КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП ............................................................................................................ 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
1.1 . Поняття національної безпеки .............................................................. 10
1.2 . Структура національної безпеки .......................................................... 31
1.3 . Фактори, що впливають на забезпечення національної безпеки ...... 52
1.4 . Процеси глобалізації і проблеми забезпечення національної
безпеки ............................................................................................................ 72
Висновки до розділу 1 ................................................................................... 84

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
2.1. Поняття механізму забезпечення національної безпеки .................... 87
2.2. Верховна Рада України в механізмі забезпечення національної безпеки .................................................................................................. 119
2.3. Роль Президента України в механізмі забезпеченні національної безпеки................................................................................................... 134
2.4. Органи державної виконавчої влади в механізмі забезпечення національної безпеки ........................................................................... 149
Висновки до розділу 2 ......................................................................... 168

ВИСНОВКИ …........................................................................................... 172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................... 180

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі вітчизняного державотворення урізноманітнення загроз та викликів людині, державі і суспільству призвело не лише до загострення проблем національної безпеки, а й спричинило значну трансформацію її змісту. Попри зовнішньополітичні і військові аспекти національна безпека поширилася на сферу економічних, соціальних, екологічних, інформаційних, правових та інших відносин й, окрім перших, почала визначатися економічною спроможністю, транспарентністю, гідними умовами життя людини і громадянина.
Формування повноцінного режиму національної безпеки передбачає вибір пріоритетів і аналіз факторів національної безпеки на рівні особливої стратегії, початок якої закладено у першу чергу в Основному Законі. У Конституції Україну проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Встановлено базові параметри діяльності уповноважених органів державної влади в сфері національної безпеки; закладено правовий фундамент врахування можливих викликів і загроз та ймовірної активної реакції на них; визначено межі втручання держави в життя людини; закріплено вихідні начала для поточного законодавства щодо забезпечення національної безпеки.
Однак незважаючи на те, що окремі проблеми національної безпеки уже були предметом наукових пошуків учених, комплексного дослідження конституційних основ національної безпеки в Україні не проводилося. Отже, саме недостатня розробленість теоретичних положень, наявність ряду правових проблем, а також необхідність наукового осмислення шляхів оптимізації процесу забезпечення національної безпеки України у зв’язку з виникненням та наростанням дестабілізуючих чинників у державі і тенденцій до зміни рівнів існуючих загроз у світі й обумовили вибір автором даної теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах та відповідно до цільової комплексної програми “Права людини і проблеми організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в умовах становлення громадянського суспільства” № 0106u002285.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробці, узагальненні та обґрунтуванні конституційно-правових засад національної безпеки; у здійсненні комплексного аналізу нормативної бази, вітчизняного і зарубіжного досвіду, які стосуються становлення та розвитку системи забезпечення національної безпеки; в доведенні необхідності удосконалення законодавства у цій сфері; заповненні теоретичних прогалин, які мають місце в конституційно-правовій теорії з цієї проблематики.
Для досягнення зазначеної мети в дисертації поставлено такі завдання:
– проаналізувати й узагальнити основні теоретичні підходи щодо розуміння поняття “національна безпека”, дати їй авторське визначення з позиції вимог сьогодення;
– визначити співвідношення понять “національна безпека” та “державна безпека”;
– встановити структуру національної безпеки та особливості її основних складових;
– визначити основні фактори, що впливають на забезпечення національної безпеки;
– розкрити особливості впливу глобалізаційних процесів на національну безпеку;
– розробити поняття і структуру механізму забезпечення національної безпеки, розкрити його складові елементи;
– з’ясувати особливості конституційно-правового регулювання процесу забезпечення національної безпеки;
– виявити і проаналізувати місце і роль органів державної влади у механізмі забезпечення національної безпеки;
– розробити пропозиції щодо оптимізації чинного законодавства у сфері конституційно-правого регулювання національної безпеки.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються в сфері забезпечення національної безпеки України.
Предметом дослідження є конституційно-правове регулювання сфери національної безпеки, подальше вдосконалення законодавства у цьому напрямку.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить діалектичний метод, за допомогою якого проблеми національної безпеки проаналізовано у взаємозв’язку і взаємозалежності, цілісності, всебічності та динаміці. Характер та обсяг предмета дисертаційного дослідження зумовили також використання історико-правового методу – для аналізу еволюції інституту національної безпеки різних країн світу і України, тенденцій розвитку конституційно-правового регулювання національної безпеки; порівняльно-правового – для порівняльного аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду організації і функціонування системи забезпечення національної безпеки; формально-логічного – для визначення основних понять у даній сфері відносин (національна безпека, механізм забезпечення національної безпеки); системного – для дослідження структурних складових національної безпеки, висвітлення взаємозв’язків та взаємовпливів елементів національної безпеки та системи забезпечення національної безпеки; структурно-функціонального – для визначення ролі і місця органів державної влади в механізмі забезпечення національної безпеки; моделювання та прогнозування – для розробки рекомендацій щодо оптимізації механізму забезпечення національної безпеки.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці конституційного права цілісним науковим дослідженням конституційних основ національної безпеки, у межах якого розроблено комплексну характеристику конституційно-правового регулювання та практики забезпечення національної безпеки в Україні, визначено роль і місце органів державної влади в механізмі забезпечення національної безпеки, сформульовано низку понять, концептуальних теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства:
1. Запропоновано авторське визначення поняття “національна безпека України”, згідно з яким національна безпека розглядається як динамічний політико-правовий режим, метою якого є стан убезпеченості національних інтересів від різного роду загроз, що досягається завдяки цілеспрямованій діяльності органів державної влади та інститутів громадянського суспільства з метою гарантування прав людини і основоположних свобод, їх прогресивного розвитку та стабільності конституційного ладу.
