КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ :

Краткое описание

З М І С Т
Вступ ..........................................................................................................................3
Розділ І. Загальна характеристика громадських
організацій в Україні та їх конституційно-правового
статусу.......................................................................................................................14
1.1. Поняття громадської організації .................... .................................................14
1.2.Конституційно-правовий статус громадських організацій:
поняття та структура.................................................................................................31
1.3. Взаємовідносини громадських організацій з органами
державної влади та іншими суб’єктами суспільного ладу…................................40
1.4.Нормативні основи організації і діяльності
громадських організацій в Україні..........................................................................59
Висновки до І розділу.................................................................................................74
Розділ ІІ. Система громадських організацій в Україні
та їх функції................................................................................................................81
2.1. Правове регулювання порядку створення та
діяльності громадських організацій..........................................................................81
2.2. Система та класифікація громадських організацій
в Україні.....................................................................................................................105
2.3. Конституційно-правовий статус окремих видів та
організаційно-правових форм громадських організацій......................................118
2.4. Функції громадських організацій....................................................................140
2.5.Гарантії діяльності громадських організацій та їх
юридична відповідальність……………………………………………..................147
Висновки до ІІ розділу .............................................................................................170
В и с н о в к и.............................................................................................................178
Список використаних джерел і літератури........................................................190

В С Т У П

Актуальність теми. Наприкінці XX століття Україна стала на шлях реформування суспільства і держави. Фундаментальні соціально-політичні реформи, перехід до ринкових відносин в економіці, створення демократичних інститутів, розвиток принципів суверенітету та народовладдя сприяло зростанню громадської активності українських громадян та змінило характер розвитку громадянського суспільства в Україні. Становлення останнього тісно пов’язано з інституціоналізацією об’єднань громадян, які дають змогу найбільш оптимально забезпечити реалізацію та захист основних прав і свобод людини і громадянина, адже вони відображають певний вплив у суспільстві, є провідними інститутами громадянського суспільства та складають його основу. В умовах розбудови Україні як правової й демократичної держави, її інтеграції в європейські структури дослідження правового статусу громадських організацій як провідного інституту громадянського суспільства є надзвичайно актуальним. Конституція України 1996 р. проголосила людину, її права та інтереси вищою цінністю держави. Зважаючи на те, що саме за допомогою об’єднань громадян людина може реалізувати значну частину своїх прав, захистити свої інтереси, роль зазначених об’єднань різко зростає.
Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. здійснює правове регулювання двох видів об’єднань громадян в Україні: політичних партій і громадських організацій. Аналіз сучасного стану законодавства про об’єднання громадян та їх правового статусу свідчить, що сьогодні основна увага приділяється політичним партіям. Підгрунттям цього є особлива роль політичних партій в сучасних процесах політичних трансформацій як в Україні, так і країнах Центральної та Східної Європи за минулі роки. Внаслідок цього сьогодні має місце тенденція до надмірної політизації права на об’єднання, що відбивається на законодавчої базі та призводить інколи до негативних наслідків при реалізації даного права. Актуальність дослідження конституційно-правового статусу саме громадських організацій обумовлена соціальною роллю та місцем у суспільстві. Основна функція громадських організацій – задоволення та захист інтересів громадян держави (та інших суб’єктів громадських організацій) у вирішенні важливих соціально-економічних та суспільно-політичних питань - стає все більш вагомою. Крім того, громадські організації у порівнянні з політичними партіями об’єднують набагато ширше коло громадян України, при чому багато з них не ведуть активного політичного життя, не є і не прагнуть бути членами політичних партій, і тому можуть приймати більш активну участь у державному житті саме шляхом вступу до громадських організацій та діяльності в їх складі.
Актуальність теми посилюється тим, що дослідження проблем конституційно-правового статусу громадських організацій дає важливий матеріал для виробки актуальних ідей, понять, програм та інститутів сфери публічного, насамперед конституційного права, для пошуку і встановлення оптимальних взаємовідносин між правової державою і громадянським суспільством. Досліджуючи обрану тему автор намагався сприяти процесу формування в Україні сучасної нормативно-правової бази, яка регламентує діяльність громадських організацій. Діючі в даній сфері правові норми видані в різний час, не складають узгодженої системи і не вирішують багато проблем, які виникають у громадських організацій. Так, поза правовим колом залишається цілий ряд питань, пов’язаних насамперед з законодавчою процедурою легалізації громадських організацій, відповідності загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, формуванням джерел фінансування їх статутної діяльності, оподаткуванням.
Тим самим, вивчення кола питань, пов’язаних з особливостями конституційно-правового статусу громадських організацій сприяє якісному підвищенню рівня нормотворчості в даній галузі та ефективності правового регулювання суспільних відносин.
Ступінь розробленості проблеми.
Незважаючи на важливість та актуальність даної теми не можна зазначити, що основні проблеми даної тематики є розробленими і не залишають ніяких питань. При чому це характерно як для розв’язання проблем на рівні наукових, суспільно-політичних кіл, так і для законодавчого рівня. На це вказує насамперед відсутність сучасних монографічних досліджень зазначеного правового інституту, його стану, перспектив. Слід відзначити, що правове положення громадських організацій неодноразово вивчалося у радянській юридичній літературі. Проводилися дослідження соціально-політичної активності, розвитку системи громадських організацій, правового положення громадських організацій в цілому. В 60-х роках вивчалося поняття „громадськість” та її форми, було виділено один з найважливіших принципів функціонування та створення громадських організацій – добровільність. В 70-х – 80-х роках увага науковців була сконцентрована на теоретичному та історичному узагальненню досвіду створення і діяльності громадських організацій. Безумовно загальний ідеологізований підхід, який був властивий радянській науці в цілому, був присутній і при вивчення проблем прав людини та інституту громадських організацій зокрема. Разом з тим, необхідно відмітити, що окремими науковцями було сформульовано ряд ідей, які і сьогодні залишаються актуальними. Наприклад, теорія громадських організація, що розроблена В.Є.Зайцевою, Жилинським С.Е., Коваленко А.І., Кравченко В.В., Орловою О.В.,.Шутько Д.В, Щигликом А.І., Ямпольською Ц.Я.. Радянськими вченими Абрамовим Ю.К., Зубком В.М., Автономовим О.С., Апаровою Т.В., Архіповою Л.Б., Євдокимовим В.Б., Юдиним Ю.А. досліджувалися проблеми громадських організацій та політичних партій в зарубіжних державах. Автором з позицій сьогодення була вивчена радянська теорія громадських організацій, проаналізовано та враховані її раціональні моменти при написанні дисертації.
