв’язку з цим пропонуємо доповнити ч.3 ст. 1 Закону України “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 року терміном “з правом повторного переобрання”, i викласти в такій редакції з урахуванням раніше висловлених пропозицій: “Строк повноважень членів Вищої ради юстиції, крім тих, хто входить до її складу за посадою, становить шість років з моменту складення присяги, з правом повторного переобрання”.
14. Необхідність посилення ролі Вищої ради юстиції у процесі формування суддівського корпусу в Україні стає очевидною. Це стосується участі у процесі підготовки кандидатів на посади суддів шляхом обговорення та затвердження навчальних програм, приймання кваліфікаційних іспитів, виокремлення єдиної вертикалі кваліфікаційних органів, відповідальних за формування суддівського корпусу в Україні на чолі з Вищою радою юстиції.
15. Відповідно до Закону України “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 року рішення про несумісність приймається на засіданні більшістю голосів від конституційного складу Вищої ради юстиції і є обов'язковим для негайного виконання відповідними керівниками прокуратури, яким воно направляється. Встановлення цих фактів має пряме відношення до дисциплінарної відповідальності суддів та прокурорів, оскільки, як і будь-яке інше порушення ними закону, може слугувати підставою для застосування тих чи інших санкцій до них. Тому вважаємо необхідним змінити положення статті 33 Закону України “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 року в частині неможливості подальшого перебування осіб на посадах суддів чи прокурорів у разі встановлення Вищою радою юстиції факту порушення вимог щодо несумісності їх посад із зайняттям іншою діяльністю і обов’язково надіслати подання відповідним органам про звільнення їх з посади.
16. Організаційно-функціональна структура Вищої ради юстиції України та однорідних зарубіжних органів розрізняються між собою передбаченою законодавством системою державних органів, а також сферою компетенції в кожному окремому випадку. А тому говорити про загальні тенденції побудови аналогічних органів у різних країнах можна лише в такому аспекті. Враховуючи вищевикладене, ми виділяємо два види організаційно-функціональної структури однорідних органів: внутрішньоструктуровані, тобто ті, які мають структурні підрозділи в своєму складі, та неподільні. Таким чином, на нашу думку, враховуючи взаємозв’язок між організаційною побудовою та функціональною спрямованістю Вищої ради юстиції, серед її складових елементів можна виділити секції Вищої ради юстиції та апарат Вищої ради юстиції. Враховуючи, що здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій покладено на Голову Вищої ради юстиції, заступника Голови Вищої ради юстиції, секретарів секцій Вищої ради юстиції, які працюють на постійній основі та призначаються на посади шляхом обрання, вважаємо, що ці посадові особи також виступають окремим елементом організаційно-функціональної структури Вищої ради юстиції.
17. На підставі аналізу порядку обрання, прав та обов’язків, ролі, яку відіграє Голова Вищої ради юстиції у зносинах з іншими державними органами та громадськими організаціями, можна говорити про цю посаду як про окрему організаційно-функціональну одиницю. А тому, з нашої точки зору, вважаємо недопустимим перебування на посаді Голови Вищої ради юстиції на громадських засадах. Ми пропонуємо в статті 19 Закону України “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 року внести зміни з огляду на обов’язковість прикомандирування всіх без винятку членів Вищої ради юстиції, які будуть обрані на цю посаду в подальшому. Крім того, перебування на посаді Голови Вищої ради юстиції на постійній основі повинно розглядатися додатковою гарантією його діяльності, крім тих, про які вже йшлося.
18. Передбачені Регламентом Вищої ради юстиції від 8 лютого 2006 року права та обов’язки членів Вищої ради юстиції, з нашої точки зору, повинні міститися в доповненні до Закону України “Про Вищу раду юстиції”. Таке закріплення прав та обов’язків членів Вищої ради юстиції посилить їх конституційно-правовий статус шляхом підвищення юридичної сили норм, що розглядаються, та чітко окреслить повноваження членів Вищої ради юстиції при виконанні ними своїх повноважень. До того ж законодавче закріплення визначеного кола прав та обов’язків, з одного боку, утворює додаткову гарантію діяльності Вищої ради юстиції, а з іншого, – передбачає посилення відповідальності її членів.
