Афанасьєва Мар'яна Володимирівна. Виборча інженерія в Україні: теоретико-методологічні засади та конституційно-правове забезпечення : Афанасьева Марьяна Владимировна. Избирательная инженерия в Украине: теоретико-методологические основы и конституционно-правовое обеспечение

Краткое описание

Афанасьєва Мар'яна Володимирівна. Виборча інженерія в Україні: теоретико-методологічні засади та конституційно-правове забезпечення.- Дисертація д-ра юрид. наук: 12.00.02, Нац. ун-т "Одес. юрид. акад.". - Одеса, 2015.- 480 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

АФАНАСЬЄВА Мар’яна Володимирівна

УДК 342.82(477)

ВИБОРЧА ІНЖЕНЕРІЯ В УКРАЇНІ:
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право;
муніципальне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня доктора
юридичних наук

Одеса – 2015

З М І С Т

ВСТУП………………………………………………………………………….. 4
РОЗДІЛ 1. ГНОСЕОЛОГІЧНІ ВИТОКИ ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИБОРЧОЇ ІНЖЕНЕРІЇ…………………
18
1.1. Генезис міждисциплінарного поняття «виборча інженерія» та його конституційно-правова характеристика …………………………………….
18
1.2. Гносеологічні витоки виборчої інженерії…………………………….. 46
1.3. Теоретико-методологічні засади виборчої інженерії……………….. 80
Висновки до розділу 1………………………………………………………… 110
РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕХНОЛОГІЇ ВИБОРЧОЇ ІНЖЕНЕРІЇ………………………………….. 114
2.1. Телеологічна та конструктивна складові виборчої інженерії………… 114
2.2. Прогностична та результативна складові виборчої інженерії……….. 137
Висновки до розділу 2………………………………………………………… 169
РОЗДІЛ 3. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ КОНСТРУЮВАННЯ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ………………………………………………………
173
3.1. Виборча система: зміст та критерії конституційно-правового конструювання………………………………………………………………….
173
3.2. Конституційно-правове конструювання технології встановлення результатів виборів…………………………………………………………….
209
Висновки до розділу 3………………………………………………………… 254
РОЗДІЛ 4. ВИБОРЧА ІНЖЕНЕРІЯ ТА ЗЛОВЖИВАННЯ ПОВНОВАЖЕННЯМИ ВЛАДНОГО ХАРАКТЕРУ…………………….
257
4.1. Зловживання повноваженнями владного характеру як прояв суб’єктивізму у виборчій інженерії ………………………………………….
257
4.2. Призначення виборів до органів публічної влади з підстав політичної доцільності………………………………………………………………………
285
4.3. Конституційно-правове конструювання територіальної організації виборів та прояви джеррімендерінгу…………………………………………
317
Висновки до розділу 4…………………………………………………………. 349
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………... 353
ДОДАТКИ ……………………………………………………………………... 364
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………….............. 412

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасних умовах політико-правові явища та процеси є надто складними, щоб для їх дослідження обмежуватися власне юридичними методологічними засобами. Завдання їх всебічного аналізу успішно можна вирішити за допомогою міждисциплінарного методологічного інструментарію, придатного для здійснення сучасних політико-правових досліджень. У вітчизняній конституційно-правовій науці процес осмислення нових методологічних підходів до аналізу та перетворення політико-правової реальності відбувається дещо повільніше, ніж у зарубіжній. Конституційній науці не вистачає конкретності та практичності, в її методологічному арсеналі переважає загальний теоретичний підхід, який не є достатнім для ефективного вирішення конкретних проблем та поступового прагматичного конструювання сучасного політико-правового простору та його елементів. Використання конституційним правом методологічного інструментарію інших наук, особливо тих, що межують із цією галуззю, сприяє більш глибокому з’ясуванню внутрішньої природи конституційно-правових явищ та процесів, закономірностей їхньої організації та розвитку і підвищенню якості наукових досліджень у цілому.
Переконливим прикладом міждисциплінарного методологічного запозичення конституційно-правовою наукою є соціоінженерний підхід, застосування якого при аналізові виборчої сфери має предметне вираження у виборчій інженерії – діяльності щодо цілеспрямованого конструювання виборчої системи та правових технологій виборчого процесу.
Наявність у конституційно-правовій практиці, особливо останніх років, такого явища як виборча інженерія, є очевидним, і наукове питання про його існування змінюється необхідністю наукового дослідження та обґрунтування. До теперішнього часу дослідниками лише вказувалося на необхідність звертання до вивчення виборчої інженерії, але системного аналізу до теперішнього часу здійснено не було. В юридичній науковій літературі з’являються розрізнені за тематикою та змістом роботи, присвячені тим або іншим аспектам виборчої інженерії як феномену, але їх особливістю є те, що теоретичний аналіз, здійснюваний у їхніх рамках, спрямовано на вирішення хоч і важливих, але окремих наукових завдань. Науковій ідентифікації виборчої інженерії не сприяє також значний масив неупорядкованої інформації виборчої практики та кулуарний, непублічний характер процесу розробки виборчого законодавства.
