ПРАВОВИЙ СТАТУС ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ :

Краткое описание

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Загальнотеоретичні положення організації та діяльності органів самоорганізації населення 12
1.1 Становлення органів самоорганізації населення 12
1.2. Правова природа органів самоорганізації населення, їх місце і роль у місцевому самоврядуванні 23
1.3. Принципи функціонування й основи організації і діяльності органів самоорганізації населення 43
1.4 Проблемні питання формування органів самоорганізації населення 61
Висновки до розділу 1 81
РОЗДІЛ 2. Механізми реалізації функцій і компетенції органів самоорганізації населення 86
2.1. Правове регулювання й реалізація функцій органів самоорганізації населення 86
2.2. Сутність і характеристика компетенції органів самоорганізації населення 103
2.3. Форми й методи діяльності органів самоорганізації населення 122
Висновки до розділу 2 134
РОЗДІЛ 3. Особливості конституційно-правового статусу органів самоорганізації населення 138
3.1. Правовий статус керівництва і членів органів самоорганізації населення 138
3.2. Взаємодія органів самоорганізації населення з органами державної влади, органами місцевого самоврядування і територіальною громадою 146
3.3. Відповідальність і гарантії органів самоорганізації населення 159
Висновки до розділу 3 173
Висновки 177
Додатки 185
Список використаних джерел 210

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Побудова демократичної, правової, соціальної держави в Україні, де особа повинна бути найвищою цінністю, забезпечила найсприятливіші умови для зростання участі громадян в управлінні державою. Як закріплено у ст. 5 Конституції України, народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. У зв’язку з проведенням конституційної й муніципальної реформ постала проблема вдосконалення законодавства, у тому числі й у галузі місцевого самоврядування.
У системі місцевого самоврядування особливе місце займають органи самоорганізації населення. Такі чинники, як проведення виборів у місцеві ради за пропорційною системою, розширення території міст, пов’язане з будівництвом нових міських районів, ускладнюють керівництво з боку місцевих рад всім комплексом проблем господарського й соціально-культурного значення і роблять складнішими зв’язки представницьких органів самоврядування з населенням. А це у свою чергу утруднює діяльність місцевих рад і розв’язання багатьох питань, з якими населення звертається до цих органів. Одним з найголовніших шляхів поліпшення роботи місцевих рад є широке залучення населення через численні й різноманітні органи самоорганізації до участі у вирішенні проблем господарського й соціально-культурного життя.
Останнім часом чимало наукових праць присвячено аналізу ролі і значення рад та їх органів, їх місцю і правовому становищу в системі органів публічної влади, компетенції і формам діяльності. Проте небагато уваги приділялося дослідженням статусу органів самоорганізації населення, зокрема, у дисертації О.С. Орловського “Правовий статус органів самоорганізації населення” висвітлені лише окремі аспекти становлення й розвитку органів самоорганізації. Аналіз чинного законодавства України, яке регламентує статус цих органів, і наукових джерел з цього питання дозволяє констатувати недостатність урегулювання правового становища органів самоорганізації населення й необхідність більш детального й поглибленого розгляду цієї проблеми. Дослідження конституційно-правового статусу цих органів, їх місця й ролі в системі місцевого самоврядування й відмежування від схожих конституційно-правових інститутів (об’єднань громадян, кондомініумів) сприятимуть формуванню системного підходу до подальшого вдосконалення законодавства про органи самоорганізації населення.
Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена такими чинниками, як потреба у ґрунтовному теоретичному дослідженні інституту органів самоорганізації населення, становлення якого відбувається відповідно до принципів, закріплених як у національному законодавстві, так і в Європейській хартії місцевого самоврядування, і необхідність забезпечення системного підходу в подальшому вдосконаленні законодавства, що регламентує діяльність цих органів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до цільової комплексної програми наукової діяльності “Права людини і проблеми становлення, організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування” № 0186.0.070865. Тема дисертації затверджена Вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, протокол № 11 від 29.06.2004 р.
Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу чинного законодавства та практики його реалізації сформулювати цілісну концепцію органів самоорганізації населення, розробити оптимальну модель їх взаємодії з органами місцевого самоврядування й територіальною громадою. Для досягнення поставленої мети дисертант мав вирішити такі завдання:
– виявити історичні етапи становлення і розвитку інституту органів самоорганізації населення;
– з’ясувати сутність, правову природу органів самоорганізації населення, їх роль у здійсненні місцевого самоврядування в Україні;
– розкрити загальнотеоретичні закономірності правового регулювання їх взаємовідносин з органами місцевого самоврядування, територіальною громадою й іншими органами самоорганізації;
– визначити зміст функцій і компетенції органів самоорганізації населення, принципи і форми їх діяльності;
– визначити сутність їх муніципально-правової відповідальності та гарантії діяльності;
– виявити основні закономірності і тенденції розвитку органів самоорганізації населення на основі вітчизняної та зарубіжної практики, розробити рекомендації та пропозиції щодо удосконалення правового регулювання їх організації й діяльності.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають в процесі організації й функціонування органів самоорганізації населення в Україні.
Предметом дослідження є правовий статус та організація діяльності органів самоорганізації населення як невід’ємної складової системи місцевого самоврядування й особливості взаємодії цих органів з органами місцевого самоврядування і територіальною громадою.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності застосовувався широкий спектр загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, методологічною основою якого послужили універсальні методи діалектики, що використовувалися на всіх етапах роботи для розкриття закономірностей становлення інституту органів самоорганізації населення, їх взаємодії і взаємозв’язку з іншими громадськими інституціями. Діалектичний метод дозволив всебічно розглянути виникнення органів самоорганізації населення, їх ознаки й сутність, роль в суспільстві й державі, ефективність й перспективи розвитку тощо (підрозділи 1.1, 1.2). Для конструктивного й детального дослідження означеної проблеми використовувалися спеціальні методи: формально-логічний, історико-порівняльний, системно-структурного аналізу, конкретно-соціологічний. Формально-логічний метод дозволив вирішити питання удосконалення правового регулювання взаємовідносин органів самоорганізації населення з громадськими організаціями й об’єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, їх місце в системі місцевого самоврядування й сформулювати пропозиції щодо напрямків практичної реалізації їх потенціалу шляхом удосконалення чинного законодавства (підрозділи 1.1, 2.1– 3.3). У роботі над всіма структурними підрозділами дисертації використовувалися такі логічні прийоми як аналіз і синтез, визначення і класифікація. Застосування історико-порівняльного методу дозволило проаналізувати становлення органів самоорганізації населення на різних історичних етапах і в різних країнах, установити тенденції й закономірності їх еволюції, дійти висновку про доцільність або недоцільність використання відповідного історичного досвіду (підрозділ 1.1). Порівняння інституту органів самоорганізації населення з аналогічними інституціями зарубіжних країн дає можливість виявити спільні риси та їх відмінності, позитивні й негативні властивості, чим здійснюється узагальнення досвіду, що може бути враховано при вдосконаленні законодавства в галузі місцевого самоврядування взагалі й органів самоорганізації населення, зокрема. За допомогою системно-структурного методу досліджено роль і місце органів самоорганізації в системі місцевого самоврядування, з’ясовано їх сутнісні ознаки (підрозділ 1.1). Конкретно-соціологічний метод використано при дослідженні практики діяльності досліджуваних органів (підрозділи 2.1–3.3). Під час дослідження проблем легалізації органів самоорганізації населення використовувався також статистичний метод (підрозділ 1.4).
