КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ............................……................................................ 3
РОЗДІЛ 1 РОЛЬ ТА МІСЦЕ РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ В МЕХАНІЗМІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ....……….......................

1.1. Поняття національної безпеки і конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України......………………….......................

10

1.2. Співвідношення конституційно-правового статусу Ради національної безепеки і оборони України з конституційно-правовим статусом інших державних органів.…………....................................

26
1.3. Основні принципи формування і діяльності Ради національної безпеки і оборони України …………
39
1.4. Органи національної безпеки зарубіжних країн….. 53
РОЗДІЛ 2 ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

2.1. Функції Української держави в галузі національної безпеки………………………………..
87
2.2. Функції та повноваження Президента України в галузі національної безпеки………………………...
99
2.3. Функції Ради національної безпеки і оборони України та форми їх здійснення......……………….
107
2.4. Механізм здійснення функцій Ради національної безпеки і оборони України..................……………...
135
РОЗДІЛ 3 СТРУКТУРНО-ТЕХНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ
3.1. Поняття і основні елементи структури Ради національної безпеки і оборони України …………
149
3.2. Основні методи формування Ради національної безпеки і оборони України.........................................
166
3.3. Проблеми реформування структури Ради національної безпеки і оборони України....…………………........................................

176
ВИСНОВКИ ...................................................................................... 184
ЛІТЕРАТУРА ...................................................................................... 196

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Науковий інтерес до проблем національної безпеки в Україні, принципових засад її організації та функціонування, взаємовідносин з іншими гілками державної влади має стійку тенденцію до зростання. Адже з утворенням незалежної держави виникла нагальна потреба у створенні ефективного механізму національної безпеки. Кризовий стан економіки нашої країни, а також суміжних з нею держав зумовлює вдосконалення власних інститутів національної безпеки.
Необхідність оптимізації організаційного впливу національної безпеки на суспільні процеси зумовлює потребу в з`ясуванні ролі органів національної безпеки у державному механізмі, насамперед, в юридичній літературі.
Дослідження проблем конституційного регулювання основ національної безпеки (далі — НБ) є основним із напрямків конституційного права. Важливе місце серед них належить вивченню конституційного права зарубіжних країн, без чого неможливе глибоке та всебічне оцінювання теоретичних та практичних засад органів державної влади, які утворюють власне національні системи безпеки цих країн.
Спеціальні комплексні монографічні дослідження із проблематики організаційно-структурних аспектів національної безпеки як зарубіжних країн, так і України на сьогодні відсутні.
Розв`язання на науковому рівні проблеми конституційно-правових основ НБ зумовлює на сьогодні вироблення певних уніфікованих стандартів та теоретичних положень, які були б спрямовані на практичне формування та законодавче закріплення відповідних моделей організації національної безпеки України.
Одним із найважливіших органів національної безпеки України, передбачених Конституцією України, є Рада національної безпеки і оборони України (РНБО). Стаття 107 Конституції України встановлює, що «Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України». Цей інститут є принципово новим у механізмі держави і системи органів державної влади. Практично відсутні наукові дослідження з цієї проблеми, як у порівняльному, так і в безпосередньому відношенні, хоча роль цієї інституції відповідно до змісту Конституції надзвичайно велика, доленосна для держави і суспільства. Проте не визначено його статус щодо гілок влади, не відомо, які представники, якого рівня та на яких підставах мають входити до її складу, як здійснюється координація органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.
Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертаційного дослідження — з`ясувати конституційно-правовий статус органів національної безпеки і оборони в державах з різними формами правління (президентська республіка — США, президентсько-парламентська — Україна, Франція, парламентська республіка — ФРН, парламентська монархія — Велика Британія, Японія) та в державах з різними видами державного устрою (унітарний — Україна, Франція; федеративний — Росія, США), надати пропозиції щодо вдосконалення організації та діяльності РНБО України.
Для досягнення поставленої мети в дисертації зроблено спробу вирішити основні завдання:
- розглянути основні складові системи органів національної безпеки, її структуру, принципи організації та діяльності;
- визначити роль та місце РНБО України в механізмі Української держави;
- надати характеристику конституційно-правового статусу РНБО України та показати співвідношення його з іншими органами державної влади;
- розкрити та теоретично обгрунтувати основні принципи формування та діяльності РНБО України;
- дослідити процес функціонування систем органів національної безпеки зарубіжних країн та визначити узагальнюючу модель процесу їх функціонування;

- визначити відмінності реалізації систем органів національної безпеки в законодавстві країн з різними формами правління та в державах з різними видами державного устрою і, зокрема, дію механізму реалізації цієї системи в конституційному законодавстві України;
- провести класифікацію основних функцій РНБО України та здійснити механізм реалізації цих функцій;
- спрогнозувати можливі форми та методи діяльності РНБО України в процесі реалізації відповідних норм Конституції та їхнє застосування за сучасних умов державотворення в напрямі підвищення їх ефективності.
Об`єктом дисертаційного дослідження є правовідносини, що виникають у процесі функціонування системи органів національної безпеки.
Предметом дослідження є конституційно-правові засади організації та діяльності одного з інститутів національної безпеки — Ради національної безпеки і оборони України.
Методологічні та науково-теоретичні засади дисертації.
Методологічною основою є комплексний підхід, зумовлений багатоаспектністю предмета дослідження і пов’язаний з використанням системи таких загальнонаукових методів, як: аналіз та синтез, узагальнення, моделювання та теорії ігор. Окрім того, застосовувалися конкретно наукові методи: системний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, формально-логічний та ін.
В основу дослідження покладено, насамперед, порівняльно-правовий метод наукового дослідження, який дає змогу закцентувати увагу як на суто конституційно-правовому аспекті проблеми, так і на тих чинниках міжнародного права, що впливають на нормативне закріплення відповідних положень.
У процесі дисертаційного дослідження використовувались теоретичні положення, розроблені в теорії держави і права, конституційного права, історії держави і права, теорії державного управління, конституційного та адміністративного права зарубіжних країн.
