Гецко Михайло Михайлович. Інститут конституційної скарги як засіб захисту прав і свобод: порівняльно-правовий аналіз

Краткое описание

Гецко Михайло Михайлович. Інститут конституційної скарги як засіб захисту прав і свобод: порівняльно-правовий аналіз.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.02, Держ. ВНЗ "Ужгород. нац. ун-т" М-ва освіти і науки України. - Ужгород, 2014.- 235 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

На правах рукопису

ГЕЦКО МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ

УДК 342(477+430)

ІНСТИТУТ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СКАРГИ ЯК ЗАСІБ ЗАХИСТУ ОСНОВНИХ ПРАВ І СВОБОД: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Бєлов Дмитро Миколайович,
доктор юридичних наук, доцент

Ужгород – 2014
ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………….... 3

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СКАРГИ ЯК ЗАСОБУ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД
1.1. Еволюція становлення інституту конституційної скарги як форми конституційного контролю …………………………………………………. 11
1.2. Поняття, предмет та засади конституційної скарги як форми конституційного контролю ………….……………………………………… 61
Висновки до розділу 1 ………………………………………………………. 77

РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СКАРГИ, МЕХАНІЗМ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
2.1. Функції конституційної скарги, її види та механізм їх реалізації …… 80
2.2. Організаційний, нормативно-правовий механізм реалізації конституційної скарги як засобу захисту прав і свобод …………………... 93
Висновки до розділу 2 ……………………………………………………... 132

РОЗДІЛ 3
ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СКАРГИ ЯК СПОСОБУ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД В УКРАЇНІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ВИРІШЕННЯ З УРАХУВАННЯМ ПОЗИТИВНОГО ДОСВІДУ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
3.1. Проблеми реалізації конституційної скарги як способу захисту прав і свобод в Україні ……………………………………………………………. 134
3.2. Перспективи реалізації інституту конституційної скарги як способу захисту прав та свобод: досвід зарубіжних країн ………………………... 182
Висновки до розділу 3 ………………………………….………………….. 204

