КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ НОРМИ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………….....………… 3
РОЗДІЛ 1 Стан наукової розробки проблеми, джерельна база, методологія та методи дослідження ..………….……….... 16
1.1. Стан наукової розробки науково-теоретичних та практичних проблем, пов’язаних з предметом дослідження 16
1.2. Джерельна база, методологія та методи наукового аналізу предмета дослідження………................................................... 36
Висновки до розділу………………………………………….. 46
РОЗДІЛ 2 Поняття та найголовніші характеристики конституційно-правових норм……………………………. 48
2.1. Поняття та онтологічні основи конституційно-правових норм…………………………...………………………….…… 48
2.2. Функції конституційно-правових норм, їх сутність та соціальна цінність……………………………………………
74
Висновки до розділу………………………………………… 95
РОЗДІЛ 3 Реалізація конституційно-правових норм …………….... 99
3.1. Поняття та форми реалізації конституційно-правових норм 99
3.2. Поняття та закономірності застосування конституційно-правових норм……………………………………………….. 125
3.3. Конституційна реформа в аспекті удосконалення реалізації конституційно-правових норм……………………………… 154
Висновки до розділу…………………………………………. 184
ВИСНОВКИ………………………………………………………………… 196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………….. 204

ВСТУП

Актуальність теми. Наприкінці минулого століття Український народ, мобілізувавши свій державотворчий потенціал, виявляючи при цьому державницький інстинкт та демонструючи значну державотворчу волю, відновив свою національно-правову державність, що стало знаменною подією у багатовіковій героїчній і, на жаль, трагічній історії нашого народу.
Саме державницький інстинкт українського народу допомагав усвідомлювати з покоління в покоління невідкладну нагальну потребу власної незалежної самостійної держави. Боротьба української нації за свободу і державність не була і не є намаганням утворити власну державу з нічого. Українська нація має свою стародавню культуру, багату історичну спадщину, і сама спроба ворогів загарбати країну викликала смертельну образу та опір, мобілізувала сили для безкомпромісної боротьби.
Українська державність стала виявом політичного рівня національної свідомості та вищого рівня політичної культури народу, який прагне самовизначення. Сьогодні ми з упевненістю можемо стверджувати, що Україна є суверенною і незалежною державою. Вона має власну, притаманну сучасним цивілізованим державам конституційну систему органів державної влади, своє національне законодавство, намагається посісти чільне місце у світовому і європейському співтовариствах. Тому актуальність теми зумовлена саме новітнім етапом становлення і розвитку в новому тисячолітті України як демократичної, соціальної та правової держави. І в цьому аспекті, насамперед, сутнісне значення набуває гарантування забезпечення інтересів і прав Українського народу, що можливе при юридично точній і повній реалізації конституційно-правових норм. А це можливо за умови комплексного та системного дотримання конституційних положень, принципів і норм усіма державними та громадськими інституціями.
Актуальність дослідження пояснюється ще й тим, що саме конституційно-правові норми спрямовані на здійснення істотного впливу на суспільний характер політико-правових змін. Вони мають сприяти гуманізації держави і права, утверджувати нові соціальні відносини, вдосконалювати законодавчий процес і формувати високу суспільну та індивідуальну свідомість загалом.
Крім того, сучасні політико-правові реалії ставлять на порядок денний питання внесення змін до Конституції. Водночас неефективна дієвість механізмів застосування норм Основного Закону суттєво стримує поступ українського суспільства на шляху подолання соціально-економічної кризи й формування ефективної демократичної системи управління.
Становище, що склалося в суспільстві, зумовило обрання теми дослідження як актуальної і такої, що має науково-практичну значимість. Так, потребує наукового обґрунтування низка таких питань: визначення ознак та змісту конституційно-правових норм; дослідження їх видів та особливостей; конкретизація функцій та виявлення соціальної цінності конституційно-правових норм; теоретико-правові та практичні питання форм реалізації і закономірностей застосування конституційно-правових норм.
Це не повний перелік чинників, що зумовили вибір теми дисертації і проведення наукового дослідження теоретико-правових та практичних проблем реалізації конституційно-правових норм.
Водночас в Україні немає цілісного концептуального дослідження цієї проблеми в єдності теоретичних, правових і прикладних аспектів. Наявні роботи або стосуються окремих питань, або мають галузевий характер, або містять лише теоретичний чи правовий аналіз.
Хоча на рівні монографій, підручників, наукових статей окремі питання поняття та реалізації конституційно-правових норм досліджувались у наукових працях вітчизняних вчених таких, як: В.Б. Авер’янов, О.В. Батанов, А.З. Георгіца, С.Д. Гусарєв, В.О. Демиденко, В.С. Журавський, Н.К. Ісаєва, Б.В. Калиновський, Р.А. Калюжний, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, М.І. Корнієнко, Т.А. Костецька, В.В. Кравченко, Л.Т. Кривенко, Г.О. Мурашин, В.Ф. Опришко, М.Ф. Орзіх, Н.А. Пелих, В.Ф. Погорілко, О.Ф. Скакун, О.В. Скрипнюк, П.Б. Стецюк, В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, В.Л. Федоренко, О.Ф. Фрицький, Я.В. Чистоколяний, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, однак комплексного науково-теоретичного дослідження, яке б поєднувало у собі питання ознак і змісту конституційно-правових норм, їх види та особливості, функції, соціальну цінність, теоретико-правові та практичні питання форм реалізації і закономірностей їх застосування, ще не проводилось.
Дисертації, які захистили останнім часом українські правники О.В. Сінькевич, Я.В. Чистоколяний, містять певний науковий аналіз окремих аспектів конституційно-правових норм. Але ці дослідження не присвячені системному висвітленню теоретичних та практичних аспектів реалізації конституційно-правових норм. Отже, ця тема є ще не вивчена і потребує відповідної розробки.
Нормативну базу дисертаційного дослідження становлять, насамперед, Конституція України, конституції зарубіжних країн, Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р. та інші нормативно-правові акти.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до “Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 рр.” від 5 квітня 2001 р. і “Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких установ МВС України на період 2002–2005 рр.”, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635.
Тема дисертації також є складовою частиною програми наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України: “Пріоритетні напрямки наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період
2004–2009 рр.”, затвердженої Наказом МВС України від 5 червня 2004 р. № 755.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт Київського національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз теоретико-правових і практичних аспектів реалізації конституційно-правових норм. Відповідно до зазначеної мети у дисертації зроблено спробу розв’язати такі завдання:
проаналізувати головні концептуальні аспекти наукової розробки проблеми, розкрити теоретичний потенціал джерельної бази, методологію та методи дослідження;
розкрити змістовні, структурні, функціональні та онтологічні особливості конституційно-правових норм, їх роль і місце в національній правовій системі;
пояснити і з’ясувати зміст основних функцій Конституції і конституційно-правових норм, визначити сутність та соціальну цінність останніх;
провести комплексний аналіз поняття та форм реалізації конституційно-правових норм, проаналізувати специфіку кожної з форм, виявити їх особливості та охарактеризувати;
дослідити об’єктивні закономірності застосування як особливої форми реалізації конституційно-правових норм;
визначити й проаналізувати концептуальні засади здійснення сучасної конституційно-правової реформи в Україні, дати оцінку її сучасним напрямам, передусім, відповідно до методологічних підходів до визначення ефективності в ньому конституційно-правових норм, і на цій основі обґрунтувати перспективні напрями, шляхи, засоби, умови і цілі удосконалення реалізації конституційно-правових норм, для чого розробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення законодавства з метою розширення можливостей використання відповідних форм реалізації конституційно-правових норм у праворегулятивній та юрисдикційній діяльності суб’єктів конституційних правовідносин.
