ПРАВОВИЙ ЗВИЧАЙ У СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ :

Краткое описание

ПЛАН

ВСТУП.............................................................................................................3

Розділ 1. Загальна характеристика джерел конституційного права України …………………………………………………………………………….12
1.1. Концептуальні підходи до визначення джерел конституційного права України.......................................................................................................................12
1.2. Класифікація джерел у сучасному конституційному праві.................34
1.3. Система джерел сучасного конституційного права України...............50

Розділ 2. Правовий звичай як джерело конституційного права України …………………………………………………………………………….89
2.1. Поняття конституційно-правового звичаю як джерела конституційного права України...............................................................................89
2.2. Генезис конституційно-правового звичаю в Україні..........................118
2.3. Основні види конституційно-правових звичаїв..................................142

Розділ 3. Функції конституційно-правового звичаю ………………...164
3.1. Поняття та види функцій конституційно-правового звичаю.............164
3.2. Механізм реалізації функцій конституційно-правового звичаю.......183

ВИСНОВКИ.................................................................................................193
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................198

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку національного державотворення та правотворення відбувається пошук нових шляхів конструктивного вирішення тих проблем, які постали перед учасниками сучасного конституційного процесу у зв’язку з реалізацією основних положень конституційно-правової реформи, започаткованої із прийняттям Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р. Конституційно-правова реформа 2004–2008 рр. сприяла розширенню кола суб’єктів конституційної правотворчості та пошуку нових правових форм закріплення політичної волі та легітимних інтересів цих суб’єктів, що мало своїм наслідком переосмислення українськими правознавцями сутності та змісту джерел сучасного конституційного права України та їх системи, а також виявлення нових джерел, які б сприяли вдосконаленню механізмів конституційно-правового регулювання в умовах сьогодення. Одним із таких джерел сучасного конституційного права України став правовий звичай.
Після шістнадцяти років незалежності в конституційному праві України були відроджені та модернізовані не лише історичні правові звичаї, а й почали утверджуватися нові конституційні звичаї, які нині стають ефективними регуляторами новітніх конституційно-правових відносин. Зокрема, такі звичаї формуються в сфері подолання конституційних конфліктів між вищими органами державної влади, формування парламентської коаліції та парламентської опозиції, організації та діяльності представницьких органів місцевого самоврядування тощо. Як свідчить конституційна практика, з часом такі правові звичаї отримають своє позитивне закріплення у чинному законодавстві України.
Утім, проблеми теорії та практики правового звичаю, як джерела сучасного конституційного права, залишаються малодослідженими у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці. На відміну від багатьох інших джерел відповідної галузі права, конституційно-правові звичаї не стали предметом ґрунтовних наукових досліджень українських правознавців ні в радянській, ні в пострадянській юридичній науці. Досить часто правові звичаї взагалі вважаються пережитками історії національного права, а положення про їх застосування в конституційному праві піддаються серйозній критиці. До того ж, нині залишається без відповіді питання про роль і місце правового звичаю в системі джерел національного конституційного права.
У сучасній українській юридичній науці проблеми конституційно-правових звичаїв традиційно досліджуються в контексті проблем системи джерел конституційного права України. Серед таких досліджень найбільш значущими видаються праці О. В. Батанова, П. Б. Євграфова, В. Ф. Мелащенка, В. Ф. Погорілка, В. Л. Федоренка, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала, Ю. М. Тодики та ін. Фундаментальні ж монографічні дослідження проблем правового звичаю, як складової системи джерел конституційного права України у вітчизняній юридичній науці відсутні.
Значний вплив на формування методології дослідження та на висновки й положення дисертанта мали праці зарубіжних учених-конституціоналістів, які досліджували проблеми джерел сучасного конституційного права, у т. ч. і правових звичаїв. Це, зокрема, праці М. В. Баглая, К. О. Керімова, К. І. Козлової, О. О. Кутафіна, В. Й. Лучіна, Т. Я. Хабрієвої, В. Є. Чіркіна (Російська Федерація), Ж.-Л. Бержеля (Франція), Карела Кліми (Чеська Республіка), Станіслава Сагана (Польща) та ін.
У силу наближеності досліджуваної нами проблеми до загальної теорії права, у дослідженні використовувалися праці М. І. Козюбри, С. Л. Лисенкова, Л. А. Луць, М. М. Марченка, О. В. Мєлєхіна, Л. О. Морозової, О. Г. Мурашина, В. С. Нерсесянца, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, Т. М. Радька, М. М. Рассолова, Р. А. Ромашова, В. М. Сирих, О. Ф. Скакун, Н. Є. Толкачової, І. Б. Усенка та ін. Значний вплив на формування дисертаційної методології здійснили й праці британських філософів права, лорда Ллойда Денніса та Г.Л.А. Харта.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний нами напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі науки конституційного права. Дисертація виконана як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема, програми “Стратегія розвитку законодавства України” (державний реєстраційний № 0103U007975).
Метою дисертаційного дослідження є з’ясування сутності та змісту правового звичаю як складової системи сучасних джерел конституційного права України, класифікація та систематизація конституційно-правових звичаїв, а також виявлення функцій конституційно-правових звичаїв і механізмів їхньої реалізації.
Для досягнення поставленої мети нами визначаються такі завдання:
– виявити нові концептуальні підходи до визначення джерел конституційного права України;
– визначити систему критеріїв класифікації джерел сучасного конституційного права України та здійснити на їх основі класифікацію відповідних галузевих джерел права;
– установити систему джерел сучасного конституційного права України та визначити юридичні властивості її основних складових;
– визначити правовий звичай як джерело сучасного конституційного права України та виявити його кваліфікуючі юридичні ознаки;
– періодизувати основні етапи становлення та розвитку конституційно-правового звичаю в Україні;
– виявити критерії класифікації конституційно-правових звичаїв, і охарактеризувати основні види цих джерел національного конституційного права;
– визначити поняття функцій конституційно-правових звичаїв та класифікувати ці функції;
– змоделювати правовий механізм реалізації функцій правового звичаю як джерела сучасного конституційного права України;
– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України в сфері конституційної правотворчої та правозастосовчої діяльності.
Об’єктом дисертаційного дослідження є система джерел національного конституційного права.
Предметом дисертаційного дослідження є правовий звичай як джерело сучасного конституційного права України.
