Мацькевич Микола Михайлович. Конституційні культурні права та свободи людини і громадянина в Україні: праворозуміння та практика реалізації

Краткое описание

Мацькевич Микола Михайлович. Конституційні культурні права та свободи людини і громадянина в Україні: праворозуміння та практика реалізації.- Дис. д-ра юрид. наук: 12.00.02, Нац. акад. внутр. справ. - Київ, 2014.- 466 с.

Міністерство внутрішніх справ України
Національна академія внутрішніх справ

На правах рукопису

МАЦЬКЕВИЧ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ

УДК 342.72/73

КОНСТИТУЦІЙНІ КУЛЬТУРНІ ПРАВА ТА СВОБОДИ
ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ:
ПРАВОРОЗУМІННЯ ТА ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
юридичних наук

Науковий консультант
Колодій Анатолій Миколайович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2014
ЗМІСТ

ВСТУП….……………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. ДОКТРИНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ҐЕНЕЗА КОНСТИТУЦІЙНИХ КУЛЬТУРНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА………………………………………………………………….17
1.1. Історіографія проблеми конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина…………………………………………………….………..17
1.2. Методологія наукового опрацювання конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина…………………………………………….36
1.3. Ґенеза конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина………………………………………………………………………...55
Висновки до розділу 1……………………………………………………….75
РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНІ КУЛЬТУРНІ ПРАВА ТА СВОБОДИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ……………………….79
2.1. Поняття та види конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні……………………………………………………………..79
2.2. Конституційні культурні права та свободи людини і громадянина в системі прав та свобод людини і громадянина в Україні………………………120
2.3. Аксіологічні засади конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні ………………………………………………..139
2.4. Конституційні культурні права та свободи людини і громадянина як елемент загальної культури українського народу………………………………159
Висновки до розділу 2……………………………………………………...179
РОЗДІЛ 3. РЕГЛАМЕНТАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ КУЛЬТУРНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ…………185
3.1. Конституційна регламентація культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні……………………………………………………………185
3.2. Законодавча регламентація конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні………………………………………...206
3.3. Міжнародно-правова регламентація конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні……………………………………..226
Висновки до розділу 3……………………………………………………..250
РОЗДІЛ 4. ГАРАНТІЇ КОНСТИТУЦІЙНИХ КУЛЬТУРНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ…………….……254
4.1. Поняття та зміст гарантій конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні…………………………………………….…..254
4.2. Загальносоціальні гарантії конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні…………………………………………………276
4.3. Юридичні гарантії конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні…………………………………………………298
Висновки до розділу 4……………………………………………………...319
РОЗДІЛ 5. РЕАЛІЗАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ КУЛЬТУРНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА………………………..322
5.1. Правове регулювання та реалізація конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні …………………………………….322
5.2. Реалізація конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в зарубіжних країнах………………………………………………354
5.3. Реалізація конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина у практиці міжнародних судових установ і міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна…………………………….375
Висновки до розділу 5……………………………………………………...398
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….….401
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….…413
ДОДАТКИ…………..……………………………………………………...457

ВСТУП

Актуальність теми. З проголошенням незалежності Україна стала на шлях демократичних перетворень, формування соціальної та правової держави. Одним з головних ціннісних орієнтирів у досягненні цього є конституційні права та свободи особи. Згідно з Основним Законом України, саме конституційні права та свободи людини і громадянина, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Водночас утвердження та забезпечення конституційних прав та свобод особи є головним обов’язком держави.
Конституційні права та свободи людини і громадянина – це один з найважливіших соціальних і політико-правових інститутів, який об’єктивно є мірилом здобутків суспільства, показником рівня його цивілізованості. За допомогою цього інституту особистість долучається до матеріальних і духовних благ суспільства, інститутів влади, законних форм волевиявлення та реалізації власних інтересів і потреб. Від якості забезпечення конституційних прав та свобод залежить ступінь розвитку самої особистості, її життя та здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпека.
Водночас у сучасних умовах процеси поступу громадянського суспільства, реалізація зовнішньополітичної стратегії, зміни в економічному житті держави, реформування системи органів влади вимагають відповідного конституційно-правового регулювання з метою модернізації країни. Досягти цього можливо лише шляхом зміцнення демократичної, соціальної та правової держави, формування активного й захищеного громадянина. «Людський вимір» має стати точкою відліку будь-яких перетворень, які здійснюються у суспільстві. Одним з визначальних пріоритетів конституційної реформи в Україні є забезпечення ефективності реалізації та захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема культурних.
Між проголошеними Україною цінностями та реальністю їх реалізації склався значний розрив, причини якого пояснюються як політичними, так і економічними чинниками. Процвітання корупції, тіньової економіки, поширення нігілістичних настроїв свідчать про хворобливий стан суспільства.
Стан, у якому перебуває нині вітчизняна культура, характеризується суперечливістю: з одного боку, культура функціонує в суспільстві, яке реформується, а з іншого – у кризовому соціумі. Криза та реформи, що тривають в Україні, поставили культуру в становище невизначеного та недостатньо регульованого явища. Протягом 1990-х років у селах і містах нашої держави припинили існування тисячі культурних закладів – будинків культури, клубів, бібліотек, кінотеатрів. Успадкована мережа державних і комунальних закладів культури (театрів, музеїв, бібліотек, парків, клубів і будинків культури, шкіл мистецтв, спеціальних закладів культурно-мистецького профілю) знаходиться в незадовільному технічному стані та потребує капітального ремонту.