19. Формою діяльності державних органів є здійснювані державними органами, їх структурними підрозділами, посадовими та службовими особами дії, які врегульовані нормативно-правовими актами та сутнісно виражають зміст їх компетенції. А тому, на наш погляд, форми діяльності Вищої ради юстиції можна умовно розділити на правові, організаційні, матеріально-технічні. Правові форми діяльності Вищої ради юстиції безпосередньо випливають з тих функцій, що покладені на неї та утворюють правові наслідки. Серед них потрібно виокремити: управлінську форму, правоохоронну форму та правозастосовну форму. Організаційні форми діяльності Вищої ради юстиції – це вид діяльності, який спрямований на здійснення її функцій та не тягне за собою юридичних наслідків і не формує правовідносин. Зокрема, йдеться про засідання Вищої ради юстиції, засідання секцій Вищої ради юстиції, участь у складі делегацій під час іноземних відряджень та прийом іноземних делегацій в Україні, участь у конференціях, семінарах, індивідуальна робота членів Вищої ради юстиції. Матеріально-технічна форма роботи Вищої рада юстиції не передбачає правового чи організаційного характеру. Її суть зводиться до організації заходів допоміжного характеру, наприклад, ведення діловодства, підготовка інформаційно-довідкового матеріалу, формування архіву.
20. Відповідно до статті 27 Закону України “Про Вищу раду юстиції” Вища рада юстиції уповноважена приймати відповідні акти. Правова природа цих актів досить невизначена. Вважаючи їх специфічними актами державного управління, їх можна вважати ще однією формою діяльності Вищої ради юстиції. Саме тому правозастосовна форма діяльності Вищої ради юстиції опосередковується шляхом видання ненормативних актів управління – індивідуальних актів застосування норм права.
21. Детальна регламентація організаційно-правових форм діяльності Вищої ради юстиції, зокрема засідання її секцій, та недостатня урегульованість інших форм її діяльності, передусім індивідуальних форм діяльності членів Вищої ради юстиції (консультації, прийом звернень, повідомлень тощо) не сприяє забезпеченню незалежності як Вищої ради юстиції загалом, так i її членів зокрема. А тому пропонуємо доповнити розділ III Закону України “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 року положеннями про форми діяльності Вищої ради юстиції, які вже аналізувалися.
22. При розгляді питання про методи діяльності Вищої ради юстиції привертає увагу відсутність прямих посилань у нормативних актах, які регулюють порядок її діяльності. Проте вони, безумовно, випливають зі змісту Конституції України, Закону України “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 року та Регламенту Вищої ради юстиції. З нашої точки зору, потрібно виділити такі основні методи діяльності Вищої ради юстиції: метод планування, метод координації взаємодії, метод індивідуальної роботи членів Вищої ради юстиції, метод організації вироблення та прийняття рішень, метод інформаційного забезпечення роботи Вищої ради юстиції, метод розстановки кадрів тощо. Проведений аналіз нормативних актів, які визначають методи діяльності Вищої ради юстиції, виявив недостатню їх урегульованість.
23. На основі аналізу законодавчих ініціатив можна стверджувати про доцільність утворення в Україні єдиної системи органів, повноваження яких зосереджувались би в сфері добору суддів на посади та перевірки їхнього кваліфікаційного рівня. Очолювати цю систему повинна Вища рада юстиції як єдиний орган, що згідно з законом відповідальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу в Україні. Розподіл кваліфікаційної та дисциплінарної складової діяльності суддів видається вдалим з огляду на утворення двох вертикалей органів: а) відповідальних за кваліфікаційний відбір на посади суддів; б) відповідальних за розгляд справ щодо дисциплінарних проступків суддів. Одним з варіантів вирішення проблеми реформування судової системи постає можливість утворення органів чи підрозділів (в тому числі постійно діючих) при Вищій раді юстиції: Кваліфікаційної комісії суддів та Дисциплінарної комісії суддів.
24. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів передбачає приведення складу Вищої ради юстиції у відповідність із європейськими стандартами, спрямованими на забезпечення незалежності цього органу. Тож передбачено необхідність зміни якісного складу Вищої ради юстиції у бік призначення (обрання) більшості її членів з числа найавторитетніших суддів, зокрема тих, які вийшли у відставку. Безумовним позитивним моментом у формуванні Вищої ради юстиції є дотримання норми, за якою у Вищій раді юстиції широко представлені фахівці з різних галузей права, адже її члени призначаються Верховною Радою України, Президентом України, з’їздом суддів, з’їздом адвокатів, з’їздом представників вищих навчальних закладів і наукових установ, всеукраїнською конференцією працівників прокуратури. Проте важливим недоліком під час формування Вищої ради юстиції є недотримання однієї з основних вимог щодо представництва у її складі не менше половини суддів. На даний момент у Вищій раді юстиції представлено тільки чотири судді, на відміну від більшості зарубіжних аналогічних органів, де міжнародних норм з цього питання цілком дотримано.
25. Відповідно до чинного законодавства проводити перевірку скарг громадян, посадових осіб і звернень депутатів можуть тільки члени Вищої ради юстиції, більшість яких – високі посадові особи, зайняті за основним місцем роботи. Але недостатня оперативність розгляду цих скарг, які надходять щорічно до Вищої ради юстиції, утворює проблему, що потребує негайного вирішення питання щодо надмірної завантаженості членів Вищої ради юстиції. Результатом цього стали підготовлені законопроекти про внесення змін до Закону України “Про Вищу раду юстиції”, в яких передбачається утворення Юридичної інспекції. Виступаючи на VII з’їзді суддів України, Президент України також висловив думку про необхідність створення інституту інспектури для розвантаження членів Вищої ради юстиції в питанні збору матеріалів та перевірки скарг.
26. З нашої точки зору, необхідність здійснення своїх посадових обов’язків членами Вищої ради юстиції на постійній основі за винятком тих, які входять до її складу за посадою, є важливою. Важливість цієї пропозиції підтверджується ще й потребою забезпечення додаткових гарантій незалежності членів Вищої ради юстиції при виконанні ними своїх посадових обов’язків. Усунення можливого тиску на членів Вищої ради юстиції, в тому числі політичного, з боку будь-кого з суб’єктів формування персонального складу Вищої ради юстиції при вирішенні питань, що належать до її компетенції, є основоположним принципом успішності її роботи. Забезпечення незалежності судової системи України – це один з напрямків діяльності Вищої ради юстиції. Водночас забезпечення незалежності самої Вищої ради юстиції потребує постійної посиленої уваги з боку науковців та законодавців.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 48 с.
2. Административное право России: В 3-х ч. – Ч. 2 / Под. ред. А.П. Коренева. – М., 1998. – 313 с.
3. Административное право Украины (Общая часть): Учеб. пособ. – Харьков: ООО “Одиссей”, 1999. – 224 с.
4. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник / Під ред. І.П. Голосніченко, Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1995. – 177 с.
5. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2-х т. – Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К., 2004. – 584 с.
6. Алексеев С.С. Государство и право: Начальн. курс. – 2-е изд. –М., 1994. – 190 c.
7. Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия конституционного права. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 519 с.
8. Бахрах Д.Н. Административное право России: Учеб. для вузов. – М., 2002. – 443 с.
9. Бахрах Д.Н. Форма государственного управления // Советское государство и право. – 1983. – №4. – С. 20-27.
10. Богданова Н.А. Категория статуса в конституционном праве // Вестник Московского ун-та. – Сер. 11, Право. – 1998. – № 3. – С.14-17.
11. Богданова Н.А. Система науки конституционного права. – М.: Юристъ, 2001. – 256 с.
12. Бойко И.В. Административно-правовой статус граждан в Украине // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – 1998. – Вип. 34. – С. 94-98.
13. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФА-М, 2001. – 704 с.
14. Борова Ю. Особливості конституційно-правового статусу суддів: проблеми теорії та практики // Право України. – 2006. – №8. – С.25-28.