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………... 207

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….. 214

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Сучасний етап розвитку політичної системи України потребує створення та зміцнення демократичних механізмів захисту конституційних прав людини і громадянина від посягань з боку державних органів. Актуальність теми дослідження передусім полягає в тому, що на теперішній час відбувається інтенсивне реформування Конституції України, всієї системи правоохоронних органів і судової влади зокрема, яка спрямована на забезпечення узгодженого функціонування та взаємодії між національними правовими механізмами захисту прав і свобод та світовими стандартами в цілому. У зв’язку з цим найважливішого значення набуває визначення місця та ролі Конституційного Суду України у правій системі, а також здійснення конституційного контролю за діяльністю органів державної влади, з метою відновлення балансу у відносинах між державними інститутами та, в першу чергу, з громадянином. Проте, як свідчить вітчизняна правотворча та правозастосовна практика, цей процес є досить складним.
На даний час у теорії конституційного права України не має єдиної думки з приводу необхідності запровадження інституту конституційної скарги до національної правової системи, як інструмента з допомогою якого стає можливим прямий доступ фізичних та юридичних осіб звернутися за захистом своїх прав і свобод до Конституційного Суду України. Разом з тим, відсутність чіткості та визначеності у теоретичних підходах перешкоджає впровадженню ефективно діючої системи конституційного контролю в першу чергу, за дотриманням прав і свобод вищевказаних осіб.
При цьому, ставлячи за мету побудувати в Україні демократичну, правову державу, необхідно враховувати досвід європейських країн, як тих, в яких тривалий час існує інститут конституційної скарги так і тих, які нещодавно запровадили цей інститут до своїх правових систем.
Теоретико-методологічну основу нашого дослідження склали праці з фундаментальних засад конституційного права вітчизняних (О.М Бандурка, Ю.Г. Барабаш, О.В. Батанов, М.О. Баймуратов, Ю.Г. Барабаш, Ю.М. Бисага, Д.М. Бєлов, В.Д. Бринцев, А.З. Георгіца, М.М. Гультай, В.С. Журавський, В.М. Кампо, В.І. Кафарський, А.М. Колодій, І.О. Кресіна, А.Р. Крусян, О. Г. Кушніренко, О.О. Майданник, В.Ф. Опришко, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, А.В. Портнов, І.І. Припхан, М.Д. Савенко, М.В. Савчин, А.О. Селіванов, О.В. Скрипнюк, І.Д. Сліденко, О.В. Совгиря, І.Є. Соловська, А.А. Стрижак, П.Б. Стецюк, В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, В.Л. Федоренко, О.Ф. Фрицький, Ю.О. Фрицький, В.М. Шаповал, Н.К. Шаптала, С.В. Шевчук, Ю.С. Шемшученко, Н.Г. Шукліна, О.І. Ющик) та зарубіжних науковців (М.І. Абдулаєв, С.А. Авакьян, А.С. Алексеев, С.С. Алексеев, Г.Г. Арутюнян, М.В. Баглай, М.І. Байтін, Б.М. Банашак, О.М. Барнашов, Н.О.Богданова, О.В. Брежнев, Н.О. Вересова, М.В. Вітрук, Н.М. Голік, А.Н. Дороніна, С.Ю. Кашкін, А.Д. Керімов, А.О. Клішас, І.А. Кравец, В.О. Лучін В.В. Маклаков, Т.А. Ніколаєва, Р.А. Папаян, Б.О. Страшун, П. Хаберле, В.Є. Чиркін, М.Ф. Чудаков, В. Шімічек, Ю.А. Юдін та ін.)
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету на 2008 – 2015 роки. Тема дослідження є складовою частиною комплексної теми «Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ-ХХІ ст.», яка розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована у державному реєстрі за № 0198U007793.
Метою дисертаційного дослідження є з'ясуванні ролі та місця інституту конституційної скарги у забезпеченні захисту конституційних прав і свобод, її впливу на вдосконалення інституту конституційного контролю в зарубіжних країнах, формулювання на цій основі науково-обґрунтованих рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення конституційного контролю в Україні.
Для реалізації вказаної мети поставлено такі основні завдання:
- дослідити актуальні питання виникнення, становлення та розвитку інституту конституційної скарги як засобу захисту конституційних прав і свобод громадян та їх об’єднань у світовій та вітчизняній юридичній літературі;
- визначити правову природу інституту конституційної скарги;
- сформулювати поняття конституційної скарги, визначивши її зміст, структуру та функції;
- розглянути порядок подачі конституційної скарги та практику конституційного судочинства за скаргами громадян та їх об'єднань у зарубіжних країнах;
- установити та розкрити недоліки чинного законодавства України й практики його застосування щодо реалізації інституту конституційної скарги в Україні;
- запропонувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, що регулює порядок перевірки конституційності законів та існуючих на сьогодні засобів (способів) судового захисту конституційних прав і свобод з урахуванням у цьому аспекті досвіду зарубіжних країн.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають між громадянином та Конституційним судом у процесі здійснення конституційного контролю за дотриманням конституційних прав і свобод.
Предметом дослідження є інститут конституційної скарги як засіб захисту прав і свобод в Україні та в зарубіжних країнах.