Загрозливою є й соціологічна ситуація: за офіційними статистичними даними, в Україні 8 тисяч дітей не відвідують школи, але фактично цей показник значно вищий, адже тільки безпритульних дітей – 129 тисяч. За даними соціологів, в Україні класове розшарування суспільства характеризується такими цифрами: багаті – 3 %, середній клас – 12 %, бідні – 28 %, „майже середній клас” – 57 %. Отже, лише 15 % населення можуть реально забезпечити навчання своїх дітей, а 85 % практично не можуть дати вищу освіту своїм дітям. Для належної реалізації конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні, на думку автора, доцільно впроваджувати повне бюджетне утримання чи значне дотування соціокультурних інститутів, застосовувати податкові пільги в культурній сфері.
Доктринальною основою дослідження конституційних прав та свобод людини і громадянина стали наукові праці фахівців національного та зарубіжного правознавства, в яких закладено базові ідеї щодо осмислення сутності та ознак зазначеного явища. Зокрема, це здобутки таких вчених як С. С. Алексєєв, С. В. Бобровник, Є. В. Білозьоров, М. В. Вітрук, Є. О. Гіда, С. Д. Гусарєв, М. М. Гуренко, М. І. Козюбра, О. В. Малько, Н. М. Оніщенко, О. В. Петришин, С.Ю. Римаренко, О. Ф. Скакун, Ю. С. Шемшученко.
Особливості конституційних прав та свобод людини і громадянина висвітлено в роботах Ю. Г. Барабаша, В. О. Демиденка, О. М. Гончаренко, О. Б. Горової, В. П. Колісника, В. В. Кравченка, А. Р. Крусян, О. О. Майданник, О. В. Марцеляка, М. Ф. Орзіха, А. С. Пазенок, Ю. М. Тодики, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала та інших конституціоналістів.
Безпосередньому вивченню юридичного змісту конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні, їх видів присвятили наукові праці В .І. Акуленко, В. О. Боняк, О. Р. Копієвська, Т. А. Костецька, В. В. Лемак, Т. М. Мілова, Н. А. Мяловицька, С. Л. Лисенков, А. Ю. Олійник, В.Ф. Погорілко, Ж. М. Пустовіт, О.В. Пушкіна, П. М. Рабінович, О. В. Скрипнюк, Ю. М. Соколенко, В. Л. Федоренко, І. О. Шумак, Ю. Л. Юринець та ін.
Разом з цим, не зважаючи на наявність цілої низки досліджень у зазначеному напрямі, недостатньо висвітленими залишаються питання ефективності реалізації конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина, удосконалення системи їх гарантій, розширення змісту цієї групи конституційних прав та їх генезису в сучасних умовах європейської інтеграції.
Актуальність осмислення теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з конституційним закріпленням та реалізацією культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні, зумовлена низкою об’єктивних факторів: по-перше, глобалізацією доктрини прав людини в сучасному світі; по-друге, оновленням та утвердженням Конституції України як реального загальнонаціонального політико-правового договору, основоположного закону; по-третє, потребою подальшого розвитку теорії основних прав та свобод людини і громадянина; по-четверте, необхідністю концептуального осмислення конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина, визначення місця останніх у системі конституційних прав та свобод особи й розроблення наукової моделі механізму їх реалізації; по-п’яте, потребою вдосконалення чинного законодавства як у галузі прав та свобод людини, так і в культурній сфері, узгодження його з принципами, проголошеними Конституцією України; по-шосте, процесами інтеграції України у світове співтовариство й іншими чинниками.
Зазначене вище свідчить про важливість обраної теми дослідження та доцільність подальшого опрацювання теоретичних, методологічних й інших аспектів конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в умовах становлення та розвитку українського конституціоналізму, необхідність проведення додаткових пошуків у напрямі розуміння та реалізації культурних прав та свобод, реалізація яких забезпечується застосуванням засобів конституційно-правового регулювання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 р.; Програми інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2000 р.; Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011 – 2015 рр., затверджених Постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14-10. Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького (протокол від 30 жовтня 2008 р № 3.) і перезатверджено на засіданні Вченої ради Національної академії внутрішніх справ (протокол від 29 жовтня 2013 р. № 28).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є узагальнення системи наукових знань щодо розуміння культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні та обґрунтування рекомендацій, спрямованих на удосконалення системи гарантій та підвищення рівня ефективності реалізації зазначених прав.
Для досягнення зазначеної мети вирішувались такі задачі:
 проаналізувати наукові джерела з проблеми конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина і з’ясувати стан наукового опрацювання проблеми;
 визначити найбільш оптимальну методологію наукового осмислення конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина;
 охарактеризувати генезис конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина на різних історичних етапах становлення української державності;
 з’ясувати місце конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в системі основних прав та свобод особи в Україні;
 за результатами аналізу й узагальнення загальнотеоретичних і галузевих наукових пошуків з’ясувати ознаки та сформулювати дефініцію конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина;
 виокремити та дослідити різновиди конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні;
 охарактеризувати соціальну й особистісну цінність конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні;
 проаналізувати конституційні культурні права та свободи людини і громадянина як елемент загальної культури українського народу;
 виявити особливості конституційно-правової регламентації культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні;
 охарактеризувати законодавче регулювання конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні;
 розширити теоретичні уявлення про конституційні культурні права та свободи особи на основі осмислення їх міжнародно-правового регулювання;
 розкрити зміст і встановити обсяг поняття гарантій конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні;
 охарактеризувати загальносоціальні та юридичні гарантії конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні;
 розкрити правове регулювання та сучасний стан реалізації конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні;
 визначити особливості реалізації конституційних культурних прав і свобод людини та громадянина в зарубіжних країнах;
 вивчити особливості реалізації конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина у практиці Європейського суду з прав людини, інших міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна;
 сформулювати рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення реалізації конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні та можливості використання зарубіжного досвіду у цій сфері.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що мають місце у духовній сфері життєдіяльності українського суспільства.