Теоретичним підгрунтям для висновків дисертаційного дослідження стали праці : Арістотеля, Г.Гегеля, М.Грушевського, І.Канта, М.Коркунова, Н.Макіавеллі, Ш.Монтеск`є, Платона, Полібія та ін.; сучасних українських дослідників-правознавців: В.Авер`янова, Г.Атаманчука, А.Зайця, М.Козюбри, В.Кампо, В.Копєйчикова, Л.Кривенко, Є.Кравця, Є.Кубка, В.Погорілка, П.Рабіновича, Ю.Тодики, Є.Тихонової, Ю.Тихомирова, О.Фрицького, В.Цвєткова, В.Шаповала, Ю.Шемшученка та ін.
У процесі дисертаційного дослідження були використані роботи таких відомих зарубіжних вчених, як І.Бачило, Б.Курашвілі, Б.Лазарєва, Г.Маршала, А.Шлесінгера, Г.Веделя, М.Вайле, Л.Гуліка, В.Грекунаса, А.Файоля, Д.Емерсона.
Наукова новизна дослідження. Дисертація є першим у вітчизняній науці конституційного права цілісним і комплексним дослідженням монографічного характеру, яке присвячено проблемам конституційно-правових засад Ради національної безпеки і оборони України. Теоретичні положення, які містяться в дисертації, є авторською концепцією конституційно-правових засад організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України. Новизна дослідження полягає як у самій постановці проблеми дослідження, так і в засобах її розв`язання. У межах проведеного дослідження отримано результати, що мають наукову новизну:
- запропоновано авторське визначення поняття «національної безпеки»:-це здатність особи, суспільства та держави, до захисту та стан їх захищенності від сукупності об`єктивно існуючих негативних факторів, які створюють реальну небезпеку національним інтересам України;
- сформульовано авторське визначення поняття “Рада національної безпеки і оборони України”: - це загальнодержавний, цілісний, системний, спеціалізований, міжвідомчий, колегіальний, постійно діючий, консультативно-дорадчий орган у сфері національної безпеки, за допомогою якого здійснюється координація та контроль діяльності органів виконавчої влади у цій сфері;
- визначено поняття конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України: — як ролі і місця її органу в суспільстві і державі, які полягають, насамперед в допоміжному, дорадчому характері;
- запропоновано авторську концепцію системи принципів формування та функціонування РНБО України, до яких належать, зокрема, загальні та спеціальні. До загальних принципів можна віднести такі принципи як: забезпечення суверенності і незалежності держави; унітарності (єдності, соборності) держави; мирного вирішення спорів; адекватності заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам; додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність. Спеціальні можна поділити на такі принципи: мінімізації ступенів у ієрархічній структурі РНБО; організаційної забезпеченості функцій; забезпечення «гнучкості» організаційної структури РНБО; виключення дублювання та різнорівневої диференціації функцій;
- запропоновано авторську концепцію визначення поняття функцій РНБО України, яке можна розглядати як основні напрями і види її діяльності у сфері національної безпеки і оборони;
- здіснено авторську класифікацію основних функцій РНБО України. За критерії їх класифікації слід брати, на наш погляд, насамперед, основні елементи її діяльності: об`єкт-суб`єкт-способи. Згідно з цими критеріями основні функції РНБО України можна розподілити на об`єктні, суб`єктні та технологічні. Пріоритетними серед них є об`єктні функції, такі як: забезпечення політичної, економічної, екологічної, науково-технічної та соціальної безпеки. Технологічними функціями РНБО України є: забезпечення інформаційної та воєнної безпеки, координації та контролю органів системи національної безпеки, стратегічного планування та програмування системи органів національної безпеки, бюджетно-фінансового та матеріально-технічного забезпечення тощо. Головними серед технологічних функцій РНБО України є функції: координації та контролю органів системи національної безпеки; стратегічного планування та програмування системи органів національної безпеки та ін.;
- на підставі застосування методу системно-цільового аналізу організації і діяльності органів національної безпеки та моделі РНБО, яка формується на базі діючих організаційних структур різних служб і взаємодії її структурних одиниць з об`єктами зовнішнього середовища та враховуючи військово-політичну обстановку в світі та можливості держави по відбиттю агресії - запропоновано формування структури органів національної безпеки і РНБО України, зокрема .
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки проведеного дослідження створюють основу для подальшого поглибленого теоретичного вивчення організації та діяльності системи органів національної безпеки, удосконалення організаційно-структурних форм органів системи національної безпеки, що спрямовані на підвищення ефективності їх діяльності.
Автор намагався в рамках науки конституційного права створити цілісне уявлення про організаційно–структурні аспекти РНБО України, показати її роль та місце у механізмі Української держави та визначити принципові моменти структурної побудови РНБО України та системи органів національної безпеки. Висунуті та обгрунтовані дисертантом положення мають значення для вдосконалення правової регламентації структурної побудови системи органів національної безпеки та її подальшого вдосконалення та викладання відповідних навчальних спецкурсів.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були апробовані на кількох науково-практичних конференціях та «круглих столах», у тому числі:
— на міжнародній науково–практичній конференції «Право та культура: теорія і практика» (м.Київ, травень 1997р.);
— “на круглому столі» «Правова реформа в Україні» (м.Київ, січень 1999р.).
Публікації. Основні положення дисертації теоретичного і практичного характеру були викладені в трьох статтях, що опубліковані в журналі «Право України» (1999, №8; 2000, №7; 2000, № 9 ) та двох статтях, опублікованих у збірнику наукових праць «Держава і право» ( 2000, №6; 2000, №9).
Структура та обсяг роботи. Дисертація загальним обсягом у 195 сторінок складається із: титульної стотрінки; змісту; вступу; трьох розділів, які містять одинадцять підрозділів; висновку та списку використаних джерел із 197 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Час, що минув після проголошення Україною незалежності, досить переконливо довів, що для справді демократичної держави, яка прагне до європейського співтовариства, утверджує принципи регіональної та колективної безпеки, надзвичайно важливим є функціонування такого конституційного органу національної безпеки, як РНБО України.