15. Бринцев В.Д. Проблемні питання реалізації конституційних засад у законопроектній роботі на завершальних етапах судово-правової реформи // Вісн. Верхов. Суду України. – 2007. – № 5 (81). – С. 2-6.
16. Бутенко В.М. Вища рада юстиції – не судовий орган // Урядовий кур’єр. – 1999. – 12 травня. – С. 8.
17. Василюк С., Косило А. Зарубіжний досвід притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності // Право України. – 2006. – № 2. – С.131-133.
18. Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні // Право України. – 2002. – № 5. – С. 8-12.
19. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад.: Голов. ред. В.Т. Бусел. – К., 2002. – 1440 с.
20. Венедиктов В.С., Іншин М.І. Статус працівників органів внутрішніх справ України як державних службовців. – Х., 2003. – 188 с.
21. Виноградова Л.Є. Дискусійні питання відповідальності суддів// Вісник Верхов. Суду України. – 2004. – № 7(47). – С. 45-46.
22. Виноградова Л.Є. Юридична відповідальність суддів загальних судів України: Автореф. дис. …канд. юрид. наук / Одеська національна юридична академія. – О., 2004 – 16 с.
23. Высший совет юстиции снял выговоры с двух судей // Закон и бизнес. – 2004. – № 39. – С. 4.
24. Габричидзе Б.Н. Конституционный статус органов Советского государства. – М.: Юрид. лит., 1982. – 184 с.
25. Гаращук В.М. Контроль та нагляд в державному управлінні. – Х., 2002. – 176 с.
26. Головко О. Роль Академії суддів України у побудові демократичної, правової держави // Право України. – 2006. – №4. – С.152.
27. Головченко В.В. Вища рада: відділ кадрів чи орган влади? // Юридичний вісник України. – 2001. – 8-14 березня. – С. 10-11.
28. Голосніченко І.П. Вища рада юстиції в реформуванні судової системи // Юрид. вісн. України. – 2002. – № 51 – С. 6.
29. Гончаренко О. Вища рада юстиції: питання статусу і повноважень // Право України. – 2006. – № 2. – С.17-20.
30. Гончаренко О. Правові підстави оскарження рішень Вищої ради юстиції // Право України. – 2005. – № 3. – С. 86-90.
31. Государственное право Российской Федерации: Курс лекций / Под ред. О.Е. Кутафина. – Т.1. – М., 1993.
32. Дахова І.І. Поняття компетенції Кабінету Міністрів України // Право і безпека. – 2003. – Т.2. – № 1. – С. 16-19.
33. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К., 2003. – 384 с.
34. Дисциплінарний статут прокуратури України: Затверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. № 1796-XII  Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 4. – Ст.15.
35. Ділова українська мова: Навч. посіб./ О.Д. Горбул, Л.І. Галузинська, Т.І. Ситнік, С.А. Яременко; За ред. О.Д. Горбула. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 226 с.
36. Другий з`їзд адвокатів України // Адвокат. – 2004. – №3. – С. 37.
37. Европейская хартия о статусе судей // Российская юстиция. – 1999. – №7. – С. 2-4.
38. Євдокимов В.О. Вища рада юстиції на шляху становлення // Весы Фемиды. – 1999. – №1(12). – С.53-56.
39. Євдокимов В.О. Вища рада юстиції не прагне до контролю за судовою системою // Весы Фемиды. – 2000. – № 3 (15). – С. 3-6.
40. Євдокимов В.О. Запобігання корупції серед суддів: правові проблеми // Право України. – 1999. – № 5. – С. 54-57.
41. Євдокимов В.О. Кому довірити суддівську мантію // Юридичний вісник України. – 1999. – 21-27 січня (№ 3). – С. 1-2.
42. Євдокимов В.О. Судова влада i корупція // Юридичний вісник України. – 1999. – 15-21 квітня (№ 15). – С. 1, 7.
43. Загальна теорія держави та права / За ред. акад. АПрН України, д-ра юрид. наук, проф. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
44. “Закон як дишло” / Підгот. О. Шубін // Дзеркало тижня. – 2002. – № 47 (422). – С. 6.