Теоретична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на наукових працях юристів, істориків, політологів, філософів минулого й сучасності, зокрема, В. Авер’янова, М. Баймуратова, Г. Барабашева, Л. Бачило, О. Батанова, Ю. Битяка, В. Борденюка, І. Бодрової, С. Болдирєва, В. Бражникова, І. Бутка, О. Васильчикова, В. Васильєва, М. Воронова, Г. Гаращука, Гізевіус Вольфганга, А. Гошка, А. Градовського, В. Григор’єва, Ю. Делії, В. Єремяна, В. Кампо, В. Копєйчикова, М. Корнієнка, А. Конєва, В. Кравченка, О. Кутафіна, О. Кушніренка, Б. Лазарєва, П. Любченка, М. Мягченка, В. Нерсесянца, Н. Нижник, Б. Ольховського, М. Орзіха, В. Пархоменка, М. Пітцика, О. Прієшкіної, О. Петришина, В. Погорілка, В. Прошка, П. Рабіновича, С. Саханенка, С. Серьогіної, В. Тація, Ю. Тихомирова, П. Трачука, Ю. Тодики, О. Фрицького, Ю. Шемшученка, К. Шеремета, І. Щебетун та ін. Дисертація в основному має характер теоретичного дослідження.
Робота базується на вивченні досвіду діяльності органів самоорганізації населення в різних країнах, аналізі вітчизняного й зарубіжного законодавства, рішень Конституційного Суду України, актів органів місцевого самоврядування та органів самоорганізації населення з використанням офіційних періодичних видань, довідкової літератури та статистичних матеріалів.
Наукова новизна дисертації. Наукова новизна роботи визначається передусім тим, що вона є одним із перших у вітчизняній юридичній науці комплексних загальнотеоретичних досліджень природи органів самоорганізації населення, їх ролі в системі місцевого самоврядування, порядку створення, перспектив розвитку діяльності досліджуваних органів в умовах становлення конституціоналізму в Україні. Одержані результати знайшли свій прояв у теоретичних положеннях і висновках дисертації:
– Уперше:
1) на загальнотеоретичному рівні сформульовано положення про спрямованість самоорганізації населення на участь у вирішенні питань місцевого значення і використання потенціалу самоорганізації суспільства, ініціативи громадян як передумови розвитку громадянського суспільства;
2) обґрунтовується подвійна (публічна і громадська) природа органів самоорганізації населення, діяльність яких заснована на засадах добровільності щодо взяття на себе окремих повноважень публічної влади, що свідчить про те, що ці органи наділені певними рисами органів публічної влади, і самоврядністю, яка їм властива, як і громадським організаціям;
3) визначено категорію “функції органів самоорганізації населення” як основні напрямки і види їх діяльності щодо участі у вирішенні питань місцевого значення, зумовлених соціальним призначенням цих органів, їх роллю в суспільстві, та інших завдань, передбачених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та про органи самоорганізації населення, статутами територіальних громад, положеннями про такі органи та іншими нормативними актами;
4) визначено повноваження органів самоорганізації населення як закріплені нормативно-правовими актами й нормами статутного права вид й міра можливої й необхідної поведінки (права та обов’язки) органу з метою реалізації його завдань, досягнення певного соціально-корисного результату і забезпечена системою гарантій, які сприяють їх реалізації. Повноваження досліджуваних органів мають похідний від повноважень органів місцевого самоврядування характер;
5) визначено муніципально-правову відповідальність органів самоорганізації населення як установлені законом і локальними актами примусові заходи, що застосовуються до цих органів та їх членів за вчинені правопорушення або неналежне виконання своїх обов’язків, внаслідок чого такий орган зазнає несприятливих наслідків через застосування муніципально-правових санкцій у вигляді припинення діяльності, позбавлення повноважень або інших передбачених законом санкцій.
– По-новому:
6) сформульовано комплексне визначення органу самоорганізації населення як форми самоорганізації громадян у межах певної території за місцем їх проживання (мікрорайону, вулиці, будинку тощо), тобто як представницького, колегіального, виборного публічного органу в системі місцевого самоврядування, сформованого в дозвільному порядку, який здійснює власні й делеговані відповідною місцевою радою повноваження в межах території, визначеної рішенням цієї ради;
7) запропоновано класифікацію функцій досліджуваних органів (а) за формами діяльності на правотворчу, правозастосовчу, контрольну, установчу й правоохоронну; (б) за характером діяльності на представницьку й інтегративну; (в) за об’єктами впливу (сферами діяльності) на політичну, економічну, соціальну, культурну, екологічну, ідеологічну, виховну та ін.;
8) передбачено класифікацію напрямків взаємодії органів самоорганізації населення (співпраця, контроль та взаємна відповідальність) з органами місцевого самоврядування, територіальною громадою, підприємствами, установами й організаціями, іншими органами самоорганізації населення;
9) обґрунтовано наступні класифікації муніципально-правової відповідальності органів самоорганізації населення: (а) за видами: конституційно-правова, дисциплінарна, цивільно-правова, адміністративна, кримінальна; (б) за суб’єктами: перед територіальною громадою (населенням), державою та фізичними та юридичними особами і (в) за об’єктом посягання: публічно-правова відповідальність органів самоорганізації населення та їх посадових осіб за неналежне виконання своїх функцій і повноважень (об’єктом є нормальна діяльність органу самоорганізації, його авторитет) і за створення перепон в участі громадян у місцевому самоврядуванні, в тому числі у створенні й діяльності органів самоорганізації населення (об’єктом є право громадян на участь у місцевому самоврядуванні).
– Набуло подальшого розвитку:
10) положення про територіальну основу створення органів самоорганізації населення, на підставі дослідження якого запропоновано створювати ці органи з урахуванням також і функціональної ознаки, оскільки вирішення завдань, що стоять перед ними не обмежується лише певною територією (наприклад, охорона пам’яток історії, довкілля тощо);
11) концепція децентралізації публічної влади, на підставі чого запропоновано залучати ці органи до розв’язання завдань, що мають не тільки місцеве, а й загальнодержавне значення;
12) обґрунтування необхідності розширення застосування в діяльності органів самоорганізації населення положень статутного права, що допоможе детально регулювати власні й делеговані повноваження органів самоорганізації;
13) вчення про принципи регулювання діяльності органів самоорганізації населення, на підставі чого зроблено висновок, що таке регулювання відбувається шляхом поєднання двох принципів: (а) дозволено все, що не заборонено законом (негативний принцип правового регулювання), і (б) дозволено лише те, що прямо передбачено (закріплено) законом (позитивний принцип правового регулювання);
14) вчення про гарантії органів самоорганізації населення, зокрема, визначено їх поняття як системи (сукупності) умов і засобів, що забезпечують реальне, повне й ефективне здійснення їх завдань і функцій по задоволенню потреб жителів відповідної території, а також захист прав цих органів (загальних і спеціальних).