Огляд наукових праць підтверджує наявність інтересу до соціоінженерного підходу та виборчої інженерії представників соціології, політології та юриспруденції, що обумовлено природою та змістом предмета дослідження, його міждисциплінарним характером. Свої позиції із цього приводу висловлювали вітчизняні та зарубіжні вчені: Е. Аннерс, Г. Антонюк, В. Ачкасова, В. Бебік, В. Бобров, Є. Волков, Л. Володіна, К. Гагаєва, О. Гастєв, Г. Голосов, М. Каміньський, М. Кіт, Ю. Ключковський, В. Коматовський, В. Курбатов, О. Курбатова, В. Луков, П. Норріс, М. Орзіх, О. Петров, К. Поппер, В. Полторак, Ю. Резнік, М. Савчин, Дж. Сарторі, Н. Стефанов, С. Устіменко, Ф. Хайек, А. Черненко, Р. Чупрін, Ю. Шведа, Й. Шумпетер, О. Юсупов та інші вчені. Їхні дослідження стали теоретичною базою для формування в науці конституційного права нового соціоінженерного напряму. Втім, питання теоретико-методологічних засад та конституційно-правового забезпечення виборчої інженерії в Україні у вітчизняній науці конституційного права ще не досліджувалися.
Відсутність належної науково-теоретичної розробки та необхідність впровадження методологічного інструментарію виборчої інженерії у конституційно-правову дійсність зумовлюють актуальність і нагальну теоретичну та практичну потребу комплексного наукового аналізу цього феномену, розкриття його сутності, змісту, структури та технологій практичної реалізації. Наведене дає підстави зробити висновок щодо наукової новизни та доцільності дисертаційного дослідження для розвитку вітчизняної конституційно-правової науки та практики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в рамках плану наукових досліджень Національного університету «Одеська юридична академія» «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970). Дисертація виконана як розділ науково-дослідної роботи кафедри конституційного права за темою «Конституційна модернізація та реформування в Україні».
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення науково-практичного напряму – виборча інженерія, з урахуванням вітчизняної конституційно-правової практики.
Визначена мета зумовила постановку та вирішення таких задач:
розкрити зміст та генезис міждисциплінарного поняття «виборча інженерія»;
надати конституційно-правову характеристику виборчої інженерії та запропонувати її визначення;
висвітлити гносеологічні витоки формування виборчої інженерії;
обґрунтувати необхідність застосування поняття «виборча інженерія» у конституційному праві;
розкрити специфіку та обґрунтувати доцільність використання соціоінженерного підходу до політико-правової сфери;
визначити структуру та технологію виборчої інженерії;
надати конституційно-правову характеристику телеологічної та конструктивної складових технології виборчої інженерії;
розкрити конституційно-правову природу прогностичної та результативної складової технології виборчої інженерії;
визначити поняття та розкрити зміст виборчої системи як об’єкта виборчої інженерії;
сформулювати критерії та позначити межі конституційно-правового конструювання виборчої системи;
надати характеристику конституційно-правового конструювання технології встановлення результатів виборів;
охарактеризувати варіанти розподілу представницьких мандатів за принципом більшості, пропорції, преференції, консенсусу та їх модифікації;
змоделювати пропорційний розподіл представницьких мандатів щодо вітчизняних виборчих процесів з використанням методів квот та дільників і правил вторинного розподілу;
надати системну характеристику юридичної природи зловживання повноваженнями владного характеру як прояву суб’єктивізму у виборчій інженерії;
визначити об’єктивні та суб’єктивні детермінанти зловживання правом у межах виборчої інженерії та виокремити правові засоби їх мінімізації;
проаналізувати практику призначення виборів до органів публічної влади з підстав політичної доцільності;
запропонувати законодавчі гарантії забезпечення обов’язковості призначення та періодичності проведення виборів у строки, встановлені Конституцією та законами;
сформулювати критерії конституційно-правового конструювання територіальної організації виборів;
визначити шляхи подолання проявів джеррімендерінгу.
Об’єктом дослідження є виборча інженерія як правове явище.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади та конституційно-правове забезпечення виборчої інженерії в Україні.
Методи дослідження. У процесі наукового дослідження використано низку методів, які за частотою застосування та ступенем узагальнення даних про об’єкт пізнання можна класифікувати на філософські (діалектичний, метафізичний, логічний), загальнонаукові (антропологічний, аксіологічний, історичний, системний, структурно-функціональний, синергетичний, герменевтичний, біхевіористичний, інструментальний, моделювання, кібернетичний, математичний, статистичний) та спеціальні (соціоінженерний, соціологічний, порівняльно-правовий і догматичний).
