Конституційно-правовий статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ 14

1.1. Основи конституційно-правового статусу територіальних автономій та їх представницьких органів в унітарних державах 14
1.2. Поняття Верховної Ради Автономної Республіки Крим та її конституційно-правового статусу 34
1.3. Становлення конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим 64

РОЗДІЛ ІІ. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ, СТРУКТУРИ ТА СКЛАДУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ 90

2.1. Порядок формування Верховної Ради Автономної Республіки Крим 90
2.2. Склад і структура Верховної Ради Автономної Республіки Крим

РОЗДІЛ ІІІ. ПРИНЦИПИ, ПОВНОВАЖЕННЯ І ФОРМИ ДІЯЛЬНОСТІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ 139

3.1. Принципи організації та діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим 139
3.2. Компетенція та форми діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим 153
ВИСНОВКИ 195

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 207

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Після проголошення незалежності України і прийняття чинної Конституції України розпочались радикальні процеси демократизації суспільства і держави. Відбулись кардинальні зміни у державному механізмі: пішли у небуття органи, властиві радянській системі, з'явилися нові демократичні структури. Змінився характер взаємовідносин між центральною та регіональною і місцевою владою.
Зразком цих змін у політичній системі суспільства є конституювання у механізмі адміністративно-територіального устрою України регіону з особливим статусом – Автономної Республіки Крим, проголошення та утворення системи органів та посадових осіб автономії. Особливе місце серед цих інституцій займає Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Слід зазначити, що незважаючи на величезний інтерес до кримської проблематики, у сучасній політико-правовій науці дослідження конституційно-правового статусу органів автономії, зокрема Верховної Ради Автономної Республіки Крим, майже відсутні, що безумовно негативно впливає на практику організації та функціонування цієї інституції.
Актуальність дослідження конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим обумовлена кількома чинниками.
По-перше, кримський регіон займає особливе місце у системі територіального устрою України, він характеризується своєрідними органами публічної влади, які не властиві усім іншим адміністративно-територіальним одиницям в Україні. Правова природа, специфіка завдань і функцій, унікальність видаваних актів одного з них, - Верховної Ради Автономної Республіки Крим, – вже тривалий час привертає увагу теоретиків і практиків. Останнє десятиріччя переконливо демонструє, що ефективне функціонування представницького органу автономії неможливе без чіткого усвідомлення її ролі і значення у суспільстві, зваженої наукової концепції її конституційно-правового статусу. Саме відсутність цього викликало кризові явища у відносинах між державою та її невід'ємною складовою частиною – Автономною Республікою Крим.
По-друге, соціально-економічний розвиток кримського регіону потребує гнучкого науково обґрунтованого механізму вирішення справ у таких сферах, як іноземне інвестування у рекреаційну сферу, соціально-культурний розвиток національних меншин та корінних народів Криму, що були депортовані за радянських часів. Якщо цей механізм не може бути ефективно реалізованим у рамках загальнодержавної політики, то він має шанси здійснитися на регіональному рівні. Представницькі органи влади автономії таким чином повинні на сьогоднішній день не тільки доповнювати зусилля органів державної влади у названих напрямках, а й взяти на себе основний тягар з вирішення питань регіонального та місцевого значення, які виникають або можуть виникнути у населення Автономної Республіки Крим.
Заслуговує на увагу й зовнішньополітичний аспект актуальності теми. Адже, регіональна політика сучасної демократичної держави вимагає, з одного боку, надання широких повноважень регіонам, з другого, чіткого усвідомлення населенням регіону необхідності та спроможності реалізації наданих повноважень. Проблема виваженого підходу до регіональної політики, а саме регіонального самоврядування цікавить сьогодні, насамперед, країни, що складають Раду Європи. Про це свідчить Європейська Хартія про регіональне самоврядування, розроблена у рамках Ради Європи Конгресом місцевих та регіональних влад Європи. 5 червня 1997 року на ІV сесії Конгресу у Страсбурзі була прийнята Рекомендація 34 щодо проекту Європейської Хартії про регіональне самоврядування. Ця рекомендація запропонувала Парламентській Асамблеї Ради Європи підтримати, а Комітету Міністрів прийняти проект.
Безумовно, і теоретичні положення і практична реалізація цієї Хартії викликають неоднозначну реакцію у багатьох країнах. Але Україна, як повноправний член цієї поважної міжнародної організації, має право зробити свій безпосередній внесок у подальшу підготовку і остаточне ухвалення цього надзвичайно важливого документу, а нормативні положення і практична реалізація цієї Хартії, зокрема, конституювання регіональних представницьких органів, реалізації їх повноважень в Україні співзвучна процесам, що проходять у європейських демократичних країнах.
Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена, з одного боку, потребою у створенні вітчизняної теорії конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, з другого – необхідністю розробки науково-обґрунтованих прикладних рекомендацій щодо вдосконалення системи органів Автономної Республіки Крим та подальшого розвитку законодавства України у цій сфері, з третього – орієнтацією України на інтеграцію у світове співтовариство.
Безпосередньо конституційно-правовий статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим ще не був предметом комплексного дисертаційного дослідження. Окремі питання її повноважень розглядалися суто в практичному аспекті (наприклад, в ході перевірки Конституційним Судом України конституційності конкретних її нормативно-правових актів наприкінці 90-х років).
У теоретичному плані означена проблематика була предметом наукових досліджень історичної та політологічної науки. Однак, у сучасній юридичній науковій думці праць, присвячених конституційно-правовим аспектам статусу Верховної Ради Автономної Республіка Крим фактично немає.
Теоретичну основу дисертації складають здобутки вітчизняних вчених в галузі теорії держави і права, конституційного права і державного будівництва, місцевого самоврядування, міжнародного права, які прямо або побічно торкаються питань статусу автономії та її представницького органу.
Автор скористався також працями з питань місцевого самоврядування економістів, фінансистів, соціологів, істориків, політиків, політологів, практичних працівників.