2. Уперше в конституційно-правовому аспекті встановлено структуру національної безпеки та визначено, що її складовими є: об’єкт (людина і громадянин, суспільство і держава, національні інтереси), суб’єкт (державні і недержавні інституції) та діяльність, спрямована на убезпечення національних інтересів від різного роду загроз. А з огляду на те, що зазначені елементи за своєю природою є складними підсистемами, елементами національної безпеки, пропонується вважати: залежно від місцезнаходження джерела загрози – внутрішню та зовнішню безпеку; стосовно об’єкта національної безпеки – безпеку людини і громадянина, безпеку суспільства, безпеку держави; за функціональними сферами – державну, економічну, енергетичну, екологічну, інформаційну, соціальну, політичну, науково-технологічну та воєнну безпеку тощо.
3. По-новому визначено систему факторів, які впливають на забезпечення національної безпеки, і відповідно обґрунтовано, що їх доцільно розділяти на три основні групи: система і характер національних інтересів на відповідному етапі історичного розвитку держави; джерела, зміст та спрямованість загроз національній безпеці; внутрішні та зовнішні умови (політичні, соціально-економічні, правові, духовні та ін.) існування країни.
4. Удосконалено класифікацію загроз національній безпеці та визначено, які з них є найбільш небезпечними та актуальними для національної безпеки на сучасному етапі державотворення. Встановлено, що здійснена класифікація розкриває можливі масштаби різних за характером загроз та є необхідним аспектом їх оцінювання, основою для вироблення засобів протидії та розробки правових засад щодо їх нейтралізації.
5. Обґрунтовано, що процеси глобалізації відіграють роль зовнішнього фактора, який має амбівалентну спрямованість щодо національної безпеки, яка полягає в тому, що, будучи позитивним явищем суспільного прогресу, глобалізація поглиблює проблеми національної безпеки.
6. Уперше в конституційно-правовому аспекті сформульоване поняття механізму забезпечення національної безпеки, згідно із яким він являє собою сукупність двох комплексних елементів нормативного (матеріального і процесуального) й інституційного (державного і недержавного) характеру, спрямованих на реалізацію національних інтересів країни та їх захист від різного роду загроз.
7. Уперше обґрунтовано положення про доцільність встановлення як однієї з підстав притягнення до конституційно-правової відповідальності вчинення дій (бездіяльність), які становлять загрозу національній безпеці. Порядок притягнення до цієї відповідальності пропонується передбачити у межах законів, покликаних врегулювати правовий статус посадових осіб та державних інституцій, що є суб’єктами забезпечення національної безпеки.
8. Уперше визначено особливості конституційно-правового регулювання процесу забезпечення національної безпеки і розроблено пропозиції щодо його подальшого вдосконалення. Встановлено, що розвиток конституційно-правового забезпечення національної безпеки визначає реалізація таких вимог: удосконалення конституційної бази забезпечення національної безпеки; приведення чинного законодавства в галузі забезпечення національної безпеки у відповідність із Конституцією України, міжнародно-правовими зобов’язаннями, потребами забезпечення національної безпеки країни у конкретних сферах життєдіяльності та прийняття нового законодавства у цій галузі; забезпечення системності правової регламентації у даній сфері на базі розробки концепції розвитку відповідного законодавства на найближчий період та на перспективу на основі врахування багатоплановості сфер забезпечення національної безпеки та існуючих (і потенційних) загроз для національних інтересів країни.
9. Отримало подальший розвиток дослідження ролі і місця органів державної влади у механізмі забезпечення національної безпеки. Визначено, що ефективність їх діяльності перебуває в площині чіткого розмежування компетенції органів державної влади у чинному законодавстві, усвідомлення ними національних інтересів країни та консолідації навколо подолання загроз національній безпеці з метою створення належних умов для розвитку людини і суспільства. На цій підставі визначені основні напрямки оптимізації механізму забезпечення національної безпеки.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації пропозиції i висновки можуть бути використані: у науково-дослідницьких цілях – для подальшої розробки теорії правового забезпечення національної безпеки України та визначення меж її конституційно-правового регулювання; у правотворчій роботі – як теоретична основа при розробці i прийнятті законів України, що визначають конституційно-правові засади національної безпеки; у правозастосуванні – для оптимізації функціонування системи забезпечення національної безпеки; у навчальному процесi – при пiдготовцi вiдповiдних роздiлiв пiдручникiв і навчальних посiбникiв з конституцiйного права України та інших галузей права, при викладаннi курсу конституцiйного права України, у науково-дослідницькій роботi студентiв; у правовиховній роботі серед населення основні положення і висновки дисертації можуть служити підвищенню правової культури народних депутатів, посадових осіб різних гілок державної влади та органів місцевого самоврядування, громадян України, формуванню у них демократичного світогляду.
Апробація результатів дисертації. Основні положення i висновки роботи доповідалися на науковій конференції молодих вчених “Нове законодавство України та питання його застосування” (Харків, 2003); ХV Харківських політологічних читаннях “Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності” (Харків, 2004); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні” (Харків, 2004); міжнародній науковій конференції молодих учених та здобувачів “Актуальні проблеми правознавства” (Харків, 2004); всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів “Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства” (Харків, 2006); ХІХ Харківських політологічних читаннях “Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України” (Харків, 2007), а також розглядалися і обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації за темою дисертації. Основні теоретичні положення і висновки, що сформульовані у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення у 13 наукових працях: 7 статтях у фахових виданнях та 6 тезах доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, що поділяються на вісім підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 209 сторінок, з них основного тексту – 179 сторінок. Список використаних джерел містить 329 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в розробці комплексної характеристики конституційно-правових засад національної безпеки України, обґрунтуванні й удосконаленні основних напрямків її забезпечення. Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:
1. В Україні окремі аспекти національної безпеки уперше були закріплені в Декларації про державний суверенітет України. Отже, є всі підстави вважати, що національна безпека як самостійна категорія конституційного права більш інтенсивно починає досліджуватися в 90-ті роки ХХ ст. з моменту створення на пострадянському просторі суверенних держав.
