Кобрин Володимир Степанович. Конституційно-правовий статус Прем'єр-міністра України

Краткое описание

Кобрин Володимир Степанович. Конституційно-правовий статус Прем'єр-міністра України.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.02, Держ. ВНЗ "Ужгород. нац. ун-т" М-ва освіти і науки України. - Ужгород, 2015.- 252 с.

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

КОБРИН ВОЛОДИМИР СТЕПАНОВИЧ

УДК 342.518(477)

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС
ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник: БОРИСЛАВСЬКИЙ ЛЮБОМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ
кандидат юридичних наук,
доцент, заслужений юрист України

Ужгород – 2015

ЗМІСТ

Ст.

ВСТУП.......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ..................................................................................................................13
1.1. ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ......................................................13
1.2 МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ......................................................29
1.3. ҐЕНЕЗА ІНСТИТУТУ ГЛАВИ УРЯДУ У ПОЛІТИКО-ПРАВОВІЙ
ДУМЦІ УКРАЇНИ…………………………………..............................................41
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1................................................................................70

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ.........................73
2.1. ФУНКЦІЇ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ......73
2.2. ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ................103
2.3. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЗАЄМОДІЇ ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ З ОРГАНАМИ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ.......133
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2..............................................................................152

РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ В ХОДІ ПРОЦЕСІВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ.........................................................................155
3.1. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ГЛАВ УРЯДІВ ДЕРЖАВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ..............................................................................155
3.2. ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ...................................................187
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3..............................................................................206