На початку 90-х років публікуються дослідження, які відображають нові підходи до вивчення інституту громадських організацій. Серед них необхідно відзначити розробку про благодійні організації США, яка була здійснена в 1990-1991 рр. в інституті проблем управління РАН авторським колективом під керівництвом Філіппова В.А.; праці Агапова А.Б. з проблем інформаційно-правового забезпечення діяльності об’єднань громадян; Солдатова С.А. про політико-правові проблеми громадських організацій; Юрієва С.С., Даркова А.А. з проблем формулювання концепції правового статусу громадських організацій, Майстренко А.Г., Матвеєвої Т.Д. з проблем функціонування неурядових правозахисних організацій та ряд інших. Зазначені розробки представляють безумовний інтерес і автор неодноразово звертається до них в дисертаційному дослідженні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відділі конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України. Дисертаційне дослідження узгоджується із “Основними напрямами наукових досліджень в галузі держави і права на 1998–2000 роки”, затвердженими Загальним зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р. і виконана відповідно до загальних напрямів наукових досліджень відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України у рамках теми „Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні” (№ державної реєстрації 0101U00377).
Дисертантом в Ужгородському державному інституті інформатики, економіки і права розроблено і читається спецкурс «Громадські об’єднання”.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження – визначити конституційно-правовий статус громадських організацій, обґрунтувати раціональні та ефективні шляхи його набуття і реалізації громадськими організаціями.
Відповідно до поставленої мети у дисертаційному дослідженні автором зроблена спроба вирішити наступні наукові завдання:
розкрити юридичну природу права людини на свободу об’єднання;
дати наукове визначення конституційно-правовому статусу громадських організацій, його структурним елементам;
визначити засади та перспективи розвитку відносин між громадськими організаціями та іншими суб’єктами системи суспільного ладу, насамперед органами державної влади та місцевого самоврядування, політичними партіями, підприємницькими структурами тощо;
розкрити механізм юридичних гарантій діяльності громадських організацій та визначити шляхи його оптимізації;
обґрунтувати місце і роль юридичної відповідальності при застосуванні стягнень за порушення законодавства про об’єднання громадян;
сформулювати пропозиції і рекомендації по вдосконаленню законодавства щодо оптимізації конституційно-правового статусу громадських організацій.
Об’єктом дисертаційного дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації громадянами України права на свободу об’єднання.
Предметом дисертаційного дослідження є конституційно-правові основи створення, функціонування та припинення діяльності громадських організацій України.
Методи дослідження. Комплексність даного дисертаційного дослідження обумовила необхідність застосування методологічного апарату наук теорії держави і права та конституційного права з урахуванням принципів всебічного та повного дослідження державотворчих процесів та явищ; цілісності та єдності дослідження; поєднання історизму та порівняння. Основним з використаних методів є загальнонауковий діалектичний метод пізнання, що дозволив дисертанту досліджувати стан законодавства України і країн Східної Європи в частині регулювання конституційно-правового статусу громадських організацій. Для вирішення завдань дисертаційного дослідження широко використовувалися і приватно-наукові методи пізнання. Так, порівняльно-правовий метод був використаний для вивчення існуючих в Україні та країнах Східної Європи організаційно-правових форм громадських організацій, визначення критеріїв класифікації видів громадських організацій, а також для вивчення можливостей використання в Україні міжнародних норм і стандартів з прав людини. За допомогою історико-правового методу вивчався процес становлення та розвитку національного законодавства про громадські організації. Формально-юридичний метод було використано для аналізу змісту нормативно-правових актів, що забезпечують правове регулювання порядку створення і діяльності громадських організацій. Були застосовані й інші методи наукового пізнання, в тому числі статистичний (для аналізу соціально-політичного стану громадських організацій в Україні).
Теоретична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на працях і висновках вітчизняних і зарубіжних вчених із загальних питань права, з проблем діяльності громадських організацій, а також працях з філософії, політології, історії, філософії, соціології. Багато з наукових висновків і положень дисертанта сформульоване під впливом фундаментальних досліджень в галузі теорії держави і права, конституційного права вітчизняних вчених: Погорілка В.Ф., Фрицького О.Ф., Данченка М.І., Гаєвої Н.П., Усенка І.Б., Буроменського М.В., Опришка В.Ф., Копєйчикова В.В., Тація В.Я., Тодики Ю.М., Орзіха М.П., Хавронюка М.І., Кравченка В.В., Наливайко Л.І., Волинки К.В., а також зарубіжних вчених Авакьяна А.В., Чіркіна В.Є., Чудакова М.Ф., Колосової Н.М., Нерсесянца В.С., Лазарева Б.М., Баглая М.В. та ін.
При виконанні практичної частини були використані статистичні дані та узагальнена практика діяльності громадських організацій в Україні.
Нормативно-правовою основою дослідження є Конституція України, діючі нормативно-правові акти у сфері регулювання здійснення громадянами України права на свободу об’єднання, деякі нормативні акти Російської імперії, СРСР, стенограми парламентських слухань, архівні матеріали, нормативні документи громадських організацій. Значне місце у дисертації займає аналіз міжнародних документів, конституцій і законодавчих актів зарубіжних держав.
Емпіричну базу дослідження складає вибірковий аналіз практики участі громадян у громадських організаціях у Закарпатській, Івано-Франківській, Одеській, Чернівецькій та Львівській областях, а також деяких зарубіжних країнах (Росія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Польща, ФРН).
При вивченні теоретичної і практичної бази джерел особлива увага приділялася репрезентативності законодавчого матеріалу, аргументованості наукових положень і висновків, їх критичній оцінці.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у формульовані концепції конституційно-правового статусу громадських організацій в Україні, встановленні характеру, причин і особливостей еволюції конституційно-правового статусу громадських організацій, пов’язаних із розвитком політичної, економічної і соціальної сфер життя. Зокрема, комплексно досліджено національне законодавство про громадські організації, його відповідність міжнародним нормам і стандартам в частині здійснення права на об’єднання. До найбільш істотних результатів, що відбивають наукову новизну дисертації віднесені наступні теоретичні положення і практичні пропозиції:
1. Правом громадян на об’єднання в громадські організації є їх можливість створювати громадські організації, вступати в існуючі громадські організації або утримуватися від вступу, брати участь у їх діяльності, виходити з них. Громадська організація – це недержавне, некомерційне, добровільне об’єднання громадян, що створюється ними з метою здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення соціальних, культурних та інших інтересів в порядку, передбаченому Конституцією, законами та нормами цих об’єднань.
2. Конституційно-правовий статус громадських організацій визначає місце і роль цих організацій в суспільстві і державі відповідно до Конституції і законів України. Основними елементами конституційно-правового статусу громадських організацій є їх правоздатність, дієздатність, права і обов’язки, гарантії діяльності та юридична відповідальність.