Методи дослідження. Для досягнення визначеної мети та розв’язання поставлених завдань при проведенні наукового дослідження правового звичаю, як складової системи джерел конституційного права України, було комплексно використано принципи й засоби філософського та теоретико-правового підходів, принципи єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об’єктивності й істини.
Методологічну основу дослідження становить загальнонауковий діалектичний метод наукового пізнання, що дає змогу розглянути конституційно-правові звичаї в розвитку і зв’язку між собою та суспільством, виявити основні закономірності та тенденції формування, і розвитку правових звичаїв як важливої складової системи джерел сучасного конституційного права України.
Серед спеціальних правових методів пізнання можна виділити структурно-функціональний метод за допомогою якого поняття конституційно-правового звичаю розкрито як функціональну категорію, яка дозволяє повніше пізнати функції системи джерел відповідної галузі права. Важливе місце в системі застосованих методів займає й формально-догматичний метод, який передбачає застосування таких прийомів, як опис і аналіз конституційно-правових звичаїв, їх пояснення й тлумачення, виявлення юридичних ознак, класифікацію та систематизацію.
Порівняльно-правовий метод пізнання використовується як засіб розкриття особливостей конституційно-правових звичаїв у їх співставленні та взаємодії з Конституцією та законами України, іншими джерелами конституційного права України. Метод правового моделювання сприяв виявленню тенденцій і перспектив розвитку конституційно-правових звичаїв в умовах національної конституційно-правової реформи 2004–2008 рр., а також дозволив змоделювати правові механізми реалізації функцій цього джерела конституційного права України.
Кожен із названих методів використовується в органічному поєднанні з іншими, що дало змогу сформувати цілісну методологічну систему дослідження конституційно-правового звичаю й системи джерел сучасного конституційного права України загалом.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована дисертаційна робота є одним із перших в Україні монографічних досліджень, у межах якого здійснена спроба комплексної завершеної характеристики сутності та змісту конституційно-правових звичаїв, їхнього призначення у системі джерел національного конституційного права.
Зокрема, наукова новизна дисертаційного дослідження характеризується такими найважливішими висновками, положеннями і пропозиціями:
– удосконалено визначення джерела конституційного права України, під яким пропонується розуміти волю та легітимні політичні інтереси Українського народу, Української держави, територіальних громад, а також інших учасників конституційної правотворчої діяльності (парламентської коаліції, парламентської опозиції та ін.), втілені у конституційно-правових нормах, які мають відповідну юридичну силу;
– установлено, що джерела сучасного конституційного права України можуть бути класифіковані за системою критеріїв, а саме: за сутністю (характером) (джерела конституційного права Українського народу; джерела конституційного права Української держави; джерела конституційного права територіальних громад України; джерела конституційного права політичних партій, парламентської коаліції, парламентської опозиції та інших політичних сил); за змістом (конституційні, законодавчі, підзаконні та локальні джерела конституційного права); за формою (конституційні нормативно-правові акти; конституційні договори; судові прецеденти; програмні конституційні акти; акти інших соціальних груп); за умовами дії (за територією та часом дії);
– визначено систему джерел сучасного конституційного права України, під якою слід розуміти сукупність різнопорядкових взаємопов’язаних і взаємообумовлених юридичних форм вираження волі Українського народу, держави, територіальних громад, а також політичних суб’єктів конституційної правотворчості;
– установлено, що система сучасних джерел конституційного права України динамічно розвивається за рахунок маловідомих українській теорії та практиці джерел конституційного права, зокрема, за рахунок конституційно-правових звичаїв;
– визначено, що конституційно-правовим звичаєм є історично сформоване, позитивно зарекомендувавши себе у вітчизняній конституційній практиці, і, як правило, санкціоноване суб’єктами конституційного правотворення, правило поведінки або діяльності, що є елементом конституційної правової свідомості учасників конституційних правовідносин, і має відповідну юридичну силу;
– виявлено загальні та спеціальні юридичні ознаки правового звичаю, як джерела сучасного конституційного права України;
– установлено критерії розмежування конституційно-правових звичаїв з іншими спорідненими, але не тотожними категоріями (конституційними звичаєвостями, конституційними традиціями, конституційними установленнями тощо);
– здійснено періодизацію основних етапів генезису конституційно-правового звичаю, яка представлена наступними етапами: 1) 1991–1996 рр. – етап утвердження правового звичаю як джерела конституційного права та його формалізація в конституційних актах України; 2) 1996–2004 рр. – етап формування нових конституційно-правових звичаїв і їхнє законодавче закріплення; 3) 2004 р. – донині – етап удосконалення існуючих та формування новітніх конституційно-правових звичаїв;
– запропоновано класифікацію основних видів конституційно-правових звичаїв в Україні: за предметом (конституційно-правові звичаї, які регулюють конституційно-правовий статус людини і громадянина, конституційні основи безпосередньої демократії, конституційні засади організації та діяльності органів держави, основи конституційної юстиції, а також конституційні засади місцевого самоврядування в Україні); за методом (установчі, регулюючі, охороняючі конституційно-правові звичаї); за суб’єктами правотворчості (конституційно-правові звичаї народу України; держави в особі її уповноважених органів; територіальних громад й інших суб’єктів місцевого самоврядування; політичних партій, представлених в органах державної влади й органах місцевого самоврядування та інших публічних асоціацій); за формою об’єктивізації (неформалізовані та формалізовані в Конституції, законах України та підзаконних нормативно-правових актах конституційно-правові звичаї); за умовами дії (постійнодіючі конституційно-правові звичаї; загальнодержавні та місцеві (локальні) конституційно-правові звичаї);
– встановлено, що під системою конституційно-правових звичаїв в Україні слід розуміти сукупність взаємопов’язаних генетико-онтологічними, предметними і функціональними юридичними зв’язками правових звичаїв, які регулюють суспільні відносини, що є предметом конституційного права України;
– визначено функції конституційно-правового звичаю, під якими слід розуміти об’єктивно сформовані цілеспрямовані напрями, види і форми впливу цього джерела конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційного права України, і здійснено їх класифікацію та систематизацію;
– змодельовано механізм реалізації функцій конституційно-правових звичаїв і встановлено, що під ними слід розуміти систему національних і міжнародних нормативних, і організаційно-правових механізмів, які забезпечують предметно-структурований вплив правового звичаю на суспільні відносини, що є предметом конституційного права України;
– здійснено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України з метою унормування призначення правового звичаю в системі сучасних джерел конституційного права України та упередження нормативно-правових колізій положень правових звичаїв з іншими джерелами національного конституційного права.