ВИСНОВКИ............................................................................................................210

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................216

ВСТУП
Актуальність теми. Україна сьогодні переживає непрості часи, перебуваючи на черговому етапі свого становлення як незалежної, демократичної, правової держави. За останні десять років Український народ ставав учасником складних, подекуди навіть доленосних подій, які змінювали нашу державу і наближали її до стандартів організації влади за кращими зразками європейської та світової демократії. Проте формування дієвої, ефективної та відповідальної системи публічної влади в Україні зіткнулося із низкою проблем, зумовлених специфікою пострадянського суспільства. Незважаючи на ряд змін, у тому числі й конституційних, у системі взаємовідносин та статусі вищих органів державної влади, створити її в Україні все ще не вдалося. В таких умовах існує постійний запит на наукову розробку питань організації державної влади, що неодноразово ставали предметом конституційно-правових досліджень. Особливе місце в них відводилося проблемам функціонування виконавчої влади, організації та діяльності Кабінету Міністрів України, його структурних елементів.
В таких надзвичайно складних умовах особлива, провідна роль належить першим особам держави, які представляють інтереси українського народу та керують вищими органами державної влади. Поряд з загальнонаціональними представницькими лідером держави – Президентом України на політичній арені особливе місце займає і Глава Уряду України – Прем’єр-міністр України.
Ефективне функціонування системи державної виконавчої влади неможливе без належної діяльності всіх її органів та посадових осіб. Провідну роль серед таких органів і посадових осіб відіграє Прем’єр-міністр України, який є вищою посадовою особою вищого органу в системі виконавчої влади – Кабінету Міністрів України і якому притаманний особливий конституційно-правовий статус. Особливими ці роль та статус стали після прийняття Верховною Радою України в лютому 2014 року Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» та з переходом чи скоріше поверненням нашої держави з президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми державного правління
Потрібно зазначити, що в 2013 році З. С. Макаровою було успішно захищено кандидатську дисертацію на тему: «Конституційно-правовий статус глави уряду: порівняльно-правовий аспект». Це ще раз підтвердило, що питання конституційно-правового функціонування глави уряду є актуальними та цікавими для дослідження. У даній роботі було зроблено акцент на статусі глави уряду за різних форм державного правління. Поряд із цим, комплексного дослідження власне конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України та його складових елементів в українській правовій науці ще ніхто не проводив.
Окремі питання пов’язані зі статусом органів виконавчої влади та уряду загалом і Прем’єр-міністра України зокрема ставали предметом досліджень таких українських вчених: В.Б. Авер’янова, Н.О. Армаш, П.О. Баранчика, Ю.Г. Барабаша, Ф.В. Веніславського, Волощук О.Т., К.П. Горової, І.І. Дахової, А.А. Єзерова, В.П. Єрмоліна, А.А. Коваленка, А.М. Колодія, З.С. Макарової, Р.С. Мартинюка, В.В. Марченка, О.В. Олькіної, М.В. Оніщука, Р.С. Павленка, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, А.С. Романюка, А.О. Селіванова, Л.М. Силенко, О.В. Совгирі, Ю.М. Тодики, В.Л. Федоренка, О.Ф. Фрицького, С.О. Чикурлія, В.І. Чушенка, В.М. Шаповала, Н.В. Янюк та інших авторів.
Теоретичну основу дослідження склали також праці зарубіжних вчених: К.В. Арановського, Г.Г. Артюняна, Н.О. Богданової, Е.К. Глушка, Б. Гурне, Ж.-П. Жаке, Ж. Зіллера, Г. Кельзена, Д.А. Керімова, А.М. Козиріна, Р. Лукича, А.О. Мішина, Ш.-Л. Монтеск’є, Д.Ю. Приймака, Р. Роуза, Сарторі Дж., В.Є. Чіркіна та інших.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є формування цілісної концепції конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України шляхом проведення комплексного дослідження його змісту та структури з урахуванням фактичних взаємовідносин Прем’єр-міністра України з органами державної влади в умовах парламентсько-президентської форми правління. Для досягнення визначеної мети поставлено було вирішити такі задачі:
• з’ясувати поняття, структуру та зміст конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України;
• визначити методологію дослідження конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України;
• дослідити ґенезу інституту глави уряду у політико-правовій думці України;
• охарактеризувати функції та повноваження Прем’єр-міністра України;
• розкрити зміст принципів діяльності Прем’єр-міністра України;
• проаналізувати конституційно-правове регулювання взаємодії Прем’єр-міністра України з органами публічної влади;
• окреслити особливості конституційно-правового статусу глав урядів держав-членів Європейського Союзу.
• визначити проблеми реформування та розробити пропозиції щодо вдосконалення конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з діяльністю глави уряду.
Предметом дослідження є конституційно-правовий статус Прем’єр-міністра України та елементи його структури.
Методи дослідження. У процесі виконання дисертаційного дослідження використано такі наукові методи: загальні методи мислення (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія, моделювання); загальнонаукові методи наукового пізнання (діалектичний, системний, структурно-функціональний, історичний (історико-правовий), дескриптивний, порівняльно-правовий; конкретно-наукові (статистичний та конкретно-соціологічний) та спеціальні методи (спеціально-юридичний, формально-юридичний та метод юридичної герменевтики).