Практичне значення одержаних результатів полягає в наступному:
– у науково-дослідній сфері матеріали дисертації можуть стати підґрунтям для подальшої розробки концепції самоорганізації населення, дослідження взаємодії органів місцевого самоврядування з органами самоорганізації населення та правового регулювання статусу останніх;
– у правотворчій сфері висновки та пропозиції можуть бути використані при розробці законодавства, що регламентує діяльність цих органів, в тому числі Положення про органи самоорганізації населення;
– у навчальному процесі положення й висновки цієї наукової роботи можна застосувати при підготовці підручників, навчальних посібників з курсів “Загальна теорія держави і права”, “Конституційне право”, “Муніципальне право”, “Державне будівництво і місцеве самоврядування”, а також у викладанні відповідних навчальних дисциплін;
– у правовиховній галузі рекомендовані положення можуть послужити матеріалом у роботі по підвищенню рівня правової культури населення, державних і муніципальних службовців.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри державного будівництва Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Окремі її положення доповідалися й обговорювалися на міжнародних і регіональних наукових і науково-практичних конференціях, як то: Динаміка наукових досліджень’2003 (м. Дніпропетровськ, 20-27 жов. 2003 р.); Проблеми вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні (м. Харків, 25 трав. 2004 р.); Молодь України і соціально орієнтована економіка (м. Харків, 23-24 лист. 2004 р.); Місцеве самоврядування в Україні: сучасність та перспективи (м. Харків, 26 черв. 2007 р.), а також на П’ятому, Шостому, Сьомому й Восьмому Міжнародних наукових конгресах “Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 23 лют. 2005 р., 23 лют. 2006 р., 29 бер. 2007 р., 28 бер. 2008 р.) і Десятих Ліберманівських читаннях (м. Харків, 16 лист. 2005 р.).
Публікації. Сформульовані в дослідженні положення, висновки та пропозиції викладені у 9-ти наукових публікаціях: 5-ох статтях, 4 з яких опубліковані у фахових періодичних виданнях, затверджених ВАК України, та 4-ох тезах доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, що містять 10 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 231 сторінка, із них основного тексту – 184 сторінки. Використані джерела становлять 220 найменувань.

Список литературы

Висновки
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у розробці окремих положень концепції самоорганізації населення, теоретичної моделі правового статусу органів самоорганізації населення в Україні. Серед них виділяються наступні положення:
1. Ефективна діяльність органів самоорганізації населення як елемента системи місцевого самоврядування є передумовою становлення й розвитку громадянського суспільства.
2. Потребує подальшого вдосконалення законодавство, що регулює організацію й діяльність органів самоорганізації населення, зокрема, акти локальної нормотворчості. Пропонується розробка й затвердження Типового (або Примірного) положення про органи самоорганізації населення, що дозволить усунути прогалини чинного законодавства в цій галузі.
3. Необхідна подальша заінтересованість держави в ефективній діяльності цих органів, зокрема, привабливим (позитивним), на нашу думку, є досвід м. Києва, де рішенням Київської міськради затверджено Програму сприяння місцевому самоврядуванню й підтримки діяльності органів самоорганізації населення у м. Києві на 2004 – 2006 роки.
4. За допомогою безпосередньої демократії, до системи якої належить і самоорганізація громадян, народ реалізує належну йому публічну владу, що сприяє широкому залученню громадян до управління державними й місцевими справами і створює умови для зменшення їх відчуженості від влади. Місцеве самоврядування має забезпечувати використання потенціалу самоорганізації суспільства, ініціативи громадян, бо така самоорганізація спрямована на самодостатній розвиток.
5. Територіальна самоорганізація в загальному розумінні – це реалізоване територіальною громадою у встановлених законом формах право (самостійного й під власну відповідальність) здійснення своїх інтересів у питаннях місцевого значення безпосередньо або через створювані нею органи територіального самоуправління. До системи самоорганізації населення входять загальні збори (сходи), конференції громадян, інші територіальні форми безпосередньої демократії, а також органи самоорганізації.
6. До системи самоорганізації населення входять загальні збори (сходи), конференції громадян, інші територіальні форми безпосередньої демократії, а також органи самоорганізації. Законодавство України і практика існування зазначених органів дозволяє констатувати, що ці органи за своєю природою тяжіють до представницької демократії.
7. Владні повноваження органів самоорганізації мають похідний від повноважень органів місцевого самоврядування характер.
8. Органи самоорганізації покликані вирішувати питання місцевого значення, пов’язані з життєвими інтересами територіальної громади і обслуговуючим характером діяльності органів самоврядування, яка спрямована на забезпечення соціальних, культурних та економічних потреб населення. Питаннями місцевого значення можна вважати ті, які стосуються спільного проживання й існування членів територіальної громади і які мають для них значення саме як для членів такої громади.
9. Специфікою органів самоорганізації є територіальна ознака їх створення. Територіальною основою діяльності органу самоорганізації є територія села, селища, міста, району в місті, у межах якої мешкають жителі, які його обрали, проте ця територія не повинна співпадати з межами дії органів місцевого самоврядування. На нашу думку, доцільним є використання досвіду зарубіжних країн і практики радянських часів, коли аналогічні органи створювалися з урахуванням також і функціональної ознаки (наприклад, для охорони пам’яток історії, довкілля тощо).
10. Практика діяльності органів самоорганізації населення в Україні свідчить, що більшість із них не мають статусу юридичної особи, що переважно пов’язано з браком матеріально-фінансової основи їх діяльності, якою є економічні ресурси (природні, матеріально-технічні, майно, фінансові кошти тощо), які мають у розпорядженні ці органи для виконання своїх функцій і повноважень.
11. Органи самоорганізації населення і об’єднання співвласників багатоквартирного будинку хоча і мають багато спільних ознак, зокрема, статус юридичної особи (органи самоорганізації – не завжди), добровільність утворення, самостійність (самоврядність), але створюються для досягнення різних цілей і відрізняються такими рисами, як порядок створення, можливість ведіння господарської діяльності, склад і характер членства, строк і територія діяльності, структура й характер органів, установчі документи, природа повноважень (наявність публічного владного елемента) і майнова основа діяльності.