Практичне значення результатів проведеного дослідження полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні узагальнення, положення, висновки і пропозиції можуть бути використані як теоретико-методологічне підґрунтя для вдосконалення конституційної правотворчої та правозастосовчої діяльності основних учасників сучасного конституційного процесу в Україні. Положення дисертації також можуть бути використані студентами, здобувачами і аспірантами як наукове джерело для проведення подальших наукових досліджень проблем теорії та практики конституційного права України.
Матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися й у навчальному процесі при викладанні навчальних курсів “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн” та низки спеціальних навчальних курсів, таких, як “Актуальні проблеми конституційного права України” тощо.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення, висновки і пропозиції, викладені в дисертаційній роботі, доповідалися, і обговорювалися в Інституті законодавства Верховної Ради України (2006–2008 рр.).
Результати дисертації оприлюднювалися автором на міжнародних та інших науково-практичних конференціях, методологічних семінарах, “круглих столах”, а саме: “Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: український та зарубіжний досвід” (м. Ужгород, 17-18 травня 2007 р.); Круглий стіл, присвячений до Дня Конституції України (м. Ужгород, 26 червня 2007 р.); “Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності”: Міжнародний науково-практичний семінар (Академія правових наук України у партнерстві з Лундським (м. Лунд, Швеція) і Ягелонським (м. Краків, Польща) університетами, м. Київ, 26 жовтня 2007 р.); “Держава і право в умовах європейської інтеграції” (м. Київ, 19 листопада 2007 р.). Тези всіх цих доповідей опубліковані.
Публікації. Результати дисертаційної роботи відображені в 4 наукових статтях у фахових юридичних виданнях.
Структура дисертації визначається її цілями, завданнями, предметом і логікою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновку і списку використаних джерел.
Повний обсяг дисертації складає 219 сторінок, у тому числі список використаних джерел (253 найменування) на 21 сторінці.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі здійснено теоретичне дослідження, спрямоване на з’ясування сутності та змісту правового звичаю як джерела сучасного конституційного права України, його призначення в системі джерел національного конституційного права. Підсумовуючи дослідження проблем визначення джерел сучасного конституційного права України, їх видів і системи, а також детермінації конституційно-правового звичаю, його генезису, різновидів і функціонування, ми дійшли до таких висновків:
1. Під категорією “джерела конституційного права України” в сучасній юридичній науці слід розуміти волю та легітимні політичні інтереси Українського народу, Української держави, територіальних громад, а також інших учасників конституційної правотворчої діяльності (парламентської коаліції, парламентської опозиції та ін.), втілені у конституційно-правових нормах, які мають відповідну юридичну силу.
2. Джерела сучасного конституційного права України можуть бути класифіковані за системою критеріїв, а саме: 1) за сутністю (характером): джерела конституційного права Українського народу; джерела конституційного права Української держави; джерела конституційного права територіальних громад України; джерела конституційного права політичних партій, парламентської коаліції, парламентської опозиції та інших політичних сил; 2) за змістом (юридичною силою): конституційні, законодавчі, підзаконні та локальні джерела конституційного права; 3) за формою: конституційні нормативно-правові акти; конституційні договори; судові прецеденти; програмні конституційні акти; акти інших соціальних груп (акти об’єднань громадян тощо); 4) за умовами дії: а) за територією (загальнодержавні та локальні); б) за часом дії (постійні, тимчасові, надзвичайні) та ін.
3. Виявлені види джерел сучасного конституційного права взаємодіють між собою, утворюючи певну органічну систему, в основі якої лежить політична воля та функції конституційного правотворення основних суб’єктів публічної влади в Україні. Отже, система джерел сучасного конституційного права України – це сукупність різнопорядкових взаємопов’язаних і взаємообумовлених юридичних форм вираження волі Українського народу, держави, територіальних громад, а також політичних суб’єктів конституційної правотворчості (парламентська коаліція, парламентська опозиція та ін.).
4. Нині система сучасних джерел конституційного права України динамічно розвивається й за рахунок маловідомих українській теорії та практиці джерел конституційного права, які вимагають свого подальшого дослідження з метою більш активного застосування їх для оптимізації регулювання суспільних відносин, що є предметом конституційного права України. Зокрема, такими джерелами є конституційно-правові звичаї.
5. Під конституційним звичаєм слід розуміти історично сформоване, позитивно зарекомендувавши себе у вітчизняній конституційній практиці, і, як правило, санкціоноване суб’єктами конституційного правотворення, правило поведінки або діяльності, що є елементом конституційної правової свідомості учасників конституційних правовідносин і має відповідну юридичну силу. При цьому правовий звичай може вважатися джерелом конституційного права лише за умови, що предметом його регулювання є конституційно-правові відносини. У цьому випадку, прийнятним буде застосування категорії “конституційно-правовий звичай”.
6. Для конституційно-правового звичаю, як і для інших джерел конституційного права України, властиві певні кваліфікуючі юридичні ознаки, а саме: за своєю сутністю, конституційно-правовий звичай втілює волю Українського народу, а також волю та законні інтереси інших суб’єктів конституційного права – держави та її органів, територіальних громад і суб’єктів місцевого самоврядування, політичних партій і громадських організацій тощо; за своїм змістом, конституційно-правовий звичай є правовим регулятором більшості суспільних відносин, які є предметом конституційно-правового регулювання; за суб’єктами конституційної правотворчості звичай є результатом правотворчої діяльності всіх основних суб’єктів конституційної правотворчої та правозастосовчої діяльності; за формою правового буття конституційні звичаї можуть бути неписаними (неформалізованими) і формально закріпленими в нормативно-правових актах (Конституції та законах України, інших нормативно-правових актах), судових рішеннях, конституційних договорах; за умовами свого існування конституційно-правові звичаї є постійними джерелами конституційного права, оскільки їх утвердження вимагає певного часу; умовою дієвості конституційно-правового звичаю є й територія, на яку поширюється цей звичай. Питома кількість конституційних звичаїв формується й діє в різних соціальних групах, але окремі з них отримують всенародне визнання й закріплюються в Конституції та законах України, тим самим набуваючи загальнонаціонального значення.