Так, у спеціальній літературі розгляд проблем статусу автономних утворень та їхніх представницьких органів, у тому числі конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим проводився у працях М.О. Баймуратова, В.М. Баранчука, Ю.О. Волошина, В.А. Кадирова, В.М. Кампа, В.І. Кичуна, О.Л. Копиленка, М.І. Корнієнка, В.В. Кравченка, О.Г. Кушніренка, М.П. Орзіха, Ю.І. Римаренка, В.Ф. Погорілка, Є.А. Тихонової, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, В.М. Шаповала, Г.О. Швачки, Ш.Ш. Ягудіна та інших вчених.
Проблематика конституювання автономних утворень та місцевого самоврядування у зарубіжних державах досліджувалася у працях Т.А. Васильєвої, С.В. Полєніної, Ю.О. Тихомирова, І.М. Степанова, Б.А. Страшуна, І.А. Умнової, В.Є. Чиркіна та інших науковців.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відділі конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Ця тема є складовою частиною цільової комплексної програми "Система органів державної влади в Україні" (№ державної реєстрації PK 0101U001009).
Мета та завдання дисертаційного дослідження полягають у розкритті проблемних питань щодо конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, розробці пропозицій та внесенні рекомендацій з його удосконалення. Водночас необхідно застерегти, що можливості формулювання пропозицій практичного характеру мають ґрунтуватися на чіткому осмисленні змісту відповідних політичних, економічних, соціальних процесів і явищ, отже – на усвідомленні їх причин. Тому в роботі значну увагу приділено питанням еволюції статусу представницького органу автономії, зроблені спроби визначити концептуальні проблеми конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, розкрити характерні ознаки та виявити природу влади, яку здійснює орган, що репрезентує інтереси населення автономії, дослідити особливості його повноважень, гарантій діяльності, відповідальності тощо.
Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких завдань:
– здійснити порівняльний аналіз світової практики конституювання автономних регіональних утворень у рамках унітарних держав, та охарактеризувати основи конституційно-правового статусу органів регіональної представницької влади у цих утвореннях;
– дати дефінітивне визначення Верховної Ради Автономної Республіки Крим з урахуванням методологічних позицій теорії держави і права, а також сучасних тенденцій у конституційному та міжнародному праві щодо регіонального самоврядування;
– проаналізувати основні етапи еволюції конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим з 1991 р. до сьогодення;
– проаналізувати сучасні конституційно-правові проблеми статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим як результату складного політичного процесу;
– розкрити зміст конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, надати характеристику його елементів;
– розробити пропозиції та внести рекомендації щодо вдосконалення конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Об'єктом дослідження є конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим.
Предметом дисертаційного дослідження є конституційно-правовий статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Методологічна та теоретична основа дисертації. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи та підходи визначення поняття конституційно-правового статусу такого органу публічної влади як Верховна Рада Автономної Республіки Крим, його змісту, місця та ролі в механізмі організації публічної влади в Автономній Республіці Крим, а саме: метод діалектичної логіки – для розкриття конституційно­правового механізму здійснення публічної влади в Автономній Республіці Крим; соціологічний метод – при аналізі внутрішніх та зовнішніх чинників та суспільних процесів, які зумовили виникнення та статусні трансформації Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також аналізі результатів її рішень; формально-логічний метод – для визначення основних понять юридичних конструкцій, правових засад вирішення колізій законодавства України, яке встановлює статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим; порівняльно-правовий метод – при аналізі та співвідношенні вітчизняного та зарубіжного досвіду територіальної організації унітарних держав ускладнених автономним елементом, а також організації та функціонування представницьких органів населення автономних утворень у цих державах; системно-функціональний метод – як засіб з’ясування місця Верховної Ради Автономної Республіки Крим у механізмі публічної влади України та механізмі організації публічної влади в Автономній Республіці Крим, а також її функціонального призначення; структурно-функціональний метод – під час з’ясування підходів до розкриття організаційної структури та персонального складу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також розкриття функціональної ролі складових елементів цього органу та форм їх діяльності. Серед філософських методів використовується принцип об’єктивності (при систематизації наукових поглядів щодо правової природи Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сутності і змісту її діяльності). Також методологічну основу, враховуючи багатоаспектність предмета дослідження, складають такі загальнонаукові методи, як аналіз та синтез, узагальнення, моделювання та інші. Так, використання методів моделювання дозволило автору запропонувати концепцію реформування структури Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних учених з конституційного права, муніципального права, адміністративного права та процесу, теорії управління. При підготовці дисертації автор також спирався на концептуальні положення в галузі теорії та історії держави і права.
Оскільки проблема статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим є частиною більш глобальної проблематики, яка пов’язана із дослідженням політико-правових проблем організації та здійснення публічної влади в Автономній Республіці Крим, а також питаннями адміністративно-територіального устрою України, в дослідженні використовувалися праці таких учених, як М.О. Баймуратов, В.М. Баранчук, Ю.О. Волошин, В.А. Кадиров, В.М. Кампо, В.І. Кичун, О.Л. Копиленко, М.І. Корнієнко, В.В. Кравченко, О.Г. Кушніренко, М.П. Орзіх, Ю.І. Римаренко, В.Ф. Погорілко, Є.А. Тихонова, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, В.М. Шаповал, Г.О. Швачка, Ш.Ш. Ягудін та ін. Також проблематика конституювання автономних утворень та місцевого самоврядування у зарубіжних державах досліджувалася у працях Т.А. Васильєвої, С.В. Полєніної, Ю.О. Тихомирова, І.М. Степанова, Б.А. Страшуна, І.А. Умнової, В.Є. Чиркіна та ін.
Дисертаційне дослідження ґрунтується на аналізі нормативного змісту Конституції України і законів України, інших чинних нормативно-правових актів, зміст яких обумовлений обраною темою.