Методи дослідження. При підготовці дисертації автор застосовував загальнонаукові та спеціальні наукові методи пізнання, використання яких забезпечило достовірність положень і вирішення поставлених перед дисертантом цілей і завдань. Методологічну основу дослідження становить діалектичний метод, як загальнонауковий метод пізнання, з допомогою якого стало можливим проаналізувати динаміку становлення та розвитку конституційної скарги як форми конституційного контролю в зарубіжних країнах (підрозділи 1.1 та 1.2).
Із спеціальних методів дослідження в роботі використовувались: історико-правовий – для з’ясування основних етапів розвитку інституту конституційної скарги як форми конституційного контролю (підрозділ 1.1); системний – для визначення ролі й місця інституту конституційної скарги у механізмі захисту основних прав і свобод (підрозділи 1.1, 1.2); порівняльно-правовий – зумовлений самою темою дисертаційної роботи, використаний для аналізу та порівняння нормативно-правового регулювання інституту конституційної скарги в Україні та зарубіжних країнах (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2); статистичний – для з’ясування рівня ефективності інституту конституційної скарги як засобу захисту основних прав і свобод (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2); соціологічний – для визначення тенденцій впливу на суспільні процеси з боку конституційної скарги (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2); структурно-функціональний метод — для розкриття особливостей структури та порядку формування конституційної скарги в Україні (підрозділ 3.1); формально-логічний метод — для вдосконалення понятійного апарату проблематики функціонування конституційної скарги в Україні, вироблення пропозицій щодо його удосконалення (підрозділи 3.1, 3.2).
Емпіричну базу дослідження складають: практика діяльності органів конституційної юстиції зарубіжних країн та України, Конституції цих країн та поточне законодавство, що регулює питання здійснення функції конституційного контролю.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням інституту конституційної скарги як засобу захисту конституційних прав і свобод громадян та їх об’єднань. Проведене дисертаційне дослідження дозволило сформулювати ряд положень наукової новизни:
вперше:
- встановлено, що конституційна скарга – це інститут конституційного права, який об’єднує певні однорідні правові норми, які покликані регулювати спірні відносини між громадянином та державою, з приводу порушень останньою конституційних прав і свобод людини, надаючи при цьому можливість громадянину безпосередньо звернутись за захистом своїх порушених основних прав та свобод до спеціального органу конституційної юрисдикції;
- визначено функції конституційної скарги, серед яких: 1) забезпечення охорони прав та інтересів суб'єктів права; 2) захист публічного інтересу; 3) запобігання та допомога у вирішенні суспільних конфліктів, сприяння тим самим інтеграції суспільства навколо конституційних цінностей; 4) вплив на процес тлумачення конституційних норм, що допомагає адаптувати Основний Закон до мінливих соціальних реалій і знімає необхідність внесення змін до тексту Конституції; 5) правовиховна функція;
- надано визначення механізму реалізації функцій конституційної скарги, як сукупності взаємопов'язаних нормативно-правових і організаційно-правових елементів (механізмів), що забезпечують практичний специфічний правовий вплив на суб’єкти (органи державної влади) та об'єкти (нормативні акти) конституційного права (провадження), задля забезпечення захисту та відновлення порушених конституційних прав і свобод людини;
- з метою більш повного та ефективного правового захисту основних прав і свобод людини, запропоновано запровадження моделі повної нормативної конституційної скарги, оскільки, саме ця модель уможливлює найбільш дієво реалізувати особі доступ до конституційного правосуддя;
удосконалено:
- твердження про те, що, незважаючи на те, що в Конституції України прямо не встановлено право на звернення будь-якої особи з приводу конституційності правового акту до Конституційного Суду України, таке право опосередковано випливає зі змісту частини третьої статті 8 Конституції України;
- пропозицію щодо встановлення ряду вимог до суб'єктів, які мають право на конституційне звернення: віковий бар'єр (з досягненням повноліття); повна дієздатність; доведення заявником факту про безпосереднє порушення його фундаментальних прав і свобод оскаржувальним правовим актом; встановлення строку для подачі скарги; у виняткових випадках стягнення судових витрати;
дістало подальшого розвитку:
- обґрунтування необхідності у виняткових випадках надати право на звернення з конституційною скаргою, коли цього вимагають інтереси особи чи всього суспільства, Генеральному прокурору України, прокурорам областей та районів. У зв’язку з чим необхідно внести зміни: до статті 121 Конституції України; до назви статті 4 Закону України «Про прокуратуру»; до диспозиції статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру»;