Філософські методи пізнання використано при науковому аналізові усіх розділів дисертаційного дослідження. Діалектичний метод сприяв характеристиці загальних закономірностей виникнення, становлення та розвитку виборчої інженерії, виборчої системи та процесу (р.р. 1–4). Метафізичний метод дав можливість виокремити та констатувати наявність і самодостатність серед інших політико-правових явищ такого феномену, як виборча інженерія (р.р. 1–4). Логічний метод (його основні прийоми: аналіз, синтез, індукція, дедукція) застосовано при виокремленні критеріїв конституційно-правового конструювання виборчої системи та процесу, оцінки ефективності впливу виборчого законодавства на суспільні відносини, критеріїв справедливої територіальної організації виборів (р.р. 1–4). Через застосування методу сходження від простого до складного здійснено аналіз виборчої інженерії, який розпочинається з визначення дефініції, а потім вивчаються структура, технологія реалізації, як більш складні характеристики (п.п. 1.1, р. 2, п.п. 3.1, 4.3). Антропологічний метод знайшов своє застосування при аналізові телеологічної спрямованості виборчої інженерії та ефективності виборчого права через критерій реалізованості політичних прав і свобод громадян (п.п. 2.1, 4.1). Аксіологічний метод використано для проникнення у сутність таких політико-правових цінностей як справедливість, рівність, свобода тощо, які мають значення для дослідження конституційно-правової природи конструювання виборчої системи та процесу і ціннісної позиції суб’єкта виборчої інженерії (п.п. 1.1, р. 2, п.п. 3.1, 4.1). При дослідженні генезису науково-практичної парадигми виборчої інженерії використано історичний метод, який також став основним при характеристиці реформування виборчого законодавства (п.п. 1.2, 4.2.). Інструментарій системного та структурно-функціонального методів застосовано до пізнання виборчої системи як цілісної сукупності взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, функціонального призначення кожного елемента, до аналізу взаємодії виборчої системи з політичною, партійною системами (р. 3). Сенергетичний метод використано при розкритті характеру зв’язків між елементами виборчої системи та описові територіальної та часової складових виборчого процесу, які тяжіють до самоорганізації, та появі таких властивостей, що не прогнозувалися суб’єктом при їх конституційно-правовому конструюванні (р. 3, п.п. 4.2, 4.3). Герменевтичний метод забезпечив вірне трактування та розуміння сенсу текстів правових актів із питань законотворчості, організації та проведення виборів (р.р. 2–4). Біхевіористичний метод дозволив визначити та описати реальні причини політичної поведінки та орієнтацій суб’єктів виборчої інженерії та виборчого процесу, їх нерідко суб’єктивістський характер (р. 4). Інструментальний метод надав можливість з’ясувати доцільність та функціональну придатність використання тих чи інших правових інструментів та технологій майбутньої виборчої системи та виборчого процесу (п.п. 1.2, 2.1, 3.2, 4.2, 4.3). Важливе практично-перетворювальне значення мав метод моделювання щодо побудови моделей оптимальної та ефективної виборчої системи, моделювання результатів вітчизняних виборів з використанням різних технологій встановлення результату. Він дав можливість розкрити закономірності розвитку виборчої системи та процесу. Крім того, цей метод використано при дослідженні доцільності застосування імітаційного моделювання у межах виборчої інженерії. За допомогою методу моделювання розроблено проекти конституційно-правових актів, спрямованих на конституційно-правове забезпечення виборчої інженерії (п. 2.1, р. 3, додатки А–Л). Пізнавальні ресурси кібернетичного методу сприяли визначенню можливості сучасних комп’ютерних технологій разом з використанням складних баз даних виборців при встановленні меж виборчих округів, а також значення та ролі спеціального аналітичного програмного забезпечення «Вибори» у проведенні демократичних прозорих виборів (п.п. 3.2, 4.3), проведення відеоспостереження за голосуванням за допомогою системи веб-камер та передання відеозображення через Інтернет (п. 2.1). Математичний метод застосовано при розрахунку результатів виборів за різними формулами пропорційного розподілу мандатів та встановленні відповідних закономірностей виборчої інженерії (п. 3.2). Статистичний метод дозволив охарактеризувати особливості виборчих процесів із чергових виборів народних депутатів України 1998, 2002, 2006, 2012 рр. та позачергових парламентських виборів 2007 р., а також чергових виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим 2006 та 2010 рр., зокрема визначити кількість виборців у виборчих округах, кількість зареєстрованих кандидатів на парламентських виборах, навести аналітичні дані результатів виборів та відповідно партійного структурування парламенту та представницького органу автономії (р. 3). Крім того, при аналізові міноритарного критерію територіальної організації виборів використано статистичні дані перепису населення України (п. 4.3). Соціоінженерний метод дозволив вивчити мотивацію суб’єктів виборчої інженерії до постановки політико-правових завдань та знаходження оптимальних правових засобів їх вирішення, виявити рівень реального впливу науки конституційного права на законотворчість, підвищити ефективність конституційно-правового регулювання виборчих відносин (п. 1.3, р. 2, п.п. 3.2, 4.2, 4.3). Соціологічний метод сприяв аналізові перспективного виборчого законодавства та супровідних документів до законопроектів про вибори, які дозволили уточнити зміст актуалізованих потреб та інтересів різних соціальних груп (р.р. 2–3). Порівняно-правовий метод дозволив здійснити аналіз досвіду Швейцарії, Німеччини та Російської Федерації в інституційній організації процесу оцінки ефективності впливу законодавства, який може бути корисним для України (п. 2.2), а також досвід зарубіжних країн в територіальній організації виборів (Польща, Угорщина, Швейцарія, Ірландія, Німеччина, Албанія, Мальта та ін.), а також із питань забезпечення участі національних меншин у голосуванні через варіанти позитивного джеррімендерінгу (Франція, Сполучені Штати Америки, Хорватія) (п. 4.3). Догматичний метод дозволив викласти чинні норми конституційно-правового законодавства, з’ясувати і коментувати їх зміст, визначаючи значення окремих термінів, зокрема, щодо технологічних складових виборчої інженерії та виборчого процесу (р.р. 2–4).
Теоретичну основу дисертації, окрім праць названих вітчизняних та зарубіжних вчених, становлять праці українських юристів та політологів: М. Баймуратова, Ю. Барабаша, Ю. Бисаги, А. Георгіци, В. Журавського, С. Ківалова, М. Козюбри, В. Колісника, А. Крусян, О. Марцеляка, Н. Мішина, Н. Мяловицької, П. Рабіновича, А. Романюка, М. Рябця, М. Ставнійчук, О. Фрицького, В. Шаповала, Ю. Шведи, Ю. Шемшученка, Н. Шукліної та ін. і напрацювання зарубіжних вчених: В. Ачкасова, М. Баглая, М. Бондаря, К. Боун, М. Васіліка, М. Вершиніна, М. Галлахер, В. Горбунова, Б. Гризлова, А. Джагаряна, Д. Айткена, О. Зінов’єва, О. Іванченка, А. Керімова, С. Кремєнецького, М. Лавер, Д. Ламбер, В. Лапаєвої, А. Лійпхат, Е. Лейкман, Х.-Й. Леше, А. Любарєва, П. Майер, А. Мішина, А. Пруднікова, В. Панкратова, О. Плієвої, І. Поляшової, О. Постнікова, В. Рижкова, К. Скосаренко, О. Сунцова, Р. Таагепера, Д. Фаррелл, М. Шугарт та ін.