7. Правові звичаї часто ототожнюються з правовими традиціями та іншими схожими правовими категоріями. Конституційні звичаєвості, конституційні традиції та конституційні установлення за своєю сутністю є спорідненими з конституційним звичаєм, але, на відміну від нього, не можуть вважатися самостійними джерелами конституційного права України, оскільки вони не наділені основними рисами, характерними для джерел конституційного права, зокрема, загальнообов’язковістю їх виконання чи дотримання.
8. Періодизація історії конституційно-правових звичаїв, передбачає визначення хронологічної точки відліку генезису цих джерел, тобто виявлення того “первинного звичаю” (“першозвичаю”), апелювання до якого легітимізує конституційну правотворчу та правозастосовчу діяльність відповідних суб’єктів. В Україні такою точкою відліку стало прийняття 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України, який закріпив принцип визнання легітимності правових традицій і звичаїв.
9. Утвердженню правових звичаїв у сучасному національному конституційному праві передувала їх протоісторія, представлена трьома основними етапами: 1) IX–XI ст. – 1710 р. – доконституційний етап, що характеризувався бурхливим розвитком українського звичаєвого права і передував появі перших українських конституцій; 2) 1710–1921 рр. – етап формування системи джерел національного конституційного права та пристосуванням правових звичаїв до регулювання державницьких правовідносин на Українських землях; 3) 1919–1991 рр. – етап формування, розвитку та занепаду радянського державного (конституційного) права та ігнорування потенціалу правових звичаїв для регулювання державно-правових відносин у колишній Українській РСР. Кожен із цих етапів сприяв формуванню національних традицій, які, зрештою, і визначають національну самобутність українських конституційно-правових звичаїв.
10. Періодизація основних етапів становлення та розвитку правового звичаю, як джерела конституційного права України, представлена такими етапами: 1) 1991–1996 рр. – етап утвердження правового звичаю, як джерела конституційного права та його формалізація в конституційних актах України; 2) 1996–2004 рр. – етап формування нових конституційно-правових звичаїв і їх законодавче закріплення; 3) 2004 р. – донині – етап удосконалення існуючих та формування новітніх конституційно-правових звичаїв.
11. Конституційно-правові звичаї відрізняються своєю юридичною багатоманітністю. Основними видами конституційно-правових звичаїв в Україні є: 1) за предметом: конституційно-правові звичаї, які регулюють конституційно-правовий статус людини і громадянина, конституційні основи безпосередньої демократії, конституційні засади організації та діяльності органів держави, основи конституційної юстиції, а також конституційні засади місцевого самоврядування в Україні; 2) за методом: установчі, регулюючі, охороняючі конституційно-правові звичаї; 3) за суб’єктами правотворчості: конституційно-правові звичаї народу України; держави в особі її уповноважених органів; територіальних громад й інших суб’єктів місцевого самоврядування; політичних партій, представлених в органах державної влади та органах місцевого самоврядування та інших публічних асоціацій; 4) за формою об’єктивізації: неформалізовані та формалізовані в Конституції, законах України та підзаконних нормативно-правових актах конституційно-правові звичаї; 5) за умовами дії: постійно діючі конституційно-правові звичаї; загальнодержавні та місцеві (локальні) конституційно-правові звичаї.
12. Основні види конституційно-правових звичаїв перебувають між собою в стійких правових зв’язках і утворюють певну систему. Під системою конституційно-правових звичаїв в Україні слід розуміти сукупність взаємопов’язаних генетико-онтологічними, предметними і функціональними юридичними зв’язками правових звичаїв, які регулюють суспільні відносини, що є предметом конституційного права України.
13. Функції конституційно-правового звичаю – це об’єктивно сформовані цілеспрямовані напрями, види і форми впливу цього джерела конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційного права України.
14. Основними критеріями класифікації конституційно-правових звичаїв є: а) предмет конституційно-правового звичаю; б) способи і форми впливу конституційно-правового звичаю; в) призначення правових звичаїв у механізмі конституційно-правового регулювання тощо.
15. Система функцій конституційно-правових звичаїв – це сукупність взаємообумовлених і взаємопов’язаних груп функцій відповідних галузевих джерел права, спрямованих на цілеспрямоване та структуроване правове регулювання суспільних відносин, що є предметом конституційного права.
16. Під механізмом реалізації функцій конституційно-правових звичаїв слід розуміти систему національних і міжнародних нормативних і організаційно-правових механізмів, які забезпечують предметно-структурований вплив правового звичаю на суспільні відносини, що є предметом конституційного права України.
17. З метою унормування призначення правового звичаю в системі сучасних джерел конституційного права України та упередження нормативно-правових колізій цього джерела права з нормативно-правовими актами у сфері конституційного права України доцільно розробити і прийняти закон України “Про нормативно-правові акти”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М. И., Комаров С. А. Проблемы теории государства и права. Проблемы методологии. Общество и государство. – СПб.: Питер, 2003. – 456 с.
2. Авдеенкова М. П., Дмитриев Ю. А. Конституционное право Российской Федерации: Курс лекций. – Ч. 1. – М.: Юристъ, 2002. – 350 с.
3. Аврутин Ю. А. Государство и право. Теория и практика: Учебн. пособ. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – 479 с.
4. Актуальні проблеми теорії держави та права. Частина I. Актуальні проблеми теорії держави: Навч. посіб. / С. М. Тимченко, С. К. Бостан, С. М. Легуша, Н. М. Пархоменко, Т. О. Пікуля, Н. В. Пронюк. – К.: КНТ, 2007. – 288 с.
5. Алебастрова И. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебн. пособ. – М.: Юриспруденция, 2000. – 304 с.
6. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. — М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 752 с.
7. Алексеев С. С. Общая теория права: В 2-х т. – Т. I. – М.: Юрид. лит., 1981. – 412 с.
8. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования. – М.: “Статус”, 1992. – 712 с.
9. Алексеев С. С. Проблемы теории права: Курс лекций в 2-х т. – Т. 1. – Свердловск, 1972. – 356 с.
10. Алексеев С. С. Теория государства и права: Учебн. для юрид. вузов и факульт. / С. С. Алексеев, С. И. Архипов, В. М. Корельский и др. – М.: Изд-во ИНФРА-М-НОРМА, 1999. – 570 с.