Об’єктом дослідження є об’єктивні закономірності, які складаються внаслідок дії конституційно-правових норм.
Предметом дослідження є поняття та найголовніші характеристики конституційно-правових норм, теорія і практика реалізації конституційних норм у сучасних умовах формування і розвитку України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави, питання удосконалення їх реалізації у процесі проведення конституційно-правової реформи в Україні.
Методи дослідження. Для розв’язання зазначених завдань використовувалися загальнотеоретичні та спеціально-наукові методи пізнання правових явищ: діалектичний, формально-логічний, історичний, порівняльно-правовий, системно-структурний та ін. Їх застосування ґрунтується на системному підході, що уможливлює дослідження проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми.
Філософсько-антропологічний метод пізнання був покладений у процес узагальнення стану наукової розробки проблеми, досліджуваних джерел, методів наукового дослідження, обґрунтування теоретичних положень і висновків (підрозділи 1.1, 1.2, “Висновки до розділу”, “Висновки”).
Системний метод слугував інструментом дослідження характеристик конституційно-правових норм (підрозділ 2.1). Структурно-функціональний метод допоміг аналізувати функції конституційно-правових норм у контексті загальної правової системи (підрозділ 2.2). Порівняльно-правовий метод застосовувався, насамперед, при порівнянні форм реалізації конституційно-правових норм (підрозділи 3.1, 3.2). Формально-догматичний метод застосовувався переважно до нормативно-правових актів (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2).
Реалізовуючи поставлені завдання, дисертант ґрунтувався на методологічному принципі історизму, який конкретизує філософсько-антропологічний та інші зазначені методи. Використання цього принципу в єдності з логічним методом дає можливість не тільки пізнати зміст і сутність конституційно-правових норм, а й дослідити їх функціональну спрямованість, що дозволяє охарактеризувати відповідні форми їх реалізації.
Поряд із працями з конституційного права нами використано наукові розробки з теорії держави і права, філософії, соціології, галузевих юридичних наук. Це дисертаційне дослідження пов’язано із загальноправовими проблемами, а також із загальними юридичними науками. Значне місце у ньому посідають питання, поставлені перед правознавцями у зв’язку з теорією і практикою реалізації конституційно-правових норм, важливістю приведення законодавства України відповідно до принципів і стандартів міжнародного права.
Емпіричною базою дисертації стали закони та інші нормативно-правові акти України, зарубіжних країн, узагальнення практики застосування конституційного законодавства, публікації у періодичних виданнях, довідкові матеріали.
У дисертаційному дослідженні здійснено спробу провести цілісний аналіз теоретико-правових та практичних питань реалізації конституційно-правових норм.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вона є самостійною, завершеною монографічною працею, загальнотеоретичним дослідженням аспектів реалізації конституційно-правових норм.
Наукова новизна дисертації характеризується тим, що в поданій роботі
вперше:
у результаті аналізу встановлено, що функції Конституції (як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили) — це системні утворення, є видами конституційно-правового впливу на відповідні соціальні відносини, які структурно об’єднують функції окремих конституційно-правових норм;
з’ясовано, що функції конституційно-правових норм характеризуються як конкретизовані напрями конституційно-правового впливу на відповідні суспільні відносини, сукупність яких утворює визначений вид функції Конституції — нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили;
обґрунтовано концептуальне розуміння “функції конституційно-правових норм” — це конкретизовані форми виявлення напрямів конституційно-правового впливу на характер оптимізації правового регулювання окремих, одиничних, індивідуальних суспільних відносин;
визначено сутність та соціальне призначення функцій конституційно-правових норм, яка полягає у тому, що в них виявляється, по-перше, сукупність усіх, як очікуваних, так і побічних наслідків соціальної дії, процесу чи явища, по-друге, складний процес взаємодії, взаємовпливу конституційно-правових норм, по-третє, процес постійної трансформації суспільних відносин.
Набуло подальшого розвитку:
аргументовано власне визначення поняття “конституційно-правові норми”, під якими автор розуміє загальнообов’язкові правила поведінки та діяльності, встановлені суб’єктом конституційної правотворчості у відповідних конституційно-нормативних актах;
визначено, що формування і розвиток конституційно-правових норм відбувались у поєднанні елементів природних норм, які задають нормативно-ціннісну спрямованість функціонування держави, її інституцій та позитивних норм з їх переважанням, зорієнтованих на публічний інтерес, підтримання державного правового порядку, регулювання поведінки людини і виконання обов’язків як передумови їх реалізації;
обґрунтовано, що, по-перше, деміургом (творцем) позитивних конституційно-правових норм є людина, віддана інтересам державних інституцій або держави загалом, тоді як природні норми є похідними від природи людини, є безумовним її надбанням і дані їй уже завдяки її народженню й існуванню як людини; по-друге, природні норми, що об’єктовані в Конституції, є універсальними та не пов’язані з існуванням держави, водночас суто позитивні конституційно-правові норми пов’язують своє існування з державою, її інституціями та виникають з формуванням і появою останніх; по-третє, позитивні конституційно-правові норми завжди закріплено у формалізованих нормативних актах — джерелах конституційного права. Крім того, природно-правові норми, висвітлені в Конституції, можуть виявлятись й у вигляді звичаїв, традицій, етичних, релігійних аксіом; по-четверте, конституційні природно-правові норми є частиною усього цілісного нормативно-ціннісного континууму світопорядку, позитивні конституційно-правові норми притаманні конкретній правовій системі відповідної держави. Отже, конституційні позитивно-правові норми являють собою самодостатню частину, буття якої, можливо, автономне, пов’язані з чинним законодавством, мають відносний, локальний, змінний характер та можуть об’єктивувати природні норми в позитивні.