3. Критеріями класифікації громадських організацій виступають їх базові характеристики, а саме: порядок здійснення легалізації; організаційна структура та характер членства; статус та територія дії; суб’єкти діяльності; вид організаційно-правової форми; мотиваційні аспекти створення; сфера суспільного життя, в якій діє відповідна організація; тип та спрямованість діяльності організації. Відповідно до цих критеріїв пропонується розрізняти наступні основні види громадських організацій: за суб’єктом діяльності – молодіжні, дитячі, жіночі організації, об’єднання ветеранів, спілки роботодавців, підприємців та ін.; за видом організаційно-правової форми – громадський рух, спілка, товариство, громадський / благодійний фонд, асоціація, конгрес, громадська / благодійна установа, благодійна організація (фундація, місія, ліга тощо); за сферою суспільного життя – культурні, просвітницькі, спортивні, екологічні, творчі та ін.; за типом та спрямованістю діяльності організації щодо суб’єкту, який її утворив – професійні спілки, благодійні організації, правозахисні організації, організації національних меншин, громадсько-політичні рухи та ін.
4. Функціями громадських організацій є основні напрями та види їх діяльності, що характеризують суть та соціальне призначення організації, визначені її статутними задачами і цілями, та мають недержавну природу. Запропонована класифікація функцій, основними критеріями якої, на думку автора, є основні елементи їх діяльності: 1) об’єкти; 2) суб’єкти; 3) технологія функціонування (способи, засоби і методи діяльності). У залежності від різних сфер діяльності громадських організацій слід розрізняти наступні об’єктні функції: соціальні, культурні, екологічні, економічні та політичні. Залежно від напряму діяльності організації об’єктні функції поділяються на внутрішні та зовнішні. За суб’єктами, на захист прав та інтересів котрих спрямована діяльність даної організації, визначено функції молодіжних, дитячих, жіночих, авторських, ветеранських, споживацьких організацій та ін. Ще одним критерієм класифікації функцій є сукупність способів, засобів, методів діяльності, яка ведеться громадською організацією. Всі зазначені критерії знаходяться в певній послідовності та є необхідними для реалізації функцій. До таких належать: правозахисні (правоохоронні), соціального контролю, організаційні, бюджетно-фінансові, матеріально-технічні, інформаційні, нормотворчі. Зазначені функції є загальними для всіх видів громадських організацій та тісно пов’язані з об’єктними функціями, реалізація яких може відбуватися тільки завдяки системі технологічних функцій.
5. Конституційно-правова відповідальність громадських організацій – це виконання ними передбачених чинним законодавством обов’язків (позитивна відповідальність) або застосування щодо них санкцій в разі порушення ними Конституції і законодавства України (ретроспективна відповідальність).
Крім того, обґрунтовується ряд пропозицій та зауважень з вдосконалення чинного законодавства, що регулює правовідносини у галузі реалізації громадянами права на об’єднання, зокрема спрямованих на активізацію та значення корпоративних норм у внутрішній діяльності громадських організацій.
Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні конституційно-правового статусу громадських організацій і його значення щодо здійснення права кожного на об’єднання, у розробці оптимальних для України умов створення і діяльності громадських організацій, визначенні шляхів вдосконалення національного законодавства в даній частині.
Методологічні підходи, порівняльний матеріал та отримані теоретичні результати можуть бути підставою для подальшої розробки теми дисертаційного дослідження, а також використовуватися при викладенні курсів „Конституційне право України”, „Громадські об’єднання” у вищих навчальних закладах, для підготовки спецкурсів. Під час дисертаційного дослідження розроблені численні пропозиції з оптимізації діючого законодавства та практики його застосування. Зазначений теоретичний матеріал був використаний рядом громадських організацій Закарпатської області при проведенні тренінгів з правової допомоги для населення. Висновки та рекомендації, які розроблені в результаті проведеного дослідження, можуть мати практичне застосування при розробці та укладенні установчих документів громадських організацій, удосконалення правовідносин з органами державної влади, місцевого самоврядування, комерційними організаціями тощо. Крім цього, отримані дисертантом результати можуть бути використані органами виконавчої влади при легалізації та здійсненні контролю за діяльністю громадських організацій та судами при вирішенні спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про об’єднання громадян, притягнення їх до юридичної відповідальності.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження виконано автором самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки базуються на особистих дослідженнях автора. Результати наукового дослідження обговорювалися на засіданнях відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Дисертант робив наукові доповіді за темою дисертації на науково-практичних конференціях: міжнародних: „Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технологічний аспекти” (Ужгород, Україна – Сніна, Словаччина, ІІ конференція 27-30 березня 2001 р.; ІІІ конференція 10-12 квітня 2002 р.); „Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки” (Ужгород, Україна – Сніна, Словаччина, 16-18 жовтня 2002 р.); „Інтернет – Освіта – Наука” (Вінниця, Україна, 8-12 жовтня 2002 р.); „Проблеми права в європейських країнах” (Дебрецен, Угорщина, 2002 р.); а також на всеукраїнських конференціях: „Проблеми вищої юридичної освіти” (Харків, 18-19 грудня 2001 р.), „Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, 21 березня 2002 р.).
Тези всіх виступів або підготовлені на їх основі статті опубліковано.
Публікації. Основні положення дисертації викладені у 7 публікаціях фахових юридичних видань: Правове забезпечення діяльності громадських організацій національних меншин України // Правова держава: Щорічник наук.праць. – Вип.12 – К.: ІДП НАН, 2001.– С.682-690; Організаційно-правове забезпечення форм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування // Правова держава: Щорічник наук.праць. – Вип.13 – К.: ІДП НАН, 2002.– С.484-488; Правові основи регулювання джерел фінансування громадських організацій як засіб забезпечення їх статутної діяльності // Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип.16 –К.: ІДІП НАН, 2002. – С.84-89; До проблеми конституційно-правової відповідальності громадських організацій України // Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип.17 – К.: ІДІП НАН, 2002.– С.142-147; Громадські організації як суб’єкт правовідносин у сфері інтелектуальної власності//Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: Зб.наук.статей. – К.: ІДІП НАН, 2002.– С.177-198; Визначення та класифікація функцій громадських організацій України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Науковий часопис. – № 3-4 (7-8). – Хмельницький, 2003. – С.191-195; Конституційно-правовий статус громадських організацій України // Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип.22. – К.: ІДП НАН, 2003.– С.320-326.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які включають дев’ять підрозділів, висновків та списку джерел і літератури (217 бібліографічних позицій). Загальний обсяг роботи – 207 сторінки, в т.ч. список джерел і літератури – 15 сторінок.

Список литературы

В И С Н О В К И

1.Правовою основою створення і діяльності об’єднань громадян є політичне право на свободу об’єднання (право на свободу асоціації у міжнародному праві), яке гарантовано громадянам Конституцією України (ст.36,37). Об’єднанням громадян є добровільне об’єднання, яке створюється за ініціативою індивідів з метою забезпечення захисту та реалізації своїх прав та інтересів, статутна діяльність котрого не спрямована на отримання прибутку, здійснюється на засадах самоврядування і незалежно від держави. Законом України «Про об’єднання громадян» від 16 липня 1992 р. встановлено два види об’єднань громадян - політична партія і громадська організація.
