КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3
Розділ 1. Конституційно-правові засади системи органів виконавчої влади в Україні
1.1. Виконавча влада: еволюція поняття та визначення………………………16
1.2. Основні конституційні моделі організації виконавчої влади……………42
1.3. Система органів виконавчої влади України та конституційно-правові принципи її організації…………………………………………………………..62
1.4. Поняття і структура конституційно-правового статусу органу виконавчої влади України……………………………………………………………………76
Висновки до розділу 1…………………………………………………………...93

РОЗДІЛ 2. Конституційно-правовий статус окремих елементів системи органів виконавчої влади України
2.1. Місце Кабінету Міністрів України в конституційній системі стримувань і противаг України як основа його конституційно-правового статусу………..99
2.2. Механізм реалізації конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України………………………………………………………………………….108
2.3. Особливості структури конституційно-правового статусу центральних органів виконавчої влади України…………………………………………….139
2.4. Структурна характеристика конституційно-правового статусу місцевих органів виконавчої влади України…………………………………………….145
Висновки до розділу 2……………………………………………………….…162
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………….…………….176

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З метою гарантування і підвищення рівня демократії у суспільстві та державі в статті 6 чинної Конституції України був запроваджений такий конституційно-правовий принцип, як принцип розподілу влад. Втілення в життя даного принципу тісно пов’язано з організацією і функціонуванням виконавчої влади. Необхідно погодитись, що одними із найгостріших проблем, вирішення яких стоїть на порядку денному перед сучасною українською державою, є проблеми, пов’язані саме з реалізацію виконавчої влади та побудовою системи органів, які її здійснюють, адже в наслідок реалізації виконавчої влади відбувається прямий і безпосередній вплив на процеси суспільного розвитку. Особливого значення, при вирішенні проблем пов’язаних з виконавчою владою, набуває необхідність вивчення, теоретичного аналізу, осмислення базових основ, а також якісного нормативно-правового регулювання статусу складових елементів системи органів виконавчої влади України. Конкретніше, така необхідність обумовлена суто практичними потребами підвищення якісного рівня діяльності системи органів виконавчої влади України та її змістовної переорієнтації на реалізацію прав та свобод людини і громадянина.
Аналіз сучасного стану теоретичної та практичної розробки питання статусу органів виконавчої влади України дозволяє виявити деякі проблемні моменти, які необхідно розглянути і запропонувати шляхи їх вирішення. Зокрема, мова йде про збереження впливу старих підходів і методів у теоретичному аналізі феномену виконавчої влади, існування прогалин та суперечностей у правовому регулюванні питань пов’язаних із діяльністю органів виконавчої влади України, Так, досі не прийнято Закон України “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”, актуальними залишаються питання конституційності окремих положень нещодавно прийнятого Закону України «Про Кабінет Міністрів України», очевидним є застарілий характер Закону України «Про місцеві державні адміністрації».
Завдяки вищій юридичній силі Конституції України та тому, що норми конституційного права які врегульовують основи правового статусу органів виконавчої влади України носять основоположний характер, ми можемо стверджувати, що особливого, пріоритетного значення у процесі дослідження феномену виконавчої влади набуває розгляд саме конституційно-правового статусу органів виконавчої влади України. Дослідження конституційно-правового статусу органів виконавчої влади України стає особливо актуальним у контексті потреби наступного вдосконалення конституційно-правового регулювання суспільних відносин в Україні більшість з яких пов’язані саме з конституційно-правовим статусом органів виконавчої влади. Незавершений характер носить і започаткована у 1998 році адміністративна реформа в Україні, подальша реалізація якої неможлива без наукового обґрунтування, чіткого розуміння конституційно-правового статусу органів виконавчої влади та його якісного нормативно-правового забезпечення.
Наведені фактори зумовлюють необхідність наукових розробок та практичних рекомендацій у досліджуваній сфері, а також свідчать про її актуальність.
Про актуальність обраної теми кандидатської дисертації свідчить також ступінь наукової розробки проблеми дисертаційного дослідження. Слід вказати, що в науці конституційного права проблемні моменти пов’язані з виконавчою владою розглядаються давно. Фактично, проблемами виконавчої влади займалися ще автори доби античності. Так, теоретично вичленити виконавчу владу як одну з основних форм держаної влади спробував Аристотель [88], а Полібій, в свою чергу, вперше спробував обґрунтувати місце та значення органів виконавчої в системі інших органів державної влади [95].
Подальше вивчення виконавчої влади тісно пов’язано з розвитком теорії розподілу влади, яка виникла в період буржуазних революцій XVII-XVIII ст. У ракурсі розробки даної теорії її основоположники, Джон Локк [92] та Шарль Луї Монтеск’є [39], вперше сформували і запровадили в науці поняття виконавчої влади. У науковій полеміці з приводу теорії розподілу влади взагалі та розуміння виконавчої влади зокрема, які мали місце в творах таких мислителів як: Томас Гобс [89], Жан Жак Руссо[48], Георг Фрідріх Гегель[101], Джеймс Медісон [99], Томас Джефферсон [20], сформувалось сучасне розуміння виконавчої влади, як функціонально та структурно відокремленого, проте органічного компоненту єдиної державної влади, що не існує поза її межами і є по суті підсистемою державної влади. Таке розуміння було логічно обґрунтовано та запропоновано в працях вітчизняних сучасних теоретиків держави і права, конституціоналістів та адмінстративістів - О.Ф. Фрицького [53], А.З. Георгіци [17], В.М. Шаповала [60], В.Б. Авер’янова [1], О.Д. Крупчана [31] та російських фахівців - Л.М.Ентіна [63], В.Є. Чиркіна [56], А.О. Мішина [38], С.А.Авакяна [110].
Необхідно зазначити, що за радянської доби в державному праві СРСР, а відповідно і УРСР, на противагу теорії розподілу влад панувала так звана “теорія повновладдя рад”. Даний факт спричинив повне ігнорування питання статусу виконавчої влади у вітчизняній науці державного (конституційного) права того періоду, що було обумовлено визнанням теоретичних розробок пов’язаних з виконавчою владою здобутком буржуазної науки конституційного права. Проте, об’єктивне існування владно-державних повноважень, які за своєю природою можуть бути названими виконавчими диктувало необхідність вивчення, аналізу та відповідного нормативно-правового регулювання даних повноважень та органів що їх реалізовували. Відповідні дослідження проводились здебільшого в контексті державного управління вченими – фахівцями у галузі адміністративного права. Окрему увагу заслуговують праці Б.М. Лазарєва [33], І.Л. Бачило [8], В.Б. Авер’янова [3,4] в яких ґрунтовно розглянуті питання компетенції органів управління й результати дослідження яких мають важливе значення під час вивчення та аналізу такого базового елементу статусу сучасних органів виконавчої влади України, як компетенція.