Аналіз процесу становлення органів національної безпеки в Україні та в інших європейських країнах національних правових систем континентального права дає підстави зробити низку таких теоретичних висновків і внести ряд пропозицій:
1. Національна безпека — це здатність особи, суспільства та держави до захисту та стан їх захищеності від сукупності об`єктивно існуючих негативних факторів, які створюють реальну небезпеку національним інтересам України.
2. Одним із інститутів забезпечення національної безпеки є Рада національної безпеки і оборони України — один із найвпливовіших та найскладніших органів гарантування конституційного ладу — забезпечення національної безпеки. “Рада національної безпеки і оборони України” — це загальнодержавний, цілісний, системний, спеціалізований, міжвідомчий, колегіальний, постійно діючий, консультативно-дорадчий орган у сфері національної безпеки при Президентові України для прийняття державних рішень, за допомогою яких здійснюється координація та контроль діяльності органів виконавчої влади у цій сфері. Оскільки РНБО складається з представників усіх найважливіших державних органів, то вона являє собою структурований, загальнодержавний, міжвідомчий, колегіальний орган — своєрідний механізм держави в мініатюрі. Він свідчить, що всі органи системи національної безпеки в системі органів держави як єдине ціле працюють у РНБО. Тут поєднуються всі органи державної влади в єдиний цілісний механізм. І такий механізм ефективно може діяти не інакше як під керівництвом глави держави. Тому закономірно, що РНБО функціонує при Президентові України.
Спеціалізованість РНБО України проявляється в здійсненні нею функцій через особливий, спеціалізований механізм — Воєнну організацію держави.
Цілісність РНБО виявляється в ефекті взаємодії усіх її елементів, який можливий лише при оцінці результатів її діяльності з погляду ефективного забезпечення нею загальних потреб навколишнього середовища — політичного, економічного, соціального, інформаційного тощо.
Системність полягає в тому, що РНБО входить як складова до більш загального системного утворення, яким у цілому є держава, точніше, державний апарат, який є його найбільш численною та розгалуженою складовою, що відіграє надзвичайно важливу роль у здійсненні основних завдань і функцій держави і системи органів НБ зокрема і в свою чергу є складним утвореннням. У цьому загальному системному утворенні вона існує у двох підсистемах: з одного боку — в системі органів НБ; - з іншого РНБО сама є системою і складається із власних цілісних елементів — структурних підрозділів та посад.
3. Визначено поняття конституційно-правового статусу РНБО України: — як ролі і місця Ради національної безпеки і оборони України в суспільстві і державі, які полягають, насамперед в допоміжному, дорадчому характері в системі органів державної влади.
4. Згідно з Конституцією України, Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України», Указом Президента України від 9 квітня 1997 р. єдиним органом, який координує й контролює органи виконавчої влади у сфері НБ, має бути РНБО України. Дублювання функцій, що ми бачили в Положенні про Адміністрацію Президента та законі України непотрібне в виконавчо-розпорядчій діяльності, але вкрай необхідне в аналітично-інформаційній сфері для прийняття правильного рішення, тому Положення про Адміністрацію Президента необхідно привести у відповідність до Конституції України та законів України у сфері НБ.
5. Запропонована авторська концепція системи принципів формування та функціонування РНБО України, до яких належать, зокрема, загальні та спеціальні. До загальних принципів можна віднести: забезпечення суверенності й незалежності держави; збереження унітарності (єдності, соборності) держави; мирного вирішення спорів; адекватності заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам; додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність. Спеціальні принципи можна розподілити на принципи: мінімізації ступенів у ієрархічній структурі РНБО; організаційної забезпеченості функцій; забезпечення «гнучкості» організаційної структури РНБО; виключення дублювання та диференціації функцій.
6. На підставі принципів формування і функціонування РНБО України запропонований авторський програмно-цільовий тип її моделі формування у вигляді координаційної структури на базі діючих організаційних структур різних служб.
7. Аналіз процесу становлення органів національної безпеки в системі допоміжних органів зарубіжних країн дає підстави зробити низку теоретичних висновків і дати практичні рекомендації:
7.1. Порівнюючи органи НБ США з органами НБ РФ, Японії, Великої Британії та Франції, можна зробити такі висновки:
— єдиним координуючим та контролюючим органом у США, Росії та Японії є РНБ, а у Великій Британії та Франції, замість РНБО ці її функції виконує формально—певний орган, який входить до складу уряду, але де-юре, — прем`єр-міністр;
— у Великій Британії та Франції функції прем`єр-міністра у сфері НБ виконує окремий апарат;
— ні у Великій Британії, ні у Франції не створюються міжвідомчі комісії з питань національної безпеки;
— контролюючі функції Президента в сфері НБ у жодній із країн чітко не визначені, у Франції вони найбільш дієві та впливові.
7.2. Важливе значення для забезпечення ефективного функціонування системи національної безпеки має врахування умов, у яких вона діє (повсякденні або кризові). Останні потребують більш виваженого підходу до організації збирання і оцінки даних, швидкої передачі інформації, точного виконання в задані строки напрацьованих і прийнятих Президентом рішень.
7.3. Отримання і оцінка інформації в налагодженій системі безпеки передбачають необхідність спеціальних органів у всіх компонентах системи, а також участь інформаційно-аналітичних і науково-дослідних центрів інших організацій. В ідеальному варіанті кожний учасник організовує і здійснює збір інформації, її обробку і передачу у вищестоящі органи відповідно до завдань, визначених керівництвом країни, відомства чи власними потребами.
7.4. Інформація (оперативна і неоперативна) має самостійні канали її передавання і оцінки. Оперативна інформація у вигляді документів має надходити до спеціального органу, завданням якого є узагальнення інформації для Президента і членів його команди. Інформація неоперативного характеру, також опрацьована в вищезазначеному органі, надходить до апарату РНБО до досвідчених спеціалістів.
7.5. Функції РНБО (і подібних до неї) в найбільш загальному вигляді включають забезпечення її діяльності і координацію зусиль усіх елементів системи національної безпеки. Вона є гарантом того, що Президент отримає повну інформацію і завжди ознайомлений з усім спектром думок з будь-якого питання.