Джерелом також стали міжнародні договори та конвенції, серед яких найбільшу цінність для даного дослідження має Європейська Хартія про регіональне самоврядування, проект якої був запропонований в червні 1997 р. на четвертої сесії Конгресу місцевих та регіональних влад Європи.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці конституційного права здійснено спробу системно розглянути теоретичні та практичні проблеми конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим як представницького регіонального органу влади в Україні та сформульовано авторську концепцію конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
У дисертації дістало подальший розвиток дослідження місця та значення представницького органу автономії в Україні і еволюції становлення її конституційно-правового статусу, а саме:
– виявлені передумови становлення конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, об'єктивні та суб'єктивні фактори її еволюції як представницького органу жителів автономії, що вплинули на цей процес, зміст та характер цієї еволюції, зокрема, внутрішньополітичні (відсутність досвіду самостійного конституційного будівництва в Україні), зовнішньополітичні (втручання у суверенні справи України з боку Росії, Туреччини, прагнення з їхнього боку проводити у свою політику у автономії), етнонаціональні (превалювання у складі населення автономії корінних народів), історичні (наявність власного історичного досвіду державотворення на території Автономної Республіки Крим), географічні (територіальна віддаленість від центру, півострівний характер території) тощо;
– запропоноване дефінітивне визначення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, показані відмінності її конституційно-правового статусу від статусу органів державної влади та традиційних органів місцевого самоврядування;
– сформулювана авторська концепція конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим як єдиного в Україні представницького органу регіонального самоврядування населення автономії у контексті Європейської хартії регіонального самоврядування;
– здійснено аналіз системи повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим; зосереджена увага на тих повноваженнях, які де-факто є державницькими за своєю природою, що надає статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим риси представницького органу державної влади;
– встановлені на основі аналізу нормативно-правових актів України і Автономної Республіки Крим внутрішні суперечності конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, внесені пропозиції та зроблені рекомендації щодо подолання цих недоліків.
У результаті зроблено ряд узагальнень, висновків та пропозицій, які відрізняються новизною і дають підстави сформулювати та винести на захист такі положення:
– порівняльний аналіз конституційно-правового статусу автономних утворень та їх представницьких органів в унітарних державах світу та конституційної моделі територіальної організації України, вказує, що якими б повноваженнями не володіли автономні утворення, автономії залишаються складовими частинами унітарної держави не руйнуючи цілісної матерії суверенітету цих держав, наявність в складі України адміністративно-територіальної автономії відповідає виробленим конституційною теорією та перевіреним світовою практикою принципам державного устрою, а статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим як представницького органу населення автономії, хоч і має свої особливості, у цілому відповідає світовим стандартам регіонального представництва;
– Верховна Рада Автономної Республіки Крим – це єдиний регіональний, представницький, колективний, виборний, однопалатний орган у системі місцевого самоврядування в Україні, який представляє інтереси жителів Автономної Республіки Крим та вирішує від їхнього імені питання місцевого та регіонального значення під свою відповідальність у рамках Конституції, законів України та Конституції Автономної Республіки Крим;
– конституційно-правовий статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим є результатом складної еволюції цього органу, яка відбувалася під впливом ряду чинників (внутрішньополітичних, зовнішньополітичних, етнонаціональних, історичних, географічних тощо) від "найвищого органу державної влади на території Кримської АРСР" з законодавчими функціями, до регіонального представницького органу місцевого самоврядування населення автономії з делегованими йому державою окремими функціями. Проводиться ідея, що становлення конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим є результатом політичного та суспільного компромісу, що відбувся в другої половині 90-х років в Україні та дозволив уникнути на терені України збройних етнонаціональних конфліктів, які пережили ряд країн СНД;
– Верховна Рада Автономної Республіки Крим посідає особливе місце серед органів публічної влади України: має окремі ознаки як традиційного органу місцевого самоврядування, так і органу державної влади, що дозволяє охарактеризувати її, з одного боку, як представницький колективний орган регіонального самоврядування в Україні, який представляє інтереси жителів Автономної Республіки Крим та вирішує питання місцевого та регіонального значення, а, з іншого, здійснює делеговані йому державою особливі функції;
– виявлено, що чинні нормативно-правові акти, якими регламентується конституційно-правовий статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим неузгоджені між собою, зокрема залишаються деякі суперечності у визначенні її повноважень та гарантій діяльності, що дало підстави висловити пропозиції, щодо уточнення деяких положень Конституції Автономної Республіки Крим.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані у науково-дослідній, навчальній, правотворчій та правовиховній діяльності.
Теоретичні узагальнення, висновки і пропозиції сформульовані у дисертації можуть використовуватися для подальших наукових досліджень і дискусій з проблем територіальної організації української держави. Матеріали дисертаційної роботи можуть застосовуватися при викладанні курсів "Конституційне право України" та "Муніципальне право України", підготовці відповідних навчальних посібників, курсів лекцій та підручників. Результати дослідження можуть використовуватися при розробці проектів відповідних нормативно-правових актів, а також реалізації прийнятих нормативних актів.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані в роботі положення та наукові результати обґрунтовані на базі особистих досліджень і мають теоретичне і практичне значення. Автором наводяться теоретичні положення та рекомендації щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства.
Апробація результатів дослідження. Результати наукового дослідження обговорювалися на засіданнях відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, доповідалися на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, симпозіумах, круглих столах, зокрема, науково-практичній конференції з обговорення проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (м. Київ, 18 квітня 2003 р.), а також на V звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького та курсантського (студентського) складу Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь, 2003 р., тези опубліковано).
Матеріали дисертаційної роботи були використані автором у його педагогічної діяльності в училищі професіональної підготовки робітників міліції Головного управління МВС в Автономній Республіці Крим.
Основні теоретичні положення дисертації знайшли відображення у чотирьох наукових публікаціях, опублікованих у фахових юридичних виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті проведеного дослідження конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим ми зробили наступні висновки:
1. Дослідження конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, як органу який представляє інтереси населення територіальної автономії у складі України доцільно проводити через призму системно-теоретичного аналізу організації та діяльності аналогічних інституцій, існуючих у складі унітарних держав.
Проведений порівняльний аналіз конституційно-правового статусу автономних утворень та їхніх представницьких органів в унітарних державах світу та конституційної моделі територіальної організації України, дозволяє зробити висновок, що автономії різного порядку, рівня та характеру існують сьогодні у багатьох унітарних державах. Кількість автономних утворень в державі може бути різною. Автономії можуть утворюватися з урахуванням історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій регіонів. В Україні Автономна Республіка Крим утворена за територіальною ознакою.