11. Антологія української юридичної думки. Т. 4. Конституційне (державне) право / За ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2004. – 599 с.
12. Арановский К. В. Конституционная традиция в российской среде. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2003. – 658 с.
13. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации. Учебн. для юрид. вузов и факульт. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА•М, 1998. – 752 с.
14. Байтин М. И. О принципах и функциях права // Изв. вузов. Серия “Правоведение”. – 2000. – № 3. – С. 7-15.
15. Батанов О. В. Публічна влада як суспільно-політичний феномен: постановка проблеми // Правова держава. – Вип. 16. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – С. 272-281.
16. Батанов О. В., Кампо В. М. Муніципальне право зарубіжних країн: Навч. посіб. у 2-х ч. / За заг. ред. П. Ф. Мартиненка. – Ч. 1. – К.: Знання України, 2006. – 148 с.
17. Батанов О. В. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні: Монографія / За заг. ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2003. – 512 с.
18. Белкин А. А. Обычаи и обыкновения в государственном праве // Изв. вузов. Серия. “Правоведение”. – 1998. – №. 1. – С. 32-41.
19. Богдановская И. Ю. Судебный прецедент – источник права? // Государство и право. – 2001. – № 12. – С. 5-10.
20. Безуглов А. А. Солдатов С. А. Конституционное право России: Учебн. для юрид. вузов: В 3-х т. – Т. 1. – М.: Б. в., 2001. – 799 с.
21. Белкин А. А. Конституционная охрана: три направления российской идеологии и практики. – СПб: Белые Альвы, 1995. – 344 с.
22. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Пер. с англ. – Изд. 2-е. – М.: Изд-во МГУ; Изд. группа ИНФРА-М-НОРМА, 1998. – 624 с.
23. Бержель Ж.-Л. Общая теория права; Пер. с франц. – М.: Юристъ, 2000. – 387 с.
24. Берназюк Я. О. Конституційно-правовий статус Прем’єр-міністра України: проблеми теорії та практики // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 36. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – С. 193-198.
25. Бисага Ю. М., Гомонай В. В., Чечерський В. І. Конституційно-процесуальне право: Навч. посіб. – Ужгород: ПП Басараб М. М. “Наш рідний край”, 2006. – 256 с.
26. Васильев А. М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юрид. лит., 1976. – С. 421 с.
27. Васькович Й. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні // Право України. – 2000. – № 1. – С. 32-34.
28. Ващук О. М. Конституційно-правовий статус громадських організацій в Україні: Автореф. дис. … к. ю. н. – К., 2004. – 17 с.
29. Венгеров А. Б. Теория государства и права. Ч. 2. Т. 1: Теория права (ч. 2). – М.: Юристъ, 1996. – 236 с.
30. Венгеров А. Б. Теория государства и права: учебник. – 4-е изд., стер. – М.: Омега-Л, 2007. – 608 с.
31. Виборче право України: Навч. посіб. / За заг. ред. В. Ф. Погорілка, М. І. Ставнійчук. – К.: Парламентське вид-во, 2003. – 383 с.
32. Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процес: Учеб. пособ. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Юристъ. – 527 с.
33. Воеводин Л. Д., Златопольский Д. Л., Куприц Н. Я. Государственное право стран народной демократии: Учебн. пособ. – М.: Юрид. лит., 1960. – 364 с.
34. Вопленко Н. Н. Сущность, признаки и функции права. – Волгоград: Изд-во Волгоград. ун-та, 1998. – 298 с.
35. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории руского права. – Ростов-на-Дону, 1995. – 546 с.
36. Габричидзе Б. Н., Елисеев Б. П., Чернявский А. Г. Конституционное право современной России: Учебн. для вузов. – М.: Изд-во “Дело и Сервис”, 2001. – 416 с.
37. Габричидзе Б. Н., Чернявский А. Г. Конституционное право России: Учебник для вузов. – М.: Издательско-торговая корпорация “Дашков и К”, 2007. – 1124 с.
38. Гайворонський В. Джерела права // Вісник Академії правових наук України. – № 2001. – № 3. – С. 58-72.
39. Георгіца А. З. Конституційно-правові інститути зарубіжних країн. – Чернівці: “Рута”, 1994. – 138 с.
40. Георгіца А. З. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посіб. – Чернівці: “Рута”, 2000. – 431 с.
41. Гегель Г. В. Ф. Введение к “Философии права”// Гегель Г. В. Ф. Собрание соч. Т. 7. – М.: Изд-во “Наука”, 1963. –567 с.
42. Голунский С. А., Строгович М. С. Теория государства и права: Учебн. для юрид. вузов. – М.: Юридическое изд-во НКЮ СССР, 1940. – 304 с.
43. Гревцов Ю. И. Очерки теории и социологии права. – СПб.: Питер, 1996. – 327 с.
44. Григонис Э. П., Григонис В. П. Конституционное право зарубежных стран. Курс лекций. – СПб.: Питер, 2002. – С. 21.
45. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. – М.: Изд-во “Наука”, 1984. – 342 с.
46. Гурова Т. В. Источники российского права: Автореф. дисс. … к. ю. н. – Саратов, 1998. – 35 с.
47. Гурова Т. В. Актуальные проблемы теории источников права; Автореф. дисс. … к. ю. н. – Саратов, 2002. – 21 с.
48. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. В. А. Туманова. – М.: “Международные отношения”, 1999. – С. 188.
49. Денисов А. И. Теория государства и права. – М.: Юрид. изд-во Минюста СССР, 1948. – 367 с.
50. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю. С. Шемшученка: Монографія. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. — 656 с.
51. Дністрянський С. Теорія конституції // Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. – Л.: Б. в., 1999. – С. 186-208.
52. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Вступительная статья д. ю. р., проф. И. Ю. Козлихина. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2004. – 752 с.
53. Енгибарян Р. В. Конституционное развитие в современном мире. Основные тенденции. – М.: Норма, 2007. – 496 с.
54. Енгибарян Р. В., Тадевасян Э. В. Конституционное право: Учебн. – М.: Юристъ, 2000. – 492 с.
55. Євграфов П. Б. Конституція України: коментар змін (2004–2007). Теоретичні та практичні аспекти: Наук.-практ. посіб. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців “Правова єдність”, 2007. – 204 с.