7.6. Проблема розподілу функцій між апаратом РНБО і апаратом Президента має вирішуватись конкретно, з урахуванням стилю Президента. Однак головні питання національної безпеки мають залишатись у полі зору РНБО. Інакше можуть виникнути умови для дублювання функцій і конкуренції, що обов`язково призведе до блокування процесу напрацювання, прийняття і реалізації важливих рішень.
7.7. У цілому в основі будівництва і забезпечення ефективного функціонування системи органів національної безпеки за кордоном лежать:
— відкритість і гнучкість її ієрархічно чіткої структури;
— урахування впливу на політичний процес як організацій, так і окремих осіб, а також стилю управління Президента і його політичного досвіду;
— розподіл функцій між апаратами Президента і РНБО;
— планування і організація послідовного проведення рішень у життя;
— оцінка результатів і внесення корективів, адекватних реальним змінам внутрішніх і зовнішніх умов розвитку держави, міжнародної ситуації в цілому.
Реалізація цих вимог — важлива умова ефективності системи органів національної безпеки України.
8. Державі властива певна система функцій. Основні функції держави закріплюються Конституцією України як прямо, безпосередньо, так і опосередковано. Критеріями класифікацій функцій держави є основні елементи її діяльності. Такими елементами, зокрема, є: суб`єкти, об`єкти, засоби діяльності тощо.
Основними суб`єктами діяльності держави є держава в цілому, органи державної влади та інші атрибути держави, складові її механізму. Відповідно розрізняють загальнодержавні та інші функції.
За способами діяльності держави розрізняють такі її функції, як законодавча, виконавча і судова, які умовно називають “владними”, “організаційними” чи “технологічними”, “процесуальними” функціями.
За Конституцією України держава здійснює цілісну систему об`єктних функцій. Це, зокрема, такі функції, як політичні, економічні, соціальні, екологічні, по забезпеченню НБ тощо.
9. Враховуючи, що функції держави по забезпеченню НБ згідно з їх визначенням, зумовлюють діяльність (вони її найбільш постійні та загальні напрями і види в галузі НБ), то за їх класифікації доцільно брати також, на наш погляд, насамперед основні елементи даної діяльності у цій галузі. Схематично загальну структуру діяльності можна розглядати у вигляді теоретичної формули: об’єкт — суб’єкт – способи, засоби, походження, умови здійснення та інші ознаки. Відповідно найбільш загальними критеріями для класифікації видів діяльності є об’єкт, суб’єкт і технологія (способи та засоби діяльності).
10. Об’єктами, тобто цілями і завданнями, предметами відання, тобто певними сферами, галузями державної політики національної безпеки згідно з Концепцією національної безпеки є політична, економічна, соціальна, екологічна, науково-технологічна та інші сфери. Відповідно до цих сфер слід розрізняти основні об‘єктні функції держави в галузі НБ — внутрішньополітичну, внутрішньоекономічну, соціальну, екологічну, науково-технологічну та інші, які за сферами впливу можна віднести до внутрішніх функцій держави, а також оборонну, зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну, — до зовнішніх функцій держави в цій галузі. Ці функції є складовими аналогічних об`єктних функцій держави, але їм притаманний свій особливий, специфічний зміст.
Зміст внутрішніх об’єктних функцій держави в галузі НБ полягає в: захисті конституційного ладу, зміцненні економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, боротьбі з організованою злочинністю та тероризмом, забезпеченні захисту населення на випадок катастроф, стихійного лиха, небезпечних соціальних конфліктів, епідемій, забезпеченні внутрішньої політичної стабільності в країні.
За змістом зовнішніх об`єктних функцій держави в галузі НБ розрізняють функції: оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності її кордонів, протидії іншим зовнішнім загрозам воєнного характеру, зміцнення воєнно-політичної стабільності в регіоні і у світі, захисту законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб.
11. За суб’єктами — елементами державного утворення — системи органів держави, системи органів національної безпеки . Відповідно до цього можна виділити таку систему функцій держави щодо забезпеченню НБ:
— функції Президента України;
— функції Верховної Ради України;
— функції РНБО України;
— функції Кабінету Міністрів України;
— функції Воєнної організації держави;
— функції органів державної виконавчої влади;
— функції органів місцевого самоврядування;
— функції громадян України та громадських інститутів.
Однак головними функціями держави в галузі НБ є функції, які розрізняють за формами, способами діяльності держави. Такими загальновизнаними формами є: законодавство в галузі НБ, виконавча діяльність, контроль, координація та діяльність глави держави в цій галузі. Відповідно функціями держави в галузі НБ за цим критерієм вважають президентську, контрольну та координаційну функції в галузі НБ.
Про наявність контрольної та координаційної функції держави в галузі НБ свідчать насамперед функції та повноваження такого органу як РНБО України, у якої координаційна та контрольна функції є пріоритетними, згідно зі ст.107 Конституції України та таких органів державної влади, в яких координуючі та контрольні функції є складовою: Президент України та Кабінет Міністрів України (ст.106 та 116 Конституції України).
Про самостійність такої функції держави, як функція глави держави в галузі НБ свідчать такі функції і повноваження Президента України, як гарантування державного суверенітету, територіальної цілісності України, забезпечення НБ, здійснення керівництва у сферах НБ, очолювання РНБО України, прийняття рішення про введення воєнного та надзвичайного стану тощо.
12. Значне коло функцій держави в галузі НБ становлять функції, які розрізняють за засобами діяльності держави. Такими засобами, своєрідними атрибутами держави в галузі НБ є фінансовий, інформаційний, воєнний (правоохоронний) та інші механізми здійснення державної влади в галузі НБ.
Відповідно до них можна розрізняти такі функції держави в галузі НБ як забезпечення фінансової, інформаційної, воєнної безпеки та ін.
13. Складовими основної об`єктної функції Президента України в сфері національної безпеки і оборони, — забезпечення НБ, на наш погляд, є:
— гарантування державного суверенітету, територіальної цілісності України, здійснення керівництва у сферах НБ, очолювання РНБО України, прийняття рішення про загальну та часткову мобілізацію, про введення воєнного та надзвичайного стану, про оголошення стану війни та використання ЗС України в разі збройної агресії проти України.