Предмет дослідження – розуміння та реалізація конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні.
Методи дослідження. Обґрунтованість і достовірність результатів наукового пошуку забезпечено використанням світоглядних, філософських, соціологічних і теоретичних засад, застосуванням обумовлених специфікою предмета та задач дослідження методологічних підходів, загальних та конкретно-наукових методів пізнання.
Культурологічний підхід використано для дослідження конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина як особливого соціального явища (підрозділ 2.5); антропологічний підхід – для осмислення конституційних культурних прав та свобод як однієї з форм правового буття людини (підрозділ 2.1); аксіологічний підхід – для надання характеристики соціальної й особистісної цінності конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина, їх гарантій (підрозділи 2.4, 4.2); системний підхід – для аналізу конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина як складного, багатогранного, різноякісного явища (підрозділ 2.3); діяльнісний підхід – для опрацювання питання ефективності реалізації конституційних культурних прав та свобод особи, наявності правових та інших механізмів їх захисту (підрозділ 5.4).
Серед філософських методів застосовано: діалектичний – під час розгляду конституційних культурних прав та свобод людини й громадянина в їх розвитку та взаємодії з іншими правовими й суспільними явищами (підрозділ 2.5); метафізичний – для пізнання конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина як незмінних і незалежних від суспільної дійсності правових явищ (підрозділ 2.1).
Серед загальнонаукових методів використано такі: історичний – для вивчення ґенези конституційних культурних прав та свобод особи (підрозділ 1.3); функціональний – для дослідження стану забезпеченості конституційних культурних прав та свобод як критерію визначення ефективності культурної функції Української держави (підрозділ 5.4); статистичний – для опрацювання кількісних показників, які об’єктивно відображають стан, динаміку й тенденції розвитку конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні (підрозділи 5.1, 5.4). Використання формально-юридичного методу уможливило об’єктивне висвітлення змісту спеціальної юридичної термінології, за допомогою якої визначаються особливості нормативно-правової регламентації цих прав та свобод на конституційному, законодавчому й міжнародному рівнях (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній науці комплексним монографічним дослідженням правового змісту конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина й практики їх реалізації в умовах розбудови демократичної, соціальної та правової держави, а також розвитку громадянського суспільства в Україні.
За результатами здійсненого дослідження сформульовано висновки, положення та рекомендації, зокрема:
вперше:
 здійснено систематизацію наявних наукових праць за критерієм особливостей їх предметної спрямованості. Унаслідок цього виокремлено та охарактеризовано праці філософського, теоретичного, галузевого, міжгалузевого і прикладного спрямування;
 охарактеризовано методологічну основу дослідницької проблеми конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина шляхом висвітлення інструментальних можливостей позитивістського, соціологічного, потребового, природно-правового підходів, що переважають у сучасних наукових пошуках та на підставі цього обґрунтовано необхідність використання комплексної методології, у межах якої, з огляду на методологічний плюралізм, виправданим є застосування культурологічного, діяльнісного та соціологічного підходів, що надає можливість найповніше й найадекватніше відобразити особливості предмета, що досліджується;
 сформульовано положення щодо становлення та розвитку культурних прав та свобод особи як певного соціально-правового явища та ідеалу в контексті загального поступу української державності та відповідної правової системи, на підставі чого визначено особливості ґенези змісту та обсягу культурних прав та свобод людини і громадянина на певних історичних етапах;
 обґрунтовано думку щодо необхідності визначення соціальної та особистісної цінності конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина, що здійснюються в різних сферах суспільних відносин, на підставі чого їх соціальну цінність необхідно розуміти як сприяння розвитку та гуманізації суспільства, стабілізації культурного життя, реалізації конституційно визначеної групи відповідних соціальних можливостей, а особистісну – як фактичний розвиток та задоволення індивідуальних культурних потреб й інтересів особи;
 розкрито взаємозв’язок між конституційними культурними правами та свободами людини і громадянина і загальною культурою українського народу: з одного боку, рівень розвитку загальної культури суспільства визначає сутність, зміст й обсяг конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина, а з іншого – конституційні культурні права та свободи людини і громадянина забезпечують і спрямовують подальший розвиток та збереження загальної культури, створюють умови для її примноження, виконують роль стабілізуючого засобу;
 на підставі осмислення багатогранності та різноплановості, як ознак соціального регулювання культурного життя за критерієм значущості регулятивного потенціалу, виокремлено три рівні правової регламентації культурних прав та свобод людини і громадянина, розкрито їх регулятивні особливості, а саме: конституційний, на якому відбувається закріплення основ культурних прав та свобод особи, їх інституювання в національну правову систему; законодавчий, що характеризується конкретизацією та диференціацією конституційно-правових норм, визначенням механізмів та процедур їх реалізації; і міжнародний, у межах якого відбувається окреслення найважливіших параметрів змісту, обсягу, рівня забезпеченості культурних прав та свобод, що набули легітимності як певні стандарти у відповідних правових документах;
удосконалено:
 дефініцію конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина, яку запропоновано розуміти як встановлену нормами Конституції України міру можливої поведінки індивідів, спрямованої на досягнення певного соціального блага у сфері культурних відносин, а також здатність поводитися відповідно, вимагати належної поведінки від інших суб’єктів і звертатися для захисту цих можливостей до компетентних державних й інших уповноважених органів та їх посадових осіб;