Із загальних методів мислення за допомогою методу аналізу виокремлено ознаки посади Прем’єр-міністра України, метод синтезу сприяв поєднанню раніше розмежованих понять «глава уряду» та «Прем’єр-міністр» в єдиній концепції вищої посадової особи Кабінету Міністрів України, метод абстрагування акцентував увагу на правах та обов’язках (повноваженнях) Прем’єр-міністра України, метод узагальнення при дослідженні теми дозволив розширити свої уявлення про різні можливі форми державного правління для України, метод індукції дозволив зробити індуктивні умовиводи про конституційно-правовий статус Прем’єр-міністра України як категорію конституційного права України, а метод дедукції – про статус глави уряду загалом, метод аналогії сприяв дослідженню складових елементів конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України по аналогії зі складовими елементами конституційно-правових статусів народного депутата України, міністерств України, депутатських фракцій Верховної Ради України тощо, метод моделювання дав можливість виробити і дослідити ідеальну, з нашої точки зору, модель конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України.
Із загальнонаукових методів наукового пізнання:
за допомогою діалектичного методу виявлено закономірності та особливості, властиві конституційно-правовому статусу Прем’єр-міністра України, що виникають у зв’язку з його діяльністю на посаді глави Уряду України;
за допомогою системного методу досліджено сучасний стан конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України та глав урядів держав-членів Європейського Союзу як певної системи та на основі зібраного матеріалу сформульовано пропозиції щодо вдосконалення такого статусу, розмежовано предмети наук конституційного, адміністративного права та державного управління в частині дослідження статусу Прем’єр-міністра України, а також виокремлено особливі ознаки та риси глави Уряду України як елементів системи;
за допомогою структурно-функціонального методу досліджено структурно-функціональні зв’язки між елементами конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України, а також форми взаємодії Глави Уряду України з іншими державними органами та посадовими особами;
за допомогою історичного (історико-правового) методу досліджено передумови появи посади Прем’єр-міністра, ґенезу інституту глави уряду у політико-правовій думці України, етапи його становлення та функціонального призначення на кожному етапі, позитивні та негативні аспекти у цьому процесі та динаміка можливих і потрібних змін у майбутньому;
за допомогою порівняльно-правового методу розкрито та виокремлено загальне у питаннях конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України та глав урядів держав-членів Європейського Союзу, а також наголошено на особливостях, притаманних цьому інституту влади у кожній окремо взятій державі.
Із конкретно-наукових та спеціальних методів статистичний та конкретно-соціологічний метод надаватиме певного роду статичну та соціологічну інформацію, пов’язану з діяльністю Прем’єр-міністра України; спеціально-юридичний метод описуватиме конституційно-правовий статус Прем’єр-міністра України за допомогою юридичної термінології («інвеститура», «континуїтет», «контрасигнація» та ін.); формально-юридичним методом досліджуватиметься конституційно-правовий статус Прем’єр-міністра України шляхом формулювання та розкриття юридичних понять («Прем’єр-міністр України», «функції Прем’єр-міністра України» тощо), конструкцій, з’ясування змісту нормативних актів; метод юридичної герменевтики буде застосовуватися, в першу чергу, при аналізі Рішень Конституційного Суду України, які тим чи іншим чином зачіпають конституційно-правовий статус Прем’єр-міністра України.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим, в незалежній Україні, комплексним науковим дослідженням конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України, що розкриває поняття та сутність цього статусу, його складові елементи та механізми їх реалізації. Сформульовані положення, пропозиції та рекомендації, спрямовані на розв’язання важливих науково-практичних проблем вдосконалення конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра в Україні. У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення та висновки, в яких вбачаються елементи наукової новизни, а саме:
вперше:
– запропоновано авторське визначення поняття конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України як встановленого нормами конституційного права правового становища вищої посадової особи вищого органу в системі органів виконавчої влади – Кабінету Міністрів України, яке полягає у визначенні його політичного та соціального призначення, відображається у його діяльності та характеризується власною правосуб’єктністю, функціями, повноваженнями, принципами діяльності, взаємовідносинами з іншими органами та посадовими особами публічної влади та конституційно-правовою відповідальністю;
– розроблено визначення поняття Прем’єр-міністра України як вищої посадової особи Кабінету Міністрів України, яка призначається Верховною Радою України за поданням Президента України, здійснює керівництво вищим органом в системі органів виконавчої влади, спрямовує діяльність Уряду на забезпечення виконання його Програми та на здійснення зовнішньої і внутрішньої політики держави, а також несе персональну конституційно-правову відповідальність за свою діяльність та відповідає за діяльність всього Уряду;