14. Функції РНБО України слід виводити не з самих себе, а з функцій держави та функцій державних органів, які не дублюють, а мають відносно самостійний характер. Головним чином їх здійснює Президент України, який має відносно самостійні функції органів, що утворюють систему органів НБ.
На підставі проведеного дослідження запропонована автором Концепція визначення функцій РНБО України, яку можна розглядати як основні напрями і види її діяльності у сфері національної безпеки і оборони.
Враховуючи, що функції РНБО України згідно з їх визначенням, зумовлюють діяльність, то за критерії їх класифікації слід брати, на наш погляд, насамперед основні елементи цієї діяльності. Схематично загальну структуру діяльності можна розглядати у вигляді теоретичної формули: об’єкт—суб’єкт—способи. Відповідно найбільш загальними критеріями для класифікації видів діяльності є об‘єкт, суб‘єкт і технологія.
Отже, систему функцій РНБО можна класифікувати за: об’єктами, суб’єктами, способами, засобами та іншими елементами діяльності. Так, об’єктами, тобто цілями і завданнями системи органів національної безпеки; предметами відання, тобто певними сферами, галузями державної політики національної безпеки. Згідно з Концепцією національної безпеки основними сферами є політична, економічна, соціальна, екологічна та науково-технологічна. Відповідно до цих сфер слід розрізняти такі об‘єктні функції РНБО, як забезпечення політичної, економічної, соціальної, екологічної, науково-технологічної безпеки. Залежно від сфери реалізації їх можна поділяти на внутрішні та зовнішні об‘єктні функції.
До зовнішніх об’єктних функцій РНБО належать: забезпечення зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної безпеки.
До внутрішніх об‘єктних функцій РНБО відносять: забезпечення внутрішньополітичної, економічної, соціальної, екологічної, науково-технологічної безпеки.
Не останнє місце в системі функцій РНБО відіграє їхня класифікація за суб’єктною ознакою. Вони зумовлені насамперед природою цього важливого органу. До цих функцій належать, зокрема, встановлення, підтримання та гарантування НБ.
15. Поряд з цими функціями доцільно розрізняти функції за способами, засобами і методами діяльності РНБО, тобто її технологічні функції.
Комплекс цих функцій РНБО утворюють функції, які можна розподілити:
а) за способами — забезпечення інформаційної та воєнної безпеки, координації та контролю органів системи національної безпеки; б) за засобами: стратегічного планування та програмування системи органів національної безпеки, бюджетно—фінансового та матеріально-технічного забезпечення, тощо.
Головними функціями РНБО серед технологічних функцій є координаційна та контрольна. Контроль у сфері НБ на рівні РНБО, на наш погляд, може здійснюватися відповідною контрольно-аналітичною службою при РНБО. Її завдання полягатиме в забезпеченні РНБО аналітичною інформацією для здійснення контролю за ситуацією у сфері НБ. Цей контроль поширюється переважно на діяльність, пов’язану з виконанням указів та розпоряджень Президента України, має, на наш погляд, інформаційно-аналітичний характер і здійснюється в межах конституційних повноважень Президента України у цій сфері.
Координація (як метод) контролю на рівні РНБО України інших органів, що його здійснюють, позбавить об’єкти контролю від нерегульованих перевірок та надасть такому контролю комплексного характеру.
16. З практичного досвіду подібних структур зарубіжних країн, на нашу думку, РНБО України має здійснювати координацію основних функцій Воєнної організації держави та органів виконавчої влади у сфері НБ, тобто виконувати такі функції:
— забезпечення оборони України та захист її суверенітету (складовими якої є забезпечення політичної, економічної, науково-технологічної безпеки).
— зміцнення воєнно-політичної стабільності в регіоні й у світі (складовими якої є забезпечення зовнішньополітичної та воєнної безпеки).
— забезпечення внутрішньої стабільності в країні (складовими якої є забезпечення внутрішньополітичної, економічної, екологічної, науково-технологічної, та соціальної безпеки).
17. Події 11 вересня 2001 р. У США засвідчили, що крім уже діючих управлінь в РНБО необхідно створити управління, яке здійснювало б координацію всіх органів спеціального призначення по боротьбі з тероризмом.
18. Враховуючи досвід подібних структур зарубіжних країн, вважаємо за доцільне ввести до складу РНБО керівників засобів масової інформації.
Необхідно також ввести до складу РНБО керівників інформаційних органів (Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Державного Комітету телебачення та радіомовлення), а також керівників Академії правових наук України.
19. Внаслідок використання взаємодії структурних одиниць РНБО з об`єктами зовнішнього середовища (військово-політичної обстановки в світі та можливостей держави по відбиттю агресії) за допомогою нового методу — системно-цільового аналізу організації і діяльності органів НБ та розробки моделі формування системи органів НБ з використанням військово-політичної моделі (ВПМ) держави — запропоновано формування структури органів НБ і РНБО України зокрема .
Модель формування органів системи забезпечення НБ слід розпочати як вимагає методологія системного аналізу, з розроблення військово-політичної моделі держави (ВПМ).
Запропонована ВПМ держави дає змогу у формалізованому вигляді відображати та досліджувати процеси здійснення цілеспрямованої політики щодо забезпечення НБ держави.
20. При реформуванні органів системи НБ, а також РНБО України, на нашу думку, слід виходити з урахування пропозицій, до складу яких включені й такі:
20.1 Дотримуватись принципу раціоналізації структури органів системи НБ на підставі більш ґрунтовного функціонального розподілу їх праці. Тобто має йтися про вибір раціонального або найбільш прийнятного варіанту структури органів системи НБ.
Для цього необхідно проаналізувати функції та повноваження органів всієї системи НБ та РНБО, зокрема, і на цій основі визначити їх оптимальну структуру.
20.2. Реалізація пропозицій щодо надання органам системи НБ функцій стратегічного планування і розроблення політики у сфері НБ, програм дій щодо задоволення суспільно важливих потреб, визначення цілей державного розвитку. Рекомендувати перехід до переважно функціонального принципу діяльності органів системи НБ.
20.3. Поступовий перехід до переважно функціонального принципу побудови органів системи НБ, який є складною і принципово новою проблемою.