Нормативну основу дослідження становлять міжнародні правові документи, законодавство України і законодавства зарубіжних країн.
Емпіричну основу дослідження формують праці юридичної, філософської і політологічної наук, представлені монографічними роботами, навчальними посібниками, матеріали преси, Інтернет-ресурсів, виборча практика, статистичні відомості.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, першим вітчизняним монографічним конституційно-правовим дослідженням виборчої інженерії в Україні, спрямованим на визначення теоретико-методологічних засад зазначеного феномену, удосконалення його конституційно-правового забезпечення шляхом внесення науково обґрунтованих пропозицій та формулювання нових правових конструкцій.
Новизна дослідження міститься у таких конкретних результатах, висновках і пропозиціях, що виносяться на захист:
уперше:
запропоновано визначення виборчої інженерії як цілеспрямованої, раціональної, науково та прагматично обґрунтованої діяльності з конституційно-правового конструювання виборчої системи та технологій виборчого процесу з метою отримання заданого політико-правового результату;
визначено гносеологічні витоки виборчої інженерії, теоретико-методологічні напрями, завдяки яким сформувалася її науково-практична парадигма;
обґрунтовано застосування соціоінженерного підходу до пізнання та перетворення політико-правової сфери;
розкрито сутність виборчої інженерії як складної конституційно-правової діяльності та представлено її структуру;
визначено та розкрито технологію виборчої інженерії, яку утворюють телеологічна, конструктивна, прогностична та результативна складові;
запропоновано телеологічний та технологічний критерії оцінки ефективності виборчого законодавства та його впливу на політико-правову дійсність;
сформульовано заперечення традиційного розуміння поняття виборчої системи у широкому та вузькому значенні;
запропоновано закріплення у виборчому законодавстві принципу неприпустимості зловживання правом;
удосконалено:
структуру супровідного пояснювального документа до законопроектів у частині розширення та конкретизації його положень;
визначення правової технології у контексті конституційно-правового конструювання як сукупності правових інструментів, цілеспрямованого впливу на суспільні відносини та діяльність із їх втілення у практику;
характеристику категорії ефективності законодавства з точки зору виборчої інженерії як оцінки ефективності законодавчого впливу на політико-правові відносини;
визначення виборчої системи як об’єкта виборчої інженерії через сукупність відносно самостійних, але взаємообумовлених та взаємодіючих у межах виборчого процесу, конституційно-правових технологій балотування кандидатів на виборні посади, голосування виборців, встановлення результату виборів;
твердження про необхідність визначення критеріїв оцінки виборчої системи, зокрема, легальності, легітимності, телеологічності та технологічності;
положення про правову природу зловживання повноваженнями владного характеру через сукупність елементів: «потреба – інтерес – неправова мета – намір – правовий засіб – формально правова поведінка – неправовий результат»;
критерії законодавчого конструювання територіальної організації виборів: кількісний, географічний, адміністративно-територіальний, суб’єктний, часовий (динамічний), методологічний, міноритарний;
набули подальшого розвитку:
пропозиції щодо процедури проведення експертиз законопроектів;
пропозиція щодо змістовних положень висновку головного комітету Верховної Ради України з підготовки та попереднього розгляду законопроекту про доцільність його включення до порядоку денного сесії парламенту;
рекомендація щодо впровадження у процес розробки виборчого законодавства такого способу перспективної оцінки ефективності законодавчого впливу, як імітаційне моделювання;
рекомендація щодо впровадження правового моніторингу як самостійного напряму державної діяльності;
положення про наслідки використання різних технологій встановлення результатів виборів до органів публічної влади;
правові механізми гарантування обов’язковості та своєчасності призначення виборів та оголошення виборчого процесу;
доктринальні положення щодо джеррімендерінгу та мінімізації його проявів на практиці.
Сформульовано пропозиції щодо внесення змін до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та запропоновано нормативно-правове регламентування проведення моніторингу законодавства України та практики його застосування.
Практичне значення одержаних результатів. Концептуальні підходи, що містяться у дослідженні, можуть бути використаними при подальшому вивченні виборчої інженерії в Україні. Висновки та пропозиції можуть застосовуватися у:
науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки соціоінженерного методологічного підходу та виборчої інженерії як перспективного напряму науки конституційного права;
правотворчості – для формування теоретико-методологічного підґрунтя удосконалення системи чинного конституційного законодавства України;
правозастосовній діяльності – для удосконалення чинного конституційного законодавства, яким встановлено основи інститутів законотворчості, виборчого права і процесу, а також підвищення ефективності реалізації нормативно-правових положень з організації та проведення виборів до органів публічної влади в Україні;
навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін «Конституційне право України», «Конституційне процесуальне право України», «Державне право зарубіжних країн», при викладанні спецкурсу «Міжнародно-правові стандарти та права людини в Україні» тощо та підготовці відповідних підручників і навчальних посібників;
правовиховній роботі – для підвищення правової культури громадян.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані в роботі положення і висновки є результатом особистих досліджень, яких було здійснено дисертантом на основі критичного аналізу теоретичних і нормативних джерел, вивчення конституційних процесів, що відбуваються в Україні. У колективній монографії «Конституционные преобразования в Украине: история, теория и практика» (2013) автором підготовлено самостійні підрозділи: «Конституционные преобразования в избирательном праве» (п. 4.5), «Перспективы развития избирательного законодательства» (п. 6.4).