2. Зміст права на свободу об’єднання містить наступні можливості суб’єкта: створювати різноманітні об’єднання громадян; вступати до будь-якого об’єднання громадян; утримуватися від вступу; вільно виходити в будь-який час з об’єднання громадян. Особливістю права на об’єднання є його реалізація в колективній формі, здійснення в громадськості, асоціації. Громадські організації є проявом і засобом реалізації права громадян на об’єднання в громадські організації та одним з показників рівня розвитку громадянського суспільства. Право на об’єднання в громадські організації є можливість створювати громадські організації, вступати в існуючі громадські організації, брати участь у їх діяльності та виходити з них
3. Громадська організація – це неурядове, некомерційне, добровільне об’єднання громадян з метою здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення соціальних, культурних та інших інтересів в порядку, передбаченому Конституцією, законами та нормами цих об’єднань. Підставою для відмежування громадських організацій від інших колективних утворень громадян (кооперативи, господарські товариства, релігійні організації та ін.) є її основні ознаки: неурядовість (незалежність громадської організації від держави, заборона втручання державних органів та службових осіб у діяльність громадських організацій крім випадків, передбачених законодавством і навпаки), добровільність об’єднання членів (громадські організації виникають не в результаті будь-яких зобов’язань законодавчого характеру, а внаслідок добровільного об’єднання громадян, причому принцип добровільності проявляється також у праві вільного виходу з організації в будь-якій момент для кожного її члена), неприбутковість (статутна діяльність організації не може бути спрямована на отримання прибутку, ведення господарської діяльності для громадських організацій допускається тільки з метою фінансового забезпечення їх статутної діяльності), організаційна єдність (наявність стабільного складу, структури і зв’язків між членами громадської організації), самоврядність (полягає у самостійному вирішенні членами організації напрямків статутної діяльності громадської організації, виборності її керівних органів, гласності у вирішенні всіх питань внутрішньої діяльності організації). Критерієм розмежування двох видів об’єднань громадян - політичної партії і громадської організації є функції зазначених об’єднань та кваліфікуючі ознаки політичної партії, насамперед: а)мета діяльності; б)наявність спільних політичних поглядів у членів та визнання ними певної системи цінностей, що сформульовані у політичній програмі партії; в)наявність обов’язкового формального членства в партії, причому законодавством передбачена обов’язкова певна кількість членів організації, без чого остання не може діяти на постійній основі і виконувати функції, притаманні політичним партіям.
4. Поряд із застосуванням поняття «громадської організації» сьогодні є поширеним вживання термінів «неурядова організація», «непідприємницька організація», «неприбуткова організація» Зазначене вживання повинно бути обумовлено контекстом застосування термінології. Узгодження даних термінів між собою та в нормативно-правових актах є необхідним. Синонімічне вживання зазначених термінів є невиправданим.
5. Конституційно-правовий статус громадських організацій являє собою їх місце і роль в суспільстві і державі, що передбачені Конституцією і законами та іншими нормативно-правовими актами. Основними елементами конституційно-правового статусу громадських організацій вважаються їх права і обов’язки, правоздатність, дієздатність, гарантії їх діяльності та юридична відповідальність.
6. Специфіка конституційної правосуб’єктності громадських організацій обумовлена тим, що громадська організація може вступати в правові відносини тільки після легалізації, тобто після реєстрації її як юридичної особи. Це означає, що на будь-яку правосуб’єктну громадську організацію розповсюджується правовий режим юридичної особи. Громадську організацію слід розглядати як юридичну особу приватноправового характеру, яка здійснює ряд публічних функцій. Вона створюється на добровільних засадах та забезпечує представництво та реалізацію прав та інтересів приватних осіб, тобто носить громадський характер. Специфікою такої юридичної особи, як громадська організація є її некомерційний (неприбутковий) та корпоративний характер. Визнання за громадською організацією конституційної правоздатності необхідно відмежовувати від цивільної правоздатності, яка пов’язана з участю суб’єктів в майнових правовідносинах. Можливість функціонування тільки тих громадських організацій, які володіють статусом юридичної особи ставить в залежність реалізацію конституційного права громадян на свободу об’єднання від норм цивільного права, які регулюють в основному майнові відносини. Представляється доцільним вимагати обов’язкову реєстрацію громадської організації як юридичної особи тільки у випадку здійснення даною організацією підприємницької діяльності.
7. Суспільний лад являє собою передбачену Конституцією і законами загальнонаціональну систему суспільних відносин – організаційних і функціональних – зумовлену внутрішніми зовнішніми факторами: політичними, економічними, соціальними, духовними, історичними, географічними, національними та ін. За формою суспільний лад є системою організаційних і функціональних форм усіх сфер життя та діяльності суспільства. Основними складовими суспільного ладу є політична, економічна, соціальна і культурна (духовна, ідеологічна) системи суспільства.
8. Питання про віднесення громадських організацій до елементів політичної системи суспільства є спірним. На думку дослідника, такими можуть вважатися тільки об’єднання, що займаються політичною діяльністю, тобто політичні партії. Внаслідок неприбуткового характеру громадських організацій та права ведення господарської діяльності тільки з метою забезпечення статутної діяльності, громадські організації не є характерним системотворчим елементом і економічної системи суспільства. Громадські організації слід розглядати як провідні елементи соціальної та культурної (духовної) систем.
9. Взаємодія між суб’єктами системи суспільного ладу та об’єднаннями громадян – це взаємний зв’язок двох сторін, які мають взаємні обов’язки правового характеру, але кожна з них наділена різними за своїм змістом повноваженнями. При визначенні характеру взаємодії, що виникає між зазначеним суб’єктами та громадськими організаціями, слід приймати до уваги загальність їх кінцевих цілей й задач, єдність принципів побудови та функціонування, їх демократизм, виникнення всіх державних та недержавних утворень за волею народу, постійна опора на їх творчу ініціативу і підтримку. Конкретна форма взаємодії між зазначеними суб’єктами та громадськими організаціями, ступінь її інтенсивності залежить від певного виду об’єднань громадян та спрямованості їх діяльності.
10.Аналіз правових аспектів взаємовідносин громадських організацій з іншими суб’єктами системи суспільного ладу дозволив визначити їх основні форми: представництво і захист прав та інтересів членів організацій у органах державної влади та місцевого самоврядування, участь у нормотворчості; громадський контроль; “соціальне партнерство”; державна підтримка (фінансова, матеріально-технічна, пільгове оподаткування тощо).