Тому в процесі розробки Концепції реформ та Програми практичних заходів з їх реалізації слід додержуватись вимог як об’єктивно зумовленої співвідносності розвитку суб’єктів і об’єктів системи органів НБ, так і обов’язкового забезпечення пропорційності перетворень їх внутрішніх елементів. Лише на цих засадах стануть можливими цілісність та підвищення гнучкості системи НБ і цілому і РНБО України зокрема, надання їй адаптивних властивостей, більш повне використання наявного потенціалу та його подальше нарощування з орієнтацією на забезпечення послідовної й ефективної реалізації стратегії розвитку країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Органи державної влади в Україні / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2002. – 534 с.
2. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / За ред.В.Ф.Погорілка. – К., 2003. – 645 с.
3. Послання Президента України до Верховної Ради України ”Україна: поступ у ХХI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004рр.” - Урядовий кур`єр. – 2000. - 23 лютого.
4. Коментар до Конституції України / Опришко В.Ф., Авер’янов В.Б., Корнієнко М.І. та ін.— К.: Інститут законод-ва Верховної Ради України, 1996. - 516 с.
5. Богданова Н.А. Система науки конституционного права. – М., 2001. – 358 с.
6. Тихомиров Ю.А. Публичное право. – М.,1995. – 476 с.
7. Українчук В.М. Забезпечення національної безпеки в умовах формування в Україні громадянського суспілства. – Харків: Університет внутрішніх справ. – 1996. – 164 с.
8. В.П.Горбулін, О.Ф.Бєлов, Е.М.Лисицин. Актуальні питання організації стратегічного планування державної політики національної безпеки України. // Стратегічна панорама. — 1999 — №3 — С.27.
9. Пирожков С.І. Концептуальні підходи до формування системи національної безпеки України. - Проблеми національної безпеки. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.niisp.gov.ua).
10. Концептуальні підходи до формування системи національної безпеки України. - Проблеми національної безпеки. - Фонд національної міжнародної безпеки. - Глобальна інформаційна система Internet (http: www.niisp.gov.ua).
11. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997року № 3/97-ВР. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.info.rainbow.gov.ua).
12. Закон України від 19 червня 2003 р. №964-ІV “ Про основи національної безпеки України”. Ст.20. - Глобальна інформаційна система Internet (http: www.info.rainbow.gov.ua).
13. В.П.Шкідченко, Кохно В.Д. Елементи теорії воєнної безпеки. /Моног. – Нац. Інститут стратегічних досліджень.- К.: БФ. “Миротворець”, 2001. – 194 с.
14. Резолюція «Визначення агресії» ХХІХ сесії ГА ООН. — Ст.13 - . Глобальна інформаційна система Internet (http: www.ukrhistory.bigmir.net.).
15. Гончаренко О.М. Пріоритети та засади формування інтегральної стратегії національної безпеки на перспективу: тези доповідей // Матеріали семінару «Стратегія національної безпеки: проблеми розробки та імплементації. — К., 2000. — березень. — С.75-99.
16. Горбулін В.П. Про діяльність Ради національної безпеки і оборони України // Стратегічна панорама. — 1999. — №4. — С.66-79.
17. Розпорядження Президента України №25/92-РП від 15.01.92 «Про затвердження положення про комісію при Президенті України по підготовці пропозицій про статус, порядок діяльності і структуру РНБО». — Ст. 29. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.rainbow.gov.ua).
18. Тодика Ю.М. Президент України: конституційно-правовий статус. — Х.- 1999. — 357 с.
19. Указ Президента України №469/94 від 23.08.94 «Про положення про Раду національної безпеки при Президенті України». — Ст.9. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.info.rainbow.gov.ua).
20. Указ Президента України №833/94 від 23.08.94 «Про Національний інститут стратегічних досліджень». — Ст.7. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.info.rainbow.gov.ua).
21. Жак Зіллер. Політико-адміністративні системи країн ЄС. — С. 381.
22. Мангутов И.С., Уманский Л.И. Организатор и организаторская
деятельность. – Л.: ЛГУ, 1975. – С. 103-127.
23. Козлов Ю.М. Координация в управлении народным хозяйством СССР. – М., 1976. – 216 с.
24. Большая Советская Энциклопедия. — 3-е изд. – М., 1973. – Т. 13. – 721 с.
25. Policy coordination Scale. Metcalfe. — 1988. – 378 с.
26. Словарь иностранных слов. – 18-е изд., стер. – М.: Рус. яз., 1989. – 447 с.
27. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. — М., 1972. — 134 с.
28. Словарь терминов по теории государства и права. — Х., 1997. — С.53.
29. Богданова Н.А. Система науки конституционного права. – М., 2001. – С.358.
30. Габричидзе Б.Н. Конституционный статус органов Советского государства. – М., 1982. – 435 с.
31. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 05. 03.98 №183/98-ВР // Відомості Верховної Ради України.— 1998.—№35.
32. Баглай Б.Н., Габричидзе Б.Н. Конституционное право Российской Федерации. — М., 1996. — 635.
33. Закон України “Про правовий режим воєнного стану” від 6 квітня 2000 р. №1647 – III // Відомості Верховної Ради України. – 2000.-№28.- Ст.224.
34. Закон України «Про оборону» від 05.10.2000. // Відомості Верховної Ради — №49.
35. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 №1550- III// Відомості Верховної Ради України.— 2000.- № 23.— Ст.176.
36. Лисицин Є.М. Національна ідея і стратегія національної безпеки: тези доповідей // Матеріали семінару «Стратегія національної безпеки: проблеми розробки та імплементації. — К., 2000. — березень. — С.15-25.
37. Указ Президента України від 9.04.97 №314 «Про щорічні послання Президента до Верховної Ради України».— Ст.3. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.info.rainbow.gov.ua).
38. Положення про Адміністрацію Президента, затверджене указом Президента України від 19.02.97. — п.5, ч.2; п.4. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.rainbow.gov.ua).
39. Тимчасове положення «Про Раду національної безпеки і оборони України», затвердженого указом Президента України від 30серпня 1996 року №772/96. — Ст.3, п.2. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.president.gov.ua).