- твердження щодо необхідності розробки та закріплення самої процедури (процесу) розгляду конституційної скарги в Конституційному Суді за зразком процесу, що відбувається в судах загальної юрисдикції. При цьому необхідно надати можливість сторонам користуватися рівними правами щодо відстоювання своєї позиції на основі застосування принципу змагальності в судовому засіданні.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертаційному дослідженні висновки та положення розширюють та поглиблюють теоретичні знання про інститут конституційної скарги з урахуванням досвіду зарубіжних та описуються головні напрями та можливі шляхи, що можуть бути використані:
- у науково-дослідній діяльності – для подальшого поглибленого науково-дослідницького пошуку з'ясування загальнотеоретичних проблем функціонування інституту конституційної скарги як способу захисту прав і свобод громадян та їх об’єднань;
- у сфері правотворчості – для удосконалення нормативно-правового регулювання механізму судового захисту прав і свобод громадян та їх об’єднань, а також під час підготовки проектів нормативно-правових актів, що безпосередньо стосуються діяльності Конституційного Суду України з приводу розширення повноважень, для здійснення конституційного контролю;
- у навчальному процесі – під час лекційних та семінарських занять у рамках викладання курсів конституційного права, конституційно-процесуального права, а також при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників;
- у безпосередній практичній діяльності органів та посадових осіб публічної влади.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Основні концептуальні ідеї, теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації, які викладено в дисертації, текст усіх наукових публікацій за її темою — це напрацювання безпосередньо автора дисертації, які складають його одноосібний, цілком самостійний внесок у розробку порушеної наукової проблеми. На думки інших авторів, що використані в роботі, зроблені відповідні посилання.
Апробація та упровадження результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет». Висновки та положення, розроблені автором особисто, також пройшли апробацію при підготовці лекцій на кафедрі конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету Ужгородського національного університету з навчальної дисципліни «Конституційне право України».
Результати дослідження були оприлюднені на міжнародній науково-практичній конференції «Реформування законодавства України та розвиток суспільних відносин в Україні: питання взаємодії» (м. Ужгород, 30 – 31 березня 2013 року); на міжнародній науково-практичній конференції «Верховенство права та правова держава» (м. Ужгород, 18 – 19 травня 2013 р.); на міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку»: (м. Ужгород, 15-16 листопада 2013 р.); на міжнародній науково-практичній конференції «65-річчя Загальної декларації прав людини: дотримання прав людини – пріоритет держави та суспільства» (м. Ужгород, 27-28 грудня 2013 р.); на міжнародній науково-практичній конференції «Верховенство права та правова держава» (м. Ужгород, 16-17 травня 2014 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладені у п’яти наукових статтях у фахових виданнях, у тому числі у одному зарубіжному науковому виданні, а також у п’яти тезах виступів на наукових конференціях.
Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 238 сторінок, з яких основного тексту – 218 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, яка полягала у з'ясуванні ролі інституту конституційної скарги у забезпеченні захисту основних прав і свобод, формулювання на цій основі науково-обґрунтованих рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення конституційного контролю в Україні. Основні результати дослідження викладені у наступних висновках:
1. Конституційно правовий механізм захисту основних прав і свобод людини існував і розвивався ще з часів Біблії. Цей період – початок формування інституту конституційного контролю щодо забезпечення прав і свобод людини. В подальшому ідеї щодо встановлення механізмів конституційного контролю виникають у мислителів античного світу (Аристотель, Платон, Протагор, Цицерон, Сократ, Полібій), пізніше вони знайшли своє втілення й у філософів середньовіччя, які згодом були підтримані і науковцями ХХ ст. (С. Гербер, А. Дайсі, Г. Еллінек, Р. Ієринг, П. Лабанд, А. Есмен та ін.).
2. США являється першою країною, що розпочала застосовувати на практиці інститут конституційного контролю, як елемент правового механізму захисту основних прав людини (надання права фізичній та юридичній особі безпосередньо звернутися до суду з скаргою на законодавчий акт, який, на думку вказаних осіб, суперечить Конституції). При цьому, органом, який отримав право здійснювати нагляд за дотриманням конституційних прав і свобод людини став Верховний суд США, до функцій якого належить перевіряти на відповідність Конституції США нормотворчу діяльність законодавчої та виконавчої влади країни.
3. На території сучасної Європи становлення конституційного контролю як засобу захисту основних прав і свобод людини проходило досить важко. Даний інститут, не знаходив достатньо сприятливого підґрунтя в Європі у зв’язку з тим, що в XVII — на початку XIX століття у більшості європейських країн існувала монархічна форма правління, яка по своїй природі не припускала перевірку актів щодо їх конституційності. Перші спроби впровадження механізму конституційного захисту прав і свобод людини від посягань з боку виконавчої влади, шляхом визнання актів виконавчої влади не конституційними вбачаються після створення Трибуналу Імперії (Reichsgericht) у 1867 році в Австрії, який мав право приймати рішення на підставі скарги окремих осіб щодо актів виконавчої влади, які порушували права і свободи громадян.