11. Особливої уваги заслуговує розгляд питання взаємодії та підтримки між власно громадськими організаціями, основним формами якої є співпраця та взаємопідтримка у спільному виконанні державних замовлень та державних програм (проектів, заходів), спільний діалог у відносинах з органами державної влади та місцевого самоврядування. Головним напрямом розвитку стосунків між громадськими організаціями має бути їх спільне функціонування в якості громадського («третього») сектора, який охоплює сукупність недержавних організацій, що становлять «кістяк» громадянського суспільства.
12. Найвпливовішим чинником формування розвинутої системи громадських організацій є ефективне правове регулювання порядку створення та діяльності громадських організацій. Умовами ефективності зазначеного правового регулювання є встановлення чітких меж втручання держави у діяльність об’єднань громадян в залежності від спрямованості їх діяльності та рівня організаційного оформлення. Правове регулювання діяльності громадських організацій має комплексний характер і здійснюється нормами різних галузей права, пріоритетними та визначальними серед яких є конституційно-правові норми.
13. Становлення та розвиток інституту національного законодавства про громадські організації починається з моменту набуття Україною статусу незалежної держави, періодизація зазначеного процесу полягає у наступному: 1991-1995 рр. - етап становлення національного законодавства про громадські організації відзначений прийняттям рамкового закону «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. та прийняттям цілого ряду законів, окремі положення яких закріплювали правове регулювання окремих видів громадських організацій; 1996-1997 рр. - етап конституціоналізації громадських організацій, тобто закріплення рр. - етап конституціоналізації громадських організацій, тобто закріплення на конституційному рівні основних принципів правового статусу громадських організацій; 1998-2001 рр. - етап корегування національного законодавства шляхом прийняття цілого ряду законів, які регулюють правове положення окремих видів громадських організацій - профспілок, благодійних організацій та ін. Сучасний етап (2002 р. - по теперішній час) - гармонізація національного законодавства в частині регулювання правового статусу громадських організацій з європейськими та світовими стандартами; розробка законопроектів, які остаточно мають врегулювати правове положення громадських організацій (законопроекти «Про громадські організації», «Про непідприємницькі організації» тощо).
14. Правовою підставою створення громадських організацій є ст.36, 37 Конституції України та Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. Фактичною підставою є юридичні дії фізичних осіб, якими ініціюється створення громадської організації, а саме зібрання установчих зборів, складення статуту та ін., тобто громадська організація - це юридична особа, що виникає за нормативно-явочним порядком.
15. Офіційне визнання факту утворення громадських організацій, узаконення їх діяльності, тобто легалізація є обов’язковою і здійснюється шляхом їх державної реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність громадських організацій, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду є протизаконною.
16. Класифікація є одним із важливих аспектів аналізу громадських організацій. Одним з призначень класифікації є впорядкування та кваліфікований облік організацій. Окрім цього класифікація дає змогу змалювати загальну картину існуючої мережі громадських організацій, визначити, які форми суспільної активності є більш розвиненими.
17.Різноманітність та багатоплановість прав та інтересів громадян, з метою реалізації яких створюються громадські організації, а також чисельність організаційно-правових форм останніх обумовлює значну кількість базових характеристик у громадських організацій, які виступають критеріями класифікації. Враховуючи різноманітні підходи до класифікації сучасних громадських організацій доцільним представляється вирізнення наступних критеріїв: 1)за наявністю/відсутністю офіційного визнання; 2)за порядком здійснення легалізації; 3)за організаційною структурою та характером членства; 4)за статусом та територією дії; 4)за суб’єктом діяльності; 5)за визначенням організаційно-правової форми та її найменування; 6)за метою створення організації (мотиваційні аспекти створення); 7)за сферою суспільного життя, в якій діє відповідна організація; 8)за типом та спрямованістю діяльності організації стосовно того суб’єкту, який її утворив.
18.Відповідно до визначених критеріїв розрізняють кілька видів громадських організацій основними серед яких є:
за суб’єктом діяльності: молодіжні, дитячі, жіночі організації, об’єднання ветеранів, спілки роботодавців, підприємців та ін.;
за визначенням організаційно-правової форми та її найменування : громадський рух, спілка, товариство, громадський/благодійний фонд, асоціація, конгрес, громадська/благодійна установа, благодійна організація ( фундація, місія, ліга тощо);
за сферою суспільного життя, в якій діє відповідна організація: культурні, просвітницькі, спортивні, екологічні, творчі та ін.;
за типом та спрямованістю діяльності організації щодо суб’єкту, який її утворив: професійні спілки, благодійні організації, правозахисні організації, організації національних меншин, громадсько-політичні рухи та ін.
19. Сучасна система громадських організацій має достатньо потужну та розгалужену структуру. При аналізі системи громадських організацій значна увага повинна приділятися системообразуючим зв’язкам, які забезпечивають цілісність та єдність системи. До системообразуючих зв’язків віднесемо, насамперед, правові зв’язки та зв’язки державного управління. Беручи до уваги основні властивості функцій (загальність, стабільність), мету, на досягнення якої спрямовується вся діяльність конкретної громадської організації функції громадських організацій слід визначити як основні напрями і види діяльності громадських організацій, що характеризують їх суть та соціальне призначення та обумовлені статутними задачами та цілями організацій. Функції не слід ототожнювати з такими категоріями, як „завдання”, „принципи”, „компетенція”. Функції зумовлені природою громадських організації, їх місцем в системі суспільного ладу, завданнями та цілями, на досягнення яких спрямована їх діяльність. Тим самим функції громадських організацій мають недержавну природу.
20. Основними критеріями класифікації функції громадських організацій є основні елементи їх діяльності: 1) об’єкти; 2)суб’єкти; 3)технологія функціонування (способи, засоби і методи діяльності). У залежності від різних сфер слід розрізняти наступні об’єктні функції громадських організацій: соціальні, культурні, екологічні. Залежно від спрямованості діяльності організації об’єктні функції поділяються на внутрішні та зовнішні. За суб’єктами, на захист прав та інтересів котрих спрямована діяльність даної організації, функції можна поділити на функції молодіжних, дитячих, жіночих, авторських, ветеранських, споживацьких організацій та ін. Така диференціація функцій є закономірною, оскільки кожна із зазначених організацій має свою особливу природу та своєрідний механізм реалізації функцій. Ще одним критерієм класифікації функції є сукупність способів, засобів, методів діяльності, яка ведеться громадською організацією. Всі зазначені критерії знаходяться в певній послідовності та є необхідними для реалізації функцій. До таких функцій належать: правозахисні (правоохоронні), соціального контролю, організаційні, бюджетно-фінансові, матеріально-технічні, інформаційні, нормотворчі. Зазначені функції є загальними для всіх організаційно-правових форм громадських організацій та тісно пов’язані з об’єктними функціями, реалізація яких може відбуватися тільки завдяки системі технологічних функцій.