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія». Окремі її положення та висновки оприлюднювалися у доповідях на: міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 5–6 червня 2009 р.), міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 21–22 травня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (м. Київ, 23 квітня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Стратегія розвитку України у глобальному середовищі (м. Сімферополь, 17–19 листопада 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Генезис публічного права: від становлення до сучасності» (м. Миколаїв, 26–27 листопада 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Київ, 28 жовтня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Моральні основи права» (м. Івано-Франківськ, 16 грудня 2010 р.), Всеукраїнських науково-практичних читаннях «Проблеми сучасної правової системи України» (м. Львів, 25–26 лютого 2011 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Весенние юридические чтения» (м. Харків, 27–28 квітня 2012 р.), міжнародній науковій конференції «Правове життя сучасної України» (Одеса, 20–21 квітня 2012 р.), Другій міжнародній науковій конференції «Питання удосконалення методології сучасної юриспруденції» (м. Одеса, 30–31 березня 2012 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародно- та національно-правовий вимір забезпечення стабільності» (м. Львів, 5 травня 2012 р.), V міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегії розвитку» (м. Суми, 19–20 травня 2012 р.), міжнародній науковій конференції «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку державності та права» (м. Одеса, 30 листопада 2012 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 16–17 травня 2013 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання публічного та приватного права у контексті сучасних процесів реформування законодавства» (м. Херсон, 26–27 квітня 2013 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Особливості нормотворчих процесів в умовах адаптації законодавства України до вимог Європейського Союзу» (м. Херсон, 14–15 червня 2013 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та перспективи розвитку» (м. Донецьк, 22–23 червня 2013 р.), міжнародній конференції «Методологія науки сучасності» (м. Київ, 29 червня 2013 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 16–17 травня 2014 р.).
Результати і матеріали дослідження впроваджено у: нормопроектну діяльність при розробці та поданні дисертантом на розгляд як члена Конституційної асамблеї, створеної згідно з Указом Президента України від 17.05.2012 р. № 328/2012, пропозицій з удосконалення положень Розділу ІІІ «Вибори. Референдум» Конституції України; правозастосовну діяльність під час виконання повноважень заступника голови окружної виборчої комісії на чергових виборах народних депутатів України 2012 р. та позачергових парламентських виборах 2014 р. (довідка про апробацію результатів дослідження у виборчому процесі від 05.11.2012 р. № 417; акт впровадження результатів дослідження у виборчий процес від 12.11.2014 р. № 548); науково-дослідний і навчальний процес під час викладання курсів «Конституційне право України», «Конституційне процесуальне право України» та відповідних спецкурсів (акт впровадження результатів дослідження у навчальний процес та наукову діяльність Інституту національного та міжнародного права Міжнародного гуманітарного університету від 21.10.2014 р. № 436).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані в дисертації, опубліковано у 57 наукових працях, у тому числі одній індивідуальній та одній колективній монографіях, 34 статтях у наукових фахових виданнях, що входять до затвердженого переліку, 20 інших публікаціях та в одному навчально-методичному посібникові, які додатково відображають результати дослідження.
Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які включають десять підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 480 сторінок. Із них основного тексту 363 сторінки. Список використаних джерел містить 547 найменувань і розміщений на 69 сторінках; додатки розміщено на 48 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Процес пізнання феномена виборчої інженерії перебуває на етапі узагальнення результатів наукових досліджень та емпіричних даних, а використання поняття «виборча інженерія» у конституційному праві залишається дискусійним, але необхідність його однакового теоретичного розуміння є очевидною. Запропоновано авторське визначення терміна «виборча інженерія», що ґрунтується на здійсненому науковому аналізові існуючих його тлумачень. Виборча інженерія – це цілеспрямована, раціональна, науково та прагматично обґрунтована діяльність із конституційно-правового конструювання виборчої системи та правових технологій виборчого процесу з метою отримання заданого політико-правового результату.
2. Різноманіття теоретико-методологічних напрямів, завдяки яким сформувалася науково-практична парадигма виборчої інженерії, можна звести до двох принципово протилежних підходів пізнання виборчої інженерії – об’єктного та суб’єктного. Об’єктний теоретико-методологічний підхід ґрунтується на уявленні, що політико-правова реальність є системною та детермінованою і може бути зрозумілою та перетвореною. Суб’єктний теоретико-методологічний підхід зосереджується на варіативності розвитку та на можливості суб’єкта поводитися ініціативно – робити власний вибір, вносити заплановані зміни у виборчу систему та прагматично конструювати технології виборчого процесу відповідно до суб’єктивно заданих політико-правових цілей.
3. Застосування соціоінженерного підходу до пізнання та перетворення політико-правової сфери дозволяє з’ясувати мотивацію та причинно-наслідкові зв’язки дій суб’єктів виборчої інженерії, ставити політико-правові завдання та знаходити оптимальні правові засоби їх вирішення, дозволяє реалізувати конструктивно-прагматичну функцію, підвищити стабільність та ефективність впливу виборчого законодавства на правовідносини. Соціоінженерний підхід розкриває конституційно-правове конструювання виборчої системи та процесу як акт науково-прагматичної діяльності, яка заснована на певній системі цілей, концептуальних ідей, спрямована на ідеальне передбачення результатів перетворення об’єктивної політико-правової дійсності та надання їй бажаних властивостей; пов’язана з визначенням системи правових інструментів та конструюванням правових технологій її здійснення, а також з оцінкою отриманого політико-правового результату.