40. Указ Президента України від 9.04.97 №314 «Про щорічні послання Президента до Верховної Ради України». — Ст.5. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.info.rainbow.gov.ua).
41. Кривенко Л.Т. Верховна Рада України. — К.: Ін Юре, 1997. — С.31 (Бібліотечка «Нова Конституція України»).
42. Конституційний договір між Верховною Радою і Президентом України 1995р. — Ст.25. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.info.rainbow.gov.ua).
43. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. — К., 1995. — С.46.
44. Концепція національної безпеки схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року №3/97-ВР Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 року N 2171-III. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.info.rainbow.gov.ua).
45. Закон України від 19.06.03 №964-ІV “ Про основи національної безпеки України” Глобальна інформаційна система Internet (http: www.info.rainbow.gov.ua ).
46. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ. — К., 1999.— С.734.
47. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. — М., 1997. — С.578.
48. Яковлев Г.М. Принципы органов управления. — М., 1972. — С.243.
49. Погорілко В.Ф. Основи конституційного ладу України. — К.: Ін Юре, 1997. — С.12, 17, 18, 20.
50. Погорілко В.Ф. Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні / Академія правових наук в Україні // Вісник. — Х., 1995. — №3. — С.21.
51. Тодика Ю.М. Президент України: конституційно-правовий статус. — Х., 1999. — С.161, 162.
52. Горбулін В.П. Про діяльність Ради національної безпеки і оборони України // Стратегічна панорама. — 1999. — №4. — С.21-23.
53. Баглай Б.Н., Габричидзе Б.Н. Конституционное право Российской федерации. — М., 1996. — С.335.
54. Положення про Адміністрацію Президента, затверджене указом Президента України від 19.02.97. — п.4. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.info.rainbow.gov.ua).
55. Воєнна доктрина України, затверджена Указом Президента від 15 червня 2004 року №648/2004.
56. Б.Гурней пише що виділенні ним принципи можуть «на практиці можуть комбінуватись і дійсно поєднуються ». Б.Гурней. цит. соч. стр. 163.
57. Советское государство и право. - 1965г., №4, стр. 99 - 100.
58. Тихомиров Ю.А. Механизм управления в развитом социалистическом обществе. — М., 1978. - С. 71.
59. Тихомиров Ю.А. Механизм социалис.государственного управления // Советское государство и право. - 1975. - №4 - С. 20.
60. Атаманчук Г.В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования. - М., 1975. - С.159.
61 Белых А.К. Управление и самоуправление. - Л., 1973. - С. 27.
62. Афанасьев В.Г. Некоторые проблемы управления в развитом социалистическом обществе // Научное управление обществом. — М., 1980. — Вып.13. - С. 77.
63. Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления. - М., 1987.- С. 73, 78-79.
64. Юзьков Л.П. Государственное управление в политической системе развитого социализма. - К. 1983. - С. 57, 59.
65. Тихомиров Ю.А. Механизм управления в развитом социалистическом обществе. - М., 1978. - С. 45-46.
66. Юзьков Л.П. - Государственное управление в политической системе развитого социализма. - К. 1983. – С. 61.
67. Толстой Ю.К. К теории правоотношений. - Л., 1959. - С.23.
68. Явич Л.С. Общая теория права. - Л., 1981. - С. 210.
69. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. - Л., 1982. - С. 80-81.
70. Алексеев С.С. Проблемы теории права. - Свердловск, 1972. - С.226.
71. Аверьянов В.Б., Селиванов В.Н. Социальные управленческие отношения. Правоведение. — Х., 1978. — №6.
72. Сорокин В.Д. Административно - правовые отношения. - М., 1982. - С. 44-46.
73. Дюрагин И.Я. Право и управление. - М., 1981. - С. 101-105.
74. Таций В.Я. Объект и предмет преступления. — Х., 1988. — С. 13-65.
75. Плетников Ю.К. Теория общественных отношений: Сущность и актуальные проблемы. — 1987, №2. — С. 23.
76. Тихий В.П. Проблеми кримінально-правової охорони суспільної безпеки. — Х., 1987. — С.10, 13-16.
77. Подібна тенденція простежується і по відношенню до виконавчої влади.
Так, наприклад, Г.Й.Ткач та І.В.Март’янов визначають виконавчу владу як «діяльність спеціально створеного апарату», а В.Шаповал - як «сукупність державних органів та установ, що здійснюють ... функції.»
(Г.Й.Ткач, І.В.Март’янов. Державна виконавча влада в Україні: поняття,завдання, шляхи вдосконалення// Проблеми державотворення в Україні. - Львів., 1994, вип.31 - С.29; В.Шаповал. Вищі органи сучасної держави. - К., 1995. - С.63).
78. Словарь-справочник менеджера. — М.: Инфа, 1996. — С.366-367.
79. Кравець Є.Я. Діяльність органів виконавчої влади у сфері НБ. - К., 1998. - С.341-342.
80. Монтеск’є Ш. Вибрані твори. — М., 1955. — С.289.
81. The Federalist Papers / Hamilton A., Madison J., Jay J. — N.Y., Markham, 1961. P.332.
82. Див.: Савельєв В.А. США: сенат і політика. — М., 1976. — С. 142.
83. Конституції країн - членів СНД // Збірн. Документів в 2-х т. — Єреван, 1997. Т.1.
84.Право и жизнь. — 1992. — №3. — С. 58, 62.
85. Право и жизнь. — 1994. — №6. — С.193 – 195.
86. Конституційне ( державне ) право зарубіжних країн. Особлива частина. Країни Європи / Від. авт. кол. під ред. Проф. Б.А.Страшун. — М.: БЕК, 1997. — С.715, 716.
87. Центральный апарат государственного управления капиталисти-ческих стран. М., 1984. — С.42-55, 127-132.
88. Зарубіжний воєнний огляд. — 1996. — №10. – С.17.
89. Доклад, підготовлений адміністрацією Б.Клінтона у 1994 році. Див. Зарубіжний воєнний огляд. — 1996. — №11. — С.2.
90. Зарубіжний воєнний огляд. — 1997. — №10. – С.23.
91. «Вашингтон пост». — Січень. — 1993.