56. Євграфова Є. П. Система національного законодавства в контексті права (лібертарно-легістський підхід): Монографія. – К.: КНТ, 2007. – 184 с.
57. Єзеров А. А. Конституційний конфлікт як феномен та процес в Україні: Автореф. дис. … к. ю. н. – Одеса, 2007. – 18 c.
58. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты: Учеб. пособ. / Пер. с франц. – М.: Юристъ, 2002. – 365 с.
59. Забарний Т. Т. Основи держави і права. – К.: “ Освіта”, 2002. – 236 с.
60. Зайцев Л. О. Спроби відновлення української держави (теорія і практика 1941–1945 рр.) // Вісник Академії правових наук України. – 1996. – № 5. – С. 126-131.
61. Зыкин И. С. Обычай в советской правовой доктрине // Советское государство и право. – 1982. – № 3. – С. 128-135.
62. Иванов В. В. Общие вопросы теории договора. – М.: “Формула права”, 2000. – 348 с.
63. Избирательное право России: Учебн. для студ. / Под. ред. О. В. Лучина. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2007. – 671 с.
64. Кашанина Т. В., Кашанин А. В. Российское право. Учебн. – М.: Норма, 2005. – 800 с.
65. Кельзен Ганс. Чисте правознавство: 3 дод.: Проблеми справедливості / Пер. з нім. О. Мокровольського. – К.: “Юніверс”, 2004. – 496 с.
66. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручн. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.
67. Керимов А. Д. Современное государство: вопросы теории / А. Д. Керимов. – М.: Норма, 2007. – 144 с.
68. Керимов Д. А. Философские проблемы права. – М.: Юрид. лит., 1972. – 349 с.
69. Кечекьян С. Ф. О понятии источника права // Уч. записки МГУ. – Вып. 116. Труды юридического факультета. Кн. 2. – М.: Изд-во МГУ, 1946. – С. 2-16.
70. Кечекьян С. Ф. Теория государства и права. – М.: Б. в., 1949. – 432 с.
71. Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право России: Учебн. – 4-е изд. перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – 608 с.
72. Козюбра М. І. Принципи верховенства права і верховенства Конституції України: співвідношення // Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнародної наук.-практ. конф. 1-3 червня 2000 р. – Ужгород, 2000. – С. 28-35.
73. Кокошкин Ф. Ф. Лекции по общему государственному праву / Под ред. и с пред. В. А. Томсинова. – М.: Изд-во “Зерцало”, 2004. – 312 с.
74. Колесников Е. В. Источники российского конституционного права. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1988. – 340 с.
75. Колесников Е. В. Источники российского государственного права: вопросы теории и методологии: Автореф. дисс. … д. ю. н. – Саратов, 2000. – 35 с.
76. Конституційний Договір між Верховною Радою України і Президентом України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 18. – Ст. 133 (втратив чинність).
77. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. 2-е вид., змінене і допов. Упорядник І. О. Кресіна. Відп. ред. Ю. С. Шемшученко. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – 310 с.
78. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В. О. Ріяка, К. О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 384 с.
79. Конституційне право України: Підруч. для юрид. вузів / За ред. проф. В. Ф. Погорілка. – 2-е вид., доповн. і переопр. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.
80. Конституційне право України: Підруч. для студ. вищих навч. закладів / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 544 с.
81. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997–2001 / Відп. ред. П. Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 504 с.
82. Конституционное право: Учебн. / Отв. ред. В. В. Лазарев. – М.: Юристъ, 1999. – 592 с.
83. Конституционное право. Энциклопедический словарь / Отв. ред. С. А. Авакьян. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 688 с.
84. Конституционное право зарубежных стран: Учебн. / Под ред. В. О. Лучина, Г. А. Василевича, А. С. Прудникова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2001. – 687 с.
85. Конституционное право России: Курс лекций / С. И. Некрасова, Ю. Л. Шульженко, А. Н. Лебедева и др.; отв. ред. Ю. Л. Шульженко. – М.: ТК Велби, изд-во Проспект, 2007. – 480 с.
86. Конституционное право России: Учебн. / А. Е. Постников, В. Д. Мазаев, Е. Е. Никитина и др. / Под ред. А. Е. Постникова. – М.: ТК Велби, изд-во Проспект, 2007. – 504 с.
87. Конституція незалежної України: Навч. посібн.; Кол. авт. / За ред. В. Ф. Погорілка, Ю. С. Шемшученка, В. О. Євдокимова. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2000. – 428 с.
88. Конституція України, прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
89. Конституція України: Текст Основного Закону з офіційними тлумаченнями Конституційного Суду. Огляд і коментарі В. Ф. Погорілка та В. Л. Федоренка. – К.: Наукова думка, 2006. – 210 с.
90. Конюхова И. А. Международное и конституционное право: теория и практика взаимодействия. – М.: “Формула права”, 2006. – 496 с.
91. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. 2-е изд. / Пред д. ю. н., проф. И. Ю. Козлихина. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2004. – 430 с.
92. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – СПб.: Б.в., 1907. – 374 с.
93. Котляревский С. А. Конституционное государство. Юридические предпосылки русских Основных Законов / Под ред. и с пред. В. А. Томсинова. – М.: Изд-во “Зерцало”, 2004. – 392 с.
94. Коток В. Ф. О предмете и источниках конституционного права социалистических стран // Конституционное право социалистических стран. – М.: Юрид. лит., 1963. – С. 72-85.
95. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб. Вид. 4-те, випр. та доповн. – К.: Атіка, 2006. – 568 с.
96. Краснов Ю. К. Государственное право России. История и современность: Учебн. пособ. – М.: Юристъ, 2002. – 733 с.
97. Кремінь В. Г., Табачник Д. В., Ткаченко В. М. Україна: альтернатива поступу (критика історичного досвіду). – К.: Наукова думка, 1996. – 756 с.
98. Крылатые латинские выражения / Авт.-сост. Ю. С. Цыбульник; худож.-оформители Б. Ф. Бублик, В. А. Мурлыкин. – Х.: Фолио; М.: Эксмо, 2006. – 992 с.
99. Кутафин О. Е. Предмет конституционного права. – М.: Юристъ, 2001. – 444 с.
100. Кутафин О. Е. Источники конституционного права Российской Федерации. – М.: Юристъ, 2002. – 348 с.