12. Спільними рисами органів самоорганізації населення і об’єднань громадян є добровільність створення, громадський характер, складність їх організаційної природи, самоврядність. У той же час об’єднання громадян, на відміну від органів самоорганізації, не мають представницького характеру, не є виборними (створюються на підставі членства), не мають владної природи й утворюються як за територіальною, так і за функціональною ознаками.
21. Статистичні дані говорять про нерозвиненість інститутів органів самоорганізації в селах і селищах (формою самоорганізації тут є лише збори громадян), а також незначну кількість рад мікрорайонів (які мають статус юридичної особи), що дозволяє вести мову про доцільність подальшого розвитку цих інститутів. Практика діяльності органів самоорганізації в Україні показує, що органи самоорганізації, які створюються у приватному секторі, у більшості випадків вирішують соціальні проблеми й питання благоустрою території, а органи, які здійснюють діяльність на території з багатоповерховими будинками, займаються переважно вирішенням житлово-комунальних потреб.
22. Функції органів самоорганізації населення випливають із сутності функцій місцевого самоврядування – співвідносяться як ціле й частина, спрямовані на розв’язання завдань місцевого значення, а їх різноманітність залежить від різноплановості останніх.
23. Не слід змішувати поняття “цілі” (“мета”) і “функції”, оскільки перше – це предмет прагнення, тобто те, що треба, бажано здійснити, а функції – це основні сторони соціального призначення певного суб’єкта, які втілюються в конкретні напрямки й види його діяльності щодо здійснення завдань, визначених відповідним законодавством. Також неприпустимо ототожнювати функції із завданнями, оскільки одне й те саме завдання може здійснюватися певним органом в різних формах прояву влади, а одна й та сама функція влади може служити різним завданням, а одна й та сама функція влади може служити різним завданням.
24. Функції органів самоорганізації населення – це основні напрями і види їх діяльності щодо участі у вирішенні питань місцевого значення, які обумовлені соціальним призначенням органів самоорганізації та їх роллю в суспільстві та інших завдань, передбачених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та про органи самоорганізації населення, статутами територіальних громад, положеннями про такі органи та іншими нормативними актами.
25. За формами діяльності можна вирізнити правотворчу, правозастосовчу, контрольну, установчу і правоохоронну функції; за характером діяльності (прерогативні функції) – представницьку й інтегративну; за об’єктами впливу (сферами діяльності органу) – політичну, економічну, соціальну, культурну, екологічну, ідеологічну, виховну, інформаційну функції та ін.
26. Компетенція органів самоорганізації є правовою формою вираження функцій і водночас служить правовим засобом їх здійснення. Вона є визначеною нормами законодавства і статутного права і встановлена відповідною місцевою радою, сукупність прав, обов’язків та предметів відання цих органів для здійснення ними власних функцій і завдань щодо вирішення питань місцевого значення.
27. До предметів відання органів самоорганізації населення належать: соціально-економічний і культурний розвиток відповідної території; благоустрій території в межах дії цього органу; охорона довкілля; охорона пам’яток історії й культури; будівництво й ремонт шляхів, тротуарів, комунальних мереж, об’єктів загального користування; соціальний захист громадян; охорона громадського порядку і здійснення протипожежних заходів; облік громадян; розгляд звернень громадян, їх прийом. До предметів відання таких органів може належати комунальна власність, господарська діяльність, створення підприємств, контроль за їх діяльністю та їх ліквідація.
28. Повноваженнями органів самоорганізації населення є закріплені нормативно-правовими актами й нормами статутного права вид і міра можливої й необхідної поведінки (права та обов’язки) органу самоорганізації з метою реалізації його завдань, досягнення певного соціально-корисного результату і забезпечена системою гарантій, які сприяють їх реалізації.
29. Регулювання компетенції органів самоорганізації населення як елемента системи місцевого самоврядування необхідно провадити шляхом поєднання позитивного й негативного принципів, що зумовлено подвійною природою цих органів – публічною (владною) і громадською. Отже, ці органи діють на підставі поєднання загальнодозвільного принципу у приватній сфері (як суб’єкта цивільно-правових чи господарсько-правових відносин згідно з визначеною у правових актах правосуб’єктністю юридичної особи) і принципу загальної заборони у сфері публічній (відповідно до компетенції), що потребує відповідного закріплення в чинному законодавстві.
30. Під формами діяльності органів самоорганізації населення необхідно розуміти сукупність однорідних дій, процедур по реалізації їх компетенції у правових та організаційних рамках. Це правові, матеріально-технічні й організаційні форми діяльності. Останні охоплюють основні й допоміжні форми. Основні – це засідання органу самоорганізації, постійних або тимчасових комісій, робочих груп, а також виконання повноважень окремими членами органу. Забезпечувати безперервність і ефективність роботи органу самоорганізації, а також залучати населення до його діяльності покликані саме постійні або тимчасові комісії, робочі групи тощо. Доцільно створювати комісії з благоустрою, комунального господарства, побутового обслуговування населення, культури та спорту, соціального захисту громадян, громадського порядку.
31. Під методами діяльності органів самоорганізації населення розуміють сукупність прийомів і способів, які застосовуються цими органами в межах певних форм з метою здійснення належних їм повноважень. Важливе значення мають такі організаційні методи, як планування, координація діяльності, інформаційне забезпечення, вироблення рішень, організація їх виконання й контроль за ним. Щодо цього рекомендуємо переймати досвід м. Києва, де було прийнято Програму сприяння місцевому самоврядуванню й підтримки діяльності органів самоорганізації населення.
32. Принципи організації й діяльності органів самоорганізації населення – це загальні вимоги, керівні засади, ідеї, положення, що служать підґрунтям для їх формування, організації й функціонування. Кожен із цих принципів виконує самостійну роль і одночасно знаходиться в тісному взаємозв’язку з іншими, що дозволяє їх характеризувати як єдину цілісну систему. Комплексне застосування вказаних принципів забезпечить сталий розвиток досліджуваних органів, зокрема, а також місцевого самоврядування і громадянського суспільства в цілому.
33. Зміст статей 20 і 22 Закону України “Про органи самоорганізації населення” дозволяє розглядати членів органу самоорганізації, які працюють у ньому на постійній основі й виконують організаційно-розпорядчі функції, як посадових осіб місцевого самоврядування. Але, ст. 2 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” не відносить таких членів органу самоорганізації до категорії службовців органів місцевого самоврядування, тому на них не поширюються й положення цього Закону. Таким чином, ці норми є колізійними і потребують законодавчого узгодження.
34. Закон не містить вичерпного переліку підстав припинення діяльності органів самоорганізації населення. Аналіз його норм свідчить, що діяльність цього органу припиняється достроково або у зв’язку із закінченням строку діяльності, якщо він створювався на строк діяльності відповідної місцевої ради або на менший строк. Інші підстави й порядок припинення діяльності органу самоорганізації необхідно передбачати в Положенні про такий орган.