92. «США: Экономика, политика, информации». — №2. — 1996. — С.61.
93. Путин В.В. Государство Россия. Путь к ефективному государству: Послание Президента Российской Федерации Федеральному Собранию. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.niac.ru).
94. Путин В.В. Выступление Президента Российской Федерации в Бундестаге Германии. Газета «Красная Звезда» от 25.09.01.
95. Закон РФ «Про безпеку» №2646-1 від 25.03.92. — Ст.9. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.niac.ru).
96. «Международная жизнь». — 1995. — №10. — С.15.
97. Козлова Е.Й., Кутафин О.Е. Конституционное право Российской Федерации.— М.: Юристь, 1996.— С.327.
98. Конституция РФ. Конституционное право зарубежных стран. — М., 1996. С.647.
99. Баглай М.В., Габричидзе Б.II. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов.— М.: ИНФРА-М, 1996.— С. 537.
100. Кашанина Т.В., Кашанин А.В. Основи российского права Учебник— М.: ИНФРА-М, 1996 - С.438.
101. Лобов О.И. Совет безопасности России и национальные интересы страны. «Междуродная жизнь». — №10. — 1995. — С.29.
102. Крутоголов М.А. Президент Французской Республики: правовое положение.- М.: Наука, 1980. - С.251.
103 Иностранное конституционное право / Под ред. В.В. Маклакова.— М.: Юристь, 1996.— С. 486; Ромашко ВИ. Премьер-министр Французской Республики (правовой статус и практика): Автореф. дис...канд.юрид.наук: 12.00.02 / Белорус. гос. ун-т.— Минск, 1996.— С.11-12;
104. Платон Ф. Исполнительная власть в Пятой Французской Республике. Логика и интерпретация // Президент-Правительство-исполнительная власть: российская модель — М.: Центр конст. исслед. Моск. общсст. науч. фонда, 1997.— С.59-61.
105. Марченко В. Деякі особливості конституційного положення Президснта Франції. // Економіка і право: 36. наук. праць.— Вип.З.— Х.: Харк. Держ. Пед. ун-т, 1999.— С.63-68.
106. «Франция — Роланд Гуиллаум». Сведения. Р. — №26. 20.11.95. — С.21.
107. Проект реформы Аппарата внешней стратегии. Административное здание сената. Dirksen. — С.126.
108. «Франция: подвергнутые сомнению задания управления военной разведки». FBIS.-WEU.-1997. — C.290.
109. «Франция — направление защиты и безопасности Министерства обороны (DPSD). IWR. Vol .3. — №129 9.05.96; №298. 2.03.95.
110. Generalites sur chiffrement. De la France. Stephane Bortzmejer. — P. 1995. - S.156.
111. Национальная полиция . Judiciaire (PJ ). Официальная домашняя страница. Р. 1997. - С.46.
112. Gompagnies Republicaines Securite. P.1995. Vol. 4. №167.
113. Конституция ФРН. Конституционное право Германии. — М., 1994.-С.158.
114. Центральный аппарат Службы безопасности Великой Британии. Сообщение. 1996. — С.134-137.
115. Reviews of Recent Books on British Intelligence.-1996.-Report.-C.48.
116. Конституція Японії. - Ст.9. // Конституции зарубежных стран. — М., 1993. — С.286.
117. Закон Японії №71 від 27.05.86.// Конституционное право Японии. — М., 1996.
118. Конституционное право Японии. — М., 1996. — С.135.
119. Теория государства й права: 4.1. Теория государства / Под общ. ред. А.Б.Венгерова.— М.: Юристь, 1995.— С.360.
120. Закон України «Про оборону» від 05.10.2000. // Відомості Верховної Ради — №49 .
121. Закон України “Про Службу безпеки України” від 25.03.1992 №27 Із змінами, внесеними згідно із Законом від 6.02.03 – N438-IV. Глобальна інформаційна система Internet (http: www.ssu.gov.ua).
122. Закон України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх
справ України” від 26.03.92 N 2236-XII // Відомості Верховної Ради України 1992. - N29.-Ст.397.
123. Закон України «Про Прикордонні війська України» від 04.11.91 №1779-ХІІ // Відомості Верховної Ради України - 1992. - №2. - Ст.7; 1996.-№37. - Ст.167; 1999.- №48. - Ст.419.
124. Ю.Н.Тодыка, ВД.Яворский. Президент Украины: конституционно-правовой статус. Монография.— Х., 1999.— С.105.
125. Погорелко В.Ф. Местные Советы в механизме осуществления функций Советского общенародного государства.—К: Наукова думка, 1986.-С.113.
126. Погорелко В.Ф. Местные Советы в механизме осуществления функций Советского общенародного государства.— К.: Наукова думка, 1986.— С.70.
127. Бурчак Ф.Г, Погорілко В.Ф. Розділ IX. Конституційно-правовий статус Президента України // Конституційне право України / За ред. В.Я.Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики.— К.: Укр. центр правничих студій, 1999.— С.232.
128. Цвік М., Процюк І. Про державно-правову природу влади Президента України в системі розподілу влад // Вісник Академії правових наук України.- 1999.- №1 (16). - С.58.
129. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 №1550-111 // Відомості Верховної Ради України.— 2000.-№23.— Ст.176.
130. Закон України «Про надзвичайний стан» від 26.06.92 №2501-ХІ1 // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №37. — Ст.538.
131. Закон України «Про оборону України» від 06.12.91 №1932-ХІЇ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №9. — Ст.106; 1993. — №44.— Ст.420; 1994.— №45. - Ст.410; 1995. - №38. - Ст.284.
132. Закон України «Про Збройні Сили України» від 06.12.91 №1934-ХІ1 // Відомості Верховної Ради України.— 1992.— №9.— Ст.108; 1993.— №44.— Ст.421.
133. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 №3543-ХІ1 // Відомості Верховної Ради України.— 1993.— №44.— Ст.416; 1999.- №27. - Ст.221.
134. Указ Президента України 21березня 2003року №250/2003 про введення рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 березня 2003 року "Про забезпечення національної безпеки України у зв'язку з можливим розгортанням воєнних дій в регіоні Перської за