 класифікаційну характеристику конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні шляхом застосування таких критеріїв, як нормативна визначеність змісту, суб’єкт права та свободи, зміст, час виникнення, характер (спосіб) здійснення, значення для суб’єкта;
 наукові уявлення щодо місця та ролі конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в системі основних прав та свобод особи, унаслідок чого обґрунтовано їх провідну роль і виключне значення в забезпеченні життєдіяльності суспільства в культурній сфері, а також розкрито особливості їх взаємодії з іншими правами та свободами, що загалом сприяє правореалізаційному процесу;
 поняття гарантій конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина, що розуміється як діяльність міжнародних організацій, держави, інших соціальних суб’єктів, що ґрунтується на врахуванні закономірностей та потреб духовного розвитку суспільства, спрямовується на створення сприятливих умов для повного й безперешкодного здійснення культурних прав та свобод людини і громадянина, а також вся сукупність необхідних умов, засобів тощо, використання яких забезпечує досягнення певних соціальних благ у сфері культурних відносин, їх охорону і захист, а також відновлення у разі протиправних посягань та притягнення винних до юридичної відповідальності;
 змістову та ціннісну характеристику загальносоціальних і юридичних гарантій конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні, що надало можливість визначити їх роль як важливого чинника забезпечення ефективності правового регулювання культурних відносин;
дістало подальший розвиток:
 поняття реалізації конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина, яке характеризується як процес фактичного їх втілення у практичну діяльність соціальних суб’єктів у формах безпосереднього та опосередкованого здійснення конституційно-правових норм за допомогою дії юридичного механізму їх забезпечення, гармонійного поєднання двох типів правового регулювання (загальної заборони та загального дозволу);
 класифікаційна характеристика гарантій конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина, здійснена за критерієм суспільних відносин, що надало можливість визначити специфіку економічних, політичних, ідеологічних, юридичних й інших видів гарантій;
 система знань щодо особливостей реалізації та змістового наповнення поняття конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в деяких зарубіжних країнах романо-германського типу права в умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів, здійснення яких забезпечено порівняно високим рівнем гарантованості;
 наукові уявлення про діяльність міжнародних судових установ та організацій, членом або учасником яких є Україна, щодо захисту суб’єктивних культурних прав та свобод людини і громадянина, значення їх практики для забезпечення принципів єдності, наступності та справедливості під час вирішення аналогічних юридичних справ, створення підґрунтя для вдосконалення національних законодавств, а також розширення правозахисного простору та зміцнення системи гарантій для представників окремих держав;
 зміст положень щодо напрямів вдосконалення реалізації конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні, серед яких визначено такі: гармонізація національного законодавства у сфері регулювання культурних відносин, розроблення й ухвалення державної доктрини соціально-економічної підтримки культурного розвитку суспільства; зміцнення правових гарантій для активізації інститутів громадянського суспільства щодо самоконтролю та самофінансування у сфері культури; забезпечення рівності й доступності до можливих засобів правового захисту конституційних культурних прав та свобод особи, зокрема шляхом звернення до міжнародних установ та організацій.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й обґрунтовані в дисертації висновки та пропозиції нададуть можливість розширити наукове уявлення про розуміння та практику реалізації конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина, сприятимуть оптимізації правотворчого процесу й підвищенню ефективності конституційно-правового регулювання зазначених вище прав та свобод в Україні. Головні результати дослідження, представлені в дисертації, використовуються і можуть бути використані:
 у сфері правотворчості – як світоглядно-методологічне підґрунтя для розроблення проектів нормативно-правових актів, спрямованих на зміцнення правових гарантій реалізації конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні (акт впровадження Вищої ради юстиції від 17 вересня 2013 р. № 8329/0/913)[Додаток А];
 у сфері правозастосування – як підґрунтя для прийняття найоптимальніших рішень органами та посадовими особами, уповноваженими здійснювати управління у сфері культурних відносин (акт впровадження Івано-Франківської обласної ради від 16 вересня 2013 р. № 9-187/1229-р/229[Додаток Б]; акт впровадження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 16 вересня 2013 р. № 947/0/2-13/01-124)[Додаток В];
 у навчальному процесі – для підготовки навчально-методичних матеріалів і викладання таких навчальних юридичних дисциплін, як «Теорія держави та права», «Конституційне право України», «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні», а також для формування відповідного культурного світогляду професійної свідомості студентів (акт впровадження Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького від 16 вересня 2013 р. № 1291[Додаток Г]; акт впровадження Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника від 12 вересня 2013 р. № 187)[Додаток Д];
 у науково-дослідній діяльності – як методологічна основа для подальшого розвитку конституційної теорії прав та свобод людини і громадянина, удосконалення теоретичних засад правової доктрини України щодо оптимізації механізму правового регулювання культурних відносин.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаним науковим дослідженням. Усі висновки та пропозиції, сформульовані в роботі, запропоновано автором особисто та викладено в опублікованих працях. У співавторстві опубліковано дві наукові статті, у яких внесок здобувача полягає в характеристиці: норм права і правових відносин як елементів механізму правового регулювання реалізації суб’єктивних конституційних культурних прав і свобод та методів дослідження трансформації як ознаки розвитку українського права та , що становить 60 і 46 % від їх загального обсягу.