Для даного дослідження фундаментального значення мало вивчення та аналіз теорії, конституційно-правового принципу розподілу влад, конституційної системи стримувань і противаг сучасними науковцями С.К.Бостаном [363[, О.Л.Копиленко [80], Л.М.Силенко [386], О.І.Черкасовим [54].
На сучасному етапі розвитку дослідження статусу органів виконавчої влади необхідно констатувати збереження тенденції започаткованої у радянські часи щодо розгляду проблем виконавчої влади переважно адміністративістами. Зокрема, увагу привертають якісний аналіз системи органів виконавчої влади та питань компетенції органів виконавчої влади такими вітчизняними вченими як В.Б. Авер’янов [69], Н.Р.Нижник [67], В.К. Колпаков [27], О.Д. Крупчан [31], В.А.Дерець [18], Є.Б. Кубко [66], І.Б. Коліушко [24], В.П. Тимощук [47]. При цьому необхідно вказати про те, що вони піднімають питання конституційно-правової складової статусу органів виконавчої влади під час дослідження виконавчої влади України.
Аналогічна ситуація спостерігається і в Російській Федерації. Особливу увагу привертає запропонована російським адміністративістом К.С. Бельським система функцій органів виконавчої влади [308], та розгляд правового статусу основних елементів системи органів виконавчої влади Російської Федерації відомими фахівцями з адміністративного права Росії І.Л. Бачило [70], Д.М. Бахрахом [6], Ю.М. Стріловим [97], Д.М. Овсянко [42], Ю.М.Козловим [327], Ю.А.Тихоміровим та А.Ф.Ноздрачовим [71], А.І.Бобилєвим [9].
Однак, невірно буде стверджувати, що конституціоналісти відсторонились від процесу дослідження проблем виконавчої влади та статусу органів виконавчої влади, проте, необхідно вказати, що вони розглядають зазначені проблеми переважно опосередковано, в контексті підручників з конституційного права, у поєднанні з іншими елементами механізму держави. Зокрема, мова йде про аналіз проблематики пов’язаної з виконавчою владою такими вченими – фахівцями в галузі конституційного права України як: В.Ф. Погрілко [79], Ю.М. Тодика [76], О.Ф. Фрицький [53], В.Ф. Мелещенко [36], В.В. Кравченко [30], В.П. Колісник, Л.К. Байрачна [76], Г.О. Мурашин [75], М.Ф. Орзіх [344]. Лише порівняно недавно з’явились праці конституціоналістів спеціально присвячені проблемам виконавчої влади, а саме праці В.М. Шаповала [59], В.П. Єрмоліна [375].
В Російській Федерації ряд вчених-конституціоналістів також започаткували процес дослідження виконавчої влади та елементів статусу органів виконавчої влади з позицій конституційного права, мова йде про праці О.І. Полянського [44,45] та дисертація Ф.М. Аляутдінова [368].
Процесу дослідження феномену виконавчої влади та конституційно-правового статусу органу виконавчої влади істотно посприяли розробки поняття правового статусу і його елементів та поняття правового статусу органу державної влади і його елементів, які містяться у працях вітчизняних та російських теоретиків держави і права: О.Ф.Скакун [49], В.С.Нерсесянц [41], М.Н.Марченко [93,94].
Важливе значення для дисертаційного дослідження мали розробки поняття конституційного та конституційно-правового статусів, конституційного та конституційно-правового статусів органу державної влади Н.А. Богданової [310], Б.М. Габричидзе [16], Н.Г.Шукліної [74], О.В.Марцеляка [338].
Поряд з комплексним підходом і розглядом всієї системи органів виконавчої влади, ряд авторів присвятили свої дослідження специфіці правового статусу взагалі та конституційно-правового статусу зокрема конкретного виду органу виконавчої влади.
Так, питанням правового статусу Кабінету Міністрів спеціально присвятили свої дисертації та публікації такі автори як: А.В. Дуда [374], І.І. Дахова [373], В.І. Іваненко [281], З.І. Гадильшина [372].
Систематизацію центральних органів виконавчої влади, специфіку їх правового статусу та основні його елементи досліджували: С.П. Кисіль [23], П. В. Кикоть [377], А.В. Макаренко [288, 289].
Серед спеціальних досліджень місцевих органів виконавчої влади можна виділити дослідження В.М. Кампо [320], А.Р.Крусяна [378], В.О. Величко [370], Т.О. Проценко [46].
Ряд авторів провели спеціальні дослідження окремих елементів конституційно-правового статусу органів виконавчої влади. Серед таких досліджень необхідно виділити праці І.П. Голосніченко, який проаналізував категорію повноважень органу державної влади [313, 314], А.М.Колодія, який проаналізував принципи права України [26], М.К. Якимчука, який проаналізував поняття організаційно-правових форм діяльності [64], О.М. Осавелюка, який досить ґрунтовно визначив конституційно-правову природу такої організаційно-правової форми діяльності Кабінету Міністрів як функціонування його робочих органів[43], О.Є. Кутафіна [32], В.В. Толстошеєва [87], О.О. Томкіної [387] які детально проаналізували такий елемент конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів як правова форма діяльності Кабінету Міністрів.
Не зважаючи на значну кількість публікацій у окресленій сфері, проблема визначення поняття конституційно-правового статусу органу виконавчої влади та специфіки конституційно-правового статусу різних видів органів виконавчої влади України залишається комплексно недослідженою. Відсутність ґрунтовного теоретичного осмислення конституційно-правового статусу органу виконавчої влади зумовлює існування труднощів для повноцінного функціонування як системи органів виконавчої влади, так і конституційної системи стримань і противаг України.
У вітчизняній науці конституційного права питання пов’язані з проблемою конституційно-правового статусу органу виконавчої влади, розкривалися фрагментарно і недостатньо чітко.
Необхідно відзначити також й те, що за останній період в Україні захищено ряд дисертацій, які містять науковий аналіз окремих аспектів загальної проблеми конституційно-правового статусу органів виконавчої влади України. Однак ці праці не містять комплексного наукового підходу до проблеми визначення конституційно-правового статусу органу виконавчої влади та специфіки конституційно-правового статусу різних видів органів виконавчої влади України. Тому дане дослідження органічно їх доповнює, а наявність зазначених робіт не позбавляє його актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програми, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі науки конституційного права. Дисертація виконана як частина загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема вона є складовою програми “Стратегія розвитку законодавства України” (державний реєстраційний номер № 0103U007975).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є узагальнення на основі врахування досягнень науки конституційного права, юридичної практики, вітчизняного та зарубіжного досвіду конституційно-правового регулювання системи органів виконавчої влади, визначення поняття конституційно-правового статусу органу виконавчої влади України, його основних елементів, специфіки конституційно-правового статусу різних видів органів виконавчої влади України.