4. Дослідження виборчої інженерії як діяльності з конституційно-правового конструювання виборчої системи та правових технологій виборчого процесу розкриває її структуру через такі складові:
суб’єкт (учасники) діяльності – суб’єктом виборчої інженеріє є парламент – Верховна Рада України як орган публічної влади, наділений компетенцією щодо прийняття нормативно-правових актів, що визначають сутнісні характеристики виборчої системи та регламентують виборчий процес; учасниками – суб’єкти законодавчої ініціативи у Верховній Раді України, Центральна виборча комісія, комітети Верховної Ради України, робочі групи, експерти, наукові установи, інститути громадянського суспільства, міжнародні організації, а також неофіційні учасники, так звані групи інтересів, які зацікавлені у певному законодавчому рішенні і бажають втілення своїх інтересів у створюваних нормативно-правових актах;
об’єкт діяльності – виборча система та процес, їх сутнісні елементи та технології, вплив на які визначає результат виборів: технології балотування кандидатів на виборну посаду, голосування виборців, встановлення результатів виборів уповноваженими органами, а також суб’єктну, часову та просторову складові;
вплив суб’єкта діяльності на об’єкт, що формує технологічну сторону виборчої інженерії яка, у свою чергу, утворюється з телеологічної («ціль»), конструктивної («засіб»), прогностичної та результативної («результат») складових.
5. Технологію виборчої інженерії утворюють телеологічна, конструктивна, прогностична та результативна складові. Тісний логічний і функціональний взаємозв’язок цих структурних елементів дозволяє відійти від споглядальності наукового аналізу виборчої інженерії та отримати знання, що мають прикладне значення. Для успішної реалізації телеологічної та конструктивної складових технологічної сторони виборчої інженерії важливо забезпечити чіткість у формулюванні конституційно-правової мети, що адекватно відбиває об’єктивні закономірності суспільно-політичного розвитку; відповідність цілей пануючій у суспільстві конституційній правосвідомості; адекватність обраних правових засобів конституційній меті. Для прогностичної та результативної складових технології виборчої інженерії важливим є забезпечення ефективності сконструйованих на конституційно-правовому рівні виборчої системи та правових технологій виборчого процесу у досягненні бажаного політико-правового результату, оперативності внесення коригувань у разі їх низької результативності, а також дієвості зворотного зв’язку, який забезпечується правовим моніторингом за впливом виборчого законодавства на політико-правові відносини.
6. З метою недопущення формального поверхового підходу до розробки законів, у тому числі виборчих, супровідний пояснювальний до законопроекту документ має містити розгорнуті та конкретизовані положення щодо: 1) обґрунтування необхідності та доцільності прийняття законопроекту; 2) основної ідеї, цілей та завдань законопроекту; 3) правового підґрунтя; 4) сутнісних пропозицій проекту закону щодо встановлення або зміни правового регулювання; 5) впровадження закону; 6) прогнозу результатів; 7) відповідності нового правового регулювання міжнародним стандартам; 8) позиції заінтересованих органів, громадської та наукової думки. Із цією метою необхідним є внесення змін до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».
7. Проведення експертиз законопроектів в Україні стикається з певними труднощами, пов’язаними з відсутністю чітких законодавчих вимог щодо їх здійснення. У зв’язку із цим виникають складності щодо вибору експертів (оскільки це питання залишається на розсуд посадових осіб і може мати місце їх зацікавленість та лобіювання інтересів окремих структур); відсутності об’єктивних критеріїв оцінки законопроектів. Необхідним уявляється чітке нормативне регулювання питання проведення експертиз законопроектів. Головними принциповими положеннями, на яких має ґрунтуватися проведення експертиз, є, передусім, дотримання законності, професіоналізм осіб, які проводять експертизу законопроектів, незалежність експертів у межах наданих їм повноважень, самостійність у прийнятті конкретних рішень, обґрунтованість висновків за результатами експертизи та відповідальність експертів за повноту аналізу законопроекту.
8. Доцільно внести зміни до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» у частині закріплення положень, які має містити висновок головного комітету Верховної Ради України з підготовки і попереднього розгляду проектів актів, внесених на розгляд Верховної Ради України, зокрема, мова йде про такі положення: політична, соціальна, економічна доцільність (чи необхідність) прийняття законопроекту; мета законопроекту та проблеми, що підлягають вирішенню; сутність основних положень та новацій законопроекту; обґрунтованість заходів, що пропонуються законодавцем для вирішення проблеми; вплив прийняття цього законопроекту на існуючий стан правовідносин; які проблемні питання залишаться невирішеними після прийняття законопроекту; чи можна вважати законопроект послідовним, зрозумілим для адресатів; наскільки повно можуть бути реалізованими принципові положення законопроекту з урахуванням фінансово-економічних, організаційних та інших можливостей держави, а також стану суспільних відносин; чи можна назвати результати, що очікуються від прийняття законопроекту, соціально справедливими; чи є можливими побічні соціально-політичні, економічні та інші наслідки прийняття законопроекту та чи є вони припустимими; які є альтернативні варіанти врегулювання розглянутої проблемної ситуації, їх основні положення, недоліки та переваги законопроекту; пропозиції фахівців (експертів), представників громадянського суспільства, висловлювані у публікаціях, в електронних ЗМІ, результати опитування суспільної думки щодо проблеми розглянутої в законопроекті; правозастосовна практика з проблематики законопроекту; зарубіжний досвід правового регулювання суспільних відносин, урегульованих законопроектом. Із цією метою необхідним є внесення змін до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».