– формулюються і обґрунтовуються кілька взаємопов’язаних авторських визначень елементів конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України, згідно з якими: а) функції Прем’єр-міністра України – це основні напрями діяльності, а також зовнішній прояв властивостей посади глави уряду, які розкривають його сутність і призначення та спрямовані на досягнення цілей і завдань, які перед ним ставляться Конституцією та законами України; б) повноваження Прем’єр-міністра України у сфері внутрішньої політики держави – це діяльність Прем’єр-міністра України, спрямована на забезпечення ефективної роботи Кабінету Міністрів України з метою якнайповнішого задоволення потреб та інтересів суспільства та держави; в) повноваження Прем’єр-міністра України у сфері зовнішньої політики держави – це діяльність Прем’єр-міністра України спрямована на реалізацію зовнішньополітичного курсу держави у відносинах з іншими державами, міжнародними та міждержавними організаціями та народами; г) принципи діяльності Прем’єр-міністра України – це керівні вихідні ідеї, основоположні начала діяльності Прем’єр-міністра України, які визначають та розкривають його конституційно-правову природу, сутність та призначення в системі органів публічної влади;
– проведено класифікацію функцій Прем’єр-міністра України за критеріями, що мають практичне значення для вироблення рекомендацій щодо удосконалення напрямів його діяльності: 1) за сферою суспільного життя: а) політична; б) адміністративна; в) економічна; г) соціальна; д) інформаційна; 2) за сферами політичної діяльності (територією здійснення): а) внутрішні (на внутрішньому рівні); б) зовнішні (на зовнішньому рівні); 3) за характером повноважень: а) організаційна; б) установча (кадрова, номінаційна); в) представницька; г) правотворча; д) контрольна;
– обґрунтовано доцільність надання Прем’єр-міністру України права законодавчої ініціативи та можливості скликати позачергові сесії і вносити пропозиції щодо продовження строку чергових сесій Верховної Ради України;
удосконалено:
– конституційно-правовий порядок та форми звернення до Прем’єр-міністра України, в тому числі через введення обов’язку Глави Уряду особистого прийому громадян та інших категорій осіб;
– зміст принципів діяльності Прем’єр-міністра України, які є невід’ємною складовою його конституційно-правового статусу;
– напрямки взаємодії Прем’єр-міністра України з органами і посадовими особами органів публічної влади в Україні через надання Главі Уряду додаткових повноважень у відносинах з Президентом України, Верховною Радою України, Конституційним Судом України;
наукові положення про особливості конституційно-правового статусу глав урядів держав Європейського Союзу з різними формами державного правління;
отримали подальший розвиток:
– теоретичні положення про розмежування понять «глава уряду» і «прем’єр-міністр», а також ознаки Прем’єр-міністра України;
– наукові положення про ґенезу та класифікацію етапів становлення інституту глави уряду на українській етнічній території;
– пропозиції щодо вдосконалення конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України через відповідні зміни до Конституції та законів України.
Практичне значення одержаних результатів. У дисертаційній роботі сформульовано і обґрунтовано висновки і пропозиції, що сприятимуть кращому розумінню конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України, удосконаленню конституційного законодавства, що його регулює та позитивній динаміці розвитку відносин між інститутами публічної влади в Україні.
Отримані результати дисертаційного дослідження мають практичну цінність та можуть використовуватися у:
– науково-дослідній сфері – для визначення нових напрямків теоретичних досліджень конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України;
– правотворчій діяльності – як основа для розробки і прийняття нових нормативно-правових актів або внесення змін чи доповнень до чинних;
– правозастосовній практиці – з метою оптимізації форм та методів діяльності Прем’єр-міністра України;
– навчально-методичному процесі – для підготовки відповідних розділів підручників та навчальних посібників з конституційного права України та конституційного права зарубіжних країн, розробки навчальних програм та методичних рекомендацій, у викладанні курсів конституційного та конституційно-процесуального права України, конституційного права зарубіжних країн, у ході читання спецкурсів про конституційно-правові проблеми організації та функціонування виконавчої влади в Україні, у дослідницьких роботах студентів та аспірантів.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданнях кафедри конституційного права та порівняльного правознавства ДВНЗ «Ужгородський національний університет».
Основні результати дослідження теоретичного та практичного характеру були предметом обговорення та оприлюднювалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: XV регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 4-5 лютого 2009 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (м. Івано-Франківськ, 23-24 квітня 2009 р.), Міжнародній щорічній науковій конференції молодих вчених, аспірантів і студентів, присвяченій пам’яті видатних вчених-юристів П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копейчикова «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права та держави» (м. Львів-Одеса, 11-13 лютого 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 70-річчю Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника «Правова політика Української держави» (м. Івано-Франківськ, 19-20 лютого 2010 р.), XVІІ регіональній науково-практичної конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 3-4 лютого 2011 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 15-річчю Конституції України, 20-річчю незалежності України, 350-річчю Львівського національного університету та 70-річчю кафедри конституційного права «Конституція України в сучасній правовій доктрині та національному державотворчому процесі» (м. Львів, 3 червня 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Вітчизняна юридична наука в умовах сучасності» (м. Харків, 11-12 травня 2013 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Пріоритети розвитку юридичних