Для досягнення зазначеної мети дисертаційного дослідження необхідно вирішити наступні завдання:
- визначити поняття і сутність виконавчої влади, дослідити його еволюцію та сформувати визначення;
- охарактеризувати поняття конституційної моделі організації виконавчої влади та дослідити її види;
- розкрити поняття та особливості побудови системи органів виконавчої влади України,
- проаналізувати особливості нормативно-правового регулювання системи органів виконавчої влади України та конституційно-правові принципи її організації;
- здійснити аналіз елементів конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України;
- дослідити механізм реалізації конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України;
- виявити фактори, які визначають особливості структури конституційно-правового статусу центральних органів виконавчої влади України;
- дослідити структурну характеристику конституційно-правового статусу місцевих органів виконавчої влади України;
- запропонувати і обґрунтувати висновки і пропозиції щодо необхідності внесення змін до системи нормативно-правових актів України, що регулюють організацію та діяльність системи органів виконавчої влади України.
Об’єктом дослідження в даній дисертаційній роботі виступила сукупність правових норм, що визначають елементи правового статусу органів виконавчої влади України, а також підстави зміни та припинення відповідних правовідносин.
Предметом дослідження є конституційно-правові норми, що закріплюють повноваження та інші елементи конституційно-правового статусу органів виконавчої влади України і містяться, окрім Конституції України, у законах України, указах Президента України, постановах Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи до вивчення обраного предмета дослідження. З цією метою використано низку загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, зокрема:
формально-логічний метод, за допомогою якого досліджувались сутність конституційно-правового статусу органів виконавчої влади України, його основні елементи, здійснювалася зовнішня наукова обробка емпіричного матеріалу. За допомогою даного методу стало можливим розглядати правовідносини, пов’язані з конституційно-правовим статусом органів виконавчої влади у їх діалектичному взаємозв’язку та взаємодії. Найбільш повно використовувались такі прийоми формально-логічного методу, як опис та аналіз правовідносин із приводу формування та реалізації конституційно-правового статусу органів виконавчої влади, його основних елементів та їх відповідного правового регулювання;
історичний метод, який проявився у виявленні історичних обставин, які зумовили виникнення, розвиток та характер конституційно-правового статусу органів виконавчої влади;
порівняльно-правовий метод, який практично проявився у порівняльному аналізі конституційно-правових актів різних держав щодо статусу органів виконавчої влади, за допомогою якого були встановлені загальні закономірності даного статусу та визначений відповідний позитивний досвід зарубіжних країн;
структурно-функціональний метод, використання якого дало змогу детально розглянути основні елементи зазначеного статусу та визначити місце органів виконавчої влади в конституційній системі стримань і противаг;
системний метод, за допомогою якого конституційно-правовий статус органів виконавчої влади України розглянуто як цілісну взаємопов’язану систему, що базується на комплексному застосуванні всіх інших методологічних підходів, які у своїй єдності відображають різноаспектне бачення конституційно-правового статусу органів виконавчої влади.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вона є одним із перших у сучасній юридичній науці України монографічних досліджень статусу органів виконавчої влади України із позицій конституційного права, в якому обґрунтовується наявність та основоположне значення конституційно-правового підходу до вивчення зазначеного статусу, визначення та розкриття специфіки його елементів. Дане дослідження узагальнює сучасну теорію і практику конституційно-правового регулювання основних складових елементів системи органів виконавчої влади в умовах проведення конституційної та адміністративної реформи в Україні.
У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення та висновки, а саме:
Вперше:
- обґрунтовано, що поняття “система органів виконавчої влади” є цілком самодостатньою категорією конституційного права і відрізняється від таких споріднених йому понять як “апарат державного управління” та “механізм виконавчої влади”;
- запропонована система критеріїв виділення конституційно-правового статусу органу виконавчої влади;
- обґрунтовано потребу прийняття Закону України “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України” із урахуванням існуючої нормативно-правої бази щодо центральних органів виконавчої влади, який, відповідно, повинен носити основоположний характер.
Дістали подальшого розвитку:
- обґрунтування наявності та основоположного значення конституційно-правового підходу до вивчення феномену виконавчої влади;
- позиція, відповідно до якої місце та роль виконавчої влади в конституційній системі стримань і противаг обумовлюють конституційну модель організації виконавчої влади кожної країни; доцільно виділити як основні президентську, напівпрезидентську (змішану) та парламентську конституційні моделі організації виконавчої влади, існування кожної обумовлюється характером взаємовідносин уряду, як уособлення виконавчої влади, із парламентом, главою держави, а також порядком його формування;
- позиція щодо необхідності розширення у законодавстві конституційно визначених видів актів Кабінету Міністрів України такими різновидами актів: нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України особливого характеру, до яких відносяться положення, регламенти, методики, правила; акти Кабінету Міністрів України програмно-цільового характеру, до яких відносяться програми, стратегії, основні напрямки, концепції; акти Кабінету Міністрів України, видані в порядку делегованого законодавства, до яких відносяться декрети Кабінету Міністрів України.