Світовий досвід свідчить, що автономії можуть мати хартії, статути і конституції, які приймаються автономіями і затверджуються законодавчими органами держав. У цих документах закріпляється правовий статус автономії, назва автономії, межі території автономії, повноваження автономії в рамках конституції держави. Конституцію Автономної Республіки Крим приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим і затверджує не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.
Об'єм повноважень автономії та її органів може бути різним. В Україні виключно Автономна Республіка Крим має особливий статус, який визнано Конституцією України та детально врегульовано в Конституції Автономної Республіки Крим. По мірі політичного становлення автономії держава може передавати або делегувати автономії за допомогою прийняття конституційних законів додаткові повноваження.
Практика конституційного будівництва складних за своєю територіальною організацією держав демонструє, що якими б повноваженнями не володіли автономні утворення, автономії залишаються складовими частинами унітарної держави не руйнуючи цілісної матерії суверенітету цих держав, що закріплено в конституціях більшості держав, які мають у своєму складі такі утворення. Наявність в складі такої унітарної держави як Україна територіальної автономії відповідає виробленим конституційною теорією та перевіреним світовою практикою принципам державного устрою, прийнятого в європейських країнах. Статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим як представницького органу населення автономії, хоч і має свої особливості, відповідає світовому досвіду державного будівництва.
2. Комплексне дослідження конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим можливе лише за умовою усвідомлення політико-правової природи Верховної Ради Автономної Республіки Крим, формування її дефінітивного визначення, виявлення її характерних ознак, розгляду теоретико-методологічних основ поняття та структури конституційно-правового статусу даного суб'єкта конституційного права, проведення співвідношення конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим із конституційно-правовим статусом інших аналогічних за політико-правовою природою суб'єктів публічно-владних відносин.
На нашу думку, Верховна Рада Автономної Республіки Крим - це єдиний регіональний, представницький, колективний, виборний, однопалатний орган у системі місцевого самоврядування в Україні, який представляє інтереси жителів Автономної Республіки Крим та вирішує від їхнього імені питання місцевого та регіонального значення під свою відповідальність у рамках Конституції, законів України та Конституції Автономної Республіки Крим.
Дане формулювання відображає основоположні моменти в розумінні правової природи, місця у конституційному механізмі та функціонального призначення Верховної Ради Автономної Республіки Крим. По-перше, воно демонструє інституціональні характеристики даного органу, як суб'єкта публічної влади та політичної системи України. По-друге, орієнтує цей орган на досягнення єдиної мети для всієї системи локальної демократії - вирішення питань місцевого та регіонального значення, забезпечує поєднання інтересів загальнодержавних з інтересами певної території та реалізацію функцій місцевого та регіонального самоврядування. По-третє, є ключовою категорією, яка дозволяє сконструювати теоретичну модель конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, виявити його складові елементи.
Елементами конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим є передбачений нормативно-правовими нормами порядок формування даного органу, сукупність його функцій і повноважень, форм діяльності, а також система гарантій, які забезпечують ефективне вирішення покладених на неї завдань та юридичної відповідальності за результати своїх дій.
Найбільш актуальним моментом у розумінні конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим є виявлення місця даного органу у системі органів публічної влади України. За своїми сутнісними, змістовними, функціональними характеристиками Верховна Рада Автономної Республіки Крим значною мірою нагадує представницький орган місцевого самоврядування, зокрема обласної ради. У той же час, відсутність цього у суб'єкта у переліку суб'єктів системи місцевого самоврядування, встановленого Конституцією України та Законом "Про місцеве самоврядування в Україні", а також окреме регулювання питань місцевого самоврядування у Конституції Автономної Республіки Крим, певною мірою "усікають" межі такої "ідентифікації".
Одночасно, Верховна Рада Автономної Республіки Крим не входить до системи органів державної влади - вона не підпорядковується будь-яким органам державної влади, не призначається ними; жоден чинний нормативно-правовий документ не називає Верховну Раду Автономної Республіки Крим органом державної влади. Верховна Рада - орган тільки представницької влади Автономної Республіки Крим, тобто адміністративно-територіальної одиниці с особливим статусом.
Таким чином, в статусі Верховної Ради Автономної Республіки Крим автор вбачає протиріччя щодо місця, яке вона займає у системі органів публічної влади. Усвідомленню сутності та змісту конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим має передувати комплексне дослідження феномену автономії, її місця в механізмі унітарної державі, а також правової природи організаційно-правових форм представництва її інтересів.
Аналіз світового досвіду існування адміністративно-територіальних автономій свідчить, що, по-перше, особливості кожної автономії породжені неповторними конкретними умовами громадського та політичного життя; по-друге, теоретизування щодо "класичної" автономії неможливе. Тобто немає і не може бути єдиної універсальної моделі автономії, яка б задовольнила будь-яке суспільство. Тому підхід до конструювання державної регіональної політики у контексті статусу Автономної Республіки Крим та Верховної Ради Автономної Республіки Крим не може бути "жорстко" верифікованим історичним досвідом України або зарубіжними моделями устрою держави, які наполегливо рекомендуються зарубіжними і вітчизняними експертами та державними діячами, які знаходяться під їхнім впливом. Необхідний поступовий пошук конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим та Верховної Ради Автономної Республіки Крим та власної сучасної моделі устрою України, концептуально орієнтований на реальну регіоналізацію та муніципалізацію країни та засновану на цьому конституційно-децентралізовану державу.
3. Конституційно-правовий статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим є результатом складної еволюції цього органу, яка відбувалася під впливом ряду факторів від "найвищого органу державної влади на території Кримської АРСР" з законодавчими функціями, до представницького органу регіонального самоврядування населення автономії з делегованими йому державою окремими функціями.