Удосконалено:
на основі аналізу різних наукових підходів зарубіжних і вітчизняних дослідників виокремлено чотири головні теоретичні моделі форм реалізації конституційно-правових норм: дотримання, виконання, використання і застосування;
запропоновано авторські дефініції та завдяки здійсненню додаткових інтерпретацій розширено тлумачення форм реалізації конституційно-правових норм, зокрема:
“дотримання” — це форма реалізації зобов’язуючих конституційно-правових норм, які регламентують юридичні обов’язки суб’єктів конституційних правовідносин тільки пасивного характеру, мета досягається не через вчинення активних дій суб’єктів конституційних правовідносин, а завдяки утриманню від дій забороненими нормами, суворому дотриманні встановлених заборон, що зумовлює їх пасивну правову поведінку. У сфері дотримання, як форми реалізації конституційно-правових норм, реалізуються не тільки заборонні норми, а й норми охоронного характеру, які за своїм юридичним змістом накладають вето на певні дії шляхом установлення щодо них юридичної відповідальності, чим стимулюють правову пасивну поведінку, яка є основною ознакою зазначеної форми реалізації;
“виконання” — це здійснення суб’єктом конституційних правовідносин юридично-правових активних дій, передбачених диспозицією конституційно-правової норми, що мають позитивний зміст й обов’язковий характер. Отже, виконання конституційних норм — це активна поведінка суб’єктів правовідносин, яка передбачена конституційною нормою і спрямована на досягнення поставлених у ній цілей. Функціонально-юридичний зміст реалізації конституційно-правових норм у формі виконання зумовлює саме активну поведінку певного суб’єкта правовідносин. Юридична сутність виконання, як форми реалізації конституційно-правових норм, полягає в обов’язковому вчиненні активних дій, що наказуються конституційно-правовими нормами в інтересах правомочної сторони, у виконанні обов’язків. Тому виконання обов’язків — це реалізація зобов’язуючих конституційно-правових норм, що передбачають позитивні обов’язки, для чого потрібна активна поведінка. Виконання, як форма реалізації конституційно-правових норм, завжди припускає більш високий рівень активності суб’єктів права і спрямовує їх на виконання конституційних установлень позитивного характеру. Юридичний зміст виконання полягає в обов’язковому здійсненні передбачених конституційними нормами дій, у виконанні державно-владних імперативних вимог незалежно від особистого ставлення до них суб’єктів конституційних правовідносин. Виконання, як правило, вимагає юридичного (документального) оформлення;
“використання” конституційно-правових норм — це форма реалізації уповноважуючих конституційно-правових норм, які наділяють суб’єктів конституційних правовідносин певними суб’єктивними правами, та у своїй диспозиції містять слова “має право”, “може”. Суб’єктивні права, які підлягають реалізації у формі використання, надаються особі у вигляді дозволу. Наприклад, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами. Порядок використання суб’єктивних прав у цій формі реалізації є ініціативним та відбувається як в активній, так і в пасивній поведінці на свій розсуд, за власним бажанням для задоволення своїх законних інтересів. Використання суб’єктивних прав може бути лише добровільним, а тому ніхто не може примушувати їх до використання та жоден не може нести будь-якої відповідальності за невикористання цих прав. Отже, використання суб’єктивних прав можливе й у невиконанні визначених дій;
“застосування” конституційно-правових норм — це правова форма діяльності з реалізації конституційно-правових норм за визначеною процедурою владно-компетентних суб’єктів, яка спрямована на вирішення юридичних справ, що виникають і розглядаються у сфері їх відання, унаслідок якої виноситься відповідний правозастосовний акт (акт застосування конституційно-правових норм). Правовими формами застосування конституційно-правових норм є оперативно-виконавча та юрисдикційна. Оперативно-виконавча форма застосування конституційно-правових норм — це владна оперативна діяльність владно-компетентних суб’єктів з реалізації приписів конституційно-правових норм шляхом встановлення, зміни або припинення конкретних правовідносин на їх основі. Зазначена форма діяльності є основним способом організації виконання позитивних велінь конституційно-правових норм. У сфері оперативно-виконавчої форми діяльності реалізується компетенція відповідних правозастосовних суб’єктів, та, у свою чергу, поділяється на правозабезпечувальну й правоорганізаційну. Правозабезпечувальна форма полягає у тому, що застосування конституційно-правових норм покликано забезпечити їх реалізацію, сприяти їх реальному втіленню у фактичну поведінку певних суб’єктів конституційно-правових відносин та за своїм змістом виражає необхідність здійснення правозастосовної діяльності – владного втручання шляхом застосування правового засобу організації здійснення конституційно-правових норм. Така необхідність постає тоді, коли без відповідного рішення владно-компетентного суб’єкта виявляється неможливою реалізація конституційно-правових норм, а отже, не реальне здійснення як суб’єктивних прав, так і юридичних обов’язків. Застосування, як правовий спосіб організації здійснення конституційно-правових норм, має публічний характер, акцентує увагу на особливому організаційно-правовому способі правореалізації, підкреслює владну юридично формалізовану процедуру. Тому організаційні особливості застосування конституційно-правових норм, на відміну від інших форм реалізації, полягають у владному управлінні процесами індивідуального правового регулювання. Сфера юрисдикційної форми правозастосовної діяльності, насамперед, передбачає охорону конституційно-правових норм. Слід розрізняти попередню і подальшу їх охорону залежно від того, чи піддаються контролю (нагляду) проекти нормативних актів, або вже прийняті акти (звершені дії).
У здійсненні конституційно-правової реформи запропоновано: створити досконалі політичні та юридичні механізми реалізації конституційно-правових норм; провадити чіткі поетапні конституційно-правові зміни; виразно визначити і закріпити головні принципи і механізми майбутньої конституційної структури та функціонування українського державно упорядкованого суспільства; ґрунтуватися на наукових висновках фахівців у галузі конституційного права, філософів, політологів, економістів; прогнозувати соціальні наслідки прийняття та реалізації конституційно-правових норм і доводити плідність та необхідність розробки відповідних методик планування і здійснення соціально вагомих акцій державної політики, передусім, у формах співробітництва структур різних гілок влади як між собою, так і з громадсько-політичними об’єднаннями.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації розширюють наукові уявлення про природу, зміст, соціальне призначення конституційно-правових норм, їх функції та форми реалізації в умовах формування власної моделі правової держави; підкреслюють значимість конституційно-правових норм у діяльності суб’єктів конституційних правовідносин. Вони можуть слугувати методологічними й теоретичними джерелами для подальших галузевих досліджень і дискусій у юридичній науці та бути використані у процесі проведення конституційно-правової реформи. Крім того, сформульовані в дисертації висновки і пропозиції, як теоретичні, так і практичні, можуть бути використані у:
правотворенні (законотворчій роботі) — висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, можуть слугувати методологічною і теоретичною засадою розробки й удосконалення законодавчих актів, зокрема, у процесі підготовки змін до Основного Закону;
науково-дослідній сфері — при аналізі актуальних проблем конституційно-правових норм; подальшого наукового опрацювання теоретичних та практичних питань форм реалізації конституційно-правових норм; як напрями перспективних досліджень, передусім, щодо вдосконалення національної правової системи;
навчальному процесі — при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з конституційного права України; при викладанні навчальних курсів з дисциплін “Конституційне право України”, “Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні”, “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, у науково-дослідницькій роботі слухачів, курсантів і студентів Київського національного університету внутрішніх справ, Прикарпатського юридичного інституту Міністерства внутрішніх справ України та інших юридичних закладів (акт впровадження від 21 лютого 2007 року Прикарпатського юридичного інституту ЛьвДУВС);
просвітницькій роботі — для правового виховання населення, підняття рівня правової культури депутатів відповідних рад, службовців органів державної влади, місцевого самоврядування, усіх, хто цікавиться проблемами конституційно-правового розвитку України (акт впровадження від 23 березня 2007 року міськвиконкому м. Івано-Франківськ).
Теоретичні аспекти роботи використовувались автором у процесі викладання навчальних курсів “Конституційне право України”, “Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні”; у навчально-методичних посібниках для практичних занять та інших форм навчальної роботи.
Особистий внесок здобувача. Окремі результати авторського дослідження втілено у словнику “Державне будівництво та муніципальне право: Словник термінів та визначень”. — К.: Київ. нац. ун-т. внутр. справ, 2006. — 228 с., який підготовлено у співавторстві з Б.В. Калиновським та О.М. Солоненком. Особистий внесок здобувача у цій роботі становить 36 %. У публікації (Проблеми застосування конституційно-правових норм // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. — 2005. — № 2. — С. 155-168.) підготовленої у співавторстві з Солоненком О.М., участь дисертанта становить 50 %.
Апробація результатів дисертації здійснювалась на міжнародних та республіканських конференціях, зокрема:
всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми нормативно-правового забезпечення захисту прав і свобод людини в діяльності ОВС” (2005 р., Прикарпатський юридичний інститут МВС України);
міжнародно-практичній конференції “Проблеми підготовки та вдосконалення професійної діяльності працівників міліції громадської безпеки” (2006 р., Прикарпатський юридичний інститут МВС України).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в наукових виданнях, зокрема:
1. Кінаш Б.С. Конституція в системі права: теоретико-правові аспекти її реалізації // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. — 2004. — № 3. — С. 225-232.