Уточнено наступні положення щодо:
- дефініції поняття та змісту виконавчої влади, згідно якої “Виконавча влада є відносно самостійною формою єдиної державної влади, вона має притаманні лише їй функції та повноваження, які у своїй сукупності утворюють компетенцію, що здійснюється системою органів виконавчої влади та іншими суб’єктами виконавчої влади на підставі визначеного правового механізму реалізації законів та інших нормативно-правових актів за допомогою державного управління з метою реалізації прав і свобод людини і громадянина”;
- класифікації функцій виконавчої влади яка об’єднує наступні групи: функція найвищого порядку: реалізація велінь суб’єктів представницької влади; функції другого порядку (основні функції): функція охорони суспільного порядку й забезпечення національної безпеки, регулятивно-управлінська функція, функція забезпечення прав та свобод людини і громадянина, функція участі у законодавчому процесі держави; функції третього порядку (допоміжні функції): нормотворча функція, оперативно-управлінська функція, юрисдикційна функція;
- дефініції конституційно-правового статусу органу виконавчої влади та елементів його структури, згідно якої “Конституційно-правовий статус органу виконавчої влади України – це встановлене нормами конституційного права України положення органу виконавчої влади в системі суспільних відносин і суб’єктів права, яке характеризується особливостями його компетенції, правосуб’єктності, принципів організації та діяльності, гарантій, організаційно-правових та правових форм діяльності і юридичної відповідальності”; структуру конституційно-правового статусу органу виконавчої влади України складають: компетенція, правосуб’єктність, норми конституційного права, конституційно-правові принципи, конституційно-правові гарантії, конституційно-правова відповідальність, організаційно-правові та правові форми діяльності;
- системи аргументів щодо обґрунтування існування конституційно-правового статусу окремих видів органів виконавчої влади України, яку складають наступні аргументи: наявність конституційних норм щодо того чи іншого органу виконавчої влади України; наявність сукупності повноважень політико-правового характеру органу виконавчої влади України; конституційно-правовий механізм призначення, відповідальності та звільнення голів органів виконавчої влади України.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання їх для удосконалення правотворчого і правозастосовчого процесів у сфері правовідносин, пов’язаних із конституційно-правовим статусом органів виконавчої влади України; подальшого вдосконалення чинного конституційного регулювання статусу органів виконавчої влади України; прийняття Закону України “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”, удосконалення законів України “Про Кабінет Міністрів України” та “Про місцеві державні адміністрації”; подальших наукових досліджень проблем конституційно-правового регулювання статусу органів виконавчої влади України; навчально-методичних цілей у процесі підготовки студентів у галузі конституційного права.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації та пропозиції одержані дисертантом в результаті опрацювання та аналізу 405 наукових, нормативно-правових джерел та юридичної практики з питань конституційно-правового статусу органів виконавчої влади України, осмислення власного досвіду.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України. Окремі питання дисертації доповідались на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України. Положення дисертації доповідались на: Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” 29-30 квітня 2002 р. (м. Хмельницький); Міжнародній науковій конференції “Україна: шляхами віків” 17 травня 2002 р. (м. Київ); Міжнародній науково-теоретичні конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” 20 лютого 2003 р. (м. Тернопіль); науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” 19 квітня 2001 р. (м. Київ); науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” 14 травня 2003 р. (м. Київ); п’ятій науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування ” 15-17 червня 2007 р. (м. Одеса).
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 15 наукових статей і тез, 9 з яких – у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для спеціальності “Правознавство”.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел – 405 найменувань. Загальний обсяг дослідження – 211 сторінок, з яких 175 сторінок основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження конституційно-правового статусу органів виконавчої влади України узагальнено у вигляді наступних науково-теоретичних положень, оцінок, узагальнень які були сформовані відповідно до поставлених завдань:
1. Теоретичною основою визначення правової сутності та функціональної природи конституційно-правового інституту виконавчої влади є теорія поділу влади та теорія народного суверенітету. Відповідно до зазначеної теоретичної основи інститут виконавчої влади розуміється як відносно самостійна форма єдиної державної влади.
2. Із врахуванням розгляду проблем визначення та класифікації функцій виконавчої влади; співвідношення органу виконавчої влади та суб’єкту виконавчої влади; співвідношення виконавчої влади та державного управління; визначення мети виконавчої влади автор запропонував наступне власне визначення виконавчої влади: “Виконавча влада є відносно самостійною формою єдиної державної влади, вона має притаманні лише їй функції та повноваження, які у своїй сукупності утворюють компетенцію, що здійснюється системою державних органів виконавчої влади та іншими суб’єктами виконавчої влади на підставі визначеного правового механізму реалізації законів та інших нормативно-правових актів за допомогою державного управління з метою реалізації прав і свобод людини і громадянина”.
Класифікація функцій виконавчої влади об’єднує наступні групи: функція найвищого порядку: реалізація велінь суб’єктів представницької влади; функції другого порядку (основні функції): функція охорони суспільного порядку й забезпечення національної безпеки, регулятивно-управлінська функція, функція забезпечення прав та свобод людини і громадянина, функція участі у законодавчому процесі держави; функції третього порядку (допоміжні функції): нормотворча функція, оперативно-управлінська функція, юрисдикційна функція.
3. Виконавча влада будь-якої країни існує у формі конституційно-правового інституту як сукупності конституційно-правових норм, які встановлюють систему суб’єктів виконавчої влади, їх компетенцію, основні завдання, принципи, методи та порядок їх діяльності, врегульовують особливості взаємодії з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування, процедури формування та припинення діяльності.
4. Для вірного розуміння інституту виконавчої влади необхідно обов’язково визначити місце виконавчої влади в механізмі державної влади. Механізм державної влади будь-якої демократичної держави повинен бути побудований та функціонувати на основі конституційної системи стримувань і противаг. Місце та роль виконавчої влади в конституційно-правовій системі стримувань і противаг обумовлюють конституційну модель організації виконавчої влади кожної країни та конституційно-правовий статус органів, що її утворюють. Доцільно виділити як основні президентську, напівпрезидентську (змішану) та парламентську конституційні моделі організації виконавчої влади. Існування кожної обумовлюється характером взаємовідносин уряду, як уособлення виконавчої влади, із парламентом, главою держави, а також порядком його формування.
5. Конституційна модель організації виконавчої влади України передбачає наявність певної кількості органів виконавчої влади, які у своєму складі становлять систему органів виконавчої влади, особливість якої обумовлена встановленою Конституцією України республіканською формою правління змішаного, парламентсько-президентського типу і в основі побудови якої лежить так званий дуалізм виконавчої влади.
6. Поняття “система органів виконавчої влади” є цілком самодостатньою категорією конституційного права і відрізняється від таких споріднених йому понять як “апарат державного управління” та “механізм виконавчої влади” більш вужчим логічним змістом. Систему органів виконавчої влади варто визначити, як сукупність органів державної влади з конституційно визначеним статусом органу виконавчої влади, що утворюють підсистему державної влади, яка має визначену структурну побудову, включає рівні (побудову за ієрархічною вертикаллю); ланки (однорівневі утворення однорідних органів); види і форми органів виконавчої влади наділених компетенцією у сфері державного управління.
7. На основі розгляду ряду теоретичних розробок автором було запропоноване власне визначення конституційно-правового статусу органу виконавчої влади України, а саме: “Конституційно-правовий статус органу виконавчої влади України – це встановлене нормами конституційного права України положення органу виконавчої влади в системі суспільних відносин і суб’єктів права, яке характеризується особливостями його компетенції, правосуб’єктності, принципів організації та діяльності, гарантій, організаційно-правових та правових форм діяльності і юридичної відповідальності”.
Відповідно, структуру конституційно-правового статусу органу виконавчої влади України складають наступні елементи: компетенція, правосуб’єктність, норми конституційного права, конституційно-правові принципи, конституційно-правові гарантії, конституційно-правова відповідальність, організаційно-правові та правові форми діяльності.