45. Запорожець М. Система органів організаційного забезпечення діяльності судів України // Право України. – 2004. – № 2. – С. 72-74.
46. Заява Ради суддів України “Про концептуальні підходи Ради суддів України до подальшого здійснення судово-правової реформи в Україні” // Вісн. Верхов. Суду України. – 2006. – № 6 (70). – С. 9-12.
47. Изовитова Л.П.: "Кресло главы ВСЮ не соответствует уровню амбиций Медведчука" // Экономические известия. – 2007. – №111 (644).– С. 9.
48. Испания  Конституция и законодательные акты: / Пер. с исп., – М.: Прогресс, 1982. – 351с.
49. Италия: Конституция и законод. акты: / Пер. с ит. / Редкол.: В.А. Туманов (пред.) и др.; Сост. Н.Ю. Попов; Под ред. В.А. Туманова; Вступ. ст. Т.А. Васильевой и Н.Ю. Попова. – М.: Прогресс, 1988. – 392 с.
50. Іченський С.І. Вищій раді юстиції - 7 років // Юридичний вісник України. – 2005. – 9-15 квітня. – №14, прес-служба ВРЮ. – C. 12.
51. Іченський С.І. Візит до Болгарії // Юридичний вісник України. – 2004. – № 41, 9-15 жовтня. – С. 2.
52. Іченський С.І. Україна і Грузія: співробітництво поглиблюється // Юридичний вісник України. – 2004. – № 25, 19-25 червня. – С. 8.
53. Карпечкін П.Ф. Критерії класифікації судів загальної юрисдикції // Вісн. Верхов. Суду України. – 2005. -№3(55). – С.40-44.
54. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підруч. – К.: Кондор, 2006. – 477 с.
55. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підруч. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2004. – 584 с.
56. Ківалов С.В. Захисники прав людини потребують захисту // Голос України. – 2004. – № 185 (3435). – С. 7
57. Ківалов С.В. Об’єднати зусилля в ім’я якісного проведення судової реформи // Право України. – 2003. – № 3. – С. 26-30.
58. Ківалов С.В. Судова реформа. Крок за кроком: про судоустрій України / Голова Вищої ради юстиції // Урядовий кур’єр. – 2003. – 23 січня. – С. 6.
59. Ківалов С.В. Тлумачення Конституційним Судом України правоположень про діяльність Вищої ради юстиції // Вісн. Конституційного Суду України. – 2002. – № 3. – С. 71-73.
60. Ківалов С.В. Українська юстиція на шляху до європейських стандартів // Вісн. Верхов. Суду України. – 2006. – № 6 (70). – С. 12-16.
61. Клочков В.В. Требования законности: понятие, виды, генезис // Конституционная законность и прокурорский надзор: Сб. ст. Изд-е НИИ Генеральной прокуратуры Российской Федерации. – М., 1997. – С. 134.
62. Коваль Л.В. Адміністративне право України. – К.: Основи, 1994. – 154 с.
63. Кодекс законів про працю України: затверджений Законом від 10.12.71, № 322-VIII ( 322а-08 ) // Відом. Верхов. Ради України. – 1971. – № 50. – Ст. 375.
64. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 206 c.
65. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 304 с.
66. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підруч. / За ред. Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.
67. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підруч. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
68. Колпаков В.К. Правові акти державного управління: поняття, властивості, види // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №3. – С. 105-108.
69. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підруч. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
70. Коментар до Конституції України: Наук.-попул. вид.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 2-е вид., й доп. – К., 1998. – 412 с.
71. Конституции государств Европейского Союза / Под общ. ред. и со вст. ст. директора ИЗСП при Правительстве РФ Л.А. Окунькова. – М.: Норма-ИНФРА, 1999. – 816 с.
72. Конституции государств Европы: В 3-х т. / Под общ. ред. и со вст. ст. директора ИЗСП при Правительстве РФ Л.А. Окунькова. – М.: Норма, 2001. – Т. 1. – 824 с.