35. Положення Закону не містять процедури повернення органом самоорганізації коштів і майна відповідній місцевої раді і порядку ліквідації органу, не визначає долю майна і фінансових коштів, сформованих з позабюджетних джерел. На нашу думку, процедуру повернення місцевій раді фінансових ресурсів і майна треба детально передбачити (виписати) в окремому рішенні такої місцевої ради. При визначенні порядку припинення діяльності (ліквідації) органу самоорганізації населення – юридичної особи і визначення долі майново-фінансових ресурсів, отриманих з позабюджетних фондів, необхідно виходити із загальних положень Цивільного кодексу України про ліквідацію юридичних осіб і передбачити їх у Положенні про орган самоорганізації. Як вбачається, потребує подальшого вдосконалення Закон України “Про органи самоорганізації населення”.
36. Оскільки органи самоорганізації населення й місцеві ради виконують майже аналогічні функції і покликані вирішувати питання місцевого значення в інтересах членів територіальної громади, вирішення такого завдання й виконання функцій неможливі без взаємодії цих органів. Слід назвати три напрямки взаємодії – співпрацю (партнерство), контроль і взаємну відповідальність.
37. Муніципально-правовою відповідальністю органу самоорганізації населення є установлені законом і локальними актами примусові заходи, що застосовуються до цих органів та їх членів за вчинені правопорушення або неналежне виконання своїх обов’язків, внаслідок чого такий орган зазнає несприятливих наслідків через застосування муніципально-правових санкцій у вигляді припинення діяльності, позбавлення повноважень або інших передбачених законом санкцій. Указана відповідальність досліджуваних органів має комплексний характер, оскільки поєднує різні заходи відповідальності, тобто суб’єкти несуть перед основним джерелом публічної влади – громадянином, народом, населенням – не лише юридичну, а й моральну, політичну та іншу відповідальність.
38. Муніципально-правова відповідальність органів самоорганізації населення поділяється (а) за видами: дисциплінарна, цивільно-правова, адміністративна, кримінальна; (б) за суб’єктами: перед територіальною громадою (населенням), державою та фізичними та юридичними особами і (в) за об’єктом посягання: публічно-правова відповідальність органів самоорганізації населення та їх посадових осіб за неналежне виконання своїх функцій і повноважень (об’єктом є нормальна діяльність органу самоорганізації, його авторитет) і за створення перепон в участі громадян у місцевому самоврядуванні, в тому числі у створенні й діяльності органів самоорганізації населення (об’єктом є право громадян на участь у місцевому самоврядуванні).
39. Аналіз правових джерел і практики діяльності органів самоорганізації населення дозволяє підсумувати, що питання їх відповідальності є найменш розвинутим інститутом муніципально-правової відповідальності. Крім того, у зв’язку з формальністю створення й існування цих органів на практиці він майже ніколи не застосовується.
40. Здійснення повноважень органів самоорганізації населення забезпечується системою гарантій, які виступають необхідною умовою найповнішого й найефективнішого їх функціонування. Гарантії органів самоорганізації населення це система (сукупність) умов і засобів, які забезпечують реальне, повне й ефективне здійснення завдань і функцій цих органів по задоволенню потреб жителів відповідної території в межах їх діяльності, а також захист прав цих органів.
41. Гарантії органів самоорганізації населення поділяються на загальні і спеціальні. Загальні становлять собою політичні, економічні, соціальні, духовні засади суспільства й держави, які створюють реальні можливості для розвитку й виконання завдань і функцій місцевого самоврядування взагалі й органів самоорганізації населення, зокрема. Спеціальні – це правові засоби забезпечення нормальної організації та функціонування органів самоорганізації, що закріплені в законодавстві й нормах статутного права. У свою чергу спеціальні (правові) поділяються на гарантії організаційної, фінансово-економічної самостійності органів самоорганізації населення і гарантії захисту прав цих органів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Бабаєв В. Місцеве самоврядування в сучасному мегаполісі: тенденції, проблеми, перспективи / В. Бабаєв // Вісн. Нац. акад. держ. управління при Президентові України. – 2003. – № 3. – С. 351-356.
2. Баймуратов М.О. Правовий статус територіальної громади в Україні: теоретичні та практичні проблеми / М.О. Баймуратов // Муніципальний рух: новий етап розвитку: матеріали VІІ Всеукр. муніципальних слухань [“Муніципальний рух в Україні – 10 років розвитку”], (Бердянськ, 6–8 вер. 2001 р.). – К.: Логос, 2002. – С. 368-370.
3. Баймуратов М.А., Григорьев В.А. Роль международных стандартов местного самоуправления в формировании компетенции публичной самоуправленческой (муниципальной) власти / М.А. Баймуратов, В.А. Григорьев. – Одесса: ФЕНИКС, 2003. – 160 с.
4. Баймуратов М.О. Функції і повноваження територіальних громад / М.О. Баймуратов // Одеська національна юридична академія: Наук. пр. Одеськ. нац. юрид. акад. – Т. 1. – Одеса, 2002. – С. 104-117.
5. Батанов О. Органи самоорганізації населення. Як вони бачаться в Києві / О. Батанов // Віче. – 2002. – № 10 (127).– С. 5-12.
6. Батанов О. Основні напрями і види діяльності територіальних громад: проблеми класифікації / О.Батанов // Вісн. Одеськ. ін-ту внутр. справ. – 1999. – № 1. – С. 21-25.
7. Батанов О.В. Повноваження органів державної влади у сфері місцевого самоврядування: система та загальна характеристика / О.В. Батанов // Часопис Київ. ун-ту права. – 2002. – № 1. – С. 44-53.
8. Батанов О.В. Територіальна громада і людина та проблеми відповідальності в місцевому самоврядуванні / О.В. Батанов // Бюл. Мін-ва юстиції України. – 2003. – № 10. – С. 5-15.
9. Батанов О. Територіальні громади як первинні суб’єкти місцевого самоврядування в Україні: проблеми класифікації / О. Батанов // Одеська національна юридична академія: Наук. пр. Одеськ. нац. юрид. акад. – Т. 1. – Одеса, 2002. – С. 137 –146.
10. Батанов О.В. Функції територіальних громад як специфічних суб’єктів конституційного права / О.В. Батанов // Право України. – 1998. – № 8. – С. 21-24.
11. Батанов О.В., Пастернак О.М. Система суб’єктів конституційно-правової відповідальності в місцевому самоврядуванні України / О.В. Батанов, О.М. Пастернак // Часопис Київ. ун-ту права. – 2003. – № 3. – С. 22-29.
12. Бачило Л.И. Функции органов управления / Л.И. Бачило. – М.: Юрид. лит., 1976. – 198 с.
13. Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право): навч. посібник / П.Д. Біленчук, В.В. Кравченко, М.В. Підмогильний. – К.: Атіка, 2000. – 304 с.