Апробація результатів дисертації. Головні положення дисертації оприлюднені на 19 міжнародних, всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, круглих столах, а саме: «Конституція України: зміни чи нова редакція» (м. Київ, 24 червня 2011 р.); «Розвиток державності та права в Україні: реалії сьогодення» (м. Одеса, 13 – 14 серпня 2011 р.); «Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи» (м. Київ, 4 листопада 2011 р.); «Юридична наука: політичні, економічні та соціальні витоки сьогодення» (м. Київ, 1 – 2 грудня 2011 р.); «Напрямки вдосконалення міжнародного та національного права на сучасному етапі» (м. Тернопіль, 8 грудня 2011 р.); «Свобода і недоторканість особи – основа сучасного демократичного суспільства» (м. Івано-Франківськ, 8 грудня 2011 р.); «Розвиток вітчизняного законодавства в умовах новітніх інтеграційних процесів» (м. Львів, 16 – 17 грудня 2011 р.); «Майбутнє правової системи України очима науковців» (м. Одеса, 23 грудня 2011 р.); «Актуальні питання правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні» (м. Харків, 2 – 3 лютого 2012 р.); «Права людини: проблеми забезпечення реалізації та захист» (м. Запоріжжя, 24 лютого 2012 р.); «Становлення держави та права в умовах глобалізації: теоретичний та практичний аспект» (м. Київ, 24 лютого 2012 р.); «Новітні наукові дослідження держави і права» (м. Миколаїв, 20 березня 2012 р.); «Освіта і наука ХХІ століття» (м. Івано-Франківськ, 24 травня 2012 р.); «Конституція України: питання теорії та практики» (м. Київ, 8 червня 2012 р.); «Філософські, методологічні та психологічні проблеми права» (м. Київ, 17 листопада 2012 р.); «Право як ефективний суспільний регулятор» (м. Львів, 15–16 лютого 2013 р.); «Особливості формування законодавства України на сучасному етапі державотворення» (м. Івано-Франківськ, 14 березня 2013 р.); «Розвиток науки у вік інформаційних технологій» (м. Київ, 28 вересня 2013 р.); «Правові реформи в Україні: проблеми та перспективи» (Київ, 16 жовтня 2013 р.).
Публікації. Результати дисертації опубліковано в індивідуальній монографії, 37 статтях, 33 з яких опубліковано в наукових фахових виданнях України з юридичних наук, чотирьох статтях у фахових виданнях зарубіжних країн і 19 тезах виступів на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Конституційні культурні права та свободи людини і громадянина активно вивчають представники юридичної науки, а також суміжних галузей гуманітарних знань. Посилений інтерес до предмета цього дослідження зумовлено важливістю функцій, які виконують конституційні культурні права та свободи особи в системі організації соціального життя, а також поставленими перед вітчизняним юридичним співтовариством завданнями з розбудови державно-правових інститутів, забезпечення гармонійного розвитку суспільства і стабільності соціального життя.
2. Для забезпечення обґрунтованості та достовірності результатів осмислення конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в цьому дослідженні на основі викладених у науковій літературі підходів до методології юридичної науки та їх адаптації до предмета й мети наукового пошуку виокремлено світоглядні, філософські, соціологічні й теоретичні засади, визначальні методологічні підходи, загальні методи мислення (пізнання), загальнонаукові, філософські, конкретно-наукові (неюридичні і юридичні) методи, а також принципи наукового пізнання, обрання й застосування яких спрямовано на всебічне виконання завдань наукової праці, побудову її поняттєво-категоріального апарату.
3. Ґенеза конституційних культурних прав та свобод є однією з визначальних проблем соціально-культурного поступу людства. Розвиток конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина – це поступальний процес, у результаті якого відбувається зміна змісту й обсягу цих прав та свобод відповідно до рівня суспільного життя на різних етапах історичного розвитку соціуму та держави. Конституційні культурні права та свободи трансформувалися від міфологічного та наївного їх усвідомлення до наукового обґрунтування й нормативного закріплення. Генезис конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні відбувався в контексті загальносвітового розвитку прав та свобод людини. З одного боку, конституційні культурні права та свободи в Україні збагачувалися позитивними напрацюваннями міжнародних і зарубіжних стандартів у сфері прав та свобод людини й громадянина, а з іншого – сприяли формуванню загальнолюдських демократичних ідеалів цього інституту.
4. На підставі узагальнення наукових поглядів автор пропонує конституційні культурні права та свободи людини і громадянина в Україні розуміти як установлену нормами Конституції України міру можливої поведінки індивідів, спрямованої на досягнення певного соціального блага у сфері культурних відносин, а також здатність поводитися відповідно, вимагати належної поведінки від інших суб’єктів і звертатися для захисту цих можливостей до компетентних державних й інших уповноважених органів та їх посадових осіб.
5. У процесі комплексного розроблення правового змісту конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина важливе місце посідає стадія узагальнення класифікаційної характеристики конституційних культурних прав та свобод особи в Україні шляхом застосування таких критеріїв, як суб’єкт права та свободи (конституційні культурні права та свобод людини й конституційні культурні права та свободи громадянина), зміст (комплексні, або загальні, і прості, або конкретні), час виникнення (первинні та похідні), характер (спосіб) здійснення (активні й пасивні), значення для носія (основні та неосновні), нормативна визначеність змісту тощо.
6. У системі конституційних прав та свобод людини і громадянина можна виокремити такі закономірності взаємодії культурних прав та свобод з іншими видами прав та свобод особи: по-перше, здійснення конституційних культурних прав та свобод є підставою для реалізації інших різновидів прав та свобод людини і громадянина; по-друге, здійснення конституційних культурних прав та свобод може бути підставою для призупинення реалізації інших видів прав та свобод людини і громадянина; по-третє, порушення конституційних культурних прав та свобод впливає на всі інші основні права та свободи людини й громадянина.
7. Конституційним культурним правам та свободам людини і громадянина властива соціальна й особистісна цінність, яка виявляється в різних сферах суспільних відносин (економічна, політична, ідеологічна й власне юридична) та на двох рівнях (загальному й індивідуальному). Соціальну цінність конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина слід розуміти як те значення, що мають для суспільства та його розвитку наявність і фактична реалізація можливостей певної поведінки особи у сфері культурного життя, юридично закріплених як вид конституційних культурних прав та свобод. Особистісна цінність конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина – це те значення, що має для розвитку та задоволення різноманітних особистих інтересів і потреб індивіда наявність у нього юридично закріплених у вигляді конкретних конституційних прав та свобод можливостей певної реальної поведінки у сфері культурних відносин.