2. Кінаш Б.С. Соціальне призначення конституції у сфері регулювання дії міжнародних договорів (досвід зарубіжних країн) // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. — 2004. — № 5. — С. 272-277.
3. Кінаш Б.С. Реалізація закону: механізм забезпечення // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. — 2005. — № 1. — С. 82-88.
4. Кінаш Б.С. Солоненко О.М. Проблеми застосування конституційно-правових норм // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. — 2005. — № 2. — С. 155-168.
5. Кінаш Б.С. Реалізація конституційних норм в умовах проведення конституційної реформи. // Держава і закон: теорія, практика, методика: Зб. наукових праць Прикарпат. юрид. ін-ту Львів. держ. ун-ту внутр. справ. — Івано-Франківськ: Тіповіт, 2006. — С. 33-40 .
6. Кінаш Б.С. Міжнародні стандарти у сфері реалізації прав людини в Україні // Забезпечення прав і свобод людини в діяльності органів внутрішніх справ України: Зб. наук. ст. — Чернівці, 2006. — С. 77-84.
7. Калиновський Б.В., Кінаш Б.С., Солоненко О.М. Державне будівництво та муніципальне право: Словник термінів та визначень. — К.: Київ. нац. ун-т. внутр. справ, 2006. — 228 с.

Список литературы

ВИСНОВОК

Здійснене дисертаційне дослідження підтверджує, що висхідна методологія правильна, поставлені завдання реалізовано, зазначену мету досягнуто, покладену в основу дослідження наукову позицію автора виправдано. При цьому досягнуті нами результати здійсненого дисертаційного дослідження конституційно-правових норм, теорії та практики їх реалізації підтверджують теоретичну актуальність та практичну значимість обраної теми, розширюють засади наук теорії права та конституційного права та привели до таких наступних висновків:
Конститутивне значення Основного Закону України полягає у тому, що він остаточно підтвердив історичний вибір українського народу — жити в суверенній, демократичній, соціальній і правовій державі. Вперше в тисячолітній історії України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані на конституційному рівні найвищою соціальною цінністю, а права та свободи людини і громадянина стали фактором, який визначає зміст і спрямування всієї діяльності держави і суспільства.
Закріпивши основи суспільного і політичного устрою, Конституція сприяла забезпеченню стабільності у політично розбурханому суспільстві, утвердженню України як повноцінного суб’єкта міжнародних відносин. Вона стала визначальною основою для модернізації правової системи та державності в Україні. За роки дії Конституції прискорилася нормотворча діяльність, прийнято значну кількість законів та інших нормативно-правових актів. Були утворені і діють якісно нові для нашої країни державні інституції, які стали надзвичайно важливими для визначення стратегічних напрямів розвитку нашої держави.
Нами відстоюється думка, що конституційно-правові норми є надійним підвалинами передумови та висхідними принципами правотворення, державотворення й інституційних змін у механізмі влади, структурі громадянського суспільства в Україні. Ми переконані в тому, що на нинішньому етапі утвердження нової політичної системи України — це вибір оптимальний, і що для здійснення цього потрібно повно та ефективно реалізовувати конституційно-правові норми. Дійшли висновку, що запрограмованому Конституцією новому політичному устроєві України необхідно дати шанс безперешкодно себе реалізувати. Звичайно, не можна заперечувати можливості навіть, за певних умов, необхідності удосконалення конституційних положень, які визначають політичний устрій країни. Але, будь-які потрібні зміни до Конституції повинні бути політично зважені і юридично звірені, вони мають бути здійснювані тільки у період стабілізації.
Роль прийняття Основного Закону для розвитку публічного права як науки не можна зменшувати, адже саме конституція постає основним джерелом останнього, і законодавче закріплення основних принципів публічного права тільки посприяє його входженню в життя суспільства. Як відомо, публічне право регулює насамперед відносини держави, її інститутів та громадянина, основною функцією публічно-правового регулювання є забезпечення гармонії та злагоди у суспільстві. Основною умовою та гарантією реалізації публічного права є стійкість суспільства та його життєдіяльність, функціонування інститутів політичної, економічної, соціальної сфер. А ці умови, в свою чергу, забезпечує конституція як основний закон будь-якої держави. У зв’язку з цим на перший план висувається реалізація конституційних установлень, усього творчого потенціалу, що втілений у Конституції. Тому реалізація її положень має підняти на якісно новий рівень усю державну і місцеву діяльність, роботу органів державної влади і місцевого самоврядування.
Дефінітивне автор конституційно-правові норми формулює як загальнообов’язкові правила поведінки та діяльності, встановлені суб’єктом конституційної правотворчості у відповідних конституційно-нормативних актах. А щодо онтологічної сутності конституційно-правових норм, то зазначає: по-перше, конституційно-правові норми, що містять дух природних норм об’єктивовані в конституційно-правові норми позитивного права, орієнтаційно спрямовані на регулювання поведінки людини, підтримання державного правового порядку; по-друге, природні конституційно-правові норми, так і суто позитивні конституційно-правові норми один одну не заперечують, їм притаманна спільна логіка підтримання правопорядку, є загальнообов’язкові для всіх; по-третє, природні конституційно-правові норми є критерієм оцінки позитивних конституційно-правових норм, доповнюють їх, та, у свою чергу, об’єктивують діяльність держави, її органів.
При цьому конституційні природно-правові норми нормативно-ціннісно спрямовують функціонування держави, її інституцій, є частиною сукупності метафізичних духовно-моральних чеснот, яких повинна дотримуватись людина, підтримуючи онтологічні принципи світопорядку й для активного гармонійного свого самозбереження. Відтак природні конституційно-правові норми та позитивні конституційно-правові норми є взаємодоповнюючими нормативними системами.
Сутність та соціальна цінність конституційно-правових норм полягає у тому, що в них проявляється, по-перше, сукупність усіх, як очікуваних, так і побічних наслідків соціальної дії, процесу чи явища, по-друге, складний процес взаємодії, взаємовпливу конституційно-правових норм, по-третє, процес постійної трансформації суспільних відносин.
Спільним джерелом функції конституції є не лиш сам специфічний правовий акт вищої юридичної сили, а його норми, які й формують відповідні його функції (функції конституції можуть бути проявлені і законах, що її доповнюють, відповідних, наприклад, інтерпретуючих актах органу конституційної юрисдикції).
Привертається увага на те, що функція не може виконуватись (це більш теоретико-наукове явище), а виконуються насамперед конституційно-правові норми. За невиконання чи неналежне виконання останніх настає відповідна юридична відповідальність. У цьому аспекті їх дія (вплив) подібний з функціями конституції як нормативного акта. Але, на відміну від останніх, не мають системного характеру (їх існування та вплив не пов’язаний з певною сукупністю однорідних, однотипних конституційно-правових норм), а є індивідуальними теоретико-правовими чинниками.
Функції конституційно-правових норм характеризують відповідну основну функцію конституції побічно, опосередковано, а отже відбивають сутнісні об’єктивно необхідні зв’язки існування останньої (є системно утворюючим чинником основних функцій конституції).
Отже, функції конституційно-правових норм характеризують внутрішньо властивий стан і спосіб дії конституції, системно зумовлюють зміст основних видів функцій конституції та зумовлюють напрями й засоби забезпечення конституційно-правового впливу на суспільні відносини й процеси, у чому і проявляється їх сутність та соціальна цінність, що відповідає доктрині теорії функцій норм права.