21. Механізм здійснення функцій громадськими організаціями – комплексна системна, категорія, що є сукупністю правових, організаційних, матеріально-фінансових та інших засобів, необхідних для реалізації функцій. Ефективність механізму здійснення функцій громадської організації залежить від організаційно-правового забезпечення її діяльності, складовими якого є наступні елементи: установчі документи (статут, положення); найменування та символіка організації; атрибути (печатка, штампи, бланки); місце знаходження організації; самостійний бухгалтерський баланс; організаційна структура; матеріально-фінансове забезпечення організації.
22. Припинення діяльності громадських організацій може відбуватися шляхом реорганізації або шляхом ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску). Реорганізація може відбуватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення, проте питання реорганізації громадських організацій законодавством не врегульоване повною мірою. Не передбачене законодавством перетворення громадської організації в підприємницьку. Потребує додаткового законодавчого врегулювання порядок ліквідації організації, що виникла шляхом повідомлення. Є необхідним також законодавчо закріпити різні підстави ліквідації для різних організаційно-правових форм громадських організацій.
23. Правові гарантії діяльності громадських організацій – це передбачена Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами система правових норм, організаційних засобів і способів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюється охорона і захист прав та інтересів громадських організацій. Гарантії діяльності громадських організацій пропонується поділити на дві групи: 1) нормативно-правові гарантії; 2) організаційно-правові гарантії. До нормативно-правових гарантій діяльності громадських організацій відносяться наступні елементи: норми-принципи; процесуальні норми; юридична відповідальність та обов’язки організацій, що передбачені правовими та корпоративними нормами. Систему організаційно-правових гарантій складають: 1) органи державної влади загальної компетенції, до функцій яких разом з іншими входить забезпечення гарантій (Верховна Рада України, Президент України, Конституційний Суд України та ін.); 2)органи спеціальної компетенції, які спеціально створені для забезпечення гарантій (суди загальної юрисдикції).
Нормативно-правові гарантії поділяються на:
норми-принципи, які є одним із видів спеціалізованих норм, в яких сформульовані незаперечні вимоги загального характеру і які відносяться до всіх або більшості інститутів або норм права. Норми-принципи визначають зміст та спрямованість державного правового регулювання з метою забезпечення діяльності громадських організацій;
обов’язки – визначені законом та об’єктивно обумовлена поведінка держави, її органів, юридичних і фізичних осіб, спрямована на виконання і дотримання норм права з метою забезпечення гарантій діяльності об’єднань, причому слід розрізняти обов’язки держави та самих організацій;
юридична відповідальність – це встановлені державою заходи впливу державно-владного характеру, які закріплені Конституцією і іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, в силу яких правопорушник повинен зазнавати несприятливі наслідки і прикрості особистого, організаційного і майнового характеру за скоєне правопорушення з метою покарання і профілактики подальших правопорушень;
процесуальні гарантії – це передбачена законодавством система умов і засобів організаційно-правового характеру, які регламентують порядок, форми і методи реалізації права на об’єднання.
24.Однією із найважливіших гарантій діяльності громадських організацій виступає інститут конституційно-правової відповідальності, тому в законодавстві повинна бути сформульована концепція державно-правової (конституційної) відповідальності громадських організацій, основними елементами якої є:
трактування конституційної відповідальності як особливого виду юридичної відповідальності, який необхідно відмежовувати від цивільно-правової і адміністративної відповідальності, від відповідальності керівних органів і первинних організацій, від індивідуальної відповідальності учасників і керівників громадських організацій;
положення про визначення в законодавстві усіх випадків притягнення громадської організації до конституційної відповідальності;
виникнення конституційної відповідальності з моменту її офіційного визнання – легалізації;
положення про те, що такі санкції, як ліквідація (розпуск) або призупинення діяльності громадської організації можуть бути застосовані тільки судом після прийняття рішення про неконституційність даної організації (а не в адміністративному порядку);
до громадських організацій можуть бути застосовані наступні конституційні санкції: попередження, штраф, тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності, примусовий розпуск (ліквідація) організації.
25. Проаналізувавши проблеми організаційно-правового забезпечення статутної діяльності громадських організацій, з метою його оптимізації є доцільним:
прийняття базового закону, який встановлює загальні правила утворення, реєстрації, реорганізації, діяльності та ліквідації різних типів та форм неурядових юридичних осіб, діяльність яких не спрямована на отримання прибутку і орієнтована на вирішення певних суспільно значущих проблем силами громадської ініціативи самих громадян (законопроект “Про громадські організації”);
закріплення на законодавчому рівні можливості суб’єктів, які внесені в Реєстр неприбуткових організацій, займатися господарською діяльністю в рамках їх основної діяльності, як вона визначена в законі;
встановлення пільгового режиму оподаткування не для окремих типів неприбуткових організацій, а для певних соціально значущих видів їх діяльності, причому пріоритет має віддаватися такої суспільно-корисної діяльності, як соціальний захист, соціальна підтримка та допомога; узгодження правових норм та термінології чинного та перспективного законодавства, що регулює діяльність та оподаткування суб’єктів некомерційного сектору (насамперед відповідних статей Цивільного та Податкового кодексів та законопроектів “Про непідприємницькі організації”, “Про громадські організації”);
правове регулювання застосування соціального замовлення, що є економічно-правовою формою реалізації на конкурсній основі цільових соціальних програм і формою взаємодії держави з громадськими організаціями, у практиці роботи органів місцевого самоврядування та державної виконавчої влади;
прийняття законопроекту “Про непідприємницькі організації”, сферою регулювання якого будуть: правила заснування непідприємницьких організацій (надалі НПО); їх організаційно-правові форми; державна реєстрація; вимоги до внутрішнього регулювання, структури органів управління; господарська та фінансова діяльність; формування коштів та їх використання; матеріальні засади щодо одержання певних податкових пільг в залежності від типу та характеру діяльності НПО; можливості взаємодії з державними органами та участь у виконанні державних програм; порядок доступу НПО до бюджетного фінансування.
26. Аналіз проблеми матеріально-фінансового забезпечення статутної діяльності громадських організацій дозволив виділити наступні перспективні джерела залучення коштів: 1) фінансування з боку підприємницьких структур та активна співпраця з ними; 2) самофінансування громадських організацій за рахунок ведення ними господарської діяльності; 3) залучення коштів із державного та місцевих бюджетів при умові виконання громадськими організаціями деяких функцій владних структур або розв’язання пріоритетних з точки зору суспільства і держави завдань (виконання “соціального замовлення”).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К: Атіка., 2001. – С.9.