Процес становлення конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим обумовлений об'єктивними та суб'єктивними факторами її еволюції як представницького органу населення автономії, що вплинули на цей процес, зміст та характер цієї еволюції. Такими чинниками, зокрема, є: внутрішньополітичні (відсутність досвіду самостійного конституційного будівництва в Україні); зовнішньополітичні (включення Криму в зону інтересів інших держав та втручання у суверенні справи України з боку Росії, Туреччини, прагнення з їхнього боку проводити у свою політику у автономії); етнонаціональні (превалювання у складі населення автономії корінних народів, пробудження національної свідомості кримськотатарського та інших кримських етносів після повернення); демографічні (повернення депортованих народів до Криму, різке стихійне збільшення населення Криму за досить короткий час); історичні (наявність власного історичного досвіду державотворення на території Автономної Республіки Крим, трагічна доля Криму за останні 200 років, багаторазовий перехід його з одних рук до інших та сама можливість такого переходу в свідомості мешканців Криму); психологічні (великі надії мешканців півострова, пов'язані с появою автономії, висока політична активність населення на початку 90-х років та її різкий спад в середині 90-х); географічні (територіальна віддаленість від центру, півострівний характер території) тощо.
Конституційно-правовий статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим тривалий час не був врегульований саме через невизначеність долі Криму у відносинах між Україною та Російською Федерацією; подвійну політику Росії щодо "кримського питання"; розбіжні інтереси багатьох політичних партій та кіл, що їх підтримували; особливості етнічної ситуації, ускладненої післявоєнною насильницькою депортацією кримських народів та сучасною неспроможністю їх повного влаштування після стихійного повернення; необґрунтованим ототожнюванням у свідомості суспільства колишнього СРСР початку 90-х років автономії не з самоврядуванням, а з державністю.
Процеси, які відбувалися в першій половині 90-х років в Криму, є одним з проявів реакції на багаторічну національну політику СРСР, який стримував розвиток як національний, так і регіональний. Але на відміну від інших регіонів колишнього СРСР, ці процеси мали мирний характер і ніколи не переростали у збройний конфлікт. Централізація та децентралізація політико-територіального устрою сучасної України у поєднанні з автономізацією Кримського регіону, конституювання системи органів влади в Автономній Республіці Крим не змогли за відносно невеликий термін вирішити усі етнонаціональні та регіональні проблеми. Але не викликає сумніву, що демократичне застосування принципів централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій, дозволило зняти гостроту сепаратистських тенденцій, зміцнити єдність країни, не допустити наступ потенційних міжнаціональних та міжрегіональних конфліктів.
4. Порядок формування Верховної Ради Автономної Республіки Крим є результатом тривалої еволюції та змінювався на протягом 90-х років під впливом різних суб'єктивних та об'єктивних (політичних, правових, соціально-економічних, етнонаціональних) факторів. Довгий час це питання ускладнювалося, по-перше, намаганнями кримських політиків надмірно розширити повноваження автономії, по-друге, існуванням багатьох правових колізій у цьому питанні через відсутність досвіду у молодої суверенної держави в розв'язанні таких питань.
В цілому порядок формування представницького органу автономії досить чітко регламентований чинним законодавством України. Порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законами України, (ст.138), Конституцією Автономної Республіки Крим (ст. 21-23).
Прийнятий у 2004 р. Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” створив правові умови для активізації участі політичних партій у процесі формування персонального складу Верховної Ради Автономної Республіки Крим та перетворення цього органу у політичний орган автономії.
Водночас, віднесення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим до категорії місцевих виборів, з одного боку, стало додатковим аргументом на користь того, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим – це специфічний за своєю природою орган місцевої самоврядної влади, а, з іншого – змушує дивитись на політичні партії не лише як на учасників загальнонаціонального політичного процесу, а й муніципального процесу, кінцевою метою діяльності суб’єктів якого є вирішення, або сприяння вирішенню питань місцевого та регіонального значення.
Основні засади і принципи виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим визначаються законодавством України, що цілком відповідає демократичним принципам та враховує світовий досвід формування представницьких органів автономних утворень в унітарній державі.
5. За своїм складом та структурною організацією Верховна Рада Автономної Республіки Крим є складним організаційно-політичним інститутом. Конституційно-історична еволюція персонального депутатського складу Верховної Ради Автономної Республіки Крим свідчить про наявність чітких тенденцій його професіоналізації та демократизації роботи. У той же час нормативно-правова регламентація статусних характеристик Верховної Ради Автономної Республіки Крим потребує свого вдосконалення шляхом приведення у відповідність до Конституції України, взаємоузгодженості між собою відповідних нормативно-правових актів (Конституції Автономної Республіки Крим, Регламенту Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших), а також свого розширення та конкретизації шляхом прийняття Закону України "Про статус депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим".
За своєю структурою Верховна Рада Автономної Республіки Крим є однопалатним органом, який складається з 100 депутатів, очолюється Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, який має першого заступника і заступник. Також, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у внутрішньо організаційному аспекті складається з Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, постійних та тимчасових комісій Верховної Ради Автономної Республіки Крим; Секретаріату Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Аналіз нормативно-правової бази, яка регламентує внутрішньо організаційні характеристики Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також практики роботи структурних складових цього органу свідчить про наявність незбалансованості у компетенційних повноваженнях цих структур, штучне розширення прерогатив деяких органів (наприклад, Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим), що передбачає необхідність вдосконалення профільного законодавства та зміцнення позицій безпосередньо Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а не її складових.
Передбачений законодавством конституційний склад депутатського корпусу у 100 членів представляється неадекватним кількості населення Автономної Республіки Крим, яке вони представляють. У зв'язку з цим така фіксована кількість депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим потребує наукового переосмислення, та, враховуючи, більшу подібність конституційно-правового статусу цього органу до конституційно-правового статусу обласних рад, передбачення можливості переходу до пропорційного представництва у Верховній Раді Автономної Республіки Крим (як єдиного на території автономії регіонального представницького органу) спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Автономної Республіки Крим.
6. Питання про принципи організації та діяльності будь-якої публічно-владної інституції має стратегічне значення для розуміння феномену її політико-правової природи, її функціонування у системі усіх публічно-владних відносин, які складаються у процесі взаємодії між людиною та територіальною громадою, територіальною громадою та органами місцевого самоврядування, органами державної влади та суспільством, суспільством та державою.
Під принципами організації та діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим відповідно слід розуміти обумовлені політико-правовою природою цього органу основні, докорінні засади його організації та функціонування.