Тому нами обґрунтовується, що функції конституційно-правових норм — це конкретизовані форми виявлення напрямів конституційно-правового впливу на характер оптимізації правового регулювання окремих, одиничних, індивідуальних суспільних відносин.
Як системоутворюючі явища, функції конституційно-правових норм являють собою напрями конституційно-правового впливу на відповідні суспільні відносини, сукупність яких утворює визначений вид функції конституції, — нормативно-правового акта найвищої юридичної сили.
Методологічно нами основна увага в дисертаційному дослідженні зосереджена на проблемі реалізації конституційно-правових норм, у яких закладена не тільки юридична, але і соціальна, економічна, політична і культурна програма діяльності суб'єктів конституційно-правових відносин та покликані цілеспрямовано впливати на соціально-економічні, політичні і духовні процеси.
Встановлено, що конституційно-правові норми реалізуються в таких формах, як дотримання, виконання, використання і застосування, специфіка яких зумовлена специфікою змісту цих норм, складом конституційних правовідносин, особливостями їхніх суб’єктів, рівнем їхньої активності тощо.
Спираючись на відповідні методи наукового дослідження, ми дійшли таких висновків:
1. Дотримання конституційно-правових норм — це форма реалізації зобов’язуючих конституційно-правових норм, які регламентують юридичні обов’язки суб’єктів конституційних правовідносин тільки пасивного характеру, мета досягається не через вчинення активних дій суб’єктів конституційних правовідносин, а завдяки утриманню від дій заборонених нормами, суворому дотриманні встановлених заборон, що зумовлює їх пасивну правову поведінку.
2. Виконання конституційно-правових норм — це здійснення суб’єктом конституційних правовідносин юридично-правових активних дій, передбачених диспозицією конституційно-правової норми, що мають позитивний зміст і обов’язковий характер.
3. Використання конституційно-правових норм — це форма реалізації уповноважуючих конституційно-правових норм, котрі наділяють суб’єктів конституційних правовідносин певними суб’єктивними правами та у своїй диспозиції містять слова “має право”, “може”.
4. Застосування конституційно-правових норм — це правова форма діяльності з реалізації конституційно-правових норм за визначеною процедурою владно-компетентних суб’єктів, яка спрямована на вирішення юридичних справ, що виникають і розглядаються у сфері їх відання, внаслідок якої виноситься відповідний правозастосовний акт.
Застосування конституційно-правових норм із найбільшою інтенсивністю в діяльності суб’єктів конституційно-правових відносин дозволяє формувати принципи внутрішньої і зовнішньої політики держави, програми правозастосування інших суб’єктів правозастосовної діяльності. Відтак застосування є фактором, що стабілізує і забезпечує довгострокову політику, виражену в конституційно-правових нормах.
Політичний характер правозастосування полягає також у тому, що воно спрямовано на забезпечення однакового й ефективного здійснення політики в діяльності держави та її органів. Тому у процесі застосування конституційно-правових норм відбувається відбиття соціальної практики.
Отже, правозастосування виконує певні юридичні функції, які зумовлюють певну організованість (є одним із засобів організуючого впливу на суспільні відносини), надають їй офіційного характеру та є факторами функціонального призначення застосування конституційно-правових норм.
Розгляд конституційної реформи через призму удосконалення реалізації конституційно-правових норм є досить важливим та плідним. Поєднуючи аналітико-оцінюючі та інші методи аналізу проведення конституційно-правової реформи, нами вбачаються теоретичні та практичні аспекти удосконалення реалізації конституційно-правових норм на сучасному етапі її проведення. Зрозуміло, що в розрізі контексту цього дисертаційного дослідження таку проблему не розв’язати хоча б тому, що процес інституційних змін продовжується, є безперервним. При цьому ми дійшли таких висновків:
• Сучасна конституційна реформа в нашій державі особливо яскраво підтверджує тісний взаємозв’язок права і політики, складну діалектику їх взаємовідносин, а демократичний вимір конституційної реформи в Україні — це оцінка її спрямування на сприяння створенню в країні об’єктивно зумовленої взаємодії суспільних свободи і порядку, коли б кожна людина, яка вільно розвивається, не порушувала права і свободи інших людей, свої обов’язки перед суспільством або в його особі — перед державою. Все більш державно-суспільно усвідомленим стає розуміння, що без конституційних змін, конституційної реформи, підґрунтям якої обов’язково має бути конституційно-правова норма, неможливий демократичний розвиток країни. Отже, наскільки сутність та зміст конституційно-правових норм та практика їх реалізації відповідатимуть об’єктивним потребам демократичного розвитку України, зокрема її політичної і правової систем, настільки визначатиметься стан і перспективи ефективності розвитку вітчизняного конституційного ладу, зокрема конституційної правотворчості в країні у різних її сферах.
• В аспекті теоретичного та практичного удосконалення реалізації конституційно-правових норм, слід ґрунтуватись на такому.
По-перше, з існуванням в Україні серйозних проблеми з дотриманням конституційно-правових норм є нагальним завданням саме забезпечення їх дотримання.
По-друге, конституційно-правові норми, це не тільки правовий, а й політичний фундамент. Тому у цьому сенсі обсяг їх змін об’єктивно має бути мінімальним. Caмі зміни мають бути системними й забезпечувати потрібний баланс між гілками влади.
По-третє, конституційно-правові зміни мають бути зумовлені лише потребами довгострокового розвитку держави, громадянського суспільства, вони не мають ґрунтуватись на короткотерміновій політичній кон’юнктурі.
По-четверте, вітчизняна юридична наука, передусім наука конституційного права, має розроблювати пропозиції з метою не лише подолання розбалансованості державної влади, підвищення її відповідальності за зміцнення демократичної, правової, соціальної державності, а сприяння подальшій демократизації українського суспільства загалом, стабільному піднесенню матеріального добробуту і розвиткові духовності українського народу, його активності і творчості.
По-п’яте, у процесі демократизації суспільства й формування національної правової держави слід поставити на перший план виконання конституційно-правових норм. Від цього багато в чому залежить не тільки ефективність нового законодавства, а й сама доля демократичних інститутів, інститутів громадянського суспільства, економічної та правової реформи.
По-шосте, ясно і чітко викладені конституційно-правові норми — це вже запорука їх ефективної дії у практиці, а отже, практично викликає менше труднощів при їх застосуванні, усуває неправильне тлумачення.
Удосконалення практики реалізації конституційно-правових норм є найважливішим напрямом сучасного конституційно-правового розвитку, передумовою подолання конституційного нігілізму в Україні. Тому надзвичайно важливо забезпечуючи стабільність чинних конституційно-правових норм, забезпечити їх регулюючий вплив на суспільні відносини, що становить динамічний аспект дії останніх. А це зумовить суттєво вплинути на стан і розвиток конституційної правосвідомості громадян. Дія конституційно-правових норм має пронизувати всі сфери юридичної практики, охоплювати усі форми правореалізації, виступаючи при цьому як основний принцип діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади, посадових осіб і громадян.
Здійснене дисертаційне дослідження, по суті, є одним з перших комплексних досліджень цієї проблеми на основі оновленої Конституції України 1996 р. та чинного законодавства України, певних міжнародно-правових актів. Звичайно, як і у будь-якому науковому дослідженні, не всі висновки будуть сприйняті, певні з них, мабуть, вимагатимуть додаткової перевірки самим життям, інші, можливо, будуть надалі розвинуті, уточнені, змінені. Водночас досягнуті результати в дисертаційному дослідженні не є остаточними і вичерпними. За своїм обсягом не можна з об’єктивних причин висвітлити всі теоретико-правові питання і пов’язані з ними проблеми реалізації конституційно-правових норм, а отже, природно, залишаються дискусійними питання цієї складної проблеми. Тому, насамперед, потрібні подальші науково-теоретичні розробки такої багатогранної проблематики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М.И., Комаров С.А. Проблемы теории государства и права: Учебник. — С.Пб.: Питер, 2003. — 576 с.
2. Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. — М.: Юрайт-М, 2001. — 640 с.
3. Алексеев С.С. Право: азбука — теория — философия: Опыт комплексного исследования. — М.: Статут, 1999. — 712 с.
4. Алексеев С.С., Дюрягин И.Я. Функции применения права // Правоведение. — 1972. — № 2. — С. 28.
5. Антологія української юридичної думки: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. Том 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / Упоряд: В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко, Н.М. Пархоменко; Відп. ред. В.Д.Бабкін, І.Б. Усенко. — К.: Вид. Дім “Юридична книга”, 2002. — 568 с.
6. Бачинин В.А. Философия права и преступления. — Х.: Фолио, 1999. — 243с.
7. Бачинін В.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права: Словник. — К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. — 408 с.
8. Бачинін В.А., Панов М.І. Філософія права: Підруч. для юрид. спеціальностей вищих навч. закладів освіти. — К.: Вид. дім “Ін Юре”, 2002. — 472с.
9. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. — М.: Стелс, 1995. — 375 с.
10. Белкин А.А. Конституционная охрана: три направления российской идеологии и практики. — С.Пб., 1995. — 183 с.
11. Боботов С.В. Буржуазная социология права. — М: Юрид. лит., 1978. — 432 с.
12. Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України. — 1997. — №1. — С. 16-19.
13. Бойко О. Еволюція суспільних поглядів та процесів: від ідеї оновленого Союзу до проголошення незалежності України (січень—серпень 1991 р.) // Людина і політика.— 2001.— № 4. — С.37-48.
14. Буржуазные теории права: Реф. сб. — Вып. 2. — 341 с.
15. Бутылин В.Н. Институт государственно-правовой охраны конституционных прав и свобод граждан // Журнал российского права. — 2001. — №12. — С. 83-86.
16. Васильєв Г. Конституційний аспект політичної реформи // Віче. — 2003. — № 4. — С. 15.
17. Васильєв Г. Конституційний аспект політичної реформи // Голос України. — 2003. — 28 берез.
18. Васьковский Е.В. Руководство к толкованию и применению законов. Для начинающих юристов. — М.: Юрид. бюро “Городец”, 1997. — 275 с.
19. Витрук Н.В. Акты применения права в механизме реализации прав и свобод личности // Правоведение. — 1983. — № 2. — С. 4-5.
20. Гавриш С. Політична реформа є викликом сучасної історії // Голос України. — 2004. — 27 лип. — № 137.
21. Гарань О., Майборода О., Ткачук А., Хмелько В. Українські ліві: між ленінізмом і соціалдемократією.— К.: Нац. ун-т “Києво-Могилянська академія”, 2001. — 123 с.
22. Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и состав. Д.А. Керимов, В.С. Нерсесянц. — М.: Мысль, 1990. — 536 с.
23. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. — Т.: Астон, 2003. — 432 с.
24. Гойман-Калинский И.В., Иванец Г.И., Червонюк В.И. Элементарные начала общей теории права: Учеб. пособие для вузов / Под общей ред. д-ра юрид. наук, проф. В.И. Червонюка. — М.: Право и закон, КолосС, 2003. — 544 с.
25. Головатий С. Конституція України в системі європейського конституціоналізму // Право України. — 1997. — № 6. — С. 29.
26. Головченко В.В., Ковальський В.С. Юридична термінологія. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 224 с.
27. Гончар И. Конституция по процедуре ad hoc // Юрид. практика. — 2007. — 2 янв. — № 1—2 (471—472). — С. 22-23.
28. Горшнев В.М., Дюрягин И.Я. Правоприменительная деятельность // Сов. государство и право. — 1969. — № 5. — С. 21.
29. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — № 31 (31.07.90). — Ст. 429.
30. Держава і право: Щорічник наук. праць молодих вчених / Редкол.: В.Н.Денисов (голов. ред.) та ін. — К.: Ін Юре. — 1999. — Вип. 2. — 542 с.
31. Доброумов П. Про реформу політичної системи України // Право України. — 2003. — № 5. — С. 19-23.
32. Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст. — К.: Основи, 1993. — 126 с.
33. Життя після виборів не закінчується // Голос України. — 2004. — 6 лип. — № 122(3372).
34. Загальна декларація прав людини: Прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. // Кур’єр ЮНЕСКО. — 1998. — Грудень.
35. Загальна теорія держави і права / За ред. акад. АПрН України, д-ра юрид. наук, проф. В.В. Копєйчикова. — К.: Юрінком, 1997. — 320 с.
36. Загальна теорія держави і права: Підруч. для студ. юрид. спеціальностей вищих навч. закладів / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В.Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. — Х.: Право, 2002. — 432 с.
37. Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV// Голос України. — № 233. — 2004. — 8 груд.
38. Звернення Президента України Леоніда Кучми з нагоди підписання Указу про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України “Про внесення змін до Конституції України” // Уряд. кур’єр. — 2003. — 7 берез.
39. Здобувачу наукового ступеня: Метод. реком. / Упоряд. С.В. Сьомін. — К.: Мала акад. управління персоналом, 2002. — 184 с.
40. Зиновьев А.В. Конституционное право: Конспект лекций. — С.Пб.: Альфа, 1998. — 80 с.
41. Ильин И.А. О сущности правосознания. — М.: Рарогъ, 1993. — 241 с.
42. Іваненко Г.В. Деякі проблеми сучасного конституціоналізму в Україні // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. — О., 2002. — Вип. 13. — С. 693-697.
43. Іваненко Г.В. Конституційна модель правової держави: шляхи її удосконалювання і реалізації: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.13 / Одес. держ. юрид. акад. — О., 2002. — 23 с.
44. Іваненко Г.В. Правове тлумачення конституції як соціальної цінності // Держава і право: Зб. наук. праць. — К., 2002. — Вип. 15. — С. 552-556.
45. Іваненко Г.В. Щодо питання становлення правової держави в рамках Конституції України // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. — О., 2002. — Вип. 14. — С. 928-933.
46. Калмыков Ю.Х. Вопросы применения гражданско-правовых норм. — Саратов, 1976. — 132 с.
47. Кампо В.М. Розпуск парламенту в дзеркалі реформи політичної системи // Юрид. вісн. України. — 2003. — 29 листоп. —5 груд.
48. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник. — К.: Кондор, 2002. — 353 с.
49. Кельман М.С. Конституційний контроль як засіб захисту конституцій у національних правових системах континентального права: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук:12.00.02 / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. — К., 2001. — 22 с.
50. Кельман М.С. Органи конституційного контролю як засіб захисту Конституції // Вісн. Львів. ін-ту внутр. справ при Нац. акад. внутр. справ України. — 2000. — Вип. 2. — С. 13-18.
51. Керимов Д.А. Предмет философии права // Государство и право. — 1994. — №7. — С. 6.
52. Керимов Д.А. Философские проблемы права. — М., 1972. — 453 с.
53. Книга правителя области Шан / Пер. с кит. Л.С. Переломова. — 2-е изд., доп.. — М.: Ладомир, 1993. — 547 с.
54. Ковальський В.С., Козінцев І.П. Правотворчість: теоретичні та логічні засади. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 192 с.
55. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право России. — М., 1998. — 520 с.
56. Коліушко І., Тимощук В. Форум: конституційна реформа. Чи потрібні зміни до Конституції? // Юрид. журн. — 2005. — № 3(33). — С. 74-86.
57. Колпаков А. Проблеми змін в політичній системі України: політико-правовий вимір // Право України. — 2003. — № 4. — С. 6.
58. Комаров С.А. Общая теория права и государства: Курс лекций. — М.: Манускрипт, 1996. — 312 с.
59. Кондаков Н.И. Логический словарь. — М., 1975. — С. 496.
60. Конституційна реформа також виклик // Голос України. — 2006. — №191. — 31 жовт.
61. Конституционное (государственное) право: Справочник / Под ред. В.И.Лафитского. — М.: Юристъ, 1995. — 191 с.
62. Конституционное право: Словарь / Отв. ред. В.В. Маклаков. — М.: Юристъ, 2001. — 560 с.
63. Конституционное право: Учебник / Отв. ред. В.В. Лазарев. — М.: Юристъ, 1999. — 592 с.
64. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посіб./ М.С. Горшеньова, К.О.Закоморна, В.О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки. — 2-ге вид., допов. і перероб. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 544 с.
65. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посіб. / В.О. Ріяка (керівник авт. кол.), В.С. Семенов, М.В. Цвік та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 512 с.
66. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М.Тодики. — К.: Укр. центр правничих студій, 1999. — 376 с.
67. Конституційне право України: Підручник / За ред. В.Ф. Погорілка. — К.: Наук. думка, 1999. — 734 с.
68. Конституційне право України: Підруч. для студ. вищих навч. закладів / За ред. акад. АПрН України, д-ра юрид. наук, проф. Ю.М. Тодики, д-ра юрид. і політ. наук, проф. В.С. Журавського. — К.: Вид. Дім “Ін Юре”, 2002. — 544 с.
69. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997—2001 / Від. ред. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 512 с.
70. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 2001—2002 / Від. ред. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 384 с.
71. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
72. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер’янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. — Х.: Вид-во “Право”; К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. — 808 с.
73. Конституція України: Офіц. текст. Коментар законодавства України про права людини і громадянина: Навч. посіб. / Авт-упоряд. М.І. Хавронюк. — К.: Парлам. вид-во, 1999. — 544 с.
74. Концепція нової Конституції України // Відомості Верховної Ради. — 1991. — № 35.
75. Копейчиков В.В. Конституция развитого социализма: теоретические основы, сущность, функции. — К., 1979. — 231 с.
76. Коренев А.П. Нормы административного права и их применение. — М., 1978. — 137 с.
77. Кравец И.А. О правовой природе конституционной герменевтики // Право и политика. — 2003. — № 1. — С. 15-19.
78. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. — 4-те вид., виправ. та допов. — К.: Атіка, 2006. — 568 с.
79. Кресіна І., Перегуда С. До питання про законодавче забезпечення політичної реформи // Право України. — 2003. — № 3. — С. 13.
80. Кривенко Л. Інституціоналізація конституційно-правової відповідальності — необхідна складова розширення та оновлення судової системи України // Право України. — 2003. — № 1. — С. 20-24.
81. Кривенко Л. Необхідно модернізувати конституційне визначення Верховної Ради України // Вісн. Акад. правових наук України. — 2003. — Вип. №4(35). — С. 37-51.
82. Кузнецов И.Н. Компетенция высших органов власти и управление в СССР. — М., 1969. — 189 с.
83. Кульчицький С.В. Утвердження незалежної України: перше десятиліття // Укр. іст. журнал — 2001.— № 4. — С. 3-10.
84. Кутафин О.Е. Источники конституционного права Российской Федерации. — М.: Юристъ, 2002. — 348 с.
85. Кутафин О.Е. Предмет конституционного права. — М.: Юристъ, 2001. — 444 с.
86. Кутафин О.Е., Шеремет К.Ф. Компетенция местных Советов: Учеб. пособие. — М.: Юрид. лит., 1982. — 232 с.
87. Кучма Л.Д. Мета конституційних змін — завдяки піднесенню відповідальності досягти докорінного підвищення ефективності влади в Україні // Уряд. кур’єр. — 2003. — 21 черв.
88. Кушніренко О.Г., Слінько Т.М., Веніславський В.Ф. Конституційне право України в схемах і дефініціях: Навч. посіб. для студ. юрид. внз та ф-тів. — X.: Торнадо, 2003. — 328 с.
89. Лазарев В.В. Применение советских правовых норм. — Казань, 1972. — 127 с.
90. Лазарев В.В. Социально-психологические аспекты применения права. — Казань, 1982. — 179 с.
91. Литвиненко О. Алгоритм для кандидатів // День. — 2004. — № 115. — 6 лип.
92. Лінецький С.В., Мельник М.І., Ришелюк А.М. Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): Зб. нормат. актів: У 2-х кн. — 2-ге вид., перероб. і доп. / Авт.-упоряд.: С.В. Лінецький, М.І. Мельник, А.М. Ришелюк. Кн. 2. — К.: Атіка, 2004. — 840 с.
93. Лучин В.О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. — 687 с.
94. Лучин В.О. Теоретические проблемы реализации конституционных норм: Дис. ... д-ра юрид.наук в форме науч. докл.: 12.00.02 / Моск. юрид. ин-т. — М., 1993. — 83 с.
95. Малько А.В. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учеб.-метод. пособие. — 4-е изд., перераб. и доп. — М.: Юристъ, 2002. — 300 с.
96. Маркіна І.А. Методологія сучасного управління: Монографія. — К.: Вища шк., 2001. — 311 с.
97. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права: Навч. посіб. — К.: Істина, 2004. — 304 с.
98. Мейхью Л. Социология права // Американская социология. — М.: Прогресс, 1972. — С. 226–233.
99. Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. Том 1. / Відп. ред. Ю.І.Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. — К.: Концерн “ Видавничий Дім “ Ін Юре”, 2003. — 1230 с.
100. Могильницкий Б.Г. Введение в методологию истории. — М., 1989. — 89с.
101. Моисеев Н.Н. Размышления о современной политологии. — М., 2000. — 289 с.
102. Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя у правовій системі. — К.: Знання, 1999. — 182 с.
103. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К.: Каннон, А.С.К., 2003. — 1104 с.
104. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. — М., 1960. — 263с.
105. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник для юрид. вузов и ф-тов. — М.: Изд-во НОРМА (Изд. группа НОРМА—ИНФРА • М), 2001. — 552 с.
106. Нечитайленко А.А. Основы теории права: Учеб. пособие. — Х.: Фирма “Консум”, 1998. — 176 с.
107. Новий тлумачний словник української мови. — К., 1998. — Т. 3. — С. 584.
108. Обговорення проекту Закону “Про внесення змін до Конституції україни” // Право України. — 2003. — № 6. — С. 5.
109. Общая теория государства и права: Акад. курс в 3-х т. / Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ИКД “Зерцало-М”, 2001. — Т. 2. — 528 с.
110. Общая теория государства и права: Акад. курс в 3-х т. / Отв. ред. проф. М. Н. Марченко. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ИКД “Зерцало-М”, 2001. — Т. 3. — 518с.
111. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. — 3е изд., перераб. и доп. — М.: Юристъ, 2002. — 520 с.
112. Ожегов С.И. Словарь русского языка. — М, 1975. — С. 698.
113. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. — 352 с.
114. Оніщенко О.В. Конституція України як основне джерело конституційного права України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2005. — 19 с.