наук у ХХІ столітті» (м. Одеса, 7-8 червня 2013 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Особливості нормотворчих процесів в умовах адаптації законодавства України до вимог Європейського Союзу» (м. Херсон, 14-15 червня 2013 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання конституційного права в сучасних умовах суспільного та державного розвитку» (м. Львів, 11 березня 2014 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження висвітлено у десяти статтях, з яких дев’ять опубліковано у виданнях, які визнано науковими фаховими з юридичних наук, та одну в іноземному виданні, а також у п’ятнадцятьох тезах доповідей на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг роботи визначена метою і задачами дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг робити становить 252 сторінки, з них: основний текст – 215 сторінок, список використаних джерел – 37 сторінок (330 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації розв’язані актуальні наукові завдання, які полягали у повному та комплексному дослідженні конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України та ґрунтовному аналізі складових елементів такого статусу. Найбільш важливими результатами дослідження є такі:
1. Прем’єр-міністр України – це вища посадова особа Кабінету Міністрів України, яка призначається Верховною Радою України за поданням Президента України, здійснює керівництво вищим органом в системі органів виконавчої влади, спрямовує діяльність Уряду на забезпечення виконання його Програми та на здійснення зовнішньої і внутрішньої політики держави, а також несе персональну конституційно-правову відповідальність за свою діяльність та відповідає за діяльність всього Уряду.
Конституційно-правовий статус Прем’єр-міністра України – це встановлене нормами конституційного права правове становище вищої посадової особи вищого органу в системі органів виконавчої влади – Кабінету Міністрів України, яке полягає у визначенні його політичного та соціального призначення, відображається у його діяльності та характеризується власною правосуб’єктністю, функціями, повноваженнями, принципами діяльності, взаємовідносинами з іншими органами та посадовими особами органів публічної влади та конституційно-правовою відповідальністю.
2. Методологія дослідження конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України – це система принципів, підходів, методів і способів наукового дослідження елементів конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України, а також механізмів та особливостей їх реалізації.
Методологію досліджень конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України складатимуть загальні методи мислення (притаманні як теоретичному пізнанню, так і практичній діяльності); загальнонаукові методи (використовуються усіма науками); конкретно-наукові (використовуються окремими групами наук, наприклад, гуманітарними науками) та спеціально-юридичні методи (використовуються лише юридичною наукою). Крім того, методологія також охоплює принципи наукового пізнання (принципи науковості, об’єктивності, всебічності, історизму, конкретності та комплексності) та безпосередні напрямки дослідження. Вибір останніх обумовлюється особливостями конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України, а також недосконалістю та нечіткістю конституційно-правового регулювання, що сприяє плюралізму наукових підходів до вирішення існуючих питань
3. Інститут глави уряду на території українських земель має свою історію. Виділено чотири основні етапи його становлення. 1-ий – період пізньої Гетьманщини в часі прийняття Конституції Пилипа Орлика 1710 р., 2-ий – період визвольних змагань і національного відродження 1917 – 1923 рр. та підпільної боротьби 40-их – 50-их років ХХ століття, 3-ій – період поневолення України та перебування її у складі Радянського Союзу 1919 – 1991 рр., 4-ий – новітній період існування української держави з часу проголошення акту незалежності України і до сьогоднішнього дня.
4. Функції Прем’єр-міністра України – це основні напрями діяльності, а також зовнішній прояв властивостей посади Глави Уряду, які розкривають його сутність і призначення та спрямовані на досягнення цілей і завдань, які перед ним ставляться Конституцією та законами України.
5. Принципи діяльності Прем’єр-міністра України – це керівні вихідні ідеї, основоположні начала діяльності Прем’єр-міністра України, які визначають та розкривають його конституційно-правову природу, сутність та призначення в системі органів публічної влади.
6. Виділено наступні напрямки взаємодії Прем’єр-міністра України з іншими органами публічної влади: 1) за суб’єктами взаємодії – а) з Президентом України; б) з Верховною Радою України; в) з членами Кабінету Міністрів України; г) з центральними органами виконавчої влади; ґ) з місцевими органами виконавчої влади; д) з органами місцевого самоврядування; 2) за територією взаємодії – а) на загальнодержавному рівні; б) на місцевому (локальному рівні); 3) за функціональною підпорядкованістю – а) внутрішня взаємодія (з членами Кабінету Міністрів України, іншими органами виконавчої влади); б) зовнішня взаємодія (з Президентом України, Верховною Радою України та органами місцевого самоврядування; 4) за сферами взаємодії – а) у правотворчій сфері; б) в установчій (кадровій, номінаційній) сфері; в) у контрольній сфері; г) у зовнішньополітичній сфері; ґ) в оборонній сфері; 5) за нормативним закріпленням – а) конституційна взаємодія (закріплюється на рівні норм Основного Закону); б) взаємодія на рівні закону («Про Кабінет Міністрів України» та ін. законів); в) на рівні підзаконних нормативно-правових актів (наприклад, Регламенту Кабінету Міністрів України); 6) за наслідками взаємодії – а) формальна (юридична) взаємодія (має наслідком можливість прийняття рішення); б) неформальна (фактична) взаємодія (зводиться лише до переговорів, консультацій тощо та не має своїм наслідком прийняття певних рішень).