14. Бодрова І.І. Місце асоціацій місцевих рад у системі місцевого самоврядування України / І.І. Бодрова // Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності: тези наук. доп. та повід. учасників наук. конф. молод. учених (Харків, 20-21 груд. 2001 р.). – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. – С. 37-40.
15. Бодрова І.І. Організаційно-правові питання діяльності асоціацій місцевих рад України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Бодрова Ірина Іванівна. – Х., 2002. – 214 с.
16. Болдырев С.В. Вопросы реализации полномочий местного самоуправления / С.В. Болдырев // Пробл. законності: Респ. міжвід. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. – Вип. 57. – С. 21-27.
17. Болдирєв С.В. Організаційно-правові питання місцевого самоврядування в Україні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02/ Болдирев Сергій В’ячеславович. – Х., 2003. – 228 с.
18. Болдирєв С.В. Проблеми розподілу компетенції в органах місцевого самоврядування / С.В. Болдирев // Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності: тези наук. доп. та повід. учасників наук. конф. молод. учених (Харків, 20-21 груд. 2001 р.). – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. – С. 31-33.
19. Борденюк В. Деякі проблеми законодавчого визначення компетенції органів місцевого самоврядування в Україні / В. Борденюк // Вісн. Укр. акад. держ. управління при Президентові України. – 1997. – № 1. – С. 119-129.
20. Борденюк В. Діалектика співвідношення самоврядування, місцевого самоврядування та державного управління / В.Борденюк // Інноваційні механізми місцевого та регіонального розвитку: За матер. VIII Всеукр. муніципальних слухань [“Ресурси місцевого і регіонального розвитку: національний та міжнародний аспекти”], 29 липня (2 серпня 2002 року, м. Судак, Автономна Республіка Крим) /Наук. ред. М. Пухтинський. – К.: Атіка-Н, 2003. – С. 268-280.
21. Борденюк В. Концептуальні основи співвідношення функцій місцевого самоврядування та його органів з функціями держави / В. Борденюк // Право України. – 2003. – № 11. – С. 17-23.
22. Бориславська О.М. Конституційно-правові засади місцевого самоврядування в Україні та їх реалізація: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Бориславська Олена Марківна. – Львів, 2003. – 212 с.
23. Бражников В.Є. Розвиток громадських засад у діяльності місцевих Рад депутатів трудящих УРСР / В.Є. Бражников. – К.: Наук. думка, 1967. – 62 с.
24. Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм ХV-VIII cт. – Т.1. Структури повсякденності: можливе і неможливе / Ф. Бродель, пер. з франц. – К.: Основи, 1995. –543с.
25. Бублик Г. Проблеми поняття та змісту делегованих повноважень місцевих органів влади / Г. Бублик // Юрид. Україна. – 2004. – № 2. – С. 10-12.
26. Бурлака А.С. Взаимоотношения в системе местных советов народных депутатов (организационно-правовые проблемы): дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Бурлака Анатолий Сергеевич. – Х., 1969. – 358 с.
27. Бурмистров А.С. Местное сообщество как субъект самоуправления / А.С. Бурмистров // Правоведение. – 2000. – № 5. – С. 36-42.
28. Бутко І.П., Корнієнко М.І., Стоянов Г.В. Ради в містах і органи громадської самодіяльності / І.П. Бутко, М.І. Корнієнко, Г.В. Стоянов. – К.: Наук. думка, 1974. – 108 с.
29. Бутко І.П., Шемшученко Ю.С. Місцеві ради і забезпечення законності / І.П. Бутко, Ю.С. Шемшученко. – К.: Наук. думка, 1973. – 232 с.
30. Васильев В.И. Местное самоуправление: учеб. и науч.-практич. пособ. / В.И. Васильев. – М., 1999. – 453 с.
31. Васильчиков А. О самоуправлении: сравнительный обзор русских и иностранных земских и общественных учреждений / А. Васильчиков. – Т. 1-2. – СПб.: Тип. Э. Праца, 1870. – 477 с.
32. Вишняков В.Г. Конституции стран – членов СНГ: система государственной власти и местного самоуправления / В.Г. Вишняков // Гос-во и право. – 1994. – № 5. – С. 8-13.
33. Взаємодія органів місцевого самоврядування та громадськості в процесі демократизації суспільства відповідно до Європейської Хартії місцевого самоврядування: матеріали міжнар. конф., [Київ, 17–18 трав. 2000 р.] – К., 2000. – 36 с.
34. Вовк С. Місцеве самоврядування: сенс, тенденції, перспективи / С. Вовк // Самоврядування та самоорганізація територіальних громад: матеріали науково-практичної конференції. – Львів: Доброчинний громадський фонд ім.. Князя Осмомисла, 1999. – С. 123-130.
35. Воронов М.П. Місцеве самоврядування України та його акти: навч. пос. / М. П. Воронов. – К.: НИК ВО, 1992. – 55 с.
36. Все о Минске – Устав города Минска. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.myminsk.com
37. Выдрин И.В. Территориальный коллектив как субъект местного самоуправления (государственно-правовые аспекты) / И.В. Выдрин // Правоведение: Известия высш. учеб. завед. – 1992. – № 4. – С. 89-92.
38. Гаращук В.М. Державна та регіональна політика в справі розбудови системи органів місцевого самоврядування / В.М. Гаращук // Правові проблеми реформування регіональної влади: матер. наук.-практ. конф. (Харків, 12 квіт. 2002 р.). – Х: НДІ держ. буд.-ва та місц. самоврядування АПрН України, 2002.– С. 57-62.
39. Гизевиус В. Политика местного самоуправления в ФРГ / В. Гизевиус, пер. с нем. – Бонн, Германия, 1995. – 145 с.
40. Голікова О. Пані Ніна й вуличні комітети / О. Голікова // Партнери: Муніципальний бюл. – 2004. – Число 8-9 (65), серп.-вер. – С. 1,6.
41. Государственное управление: основы теории и организации: учебник /Под ред. В.А. Козбаненко. – М.: Статут, 2000. – 912 с.
42. Гошко А.О. Оцінка діяльності місцевих органів самоврядування / А.О. Гошко. – К.: Вид. дім “Соборна Україна”, 1998. – 380 с.
43. Градовский А.Д. Собрание сочинений / А.Д. Градовский. – Т. 9: Начала русского государственного права. – Часть Ш: Органы местного самоуправления. – СПб: Тип. М.М. Стасюлевича, 1904. – 599 с.
44. Григорьев В. Местное самоуправление: самоорганизующиеся системы, информационные процессы и субструктурные отношения / В. Григорьев // Юрид. вестн. – 2001. – № 4. – С. 132-139.
45. Григор’єв В.А. Становлення публічної самоврядної (муніципальної) влади в України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец 12.00.13 / В.А. Григор’єв. – Одеса, 2002. – 18 с.