8. Розглянувши ряд елементів конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України ми прийшли до висновку, що його специфіку розкриває саме характер повноважень по відношенню до інших суб’єктів конституційного права у контексті конституційної системи стримань і противаг. По відношенню до інших органів виконавчої влади України ми можемо говорити скоріше не про наявність елементів конституційної системи стримувань і противаг у вигляді певних функцій та повноважень, а про конституційно закріплені відносини субординації і підпорядкованості всіх органів виконавчої влади України Кабінетові Міністрів України. Сам же характер взаємодії Кабінету Міністрів України з іншими органами виконавчої влади України дозволяє нам стверджувати, що Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими суб’єктами права України фактично виступає уособленням всієї системи органів виконавчої влади України.
На основі проведеного аналізу конституційно-правових актів, ми прийшли до висновку, що переважна кількість елементів конституційної системи стримувань і противаг присвячена взаємовідносинам таких суб’єктів конституційного права як Президент України, Верховна Рада України та Конституційний Суд України з приводу впливу саме на Кабінет Міністрів України, який має менше формалізованих важелів впливу по відношенню до інших суб’єктів конституційного права.
9. Організаційно-правові форми діяльності органу державної влади необхідно розуміти як способи поєднання й розподілу праці між членами органу при виконанні його повноважень, правовий характер яких проявляється в тому, що при ігноруванні або неналежному використанні цих форм акти органу виконавчої влади не будуть чинними.
Кабінету Міністрів України притаманні наступні організаційно-правові форми діяльності: реалізація повноважень Кабінету Міністрів України його окремими членами; засідання Кабінету Міністрів України; реалізація повноважень Кабінету Міністрів України його робочими органами.
Основними підставами для виділення конституційно-правових аспектів організаційно-правових форм діяльності Кабінету Міністрів України є:
1) безпосереднє регулювання тієї чи іншої організаційно-правової форми Кабінету Міністрів України нормами чинної Конституції України та іншими конституційно-правовими актами України;
2) використання організаційно-правових форм діяльності Кабінету Міністрів України безпосередньо породжує особливі політико-правові відносини з приводу організації й діяльності органів державної влади України, які входять до структури предмета галузі конституційного права України;
3) організаційно-правові форми діяльності Кабінету Міністрів України можна ідентифікувати як практичне втілення важелів конституційної системи стримань і противаг України, адже в результаті їх застосування безпосередньо відбувається взаємодія Кабінету Міністрів України з іншими суб’єктами конституційного права України.
10. Підставами для визначення конституційно-правової природи нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України виступають повноваження Кабінету Міністрів України щодо регулювання суспільних відносин, які входять у структуру предмета галузі конституційного права України: відносини, що становлять основи правового статусу людини і громадянина; відносини політико-правового характеру; відносини з приводу організації і діяльності органів державної влади України; відносини з приводу заснування урядових нагород та визначення їх статусу.
Також підставами для визначення конституційно-правової природи актів Кабінету Міністрів України виступають:
1) формальне юридичне закріплення можливості видання Кабінетом Міністрів України власних актів та визначення їх видів у чинній Конституції України;
2) наявність норм конституційного права України в постановах Кабінету Міністрів України;
3) наявність правовідносин, які виникають внаслідок впливу важелів конституційної системи стримань і противаг на акти Кабінету Міністрів України.
11. Конституційно визначене коло видів актів Кабінету Міністрів України, а саме – постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України необхідно розширити такими видами:
1) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України особливого характеру, до яких належать положення, регламенти, методики, правила;
2) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України програмно-цільового характеру, які включають програми, стратегії, основні напрямки, концепції;
При цьому важливою ознакою вищезазначених актів Кабінету Міністрів України є те, що вони становлять складову частину тих актів Кабінету Міністрів України, якими вони затверджені, і мають з ними однакову юридичну силу.
3) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України видані в порядку делегованого законодавства, до яких належать декрети Кабінету Міністрів України.
12. Серед сукупності центральних органів виконавчої влади характеризуватися конституційно-правовим статусом можуть тільки міністерства. Основними критеріями виділення конституційно-правового статусу міністерств є: наявність конституційних норм щодо них; наявність сукупності повноважень політико-правового характеру; конституційно-правовий механізм призначення, відповідальності та звільнення міністрів.
13. Серед сукупності місцевих органів виконавчої влади характеризуватись конституційно-правовим статусом може тільки місцева державна адміністрація. Головними критеріями виділення конституційно-правового статусу місцевих державних адміністрацій є: наявність конституційних норм щодо них; наявність сукупності повноважень політико-правового характеру; конституційно-правовий механізм призначення, відповідальності та звільнення голів місцевих державних адміністрацій.
Під час проведення дисертаційного дослідження автором були сформульовано декілька пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання системи органів виконавчої влади України, які зводяться до наступного:
1. У зв’язку з існуванням ряду недоліків та суперечностей в текстах законів України щодо органів виконавчої влади, особливого значення набувають конституційно-правові принципи організації та діяльності системи органів виконавчої влади України, як загальні норми конституційного права України, що носять основоположний характер та є важливими напрямками й орієнтирами розвитку конституційного законодавства України в сфері виконавчої влади. При розгляді сукупності нормативно-правових актів України, які в своїх текстах безпосередньо передбачають перелік конституційно-правових принципів, що лежать в основі організації та діяльності системи органів виконавчої влади, увагу привертає сумбурність закріплення зазначених принципів, часте їх дублювання в різних законах та деяка розбіжність при їх юридичному формулюванні. Ось чому у вітчизняній науці конституційного права назріла необхідність чіткої уніфікації конституційно-правових принципів організації та діяльності системи органів виконавчої влади, а у відповідному законодавстві України – якісного правового закріплення зазначених принципів та ліквідації нечітких юридичних формулювань. Дана необхідність повинна реалізовуватись шляхом створення якісно визначених норм у законах України “Про Кабінет Міністрів України” та “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”, а в законах та положеннях про окремі органи виконавчої влади помістити відповідні статті з посиланнями, поряд із спеціальними принципами організації та діяльності зазначених центральних органів виконавчої влади.
2. Сучасний стан нормативно-правового регулювання питань організації та діяльності системи органів виконавчої влади характеризується нерівномірністю щодо органів різного рівня та аспектів їх функціонування і носить незавершений характер з причин не прийняття такого фундаментального конституційного закону як Закон України “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”. Стан нормативно-правового забезпечення центральних органів виконавчої влади України характеризується великим накопиченням різноманітних нормативно-правових актів, прийнятих різними органами державної влади, а також наслідком такого накопичення – протиріччями у правовому регулюванні. Дані протиріччя повинні бути ліквідовані шляхом прийняття зазначеного Закону України, який повинен бути обов’язково прийняти із врахуванням існуючої нормативно-правої бази щодо центральних органів виконавчої влади та носити основоположний характер.
3. Розглянувши елементи конституційно-правового статусу місцевих органів виконавчої влади ми прийшли до висновку про необхідність чіткого нормативно-правового розмежування місцевих органів виконавчої влади загальної та спеціальної компетенції. Чітко встановити на законодавчому рівні, які органи виконавчої влади спеціальної компетенції безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади, а які місцевим державним адміністраціям. Дане питання можливо вирішити шляхом включення відповідних статей до Закону України “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”.