2 Международные пакты о правах человека и советское законодательство. – М., 1976. – С.8
3 Конституційне право України (за ред.В.Ф.Погорілка). – К.: Наукова думка, 2000. – С.191
4 Н.Г.Шукліна. Конституційно-правовий статус людини і громадянина // Конституційне право України (за ред.В.Ф.Погорілка). – К.: Наукова думка, 2000. – С.192
5 М.І.Малишко. Конституційні права, свободи і обов’язки людини і громадянина // Конституційне право України /За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – С.127
6 Шутько В.Д. Конституционное право советских граждан на объединение в общественные организации // В кн.: Общественные организации, право и личность. – М., 1981. – С.81
7 Алиев А.А. Конституционное право на объединение в системе прав и свобод человека и гражданина. – М.: Закон и право, 2000. – С.12.
8 Общественные организации, право и личность / Под ред. Ц.А.Ямпольской, А.И.Щиглика. – М., 1981. – С.81
9 Конституция (Основной Закон) Союза Cоветских Социалистических Республик // Конституции социалистических государств. Т.1, М., 1987. – С.62
10 Див.: Международное гуманитраное право. Права человека в международном праве.: М, 1999. – С.62; Права человека / Под ред. Е.А.Лукашевой.: М., 1999. – С.17
11 Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 2001. – С.78.
12 Алимов Д.А. Конституционное право на объединение: механизм обеспечения и пределы ограничения. Дис…канд.юрид.н. – Ростов-на Дону, 2001. – С.25
13 Основной закон Федеративной Республики Германии от 23.05.1949 г. // Конституции государств Европы: в 3 т. – Т.1 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Из-во НОРМА, 2001. – С.587
14 Конституция Французской Республики от 4.10.1958 г. // там же. – Т.3. – С.4
15 Конституция Республики Польша от 2.04.1997 р. // там же. – Т.2 – С.688
16 Конституция Итальянской Республики от 22.12.1947 г. // там же. – Т.2 – С.110.
17 Конституция Греции от 11.06.1975 г. // там же. – Т.1 – С.655.
18 Конституция Венгерской Республики от 18.08.1949 г. // там же. – Т.1. – С.538
19 Конституция Испании от 27.12.1978 г. // там же. – Т.2 – С.51
20 Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч.посібник /Авт.-упоряд. М.І. Хавронюк. – К.: Парламентське вид-во. – 1999. – C.34
21 Чудаков М.Ф. Конституционное государственное право зарубежных стран. – М.: Харвест. – 1999. – C.215
22 Гомьен Д., Харрис Д., Звак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. – М.: Изд-во МНИМП, 1998. –С.395
23 Конституция Эстонской Республіки от 28.07.1992 г. // Конституции государств Европы: в 3 т. – Т.3 /Под общ.ред. Л.А.Окунькова. – М.: Из-во НОРМА, 2001. – С.720
24 Конституция Республики Польша от 2.04.1997 р. // там же. – Т.2 – С.695
25 Конституция Словацкой Республики от 1.09.1992 г. // там же. – Т.3 – С.119
26 Конституция Республики Хорватия от 22.12.1990 г. с изменениями от 9.11.2000 г. // там же. – Т.3 – С.43
27 Хартия основных прав и свобод Чешской Республики от 9.01.1991 г. // Конституции государств Европы: в 3 т. – Т.3 / Под общ. ред. Л.А.Окунькова. – М.: Из-во НОРМА, 2001. – С.526
28 Закон України «Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. //Закони України: Офіційне видання. – т.3. – 1996. – С.300
29 Юридичний словник-довідник. – К.: Femina, 1996. – С.392
30 Закон РФ «Об общественных объединениях» от 19 мая 1995 р. // Некоммерческие организации: Правовое положение, законодательство, учредительные документы / Под ред. М.Ю. Тихомирова. – М.: 1998. – С.93
31 Большой юридический словарь (под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских). – М.: ИНФРА-М, 2000. – С.384
32 Гаєва Н.П. Проблеми правового забезпечення діяльності громадських організацій. // Правова держава. – вип.11.– К.: Юридична книга, 2000.– С.82-83
33 Закон України „Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. – Ст.170.
34 Юридический энциклопедический словарь.– 2-е изд., доп. – М.: Советская энциклопедия, 1987. – С.262
35 Назарян В.Р. О некоторых аспектах понятия «общественные организации» и его определения // Вопросы теории общественных организаций. – М., 1977. – С.20
36 Ямпольская Ц.А. Общественные организации в СССР. – М., 1972. – С.32-33
37Конституционный статус общественных организаций в СССР / отв.ред.А.И.Щиглик. – М., 1983. – С.34-37
38 И.Н.Рожко. Общественные организации в политической организации советского общества: системный анализ. – М., 1973. – С.87
39 Солдатов С.А. Общественные организации в Российской Федерации (политико-правововое и институционное исследование). – М., 1994. – С.34.
40 Юрьев С.С. Правовой статус общественных организаций. Дис…канд.юр.н.: М., 1995. – С.63
41 Дарков А.А. Конституционно-правовой статус общественных объединений в Российской Федерации. Дис...канд.юр.н.: М., 1999. – С.47.
42 Конвенція про свободу асоціацій та захист прав на організацію від 9 липня 1948 р. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Из-во НОРМА, 2000. – С.394
43 Конституція України: Офіц.текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч.посібник /Авт.-упоряд. М.І.Хавронюк. – К.: Парламентське вид-во. – 1999. – C.35
44 Закон України „Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. // Закони України: Офіційне видання. – т.3. – 1996. – С.300
45 Данченко М.І. Громадські організації і соціалістичне самоврядування народу. –К.: Наукова думка, 1988. – С.43.
46 Юридична енциклопедія. – К.: “Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 1998. – т.1. – C.639
47 Цивільний кодекс України: Офіційний текст // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – № 5. – 2003. – С.30
48 Основи демократії: Навч.посібник / За заг. ред А.Колодія. – К.: вид-во „Ай-бі”, 2002. – С.660
49 Большой юридический словарь / Под ред. Сухарева А.Я., Крутских В.Е. – 2-е изд. – М.:ИНФРА-М., 2000. – С.587.
50 Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп.ред.) та ін. ¬– К.:„Укр.енцикл.”, 1998 – т.3. – С.281
51 Див.: Дарков А.А. Конституционно-правовой статус общественных объединений в Российской Федерации. Дис...канд.юр.н.: М., 1999. – С.49; Майстренко А.Г. Неправительственные правозащитные организации в Российской Федерации. Дис.канд.юр.н.: М., 2001. – С.27
52 Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – C.410
53 Додіна Є.Є. Адміністративно-правовий статус громадських організацій в Україні. Дис...канд.юр.н.: Одеса, 2002. – С.56.