2. Узагальнюючи наявні наукові джерела й застосовуючи авторський підхід стосовно визначення поняття “національна безпека”, встановлено, що на сучасному етапі вітчизняного державотворення його сутнісною характеристикою є цілеспрямована діяльність органів державної влади та інститутів громадянського суспільства щодо захисту національних інтересів від різного роду загроз та забезпечення таких умов для існування людини, держави і суспільства, які гарантують можливість їх всебічного прогресу.
3. Здійснені узагальнення дають підстави вважати, що національну безпеку і державну безпеку неприпустимо ототожнювати, а тим більше підміняти національну безпеку державною безпекою, оскільки вони співвідносяться як ціле і частина. Поняття “національна безпека” охоплює значно ширше коло об’єктів, має міждисциплінарний, міжгалузевий характер та дозволяє об’єднати всі відомі види безпеки, які забезпечуються державою.
4. Проведений аналіз свідчить, що на сьогодні пріоритетними структурними елементами національної безпеки залежно від конкретних сфер людської життєдіяльності доцільно вважати державну, економічну, енергетичну, екологічну, інформаційну, соціальну, політичну, науково-технологічну та воєнну безпеку й поглиблювати дослідження правових основ у цих напрямках. Нормативно-правове забезпечення складових національної безпеки за функціональною ознакою має бути незалежним від політичної ситуації та відображати гостроту реальних проблем і їх значення для розвитку країни. Це вимагає ретельного моніторингу та аналізу наявних загроз, урахування потенціалу країни та зарубіжного досвіду в цих сферах суспільних відносин.
5. На сучасному етапі становлення державності реальна та ефективна політика у сфері забезпечення національної безпеки має будуватися на основі чіткого врахування суттєвих факторів, які на неї впливають, знання їх основних характеристик, пріоритетів та граничних значень. Кожний з цих факторів впливає на стан національної безпеки по-своєму, що потребує їх системного та комплексного врахування в процесі вітчизняного державотворення.
6. Національні інтереси мають системний характер у тому розумінні, що, з одного боку, є основою для визначення цілей і напрямків державної політики та діяльності органів публічної влади і політичної системи в цілому, а з другого – в тому, що сам зміст національних інтересів формується у процесі розвитку держави і суспільства під впливом зовнішніх та внутрішніх, об’єктивних і суб’єктивних факторів. Стратегічний характер національних інтересів полягає в такому: вони спрямовані на створення, збереження та досягнення сприятливих умов для стабільного розвитку людини, держави і суспільства та є інтегрованим вираженням їх збалансованих життєво важливих інтересів; є фундаментальними пріоритетами будівництва і розвитку державності. Національні інтереси визначають цілі, стратегічні та поточні завдання внутрішньої та зовнішньої політики; необхідність будівництва і розвитку системи забезпечення національної безпеки; вони не можуть обмежуватися національною територією; не повинні вирішуватися ізольовано від інтересів інших держав.
7. Удосконалення протидії загрозам національній безпеці пов’язане із необхідністю оптимізації нормативно-правової регламентації в даній сфері, зокрема прийняття науково обґрунтованої розробки їх порогових значень. Однак право може закріпити тільки загальні принципи виявлення та подолання загроз національній безпеці. Їх неможливо передбачити надто детально в нормативно-правових актах, оскільки законодавець не може знати майбутнього з поправками на безкінечність та випадковість. Виважена ж політика в сфері національної безпеки повинна виходити з допустимого порогу найбільш значних загроз. Все решта має залишатися за рамками національної безпеки і “відпрацьовуватися” державними механізмами управлінських впливів на негативні процеси та явища.
8. Глобалізаційні процеси є одним із факторів, який призвів до формування нового уявлення про національну безпеку, відповідно до якого по-перше, остання є складовим елементом системи вищого рівня (міжнародної безпеки), що є наслідком інтеграції світового співтовариства у прагненні подолати спільні загрози та виклики. А по-друге, проблеми національної безпеки отримали широке розуміння, що викликано інтернаціоналізацією політичних і правових систем різних країн та пов’язує їх з акцентом на невійськових аспектах національної безпеки, зокрема питаннях людського розвитку.
9. Пріоритетного значення в умовах глобалізації набуває діяльність держави, яка повинна ґрунтуватися на науково обґрунтованих та осмислених ефективних юридичних формах вираження, реалізації і захисту національних інтересів, зміцнення державного суверенітету, істотно продуманої і послідовної політики забезпечення національної безпеки. У цьому напрямку важливою є розробка стратегії держави, яка визначила б принципи і умови, при виконанні яких зростали б позитивні результати глобалізації і знижувалися, мінімізовувались її негативні наслідки.
10. Механізм забезпечення національної безпеки є специфічним видом правових механізмів, який має особливу, складну природу, що зумовлена самою сутністю категорії національної безпеки. Зміст поняття механізму забезпечення національної безпеки розкривається через єдність його комплексних елементів: систему, яка включає в себе конституційні норми та конкретизуючі норми поточного конституційного законодавства, процесуальні акти, правовідносини (правова основа) і цілеспрямовану діяльність (сукупність узгоджених дій (їх форм, методів, способів, засобів) органів державної влади, до компетенції яких входить вирішення питань щодо забезпечення безпеки людини і громадянина, держави і суспільства та структур громадянського суспільства (органів місцевого самоврядування, громадських організацій, політичних партій), що мають на меті реалізацію і захист національних інтересів (інституційний механізм).