101. Кутафин О. Е., Фадеев В. И. Муниципальное право Российской Федерации: Учебн. – М.: Юристъ, 1997. – 254 с.
102. Куценко І. В. Види нормативно-правових актів за Конституцією України // Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики: До 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України. Матеріали наук.-практ. конф. (м. Київ, 26 червня 2006 р.). Зб. наук. статей / За ред. Ю. С. Шемшученка; Упор. І. О. Кресіна, В. П. Нагребельний, Н. М. Пархоменко. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – С. 83-85.
103. Лейст О. Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права. – М.: “Зерцало-М”, 2002. – 288 с.
104. Лепешкин А. И. Курс советского государственного права: Учебн. в 2-х т. – Т. 1. – М.: Изд-во юрид. лит-ры, 1961. – 559 с.
105. Липинский Д. А. Соотношение функций права и функций юридической ответственности // Изв. вузов. Серия “Правоведение”. – 2004. – С. 140-152.
106. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. – К.: “Юрисконсульт”, 2006. – 355 с.
107. Ллойд Деннис. Идея права / Перевод с англ. М. А. Юмашева, Ю. М. Юмашева. – Изд. 3-е. – “КНИГОДЕЛ”, 2006. – 416 с.
108. Лукьянова Е. А. Закон как источник советского государственного права. – М.: “Юрид. лит.”, 1988. – 243 с.
109. Лучин В. О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации. – М.: ЮНИТА-ДАНА, 2002. – 687 с.
110. Лучин В. О. Источники советского государственного права. – Куйбишев: Б. в., 1976. – 367 с.
111. Лучин В. О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 687 с.
112. Луць Л. А. Система джерел права: проблеми і тенденції розвитку // Національна держава і право в умовах глобалізації: Зб. наук. статей. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – С. 45-52.
113. Магазинер Я. М. Избранные труды по общей теории права / Отв. ред. А. К. Кравцов. – СПб.: Изд-во Р. Асланова “Юридический центр Пресс”, 2006. – 352 с.
114. Марцеляк О. В. Статус депутатських фракцій і груп: вітчизняний і зарубіжний досвід // Часопис Київського ун-ту права. – 2005. – № 4. – С. 95-100.
115. Марченко М. Н. Источники права: Учеб. пособ. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – 760 с.
116. Матузов Н. И., Малько А. В. Теория государства и права: Учебн. – М.: Юристъ, 1997. –576 с.
117. Медушевский А. Н. Сравнительное конституционное право и политические институты: Курс лекций. – М.: ГУ ВШЭ, 2002. – 512 с.
118. Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій; для студентів юрид. вузів і факульт. – К.: Вентурі, 1995. – 240 с.
119. Мелехин А. В. Теория государства и права: Учебн. / А. В. Мелехин. – М.: Маркет ДС, 2007. – 640 с.
120. Минасян Н. М. Социалистические обычаи в системе источников советского права // Советское право, традиии, обычаи и их роль в формировании нового человека. – Нальчик, 1972. – С. 15-27.
121. Мироненко О. Конституція УРСР // Українське державотворення: невитребуваний потенціал / За ред. О. М. Мироненка. – К., 1997. – С. 250-251.
122. Михайловский К. В. Очерки философии права. Т. I. – Томск, 1914. – 435 с.
123. Морозова Л. А. Теория государства и права: Учебн. Изд. 2-е, перераб., доп. – М. Изд-во Эксмо, 2007. – 448 с.
124. Муніципальне право України: Підручн. / За ред. В. Ф. Погорілка, О. Ф. Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.
125. Музиченко П. Нове бачення проблеми джерел права // Юридичний вісник. – 1998. – № 3. – С. 108-111.
126. Мурашин О. Г. Юридична природа підзаконних актів прямого народовладдя // Держава і право. Зб. наук. праць. – Вип. 6. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – С. 122-125.
127. Мурашова С. А. Обычай в системе форм права: вопросы теории // Источники (формы) права: вопросы теории и истории. Материалы всероссийской научной конф. – Сочи, 2002. – С. 40-45.
128. Назаренко О. А. Міжнародні договори України в системі джерел конституційного права України: Автореф. дис. … к. ю. н. – К., 2006. – 20 с.
129. Носенко О. В. Інститути конституційного права України: проблеми теорії та практики: Автореф. дис. ... к. ю. н. – К., 2007. – 21 с.
130. Основнин В. С. Нормы советского государственного права. – М. Изд-во юрид. лит., 1963. – 234 с.
131. Общая теория государства и права. Академический курс: В 3-х т. Изд. 2-е, перераб. и доп. / Отв. ред. М. Н. Марченко. Т. 2. – М.: “Зерцало-М”, 2002. – 528 с.
132. Общая теория государства и права: Учебн. / Под. ред. В. С. Петрова и Л. С. Явича. – Т. 2. Общая теория права – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1974. – 417 с.
133. Общая теория права / Под общ. ред. А. С. Пиголкина. — М.: Моск. ин-т экономики, политики и права. Юрид. учеб.-науч. центр МГТУ им. Н. Э. Баумана, 1995. — 383 с.
134. Овсепян Ж. И. Судебный конституционный контроль в зарубежных странах. Правовая защита конституций. – Ростов-на-Дону, 1992. – 264 с.
135. Оніщенко В. О. Конституція України як основне джерело конституційного права України: Дисертація … – К., 2005. – 196 с.
136. Оніщенко Н. М. Правова система: проблеми теорії. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – 132 с.
137. Оніщук М. В. Референдум, який завжди з нами (до 15-ї річниці всеукраїнського референдуму 1 грудня 2006 р.) // Голос України. – 2006. – № 229. – С. 3.
138. Оппенгейм Л. Международное право. – Т. 1., полутом I. – М.: Изд-во иностранной лит-ры, 1948. – 348 с.
139. Орзих М., Крусян А. Современный конституционализм в Украине. Введение в украинское конституционное право: Монография. – К.: Алерта, 2006. – 290 с.
140. Ориу М. Основы публичного права. – М.: Б. в., 1929. – 196 с.
141. Органи державної влади України: Монографія / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. — 592 с.
142. Основнин В. С. Нормы советского государственного права. – М.: Юрид. лит., 1963. – 340 с.
143. Очерки конституционного права иностранных государств: Учебн. и научно-практ. пособ. / Отв. ред. Д. А. Ковачев. – М.: Спарк, 1999. – 304 с.