4. На сьогодні нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України особливого характеру та акти програмно-цільового характеру не отримали свого детального нормативно-правового регулювання, що обумовлює неможливість провести дослідження їх сутності спираючись на нормативно-правові визначення, визначити чітку різницю між ними та класифікувати. Відсутність теоретичного вирішення проблем нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України особливого та програмно-цільового характеру обумовлює наявність високого ступеню довільності під час прийняття даних актів та віднесення різних по суті нормативно-правових актів до одного виду нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, а також встановлення різних вимог щодо прийняття нормативно-правових актів, що фактично відносяться до одного і того ж виду. Окреслена проблема повинна бути вирішена шляхом прийняття відповідного Закону України “Про нормативно-правові акти” в нормах якого повинні бути чітко сформовані дефініції того чи іншого нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України та специфіка кола суспільних відносин для регулювання якого повинен бути прийнятий той чи інший вид нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Характеристика джерела Найменування джерела
Монографії: один, два або три автори
1. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 48 с.
2. Авер’янов В.Б., Крупчан О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. - Харків, Право, 1998. – 37 с.
3. Аверьянов В.Б. Организация аппарата государственного управления. – К.: «Наукова думка», 1985. – 146 с.
4. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. – К.: «Наукова думка», 1979. – 150 с.
5. Бабаев В.К., Баранов В.М., Толстик В.А. Теория права и государства в схемах и определениях: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 1998. – 256 с.
6. Бахрах Д.Н. Административное право России. Учебник для вузов. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2000. – 640 с.
7. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. – М.: БЭК, 1999. – 368 с.
8. Бачило И.Л. Функции органов управления (правовые проблемы оформления и реализации). – М.: Юридическая литература, 1976.- 198с.
9. Бобылев А.И., Горшкова Н.Г., Ивакин В.И. Исполнительная власть в России: теория и практика ее осуществления. – М.: «Право и государство», 2003. – 304 с.
10. Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики. – Запоріжжя: Юрид. інститут, 2005. – 540 с.
11. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия. – М.: Логос, 1998. – 168 с.
12. Взаємодія Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України в умовах конституційних змін / Автори-упорядники: В.Тимощук, О. Струц. – К.: «Заповіт», 2006.- 28с.
13. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: «Наука», 1979. – 232 с.
14. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М.: Юрид., лит., 1985. – 176 с.
15. Габричидзе Б.Н. Конституционный статус органов Советского государства. –М.: Юрид. лит., 1982. – 184 с.
16. Габричидзе Б.Н., Чернявский А.Г. Органы государственной власти современной России: Учебное пособие. – М.: «Дашков и К», 2003. – 367с.
17. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2000. – 431 с.
18. Дерець В.А. Органи виконавчої влади України та управлінські відносини. Монографія. – К.: «Юридична думка», 2007. – 180 с.
19. Державна політика у сфері державного управліянняв Україні: Монографія / Цвєтков В.В., Селиванов В.М., Скрипник О.В. – К.: «Абрис», 2006. – 312 с.
20. Джефферсон Т. Автобиография. Заметки о штате Виргиния / Сост. и общ. ред. А.А. Фурсенко. – Л.: Наука, 1990. – 314 с.
21. Дорохин С.В. Деление права на публичное и частное. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 136 с.
22. Зеленцов А.Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежных странах. – М.: РУДН, 2002. – 190 с.
23. Кисіль С.П. Центральні органи виконавчої влади України: стан і розвиток. –К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 1999. – 78 с.
24. Коліушко І.Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні. –К.: Факт, 2002. – 260 с.
25. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч.посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 304 c.
26. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 206с.
27. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
28. Кондрашев А.А. Конституционно-правовая ответственность в Российской Федерации: теория и практика. – М.: Юристъ, 2006. – 345 с.
29. Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине / Ю.Н.Тодика, О.Ю. Тодика. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 368 с.
30. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. – К.: Атіка. 2002. – 480 с.
31. Крупчан О.Д. Організація виконавчої влади: Моногр. –К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 132 с.
32. Кутафин О.Е. Источники конституционного права Российской Федерации. – М.: Юристъ, 2002. – 348 с.
33. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. –М.: Юрид. лит., 1972. – 280 с.
34. Лебедев А.Н. Статус субъекта Российской Федерации (основы концепции, конституционная модель, практика). – М.: Ин-т государства и права РАН, 1999. – 197 с.
35. Марцеляк О.В. Інститут омбудсмана: теорія та практика. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 450 с.
36. Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1995. – 240 с.
37. Мицкевич А.В. Акты высших органов советского государства. Юридическая природа актов высших органов государственной власти и управления. - М.: Юрид. лит., 1967. – 175 с.
38. Мишин А.А. Конституционное право зарубежных стран: Учебник / 6-е изд. перераб. и допполн. –М.: Белые альвы, 1999. – 456 с.
39. Монтескье Шарль Луи. Избранные произведения. - М.: Госполитиздат, 1955. – 800 с.
40. Назаренко Г.В. Теория государства и права: Учебное пособие. – М.: «Ось-89», 1999. – 176 c.
41. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. – М.: НОРМА-ИНФРА –М, 1999. – 552 с.
42. Овсянко Д.М. Административное право: Учебное пособие. –М.: Юристъ, 1999.– 448 с.
43. Осавелюк А.М. Вспомогательные государственные органы зарубежных стран: конституционно-правовой аспект. – М.: Юристъ, 1998. – 192 с.
44. Полянский И.А. Организация исполнительной власти субъекта Российской Федерации. – М., 2001. – 252 с.
45. Полянский И.А. Правовой статус органов исполнительной власти субъектов Российской Федерации (на примере Дальневосточного региона): Учебное пособие. - Хабаровск: РИЦ ХГАЭП, 1999. – 170 с.
46. Проценко Т.О. Органи виконавчої влади в регіонах України: шляхи вдосконалення: Монографія. – Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2002. – 241 c.
47. Реформа публічної адміністрації в Україні: Проекти концепції та законів / Упоряд.: І. Коліушко, В. Тимощук. – К.: Конус- Ю, 2005. – 192 с.
48. Руссо Жан-Жак. Трактаты / Под. ред. В.С. Алексеев-Попов, Ю.М. Лотман, Н.А. Полтарацкий, А.Д. Хаютин. –М.: Наука, 1969. – 703 с.
49. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
50. Совгиря О.В., Шукліна Н.Г. Конституційне право України: Навч. посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2007. – 632 с.
51. Тихомиров Ю.А. Теория компетенции. – М., 2001. – 355с.