11. Якість правової основи визначає можливості інституційного механізму національної безпеки впливати на процеси, які відбуваються у сфері відносин національної безпеки. Проведене дослідження показало, що в Україні створена конституційно-правова основа забезпечення національної безпеки, яка включає сукупність основоположних нормативно-правових актів, що містять юридичні принципи та норми, спрямовані на правове регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення національної безпеки країни. Разом з цим конституційно-правове регулювання відносин у цій сфері ще далеке від досконалості, що пов’язано із формуванням нової структури економічних, політичних, соціальних та духовних реалій як всередині країни, так і на міжнародній арені. Сучасний стан правової основи забезпечення національної безпеки можна визначити як стан системи, яка перебуває на етапі формування, а тому безумовно має риси перехідного періоду.
12. З урахуванням зростаючої ролі забезпечення національної безпеки для зміцнення української державності, захисту прав людини і основоположних свобод необхідно зміцнити конституційну основу цього інституту. У зв’язку із цим вважаємо за потрібне внести зміни до норм про засади конституційного ладу, якими мають бути удосконалені базові положення щодо забезпечення національної безпеки. З огляду на це пропонується по-новому закріпити положення ч. 1 ст. 17 Конституції України: “Забезпечення національної безпеки є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу. Пріоритетні складові національної безпеки визначаються Конституцією і законами України”.
13. Необхідна розробка Закону України “Про національну безпеку” з урахуванням вітчизняного і міжнародного досвіду нормативного регулювання забезпечення національної безпеки, у якому доцільно по-новому закріпити: положення про складові національної безпеки; уточнити перелік суб’єктів її забезпечення та більш детально визначити їх повноваження і питання взаємодії; закріпити методику збору інформації у сфері національної безпеки, її оцінки, аналізу та прогнозування загроз тощо.
14. У процесі дослідження автор прийшов до висновку, що назріла потреба встановлення як однієї із підстав притягнення до конституційно-правової відповідальності вчинення дій (бездіяльність), які становлять загрозу національній безпеці. Така відповідальність входить до структур механізму забезпечення національної безпеки як засіб, міра і гарантії правомірних дій органів державної влади.
15. В Україні створена і нормативно закріплена діяльність цілісної системи забезпечення національної безпеки, яка становить інституційний елемент механізму її забезпечення. Він включає дві підсистеми: державну та громадську. Мета системи забезпечення національної безпеки – забезпечити функціонування механізму, спрямованого на здійснення політики і стратегії держави у галузі забезпечення національної безпеки, і реалізувати його у конкретній скоординованій діяльності необхідних органів державної влади та інститутів громадянського суспільства. Наявність великої кількості елементів державної системи забезпечення національної безпеки обумовлює і їх велику взаємозалежність та ускладнює процес управління нею. Це вимагає виключення паралелізму і дублювання повноважень органів державної влади, особливо виконавчих, свідчить про необхідність її подальшого вдосконалення.
16. Оптимізація механізму забезпечення національної безпеки потребує комплексних державних і суспільних зусиль, передусім спрямованих на зміни в розумінні національної безпеки з огляду на сучасні загрози людині, державі і суспільству; активних дій з удосконалення процесу розробки та прийняття нормативно-правових актів стосовно структури та функціонування системи забезпечення національної безпеки України й покращення її матеріально-фінансового забезпечення; удосконалення правозастосування; підвищення ролі структур громадянського суспільства у процесі забезпечення національної безпеки; діяльності державних структур у режимі консенсусу, підвищення професіоналізму та рівня правової культури посадових осіб, правосвідомості населення держави.
17. На підставі здійсненого аналізу зроблено висновок, що на сучасному етапі парламент має достатньо повноважень, щоб зробити сферу національної безпеки більш прозорою завдяки концентрації уваги на виникаючих проблемах у цьому напрямку, фокусуючи на них загальну увагу. Одним із пріоритетних завдань законодавчої діяльності Верховної Ради України у досліджуваній сфері є структурне і організаційно-правове вдосконалення механізму забезпечення національної безпеки України. З урахуванням широкого спектру проблем національної безпеки і наявності розгалуженої системи забезпечення національної безпеки зазначається, що істотне значення для забезпечення національної безпеки має здійснення парламентського контролю за органами державної влади. Результативність цього контролю пов’язана, перш за все, із удосконаленням форм контрольної діяльності, активізацією контролю комітетів, роботи народних депутатів в округах, врегулюванням статусу тимчасових слідчих комісій, які у багатьох демократичних державах є досить дієвим інститутом контролю парламенту не лише за членами уряду, а й іншими органами державної влади. Все це безпосередньо пов’язано із оптимізацією діяльності парламенту, спрямованої на повноцінну реалізацію функцій, зміцнення самостійності та незалежності від впливу інших гілок влади у здійсненні парламентських прерогатив, врахуванням позитивного досвіду зарубіжних країн.
18. Пропонується розширити повноваження Верховної Ради України щодо діяльності у сфері національної безпеки. З цією метою доцільно законодавчо закріпити положення про необхідність заслуховування Верховною Радою України не рідше одного разу на рік звіту Голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, Голови Служби безпеки України, Міністра оборони, Міністра з надзвичайних ситуацій та звітів і доповідей посадових осіб інших державних органів з окремих питань, пов’язаних із забезпеченням належного стану національної безпеки. З огляду на динамічні зміни, які відбуваються в сфері забезпечення національної безпеки, для скоординованого здійснення законопроектної роботи, попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, та парламентського контролю за діяльністю органів державної влади у сфері національної безпеки пропонується підвищити статус профільного комітету шляхом закріплення його повноважень у Законі “Про основи національної безпеки України” та створити постійно діючий підкомітет у складі цього комітету для забезпечення більш узгодженої діяльності усіх постійних комітетів, функціонування яких стосується питань національної безпеки.