144. Пархоменко Н. М. Визначення природи джерел права у зв’язку з його пізнанням // Часопис Київського ун-ту права. – 2006. – № 2. – С. 2-10.
145. Пархоменко Н. М. Договір у системі форм права України. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – 215 с.
146. Пархоменко Н. М. Юридична сила: основна властивість та один із критеріїв класифікації правових актів // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – Вип. 13. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – С. 56-57.
147. Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. Т. 2. – Спб.: Б.и., 1907. – 513 с.
148. Погорілко В. Ф. Закон України “Про внесення змін до Конституції України” як акт здійснення політичної реформи в Україні // Адвокат. – 2005. – № 3. – С. 24-28.
149. Погорілко В. Ф. Функції української держави та її правові основи // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 1. – С. 3-12.
150. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Джерела конституційного права України // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – № 5. – С. 14-25.
151. Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України (загальна теорія джерел конституційного права) // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 1. – С. 46-60.
152. Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система // Право України. – 2002. – № 3. – С. 8-16.
153. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України: Підручник / За заг. ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2006. – 344 с.
154. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т. – Т. 1 / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2006. – 544 с.
155. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Поняття та юридичні властивості Конституції України // Право України. – 2006. – № 11. – С. 4-10.
156. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Проблеми теорії конституційно-правових відносин // Правова держава. – Вип. 17. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – С. 93-118.
157. Погорілко В. Ф, Федоренко В. Л. Референдне право України: Навч. посіб. – К.: Вид-во “Ліра-К”, 2006. – 366 с.
158. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Система і структура Конституції України: проблеми теорії та практики // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 4. – С. 12-25.
159. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Система конституційного права як галузі права, юридичної науки та навчальної дисципліни // Правова держава: Щорічне вид. наук. праць. – Вип. 12. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – С. 196-197.
160. Поленина С. В. Теоретические проблемы системы советского законодательства. – М.: Юрид. лит, 1979. – 231 с.
161. Полякова А. В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций. – СПб.: Изд. Дом Санкт-Петербургского ун-та, 2004. – 864 с.
162. Правовий звичай як джерело українського права IX–XIX ст. / За ред. І. Б. Усенка. – К.: Наукова думка, 2006. – 280 с.
163. Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України від 3 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 20.
164. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 65.
165. Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України: Указ Президента України № 264/2007 від 2 квітня 2007 р. // Офіційний вісник Президента України. – 2007. – № 1. – Ст. 1.
166. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 21 грудня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 11. – Ст. 94.
167. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.
168. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
169. Про надзвичайний стан: Закон України від 26 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 37. – Ст. 538.
170. Про підсумки всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. Повідомлення Центральної виборчої комісії // Голос України. – 2000. – 25 квітня. – С. 1-3.
171. Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою: Указ Президента України № 65/2000 від 15 січня 2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2000. – № 8. – С. 2.
172. Про статус народного депутата України: Закон України від 17 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
173. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. // Голос України. – 2002. – 19 березня.
174. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 20.
175. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. ред. В. Ф. Погорілко: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. – 652 с.
176. Проблемы общей теории права и государства: Учебн. / Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. – М.: НОРМА-ИНФРА•М, 1999. – 832 с.
177. Проблемы теории государства и права: Учебн. пособ. / Под ред. М. Н. Марченко. – М.: Юристъ, 2005. – 656 с.
178. Пряхина Т. М. Конституционная доктрина Российской Федерации: науч. изд. / Т. М. Пряхина; Науч. ред. В. О. Лучин. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2006. – 323 с.
179. Радько Т. Н. Теория государства и права: Учебн. для вузов. – М.: Академический проект, 2005. – 816 с.
180. Радько Т. Н. Функции социалистического общенародного права: Автореф. дис. … к. ю. н. – Саратов, 1967. – 19 с.
181. Рассолов М. М. Проблемы теории государства и права: Учебн. пособ. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2007. – 431 с.
182. Резніченко С. В. Договір у системі джерел конституційного права України. – О., 1999. – 136 с.
183. Регламент Верховної Ради України: Постанова Верховної Ради України № 3547 від 16 лютого 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 23-25. – Ст. 202.
184. Регламент Кабінету Міністрів: Постанова Кабінету Міністрів України № 950 від 18 липня 2007 р. // Офіційний вісник України. – 2007. – № 54. – Ст. 2180.
185. Рудик П. А. Конституційна реформа в Україні: проблеми та перспективи. – К.: Атіка, 2006. – 256 с.
186. Сав’як О. В. Конституційно-правовий звичай, конституційна звичаєвість та конституційна традиція: проблеми ідентифікації категорій // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 37. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – С. 240-246.
187. Сав’як О. В. Правовий звичай в конституційному праві України: досвід і перспективи // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. – № 10(72). – С. 77-89.
188. Сав’як О. В. Правовий звичай у нормативно-правовому механізмі регулювання конституційно-правового статусу національних меншин в Україні // Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: український та зарубіжний досвід: Матеріали міжнародної наук.-прак. конф., 17-18 травня 2007 р. – Ужгород, 2007. – С. 207-214.
189. Сав’як О. В. Правовий звичай у системі джерел конституційного права України // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 36. – К.: Ін-т держави і права ім.. В. М. Корецького НАН України, 2007. – С. 225-230.
190. Сав’як О. В. Правовий звичай як джерело конституційного права України: проблеми теорії та практики // Науковий вісник Ужгородського національного ун-ту. С. – ПРАВО. Вип. 8. – Ужгород, 2007. – С. 140-148.
191. Сав’як О. В. Щодо призначення правового звичаю в механізмі конституційно-правового регулювання // Зб. матеріалів круглого столу, присвяченого до Дня Конституції України, 26 червня 2007 р. – Ужгород, 2007. – С. 21-24.
192. Савчин М. В. Конституційна традиція України на тлі правової географії світу // Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики: До 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України. Матеріали наук.-практ. конф. (м. Київ, 26 червня 2006 р.). Зб. наук. статей / За ред. Ю. С. Шемшученка; Упор. І. О. Кресіна, В. П. Нагребельний, Н. М. Пархоменко. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – С. 129-133.
193. Саликов М. С. Источники конституционного права: проблемы структуризации и внутрисистемные противоречия // Проблем