46. Гук А. Створення дієздатної територіальної громади: шлях від окремого експерименту в Ірпенському регіоні до загальнодержавних реформ / А. Гук // Вісн. Укр. акад. держ. управління при Президентові України. – 2002. – № 2. – С. 201-209.
47. Гураль П. Основні засади місцевого самоврядування і проблеми їх реалізації в Україні / П. Гураль // Проблеми малих міст України: розвиток самоврядування і реформування місцевого господарства в контексті національних традицій і світового досвіду: матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Золочів – Львів, 27-28 трав. 2000 р.). – Львів: Державність, 2000. – С. 13-21.
48. Данількевич М., Величко Ю. Статут територіальної громади міста – нове явище у праві України / М. Данількевич, Ю Величко // Право України. – 2002. – № 4. – С. 27-29.
49. Девеми Ж. Ф. Місцеве управління у Франції / Ж.В. Девеми // Зб. наук. пр. Укр. акад. держ. управління при Президентові України. – 2000. – Вип. 2. – Ч. 2. – С. 77-82.
50. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / За ред. С.Г. Серьогіної. – Х.: Право, 2005. – 256 с.
51. Дмитрук І.В. Місцеве самоврядування: спосіб самоорганізації населення чи форма децентралізації публічної влади? / І.В. Дмитрук // Часопис Київ. ун-ту права. – 2002. – № 4. – С. 43, 44.
52. Долішній М. Нові підходи до територіального управління / М. Долішний // Уряд. кур’єр. – 2002. – № 38. – С. 6.
53. Досвід органів самоорганізації населення на Донеччині. Діяльність органів самоорганізації населення. Досвід Луганщини. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.bakhmat.org
54. Дробуш І.В. Актуальні питання функціонування регіональних органів місцевого самоврядування в Україні / І.В. Дробуш // Часопис Київ. ун-ту права. – 2003. – № 3. – С. 10-15.
55. Дроздов И.А. Кондоминиумы в современной России / И.А. Дроздов // Правоведение. – 1998. – № 4. – С. 144-153.
56. Європейська Хартія місцевого самоврядування // Віче. – 1993. – № 6. – С. 33-39.
57. Еремян В.В. Местное самоуправление в Латинской Америке: дис. … доктора юрид. наук: 12.00.02 / Еремян Виталий Владимирович. – М., 2001. – 441 с.
58. Еремян В.В. Особенности генезиса местного самоуправления в Латинской Америке / В.В. Еремян // Правоведение. – 2000. – № 1. – С. 59-67.
59. Завадская Б. Участие трудящихся в деятельности местных представительных органов государственной власти / Б. Завадская //Формы участия трудящихся в деятельности местных органов власти социалистических стран: Сб. – М.: ИГП АН СССР, 1989. – С. 44-63.
60. Закон про місцеве самоврядування в Україні: наук.-практ. коментар / Ін-т законодавства Верхов. Ради України; Голова редколегії В.Ф. Опришко. – К., 1999. – С. 397.
61. Закон України “Про органи самоорганізації населення”: наук.-практ. коментар /За ред. В.В. Кравченка. – К.: Атіка-Н, 2003. – 152 с.
62. Захарова Н.И. Городское самоуправление в системе местного самоуправления в России: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 /Захарова Наталья Ивановна. – М., 1999. – 172 с.
63. Інститути та інструменти розвитку територій. На шляху до європейських принципів: наук. вид. /За ред Максименка С. – К.: Міленіум, 2001. – 244 с.
64. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях: монографія / А. Карась. – Київ; Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – 520с.
65. Кизеветтер А.А. Местное самоуправление в России IX-XIX ст.: Историч. очерк / А.А. Кизеветтер. – М.: Тип. Императ. Моск. ун-та, 1910. – 155 с.
66. Кiселичник В. Про надання українським містам у XIV-XVII ст. Магдебурзького права / В. Кіселичник // Право України. – 1996. – № 9. – С. 82-84.
67. Клепацький М. Проблеми реалізації законодавчо врегульованої процедури створення, функціонування та припинення діяльності органів самоорганізації населення / М. Клепацький // Аспекти самоврядування: Часопис Укр.-америк. прогр. “Партнерство громад”. – 2003. – № 1. – С. 6-10.
68. Коваленко А. Столиця – у законопроектних риштуваннях // Місцеве самоврядування / А. Коваленко. – 1997. – № 3-4(5), бер.-квіт. – С. 28-36.
69. Коваленко Г. Майбутнє самоорганізації населення / Г. Коваленко // Юрид. вісн. України. – 2002. – № 51. – 21-27 груд. – С. 10.
70. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. // Голос України. – 2005. – № 158, 23 серп. – С. 10-21.
71. Колісник К.О. Щодо понять “взаємодія” та “координація” в контексті державного управління / К.О. Колісник // Теорія та практика державного управління. – Вип. 2: Державне управління та місцеве самоврядування: тези ІІІ Міжнар. наук. конгресу 26 лют. 2003 року.– Х.: Вид-во Хар РІ УАДУ “Магістр”, 2003. – С. 67-69.
72. Комаров С.А. Общая теория государства и права: ученик / С.А. Комаров. – М.: Юрайт, 1997. – 416 с.
73. Конев А. Организация общественной самодеятельности трудящихся и их роль в местном хозяйстве и культурном строительстве: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук / А. Конев. – Саратов, 1965. – 18 с.
74. Конституційне право України: підручник /За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наук. думка, 2002. – 732 с.
75. Конституційно-правові засади становлення української державності / В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, О.Г. Данильян та ін; за ред. В.Я. Тація, Ю.М. Тодики. – Х.: Право, 2003. – 328 с.
76. Конституція України (від 28 червня 1996 р.) // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
77. Косенко Г. Взаємодія органів державної влади і громадського сектора та розвиток партнерства з метою вирішення соціальних питань / Г. Косенко // Актуал. пробл. держ. управління: зб. наук. пр. – Д.: Дніпропетр. регіон. ін-т держ. управління УАДУ, 2002. – Вип. 1 (7). – С. 235-241.
78. Кошовий Р. Дієвий механізм залучення громадян до місцевого самоврядування в України / Р. Кошовий // Аспекти самоврядування: Часопис Укр.-америк. прогр. “Партнерство громад”. – 2003. – № 1. – С. 11-14.
79. Кравченко В.В., Пітцик М.В. Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні (Основи муніципального права): навч. посіб. / В.В. Кравченко, М.В. Пітцик. – К.: Арарат-Центр, 2001. – 176 с.
80. Кравченко В.В., Пітцик М.В. Муніципальне право України: навч. посіб. / В.В. Кравченко, М.В. Пітцик. – К.: Атіка, 2003. – 672 с.
81. Кравченко П. Громада та розвиток інститутів громадянського суспільства / П. Кравченко // Актуал. пробл. держ. управління: зб. наук. пр. – Д.: Дніпропетр. регіон. ін-т держ. управління УАДУ, 2002. – Вип. 1 (7). – С. 3-5.