8. Взаємозв’язок між конституційними культурними правами та свободами людини і громадянина й загальною культурою українського народу зводиться до такого: з одного боку, рівень розвитку останньої визначає сутність, зміст й обсяг конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина, а з іншого – конституційні культурні права та свободи людини і громадянина забезпечують і спрямовують подальший поступ, збереження загальної культури, створюють умови для її примноження, а також виконують роль системотворчого та системозберігаючого фактора.
9. Узагальнюючи, конкретизуючи та доповнюючи висловлені в науковій і навчальній юридичній літературі аргументи на користь виокремлення в системі конституційних прав та свобод людини і громадянина України особливої класифікаційної групи культурних прав та свобод особи, здобувач доходить таких висновків: 1) у сфері суспільних відносин, поряд з економічними, політичними й іншими, мають місце специфічні відносини, які зароджуються та реалізуються у сфері культурної діяльності особи, суспільства, держави; 2) Українська держава здійснює правове регулювання цих суспільних відносин. Найважливіші можливості закріплено на конституційному рівні у вигляді відповідних прав та свобод; 3) метою здійснення конституційних культурних прав та свобод особи є: а) задоволення духовних (інтелектуальних) потреб й інтересів індивіда; б) реалізація його інтелектуального потенціалу у відповідній сфері суспільних відносин для розв’язання наявних у ній проблем; 4) діє та постійно вдосконалюється механізм правового регулювання суспільних відносин у сфері культури, зокрема зміст і процес реалізації конституційних культурних прав та свобод особи.
10. Первинність конституційного регулювання передбачає, що на цьому рівні встановлюються та набувають свого юридичного закріплення найважливіші інститути, норми, положення, які визначають розвиток суспільства і права. Ефективність реалізації конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина значною мірою залежить від рівня правової, насамперед, конституційної регламентації їх змісту. Конституційній регламентації культурних прав та свобод людини і громадянина належить чільне місце у правовому регулюванні останніх. Роль конституційної регламентації культурних прав та свобод особи розглянуто крізь призму теорії конституціоналізму, всесвітньої та вітчизняної історії його виникнення й розвитку, сучасного рівня конституційного регулювання та конституційної реформи в Україні. Ефективність конституційного регулювання культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні безпосередньо залежить від того, наскільки дотримуються норм права в контексті верховенства Конституції, її найвищої юридичної сили й такої специфічної властивості її норм, як пряма дія.
11. Розглядаючи визначальні риси конституційної регламентації культурних прав та свобод людини і громадянина, доцільно керуватися не лише змістом ст. 53 і 54 Основного Закону України, а й враховувати весь комплекс конституційно-правових норм, які певною мірою стосуються змісту та реалізації цих прав та свобод. З огляду на зазначене, аналізу підлягає досить широке коло конституційно-правових норм. Передусім необхідно визначити певні особливості змісту ст. 53 і 54 Конституції України, які безпосередньо присвячено закріпленню конкретних культурних прав та свобод. Зокрема, ч. 1 ст. 53 Конституції України закріплює право кожного на освіту, незалежно від наявності або відсутності в нього громадянства України. Водночас ч. 3, 4 і 5 цієї статті закріплюють право на доступну та безоплатну дошкільну, повну загальну середню, професійно-технічну, вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах; право учнів та студентів на одержання державних стипендій і пільг; право безоплатно здобувати вищу освіту в державних та комунальних навчальних закладах на конкурсній основі; право громадян, які належать до національних меншин, відповідно до закону, на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови в державних і комунальних закладах або через національні культурні товариства. Ці права закріплюють особливості реалізації низки варіантів можливої поведінки суб’єкта, які є складовою загального права на освіту. У Конституції України закріплено свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ч. 1 ст. 54) та право на результати власної інтелектуальної, творчої діяльності (ч. 2 ст. 54).
12. Законодавча регламентація конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина спрямована, з одного боку, на конкретизацію і деталізацію конституційно-правових норм, що закріплені в ст. 53, 54 Основного Закону України, а з іншого – на розширення змісту й обсягу конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина, визначення гарантій, порядку й механізму їх реалізації. Законодавче регулювання конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина охоплює три сфери суспільної дійсності, а саме: освіту, науку та культуру. Причому загальний процес розвитку законодавства в галузі регламентації конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина слід сприймати не як певний технічний процес збільшення кількості законів (або ж виправлення вже чинних нормативно-правових актів), а необхідну умову створення надійної та ефективної системи забезпечення конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні.
13. Практика вітчизняного пам’яткоохоронного законодавства досі не відповідає мінімальним стандартам світового співтовариства. Саме тому охорона і захист історико-культурної спадщини залишається пріоритетним обов’язком держави. Причому перспективна стратегія має бути репрезентована так: формування повноцінної ефективної системи державних органів охорони культурної спадщини має відбуватися одночасно з роздержавленням і навіть приватизацією як самих пам’яток, так і опіки над ними. Саме цей шлях обрала більшість цивілізованих країн. Однак для реалізації окреслених завдань необхідна відповідна нормативно-правова база, ланки єдиної системи охорони, яких бракує нині в Україні.
14. Важливе місце серед сучасних тенденцій розвитку культури належить благодійній діяльності. Новітні форми та моделі благодійництва ґрунтуються на національних традиціях, тому ефективність функціонування інститутів благодійництва й меценатства певною мірою залежить від розв’язання комплексу проблем, серед яких створення нормативних засад для практичної реалізації цього напряму. Актуальним є запровадження належної законодавчої бази, вивчення світових тенденцій благодійницької діяльності, оскільки наявні розбіжності в оцінках зарубіжних моделей благодійницької діяльності, що впливає на доцільність їх запровадження в Україні та свідчить про потребу формулювання консолідованих уявлень щодо найефективніших моделей благодійницької діяльності в Україні.