4. З'ясовано, що в демократичних країнах створено правові інструменти які уможливлюють ефективно захищати конституційні права і свободи людини від посягань з боку владних органів. Таким інструментом являється зокрема, конституційна скарга. В свою чергу, на даний час в Україні триває процес формування правових механізмів для захисту основних прав і свобод людини. Україна дбаючи про те, що вона є правовою державою у своїй діяльності повинна усвідомити, що права і свободи людини є невідчужувані можливості громадянина, на які державі заборонено робити замах будь-якими законами і тим більше підзаконними актами. У зв’язку з чим також відповідати відповідним правовим стандартам, які уможливлюють дієво захищати основні права і свободи людини.
5. Конституційна скарга — звернення громадянина або іншої особи до органів конституційного правосуддя з приводу закону чи дії, що порушує, на думку заявника, його конституційні права і свободи, захист та відновлення яких можливе лише за допомоги конституційного судочинства.
6. Конституційна скарга – це інститут конституційного права, який об’єднує певні однорідні правові норми, які покликані регулювати спірні відносини між громадянином та державою, з приводу порушень останньою конституційних прав і свобод людини, надаючи при цьому можливість громадянину безпосередньо звернутись за захистом своїх порушених основних прав та свобод до спеціального органу конституційної юрисдикції
7. Конституційна скарга є дієвим і ефективним процесуальним засобом для захисту основних прав і свобод громадян, оскільки на відміну від інших скарг та позовів, рішення по конституційній скарзі має не індивідуальний, а загальний характер. Будучи важливою процесуальною гарантією прав і свобод приватних осіб, конституційна скарга служить одночасно засобом захисту публічних інтересів та конституційного правопорядку в цілому. Вона регулює суспільні відносини, з приводу захисту порушених конституційних прав.
8. Предметом конституційної скарги є конституційні права і свободи людини, які були порушені дією чи бездіяльністю органів державної влади, засадами конституційної скарги є верховенство Конституції та законів, визнання прав і свобод людини найвищою цінністю, забезпечення права кожному на судовий захист своїх конституційних прав і свобод від порушень, публічність, законність та рівність всіх перед законом, відповідальність держави та її органів перед суспільством та громадянами, соціальна справедливість в інтересах добробуту людини і суспільства.
9. При зверненні громадянина з конституційною скаргою до Конституційного Суду одночасно здійснюються наступні функції: 1) правореалізаційна (реалізації однієї з форм участі громадян в управлінні державними справами); 2) правовідновлююча (один із способів відновлення порушеного права); 3) інформаційна (одне з джерел інформації для органів державної влади); 4) превентивна (один із способів усунення порушень законності та запобігання правопорушень).
10. Механізм реалізації функцій конституційної скарги — сукупність взаємопов'язаних нормативно-правових і організаційно-правових елементів (механізмів), що забезпечують практичний специфічний правовий вплив на суб’єкти (органи державної влади) та об'єкти (нормативні акти) конституційного права (провадження), задля забезпечення захисту та відновлення порушених конституційних прав і свобод людини. Для реалізацій функцій конституційної скарги потрібен певний правовий механізм, завдяки якому повинен здійснюватися вплив на суспільні відносини, забезпечуючи при цьому захист основних прав і свобод.
11. Нормативно-правовий механізми реалізації функцій конституційної скарги виражаються в джерелах конституційного права — зовнішніх формах об'єктивації встановлених чи санкціонованих державою конституційно-правових норм, які мають юридичну силу. Ці джерела представлені Конституцією, законом та відповідними підзаконними конституційними актами.
12. Організаційно-правові механізми реалізації функцій конституційного скарги здійснюються через систему суб'єктів конституційного права, тобто учасників суспільних відносин, наділених конституційною правосуб'єктністю, які своєю вольовою поведінкою та діяльністю створюють, змінюють та припиняють конституційно-правові відносини.
13. Специфіка змісту конституційної скарги полягає в тому, що заявник повинен аргументовано викласти свою незгоду з приводу оскаржуваного ним закону, а також йому необхідно довести, що саме цей закон у даний час безпосередньо порушує його права і свободи, при цьому завдає йому шкоди. В зрозумілій формі потрібно обґрунтувати прямий і наявний зв’язок між актами державної влади та порушеннями прав особи у даний момент.