19. Зміцнення в Україні парламентаризму має поєднуватися із збереженням авторитету Президента, наділеного не суто церемоніальними й представницькими, а реальними дієвими владними повноваженнями. Президент України, як один із основних суб’єктів забезпечення національної безпеки, який наділений широким колом повноважень у сфері національної безпеки, повинен їх спрямовувати у першу чергу на узгоджене функціонування всього механізму забезпечення національної безпеки і у цій діяльності тісно співпрацювати із парламентом та органами виконавчої влади. Все це обумовлює необхідність більш детального наукового обґрунтування подальшого розвитку і новелізації інституту президентства з урахуванням нових політико-правових реалій та стану його регламентації в інших державах світу.
20. Узагальнено, що тільки комплексна реалізація наявних повноважень органів виконавчої влади дозволить їм найефективніше брати участь у забезпеченні національної безпеки. Тому потрібно, щоб ці органи мали стійку адаптованість до постійних соціально-політичних змін і були стабільними незалежно від політичних коливань у суспільстві та завжди діяли єдино і консолідовано. При вирішені проблеми оптимізації діяльності органів державної виконавчої влади у механізмі забезпечення національної безпеки важливим є підвищення їхньої ефективності і утвердження демократичного характеру.
21. Проблему взаємовідносин та розмежування повноважень у сфері національної безпеки між Кабінетом Міністрів України, Президентом України та Радою національної безпеки і оборони доцільно більш детально врегулювати на рівні Закону “Про основи національної безпеки України”, який сьогодні тільки у загальному вигляді окреслює повноваження державних органів у цій сфері, з подальшим удосконаленням їх у законах, які покликані деталізувати правовий статус вищих органів державної влади: “Про Кабінет Міністрів України”, “Про Президента України”, “Про Раду національної безпеки і оборони України”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авакьян С. А. Президент Российской Федерации: эволюция конституционного правового статуса // Вестник МГУ. Сер. 11. Право. – 1998. – № 1. – C. 8-40.
2. Авакьян С. А. Федеральное Собрание: перспективы совершенствования и организации // Вестник МГУ. Сер. 11. Право. – 2002. – № 2. – С. 3-16.
3. Авер’янов В. Б. “Центр” виконавчої влади в Україні: особливості конституційно-правового регулювання // Часопис Київського ун-ту права. – 2005. – № 1. – C. 3-8.
4. Авер’янов В. Б. Виконавча влада в Україні та її правове регулювання // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3 (33-34). – C. 238-253.
5. Авер’янов В. Б. Конституційно-правовий статус українського уряду: проблеми реалізації // Юридичний журнал. – 2005. – № 4. – C. 52-57.
6. Автономов А. С. Методологические исследования системы категорий конституционного права // Теоретические проблемы российского конституционализма / Под. общ. ред. Т. Я. Хабриевой. – М.: Ин-т государства и права РАН, 2000. – 210 с.
7. Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.
8. Алєксєєнко І. В. Трансформація інституту національної держави в умовах глобалізації: Автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.02 / НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2006. – 32 с.
9. Акт проголошення незалежності України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
10. Александрова Н. В. Основні підходи до визначення видів функцій органів виконавчої влади // Держ. управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики; За ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – С. 108-112.
11. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
12. Алексеева Т. А. Гражданское общество и проблемы безопасности в России. (Материалы “круглого стола”) // Вопросы философии. – 1995. – № 2. – C. 18-36.
13. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки: Навч. та наук.-практ. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002. – 332 с.
14. Андресюк Б. Універсальні загрози, безпека держави і людини // Голос України. – 2002. – 13 вересня (№ 167). – C. 6.
15. Андрианов С. Н. и др. Англо-русский юридический словарь / С. Н. Андрианов, А. С. Берсов, А. С. Никифоров – М.: РУССО, 2002 – 512 с.
16. Антонов В. О. Органи державної влади в галузі оборони і державної безпеки / Органи державної влади України; За ред. В. Ф. Погорілка: – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2002. – 506-534 с.
17. Архипов А. М. Экологическая функция Российского государства: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Нижегородский юрид. ин-т МВД РФ. – Н. Новгород, 1997. – 21 с.
18. Афанасьев В. Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
19. Аэроянц Э. А. Глобализация: катастрофа или путь к развитию? Современные тенденции мирового развития и политические амбиции. – М.: Новый век, 2002. – 416 с.
20. Барабаш Ю. Г. Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий аспект): Монографія. – Х.: Легас, 2004. – 192 с.
21. Барабаш Ю. Г. Повноваження сучасного парламенту у сфері національної безпеки: порівняльно-правовий аналіз // Сучасні проблеми юридичної науки: стан і перспективи розвитку: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів; За ред. М. І. Панова. – Х., 2005. – С. 112-115.
22. Баранов П. П., Райгородский В. Л. Становление национальной безопасности России: право, модернизация и глобализм // Философия права. – 2003.– № 2. – C. 7-12.
23. Безпека України – 2010. Громадсько-політичне об’єднання Український форум / Під ред. В. П. Горбуліна, А. М. Зленка, Г. К. Крючкова та ін. – К., 2007. – 124 с.
24. Бельский К. С. О функциях исполнительной власти // Государство и право. – 1997. – № 3. – C. 14-21.
25. Битяк Ю. П. Адміністративна реформа і проблеми удосконалення законодавчої діяльності в Україні // Адміністративна реформа в Україні: шлях до Європейської інтеграції: Зб. наук. праць. – К., 2003. – С. 68-73.
26. Біла К. О. Особливе партнерство Україна – НАТО як проблема національної та європейської безпеки: Автореф. дис. ... канд. політ. наук.: 23.00.04 / Ін-т світової економіки і міжнар. відносин НАН України. – К., 2002. – 16 с.
27. Блавацький С. Дилема глобалізації та державного суверенітету // Дзеркало тижня. – 2002. – 2-18 січня (№ 1). – C. 4.
28. Боброва Н. А. Конституционный строй и конституционализм в России: Монография. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003. – 264 с.