15. Міжнародна співпраця держав у сфері прав людини полягає, насамперед, у розробленні та прийнятті певних стандартів щодо визначення правового статусу особи. Закріплюючи загальні стандарти прав людини, держави беруть на себе зобов’язання дотримуватися їх у своєму внутрішньому законодавстві та діяльності. Дотримання державами взятих на себе зобов’язань є однією з вирішальних умов визнання країни світовим співтовариством. Відповідно до міжнародних стандартів, перелічені в Конституції України основні права та свободи, зокрема культурні, не слід тлумачити як заперечення або применшення інших загальновизнаних прав та свобод людини і громадянина. В Україні не може бути прийнято закони, що скасовують чи применшують права та свободи людини і громадянина. Водночас міжнародне право та законодавча практика демократичних держав передбачають певні обмеження прав та свобод тією мірою, якою це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони та безпеки держави.
16. За цільовим призначенням міжнародно-правові акти щодо прав людини можна розглядати як такі, що присвячені: а) правам людини загалом (Загальна декларація прав людини); б) певним групам цих прав (Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права); в) правам окремих категорій людей (Декларація прав дитини, Конвенція про права дитини); г) забезпеченню умов реалізації всіх прав та свобод людини (Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації); ґ) забезпеченню умов реалізації певної групи прав та свобод (Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти). Якщо ж розглядати ці документи, ураховуючи конкретні їх положення, які мають безпосереднє значення для культурних прав та свобод, то в їх змісті досить чітко прослідковуються групи таких новел: 1) положення, що формулюють перелік і головні ідеї змісту культурних прав та свобод; 2) положення, у яких визначено провідні цілі цих суб’єктивних прав та свобод; 3) положення, у яких подано перелік головних гарантій суб’єктивних прав та свобод, що утворюють досліджувану групу; 4) положення, у яких установлено умови та межі допустимих обмежень цих суб’єктивних прав та свобод.
17. Таким чином, перелічені в міжнародно-правових документах культурні права можна звести до декількох формулювань, зміст яких охоплює те саме коло можливостей поведінки суб’єктів у сфері культурної діяльності. Для спрощення розуміння їх сутності й осмислення особливостей реалізації доцільно суб’єктивні культурні права, зміст яких передбачає певний комплекс повноважень суб’єктів, іменувати комплексними правами. Тоді як права, зміст яких передбачає одне повноваження суб’єкта, що, водночас, належить до змісту іншого (комплексного) права, називати окремими (простими) правами. Отже, право на освіту буде належати до комплексних прав, а право дитини на доступ до інформації та матеріалів, які спрямовані на забезпечення її всебічного розвитку, – до простих прав, що є складовою комплексного права на освіту. Кожне з комплексних суб’єктивних культурних прав має специфічне призначення, зумовлене ознаками тих культурних (інтелектуальних) потреб й інтересів, які особа задовольняє внаслідок здійснення відповідних повноважень. По-перше, це можливості, що сприяють досягненню певного рівня культурного (інтелектуального) потенціалу, який на певному рівні забезпечує особі можливість брати участь у культурному (інтелектуальному) житті, тобто, з одного боку, активно використовувати у своїх інтересах інтелектуально-культурний потенціал суспільства, а з іншого – робити вагомий внесок у його розвиток. Зазначені можливості акумулюються в комплексному праві на освіту, головне призначення якого полягає в забезпеченні рівня інтелектуального розвитку особи, адекватного поступу певного суспільства. Цей рівень має створювати суб’єкту вихідні можливості для користування інтелектуальними надбаннями суспільства, а також сприяти формуванню підґрунтя для можливостей його участі у створенні нових культурних цінностей. По-друге, це можливості, які забезпечують особі доступ до культурних надбань людства та їх використання як у суспільних, так в особистих інтересах. По-третє, це можливості, що зумовлюють здатність індивіда вільно здійснювати наукову та іншу інтелектуальну творчу діяльність. Водночас не має значення мета цієї діяльності – виконання суспільного замовлення чи задоволення приватних інтелектуальних потреб й інтересів.
18. З погляду цілеспрямованості можливості певної поведінки суб’єктів, що зафіксовано в положеннях міжнародно-правових актів і стосуються інтелектуальної діяльності особи, фактично охоплено змістом трьох комплексних культурних прав та свобод людини та громадянина, а саме: 1) правом на освіту; 2) правом на доступ і користування досягненнями культури; 3) свободою наукової та іншої творчої діяльності.
19. Гарантії конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина слід розуміти як діяльність міжнародних організацій, держави, інших соціальних суб’єктів, що ґрунтується на врахуванні та реалізації закономірностей суспільного розвитку і спрямована на створення сприятливих умов для повного та безперешкодного здійснення культурних прав та свобод людини і громадянина, а також сукупність необхідних умов, засобів, факторів, використання яких має на меті досягнення певного соціального блага у сфері культурних відносин, забезпечення їх ефективної охорони та результативного захисту від можливих порушень, відновлення цих прав та свобод, а також притягнення винних до юридичної відповідальності. Система гарантій конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина має специфічні внутрішньосистемні зв’язки між складовими. Ці зв’язки полягають у тому, що використання одних гарантій зумовлює реалізацію інших, і навпаки – утілення одних гарантій конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина може бути підставою для припинення дії інших. На підставі цього критерію як ознаки сфери суспільних відносин гарантії конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина слід умовно поділити на загальносоціальні (економічні, політичні й ідеологічні) та спеціальні (юридичні).