9. На етапі конституційно-правового конструювання за наявності множинності правових засобів (інструментів та технологій) досягнення політико-правових цілей у виборчій сфері обираються саме ті з них, які, на думку суб’єкта виборчої інженерії, є найбільш доцільними та ефективними. Трактування правової технології, що мають місце в юридичній науці, фактично ототожнюють її з процесом, що позбавляє дефініцію самостійного наукового значення. Правова технологія дає відповідь на запитання «як», «яким чином» діє суб’єкт, в який спосіб він впливає на об’єкт для досягнення визначеної мети. Правова технологія передбачає законодавче закріплення такої сукупності правових інструментів, яка раціоналізує, оптимізує діяльність, включаючи до неї лише ті інструменти, які є найбільш ефективними у досягненні поставленої мети і є запорукою якості правового результату. Правова технологія має дуалістичну природу та являє собою, з одного боку, законодавчо закріплену систему взаємопов’язаних та взаємообумовлених правових інструментів, цілеспрямованого впливу на суспільні відносини, а, з іншого, діяльність із їхнього втілення у практику.
10. Традиційно у вітчизняній науці застосовується поняття «ефективність законодавства» як максимально широка категорія, яка до того ж відрізняється різноманіттям підходів до її розуміння. Натомість європейська правова думка використовує дещо інше поняття «оцінка законодавчого впливу» або «аналіз регулюючого впливу», у межах яких ефективність розглядається лише як один із критеріїв. У контексті виборчої інженерії поняття «оцінка ефективності законодавчого впливу» більш повно розкриває її сутність, оскільки надає відповідь на запитання, чи забезпечує обраний правовий засіб очікуваний політико-правовий результат.
11. Розвиток конституційної науки та практики потребує нових підходів до осмислення проблеми оцінки ефективності впливу виборчого законодавства на політико-правові відносини. У контексті виборчої інженерії запропоновано застосовувати телеологічний та технологічний критерії оцінки ефективності впливу виборчого законодавства на політико-правові відносини, згідно з якими положення виборчих нормативно-правових актів відповідають вимозі ефективності лише тоді, коли технологічно забезпечують максимальну міру політичної свободи громадян і коли результатом їх дії є легально та легітимно сформований виборчий орган публічної влади.
12. Перспективну оцінку законодавчого впливу на виборчі правовідносини доцільно здійснювати, зокрема, за допомогою імітаційного моделювання – метод апробації законодавчих новацій в експериментальному режимі, що дозволяє змоделювати їх виконання за участю представників адресатів законодавчих приписів, за результатами якого у проекті закону виявляються недоліки, включаючи незрозумілі схеми співробітництва та розподілу відповідальності.
13. Всебічну ретроспективну оцінку ефективності законодавчого впливу можна отримати шляхом спеціально організованого, систематичного спостереження, оцінки стану та динаміки діючого виборчого законодавства, тобто шляхом правового моніторингу, який має стати самостійним напрямом державної діяльності. Із цією метою необхідним є прийняття спеціального нормативно-правового акта «Положення про моніторинг законодавства України та практики його застосування».
14. У вітчизняному конституційному праві майже аксіоматичним стало твердження про те, що «виборча система» розкривається в широкому та вузькому сенсі, хоча аналіз наукових точок зору свідчить про відсутність серед науковців єдності щодо визначення цього політико-правового явища. Виборча система sensu lato здебільшого ототожнюється із конституційно-правовим інститутом виборів, об’єктивним виборчим правом чи виборчим процесом, тобто не розкриваються особливості цього явища, у свою чергу, sensu stricto цього поняття є занадто усіченим та зводиться до методу підрахунку голосів, що також є необґрунтованим із точки зору системного підходу.
15. На основі критичного аналізу існуючих визначень категорії «виборча система» надано авторське розуміння цього поняття та розкрито його зміст як конституційно-правового інституту, який забезпечує реалізацію виборчих прав громадян, формування владних виборних органів та певний тип організації публічної влади через сукупність відносно самостійних, але взаємообумовлених та взаємодіючих у межах виборчого процесу правових технологій балотування кандидатів на виборні посади, голосування виборців, встановлення результату виборів. Статику, стабільність та непорушність демократичних основ виборчої системи забезпечує виборче право, а динаміку реалізації правових технологій, що входять до складу виборчої системи, – виборчий процес.
16. Конституційно-правове конструювання виборчої системи є одним із ключових, визначальних питань національного конституційного законодавства. Здійснювати цю діяльність слід, керуючись критеріями легальності, легітимності, телеологічності та технологічності. Критерій легальності передбачає відповідність виборчої системи загальним принципам конституціоналізму, принципам виборчого права, визнаним міжнародно-правовим виборчим стандартам та нормам Конституції України. За критерієм легітимності виборча система конструюється з точки зору інтересів суспільства та окремого виборця і має прагнути до максимізації впливу виборців на політичну сферу. За телеологічним критерієм виборча система має бути оптимальною, адекватною конкретним соціально-політичним умовам та ефективною у досягненні поставлених політико-правових цілей. За критерієм технологічності виборча система має конструюватися за принципом процесуальної економії та інтенсивності технологій виборчої системи, що забезпечується їх стандартизацією, уніфікацією.
17. Із позиції виборчої інженерії, обираючи для застосування той чи інший метод розподілу представницьких мандатів, слід відповісти на запитання, які цілі ставляться законодавцем, і визначити технології, від яких залежить їх досягнення. За результатами моделювання пропорційного розподілу представницьких мандатів на підставі офіційних даних із п’яти загальнонаціональних та двох регіональних виборчих процесів в Україні зроблено висновок, що такі правила вторинного розподілу представницьких мандатів як найбільших залишків та найбільшого середнього у тандемі майже з усіма методами квот мають потенціал сприяння партіям-фаворитам. Правило найменших дільників майже завжди спрацьовує на користь партій-аутсайдерів. Застосування правил середнього арифметичного, середнього геометричного, середнього гармонійного за квотами Хейра, Гоґенбаха-Бішоффа, Друпа в усіх випадках змодельованих розподілів давали результат, ідентичний офіційному.