29. Бобылев А. И. Механизм правового воздействия на общественные отношения // Государство и право. – 1999. – № 5. – С. 104-109.
30. Богданова Н. А. Система науки конституционного права. – М: Юристь, 2001. – 256 с.
31. Боер В. М. Информационно-правовая политика и безопасность России (теоретико-правовой аспект): Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Санкт-Петербургская академия. ¬– Санкт-Петербург, 1998. – 391 с.
32. Бойко О. В. Інститут президентства в Україні і США: порівняльно-правовий аналіз: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 20 с.
33. Бойко О. В. Компетенція глави держави у сфері забезпечення національної безпеки // Право України. – 2003. – № 6. – C. 136-139.
34. Бондаренко І. Правоохоронні органи України та їх функції // Право України. – 2005. – № 7. – С. 53-56.
35. Брызгалина Е. В. Биобезопасность человека и политика // Вестник МГУ. Сер. 12. Полит. науки. – 2002. – № 3. – C. 80-94.
36. Булавин В. И. Национальная безопасность современной России: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Нижегородский юрид. ин-т МВД РФ. – Н. Новгород, 1999. – 151 с.
37. Буркин А. И., Возжеников А. В., Синеок Н. В. Национальная безопасность России в контексте современных политических процессов / А. В. Возжеников, общ. ред. – М.: Изд-во РАГС, 2005. – 520 с.
38. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: “Перун”, 2001. – 1440 с.
39. Величко В. О. Конституційно-правовий статус місцевих державних адміністрацій в Україні. – Х., 2005 – 208 с.
40. Веніславський Ф. В. Конституційні основи взаємовідносин законодавчої та виконавчої влади в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.: 12.00.02 / НЮАУ. – Х., 2000. – 22 с.
41. Виконавча влада і адміністративне право; За ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Ін-Юре, 2002. – 668 с.
42. Внутренняя безопасность России как политическая и правовая проблема. (Обзор) // РЖ. Государство и право. – 2003. – № 3. – С. 68-75.
43. Гаташ В. Світло та тіні глобалізації // Дзеркало тижня. – 2003. – 21-27 червня (№ 23). – C. 14.
44. Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.02 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1999. – 43 с.
45. Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. – Чернівці: Рута, 1998. – 484 с.
46. Герасимов А. П. Гражданское общество, государство и социальная безопасность // Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В. В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – 520 с.
47. Герасіна Л. М., Панов М. І. Глобалізація як виклик сучасності: політологічний та правовий аспект // Державне будівництво та місцеве самоврядування. Зб. наук. пр. – 2005. – Вип. 9. – С. 36-49.
48. Глебов И. Н. Правовые проблемы обеспечения национальной безопасности Российской Федерации: Дис. ... д-ра. юрид. наук: 12.00.02 / Московский юрид. ин-т МВД РФ. – М., 1999. – 330 с.
49. Глухарев Л. И. Гуманитарная Европа как фактор глобальной безопасности // Проблемы глобальной безопасности: Материалы семинаров в рамках научно-исследовательской и информационной программы (ноябрь 1994 – февраль 1995 гг.). – М., 1995. – С. 159-160.
50. Головченко О. М. Критерії оцінки забезпечення національної економічної безпеки України // Право і безпека. – 2004. – № 3/3 (3). – С. 162-165.
51. Гончаренко О. М. Пріоритети та засади формування інтегральної системи національної безпеки на перспективу // Стратегічна панорама. – 1998. – № 1-2. – 43-51.
52. Гончаренко О. М., Джангужин Р. П., Лисицин Є. М. Громадянський контроль і система національної безпеки України // Дзеркало тижня. – 2002. – 14-20 вересня (№ 35). – С. 1, 12.
53. Горбачев М. С. Грани глобализации: Трудные вопросы современного развития. – М.: Альпина Паблишер, 2003. – 592 с.
54. Горбулин В. Украинский фронт “четвертой мировой войны” // Зеркало недели. – 2006. – 29 июля (№ 608). – C. 4.
55. Горбулін В. Національна безпека України та міжнародна безпека // Політична думка. – 1997. – № 1. – С. 76-88.
56. Государственная стратегия экономической безопасности Российской Федерации (Основные положения): Указ Президента РФ от 29 апреля 1996 г. № 608 // – Режим доступу: http:www.scrf.gov.ru. – Заголовок з екрану.
57. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка / Под ред В. В. Пчелкина. – М.: Рус. яз., 1981. – Т.1. А–З. – 699 с.
58. Данильян О. Г., Дзьобань О. П., Панов М. І. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації: Навч. посіб. – Х.: Фоліо, 2002. – 285 с.
59. Дахова І. І. Конституційно-правовий статус уряду в зарубіжних країнах: порівняльно-правовий аспект: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / НЮАУ. – Х., 2007. – 20 с.
60. Дахова І. Поняття виконавчої влади та її місце в державному механізмі України (конституційний аспект) // Право України. – 2002. – № 12. – C. 23-27.
61. Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь: ок. 50 000 слов. – 3-е изд., исправ. – М.: Рус. из., 1986. – 840 с.
62. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
63. Делінський О. А. Європейська система безпеки: міжнародно-правові аспекти становлення і розвитку. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / НЮАУ. – Х., 2003. – 20 с.
64. Дергачов О. Небезпека як атрибут державності // Політична думка. – 1997. – № 1. – С. 89-100.
65. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підручник для студентів вищих навчальних закладів; За ред. С. Г. Серьогіної. – Х.: Право, 2005. – 256 с.
66. Джагди Бхагвати. В защиту глобализации / Пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева. – М.: Ладомир, 2005. – 448 с.
67. Дзьобань О. П. Національна безпека в умовах соціальних трансформацій (теоретико-методологічний аналіз): Автореф. дис. ... д-ра докт. філософ. наук: 21.03.01 / Нац. ін-т стратегічних досліджень. – К., 2005. – 32 с.