Основні засади організації та діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України, Законом України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим", Конституцією Автономної Республіки Крим, Регламентом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, іншими нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим в межах її повноважень.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим здійснює свою діяльність на принципах верховенства права; конституційності; законності; гласності; колегіальності; субсидіарності; поєднання інтересів Автономної Республіки Крим та загальнодержавних інтересів; врахування історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій; правової, організаційної і матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених Конституцією і законами України, Конституцією Автономної Республіки Крим; судового захисту.
Принципи організації та діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим мають багато спільного з принципами організації та діяльності органів місцевого самоврядування. Здійснення одного з найважливіших серед них - правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності - відрізняється обсягами повноважень зазначених органів.
Виявлено проблему втілення принципу правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності. З одного боку, формально представницький орган автономії одержав більші повноваження у цієї сфері, ніж органи місцевого самоврядування. З іншого - визначення меж матеріально-фінансової самостійності Верховної Ради Автономної Республіки Крим неможливо без чіткого законодавчого забезпечення: по-перше, її права власника на землю і природні ресурси в межах території автономії, за винятком земель і природних ресурсів, віднесених до загальнодержавної власності, власності місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб; по-друге, майнових відносин щодо майна, управління яким є одним з повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим; по-третє, структури і механізмів формування бюджету автономії.
7. Компетенція Верховної Ради Автономної Республіки Крим - це сукупність прав та обов'язків (повноважень) даного органу та предметів відання (сфер та об'єктів), в яких даний суб'єкт є юридично компетентним. Системно-теоретичний аналіз компетенції Верховної Ради Автономної Республіки Крим стикається з рядом актуальних питань як доктринального, так і прагматичного характеру. Розглядаючи повноваження представницького органу Автономної Республіки Крим, доцільно виходили з того, що, по-перше, повноваження представницького органу населення Автономної Республіки Крим іманентно випливає з повноважень самої автономії, враховуючи, що саме через свої органи вона може їх реалізувати, та, по-друге, повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, як і повноваження самої автономії - результат складного політичного процесу взаємних поступок у відносинах між державою та кримським регіоном.
Аналіз правоположень Конституції України свідчить, що, по-перше, Конституція України достатньо лапідарно окреслює статусні характеристики Верховної Ради Автономної Республіки Крим та по суті не визначає характеру та обсягів її повноважень, не встановлює порядку формування та діяльності даного органу; по-друге, посилання щодо зазначених повноважень носять декларативний або свідомо некоректний характер; по-третє, закріплення в Конституції України повноважень автономії є необхідною, але недостатньою гарантією досягнення мети цих повноважень, що зазначена у Законі України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим": сприяння реалізації прав та інтересів населення автономії та вирішенню питань життєдіяльності регіону; по-четверте, враховуючи, що в Україні реалізовано принцип "позитивного" регулювання повноважень органів публічної (державної та публічно-самоврядної) влади, повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим не можуть бути визначені її нормативно-правовими актами, це може бути зроблено виключно законами України.
Конституція Автономної Республіки Крим, по-перше, відтворює повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, передбачені Конституцією України та Законом України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим", по-друге, розширює її компетенцію. Надані за Конституцією Автономної Республіки Крим додаткові повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим за своєю природою є делегованими їй Україною повноваженнями та мають здійснюватися у рамках загальнодержавної зовнішньої та внутрішньої політики України, з дотриманням Конституції і законів України. Також слід зазначити, що в Конституції Автономної Республіки Крим відбувся поділ повноважень автономії між представницьким та виконавчим органами автономії, але цей поділ - на користь представницького органу.
Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим мають особливий характер, що свідчить про особливий характер його взаємовідносин з органами державної влади. Вони за своєю природою є підзаконними актами нарівні з рішеннями органів місцевого самоврядування, але є суттєва відмінність між ними щодо порядку зупинення їх дії чи скасування: Президент України має право лише зупиняти дію нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності; Конституційний Суд України може визнати їх такими, що суперечать Конституції України; вони обов'язково скасовуються самою Верховною Радою Автономної Республіки Крим.
8. Система форм і методів діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим, зокрема, порядок проведення сесій Верховної Ради Автономної Республіки Крим як представницького органу населення автономії фактично не відрізняється від порядку діяльності представницьких органів місцевого самоврядування. Світовий досвід показує, що статуси регламентів законодавчих органів та представницьких органів регіонів мають значні особливості за своєю суттю, але мало чим відрізняються змістовно.
9. Визнаючи в цілому прогресивний характер концепції конституційно-правового статусу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, що закріплена Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим та Законом "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" доцільно на базі науково-обґрунтованих пропозицій і рекомендацій провести суттєве реформування адміністративно-територіального устрою України, а також організаційних, нормативно-регулятивних, матеріально-технічних, бюджетно-фінансових та інших основ статусу органів влади Автономної Республіки Крим, що має забезпечити формування оптимальне механізму їхнього функціонування відповідно до міжнародних стандартів регіонального самоврядування та локальної демократії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

. Див., наприклад: Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С. Шемшученка: Монографія. – К., 2001; Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1999; Конституційно­правові засади становлення української державності / За ред. В.Я. Тація та Ю.М. Тодики. – Х., 2003; Селиванов В.М. Право і влада суверенної України. – К., 2002 та ін.
. Погорілко В.Ф. Основи конституційного ладу України. – К., 1997; Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины. – Х., 1999 та ін.
. Орзих М.Ф. Конституционная реформа в Украине: Учеб. пос. – О., 2003.