18. Теоретичні концепції щодо розуміння сутності зловживання правом не відрізняються єдністю та охоплюють навіть протилежні точки зору. Правова природа зловживання правом найбільш повно розкривається через сукупність елементів: «потреба – інтерес – неправова мета – намір – правовий засіб – формально правова поведінка – неправовий результат». Першоджерелом мотивації та головною рушійною силою діяльності суб’єкта зловживання є потреба, яка, будучи усвідомлена суб’єктом, набуває ознак інтересу, а необхідність його задоволення веде до постановки мети. Цілеспрямованість поведінки суб’єкта має збігатися з метою правової норми, тобто цілі-причини, які ставить суб’єкт, реалізуючи суб’єктивне право, мають співвідноситися із цілями-цінностями – ідеальним призначенням самого суб’єктивного права, закріпленого в законі. Коли цілі-причини, поставлені суб’єктами, зумовлені виключно власними прихованими потребами та інтересами, що не відповідають ідеї справедливості, тобто є неправовими, в наявності одна з ознак зловживання. Безпосередня установка суб’єкта на дії з ідеально виробленим планом поведінки являє собою намір, усвідомлену ціль, прийняте рішення досягти певного результату. При зловживанні правом внутрішня, прихована, неправова мета суб’єкта прикрита зовнішнім легальним правовим засобом. Суб’єктивні права, що належать особі на законних підставах, стають інструментом, використання якого приводить до досягнення неправового результату. На противагу правопорушенню, зловживання правом передбачає поведінку, яка формально не суперечить праву і ззовні «спирається» на суб’єктивне право, але наслідком такого формально правового використання буде соціально-негативний результат.
19. У сучасних українських реаліях виборча інженерія нерідко використовується для досягнення суб’єктивістських неправових політичних цілей, наслідком якої є соціально-негативний результат, і це не лише шкода, завдана правам та законним інтересам інших суб’єктів, це також спотворення конституційних політико-правових принципів, небезпека руйнації політичної системи, загроза стабільності конституційного ладу. Зловживання правом у межах виборчої інженерії має прояв як зловживання повноваженнями владного характеру. Воно має характер діяння, що формально не виходить за рамки публічної компетенції посадової особи або органу публічної влади, але суперечить цілям та цінностям конституційного правопорядку. Мова йде про зловживання у процесі прийняття виборчого законодавства, яке може мати прояв у формальному та змістовному аспектах: зловживання правом на прийняття актів виборчого законодавства та цілеспрямоване закріплення в законодавчих положеннях дефектних з телеологічної та технологічної точки зору правил поведінки, які стають підґрунтям для зловживання суб’єктивним пасивним чи активним виборчим правом.
20. У діючому виборчому законодавстві відсутні норми про неприпустимість зловживання правом та не передбачено обов’язку діяти сумлінно, не на шкоду правам і свободам інших осіб. Варто закріпити загальний принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з яким суб’єкти та учасники виборчого процесу зобов’язані діяти сумлінно, не допускати зловживання правом і здійснювати належні їм суб’єктивні права та юридичні обов’язки у допустимі способи з урахуванням неприпустимості вчинення дій виключно з наміром завдати шкоди правам та свободам інших осіб, а також не допускати зловживання правом в інших формах.
21. Виборче законодавство України не передбачає порядку дій у разі, якщо уповноважені на призначення виборів чи оголошення виборчого процесу органи відсутні або не виконують своїх повноважень належним чином. З метою вирішення ймовірних проблемних ситуацій слід законодавчо передбачити, що в такому разі вибори призначаються виборчими комісіями відповідного рівня або за їх відсутністю судом. Крім того, на конституційному рівні запропоновано встановити абсолютно визначені дати проведення всіх видів виборів, що виключають диспозитивність і варіабельність у обчисленні, а стосовно чергових президентських та місцевих виборів зазначено, що конституційно-правова конструкція не має передбачати прийняття окремого парламентського акта про призначення виборів, по аналогії з призначенням чергових виборів народних депутатів України.
22. Джеррімендерінг як маніпуляційна виборча географія використовується для досягнення заданих політико-правових результатів на виборах на користь певного політичного субєкта. У такому значенні джеррімендерінг є небезпекою для демократичних засад суспільства, тому що, по-перше, у штучний спосіб змінюється репрезентативність виборців у представницькому органі; по-друге, мінімізується конкурентна складова виборчих кампаній та порушується принцип рівності; по-третє, мінімізується зв’язок обраного у такий спосіб кандидата з виборцями округу, що піддавався маніпуляції, оскільки відсутніми є стимули для співпраці. Серед чинників, що надають можливість здійснювати маніпуляції з межами виборчих округів і, відповідно, вплив на які сприяє її зменшенню, виокремлено: обрану виборчу систему; кількість населення (виборців) у виборчому окрузі та допустиму норму відхилення; територіальні особливості округу та адміністративно-територіальний устрій держави; наявність місць компактного проживання національних меншин; метод визначення меж виборчих округів та кількості мандатів; порядок формування суб’єкта, уповноваженого здійснювати територіальну організацію виборів, публічність та відкритість його роботи, часові вимоги щодо перегляду меж виборчих округів та кількості мандатів. Застосування керованих меж виборчого округу для позитивних соціальних цілей отримало назву «позитивний джеррімендерінг», якого покликано виправити дискримінацію та гарантувати, що певні, як правило, расові чи етнічні меншості, одержать місця у представницькому органі.
23. Визначення меж виборчих округів має відбуватися за законодавчо встановленими критеріями: кількісним, географічним, адміністративно-територіальним, суб’єктним, часовим (динамічним), методологічним, міноритарним, що забезпечують справедливість виборчого процесу, рівність виборчих прав та аполітичність виборчої географії.