68. Дзьобань О. П. Національна безпека в умовах соціальних трансформацій (методологія дослідження та забезпечення): Монографія. – Х.: Константа, 2006. – 440 с.
69. Дмитренко Е. Фінансова безпека держави потребує нормативно-правового врегулювання // Віче. – 2003. – № 10. – C. 53-55.
70. Доктрина информационной безопасности Российской Федерации утверждена Указом Президента РФ 9 сентября 2000 г. // Безопасность. – 2000. – № 1-12. – С. 191-221.
71. Дюрягин И. Я. Право и управление. – М.: Юрид. лит., 1981. – 168 c.
72. Егоршин В. М. Экономическая преступность и безопасность России (теоретико-криминологический анализ): Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / С.- Петербург. – Спб., 2000. – 412 с.
73. Елисеев Б. П. Институт президентства Российской Федерации: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Рос. академия управления. – М., 1992. – 18 с.
74. Єрмолін В. П. Конституційні засади виконавчої влади в Україні (проблеми теорії і практики): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького – К., 2003. – 16 c.
75. Журавльова Г. С. Конституційні засади становлення і розвитку парламентаризму в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / НЮАУ. – Х., 1999. – 19 c.
76. Журавський В. С. Теоретичні та організаційно-правові проблеми становлення і розвитку українського парламентаризму: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.01; 12.00.02 / Одеська нац. юрид. академія. – Одеса, 2001. – 36 с.
77. Заєць А. П. Правова держава в Україні: концепція і механізми реалізації: Автореф. дис. ... д-ра. юрид. наук.: 12.00.01 / Київський ун-т ім. Т. Г. Шевченка. – К., 1999. – 35 с.
78. Згуровский А. Войны глобализации // Зеркало недели. – 2006. – 30 сентября № 37 (616). – С. 6.
79. Зеленков М. Ю. Правовые основы общей теории безопасности Российского государства в ХХІ веке. – М.: Юрид. ин-т МИИТа, 2002. – 209 с.
80. Зубков О. И. Геополитика и проблемы национальной безопасности России: Курс лекций. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 199 с.
81. Идрисов Р. Ф. Теоретические и правовые проблемы обеспечения национальной безопасности Российской Федерации: Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.14 / Юрид. ин-т МВД РФ. – М., 2002. – 401 с.
82. Исаков В. Б. Фактический состав в механизме правового регулирования. – Саратов: Издательство Сарат. ун-та, 1980. – 127 с.
83. Исполнительная власть в Российской Федерации / Под ред. А.Ф. Ноздрачева, Ю. А. Тихомирова. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 269 с.
84. Исполнительная власть в Российской Федерации. Проблемы развития / Отв. ред. д-р. юрид. наук Бачило И. Л. – М.: Юристъ, 1998. – 432 с.
85. Кабышев В. Т. Российский конституционализм на рубеже тысячелетий // Правоведение. – 2001. – № 4. – С. 61-70.
86. Кант І. К вечному миру. – М.: Моск. раб., 1989. – 280 с.
87. Кармазіна М. Глобалізація: місце і роль суб’єктів та об’єктів процесу // Людина і політика.– 2003. – № 4. – C. 73-81.
88. Картавцев В. До питання розбудови і функціонування системи забезпечення національної безпеки України // Право України. – 1998. – № 2. – С. 14-16.
89. Керимов А. Д. Исполнительная власть в системе разделения властей // Гражданин и право. – 2001. – № 9-10. – С. 5-14.
90. Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – М.: Аванта +, 2000. – 560 с.
91. Кириченко В. Національні інтереси: баланс компромісів, синтез доцільності // Віче.– 1992. – № 6. – C. 3-11.
92. Коваленко А. А. Становлення і розвиток виконавчої влади в Україні: Автореф. дис. ... д-ра. політичних наук: 23.00.02 / Чернівецький нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. – К., 2003. – 36 c.
93. Ковальський В., Маначинський О., Пронкін Є. Національна безпека // Мала енциклопедія етнодержавства / НАН України, Ін-т держави та права ім. Корецького; редкол.: Ю. І. Римаренко (відп. ред.) та ін. – К.: Довіра: Генеза, 1996. – 942 с.
94. Козлова Е. И. Кутафин О. Е. Конституционное право России: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 589 с.
95. Колісник В. П. Сучасний етап конституційного процесу в Україні та його головні завдання // Конституційно-політичний процес в Україні: ідеї, досвід, проблеми: Зб. наук. статей (за матеріалами ХVІІІ Харківських політологічних читань). – Х.: Право, 2006. – С. 65-66.
96. Коліушко І. Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні: Монографія / Відп. ред. В. Б. Аверянов. – К.: Факт, 2002. – 260 с.
97. Колодко Г. Глобалізація і перспективи розвитку постсоціалістичних країн. – К.: Основні цінності, 2002. – 248 c.
98. Колотова Н. В. Право и права человека в условиях глобализации (научная конференция) // Государство и право. – 2006. – № 2. – C. 105-120.
99. Комаров С. А. Общая теория государства и права: Учебник. – 4-е изд., переработанное и дополненное. – М.: Юрайт, 1998. – 416 с.
100. Кондратьєв Я. Ю., Ліпкан В. А. Концепція національної безпеки України: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду. – К.: Нац. академія внутр. справ України, 2003. – 20 с.
101. Конституции государств Европейского Союза / Под общ. ред. Л. А. Окунькова. – М.: НОРМА-ИНФРА•М, 1999. – 816 с.
102. Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. – К.: Вид-во “Право”, – 1996. – 544 с.
103. Конституции и конституционные акты Союза ССР (1922-1936): Сборник документов / Под ред. И. П. Трайнина. – М.: Изд-во “Ведомости Верховного Совета РСФСР”, 1940. – 206 с.