52. Тодыка Ю.Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики: Монография. – Х.: Факт, 2000. – 608 с.
53. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. –К.: Юрінком Інтер, 2002. – 536 с.
54. Черкасов А.И. Глава государства и правительство в странах современного мира (Конституционно-правовое регулирование и практика). – М.: Экзамен, 2006. – 222 с.
55. Чиркин В.Е. Государственное управление. Элементарный курс. –М.: Юристъ, 2001. – 320 с.
56. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 1999. – 600 с.
57. Чиркин В.Е. Основы сравнительного государствоведения. – М.: Артикул, 1997. – 352 с.
58. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. Підручник. –К.: АртЕк, Вища шк., 1998. – 264 с.
59. Шаповал В.М. Конституція і виконавча влада. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 80 с.
60. Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм: Монографія. – К.: «Салком», Юрінком Інтер, 2005. – 560 с.
61. Шаповал В.М. Сравнительное конституционное право. Научное издание. – К.: ИД «Княгиня Ольга», 2007. – 416 с.
62. Школик А.М. Порівняльне адміністративне право: Навч. посібник для юридичних факультетів та факультетів міжнародних відносин. – Львів: ЗУКЦ, 2007. – 308 с.
63. Энтин Л.М. Разделение властей: опыт современных государств. -М.: Юрид. лит., 1995. – 176 с.
64. Якимчук М.К. Проблеми управління в органах прокуратури України: теорія і практика: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2001. – 440 с.
Більше трьох авторів 65. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С. Шемшученка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. – 656 с.
66. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общей ред. Е.Б. Кубко. – К.: Юринком, 1997. – 192 с.
67. Виконавча влада в Україні: Навч.посіб. / За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 128 с.
68. Виконавча влада і адміністративне право / За ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім “Ін-Юре”, 2002. – 668 с.
69. Державне управління в Україні. (Навчальний посібник) / Під. ред. В.Б. Авер’янова. –К., 1999. – 265 с.
70. Исполнительная власть в Российской Федерации. Проблемы развития. / Отв. ред. д-р юрид. наук Бачило И.Л. – М.: Юристъ, 1998. – 432 с.
71. Исполнительная власть в Российской Федерации / Под ред. А.Ф. Ноздрачева, Ю.А. Тихомирова. – М.: БЕК, 1996. – 269 с.
72. Конституционное право зарубежных стран / Под ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Энтина. – М.: НОРМА, 2000. – 832 с.
73. Конституционное право субъектов Российской Федерации / Отв. ред. В.А. Кряжков. – М.: ООО «Городециздат», 2002. – 864 с.
74. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. –К.: Наукова думка, 2000. –732 с.
75. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.
76. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Ін Юре, 2002. – 544 с.
77. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 520 с.
78. Опозиція корисна для Вас. Досвід Великої Британії та пропозиції для України // Автори-упорядники: І.Коліушко, А. Кірмач, К. Брунет, С. Конончук. – К.: «Конус-Ю», 2007. – 36 с.
79. Органи державної влади України / За ред. В.Ф. Погорілка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002. – 592 с.
80. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / За заг. ред. В.С. Журавського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 296 с.
81. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. ред. В.Ф. Погорілко: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 652 c.
82. Проблеми удосконалення організаційно-правового механізму реалізації виконавчої влади в Україні / За заг. ред. В. Б. Авер’янова: Наукова доповідь. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2006. – 48 c.
83. Сравнительное конституционное право / Под ред. А.И. Ковлера, В.Е. Чиркина, Ю.А. Юдина. –М.: Манускрипт, 1996. – 729 с.
84. Сравнительное конституционное право: Уч. пособие / Отв. ред. В.Е. Чиркин. – М.: Междунар. Отношения, 2002. – 448 c.
85. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 2002. – 776 с.
86. Теория права и государства. Учебник для вузов / Под ред. Г.Н. Манова – М.: БЕК, 1996. – 336 c.
87. Юридическая энциклопедия / Отв. ред. Б.Н. Топорнин. –М.: Юристъ, 2001. – 1272 с.
Багатотомні видання 88. Аристотель. Сочинения: в 4-х т. Т. 4 / Пер. с древнегреч., Общ. Ред. А.И. Доватура. – М.: Мысль, 1983. – 830 с.
89. Гоббс Т. Сочинения в 2 т. Т.2 / Пер. с лат. и англ.; Сост., ред., авт. примеч. В.В. Соколов. – М.: Мысль, 1991. – 731 с.
90. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. тома 1-2. Часть общая: Учебник / Отв. ред. проф. Б.А. Страшун. –М.: БЭК, 2000.- 784с.
91. Ленін В.І. Повне зібрання творів. / Переклад з п’ятого російського видання. Том 36. –К.: Політична література України, 1973. – 706 с.
92. Локк Дж. Сочинения: В 3 т. / Пер. с англ. и лат. Т. 3 / Ред. и сост., авт. примеч. А.Л. Субботин. –М.: Мысль, 1988. – 668 с.
93. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. М.Н. Марченко. Том 1. Теория государства. – М.: Зерцало, 1998. – 416 с.
94. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. –М.: Зерцало, 1998. – 656 с.
95. Полибий. Всеобщая история в 3 т., 40 кн. Т.1 / Пер. с греч Ф.Г. Мищенко. – СПб.: Наука, Ювента, 1995. – 421 с.
96. Полибий. Всеобщая история в 3 т., 40 кн. Т.2 / Пер. с греч Ф.Г. Мищенко. – СПб.: Наука, Ювента, 1995. – 496 с.
97. Старилов Ю.Н. Курс общего административного права. В 3 т. Т.I: История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. – М.: НОРМА, 2002. – 728 с.
98. Теория государства и права: Хрестоматия: в 2 т. / Авт.-сост. В.В. Лазарев, С.В. Липень. – М.: Юристъ, 2001. – Т.1. – 620 с.
Перекладні видання 99. Американские федералисты: Гамильтон, Медисон, Джей. Избранные статьи / Пер., примеч., и вступ. зам. Г. Фрейдин. – Benson, Vermont: Chalidze Publications. – 327 с.
100. Арістотель. Політика / Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. – К.: Основи, 2000. – 239 с.
101. Гегель Г. В. Ф. Философия права. Пер. с нем.: Ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц. – М.: Мысль, 1990.- 524 с.
102. Говлет М., Рамеш М. Дослідження державної політики: цикли та підсистеми політики / Пер. з анг. – Львів: Кальварія, 2004. – 254 с.
103. Контроль в органах виконавчої влади в сучасних умовах / Автори-упорядники: Крістофер Гуд, Олівер Джеймс, Б. Гай Пітерс, Колін Скот / Пер. з анг. Р. Ткачук. – К.: «К.І.С.», 2006. – 274 с.