7. Конституційно-правовий статус глав урядів держав Європейського Союзу визначається особливостями форм державного правління, а також історії, культури, ментальності, традицій тощо. З огляду на це можна виділяти особливості функціонування та статусу глав урядів держав Європейського Союзу з монархічною, парламентською та змішаною формами державного правління.
8. На сьогодні є достатньо багато проблем, пов’язаних із статусом Прем’єр-міністра України, а зволікання з їх вирішенням гальмує розвиток як виконавчої влади зокрема, так і державної влади загалом. Вирішення згаданих проблем потребує відповідних законодавчих та конституційних змін. Зокрема, в частині усунення розпливчастого конституційного та законодавчого визначення посади Прем’єр-міністра України необхідні наступні зміни: 1) частину п’яту статтю 114 Конституції України слід викласти у такій редакції: «Прем’єр-міністр України очолює Кабінет Міністрів України, керує його роботою та спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України та несе відповідальність за свою діяльність та діяльність Кабінету Міністрів України»; 2) доповнити статтю 114 Конституції України нормою наступного змісту: «Прем’єр-міністром України може бути призначено громадянина України, який має право голосу, диплом про вищу освіту, стаж роботи на державній службі не менше п’яти років, постійно проживає на території України протягом останніх п’яти років, володіє державною мовою, що підтверджено результатами кваліфікаційного іспиту, та у якого відсутні відомості щодо судимості і який не піддавався накладенню адміністративних стягнень за вчинення корупційних правопорушень протягом останніх трьох років».
В частині призначення Прем’єр-міністра України на посаду доцільним є внесення змін до Конституції України і Законів України, які б передбачали наступну процедуру. Президент України, провівши консультації з коаліцією депутатських фракцій, вносить кандидатуру на посаду Прем’єр-міністра України. У випадку непідтримки Верховною Радою України кандидатури Прем’єр-міністра України, глава держави зобов’язаний протягом п’ятиденного строку подати нову кандидатуру на зазначену посаду. У випадку ж, якщо Верховна Рада України відхиляє понад три такі кандидатури глави держави підряд, Прем’єр-міністра України призначає Верховна Рада України без участі Президента України. Перед внесенням подання про призначення Прем’єр-міністра України до Верховної Ради України Президент України проводить консультації із Головою Верховної Ради України та керівниками парламентських фракцій та груп.
Щодо звільнення із займаної посади потрібно внести зміни до Конституції України в частині надання Президенту України права вносити до Верховної Ради України подання на звільнення Прем’єр-міністра України. У випадку ж непідтримки такого подання з боку парламенту, Глава Уряду України залишається на посаді, а наступне подання Президента України можливе лише через рік після прийнятого Верховною Радою рішення.
9. Для вдосконалення взаємовідносин з Верховною Радою України Прем’єр-міністру України потрібно надати право ставити перед парламентом питання про довіру до Уряду, до кожного окремого його члена та про схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Крім того, вважаємо також доцільним надати Прем’єр-міністру України право законодавчої ініціативи та можливості скликати позачергові сесії парламенту і вносити пропозиції щодо продовження строку чергових сесій.
У врегулюванні взаємовідносин Прем’єр-міністра України з Президентом України потрібні конституційно-правові зміни, які б закріплювали за Президентом України право вносити лише подання на призначення Прем’єр-міністра України, а внесення подання стосовно всіх інших членів Кабінету Міністрів України (включаючи Міністра закордонних справ і Міністра оборони) залишити за Главою Уряду. Також необхідно закріпити за Кабінетом Міністрів України право на призначення та звільнення голів місцевих державних адміністрацій на підставі відповідних подань Прем’єр-міністра України. До внесення такого подання Прем’єр-міністр України повинен провести консультації з депутатським корпусом відповідної районної чи обласної ради.
В питаннях процедури контрасигнації актів глави держави перелік положень пунктів ст. 106 Конституції України потрібно переглянути в сторону збільшення сфер контролю з боку Прем’єр-міністра України та міністрів. Так, варто було б повернути контрасигнацію актів в межах пункту 3 ст. 106 Конституції України, особливо щодо ведення переговорів та укладання міжнародних договорів та пункту 22 ст. 106 Конституції України, в частині призначення третини складу Конституційного Суду України.
Разом з тим, слід доповнити статтю 106 Основного Закону України частиною п’ятою такого змісту: «Акти Президента України, не скріплені підписами Прем’єр-міністра України та міністра, відповідального за акт та його виконання, є недійсними та не можуть бути офіційно оприлюднені». Скріплення повинно відбуватися шляхом вчинення підписів Прем’єр-міністром України і міністром, відповідальним за акт та його виконання, на підписаному Президентом України аркуші оригінального примірника такого акту.
Для забезпечення збалансованості відносин з Прем’єр-міністром України важливо також вилучити із компетенції Президента України право зупиняти дію актів Кабінету Міністрів України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.
У відносинах із судовою гілкою влади Прем’єр-міністр України повинен приймати участь у контрасигнації актів Президента України, а також мати законодавчу можливість з питань прийняття рішень Конституційним Судом України звертатися до останнього з конституційним поданням.