82. Кронский В.С. Социальное предназначение местного самоуправления / В.С. Кронский. – Н.Новгород, 1991. – 154 с.
83. Куйбіда В., Чушенко В. Поняття місцевого самоврядування в Україні / В. Куйбіда, В. Чушенко // Право України. – 1998. – № 5. – С. 17-22.
84. Курганский Т.М. Развитие общественных начал в работе местных Советов депутатов трудящихся на современном этапе: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 711 “Государственное и административное право”/ Т.М. Курганский. – Алма-Ата, 1970. – 25 с.
85. Кутафин О.Е., Фадеев В.И. Муниципальное право Российской Федерации: учебник / О.Е. Кутафин, В.И. Фадеев. – М.: Юристъ, 1997. – 428 с.
86. Кутафин О.Е., Шеремет К.Ф. Компетенция местных Советов: учеб. пособ. / О.Е. Кутафин, К.Ф. Шеремет. – М.: Юрид. лит., 1986. – 224 с.
87. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления / Б.М. Лазарев. – М.: Юрид. лит., 1972. – 280 с.
88. Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки / Б.М. Лазарев. – М.: Юрид. лит., 1988. – 320 с.
89. Литвин В.М. Реальная основа жизни и развития. Финансовые проблемы местного самоуправления / В.М. Литвин // Голос Украины. – 2004.– № 199 (3449), 23 окт. – 23 октября 2004 г. – С. 2.
90. Любченко П.М. Компетенція місцевого самоврядування: організаційно-правові питання реалізації: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 /Любченко Павло Миколайович. – Х., 1998. – 181 с.
91. Любченко П.М. Компетенція суб’єктів місцевого самоврядування / П.М. Любченко. – Х.: Модель всесвіту, 2001. – 224 с.
92. Любченко П.М. Регулювання діяльності органів самоорганізації населення / П.М. Любченко // Теорія та практика державного управління. – Вип. 2: Державне управління та місцеве самоврядування: тези ІІІ Міжнар. наук. конгресу 26 лют. 2003 року. – Х.: Вид-во Хар РІ УАДУ “Магістр”, 2003. – С. 44-46.
93. Любченко П.М. Територіальна громада: проблеми регулювання правового статусу / П.М. Любченко // Держ. буд.-во та місцеве самоврядування. – Вип. 2. – Х.: Право, 2002. – С. 50-60.
94. Любченко П.М. Функції місцевого самоврядування: проблеми теоретичного й нормативного визначення / П.М. Любченко // Пробл. законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 64. – С. 12-22.
95. Лялюк О.Ю. Правова основа місцевого самоврядування: системно-структурний аспект / О.Ю. Лялюк // Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні: матер. Міжнар. наук.-практ. конф., (Харків, 25 трав. 2004 р.) / За ред. Ю.П. Битяка. – Х.: Ін-т держ. буд.-ва та місцевого самоврядування АПрН України, 2004. – С. 90-93.
96. Макаренко Г. “Ми в боргу перед громадами ...” / Г. Макаренко // Регіональна політика та місцеве самоврядування: законодавчі аспекти: парламентські слухання // Юрид. вісн. України. – 2003. – №17, 23 квіт.-8 трав. – С. 6.
97. Місцеве самоврядування в Україні в умовах становлення правової держави: Монографія /За ред. Ю.М. Тодики і В.А. Шумілкіна. – Х.: Одіссей, 2004. – 392 с.
98. Місцеве самоврядування: Збірник нормативно-правових актів. / За ред. М.І. Панова. – Х.: Гриф, 2002. – 688 с.
99. Муніципальне право України: Підручник /За ред. В.Ф. Погорілка та О.Ф. Фрицького. – К.: Юрінком Інтер. – 350с.
100. Муніципальний рух: новий етап розвитку //Муніципальний рух в Україні – 10 років розвитку: матер. VІІ Всеукр. муніцип. слухань [“Муніципальний рух в Україні – 10 років розвитку”] (Бердянськ, 6–8 вер. 2001 р., м. Бердянськ). – К.: Логос, 2002. – 560 с.
101. Муниципальное право Российской Федерации: Учебник. – 2-е изд. /Под ред. Ю.А. Дмитриева. – М.: Профобразование, 2000. – 800 с.
102. Мэрия г. Магадана: Устав муниципального образования “Город Магадан”. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cityadm.magadan.ru
103. Мягченко М. Загальнотеоретичні засади діяльності органів самоорганізації населення в системі місцевого самоврядування в Україні / М. Мягченко // Право України. – 2000. – №7. – С. 18-20.
104. Мягченко М. Про визначення поняття “органи самоорганізації населення”/ М. Мягченко // Право України. – 2002. – № 6. – С. 46-48.
105. Мягченко М. Ю. Органи самоорганізації населення як один із інститутів безпосередньої демократії в Україні / М.Ю. Мягченко // Київський Університет ім. Т. Шевченка. Вісник: Юридичні науки. – Вип. 43. – К.: Київ. Ун-т, 2001. – С. 17-21.
106. Найбільший дефіцит – ефективна влада. Її не буде без місцевого самоврядування та народовладдя: Круглий стіл // Голос України. – 2005. – № 33 (3533). – 22 лют. – С. 4-5.
107. Научно-практический комментарий к Закону Иркутской области “О местном самоуправлении в Иркутской области”. – Иркутск, 2001. – 432 с.
108. Нижник Н.Р., Цвєткова Г.О. Участь населення у місцевому самоврядуванні: досвід Росії / Н.Р. Нижник, Г.О. Цвєткова // Актуал. пробл. держ. управління: наук. зб. – Х.: Х.: Вид-во Хар РІ УАДУ “Магістр”, 2000. – № 1 (6). – С. 99-108.
109. Нинюк І. Порівняльна характеристика правових основ місцевого самоврядування в Польщі та в Україні / І. Нинюк // Зб. наук. праць Укр. акад. держ. управління при Президентові України. – 2000. – Вип. 2. – Ч. 2. – С. 171-174.
110. Ніколаєва Т. Право homo territorium [Актуальні проблеми реалізації законодавства про органи самоорганізації населення: Науково-практичний семінар] / Т. Ніколаєва // Юрид. вісн. України. – 2004. – № 1-2, 3-16 січ. (№ 1). – С. 4.
111. Новокрещенов А.В. Самоорганизация территориальных общностей как основа становления и развития местного самоуправления: дис. … доктора социол. наук: 22.00.08 / Новокрещенов Александр Васильевич. – Екатеринбург, 2003. – 404 с.
112. Нудненко А.А. Институты непосредственной демократии и права граждан Российской Федерации в системе местного самоуправления / А.А. Нудненко // Право и политика. – 2001. – № 11. – С. 58-63.
113. Ож