. Батанов О.В. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні. – К., 2003; Баймуратов М.О. Публічна самоврядна (муніципальна) влада в Україні: основні ознаки й особливості // Актуальні проблеми виконання законів України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації”. – К., 2003; Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення місцевого самоврядування, держави і громадянського суспільства в Україні // Право України. – 2001. – №12; Григор’єв В.А. Становлення публічної самоврядної (муніципальної) влади в Україні: Автореф..... к.ю.н. / 12.00.13. – Одеса, 2002; Кравченко В. Концепція місцевого самоврядування в Європейській хартії місцевого самоврядування та в Конституції України // Самостійність місцевих влад та розподіл повноважень між ними: організація місцевого самоврядування відповідно до принципів Європейської хартії місцевого самоврядування: Матеріали міжнар. конф., м. Київ, 11–12 червня 2002 р. – К., 2002; Шаповал В. Сутнісні характеристики місцевого самоврядування // Право України. – 2002. – №3; Шаповал В. Сутність місцевого самоврядування (питання теорії) // Муніципальний рух: новий етап розвитку: Матер. VІІ Всеукраїнських муніципальних слухань (6–8 вересня 2001 р., м. Бердянськ). – К., 2002 та ін.
. Батанов О.В. Місцеве самоврядування в політичній системі України: історія, проблеми, перспективи // Часопис Київського університету права. – 2004. – №1. – С.26–34; Батанов О.В. Місцеве самоврядування – інститут політичної системи України: теоретико–методологічні проблеми дослідження // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – №1. – С.18–28; Кампо В.М. Політичні моделі місцевого самоврядування: європейський та український досвід // Муніципальний рух: новий етап розвитку: Матеріали VІІ Всеукраїнських муніципальних слухань “Муніципальний рух в Україні – 10 років розвитку” (6–8 вересня 2001 р., м. Бердянськ). – К., 2002. – 359–364; Кампо В.М. Реформа політичної системи України і місцеве самоврядування // Воля. – 2003. – Число 1(1) лютий; Кампо В.М. Політичні моделі розвитку місцевого самоврядування в Україні: історія, проблеми, перспективи // Правова держава: Щорічн. наук. праць. Вип. 14. – К., 2003. – С.563–569; Кампо В.М. Конституційно–правові проблеми державної муніципальної політики в Україні: теорія і практика // Актуальні проблеми політики. Зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов. – О., 2003. – Вип.16. – С.175–185; Ткачук А. Місцеве самоврядування в контексті політичної (конституційної) реформи. – К., 2003 та ін.
. Білик П. Поняття та правова сутність управлінської категорії “регіон” // Право України. – 2001. – №11. – С.32–35; Будзінський Т. Регіональні тенденції в країнах європейської спільноти // Нова політика. – 1999. – №3(23). – С.8–14; Власов С., Поповкин В. Проблема регионализма в структуре государственной политики // Этнические и региональные конфликты в Евразии. – Кн.2: Россия, Украина, Белоруссия. – М., 1997. – С.140–160; Корнієнко М.І. Обласна (регіональна) автономія: федералізація чи децентралізація? // Українське право. – 1996. – №1. – С.16–23; Кучеренко Т.В. Регіональний фактор у політичному процесі України: Дисертація ...... канд. політичних наук / 23.00.02. – Х., 2001; Симоненко В. Регионы Украины: проблемы развития. – К., 1997 та ін.
. Городнюк В.Г. Государственная территория СССР: вопросы конституционного регулирования: Автореф…. к.ю.н. / 12.00.02. – М., 1987.
. Кушниренко А.Г. Национально-государственное и административно-территориальное устройство Украинской ССР: Автореф….. к.ю.н. / 12.00.02. – Х., 1987.
. Ягудин Ш.Ш. Конституционный статус автономной республики: Автореф….. к.ю.н. / 12.00.02. – М., 1982.
. Шаповал В. Територіальна організація держави у конституційному праві // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – №5. – С.43–54.
. Баранчук В.М. Політико-територіальна організація України: проблеми конституційно-правової теорії та практики: Автореф… к.ю.н. / 12.00.02. – К., 1997.
. Орзіх М.П. Раціоналізація територіального устрою України – основа оптимального управління територіями // Актуальні проблеми управління територіями в Україні: Тези наук.-практ. конф. (26-27 листопада 1992р., м. Київ). – К., 1992. – С.13-16; Орзих М. Не допустить эффекта “балканизации” // Голос Украины. – 1993. – 6 июля; Орзіх М. Самоврядні території в системі державного устрою України // Місцеве та регіональне самоврядування України. – Вип.1-2. – К., 1993. – С.61-67; Орзіх М. Концепція правового статусу самоврядних територій і органів місцевого самоврядування в Україні // Місцеве та регіональне самоврядування України. – Вип.4 (9). – К., 1994. – С.44-52; Орзіх М. Концепція правового статусу самоврядних територій і органів місцевого самоврядування в Україні // Місцеве та регіональне самоврядування України. – Вип.1-2(10-11). – К., 1995. – С.67-75; Орзих М. Регионализм в Украине: критический анализ современной ситуации // Юридический вестник. – 1996. - №4. – С.64-66 та ін.
. Ткачук П. Район: актуальні питання історії, теорії і практики територіального устрою // Право України. – 1998. – №9. – С.49–55; Ткачук П.М. Адміністративно-територіальний устрій сільського району: Автореф…. к.ю.н. / 12.00.02. – Х., 1999.
. Кичун В.І. Специфіка правового статусу автономії в унітарній державі // Проблеми законності: Республ. міжвідомч. наук. зб. – Х., 1998. - № 34. – С.59-63.
. Волошин Ю.О. Конституційне законодавство зарубіжних країн про форми самоорганізації національних меншин // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип.9. – К., 2001. – С.152–159; Волошин Ю.О. Форми самоорганізації національних меншин у системі державного устрою: класифікація, визначення, види // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип.10. – К., 2001. – С.222–229; Волошин Ю.О. Конституційно–правові засади самоорганізації національних меншин в Україні: Автореф.... к.ю.н. / 12.00.02. – К., 2001 та ін.
. Волошин Ю.О. Актуальні питання визначення дефініції національно–культурної автономії у вітчизняному законодавстві // Наукові записки. – Вип.15. – К., 2001. – С.204–207; Кравец И.А. Перспективы национально–культурной автономии в российском федерализме // Национальный вопрос и государственное строительство: проблемы России и опыт зарубежных стран: Материалы науч. конф. (Москва, 27–28 апреля 2000 г.). – М., 2001. – С.129–138; Нагорная М.А. Проблемы национально–культурной автономии // Там само. – С.155–161; Хабриева Т.Я. Проблемы совершенствования законодательства о национально–культурной автономии в Российской Федерации // Там само. – С.145–155 та ін.