104. Проміжний рівень управління в європейських державах: складність проти демократії? / За ред. Т. Ларссона, К. Номдена, Ф. Петітвілля. – К.: К.І.С., 2003. – 346 с.
Довідники 105. Ефективна публічна адміністрація (довідник для міністра) / Автори-упорядники: І. Коліушко, В.Тимощук. – К.: «Заповіт», 2006.- 32с.
106. Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира. Справочник. – М.: Юридическая литература, 1993. -256 с.
107. Шаповал В.М. Держаний лад країн світу. Довідник. – К.: Український Центр Правничих Студій, 1999. – 320 с.
Словники 108. Барихин А.Б. Большой юридический энциклопедический словарь. – М.: Книжный мир, 2004. – 720 с.
109. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2001. –704 с.
110. Конституционное право. Энциклопедический словарь. / Под ред. С.А. Авакьяна. –М.: НОРМА, 2001. – 688 с.
111. Советский энциклопедический словарь / Под ред. Прохоров. А.М. – М.: Советская Энциклопедия, 1990. – 1632 с.
Законодавчі, нормативні акти України 112. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. –1996. -№30. – Ст. 141.
113. Закон України “Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим” від 23.12.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №5-6.
114. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 21 грудня 2006 року №514-V // Відомості Верховної Ради України. –2007. -№11. – Ст. 94.
115. Закон України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року № 1906 – VI // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №50. – Ст. 540.
116. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 09 квітня 1999 року № 586-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №20-21. – Ст. 190.
117. Закон України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” від 04 березня 1998 року №160/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №35. – Ст. 236.
118. Закон України “Про столицю України – місто-герой Київ” від 15.01.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №11.
119. Закон України «Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України» від 10 грудня 1997 року N 709/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №14. – Ст. 59.
120. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року №280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №24. – Ст. 170.
121. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року №422/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №49. – Ст. 272.
122. Закон України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року N 315/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №43. – Ст. 212.
123. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року №3723-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №52. – Ст. 490.
124. Закон України “Про антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 року № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №50. – Ст. 472.
125. Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26 січня 1993 року №2939-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №13. – Ст. 110.
126. Закон України „Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання” від 18 листопада 1992 року №2796-XII // Відомості Верховної Ради України. –1993. -№2. – Ст. 6.
127. Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року №2790-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №3. – Ст. 17.
128. Закон України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року №2229-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №27. –Ст. 382.
129. Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 року № 565-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №4. – Ст. 20.
130. Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 04 грудня 1990 року №509-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №6. – Ст. 37.
131. Постанова Верховної Ради України “Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України” від 07 липня 1992 року №2558-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №39. – Ст. 581.
132. Указ Президента України “Про Положення про Постійного Представника Президента України у Кабінеті Міністрів України” від 15.02.2008 р., №132/2008.
133. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України» від 19 грудня 2005 року № 1801/2005.
134. Указ Президента України “Про Положення про Міністерство культури і туризму України” від 2 грудня 2005 року 1688/2005.
135. Указ Президента України “ Про Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи” від 10 жовтня 2005 року №1430/2005.
136. Указ Президента України «Про Міністерство України у справах сім’ї молоді та спорту» від 18 серпня 2005 року № 1176/2005.
137. Указ Президента України “Про Державний комітет статистики” від 19 січня 2004 року №60/2004.
138. Указ Президента України «Питання Адміністрації Державної прикордонної служби України» від 4 серпня 2003 року № 797/2003.
139. Указ Президента України “Про положення про Міністра Кабінету Міністрів України” від 05 червня 2003 року №480/2003.
140. Указ Президента України “Про деякі заходи щодо оптимізації керівництва в системі центральних органів виконавчої влади” від 26 травня 2003 року № 434/2003.
141. Указ Президента України “Про Державний комітет України з нагляду за охороною праці” від 18 вересня 2002 року №834/2002.
142. Указ Президента України “Про Положення про Державний комітет України у справах національностей та міграції” від 19 березня 2002 року №269/2002.
143. Указ Президента України “Про положення про Міністерство промислової політики України” від 21 вересня 2001 року 849/2001.
144. Указ Президента України “Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні” від 29 травня 2001 року №345/2001.
145. Указ Президента України “Про Положення про Пенсійний фонд України” від 01 березня 2001 року №121/2001.
146. Указ Президента України “Про Положення про головне контрольно-ревізійне управління України” від 28 листопада 2000 року №1265/2000.
147. Указ Президента України “Про Положення про Державний комітет України у справах релігій” від 14 листопада 2000 року №1229/2000.
148. Указ Президента України “Про Міністерство економіки України” від 23 жовтня 2000 року №1159/2000.
149. Указ Президента України “Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України” від 17 жовтня 2000 року №1138/2000.
150. Указ Президента України “Про Положення про Міністерство праці та соціальної політики України” від 30 серпня 2000 року №1035/2000.
151. Указ Президента України “Про Положення про Держаний комітет по земельних ресурсах” від 14 серпня 2000 року №970/2000.
152. Указ Президента України “Про Положення про Державний комітет лісового господарства України” від 14 серпня 2000 року №969/2000.
153. Указ Президента України “Про Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України” від 25 липня 2000 року №919/2000.
154. Указ Президента України “Про Положення про Міністерство охорони здоров’я України” від 24 липня 2000 року №918/2000.
155. Указ Президента України “Про Положення про Державний комітет України по водному господарству” від 14 липня 2000 року №898/2000.
156. Указ Президента України “Про Міністерство освіти і науки України” від 07 червня 2000 року №773/2000.
157. Указ Президента України “Питання Міністерства аграрної політики України” від 07 червня 2000 року №772/2000.
158. Указ Президента України “Про Міністерство палива та енергетики України” від 14 квітня 2000 року №598/2000.
159. Указ Президента України “Про Положення про Державний комітет архівів України” від 22 березня 2000 року №486/2000.
160. Указ Президента України “Про склад Кабінету Міністрів України” від 15 грудня 1999 року №1574/1999.
161. Указ Президента України “Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 року №1573/1999.
162. Указ Президента України “Про систему центральних органів виконавчої влади” 15 грудня 1999 року №1572/1999.
163. Указ Президента України “Про Положення про Міністерство фінансів України” від 26 серпня 1999 року №1081/99.
164. Указ Президента України “Про Положення про Вищу атестаційну комісію України” від 25 лютого 1999 року №216/99.
165. Указ Президента України “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22 липня 1998 року №810/98.
166. Указ Президента України “Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України” від 30 грудня 1997 року №1396/97.
167. Указ Президента України “Про Положення про Національне космічне агентство України” від 22 липня 1997 року №665/97.
168. Указ Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності“ від 10 червня 1997 року №503/97.
169. Указ Президента України «Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної ви