54 Закон України „Про молодіжні та дитячі громадські організації” від 1 грудня 1998 р. // Закони України: Офіційне видання. – Т.16. – 1999. – С.95
55 Конституционное (государственное) право зарубежных стран: в 4 т.; тома 1-2. Часть общая / Отв.ред.: проф. Б.А.Страшун – 3-е изд. – М.: Из-во БЕК, 2000. – С.27
56 Данченко М.І. Громадські організації і соціалістичне самоврядування. – К.: Наукова думка, 1988. – С.38.
57 Юридичний словник-довідник. – К.: Femina, 1996. – С.623
58 Комаров С.А. Общая теория государства и права. – М.: Юрайт, 1998.– С.293.
59 Конституційне право України (за ред. проф. В.Ф.Погорілка), К.: Наукова думка, 2000. – С.65.
60 Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – С.385.
61 Юрьев С.С. Правовой статус общественных организаций. Дис...канд.юр.н.: М., 1995. – С.96
62 Юрьев С.С. Статус общественных объединений как юридическая проблема // Вест. Рос. информ. агент. «Новости» – 1995. – № 4.
63 Рішення КСУ від 23.05.2001 р. № 6-рп/2001 у справі щодо конституційності статті 2483 ЦПКУ // Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001. – т.2., К.: Юрінком Інтер, 2001. – С.389
64 Погорілко В.Ф. Теоретичні проблеми конституційного ладу України //Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп.ред. В.Ф.Погорілко: Монографія. – К.: ІДП НАН України: А.С.К., 2003. – С.50
65 Конституційне право України /За ред. В.Ф.Погорілка. –К.: Наукова думка, 2000. – С.168
66 Там само. – С.175
67 Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т.; Т.1-2. Часть общая / Отв.ред.: проф. Б.А.Страшун – 3-е изд. – М.: Из-во БЕК, 2000. – С.189
68 Боровиков А.П. Общественные организации и движения в политической системе. – СПб., 1992. – С.24
69 Щиглик А.И. Закономерности становления, развития и функционирования общественных организаций в советской политической системе (политико-правовое исследование). – М., 1978. – С.107
70 Погорілко В.Ф. Теоретичні проблеми конституційного ладу України // Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп.ред. В.Ф.Погорілко: Монографія. – К.: ІДП НАН України: А.С.К., 2003. – С.58
71 Погорілко В.Ф. Теоретичні проблеми конституційного ладу України // Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп.ред. В.Ф.Погорілко: Монографія. – К.: ІДП НАН України: А.С.К., 2003. – С.63-64
72 там само. – С.65
73 Гаєва Н.П. Взаємодія органів державної влади та об’єднань громадян // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип.17. – К., 2002. – С.139
74 Там само. – С.141
75 Якимец В.Н. Некоммерческие организации США: некоторые аспекты современной деятельности // О взаимодействии организаций третьего сектора с государственными органами в сфере социальной политики. Международный опыт. – М., 1999. – С.56
76 Органи державної влади України /За ред.В.Ф.Погорілка: Монографія. – К.: ІДП НАН України, 2002. – С.475.
77 Митрохин В.И. Социальное партнерство. – М., 1998.
78 Муранш С. Опыт социального партнерства в постсоциалистических странах Центральной Европы // Проблемы прогнозирования. – 1997. – № 5. – С.24
79 Шинелева Л.Т. Общественные неправительственные организации и власть. – М.: „Дашков и К”, 2002. – С.
80 Макаренко О.В., Рудник Б.Л. и др. Государство и негосударственные некоммерческие организации: формы поддержки и сотрудничества. – М.: Сигнал, 1997. – С. 123
81 Максименко О.М. Організаційно-правове забезпечення форм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування // Правова держава: Щорічник наукових праць ІДП НАН України. Вип. 13. – К., 2002. – С.487
82 Органи державної влади України /За ред. В.Ф.Погорілка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2002. – С.501
83 Авакьян С.А. Политический плюрализм и общественные объединения в Российской Федерации: конституционно-правовые основы. – М., 1996. – С.136
84 Кодекс України про адміністративні правопорушення // Право України. – 1995. – № 3–4. – С.85-89.
85 Выдрин В.И., Кокотов А.Н. Муниципальное право России: Учебник для вузов. – М.: Норма, 1999. – С.310-313
86 Скрипнюк О. Вплив інститутів громадянського суспільства на становлення і розвиток демократичного політичного режиму // Право України. – № 5. – 2001. – С.12.
87 Основи демократії: Навч.посібник /За заг. ред. А.Колодія. – К.: вид-во „Ай Бі”, 2002. – С.486.
88 Онищенко О.С. Шляхи реформування в Україні громадянського суспільства // Правова держава: Щоріч. наук.праць ІДІП НАН. Вип.13. – К., 2002. – С.10.
89 Р.Берест. Перші профспілки: початок біографії // Профспілки України. - № 3-4. – 1995. – С.5.
90 Конституция Австрии (1867 г.). Конституционный закон об общих правах граждан, для королевства и областей, представленных в рейхсрате от 12 декабря 1867 г. // Хрестоматія з історії держави і права України в 2-х т. – Т.1. – 1997. – С.376
91 Див.: Российское законодательство X-XX векав. В 9 т. Законодательство эпохи буржуазно-демократических революций. – Т.9. – М., 1994. – С.41
92 Степанский А.Д. Общественные организации России на рубеже XIX-XX вв.: Автореферат дис…док.ист.н. – М., 1982. – С.13
93 Сборник указов и резолюций, 1917, отдел первый, № 98. – С.540
94 ІІІ Універсал Центральної Ради (7 листопада 1917 р.) //Хрестоматія з історії держави і права України в 2-х т. – Т.2. – 1997. – С.22.
95 Конституція (Основний Закон) УРСР 1937 р. // Хрестоматія з історії держави і права України в 2-х т. – Т.2. – 1997. – С.380.
96 Конституція (Основний Закон) УРСР 1978 р. // Хрестоматія з історії держави і права України в 2-х т. – Т.2. – 1997. – С.648.
97 Закон СРСР „Про об’єднання громадян” від 9 жовтня 1990 р. // Зібрання законодавства України. №7. Комп’ютерна правова система (за станом на 15.08.2003 р.)
98 Закон СРСР від 10 грудня 1990 р. „Про профспілки, права та гарантії їх діяльності” // Зібрання законодавства України. №7. Комп’ютерна правова система (за станом на 15.08.2003 р.)
99 Див.: Ольшанський Д.В. Неформали: Груповий портрет в интерьере. – М., 1990. – С.5
100 Центральний державний архів громадських об’єднань України,ф.1, оп.32, спр.2658 // Довідка ідеологічної комісії ЦК КПУ „Про роботу партійних комітетів республіки з самодіяльними громадськими об’єднаннями” від 24 червня 1989 р., арк.76
101 Закон України “Про національні меншини” від 25 червня 1992 р. // Зібрання законодавства України. №7. Комп’ютерна правова система (за станом на 15.08.2003 р.)
102 Закон України “Основи законодавст