20. Загальносоціальні гарантії конституційних культурних прав та свобод утворюють цілісну систему, яка сприяє забезпеченню реалізації останніх. До загальносоціальних гарантій конституційних культурних прав та свобод особи належать економічні, політичні й ідеологічні, які взаємодіють зі спеціальними гарантіями. Система гарантій конституційних культурних прав та свобод особи має значну соціальну й особистісну цінність. Гарантування практичного втілення в життя конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні потребує подальшого вдосконалення.
21. Гарантуючи конституційні культурні права та свободи людини і громадянина, юридичні гарантії посідають важливе місце, оскільки створюють основу для реалізації, охорони та захисту цих прав та свобод. Юридичні гарантії об’єктивно зумовлені та перебувають у певному взаємозв’язку із загальносоціальними гарантіями й досягають найбільшої ефективності лише в тісній взаємодії з ними. Юридичні гарантії конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина є складним, багатоаспектним і самостійним інститутом правової системи України.
22. Реалізація конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні сприяє духовному розвитку особи й формуванню національної ідеології як суспільного феномена. Реалізація культурних прав та свобод особи може бути пов’язана як лише з уповноважуючими конституційно-правовими нормами, так і з усіма іншими видами регулятивних (правоустановчих) конституційно-правових норм. Під час упорядкування суспільних відносин, пов’язаних з реалізацією конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина, органи держави та їх посадові особи використовують загальнозаборонний тип правового регулювання, а для носіїв цього виду конституційних прав та свобод – загальнодозвільний. Під час реалізації конституційних культурних прав та свобод принцип верховенства права може бути застосовано прямо (безпосередньо), коли нормативні акти не містять норм для регулювання культурних відносин, а тому виникає необхідність застосування загальних принципів права (засад природного права), що відповідають демократичним стандартам.
23. Розгляд поняття конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина з позицій розвитку та функціонування інституту прав особи в сучасному світі свідчить, що воно має чітко визначену класифікаційну структуру, і це підтверджує аналіз правових систем окремих країн романо-германської правової сім’ї – Німеччини, Польщі, Росії та ін. Проблема культурних прав та свобод людини набула нині глобального значення, а їх дотримання стало свідченням справедливості у внутрішніх і зовнішніх справах багатьох держав і народів. Причому глобалізація як одна з визначальних тенденцій розвитку новітнього світу істотно впливає на всі сфери суспільного життя, правову систему загалом і культурні права та свободи людини і громадянина зокрема. В умовах глобалізації відбуваються кількісні та якісні зміни в переліку, обсязі та порядку реалізації культурних прав та свобод особи, з’являються нові права, поглиблюються наявні, загострюються протиріччя щодо тих прав та свобод, що найбільшою мірою пов’язані з процесами посилення взаємодії різних суб’єктів у культурній сфері з елементами глобалізаційного процесу.
24. На основі дослідження діяльності міжнародних судових установ й організацій, членом або учасником яких є Україна, щодо захисту суб’єктивних культурних прав та свобод акцентовано увагу на значенні їх практики для забезпечення принципів єдності, наступності та справедливості під час вирішення аналогічних юридичних справ, створення підґрунтя для вдосконалення національних законодавств, а також розширення правозахисного простору та зміцнення системи гарантій для представників окремих держав. Вітчизняне законодавство (наприклад, ч. 1 ст. 29 Закону України «Про загальну середню освіту») надає батькам або особам, які їх замінюють, права щодо реалізації їх дітьми права на освіту. Однак ці права не передбачають можливостей, які могли б вплинути на зміст освіти і навчання дітей. Водночас ст. 2 Протоколу № 1 до Конвенції з прав людини і основоположних свобод закріплює право батьків забезпечувати своїм дітям таку освіту та навчання, які за своїм змістом відповідають їх релігійним і світоглядним переконанням. У зв’язку із зазначеним, слід усунути цю невідповідність шляхом унесення до національного законодавства змін, що нададуть батькам можливості впливати не лише на обрання закладу та форми навчання їх дітей, а й на зміст освіти останніх. На відміну від наукової доктрини та практики згаданої вище Конвенції, у вітчизняній правовій теорії і правозастосовній практиці не прослідковується нерозривний зв’язок між змістом та процесом реалізації передбаченої ч. 1 ст. 54 Конституції України свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості й змістом і процесом реалізації закріпленого в ч. 1 ст. 34 Конституції України права на вільне вираження власних поглядів і переконань. З огляду на євроінтеграційні процеси, які відбуваються в Україні, цю невідповідність необхідно усунути.
25. На переконання здобувача, практичне вдосконалення реалізації конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні слід здійснювати в межах таких напрямів: гармонізація національного законодавства у сфері регулювання культурних відносин, розроблення й ухвалення державної доктрини соціально-економічного підтримання культурного розвитку суспільства; зміцнення правових гарантій для активізації інститутів громадянського суспільства в частині самоконтролю та самофінансування в галузі культури; забезпечення рівності та доступності до можливих засобів правового захисту конституційних культурних прав та свобод, зокрема шляхом звернення до міжнародних установ й організацій. Забезпечення конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина є змістом культурної функції Української держави та передбачає систему заходів їх гарантування, захисту й охорони. Реалізацію культурної функції, спрямованої на забезпечення конституційних культурних прав та свобод особи, необхідно розглядати як частину загальної політики соціальної правової держави поряд зі здійсненням економічних, політичних і громадянських прав та свобод, а її розвиток, стабільність і програмованість - як необхідну умову або фактор демократичних перетворень у сучасному українському суспільстві. Удосконалення реалізації конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні можливе лише за умови ефективної організаційно-виконавчої діяльності державних органів і посадових осіб у межах законності й на засадах демократії.