115. Оніщук М.В. Від конституційної реформи — до конституційного руху // Віче. — 2004. — 8(149). — С. 13-20.
116. Оніщук М.В. Конституційна реформа: вимір відповідальності (до нової національної ідеології та відповідального правління): Популярний нарис. — К.: Вид. Дім “Юридична книга”, 2004. — 60 с.
117. Оніщук М.В. Конституційна реформа: пролог чи післямова? // Голос України. — 2004. — № 233.
118. Онищук М.В. Конституційна реформа: пролог чи післямова? // Голос України. — 2004. — 2 лип. — № 120 (3370).
119. Орзіх М. Зауваження щодо проекту конституції // Право України. — 1992. — № 12. — с. 3.
120. Орзіх М.П., Крусян А.Р. Сучасний конституціоналізм в Україні. Вступ до українського конституційного права: Монографія. — К.: Алерта, 2006. — 290 с.
121. Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю.І. Римаренка. — К.: Либідь, 1997. — 656 с.
122. Основин В.С. Нормы советского государственного права. — М., 1963. — 351 с.
123. Очерк теории социализма / Смирнов Г.Л., Андреев Э.М., Баграмов Э.А. и др.— М.: Политиздат, 1989.— 463 с.
124. Памятники римского права: Законы XII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. — М.: Зерцало, 1997. — 568 с.
125. Пермяков Ю.Е. Лекции по философии права. — Самара: Изд-во “Самарский университет”, 1995. — 185 с.
126. Петришин О.В. Конституція України як основа державотворчого процесу // Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики: До 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України: Зб. наук. ст. / За ред. Ю.С. Шемшученка; Упоряд. І.О. Кресіна, В.П. Нагребельний, Н.М.Пархоменко. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. — 334 с.
127. Плющ І.С. Парламентаризм в Україні — шляхи і тенденції розвит¬ку // Парламентаризм в Україні: теорія і практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 26 червня 2001 р. — К., 2001. — С. 7.
128. Погорілко В.Ф. Конституція і державне будівництво // Право України. — 1997. — № 2. — С. 7.
129. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л.. Конституційне право України: Підручник / За заг. ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наук. думка; Прецедент, 2006. — 344с.
130. Полешко А. Нова Конституція України — шлях до створення української державності // Право України. — 1996. — № 5. — С. 3.
131. Полешко А. Обговорення проекту Конституції України (з міжнародного семінару) // Право України. — 1992. — № 10. — С. 10.
132. Полешко А. Хід конституційного процесу в Україні // Право України. — 1996. — № 6. — С. 3.
133. Политология для юристов: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и проф. А. В. Малько. — М., 1999. — 365 с.
134. Політична реформа в Україні: ключові питання і суперечності: Матеріали “круглого столу”. — К.: НІСД, 2003. — С. 17.
135. Політологічний енциклопедичний словник / Упоряд. В.П. Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: Генеза, 2004 — 736 с.
136. Поляков А.В. Общая теория права: Феноменолого-коммуникативный поход: Курс лекций. — 2-е изд., доп. — С.Пб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2003. — 845 с.
137. Порівняльне правознавство у системі юридичних наук: проблеми методології: Монографія / Кресін О.В. (керівник авт. кол.), Луць Л.А., Мережко О.О., Лисенко О.М., Савчук С.В., Батанов О.В., Бігун В.С, Слободян Н.М. / За ред. Ю.С.Шемшученка. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. — Сер. “Енциклопедія порівняльного правознавства”. — Вип. 3. 256 с.
138. Постанова Верховної Ради Української РСР “Про проголошення незалежності України” від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38 (17.09.91). — Ст. 502.
139. Присяжнюк А.Й. Конституційне будівництво в УНР доби Директорії (листопад 1918 — початок 1921 рр.): Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Нац. ун-т внутр. справ. — Х., 2002. — 247 с.
140. Присяжнюк А.Й. Конституційні проекти в Українській Народній Республіці доби Директорії //Актуальні проблеми міжнародних відносин/ Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка; Ін-т міжнар. відносин. — 2000. — Вип. 18. Ч. 1. — С.121-135.
141. Присяжнюк А.Й. Конституційно-правова діяльність національного передпарламенту Української Народної Республіки // Вісн. Запоріз. юрид. ін-ту. — 1999. — № 4. — С.253 – 264.
142. Присяжнюк А.Й. Перший конституційній акт Директорії // Вісн. Ун-ту внутр. справ. — 1999. — Вип. 7. — С.122–126.
143. Присяжнюк А.Й. Рух за демократизацію конституційного права в Українській Народній Республіці в 1920 р. // Матеріали II звітної наук.-практ. конф. професорсько-викладацького та курсантського складу Крим. ф-ту нац. ун-ту внутр. справ. — Сімф.: Доля, 2000. — С. 21-25.
144. Про державний суверенітет України: Декларація від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1990. — № 33. — Ст. 429.
145. Про затвердження Порядку контролю за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 339.
146. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 49. — Ст. 272.
147. Про прийняття Конституції України і введення її в дію: Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 142.
148. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. ред. В.Ф. Погорілко: Монографія. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, А.С.К., 2003. — 652 с.
149. Проф. Геллинекъ. Конституція, ихъ исторія и значеніе въ современномъ праве. — С.Пб, 1907. — 239 с.
150. Пряхина Т.М. Конституционная доктрина как фактор оптимизации правовой политики современной России // Правовая политика и правовая жизнь. — 2001. — № 1. — С. 28—37.
151. Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави: Посіб. для студ. — Бородянка, 1993. — 176 с.
152. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посіб. — 5-те вид., зі змінами. — К.: Атіка, 2001. — 176 с.
153. Рудик П.А. Конституційна реформа в Україні: проблеми та перспективи. — К.: Атіка, 2006.- 256 с.
154. Сабо И. Основы теории права. — М., 1974. — 339 с.
155. Савчук С.В. Юридична соціологія: предмет та місце в системі юридичних наук. — Чернівці: Рута, 2003. — 240 с.
156. Сарторі Джованні. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідж. структур, мотивів і результатів: Пер. з 2-го англ. вид. — К.: АртЕк, 2001. — 224 с.
157. Свидерский В.И., Зобов Р.А. Новые философские аспекты элементно-структурных отношений. — Л., 1970. — 84 с.
158. Себайн Д., Торсон Т. Історія політичної думки: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997. — 379 с.
159. Селіванов В. Демократичний вимір конституційної реформи в Україні: обумовленість і необхідність // Право України. — 2003. — № 8. — С. 17-24.
160. Селіванов В. Демократичний вимір Конституційної реформи в Україні: сучасне розуміння // Право України. — 2003. — № 9. — С. 19.
161. Серёгин В. Конституция и общественное мнение // Бизнес Информ. — 1996. — № 23. — С. 9-11.
162. Серьогін В.О. Конституційний принцип гласності у діяльності органів державної влади України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Нац. юрид. акад. України ім.. Ярослава Мудрого. — Х., 1999. — 235 с.
163. Серьогін В.О. Принцип гласності у Конституції України // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. — Х.: Ун-т внутр. справ, 1997. — Вип. 2. — С.123-127.
164. Сиденко В.М., Грушко И.М. Основы научных исследований. — Х.: Выща шк., 1979. — 200 с.
165. Сінькевич О.В. Взаємодія конституційно-правових норм з нормами моралі // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. — К., 2001. — Вип. 47. — С. 179-182.
166. Сінькевич О.В. Деякі питання класифікації конституційно-правових норм. // Держава і право: Зб. наук. праць. Юрид. і політичні науки. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Сп