73. Конституции государств Европы: В 3-х т. / Под общ. ред. и со вст. ст. директора ИЗСП при Правительстве РФ Л.А. Окунькова. – М.: Норма, 2001. – Т. 2. – 840 с.
74. Конституции государств Европы: В 3-х т. / Под общ. ред. и со вст. ст. директора ИЗСП при Правительстве РФ Л.А. Окунькова. – М.: Норма, 2001. – Т. 3. – 792 с.
75. Конституция и законодательные акты Французской Республики: / Пер. с франц.  Редкол.: Туманов В.А. (пред.) и др.; Сост. В.В. Маклаков и В.Л. Энтин; Под ред. и с вступ. ст. В.А. Туманова. – М.: Прогресс, 1989. – 448 с.
76. Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. – К.: Укр. Правн. Фундація. Вид-во «Право», 1996. – 544 с.
77. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілко. – К.: Наукова думка. – 1999. – 734 с.
78. Конституція незалежної України: Навч. посіб. Кол. авт.; за ред. В.Ф. Погорілка, Ю.С. Шемшученко, В.О. Євдокимова. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2000. – 428 с.
79. Конституція України // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
80. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів: Указ Президента України // Офіційний вісник України. – 2006. – № 19. – Ст. 1376.
81. Концепція судово-правової реформи в Україні // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 30. – Ст. 426.
82. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. – 2-е вид. – К.: Атіка, 2002. – 480 с.
83. Лемак В.В. Наслідки нерозпочатої реформи. Український суд: від Мукачевого до Донецька // Дзеркало тижня. – 2007. – № 6 (635). – С. 6.
84. Лінецький С. Конституційні проблеми Вищої ради юстиції // Юридичний вісник України. – 1999. – 4 - 10 березня (№ 9). – С. 7.
85. Марцеляк О.В. Гарантії діяльності омбудсмана: національна практика та зарубіжний досвід // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №12. – С. 68-71.
86. Марцеляк О.В. Інститут омбудсмана: теорія та практика. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 450 с.
87. Марцеляк О.В. Основні елементи конституційно-правового статусу омбудсмана // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №11. – С. 85-88.
88. Матеріали VII з’їзду суддів України: Промова Президента України В.А. Ющенка // Вісн. Верхов. Суду України. – 2005. – № 11 (63). – С. 9-12.
89. Матеріали VIII позачергового з’їзду суддів України // Вісн. Верхов. Суду України. – 2007. – № 7(83). – С. 2-21.
90. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Статус Вищої ради юстиції в контексті законодавчих пропозицій //Життя і право. – 2004. – №1. – С.28-32.
91. Мельник Н.И. Приватизация правосудия. Процесс пошёл? // Зеркало недели. – 2003. – №39 (464) – С. 6.
92. Методичні рекомендації і орієнтовні питання по юридичних дисциплінах для підготовки кандидатів на посаду судді, призначуваних вперше, і перевірки їх професійних знань у Вищій раді юстиції // Право України. – 2004. – № 2. – С. 76-85.
93. Михайленко О. Статус Генерального прокурора України: історія, теорія і сучасність // Юридична Україна. – 2003. – № 2. – С. 20-25.
94. Монтескье Ш.-Л. О духе законов или об отношениях, в которых законы должны находиться, к устройству каждого правления, к нравам, к климату, религии, торговле и т.д. / Пер. с фр. – СПб., 1900. – С.156.
95. Муніципальне право України: Підруч. / В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фрицький, М.О. Баймуратов та ін.; За ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
96. Назаров І.В. Правовий статус Вищої ради юстиції: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 “Судоустрій, прокуратура та адвокатура”/ І.В. Назаров; Нац. юрид. акад. Укр. ім. Я. Мудрого. – Х., 2005. – 20 с.
97. Науково-правова експертиза при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: Висновок науково-правової експертизи з питання про правомірність перебування народного депутата України на посаді Голови Вищої ради юстиції // Голос України. – 2003. – №31 (3031). – С. 10.
98. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
99. Новий тлумачний словник української мови: В 3 т. / Укладачі: В. Яременко, О. Слі