104. Конституционное право: Учебник / Отв. ред. В. В. Лазарев. – М.: Юристъ, 1999. – 592 с.
105. Конституційно-правові засади становлення української державності / В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика. О. Г. Данильян та ін.; За ред. акад. НАН України В. Я. Тація, акад. АПрН України Ю. М. Тодики. – Х.: Право, 2003. – 328 с.
106. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
107. Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Авер’янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін.; Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Ін-Юре, 2003. – 808 с.
108. Концепция внешней политики Российской Федерации (официально представлена Министром иностранных дел РФ 11 июля 2000 г.) // Безопасность. – 2000. – № 1-12. – С. 222-234.
109. Концепция Национальной безопасности Монголии // The Mongolian Journal of International Affairs. – 1995. – № 2. // – Режим доступу: http://asiapacific.narod.ru/countries/mongolia/conception_of_security/conception_1.htm – Заголовок з екрану.
110. Концепция национальной безопасности Республики Бєларусь: Указ Президента Республики Беларусь от 17 июля 2001 № 390 // – Режим доступу: http://pravo.levonevsky.org/bazaby/org459/sbor4/text3486.htm. – Заголовок з екрану.
111. Концепция национальной безопасности Росийской Федерации: Указ Президента от 10 января 2000 г. № 24 // СЗ РФ. – 2000. – № 2. – Ст. 170.
112. Концепція адміністративної реформи: Указ Президента від 22 липня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – Ст. 943.
113. Копан О. В. Політико-правовий аспект стратегії внутрішньої безпеки України // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 12. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2001. – C. 5-10.
114. Копейчиков В., Колодій А., Украінчук О. Про концепцію національної безпеки України // Право України. – 1993. – № 5-6. – С. 9-13.
115. Кормич Б. А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2004. – 384 с.
116. Корнилов М. Я. Экономическая безопасность России: основы теории и методологии исследования: Учеб. пособие. – М.: Изд-во РАГС, 2006. – 154 с.
117. Костенко Г. За умов глобальних викликів // Політика і час. – 2003. – № 9. – C. 25-29.
118. Котельников В. У пошуках національних інтересів: державне будівництво в Україні в контексті світового досвіду // Політична думка. – 2000. – № 4. – C. 41-53.
119. Кравець Є. Я. Поняття та сутність національної безпеки України // Конституційне право України: Підручник; За ред. В. Ф. Погорілка. – 4-е вид. – К.: Наукова думка, 2003. – 731 с.
120. Кресіна І. О. Проблеми реалізації національних інтересів в умовах перехідного суспільства // Правова держава: Щорічник наук. праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К.: Вид. дім Юридична книга, 2002. – Вип. 13. – C. 19-28.
121. Кривенко Л. Президент України: конституційно-правовий статус // Віче. – 1994. – № 12. – С. 3-17.
122. Кривенко Л. Т. Конституційна модель Верховної Ради. Повернення до майбутнього // Віче. – 2002. – № 10(127). – С. 17-23.
123. Кривенко Л. Т. Парламентський контроль. Бар’єри і колізії // Віче. – 2004. – № 6 (147). – С. 9-13.
124. Кривенко Л. Т. Теоретико-конституційні аспекти оновлення поняття “Верховна Рада України” у процесі реформування Конституції // Часопис Київського ун-ту права. – 2004. – № 1. – С. 26-34.
125. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2001 – № 25-26. – Ст. 131.
126. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. Г. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Х.: Одісей, 2004. – 1152 с.
127. Крупчан О. Д. Організація виконавчої влади: Монографія. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 132 с.
128. Крупчан О. Д. Питання національної безпеки України у контексті адміністративної реформи / Державне управління в умовах адміністративної реформи в Україні. Наукове видання / Нижник Н. Р. та ін. – К.: Ін Юре, 2002. – 95 с.
129. Куценко В. В. Угрозы экологической безопасности Российской Федерации / Экологическая безопасность России: проблемы правопреминительной практики: Сборник научных трудов / Под ред. д-ра юрид. наук В. Н. Лопатина. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – С. 56-67.
130. Кушніренко О. Г. Слінько Т. М. Інформаційна безпека як принцип дотримання основ конституційного ладу України // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – Вип. 33. – С. 24-30.
131. Лазарев Б. М. Компетенция органов управления. – М.: Юрид. лит., 1972. – 280 с.
132. Лебедев М. Л. Государственные решения в системе управления социалистическим обществом. – М.: Юрид. лит., 1974. – 296 с.
133. Левицька М. Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького – К., 2002. – 17 с.
134. Левицька М. Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України: Дис. ... канд. юрид. наук.: 12.00.01 / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького – К., 2002. – 206 с.
135. Летнянчин Л. І. Конституційні обов’язки людини і громадянина в Україні: проблеми теорії і практики: Монографія. – Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2006. – 256 с.
136. Лисицин Е. М. Воєнна політики як складова частина політики національної безпеки України // Наука і оборона. – 1999. – № 2. – С. 23-29.
137. Ліпкан В. А. Адміністративно-правова природа національної безпеки // Право України. – 2007. – № 3. – С. 9-12.
138. Ліпкан В. А. Безпекознавство: Навч. посіб. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 208 с.
139. Ліпкан В. А. Методология формування правового поля забезпечення національної безпеки України // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2002. – Вип. 18. – C. 70-76.
140. Ліпкан В. А. Національна безпека і національні інтереси України. – К.: КНТ, 2006. – 68 с.
141. Ліпкан В. А. Національна безпека України: нормативно-правові аспекти забезпечння. – К.: Текст, 2003. – 180 с.
142. Ліпкан В. А. Тероризм і національна безпека України. – К.: Знання, 2000. – 184 с.
143. Лопатин В. Н. Экологическая безопасность: проблемы конституционной зак