. Копиленко О.Л. До проблеми конституційно–правового статусу Автономної Республіки Крим // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – №1(12); Копиленко О. Від Конституції України до Конституції Автономної Республіки Крим // Право України. – 1999. – №3; Копиленко О.Л. Україна і Крим: “переговори у справі нового ладу” (документи і матеріали). – К., 2001; Копиленко О.Л. Конституція Автономної Республіки Крим: проблеми прийняття, затвердження, реалізації. – К., 2001; Копиленко О.Л. Автономна Республіка Крим: проблеми правового статусу: Монографія. – К., 2002 та ін.
. Таран П.Є. Автономістські ідеї в політико–правовій думці кримськотатарського народу (1783 – 1918 рр.): Автореф..... к.ю.н. / 12.00.01. – К., 2004.
. Швачка А.А. Автономная Республика Крым в административно–территориальной системе Украины // Проблеми місцевого самоврядування: Матеріали наук.–практ. конф. (Харків, 4–5 грудня 2001 р.). – Х, 2002. – С.215–217; Швачка Г.О. Конституція Автономної Республіки Крим в системі українського законодавства // Історико–правові проблеми автономізму та регіоналізму: Матеріали Х міжнародної конференції істориків права. – Сімферополь, 2004. – С.231–237.
. Кичун В.І. Конституційно-правові основи взаємовідносин органів державної влади України з органами влади Автономної Республіки Крим в фінансово-економічній сфері // Вісник Академії правових наук України. – 2001. - №3. – С.226-233; Кичун В.И. Конституционно-правовой аспект разграничения полномочий между Украиной и Автономной Республикой Крым // Проблеми активізації конституційно-правових досліджень і вдосконалення викладання конституційного права: Зб. наук. статей. – Х., 1999. – С. 65-73; Кичун В.І. Конституційно-правові основи взаємовідносин вищих органів влади України і Автономної Республіки Крим: Автореф … к.ю.н. / 12.00.02. – Х., 2001.
. Швачка Г.О. Правова природа нормативних актів Автономної Республіки Крим: Автореф..... к.ю.н. / 12.00.01. – Х., 2004; Швачка А.А. Нормотворческая компетенция органов власти АРК: источники, содержание // Проблеми законності: Респ. міжвід. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х., 2002. – Вип.56. – С.30–35; Швачка Г.О. Нормотворча діяльність органів влади Автономної Республіки Крим як особлива форма реалізації їх компетенції // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Збірн. наук. праць. – Х., 2002. – Вип.2. – С.124–129; Швачка А.А. Проблема формирования нормотворческих полномочий органов власти АРК // Українська державність: становлення, досвід, проблеми: Збірник наук. статей (за матеріалами ХІІ Харківських політологічних читань). – Х., 2001. – С.82–84.
. Про внесення змін до Конституції України: Закон України. Проект, внесений народними депутатами України С.Б. Гавришем, Р.В. Богатирьовою, К.Т. Ващук та ін. Реєстр. № 4105 від 04.09.2003; Про внесення змін до Конституції України: Закон України. Проект, внесений народними депутатами України С.Б. Гавришем, Р.В. Богатирьовою, К.Т. Ващук та ін. Реєстр. № 4105 від 19.09.2003 // www.rada.gov.ua станом на 03.12.03.
. Про внесення змін до Конституції України: Закон України. Проект, внесений Президентом України // Право України. – 2003. – №8. – С.3–9.
. Про внесення змін до Конституції України: Закон України. Проект, внесений народними депутатами України А.С. Матвієнком, В.Л. Мусіякою, А.І. Мартинюком, О.О. Морозом, Ю.Г. Ключковським та ін. Реєстр. № 3207–01 від 01.07.2003 // Право України. – 2003. – №8. – С.9–15.
. Про внесення змін до Конституції України: Законопроект, прийнятий Верховною Радою України // Голос України. – 2004. – 16 січня.
. Михалева Н.А. Конституционное право зарубежных стран СНГ. – М., 1998. – С.198.
. Енгибарян Р.В., Тадевосян Э.В. Конституционное право. – М., 2000. – С.287; Федерализм: теория, институты, отношения (сравнительно–правовое исследование) / Отв. ред. Б.Н. Топорнин. – М., 2001. – С.317–335; Сравнительное конституционное право / Отв. ред. В.Е. Чиркин. – М., 2002. – С.285.
. Маклаков В.В. Автономия // Конституционное право: Словарь / Отв. ред. В.В. Маклаков. – М., 2001. – С.17.
. Білик П. Поняття та правова сутність управлінської категорії “регіон” // Право України. – 2001. – №11. – С.32–35; Будзінський Т. Регіональні тенденції в країнах європейської спільноти // Нова політика. – 1999. – №3(23). – С.8–14; Власов С., Поповкин В. Проблема регионализма в структуре государственной политики // Этнические и региональные конфликты в Евразии. – Кн.2: Россия, Украина, Белоруссия. – М., 1997. – С.140–160; Грабовський С. Федеративна Україна: міф чи реальність // Сучасність. – 1992. – №10. – С.42–52; Корнієнко М.І. Обласна (регіональна) автономія: федералізація чи децентралізація? // Українське право. – 1996. – №1. – С.16–23; Кучеренко Т.В. Від сильних регіонів до сильного центру – через двопалатність? // Вісник Харківського національного університету №456. Серія: Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених м. Харкова. Частина 1. – Х., 2000. – С.26–29; Кучеренко Т.В. До питання про ідею федералізму в Україні // Вісник Харківського державного університету. Питання політології. – 1998. – №412. – С.71–76; Кучеренко Т.В. Регіон в територіальному устрої України: концептуальні підходи і політична практика // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: “Питання політології”. – Х., 2001. – №518. – С.125–131; Кучеренко Т.В. Регіональний фактор у політичному процесі України: Дисертація ...... канд. політичних наук / 23.00.02. – Х., 2001; Орзих М. Регионализм в Украине: критический анализ современной ситуации // Юридический вестник. – 1996. - №4.