14. Узагальнюючи досвід зарубіжних країн (Німеччина, Словенія, Російська Федерація) щодо з’ясування організаційних, нормативно-правових механізмів реалізації конституційної скарги як засобу захисту прав і свобод людини відзначимо, що в країнах яких запроваджено даний інститут існує ряд вимог яких необхідно дотримуватись особі під час звернення до Конституційного Суду з вказаною скаргою. Дотримання таких вимог як показує практика є обов’язковим, оскільки вони входять до єдиного правового механізму конституційної скарги, що нормативно закріплюється у відповідному законі. Вони покликані врегулювати юридичний конфлікт між державним органом і громадянином, який переданий на розсуд Конституційного Суду.
15. Правовий механізм, який закріплений у Законі України «Про конституційний Суд України» має ряд недоліків з приводу ефективності реалізації права людини на захист своїх конституційних прав і свобод, що зумовлено, зокрема: а) правом на звернення до Конституційного Суду з приводу неконституційності закону наділені Президент України, не менше 45 народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим б) громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи наділені тільки правом звертатися до Конституційного суду з питань тлумачення Конституції та законів України та отримання від Суду з даного приводу відповідного висновку.
16. Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що саме впровадження інституту конституційної скарги до національних правових систем сприяє більш ефективному захисту конституційних прав і свобод людини. Вона формує в суспільстві розвиток правової культури та правової свідомості; допомагає вирішити у правовій площині конфліктні ситуації між суспільством та державними органами, з приводу прийнятих останніми, законів та нормативно–правових актів; є тим інструментом який не тільки забезпечує утвердження верховенства права в державі, але і запобігає вчиненням дій з боку влади щодо змін у формі державного правління. В свою чергу даний інститут також допомагає Конституційному Суду в більш повній мірі здійснювати функції по захисту Конституції. Тим самим підвищувати його роль та значимість у політико–правовій системі.
17. Специфіка змісту конституційної скарги полягає в тому, що заявник повинен аргументовано викласти свою незгоду з приводу оскаржуваного ним закону, а також йому необхідно довести, що саме цей закон у даний час безпосередньо порушує його права і свободи, при цьому завдає йому шкоди. В зрозумілій формі потрібно обґрунтувати прямий і наявний зв’язок між актами державної влади та порушеннями прав особи у даний момент.
18. Для практичної реалізації інституту конституційної скарги в Україні, запропоновано вдосконалення законодавства України, що регулює порядок перевірки конституційності законів та існуючих на сьогодні засобів (способів) судового захисту конституційних прав і свобод з урахуванням у цьому аспекті досвіду зарубіжних країн. Серед них, важливим є:
- встановлення формальних вимог і фільтрів щодо подачі конституційної скарги;
- надати Конституційному Суду правову можливість у виняткових випадках, навіть якщо заявником не були вичерпані всі юридичні засоби, прийняти до розгляду конституційну скаргу, якщо суд дійде висновку, що порушення основних прав і свобод заявника є очевидним, а також, якщо через провадження оскаржувального індивідуального акта можуть виникнути непоправні наслідки для скаржника;
- у виняткових випадках необхідно уможливити конституційну процедуру розгляду скарги, коли через застосування правового положення, яке набрало законної сили, що суперечить Конституції, порушуються безпосередньо права особи без судового рішення, при цьому не існує процедури правового захисту для відновлення порушених прав, або, коли заявник вже вичерпав можливості для захисту;
- у випадку встановлення за результатами розгляду скарги обставин, що вказують на застосування судом загальної юрисдикції під час розгляду справи неконституційного закону, надати можливість КСУ скасувати таке судове рішення та оголосити цей закон неконституційним;
- у разі визнання закону чи нормативно-правового акту або окремих їх положень такими, що не відповідають Конституції України, пропонується, за рахунок коштів державного бюджету відшкодовувати витрати суб’єкту подання конституційної скарги;
- за невиконання, неналежне виконання або перешкоджання виконанню рішення КСУ запропоновано встановити відповідальність посадових осіб у вигляді штрафу з позбавленням права займати державну посаду, аж до позбавлення волі строком від п’яти до десяти років.
- слід передбачить можливість поновлення провадження у справі тільки за виняткових обставин (в т. ч. у разі задоволення звернення особи Європейським судом з прав людини);
- надати можливість Конституційному Суду України призначити грошову компенсацію або ініціювати справу про її присудження за порушення права скаржника;
- крім надання права на звернення з конституційною скаргою з приводу неконституційності правового акта фізичній та юридичній особі, таке право необхідно надати прокурорам всіх рівнів. Також правом на подачу конституційної скарги в Україні повинен володіти Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
- запропоновано ввести формуляр, який дозволить істотно спростити як процедуру звернення до Конституційного Суду для самого заявника, так і саму процедуру розгляду скарги.